Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


≤V. ¬икористанн€ першоджерел в опрацюванн≥ теми. 1. ’арактеризуючи особливост≥ ф≥лософ≥њ ’’ ст., проанал≥зуйте наступн≥ твердженн€




 

1. ’арактеризуючи особливост≥ ф≥лософ≥њ ’’ ст., проанал≥зуйте наступн≥ твердженн€.

Ђƒл€ мене постаЇ (незаперечною) множинн≥сть засоб≥в бутт€ св≥ту, ≥ кожний ≥стинний опис схоплюЇ один з нихї. (Ќ. √удмен)

 

Ђяк зрозум≥ти ситуац≥ю, коли розсудлив≥ ≥нтел≥гентн≥ люди, маючи перед собою одну гаму питань, дають завжди р≥зн≥ в≥дпов≥д≥?...ѕричина пол€гаЇ в тому, що ф≥лософ в≥ддаЇ перевагу одним п≥знавальним ц≥нност€м, а не ≥ншим. ƒобротн≥сть ≥ над≥йн≥сть-цеЕ оц≥ночний матер≥ал, в≥н залежить в≥д вагомост≥ дл€ нас тих чи ≥нших суджень в рамках загальноњ схеми. ‘≥лософ≥€-д≥алог виклик≥в часу ≥ в≥дпов≥дей на нихЕ Ѕудь в≥дкритим дл€ контакт≥в, вм≥й вислуховувати запереченн€, п≥дтримуй д≥алог з опонентами, поважай њх працюЕ «авданн€ ж пол€гаЇ в тому, щоб виробити позиц≥ю, €ка б задовольн€ла не вс≥х, а т≥льки нас самих. якщо ми зробимо це в≥дпов≥дально ≥ компетентно, то, можливо, дос€гнемо того, у що вартуЇ в≥ритиї. (–ешер)

 

” наведених твердженн€х проводитьс€ так звана плюрал≥стична методолог≥чна позиц≥€. ѕодумайте: в чому пол€гають преваги плюрал≥стичноњ ор≥Їнтац≥њ в ф≥лософ≥њ; €кими можуть постати причини ф≥лософських непорозум≥нь; у чому про€вл€Їтьс€ толерантн≥сть сучасноњ ф≥лософ≥њ; €ке значенн€ мають ц≥нн≥сн≥ установки у ф≥лософському п≥знанн≥? як в≥д вс≥х цих запитань перейти до обірунтуванн€ особливоњ рол≥ ф≥лософ≥њ у сучасному сусп≥льному житт≥?

 

2. Ѕеручись до вивченн€ питанн€ особливостей неопозитив≥зму та постпозитив≥зму притаманн≥ емп≥ризм ≥ феноменал≥зм, прагненн€ Ђонаучитиї ф≥лософ≥ю. « огл€ду на це опрацюйте нижченаведен≥ ф≥лософськ≥ положенн€:

 

Ђ‘≥лософ≥€ не може бути пл≥дною, €кщо вона в≥дд≥лена в≥д наукиї.

(Ѕ. –ассел)

 

ЂЅ≥льш≥сть суджень та питань ф≥лософ≥њ мають кор≥нн€ у нашому нерозум≥нн≥ лог≥ки мовиЕ ”с€ ф≥лософ≥€ Ц це критика мовиЕ —удженн€ конструюЇ св≥т за допомогою лог≥чного каркасу, ≥ тому в судженн≥, €кщо воно ж ≥стинним, можна углед≥ти вс≥ лог≥чн≥ риси реальност≥ї.

(Ћ. ¬≥тгенштейн)

яким постаЇ у€вленн€ про предмет ф≥лософ≥њ в неопозитив≥зм≥?

як визначаЇтьс€ в наведених вище фрагментах сп≥вв≥дношенн€ ф≥лософ≥њ та науки?

3. ќзнайомтесь ≥з класичним обірунтуванн€м процедури вериф≥кац≥њ у неопозитив≥зм≥ ’’ ст.: ЂЌавр€д чи хто стане заперечувати, що знанн€ в житт≥ та в науц≥ у певному сенс≥ починаЇтьс€ ≥з констатац≥њ факт≥в ≥ що Ђпротокольн≥ судженн€ї, в €ких останн≥ ф≥ксуютьс€, знаход€тьс€ у початку наукиЕ ћета науки Ц дос€гненн€ ≥стинного опису факт≥вЕ ѕроблемо базису знанн€ пол€гаЇ саме у знаходженн≥ критер≥ю ≥стинност≥. “ому причиною введенн€ терм≥на Ђпротокольн≥ судженн€ї було перш за все те, що в≥н допомагав вид≥лити де€к≥ реченн€, ≥стинн≥стю €ких можна було би, €к л≥н≥йкою, вим≥р€ти ≥стинн≥сть вс≥х ≥нших судженьї. (ћ. Ўл≥к)

 

”важно перечитайте м≥ркуванн€ ћ. Ўл≥ка Ц засновника так званого Ђ¬≥денського гурткаї, по€сн≥ть, €к розгортаЇтьс€ л≥н≥€ м≥ркуванн€ ф≥лософа, що в них можна вважати виправданим ≥ корисним, а що може викликати сумн≥в. як вир≥шуЇтьс€ проблема сп≥вв≥дношенн€ емп≥ричного ≥ теоретичного р≥вн≥в п≥знанн€, в≥дношенн€ факту до теор≥њ?

 

4. Ќижче навод€тьс€ положенн€  . ѕоппера Ц одного ≥з перших постпозитив≥ст≥в. ѕрочитайте њх та по€сн≥ть, в чому пол€гаЇ в≥дм≥нн≥сть методу демаркац≥њ  . ѕоппера в≥д методу вериф≥кац≥њ?

