Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


≤≤. ќсновн≥ категор≥њ та пон€тт€ теми Ђ‘≥лософ≥€ ’’-’’≤ ст.ї




–озгл€нуто —хвалено

на зас≥данн≥ кафедри ф≥лософ≥њ на зас≥данн≥ вченоњ ради

протокол є 4 буд≥вельного факультету

в≥д 22 листопада 2010 р. протокол є 3

в≥д 22 грудн€ 2010 р.

 

 

« ћ ≤ — “

 

 

¬ступ...............................................................................................................2

 

ћетодичн≥ вказ≥вкиЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ..ЕЕ3

 

ќсновн≥ категор≥њ та пон€тт€ЕЕЕЕЕЕ.Е.........................................15

 

—истема тестових завдань...........................................................................15

 

¬икористанн€ першоджерел в опрацюванн≥ теми...................................19

 

«авданн€ дл€ творчоњ роботи ЕЕЕЕЕ..ЕЕ..ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ.31

 

—писок рекомендованоњ л≥тератури...........................................................32

 

¬ — “ ” ѕ

 

ƒан≥ методичн≥ вказ≥вки призначен≥ допомогти студентам, €к≥ вивчають курс ф≥лософ≥њ, закр≥пити, поглибити та перев≥рити своњ знанн€ з теми Ђ‘≥лософ≥€ ’’-’’≤ ст.ї. « ц≥Їю метою до методичних вказ≥вок включено словникову роботу, тестов≥ та творч≥ завданн€, уривки з першоджерел та проблемно-пошуков≥ завданн€ до них. “аке поЇднанн€ завдань дозвол€Ї покращити та вдосконалити набут≥ знанн€. ќсобливоњ уваги потребують завданн€ з опрацюванн€ першоджерел, адже вони дозвол€ють студенту залучитис€ до д≥алогу з автентичною ф≥лософською думкою, в≥дчути особливий стиль ф≥лософськоњ мови та неповторну глибину ф≥лософських текст≥в. «авданн€, що подаютьс€ до наведених уривк≥в, спр€мован≥ на глибоке осмисленн€ думок автор≥в, пробудженн€ ≥нтересу до самост≥йного ф≥лософуванн€ та бажанн€ самост≥йно продовжити ф≥лософську осв≥ту.

ћета вивченн€ теми:

- ознайомитись з проблематикою та особливост€ми сучасноњ ф≥лософ≥њ;

- вивчити основн≥ теч≥њ та погл€ди представник≥в сучасноњ ф≥лософ≥њ;

- зТ€сувати звТ€зки сучасноњ ф≥лософ≥њ з глобальними проблемами людства;

- усв≥домити звТ€зки ф≥лософ≥њ ’’ - початку ’’≤ стол≥тт€ з такими напр€мами сучасноњ ≥нтелектуально-духовноњ д≥€льност≥, €к рел≥г≥€, мистецтво, наука, соц≥ально-пол≥тичн≥ теор≥њ;

- окреслити перспективи розвитку ф≥лософськоњ думки у ’’≤ стол≥тт≥.

 

—»—“≈ћј «ј¬ƒјЌ№ ƒќ ќѕ–ј÷ё¬јЌЌя “≈ћ»

 

≤. ћетодичн≥ вказ≥вки.

ѕрочитайте конспект лекц≥њ та вид≥л≥ть основн≥ ≥дењ ф≥лософ≥њ ’’-’’≤ ст.

 

‘≥лософ≥€ виникла, €к в≥домо, в трьох культурах одночасно - ≥нд≥йськ≥й, китайськ≥й ≥ грецьк≥й, та пройшла довгий ≥ складний шл€х розвитку. ѕевним результатом њњ розвитку можна вважати класичну н≥мецьку ф≥лософ≥ю, в €к≥й майже вс≥ ф≥лософськ≥ проблеми минулого дос€гли досконалост≥, найвищого р≥вн€ розвитку. ѕ≥сл€ њњ занепаду в «ах≥дн≥й ф≥лософ≥њ зТ€вилось багато шк≥л ≥ напр€м≥в, €к≥ ставили ≥ вир≥шували т≥ чи ≥нш≥ проблеми. ¬ еволюц≥њ «ах≥дноњ ф≥лософ≥њ (п≥сл€ класичноњ н≥мецькоњ) вид≥л€ють так≥ пер≥оди њњ становленн€:

≤-й пер≥од: з 40-х по 60-т≥ роки ’≤’ ст. ¬ цей пер≥од в≥дбуваЇтьс€ розпад класичних форм ≥деал≥зму. Ўирокого розповсюдженн€ набувають ≥ррац≥онал≥зм, неокант≥анство, позитив≥зм, д≥алектичний ≥ ≥сторичний матер≥ал≥зм;

≤≤-й пер≥од: з 70-х рок≥в ’≤’ ст. по 1914 р. ƒо зазначених напр€мк≥в приЇднуютьс€ ≥нтуњтив≥зм, другий позитив≥зм-емп≥р≥окритицизм, конвенц≥онал≥зм, ≥манентна школа, ф≥лософ≥€ житт€.

≤≤≤-й пер≥од: з 1917 р. ¬ 20-т≥ роки виникаЇ неопозитив≥зм, неореал≥зм, герменевтика, а в 60-т≥ роки - структурал≥зм, ф≥лософська антрополог≥€. Ќе сл≥д думати, що нов≥ напр€ми виникли ≥з н≥чого, на порожньому м≥сц≥. Ќов≥ школи ≥ напр€ми розвивали певн≥ сторони попередн≥х напр€м≥в.

ќсновн≥ риси сучасноњ св≥товоњ ф≥лософ≥њ. —учасна епоха характеризуЇтьс€ небаченим дос≥ зростанн€м впливу науково-техн≥чного прогресу на природу, на вс≥ сторони житт€ сусп≥льства, людину, на саме њњ ≥снуванн€ в результат≥ ≥нформатизац≥њ, комп'ютеризац≥њ, електронних ≥ атомних технолог≥й, нов≥тн≥х засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ, €к≥ тепер не мають меж. ѕ≥д впливом цього формуЇтьс€ нова картина св≥ту, в≥дбуваЇтьс€ радикальна зм≥на ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й ≥ пр≥оритет≥в людини. «агальнолюдськ≥ ц≥нност≥ набувають все б≥льшого визнанн€. ‘≥лософ≥€ €к теоретична форма в≥дображенн€ д≥йсност≥ не може цього не враховувати. ” звТ€зку з цим сучасна св≥това ф≥лософ≥€ набуваЇ таких основних рис:

1) осмисленн€ глобальних проблем, котр≥ сто€ть нин≥ перед людством, а саме: еколог≥чних, ресурсозбер≥гаючих, продовольчих, демограф≥чних, енергетичних, технолог≥чних ≥ т.п.;

2) переосмисленн€ в цьому контекст≥ проблем самоњ людини, њњ виживанн€ €к виду;

3) визнанн€ пр≥оритету у ф≥лософ≥њ загальнолюдських ц≥нностей, в≥дображених у Ђ«агальн≥й декларац≥њ прав людиниї;

4) плюрал≥зм (множинн≥сть) ф≥лософських вчень ≥ напр€мк≥в, запереченн€ монопол≥зму будь-€кого з них;

5) толерантн≥сть (терпим≥сть) у ставленн≥ до р≥зних ф≥лософських концепц≥й;

6) постановка проблеми формуванн€ планетарноњ св≥домост≥.


