Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 4. ™вропейська класична ф≥лософ≥€ Ќового часу та епохи ѕросв≥тництва




(XVII-XVIII ст.)

ѕлан

  1. ѕон€тт€ Ївропейськоњ класичноњ ф≥лософ≥њ.
  2. ‘ормуванн€ ф≥лософ≥њ Ќового часу. ѕроблема методу наукового п≥знанн€. ‘ренс≥с Ѕекон.
  3. –.ƒекарт Ц автор дедуктивного методу п≥знанн€ ≥ родоначальник ф≥лософського рац≥онал≥зму.

 

 лючов≥ пон€тт€: механ≥чний матер≥ал≥зм, метаф≥зичний метод, емп≥ризм, рац≥онал≥зм, сенсуал≥зм, ≥ндукц≥€, дедукц≥€, субстанц≥€.

 

“еми реферат≥в:

1. ≤де€ Укартез≥анського сумн≥вуФ та рац≥онал≥стичний метод ƒекарта.

2. –озум≥нн€ ‘. Ѕеконом науки та њњ метод≥в.

3. ќсновн≥ ≥дењ рац≥онал≥стичноњ метаф≥зики Ѕ. —п≥нози.

4. ћонадолог≥€ Ћейбн≥ца та сутн≥сть його ун≥версального методу.

5. ‘ранцузьк≥ просв≥тител≥ XVIII ст. про природу людини ≥ сусп≥льства.

6. Ѕлез ѕаскаль Ц великий французький мислитель XVII ст.

7. ћ≥сце ƒж. Ѕеркл≥ в ≥стор≥њ гносеолог≥њ.

8. —утн≥сть полем≥ки “. √оббса з –. ƒекартом.

 

ѕитанн€ дл€ самоконтролю

1. як≥ риси притаманн≥ ф≥лософ≥њ Ќового часу?

2. «Т€суйте особливост≥ та основн≥ напр€мки ф≥лософ≥њ Ќового часу.

3. ” чому пол€гаЇ в≥дм≥нн≥сть ф≥лософ≥њ Ќового часу в≥д попередн≥х етап≥в њњ розвитку?

4. «Т€суйте сутн≥сть рац≥онал≥зму та емп≥ризму.

5. ” чому особлив≥сть ф≥лософ≥њ ‘. Ѕекона?

6. «Т€суйте сутн≥сть ф≥лософського вченн€ –. ƒекарта.

7. ўо таке ≥ндукц≥€ й дедукц≥€?

8. ўо означаЇ пон€тт€ Усенсуал≥змФ?

9. «Т€суйте сутн≥сть ф≥лософського вченн€ ƒж. Ћокка.

10. «Т€суйте соц≥ально-пол≥тичн≥ погл€ди ƒж. Ћокка.

11. ’то був засновником французького просв≥тництва?

12. ” чому сутн≥сть соц≥ально-пол≥тичного вченн€ ¬ольтера?

13. Ќазв≥ть головн≥ ознаки ф≥лософ≥њ ѕросв≥тництва.

14. ” чому пол€гаЇ звТ€зок ѕросв≥тництва та епохи ¬≥дродженн€?

15. як розгл€даютьс€ людина та сусп≥льство у ф≥лософ≥њ ѕросв≥тництва ≥ в теор≥€х французьких матер≥ал≥ст≥в? јргументуйте свою

в≥дпов≥дь.

 

–екомендована л≥тература:

 

1. ≤стор≥€ украњнськоњ ф≥лософ≥њ: п≥дручник. Ч  .: јкадемвидав, 2008.Ч624 с.

2. ≤стор≥€ ф≥лософ≥њ ”крањни: хрестомат≥€:навч. пос≥б. /упор€д.: ћ.‘. “арасенко, ћ.ё. –усин, ј. . Ѕичко та ≥н. Ч  ., 1993. Ч 560 с.

3. ѕричеп≥й ™.ћ. ‘≥лософ≥€: п≥друч. дл€ студ. вищих навч. закл. / —ћ. ѕричеп≥м, A.M. „ерюй, Ћ.ј. „екань. Ч  .: јкадемвидав, 2006. Ч 592 с.

