Тема 1.1. Особи з вадами психофізичного розвитку в умовах інклюзивного навчання

Запорізький педагогічний коледж

О.М.Мельник

Корекційна

Педагогіка

Запоріжжя

2008р.

Рекомендовано до друку рішенням науково-методичної ради Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (протокол № __ від __________________р.)

© Мельник О.М. Методичний посібник. Корекційна педагогіка.-Запоріжжя.-2008р.____с.

У посібнику розглядаються особливості розвитку та організації педагогічного процесу дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах інклюзивної освіти. Міститься навчальна програма з навчальної дисципліни «Основи колекційної педагогіки», конспекти лекцій до кожної теми, завдання для самостійної роботи студентів, мультимедійні презентації до вивчення кожної з тем.

Розраховано на студентів педагогічних училищ і коледжів.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА.. 4

МОДУЛЬ 1. 9

Тема 1.1. Особи з вадами психофізичного розвитку в умовах інклюзивного навчання. 9

Тема 1.2. Види порушень психофізичного розвитку та їх причини (загальна характеристика). 22

Тема 1.3. Комплексна диференціальна діагностика відхилень у психофізичному розвитку та його моніторинг. 36

МОДУЛЬ 2. 43

Тема 2.1. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при глибоких порушеннях слуху. 43

Тема 2.2. Особливості розвитку. навчання і виховання особистості при глибоких порушеннях зору. 55

Тема 2.3. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях інтелекту, ЗПР, відхиленнях емоційно-вольової сфери та соціальної поведінки (питання корекційної психопедагогіки). 69

Тема 2.4. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при тяжких порушеннях мовлення. 108

Тема 2.5. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях рухової сфери (питання ортопедагогіки). 118

ПЕРЕДМОВА

Наказом МОН України за № 691 від 02.12.2005р. «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю», передбачено введення навчальної дисципліни «Основи корекційної педагогіки» у вищих навчальних закладах, які готують фахівців за напрямом «Педагогічна освіта».

Інститутом корекційної педагогіки та психології НПУ імені М.П, Драгоманова розроблена та обговорена на засіданні Науково-методичної комісії орієнтовна програма з вищезазначеної навчальної дисципліни.

Згідно світових тенденцій та національного досвіду України, передбачені різні форми організації освіти і соціалізації для дітей із вадами фізичного та (або) психічного розвитку, зокрема в умовах загальноосвітніх установ для дітей із нормальним розвитком (так зване інтегроване та інклюзивне навчання і виховання). Звичайно, в таких установах працюють фахівці з загальнопедагогіною чи загальнопсихологічною підготовкою, які з особливостями дітей із вадами психофізичного розвитку та специфікою їх навчання і виховання в достатній мірі не знайомі. Враховуючи, що такі діти потрапляють у різні типи установ, де вони перебувають разом із здоровими дітьми і потребують спеціальної корекційно-спрямованої роботи для збереження їх розвитку, виправляння і компенсації певних вад, відхилень у процесі соціалізації, є потреба в ознайомленні майбутніх педагогів з основами такої галузі педагогічної науки, як корекційна педагогіка.

У даному випадку йдеться дійсно лише про основи відповідних знань, тому що детально, у повному обсязі, вивчення різних складових корекційної педагогіки як системи знань про особливості навчання і виховання дітей із різними вадами психофізичного розвитку у спеціалізованих освітніх установах, забезпечується програмами підготовки фахівців з самостійної спеціальності «Дефектологія» («Корекційна освіта» за нозологіями).

Програма дисципліни «Основи корекційної педагогіки» розрахована на студентів спеціальності «Початкова освіта». Під час викладання дисципліни слід зосередити увагу студентів на засвоєння змісту з урахуванням, зокрема, вікових особливостей тих дітей, з якими вони будуть працювати.