‘≥лософ≥€ екзистенц≥ал≥зму.

≈кзистенц≥альна ф≥лософ≥€ Ц одна з найб≥льш попул€рних сучасних ф≥лософських систем. ÷е, насамперед, по€снюЇтьс€ тим, що вона звертаЇтьс€ до людини, њњ житт€, проблем ≥снуванн€, њњ внутр≥шнього св≥ту.

≈кзистенц≥альна ф≥лософ≥€ виникла €к особливий напр€мок п≥сл€ 1-оњ св≥товоњ в≥йни у Ќ≥меччин≥ та отримала св≥й подальший розвиток п≥сл€ 2-оњ св≥товоњ в≥йни у ‘ранц≥њ та ≤спан≥њ.

‘≥лософ≥€ екзистенц≥ал≥зму виникла на злам≥ сусп≥льноњ ≥стор≥њ. ¬она Ї теоретичним усв≥домленн€м драматизму першоњ половини ’’ стол≥тт€, траг≥зму людини, котра потрапила на межу житт€ ≥ смерт≥, бутт€ ≥ небутт€ в результат≥ реальноњ загрози њњ ≥снуванню €к людини, €к виду. Ћихол≥тт€ св≥тових воЇн, њх траг≥чн≥ насл≥дки, похитнули ≥люз≥њ частини ≥нтел≥генц≥њ «аходу щодо сенсу житт€, його рац≥ональност≥. Ќа зм≥ну цьому прийшло розчаруванн€, невпевнен≥сть у майбутньому, знев≥ра, в≥дчутт€ приреченост≥ людини, безглузд€ самого њњ ≥снуванн€. Ќеобх≥дно було знайти в≥дпов≥д≥ на запитанн€: в чому сенс житт€? що робити? ≥ чи взагал≥ варто жити?

≤дейними джерелами екзистенц≥ал≥стськоњ ф≥лософ≥њ стали:

- по-перше, погл€ди датського ф≥лософа —.  ТЇркегора, €кий, до реч≥, вперше використав пон€тт€ Ђекзистенц≥€ї. «г≥дно з його розум≥нн€м цього пон€тт€, ф≥лософ повинен розгл€дати д≥йсн≥сть субТЇктивно Ц так €к в≥н њњ сприймаЇ Ц виключно через своЇ ≥снуванн€, своЇ житт€;

- по-друге, феноменолог≥€ н≥мецького ф≥лософа ≈. √уссерл€, його твердженн€, що предмет, обТЇкт п≥знанн€ не ≥снуЇ без субТЇкта, а ви€вл€Їтьс€ ≥ створюЇтьс€ лише в результат≥ ≥нтуњц≥њ Ц м≥стичноњ здатност≥ людини до п≥знанн€, котре не спираЇтьс€ н≥ на досв≥д, н≥ на мисленн€;

- по-третЇ, субТЇктив≥стськ≥ та ≥ррац≥ональн≥ ≥дењ Ђф≥лософ≥њ житт€ї н≥мецького ф≥лософа ¬. ƒ≥льте€ та французького ф≥лософа ј. Ѕергсона тощо.

ќсновоположною ≥деЇю ус≥х цих р≥зних ф≥лософських теч≥й, €ка њх обТЇднувала, було пон€тт€ житт€ та його ≥ррац≥ональне тлумаченн€. ∆итт€ Ц Ђкосм≥чна силаї, ЂжиттЇвий поривї, Ђвнутр≥шнЇ переживанн€ї, Ђун≥версальний в≥дчайї, Ђжитт€ €к вол€ї ≥ т.п. ∆итт€ Ц абсолютно неск≥нченне начало св≥ту, котре в≥др≥зн€Їтьс€ €к в≥д матер≥њ, так ≥ в≥д св≥домост≥. …ого не можна ос€гнути рац≥онально. ∆итт€ не можна п≥знати н≥ за допомогою почутт≥в, н≥ за допомогою мисленн€. ¬оно п≥знаЇтьс€ лише ≥нтуњтивно. “аке тлумаченн€ житт€ ≥ стало в≥дправним моментом у розвитку екзистенц≥йноњ ф≥лософ≥њ.

–озр≥зн€ють рел≥г≥йний екзистенц≥ал≥зм (√. ћарсель,  . ясперс) ≥ атењстичний (∆.-ѕ. —артр, ћ. √айдеггер, ј.  амю). ќднак под≥л м≥ж ними умовний. –ел≥г≥йний екзистенц≥ал≥зм ірунтуЇтьс€ на тому, що все в житт≥ Ц в≥д Ѕога. јтењстичний на тому, що Ѕога немаЇ, але житт€ без нього неможливе ≥ абсурдне.

≈кзистенц≥ал≥зм (в≥д лат. existentia Ц ≥снуванн€) Ц ≥ррац≥ональний, субТЇктивно-≥деал≥стичний напр€мок у сучасн≥й св≥тов≥й ф≥лософ≥њ. ≤ррац≥ональний (в≥д лат. irrationalis Ц нерозумний) Ц принцип ≥деал≥стичних ф≥лософських вчень, €к≥ розумовому, рац≥ональному п≥знанню протиставл€ють ≥нтуњц≥ю, в≥ру, одкровенн€, Ђекзистенц≥йне про€сненн€ї тощо.

ѕредметом ф≥лософ≥њ ≥снуванн€ або екзистенц≥ал≥зму Ї людина, њњ внутр≥шн≥й св≥т, њњ житт€, субТЇктивн≥сть, усв≥домленн€ нею д≥йсност≥, переповненоњ суперечност€ми.

ќсновними пон€тт€ми ц≥Їњ ф≥лософ≥њ Ї: ≥снуванн€, тривога, розпач, закинут≥сть, абсурд, приречен≥сть, заколот, провина, сумн≥в, в≥дчай, пристрасть, свобода, сенс житт€ тощо. ¬с≥ ц≥ пон€тт€ мають в≥дношенн€ до людини, њњ внутр≥шнього св≥ту Ц всього того, що ≥ Ї предметом ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму.

