Конститутивне дослідження як апріорне

Але таке глибоке розуміння залишилось би без ре­альних плодів, якби не факт, вже згадуваний, що в цих дослідженнях індуктивна емпірія не є первинною, але що вона взагалі можлива тільки завдяки можливому дослід­женню сутності. Цей фундаментальний факт, не харак­терний для всієї попередньої психології і трансцендента­льної філософії, полягає в тому, що будь-яка предметність, яка безпосередньо конституюється, наприклад, природний об'єкт, відповідаючи своєму сутнісному виду (фізичній ре­чі взагалі), відноситься до відповідної сутнісної форми різноманітної, дійсної і можливої (в даному випадку без­конечної) інтенціональності, яка є конститутивною для цієї об'єктивності. Різноманітність можливих сприйнять, будь-яких інших інтенціональних переживань взагалі, які стосуються або можуть «узгоджено» стосуватися однієї і тієї ж речі, має (при всій її великій складності) цілком визначений сутнісний стиль, ідентичний для будь-якої ре­чі взагалі, відокремлюючись при переході від однієї інди­відуальної речі до іншої. Існують також форми свідомості, за допомогою яких може бути усвідомлена та чи інша іде­альна предметність і які об'єднуються як синтетична свідомість про неї, маючи певний стиль, істотний для цього виду предметності. Оскільки цілісне життя моєї свідомо­сті є в своїй цілісності (без шкоди всім різноманітним ок­ремим предметностям, що в ній конституюються) універ­сальною єдністю життя, що творить смисл, і знаходить­ся у єдності з результатом, цілісне життя свідомості керується універсальним конститутивним апріорі, що охоплює всі інтенціональності, апріорі, яке простягається від своєрідності інтерсуб'єктивності, що конституюється в Я, до апріорі інтерсуб'єктивної інтенціональності, резуль­татом якої є інтерсуб'єктивні єдності і «світи». Досліджен­ня цього загального апріорі — надзвичайно велике, а тому вразливе завдання трансцендентальної феноменології, яке потребує поступового розв'язання.

Треба мати на увазі, що продуктивна суб'єктивність принципово не виснажується в актуальному інтенціональпому житті, в її фактично взаемовпорядкованих інтенціопальних переживаннях, а що вона існує і існує постійно в своїх здатностях. Здатності не є якимсь гіпотетичним способом пояснення в окремих імпульсах «я можу» і «я дію», вони є постійно діючими факторами. І таким чином проявляються всі універсальні здатності, суб'єктивні і ін­терсуб'єктивні. Слід підкреслити, що до них також відно­ситься феноменологічне апріорі як апріорі, утворене з від­повідної інтуїції сутності, як це в цілому випливає із змісту феноменології.

Кращому розумінню метода дослідження сутності до­поможуть наступні короткі зауваження[147] '.

Все те, що ми доводимо в наших дослідженнях консти­туції, перш за все стосується розуміння будь-якого при­кладу будь-якого типу даного предмета, тобто рефлектив­ного тлумачення інтенціональності, в якій ми безпосеред­ньо «маємо* реальну або ідеальну предметність. Ми зробимо великий крок вперед, якщо визнаємо те, що має безпосереднє значення для фактичних дійсних або можли­вих окремих випадків, зберігає свою силу і тоді, коли ми наш приклад цілком довільно варіюємо і потім звертаємось до корелятивних «уявлень», які спільно варіюються, тобто до конституюючих переживань, форм, що дані «суб'єктив­но» і змінюються то безперервно, то дискретно. Насампе­ред, ми повинні дослідити точний смисл видів конституйованих «явищ», в яких розглядаються узяті для прикла­ду предмети і їх варіації, а також способів, з якими пред­мети формуються як синтетичні єдності в модусі «як вони існують самі по собі». Але це означає запитати систе­матичний універсум можливого досвіду, можливої очевид­ності, або ідею завершеного синтезу можливого узгоджено­го досвіду, як в ньому усвідомлюється синтетичний образ наявного предмета в його «всебічності», в єдності всіх його визначень як самодостатнього і самодоведеного. В та­кому дослідженні варіації прикладу, необхідного в якості первісного, з здійсненням, в якому повинен виникнути «ейдос», а завдяки йому очевидність безперервної ейде­тичної кореляції конституції і того, що конституюється. Якщо вона повинна щось здійснювати, то її не можна ро­зуміти як емпіричну варіацію, а як варіацію, яка вільно здійснюється в сфері чистої фантазії і з незалежним усві­домленням довільності в свідомості «чистого» щось. Вона простягається у відкритому горизонті нескінченно різно­манітних вільних можливостей все нових і нових варіацій. В подібних варіаціях, абсолютно вільних від усіх умов, що мають силу факту, знаходяться тепер всі варіації, що належать до відкритої безконечної сфери (яка містить в собі «довільний» приклад, вільний від будь-якої фактич­ності), і перебувають у відношенні синтетичної взаємодії і загального зв'язку; зокрема, вони знаходяться в постій­ному і всеосяжному синтезі «єдності протилежностей». Але саме в цій єдності, у вільній варіації, що безперерв­но по-новому формується, виявляється необхідно стійке, інваріантне, яке зберігає в іншому незмінну самототожність, загальну сутність. З цією сутністю пов'язані всі «можливі» зміни прикладів і всі зміни цих змін. Цим ін­варіантом є оптична сутнісна форма (апріорна форма), ейдос, який відповідає прикладу в будь-якій його варіації. Але в рефлективному поверненні від оптичної сутнісної форми (її вищий ступінь — «категорія») до можливо­го досвіду, що конституює, до можливих способів появи, можна побачити, що ці форми обов'язково варіюються (одночасно з предметами, що конституюються); так що сутнісна форма разом зі своїми двома корелятивними сто­ронами проявляє себе як інваріантна. Стає очевидно, що онтичне апріорі можливе тільки як конкретна повна мож­ливість, як корелят конститутивного апріорі, конкретно з ним пов'язаного і невіддільного від нього. Це стосуєть­ся не тільки системи можливого досвіду про предмети (в строгому розумінні для конститутивної системи), але і — конститутивної системи в широкому значенні, яка вміщує все, навіть види свідомості, що не спостерігаються і є мож­ливими коли-небудь для будь-яких предметів.

