Тема 2.2. Особливості розвитку, навчання і виховання особистості при глибоких порушеннях зору

Класифікація осіб з порушенням зору, її значення для освітньої та корекційно-реабілітаційної практики. Особливості навчальної діяльності та слабозорих учнів, їх врахування в умовах інклюзивної освіти. Особистісний розвиток, спілкування та міжособистісні стосунки та слабозорих в колективах. Медико-педагогічні вимоги до охорони залишкового зору учнів.

ЗНАТИ: класифікацію осіб з порушенням зору; особливості організації навчальної діяльності слабозорих учнів; особистісний розвиток, спілкування та міжособистісні стосунки слабозорих дітей; медико-педагогічні вимоги до охорони залишкового зору учнів.

 

ВМІТИ: планувати та організовувати навчальну діяльність слабозорих учнів в умовах інклюзивної освіти; дотримуватись медико-педагогічних умов для охорони залишкового зору учнів.

 

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Скласти таблицю класифікації учнів з порушенням зору.
2. Розробити рекомендації «Умови, методи та прийоми ефективного навчання і виховання слабозорих дітей в умовах інклюзивної освіти».
3. Обґрунтувати медико-педагогічні правила-рекомендації для охорони залишкового зору учнів у педагогічному процесі.
4. Дібрати корекційно-розвивальні вправи для розвитку зору молодших школярів.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1.Бородулина С.Ю. Коррекционная педагогика: психолого-педагогическая коррекция отклонений в развитии и поведении школьников. Издательство «Феникс»-2004.

2.Гонеев А.Д. Основы коррекционной педагогики: Учебное пособие для студентов высших пед. учебных заведений: Издательство центр «Академия»-1999..

3.Липа В.А. Основы коррекционной педагогики.-Донецк-Лебідь,2002.

4.Ваніна Л. Корекційно-реабілітаційна модель специфічного компонента змісту освіти учнів з глибоким порушенням зору //Дефектологія.- 2004.-№1.-С.14-17.

5.Клопота Є. Соціально-психологічні особливості «Я-образу» у людей з вадами зору //Дефектологія.-2007.-№2.-С.43-46.

6.Кобильченко В. Загальні підходи щодо психологічної реабілітації школярів з глибоким порушенням зору //Дефектологія.-2002.-№1.-С.7-10.

7.Кобильченко В. Корекційний курс «Психосоціальний розвиток учнів» спеціальних шкіл для сліпих і слабозорих дітей //Дефектологія.-2005.-№3.-С.9-13.

8.Кобильченко В. Теоретико-методичні засади корекції психосоціального розвитку молодших школярів з глибоким порушенням зору //Дефектологія.-2005.-№2.-С.23-28.

9. Таран О. Емоційно-ціннісне ставлення до себе молодших школярів з порушенням зору //Дефектологія.-2004.-№4.-С.25-29.

10. Колупаєва А. Навчання дітей з порушенням зору в масових загальноосвітніх закладах //Дефектологія.-2011.-№1.-С.13-18.

 

 

Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при глибоких порушеннях зору (питання тифлопедагогіки).

Види порушень зору, їх причини і наслідки.

Порушення зору у дитини можуть викликати істотні утруднення в процесі її розвитку, навчання, виховання. Оптичне сприймання має надзвичайно важливе значення у психічному розвитку особистості. Це сприймання є визначальним у формуванні уявлень про предмети навколишнього світу. Більше всього вражень від навколишньої дійсності мозок отримує через зоровий аналізатор.

Зміна фізичного складу позначається на всіх сферах життєдіяльності. Між суспільством і незрячою людиною виникає межа, що підтримується обома сторонами. З одного боку це обумовлено соціальними стереотипами про сліпоту як нездоланний бар’єр для нормального існування. З іншого – відбувається відсторонення і самоізоляція незрячих від соціуму внаслідок страху бути незрозумілими, осміяними, неприйнятними. Відсутність зору порушує відносини особистості як з фізичним світом, так і з соціальним середовищем. Це може стати приводом для відповідного ставлення до людини з боку оточуючих і вплинути на формування її «Я-образу».Значення ставлення оточуючих для формування уявлень індивіда про себе, а тому і для ефективності функціонування особистості, незаперечно. Включення факту «дефективності» у структуру «Я-образу» призводить до неадекватної самооцінки, пасивної життєвої позиції, незадоволеності міжособистісними відносинами, емоційного дискомфорту. Особистість, яка має здатність до рефлексії, співвідносить свої можливості та досягнення з можливостями та досягненнями інших. При цьому власний дефект порівнюється не тільки з образом «здоров’я», а й з іншими хворобами і дефектами. Встановлено, що переоцінка та недооцінка власних можливостей в осіб з порушеним зором виражені набагато яскравіше, ніж у зрячих. Самооцінка у школярів молодшого шкільного віку формується на основі того, як їх оцінюють дорослі, особливо батьки. У цьому віці негативні наслідки гіперопіки. Батьки, які безмірно перебільшують успіхи дитини, намагаються частими словесними заохоченнями компенсувати її інвалідність, що й формує неадекватно високий рівень самооцінки, який закріплюється до старшого шкільного віку.