‘ундаментальним пон€тт€м екзистенц≥йноњ ф≥лософ≥њ Ї пон€тт€ ≥снуванн€. ≤снуванн€, на думку ∆.-ѕ. —артра, Ц це не що ≥нше €к переживанн€ субТЇктом свого власного бутт€. ѕон€тт€ Ђ≥снуванн€ї не п≥ддаЇтьс€ п≥знанню н≥ науковими, н≥ ≥ншими методами. —артр: Ђ≥снуванн€ї означаЇ: випробовувати почутт€, ставати, бути ≥зольованим, бути субТЇктивним, бути в≥чно стурбованим самим собою... Ђтривогаї Ц це означаЇ, що людина маЇ Упочутт€ в≥дпов≥дальност≥ї. Ђ–озпачї Ц це даремн≥ оч≥куванн€, незд≥йсненн≥ мр≥њ, що приводить до розпачу. Ђ«амкнут≥стьї Ц це означаЇ, що людина Ц замкнута, що бога немаЇ, €кби був бог, то людина не була б такою жалюг≥дною ≥ Ђзакинутоюї. ѓй немаЇ на що спертис€ а н≥ в соб≥, а н≥ ззовн≥. якщо ж бога немаЇ, то все дозволено. Ћюдина Ї в≥льною. Ћюдина Ц це свобода. ќднак людина, колись закинута у св≥т, Ђв≥дпов≥даЇ за все, що робитьї (ƒив.: ∆.-ѕ. —артр. Ёкзистенциализм Ц это гуманизм. // —умерки богов. ћ., 1990).
“аким чином, Ђ≥снуванн€ї, €к основоположне пон€тт€ екзистенц≥ал≥зму, ототожнюЇтьс€ з субТЇктивними переживанн€ми людини ≥ видаЇтьс€ за первинне начало, що даЇ п≥дставу констатувати, що це ф≥лософське вченн€ належить до субТЇктивно-≥деал≥стичного напр€мку ф≥лософ≥њ.

«начне м≥сце у ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму займаЇ проблема свободи, њњ тлумаченн€. —ама Ђекзистенц≥€ї, ≥снуванн€ людини ототожнюЇтьс€ з њњ свободою однак свобода визначаЇтьс€ €к особист≥сний виб≥р людини. Ђ‘ормула Ђбути в≥льноюї дл€ людини означаЇ самовизначенн€ до њњ власних бажаньї. ƒ≥йсна свобода в≥дкриваЇтьс€ дл€ людини тод≥, коли вона знаходитьс€ у пошуку, у турбот≥, тривоз≥, що њњ немаЇ. ЂЋюдина не може бути то рабом, а то в≥льною. ¬она повн≥стю ≥ завжди в≥льна або њњ (людини) немаЇ взагал≥ї (∆.-ѕ. —артр).

 арл ясперс, пров≥дний представник рел≥г≥йного екзистенц≥ал≥зму по€снюЇ, що свобода людини Ц це не Ї њњ свав≥лл€. ¬она обмежена законом, гарантуЇтьс€ законом.

ЂЋюдин≥, Ц пише  . ясперс, Ц властив≥ два домаганн€: 1) на захист в≥д насильства; 2) на визнанн€ значимост≥ своњх погл€д≥в Ц своЇњ вол≥. «ахист надаЇ њй правова держава, визнанн€ значимост≥ њњ погл€д≥в ≥ вол≥ Ц демократ≥€. —вобода може бути завойована лише в тому випадку, €кщо влада долаЇтьс€ правом, свобода боретьс€ за владу, €ка слугуЇ праву своЇњ мети вона дос€гаЇ у правов≥й держав≥. «акони мають однакову силу дл€ вс≥х. «м≥на закон≥в зд≥йснюЇтьс€ лише правовим шл€хомї (ясперс  . —мысл и назначение истории. ћ., 1999. Ц —. 171, 175).

¬ажливим пон€тт€м ф≥лософ≥њ ≥снуванн€ Ї Ђсенс житт€ї, той зм≥ст, €кий ф≥лософи вкладають в це пон€тт€. ¬ чому ж сенс житт€? Ќав≥що людина живе? ƒл€ чого?

Ѕезумовно, це непрост≥ запитанн€. ќднозначноњ в≥дпов≥д≥ на них немаЇ. ™ р≥зне, неоднозначне розум≥нн€ проблеми сенсу житт€. ™, наприклад, альтруњстичн≥ концепц≥њ: людина живе дл€ того, щоб ≥нших зробити щасливими; сенс житт€ в тому, щоб робити люд€м добро; сенс житт€ в продовженн≥ свого роду; у примноженн≥ добра на земл≥ тощо.
” ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму питанн€ про сенс житт€ вир≥шуЇтьс€ однозначно: житт€ людини Ц це Ђбутт€ дл€ смерт≥ї (—артр), тому ≥ житт€, ≥ смерть Ц абсурдн≥. Ђјбсурдно те, що ми народилис€, абсурдно ≥ те, що ми живемої. Ђ–ух людини до смерт≥ Ц основний сенс людського бутт€ї (ћ. √айдеггер).
 амю вважав абсурдним весь св≥т, в €кому людина приречена на абсурдне ≥снуванн€. який же вих≥д з цього? ¬иходу немаЇ. «алишаЇтьс€ суњцид, самогубство. Ђ«алишаЇтьс€ лише одна по-справжньому серйозна ф≥лософська проблема самогубстваї, Ц писав ј. амю (ƒив.:  амю ј. ћиф о —изифе. —умерки богов. Ц ћ., 1990. Ц —. 223).

≈кзистенц≥альна ф≥лософ≥€ протиставл€Ї людин≥ сусп≥льство €к щось вороже њй, що руйнуЇ њњ свободу, ≥ндив≥дуальн≥сть. «в≥дси вимога бунту проти нього. Ѕунтувати Ц означаЇ ≥снувати.  редо  амю: Ђя бунтую Ц це означаЇ, що € ≥снуюї. Ѕунт≥вна людина Ц це особист≥сть, €ка говорить Ђн≥ї, €ка все заперечуЇ.  амю протиставл€Ї бунт, €к в≥н його розум≥Ї, боротьб≥ людини за своњ права, проти њњ абсурдного ≥снуванн€. ‘≥лософ протиставл€в бунт революц≥њ, бо останн€ примушуЇ людину робити те, чого вона часто-густо не хоче, навТ€зуючи њй чуж≥ погл€ди, чужу мету, обмежуючи њњ свободу.
≤ррац≥ональн≥сть бутт€, абсурдн≥сть самого ≥снуванн€ людини, сумн≥ви в можливост≥ рац≥онального п≥знанн€ св≥ту Ц це все складов≥ ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму.

Ѕутт€, на думку —артра, Ђне маЇ н≥ приводу, н≥ причини, н≥ необх≥дност≥ї. –озум не може бути ключем до п≥знанн€, бо нездатний роз≥братис€ в тому, що правильно, а що Ц н≥. Ђ≤стини серед нас немаЇ. ƒвоњст≥сть ≥ суперечн≥сть оточують нас ≥ ми ховаЇмос€ в≥д самих себеї. —в≥т Ц це шифрограма, €ку не можна розшифрувати, стверджуЇ ясперс. Ѕезнад≥йн≥ спроби рац≥онального п≥знанн€. ƒл€ цього потр≥бна в≥ра Ц або рел≥г≥йна, або ф≥лософська. јбсурдн≥сть, ≥ррац≥ональн≥сть ф≥лософ≥њ ≥снуванн€ ви€вл€Їтьс€ також ≥ в утвердженн≥, що Ђглибинн≥ основиї свого ≥снуванн€ людина здатна п≥знати лише в екстремальних умовах, у Ђпограничних ситуац≥€хї €к то: провина, смерть, самогубство, заколот, стражданн€ тощо.