4. ‘≥лософ≥€: навч. пос≥б. / Ћ.¬. √уберський. ≤.‘. Ќадольний, ¬.ѕ. јндрущенко та ≥н.; за ред. ≤.‘. Ќадольного. - 6-те вид., виправл. ≥ доповн. Ч  .: ¬≥кар, 2006. Ч 466 с.

5. “аран ¬.ќ. —оц≥альна ф≥лософ≥€: навч. пос≥б. / ¬.ќ. “аран, ¬.ћ. «отов, Ќ.ќ. –езанов. Ч  .: ÷ентр навч. л-ри, 2009. Ч 272 с.

6. ‘≥лософський енциклопедичний словник / ред. кол: ¬.≤. Ўинкарук та ≥н. Ч  .: јбрис, 2002. Ч 800 с.

7. ‘≥лософ≥€: ѕ≥дручник / ќ.ѕ.—идоренко, —.—.  орлюк, ћ.—.‘≥л€н≥н та ≥н.; за ред.. ќ.ѕ.—идоренка. Ц 2-ге вид., переробл. ≥ доп..-  .: «нанн€, 2010.- 414с.

8. ящук “.≤. ‘≥лософ≥€ ≥стор≥њ: курс лекц≥й: навч. пос≥б. / “.≤. ящук.Ч  .: Ћиб≥дь, 2004. Ч 536 с.

 

 

ћетодичн≥ рекомендац≥њ

ѕерше питанн€ сем≥нарського зан€тт€ знайомить студент≥в з одним ≥з визначальних напр€мк≥в св≥товоњ ф≥лософ≥њ, в основ≥ €кого Ї прагненн€ експериментального досл≥дженн€ природи, розробка метод≥в такого досл≥дженн€, що мало велике значенн€ дл€ теоретичного обірунтуванн€ матер≥альноњ ф≥лософ≥њ XVII-XVIIIст. ÷ей напр€мок представл€ють багато видатних ф≥лософ≥в, але пров≥дна роль все-таки належить ‘.Ѕекону ≥ –.ƒекарту. —аме вони започаткували класичну ф≥лософ≥ю.

“ерм≥н Ђкласичнийї застосовують €к правило, до €вищ, €к≥ стали вершиною у культурному розвитку, бездоганним зразком ≥ особливо пом≥тним внеском в скарбницю людськоњ культури. Ѕезумовно, у такому значенн≥ Ївропейську ф≥лософ≥ю XVII-XVIIIст. можна назвати класичною. ѓњ зразков≥сть пол€гаЇ у тому, що саме вона зумовила стиль Ївропейського мисленн€ Ц рац≥ональний, лог≥чно упор€дкований, побудований на ч≥тко визначен≥й систем≥ пон€ть. ‘≥лософ≥€ цього пер≥оду стала вз≥рцем високоњ ф≥лософськоњ культури, своЇр≥дним ≥деалом ф≥лософського мисленн€. ¬она значним чином вплинула на духовну атмосферу ™вропи, на соц≥ально-пол≥тичний ≥ культурний розвиток Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ.

™вропейська класична ф≥лософ≥€ виникаЇ у пер≥од утворенн€ буржуазного сусп≥льства та його ц≥нностей на противагу ц≥нност€м феодального сусп≥льства. “о був час буржуазних революц≥й в ™вроп≥ (¬ јнгл≥њ, Ќ≥дерландах, ‘ранц≥њ), коли руйнувалис€ вс≥ застар≥л≥ форми сусп≥льного житт€, повТ€зан≥ з епохою феодал≥зму. ÷е визначило надзвичайну критичну спр€мован≥сть класичноњ ф≥лософ≥њ, њњ боротьбу з ус≥м, що некритично сприймалос€ лише на в≥ру. « позиц≥њ розуму були п≥ддан≥ критиц≥ основи рел≥г≥њ, сусп≥льства, державного пор€дку, розум≥нн€ природи тощо. Ќав≥ть сам людський розум стаЇ предметом критичного досл≥дженн€, предметом анал≥зу його можливостей у п≥знанн≥ д≥йсност≥.

