Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 6. —учасна св≥това ф≥лософ≥€




ѕлан

1. «агальна характеристика ≥ основн≥ напр€мки сучасноњ зах≥дноњ ф≥лософ≥њ.

2. ≈кзистенц≥ал≥зм.

3. ‘рейдизм.

4. –ел≥г≥йна ф≥лософ≥€.

5. ѕозитив≥зм.

 

 лючов≥ пон€тт€: абсурдн≥сть бутт€, Увол€ до житт€Ф, Увол€ до владиФ, сц≥Їнтизм, антисц≥Їнтизм, емп≥р≥окритицизм, позитив≥зм, неопозитив≥зм, постпозитив≥зм, прагматизм, феноменолог≥€, персонал≥зм, субл≥мац≥€, ф≥лософська герменевтика, екзистенц≥ал≥зм, неотом≥зм, персонал≥зм, постмодерн≥зм, ≥ррац≥онал≥зм, психоанал≥з, фрейдизм, екзистенц≥€, екзистенц≥ал≥зм, в≥дчуженн€, неотом≥зм, трансцендентальний, Угранична ситуац≥€Ф, свобода, в≥дпов≥дальн≥сть.

 

“еми реферат≥в:

1. ™вропейська ф≥лософ≥€ ’≤’ стол≥тт€.

2. ќсобливост≥ ф≥лософ≥њ ’’ стол≥тт€.

3. ‘≥лософ≥€ ’’ стол≥тт€ €к некласична ф≥лософ≥€.

4. «м≥на ор≥Їнтац≥њ ф≥лософствуванн€ у ’’ стол≥тт≥.

5. —ц≥Їнтизм у духовн≥й культур≥ й у ф≥лософ≥њ.

6. ќсновн≥ етапи еволюц≥њ позитив≥стськоњ ф≥лософ≥њ.

7. ‘≥лософ≥€ прагматизму, њњ джерела та вплив на духовну культуру ’’ стол≥тт€.

8. ‘. Ќ≥цше та ф≥лософ≥€ житт€.

9. ≈кзистенц≥ал≥зм та його соц≥окультурне значенн€.

10. ≈кзистенц≥ал≥зм ≥ феноменолог≥€: под≥бн≥сть ≥ розходженн€.

11. ‘≥лософська герменевтика, њњ джерела та вплив на духовну культуру ’’ стол≥тт€.

12. ќсновн≥ рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ концепц≥њ ’’ стол≥тт€.

13. ‘≥лософський постмодерн≥зм, його джерела та вплив на духовну культуру ’’ стол≥тт€.

14. Ќеофрейдизм ≈. ‘ромма.

15. ≈кзистенц≥ал≥зм  ТЇркегора.

 

ѕитанн€ дл€ контролю та самоперев≥рки знань

1. ¬изначте основн≥ напр€мки сучасноњ ф≥лософ≥њ «аходу.

2. –озкрийте сутн≥сть У‘≥лософ≥њ житт€ Ф та вкаж≥ть представник≥в.

3. Ќазв≥ть основн≥ ф≥лософськ≥ засади позитив≥зму.

4. ¬изначте основн≥ етапи розвитку позитив≥стськоњ ф≥лософ≥њ.

5. ўо ви можете сказати про основн≥ ф≥лософськ≥ ≥дењ неотом≥зму ≥ його звТ€зки з ≥ншими ф≥лософськими концепц≥€ми ’’ стол≥тт€?

6. ўо ви можете сказати про передумови виникненн€:

а) позитив≥зму;

б) неопозитив≥зму;

в) екзистенц≥ал≥зму;

г) неотом≥зму?

7. Ќазв≥ть основн≥ напр€ми розвитку ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму.

–екомендована л≥тература:

 

1. ≤стор≥€ украњнськоњ ф≥лософ≥њ: п≥дручник. Ч  .: јкадемвидав, 2008.Ч624 с.

2. ≤стор≥€ ф≥лософ≥њ ”крањни: хрестомат≥€:навч. пос≥б. /упор€д.: ћ.‘. “арасенко, ћ.ё. –усин, ј. . Ѕичко та ≥н. Ч  ., 1993. Ч 560 с.

3. ѕричеп≥й ™.ћ. ‘≥лософ≥€: п≥друч. дл€ студ. вищих навч. закл. / —ћ. ѕричеп≥м, A.M. „ерюй, Ћ.ј. „екань. Ч  .: јкадемвидав, 2006. Ч 592 с.

4. ‘≥лософ≥€: навч. пос≥б. / Ћ.¬. √уберський. ≤.‘. Ќадольний, ¬.ѕ. јндрущенко та ≥н.; за ред. ≤.‘. Ќадольного. - 6-те вид., виправл. ≥ доповн. Ч  .: ¬≥кар, 2006. Ч 466 с.

5. “аран ¬.ќ. —оц≥альна ф≥лософ≥€: навч. пос≥б. / ¬.ќ. “аран, ¬.ћ. «отов, Ќ.ќ. –езанов. Ч  .: ÷ентр навч. л-ри, 2009. Ч 272 с.

