Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕро круговий цикл розум≥нн€




1959 р≥к

√ерменевтичне правило, що ц≥ле розум≥ють по частковому, а частко≠ве по ц≥лому, вз€то з античноњ риторики ≥ сучасною герменевтикою пе≠ренесено в≥д мистецтва риторики до мистецтва розум≥нн€. ÷е Ч кругоциклове в≥дношенн€, на€вне тут ≥ там. јнтиципац≥€ смислу, де ро≠зум≥Їтьс€ ц≥ле, приходить через це до визначеного розум≥нн€, що час≠тини, €к≥ поход€ть ≥з ц≥лого, з≥ свого боку, визначають також це ц≥ле.

ћи знаЇмо це на приклад≥ вивченн€ ≥ноземних мов. “ут ми д≥≠знаЇмось, що мусимо спершу Ђконструюватиї реченн€, перш н≥ж праг≠нути розум≥ти окрем≥ частини реченн€ в њхньому мовному значенн≥. ѕроте сам цей процес конструюванн€ вже диригуЇтьс€ оч≥куванн€м смислу, €кий походить ≥з взаЇмозв'€зку попереднього. ÷е оч≥куванн€ маЇ, звичайно, п≥дправл€тис€, €кщо цього вимагаЇ текст. ѕот≥м це озна≠чаЇ, що оч≥куванн€ переспр€мовуЇтьс€ ≥ що текст ≥з ≥ншим оч≥куванн€м смислу приЇднуЇтьс€ до Їдност≥ думки. “ак в≥дбуваЇтьс€ переб≥г ро≠зум≥нн€ завжди в≥д ц≥лого до частини й назад до ц≥лого. «авданн€ пол€≠гаЇ в розширенн≥ за комплексним принципом Їдност≥ зрозум≥лого смис≠лу. ”згоджен≥сть всього часткового з ц≥лим ≥ правитись за в≥дпов≥дний критер≥й дл€ правильност≥ розум≥нн€. ¬≥дсутн≥сть такого узгодженн€ означаЇ невдачу розум≥нн€.

“епер Ўл€йЇрмахер диференц≥ював цей герменевтичний круговий цикл частини й ц≥лого €к за його об'Їктивною, так ≥ за його суб'Їктив≠ною стороною. як ото окреме слово входить у взаЇмозв'€зок реченн€, так ≥ окремий текст належить до взаЇмозв'€зку твору письменника, а тв≥р Ч до ц≥лого в≥дпов≥дного л≥тературного жанру або л≥тератури. ј з ≥ншого боку той же самий текст належить €к ман≥фестац≥€ творчоњ миттЇвост≥ до ц≥лого духовного житт€ його автора. ¬≥дпов≥дно лише в такому ц≥лому об'Їктивного та суб'Їктивного може завершуватись ро≠зум≥нн€. Ч ” доповненн€ до ц≥Їњ теор≥њ ƒ≥льтей говорить тод≥ дал≥ про Ђструктуруї та про Ђцентруванн€ в центральн≥й точц≥ї, з чого й вихо≠дить розум≥нн€ ц≥лого. ÷им в≥н перекладаЇ на ≥сторичний св≥т те, що здавна було основою кожноњ ≥нтерпретац≥њ: що текст сл≥д розум≥ти по ньому самому.

