Але таке глибоке розуміння залишилось би без реальних плодів, якби не факт, вже згадуваний, що в цих дослідженнях індуктивна емпірія не є первинною, але що вона взагалі можлива тільки завдяки можливому дослідженню сутності. Цей фундаментальний факт, не характерний для всієї попередньої психології і трансцендентальної філософії, полягає в тому, що будь-яка предметність, яка безпосередньо конституюється, наприклад, природний об'єкт, відповідаючи своєму сутнісному виду (фізичній речі взагалі), відноситься до відповідної сутнісної форми різноманітної, дійсної і можливої (в даному випадку безконечної) інтенціональності, яка є конститутивною для цієї об'єктивності. Різноманітність можливих сприйнять, будь-яких інших інтенціональних переживань взагалі, які стосуються або можуть «узгоджено» стосуватися однієї і тієї ж речі, має (при всій її великій складності) цілком визначений сутнісний стиль, ідентичний для будь-якої речі взагалі, відокремлюючись при переході від однієї індивідуальної речі до іншої. Існують також форми свідомості, за допомогою яких може бути усвідомлена та чи інша ідеальна предметність і які об'єднуються як синтетична свідомість про неї, маючи певний стиль, істотний для цього виду предметності. Оскільки цілісне життя моєї свідомості є в своїй цілісності (без шкоди всім різноманітним окремим предметностям, що в ній конституюються) універсальною єдністю життя, що творить смисл, і знаходиться у єдності з результатом, цілісне життя свідомості керується універсальним конститутивним апріорі, що охоплює всі інтенціональності, апріорі, яке простягається від своєрідності інтерсуб'єктивності, що конституюється в Я, до апріорі інтерсуб'єктивної інтенціональності, результатом якої є інтерсуб'єктивні єдності і «світи». Дослідження цього загального апріорі — надзвичайно велике, а тому вразливе завдання трансцендентальної феноменології, яке потребує поступового розв'язання.
Треба мати на увазі, що продуктивна суб'єктивність принципово не виснажується в актуальному інтенціональпому житті, в її фактично взаемовпорядкованих інтенціопальних переживаннях, а що вона існує і існує постійно в своїх здатностях. Здатності не є якимсь гіпотетичним способом пояснення в окремих імпульсах «я можу» і «я дію», вони є постійно діючими факторами. І таким чином проявляються всі універсальні здатності, суб'єктивні і інтерсуб'єктивні. Слід підкреслити, що до них також відноситься феноменологічне апріорі як апріорі, утворене з відповідної інтуїції сутності, як це в цілому випливає із змісту феноменології.
Кращому розумінню метода дослідження сутності допоможуть наступні короткі зауваження[147] '.
Все те, що ми доводимо в наших дослідженнях конституції, перш за все стосується розуміння будь-якого прикладу будь-якого типу даного предмета, тобто рефлективного тлумачення інтенціональності, в якій ми безпосередньо «маємо* реальну або ідеальну предметність. Ми зробимо великий крок вперед, якщо визнаємо те, що має безпосереднє значення для фактичних дійсних або можливих окремих випадків, зберігає свою силу і тоді, коли ми наш приклад цілком довільно варіюємо і потім звертаємось до корелятивних «уявлень», які спільно варіюються, тобто до конституюючих переживань, форм, що дані «суб'єктивно» і змінюються то безперервно, то дискретно. Насамперед, ми повинні дослідити точний смисл видів конституйованих «явищ», в яких розглядаються узяті для прикладу предмети і їх варіації, а також способів, з якими предмети формуються як синтетичні єдності в модусі «як вони існують самі по собі». Але це означає запитати систематичний універсум можливого досвіду, можливої очевидності, або ідею завершеного синтезу можливого узгодженого досвіду, як в ньому усвідомлюється синтетичний образ наявного предмета в його «всебічності», в єдності всіх його визначень як самодостатнього і самодоведеного. В такому дослідженні варіації прикладу, необхідного в якості первісного, з здійсненням, в якому повинен виникнути «ейдос», а завдяки йому очевидність безперервної ейдетичної кореляції конституції і того, що конституюється. Якщо вона повинна щось здійснювати, то її не можна розуміти як емпіричну варіацію, а як варіацію, яка вільно здійснюється в сфері чистої фантазії і з незалежним усвідомленням довільності в свідомості «чистого» щось. Вона простягається у відкритому горизонті нескінченно різноманітних вільних можливостей все нових і нових варіацій. В подібних варіаціях, абсолютно вільних від усіх умов, що мають