Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 9. —в≥дом≥сть €к ф≥лософська проблема




ѕлан

1. ¬иникненн€ ≥ природа св≥домост≥.

2. “еор≥€ в≥дображенн€ ≥ св≥дом≥сть людини.

3. —труктура ≥ функц≥њ св≥домост≥.

4. —усп≥льна св≥дом≥сть, њњ зм≥ст, р≥вн≥ та форми.

 лючов≥ пон€тт€: в≥дображенн€, в≥дчутт€, вульгарний матер≥ал≥зм, г≥лозоњзм, душа, дух, ≥зоморф≥зм, мова, мозок, органи чутт€, подразлив≥сть, прац€, псих≥чне, рефлекси, самосв≥дом≥сть, св≥дом≥сть, св≥т, сприйманн€, у€вленн€, ц≥лепокладанн€.

“еми реферат≥в:

1. ≈волюц≥€ ф≥лософських у€влень про св≥дом≥сть, њњ походженн€ та сутн≥сть.

2. ѕроблема Ђд≥алогуї людини ≥ компТютерних систем.

3. ≤нформац≥йна взаЇмод≥€ €к генетична передумова св≥домост≥.

4. —в≥дом≥сть €к необх≥дна умова в≥дновленн€ культури.

5. ѕредметн≥сть та рефлективн≥сть св≥домост≥.

 

ѕитанн€ дл€ контролю та самоперев≥рки знань

1. ” чому пол€гаЇ помилков≥сть погл€д≥в г≥лозоњст≥в, вульгарних матер≥ал≥ст≥в на природу та сутн≥сть св≥домост≥?

2. ўо означаЇ положенн€ про те, що св≥дом≥сть не т≥льки в≥дображаЇ св≥т, а й створюЇ його?

3. як можна обірунтувати сусп≥льно-≥сторичну сутн≥сть св≥домост≥?

4. якими €к≥сними ознаками в≥др≥зн€Їтьс€ псих≥ка людини в≥д псих≥ки тварин?

5. як ¬и розум≥Їте сп≥вв≥дношенн€ в≥дображенн€ ≥ св≥домост≥?

 

 

–екомендована л≥тература:

 

1. ≤стор≥€ украњнськоњ ф≥лософ≥њ: п≥дручник. Ч  .: јкадемвидав, 2008.Ч624 с.

2. ≤стор≥€ ф≥лософ≥њ ”крањни: хрестомат≥€:навч. пос≥б. /упор€д.: ћ.‘. “арасенко, ћ.ё. –усин, ј. . Ѕичко та ≥н. Ч  ., 1993. Ч 560 с.

3. ѕричеп≥й ™.ћ. ‘≥лософ≥€: п≥друч. дл€ студ. вищих навч. закл. / —ћ. ѕричеп≥м, A.M. „ерюй, Ћ.ј. „екань. Ч  .: јкадемвидав, 2006. Ч 592 с.

4. ‘≥лософ≥€: навч. пос≥б. / Ћ.¬. √уберський. ≤.‘. Ќадольний, ¬.ѕ. јндрущенко та ≥н.; за ред. ≤.‘. Ќадольного. - 6-те вид., виправл. ≥ доповн. Ч  .: ¬≥кар, 2006. Ч 466 с.

5. “аран ¬.ќ. —оц≥альна ф≥лософ≥€: навч. пос≥б. / ¬.ќ. “аран, ¬.ћ. «отов, Ќ.ќ. –езанов. Ч  .: ÷ентр навч. л-ри, 2009. Ч 272 с.

6. ‘≥лософський енциклопедичний словник / ред. кол: ¬.≤. Ўинкарук та ≥н. Ч  .: јбрис, 2002. Ч 800 с.

7. ‘≥лософ≥€: ѕ≥дручник / ќ.ѕ.—идоренко, —.—.  орлюк, ћ.—.‘≥л€н≥н та ≥н.; за ред.. ќ.ѕ.—идоренка. Ц 2-ге вид., переробл. ≥ доп..-  .: «нанн€, 2010.- 414с.

8. ящук “.≤. ‘≥лософ≥€ ≥стор≥њ: курс лекц≥й: навч. пос≥б. / “.≤. ящук.Ч  .: Ћиб≥дь, 2004. Ч 536 с.