Програма курсу «Основи корекційної педагогіки» має на меті ознайомити студентів з підходами держави і суспільства до організації освіти дітей, які мають суттєві недоліки психофізичного розвитку, основними поняттями корекційної педагогіки і соціальної психології, особливостями і закономірностями розвитку різних категорій осіб з психофізичними вадами (глухих, сліпих, розумово відсталих, з порушенням мовлення, емоційно-вольової сфери, соціальної поведінки, опорно-рухового апарату), комплексним діагностичним обстеженням дітей та комплектуванням освітніх установ для них, а також диференційованими та індивідуальними механізмами і прийомами корекційного навчання і виховання кожної із категорій дітей, головним чином в умовах індивідуальної освіти.

Одержані знання допоможуть майбутнім педагогам забезпечити моніторинг психофізичного і соціального розвитку дітей, своєчасно виявити відхилення та врахувати їх для корекції (поліпшення, виправлення) процесів розвитку і соціалізації дитини, у якої внаслідок дії різних факторів ці процеси ушкоджені. Програма складається із 2 модулів, які розраховані на 1 кредит (54 годин: 26 аудиторних в тому числі індивідуальна робота зі студентами, та 28 годин самостійної поза аудиторної роботи студентів).

Даним курсом визначено 8 основних тем. Розподіл годин за модулями здійснений з врахуванням змісту навчального матеріалу та прогнозованих видів діяльності студентів під час вивчення навчальної дисципліни.

 

Тематичний план

№ пп	Назви тем і модулів	Кількість годин
Всього	Сам. роб.	Аудиторні заняття
Лекція	Сем.	Практ. і лаб.	Індив. роб.
1.	Модуль 1.Загальні питання корекційної педагогіки та спеціальної психології.
1.1.	Предмет і завдання корекційної педагогіки і спеціальної психології. Особи з вадами психофізичного розвитку в умовах інклюзивного навчання.
1.2.	Види порушень психофізичного розвитку та їх причини (загальна характеристика). Загальні та специфічні закономірності розвитку, навчання і виховання дітей, які потребують корекції психофізичного розвитку.
1.3.	Комплексна диференціальна діагностика відхилень у психофізичному розвитку. Освітні установи для осіб з вадами психофізичного розвитку та їх комплектування. Психолого-педагогічний моніторинг розвитку дитини.
2.	Модуль 2. Психолого-педагогічна характеристика дітей із різними вадами психофізичного розвитку та особливості роботи з ними в умовах інклюзивного навчання (Диференціальна корекційна педагогіка).
2.1.	Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при глибоких порушеннях слуху (питання сурдопедагогіки).
2.2.	Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при глибоких порушеннях зору (питання тифлопедагогіки)
2.3.	Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях інтелекту, затримках психічного розвитку, відхиленнях емоційно-вольової сфери та соціальної поведінки (питання корекційної психопедагогіки).
2.4.	Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при тяжких порушеннях мовлення (питання логопедагогіки).
2.5.	Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях рухової сфери (питання ортопедагогіки).
	Разом із навчальної дисципліни:

МОДУЛЬ 1.

Тема 1.1. Особи з вадами психофізичного розвитку в умовах інклюзивного навчання.

Поняття «діти з вадами психофізичного розвитку» та форми їх освіти (інституціалізація, інтеграція, інклюзія). Інклюзивне навчання у світовій освітянській практиці. Загальна характеристика законодавчих основ спеціальної корекційно-реабілітаційної освіти. Закон України «Про спеціальну освіту».

Предмет і завдання корекційної педагогіки, її зв’язки зі спеціальною психологією та медициною. Галузі корекційної педагогіки (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, логопедагогіка, корекційна психопедагогіка, ортопедагогіка). Основні поняття корекційної педагогіки і спеціальної психології (дефект, аномальний розвиток, дивергенція біологічного і соціального, дисоціація, корекція, компенсація, абілітація та реабілітація). Значення курсу «Основи корекційної педагогіки» в системі підготовки сучасного вчителя.

 

ЗНАТИ: сутність понять «діти з вадами психофізичного розвитку», інституалізація, інтеграція, інклюзія, дефект, аномальний розвиток, дивергенція біологічного і соціального, дисоціація, корекція, компенсація, абілітація, реабілітація; предмет і завдання, галузі корекційної педагогіки.