Т.Маєвський зазначає, що завищена самооцінка у дітей з вадами зору проявляється ігноруванням факту сліпоти і її наслідків. Деякі з них не враховують спричинені розладами труднощі і обмеження, недостатньо критично оцінюють своє становище. Ця риса притаманна здебільшого слабозорим, які бажають, щоб оточуючі вважали їх зрячими. Завищена самооцінка має негативні наслідки: людина із зоровими чи іншими дефектами ставить завдання, неадекватні її можливостям, і поступово, внаслідок неминучих невдач втрачає впевненість у собі. У процесі реабілітації такі незрячі схильні перебільшувати власні можливості, відкидають допомогу інших. Корекційна робота з ними часто буває важкою і малоефективною. Занижена самооцінка, так само як і завищена, негативно впливає на результативність роботи.

Крім завищеної чи заниженої самооцінки у тотально незрячих виявлено невідповідність між рівнем домагань і реальними можливостями. На відміну від зрячих однолітків, незрячі віддають перевагу інтелектуальному розвитку, а не спілкуванню, хоча саме в підлітковому віці спілкування є провідною діяльністю. Відмінною рисою незрячих є прийняття позиції суперництва зі зрячими, прагнення компенсувати свій сенсорний недолік насамперед розвитком інтелекту.

Глибокі зорові патології порушують системну взаємодію суб’єкта з об’єктами навколишнього середовища. Це позначається на орієнтувальній реакції та орієнтувальній діяльності в цілому, гальмуванні гностичних процесів та дії вищих функціональних структур.

Зір грає важливу роль не тільки у розвитку власне зорових вражень, але і в розвитку просторових уявлень (просторове орієнтування у навколишньому, рухова сфера), поскільки рухи розвиваються під зоровим контролем. Зорово-просторові уявлення мають особливо важливе значення для дитини в процесі її навчання в школі, так як оволодіння буквами алфавіту, числовими зображеннями, орієнтація на географічній карті і т.п. передбачають певний рівень розвитку просторово-зорових уявлень.

Порушення зору у дітей може бути обумовлено різними причинами. Враження органу зору у дитини може бути викликано спадковими захворюваннями (наприклад, деякі форми вродженої катаракти), внутріутробними патологіями зорового органу при токсоплазмозі, краснусі і інших важких захворювань матері під час вагітності, особливо на ранніх її етапах, коли у плоду формуються органи зору. Зорова патологія може бути пов’язана із захворюваннями самої дитини (наприклад при туберкульозному менінгіті, менінгоенцефалітах, пухлинах мозку і ін.).

Порушення зору можуть бути вродженими та набутими.

Вроджена сліпота обумовлена пошкодженнями чи захворюванням плоду під час вагітності або є наслідком спадкової передачі деяких дефектів зору.

Набута сліпота зазвичай буває наслідком захворювання органів зору – сітківки, рогівки, захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлина мозку, менінгоенцифаліт), ускладнень після загальних захворювань організму (кір, грип, скарлатина), травматичних пошкоджень мозку (поранення голови, струси) чи ока.

Розрізняють прогресуючі та не прогресуючі порушення зорового аналізатора. При прогресуючих дефектах проходить поступове погіршення зорових функцій під впливом патологічного процесу. До не прогресуючих дефектах зорового аналізатора відносять деякі вроджені його патології (астигматизм, катаракта). Наслідками цих дефектів можуть стати також впливи деяких захворювань чи операцій на очах.