 

ћетодичн≥ поради

 

–озпочинаючи вивченн€ ц≥Їњ теми необх≥дно усв≥домити, що феномен св≥домост≥ Ї загадковим €к на побутовому,так ≥ наф≥лософському р≥вн≥. ‘≥лософи дв≥ з половиною тис€ч≥ рок≥в намагаютьс€ в≥дкрити таЇмниц≥ духу. ÷ей ≥нтерес по€снюЇтьс€ перш за все тим, що св≥дом≥сть Ї нев≥дТЇмною властив≥стю людини. Ќайперш≥ складнощ≥ њњ розум≥нн€ та вивченн€ повТ€зан≥ значною м≥рою з тим, що ми не можемо спостер≥гати €вище св≥домост≥ безпосередньо, чуттЇво, не можемо його вим≥рювати, досл≥джувати за допомогою р≥зних прилад≥в. –≥зн≥ концепц≥њ (€к давн≥, так ≥ сучасн≥) намагаютьс€ по€снити походженн€ св≥домост≥: рел≥г≥йна, дуал≥стична, Їдиного ≥нформац≥йного пол€, еволюц≥њ, трудова обТЇктивний ≥деал≥зм, субТЇктивний ≥деал≥зм, р≥зн≥ модиф≥кац≥њ матер≥ал≥зму(вульгарний матер≥ал≥зм, г≥лозоњзм, д≥алектичний матер≥ал≥зм) по-своЇму по€снювали походженн€ та природу св≥домост≥. —тудентам сл≥д детально розгл€нути ≥снуюч≥ концепц≥њ, по€снить переваги ≥ недол≥ки кожноњ з цих г≥потез

 

«авд€ки усп≥хам психолог≥њ та ф≥з≥олог≥њ у ’≤’Ц’’ ст. стало можливим вид≥ленн€ таких суттЇвих ознак св≥домост≥: 1) бути субТЇктивною реальн≥стю; 2) на€вн≥сть матер≥ального субстрату; 3) активн≥сть; 4) комун≥кативн≥сть; 5) осмислен≥сть; 6) системн≥сть. —тудентам необх≥дно дати характеристику цих ознак ≥ у такий спос≥б описати феномен св≥домост≥.

ѕроблема походженн€ св≥домост≥,людськоњ духовност≥ навр€д чиколись буде вир≥шеною остаточно. јле певний досв≥д в п≥знанн≥ ц≥Їњ проблеми Ї.

 

—тудентам необх≥дно проанал≥зувати б≥олог≥чн≥ та соц≥ально-≥сторичн≥ передумови виникненн€ та розвитку св≥домост≥. як повТ€зан≥ ц≥ передумови? Ќеобх≥дно зазначити, що матер≥ал≥стичний п≥дх≥д до ц≥Їњ проблеми залишаЇтьс€ незм≥нним: матер≥€ в процес≥ свого розвитку за певних обставин породжуЇ розум, а основною властив≥стю матер≥њ, що спри€Ї цьому Ї властив≥сть в≥дображенн€. ѕредмети ≥ €вища перебувають в ун≥версальному взаЇмозвТ€зку ≥ взаЇмод≥њ, отже, впливаючи одне на одного, вони викликають при цьому т≥ або ≥нш≥ зм≥ни, котр≥ виступають у вигл€д≥ певного Ђсл≥дуї, що в≥дображуЇ особливост≥ предмета, €вища. ” розвитку в≥дображенн€ €к загальноњ властивост≥ матер≥њ можна умовно вир≥знити три великих етапи: в≥дображенн€ в нежив≥й природ≥, в≥дображенн€ в жив≥й природ≥ ≥ в≥дображенн€ на соц≥альному р≥вн≥. «окрема, дл€ ф≥зико-х≥м≥чного в≥дображенн€ характерним Ї те, воно в≥дбуваЇтьс€ за законами механ≥ки, ф≥зики, х≥м≥њ та маЇ пасивний характер. ‘≥з≥олог≥чне в≥дображенн€ виникаЇ на початков≥й сходинц≥ розвитку живоњ природи ≥ притаманне однокл≥тинним структурам. Ќайпрост≥шим орган≥змам притаманна подразлив≥сть, орган≥зми, що мають чутт€ характеризуютьс€ в≥дчутт€м, сприйн€тт€м, у€вленн€м. Ќос≥Їм в≥дображенн€ у форм≥ св≥домост≥ Ї людина, €ка вийшла з надр тваринного св≥ту. —аме псих≥ка тварин була т≥Їю б≥олог≥чною передумовою, на €к≥й розвивалас€ людська св≥дом≥сть. Ќезважаючи на генетичну сп≥льн≥сть псих≥ка людини з псих≥кою тварин, њх в≥дображенн€ не сл≥д ототожнювати. —в≥дом≥сть Ц це вища форма в≥дображенн€, воно маЇ принципово ≥нший характер. —тудентам сл≥д звернути увагу на в≥дм≥нност≥ такого в≥дображенн€. як≥сна в≥дм≥нн≥сть св≥домост≥ людини в≥д св≥домост≥ тварин пол€гаЇ у таких моментах: св≥дом≥сть людини розвиваЇтьс€ ≥ функц≥онуЇ за соц≥альними законами, а тварин Ц за б≥олог≥чними; дл€ людини характерне активно-перетворююче в≥дображенн€ обТЇктивного св≥ту, а дл€ тварини Ц активне пристосуванн€;у людини Ї ≤ ≥ ≤≤ сигнальн≥ системи, в≥дзначаЇтьс€ ≥ зв'€зок мови ≥ мисленн€, а у тварин лише ≤ сигнальна система; людина здатна п≥знавати €вище ≥ сутн≥сть речей,њй притаманна можлив≥сть чуттЇвого ≥ лог≥чного в≥дображенн€ д≥йсност≥, а тварина маЇ можлив≥сть лише чуттЇвого в≥дображенн€ д≥йсност≥; у людини досить розвинене випереджаюче в≥дображенн€, здатн≥сть передбачати, а у тварини випереджаюче в≥дображенн€ розвинуте слабо; у особи Ї самосв≥дом≥сть, моральн≥ ≥ естетичн≥ чутт€, що зовс≥м в≥дсутнЇ у тварин; кр≥м того, людина здатна систематично, ц≥леспр€мовано п≥знавати св≥т, а тварина Ц лише випадково Ђп≥знаЇї окрем≥ €вища, реч≥.