ќднак виникаЇ питанн€, чи зрозум≥лий наст≥льки в≥дпов≥дно кругоцикловий рух розум≥нн€. “е, що розробив Ўл€йЇрмахер €к суб'Їктивну ≥нтерпретац≥ю, може бути геть в≥дсунутим уб≥к.  оли ми прагнемо зро≠зум≥ти текст, ми не переносимось у душевний стан автора, але коли ми вже хочемо говорити про власне перенесенн€, то переносимось у його думку. ѕроте це означаЇ не що ≥нше, €к те, що ми прагнемо надати ре≠ального права тому, що говорить ≥нший. ћи нав≥ть забажаЇмо посилен≠н€ його аргумент≥в, €кщо захочемо розум≥ти. ќсь так це в≥дбуваЇтьс€ вже в розмов≥, ≥ наст≥льки ж б≥льше при розум≥нн≥ написаного, що ми рухаЇмось у вим≥р≥ смислового, €ке зрозум≥ло в соб≥ й не мотивуЇ €к та≠ке поверненн€ до суб'Їктивност≥ ≥ншого. «авданн€ герменевтики пол€≠гаЇ в тому, щоб роз'€снити це диво розум≥нн€, €ке Ї не таЇмним прича≠ст€м душ, а участю в сп≥льному смисл≥.

ѕроте ≥ об'Їктивний б≥к цього кругового циклу, €к пише Ўл€йЇрмахер, не влучаЇ в €дро справи. ћета вс€кого порозум≥нн€ й ус€кого ро≠зум≥нн€ Ч це повне взаЇмопорозум≥нн€ у справ≥. “ак в≥ддавна перед гер≠меневтикою стоњть завданн€ в≥дновлювати в≥дсутнЇ або порушене взаЇмопорозум≥нн€. ≤стор≥€ герменевтики може це п≥дтвердити, напри≠клад, при згадц≥ про јвіустина, коли христи€нським посланн€м маЇ пе≠редаватис€ —тарий «апов≥т, чи про ранн≥й протестантизм, перед €ким бу≠ло поставлено аналог≥чну проблему, або, нарешт≥, про епоху ѕросв≥т≠ництва, де звичайно наближались до в≥дмови в≥д взаЇмопорозум≥нн€, ко≠ли Ђдовершене розум≥нн€ї тексту мало дос€гатис€ т≥льки шл€хом ≥сто≠ричноњ ≥нтерпретац≥њ. “епер маЇмо дещо €к≥сно нове, коли романтика та Ўл€йЇрмахер, обірунтовуючи ≥сторичну св≥дом≥сть ун≥версального об≠с€гу, визнають зобов'€зуючу постать традиц≥њ, з €коњ вони вийшли й у €к≥й перебувають, б≥льше не вважаючи њњ м≥цною основою дл€ кожного герменевтичного устремл≥нн€. ўе один з безпосередн≥х попередник≥в Ўл€йЇрмахера, ф≥лолог ‘р≥др≥х јст, виказував абсолютно вир≥шальне зм≥стовне розум≥нн€ завданн€ герменевтики, вимагаючи, щоб вона в≥дновила порозум≥нн€ м≥ж античн≥стю та христи€нством, м≥ж ≥стинною античн≥стю у новому баченн≥ та христи€нською традиц≥Їю. як на про≠св≥ту, то це вже щось нове, оск≥льки тепер ≥детьс€ вже не про зв'€зок м≥ж авторитетом передаванн€, з одного боку, та природним розумом, з дру≠гого, а про зв'€зок двох традиц≥йних елемент≥в, €к≥, обидва усв≥домлен≥ просв≥тою, висувають завданн€ њхнього примиренн€.

ћен≥ здаЇтьс€, що таке вченн€ про Їдн≥сть античност≥ та христи€н≠ства дотримуЇтьс€ моменту ≥стини в герменевтичному феномен≥, €ким несправедливо поступилис€ Ўл€йЇрмахер ≥ його посл≥довники. “ут јст своЇю спекул€тивною енерг≥Їю зостер≥гавс€ шукати в ≥стор≥њ про≠сте минуле, а ще менш Ч ≥стину сучасност≥. «апропонована Ўл€йЇрмахером герменевтика постаЇ на цьому тл≥ €к вир≥внюванн€ до мето≠дичного.