Порушення функцій зорового аналізатора можуть виникнути у дітей як під час внутріутробного розвитку, так і після народження. Тому виділяють такі категорії дітей, як сліпонароджені, рано осліплі, які втратили зір після трьох років життя. Така диференціація ґрунтується на тому, що час втрати зору має дуже велике значення для подальшого розвитку дитини. Чим раніше настала сліпота, тим більш помітні вторинні відхилення, психофізичні особливості і своєрідність психофізичного розвитку. Психічний розвиток сліпонароджених дітей має такі самі закономірності, як у зрячих дітей, але відсутність візуальної орієнтації впливає найбільш помітно на рухову сферу, на зміст соціального досвіду. Своєрідним орієнтиром для сліпого є реакція на звук, як і для зрячої в ранньому віці реакція на звукові подразники, але для незрячого звук стає основним фактором орієнтування (В.П.Єрмаков).

Розвиток вищих психічних процесів (увага, пам’ять, логічне мислення, мова) у сліпонароджених протікає нормально. Разом з тим, порушення взаємодії чуттєвих і інтелектуальних функцій проявляється в деякій своєрідності мислительної діяльності з переважанням розвитку абстрактного мислення.

Відмінність осліплих дітей від сліпонароджених залежить від часу втрати зору: чим пізніше дитина втратила зір, тим більше у неї зорових уявлень, які можна відтворити за рахунок словесних описів. Якщо не розвивати зорову пам'ять, яка частково збереглася після втрати зору, проходить поступове стирання зорових образів.

Порушення зору у дітей може бути виражено в різному ступені, і в залежності від цього дітей з подібною патологією можна розділити на три групи. До першої групи відносяться діти, у яких особливо при вродженій зміні органу зору, настає повна сліпота або таке різке пониження зору, що такі діти можуть навчатись тільки на основі дотику (за системою Брайля).

Сліпі (незрячі) – це категорія осіб з порушенням зору, у яких повністю відсутні зорові відчуття, є світловідчуття або залишковий зір (до 0,04 на оці, що краще бачить з корекцією окулярами), а також особи з прогредієнтними захворюваннями і звуженням поля зору (до 10-15) з гостротою зору до 0,08.

Такі діти у масову школу не потрапляють. В окремих випадках в школу для сліпих дітей направляються слабобачачі, у яких спостерігається прогресуюча форма очного захворювання і яким з метою охорони остаточного зору доцільно навчатись за системою Брайля.

Слабобачачі – це категорія осіб з порушеннями зору, що мають гостроту зору від 0,05 до 0,2 на краще бачучому оці з корекцією звичайними окулярами. Крім зниження гостроти зору слабобачучі можуть мати відхилення в стані інших зорових функцій (кольоро- і світловідчуття, периферійний і бінокулярний зір). Для слабобачучих дітей є спеціальні школи, де проводиться навчання на зоровій основі, з використанням різноманітних технічних і оптико-збільшувальних засобів: підручників з більш великим шрифтом, спеціального освітлення.

При навчанні в масовій школі такі діти відчувають істотні утруднення. Нечіткість, уповільненість, вузькість сприймання веде до труднощів впізнавання предметів і їх форм, характерних зовнішніх ознак. Діти не бачать рядок, плутають схожі за формою букви, що заважає оволодіти технікою читання, зрозуміти зміст прочитаного; змішування цифр за написанням утруднює рахунок і вирішення арифметичних задач. В звичайних шкільних умовах такі діти не бачать написаного на дошці, зображеного на таблицях і т.п. При зоровій роботі в них швидко настає втома, що знижує працездатність.

При сприйманні малюнку спостерігається повільність огляду, неточність, пропуск деталей зображення. Внаслідок нечіткого сприймання окремих елементів і неправильності уявлень, нерідко формуються помилкові версії відносно зображеного на малюнку. Розгляд слабозорими малюнку по частинах призводить до ускладнень в осмисленні його змісту. Має місце порушення сприймання просторових відношень. Може бути зниження швидкості зорового сприймання – давати більше часу на сприймання, обдумування. При читанні та письмі спостерігається повільність, фрагментарність, нечіткість, викривлення сприймання елементів букв, їх неправильні розширення відносно одна одної в словах, рядках, заміна букв, пропуски зображуваних елементів. Використовувати в роботі спеціальні зошити, збільшений і контрастний шрифт.

Перед вчителем стоїть завдання – своєчасно виявити таку дитину, направити її в ПМПК для вирішення питання про спеціальне навчання і виховання. Несвоєчасне виявлення слабобачучих дітей може привести не тільки до їх неуспішності, але і до наступної педагогічної занедбаності, до погіршення і без того дефективного зору. Слід пам’ятати, що такій дитині протипоказані багато звичайних для масової школи занять (нахили, стрибки, піднімання вантажів на уроках фізкультури).

