Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 10. ƒ≥алектика €к вченн€ про розвиток та њњ альтернативи




ѕлан

1. ƒ≥алектика €к методолог≥чна система.

2. «акони д≥алектики.

3. —п≥вв≥дносн≥ категор≥њ д≥алектики та њх методолог≥чна функц≥€.

 лючов≥ пон€тт€: випадков≥сть, д≥алектика, д≥йсн≥сть, еклектика, загальне, закон, запереченн€, зм≥ст, категор≥€, к≥льк≥сть, метаф≥зика, м≥ра, можлив≥сть, насл≥док, необх≥дн≥сть, одиничне, особливе, причина, протилежн≥сть, протир≥чч€, соф≥стика, спадкоЇмн≥сть, стрибок, сутн≥сть, форма, €вище, €к≥сть.

“еми допов≥дей та реферат≥в

  1. ƒ≥алектика €к теор≥€ розвитку.
  2. —оф≥стика та еклектика Ц альтернативи д≥алектик €к лог≥ки.
  3. ƒогматизм та рел€тив≥зм Ц альтернативи д≥алектики €к теор≥њ п≥знанн€.
  4.  атегор≥њ д≥алектики €к ун≥версальн≥ форми мисленн€.
  5. —п≥вв≥дносне та методолог≥чне значенн€ закон≥в д≥алекти.

ѕитанн€ дл€ контролю та самоперев≥рки знань

  1. ¬аша думка про меж≥ д≥алектичного методу. „и ≥снують вони? ќбгрунтйте в≥дпов≥дь.
  2. „и повТ€зана з д≥алектикою здатн≥сть людини до пост≥йного самооновленн€ та самозбереженн€ перед загрозою хаосу, безчинству, невизначеност≥.
  3. –озкрийте ф≥лософське пон€тт€ закону. Ќавед≥ть приклади р≥зних вид≥в закон≥в.
  4. Ќазв≥ть основн≥ принципи д≥алектики. Ќавед≥ть приклади њх про€ву у р≥зних сферах бутт€.
  5. ” чому пол€гаЇ принципова в≥дм≥нн≥сть д≥алектичного запереченн€ в≥д метаф≥зичного?
  6. як ¬и розум≥Їте твердженн€ √егел€ про те, що Ђд≥алектика Ї ос€гненн€ протир≥ч у њх Їдност≥ї?
  7. ўо Ї пров≥дним у д≥алектичн≥й взаЇмод≥њ форми та зм≥сту?
  8. як ¬и розум≥Їте засади по те, що Ђсутн≥сть €вл€Їтьс€, а €вище суттЇвеї? Ќавед≥ть приклади.
  9. „и може одне ≥ те саме €вище бути одночасно ≥ причиною ≥ насл≥дком? „и можуть причина ≥ насл≥док м≥н€тись м≥сц€ми? Ќавед≥ть приклади.
  10. –озкрийте сутн≥сть альтернативних концепц≥й д≥алектики.

 

–екомендована л≥тература:

 

1. ≤стор≥€ украњнськоњ ф≥лософ≥њ: п≥дручник. Ч  .: јкадемвидав, 2008.Ч624 с.

2. ≤стор≥€ ф≥лософ≥њ ”крањни: хрестомат≥€:навч. пос≥б. /упор€д.: ћ.‘. “арасенко, ћ.ё. –усин, ј. . Ѕичко та ≥н. Ч  ., 1993. Ч 560 с.

3. ѕричеп≥й ™.ћ. ‘≥лософ≥€: п≥друч. дл€ студ. вищих навч. закл. / —ћ. ѕричеп≥м, A.M. „ерюй, Ћ.ј. „екань. Ч  .: јкадемвидав, 2006. Ч 592 с.

4. ‘≥лософ≥€: навч. пос≥б. / Ћ.¬. √уберський. ≤.‘. Ќадольний, ¬.ѕ. јндрущенко та ≥н.; за ред. ≤.‘. Ќадольного. - 6-те вид., виправл. ≥ доповн. Ч  .: ¬≥кар, 2006. Ч 466 с.

5. “аран ¬.ќ. —оц≥альна ф≥лософ≥€: навч. пос≥б. / ¬.ќ. “аран, ¬.ћ. «отов, Ќ.ќ. –езанов. Ч  .: ÷ентр навч. л-ри, 2009. Ч 272 с.

6. ‘≥лософський енциклопедичний словник / ред. кол: ¬.≤. Ўинкарук та ≥н. Ч  .: јбрис, 2002. Ч 800 с.

7. ‘≥лософ≥€: ѕ≥дручник / ќ.ѕ.—идоренко, —.—.  орлюк, ћ.—.‘≥л€н≥н та ≥н.; за ред.. ќ.ѕ.—идоренка. Ц 2-ге вид., переробл. ≥ доп..-  .: «нанн€, 2010.- 414с.