ўо ж до принцип≥в ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму, то њх зТ€сував ∆.-ѕ.—артр у своњй прац≥ Ђ≈кзистенц≥ал≥зм Ц це гуман≥змї (1947). ¬с≥ реч≥, розм≥рковуЇ ф≥лософ, спочатку мають сутн≥сть, а лише пот≥м ≥снують тобто, виходить так, що будь-€ка р≥ч, €ку ми бачимо вперше, ≥ н≥чого про нењ не знаЇмо, вже маЇ свою сутн≥сть. —артр наводить такий приклад: людина знаЇ про сутн≥сть ножа, вже до того, €к в≥н виник. ÷е Ц н≥сен≥тниц€. ѕро сутн≥сть ножа люди д≥зналис€ лише в процес≥ практичного використанн€ р≥зних предмет≥в, поки д≥йшли до розум≥нн€ сутност≥ ножа.

ќтже, на думку —артра, вс≥ реч≥ спочатку мають свою сутн≥сть, а пот≥м ≥снують. Ћише людина спочатку ≥снуЇ ≥ т≥льки згодом набуваЇ своЇњ сутност≥. ЂЋюдина спочатку ≥снуЇ ≥ лише пот≥м вона визначаЇтьс€ї. ÷е Ц перший принцип екзистенц≥альноњ ф≥лософ≥њ (ƒив.: —артр ∆.-ѕ. Ёкзистенциализм Ц это гуманизм. // —умерки богов. Ц ћ., 1990. Ц —. 323).

ƒругий принцип ф≥лософ≥њ ≥снуванн€ Ц субТЇктивн≥сть людини. ÷е означаЇ: а) субТЇкт сам себе обираЇ, сам робить себе людиною; б) людина не може вийти за меж≥ своЇњ субТЇктивност≥. Ђ—аме це... ≥ Ї глибоким сенсом екзистенц≥ал≥змуї, бо Ђ... немаЇ н≥€кого ≥ншого св≥ту, окр≥м людського св≥ту, св≥ту людськоњ субТЇктивност≥ї (“ам само. Ц —. 324, 343). “обто, все ≥снуюче маЇ сенс лише тод≥, коли сприймаЇтьс€ людиною, в≥дображаЇтьс€ нею, звТ€зана з њњ переживанн€ми, можливост€ми, вибором, тривогою, в≥дпов≥дальн≥стю, свободою, пограничними ситуац≥€ми ≥ т.п.

—убТЇктивн≥сть людини, безумовно, важливий момент в њњ ≥снуванн≥. ќднак у —артра в≥н набуваЇ гротескного характеру, переб≥льшуЇтьс€, абсолютизуЇтьс€, видаЇтьс€ за перв≥сну основу, що Ї безп≥дставним.
¬ ц≥лому ф≥лософ≥€ екзистенц≥ал≥зму Ї ≥ррац≥онально-субТЇктив≥стським вченн€м, суттЇвими рисами €кого Ї песим≥зм, переб≥льшенн€ значенн€ субТЇктивного, фатальна приречен≥сть людини, абсурдн≥сть њњ ≥снуванн€ тощо.

Ќеотом≥стська ф≥лософ≥€. —учасна рел≥г≥йна ф≥лософ≥€ не Ї Їдиним ц≥лим. ѕ≥д впливом р≥зних в≥роспов≥дань вона розпод≥л€Їтьс€ на р€д ф≥лософських шк≥л, концепц≥й, доктрин, тип≥в мисленн€. ¬иход€чи з цього можна говорити про христи€нську, ≥удањстську, мусульманську, будд≥йську, ламањстську ≥ т.д. рел≥г≥йн≥ ф≥лософ≥њ.

¬ рамках христи€нства ≥снують ≥ розвиваютьс€ католицька, протестантська ≥ православна ф≥лософ≥њ.  ожна з них маЇ своњ особливост≥.
Ќайб≥льш представницькою, широко розповсюдженою у наш час, Ї ф≥лософ≥€ неотом≥зму, заснованого на вченн≥ ≥тал≥йського теолога ‘оми јкв≥нського.

„≥льн≥ представники цього ф≥лософського напр€мку: французи ∆ак ћар≥тен ≥ ≈тьЇн ∆≥льсон, ёзеф Ѕохенський, австр≥Їць √устав ¬еттер, пол€к ѕапа ≤оаннЦѕавло ≤≤ та ≥нш≥.

“еоретичним центром по розробц≥ ф≥лософ≥њ неотом≥зму Ї јкадем≥€ св€того ‘оми у –им≥, католицький ун≥верситет у ‘райбурз≥ (Ўвейцар≥€),  атолицьк≥ ун≥верситети у ¬ашингтон≥, ѕариж≥, ћадрид≥, “оронто, ќттав≥ ≥ т.д.
–одоначальником неотом≥зму Ї ‘ома јкв≥нський, його теолог≥чне вченн€, €ке ≈нцикл≥кою ѕапи Ћьва ’≤≤≤ (1879) визнано Їдино ≥стинною ф≥лософ≥Їю, що в≥дпов≥даЇ ус≥м христи€нським догматам. Ќеотом≥зм Ц обТЇктивно-≥деал≥стичне вченн€, оф≥ц≥йна ф≥лософська доктрина католицизму. ¬иник у середин≥ ’≤’ стол≥тт€. Ќеотом≥зм в≥дродив ≥ модерн≥зував схоластичне теолог≥чне вченн€ том≥зму, його основн≥ принципи ≥ постулати.

ќсновний том≥стський принцип, €кий вз€тий за основу ≥ сучасним неотом≥змом, це: Ђф≥лософ≥€ Ц служниц€ богословТ€ї. ” Ђ атолицькому словникуї про це мовитьс€ таке: ф≥лософ≥€ Ї нею тому, що Ђпо-перше, тому, що вона прокладаЇ дорогу дл€ в≥ри, встановлюючи, наприклад, духовну природу душ≥, бутт€ бога ≥ т.д.; дал≥, тому, що, хоч вона ≥ не може довести ≥стини одкровенн€, вона може показати, що вони не Ї такими, що €вно суперечать розуму; в-трет≥х, тому, що в ус≥х випадках, коли ф≥лософ≥€ ≥ теолог≥€ стикаютьс€, ф≥лософ зобовТ€заний, коли зТ€вл€Їтьс€ необх≥дн≥сть, виправити своњ висновки у в≥дпов≥дност≥ з вищою ≥ найб≥льш достов≥рною ≥стиною в≥ри. ÷е схоластична акс≥ома, що н≥що не може бути ≥стинним у ф≥лософ≥њ, що визнаЇтьс€ неправильним у теолог≥њї (÷ит. за: —овременна€ буржуазна€ философи€. Ц ћ., 1978. Ц —. 415).