Порушення зору вказаних категорій дітей потребує спеціально організованих умов навчання і виховання і здійснюється в основному в спеціальних (корекційних) школах.

До третьої групи відносяться діти, які зазвичай навчаються в умовах масової школи. Це діти з аномалією рефракції (близькорукість, дальнозоркість, астигматизм).

Всі ці види порушень зору, обумовлені аномалією рефракції, зазвичай компенсується окулярами і дозволяє дітям з подібними аномаліями навчатись в масовій загальноосвітній школі. Однак для того, щоб дані дефекти зору у дітей не прогресували і не заважали їм навчатись, дуже важливо своєчасно їх виявити. Неуважність до цих дефектів може привести до прогресування, особливо в підлітковому віці.

Особливостями навчання і виховання дітей з порушенням зору займається тифлопедагогіка.

Порушення зору є тією категорією психофізичних порушень, які проявляються в обмеженому зоровому сприйманні або його відсутності, що впливає на процес формування і розвитку особистості. У осіб з порушенням зору виникають специфічні особливості діяльності, спілкування і психофізичного розвитку. Вони виявляються у відставанні, порушенні і своєрідності розвитку рухової активності, просторової орієнтації, формуванні уявлень і понять, у способах предметно-практичної діяльності, в особливостях емоційно-вольової сфери, соціальної комунікації, інтеграції в суспільство, адаптації до праці.

Тифлопедагогіка розвивається на основі принципу гуманістичного виховання і з врахуванням своєрідності розвитку дітей і дорослих з порушенням зору. Завданням тифлопедагогіки як науки, є розроблення наступних проблем: психолого-педагогічне і клінічне вивчення зору і аномалій психічного і фізичного розвитку при цих порушеннях; шляхи і умови компенсації, корекції і відновлення порушених і недорозвинутих функцій при сліпоті і слабо баченні; вивчення умов формування і всестороннього розвитку особистості при різних формах порушень функцій зору. Важливе місце займають такі аспекти: розроблення змісту, методів і організація навчання основам наук, політехнічної, трудової і професійної підготовки сліпих і слабобачучих; визначення типів і структури спеціальних закладів для їх навчання і виховання; розроблення наукових основ побудови навчальних планів, програм, підручників, часткових методик. Велика увага приділяється створенню спеціальних технічних засобів, які сприяють розширенню пізнавальних можливостей осіб з порушенням зору, підвищення ефективності їх навчання і підготовки до праці в умовах сучасного суспільства; розроблення системи гігієнічних заходів із охорони і розвитку неповноцінного зору, нормативів освітлення, режиму зорового навантаження і т.п.; проектування спеціальних будівель для навчання, виховання і трудової підготовки дітей з патологією зору (В.П.Єрмаков).

Дитина з аномалією рефракції повинна носити коригуючи окуляри. Але при корекції зору окулярами такі діти потребують уважного ставлення з боку вчителя; в правильних санітарно-гігієнічних умовах для навчальної роботи як в школі, так і дома. Робоче місце дитини з дефектом зору повинно бути правильно і достатньо добре освітлене. Таку дитину слід посадити за перший (біля вікна) або на другий (середній) ряд. Крім того, слід враховувати, що близько руку дитину потрібно посадити ближче до дошки, на першу чи на другу парту. А дальньозорку дитину, навпаки, слід посадити подалі від дошки, на останні парти. Це обумовлено особливостями зору аномалії дитини. Якщо в учня спостерігається тотальна світобоязнь, його потрібно посадити спиною до вікна або закрити вікно шторою. За наявності світобоязні одного ока, дитині треба сидіти так, щоб світло падало з протилежного боку.

Вчителю необхідно слідкувати за тим, щоб дитина добре сприймала навчальний матеріал на дошці, в таблицях, на карті. Зображувальні наочні засоби повинні повинні бути чіткими, яскравими, достатньо великими. Якщо завдання для самостійної роботи написано на дошці, то вчитель повинен переконатись у тому, що дитина добре бачить і розуміє, що там написано, бо від цього залежить правильність виконання завдання. Писати лише на чистій дошці, великими літерами, якісною крейдою, структурувати, відділяти частини матеріалу одна від одної. Педагогу доцільно проговорювати свої дії, називати імена дітей, щоб дитина краще орієнтувались в їх розміщенні. Детально ознайомлювати дітей із розташуванням предметів і матеріалів у класі. Всі предмети в класі повинні знаходитись на своїх місцях, попереджувати дитину про їх переміщення. Для позначення різних зон та центрів діяльності в класі можна використовувати різні види покриття на підлозі або знаки, придатні для тактильної ідентифікації.