Ђ—постереженн€ чистого, позбавленого теоретичноњ компоненти, просто не ≥снуЇ. ¬с≥ спостереженн€, особливо експериментальн≥, виконан≥ в св≥тл≥ т≥Їњ чи ≥ншоњ теор≥њї. ( . ѕоппер)

 

Ђ¬≥д науковоњ теор≥њ € не вимагаю, щоб вона була обранаЕ раз ≥ назавжди; але € вимагаю, щоб њњ лог≥чна форма була в≥дкритою дл€ засоб≥в емп≥ричного контролю в негативному сенс≥. ≈мп≥рична система не повинна виключати спростуванн€ досв≥домЕ  ритер≥й демаркац≥њ призначений в≥докремити науков≥ системи в≥д метаф≥зичних тверджень. ќстанн≥ завжди вериф≥куютьс€ (€кий жаки не п≥дтверджуЇ принаймн≥ одну з багатьох ф≥лософ≥й ≥стор≥њ?) ≥ н≥чим не спростовуЇтьс€ (€ким фактом можна спростувати ф≥лософ≥ю, ≥стор≥ю або €кесь рел≥г≥йне баченн€ св≥ту?)ї. ( . ѕоппер)

 

ќтже,  . ѕоппер вважав можлив≥сть спростуванн€ €кихось положень б≥льш важливим дл€ науки, н≥ж њх п≥дтвердженн€ (вериф≥кац≥ю). ¬ чому ви можете побачити переваги спростуванн€ (фальсиф≥кац≥њ) у пор≥вн€нн≥ ≥з вериф≥кац≥Їю? Ќаск≥льки так≥ переваги Ї вагомими?

 

5. ќзнайомтесь також ≥з твердженн€ми ≥нших в≥домих фундатор≥в постпозитив≥зму, звертаючи увагу на те, в чому пол€гають њх новац≥њ у п≥дход≥ до науки (чи розгл€дають вони науку абстрактно, €к лог≥чно-терм≥нолог≥чну конструкц≥ю, чи вписують њњ в певн≥ реал≥њ соц≥альноњ ≥стор≥њ).

ЂЌаукове знанн€, так само €к ≥ мова, за своЇю внутр≥шньою сутн≥стю постаЇ або загальною властив≥стю групи (колективу), або н≥ч≥м взагал≥. ўоби його зрозум≥ти, ми повинн≥ осмислити специф≥чн≥ особливост≥ груп, що твор€ть науку та користуютьс€ њњ плодамиЕ  оли ми вид≥л€Їмо наукове сп≥втовариство, ми повинн≥ спитати: що обТЇднуЇ його член≥в? ѕарадигма або множина парадигм Ц такою буде в≥дпов≥дь: парадигма €к наб≥р настанов дл€ науковоњ групи...ї.

(“.  ун)

 

6. який п≥дх≥д до науки перевалюЇ в останньому фрагмент≥:

а)лог≥чний;

б)гносеолог≥чний;

в)соц≥альний?

 

Ђякщо розгл€нути найб≥льш значим≥ посл≥довност≥, що мали м≥сце в ≥стор≥њ науки, то видно, що вони характеризуютьс€ неперервн≥стюЕ ÷€ неперервн≥сть Ї н≥чим ≥ншим, €к розвитком де€ких досл≥дницькоњ програми, що складаЇтьс€ ≥з методолог≥чних правилЕї. (≤. Ћокатос)

 

який п≥дх≥д до науки запропонований ≤. Ћокатосом? як≥ в≥н маЇ позитивн≥ сторони?

 

7. ѕрочитайте уривок.

ЂЌауку вважають чимось, встановленим обСЇктивно, незалежно в≥д њњ емоц≥йних корен≥вЕ Ќеобх≥дно п≥дкреслити, що з цим погл€дом € не зг≥дний. “епер прийшов момент, коли € хочу сконцентрувати увагу на пристрасност≥ в науц≥Е ÷е не просто субСЇктивно-психолог≥чний поб≥чний ефект, а лог≥чно нев≥дСЇмний елемент наукиЕ ѕристрасн≥сть вченого, що робить в≥дкритт€, маЇ ≥нтелектуальний характер, що св≥дчить про на€вн≥сть ≥нтелектуальноњ, зокрема-науковоњ ц≥нност≥. ќстанн€ даЇ можлив≥сть розр≥зн€ть факти, що мають або не мають наукового ≥нтересуї. (ћ. ѕолан≥)

 

Ќа €кому реальному аспект≥ функц≥онуванн€ науки наголошуЇ ћ. ѕолан≥? «г≥дн≥ ви чи не зг≥дн≥ ≥з його твердженн€ми? ѕ≥дкр≥п≥ть своњ м≥ркуванн€ прикладами.

 

8. јнал≥зуючи нижченаведен≥ тексти з твору ћ. √айдеггера Ђўо таке метаф≥зика?ї, зверн≥ть увагу на те, €ке бутт€ та за €ких умов Ї екзистенц≥Їю, що таке трансценденц≥€, в € кому настроњ людин≥ в≥дкриваЇтьс€ Ќ≥що ≥ що воно приносить людин≥, чим екзистенц≥йний жах в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д звичайного страху, чи Ї н≥що сущим ≥ €ке його значенн€ в розкритт≥ сущого?