÷е маЇ ще б≥льшу вагу, коли розгл€дати њњ в св≥тл≥ розробленоњ √айдеггером постановки питанн€. « √айдеііерового екзистенц≥онального анал≥зу власне структура кругового циклу розум≥нн€ знов набуваЇ свого зм≥стового значенн€. √айдеггер пише: Ђ руговий цикл не можна принижувати до vitiosum (порочного круга), ба нав≥ть до терпимого. ” ньому криЇтьс€ позитивна можлив≥сть найперв≥сн≥шого п≥знанн€, €ка, звичай≠но, по-справжньому зд≥йснюЇтьс€ т≥льки тод≥, коли викладенн€ зрозум≥Ї, що його першим, пост≥йним ≥ останн≥м завданн€м залишаЇтьс€ ви€вл€≠ти в≥дпов≥дно нам≥р, обережн≥сть та випередженн€, не п≥ддаючись попе≠редньо впливов≥ фантаз≥й ≥ народних пон€ть, а забезпечуючи наукову те≠му розробками конкретних питаньї[149].

“е, що тут говорить √айдеігер, не негайна вимога до практики ро≠зум≥нн€, а опис форми завершенн€ розумного викладенн€ €к такого. √ерменевтична рефлекс≥€ √айдеііера не ст≥льки сконцентрована на то≠му, аби довести, що тут на€вний круговий цикл, €к на тому, що цей кру≠говий цикл маЇ онтолог≥чне позитивний смисл. ќпис €к такий дасть кожному, хто викладаЇ, зрозум≥ти: цей знаЇ, що робить[150].  ожне пра≠вильне викладенн€ маЇ в≥дмежуватись в≥д свав≥лл€ фантаз≥й та обмеже≠ност≥ непом≥тних розумових звичок ≥ спр€мувати погл€д на Ђсам≥ пред≠метиї (сповнен≥ смислу тексти у ф≥лолог≥в, а саме т≥, €к≥, з≥ свого боку, знову ж таки говор€ть про предмети).

ƒозвол€ти предметов≥ в такий спос≥б визначати тебе Ч це дл€ ≥нтер≠претатора, очевидно, не одноразове Ђсм≥ливеї р≥шенн€, а д≥йсно Ђпер≠ше, пост≥йне й останнЇ завданн€ї. Ѕо потр≥бно затримувати погл€д на предмет≥ попри хиби, €к≥ нев≥дчепн≥ в≥д того, хто викладаЇ. ’то хоче зро≠зум≥ти текст, завжди робить начерк. ¬≥н робить соб≥ попередньо начерк смислу ц≥лого, щойно в текст≥ прогл€не перший смисл. “акий смисл з'€вл€Їтьс€ знову т≥льки тому, що текст читаЇтьс€ вже з певними оч≥ку≠ванн€ми певного смислу. ” розробц≥ такого попереднього начерку, €кий звичайно весь час уточнюЇтьс€ тим, що з'€вл€Їтьс€ при подальшому проникненн≥ в смисл, ≥ розширюЇтьс€ розум≥нн€ того, що там стоњть.

«вичайно цей опис Ч грубе скороченн€ того: що кожний перегл€д попереднього начерку може попередньо накидати новий начерк смис≠лу; що конкуруюч≥ начерки можуть призвести до того, що Їдн≥сть смис≠лу ставатиме однозначн≥шою; що викладенн€ в≥дбуваЇтьс€ з попе≠редн≥ми пон€тт€ми, €к≥ зам≥нюютьс€ в≥дпов≥дними новими пон€тт€ми, Ч саме цей пост≥йний процес нових начерк≥в, що створюЇ смисловий рух розум≥нн€ та викладенн€, ≥ описуЇ √айдеггер. “ой, хто прагне зро≠зум≥ти, попередн≥ми думками робить помилки, €к≥ витримують пе≠рев≥рку не т≥льки на предметах. “ож пост≥йним завданн€м розум≥нн€ Ї розробка правильних в≥дпов≥дних справ≥ начерк≥в; це означаЇ зважи≠тись на торуванн€ попереднього шл€ху, що буде п≥дтверджено лише Ђна предметахї. “ут не ≥снуЇ ≥ншоњ Ђоб'Їктивност≥ї, ан≥ж об'Їктивн≥сть розробки попередньоњ думки, що виправдовуЇ себе. —в≥й хороший смисл маЇ те, що той, хто викладаЇ, не просто, живучи в готов≥й у ньому попередн≥й думц≥, наближаЇтьс€ до Ђтекстуї, а докладно перев≥р€Ї попередню думку, €ка скорше живе в ньому, на њњ леі≥тимн≥сть, а це оз≠начаЇ: на њњ походженн€ та придатн≥сть.

