Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕередмова до другого виданн€




 

„и розробка знань, €к≥ належать до компетенц≥њ розуму, ≥де над≥йним шл€хом науки, а чи н≥, Ч про це легко можна судити з [дос€гнутих] результат≥в.  оли ц€ справа п≥сл€ багатьох приготу≠вань ≥ лаштувань, щойно т≥льки доводитьс€ приступати до [дос€г≠ненн€] мети, [зненацька] застр€Ї на м≥сц≥ або, щоб дос€гти њњ, му≠сить раз у раз повертатис€ назад ≥ ставати на новий шл€х, а також коли не можливо погодити р≥зних сп≥вроб≥тник≥в щодо того, €к сл≥д реал≥зовувати сп≥льний задум, то можна не сумн≥ватис€: таке досл≥дженн€ зовс≥м ≥ще не ступило на над≥йний шл€х науки, а €в≠л€Ї собою лише пошуки навпомацки, ≥ було б справжньою заслу≠гою перед розумом в≥дшукати, коли можливо, цей шл€х, нехай нав≥ть [дл€ цього] довелос€ б в≥дкинути €к марноту чимало з того, що м≥стилос€ в необдумано поставлен≥й ран≥ше мет≥.

ўо лог≥ка п≥шла цим над≥йним шл€хом уже в≥д найдавн≥ших час≥в, Ч видно з того, що, починаючи в≥д јр≥стотел€, вона не по≠требувала робити жодного кроку назад, €кщо не рахувати усунен≠н€ де€ких зайвих тонкощ≥в або ч≥тк≥шого окресленн€ викладуваного матер≥алу, €к пол≥пшень, що стосуютьс€ радше вишуканост≥, ан≥ж певност≥ науки. ѕрикметним Ї також те, що лог≥ка дос≥ не змогла зробити й жодного кроку вперед ≥, таким чином, видаЇтьс€ ц≥лком замкнутою й завершеною. ƒе€к≥ нов≥тн≥ вчен≥ намагалис€ розширити њњ тим, що включали до нењ то психолог≥чн≥ розд≥ли про р≥зн≥ п≥знавальн≥ здатност≥ (про у€ву, про дотепн≥сть), то ме≠таф≥зичн≥ Ч про походженн€ знанн€ або про р≥зн≥ види достеменност≥ в≥дпов≥дно до р≥зних об'Їкт≥в (про ≥деал≥зм, скептицизм ≥ т.≥н.), то антрополог≥чн≥ Ч про забобони (про њх причини й засоби проти них); однак так≥ спроби виникають внасл≥док незнанн€ своЇр≥дноњ природи ц≥Їњ науки. Ќедотриманн€ меж р≥зних наук оз≠начаЇ не розширенн€, а спотворенн€ цих наук, а меж≥ лог≥ки ц≥лком точно визначено тим, що вона Ї наука, котра вичерпно викладаЇ й строго доводить н≥що ≥нше, €к [т≥льки] формальн≥ правила вс€кого мисленн€ (байдуже, Ї воно апр≥орним чи емп≥ричним, €ке його по≠ходженн€ або об'Їкт ≥ чи натрапл€Ї воно на випадков≥ або природн≥ перешкоди в наш≥й душевност≥).

“акими усп≥хами лог≥ка маЇ завд€чувати лише своњй обмеже≠ност≥, €ка надаЇ њй право ≥ нав≥ть зобов'€зуЇ њњ абстрагуватис€ в≥д ус≥х об'Їкт≥в п≥знанн€ та њхн≥х в≥дм≥нностей; у н≥й, отже, розсудок маЇ справу т≥льки з самим собою та своњми формами. ƒл€ розуму, природно, мало бути значно важче вступити на певний шл€х науки, бо в≥н маЇ справу не лише з самим собою, а й з об'Їктами; через те лог≥ка, €к пропедевтика, становить немовби лише вступ до науки, ≥ €кщо йдетьс€ про знанн€, то лог≥ка, щоправда, передбачаЇтьс€ дл€ њх оц≥нки, але придбанн€ њх сл≥д шукати в так званих справжн≥х ≥ об'Їктивних науках.

ќск≥льки в цих [науках] повинен бути [присутн≥й] розум, то де≠що в них маЇ п≥знаватись а priori, ≥ розумове п≥знанн€ може дво€ким чином в≥дноситис€ до свого предмета: або т≥льки визначати пред≠мет ≥ його пон€тт€ (€ке маЇ бути дане десь-≥нде), або ще й зд≥йсню≠вати його. ѕерше Ї теоретичним, а друге Ч практичним п≥знанн€м розуму. ¬ обох спочатку сл≥д викласти лише т. зв. чисту частину, хай хоч €кий великий чи малий буде њњ зм≥ст, Ч себто ту, в €к≥й розум визначаЇ св≥й об'Їкт ц≥лком а priori, ≥ не дом≥шувати сюди того, що надходить з ≥нших джерел; погане-бо те господарство, в €кому при≠бутки витрачаютьс€ наосл≥п, так, що пот≥м, коли воно розлад≠наЇтьс€, немаЇ змоги визначити, €ка частина прибутк≥в може витра≠чатись ≥ €ку частину [видатк≥в] потр≥бно ур≥зати.

ћатематика та ф≥зика суть т≥ дв≥ теоретичн≥ науки розуму, що повинн≥ визначати своњ об'Їкти а priori: перша ц≥лком чисто, а дру≠га принаймн≥ почасти [теж] чисто, а дал≥ й у в≥дпов≥дност≥ з ≥нши≠ми джерелами знанн€, окр≥м розуму.

ћатематика [вже] в≥д найдавн≥ших час≥в, €ких с€гаЇ ≥стор≥€ людського розуму, п≥шла над≥йним шл€хом науки у подиву г≥дного народу грек≥в. “≥льки не сл≥д гадати, що математика так само легко втрапила на цей царський шл€х, чи радше сама вторувала його соб≥, €к лог≥ка, в €к≥й розум маЇ справу т≥льки з самим собою; навпаки, € вважаю, що њй довго доводилос€ д≥€ти навпомацки (особливо ще в Їгипт€н), ≥ перем≥ну [цього стану] сл≥д пов'€зувати з революц≥Їю, що була зд≥йснена щасливим здогадом одн≥Їњ Їдиноњ людини в €ко≠мусь досл≥д≥, завд€ки чому вже не можна було помилитись щодо то≠го, €ку путь сл≥д обирати, ≥ певний науковий шл€х був започаткова≠ний та накреслений на вс≥ часи й у безкраю далеч≥нь. ≤стор≥€ ц≥Їњ революц≥њ в способ≥ мисленн€, набагато важлив≥шоњ, н≥ж в≥дкритт€ шл€ху повз славнозв≥сний мис [ƒоброњ Ќад≥њ], а також ≥м'€ того щасливц€, що зд≥йснив њњ, дл€ нас не збереглис€. ќднак леіенда, пе≠редана нам ƒ≥огеном Ћаерц≥Їм, що називаЇ ≥м'€ гаданого ви≠нах≥дника найдр≥бн≥ших ≥, на посполитий розсуд, таких, що зовс≥м нав≥ть не потребують доведенн€, елемент≥в геометричних демонст≠рац≥й, показуЇ, що спомин про перем≥ни, спричинен≥ першим сл≥дом в≥дкритт€ цього нового шл€ху, мав видаватис€ математикам надзвичайно важливим ≥ тому став незабутн≥м. “ой, хто вперше продемонстрував [теорему про] р≥внобедрений трикутник (байду≠же, чи звавс€ той чолов≥к ‘алесом, чи €кось ≥накше), зазнав прозр≥нн€, бо в≥н збагнув, що йому потр≥бно не обстежувати те, що в≥н бачить у ф≥гур≥ або нав≥ть њњ голе пон€тт€, немовби видобуваю≠чи зв≥дти знанн€ про њњ властивост≥, Ч [в≥н маЇ] створити [ф≥гуру] (шл€хом конструюванн€) за допомогою того, що в≥н сам а priori ≥ зг≥дно з пон€тт€м подумки вклав у нењ й у€вив у н≥й; [в≥н зрозум≥в], що аби достеменно знати щось а priori, в≥н маЇ приписувати реч≥ лише те, що необх≥дно випливаЇ з≥ вкладеного в нењ ним самим в≥дпов≥дно до свого пон€тт€.