 

ЂЋюдське бутт€ означаЇ: висунут≥сть в Ќ≥щоЕ „и трапл€Їтьс€ б бутт≥ людини такий настр≥й, €кий п≥дводить њњ до самого Ќ≥що? ÷е може статис€ ≥ д≥йсно стаЇтьс€-хоч досить р≥дко-лише на мить, в фундаментальному настроњ жаху (страху). ѕ≥д цим Ђжахомї ми розум≥Їмо не ту надто часту схильн≥сть жахатис€, €ка, по сут≥, спор≥днена з надм≥рною бо€злив≥стю. ќск≥льки бо€зн≥ властива окреслен≥сть причини ≥ предмета, бо€зливий ≥ полохливий м≥цно зв`€зан≥ з речами, серед €ких знаходитьс€. ѕрагнути вр€туватись в≥д чогось-в≥д ось чого-в≥н губитьс€ у в≥дношенн≥ до останнього, тобто в ц≥лому ЂвтрачаЇ головуї.ѕ≥д час жаху дл€ такого сумТ€тт€ вже немаЇ м≥сц€. Ќайчаст≥ше €краз навпаки, жаху властивий €кийсь зац≥пен≥лий спок≥йЕ ≤ невизначен≥сть того, перед чим ≥ в≥д чого бере нас жах, Ї зовс≥м непроста в≥дсутн≥сть визначеност≥, а сутн≥сна неможлив≥сть що б то не було визначитиЕ ѕ≥д час жаху Ђ«емл€ вислизаЇ з-п≥д н≥гї. “очн≥ше жах забираЇ у нас землю з-п≥д н≥г, тому що примушуЇ вислизати суще в ц≥лому. “ому ≥ ми сам≥-ось ц≥ ≥снуюч≥ люди-з загальним провалл€м сущого також вислизаЇмо сам≥ в≥д себе. “ому в принцип≥ жахливо робитьс€ не Ђтоб≥ї ≥ Ђмен≥ї, а Ђлюдин≥ї.

“≥льки на основ≥ споконв≥чноњ на€вност≥ Ќ≥що людське бутт€ може п≥д≥йти до сущого ≥ виникнути в нього. ¬исунуте в Ќ≥що, наше бутт€ в будь-€кий момент завжди вже заздалег≥дь виходить за меж≥ сущого в ц≥лому. ÷ей вих≥д за суще ми називаЇмо трансценденц≥Їю. Ѕез споконв≥чноњ в≥дкритост≥ Ќ≥що не маЇ н≥€коњ самост≥ ≥ н≥€коњ свободиЕ Ќ≥що Ї умовою можливост≥ розкритт€ сущого €к такого дл€ людського бутт€. Ќ≥що не Ї, власне, нав≥ть антон≥мом до сущого, а споконв≥чно належить до самоњ його основи. ¬ бутт≥ сущого зд≥йснюЇ своЇ ун≥щовленн€ Ќ≥що.

якщо наше бутт€ може вступити у в≥дношенн€ до сущого, тобто екзистувати, то лише завд€ки висунутост≥ в Ќ≥що ≥ €кщо Ќ≥що споконв≥чно в≥дкриваЇтьс€ т≥льки в настроњ жаху, чи не доведетьс€ нам пост≥йно втрачати землю п≥д ногами з цим жахом, щоб мати можлив≥сть екзистувати? јле що означаЇ, що цей споконв≥чний жах буваЇ лише в р≥дк≥сн≥ миттЇвост≥? “≥льки одне: на поверхн≥ ≥, зазвичай, Ќ≥що у своњй перв≥сност≥ в≥д нас заслонене „им же? “им, що ми дозвол€Їмо соб≥ ц≥лком загубитис€ в сущому. „им б≥льше ми в своњх стратегемах повертаЇмос€ до сущого, тим менше ми дозвол€Їмо йому вислизати €к такому, тим б≥льше ми в≥двертаЇмос€ в≥д Ќ≥що. «ате ≥ тим в≥рн≥ше ми виган€Їмо сам≥ себе на загальноприступну зовн≥шню поверхню нашого бутт€ї.

(ћ. √айдеггер)

Ђ“ут-бутт€ Ї суще, €ке не лише трапл€Їтьс€ серед ≥нших сущих. ¬оноЕ в≥др≥зн€Їтьс€ тим, що дл€ цього сущого в його бутт≥ мова йде про саме це бутт€Е÷ьому сущому властиве Ї те, що ≥з його бутт€м та через нього це бутт€ соб≥ самому роз≥мкнутеЕ —аме бутт€, до €кого це “ут-бутт€ може бути в≥днесеним ≥ завжди €кось в≥дносилось, ми ≥менуЇмо екзистенц≥Їю. “ут-бутт€ розум≥Ї себе завжди ≥з своЇњ екзистенц≥њ, можливост≥ його самого бути самим собою або не самим собоюї. (ћ. √айдеггер)

 

—пробуйте перевести на зрозум≥лу вам мову положенн€ наведеного вище фрагмента, враховуючи те, що терм≥н Ђ“ут-бутт€ї характеризуЇ людину. ¬ €кому сенс≥ бутт€ людини постаЇ дл€ нењ роз≥мкнутим? як ви зрозум≥ли терм≥н Ђекзистенц≥€ї? як людське бутт€ повТ€зане ≥з часом?

ƒл€ зрозум≥нн€ ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму суттЇве значенн€ маЇ вир≥шенн€ проблеми свободи. ƒл€ б≥льшост≥ екзистенц≥ал≥ст≥в свобода ≥ екзистенц≥€ Ц пон€тт€ тотожн≥.