 

ВМІТИ: характеризувати основні статті Закону України «Про спеціальну освіту», встановлювати зв’язки корекційної педагогіки з психологією та медициною, виділяти особливості інклюзивного навчання у світовій освітянській практиці.

 

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Законспектувати Закон України «Про спеціальну освіту».
2. Виписати зміст основних понять теми до термінологічного словника.

3.Намалювати опорну схему «Зв'язок корекційної педагогіки з іншими науками».

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бородулина С.Ю. Коррекционная педагогика: психолого-педагогическая коррекция отклонений в развитии и поведении школьников. Издательство «Феникс»-2004.
2. Гонеев А.Д. Основы коррекционной педагогики: Учебное пособие для студентов высших пед. учебных заведений: Издательство центр «Академия»-1999.
3. Денисенко Н.Ф. Реабілітаційна педагогіка: проблеми і пошуки.//Дитячий садок.-2004.-№16.-С.18-21.
4. Денисенко Н.Ф. Оздоровчі технології в освітньому процесі.//Дошкільне виховання.-2004.-№12.-С.4-6.
5. Липа В.А. Основы коррекционной педагогики.- Донецк: Лебідь, 2002.
6. Мельник О.М. До питання про специфіку сутності та завдань реабілітаційної педагогіки.//Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб.наук.пр.- Київ-Запоріжжя.- 2003.-№28.-С.111-117.
7. Мельник О.М. Сутність та завдання реабілітаційної педагогіки в контексті формування життєвої компетентності дітей з особливими потребами //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб.наук.пр.-Київ-Запоріжжя.-2005.-№34.-С.273-279
8. Синьов В.,Шевцов А. Нова стратегія розвитку корекційної педагогіки в Україні //Дефектологія.- 2004-№2.-С.6-11
9. Тарасун В. Філософські та соціокультурні засади спеціальної освіти //Дефектологія.-2004-№3.-С.2-6
10. Шевцов А. Методологія соціального реабілітування осіб з обмеженими можливостями //Завуч.-2009.-№19(385).-С.3-7

 

 

1. Предмет і завдання корекційної педагогіки. Особи з вадами психофізичного розвитку в умовах інклюзивного навчання.

Питаннями корекційного навчання і виховання школярів з різними відхиленнями в розвитку займається корекційна педагогіка (дефектологія). Дефектологія (лат.detfektus –недолік) - наука, що вивчає закономірності і особливості розвитку дітей з фізичними і психічними аномаліями, а також питання їх навчання, виховання і трудової підготовки.

Об’єктом уваги дефектологічної науки є особистість дитини, яка має відхилення в психофізичному розвитку або поведінці, сутність і зміст колекційної роботи з аномальними дітьми, процес визначення її головних компонентів і провідних напрямів діяльності, особливості проведення діагностики і технології корекційного процесу.

Тривалий час використовувався термін «дефектологія», тенденція до уніфікації загальної і спеціальної термінології використовується термін «корекційна педагогіка» або «спеціальна педагогіка і психологія».

До складу корекційної педагогіки (дефектології) входять різні галузі спеціальної педагогіки і психології: сурдопедагогіка і сурдопсихологія (вивчають розвиток, навчання і виховання дітей з порушенням слуху), тифлопедагогіка і тифлопсихологія (вивчають розвиток, навчання і виховання дітей з порушенням зору), олігофренопедагогіка і олігофренопсихологія (вивчають розвиток, навчання і виховання розумово відсталих дітей), логопедія і психологія мовних розладів (вивчають розвиток, навчання і виховання дітей з порушенням мови); галузі спеціальної педагогіки і психології, що вивчають порушення моторно-рухової сфери, складні дефекти (наприклад, сліпо глухонімота) та ін.