ѕриродознавство значно п≥зн≥ше втрапило на широкий шл€х на≠уки. ƒоп≥ру п≥втора стор≥чч€ тому пропозиц≥€ км≥тливого Ѕекона з ¬ерулама спричинила почасти це в≥дкритт€, а почасти, оск≥льки сл≥ди його вже були знайден≥, прискорила його; це також може бу≠ти по€снене т≥льки швидко звершеною революц≥Їю в способ≥ мис≠ленн€. я братиму тут до уваги природознавство лише т≥Їю м≥рою, €кою воно грунтуЇтьс€ на емп≥ричних принципах.

 оли •ал≥лей став скочувати з похилоњ площини своњ кул≥ обира≠ноњ ним самим [р≥зноњ] ваги, або [коли] “орр≥челл≥ змусив пов≥тр€ тримати вагу, котра, €к в≥н передбачав, дор≥внювала ваз≥ в≥домого йому стовпа води, або [коли] ще п≥зн≥ше Ўталь перетворював метали на вапно ≥ вапно назад на метал, щось вид≥л€ючи з цих речо≠вин ≥ знову приЇднуючи до них[137], Ч тод≥ на вс≥х природодосл≥дник≥в з≥йшло ос€€нн€. ¬они збагнули, що розум п≥знаЇ т≥льки те, що сам продукуЇ за власним планом, що в≥н з принципами своњх суджень, зг≥дних ≥з пост≥йними законами, маЇ йти попереду ≥ змушувати при≠роду в≥дпов≥дати на його питанн€, а не дозвол€ти њй, так би мовити, водити себе на пов≥дку, бо ≥накше випадков≥ спостереженн€, зд≥йснен≥ навманн€, без заздалег≥дь складеного плану, не пов'€зуватимутьс€ в необх≥дному закон≥, €кого розум шукаЇ й потребуЇ. «≥ своњми принципами в одн≥й руц≥, що з ними лише повинн≥ узгоджу≠ватись €вища, аби мати силу закону, ≥ з експериментами, обдумани≠ми в≥дпов≥дно до тих принцип≥в,Ч у друг≥й руц≥, маЇ п≥дходити ро≠зум до природи, щоб д≥ставати в≥д нењ знанн€, але не €к школ€р, ко≠трий приймаЇ все, що заманетьс€ вчителев≥, а €к повновладний суд≠д€, що змушуЇ св≥дка в≥дпов≥дати на поставлен≥ запитанн€. ќтже, нав≥ть ф≥зика завд€чуЇ такою спри€тливою [дл€ нењ] революц≥Їю в способ≥ свого мисленн€ виключно припадковому здогаду шукати (а не вигадувати) в природ≥ в≥дпов≥дно до того, що сам розум уклав у нењ, те, чого в≥д нењ сл≥д навчитис€ ≥ про що вона [ф≥зика] самотуж≠ки н≥чого б не дов≥далас€. “аким чином природознавство вперше втрапило на певний науковий шл€х, бувши прот€гом ст≥лькох стор≥ч н≥чим ≥ншим, €к т≥льки блуканн€м навпомацки.

ƒо метаф≥зики,ц≥лком ≥зольованого спекул€тивного розумового п≥знанн€, що ц≥лком вивищуЇтьс€ над повчанн€ми досв≥ду, ≥ то п≥знанн€ лише через пон€тт€ (а не через прикладанн€ њх до спогл€≠дань, €к математика), де, отже, розум сам повинен бути своњм вла≠сним учнем, дол€ не була ще дос≥ такою прихильною, бо вона, ме≠таф≥зика, не спромоглас€ ступити на певну дорогу науки, дарма що вона стар≥ша за вс≥ ≥нш≥ [науки], ≥ вц≥л≥ла б, нав≥ть €кби вс≥ вони вкуп≥ були поглинен≥ пащею всенищ≥вного варварства. јдже в н≥й, [у метаф≥зиц≥,] розум пост≥йно застр€га на м≥сц≥, нав≥ть коли хоче ос€гнути а priori (така його претенз≥€) закони, потверджуван≥ щонайпосп≥льн≥шим досв≥дом. ” н≥й доводитьс€ безл≥ч раз≥в поверта≠тис€ назад, бо шл€х, €к ви€вл€Їтьс€, веде не туди, куди ми хочемо, а що стосуЇтьс€ одностайност≥ в твердженн€х њњ прихильник≥в, то вона ще така далека в≥д цього, що Ї радше ареною, призначеною, здаЇтьс€, спец≥ально дл€ вправл€нн€ сил у ≥грових бо€х, на €к≥й жо≠ден боЇць н≥коли ще не завоював соб≥ ан≥ найменшого м≥сц€ ≥ не зм≥г заснувати на своњй перемоз≥ €когось тривкого волод≥нн€. ќтож немаЇ сумн≥ву, що њњ спос≥б д≥€нн€ дотепер був лише блуканн€м на≠впомацки ≥, що найг≥рше, серед голих пон€ть.

« €коњ ж то причини тут [дос≥] ще не можна було знайти над≥йного наукового шл€ху? „и в≥н неможливий? „ому ж тод≥ при≠рода вразила наш розум невпинним прагненн€м шукати його, не≠мовби це Ч найважлив≥ша справа розуму? Ѕа б≥льше, €к мало маЇмо ми п≥дстав покладатис€ на св≥й розум, €кщо в одн≥й з най≠важлив≥ших царин нашоњ допитливост≥ в≥н не лише покидаЇ нас, але й баламутить нас облудами ≥ зрештою одурюЇ! јбо €кщо доте≠пер в≥н т≥льки помил€вс€, то з €ких ознак можемо ми скористатис€, щоб при поновних пошуках спод≥ватис€ бути щаслив≥шими за своњх попередник≥в?