Треба стежити за тим, щоб рівень шуму у класі не був надто високим. Заохочуйте незалежність дітей, облаштовуйте навчальне середовище, щоб вони могли діяти самостійно. Використовуйте світлі, яскраві предмети різних розмірів і форм для візуальної стимуляції.

Доручайте іншим дітям називати себе і розповідати про свої заняття, коли дитина з поганим зором наближається до кого-небудь. Описуйте дітям події, що відбуваються поруч. Під час вивчення нових умінь станьте за дитиною і продемонструйте правильність послідовність дій, рухаючи її руками. Зробіть це ще кілька разів, поступово зменшуючи свою допомогу. Перед тим як розпочати роботу, розкажіть дітям, що буде відбуватися. Чорне або контрастне обрамлення по периметру аркуша паперу може полегшити малювання дитині із залишковим зором.

Труднощі дітей з вадами зору в пізнавальній діяльності пов’язані з недостатнім оволодінням моторикою свого тіла, орієнтування у малому та великому просторі, зорово-моторною координацією ока («рука-око»). Проте вони не в змозі самостійно організувати не тільки свою пізнавальну, навчальну діяльність, а й своє життя, свої ігри. Дітей доводиться спонукати до рухливості, до пізнавальної активності.

Важливо враховувати, що у дітей з аномальною рефракцією підвищується рівень втомлюваності зору. Тому їм необхідно по можливості давати різні види роботи, тобто чергувати зорову роботу з іншими видами робіт. Після інтенсивної зорової роботи за столом протягом 10-15 хвилин (читання, письма, креслення) слід кілька хвилин дивитись вдалину (на дошку, краще у вікно), щоб зняти зорову втому. Якщо є змога, то спиратись на слух і дотик.

Враховуючи, що саме в період шкільного навчання значно зростає число близькоруких, що причиною цього є не тільки недостатнє забезпечення санітарно-гігієнічних умов в школі і дома, але і збільшується навантаження, що падає на зоровий аналізатор у дітей з їх переходом із класу в клас, необхідно вести контроль за об’ємом домашніх завдань, пов’язаних із зоровою роботою.

Навчання сліпих і слабобачучих дітей здійснюється в різних школах для дітей з порушенням зору. Це школи-інтернати для сліпих дітей, які мають в своєму складі класи для слабобачучих дітей з окремими класами для сліпих. Діти, які крім сліпоти і слабо бачення мають ще і розумову недостатність, навчаються за особливими програмами в цих же школах. Однак не всі діти з порушенням зору навчаються в спеціальних школах, хоча всі спеціальні заклади надають сім’ї надійні умови для отримання повноцінної середньої освіти, лікування і корекції зорових порушень, так як мають необхідне технічне обладнання і дидактичні засоби. Інколи виникає необхідність у створенні умов для отримання дітьми з важкими порушеннями зору загального навчання і виховання в масових навчальних закладах. Виділяють такі причини навчання і виховання дітей з глибокими аномаліями в масових закладах:

- батьки хочуть бачити своїх дітей щоденно, спілкуватись з ними, впливати на їх навчання і виховання;

- багато сімей не отримують фінансову допомогу від району для направлення дитини в спеціалізований заклад, який знаходиться в іншому районі;

- батьки не хочуть, щоб їх дітей вважали інвалідами, які відрізняються від нормально бачачих дітей.

Учителі, які мають у своєму класі дитину з важкими порушеннями, повинні забезпечити диференційований підхід до дитини. Для цього необхідно, щоб наповнюваність класів була не більше 15 осіб. Класна кімната повинна добре освітлюватись, а робоче місце дитини з дефектом зору повинно бути забезпечено додатковим освітленням. У класах має бути підвищена освітленість (не менше 1000 люкс), або місцеве освітлення на робочому місці (не менше як 400-500 люкс).