8. ящук “.≤. ‘≥лософ≥€ ≥стор≥њ: курс лекц≥й: навч. пос≥б. / “.≤. ящук.Ч  .: Ћиб≥дь, 2004. Ч 536 с.

 

ћетодичн≥ поради

 

 

ѕри розгл€д≥ першого питанн€ студентам необх≥дно звернути увагу на те, що ф≥лософ≥в завжди ц≥кавили не т≥льки проблеми теор≥њ, тобто тлумаченн€ св≥ту, але й проблема методу, тобто шл€х≥в, заход≥в ≥ прийом≥в наукового п≥знанн€ ≥ перетворенн€ св≥ту. ‘≥лософською теор≥Їю, методом ≥ методолог≥Їю наукового п≥знанн€ ≥ творчост≥ взагал≥ виступаЇ д≥алектика, що в переклад≥ з грецькоњ мови означаЇ мистецтво вести бес≥ду, суперечку. —учасна ф≥лософ≥€ розум≥Ї д≥алектику €к вченн€ про ун≥версальн≥ зв'€зки бутт€ та розвиток, теоретичну ≥ методолог≥чну основу п≥знанн€ та д≥€льност≥, науку про найзагальн≥ш≥ закони розвитку природи, сусп≥льства ≥ св≥домост≥.

—л≥д також пригадати, що сам терм≥н Ђд≥алектикаї вперше застосував —ократ, маючи на уваз≥ д≥алог, спр€мований на взаЇмозац≥кавлене обговоренн€ проблеми з метою дос€гненн€ ≥стини шл€хом протиборства думок, погл€д≥в. —тудент маЇ знати, що вид≥л€ють три ≥сторичн≥ форми д≥алектики: антична, н≥мецького класичного ≥деал≥зму ≥ матер≥ал≥стична.

јнтична д≥алектика започаткувала вс≥ њњ форми. ћислител≥ —тародавньоњ √рец≥њ √еракл≥т, —ократ, «енон, јр≥стотель вперше показали св≥т под≥бним до потоку р≥чки, в €ку неможливо ув≥йти дв≥ч≥, результатом взаЇмод≥њ протилежностей. ќднак зрозум≥ти розвиток €к процес €к≥сних зм≥н, €к виникненн€ принципово нового античн≥ ф≥лософи ще не могли, њх вченн€ було стих≥йним та нањвним, але д≥алектичн≥ здогадки були ген≥альними.

ƒ≥алектика н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ Ч друга њњ ≥сторична форма. ¬она успадкувала все позитивне з д≥алектики античних попередник≥в ≥ ф≥лософським ген≥Їм √. √егел€ перетворилас€ на науково-рац≥ональний всезагальний метод мисленн€.

√. √егель Ч творець д≥алектичноњ лог≥ки. —утн≥сть д≥алектики в≥н вбачав у з'€суванн≥ Їдност≥ протилежностей. ƒ≥алектика Ї ос€гненн€м суперечностей у њх Їдност≥. ѕротилежност≥ тотожн≥, але будь-€ка тотожн≥сть Ч це завжди ≥ в≥дм≥нн≥сть, а розвиток Ї процесом переходу €вища з одного €к≥сного стану до ≥ншого. ќднак моделлю д≥алектики дл€ √. √егел€ була не об'Їктивна реальн≥сть, а мисленн€. ¬≥дпов≥дно в≥н розум≥в ≥ розвиток €к саморозвиток абсолютного духу в≥д бутт€ ≥дей до пон€тт€. ѕон€тт€ Ч суб'Їкт ≥ об'Їкт такого процесу, а д≥алектика Ч д≥алектика пон€ть. “ака позиц≥€ суперечила даним сучасного √. √егелю природознавства, що визнавало д≥алектику речей, природи, тобто об'Їктивну д≥алектику.

ћатер≥ал≥стична д≥алектика Ч трет€ њњ ≥сторична форма. –озроблена  . ћарксом ≥ ‘. ≈нгельсом, марксистською ф≥лософ≥Їю в ц≥лому, вона стала результатом синтезу гегел≥вськоњ ≥деал≥стичноњ д≥алектики та ф≥лософського матер≥ал≥зму (його ще називають антрополог≥чним матер≥ал≥змом) Ћ. ‘ейербаха. ћатер≥ал≥стична д≥алектика Ї вченн€м про всезагальн≥ зв'€зки ≥ найб≥льш загальн≥ закони розвитку бутт€ та мисленн€. ” н≥й суб'Їктивна д≥алектика (д≥алектика пон€ть) Ї в≥дображенн€м об'Їктивноњ д≥алектики (д≥алектики об'Їктивного бутт€). ÷€ д≥алектика стала аналогом руху реального св≥ту природи, сусп≥льства, людини, а не навпаки, €к у √. √егел€.