Ђƒл€ екзистенц≥ал≥ста людина не п≥ддаЇтьс€ визначенню тому, що початково н≥чого собою не €вл€Ї. Ћюдиною вона стаЇ лише згодом, причому такою людиною, €кою вона зробить себе сама. “аким чином, немаЇ н≥€коњ природи людини, €к немаЇ бога, що њњ задумав би. Ћюдина просто ≥снуЇ, ≥ вона не т≥льки така, €кою себе у€вл€Ї, але й така, €кою вона хоче стати. ≤ оск≥льки вона у€вл€Ї себе вже п≥сл€ того, €к починаЇ ≥снувати, ≥ ви€вл€Ї свою волю вже п≥сл€ того, €к починаЇ ≥снуватиЕ, то вона Ї лише тим, що сама з себе робить. “аким Ї перший принцип екзистенц≥ал≥змуЕјле €кщо ≥снуванн€ д≥йсно передуЇ сутност≥, то людина в≥дпов≥даЇ за те, чим вона Ї. ќтже, в першу чергу екзистенц≥ал≥ст в≥ддаЇ кожн≥й людин≥ у волод≥нн€ њњ бутт€ та покладаЇ на нењ повну в≥дпов≥дальн≥сть за ≥снуванн€ї. (∆.-ѕ. —артр)

 

ѕроанал≥зуйте текст ≥ дайте в≥дпов≥д≥ на питанн€: чому пон€тт€ свободи ≥ екзистенц≥њ Ї тотожними? як ви розум≥Їте твердженн€ —артра, що Ђлюдина приречена бути в≥льноюї?

 

9. «г≥дно з ≥де€ми засновника ф≥лософськоњ антрополог≥њ ћ. Ўелера, њњ завданн€ пол€гаЇ в тому, щоб Ђправильно вказати, €к з основноњ структури людського бутт€ випливають ус≥ специф≥чн≥ монопол≥њ, звершенн€ та справи людини: мова, сов≥сть, ≥нструменти, збро€, ≥дењ праведного ≥ неправедного, держава, кер≥вництво, образотворч≥ функц≥њ мистецтва, м≥ф, рел≥г≥€, наука, ≥сторичн≥сть та соц≥альн≥стьї.

—пробуйте з`€сувати предмет ф≥лософськоњ антрополог≥њ, њњ в≥дм≥нн≥сть в≥д ≥нших наук про людину (психолог≥њ, соц≥олог≥њ, ≥стор≥њ). ѕо€сн≥ть, що в такому баченн≥ Ї власне ф≥лософського.

јнал≥зуючи нижченаведений уривок ≥з прац≥ ћакса Ўелера Ђ—тановище людини в космос≥ї, визнач≥ть, у чому пол€гаЇ ≥стотна в≥дм≥нн≥сть людини ≥ тварини:

 

Ђ“е, що робить людину людиною, Ї принципом, протилежним усьому життю взагал≥Е- екзистенц≥альна незалежн≥сть в≥д орган≥чного, свобода, зв≥льненн€ в≥д примусу ≥ тиску, в≥д Ђжитт€ї та усього, що належить Ђжиттюї, включати њњ власний, пов'€заний ≥з пот€гами ≥нтелект. “ак Ђдуховна ≥стота б≥льше не привТ€зана до пот€г≥в та зовн≥шнього св≥ту, а Ђв≥льна в≥д зовн≥шнього св≥туї ≥, €к ми будемо це називати, Ђв≥дкрита св≥тов≥ї. ” так≥й ≥стот≥ Ї Ђсв≥тї. ќдв≥чно надан≥ њй центри Ђопоруї та реакц≥њ навколишнього св≥ту вона здатна п≥днести Ђпредмет≥вї, здатна в принцип≥ ос€гати власне Ђтак-бутт€ї цих Ђпредмет≥вї, без тих обмежень, €ких зазнаЇ цей предметний св≥т або його дан≥сть через в≥тальну систему пот€г≥в та њњ чутливих функц≥њЕ “ому дух Ї предметн≥сть, визначен≥сть так-бутт€м самих речей. ≤ нос≥Їм духу Ї ≥стота, у €коњ принципове в≥дношенн€ до зовн≥шньоњ д≥йсност≥ Ї пр€мо протилежним пор≥вн€но ≥з твариннимї. (ћ. Ўелер)

 

як ви розум≥Їте висл≥в Ђсвободаї в≥д усього, що належить Ђжиттюї? —пробуйте про≥нтерпретувати цей висл≥в, навести певн≥ приклади такоњ свободи. якими Ї ≥ можуть бути насл≥дки под≥бноњ свободи? ” чому пол€гаЇ предметне ставленн€ людини до св≥ту? „ому та в €кому сенс≥ людина, на в≥дм≥ну в≥д тварин, Ђв≥дкрита св≥туї?

 

ЂЕƒ≥€ ≥ запланован≥ зм≥ни св≥ту, сукупн≥сть €ких називаЇтьс€ культурою, в≥днос€тьс€ до сукупност≥ людиниЕ“е, що людина Ї Їством дисципл≥ни ≥ те, що вонаЕстворюЇ культуру, в≥др≥зн€Ї њњ в≥д будь-€коњ тварини, що мають моральн≥сть та самодисципл≥нуї.

(ј. √елен)

 

Ќа так≥й основ≥ намагаЇтьс€ ј. √елен Ц посл≥довник ћ. Ўелера Ц побудувати всеб≥чну та виправдану ф≥лософську теор≥ю людини; оц≥н≥ть тези ј. √елена, спробуйте розвинути њх докладн≥ше та зробити висновки.

 

ЂЌе €к т≥ло, не €к душа та пот≥к св≥домост≥, не €к абстрактний субТЇкт, дл€ €кого мають силу закони лог≥ки, норми етики та естетики, але €к психоф≥зично ≥ндиферентна (або нейтральна) життЇва Їдн≥сть ≥снуЇ людинаЕ¬арто вести розмову про людину €к, перш за все, про особист≥сну Їдн≥сть, а також таких шарах бутт€, €к≥ сутн≥сно ≥з нею сп≥в≥снуютьї. (√. ѕлеснер)

ѕрокоментуйте наведений фрагмент, враховуючи те, що нейтральн≥сть людини вданому випадку подаЇтьс€ €к њњ неспец≥ал≥зован≥сть. «роб≥ть загальний висновок щодо вчень ф≥лософськоњ антрополог≥њ.