я гадаю, приклади математики й природознавства, що завд€ки зд≥йснен≥й нараз революц≥њ стали тим, чим вони Ї тепер, достатньо прикметн≥, аби [спонукати нас] замислитис€ над суттЇвими момен≠тами т≥Їњ перем≥ни в способ≥ мисленн€, що стала дл€ них такою ви≠грашною, ≥ принаймн≥ спробувати њх насл≥дувати, наск≥льки це доз≠вол€Ї под≥бн≥сть њх, €к розумових п≥знань, до метаф≥зики. ƒос≥ вва≠жалос€, що вс≥ наш≥ знанн€ мус€ть р≥вн€тис€ по предметах; однак ус≥ спроби дов≥датис€ щось про них а priori через пон€тт€, розши≠ривши тим наш≥ знанн€, за такоњ передумови зазнавали неусп≥ху. “ож варто спробувати, чи не впораЇмос€ ми з завданн€ми метаф≥зи≠ки краще, €кщо припустимо, що предмети мус€ть р≥вн€тис€ по на≠ших знанн€х, Ч це вже таки краще узгоджуЇтьс€ з вимогою мож≠ливост≥ апр≥орного п≥знанн€ предмет≥в, €ке повинне з'€сувати дещо про них ран≥ше, н≥ж вони дан≥ нам. “ут маЇмо щось на кшталт пер≠шого помислу  оперника, €кий з огл€ду на незадов≥льн≥сть по€с≠ненн€ небесних рух≥в за припущенн€, що вс€ зор€на громада обер≠таЇтьс€ довкола спостер≥гача, спробував, чи не вийде л≥пше, коли припустити, що обертаЇтьс€ спостер≥гач, а з≥рки полишити в спо≠коњ. ≤ в метаф≥зиц≥ можна зробити под≥бну спробу в тому, що сто≠суЇтьс€ спогл€данн€ предмет≥в. якби спогл€данн€ мусили достосовуватис€ до характеру предмет≥в, то € не розум≥ю, €к можна було б знати про них що-небудь а priori; €кщо ж предмет (€к об'Їкт чутт≥в) достосовуЇтьс€ до природи нашоњ спогл€дальноњ спроможност≥, то цю можлив≥сть € можу ц≥лком добре соб≥ у€вити. “а поза€к € не мо≠жу зупинитис€ на цих спогл€данн€х, €кщо вони мають зробитис€ знанн€м, а мушу в≥днести њх, €к у€вленн€, до чогось €к до предме≠та, визначаючи його через них, то мен≥ лишаЇтьс€ пристати на одне з двох: або пон€тт€, через €к≥ € зд≥йснюю це визначенн€, достосовуютьс€ до предмета, ≥ тод≥ € знову маю той самий клоп≥т: €ким чи≠ном € можу знати про нього що-небудь а priori; або ж предмети, себ≠то Ч це одне й те саме Ч досв≥д, що Їдино в ньому вони (€к дан≥ предмети) можуть бути п≥знан≥, достосовуЇтьс€ до цих пон€ть Ч ≥ тод≥ € в≥дразу бачу легкий розв'€зок, адже сам досв≥д Ї видом п≥знанн€, що вимагаЇ [участ≥] розсудку, правило €кого € маю перед≠бачати в соб≥ ще ран≥ше, н≥ж мен≥ дано предмети, отже, а priori, ≥ ви≠ражаЇтьс€ це правило в апр≥орних пон€тт€х, до котрих, отже, не≠обх≥дно мус€ть достосовуватис€, узгоджуючис€ з ними, вс≥ предме≠ти досв≥ду. ўо ж стосуЇтьс€ предмет≥в, оск≥льки вони мисл€тьс€ лише розумом, ≥ то необх≥дно, але зовс≥м не можуть даватис€ в досв≥д≥ (принаймн≥ так, €к њх мислить розум), то спроби мислити њх (бо ж вони мають бути доступн≥ мисленню) дадуть нам згодом чу≠довий пробний кам≥нь того, що ми вважаЇмо за зм≥нений метод мисленн€ того типу, в≥дпов≥дно до €кого ми а priori п≥знаЇмо про реч≥ лише те, що сам≥ вкладаЇмо в них[138].

÷€ спроба маЇ спод≥ваний усп≥х ≥ об≥ц€Ї метаф≥зиц≥ над≥йний на≠уковий шл€х у перш≥й њњ частин≥, де вона займаЇтьс€ апр≥орними пон€тт€ми, до €ких тепер у досв≥д≥ можуть бути дан≥ в≥дпов≥дн≥ предмети. јдже п≥сл€ ц≥Їњ зм≥ни способу мисленн€ можна ц≥лком добре по€снити можлив≥сть апр≥орного п≥знанн€ ≥, що ще ≥стотн≥ше, п≥дкр≥пити задов≥льними доказами закони, котр≥ лежать а priori в основ≥ природи €к сукупност≥ предмет≥в досв≥ду, тод≥ €к за колишн≥м способом д≥€нн€ ≥ те, й те було неможливим. јле з ц≥Їњ дедукц≥њ нашоњ спроможност≥ апр≥орного п≥знанн€ в перш≥й частин≥ метаф≥зики виходить дивний ≥ на поз≥р вельми некорисний дл€ ме≠ти вс≥Їњ другоњ частини результат, а саме: що з ц≥Їю спроможн≥стю ми не здатн≥ н≥коли вийти за меж≥ можливого досв≥ду, Ч а це ж €к≠раз ≥ Ї най≥стотн≥шою справою зазначеноњ науки. «ате саме тут маЇ м≥сце експеримент: зустр≥чноњ проби на ≥стинн≥сть зазнаЇ результат т≥Їњ першоњ оц≥нки нашого розумового п≥знанн€ а priori, себто що воно стосуЇтьс€ т≥льки €вищ, натом≥сть р≥ч (Sache)саму по соб≥ зоставл€Ї хоча й д≥йсною дл€ себе [самоњ], але неп≥знаною нами. јд≠же те, що необх≥дно спонукаЇ нас виходити за меж≥ досв≥ду й ус≥х €вищ, Ї Ѕезумовне, що його розум необх≥дно ≥ з повним правом шу≠каЇ в речах самих по соб≥ до всього «умовленого, вимагаючи тим самим завершеного р€ду умов. якщо ж у тому випадку, коли вважа≠ти, що наше емп≥ричне п≥знанн€ достосовуЇтьс€ до предмет≥в €к ре≠чей (Dingen) самих по соб≥, ви€вл€Їтьс€, що Ѕезумовне н≥€к не може мислитис€ без суперечностей;натом≥сть коли вважати, що наш≥ у€вленн€ речей, €к вони нам даютьс€, не достосовуютьс€ до них, €к речей самих по соб≥, але навпаки, ц≥ предмети €к €вища достосову≠ютьс€ до нашого способу у€вленн€, Ч [тод≥] суперечн≥сть в≥дпа≠даЇ,≥, отже, Ѕезумовне маЇ перебувати не в речах, оск≥льки ми њх знаЇмо ([оск≥льки] вони нам даютьс€), а, либонь, у речах, оск≥льки ми њх не знаЇмо, €к реч≥ сам≥ по соб≥; тож стаЇ очевидним: те, що ми прийн€ли спочатку лише дл€ проби, Ї обгрунтованим[139]. “а п≥сл€ то≠го €к теоретичному розуму в≥дмовлено в ус€кому поступ≥ на цьому пол≥ ЌадчуттЇвого, нам ≥ще залишаЇтьс€ спробувати, чи не знай≠детьс€ в практичному п≥знанн≥ розуму даних, [аби] визначити те трансцендентне розумове пон€тт€ Ѕезумовного, ≥, таким чином, в≥дпов≥дно до бажанн€ метаф≥зики, д≥статис€ за меж≥ всього мож≠ливого досв≥ду з нашим апр≥орним, хоча можливим лише в прак≠тичному аспект≥ знанн€м. «а такоњ процедури спекул€тивний розум усе ж таки принаймн≥ надав би нам м≥сце дл€ такого розширенн€, хоча й мусив би лишити його порожн≥м, ≥ ми були б в≥льн≥ або нав≥ть зобов'€зан≥ заповнити його, €кщо можемо, практичними да≠ними того ж таки розуму[140].