—в≥дом≥сть початку була т≥льки усв≥домленн€м найближчого чуттЇво-сприйманого середовища, безпосередн≥х звТ€зк≥в з ≥ншими людьми. Ќадал≥ п≥д час ускладненн€ форм прац≥ ≥ сусп≥льних в≥дносин формувалась здатн≥сть до мисленн€ у вигл€д≥ пон€ть, суджень ≥ висновк≥в.

—оц≥альна обумовлен≥сть виникненн€ ≥ розвитку св≥домост≥ досить глибоко обірунтована у твор≥ ‘.≈нгельса Ђ–оль прац≥ у процес≥ перетворенн€ мавпи у людинуї.

¬с≥ формоутворенн€ св≥домост≥ ≥деальн≥,тому що думки людейне мають ф≥зичних, х≥м≥чних чи ≥нших матер≥альних властивостей. —в≥дом≥сть €к процес, що в≥дбуваЇтьс€ Ув середин≥Ф людини, не п≥дл€гаЇ пр€мому спостереженню.

 

≤снують р≥зн≥ п≥дходи до проблеми ≥деального. ‘≥лософи дискутують щодо того, чи ≥деальне виникаЇ в простор≥ людськоњ д≥€льност≥ (це т.зв. Уд≥€льн≥сне тлумаченн€ ≥деальногоФ), чи ≥деальне Ц нев≥дТЇмна властив≥сть псих≥чного житт€ ≥ндив≥да. ѕотр≥бно ≥нтегрувати позитивн≥ сторони кожного з цих п≥дход≥в ≥ розгл€нути проблему ≥деального в св≥тл≥ д≥алектики обТЇктивного та субТЇктивного.

 

≤деальне можна визначити ≥ €к знаково-символ≥чний компонент людськоњ д≥€льност≥. «накова система, що њњ винайшло людство, Ї умовою ≥снуванн€ ≥деального. ∆ести, м≥м≥ка, рухи т≥ла (наприклад, в ритуальних танц€х), певн≥ предмети першими виконали знакову функц≥ю. ¬иникла мова знак≥в, а п≥зн≥ше Ц членорозд≥льне вимовленн€ звук≥в €к зовн≥шн€ оболонка зм≥сту думок, св≥домост≥. Ќе все багатство свого внутр≥шнього св≥ту людина може вт≥лити в слов≥ (наприклад, потреби, переживанн€, п≥дсв≥дом≥ €вища). јле св≥домост≥ поза мовою не ≥снуЇ. ћова уособлюЇ певну систему засоб≥в сп≥лкуванн€, ≥снують р≥зн≥ види мови: усна, писемна ≥ внутр≥шн€ (беззвучна, про себе). «а допомогою мови зд≥йснюЇтьс€ перех≥д в≥д живого спогл€данн€, в≥д чуттЇвого п≥знанн€ до узагальненого, абстрактного мисленн€.