6. ‘≥лософський енциклопедичний словник / ред. кол: ¬.≤. Ўинкарук та ≥н. Ч  .: јбрис, 2002. Ч 800 с.

7. ‘≥лософ≥€: ѕ≥дручник / ќ.ѕ.—идоренко, —.—.  орлюк, ћ.—.‘≥л€н≥н та ≥н.; за ред.. ќ.ѕ.—идоренка. Ц 2-ге вид., переробл. ≥ доп..-  .: «нанн€, 2010.- 414с.

8. ящук “.≤. ‘≥лософ≥€ ≥стор≥њ: курс лекц≥й: навч. пос≥б. / “.≤. ящук.Ч  .: Ћиб≥дь, 2004. Ч 536 с.

 

ћетодичн≥ поради

 

јнал≥зуючи сучасний стан св≥товоњ ф≥лософ≥њ, сл≥д мати на уваз≥, що в ≥снуючих концепц≥€х знайшли специф≥чне в≥дображенн€,

по-перше, суперечност≥ нин≥шнього сусп≥льства ≥, по-друге, обТЇктивн≥ тенденц≥њ розвитку сучасного св≥ту в ц≥лому: проблеми людини, культури, глобальн≥ проблеми тощо. “ому основне завданн€ сучасноњ ф≥л ософ≥њ Ц вивченн€ глибинних зрушень у культур≥, динам≥ки сп≥вв≥дношень м≥ж р≥зними њњ сферами (наука, технолог≥€, пол≥тика, мораль тощо) в усьому њх розмањтт≥ та суперечлив≥й взаЇмод≥њ р≥зних пласт≥в.

¬ажливим дл€ вивченн€ ц≥Їњ теми Ї усв≥домленн€ того факту, що класична ф≥лософ≥€ виходила ≥з головного принципу рац≥онал≥зму Ц з

визнанн€ розуму основою п≥знанн€ та повед≥нки людини, €ка за своњми внутр≥шн≥ми нахилами та зд≥бност€ми Ї розумною ≥стотою ≥, усв≥домлюючи власн≥ можливост≥, орган≥зовуЇ своЇ житт€ на рац≥ональних засадах. Ѕ≥льшост≥ представник≥в класичноњ ф≥лософ≥њ властив≥

п≥знавальний оптим≥зм та впевнен≥сть у можливост≥ вир≥шити за допомогою розуму вс≥ т≥ проблеми, €к≥ поставлен≥ перед людством.

≤нша ≥стотна в≥дм≥нн≥сть класичноњ в≥д сучасноњ ф≥лософ≥њ пол€гаЇ в зм≥н≥ ор≥Їнтир≥в ф≥лософського знанн€. якщо дл€ класичноњ ф≥лософ≥њ вони були повТ€зан≥ з наукою (сц≥Їнтизм), то дл€ сучасноњ характерна недов≥ра до можливостей наукового розуму знайти в≥дпов≥дь на ключов≥, смисложиттЇв≥ питанн€ (антисц≥Їнтизм та постсц≥Їнтизм). як насл≥док, у творах сучасних ф≥лософ≥в роль науки €к ≥деалу ф≥лософського знанн€ часто переходить до мистецтва.

≤нша форма про€ву зм≥ни базовоњ настанови ф≥лософського знанн€ Ц це переор≥Їнтац≥€ ф≥лософ≥њ з природничо-наукового знанн€ (класика) на гуман≥тарне (сучасн≥сть). ѕередумовою б≥льш глибокого осмисленн€ проблеми людини в наш час Ї увага до науково-техн≥чноњ революц≥њ та характеру њњ впливу на св≥тогл€д, спос≥б ≥снуванн€ людини тощо.

” рамках ф≥лософських дискус≥й навколо цих питань вид≥лилис€ два основних напр€мки, що в загальному можна в≥днести не т≥льки до

ф≥лософ≥њ, але ≥ ще ширше Ц до духовноњ культури взагал≥.

ѕерший напр€мок, що досить умовно називають сц≥Їнтизмом, ор≥ЇнтуЇ своњх прихильник≥в на користь науки. —оц≥альн≥ проблеми, думають вони, можна вир≥шити, належним чином розвиваючи ≥ рац≥онально застосовуючи науку. Ќауково-техн≥чний прогрес Ц це не зло, а благо, треба т≥льки розумно користатис€ його плодами. –ац≥онал≥зм сц≥Їнтист≥в в≥дбивс€ й у њхн≥й гносеолог≥чн≥й установц≥ на те, що наукове знанн€ Ї вищим типом знанн€.

ƒругий, антрополог≥чний напр€мок (його також називають антисц≥Їнтистським) займаЇ в цих питанн€х протилежну позиц≥ю. ѕрихильники цього напр€мку стверджують, що в труднощах та стих≥йних лихах сучасного сусп≥льства винн≥ насамперед наука, науково-техн≥чний

прогрес. Ќаука ≥ техн≥ка усе б≥льш в≥ддал€ютьс€ в≥д людини. Ћюдство все част≥ше з≥штовхуЇтьс€ з феноменом в≥дчуженн€. Ќаукове знанн€

втрачаЇ Улюдський вим≥рФ; у гонитв≥ за обТЇктивною ≥стинн≥стю ≥ лог≥чною строг≥стю воно ц≥лком знеособлюЇтьс€.