“ака спроба зм≥нити дотепер≥шн≥й метод метаф≥зики, а саме вчинити в н≥й ц≥лковиту революц≥ю за прикладом геометр≥в та при≠родознавц≥в, ≥ Ї справою ц≥Їњ критики чистого спекул€тивного розу≠му. ¬она Ї трактатом про метод, а не системою самоњ науки, але за≠разом даЇ њњ повний зарис, в≥дносно €к њњ меж, так ≥ вс≥Їњ внутр≥шньоњ структури (Gliederbau).јдже чистий спекул€тивний розум сам по соб≥ маЇ ту особлив≥сть, що в≥н може й повинен вим≥рювати свою спроможн≥сть в≥дпов≥дно до р≥зних способ≥в, €кими в≥н обираЇ соб≥ об'Їкти дл€ мисленн€, ≥ нав≥ть сповна перел≥чи≠ти р≥зноман≥тн≥ способи ставити соб≥ завданн€, накресливши таким чином ц≥л≥сний еск≥з системи метаф≥зики; поза€к, що стосуЇтьс€ першого, то в апр≥орному п≥знанн≥ об'Їктов≥ може приписуватис€ лише те, що мисл€чий суб'Їкт бере сам ≥з себе, а щодо другого Ч чистий спекул€тивний розум у в≥дношенн≥ до принцип≥в п≥знанн€ Ї ц≥лком в≥дособленою самост≥йною Їдн≥стю, у €к≥й, немов у ор≠ган≥зм≥, кожний член ≥снуЇ задл€ вс≥х ≥нших ≥ вс≥ задл€ кожного, ≥ жоден принцип не може бути прийн€тий ≥з певн≥стю в одному в≥дношенн≥, не бувши п≥дданим досл≥дженню в ус≥х в≥дношенн€х [його] до всього вживанн€ чистого розуму. “им-то метаф≥зика й маЇ р≥дк≥сне щаст€, недоступне жодн≥й ≥нш≥й розумов≥й науц≥, що маЇ до д≥ла з об'Їктами (що ж до лог≥ки, то вона займаЇтьс€ лише фор≠мою мисленн€ взагал≥): €кщо вона [(метаф≥зика)] завд€ки ц≥й кри≠тиц≥ вступить на певний шл€х науки, то зможе повн≥стю охопити все поле приналежних до нењ знань ≥, отже, завершити своЇ твор≥нн€ й передати його нащадкам у користуванн€, €к кап≥тал, що не п≥дл€гаЇ подальшому зб≥льшенню, бо вона маЇ до д≥ла т≥льки з принципами й обмеженн€ми њхнього вжитку, що нею ж таки й виз≠начаютьс€. “ож €к фундаментальна наука, вона нав≥ть зобов'€зана мати таку довершен≥сть, ≥ до нењ мають пасувати слова: nil actum reputans, si quid superesset agentum.