ћатер≥ал≥стична д≥алектика у застосуванн≥ њњ до вивченн€ природи Ї д≥алектикою природи, до п≥знанн€ Ч теор≥Їю п≥знанн€, до мисленн€ д≥алектичною лог≥кою, до сусп≥льства Ч д≥алектикою сусп≥льного житт€. ƒ≥алектико Ч матер≥ал≥стичний анал≥з €вищ природи, сусп≥льства ≥ св≥домост≥ людей даЇ можлив≥сть в≥дкривати законом≥рност≥ ≥ руш≥йн≥ сили њх розвитку, науково передбачати майбутнЇ ≥ знаходити реальн≥ способи його створенн€. «авданн€ будь-€коњ цив≥л≥зованоњ людини Ч засвоЇнн€ д≥алектичного стилю мисленн€, тобто ос€гненн€ д≥йсност≥ в ус≥й њњ р≥зноман≥тност≥, у пост≥йному рус≥, суперечливост≥, взаЇмод≥њ нового з≥ старим.

—тудентам потр≥бно звернути увагу, що д≥алектика виникла й ≥сторично розвивалась у боротьб≥ з метаф≥зичним методом мисленн€, характерною особлив≥стю €кого Ї одноб≥чн≥сть, абстрактн≥сть, абсолютизац≥€ того чи ≥ншого моменту у склад≥ ц≥лого. ћетаф≥зична концепц≥€ розгл€даЇ €вища ≥ предмети матер≥ального св≥ту €к ≥зольован≥ ≥ не повТ€зан≥ м≥ж собою, €к випадкове накопиченн€ €вищ ≥ предмет≥в. —утн≥сть метаф≥зичноњ концепц≥њ зводитьс€ до того, що вона заперечуЇ внутр≥шнЇ джерело розвитку Ц саморозвиток. ѕричину розвитку природи ≥ сусп≥льства вона вбачаЇ у певн≥й зовн≥шн≥й, надприродн≥й сил≥ ≥ врешт≥ Црешт у Ѕогов≥. ƒ≥алектика та метаф≥зика виступають €к альтернативн≥ способи ф≥лософського ос€ганн€ бутт€ ≥ р≥зн€тьс€ у багатьох суттЇвих моментах. «окрема, по-перше, д≥алектика вважаЇ рух абсолютним, а спок≥й в≥дносним, то метаф≥зика, навпаки, сприймаЇ рух €к суму стан≥в спокою, що Ї пост≥йним; по-друге, д≥алектика визнаЇ взаЇмозвТ€зок ≥ взаЇмообумовлен≥сть €вищ, а метаф≥зика розгл€даЇ њх у в≥дрив≥, у в≥докремленост≥; по-третЇ, з погл€ду д≥алектик≥в, все рухаЇтьс€, все зм≥нюЇтьс€, метаф≥зики, однак, тверд€ть, що €вища незм≥нн≥ у своњй сутност≥.

ƒ≥алектичний метод всеб≥чного ≥ конкретного анал≥зу д≥йсност≥ кор≥нним чином в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д еклектики ≥ соф≥стики, тому теж необх≥дно проанал≥зувати њх в≥дм≥нност≥.

” звТ€зку з цим студентам сл≥д звернути увагу, що за зм≥стом д≥алектика Ї теоретичною та методолог≥чною системою, €ку утворюють принципи, закони, категор≥њ, ≥нш≥ елементи. ѕринцип у ф≥лософ≥њ розум≥Їтьс€ €к основне положенн€ теор≥њ, або загальне правило чи кер≥вна ≥де€ д≥€льност≥. ѕринципи д≥алектики мають у њњ систем≥ статус акс≥ом ≥, отже, задають вих≥дн≥ умови п≥знанн€ та д≥€льност≥, визначають њх спр€мован≥сть та творч≥ потенц≥али. ѕров≥дними серед них Ї принципи всезагального зв'€зку, розвитку, об'Їктивност≥, в≥дображенн€, ≥сторизму, системност≥, ц≥л≥сност≥. ‘ундаментом д≥алектики Ї принципи всезагального зв'€зку та розвитку. ” звТ€зку з цим потр≥бно розгл€нути, що д≥алектику ц≥кавить не рух взагал≥, а перш за все розвиток, €кий розгл€даЇтьс€ €к рух у певному напр€мку, переважно €к рух поступовий, прогресивний, висх≥дний. —л≥д також розгл€нути дв≥ р≥зн≥ тенденц≥њ розвитку: 1) висх≥дна, прогресивна, перех≥д в≥д простого до складного; 2) низх≥дна, спадна, регресивна, перех≥д в≥д складного до простого. Ќеобх≥дно також проанал≥зувати ознаки, що в≥др≥зн€ють д≥алектичний розвиток в≥д руху.