 

10. ѕрочитати уривок:

Ђ” наш≥й псих≥ц≥, що розум≥Їтьс€ нами €к апарат, утворений ≥з к≥лькохЕобластей, ми в≥докремлюЇмо область, €ку називаЇмо власне я, в≥д, ≥ншоњ, що називають ¬оно. ќсь це ¬оно Ї старшим за в≥ком, а я формувалось ≥з нього п≥д впливом зовн≥шнього св≥туЕ” ¬оно зосереджен≥ наш≥ первинн≥ спонуки; ус≥ процеси в≥дбуваютьс€ у ньому несв≥домоЕ¬≥дносно руху м≥ж псих≥чними област€ми ми припускаЇмо, що, з одного боку, несв≥домий процес у ¬оно п≥дноситьс€ на р≥вень перед св≥домого та приЇднуЇтьс€ до я, а, з ≥ншого боку, п≥дсв≥доме в я зд≥йснюЇ зворотний шл€х ≥ здатне зм≥ститис€ у ¬оноЕ” ход≥ ≥ндив≥дуального розвитку частина стримуючих сил ≥з зовн≥шнього св≥ту переноситьс€ всередину, що утворюЇ в я ≥нстанц≥ю Ќад -яЕ якщо людин≥ ¬оно п≥дсилюЇ прагненн€ пот€г≥в еротичного або агресивного плану, то вимогу задоволенн€, повинно враховувати тепер не лише загрози зовн≥шнього св≥ту, а й процеси Ќад - яЕї. («. ‘рейд)

 

¬изначити т≥ сфери псих≥ки людини, €к≥ вид≥л€Ї «. ‘рейд, по€сн≥ть њх сп≥вв≥дношенн€. який, на ваш погл€д, ф≥лософський зм≥ст присутн≥х у даних м≥ркуванн€х засновника психоанал≥зу? „и може така структура псих≥ки грати роль у по€сненн≥ €вищ творчост≥, немотивованоњ агрес≥њ? ƒати оц≥нку теор≥њ «. ‘рейд та тенденц≥њ њњ розвитку (неофрейдизму) допоможуть уривки з прац≥ ≈. ‘рома (посл≥довника «. ‘рейд):

ЂЕ” чому пол€гаЇ головна в≥дм≥нн≥сть м≥ж психолог≥чним п≥дходом, розвинутим нами, ≥ точкою зору ‘рейда? ѕерша в≥дм≥нн≥сть пол€гаЇ в тому, що ми вважаЇмо людську природу обумовленою головним чином ≥сторично, хоча ≥ не применшуЇмо значенн€ б≥олог≥чних фактор≥вЕƒруга в≥дм≥нн≥сть пол€гаЇ в тому, що ‘рейд вважав, начебто людина ЇЕзакрита система; начебто природа над≥лила њњ певним, б≥олог≥чно обумовленим пот€гами, ≥ розвиток особи Ї лише реакц≥Їю на задоволенн€ або фрустрац≥ю цих погл€д≥в. ћи ж вважаЇмо, що основний п≥дх≥д до вивченн€ людськоњ особистост≥ повинен пол€гати у розум≥нн≥ в≥дношенн€ людини до всесв≥ту, до ≥нших людей, до природи ≥ самоњ себеЕЋюдина одв≥чно Ї соц≥альною ≥стотою, тому потреби ≥ пориванн€, що виникають ≥з стосунк≥в ≥ндив≥да з ≥ншими людьми, так≥, €к любов, ненависть, н≥жн≥сть, симб≥оз - це основн≥ псих≥чн≥ €вища; за ‘рейдом, вони лише вторинн≥ €вища, результат фрустрац≥њ або задоволенн€ ≥нстинктивних потреб. “рет€ важлива в≥дм≥нн≥сть т≥сно повТ€зана з попередн≥ми. ‘рейд, виход€чи ≥з своЇњ ор≥Їнтац≥њ на ≥нстинкти ≥ свого глибокого переконанн€ у порочност≥ людськоњ природи, схильний по€снювати вс≥ ≥деальн≥ мотиви людини €к породженн€ чогось Ђнег≥дногої. ћи вважаЇмо, що так≥ ≥деали, €к ≥стина, справедлив≥сть, свобода можуть бути д≥йсними прагненн€ми людини. ÷≥ ≥деали не метаф≥зичного характеру, а кор≥н€тьс€ в умовах людського житт€, ≥ њх можна анал≥зувати з ц≥Їњ точки зоруї. (≈. ‘ром)

 

як вир≥шуЇтьс€ проблема сп≥вв≥дношенн€ б≥олог≥чного ≥ соц≥ального в людин≥ в психоанал≥з≥ ≥ неофрейдизму? як розгл€даЇтьс€ ними природа несв≥домого? ¬ чому можна вбачати найб≥льш≥ вади фрейдизму? якою м≥рою, на вашу думку, сл≥д враховувати та використовувати вченн€ «. ‘рейда в по€сненн€х €вищ людського житт€? Ќавед≥ть конкретн≥ приклади.