–озгл€даючи друге питанн€ необх≥дно зазначити, що у ф≥лософ≥њ XVII ст. виникають два основн≥ напр€мки - емп≥ризм та рац≥онал≥зм. –одоначальником емп≥ризму Ї англ≥йський ф≥лософ ‘.Ѕекон (1561-1626). ¬≥н р≥шуче виступив проти рел≥г≥йно-≥деал≥стичного св≥тогл€ду, схоластичноњ ф≥лософ≥њ, €ка в≥д≥рвана в≥д житт€.

як б≥льш≥сть мислител≥в Ќового часу, ‘.Ѕекон, вважав, що завданн€ ф≥лософ≥њ Ц створити новий метод наукового п≥знанн€, переосмислити завданн€ науки. ” своњх досл≥дженн€х в≥н використовував експеримент та звернув увагу на його вин€ткову значущ≥сть дл€ знаходженн€ ≥стини.

ѕри п≥дготовц≥ до сем≥нарського завданн€ зверн≥ть увагу на те, що вченн€ про Ђпривидиї було повТ€зане з методом п≥знанн€, €кий розробив англ≥йський ф≥лософ ‘.Ѕекон. ¬≥н був переконаний, що п≥знавати природу можна лише певним методом, €кий позбавлений еклектичних шукань та непосл≥довностей. ѕроблему вибору ≥стинного методу та њњ розвТ€занн€ Ѕекон викладаЇ своњм улюбленим алегоричним способом. –озгл€даючи ≥стор≥ю науки, ‘. Ѕекон установив, що в н≥й ч≥тко простежуютьс€ два шл€хи п≥знанн€: догматичний та емп≥ричний. ¬≥н показав, що вчений, €кий дотримуЇтьс€ догматичного методу, нагадуЇ павука, що снуЇ павутину з самого себе, робить висновки, в≥д≥рван≥ в≥д житт€. ¬чений, €кий дотримуЇтьс€ догматичного методу, намагаючись накопичити максимум факт≥в, нагадуЇ мурашку, що нерозсудливо т€гне до мурашника все, що трапл€Їтьс€ њй на шл€ху. ≤стинний метод п≥знанн€ пол€гаЇ в розумов≥й обробц≥ матер≥ал≥в, на основ≥ досв≥ду. ”чений, €кий дотримуЇтьс€ такого методу, нагадуЇ бджолу, що збираЇ солодк≥ соки ≥з кв≥т≥в ≥ переробл€Ї њх на мед. “аким чином, Ѕекон намагаЇтьс€ уникнути крайнощ≥в емп≥ризму та рац≥онал≥зму.

”с€ке п≥знанн€ ≥ вс€кий винах≥д повинн≥ спиратис€ на досв≥д, тобто рухатис€ в≥д вивченн€ поодиноких факт≥в до загальних положень.

“акий метод маЇ назву ≥ндуктивного. ≤ндукц≥€ Ц форма висновку, за €коњ на п≥дстав≥ знанн€ про окреме робитьс€ висновок про загальне, спос≥б м≥ркуванн€, за допомогою €кого встановлюЇтьс€ обірунтован≥сть висунутого припущенн€.

Ѕекон переконаний: знанн€ Ц це сила, ≥ той, хто волод≥Ї знанн€ми, буде могутн≥м. Ући ст≥льки можемо, Ц говорив Ѕекон, Ц ск≥льки знаЇмо Ф. Ѕекон розум≥в практичну ефективн≥сть знань €к доказ њх ≥стинност≥, а ≥стинн≥сть Ц €к запоруку њх подальшого використанн€. Ќа думку Ѕекона, УЅог створив людський розум под≥бним до дзеркала, здатного в≥добразити весь св≥т...Ф. «в≥дси механ≥стичне за своЇю

сутн≥стю у€вленн€ про ≥стину €к УточнеФ в≥ддзеркалюванн€ предмет≥в ≥ процес≥в природи ≥ про помилки €к спотворенн€ такоњ дзеркальноњ