ќтже, розвиток €вл€Ї собою певну форму зм≥ни взагал≥, особливий вид руху, €кому притаманн≥ законом≥рн≥, спр€мован≥, незворотн≥, €к≥сн≥ зм≥ни матер≥альних обТЇкт≥в.

√отуючи друге питанн€ сем≥нарського зан€тт€ необх≥дно звернути увагу, що специф≥чним синтезом принцип≥в у д≥алектиц≥ Ї пон€тт€ закону.

«акон у ф≥лософ≥њ визначаЇтьс€ €к в≥дображенн€ об'Їктивних, загальних, суттЇвих, необх≥дних зв'€зк≥в об'Їкт≥в, €вищ ≥ процес≥в бутт€, що повторюютьс€. «акони Ї ≥Їрарх≥чними ≥ р≥зноман≥тними. ” специф≥чних законах в≥дображаЇтьс€ розвиток конкретних зв'€зк≥в: ф≥зичних, х≥м≥чних, б≥олог≥чних та ≥нших. «агальн≥ закони виражають розвиток зв'€зк≥в, характерних дл€ вс≥Їњ природи, або всього сусп≥льства, або св≥домост≥. ¬сезагальн≥ закони в≥дображають ун≥версальн≥ зв'€зки ≥ природи, ≥ сусп≥льства, ≥ св≥домост≥. ƒ≥алектика вивчаЇ всезагальн≥ закони розвитку бутт€ ≥ п≥знанн€, основними з €ких Ї: закон взаЇмного переходу к≥льк≥сних ≥ €к≥сних зм≥н, закон Їдност≥ та "боротьби" протилежностей, закон запереченн€ запереченн€. —л≥д зауважити, що ц≥ закони д≥алектики посл≥довно в≥дпов≥дають на запитанн€ про розвиток: €ким чином? чому? в €кому напр€м≥ в≥н в≥дбуваЇтьс€?

«г≥дно ≥з законом взаЇмного переходу к≥льк≥сних ≥ €к≥сних зм≥н, к≥льк≥сн≥ зм≥ни в об'Їктах поступово накопичуютьс€, на певному етап≥ розвитку порушують њх м≥ру ≥ зумовлюють у них кор≥нн≥ €к≥сн≥ зм≥ни. « цього визначенн€ випливаЇ висновок, що зм≥ст ≥ функц≥њ закону розкриваютьс€ через категор≥њ "к≥льк≥сть", "€к≥сть", "м≥ра" з њхньою загальною родовою ознакою Ч "властив≥стю".

як≥сн≥ ≥ к≥льк≥сн≥ зм≥ни в об'Їктах законом≥рн≥, об'Їктивн≥ й загальн≥. Ѕудь-€кий предмет, р≥ч, €вище, процес розвиваютьс€ через взаЇмод≥ю €к≥сних ≥ к≥льк≥сних властивостей та њх зв'€зк≥в, поступове накопиченн€ к≥льк≥сних зм≥н, порушенн€, за певних умов, м≥ри ≥ перех≥д до новоњ €кост≥, до виникненн€ нового об'Їкта з ≥ншими €к≥сними ≥ к≥льк≥сними характеристиками.

‘ормою таких переход≥в Ї стрибок Ч ще одна ф≥лософська категор≥€ закону, €ка виражаЇ процес перетворенн€ об'Їкт≥в. ¬≥н Ч стрибкопод≥бний. —трибки розр≥зн€ютьс€ за формою, масштабами, тривал≥стю тощо. ” розвитку живоњ матер≥њ розр≥зн€ютьс€ еволюц≥йн≥ ≥ революц≥йн≥ стрибки. ≈волюц≥€ (лат. розгортанн€) Ч це процес поступових к≥льк≥сно-€к≥сних зм≥н об'Їкт≥в за збереженн€ њх основноњ €кост≥, тобто визначеност≥ в≥д њх виникненн€ до перетворенн€ на ≥нш≥ об'Їкти або стани. –еволюц≥€ (лат. поворот, переворот) Ч це процес к≥льк≥сно-€к≥сних зм≥н об'Їкт≥в з перетворенн€м њх основноњ €кост≥, перериванн€м поступовост≥ в розвитку. ” класиф≥кац≥њ революц≥й виокремлюютьс€ промислов≥, науково-техн≥чн≥, культурн≥, ф≥лософськ≥ та ≥н. ќсобливо значущ≥ соц≥альн≥ революц≥њ €к способи зм≥ни сусп≥льних систем. ” таких системах революц≥€ й еволюц≥€ Ї њх необх≥дними компонентами розвитку. ¬они створюють суперечливу Їдн≥сть. –еволюц≥њ визр≥вають у процес≥ еволюц≥њ ≥ стають початком новоњ еволюц≥њ. –озвиток включаЇ й пов≥льну еволюц≥ю, ≥ перерву поступовост≥. “ак, становленн€ в сучасн≥й ”крањн≥ ринковоњ економ≥ки Ч процес революц≥йний, однак в≥н був би неможливим без еволюц≥њ форм власност≥, накопиченн€ валютних резерв≥в, ≥ноземних ≥нвестиц≥й, сусп≥льноњ св≥домост≥ новоњ соц≥альноњ групи людей Ч п≥дприЇмц≥в, менеджер≥в.