В школах, де навчаються діти з подібними аномаліями, повинен бути організований спеціальний кабінет тифлопедагогіки, в якому б знаходились спеціальні підручники, книги, рельєфно-графічні посібники, оптичні засоби, аудіо обладнання, матеріали для вивчення шрифту Брайля. Повинні бути організовані тифлопедагогічні консультації для учнів, батьків і вчителів, які працюють з такими школярами. Вони можуть проводитись у спеціальних школах, центрах, ПМПК.

Умови навчання дітей з порушенням зору в масовій школі обумовлені їх можливостями використовувати порушений зоровий аналізатор в навчально-виховному процесі. Відмінності між сліпою і слабобачучою дитиною багато в чому залежать від характеру порушень зору, походження дефекту, індивідуальних особливостей школяра. Перед початком навчання такого школяра дуже важливо з’ясувати, на якій основі воно буде проводитись: тактильній чи зоровій.

Не всі діти з порушенням зору можуть навчатись в масовій школі разом із зрячими дітьми, їх необхідно спеціально відбирати. В масовій школі можуть навчатись лише ті сліпі і слабобачучі діти, які достатньо добре адаптовані і успішно справляються з програмами спеціальної школи.

Необхідною умовою навчання в масовій школі є створення певного психологічного настрою у аномальної дитини. Вона повинна бути готова до переборення труднощів, які можуть виникнути. Колектив класу також можна підготувати до того, що з ними бути вчитись сліпа чи слабобачуча дитина. Дітей потрібно познайомити з особливостями такої дитини, сформувати доброзичливе ставлення до неї. Включення дитини з порушенням зору в роботу класу є складним завданням для вчителя, для самої дитини і для учнів. Існує цілий ряд особливостей навчання дитини із зоровою аномалією. Так, сліпа чи чи слабобачуча дитина читає і пише повільніше, ніж зрячі учні і не може встигати за класом. У зв’язку з цим доцільно використовувати диктофон, на який можна записати фрагменти уроків, прилад прямого читання, компенсаторні можливості пам’яті (усний рахунок), що буде сприяти підтриманню темпу роботи на необхідному рівні. Крім того, вчитель повинен пам’ятати про те, що час зорової роботи у слабобачучої дитини обмежений.

Особливої уваги заслуговує організація фронтальної роботи в класі. Для дітей з порушенням зору слід підготувати індивідуальні картки, тексти, карти і інші спеціальні наочні посібники, щоб вони також взяти участь у фронтальній роботі класу.

В ході навчально-виховного процесу велику роль грає мова вчителя. Вона повинна бути чіткою, ясною, виразною. Вчитель повинен промовляти все, що він робить: пише, малює, демонструє досліди.

Для багатьох сліпих і слабобачучих школярів характерний вербалізм, тому словникову роботу слід проводити не тільки на уроках рідної мови, але і на інших уроках. Учитель має навчити сліпого та слабозорого учня аналізувати літературні твори на слух, виділяючи лише опорні слова і речення.

У дітей з порушенням зору великі труднощі викликає орієнтація в просторі, тому слід проводити спеціально роботу із орієнтування, і в цьому випадку допомогу надасть тифлопедагог. Він же забезпечує проведення спеціальних занять, спрямованих на тактильне знайомство сліпої чи слабобачучої дитини з новим об’єктом. Дитині слід допомогти виділити головне, відділити головне від другорядного. Вчити дитину орієнтації в просторі на різних заняттях, де це можливо: при роботі з книгою, планом, картою, на заняттях із зображувальної діяльності, фізичного виховання. Дитина повинна добре орієнтуватись у класній кімнаті, тому не рекомендується змінювати обстановку в класі і місце дитини. Надзвичайно важливо, коли на уроці використовуються спеціальні дидактичні посібники, розраховані на дотикове або зорово-дотичне сприймання. Багато об’єктів, яких діти ніколи не тримали в руках і бачили розмито є для них незрозумілими. Тому потрібно проводити індивідуальну роботу з реальними об’єктами. Учні при цьому повинні спрямовувати руки і погляд на об’єкт, який досліджується, або виділяти його фломастером чи якимось іншим чином.

У багатьох дітей з порушенням зору виникають проблеми у спілкуванні з іншими людьми. Це може бути пов’язане з невмінням слухати співбесідника, а також з невеликим досвідом спілкування. В таких дітей мова має монологічний характер, діалогу у спілкуванні не виходить. В таких випадках потрібна допомога психолога. У період адаптації дитини до нових соціальних умов вона стає вразливою, тому потрібно стежити за тим, щоб вона не була емоційно травмована зрячими дітьми. Пропонувати зайняти гідну позицію в колективі зрячих дітей (побути капітаном команди, лідером групи), проте має дотримуватись тих же правил поведінки, що і інші діти.