—холастичними акс≥омами були у вченн≥ ‘оми јкв≥нського ≥ так≥ принципи, €к принцип гармон≥њ в≥ри ≥ знанн€, примат в≥ри над знанн€м (знанн€ не повинно суперечити в≥р≥, €кщо це не так, то воно повинно бути в≥дкинуто €к неприйн€тне); принцип ≥Їрарх≥њ (принцип ѕ≥рам≥ди: на вершин≥ абсолютна божественна св≥дом≥сть, все ≥нше Ц у њњ п≥дн≥жж€); принцип твор≥нн€ всього ≥снуючого богом. ¬с≥ ц≥ принципи Ї основоположними у сучасному неотом≥зм≥.
јвторитет јкв≥нського дуже високий у католицькому св≥т≥. …ого називають Ђпророкомї, Ђсв€тимї, €кий передбачив ≥ зТ€сував багато сучасних ф≥лософських проблем. ¬ченн€ ‘оми, за€вл€ють неотом≥сти, даЇ ≥стинн≥ в≥дпов≥д≥ на вс≥ св≥тогл€дн≥ проблеми людини. Ђ”с≥м тим, хто нин≥ хоче ≥стини, Ц писав ћар≥тен, Ц ми кажемо: ≥д≥ть до ‘омиї.

„ому ж сучасн≥ католицьк≥ ф≥лософи так п≥днос€ть ‘ому ≥ його схоластичне вченн€, котре в≥дпов≥дало р≥вню розвитку сусп≥льства у ’≤≤≤ стол≥тт≥?

ўоб дати в≥дпов≥дь на це запитанн€, необх≥дно розгл€нути дуже важливу особлив≥сть рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ, а саме: њњ доступн≥сть, зрозум≥л≥сть, простоту викладу. Ѕез цього не можна зрозум≥ти, чому ф≥лософське вченн€ схоласта ’≤≤≤ стол≥тт€ стало необх≥дним, прийн€тним у ’’ стол≥тт≥.

¬ченн€ ‘оми јкв≥нського €к раз ≥ мало таку особлив≥сть, €к в≥дносна простота доведенн€ рел≥г≥йних постулат≥в, доступн≥сть, певна спрощен≥сть в по€сненн≥ складних проблем розвитку природи, людина ≥ сусп≥льства.
¬≥зьмемо, дл€ прикладу, пТ€ть способ≥в доведенн€ бутт€ Ѕога. —каж≥мо так: ‘ома добре знав ф≥лософ≥ю, особливо античну, особливо ф≥лософ≥ю ѕлатона ≥ јристотел€ ≥ використав њх вченн€ дл€ обірунтуванн€ теолог≥њ.
” католицьк≥й ф≥лософськ≥й доктрин≥ Ї в≥с≥м способ≥в доведенн€ бутт€ бога, пТ€ть з них обірунтував ‘ома јкв≥нський. ќсь вони, ц≥ пТ€ть способ≥в:

1) Ѕог ≥снуЇ на основ≥ загальноњ причини. јргументац≥€: все у св≥т≥ маЇ свою причину, а це означаЇ, що Ї Ђпричина причинї, нею Ї Ѕог;

2) на основ≥ на€вност≥ руху. јргументац≥€: все у св≥т≥ рухаЇтьс€, рух Ц нев≥дТЇмний атрибут природи. ÷е означаЇ, що хтось зробив Ђперший поштовхї, хтось дав Ђпочаток рухов≥ї. ÷ей початок рухов≥ дав Ѕог;

3) на основ≥ випадковост≥ ус≥х конечних речей св≥ту. ÷е означаЇ, що за випадков≥стю стоњть необх≥дна ≥стота. ÷≥Їю необх≥дною ≥стотою Ї Ѕог;

4) на основ≥ недосконалост≥ твор≥нь людини робитьс€ висновок, що Ї щось найдосконал≥ше ≥ цим найдосконал≥шим Ї Ѕог;

5) на основ≥ доц≥льност≥ ≥ того пор€дку, котрий ≥снуЇ у ¬сесв≥т≥. ÷€ ≥снуюча доц≥льн≥сть лише п≥дтверджуЇ, що њњ може створити лише Ѕог.

—учасн≥ неотом≥сти доповнили розробку ‘оми јкв≥нського ще трьома доведенн€ми бутт€ Ѕога, а саме:

6) психолог≥чним (на€вн≥сть Ѕога у св≥домост≥ доводить те, що в≥н Ї насправд≥. Ѕо €кщо Ї Ѕог у св≥домост≥, то в≥н Ї також ≥ в д≥йсност≥);

7) моральним (чому вс≥ люди мають ≥дентичн≥ моральн≥ принципи? “ому, що Ѕог засновник св≥тового морального пор€дку);

8) ≥сторико-юридичним (це доведенн€ зд≥йснюЇтьс€ на документально-≥сторичн≥й основ≥ Ц д≥€нн€ ≤суса ’риста, €к —ина Ѕожого, його вченн€, народженн€, розпТ€тт€, воскрес≥нн€ тощо).

ѕредметом ф≥лософ≥њ неотом≥зму Ї, звичайно, Ѕог, його д≥€нн€ €к творц€ ¬сесв≥ту, в≥руванн€ в нього.

¬ гносеолог≥њ неотом≥зм вс≥л€ко обмежуЇ рац≥ональне п≥знанн€, бо Ї, мовл€в, ≥стини, €к≥ недоступн≥ йому. ÷е Ц божественн≥ ≥стини, €к≥ можуть бути предметом в≥ри, а не науки. ћежами п≥знанн€ Ї лише св≥т речей, €к≥ створен≥ богом. ўо ж торкаЇтьс€ рел≥г≥йних догм, то вони знаход€тьс€ за межами рац≥онального п≥знанн€ ≥ не можуть бути њњ предметом. Ѕутт€ Ѕога повинна бути доведено лише на основ≥ тих речей, котр≥ в≥н створив. “еолог≥€ Ц це наука вищого рангу, вона вивчаЇ абсолютне, божественне ≥ сама не потребуЇ н≥€кого обірунтуванн€.

Ќеотом≥стська ф≥лософ≥€ в≥д початку ≥ до к≥нц€ Ц у вченн≥ про природу, людину, њх п≥знанн€ Ц теоцентрична, спр€мована на абсолютне утвердженн€, обірунтуванн€ ≥ виправданн€ рел≥г≥йного св≥торозум≥нн€.

—л≥д в≥дзначити сучасну сусп≥льну концепц≥ю католицькоњ церкви, котра маЇ р€д позитивних момент≥в. —оц≥альна доктрина зор≥Їнтована на загальнолюдськ≥ ц≥нност≥ так≥, €к право на житт€, г≥дне людини, на свободу, на приватну власн≥сть, на громад€нське сусп≥льство, де пануЇ право.

—оц≥альна ф≥лософ≥€ неотом≥зму зор≥Їнтована на жорстоку критику €к соц≥ал≥зму (рад€нського зразка), так ≥ кап≥тал≥зму з його соц≥альними вадами. ќсобливо така ор≥Їнтац≥€ церкви стала можливою з приходом у ¬атикан  арела ¬ойтили Ц крак≥вського кардинала, €кий був обраний ѕапою ≤ваном-ѕавлом ≤≤.
ѕапа у своњ вже немолод≥ роки в≥дв≥дав понад 120 крањн св≥ту. ¬еде величезну пропагандистську д≥€льн≥сть, спр€мовану не лише на зм≥цненн€ рел≥г≥њ, але й на захист обездолених, б≥дних, пригн≥чених.