Нарешті, наступні дослідження аналітично-формальної всезагальності виявили, що будь-який об'єкт (невизначений, можливо, змістовно порожній предмет) мислиться як «цілком довільне» щось взагалі, як корелят інтенціональ-ної конституції, невіддільної від нього. Ця конституція є невизначено порожньою, але не повністю довільною. Во­на повинна корелятивне відокремлюватися при будь-яко­му відокремленні цього «щось» спільно з будь-якою під­порядкованою йому категорією (ейдосом, що виявився завдяки античній варіації відповідних прикладів). Відпо­відно будь-який інтенціональний і конститутивний ана­ліз, що здійснюється на основі фактичних даних, з само­го початку слід визнати як аналіз прикладів, навіть якщо це не зрозуміло аналітику. Будь-який результат, звіль­нений від фактичності і тому переведений в царство віль­ної фантазії-варіації, стає згодженим з сутністю, таким, що з аподиктичною[148] очевидністю керує універсумом мис­лимого {«чистим» всезагальним), так що будь-яке запе­речення, як вже неодноразово говорилось, стає інтуїтивно-ейдетично неможливим, надуманим. Отже, сказане стосується і тільки що наведеного дослідження. Воно саме є едейтичним. Завдання едейтичного методу не в тому, щоб описувати емпіричні, емпірично-довільні факти, ще по­вторюються. Універсальна обгрунтованість едейтичного методу безумовно необхідна; вона випливає з будь-якого предмета, взятого як приклад, і вона нами так мислиться. Лише в едейтичній інтуїції можна прояснити суть едейтичної інтуїції.

Надзвичайно важливо зрозуміти цю просту істину і цю апріорну універсальність, особливо враховуючи при цьому вже описане відношення безпосередньо вибраного апріорі до його конституції, так само як і апріорне розу­міння кореляції предмета і свідомості, що конституює. Сказане е знанням, що має особливе філософське значен­ня. Воно утворює принципово новий і строго науковий стиль філософії, навіть в порівнянні з кантівською філо­софією, яка містить в собі так багато великих їнтуїцій.

Якщо тут за допомогою конститутивних проблем, які належать до сфери предметності, розкривається величезна царина апріорного і при цьому суб'єктивного досліджен­ня, то уже заздалегідь видно, що вона простягається ще далі, ніж царина, яку складає, перш за все, горизонт ме­тодичного аналізу. А саме, якщо все фактично суб'єктив­не має свій іманентний часовий генезис, то слід чекати, що цей генезис також має своє апріорі. Далі, «статичній» кон­ституції предметів, яка відноситься вже до «розвинутої» суб'єктивності, відповідає апріорна генетична конституція, що виникла з свого необхідного попередника. Тільки зав­дяки цьому апріорне розкривається в найглибшому розу­мінні (про що вже говорилося), оскільки в тому, що ана­ліз розкриває як інтенціонально-імпліцитне в життєвій конституції смислу, міститься застигла «історія».

Ганс-Георг ГАДАМЕР

Від скановано: Ганс-Георг Гадамер. Про круговий цикл розуміння// Істина і метод.- К..: Юніверс., 2000., том 2, с. 55-62