«апитають: що ж то за скарб хочемо ми залишити спадкоЇмц€м з такою метаф≥зикою, Ч очищеною критикою й тим самим приве≠деною до тривкого стану? ѕоб≥жний перегл€д цього твору створить враженн€, що користь в≥д нього Ї лише негативна: ми н≥коли не зам≥р€тимемос€ спекул€тивним розумом за меж≥ досв≥ду, ≥ це справд≥ Ї найперша його користь. јле вона в≥дразу ж стаЇ позитив≠ною, коли звернути увагу, що засади, з €кими спекул€тивний розум наважуЇтьс€ вийти за власн≥ меж≥, насправд≥ мають своњм немину≠чим результатом, €кщо придивитис€ ближче, не розширенн€, а зву≠женн€ вжитку нашого розуму, Ч тим, що меж≥ чуттЇвост≥, до €коњ вони, власне, належать, загрожують поширити на все, ≥ таким чином зовс≥м вит≥снити чисте (практичне) вживанн€ розуму. ќтож критика, що обмежуЇ спекул€тивний розум, хоч ≥ Ї негативною, але оск≥льки вона водночас усуваЇ перешкоду, €ка обмежуЇ або нав≥ть загрожуЇ зовс≥м знищити практичне вживанн€ розуму, то на д≥л≥ вона приносить позитивну, ≥ то дуже ≥стотну, користь, €кщо т≥льки переконатис€ в тому, що ≥снуЇ абсолютно необх≥дний практичний ужиток чистого розуму (моральний), у €кому в≥н неминуче розши≠рюЇтьс€ за меж≥ чуттЇвост≥ ≥ при цьому, щоправда, не потребуЇ допомоги спекул€тивного розуму, але маЇ бути вбезпечений в≥д його протид≥њ, аби не впасти в суперечн≥сть ≥з самим собою. «аперечити цю позитивну користь критики Ч це все одно, що стверджувати, н≥бито пол≥ц≥€ не даЇ жодноњ позитивноњ корист≥, поза€к головною њњ справою Ї т≥льки ставити бар'Їр насильству, €кого одн≥ громад€≠ни можуть побоюватис€ з боку ≥нших, аби кожен м≥г спок≥йно й упевнено займатис€ своЇю працею. ¬ анал≥тичн≥й частин≥ критики доводитьс€, що прост≥р ≥ час суть лише форми чуттЇвого у€вленн€, тобто т≥льки умови ≥снуванн€ (Existenz)речей €к €вищ, ≥, дал≥, що ми маЇмо розумов≥ пон€тт€, а отже, елементи дл€ п≥знанн€ речей лише такою м≥рою, €кою можуть бути дан≥ в≥дпов≥дн≥ цим пон€тт€м спогл€данн€, а тому ми можемо п≥знавати предмети не €к реч≥ сам≥ по соб≥, а т≥льки €к об'Їкти чуттЇвого спогл€данн€, себто €к €вища; з чого, зв≥сно, випливаЇ обмеженн€ вс€кого можливого спекул€тив≠ного п≥знанн€ розуму самими лише предметами досв≥ду. ќдначе треба добре зат€мити: при цьому збер≥гаЇтьс€ умова, що ми хоча й не можемо п≥знавати, та принаймн≥ можемо мислити т≥ ж таки предмети також ≥ €к реч≥ сам≥ по соб≥[141]. ≤накше зв≥дси б випливало безглузде твердженн€, буц≥мто €вище ≥снуЇ без того, що €вл€Їтьс€. ѕрипуст≥мо тепер, що встановлене нашою критикою необх≥дне в≥др≥зненн€ речей €к предмет≥в досв≥ду в≥д тих-таки €к речей самих по соб≥ не було б зроблене, Ч тод≥ засада причиновост≥, а отже, ≥ механ≥зм природи, зумовлений нею, стосувалас€ б ус≥х речей уза≠гал≥ €к д≥ючих причин. ќтож € не м≥г би, не впадаючи в очевидну суперечн≥сть, сказати про ту саму ≥стоту, наприклад про людську душу, що вол€ ѓѓ в≥льна ≥ проте водночас п≥дпор€дкована природн≥й необх≥дност≥, тобто не в≥льна: в обох твердженн€х € брав би пон€т≠т€ душ≥ в одному й тому самому значенн≥, а саме Ч €к р≥ч узагал≥ (€к р≥ч саму по соб≥), ≥ не м≥г би брати њњ ≥накше без попередньоњ критики. якщо ж критика не помил€Їтьс€, коли вчить нас брати об'Їкт у дво€кому значенн≥ Ч €к €вище або €к р≥ч саму по соб≥; €к≠що дедукц≥€ њњ розсудкових пон€ть правильна, а отже, ≥ засада при≠чиновост≥ стосуЇтьс€ т≥льки речей у першому сенс≥, саме оск≥льки вони суть предмети досв≥ду, тод≥ €к у другому значенн≥ вони зовс≥м њй не п≥дл€гають, тож одна й та сама вол€ мислитьс€ в [њњ] про€в≥ (видим≥ вчинки) необх≥дно в≥дпов≥дною тому природному законов≥ … ост≥льки не в≥льною, але з ≥ншого боку, €к приналежна до реч≥ са≠моњ по соб≥, не п≥длеглою йому ≥ в≥дтак в≥льною, ≥ при цьому не ви≠никаЇ €коњсь суперечност≥. ’оча свою душу, розгл€дувану в друго≠му аспект≥, € н≥€к не можу п≥знати спекул€тивним розумом (а через емп≥ричне спостереженн€ й погот≥в) ≥, отже, не можу також п≥знати свободу €к властив≥сть -≥стоти, котр≥й € приписую д≥њ в чуттЇвому св≥т≥, бо € мусив би п≥знавати таку [≥стоту] €к визначену за своњм ≥снуванн€м ≥ проте не визначену в час≥ (а це неможливо, поза€к € не можу п≥дпор€дкувати [цьому] своЇму пон€ттю жодного спогл€дан≠н€), проте € можу мислити свободу, себто у€вленн€ про нењ при≠наймн≥ не м≥стить у соб≥ суперечностей, €кщо зд≥йснити наше кри≠тичне розр≥зненн€ двох способ≥в у€вленн€ (чуттЇвого й ≥нтелекту≠ального) ≥ пох≥дне зв≥дси обмеженн€ пон€ть чистого розуму, а в≥дтак ≥ засад, що випливають ≥з них. ѕрипуст≥мо тепер, що мораль необх≥дно передбачаЇ свободу (у найстрог≥шому сенс≥) €к влас≠тив≥сть нашоњ вол≥, навод€чи так≥ практичн≥ первинн≥ засади, закла≠дн≥ в нашому розум≥ €к його апр≥орн≥ дан≥, що були б ц≥лком неможлив≥ без допущенн€ свободи; [припуст≥мо дал≥,] що спекул€тивний розум дов≥в, н≥бито свобода зовс≥м не може мислитис€, Ч у такому раз≥ перше припущенн€, щодо морал≥, необх≥дно мало б по≠ступитис€ м≥сцем тому, протилежн≥сть чого м≥стить €вну супе≠речн≥сть, отже, свобода, а з нею й моральн≥сть (бо њњ протилежн≥сть не м≥стить жодноњ суперечност≥, €кщо т≥льки свобода не передбаче≠на заздалег≥дь) змушен≥ були б поступитис€ м≥сцем природному ме≠хан≥зму. “а поза€к € не потребую дл€ морал≥ н≥чого, окр≥м того, щоб свобода не суперечила сам≥й соб≥ ≥, отже, принаймн≥ дозвол€ла мис≠лити себе без доконечного подальшого заглибленн€ в нењ, щоб во≠на, отже, не чинила перешкод природному механ≥зму в тому само≠му акт≥ (уз€тому в ≥ншому в≥дношенн≥), Ч то вченн€ про мораль ≥ вченн€ про природу лишаютьс€ на своњх м≥сц€х, чого не було б, €к≠би критика не просв≥тила нас заздалег≥дь щодо нашого неминучого незнанн€ речей самих по соб≥ ≥ не обмежила все, що ми можемо те≠оретично п≥знати, самими лише €вищами. “акий самий розгл€д по≠зитивноњ корист≥ критичних засад чистого розуму можна зробити й стосовно пон€ть Ѕога та простоњ природи нашоњ душ≥, але заради стислост≥ € його омину. я не можу, отже, нав≥ть прийн€ти /≥снуван≠н€/ Ѕога, свободи та безсмерт€ дл€ ц≥лей необх≥дного практичного вживанн€ розуму, не в≥дн€вши воднораз у спекул€тивного розуму його претенз≥њ на надм≥рн≥ знанн€, бо задл€ дос€гненн€ њх в≥н му≠сить послуговуватис€ такими засадами, €к≥ насправд≥ с€гають лише предмет≥в можливого досв≥ду, коли ж, попри це, вони застосову≠ютьс€ до того, що не може бути предметом досв≥ду, то справд≥ завжди перетворюють њх на €вища, унеможливлюючи таким чином ус€ке практичне розширенн€ чистого розуму. “ож € мусив зредуку≠вати (aufheben) знанн€, щоб здобути м≥сце дл€ в≥ри,Ч а догматизм метаф≥зики, себто забобон, [н≥бито] в н≥й [можна] чинити поступ без критики чистого розуму, Ї ≥стинне джерело вс€кого супротивно≠го моральност≥ безв≥р'€, €ке повс€кчас Ї вкрай догматичним. Ч ќт≠же, €кщо, може, й не важко в≥дписати нащадкам у запов≥т≥ система≠тичну метаф≥зику, укладену в≥дпов≥дно до критики чистого розуму, то цей подарунок не сл≥д вважати за маловарт≥сний, уже з огл€ду на саму лише культуру розуму, [надбану] завд€ки над≥йному науково≠му шл€ху загалом пор≥вн€но з безладними пошуками навпомацки та легковажним блуканн€м розуму без критики, або також на л≥пше застосуванн€ часу допитливою молоддю, що за звичного догматиз≠му так рано й так сильно заохочуЇтьс€ з≥ зручн≥стю мудрувати про реч≥, у котрих н≥чого не т€мить ≥ про котр≥ вона, €к ≥ н≥хто на св≥т≥, н≥коли н≥чого не д≥знаЇтьс€, або нав≥ть пускатис€ на винах≥д нових думок ≥ погл€д≥в ≥ таким чином занехаювати вивченн€ ірунтовних наук; та особливо [великим Ї значенн€ критики,] €кщо вз€ти до ува≠ги неоц≥ненну користь [в≥д того, що тепер] ус≥м закидам супроти моральност≥ та рел≥г≥њ на вс≥ прийдешн≥ часи кладетьс€ край, у сократ≥вський спос≥б, Ч щонай€сн≥ше довод€чи незнанн€ своњх супротивник≥в. јдже €кась метаф≥зика у св≥т≥ завжди була й, певно, буде надал≥, а разом ≥з нею Ч ≥ д≥алектика чистого розуму, поза€к вона природно њй притаманна. ќтож першою й найважлив≥шою справою ф≥лософ≥њ Ї усунути раз ≥ назавжди шк≥дливий вплив ц≥Їњ д≥алектики, перекривши джерело помилок.