—ц≥Їнтизм в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ знайшов своЇ €скраве вираженн€ в таких ф≥лософських концепц≥€х (системах), €к позитив≥зм, що маЇ чо-

тири етапи своЇњ еволюц≥њ Ц ранн≥й (класичний) позитив≥зм, емп≥р≥окритицизм, нео- ≥ постпозитив≥зм.  р≥м неопозитив≥зму, до сц≥Їнтист-

ського напр€мку у ф≥лософ≥њ XX ст. належать прагматизм, анал≥тична ф≥лософ≥€, структурал≥зм, ф≥лософ≥€ л≥нгв≥стичного анал≥зу й ≥н. ¬≥дпов≥дно, до ф≥лософського антисц≥Їнтизму (антрополог≥чного напр€мку у ф≥лософ≥њ ’’ ст.) можна в≥днести так≥ ф≥лософськ≥ системи (концепц≥њ), €к феноменолог≥ю, екзистенц≥ал≥зм, ф≥лософську герменевтику. «начним впливом у XX ст. користуютьс€ також ≥ рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ системи й концепц≥њ. —еред них €к найб≥льш впливов≥ в≥дзначимо неотом≥зм ≥ персонал≥зм, що мають звТ€зки €к з≥ сц≥Їнтистським, так ≥ з антрополог≥чним ф≥лософськими напр€мками XX ст.

ƒл€зТ€суванн€ цього питанн€ потр≥бно памТ€тати, щоу середин≥ ’≤’ ст. в розвитку Ївропейськоњ ф≥лософ≥њ в≥дбуваютьс€ ≥стотн≥ зрушенн€, зд≥йснюютьс€ спроби вийти за меж≥ класичного рац≥онал≥зму та гносеоцентризму. «апочаткувавУф≥лософ≥ю житт€Фн≥мецький ф≥лософ јртурЎопенгауер (1788Ц1860). ќсновний тв≥р Ц У—в≥т €к вол€ та у€вленн€Ф, у центр≥ уваги знаходитьс€ проблема людини. «а Ўопенгауером, у св≥т≥ пануЇ не розум, а сл≥па, всемогутн€ Увол€ до житт€Ф. ” такий спос≥б у ф≥лософ≥њ поруч з надрац≥онал≥змом (√егель) зТ€вл€ютьс€ тенденц≥њ ≥ррац≥онал≥зму.

—хематично його глибоке та неоднозначне розум≥нн€ людини можна викласти так: сучасна людина, €кщо њњ розгл€дати в ≥сторичному контекст≥, Ї декадансом (занепадом). ÷ей момент стаЇ особливо виразним дл€ нас, €кщо ми пор≥вн€Їмо наших сучасник≥в з давн≥ми греками. ¬итоки занепаду людини в≥н схильний вбачати в негативному впливов≥ теоретичного ставленн€ до св≥ту та повТ€зував њх з творч≥стю першого теоретика Ц —ократа. —аме його ≥дењ н≥мецький мислитель квал≥ф≥куЇ €к причини дом≥нуванн€ в людському ≥снуванн≥ аполлон≥вського (рац≥онального) начала та пригн≥ченн€ вол≥ до самоутвердженн€ в св≥т≥ Ц вол≥ до влади, вол≥ до могутност≥. «а Ўопенгауером, у св≥т≥ пануЇ не розум, а сл≥па, всемогутн€ Ђвол€ до житт€ї.

≤дењ Ўопенгауера розвиваЇ ≥нший н≥мецький мислитель ‘р≥др≥х Ќ≥цше (1844Ц1900). ќсновн≥ твори: У¬ол€ до владиФ, Ујнтихристи€нинФ, Уѕо той б≥к добра ≥ злаФ. «а Ќ≥цше, житт€ Ц основа св≥тобудови, це в≥чне становленн€ без початку ≥ к≥нц€, без мети ≥ смислу. –уш≥йна сила житт€ Ц вол€ до влади.

ќдним з базових чинник≥в занепаду Ївропейськоњ людини Ї негативний та деструктивний вплив христи€нства Ц Уплатон≥зм дл€ народуФ (€к його називав Ќ≥цше). ƒостатньою п≥дставою дл€ негативноњ оц≥нки христи€нства Ќ≥цше вважав ор≥Їнтац≥ю його на п≥дтримку слабких та нем≥чних натур ≥ пригн≥ченн€ сильних та вольових. Ќ≥цше напол€гаЇ на ≥дењ, що найвищим принципом людського житт€ маЇ бути вол€ до влади, вол€ до могутност≥. Ћюдина, за Ќ≥цше, Ї пром≥жною стад≥Їю еволюц≥њ, що знаходитьс€ м≥ж твариною та надлюдиною, €ка повинна подолати саму себе за допомогою нових моральних нерел≥г≥йних ц≥нностей.

