Системний аналіз в безпеці життєдіяльності

Комплексний характер БЖД вимагає використання комплексу методів інших наук. Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, — системний аналіз.

Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують або виникають в системах.

Система – сукупність взаємопов’язаних елемен­тів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).

Система, одним з елементів якої є людина, зветься ергатичною.

Системний аналіз у безпеці життєдіяльності - це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі «людина — життєве середовище» чи на рівні її компонентних складових, та їх вплив на самопочуття, здоров'я і життя людини.

Система «людина-життєве середовище»

Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспіль­ства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє сере­довище саме в системі «людина — життєве середовище», в якій людина є суб’єктом — носієм предметно-практичної діяльності і пізнання, джерелом активності, спрямованої на об’єкт — життєве середовище. Поза межами цієї системи людина є об’єктом вивчен­ня антропології, медицини, психології, соціології та багатьох інших наук. Середовище, яке оточує людину поза межами цієї системи, вивчають астрономія, географія, геологія, біологія, екологія тощо.

Система «людина — життєве середовище» є складною системою в тому розумінні, що до неї, як правило, входить велика кількість змінних, між якими існує велика кількість зв’язків. Відомо, що чим більше змінних та зв’язків між ними має система, тим важче ці зв’язки піддаються математичній обробці і виведенню універсаль­них законів. Складність вивчення систем «людина — життєве сере­довище» зумовлюється також і тим, що ці системи є багаторівневи­ми, містять у собі позитивні, негативні та гомеостатичні зворотні зв’язки і мають багато емерджентних властивостей.

Людина є одним з елементів — суб’єктом — зазначеної системи, в якій під терміном «людина» розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, кра­їни, суспільство, людство загалом.

Хоча основним об’єктом вивчення безпеки життєдіяльності є зв’язки у системі «людина — життєве середовище », у центрі уваги перебуває людина як самоціль розвитку суспільства.

Життєве середовище -другий елемент системи «людина — життє­ве середовище», її об’єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення.

Життєве середовище людини складається з трьох компонентів: природного, соціального, або соціально-політичного, та техноген­ного середовищ:

· природне середовище (земний ґрунт, повітря, водоймища, рослини, тварини, сонце, місяць, планети тощо);

· соціальне, соціально-політичне середовище (форми спільної діяльності людей, спосіб життя, взаємостосунки тощо);

· техногенне середовище (житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя, домашні і свійські твари­ни, сільськогосподарські рослини тощо).

Головною причиною створення і розвитку техногенного середо­вища було і є прагнення людей задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Однак дуже часто через незнання або нехтування законами природи людська діяльність призводить до небажаних, а інколи навіть до трагічних наслідків.

Наприклад, через людську діяльність відбулося вимирання багатьох видів рослин і тварин, забруднення і деградація природних екологічних систем на значних територіях, пошкодження і вичерпання природних ресурсів, навіть зменшення в атмосфері озонового шару, який захищає біологічні об’єкти на Землі від руйнівного впливу ультрафіолетового випромінювання. Особливо небезпечними перелічені явища стали у другій половині XX ст., після другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки, започаткувала нову науково-технічну революцію, результати якої у багатьох випадках були непередбачуваними і загрожують порушити динамічну рівно­вагу глобальної соціоекосистеми.

Техногенне середовище склалося в процесі трудової діяльності людини. Воно багатопланове. Сутність його знаходиться там, де за­кінчується природа і починається людина, причому не як біологіч­на істота, а як істота, що мислить, має мораль і естетичне відчуття. До об’єктів матеріальної культури належить будь-яка матеріальна субстанція, яка створена не Богом чи природою, а людським гені­єм, його трудовою діяльністю. Навіть запах парфумів у цьому плані принципово відрізняється від запаху квітів, оскільки парфуми ство­рені людиною, а квіти — природою.

Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.

Побутове середовище -це середовище проживання людини що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ.

Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, органі­зацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо.

Рівні системи «людина - життєве середовище»

Суб’єктом системи «людина — життєве середовище» може бути як окрема людина, так і будь-яка спільнота, членом якої є ця люди­на. Соціальні спільноти, в свою чергу, можуть бути складовими час­тинами інших спільнот, ті, в свою чергу, входять до ще більших. Як правило, завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот. В одних випадках ця ієрархія жорстко визначена і регламентована. В інших випадках вона існує, незважаючи на відсутність такої регламентації.

Так само ми можемо розглянути приклади інших ієрархічних структур, побудованих за іншим принципом - виробничим, навчальним тощо. Напри­клад, студентська група, колектив факультету, університету, студентство міста, країни. Максимальна кількість членів мікроколективу, як правило, 20-30 осіб, але може бути й більшою.

Оскільки будь-яка соціальна група чи людина, яка в одному разі є суб’єктом системи, іншим разом є лише складовою частиною ін­шого суб’єкта іншої системи, а той, у свою чергу, входить до суб’єк­та більш високого рівня, то існують системи «людина — життєве середовище» різного рівня. Рівні цих систем визначаються рівнем їхніх суб’єктів. Отже, базуючись на вищенаведеному прикладі, ми можемо говорити про рівень системи «людина — життєве середови­ще» з однієї особи, сім’ї, мешканців житлового будинку, мікрора­йону, населеного пункту тощо.

Для систем різного рівня різними є не лише суб’єкт, а й об’єкт — життєве середовище, оскільки межі його визначаються тим, де пере­бувають або можуть перебувати в даний час члени соціальної спіль­ноти — суб’єкта системи. Від рівня системи «людина — життєве середовище» залежить також віднесення небезпеки до відповідної категорії — вражаючий фактор, небезпечна ситуація чи джерело не­безпеки, що було відмічено в 1.1.3.

Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «лю­дина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільноти є елементами життєвого середовища, а саме со­ціального середовища.

Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище складається з природного — Землі та космічного простору, що ото­чує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.

Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визна­чити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спіль­ноти, для якої розглядається система «людина — життєве середо­вище», а які є елементами соціального середовища, що оточує цю спільноту. Вище було зазначено, що в основі системного аналізу лежить емерджентність, тобто здатність систем мати такі властивості, яких не має і навіть не може бути у елементів, що складають її. Емерджент­ність притаманна також і соціальним спільнотам. Соціальна спіль­нота будь-якого рівня має властивості, притаманні лише їй і які присутні або присутні неповною мірою у спільнот іншого рівня. Це необхідно чітко усвідомлювати, пам’ятати і використовувати при вирішенні конкретних завдань безпеки життєдіяльності.