÷ю принципову вимогу сл≥д мислити соб≥ €к радикал≥зац≥ю проце≠су, €кий ми завжди застосовуЇмо щодо ≥стини.  оли хтось не маЇ жод≠ноњ можливост≥, аби його вислухали, або прийшов на лекц≥ю без жодноњ попередноњ думки про њњ зм≥ст, вимушений забути вс≥ власн≥ думки, то в≥н усе ж збер≥гатиме при соб≥ в≥дкрит≥сть до думок ≥ншого або до тек≠сту ≥ зможе сп≥вставити њњ з масивом власних думок або себе з нею. ≤нак≠ше кажучи, хоча думки Ч це рухома р≥зноман≥тн≥сть можливостей, проте всередин≥ ц≥Їњ р≥зноман≥тност≥ мислимого, тобто того, що читач може знаходити наповненим смислу ≥ таким оч≥кувати, все-таки не все можливе; хто не чуЇ того, що д≥йсно каже ≥нший, насамк≥нець не зможе також п≥дпор€дкуватис€ власному р≥зноман≥тному оч≥куванню смислу ќтож ≥ тут Ї масштаб. √ерменевтичне завданн€ само переходить до предметноњ постановки питанн€ ≥ вже визначаЇтьс€ нею разом з нею. ÷им герменевтична справа здобуваЇ твердий ірунт п≥д ногами. “ой, хто хоче зрозум≥ти, з самого початку не в≥ддаЇтьс€ на в≥дкуп випадковост≥ власноњ попередньоњ думки, щоб наст≥льки посл≥довно та наполегливо, наск≥льки можливо, дослуховуватись до думки тексту Ч доки вона ста≠не такою, що њњ неможливо буде не почути, та не в≥дкине помилкове ро≠зум≥нн€. “ой, хто хоче зрозум≥ти текст, скорше всього готовий дати щось сказати. “ому герменевтично навчена св≥дом≥сть маЇ бути перв≥сно сприйн€тливою до ≥ншост≥ тексту. “ака сприйн€тлив≥сть не передба≠чаЇ н≥ предметноњ Ђнейтральност≥ї, н≥ нав≥ть самостиранн€, а м≥стить у соб≥ пер≥одичне запереченн€ власних попередн≥х думок та упереджень. ѕотр≥бно перебувати всередин≥ власноњ упередженост≥, щоб текст сам постав у своњй ≥ншост≥ ≥ в такий спос≥б надав можлив≥сть протиставити предметну ≥стину власн≥й попередн≥й думц≥.

√айдеііер дав ц≥лком слушний феноменолог≥чний опис, коли в≥н у неправильному Ђчитанн≥ї того, що Ђтам стоњтьї, розкрив попередню структуру розум≥нн€. ¬≥н нав≥в також приклад того, що щодо цього випливаЇ завданн€. ” ЂЅутт≥ ≥ час≥ї загальне висловлюванн€, зроблене ним з герменевтичноњ проблеми, в≥н конкретизував на питанн≥ бутт€ (ЂЅутт€ ≥ часї, S. 312 ff.)- ƒл€ того щоб витлумачити герменевтичну си≠туац≥ю питанн€ бутт€ за нам≥ром, обережн≥стю та випередженн€м, в≥н своЇ спр€моване на метаф≥зику питанн€ критично випробував на сут≠тЇвих поворотних моментах ≥стор≥њ метаф≥зики. ÷им в≥н зробив те, що ≥сторико-герменевтична св≥дом≥сть вимагаЇ в будь-€кому випадку. ƒо розум≥нн€, €ке ведетьс€ методичною св≥дом≥стю, потр≥бно буде праг≠нути, щоб не просто зд≥йснювати антиципац≥ю, але саму њњ усв≥домити, аби њњ контролювати ≥ цим доходити до правильного розум≥нн€ пред≠мет≥в. ÷е те, що √айдеііер маЇ на уваз≥, коли вимагаЇ, щоб у розробц≥ нам≥ру, обережност≥ та випередженн€ щодо предмет≥в Ђзберегтиї на≠укову тему.