У Педагогічній енциклопедії поняття «корекція» визначається як виправлення (часткове чи повне) недоліків психічного і фізичного розвитку у аномальних дітей з допомогою спеціальної системи педагогічних прийомів і заходів. Н.В.Новоторцева поняття «корекція» визначає як систему педагогічних і лікувальних заходів, спрямованих на переборення чи послаблення недоліків розвитку аномальних дітей, зорієнтованих на виправлення не лише окремих порушень, але і формування особистості всіх категорій аномальних дітей.

Вирішуючи важливе соціальне завдання наближення розвитку аномальних дітей до рівня нормальних школярів, дефектологи вбачають у корекційній роботі головну мету – ліквідацію чи зменшення неузгодженості між встановленою (нормальною) та реальною (що має відхилення) діяльністю. Корекція розглядається як шлях чи спосіб переборення чи послаблення психофізичних недоліків через формування відповідних життєво необхідних якостей у ході навчально-виховного процесу чи різних видів діяльності учнів (навчальної, трудової, ігрової та ін.) (А.Д.Гонєєв).

Корекційно-педагогічна діяльність – це складне, психофізіологічне і соціально-педагогічне явище, що охоплює весь освітній процес (навчання, виховання і розвиток), що виступає як єдина педагогічна система, до якої входять об’єкт і суб’єкт педагогічної діяльності, її цільовий, змістовий, операційно-діяльнісний і оцінювально-результативний компоненти. Тому поряд із діагностично-корекційною, корекційно-розвивальною, корекційно-профілактичною існує і корекційно-виховна, корекційно навчаюча і психокорекцій на діяльність. Виходячи з цього можна говорити про корекційно-педагогічну роботу як про єдиний освітній процес, в який входить навчання, виховання і розвиток.

На думку В.А.Сластьоніна корекційно-педагогічна діяльність є складовою і невід’ємною частиною педагогічного процесу як динамічної педагогічної системи, як спеціально організованої, цілеспрямованої взаємодії педагогів і вихованців, спрямованої на вирішення розвиваючих і освітніх завдань.

Навчання, виховання і розвиток дітей з відхиленнями в психофізичному розвитку і поведінці – складна соціально-педагогічна проблема. Її вирішення лежить в основі підготовки даної категорії дітей до активної суспільної діяльності (у відповідності з їх можливостями), до рівноцінної участі разом з ровесниками в різних видах діяльності, до найбільш повного освоєння соціальних ролей, до результативної інтеграції в соціальне середовище.

Корекційна робота планується та здійснюється за такими напрямами:

· Визначення природи і сутності відхилень в розвитку і поведінці дітей, виявлення причин і умов їх виникнення;

· Вивчення історії становлення і розвитку корекційно-педагогічної з дітьми з відхиленнями в розвитку і поведінці;

· Виявлення провідних тенденцій у попередженні і переборенні відхилень у розвитку і поведінці дітей, етиологію (причинно-наслідкову зумовленість) психофізичного розвитку і розвитку соціально-педагогічних умов життєдіяльності дитини;

· Розроблення технології, методів, прийомів і засобів корекційно-розвивального впливу на особистість дитини з недоліками у розвитку і відхиленнями у поведінці;

· Проведення аналізу загальної і спеціальної освіти дітей з відхиленнями у розвитку і поведінці в умовах масової загальноосвітньої школи;

· Визначення мети, завдань і основних напрямів діяльності спеціальних (корекційно-розвивальних) закладів і центрів соціального захисту і реабілітації дітей;

· Визначення необхідної навчально-методичної бази у підготовці учителя до корекційно-педагогічної роботи з аномальними дітьми.

Корекція відхилень у розвитку і поведінці школярів може виступати як самостійне педагогічне явище, як специфічні дії, спрямовані на виправлення недоліків; як складова частина навчально-виховного процесу.

Корекційно-виховна діяльність спрямована на зміну пізнавальних можливостей дитини, її емоційно-волової сфери, поліпшення індивідуально-особистісних якостей, розвиток інтересів і нахилів, трудових, художніх, естетичних і інших нахилів.

Напрями (шляхи) корекційної роботи:

- корекція розумового розвитку;

- корекція готовності дитини до навчання;

- корекція поведінки;

- корекція особистісної сфери;

- корекція фізичних якостей.