 ап≥тал≥стичну систему ѕапа називаЇ антинародною. ќднак критика кап≥тал≥зму спр€мована не проти його приватновласницьких основ, а проти його етичноњ ≥ культурноњ сутност≥.  ап≥тал≥зм, на думку ѕапи, робить т≥ ж сам≥ помилки, що були ≥ при соц≥ал≥зм≥ Ц не даЇ розвиватис€ сам≥й людин≥, принижуЇ њњ г≥дн≥сть, порушуючи њњ права, розгл€даючи њњ €к Ђпростий елемент, молекулу у соц≥альному орган≥зм≥ї. јмериканський образ житт€ Ц неприйн€тний дл€ людини, вважаЇ ѕапа. …ого можна назвати Ђкультурою смерт≥ї Ц на континент≥ процв≥таЇ торг≥вл€ наркотиками, злочинн≥сть, культ наживи, проституц≥€, жорсток≥сть в≥дчужен≥сть м≥ж людьми. ѕапа пропонуЇ ЂЇвангел≥зувати кап≥тал≥змї, спод≥ваючись на те, що ц€ система вбере в себе христи€нськ≥ ц≥нност≥, повагу до людини, до обездолених на вс≥й планет≥.

“ак≥, коротко суть ≥ особливост≥ сучасноњ неотом≥стськоњ ф≥лософ≥њ Ц оф≥ц≥йноњ доктрини католицькоњ церкви.


Ќеопозитив≥зм: його сутн≥сть та принципи. Ќеопозитив≥зм, €к ф≥лософський напр€мок, бере св≥й початок ще з першоњ половини ’≤’ стол≥тт€. …ого родоначальником був французький ф≥лософ ќгюст  онт (1798 Ц 1957).

 онт висунув ≥дею створенн€ новоњ ф≥лософ≥њ, в≥дм≥нноњ €к в≥д матер≥ал≥зму, так ≥ в≥д ≥деал≥зму, оск≥льки, на його думку, останн≥ н≥чого дл€ науки не дають на зм≥ну њм повинна прийти позитивна ф≥лософ≥€ або позитив≥зм (в≥д лат. positivus Ц позитивний).

—утн≥сть позитив≥зму в≥дображають так≥ три основн≥ його положенн€: 1) п≥знанн€ людини повинно бути в≥льним в≥д будь-€коњ ф≥лософ≥њ; 2) вс€ попередн€ ф≥лософ≥€ €к метаф≥зична, так ≥ д≥алектична повинна бути усунена ≥ зам≥нена: або спец≥альними науками, або узагальненим огл€дом системи знань, або загальною класиф≥кац≥Їю наук, њх сп≥вв≥дношенн€м; 3) позитивна ф≥лософ≥€ повинна бути нейтральною, що спри€тиме усуненню протилежност≥ м≥ж матер≥ал≥змом ≥ ≥деал≥змом.

ѕозитив≥зм  онта заперечував, таким чином, роль будь-€коњ ф≥лософ≥њ у розвитку теоретичного мисленн€, виробленн≥ пон€ть, зТ€суванн≥ св≥тогл€дних проблем науки; у досл≥дженн≥ пограничних проблем, €к≥ виникають на меж≥ наук, ≥ €к≥ не п≥ддаютьс€ ≥нтерпретац≥њ жодноњ з них.  онт фактично в≥дкинув основний предмет будь-€кого ф≥лософського напр€мку Ц в≥дношенн€ Ђлюдина Ц св≥тї, вважаючи таким предметом Ц класиф≥кац≥ю наук.

 редо  онта: ЂЌаука повинна бути сама соб≥ ф≥лософ≥Їюї, тому вс≥ проблеми традиц≥йноњ ф≥лософ≥њ необх≥дно в≥дкинути €к псевдопроблеми.
ќднак швидко ви€вилось безп≥дставн≥сть такоњ тези. ¬иникаЇ нова форма позитив≥зму, котра повертаЇтьс€ до проблем попередньоњ ф≥лософ≥њ: природи п≥знанн€, досв≥ду, проблем сп≥вв≥дношенн€ субТЇкта ≥ обТЇкта, ф≥зичного ≥ псих≥чного, категор≥й Ђр≥чї, Ђсубстанц≥€ї, елемент≥в св≥ту тощо. ÷е Ц друга ≥сторична форма позитив≥зму Ц емп≥р≥о критицизм (в≥д грец. empirie Ц досв≥д ≥ критика) Ц досл≥вно: Ђкритика досв≥дуї. ќсновоположниками цього напр€мку були швейцарський ф≥лософ –≥хард јвенар≥ус (1843 Ц 1896) ≥ австр≥йський ф≥лософ ≈рнст ћах (1838 Ц 1916). ‘≥лософ≥€ Ђдругого позитив≥змуї була зведена мах≥змом до теор≥њ п≥знанн€, в≥д≥рваноњ в≥д реальноњ д≥йсност≥. ќднак вона переконливо довела, що наука не може об≥йтись без ф≥лософ≥њ, њњ пон€ть ≥ методолог≥њ, бо, €к говорив √егель, Ђвсе, що в науках засновано на розум≥, залежить в≥д ф≥лософ≥њї.

¬иникненн€ ≥ формуванн€ Ђтретього позитив≥змуї Ц неопозитив≥зму звТ€зано з д≥€льн≥стю таких ф≥лософ≥в, €к ћ.Ўл≥к, ќ.Ќейрат, –. арнап, √.–ейхенбах, Ћ.¬≥тгенштейн, ј.јйЇр, Ѕ.–ассел ≥ представник≥в новоњ хвил≥ постпозитив≥зму таких, €к  .ѕоппер, “. ун, ѕ.‘ейЇрабенд, ё.’абермас та ≥нших.

—утн≥сть неопозитив≥зму Ц у запереченн≥ сучасноњ ф≥лософ≥њ €к науки, в абсолютизац≥њ науково-природничого знанн€, в недооц≥нц≥ сусп≥льних наук. —татус науки мають, на думку ф≥лософ≥в цього напр€мку, лише природнич≥ науки, котр≥ отримують своњ знанн€ з допомогою природничо-експериментальних метод≥в. ‘≥лософ≥€ не може бути наукою, оск≥льки вона своњ проблеми розвТ€зуЇ ≥ншими методами.

ƒ≥йсно, ф≥лософ≥€ не досл≥джуЇ своњ проблеми з допомогою науково-природничих, препаративних метод≥в таких, €к кристал≥зац≥€, спектрограф≥€, ф≥льтрац≥€, перегонка, рентгенограф≥€ ≥ т.п. ќднак з цього зовс≥м не випливаЇ, що ф≥лософ≥€ не Ї наукою.