Ѕ≥льш повне розум≥нн€ базових ≥дей Ќ≥цше передбачаЇ зверненн€ до його власних праць та твор≥в сучасних мислител≥в. ѕри цьому доц≥льно зосередити увагу на таких ключових рубриках його спадщини, €к Усмерть ЅогаФ; вченн€ про надлюдину, ≥де€ в≥чного поверненн€; н≥г≥л≥зм, переоц≥нка вс≥х ц≥нностей та вол€ до влади. яскравим св≥дченн€м глибини вченн€ Ќ≥цше та його складност≥ дл€ розум≥нн€ може бути його кредо: УЌе йди за мною, йди за собою!Ф. ¬ченн€ Ќ≥цше, €к критичне переосмисленн€ ф≥лософ≥њ ћодерну, мало величезний резонанс в ф≥лософському житт≥ ’’ ст. ≤нтерес до проблеми його ≥снуванн€, сутност≥ людини завжди ≥снував в Ївропейськ≥й ф≥лософ≥њ. ћислител≥ XX стол≥тт€ висувають ≥ обірунтовують ≥дею про необх≥дн≥сть Унового поворотуФ до людини. ѕри цьому найважлив≥шими серед проблем пропонуЇтьс€ вважати ≥ндив≥дуальн≥ смисложиттЇв≥ питанн€.

” цей пер≥одзначного розвитку набуваЇ екзистенц≥альна ф≥лософ≥€ Ц одна з найб≥льш модних сучасних ф≥лософських систем. ÷е насамперед по€снюЇтьс€ тим, що вона звертаЇтьс€ до людини, њњ житт€, проблем ≥снуванн€, њњ внутр≥шнього св≥ту. ≈кзистенц≥альна ф≥лософ≥€ виникла, €к особливий напр€мок, п≥сл€ ѕершоњ св≥товоњ в≥йни у Ќ≥меччин≥ (ћарт≥н √айдеггер (1889-1976),  арл ясперс (1883-1969) ≥ ƒан≥њ (—ьорен  ТЇркегор (1813-1855), отримала св≥й подальший розвиток п≥сл€ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни у ‘ранц≥њ (∆ан-ѕоль —артр (1905-1980), јльбер  амю (1913-1960), √абр≥ель ћарсель (1889-1973)) та ≤спан≥њ (’осе ќртега-≥-√ассет (1983-1955). ‘≥лософ≥€ екзистенц≥ал≥зму виникла, таким чином, на крутому перелом≥ сусп≥льноњ ≥стор≥њ. ¬она Ї теоретичним усв≥домленн€м драматизму першоњ половини ’’ стол≥тт€, траг≥зму людини, котра потрапила на межу житт€ ≥ смерт≥, бутт€ ≥ небутт€ в результат≥ реальноњ загрози њњ ≥снуванню €к людини, €к виду. Ћихол≥тт€ св≥тових воЇн та њх траг≥чн≥ насл≥дки похитнули ≥люз≥њ частини ≥нтел≥генц≥њ «аходу щодо сенсу житт€, його рац≥ональност≥. Ќа зм≥ну цьому прийшло розчаруванн€, невпевнен≥сть у майбутньому, знев≥ра, в≥дчутт€ приреченост≥ людини, безглузд€ самого њњ ≥снуванн€. Ќеобх≥дно було знайти в≥дпов≥д≥ на запитанн€: в чому сенс житт€? ўо робити? ≤ чи взагал≥ варто жити?

≤дейними джерелами екзистенц≥альноњ ф≥лософ≥њ були: погл€ди датського ф≥лософа —.  ТЇркегора, €кий, до реч≥, вперше використав

пон€тт€ Уекзистенц≥€Ф. «г≥дно з його розум≥нн€м цього пон€тт€ ф≥лософ повинен розгл€дати д≥йсн≥сть субТЇктивно Ц €к в≥н њњ сприймаЇ Ц

лише через своЇ ≥снуванн€, своЇ житт€.

≈кзистенц≥ал≥зм (в≥д лат. existentia Ц ≥снуванн€) Ц це ф≥лософ≥€ ≥снуванн€, ≥снуванн€ людини Ц ≥ррац≥ональний, субТЇктивно-≥деал≥стичний напр€мок у сучасн≥й св≥тов≥й ф≥лософ≥њ. ≤ррац≥ональний (в≥д лат. irrationalis Ц нерозумний) Ц принцип ≥деал≥стичних ф≥лософських вчень, €к≥ розумовому, рац≥ональному п≥знанню протиставл€ють ≥нтуњц≥ю, в≥ру, одкровенн€, Уекзистенц≥альне про€сненн€Ф тощо.

ѕредметом ф≥лософ≥њ ≥снуванн€ або екзистенц≥ал≥зму Ї людина, њњ внутр≥шн≥й св≥т, њњ житт€, субТЇктивн≥сть, усв≥домленн€ нею д≥йсност≥, переповненоњ суперечност€ми.