Виділяють такі форми корекційної роботи:

- індивідуальна корекційна робота;

- індивідуальна робота з дитиною в присутності значимих дорослих;

- групові корекційні заняття;

- групова робота з постійною групою в умовах тренінгу;

- робота з динамічною групою за гнучкою програмою.

Вимоги до проведення корекційної роботи:

1) Конфіденційність.

2) Компетентність.

3) Захист інтересів дитини.

4) Відповідальність.

5) Добровільність участі.

При складанні корекційних програм необхідно дотримуватись таких вимог:

- рух від простого до складного;

- прицільність;

- організація власної діяльності дітей;

- використання різноманітних наочних посібників, засобів, обладнання;

- чітке усвідомлення плану корекційної роботи;

- відповідність роботи навчальній меті, віку та інтересам дітей.

При плануванні корекційних занять із дітьми з особливими освітніми потребами педагог повинен:

· орієнтуватись на емоційні потреби дитини;

· мотивувати дитину до діяльності;

· створювати ситуації, в яких дитина може діяти креативно;

· створювати можливість для навчання дитини соціальної поведінки;

· давати дитині імпульси для здобуття досвіду сприймання і поведінки;

· дозволяти дитині вирішувати завдання як можна більш самостійно.

Педагог повинен також створити довірливі стосунки з дитиною, сприймати її як самостійну особистість і використовувати будь-яку можливість для того, щоб знайти нові, більш ефективні можливості допомогти їй розвиватися. Дуже важливо не приймати реакції дитини дуже близько, бути готовим до самих несподіваних ситуацій. Спокій, урівноваженість і розуміння створюють атмосферу довіри, яку можна підсилити шляхом використання спокійного голосу і зорового контакту. І саме головне – терпіння. При роботі з дітьми з особливими освітніми потребами вчитель повинен звертати увагу на такі пункти:

- налагодження тісного контакту з дитиною;

- чітко визначити початок і кінець кожної вправи;

- мова вчителя повинна бути повільною і чіткою;

- чітке формулювання завдань;

- зміна фаз спокою та активності в рамках заняття;

- темп проведення дитини повинен бути зорієнтований на найбільш повільну дитину в групі;

- варіативне використання інтонації, міміки і жестикуляції;

- планування заняття, виходячи із особливостей порушень дитини;

- віра дитини в свої сили посилюється, якщо вона отримає завдання, з якими вона може справитись самостійно;

- обмін ролями з дитиною;

- дитина потребує переживання успіху;

- дитина потребує похвали і моральної підтримки.

Діти з особливими освітніми потребами – поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з особливостями психофізичного розвитку, обдарованих дітей та дітей із соціально вразливих груп (вихованців дитячих будинків тощо).

Реабілітація (лат.re- префікс, що означає зворотню або повторну дію, і habilis- придатний, зручний, спроможний) – система спеціальних заходів, спрямованих на відновлення порушених функцій та повернення хворого до нормального режиму здоров’я і праці в межах його психофізіологічних можливостей.

Абілітація – це таж реабілітація, яка проводиться з людиною, у якої психофізична функція не втрачалась, а була відсутня від народження (відсутність слуху, зору). Тобто йдеться не про відновлення функції (відновити неіснуюче неможливо), а про формування способів пристосування до діяльності з урахуванням особливостей і можливостей розвитку. Таким чином, абілітація – це система заходів, спрямована на формування ефективних способів пристосування людини в межах, можливих для неї.

Дивергенція (лат. Divergere-розходитися) біологічного і соціального – неспівпадання біологічного і соціального розвитку аномальних дітей.

Компенсація – (лат.соmpencatio- урівноважування, зрівнювання) – психічних функцій – заміщення недостатньо розвинених або порушених психічних функцій у результаті використання збережених або перебудови частково порушених функцій.

Інтеграція – зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами в регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо учня до вимог школи (часткова і абсолютна інтеграція).