‘≥лософ≥€ маЇ справу з найб≥льш загальними проблемами бутт€. “ому ц≥ проблеми можуть бути зТ€сован≥ лише адекватними њм методами п≥знанн€ такими, €к ≥ндукц≥€ ≥ дедукц≥€, анал≥з ≥ синтез, лог≥чний ≥ ≥сторичний методи, методом сходженн€ в≥д абстрактного до конкретного Ц з допомогою д≥алектики, њњ закон≥в ≥ принцип≥в. ѕредметом неопозитив≥зму Ї анал≥з мови науки, тлумаченн€ текст≥в, њх по€сненн€.

ƒл€ неопозитив≥зму характерними Ї три науково-п≥знавальних принципи: редукц≥онал≥зму, вериф≥кац≥њ ≥ конвенц≥онал≥зму.

ѕринцип редукц≥њ (в≥д лат. reductio Ц поверненн€, в≥дновленн€) Ц зведенн€ в процес≥ досл≥дженн€ одного €вища до ≥ншого, одн≥Їњ проблеми до ≥ншоњ з метою спрощенн€ њх. ÷е Ц лог≥чний прийом, котрий застосовуЇтьс€ у п≥знанн≥. ќднак не все складне можна звести до простого. «веденн€, скаж≥мо, вищих форм житт€ до нижчих Ц це нонсенс. ¬трачаЇтьс€ специф≥ка €вища, тобто принцип редукц≥њ не можна абсолютизувати, €к це допускаЇтьс€ у ф≥лософ≥њ неопозитив≥зму.

ѕринцип вериф≥кац≥њ Ц це перев≥рка результату досл≥дженн€ на ≥стинн≥сть. « точки зору неопозитив≥зму ≥стинно лише те, що може бути безпосередньо емп≥рично перев≥рене на практиц≥. ѕереб≥льшенн€, абсолютизац≥€ цього принципу у неопозитив≥зм≥ призводить до в≥дкиданн€ такоњ важливоњ форми розвитку природничих наукових знань, €к г≥потеза.
ѕринцип конвенц≥онал≥зму Ц принцип домовленост≥, Ђдоговоруї. ƒосл≥дники домовл€ютьс€ стосовно того чи ≥ншого обТЇкту п≥знанн€: €к його тлумачити, що в≥н собою €вл€Ї, €ка його особлив≥сть тощо. јле при цьому втрачаЇтьс€ обТЇкт п≥знанн€ €к обТЇктивна реальн≥сть, саме те, з приводу чого в≥дбуваЇтьс€ Ђдомовлен≥стьї. —учасний неопозитив≥зм мав р€д р≥зновидностей: лог≥чний позитив≥зм, семантичний, постпозитив≥зм тощо. јле сутн≥сть њх одна Ц абсолютизац≥€ субТЇктивних момент≥в у п≥знанн≥, ≥гноруванн€ його обТЇктивних момент≥в, переб≥льшенн€ значенн€ природничих наук, надзвичайна формал≥зац≥€ гносеолог≥чних проблем.

Ќеобх≥дно також в≥дзначити здобутки ф≥лософ≥в Ц неопозитив≥ст≥в, а саме: њх значний вклад в розвиток лог≥ки, математики, емп≥ричноњ соц≥олог≥њ, семантики Ц анал≥зу смислу наукових терм≥н≥в, положень, знак≥в, закон≥в, њх адекватност≥ тим обТЇктам, дл€ в≥дображенн€ €ких вони створен≥.

‘≥лософ≥€ житт€

‘≥лософ≥€ житт€ (њњ представники Ц ‘.Ќ≥цше, ¬.ƒ≥льтей, ј.Ѕергсон, ќ.Ўпенглер та ≥н.) Ц це ф≥лософський напр€м, €кий розгл€даЇ все суще €к форму про€ву житт€, €к де€ку реальн≥сть, що не е тотожною н≥ духу, н≥ матер≥њ, €ку можна ос€гнути т≥льки ≥нтуњтивно. ƒл€ ф≥лософ≥њ житт€ головним Ї пон€тт€ житт€. ¬ залежност≥ в≥д того, €к розум≥ти житт€, розр≥зн€ють вар≥анти ф≥лософ≥њ житт€.

1) ∆итт€ беретьс€ в його б≥олог≥чно-натурал≥стичному значенн≥, €к бутт€ живого орган≥зму на в≥дм≥ну в≥д штучного. ƒл€ цього напр€му властива ч≥тко визначена опозиц≥€ Ђрозумуї, €кий розгл€даЇтьс€ €к хвороба.

2) ƒругий вар≥ант ф≥лософ≥њ житт€ звТ€заний з космолог≥чно-метаф≥зичним тлумаченн€м житт€, житт€ тут треба розум≥ти €к де€ку косм≥чну життЇдайну силу, €ка безперервно себе в≥дтворюЇ, б≥олог≥чна форма Ї одн≥Їю ≥з життЇвих форм. ѕ≥знати њњ можна т≥льки ≥нтуњтивно, а не розумом.

‘≥лософська антрополог≥€

‘≥лософська антрополог≥€ Ц напр€м в ф≥лософ≥њ, €к≥й претендуЇ на теоретичне обірунтуванн€ сучасного знанн€ про годину. ѕроблема людини була поставлена ще в старо≥нд≥йськ≥й та античн≥й ф≥лософ≥њ, але розв'€занн€ њњ далеке в≥д ф≥нального, бо проблема людини Ц це проблема виникненн€ живого взагал≥ в контекст≥ загальноњ еволюц≥њ. ¬≥дправним ≥дейним фактором дл€ ф≥лософськоњ антрополог≥њ Ї ф≥лософ≥€ житт€. ≤снуЇ дв≥ г≥лки в сучасн≥й антрополог≥њ: б≥олог≥чна (√елен, Ћоренц); функц≥ональна («≥ммель,  асс≥рер). Ѕ≥олог≥чний напр€м розгл€даЇ людину т≥льки €к специф≥чну тварину. Ћюдина - це б≥олог≥чно недосконала тварина, непристосована до ≥снуванн€ в сьогоденн≥, ≥ тому виникаЇ соц≥альне напруженн€.

Ћюдина Ї б≥олог≥чно недостатньою, бо вона захищена ≥нстинктами, Ђне завершенаї ≥ Ђнезакр≥пленаї в своњй тваринно-б≥олог≥чн≥й орган≥зац≥њ. «вичайно, що це складне науково-св≥тогл€дне питанн€, розвТ€занн€ €кого залежить в≥д р≥вн€ розвитку науки Ц анал≥зу великого масиву фактичного матер≥алу, що п≥дтвердить або спростуЇ у€вленн€ про еволюц≥ю людини. ƒостов≥рно стосовно цього можна сказати, що завд€ки усп≥хам медицини, соц≥альноњ г≥г≥Їни, прогресу взагал≥ адаптивн≥ потенц≥њ людини значно знизились, а де€к≥ з них зовс≥м не функц≥онують.

‘ункц≥ональний п≥дх≥д вважаЇ, що визначити людину через њњ вроджену зд≥бн≥сть Ц ≥нстинкт, псих≥ку тощо неможливо. ÷е можна зробити через працю, €к ≥стинно людську д≥€льн≥сть. ÷≥ п≥дходи не можна розгл€дати ≥зольовано, окремо один в≥д одного. јдже немаЇ д≥€льност≥ незалежноњ в≥д певноњ б≥олог≥чноњ орган≥зац≥њ, а останн€ завжди в≥дчуваЇ на соб≥ вплив певноњ форми д≥€льност≥.