Щоб включити дитину з аномаліями зору в позакласні чи позашкільні заходи, слід провести велику попередню підготовку. Наприклад, перед відвіданням картинної галереї такого учня слід раніше познайомити з картинами, використовуючи репродукції, спеціальну літературу.

Вчителю слід добре ознайомитись з індивідуальними особливостями учня з особливими потребами (як виконує завдання, з опорою на зір, дотик чи на зір і на дотик). Слід враховувати те, що на стан зору дитини можуть тимчасово впливати такі фактори як втома, освітлення, емоційне збудження чи навпаки, подавленість.

Старатись в перші дні перебування дитини в школі створити сприятливу психологічну обстановку, разом з тим не слід надмірно опікати дитину, поскільки надмірна турбота зайвий раз підкреслює нестандартність дитини.

Якщо в ході навчання використовується демонстрація фільму чи відеозапису, то залучати таких дітей також до перегляду. При цьому супроводжувати показ словесними поясненнями ситуації, обстановки, поведінки героїв.

В ході навчальної роботи вчитель уважно спостерігати за тим, як працює дитина з порушеннями зору, як пристосовується до сумісної роботи з нормально бачучими дітьми. Це потрібно для того, щоб регулювати робоче навантаження дитини, збільшувати чи зменшувати час виконання завдань.

Найбільш оптимальне зорове навантаження у слабобачучого школяра складає не більше 15-20 хвилин безперервної роботи, для учнів з глибоким порушенням зору воно не повинно перевищувати 10-15 хвилин. Якщо є можливість працювати з опорою на слух чи дотик, необхідно її використовувати, поскільки це сприяє попередженню перевтоми дітей.

В ході уроку, особливо в процесі письмової роботи або читання, необхідно слідкувати за поставою учнів з порушенням зору, пам’ятаючи про те, що відстань від ока учня до робочої поверхні повинна бути не менше 30 см. Для читання рекомендують використовувати підставки.

Зображення на малюнках повинні мати оптимальні просторові й тимчасові характеристики (яскравість, контраст, колір, структура, співвідношення елементів). Контрастність пропонованих об’єктів і зображень стосовно тла має бути від 60 до 100%. Негативний контраст краще. Краще сприймаються заповнені, силуетні фігури, ніж контурні. Інформаційна ємність зображень і сюжетних ситуацій має бути обмежена з метою вилучення надмірності, що ускладнює впізнавання. Тло, на якому подано об’єкт, має бути вільним від зайвих деталей. Дотримання в зображеннях пропорційності за величиною, кольором та формою відповідно до реальних об’єктів. Хроматичні об’єкти повинні мати насичені кольори. Бажано використовувати жовто-червоні, жовтогарячі й зелені кольори. Збільшувати час на експозицію завдань та малюнків через труднощі сприйняття, координації рухів руки та очей, необхідності тактильного контролю та додаткового обстеження, вивчення об’єктів.

В процесі навчання слабобачучих дітей можна використовувати спеціальні адаптивні засоби: оптичні і неоптичні. До корекційних оптичних засобів відносять окуляри зі спеціальними пристосуваннями, біфокали, призми, контактні лінзи, телескопічні окуляри.

До неоптичних засобів відносять фломастери, кольорові маркери, плоско друковані книги з крупним шрифтом. Використовувати робочі листки з достатнім контрастом та відповідним розташуванням рядків. Стежити, щоб не було відсвічування паперу (матовий колір); підібрати відповідну висоту букв та відстань між рядками (лінеатури). Краще, щоб у слабозорої дитини у класі була своя шухлядка для книг, надрукованих рельєфним шрифтом, або збільшеним шрифтом, спеціального паперу для письма, шкільного приладдя для малювання, полегшення читання (трафарети, лінзи).

Ситуація переходу дитини з порушенням зору із спеціалізованої школи в масову є для дитини стресовою, не кожна дитина може справитись з таким серйозним випробуванням. Якщо дитина не приживеться в новому класному колективі і не засвоює навчальну програму, вчителю слід звернутись за допомогою до тифлопсихолога, щоб виявити причини утруднень і постаратись їх усунути. Якщо запропоновані корекційні і психотерапевтичні міри не принесуть позитивних результатів, необхідно ставити питання про доцільність подальшого навчання дитини з порушенням зору в умовах масової загальноосвітньої школи.