ќсновними пон€тт€ми ц≥Їњ ф≥лософ≥њ Ї так≥: У≥снуванн€ Ф, Утривога Ф, Урозпач Ф, Узакиданн€ Ф, Уабсурд Ф, Уприречен≥сть Ф, Узаколот Ф, Упровина Ф, Усумн≥в Ф, Ув≥дчай Ф, Упристрасть Ф, Усвобода Ф, Усенс житт€ Ф тощо. “обто, вс≥ ц≥ пон€тт€ стосуютьс€ людини, њњ внутр≥шнього св≥ту Ц всього того, що ≥ Ї предметом ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму.

‘ундаментальним, визначальним пон€тт€м екзистенц≥альноњ ф≥лософ≥њ Ї пон€тт€ ≥снуванн€. ≤снуванн€, на думку —артра, це не що ≥нше,

€к переживанн€ субТЇктом свого власного бутт€. ѕон€тт€ У≥снуванн€ Ф не п≥ддаЇтьс€ п≥знанню н≥ науковими, н≥ ≥ншими методами.

—туденти мус€ть знати, що значне м≥сце у ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму займаЇ проблема свободи, њњ тлумаченн€. —ама Уекзистенц≥€, ≥снуванн€ людини ототожнюЇтьс€ з њњ свободою, однак свобода визначаЇтьс€ €к особист≥сний виб≥р людини. У‘ормула Убути в≥льною Ф дл€ людини означаЇ самовизначенн€ щодо њњ власних бажань Ф. ƒ≥йсна свобода в≥дкриваЇтьс€ дл€ людини тод≥, коли вона знаходитьс€ у пошуку, у турбот≥, тривоз≥, що њњ немаЇ. УЋюдина не може бути то рабом, то в≥льною. ¬она повн≥стю ≥ завжди в≥льна або њњ (людини) немаЇ взагал≥ Ф (∆.-ѕ. —артр).  арл ясперс, пров≥дний представник рел≥г≥йного екзистенц≥ал≥зму, по€снюЇ, що свобода людини Ц це не Ї њњ свав≥лл€. ¬она обмежена законом, гарантуЇтьс€ законом. ‘≥лософи екзистенц≥ал≥сти вважають важливим пон€тт€м ф≥лософ≥њ ≥снуванн€ Усенс житт€ Ф. ƒл€ них актуальним Ї питанн€ Ђ” чому ж сенс житт€? Ќав≥що людина живе? ƒл€ чого?ї

Ѕезумовно, це непрост≥ запитанн€. ќднозначноњ в≥дпов≥д≥ на них немаЇ. ™ р≥зне, неоднозначне розум≥нн€ проблеми сенсу житт€. ™, наприклад, альтруњстичн≥ концепц≥њ: людина живе дл€ того, щоб ≥нших зробити щасливими; сенс житт€ в тому, щоб робити люд€м добро; сенс житт€ Ц в продовженн≥ свого роду; у примноженн≥ добра на земл≥ тощо.

≤ррац≥ональн≥сть бутт€, абсурдн≥сть самого ≥снуванн€ людини, сумн≥ви в можливост≥ рац≥онального п≥знанн€ св≥ту Ц все це складов≥

ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму.

ѕсихоанал≥з Ц теч≥€ в психолог≥њ та ф≥лософ≥њ, що виникла на меж≥ ’≤’ ≥ ’’ ст. ѓњ виникненн€ та поширенн€ повТ€зан≥ з ≥менем «иімунда

‘рейда (1856-1939). Ќин≥шнього вигл€ду психоанал≥з набув завд€ки ≥де€м та зусилл€м його учн≥в та посл≥довник≥в Ц  .√. ёнга, ј. јдлера,  . ’орн≥, —. √рофа, √. ћаркузе, ≈. ‘ромма. ѕон€тт€ Упсихоанал≥з Ф вживаЇтьс€ в л≥тератур≥ в широкому ≥ вузькому значенн≥ цього слова. ” широкому Ц це вченн€ про позасв≥доме та його роль у житт≥ людини. ” вузькому ж Ц це метод л≥куванн€ псих≥чних захворювань, коли за допомогою спец≥альних процедур пац≥Їнту допомагають усв≥домити причини псих≥чних травм та зв≥льнитис€ в≥д них.

Ќесв≥доме або п≥дсв≥дом≥сть тут Ц це все те, що знаходитьс€ за межами нашоњ св≥домост≥, хоча належить до сфери псих≥ки. ƒоречно

зауважити, що ‘рейд не був першим досл≥дником сфери несв≥домого. ѕереор≥Їнтац≥€ в Ївропейськ≥й культур≥ на досл≥дженн€ несв≥домого

багато в чому завд€чуЇ творчост≥ Ўопенгауера та Ќ≥цше з њх вченн€ми про волю €к первинну реальн≥сть.