” мов≥ наш≥ у€вленн€, думки ≥ почутт€ вт≥люютьс€ в матер≥альну, чуттЇво сприйману форму ≥ тим самим з особистого надбанн€ стають надбанн€м ≥нших людей. «авд€ки мов≥ св≥дом≥сть формуЇтьс€ ≥ розвиваЇтьс€ €к сусп≥льне €вище, €к духовний продукт житт€ сусп≥льства. Ѕудучи засобом взаЇмного сп≥лкуванн€ людей, обм≥ну досв≥дом, знанн€м, почутт€ми, ≥де€ми, мова звТ€зуЇ людей не т≥льки певноњ соц≥альноњ групи ≥ не т≥льки певного покол≥нн€, а й р≥зних покол≥нь. “ак створюЇтьс€ наступн≥сть ≥сторичних покол≥нь. Ќин≥ ≥снуЇ близько трьох тис€ч мов, за допомогою €ких зд≥йснюЇтьс€ членорозд≥льна мова, ≥ кожна з них маЇ особливу структуру ≥ систему значенн€ сл≥в.

Ќерозривний зв'€зок св≥домост≥ ≥ мови ви€вл€Їтьс€ у р≥зноман≥тних €вищах. ѕо-перше, розвиваючись на основ≥ знанн€, тобто св≥домого в≥дображенн€ €вищ обТЇктивного св≥ту у людському мозку, св≥дом≥сть не ≥снуЇ без матер≥альноњ основи, а саме мови, ви€вленоњ у словах. ѕо-друге, нерозривний зв'€зок св≥домост≥ ≥ мови ви€вл€Їтьс€ у тому, що з самого початку свого ≥снуванн€ мова служила засобом передач≥ соц≥альноњ ≥нформац≥њ, засобом сп≥лкуванн€ людей. “≥льки завд€ки мов≥ людська думка, прибрана у матер≥альну оболонку Ц слово, стаЇ надбанн€м ≥нших людей ≥ даЇ можлив≥сть обм≥нюватись думками, досв≥дом, в≥дчутт€ми, ≥де€ми.

ѕо-третЇ, мова Ї не т≥льки важливим засобом взаЇмного сп≥лкуванн€ людей, засобом передач≥ соц≥альноњ ≥нформац≥њ, але й знар€дд€м њх мисленн€. ¬же у той момент, коли у голов≥ людини думка формуЇтьс€, це в≥дбуваЇтьс€ у форм≥ словесних образ≥в. ясн≥сть мисленн€ перебуваЇ у пр€м≥й залежност≥ в≥д того, наск≥льки ч≥тко ≥ вдало ви€влена у мовному матер≥ал≥ та або ≥нша думка. Ђ„истихї думок не буваЇ, без мови думка не може бути не т≥льки не висловлена, але й не може виникнути у голов≥ людини.

Ќерозривний зв'€зок мови ≥ св≥домост≥ ви€вл€Їтьс€ ≥ в тому, що завд€ки мов≥ людство збер≥гаЇ ≥ накопичуЇ плоди п≥знавальноњ д≥€льност≥, що у друкованому, письмовому вигл€д≥ передаютьс€ в≥д одного покол≥нн€ до ≥ншого, тобто мова ви€вл€Їтьс€ головним знар€дд€м соц≥альноњ памТ€т≥.

 

¬ивчаючи останнЇ питанн€ сем≥нарського зан€тт€, студент маЇ знати, що св≥дом≥сть розгл€даЇтьс€ €к система,щоскладаЇтьс€ з певних компонент≥в. ÷≥ компоненти доповнюють один одного. ¬ид≥л€ють так≥ компоненти або сфери: 1) когн≥тивна (охоплюЇ р≥зн≥ р≥вн≥ п≥знавальноњ д≥€льност≥ людини), 2) мотивац≥йна (настроњ, ≥нтереси, ц≥нност≥), 3) нормативно-проективна сфера (норми, приписи, ц≥л≥, плани, програми).

Ќер≥дко пон€тт€ Ђсв≥дом≥стьї ототожнюЇтьс€з пон€тт€мЂпсих≥ка людиниї. ѕотр≥бно звернути увагу студента, що це помилковий п≥дх≥д, псих≥ка б≥льш складне утворенн€. ¬оно включаЇ дв≥ сфери в≥дображенн€ Ц св≥дом≥сть та несв≥доме. ¬важаЇтьс€, що несв≥доме Ц це сукупн≥сть псих≥чних €вищ, стан≥в д≥й, €к≥ перебувають поза сферою розуму. ƒо несв≥домого належать ≥нстинкти, ≥нтуњц≥€ та автоматизми, сновид≥нн€, г≥пнотичн≥ стани. —учасна наука оперуЇ й пон€тт€м п≥дсв≥домого. ѕ≥дсв≥доме Ц це особливий пласт або р≥вень несв≥домого. ƒо нього належать псих≥чн≥ €вища, повТ€зан≥ з переходом операц≥й д≥€льност≥ з р≥вн€ св≥домост≥ на р≥вень автоматизму.