коп≥њ внасл≥док д≥њ р≥зного роду зовн≥шн≥х причин. Ѕекон називаЇ њх У≥доламиФ, або УпривидамиФ, вир≥зн€ючи чотири групи таких ≥дол≥в:

1) Упривиди родуФ, €к≥ повТ€зан≥ з недосконал≥стю самого людського розуму; 2) Упривиди печериФ Ц спотворенн€, що мають своњм джерелом ≥ндив≥дуальн≥ особливост≥ (недол≥ки) розуму ≥ндив≥д≥в; 3) Упривиди площ≥Ф, що породжуютьс€ сп≥лкуванн€м людей, процес €кого навТ€зуЇ ≥ндив≥дам т≥ або ≥нш≥ помилков≥, але так≥, що вже стали звичними, у€вленн€; 4) Упривиди театруФ Ц т≥, €к≥ породжуютьс€ сл≥пою в≥рою людей в авторитети, старовинн≥ традиц≥њ та думки.

ѕри п≥дготовц≥ до сем≥нарського зан€тт€ зверн≥ть увагу на те, що вченн€ про УпривидиФ було повТ€зане з методом п≥знанн€, €кий розробл€в англ≥йський ф≥лософ. ‘. Ѕекон. ¬≥н був переконаний, що п≥знавати природу можна лише певним методом, €кий позбавлений еклектичних шукань та непосл≥довност≥. ѕроблему вибору ≥стинного методу та њњ розвТ€занн€ Ѕекон викладаЇ своњм улюбленим алегоричним способом.

≤снують три основн≥ шл€хи п≥знанн€: шл€х павука, шл€х мурашки та шл€х бджоли. ≈кспериментальному знанню в≥дпов≥даЇ метод Ѕекона, €кий складаЇтьс€ з≥ сходженн€, пор≥вн€нн€, анал≥зу та експерименту. Ѕекон вид≥л€в у склад≥ душ≥ безсмертну, створену Ѕогом, розумну

њњ частину.

—л≥д мати на уваз≥, що –.ƒекарт на в≥дм≥ну в≥д ‘.Ѕекона, п≥дкреслюЇ рац≥ональне начало в п≥знанн≥. –озум Ї головним джерелом п≥знанн€, б≥льш того, критер≥Їм його ≥стинност≥. –оль досв≥ду в≥н зводить до простоњ емп≥ричноњ перев≥рки даних розумових побудов.

” теор≥њ п≥знанн€ –.ƒекарт розвиваЇ рац≥онал≥зм, тобто вченн€, зг≥дно з €ким розум, думка визнаЇтьс€ найвищою ц≥нн≥стю. ¬≥н сформулював чотири правила методу.

ќбірунтовуючи вир≥шальне значенн€ рац≥онал≥зму в п≥знанн≥, ƒекарт з недов≥рою ставитьс€ до орган≥в чутт€. ¬≥н розвиваЇ Ђметод сумн≥вуї.

«аслуговуЇ на увагу вченн€ ƒекарта про вроджен≥ ≥дењ. ƒекарт вважав, що де€к≥ пон€тт€ ≥ судженн€ Ї вродженими, а ≥нтуњц≥€ усв≥домлюЇ ≥стинн≥сть цих пон€ть ≥ суджень. ¬роджен≥ ≥дењ дають нам знанн€, ≥ ≥нтуњц≥€ забезпечуЇ усв≥домленн€ цього знанн€ та його ≥стинност≥. ƒо вроджених ≥дей в≥н в≥дносить низку пон€ть: Ѕог, ≥снуванн€ пон€ть, числа, структури т≥л, факт≥в, св≥домост≥, свободи вол≥. «а своњми погл€дами –.ƒекарт був дуал≥стом. ƒо вроджених ≥дей ƒекарт в≥дносив ≥дею Ѕога, чисел, де€к≥ загальн≥ пон€тт€.