 

11. ¬изнаним представником персонал≥зму Ї французький ф≥лософ ≈. ћуньЇ (1905-1950). ƒайте оц≥нку його твердженн€ ≥ визнач≥ть пров≥дн≥ ≥дењ персонал≥зму:

Ђ÷ентральна позиц≥€ персонал≥зму Ц це ≥снуванн€ в≥льних та творчих особистостей, ≥ в≥н також передбачаЇ на€вн≥сть в њх структурах принципу непередбачуваност≥Е.ќсобист≥сть-це не обТЇкт, хай нав≥ть найдосконал≥ший, €кий, €к ≥ вс≥л€к≥ ≥нш≥, ми могли би п≥знати ззовн≥. ќсобист≥сть - Їдина реальн≥сть, €ку ми познаЇмо та водночас створюЇмо ≥з серединиЕ.ќсобист≥сть Ї жива активн≥сть самотворенн€, комун≥кац≥й та поЇднанн€ ≥з ≥ншими особистост€миЕ. «мусити людину пробудитис€ в≥д глибокого сну, в≥дмовитись в≥д жалюг≥дного ≥снуванн€ може лише той, хто зрозум≥Ї сенс особист≥сного ≥снуванн€ ≥ кличе до його вершинЕ. ѕод≥бний сенс людського ≥снуванн€ пол€гаЇ не в тому, щоби злитис€ ≥з абстрактною все загальн≥стю ѕрироди або ÷арства ≥дей, але в тому, щоби зм≥нити ЂтаЇмницю своЇњ душ≥ї, щоби прийн€ти в нењ царство небесне та вт≥лити його на «емл≥. ƒо такого вчинку покликана людина своЇю свободоюї. (≈. ћуньЇ)

 

„им персонал≥зм в≥др≥зн€Їтьс€: а) в≥д екзистенц≥ал≥зму; б) в≥д ф≥лософськоњ антрополог≥њ? ¬ чому ви можете побачити очевидн≥ позитивн≥ риси та переваги персонал≥зму над ≥ншими вченн€ми антрополог≥чного спр€муванн€? „и зг≥дн≥ ви ≥з тим тлумаченн€м людськоњ особистост≥, €ке даЇ персонал≥зм?

ЂЅудь-€ке безумство Ї поразкою у сп≥лкуванн≥: alter(≥нший) стаЇ alienus (чужий), я стаЇ чужим мен≥ самому. ѕерсонал≥стський досв≥д Ц це досв≥д Ђ“иї, бо в акт≥ коханн€ даЇтьс€ найб≥льш сильна людська визначен≥сть ≥ екзистенц≥альне cogito. Ћюблю, отже, ≥сную, ≥ житт€ варте того, щоб бути прожитимї. (≈. ћуньЇ)

 

Ќа €ких характер людського сп≥лкуванн€ наставл€Ї нас персонал≥зм? „и можна вважати такий тип сп≥лкуванн€ гуман≥стичним?

 

12. ќзнайомтесь ≥з де€кими твердженн€ми прихильник≥в структурал≥зму-напр€му, €кий в≥д≥грав суттЇву роль у розвитку культуролог≥њ ’’ ст.

Ђ≤з ус≥х сусп≥льних €вищ, напевне, лише мова може п≥ддаватис€ справд≥ науковому досл≥дженню, що по€снюЇ спос≥б њњ формуванн€ та подальшого розвиткуЕ. «астосувавши цей метод до ≥нших соц≥альних €вищ, миЕзможемо визнати, що р≥зн≥ форми соц≥ального житт€ €вл€ють собою за суттю дещо сп≥льне: вс≥ вони-структури повед≥нки, кожна з €ких Ї проекц≥Їю на площинуЕд≥њ закон≥в, що керують несв≥домою д≥€льн≥стю духуЕ. “ак, будь-€кий м≥ф волод≥Ї структурою р≥зних шар≥в, ≥ ц€ структура на вершин≥ м≥фу про€вл€Ї себе у прийом≥ повторенн€Еї. ( . Ћев≥-—тросс)

 

Ђћною опанувало невиразне в≥дчутт€, що сл≥д шукати той же самий вид процес≥в в ус≥х сферах природних феномен≥в, що можна ви€вити роботу того ж самого виду закони ≥ дл€ структури кристал≥в, ≥ дл€ структури сусп≥льстваЕ. —ьогодн≥ € скор≥ше скажу, що типи ментальних операц≥й, корисн≥ в анал≥з≥ одн≥Їњ област≥, можуть бути також корисними ≥ в анал≥з≥ ≥ншоњ. —кор≥ше структура науки, н≥ж структура природи, постаЇ ≥дентичною в ус≥х област€хї. (√. Ѕейтсон)

 

«верн≥ть увагу на те, структури власне чогось постають дл€ наведених автор≥в вих≥дними щодо р≥зних сфер д≥йсност≥. ¬ чому про€вл€Їтьс€ Їдн≥сть њх позиц≥й, у чому-в≥дм≥нн≥сть? ¬ чому ви можете ви€вити певн≥ методолог≥чн≥ переваги структурал≥зму у досл≥дженн≥ €вищ культури?

 

≤з Ђ—ловника терм≥н≥в французького структурал≥змуї:

Ђќск≥льки кожна система складаЇтьс€ ≥з одиниць, що взаЇмно обумовлюють одна одну, вона в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д €кихось ≥нших систем в≥дношенн€ми м≥ж цими одиниц€ми, що й складаЇ структуруї.

(≈. Ѕенвен≥ст)

 

«верн≥ть увагу на ун≥версальн≥сть терм≥ну Ђструктураї та на можлив≥сть з його допомогою вивчати €вища д≥йсност≥ в≥дсторонено, обТЇктивно. —пробуйте назвати т≥ сфери д≥йсност≥ та €вища, в досл≥дженн≥ €ких було би доц≥льно скористатись методолог≥Їю структурал≥зму.