«. ‘рейд в≥дстоював думку про те, що повед≥нку дорослоњ людини багато в чому визначають переживанн€ дит€чого в≥ку, €к≥ були Узабут≥ Ф та вит≥снен≥ з≥ св≥домост≥. ¬они продовжують ≥снувати в п≥дсв≥домост≥ та зумовлюють стражданн€ людини, розростаючись ≥нод≥ до

значних псих≥чних порушень.  ожна доросла людина маЇ у соб≥ багато комплекс≥в, страх≥в, забобон≥в, котр≥ ≥нод≥ про€вл€ютьс€ у вигл€д≥

дивацтв, а часом набувають антисоц≥ального характеру. јнал≥зуючи под≥бн≥ несв≥дом≥ глибинн≥ переживанн€ пац≥Їнт≥в, €к≥ стали причиною невроз≥в, ‘рейд вважаЇ, що первинним джерелом життЇвоњ активност≥ Ї сексуальний ≥нстинкт Ц л≥б≥до. Ћ≥б≥до тут Ц це ун≥версальна

енерг≥€ сексуального бажанн€, що Ї загальним джерелом почутт≥в, бажань, глибинною причиною повед≥нки людини €к сусп≥льноњ ≥стоти.

Ѕ≥льш глибоке розум≥нн€ теор≥њ ‘рейда передбачаЇ увагу до зм≥сту таких пон€ть, €к вит≥сненн€ та субл≥мац≥€, а також увагу до його вченн€

про структуру псих≥ки, основними компонентами €коњ Ї: я (св≥дом≥сть), ¬оно (надсв≥дом≥сть), Ќад-я (цензор).

 . ёнг (1875-1961) на в≥дм≥ну в≥д вченн€ свого вчител€ про особист≥сне несв≥доме розробив теор≥ю надперсонального, Уродового Ф,

або колективного несв≥домого, котре складаЇтьс€ ≥з сукупност≥ архетип≥в Ц таких структур псих≥ки, €к≥ визначають повед≥нку вс≥х представник≥в людського роду.

—воЇр≥дного розвитку вченн€ ‘рейда набуло в творчост≥ ≈р≥ха ‘ромма (1900-1980), €кий прагнув поЇднати його з особист≥сно ор≥Їн-

тованим марксизмом. ѕри цьому основна увага ‘ромма зосереджена на осмисленн≥ таких центральних категор≥й св≥торозум≥нн€, €к в≥дчуженн€ та любов. ” ход≥ синтезу атењстичного вченн€ ‘рейда та соц≥ально ор≥Їнтованого марксизму ‘ромм доходить до висновку, що любов дл€ людини Ї б≥льш важливою, н≥ж б≥олог≥чне бажанн€ та матер≥альна потреба.

¬ивченн€ наступного питанн€ повТ€зане ≥зсучасною рел≥г≥йною ф≥лософ≥Їю. ѕ≥д впливом р≥зних в≥роспов≥дань вона розпод≥л€Їтьс€

на р€д ф≥лософських шк≥л, концепц≥й, доктрин, тип≥в мисленн€. ¬иход€чи з цього можна говорити про христи€нську, ≥удањстську, мусульманську, будд≥йську, ламањстську та ≥нш≥ рел≥г≥йн≥ ф≥лософ≥њ. ” рамках христи€нства ≥снують ≥ розвиваютьс€ католицька, протестантська ≥ православна ф≥лософ≥њ.  ожна з них маЇ своњ особливост≥. ѕ≥д визначенн€ рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ звичайно п≥дпадають так≥ ф≥лософськ≥ школи, €к персонал≥зм Ц ≈. ћуньЇ (1905-1950), ћ.ќ. Ѕерд€Їв (1874-1948), Ћ.≤. Ўестов (1866-1938) та ≥н.; христи€нський еволюц≥он≥зм Ц “ей€р де Ўарден (1881-1955); неопротестантизм Ц ѕ. “илл≥х (1886-1965), –. Ѕультман (1884-1976) та ≥нш≥, неотом≥зм Ц ∆. ћаритен (1882-1973), ≈. ∆ильсон (1884-1978), ё. Ѕохенський (1902-2005) та ≥н. –ел≥г≥йна ф≥лософ≥€ вже за визначенн€м поЇднуЇ вс≥ проблеми з вченн€м про Ѕога, €к досконале бутт€, абсолютна реальн≥сть, чи€ вол€ простежуЇтьс€ в ≥стор≥њ й у культур≥. ѕроблеми розвитку гуман≥зму повТ€зан≥ з ≥стор≥Їю розвитку христи€нськоњ рел≥г≥њ. ”с≥ питанн€ етики, естетики, космолог≥њ прогл€даютьс€ через призму христи€нського вченн€. ¬елику роль в≥д≥грають у рел≥г≥йн≥й ф≥лософ≥њ проблеми поЇднанн€ ¬≥ри ≥ –озуму, науки ≥ рел≥г≥њ, можливост≥ синтезу ф≥лософ≥њ, теолог≥њ ≥ науки при визначальному вплив≥ теолог≥њ. ÷ентральна проблема сучасноњ рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ Ц проблема

людини. як ставитьс€ людина до Ѕога? яка м≥с≥€ людини в ≥стор≥њ, у чому зм≥ст бутт€ людини, зм≥ст убол≥вань, зла, смерт≥ Ц €вищ, що, незважаючи на прогрес, так широко поширен≥? ƒо рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ належать неотом≥зм, персонал≥зм, неопротестантизм.