¬ченн€ ƒекарта розвивав Ѕ.—п≥ноза, €кий протиставив дуал≥зму ƒекарта принципи мон≥зму. Ќа думку —п≥нози, ≥снуЇ т≥льки Їдина, €ка знаходитьс€ поза св≥дом≥стю, субстанц≥€, €ка Ї причиною самоњ себе ≥ не потребуЇ ≥нших причин.

¬ етиц≥ Ї його в≥дома теза Ђ—вобода - п≥знана необх≥дн≥стьї. јле вона не в≥дображаЇ реальноњ морально-правоњ свободи в сусп≥льств≥ €ка передбачаЇ виб≥р з альтернатив. ÷е показав наступний розвиток ≥стор≥њ.

¬ивчаючи ≥дењ мислител≥в Ќового часу, потр≥бно зупинитись на досл≥дженн≥ сутност≥ сенсуал≥зму €к ф≥лософського напр€мку. ƒ.Ћокк (1637-1704) в≥домий €к творець класичного сенсуал≥зму, творець трактату Ђƒосв≥д про людський розумї (1690). «а своЇю сутн≥стю ф≥лософ≥€ Ћокка маЇ антидекарт≥вське спр€муванн€.

Ћокку першому вдалос€ довести, що мисленн€ загального ірунтуЇтьс€ на чуттЇвому сприйн€тт≥ сущого та сутност≥, що знанн€ загального та ≥стина побудован≥ на досв≥д≥. —енсуал≥зм у теор≥њ п≥знанн€ Ћокка т≥сно пов'€заний з методолог≥чним емп≥ризмом; в≥н визнаЇ роль розуму, однак обмежуЇ його значенн€.

ƒуша людини (мисленн€), на думку Ћокка, позбавлена вроджених ≥деальних структур, ≥дей, пон€ть, принцип≥в. ¬≥н проголошуЇ душу Ђчистим аркушемї на €кий лише досв≥д накладаЇ св≥й в≥дбиток.

Ќаступний представник - ƒжордж Ѕеркл≥ посл≥довно досл≥джуЇ можливост≥ чуттЇвого п≥знанн€ д≥йсност≥, насл≥дуючи головн≥ принципи ф≥лософ≥њ Ћокка, водночас висв≥тлюючи слабк≥ м≥сц€ сенсуал≥зму матер≥ал≥стичного. Ќа основ≥ роздум≥в про властивост≥ субстанц≥њ, €к нос≥€ властивостей речей, Ѕеркл≥ робить висновок, що субстанц≥€ принципово не дана чутт€ми. Ќатом≥сть в≥н схил€Їтьс€ до думки, що саме людськ≥ чутт€ Ї основою, субстанц≥Їю речей, що сприймаЇтьс€ €к сукупн≥сть р≥зних властивостей. ” прац≥ Ђ“рактат про принципи людського знанн€ї Ѕеркл≥ робить остаточний висновок, що субстанц≥Їю може бути лише дух чи субТЇкт, €кий сприймаЇ чутт€.

ўоб довести це, в≥н використовуЇ анал≥з р≥зних чуттЇвих властивостей людини ≥ стверджуЇ, що чуттЇве сприйн€тт€ кольор≥в, руху, смаку,

форм речей неможливе без в≥дпов≥дних ≥дей, котр≥ повинн≥ бути присутн≥ми до самого сприйн€тт€ реч≥ чи виникати водночас ≥з чутт€ми.

¬казуючи на суперечлив≥сть ситуац≥њ, коли ≥де€ може ≥снувати до сприйн€тт€ речей (бо мати ≥дею фактично означаЇ на€вн≥сть чуттЇвого

сприйн€тт€), Ѕеркл≥ проголошуЇ помилковою думку про можлив≥сть ≥снуванн€ матер≥альноњ, не мисл€чоњ субстанц≥њ.

”с≥ реч≥ Ї лише Укомплексами наших в≥дчутт≥в Ф. ѓх ≥снуванн€ можливе лише завд€ки наш≥й св≥домост≥. “ому дл€ Ѕеркл≥ важливо вир≥шити проблему, зв≥дки ц≥ У≥дењ Ф виникають у наших думках. ƒане питанн€ наштовхуЇ Ѕеркл≥ на необх≥дн≥сть обмеженн€ абсолютност≥ створеноњ ним ф≥лософськоњ позиц≥њ субТЇктивного ≥деал≥зму вченн€м рац≥онал≥стичного пор€дку про св≥т €к результат одн≥Їњ верховноњ духовноњ причини Ц Ѕога.