13. √оловними тенденц≥€ми розвитку рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ Ї: по-перше, актуал≥зац≥€ ≥ оновленн€ середньов≥чноњ ф≥лософ≥њ(неотом≥зм); по-друге, виникненн€ нових теч≥й €к спроби синтезувати ≥дењ ф≥лософ≥њ, рел≥г≥њ ≥ науки (персонал≥зм, тей€рдизм); по-третЇ, обТЇднанн€ з ≥ншими ф≥лософськими теч≥€ми(теолог≥чний екзистенц≥ал≥зм, теолог≥чний позитив≥зм тощо).

«верн≥тьс€ до основних тез неотом≥зму-оф≥ц≥йноњ ф≥лософ≥њ католицькоњ церкви та одн≥Їњ з найб≥льш авторитетних форм сучасноњ рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ.

 

Ђ«аради чого варто ф≥лософствувати, €к не заради наших сучасник≥в? ≤ €кщо ми не знаходимо €когось розвТ€занн€ њхн≥х сумн≥в≥в, то дл€ чого це ф≥лософствуванн€? “ом≥зм це не кунсткамера мертвих думок. ¬≥н ц≥нний своЇю в≥тальною енерг≥Їю, в нездатност≥ реформуватис€ - його загибельї. ( ардинал ћерсТЇ)

 

як тут про€вл€Їтьс€ основна риса рел≥г≥йних вчень-€вний чи прихований доказ необх≥дност≥ ≥снуванн€ рел≥г≥њ?

 

14. ѕрочитайте уривок:

Ђ„ому сл≥д звертатис€ скор≥ше до —в. ‘оми, н≥ж до ≥нших мислител≥в? ѕерш за все тому, що його вченн€ не лише не виключаЇ ус≥ ≥нш≥, а навпаки, включаЇ в себе усе ≥стинне, що Ї в кожному з нихЕ ’ристи€нство не ув≥йшло би в сучасну епоху, €кщо б не мало звТ€зк≥в ≥з прогресом науки та ф≥лософ≥њЕї. (≈. ∆≥льсон)

 

ѕрокоментуйте ц≥ твердженн€ одного з найб≥льших авторитет≥в неотом≥зму. яка позиц≥€ щодо в≥дношенн€ м≥ж наукою та рел≥г≥Їю тут проголошена?

 

15. ѕрочитайте уривок:

Ђ—убТЇктивн≥сть €к така висковзуЇ з≥ сфери того, що ми знаЇмо про себе через ≥дењЕ —убТЇктивн≥сть неп≥знаванна; вона в≥дчуваЇтьс€ €к благотворна та всеохоплююча н≥чЕ Ќездолана перешкода, на €ку наштовхуЇтьс€ ф≥лософ≥€, пол€гаЇ в тому, що вона, звичайно, п≥знаЇ субТЇкти, але вона по€снюЇ њх €к субТЇкти. ¬ той час €к рел≥г≥€ входить у стосунки субТЇкта до субТЇктаї. (∆. ћаритен)

 

ЂЌа €ку б≥льш ≥стинну науку м≥г би претендувати ф≥лософ? ¬≥н м≥г би дос€гнути бажаного, коли б одного разу не через дискурсивн≥ засоби розуму, а за допомогою ≥нтимного та простого досв≥дуЕв≥дчуЇ, що Їства при вс≥й њхн≥й крас≥ б≥льшою м≥рою в≥др≥зн€ютьс€ в≥д неск≥нченного Ѕутт€, н≥ж схож≥ на нього, та п≥знаЇ, €кою величезною Ї закинут≥сть тих, хто задл€ того, щоби розгл€нути створене, п≥дн€лись на льодовик порожнеч≥ ≥ побачити в усьому порожнечуї.

(∆.ћаритен)

 

ѕроанал≥зуйте, в €ких аспектах ∆.ћаритен протиставл€Ї ф≥лософ≥ю та рел≥г≥ю. якою м≥рою ви зг≥дн≥ ≥з даними м≥ркуванн€ми? як би ви могли, спираючись на наведен≥ положенн€ неотом≥ст≥в, по€снити причини ≥снуванн€ рел≥г≥њ та рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ в епоху широкого розповсюдженн€ науки?

 

16. ќзнайомтесь також ≥з досить типовою аргументац≥Їю неотом≥ст≥в щодо союзу розуму та в≥ри:

 

Ђѕринципи, на €к≥ спираЇтьс€ розум, дан≥ Ѕогом, оск≥льки в≥н створив так≥ рац≥ональн≥ ≥стоти, €к ми. якщо ц≥ принципи м≥ст€тьс€ в нас, то м≥ст€тьс€ вони ≥ в Ѕожественн≥й премудрост≥. «начить, сказати, що розум може протисто€ти тому, що в≥дкриваЇтьс€, все одно, що сказати, н≥би Ѕожественна премудр≥сть може суперечити сам≥й соб≥. “ам, де маЇ м≥сце Їдине джерело, там т≥ ≥стини, що ≥з нього вит≥кають, також повинн≥ бути гармон≥йнимиї. (√.  локер)

 

ѕо€сн≥ть особливост≥ наведеноњ аргументац≥њ: вона розвиваЇтьс€ в≥д Ѕога до людини, чи в≥д людини до Ѕога, чи виходить ≥з Їдност≥ Ѕога та людини?

 

Ђ¬иключно не у наш≥й влад≥Ебути ≥з ЅогомЕЅез про€ву ≥з нашого боку €коњ-небудь можливост≥ до справи вступаЇ могутн€ можлив≥сть Ѕога ≥ робить можливим те, що ми сам≥ по соб≥ зробити не в змоз≥Е.я користуюсь дарунком, в €кому Ѕог дав мен≥ самого себе. Ђ¬≥рую, що н≥ своњм розумом, н≥ своЇю силою не може в≥рити √оспода мого або прийти до ньогої, - говорить Ћютерї.