Реформа освіти в Україні покликала до життя і реформу у спеціальній освіті дітей з особливими потребами. У нашому суспільстві є різні категорії маленьких громадян, певна частина з яких має проблеми, пов’язані з розвитком здоров’я. І, на жаль, сьогодні спостерігається тенденція до зростання кількості дітей, які потребують соціальної адаптації, корекційно-реабілітаційної допомоги.

В Україні діти з відхиленнями в розвитку здобувають освіту в спеціальних навчальних закладах або закладах комбінованого типу – спеціальних садках (групах), школах-інтернатах. Проте в Канаді, США, Європі на сьогодні нагромаджено значний досвід залучення дітей з особливими потребами до навчання в найближчих за місцем проживання навчальних закладах загального типу. Визнано, що в таких умовах діти краще адаптуються до навколишнього середовища, оволодівають соціальними навичками, почуваються більш самостійними, потрібними в суспільстві.

Дедалі частіше вживається новий термін інклюзивна освіта, який базується на тлумаченні, викладеному в Саламанкській декларації та програмі з навчання дітей з особливими потребами. Педагоги і батьки в нашій країні ще мало обізнані з альтернативною формою навчання – інклюзивною освітою, що передбачає особистісно орієнтовані підходи, методи навчання для кожної дитини з урахуванням її особливостей, здібностей, психофізичних порушень.

Інклюзія – вимога часу. Перші експериментальні кроки із запровадження альтернативної форми навчання дітей з особливими потребами вже зроблено. Це кроки до інклюзивної освіти – інноваційної моделі навчання, забезпечення рівного доступу до якісної освіти, включення дітей з особливими потребами в масову школу (клас), дитячий садок (групу).

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб у шкільному середовищі та за його межами. Під час визначення суті інклюзії важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.

Інклюзія – це процес. Її слід розглядати як постійний пошук ефективніших шляхів задоволення індивідуальних потреб усіх дітей. У цьому випадку відмінності слід розглядати як позитивне явище, яке стимулює процес навчання дітей та дорослих.

Інклюзія пов’язана з визначенням перешкод та їх подоланням. Відповідно, вона передбачає комплексну оцінку, збирання інформації з різноманітних джерел для розроблення індивідуального плану розвитку та його практичної реалізації.

Інклюзія передбачає присутність, участь та досягнення. «Присутність» у цьому контексті слід розглядати як надання можливості вчитися в загальноосвітньому навчальному закладі та пристосування, необхідні для цього; «участь» слід розглядати як позитивний досвід, якого набуває учень у процесі навчання, та врахування ставлення учня до самого себе в цьому процесі; «досягнення» слід розглядати як комплексний результат навчання впродовж навчального року, а не лише результатів тестів та екзаменів.

Інклюзія передбачає певний наголос на тих групах учнів, які підлягають «ризику» для включення або обмеження в навчанні. Це визначає моральну відповідальність перед такими «групами ризику» та гарантування їм можливості брати участь в освітньому процесі.

В основу інклюзивної освіти покладено ідеологію, яка заперечує будь-яку дискримінацію дітей, забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.

Інклюзивне навчання передбачає:

- перебування дитини з певними порушеннями в масовому загальноосвітньому класі (чи в масовій дошкільній групі), оволодінні нею знаннями, вміннями та навичками нарівні із здоровими однолітками;

- соціально-медико-педагогічний супровід дітей;

- забезпеченнями належних умов для навчання, виховання, корекційно-компенсаторної роботи (матеріально-технічне, кадрове, фінансове забезпечення) тощо.

Учитель загальноосвітньої школи,який буде працювати з дітьми з особливими освітніми потребами повинен володіти необхідними знаннями та навичками:

· Ознайомитися з анамнезом, мати уявлення про основні види порушень психофізичного розвитку дитини.

· Вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини.

· Ураховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня. Бути добре ознайомленим із приладами, які використовують його учні з вадами зору і слуху, перевіряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів. Навчитись визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами. Зрозуміти важливість цілеспрямованого залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків. Вивчати головні принципи і стратегії колективної командної роботи.