÷им у герменевтичному анал≥з≥ √айдегіера герменевтичний круго≠вий цикл набуваЇ зовс≥м нового значенн€. —труктура кругового циклу розум≥нн€ у попередн≥й теор≥њ пост≥йно трималась у рамках формально≠го сп≥вв≥дношенн€ часткового й ц≥лого, або його суб'Їктивного рефлек≠су: передбачуваного попереднього забиранн€ ц≥лого ≥ його наступного витлумаченн€ в частковому. “обто за ц≥Їю теор≥Їю цикловий рух зробив коло в текст≥ й припинивс€ в завершеному розум≥нн≥ цього самого тек≠сту. “еор≥€ розум≥нн€ дос€гла апогею в акт≥ передбаченн€, що повн≥стю перем≥щаЇтьс€ у автора, а зв≥дти все чуже й в≥дчужуване веде до вир≥шенн€ в текст≥. ѕроте √айдеііер визнаЇ, що розум≥нн€ тексту три≠валий час залишаЇтьс€ визначеним випереджаючим рухом попередньо≠го розум≥нн€. “е, що √айдеііер так описуЇ,Ч це не що ≥нше, €к завдан≠н€ конкретизац≥њ ≥сторичноњ св≥домост≥. Ќею вимагаЇтьс€ перебувати всередин≥ власних попередн≥х думок ≥ упереджень, а зд≥йсненн€ ро≠зум≥нн€ в≥дпов≥дно забезпечувати такою ≥сторичною св≥дом≥стю, щоб ≥сторичне сприйн€тт€ ≥ншого ≥ застосуванн€ при цьому ≥сторичних ме≠тод≥в не просто вираховувало те, що було приховане.

јле зм≥стовий смисл кругового циклу ц≥лого й частин, що лежить в основ≥ кожного розум≥нн€, треба, €к мен≥ здаЇтьс€, доповнити ще одним визначенн€м, €ке мен≥ хот≥лос€ б назвати Ђвипередженн€м доверше≠ност≥ї. ÷им сформульовано передумову, що керуЇ кожним розум≥нн€м. ¬она св≥дчить, що зрозум≥ле т≥льки те, що д≥йсно Ї довершеною Їдн≥стю смислу. “ак ми вдаЇмос€ до ц≥Їњ передумови довершеност≥, коли читаЇмо текст. Ћише коли ц€ передумова показуЇ себе нездатною до вир≥шенн€, тобто текст стаЇ незрозум≥лим, ми ставимо њњ п≥д запитанн€, сумн≥≠ваЇмось принаймн≥ в передаванн≥ й прагнемо њњ л≥кувати. ѕравила, €ких ми дотримуЇмось при таких критичних роздумах щодо тексту, можуть залишитись тут збоку, бо справа й тут у тому, що лег≥тимац≥€ €к на њхнЇ застосуванн€ нев≥дд≥льна в≥д зм≥стового розум≥нн€ тексту.