Ќесв≥доме ≥ св≥доме Ї двома в≥дносно самост≥йними сторонами Їдиноњ псих≥чноњ реальност≥ людини; м≥ж ними виникають досить часто суперечност≥, ≥нод≥ конфл≥кти, але вони взаЇмоповТ€зан≥, взаЇмод≥ють м≥ж собою ≥ здатн≥ дос€гати гармон≥йноњ Їдност≥. ” несв≥домому закладен≥ широк≥ можливост≥ дл€ рац≥онал≥зац≥њ людськоњ життЇд≥€льност≥, особливо це стосуЇтьс€ творчоњ д≥€льност≥ субТЇкта. ÷€ обставина служить основою формуванн€ ≥ррац≥онал≥стичних ф≥лософських вчень. ” цих вченн€х основним у людськ≥й повед≥нц≥ вважаютьс€ р≥зн≥ форми несв≥домого: ≥нстинкти, ≥нтуњц≥€. ¬≥домими представниками ≥ррац≥онал≥зму вважають јртура Ўопенгауера, —ьорена  ТЇркегора, ‘р≥др≥ха Ќ≥цше,≈дуарда √артмана, јнр≥ Ѕергсона, «игмунда ‘рейда, ћарт≥на ’айдеггера. «игмунд ‘рейд, зокрема, будував своЇ розум≥нн€ повед≥нки людини на у€вленн≥ про пануванн€ в людськ≥й псих≥ц≥ статевих пот€г≥в, €к≥ вступають у конфл≥кт ≥з св≥дом≥стю ≥ в результат≥ п≥дпор€дковують њњ соб≥. ќднак багато ф≥лософських шк≥л займають ≥ншу позиц≥ю. ¬они вважають, що первинним у людськ≥й псих≥ц≥ Ї св≥дом≥сть, €ка Ђживл€чиї ≥ значною м≥рою формуючи несв≥доме, в ц≥лому здатна його контролювати, а також визначати загальну стратег≥ю повед≥нки людини.

—л≥д наголосити ≥ на такому елемент≥, що входить до структури св≥домост≥, €к мисленн€. ћисленн€ Ц це процес п≥знавальноњ д≥€льност≥ ≥ндив≥да, €кий характеризуЇтьс€ узагальненим та опосередкованим в≥дображенн€м д≥йсност≥, цей процес завершуЇтьс€ створенн€м абстрактних пон€ть, суджень, €к≥ €вл€ють собою в≥дображенн€ суттЇвих, законом≥рних в≥дношень речей на основ≥ в≥домого, в≥дчутного на дотик, почутого завд€ки розумов≥й д≥€льност≥. ћи проникаЇмо в невидиме, в те, що не сприймаЇтьс€ на дотик ≥ що не можемо почути. ћисленн€ даЇ нам знанн€ про суттЇв≥ властивост≥, звТ€зки ≥ в≥дношенн€. «а допомогою мисленн€ ми зд≥йснюЇмо перех≥д в≥д зовн≥шнього до внутр≥шнього, в≥д €вища до сутност≥ речей, процес≥в.

ƒо структури св≥домост≥ належать також уваг а та пам Т €ть.

 

„инником, що поЇднуЇ вс≥ можлив≥ елементи св≥домост≥ €к системи, вс≥ њњ структурн≥ вим≥ри, Ї самосв≥дом≥сть. ” сучасн≥й ф≥лософськ≥й та психолог≥чн≥й л≥тератур≥ самосв≥дом≥сть розум≥ють €к: 1) обернен≥сть св≥домост≥ на саму себе, поступове усв≥домленн€ акт≥в св≥домост≥; 2) усв≥домленн€ самою людиною (або соц≥альною групою) самоњ себе, свого становища у св≥т≥ ≥ своњх ≥нтерес≥в, потреб та перспектив. ¬заЇмозвТ€зок св≥домост≥ та самосв≥домост≥ дос€гаЇтьс€ завд€ки 1) ставленню до себе; 2) памТ€т≥. —амосв≥дом≥сть Ц важлива умова пост≥йного вдосконаленн€ людини. ” структур≥ самосв≥домост≥ можна виокремити так≥ структурн≥ елементи: самопочутт€, самоп≥знанн€, самооц≥нка, самоконтроль. —амосв≥дом≥сть в ц≥лому т≥сно повТ€зана з рефлекс≥Їю. ” ф≥лософськ≥й л≥тератур≥ рефлекс≥ю визначають €к принцип мисленн€,за допомогою €кого вона зд≥йснюЇ анал≥з ≥ усв≥домленн€ власних форм (категор≥й мисленн€) д≥€льност≥. ќсь чому рефлекс≥ю можна розгл€дати €к д≥€льн≥сть самосв≥домост≥, €ка розкриваЇ внутр≥шню будову ≥ специф≥ку духовного св≥ту людини.