· Навчитись спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять.

· Закінчувати заняття, коли діти втомились чи неуважні.

· Навчитись адаптувати навчальні плани, методики, матеріали та середовище до специфічних потреб дітей.

· Створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формуванню колективу.

· Формувати в дітей досвід налагодження та підтримки стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища.

· З повагою ставитись до дітей та батьків.

Як на початковому етапі, так і протягом усієї експериментальної роботи педагог (учитель логопед, учитель початкових класів, психолог, соціальний педагог) мають:

визначити пріоритетні корекційні, навчальні, виховні завдання, напрямки роботи;

розробити індивідуальні корекційно-компенсаторні плани роботи для кожної дитини з урахуванням нозологій (порушень мовлення, слуху, зору, інтелекту, опорно-рухового апарату);

адаптувати навчальні плани, програмовий матеріал, методи, форми навчання до індивідуальних освітніх потреб дітей;

орієнтуватись на соціальний досвід, пізнавальні можливості конкретної дитини;

розробити різноманітні прийоми та засоби для сприяння загальному розвитку дітей;

створювати умови для соціальної адаптації дітей з особливостями розвитку та здорових дітей, набуття ними соціальних навичок.

Реабілітаційний простір будується на таких принципах:

- нової моделі інвалідності;

- системно-синергетичний принцип;

- принцип неперервності;

- освітній принцип реабілітаційного процесу.

Реабілітація засобами освіти означає:

- на рівні віку – збіг початку цілеспрямованого навчання з моментом визначення порушення в розвитку дитини (з перших місяців життя);

- на рівні змісту освіти – висування тих завдань, яких немає в змісті освіти дитини, що нормально розвивається;

- на рівні методів навчання – побудова «обвідних шляхів» навчання, використання специфічних засобів освіти, більш диференційоване, «покрокове» навчання, яких не застосовують в освіті за звичайної ситуації;

- на рівні організації – це особливі форми організації освітнього середовища, не потрібні дитині, яка нормально розвивається;

- на рівні меж освітнього простору – максимальне розширення освітнього простору, що означає необхідність постійного цілеспрямованого навчання за межами освітньої установи;

- на рівні тривалості освіти – це пролонгованість процесу навчання й вихід за рамки шкільного віку;

- на рівні підготовки фахівців для системи спеціальної освіти – це принципова зміна професійної підготовки вчителя, тобто забезпечення підготовки фахівця з діагностики і подолання «соціального вивиху», корекції розвитку дитини, відновлення порушених зв’язків у різних сферах розвитку;

- на рівні визначення кола осіб, які беруть участь у реабілітації засобами освіти – це обов’язкове залучення батьків у процес реабілітації засобами освіти та їх спеціальна підготовка силами фахівців.

Важливе значення в сучасних умовах має модель психолого-педагогічного супроводу дітей з особливостями психофізичного розвитку. Супровід як модель психологічної роботи – це спеціально організований процес, спрямований на створення «перехідного простору» - умов, за яких можливий активний розвиток особистості. Подолання відсторонення (від себе, від інших людей, світу в цілому), реконструкція суб’єктивного образу світу і відбудова зв’язків дитини з власним «Я», з іншими людьми, соціумом.

Модель психологічного супроводу охоплює:

- налагодження діалогу між школярами, батьками, педагогами, формування готовності до пошуку шляхів вирішення проблем, до гнучкої варіативної поведінки в складних ситуаціях педагогічної взаємодії. Критерії: ступінь залучення дорослих до процесу психологічного супроводу, задоволення діалогом, визначення стилю поведінки в конфліктних ситуаціях, емпатійні тенденції, соціо- та відео моніторинг;

- стимулювання педагогів до впровадження в практику роботи особистісно орієнтованих технологій навчання. Враховується динаміка готовності вчителів до педагогічних інновацій, творче ставлення до нового, фіксація фактів зміни позиції педагога щодо сутності навчання школярів з особливостями психофізичного розвитку, самоаналіз професійної діяльності, стиль спілкування, рефлексія міжособистісних стосунків;

- створення умов для розвитку устремлінь дітей та дорослих (пізнавальних, емоційно-особистісних) через вивчення внутрішнього світу дитини, прогнозування її психосоціального розвитку тощо;

- самореалізація батьків у самореалізації дітей. Допомога в самореалізації батьків через розвиток рефлексії навчання та виховання дитини з особливостями психофізичного розвитку, продуктивне спілкування з нею. Орієнтація на цілісне прийняття дитини, кооперація з нею.