¬ипередженн€ довершеност≥, що скеровуЇ все наше розум≥нн€, про≠€вл€Ї себе так, €к в≥дпов≥дно зм≥стовно визначене. ѕередумовою ста≠витьс€ не т≥льки ≥манентна Їдн≥сть смислу, що даЇ тому, хто читаЇ, пров≥дн≥ вказ≥вки, але й саме розум≥нн€ читача також пост≥йно скеро≠вуЇтьс€ трансцендентними оч≥куванн€ми смислу, що виникають з в≥дношенн€ до ≥стини того, що маЇтьс€ на уваз≥. “ак само €к отримувач листа розум≥Ї пов≥домленн€, €ке в≥н отримуЇ, ≥ бачить спочатку реч≥ очима того, хто писав листа, тобто вважаЇ ≥стинним те, що той пише, ≥ нав≥ть не прагне зрозум≥ти думку того, хто писав листа, €к таку,Ч так ≥ ми розум≥Їмо передан≥ тексти на п≥дстав≥ оч≥кувань смислу, що створен≥ нашим власним ставленн€м до справ. ≤ оск≥льки ми в≥римо новинам ко≠респондента, бо в≥н був на м≥сц≥ под≥њ або просто краще це знаЇ, то ми стосовно переданого тексту принципово в≥дкрит≥ можливост≥ того, що в≥н знаЇ це краще, н≥ж наша власна попередн€ думка може скласти соб≥ ”€вленн€ про це. Ћише невдача спроби вважати сказане ≥стинним веде ƒо прагненн€ Ђрозум≥тиї текст, €к думку когось ≥ншого Ч психолог≥чно чи ≥сторично[151].“обто упередженн€ довершеност≥ м≥стить у соб≥ не т≥ль≠ки те, що текст маЇ висловлювати свою думку довершено, але й також, що те, що в≥н каже,Ч це довершена ≥стина. –озум≥нн€ первинно озна≠чаЇ: розум≥тис€ в предмет≥, ≥ лише вторинно Ч сприймати й розум≥ти думку ≥ншого €к таку. ÷им першою з ус≥х герменевтичних умов зали≠шаЇтьс€ розум≥ти предмет, мати справу з тим самим предметом. Ќим визначаЇтьс€, що стаЇ зд≥йсненним, €к Їдиний смисл, а отже й застосу≠ванн€ випередженн€ довершеност≥. ќсь так зд≥йснюЇтьс€ смисл належ≠ност≥, тобто момент традиц≥њ в ≥стерико-герменевтичному в≥дношенн≥, через сп≥льн≥сть основоположних та несучих упереджень. √ерменевти≠ка маЇ виходити з того, що той, хто хоче розум≥ти, пов'€заний з предме≠том, з €ким передаванн€ стаЇ мовою, ≥ маЇ зв'€зок або набуваЇ його з традиц≥Їю, за €кою говорить передаванн€. « ≥ншого боку, герменевтична св≥дом≥сть знаЇ, що з цим предметом не можна бути пов'€заним спо≠собом безумовноњ само собою зрозум≥лоњ Їдност≥, €к це вважаЇтьс€ потр≥бним дл€ безперервного подальшого ≥снуванн€ традиц≥њ. ƒ≥йсно, ≥снуЇ пол€рн≥сть близькост≥ та в≥дчуженост≥, на €к≥й ірунтуЇтьс€ за≠вданн€ герменевтики, т≥льки њњ не варто розум≥ти, за Ўл€йЇрмахером психолог≥чно, €к пром≥жок, що приховуЇ в соб≥ тањну ≥ндив≥дуальност≥, а ≤стинно герменевтично, тобто з огл€ду на сказане: €к мову, €кою пере≠даванн€ звертаЇтьс€ до нас, або переказ, €кий вона нам подаЇ. ќтже, по≠ложенн€ м≥ж в≥дчужен≥стю та близьк≥стю, €ке маЇ дл€ нас передаван≠н€,Ч це пром≥жне положенн€ м≥ж ≥сторично мислимою, в≥дмерлою предметн≥стю та належн≥стю до традиц≥њ. ѕравильне м≥сце саме в цьо≠му пром≥жному положенн≥.