–озум≥нн€ людиною свого внутр≥шнього стану, њњ здатн≥сть до самоконтролю приходить не одразу. —амосв≥дом≥сть, пор€д з такими духовними елементами особистост≥ €к св≥тогл€д, зд≥бност≥, характер, ≥нтереси, формуЇтьс€ п≥д впливом соц≥ального середовища. —ередовище потребуЇ в≥д особистост≥ контролю над своњми д≥€ми ≥ в≥дпов≥дальност≥ за њх результат.

—труктурн≥ елементи св≥домост≥ перебувають у взаЇмозвТ€зку та взаЇмод≥њ ≥ забезпечують св≥домост≥ р€д життЇво важливих дл€ людини функц≥й Ц п≥знавальну, акумул€тивну, акс≥олог≥чну, регул€тивну, функц≥ю ц≥лепокладанн€ та комун≥кативну. “ак≥ головн≥ функц≥њ св≥домост≥. Ћише гармон≥йний њх розвиток формуЇ справд≥ ц≥л≥сну в ≥нтелектуальному та духовному план≥ особист≥сть.

“акож потр≥бно звернути увагу студент≥в ≥ на особливу роль сусп≥льноњ св≥домост≥. —аме вона разом з ≥ндив≥дуальною утворюЇ те, що зазвичай називають духовн≥стю особистост≥, сусп≥льства, народу, держави, людства. ” систем≥ духовност≥ св≥дом≥сть ≥ндив≥д≥в ≥ св≥дом≥сть њхн≥х соц≥альних сп≥льнот, тобто ≥ндив≥дуальна ≥ сусп≥льна св≥дом≥сть, становл€ть д≥алектичну Їдн≥сть. ≤ндив≥дуальна св≥дом≥сть формуЇтьс€ ≥ розвиваЇтьс€ п≥д впливом сусп≥льноњ св≥домост≥, а сусп≥льна св≥дом≥сть поглиблюЇ свою сутн≥сть ≥ поповнюЇ св≥й зм≥ст за рахунок ≥ндив≥дуальноњ.

—усп≥льна св≥дом≥сть за обс€гом значно перевищуЇ ≥ндив≥дуальну. ƒалеко не вс≥ компоненти сусп≥льноњ св≥домост≥ в њх складн≥й ≥ суперечлив≥й взаЇмод≥њ, р≥знор≥вневому в≥дображенн≥ сусп≥льного бутт€ перетворюютьс€ в процес≥ соц≥ал≥зац≥њ ≥ндив≥да на його св≥дом≥сть. ¬одночас ≥ндив≥дуальна св≥дом≥сть глибша за сусп≥льну: у п≥дсумку саме вона перетворюЇтьс€ на кер≥вництво д≥€ми ≥ндив≥д≥в. ≤ндив≥дуальна св≥дом≥сть може також, хоч ≥ тимчасово, виходити за меж≥ сусп≥льноњ св≥домост≥. Ќов≥ ≥дењ, €к правило, виникають у св≥домост≥ ≥ндив≥д≥в Ч учених, спец≥ал≥ст≥в, профес≥онал≥в, досв≥дчених практик≥в. якщо вони здобувають визнанн€ соц≥альних сп≥льнот, то поповнюють арсенал сусп≥льноњ св≥домост≥. ÷ей процес перетворенн€ ≥ндив≥дуального на сусп≥льне може бути тривалим за часом.

ќтже, нос≥Їм сусп≥льноњ св≥домост≥ Ї сусп≥льство, нос≥Їм ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥ Ч ≥ндив≥д. ѕр≥оритетним у д≥алектиц≥ ≥ндив≥дуальноњ ≥ сусп≥льноњ св≥домост≥, пров≥дною суперечн≥стю м≥ж ними Ї сусп≥льна св≥дом≥сть. Ќерозум≥нн€ в≥дм≥нност≥ м≥ж ≥ндив≥дуальною ≥ сусп≥льною св≥дом≥стю Ч живильний ірунт дл€ догматизму ≥ волюнтаризму. ƒогматик в≥дмовл€Їтьс€ в≥д свого власного погл€ду на користь, на його думку, загальноприйн€того. ¬олюнтарист, навпаки, ≥гноруЇ сусп≥льну св≥дом≥сть на користь ≥ндив≥дуальноњ. ¬с≥ починанн€ догматик≥в, ≥ волюнтарист≥в насправд≥ звод€тьс€ до утоп≥й, ≥люз≥й, антикультури.