ѕопри цю важливу зм≥ну в царин≥ наук ≥ втрату, що њњ мусить зазнати спекул€тивний розум у своЇму дотепер≥шньому поз≥рному волод≥нн≥, усе [пов'€зане] з загальними людськими ≥нтересами та користю, що дос≥ отримувалас€ з ученн€ чистого розуму, зали≠шаЇтьс€ в тому самому спри€тливому стан≥, ≥ втрата зач≥паЇ лише монопол≥ю шк≥л, але аж н≥€к не ≥нтереси людей. я запитую найнепохитн≥шого догматика: чи доказ житт€ душ≥ п≥сл€ смерт≥ на п≥дстав≥ простоти субстанц≥њ, або доказ свободи вол≥ на противагу загальному механ≥зму шл€хом витончених, хоча й безсилих розр≥знень м≥ж суб'Їктивною ≥ об'Їктивною практичною не≠обх≥дн≥стю, або доведенн€ бутт€ Ѕога з пон€тт€ щонайпершоњ ≥стоти (≥з випадковост≥ м≥нливого та необх≥дност≥ першого руш≥€) Ч вийшовши з≥ шк≥л, чи доходили вони коли-небудь до публ≥ки ≥ чи могли мати бодай найменший вплив на њњ переконанн€? “акого не бувало, ≥ через непридатн≥сть посполитого людського розсудку до под≥бних витончених спекул€ц≥й цього й не можна було н≥коли оч≥кувати; натом≥сть, що стосуЇтьс€ першого [доказу], пом≥тна в кожн≥й людин≥ властив≥сть њњ природи н≥коли не задовольн€тис€ тимчасовим (€к недостатн≥м дл€ прикладенн€ всього призначенн€ людини) сама собою маЇ викликати над≥ю на прийдешнЇ житт€, [дал≥,] щодо другого, простий €сний виклад обов'€зк≥в на проти≠лежн≥сть ус≥м домаганн€м схильностей маЇ породжувати св≥дом≥сть свободи, нарешт≥, щодо третього Ч величний пор€док, краса ≥ завбачлив≥сть, що прогл€дають скр≥зь у природ≥, сам≥ собою мають пробуджувати лише в≥ру в мудрого й великого “ворц€ св≥ту, що Ї поширеним серед публ≥ки переконанн€м, оск≥льки воно спи≠раЇтьс€ на розумов≥ п≥дстави; тому це надбанн€ не т≥льки зали≠шитьс€ непорушним, але й набуде ще б≥льшого значенн€, так що школи в≥дтепер навчатьс€ не приписувати соб≥ вищого й ширшого розум≥нн€ питань, котр≥ стосуютьс€ загальних людських справ, ан≥ж те, до €кого так само легко може прийти й велика (поважна дл€ нас) маса, ≥, таким чином, обмежатьс€ культивуванн€м таких посп≥льно зрозум≥лих ≥ достатн≥х з погл€ду морал≥ аргумент≥в. «м≥на, отже, стосуЇтьс€ лише зухвалих претенз≥й шк≥л, що охоче ладн≥ вважати себе в цьому (€к то, зрештою, ≥ правом≥рно в багатьох ≥нших питанн€х) Їдиними знавц€ми й охоронц€ми таких ≥стин, що њх вони пов≥домл€ють публ≥ц≥ лише дл€ вжитку, а ключ до них бе≠режуть дл€ себе (quod mecum nescit, solus vult scire videri). ѕроте не зазнаЇ кривди й справедлив≥ша претенз≥€ спекул€тивного ф≥ло≠софа. ¬≥н завжди лишаЇтьс€ Їдиним депозитар≥Їм корисноњ дл€ публ≥ки, хоч вона й несв≥дома цього, науки Ч критики розуму, €ка н≥коли не може стати попул€рною, та й не потребуЇ цього: народ так само мало ц≥кавий до вишуканих аргумент≥в на захист корисних ≤стин, €к ≥ до витончених заперечень проти них; натом≥сть школа, €к ≥ кожна людина, що п≥дноситьс€ до спекул€ц≥њ, неминуче сти≠каЇтьс€ з тими й тими, ≥ тому зобов'€зана через ірунтовне досл≥дженн€ прав спекул€тивного розуму раз ≥ назавжди унемож≠ливити той скандал, що рано чи п≥зно маЇ стати пом≥тним нав≥ть простолюдов≥ з тих суперечок, у €к≥ за в≥дсутност≥ критики немину≠че вплутуютьс€ метаф≥зики (≥ €к так≥ Ч врешт≥ й богослови), ≥ €к≥ згодом нав≥ть спотворюють њхн≥ вченн€. “≥льки критика може п≥др≥зати кор≥нн€ матер≥ал≥змов≥, фатал≥змов≥, атењзмов≥, в≥льнодумному безв≥р'ю, фантазуванню та марнов≥рству, що можуть ста≠ти посп≥льно шк≥дливими, нарешт≥, також ≥деал≥змов≥ й скептициз≠мов≥, €к≥ небезпечн≥ б≥льше дл€ шк≥л ≥ навр€д чи здатн≥ перейти в публ≥ку. якщо ур€ди вважають за корисне втручатис€ в справи вче≠них, то њхн≥й мудр≥й турбот≥ про науку та людей б≥льш в≥дпов≥дало б спри€ти свобод≥ такоњ критики, що лише нею можна поставити на м≥цну основу розумов≥ опрацюванн€, а не п≥дтримувати см≥шний деспотизм шк≥л, що зд≥ймають гучний лемент про громадську не≠безпеку, коли хтось розриваЇ њхню павутину, €коњ публ≥чн≥сть н≥ко≠ли не зауважувала ≥ тому не може в≥дчути њњ втрати.