« цього пром≥жного положенн€, в €кому вона пос≥даЇ своЇ м≥сце, випливаЇ: њњ центр формуЇ те, що в попередн≥й герменевтиц≥ залиша≠лось ≥з самого краю Ч в≥ддален≥сть у час≥ та його значенн€ дл€ ро≠зум≥нн€. „ас Ч не пр≥рва, через €ку насамперед потр≥бно перекинути м≥сток, бо вона розд≥л€Ї й утримуЇ на в≥дстан≥, а в≥н насправд≥ Ч несу≠ча основа под≥њ, у €к≥й кор≥нитьс€ розум≥нн€ в даному випадку. “ому в≥ддален≥сть у час≥ не те, що необх≥дно здолати. «аглиблюватись у дух часу, мислити його пон€тт€ми та у€вами, а не своњми, ≥ в такий спос≥б пробиватись до ≥сторичного об'Їктив≥зму було скорше нањвною переду≠мовою ≥сторизму.

Ќасправд≥ справа в тому, щоб п≥знавати в≥ддален≥сть у час≥ €к пози≠тивну й продуктивну можлив≥сть розум≥нн€. ¬оно заповнене посл≥дов≠н≥стю приходу та традиц≥њ, у св≥тл≥ €коњ перед нами стаЇ кожне переда≠ванн€. “ут не занадто мало говорити про справжню продуктивн≥сть по≠д≥њ.  ожен знаЇ ту своЇр≥дну безпорадн≥сть нашого погл€ду, де над≥йн≥ масштаби дов≥рен≥ нам не в≥ддален≥стю в час≥. “ак, погл€д на сучасне мистецтво стаЇ дл€ науковоњ св≥домост≥ сумн≥вно непевним. ќчевидно, ≥снують неконтрольован≥ упередженн€, з €кими ми п≥дходимо до таких твор≥нь ≥ €к≥ спроможн≥ надати њм надрезонансу, не сум≥сного з њхн≥м справжн≥м зм≥стом та њхн≥м справжн≥м значенн€м. Ћише в≥дмиранн€ вс≥х таких актуальних в≥дношень робить видимою њхню власну постать ≥ цим уможливлюЇ розум≥нн€ сказаного в них такого, що обов'€зково може претендувати за загальн≥сть. ѕроте в≥дф≥льтруванн€ ≥стинного смислу, закладеного в текст≥ або твор≥ мистецтва, м≥ж ≥ншим, само неск≥нченний процес. ¬≥ддален≥сть у час≥, що зд≥йснюЇ це ф≥льтруванн€, охоплена пост≥йним рухом та розширенн€м, ≥ це њњ продуктивний б≥к дл€ ро≠зум≥нн€. ¬она даЇ в≥дмерти тим упередженн€м, що мають партикул€рну природу, й п≥дн€тис€ тим, €к≥ уможливлюють ≥стинне розум≥нн€.

„асто в≥ддален≥сть у час≥[152] спроможна вир≥шити власне критичне за≠вданн€ герменевтики Ч в≥докремити справжн≥ упередженн€ в≥д фаль≠шивих. “ому герменевтично навчена св≥дом≥сть м≥ститиме св≥дом≥сть ≥сторичну. ¬она матиме усв≥домлювати упередженн€, що скеровують розум≥нн€, аби передаванн€, з≥ свого боку, вир≥зн€лось ≥ застосовува≠лось €к ≥нша думка. ¬иокремленн€ упередженн€ €к такого в≥дверто ви≠магаЇ в≥дкладенн€ його застосуванн€; бо поки нас визначаЇ упереджен≠н€, ми не знаЇмо ≥ не осмислюЇмо його €к погл€д. “ак неначе винести перед собою упередженн€ може ви€витись недостатн≥м, поки це упере≠дженн€ в гр≥ пост≥йне й непом≥тне, а це в≥дбуваЇтьс€ т≥льки тод≥, коли воно, так би мовити, збуджуЇтьс€. ј так спроможна збуджувати зустр≥ч з передаванн€м. Ѕо те, що зваблюЇтьс€ до розум≥нн€, маЇ само вже до того використовуватись у своњй ≥ншост≥. ѕерше, чим починаЇтьс€ ро≠зум≥нн€, пол€гаЇ в тому, що щось до нас заговорюЇ. ÷е найголовн≥ша з ус≥х герменевтичних умов. “епер ми бачимо, що це вимагаЇ принципо≠вого тимчасового в≥дстороненн€ власних упереджень. ѕроте кожне в≥дстороненн€ погл€д≥в, у такий спос≥б, а тим паче упереджень маЇ, з лог≥чноњ точки зору, структуру запитанн€.