Діти з особливими освітніми потребами отримують такі послуги:

• освітні – спрямовані на здобуття освіти відповідного рівня на основі державних стандартів з урахуванням розвитку кожної дитини;
• психологічні - система кваліфікованих заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій і якостей дітей з особливими потребами, створення сприятливих умов для розвитку та ствердження особистості;
• соціально-педагогічні - виявлення та оцінювання потреб, складання індивідуалізованих планів та рекомендацій щодо шляхів задоволення потреб, сприяння розвитку соціальних навичок і компетенцій дітей, їхніх різнобічних інтересів;
• реабілітаційні – заходи, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, психічного, духовного та соціального рівня життєдіяльності дітей з особливими потребами з метою сприяння їх інтеграції у суспільство.

Компетентність у навчальній сфері відслідковується за рівнем сформованості таких компетенцій:

- мотивація навчання;

- зацікавленість у навчанні;

- активність у навчальній діяльності;

- самостійність;

- здатність визначити проблеми у навчанні;

- здатність визначити шляхи успішного навчання;

- успішність зі шкільних предметів;

- здатність адекватно оцінювати власні успіхи в навчанні;

- сформованість навчально-організаційних умінь і навичок.

Впровадження інклюзивної освіти успішно реалізується за дотримання иаких вимог:

· розвиток позитивного ставлення керівництва шкіл, учителів до інклюзивного навчання;

· політика і лідерство, спрямовані на надання підтрими;

· процеси, що відбуваються у школі і класах, які підтверджені результатами досліджень практичної діяльності;

· гнучка навчальна програма і викладання;

· залучення громади;

· змістова рефлексія;

· необхідне навчання і ресурси (Тім Лорман. Сім стовпів підтримки інклюзивної освіти. Дефектологія, №3,2010.-С.3-12.)

Переваги інклюзивних програм для дітей з особливостями психофізичного розвитку:

- цілеспрямоване спілкування з однолітками сприяє когнітивному, моторному, мовному та емоційному розвитку дітей;

- ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливостями психофізичного розвитку;

- оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально;

- навчання проводиться з опорою на сильні якості, здібності та ін6тереси дітей;

- діти отримують можливість для налагодження дружніх стосунків зі здоровими однолітками й участі у громадському житті.

Педагог у процесі колекційного навчання в загальноосвітній школі може:

· вказати правила, тип завдання;

· доповнити завдання малюнком, схемою, планом виконання;

· записати умову у вигляді таблиці, умовних позначень;

· вказати алгоритм розв’язання, виконання правил;

· навести аналогічну задачу, розв’язану раніше;

· пояснити хід виконання завдання;

· запропонувати виконати допоміжне завдання, що наводить на розв’язання основного питання, задачі;

· навести на пошук рішення за допомогою асоціацій;

· розробити складне завдання на кілька елементарних, тобто знизити його складність;

· поставити навідні запитання;

· Повторно озвучити інструкцію, новий матеріал;

· Багаторазово повторити спосіб виконання завдання;

· Змінити умови роботи на уроці (міркувати вголос, стоячи і т.п.);

· Переключити на практичну діяльність із предметами, на інші завдання, які підтримують пізнавальний інтерес дитини;

· Поєднати дії за наочним зразком зі словесною інструкцією;

· Зменшити обсяг завдання (але не складність його виконання);

· Попередити про можливі помилки в діях учня;

· Висловити схвалення, дати позитивну оцінку, щоб вселити віру в свої сили, підтвердити правильність дій.