÷€ критика спр€мована не проти догматичного способу д≥€нн€ розуму в його чистому п≥знанн≥ €к науц≥ (бо наука завжди маЇ бути догматичною, себто строго доказовою на п≥дстав≥ над≥йних апр≥ор≠них принцип≥в), а проти догматизму, себто проти претенз≥њ чинити поступ шл€хом самого лише чистого п≥знанн€ з пон€ть (ф≥лософсь≠ких) за принципами, так, €к њх уже давно вживаЇ розум, не ц≥кавл€≠чис€, €ким робом ≥ €ким правом в≥н њх доскочив. ќтже, догматизм Ї догматичний метод чистого розуму без попередньоњ критики його власноњ спроможност≥. “ому це протиставленн€ не повинне спри€≠ти балакуч≥й поверховост≥ п≥д прибраним ≥менн€м попул€рност≥, ан≥ також скептицизмов≥, €кий чинить швидкий суд над ус≥Їю ме≠таф≥зикою; навпаки, ц€ критика Ї необх≥дним попередн≥м заходом дл€ культивуванн€ ірунтовноњ метаф≥зики €к науки, що необх≥дно маЇ бути виконана догматично ≥ за найстрог≥шими вимогами систе≠матично, ≥накше кажучи, зг≥дно з≥ шк≥льними приписами (а не по≠пул€рно), бо ц€ вимога до нењ Ї неодм≥нною з огл€ду на њњ зо≠бов'€занн€ зд≥йснити свою справу ц≥лком a priori, себто на повне за≠доволенн€ спекул€тивного розуму. ќтож при виконанн≥ плану, при≠писаного критикою, себто в майбутн≥й систем≥ метаф≥зики, ми му≠ситимемо колись дотримуватис€ строгого методу славетного ¬ольфа, найб≥льшого з ус≥х догматичних ф≥лософ≥в, що вперше дав приклад (≥ завд€ки цьому прикладу став творцем дос≥ ще не згасло≠го духу ірунтовност≥ в Ќ≥меччин≥) того, €к через законом≥рне вста≠новленн€ принцип≥в, ч≥тке визначенн€ пон€ть, випробувану строг≥сть доказ≥в ≥ запоб≥ганн€ см≥ливим стрибкам у висновках ста≠вати на над≥йний шл€х науки; ¬ольф ц≥лком був би здатний приве≠сти до цього стану й таку [науку], €к метаф≥зика, коли б йому спа≠ло на думку спочатку п≥дготувати соб≥ грунт критикою самого орга≠ну [мисленн€], чистого розуму; цей недогл€д сл≥д приписати не так йому самому, €к радше догматичному способов≥ мисленн€ його епохи, а за це ф≥лософи його часу, €к ≥ вс≥х попередн≥х, не мають чого дор≥кати одн≥ одним. “≥, хто в≥дкидаЇ навчальний метод ¬ольфа, а тим самим заразом ≥ метод критики чистого розуму, не можуть ма≠ти на думц≥ н≥чого ≥ншого, окр≥м €к зовс≥м скинути пута науки, пе≠ретворити роботу на гру, певн≥сть на оп≥н≥ю, а ф≥лософ≥ю на ф≥лодокс≥ю.

ўо стосуЇтьс€ цього другого виданн€, то € скориставс€ з такоњ слушноњ нагоди, аби зарадити, наск≥льки можливо, труднощам та не€сност≥, €к≥ могли спричинити численн≥ непорозум≥нн€, що на них наштовхнулис€, можливо, не без моЇњ вини вдумлив≥ люди оц≥нюючи книгу. ” самих положенн€х та доводах, а також ≥ у форм≥ та [з погл€ду] завершеност≥ плану € не знайшов н≥чого [такого, що варто було б] зм≥нити; це сл≥д по€снювати почасти тривалим ≥спи≠том, €кому € п≥ддавав тв≥р до його опубл≥куванн€, а почасти приро≠дою самого предмета Ч чистого спекул€тивного розуму, €кий м≥стить ≥стинну структуру (Gliederbau),у €к≥й усе Ї органом, тобто ¬се ≥снуЇ задл€ ќдного й кожна одиниц€ задл€ ¬сього, тож наймен≠ша вада Ч чи то помилка (збоченн€), чи недогл€д, неминуче маЇ ви€витись у вжитку. ” ц≥й незм≥нност≥, спод≥ваюс€, система утри≠маЇтьс€ й надал≥. ƒо такоњ впевненост≥ мене уповноважуЇ не заро≠зум≥л≥сть, а просто очевидн≥сть, спричинена експериментом, €кий показуЇ тотожн≥сть результат≥в при рухов≥ в≥д найменших еле≠мент≥в до ÷≥лого чистого розуму ≥ навпаки, в≥д ÷≥лого (бо й воно саме дл€ себе дане через к≥нцевий задум чистого розуму в прак≠тиц≥) до кожноњ частини, тод≥ €к спроба зм≥нити бодай найменшу частину в≥дразу ж т€гне за собою суперечност≥ не лише в систем≥, а й у людському розум≥ €к такому. ѕроте у виклад≥ лишаЇтьс€ ще ба≠гато до роботи, ≥ щодо цього € спробував пол≥пшити нин≥шнЇ ви≠данн€, з метою дати раду почасти непорозум≥нн€м з естетикою, надто в пон€тт≥ часу; почасти не€сност≥ в дедукц≥њ розумових по≠н€ть, почасти поз≥рному браку очевидност≥ в доказах засад чистого розуму, почасти, врешт≥, непорозум≥нн€м ≥з закидуваними рац≥ональн≥й психолог≥њ паралог≥змами, [якраз] доти (себто лише до к≥нц€ першого розд≥лу трансцендентальноњ д≥алектики), ≥ не дал≥, доход€ть моњ зм≥ни в способ≥ викладу[142], бо часу було обмаль, а щодо решти [твору] € не зустр≥чав непорозум≥нь ≥з боку знаючих ≥ безсторонн≥х судд≥в, Ч вони сам≥ зауважать у в≥дпов≥дних м≥сц€х, що € вз€в до уваги њхн≥ вказ≥вки, хоча й не називаю цих ос≥б на йменн€, ≥з належною њм похвалою. « цим пол≥пшенн€м, одначе, пов'€зана невелика втрата дл€ читача, €к≥й не змога було запоб≥гти, не зб≥льшуючи занадто обс€гу книги: р≥зн≥ реч≥, що не стосуютьс€ суттЇвим чином до повноти ÷≥лого, хоча й Ї бажаними дл€ багатьох читач≥в, можучи придатис€ дл€ ≥нших ц≥лей, € мусив опустити або подати скорочено, щоб зв≥льнити м≥сце своЇму, спод≥ваюс€, зрозум≥л≥шому тепер викладу, €кий у сут≥ з погл€ду положень ≥ нав≥ть њх доказ≥в зовс≥м не зм≥нивс€, але за методом поданн€ подекуди так в≥дб≥гаЇ в≥д колишнього, що [самими лише] вставками там було не об≥йтис€. ÷е незначна втрата, що, зрештою, може бути анульована на розсуд кожного шл€хом пор≥вн€нн€ з першим виданн€м, з над≠лишком в≥дшкодовуЇтьс€, €к € спод≥ваюс€, б≥льшою зрозум≥л≥стю. ” р≥зних опубл≥кованих творах (почасти принаг≥дних реценз≥€х на де€к≥ книги, почасти в окремих трактатах) € з вд€чним задоволен≠н€м зауважував, що дух ірунтовност≥ в Ќ≥меччин≥ не вмер, а лише на короткий час заглушений модним тоном в≥льнодумства з пре≠тенз≥€ми на ген≥альн≥сть, ≥ що тернист≥ стежини критики, €к≥ ведуть до методичноњ (schulgerechten),але завд€ки тому Їдино тривкоњ ≥ тому вкрай необх≥дноњ науки чистого розуму, не перешкоджали в≥дважним ≥ св≥тлим умам опанувати њњ. ÷им достойникам, €к≥ так щасливо поЇднують з ірунтовн≥стю розум≥нн€ ще й талант €сного викладу (чого € в соб≥ €краз не бачу), € полишаю док≥нчити мою по≠декуди, либонь, щодо останнього ще небездоганну розробку: небез≠пеки бути спростованим у цьому випадку немаЇ жодноњ, [варто бо≠€тис€] х≥ба т≥льки лишитис€ незрозум≥лим. я, з≥ свого боку, в≥дте≠пер не буду встр€вати в суперечки, але старанно братиму до уваги вс≥ вказ≥вки ≥ друз≥в, ≥ супротивник≥в, щоб скористатис€ з них при майбутн≥й побудов≥ системи в≥дпов≥дно до ц≥Їњ пропедевтики. «а час цих роб≥т € встиг уже набути досить л≥тнього в≥ку (у цьому м≥с€ц≥ [мен≥ п≥шов] ш≥стдес€т четвертий р≥к), ≥ через те, хочучи зре≠ал≥зувати св≥й план побудувати метаф≥зику природи та моральност≥ на потвердженн€ слушност≥ критики €к спекул€тивного, так ≥ прак≠тичного розуму, мушу ощадливо ставитис€ до часу, а роз'€сненн€ неминучих спочатку в цьому твор≥ не€сностей, а також захисту ÷≥лого [не брати на себе, а] спод≥ватис€ в≥д заслужених ос≥б, що за≠своњли його. ¬ окремих пунктах кожний ф≥лософський тв≥р Ї враз≠ливим (в≥н-бо не може виступати в так≥й брон≥, €к математичний), тод≥ €к структура (Gliederbau)системи, розгл€дувана €к Їдн≥сть, при цьому не зазнаЇ ан≥ найменшоњ загрози; одначе дл€ огл€ду такого ц≥лого, €кщо воно Ї новим, т≥льки де€к≥ [особи] мають вправн≥сть думки ≥ ще менше [людей] мають до цього охоту, бо вс€≠ке нововведенн€ завдаЇ њм клопоту. ¬ ус€кому твор≥ також, особли≠во €кщо в≥н розгортаЇтьс€ у форм≥ в≥льноњ бес≥ди, можна викопати, вириваючи з контексту окрем≥ м≥сц€ ≥ пор≥внюючи њх одне з одним, поз≥рн≥ суперечност≥, що кидають т≥нь на ввесь тв≥р в очах тих, що покладаютьс€ на чужу оц≥нку, але дуже легко можуть бути розв'€зан≥ тим, хто опанував ≥дею в ц≥лому. “им часом, €кщо теор≥€ маЇ в соб≥ тривк≥сть, то т≥ д≥њ та протид≥њ, що на початку загрожува≠ли њй великою небезпекою, з часом слугують лише тому, щоб в≥дшл≥фувати њњ нер≥вност≥ й нав≥ть надати њй за короткий час на≠лежноњ елегантност≥, €кщо за нењ в≥зьмутьс€ безсторонн≥, т€мущ≥ й здатн≥ до справжнього попул€ризуванн€ люди.