—уть запитанн€ Ч в≥дкривати й тримати в≥дкритими можливост≥. як≠що упередженн€ стаЇ сумн≥вним Ч стосовно того, що нам каже хтось ≥нший або текст, то це в≥дпов≥дно не означаЇ, що воно просто в≥дкла≠даЇтьс€ вб≥к, а на його м≥сц≥ безпосередньо використовуЇтьс€ хтось ≥н≠ший чи щось ≥нше. ÷е скорше нањвн≥сть ≥сторичного об'Їктив≥зму, брати на самого себе такий нам≥р. Ќасправд≥ власне упередженн€ €краз тим ≥ запускаЇтьс€ в гру, що воно саме стоњть на карт≥. “≥льки дограючи, воно доводить гру з ≥ншим до того, що й те може награтис€.

Ќањвн≥сть так званого ≥сторизму пол€гаЇ в т≥м, що в≥н ухил€Їтьс€ в≥д такоњ рефлекс≥њ ≥, дов≥р€ючи методиц≥ свого процесу, забуваЇ про свою власну ≥сторичн≥сть. “ут зам≥сть погано зрозум≥лого мисленн€ треба апелювати до такого, €ке можна зрозум≥ти краще. —правжнЇ ≥сторичне мисленн€ маЇ продумувати й свою ≥сторичн≥сть. “≥льки тод≥ воно не прагнутиме до фантома ≥сторичноњ об'Їктивност≥ Ч предмета пост≥й≠ного досл≥дженн€,Ч а вчитиметьс€ п≥знавати в об'Їкт≥ щось ≤нше чо≠гось ¬ласного, а цим, €к ќдне, так ≥ ≤нше. —правжн≥й ≥сторичний пред≠мет Ч це не предмет, а Їдн≥сть цього ќдного й ≤ншого, в≥дношенн€, в €кому пол€гаЇ д≥йсн≥сть ≥стор≥њ достоту так, €к ≥ д≥йсн≥сть ≥сторичного розум≥нн€. ¬иважена герменевтика мала б сама демонструвати цю власну д≥йсн≥сть ≥стор≥њ. я називаю те, що цим вимагаЇтьс€, Ђд≥Ївою ≥стор≥Їюї. –озум≥нн€ Ч це д≥Їво-≥сторичний процес, ≥ в≥н дозвол€Ї до≠вести, що п≥дход€ща дл€ кожного розум≥нн€ мовн≥сть Ч це те, в чому герменевтична под≥€ торуЇ св≥й шл€х.

 

Ћюдв≥г ¬≤“√≈ЌЎ“ј…Ќ

 

¬≥дскановано: Ћюдв≥г ¬≥тгенштайн. Tractatus Logico-Philosophicus// Tractatus Logico-Philosophicus. ‘≥лософськ≥ досл≥дженн€.-  ..: ќснови., 1995. с. 41-43

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 478 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

“ак просто быть добрым - нужно только представить себ€ на месте другого человека прежде, чем начать его судить. © ћарлен ƒитрих
==> читать все изречени€...

2270 - | 2014 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.023 с.