ќтже, закон взаЇмного переходу к≥льк≥сних ≥ €к≥сних зм≥н маЇ велике св≥тогл€дне ≥ методолог≥чне значенн€. ¬оно пол€гаЇ у тому,що, по-перше, цей закон дозвол€Ї ви€вл€ти к≥льк≥сну ≥ €к≥сну визначен≥сть, м≥ру обТЇкта; по-друге, в≥н даЇ можлив≥сть оц≥нювати нове, що народжуЇтьс€, форму стрибка з урахуванн€м конкретних умов; а по-третЇ, - дозвол€Ї керувати €к≥стю, к≥льк≥стю, м≥рою практично необх≥дного стану €вищ.

Ќаступний закон д≥алектики це - закон Їдност≥ та "боротьби" протилежностей, €кий Ї головним. ¬≥н в≥дображаЇ об'Їктивне джерело будь-€кого розвитку, в≥дпов≥даЇ на суттЇве св≥тогл€дне питанн€: "„ому все у св≥т≥ розвиваЇтьс€?" ÷ей закон Ч €дро д≥алектики. “ому не Ї випадковим, що д≥алектику у ф≥лософ≥њ часто визначають через р≥зн≥ формулюванн€ цього закову. «г≥дно з √егелем, наприклад, д≥алектика Ї вченн€м про те, €к протилежност≥ стають тотожними. « в≥дкритт€м цього закону став можливим д≥йсно науковий п≥дх≥д до формуванн€ св≥тогл€ду. «м≥ст ≥ методолог≥чна функц≥€ закону розкриваютьс€ через ф≥лософськ≥ категор≥њ "суперечн≥сть", "Їдн≥сть протилежностей", "боротьба протилежностей", "протир≥чч€". ” д≥алектиц≥ протилежност≥ Ч це властивост≥ ≥ тенденц≥њ розвитку об'Їкт≥в, €к≥ одночасно зумовлюють ≥ заперечують одна одну. ƒ≥алектичн≥ протилежност≥ всезагальн≥ й об'Їктивн≥. ќб'Їкт≥в без протилежностей немаЇ. ѕротилежност≥ ≥снують незалежно в≥д бажанн€ ≥ св≥домост≥ людей; њх можна лише вивчати ≥ керуватис€ ними в теоретичн≥й ≥ практичн≥й д≥€льност≥.

ѕротилежност≥ д≥алектично Їдин≥, тобто не ≥снують одна без одноњ. ™дн≥сть протилежностей пол€гаЇ також у зб≥гу њх у певних властивост€х ≥ тенденц≥€х розвитку, в њх взаЇмопроникненн≥ одна в одну, тобто в њхн≥й тотожност≥. ѕри цьому д≥алектика заперечуЇ можлив≥сть абсолютноњ тотожност≥. “отожн≥сть завжди конкретна ≥ завжди р≥знитьс€.

¬ об'Їктах протилежност≥ пост≥йно взаЇмод≥ють у форм≥ "боротьби", њњ результатом Ї розвиток. ¬≥н багатовар≥антний: удосконаленн€ протилежностей ≥ виникненн€ новоњ њх Їдност≥ на вищ≥й основ≥ (наприклад, зростанн€ ступен€ свободи особистост≥ ≥ сусп≥льства в м≥ру п≥знанн€ ними природноњ та ≥сторичноњ необх≥дност≥);