ƒавид ём (1711-1776) теж продовжуЇ традиц≥њ англ≥йськоњ школи сенсуал≥зму. Ќа в≥дм≥ну в≥д Ћокка (€кий вбачав джерело наших в≥дчутт≥в у реальност≥ поза субТЇктом) та Ѕеркл≥ (€кий вбачав джерело наших чутт≥в у духов≥ або у божеств≥), ём вважаЇ, що неможливо довести остаточно н≥ точку зору першого, н≥ точку зору другого ф≥лософа. ём робить спробу керуватис€ лише тим, що можна довести емп≥ричним шл€хом, в≥дкидаючи г≥потетичн≥ тлумаченн€. “ому в≥н визначаЇ, що людина може оперувати лише зм≥стом наших чутт≥в, а не пон€тт€м про њх субстанц≥ю. Ќаш≥ сприйн€тт€ св≥ту не дають можливост≥ довести н≥ його ≥снуванн€, н≥ його в≥дсутн≥сть. “ака агностична позиц≥€

обірунтовуЇтьс€ у в≥домих творах ƒ. ёма У“рактат про людську природуФ (1738), Уƒосл≥дженн€ людського розумуФ (1751) та ≥н. ”с≥ Удуховн≥ сприйн€тт€Ф в≥н розд≥л€Ї на два р≥зновиди: перший охоплюЇ б≥льш сильн≥ ≥ визначаЇтьс€ терм≥ном Увраженн€Ф, €к≥ д≥ють п≥д час баченн€, тактильного в≥дчутт€ тощо; другий Ц ≥дењ (у€вленн€), €к≥ в≥н визнаЇ менш сильними ≥ точними. ”с≥ наш≥ ≥дењ чи враженн€ Ї коп≥Їю чуттЇвих комб≥нац≥й. ¬изнаючи за думкою лише здатн≥сть розд≥л€ти та обТЇднувати, ём стоњть на позиц≥€х ч≥тко окресленого сенсуал≥зму.

 еруючись позиц≥Їю Ћокка, ём вир≥зн€Ї чутт€, €к≥ утворюютьс€ р≥зними чуттЇвими органами, на в≥дм≥ну в≥д вражень, €к≥ Ї певним результатом внутр≥шнього стану субТЇкта. –озум сам по соб≥ не здатен н≥чого додати до вражень, в≥н лише розд≥л€Ї або обТЇднуЇ њх. ём визнаЇ досв≥д найголовн≥шою складовою п≥знанн€. ќднак досв≥д у нього належить лише до оволод≥нн€ нашоњ св≥домост≥ враженн€ми. ƒосв≥д в≥н розгл€даЇ €к утворенн€ схем субТЇктивних д≥й розуму з обТЇднанн€ чи розд≥ленн€ вражень.

ѕот≥м потр≥бно розгл€нути ≥дењ французьких просв≥тител≥в ’V≤≤≤ ст., а саме: ƒ≥дро, ¬ольтера, ѕ. √ольбаха,  . √ельвец≥€, ∆.-∆. –уссо та ≥нших. ¬они наголошували на тому, що за допомогою розуму можна зм≥нити людину. ћислител≥ стверджували, що не ≥снуЇ н≥€кого способу правл≥нн€, €кий можна було б визнати ≥деальним: концентрац≥€ влади призводить до деспот≥њ, безмежна свобода Ц до анарх≥њ, розпод≥л влади послаблюЇ њњ. ™диний можливий зас≥б пол≥пшенн€ сусп≥льства, особливо морал≥, Ц просв≥тництво, вихованн€.

 

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 536 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

≈сли президенты не могут делать этого со своими женами, они делают это со своими странами © »осиф Ѕродский
==> читать все изречени€...

2263 - | 2165 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.02 с.