Навчання дітей з порушенням зору у спеціальних школах базується на формуванні адекватних прийомів і способів використання слухового, тактильного, нюхового, вібраційного і інших аналізаторів, які є сенсорною основою для розвитку психічних процесів. Завдяки цьому розвиваються вищі форми пізнавальної діяльності, які є провідними в компенсаторній перебудові сприймання.

Специфіку роботи корекційних шкіл для дітей з дефектами зору відображають такі моменти:

- врахування загальних закономірностей і специфічних особливостей розвитку дітей, з опорою на здорові сили і збережені можливості;

- модифікація навчальних планів і програм, збільшення терміну навчання, перерозподіл навчального матеріалу та зміну темпу його проходження;

- здійснення диференційованого підходу до дітей, зменшення наповнюваності класів і виховних груп, застосування спеціальних форм і методів роботи, оригінальних підручників, наочних посібників, тифлотехніки;

- спеціальне оформлення навчальних класів і кабінетів, створення санітарно-гігієнічних умов, організація лікувально-відновлювальної роботи;

- посилення роботи із соціально-трудової адаптації і самореалізації випускників.

В початковій школі проводяться заняття із розвитку зорового сприймання, слуху, дотику, по логопедії, ЛФК, ритміці, соціально-побутовій орієнтації, орієнтації в просторі. Учні набувають умінь і навичок навчальної діяльності, навчаються читати, письму, рахунку, розумінню зображень, оволодівають елементами наочно-образного і теоретичного мислення, основами особистої гігієни, елементарними способами самообслуговування, мобільності і орієнтування.

Психолого-педагогічний супровід дітей з порушенням зору. Доросла людина має стати дитині з порушенням зору старшим товаришем, викликати її довіру. Дієвою психологічною допомогою є такий вплив дорослого на дитину, який здійснюється в умовах спільних позитивних взаємин.

Будь-яку взаємодію з іншою людиною можна розглядати як: фізичну дію (дав, узяв, торкнувся, подивився, вдарив, штовхнув, закричав, заплакав); розумову дію (пояснив, довів до відома, поінформував, нагадав); психологічну дію (заспокоїв, порадував, зневажив, не помітив). Причому психологічна дія будується особливим чином: у своїй сутності вона має сутність розумової дії, а виявляється, як фізична. Завдання другої людини – зрозуміти сенс, ґрунтуючись лише на фізичних діях, які вона спостерігає. Це непросто. А дитині – тим паче.

Перетворення дитини з порушенням зору на суб’єкта соціальної взаємодії в системі неперервного комплексного психологічного супроводу передбачає спеціальну роботу з формування самостійності та активності як необхідну складову, без якої неможливий розвиток зрілої адаптивної особистості, що її потребує сучасне суспільство. Така робота є профілактикою пасивності, інфантильності, що можуть виникати внаслідок надмірної опіки, постійного і всеохоплюючого контролю.

Підсумовуючи, зазначимо, що психолог, педагог має:

- враховувати природній розвиток дитини на даному віковому та соціокультурному етапі онтогенезу, тобто йти за логікою розвитку дитини з порушенням зору, а не штучно нав’язувати ззовні. Найважливішим принципом шкільної психологічної практики є безумовна цінність внутрішнього світу кожного школяра, пріоритетність потреб і завдань його розвитку;

- створити умови для самостійного творчого засвоєння дітьми системи взаємин зі світом. Внутрішній світ дитини автономний і незалежний. Однак дорослий може відіграти важливу роль у становленні й розвитку цього унікального світу.

 

Тема 2.3. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях інтелекту, ЗПР, відхиленнях емоційно-вольової сфери та соціальної поведінки (питання корекційної психопедагогіки).

Розумово відсталі діти.

Поняття, ступені і форми розумової відсталості. Основні психологічні особливості розвитку та навчально-пізнавальної діяльності розумово відсталих учнів (порушення психічних процесів, якостей знань, пізнавальних вмінь і навичок, розумової працездатності, самостійності, критичності, мотивації учіння). Розумово відсталий учень в дитячому колективі. Опора на позитивні якості і переважно збережені можливості дитини в корекційно-виховному процесі. Основні психолого-педагогічні «правила» підходу до розумово відсталих дітей в умовах інклюзивного навчання.