Професійно-трудове навчання у допоміжній школі

Мета професійно-трудової підготовки учнів допоміжної школи – дати їм професію для роботи на виробництві, в сільському господарстві, на будівництві, сфері обслуговування.

Починаючи з 5 по 9 клас розумово відсталі учні набувають робітничих спеціальностей: столяр, швея, маляр, штукатур, овочевод, робітник із ремонту взуття і т.п.

Оволодіння спеціальностями проходить дуже повільно. Причини: порушення моторики, низький рівень самостійності, неміцне засвоєння прийомів роботи (важливо відпрацьовувати кожен прийом). В процесі оволодіння професійно-трудовою підготовкою складні операції розчленовуються на прості. Зустрічаються певні труднощі, пов’язані з орієнтуванням у приміщенні, плануванням дій, самоконтролем, саморегуляцією.

Корекційна задача – надати допомогу в усвідомленні завдання і способів його виконання, навчити самостійно обдумувати способи виконання завдання. Вчити користуватись інструкцією, бо складним є перехід від інструкції до виконавчого акту. Методика: спочатку використовувати наочні інструкції (показ), аналіз виробу, роботу з технологічними картками (допомагають планувати), роботу з предметними картами (різний ступінь готовності виробу, розміщення у порядку виготовлення) і операційні картки; потім креслення, текст – інструкції, схеми.

У допоміжній школі здійснюється загальна і спеціальна трудова підготовка. Перша – орієнтує розумово відсталого школяра в основних видах праці, які зустрічаються в житті кожної людини, друга – спрямована на трудову підготовку учнів. Ці два напрями знаходяться в нерозривному зв’язку, робота за ними здійснюється в єдиному комплексі.

При проведенні з розумово відсталими дітьми колекційної роботи, спрямованої на їх поведінку в цілому, педагог повинен:

- забезпечувати послідовність, максимальну чіткість та єдність педагогічних вимог до дітей;

- частіше використовувати позитивні підкріплення щодо навіть найменших гарних вчинків та успіхів дітей, застосовувати так звані авансовані заохочення, всіляко пробуджувати у них позитивні емоції;

- навчати дітей до самоконтролю поведінки, залучати їх до порівнянь, оцінок, причинових обґрунтувань актів поведінки;

- домагатися повного усвідомлення дітьми заохочень і покарань, які до них застосовуються, не зловживати покараннями, дбати про їх справедливість та за обґрунтованість;

- послідовно підвищувати вимоги до поведінки дітей;

- будувати виховний процес на конкретних позитивних прикладах, вказувати на зразки для наслідування, допомагати дітям осмислювати та узагальнювати позитивні форми поведінки, які вони спостерігають або проявляють;

- забезпечити кожній дитині посильне доручення, враховувати її індивідуальні здібності, інтереси, захоплення, докладно роз’яснити вимоги до його виконання, надавати допомогу та здійснювати контроль за виконанням доручень;

- зберігати та розвивати почуття власної гідності дитини, захищати її від насміхань та принижень з боку інших;

- особливу увагу необхідно приділяти дітям з низьким соціальним статусом у системі міжособистісних стосунків групи, класу, реалізувати всі можливості для покращення їх особистого благополуччя серед інших, зокрема за рахунок опори на наявні вміння, поєднання «ізольованої» дитини спільним дорученням з тією, в якої високий статус у колективі; посилити свій особистий емоційний контакт з дитиною, статус якої поганий;

- залучати учнів до роботи з самовиховання, але з постановкою максимально конкретної та реальної мети, забезпеченням постійного контролю та підсиленого педагогічного керівництва цим процесом;

- проводити будь-який виховний захід із забезпеченням високого емоційно-позитивного фону;

- враховувати, що в ряді випадків порушення поведінки розумово відсталої дитини, невиконання завдань та доручень, зниження результатів навчальної діяльності можуть бути пов’язані не з її небажанням добре себе поводити чи працювати, а з особливостями дефектного розвитку, тому необхідно підтримувати постійний контакт з лікарем-психоневрологом, особливо у випадках помітного погіршення поведінки, підвищеного збудження або загальмування, замкнення в собі, невротичних реакцій тощо;

запобігати конфліктам між дітьми, а в разі їх виникнення сприяти швидкому та позитивному їх розв’язанню, навчати розумово відсталих правильної поведінки в конфліктних ситуаціях, прогнозування наслідків нестриманості тощо.