Ќайб≥льш представницькою, широко розповсюдженою у наш час, Ї ф≥лософ≥€ неотом≥зму, заснованого на вченн≥ ≥тал≥йського теолога “оми јкв≥нського (1225-1274). „≥льн≥ представники цього ф≥лософського напр€мку: французи ∆ак ћаритен ≥ ≈тьЇн ∆ильсон, ёзеф Ѕохенський, австр≥Їць √устав ¬еттер, пол€к  арл ¬ойтила Ц ѕапа ≤ван-ѕавло ≤≤ та ≥нш≥.

“еоретичним центром з розробки ф≥лософ≥њ неотом≥зму Ї јкадем≥€ св€того “оми у –им≥, католицький ун≥верситет у ‘рейбурз≥ (Ўвейцар≥€), католицьк≥ ун≥верситети у ¬ашингтон≥, ѕариж≥, ћадрид≥, “оронто, ќттав≥ та ≥н. –одоначальником неотом≥зму Ї “ома јкв≥нський, його теолог≥чне вченн€, €ке ≈нцикл≥кою ѕапи Ћьва ’≤≤≤ (1879) визнано Їдино ≥стинною ф≥лософ≥Їю, що в≥дпов≥даЇ ус≥м христи€нським догматам.

‘≥лософськ≥ проблеми ’≤’-’’ стол≥ть, а також складна ситуац≥ю в сам≥й науц≥, обумовили формуванн€ ≥ виникненн€ неопозитив≥зму. ћова йде про кризу у ф≥зиц≥ ≥ математиц≥ на злам≥ ’≤’-’’ ст. ” ф≥зиц≥ Ц це св≥тогл€дна криза, криза староњ механ≥стичноњ картини св≥ту, в €ку не вписувалис€ нов≥ в≥дкритт€ (рентген≥вськ≥ промен≥, рад≥оактивн≥сть, фотоефект, хвильов≥ властивост≥ часток та ≥н.) й нов≥ теор≥њ (спец≥альна теор≥€ в≥дносност≥ ≥ квантова механ≥ка). ¬≥дбувалос€ Уламанн€ старих пон€ть Ф. ” математиц≥ ж, ц≥й найб≥льш строг≥й, точн≥й ≥ над≥йн≥й науков≥й дисципл≥н≥, ви€вилис€ вади, парадокси в самому њњ фундамент≥ Ц парадокси в теор≥њ множин. —ц≥Їнтистсько ор≥Їнтован≥ ф≥лософи думали, що виною всього Ї недосконал≥сть мови науки. «в≥дси ≥ виникла ≥де€ побудови ≥деальноњ мови науки, в≥льноњ €к в≥д парадокс≥в, так ≥ протир≥ч з≥ старою механ≥стичною картиною св≥ту.

—ц≥Їнтистський напр€мок у ф≥лософ≥њ представлений позитив≥змом, його р≥зновидами та прагматизмом.

ѕерший Ц класичний позитив≥зм, бере св≥й початок в≥д французького ф≥лософа ќ.  онта, €кий поставив перед собою завданн€ перебороти абстрактн≥сть ≥ спекул€тивн≥сть ф≥лософ≥њ √егел€ (про що вже йшла мова вище) на користь науки ≥ осмисленн€ њњ дос€гнень. «нанн€ Ї

науковим наст≥льки, наск≥льки в≥дпов≥даЇ критер≥€м найб≥льш розвинутоњ форми наукового знанн€ Ц ≥деалам ≥ критер≥€м природничих наук. ≤ насамперед це критер≥й, що перев≥р€Їтьс€ у досв≥д≥, шл€хом зведенн€ до експериментальних даних чи чуттЇвих сприйн€ть. —аме таке знанн€ ќ.  онт вважав позитивним, г≥дним розгл€ду (зв≥дси ≥ терм≥н ЦУ позитив≥зм Ф). ‘≥лософ≥ю ж у традиц≥йному сенс≥ (наприклад, у сенс≥ н≥мецькоњ класики, €к метаф≥зику) в≥н в≥дкидав, тому що вона м≥стила спекул€тивн≥, що принципово не перев≥р€ютьс€, твердженн€ типу:

Усв≥т Ц неск≥нченнийФ, Упрогрес Ц неподоланий Ф та ≥нше. ѕозитив≥стську ф≥лософ≥ю дал≥ розвивали англ≥йськ≥ ф≥лософи ƒ. ћ≥лль (1806-1873) ≥ √. —пенсер (1870-1903). ” друг≥й половин≥ XIX ст. цей ф≥лософський напр€мок набуваЇ все б≥льш субТЇктивного характеру. ѕозначивс€ вплив ≥деал≥стично ор≥Їнтованих емп≥рик≥в ƒ. Ѕеркл≥ ≥ ƒ. ёма. “им самим позитив≥зм вступаЇ у другий етап своЇњ еволюц≥њ, що ≥нод≥ називаЇтьс€ емп≥р≥окритицизмом. —еред його представник≥в назвемо –. јвенар≥уса (1840-1896), ≈. ћаха (1838-1916), що розгл€дали св≥т €к сукупн≥сть Унейтральних елемент≥в Ф чи Ун≥чињх Ф в≥дчутт≥в (≥ взагал≥, будь-€ка р≥ч дл€ них Ц це комплекс в≥дчутт≥в).