√ерменевтика

√ерменевтика (фундатор Ц ¬.ƒ≥льтей).  ожна формальна система маЇ багато ≥нтерпретац≥й, по€снень. ћова €к знакова система будь-€коњ природи, Ї одн≥Їю з таких систем. ћова складаЇтьс€ ≥з л≥тер, сполученн€ €ких дають слова, а з них Ц реченн€, тексти. ћи розум≥Їмо не звуки, символи, а зм≥ст речень, текст≥в. ÷е зробити нам допомагаЇ герменевтика. √ерменевтикою називають мистецтво ≥ теор≥ю тлумаченн€ текст≥в. “ому головна операц≥€ у герменевтиц≥ Ц розум≥нн€. ѕроцес розум≥нн€ €вл€Ї собою комплексну методолог≥чну проблему, €ка досл≥джуЇтьс€ герменевтикою з р≥зних бок≥в:

- семантичного;

- лог≥чного;

- психолог≥чного;

- гносеолог≥чного;

- соц≥олог≥чного;

- математичноњ теор≥њ прийн€тт€ р≥шень тощо.

Ќа цьому герменевтична ≥нтерпретац≥€ не зупин€Їтьс€, враховуЇтьс€ ще нам≥р автора, що передбачаЇ зверненн€ до ≥нтуњтивно-емп≥ричних ≥ субТЇктивно-психолог≥чних фактор≥в. √ерменевтика, можна сказати, вперше ви€вила сп≥вв≥дношенн€ частини ≥ ц≥лого в процес≥ розум≥нн€. Ќапр€м, мета ≥ методи герменевтичного анал≥зу сл≥д оц≥нювати позитивно, бо субТЇктивно-психолог≥чних фактор≥в дуже часто не досить дл€ адекватного розум≥нн€ зм≥сту того чи ≥ншого тексту, адже один субТЇкт ≥нтерпретац≥њ хибуЇ своЇю обмежен≥стю, тому залученн€ р≥зних метод≥в дл€ анал≥зу текст≥в даЇ можлив≥сть дл€ б≥льш повного розум≥нн€ њх зм≥сту.

јле треба памТ€тати, що герменевтика створюЇ зовс≥м новий зм≥ст обТЇкта своЇю ≥нтерпретац≥йною д≥€льн≥стю. ћова оголошуЇтьс€ Ђтворчою ≥ виробничою силоюї, тому, що текст Ї ЂобТЇктивною самост≥йн≥стюї по в≥дношенню до будь-€кого субТЇкта, включаючи автора ≥ ≥нтерпретатора. ¬≥н (текст) п≥дн≥маЇтьс€ до рангу герменевтичноњ автоном≥њ.

—труктурал≥зм

—труктурал≥зм виник €к напр€м в звТ€зку з переходом гуман≥тарних наук в≥д описово-емп≥ричного до абстрактно-теоретичного методу досл≥дженн€: моделюванн€, формал≥зац≥њ ≥ математизац≥њ дос€гнутих результат≥в. —уть методу п≥знанн€ структурал≥ст≥в зводитьс€ до наступного:

1) вид≥ленн€ певноњ множини обТЇкт≥в (масиву), Ђкорпусуї текст≥в, в €ких можна передбачити на€вн≥сть Їдиноњ структури, ≥нвар≥анта;

2) розкладанн€ текст≥в на елементарн≥ частинки, в €ких типов≥ в≥дношенн€ звТ€зують однор≥дн≥ пари елемент≥в;

3) систематизац≥€ в≥дносин ≥ побудова абстрактноњ структури шл€хом моделюванн€;

4) вид≥ленн€ ≥з структури вс≥х теоретично можливих насл≥дк≥в ≥ перев≥рка њх на практиц≥.

‘рейдизм та неофрейдизм

 артина розвитку сучасноњ ф≥лософ≥њ буде неповною, €кщо ми не назвемо ≥ такий напр€м, €к фрейдизм та неофрейдизм, що розгл€дають людину з точки зору психоанал≥зу, розроблен≥й в основному на б≥олог≥заторськ≥й основ≥. ќсновоположниками цього напр€му Ї «. ‘рейд та ≈. ‘ром (неофрейдизм).

‘рейд визнав ≥снуванн€ специф≥чноњ псих≥чноњ енерг≥њ ≥ перш за: все енерг≥ю сексуальних пот€г≥в (л≥б≥до), €ка виливаЇтьс€ в неврози, сни, комплекси, соц≥альн≥ конфл≥кти, коли в≥дсутн€ реал≥зац≥€ цих пот€г≥в. ≈. ‘ром соц≥ал≥зуЇ факт соц≥альноњ напруженост≥ ≥ншими, б≥льш широкими причинами, н≥ж сексуальн≥.

—труктура псих≥ки особи за ‘рейдом складаЇтьс€ з 3-х елемент≥в: Ђ¬оної (Id) Ц архањчна безособова частина псих≥ки, ЂЌад-яї (Super ≈go) Ц установка сусп≥льства ≥ Ђяї (Ego). —в≥доме Ђяї виступаЇ €к поле боротьби м≥ж Ђ¬оної ≥ ЂЌад-яї, €ке вит≥сн€Ї егоњстичн≥ ≥мпульси з≥ сфери св≥домого, обмежуЇ њх в≥льний про€в, заган€Ї њх в сферу п≥дсв≥домого. ≤снують к≥лька р≥зновид≥в, €к≥ одержав назву неофрейдизму, зокрема це б≥олог≥заторськ≥ теор≥њ, повТ€зан≥ зарахуванн€м зовн≥шн≥х фактор≥в, та культурно-соц≥олог≥чн≥. Ќаприклад, у ≈. ‘рома зам≥сть Ђл≥б≥дої, критер≥Їм повед≥нки людини виступаЇ всезагальна любов, соц≥ально-культурн≥ фактори, зам≥сть сексуальних, €к у «. ‘рейда.

ѕ≥дбиваючи п≥дсумки по вс≥й тем≥, сл≥д зробити висновок про багатогранн≥сть ≥ багатопроблемн≥сть сучасноњ ф≥лософ≥њ, њњ гуман≥стичну спр€мован≥сть.

≤≤. ќсновн≥ категор≥њ та пон€тт€ теми Ђ‘≥лософ≥€ ’’-’’≤ ст.ї.

¬икористовуючи рекомендовану л≥тературу та конспект лекц≥й, дайте визначенн€ пон€ть: сц≥Їнтизм, персонал≥зм, вериф≥кац≥€, мова науки, парадигма, п≥дсв≥доме, колективне несв≥доме, я, ¬оно, Ќад-€, екзистенц≥€, екзистенц≥ал≥зм, архетип.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 757 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—лабые люди всю жизнь стараютс€ быть не хуже других. —ильным во что бы то ни стало нужно стать лучше всех. © Ѕорис јкунин
==> читать все изречени€...

2028 - | 1963 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.085 с.