–озвиваютьс€ ≥ сам≥ протилежност≥. ¬они виникають €к в≥дм≥нност≥, пот≥м перетворюютьс€ на ≥стотн≥ в≥дм≥нност≥ ≥ протилежност≥, а останн≥ Ч на ≥стотн≥ в≥дм≥нност≥ ≥ в≥дм≥нност≥. «авершуЇтьс€ процес зн€тт€м. «н€тт€ Ч ф≥лософська категор≥€ дл€ в≥дображенн€ такого перетворенн€, в €кому на€вн≥ форми або принципи усуваютьс€, заперечуютьс€, але утримують своЇ значенн€ €к п≥дпор€дкован≥ моменти новоњ ц≥л≥сност≥. «н€тт€ в д≥алектиц≥ Ч не знищенн€ ≥ руйнуванн€, а перех≥д до ≥ншоњ €кост≥, новоњ Їдност≥ протилежностей, вищого ступен€ розвитку. —кладне ≥ рухливе в≥дношенн€ м≥ж протилежност€ми називаЇтьс€ у ф≥лософ≥њ суперечн≥стю. ¬оно в≥дображаЇ взаЇмод≥ю протилежних, взаЇмовиключних бок≥в ≥ тенденц≥й предмет≥в ≥ €вищ, €к≥ разом з тим перебувають у внутр≥шн≥й Їдност≥ та взаЇмопроникненн≥ €к джерело саморуху ≥ розвитку об'Їктивного св≥ту ≥ п≥знанн€.

ƒ≥алектичн≥ суперечност≥ об'Їктивн≥ ≥ всезагальн≥. ¬они виражають сутн≥сть закону Їдност≥ ≥ "боротьби" протилежностей, Ї центральною категор≥Їю д≥алектики.

ќтже, зм≥стом процесу розвитку Ї виникненн€, становленн€ ≥ вир≥шенн€ д≥алектичних суперечностей. ” кожному об'Їкт≥ чи систем≥ об'Їкт≥в вони представлен≥ складною ≥Їрарх≥Їю. Ѕудь-€ка суперечн≥сть мас системний характер, а будь-€ка система суперечлива. –озвиток суперечностей вимагаЇ њх вир≥шенн€, €ке п≥д≥ймаЇ систему на €к≥сно новий р≥вень. —уперечн≥сть Ч джерело, зм≥ст ≥ руш≥йна сила саморуху ≥ саморозвитку св≥ту, його п≥знанн€ та перетворенн€ суб'Їктом. —тудент маЇ знати, що витоком розвитку Ї роздвоЇнн€ Їдиного на протилежност≥, њх боротьба ≥ розвТ€занн€. Ѕоротьба протилежностей веде зрештою до розвТ€занн€ суперечност≥, €ка Ї переходом до нового €к≥сного стану. ÷ей перех≥д Ї стрибком, революц≥Їю, переривом поступовост≥. Ќов≥ €вища, що виникають, мають нов≥, притаманн≥ њм суперечност≥, котр≥ Ї руш≥йною силою њхнього розвитку.

«алежно в≥д м≥сц€ у систем≥ розр≥зн€ютьс€ внутр≥шн≥ ≥ зовн≥шн≥ суперечност≥; стосовно сутност≥ Ц суттЇв≥ ≥ несуттЇв≥; залежно в≥д рол≥ у розвитку Ц основн≥ ≥ неосновн≥, а за типом у сусп≥льств≥ Ц антагон≥стичн≥ ≥ неантагон≥стичн≥.

ћетодолог≥чне ≥ св≥тогл€дне значенн€ закону Їдност≥ ≥ боротьби протилежностей пол€гаЇ у тому, що в≥н дозвол€Ї, поЧперше, ви€вл€ти суперечност≥ обТЇкта; по - друге, оц≥нювати характер, ступ≥нь зр≥лост≥ суперечност≥, його м≥сце ≥ роль у систем≥; по-третЇ, керувати процесом розвТ€занн€ суперечностей.

якщо закон взаЇмного переходу к≥лькост≥ в €к≥сть розкриваЇ законом≥рност≥ неперервноњ зм≥ни нового старим у процес≥ розвитку, €кщо закон Їдност≥ ≥ боротьби протилежностей розкриваЇ внутр≥шн≥ джерела саморуху ус≥х €вищ природи ≥ сусп≥льства, то закон запереченн€ запереченн€, по-перше ви€вл€Ї напр€м розвитку, показуЇ, у €кому напр€мку в≥н ≥де, €ка загальна тенденц≥€ розвитку, а по-друге, в≥н розкриваЇ спадкоЇмний зв'€зок м≥ж р≥зними стад≥€ми розвитку, м≥ж старим ≥ новим, м≥ж тим, що вмираЇ, ≥ тим, що народжуЇтьс€. ÷ей закон показуЇ, у €к≥й форм≥ ≥ €к зд≥йснюЇтьс€ взаЇмозвТ€зок просу розвитку м≥ж старим ≥ новим. ѕо-третЇ, в≥н розкриваЇ форми поступального розвитку ≥ демонструЇ, що розвиток ≥де не по замкненому колу, не по пр€м≥й л≥н≥њ, а по складн≥й сп≥ралепод≥бн≥й форм≥.