 ен≥гсберг,

у кв≥тн≥ м≥с€ц≥ 1787

„итанка дл€ ‘≥лософ≥њ-1

“ема ’≤

‘ридрих Ќ»÷Ў≈

¬≥дскановано: Ќицше ‘. ¬ол€ к власти: опыт переоценки всех ценностей. // ‘. Ќицше. ¬ол€ к власти. Ц ћ.: Ёксмо, 2003, с. 397-401

¬ол€ к власти

≈¬–ќѕ≈…— »… Ќ»√»Ћ»«ћ

  плану

1. Ќигилизм стоит за двер€ми. ќткуда идет к нам этот самый жуткий из всех гостей? »сходна€ точка: заблуж≠дение Ч указывать на Ђбедственное состо€ние обществаї или Ђфизиологическое вырождениеї, или, пожалуй, еще на испорченность, как на причины нигилизма. Ёто Ч наичестнейша€ и сострадательнейша€ эпоха. Ќужда, ду≠шевна€, телесна€, интеллектуальна€ нужда сама по себе решительно не способна породить нигилизма (т. е. ради≠кальное отклонение ценности, смысла, желательности). Ёти нужды допускают все еще самые разнообразные ис≠толковани€. Ќапротив, в одном вполне определенном тол≠ковании, христианско-моральном, заложен корень ниги≠лизма.

2. √ибель христианства Ч от его морали (она неотдели≠ма); эта мораль обращаетс€ против христианского Ѕога (чувство правдивости, высоко развитое христианством, на≠чинает испытывать отвращение к фальши и изолганности всех христианских толкований мира и истории. –езкий поворот назад от ЂЅог есть истинаї к фанатической вере Ђ¬се ложної. Ѕуддизм дела...).

3. —кепсис по отношению к морали €вл€етс€ решаю≠щим. ѕадение морального мироистолковани€, не наход€≠щего себе более санкции, после того как им была сделана попытка найти убежище в некоторой потусторонности: в последнем счете Ч нигилизм. Ђ¬се лишено смыслаї (не≠возможность провести до конца толкование мира, на ко≠торое была потрачена огромна€ сила, вызывает сомнение, не ложны ли все вообще истолковани€ мира). Ѕуддистска€ черта, стремление в ничто. (»ндийский буддизм не имеет за собой коренного морального развити€, поэтому в его нигилизме €вл€етс€ только непреодоленна€ мораль-бытие как наказание, комбинированное с бытием как за≠блуждением, следовательно, заблуждение как наказание Ч моральна€ оценка). ‘илософские попытки преодолеть Ђморального Ѕогаї (√егель, пантеизм). ѕреодоление на≠родных идеалов: мудрец, св€той, поэт. јнтагонизм Ђис≠тинногої и Ђпрекрасногої, и Ђдоброгої.

4. ѕротив Ђбессмысленностиї, с одной стороны, про≠тив моральных оценок, с другой стороны: в какой мере вс€ наука и философи€ были до сих пор под властью мо≠ральных суждений? » не получаетс€ ли тут в придачу враж≠да со стороны науки или антинаучности?  ритика спинозизма. ¬ социалистических и позитивистических системах везде задержавшиес€ христианские оценки. Ќедостает критики христианской морали.

5. Ќигилистические следстви€ современного естество≠знани€ (р€дом с попытками бегства в потустороннее).  ак следствие зан€ти€ им Ч в конце концов саморазложение, поворот против себ€, антинаучность. —  оперника чело≠век катитс€ от центра в х.

6. Ќигилистические следстви€ политического и эконо≠мического образа мыслей, где все Ђпринципыї пр€мо мо≠гут быть отнесены к актерству: ве€ние посредственности, ничтожества, неискренности и т. д. Ќационализм. јнар≠хизм и т. д. Ќаказание. Ќедостает искушающего сослови€ и человека, оправдывателей.

7. Ќигилистические выводы Ђисторииї и Ђпрактических историковї, т. е. романтиков. ѕоложение искусства: абсо≠лютна€ не оригинальность его положени€ в современном мире. ≈го помрачение. “ак называемое олимпийство √Єте.

8. »скусство и приуготовление нигилизма: романтика (вагнеровское заключение Ќибелунгов).

I Ќ»√»Ћ»«ћ





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 453 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћибо вы управл€ете вашим днем, либо день управл€ет вами. © ƒжим –он
==> читать все изречени€...

2074 - | 1816 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.032 с.