—усп≥льну св≥дом≥сть €к в≥дображенн€ сусп≥льного бутт€ ≥ самост≥йне утворенн€ з внутр≥шньою лог≥кою розвитку у ф≥лософ≥њ представлено двома основними р≥вн€ми: повс€кденним ≥ теоретичним. ¬они Ч результат складност≥, глибини, обірунтованост≥ та адекватност≥ в≥дображенн€ у св≥домост≥ людей сусп≥льного бутт€ ≥, €к правило, називаютьс€ буденною св≥дом≥стю ≥ теоретичною св≥дом≥стю.

—тудент маЇ знати, що буденна св≥дом≥сть Ч початкова стад≥€ розум≥нн€ особист≥стю ≥ сусп≥льством природного ≥ соц≥ального св≥ту, њх об'Їкт≥в ≥ взаЇмозв'€зк≥в м≥ж ними. ¬она представлена думками та ≥де€ми, погл€дами та переконанн€ми, в≥дчутт€ми ≥ настро€ми, звича€ми ≥ традиц≥€ми, джерелами €ких Ї життЇвий досв≥д людей та њх знанн€. ѓњ основними компонентами Ї емп≥ричн≥ знанн€ про св≥т, народна творч≥сть та сусп≥льна психолог≥€.

Ѕуденна св≥дом≥сть виникаЇ в процес≥ повс€кденноњ практики людей, стих≥йно, €к емп≥ричне в≥дображенн€ зовн≥шнього боку д≥йсност≥. “ому дл€ нењ характерн≥ обмежен≥сть мисленн€, в≥дсутн≥сть наукових пон€ть, схильн≥сть до переб≥льшень в оц≥нц≥ под≥й ≥ факт≥в; зм≥шуванн€ причин ≥ насл≥дк≥в, необх≥дност≥ та випадковост≥, сутност≥ та €вища; консерватизм. ” сучасн≥й сусп≥льн≥й св≥домост≥ буденну св≥дом≥сть часто називають здоровим глуздом. …ого достов≥рн≥сть обірунтовуЇтьс€ досв≥дом, авторитетом, загальнодоступними даними науки. « позиц≥й здорового глузду, у принцип≥, можна розгл€дати ≥ обговорювати будь-€к≥ факти ≥ под≥њ д≥йсност≥, але не сл≥д забувати, що його можливост≥ обмежен≥ емп≥ричними узагальненн€ми та метаф≥зичними рамками, а висновки далеко не завжди правильн≥.

—л≥дом за емп≥ричними знанн€ми, важливим елементом буденноњ св≥домост≥ Ї сусп≥льна психолог≥€ (грец. душа ≥ слово, вченн€) Ч сфера соц≥альних в≥дчутт≥в, у€влень, настроњв, емоц≥й, а також ≥люз≥й, забобон≥в, традиц≥й, звичањв. ѓњ структуру утворюють ст≥йк≥ псих≥чн≥ стани людей (чутт€, емоц≥њ, настроњ, забобони); €вища (традиц≥њ, звичањ, звички); процеси (насл≥дуванн€, нав≥юванн€, г≥пноз); погл€ди, ≥дењ, у€вленн€ (у вигл€д≥ переконань, в≥рувань, соц≥альних позиц≥й).

—тудент маЇ знати, що одн≥Їю з активних форм ви€ву сусп≥льноњ психолог≥њ Ї громадська думка Ч стан масовоњ св≥домост≥ з прихованим чи €вним ставленн€м р≥зних груп людей до под≥й ≥ факт≥в д≥йсност≥. ¬она маЇ вигл€д позитивних чи негативних суджень. ѓњ об'Їктом Ї факти ≥ под≥њ, що викликають сусп≥льний ≥нтерес, характеризуютьс€ значущ≥стю та актуальн≥стю, а також припускають розб≥жн≥сть оц≥нок ≥ погл€д≥в. —уб'Їктами (нос≥€ми) громадськоњ думки Ї сусп≥льство в ц≥лому або соц≥альн≥ групи ≥ верстви населенн€: молодь, особи одн≥Їњ профес≥њ, прац≥вники одного п≥дприЇмства, члени одн≥Їњ орган≥зац≥њ тощо.

√ромадська думка регулюЇ повед≥нку ≥ндив≥д≥в, соц≥альних груп та ≥нститут≥в, п≥дтримуЇ певн≥ норми в≥дносин м≥ж людьми. ¬ирок (присуд) громадськоњ думки не можна оскаржити, в≥д нього не можна н≥ в≥дмахнутис€, н≥ в≥дкупитис€. Ќа р≥вн≥ сусп≥льноњ психолог≥њ вона формуЇтьс€ ≥ функц≥онуЇ стих≥йно, у тому числ≥ в раз≥ ман≥пулюванн€ нею з боку державних установ, пол≥тичних орган≥зац≥й, засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ. Ќа цьому р≥вн≥, кр≥м факт≥в ≥ под≥й д≥йсност≥, канал≥в масовоњ комун≥кац≥њ, форм ≥ндив≥дуального ≥ колективного досв≥ду, джерелом громадськоњ думки Ї також чутки.