¬перше закон запереченн€ запереченн€ було сформульовано √егелем, хоча окрем≥ риси цього закону(д≥алектичний характер запереченн€, роль спадкоЇмност≥ у розвитку, нел≥н≥йний характер напр€мку розвитку) ф≥ксувались в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ. —л≥д звернути увагу, що звод€чи закон запереченн€ запереченн€ до розвитку пон€ть √.√егель г≥пертрофував значенн€ тр≥ади €к форми д≥њ цього закону; в≥н намагавс€

Ђп≥двестиї п≥д нењ ус≥ процеси зм≥ни ≥ розвитку. ¬их≥дний ступ≥нь - теза, запереченн€ його Ц антитеза, а трет≥й ступ≥нь Ц запереченн€ запереченн€ (синтез). ѕри цьому на третьому ступен≥ на нов≥й основ≥ повторюютьс€ де€к≥ риси першого ступен€ ≥ на цьому цикл розвитку €вища зак≥нчуЇтьс€.

«акон запереченн€ запереченн€ Ц один з основних закон≥в д≥алектики, €кий в≥дображаЇ поступальн≥ст ь, спадкоЇмн≥сть, а також специф≥чну д≥алектичну форму розвитку предмет≥в ≥ €вищ обТЇктивноњ д≥йсност≥. «акон показуЇ, що розвиток в≥дбуваЇтьс€ не по колу, а в≥д простого до складного, в≥д нижчого до вищого.

ƒ≥алектичне запереченн€ виступаЇ насамперед €к зумовлена суперечлив≥стю предмета внутр≥шн€ неминуч≥сть його €к≥сного перетворенн€.

“аким чином, д≥алектичне запереченн€ означаЇ не просте, механ≥чне в≥дкиданн€ староњ €кост≥, а њњ подоланн€, що включаЇ момент внутр≥шнього звТ€зку з≥ старим, утриманн€ та збереженн€ позитивного зм≥сту староњ €кост≥ ≥ тим самим становить умови дальшого розвитку, можлив≥сть нового запереченн€.

«агалом же, щодо запереченн€ ≥снують дв≥ точки зору: метаф≥зична ≥ д≥алектична. якщо д≥алектика визнаЇ внутр≥шнЇ запереченн€ (самозреченн€), то метаф≥зика Ц т≥льки зовн≥шнЇ. —тосовно рол≥ запереченн€ погл€ди теж р≥зн€тьс€: д≥алектики сприймають запереченн€ €к момент звТ€зку ≥ розвитку, а метаф≥зики Ц €к знищенн€ взагал≥. ’арактер звТ€зку нового ≥ старого теж тлумачитьс€ по-р≥зному. якщо д≥алектики визнають спадкоЇмн≥сть, перех≥д нижчого до вищого ступен€, то метаф≥зики взагал≥ ≥гнорують спадкоЇмн≥сть.

ќтже, сутн≥сть закону запереченн€ запереченн€ Ц саморозвТ€зувана суперечн≥сть, ц€ сутн≥сть детерм≥нуЇ зм≥ст закону Ц Їдн≥сть поступовост≥ та повторюваност≥, виникненн€ нового ≥ спадкоЇмност≥. “акий зм≥ст визначаЇ форму розвитку Ц сп≥ралепод≥бн≥сть.

—в≥тогл€дне ≥ методолог≥чне значенн€ закону запереченн€ запереченн€ пол€гаЇ у тому, що в≥н, по-перше, дозвол€Ї ви€вл€ти внутр≥шнЇ необх≥дне запереченн€, що дозр≥ваЇ, по-друге, даЇ змогу оц≥нювати характер звТ€зку ≥ боротьби того, що заперечуЇ, ≥ того, що заперечуЇтьс€, а також, по-третЇ, даЇ можлив≥сть впливати на перех≥д до б≥льш високого ступен€ розвитку.

“аким чином, кожний з трьох закон≥в д≥алектики несе певну методолог≥чну завантажен≥сть, виконуЇ дуже важлив≥ функц≥њ.