( . Ѕарт.)

 

ѕор≥вн€йте наведен≥ положенн€ протестантського теолога  .Ѕарта ≥з попередн≥ми твердженн€ми представник≥в неотом≥зму, заф≥ксуйте њх докор≥нну в≥дм≥нн≥сть у питанн≥ про роль розуму у людському ставленн≥ до Ѕога. ѕо€сн≥ть свою оц≥нку њх позиц≥й.

 

Ђ’ристос допомагаЇ не в силу всемогутност≥, а завд€ки —воњй слабкост≥ ≥ стражданню-в цьому пол€гаЇ головна в≥дм≥нн≥сть христи€нства в≥д будь-€коњ рел≥г≥њї.

(ƒ. Ѕонхоффер)

 

17. як в протестантськ≥й теолог≥њ в≥дстоюЇтьс€ принцип ≥ндив≥дуал≥зму, можлив≥сть особист≥сного звТ€зку людини з Ѕогом, Ђвиправданн€ в≥роюї? ѕ.“ей€р де Ўарден приходить до ≥дењ всезагального одухотворенн€ матер≥њ, €ка в своњй еволюц≥њ проходить чотири етапи: неорган≥чноњ природи (переджитт€), орган≥чноњ матер≥њ (житт€), духовного св≥ту (неосфери, думки), Ѕога (наджитт€, точка ќмега). ѕрочитайте уривок з прац≥ ѕ.“ей€ра де Ўардена:

Ђ¬ своњх головних рисах христи€нство м≥стить у соб≥ просте ≥ надзвичайно см≥ливе р≥шенн€ св≥ту. ¬ центр≥ постало ствердженн€ Ѕога €к ќсобистост≥Еяк змогли поЇднатис€ в теолог≥ю персонал≥зм ≥ все загальн≥сть? як Ѕог обТЇднуЇ св≥т, орган≥чно поЇднуЇ з —обою? „астково занурюючись у реч≥, вход€чи у св≥тов≥ стих≥њ, а пот≥м, завд€ки цьому опорному пункту, знайдемо в середин≥, в серц≥ матер≥њ, прийн€вши керуванн€ ≥ очоливши те, що ми зараз називаЇмо еволюц≥Їю. ’ристос Цце сел€нське животворне Ќачало, бо ¬≥н з`€вивс€ людиною посеред людей, ≥ з того часу завжди зд≥йснюЇ справу зосередженн€ в —об≥, очищенн€, скеруванн€ ≥ одухотворенн€ процесу п≥днесенн€ св≥домостей, в €кий ¬≥н ув≥йшов —ам. «авд€ки неперервн≥й д≥њ причетност≥ ≥ п≥днесенн€, ¬≥н зТЇднуЇ —ебе з ц≥л≥сним псих≥змом «емл≥. ≤ коли в п≥дсумку ¬≥н збере ≥ перетворить усе, ¬≥н останн≥м актом уведе все в той Ѕожественний ќсередок, з €кого ¬≥н —ам н≥коли не виходив, ≥ тим самим ¬≥н завершить все в —об≥ ≥ в —воњй перемоз≥. ≤ тод≥, каже ап. ѕавло, Ђхай буде Ѕог все у всьомуї. ƒ≥йсно, це вища форма пантењзму. ¬сесв≥т завершуЇтьс€ ≥нтеграц≥Їю особист≥сних центр≥в у досконал≥й в≥дпов≥дност≥ до закон≥в Їдност≥, ≥ тут €вл€Ї —ебе Ѕог Ц ÷ентр центр≥в. Ѕез сумн≥ву, € б н≥коли не наваживс€ звернутис€ до точки ќмега, €кби не побачив њњ очима в≥ри €к живу реальн≥стьї. (ѕ. “ей€р де Ўарден)

 

як≥ важлив≥ аспекти сучасного розум≥нн€ св≥тобудови намагаЇтьс€ по€снити ф≥лософ? „и дають його твердженн€ по€сненн€ феномену еволюц≥њ, по€в≥ на «емл≥ людин≥, њњ розуму? як≥ сильн≥ та слабк≥ сторони Ђтей€рдизмуї ви би змогли п≥дкреслити?

 


V. «авданн€ дл€ творчоњ роботи.

¬икористовуючи набут≥ знанн€ виконайте письмово одне ≥з наступних завдань:

 

1. ѕор≥вн€йте м≥ж собою вих≥дн≥ тези екзистенц≥ал≥зму та персонал≥зму, вид≥ливши сп≥льне та в≥дм≥нне.

 

2. як≥ надбанн€ психоанал≥тичноњ ф≥лософ≥њ Ї на вашу думку, продуктивними та корисними дл€ подальшого розвитку ф≥лософ≥њ.

 

3. Ћюдина Ц дит€ природи, в≥нець твор≥нн€, дит€ Ѕоже або невдалий експеримент?

 

4. як≥ перспективи розвитку маЇ сучасна ф≥лософ≥€? як≥ ф≥лософськ≥ теми та напр€мки, на вашу думку, будуть пр≥оритетними найближчим часом?

 

5. Ќапиш≥ть лист-зверненн€ до сучасноњ молодоњ людини в≥д ≥мен≥ ≈. ‘рома, ћ. √айдеггера, ј.  амю або ≥ншого ф≥лософа ’’ ст.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1095 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

∆изнь - это то, что с тобой происходит, пока ты строишь планы. © ƒжон Ћеннон
==> читать все изречени€...

2056 - | 1858 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.084 с.