Ќа третьому етап≥ емп≥р≥окритицизм вит≥сн€Їтьс€ неопозитив≥змом, завданн€ €кого Ц побудова ≥деальноњ мови науки. ¬≥дзначимо дл€

простоти лише два основн≥ положенн€ ц≥Їњ ф≥лософ≥њ. ѕо-перше, це концепц≥€ атомарних висловлень Ћ. ¬≥тгенштейна (1889-1951), п≥д

€кими в≥н мав на уваз≥ найб≥льш прост≥ пропозиц≥њ (висловленн€), що належать безпосередньо до чуттЇвих даних. “ак≥ висловленн€ можуть

бути виражен≥ в пропозиц≥€х типу: У“ро€нда Ц червона Ф, Устр≥лка шкали S приладу P в≥дхилилас€ на N под≥лок Ф. ѕо-друге, це принцип

вериф≥кац≥њ, що розробл€ли –.  арнап (1891-1970), ћ. Ўл≥к (1882-1936) та ≥нш≥ представники ¬≥денського гуртка. —прощена форма цього

принципу маЇ такий вигл€д: висловленн€ р вважаЇтьс€ елементом мови науки (тобто Ї науково осмисленим, таким, що маЇ п≥знавальне значенн€), €кщо його у к≥нцеве число лог≥чних крок≥в р можна звести до атомарних висловлень.

ќднак реал≥зувати свою мету неопозитив≥зму так ≥ не вдалос€. ќдна з перших, найб≥льш гострих проблем, з €кою з≥ткнулись неопозитив≥сти ≥ €ку вони так ≥ не змогли вир≥шити в рамках своЇњ концепц≥њ, Ц це проблема вериф≥кац≥њ закон≥в науки €к ун≥версальних висловлень. якщо застосовувати до них ≥з ус≥Їю строг≥стю принцип вериф≥кац≥њ, то сл≥д в≥днести њх до невериф≥кованих висловлень, що не мають п≥знавальноњ значущост≥, що суперечить реальному стану справ у науц≥ та практиц≥.

÷е, а також ≥ ≥нш≥ обставини зрештою призвели до розпаду неопозитив≥зму ≥ трансформац≥њ його в постпозитив≥зм, що не втратив своЇњ сц≥Їнтистськоњ ор≥Їнтац≥њ, однак в≥дкинув принцип вериф≥кац≥њ на користь ≥ншоњ ≥нтерпретац≥њ смислу ≥ значенн€ мовних вираз≥в ≥ зробив акцент на вивченн≥ ≥стор≥њ науки, а не њњ мови та лог≥чноњ структури. —еред найб≥льш значущих представник≥в постпозитив≥зму в≥дзначимо таких ф≥лософ≥в, €к “.  ун (1922-1996), —. “улм≥н (1922), ≤. Ћак атос (1922-1974), ѕ. ‘ейЇрабенд (1924-1994) та ≥н. ƒещо пром≥жний ступ≥нь м≥ж нео- ≥ постпозитив≥змом займаЇ  . ѕоппер (1902-1994).

” наш час постпозитив≥зм €к ц≥л≥сна та самост≥йна школа ф≥лософ≥њ вже не ≥снуЇ.

ѕрагматизм €к р≥зновид сц≥Їнтистськоњ ф≥лософ≥њ, виник у к≥нц≥ ’≤’ ст., головним чином у —Ўј, ≥ там же отримав найб≥льш широке розповсюдженн€. …ого основн≥ представники: „. ѕ≥рс (1839-1914), ”. ƒжеймс (1842-1910) ≥ ƒ. ƒьюњ (1859-1952) ор≥Їнтувалис€ на практичну значущ≥сть знанн€, ф≥лософ≥њ зокрема. Ќаприклад, Упринцип прагматизму Ф „. ѕ≥рса визначав значущ≥сть знанн€ його практичними насл≥дками. ”. ƒжеймс розгл€дав прагматизм €к метод розвТ€занн€ ф≥лософських суперечок шл€хом пор≥вн€нн€ Упрактичних насл≥дк≥в Ф, що випливають з т≥Їњ чи ≥ншоњ теор≥њ (концепц≥њ). ≤стина ж, на думку ƒжеймса, Ї Уте, що краще УпрацюЇ Ф на нас, що найкраще п≥дходить до кожноњ частини житт€ Ф.

 

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 789 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћюди избавились бы от половины своих непри€тностей, если бы договорились о значении слов. © –ене ƒекарт
==> читать все изречени€...

2263 - | 2066 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.035 с.