ѕри розгл€д≥ третього питанн€ варто в≥дзначити, що категор≥њ ф≥лософ≥њ Ї п≥дсумком п≥знанн€, узагальненн€м досв≥ду п≥знанн€ ≥ практики вс≥Їњ попередньоњ ≥стор≥њ людства. ÷е вузлов≥ пункти п≥знанн€, Ђсходинкиї проникненн€ мисленн€ в сутн≥сть речей. ¬они Ї результатом руху думки в≥д конкретного, чуттЇво сприйн€того до абстракц≥њ, в≥д одиничного до загального. ‘≥лософськ≥ категор≥њ суттЇво в≥др≥зн€ютьс€ в≥д категор≥й конкретних наук. ÷€ в≥дм≥нн≥сть пол€гаЇ у тому, що ф≥лософськ≥ категор≥њ в≥дображують не просто суттЇв≥ властивост≥ ≥ звТ€зки €вищ обТЇктивного св≥ту, а найб≥льш загальн≥ властивост≥ ≥ звТ€зки, що притаманн≥ ус≥м матер≥альним процесам. «в≥дси вит≥каЇ велика методолог≥чна ц≥нн≥сть ф≥лософських категор≥й дл€ ус≥х наук. ¬они застосовуютьс€ в п≥знанн≥ у будь-€к≥й сфер≥ д≥йсност≥.

 атегор≥њ Ц основн≥ ≥ загальн≥ ознаки, ун≥версальн≥ форми мисленн€ ≥ св≥домост≥, що в≥дображують загальн≥ властивост≥ ≥ в≥дношенн€ обТЇктивноњ д≥йсност≥, загальн≥ законом≥рност≥ розвитку ус≥х матер≥альних, природних ≥ духовних €вищ. ¬≥дображаючи навколишн≥й св≥т ≥ ставленн€ людини до нього, категор≥њ виконують св≥тогл€дну функц≥ю, а €к найзагальн≥ш≥ форми (засоби, схеми) теоретичноњ ≥ практичноњ д≥€льност≥ Ц методолог≥чну функц≥ю. ¬арто проанал≥зувати класиф≥кац≥њ категор≥й запропонован≥ ѕлатоном, јр≥стотелем та ≤. антом.

¬ченн€ про категор≥њ найб≥льш розвинуте у ф≥лософ≥њ √егел€, в €кого ЂЌаука лог≥киї виступаЇ €к д≥алектична система ф≥лософських категор≥й. «аслуга √егел€ пол€гаЇ саме у створенн≥ д≥алектичноњ лог≥ки,де вс≥ категор≥њ взаЇмоповТ€зан≥, переход€ть одна в одну ≥ ус≥ разом в≥дтворюють законом≥рн≥сть поступального розвитку.

”с≥ ф≥лософськ≥ категор≥њ ≥ категор≥њ конкретних наук мають ц≥лий р€д особливостей. ѕо-перше, вони обТЇктивн≥ за своњм зм≥стом, оск≥льки у них в≥дображуютьс€ €к≥сь властивост≥, стосунки ≥ звТ€зки €вищ обТЇктивного св≥ту. ¬они формуютьс€ не внасл≥док чисто розумовоњ д≥€льност≥ людини, а у процес≥ тривалого п≥знанн€ обТЇктивного св≥ту. ƒруга особлив≥сть категор≥й д≥алектики про€вл€Їтьс€ в тому, що вони Ї обТЇктивн≥ за зм≥стом, а за своЇю формою вони субТЇктивн≥, оск≥льки Ї продуктом абстрагувальноњ д≥€льност≥ людського мисленн€. “ретьою важливою особлив≥стю категор≥й Ї те, що вони за своЇю сутн≥стю м≥нлив≥ ≥ рухом≥, тобто не Ї застиглим ≥ незм≥нним знанн€м. –ухом≥сть ≥ м≥нлив≥сть лог≥чних категор≥й вит≥каЇ з того, що м≥нливий, рухомий сам матер≥альний св≥т.  атегор≥њ у процес≥ п≥знанн€ взаЇмоповТ€зан≥ ≥ знаход€тьс€ у складн≥й взаЇмод≥њ. «в'€зок категор≥й наст≥льки багатоаспектний, р≥зноман≥тний, що у кожному предмет≥, €вищ≥ можна ви€вити ус≥ ф≥лософськ≥ категор≥њ (зм≥ст ≥ форму, сутн≥сть ≥ €вище, причину ≥ насл≥док).

—в≥тогл€дне ≥ методолог≥чне значенн€ категор≥й саме ≥ пол€гаЇ у тому, що вони пронизують весь процес наукового мисленн€, ус≥ сфери знанн€ ≥ дозвол€ють правильно в≥дображувати надто складн≥, суперечлив≥ процеси матер≥ального ≥ духовного св≥ту.

ƒал≥ сл≥д проанал≥зувати парн≥ категор≥њ д≥алектики: загальне - особливе-одиничне; сутн≥сть ≥ €вище; зм≥ст ≥ форма; причина ≥ насл≥док; необх≥дн≥сть ≥ випадков≥сть; можлив≥сть ≥ д≥йсн≥сть.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 966 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

≈сли президенты не могут делать этого со своими женами, они делают это со своими странами © »осиф Ѕродский
==> читать все изречени€...

2258 - | 2159 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.027 с.