„утки Ч альтернативна форма поширенн€ пов≥домлень, вираженн€ сусп≥льних настроњв ≥ думок. ¬они ж ≥ формують ц≥ настроњ та думки. —усп≥льство, держава мають вивчати законом≥рност≥ циркул€ц≥њ чуток та усувати њх, долати на основ≥ цих законом≥рностей.

ќтже, у зм≥ст≥ повс€кденноњ св≥домост≥ сусп≥льна психолог≥€ виконуЇ не т≥льки емоц≥йно-св≥тогл€дну, комун≥кативну ≥ регул€тивну функц≥њ, а й активно-д≥€льну. ћотиви, результати, весь процес будь-€коњ д≥€льност≥ багато в чому залежать в≥д психолог≥чноњ атмосфери, в €к≥й вони зд≥йснюютьс€: у ситуац≥њ психолог≥чноњ невр≥вноваженост≥, страху, пан≥ки чи в обстановц≥ масового героњзму, дружби, товариськост≥.

—усп≥льна психолог≥€ Ч ст≥йкий феномен. «≥ зм≥ною сусп≥льного бутт€ психолог≥€ людей зм≥нюЇтьс€ не в≥дразу. “ому п≥д час прийн€тт€ будь-€ких р≥шень урахуванн€ особливостей психолог≥њ њх виконавц≥в обов'€зкове. ѕсихолог≥чний фактор Ї ірунтом, на €кий "падають" ≥дењ та пол≥тичн≥ гасла ≥ €кий живить њх емоц≥йно, допомагаЇ њх сприйн€ттю ≥ зд≥йсненню.

“еоретична св≥дом≥сть в≥дображаЇ сусп≥льне бутт€ в його ≥стотних зв'€зках ≥ законом≥рност€х, ви€вл€Їтьс€ у науц≥ та ≥нших формах св≥домост≥. якщо буденна св≥дом≥сть формуЇтьс€ стих≥йно, то теоретична Ч св≥домо ≥ ц≥леспр€мовано, њњ основу становл€ть д≥алектико Ч матер≥ал≥стична ф≥лософ≥€ ≥ дан≥ науки, а структуру Ч природничо-науков≥ знанн€ та ≥деолог≥€.

≤деолог≥€ (грец. ≥де€, слово, пон€тт€, вченн€) Ч система погл€д≥в та ≥дей (ф≥лософських, рел≥г≥йних, пол≥тичних, правових, моральних, естетичних, наукових), в €ких усв≥домлюютьс€ ≥ оц≥нюютьс€ ставленн€ людей до д≥йсност≥ та одне до одного, соц≥альн≥ проблеми ≥ конфл≥кти; визначаЇтьс€ мета (програми) соц≥альноњ д≥€льност≥ щодо закр≥пленн€ чи зм≥ни (розвитку) сусп≥льних в≥дносин.

≤деолог≥€ ≥ сусп≥льна психолог≥€ в структур≥ сусп≥льноњ св≥домост≥ мають загальну об'Їктивну основу Ч сусп≥льне бутт€. “ому вони д≥алектично Їдин≥. ѕсихолог≥€ соц≥альних сп≥льнот суттЇво впливаЇ на формуванн€ та розвиток соц≥альних ≥дей ≥ теор≥й, а ≥деолог≥€ осмислюЇ ≥ опрацьовуЇ соц≥альн≥ чутт€, у€вленн€ ≥ настроњ. ¬одночас м≥ж сусп≥льною психолог≥Їю та ≥деолог≥Їю Ї глибока в≥дм≥нн≥сть.

—усп≥льна психолог≥€ в≥дображаЇ сусп≥льне бутт€ ц≥л≥сно, безпосередньо, а ≥деолог≥€ Ч опосередковано, абстрактно. як насл≥док, ≥деолог≥њ завжди загрожуЇ само≥зол€ц≥€, зведенн€ до схоластичного теоретизуванн€. ≤деолог≥€ може бути ≥люзорною ≥ помилковою, прогресивною ≥ реакц≥йною, гуманною ≥ людиноненависницькою.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 749 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—лабые люди всю жизнь стараютс€ быть не хуже других. —ильным во что бы то ни стало нужно стать лучше всех. © Ѕорис јкунин
==> читать все изречени€...

2015 - | 1957 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.023 с.