силу факту, знаходяться тепер всі варіації, що належать до відкритої безконечної сфери (яка містить в собі «довільний» приклад, вільний від будь-якої фактичності), і перебувають у відношенні синтетичної взаємодії і загального зв'язку; зокрема, вони знаходяться в постійному і всеосяжному синтезі «єдності протилежностей». Але саме в цій єдності, у вільній варіації, що безперервно по-новому формується, виявляється необхідно стійке, інваріантне, яке зберігає в іншому незмінну самототожність, загальну сутність. З цією сутністю пов'язані всі «можливі» зміни прикладів і всі зміни цих змін. Цим інваріантом є оптична сутнісна форма (апріорна форма), ейдос, який відповідає прикладу в будь-якій його варіації. Але в рефлективному поверненні від оптичної сутнісної форми (її вищий ступінь — «категорія») до можливого досвіду, що конституює, до можливих способів появи, можна побачити, що ці форми обов'язково варіюються (одночасно з предметами, що конституюються); так що сутнісна форма разом зі своїми двома корелятивними сторонами проявляє себе як інваріантна. Стає очевидно, що онтичне апріорі можливе тільки як конкретна повна можливість, як корелят конститутивного апріорі, конкретно з ним пов'язаного і невіддільного від нього. Це стосується не тільки системи можливого досвіду про предмети (в строгому розумінні для конститутивної системи), але і — конститутивної системи в широкому значенні, яка вміщує все, навіть види свідомості, що не спостерігаються і є можливими коли-небудь для будь-яких предметів.
Нарешті, наступні дослідження аналітично-формальної всезагальності виявили, що будь-який об'єкт (невизначений, можливо, змістовно порожній предмет) мислиться як «цілком довільне» щось взагалі, як корелят інтенціональ-ної конституції, невіддільної від нього. Ця конституція є невизначено порожньою, але не повністю довільною. Вона повинна корелятивне відокремлюватися при будь-якому відокремленні цього «щось» спільно з будь-якою підпорядкованою йому категорією (ейдосом, що виявився завдяки античній варіації відповідних прикладів). Відповідно будь-який інтенціональний і конститутивний аналіз, що здійснюється на основі фактичних даних, з самого початку слід визнати як аналіз прикладів, навіть якщо це не зрозуміло аналітику. Будь-який результат, звільнений від фактичності і тому переведений в царство вільної фантазії-варіації, стає згодженим з сутністю, таким, що з аподиктичною[148] очевидністю керує універсумом мислимого {«чистим» всезагальним), так що будь-яке заперечення, як вже неодноразово говорилось, стає інтуїтивно-ейдетично неможливим, надуманим. Отже, сказане стосується і тільки що наведеного дослідження. Воно саме є едейтичним. Завдання едейтичного методу не в тому, щоб описувати емпіричні, емпірично-довільні факти, ще повторюються. Універсальна обгрунтованість едейтичного методу безумовно необхідна; вона випливає з будь-якого предмета, взятого як приклад, і вона нами так мислиться. Лише в едейтичній інтуїції можна прояснити суть едейтичної інтуїції.
Надзвичайно важливо зрозуміти цю просту істину і цю апріорну універсальність, особливо враховуючи при цьому вже описане відношення безпосередньо вибраного апріорі до його конституції, так само як і апріорне розуміння кореляції предмета і свідомості, що конституює. Сказане е знанням, що має особливе філософське значення. Воно утворює принципово новий і строго науковий стиль філософії, навіть в порівнянні з кантівською філософією, яка містить в собі так багато великих їнтуїцій.
Якщо тут за допомогою конститутивних проблем, які належать до сфери предметності, розкривається величезна царина апріорного і при цьому суб'єктивного дослідження, то уже заздалегідь видно, що вона простягається ще далі, ніж царина, яку складає, перш за все, горизонт методичного аналізу. А саме, якщо все фактично суб'єктивне має свій іманентний часовий генезис, то слід чекати, що цей генезис також має своє апріорі. Далі, «статичній» конституції предметів, яка відноситься вже до «розвинутої» суб'єктивності, відповідає апріорна генетична конституція, що виникла з свого необхідного попередника. Тільки завдяки цьому апріорне розкривається в найглибшому розумінні (про що вже говорилося), оскільки в тому, що аналіз розкриває як інтенціонально-імпліцитне в життєвій конституції смислу, міститься застигла «історія».
Ганс-Георг ГАДАМЕР
Від скановано: Ганс-Георг Гадамер. Про круговий цикл розуміння// Істина і метод.- К..: Юніверс., 2000., том 2, с. 55-62
