Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 11. ѕроблема п≥знанн€ у ф≥лософ≥њ




ѕлан

  1. ѕроблема п≥знанн€ у ф≥лософ≥њ. —труктура процесу п≥знанн€.
  2. ƒ≥алектика п≥знанн€. ѕроблема ≥стини.
  3. ѕроблема методу п≥знанн€ у ф≥лософ≥њ

 

 лючов≥ пон€тт€: јгностицизм, гносеолог≥€, еп≥стемолог≥€, догматизм, п≥знанн€, чуттЇве п≥знанн€, лог≥чне п≥знанн€, в≥дчутт€, сприйн€тт€, у€вленн€, д≥алектичний стиль мисленн€, пон€тт€, судженн€, умовиводи, ≥стина.

 

“еми допов≥дей та реферат≥в

  1. ѕ≥знанн€ €к вид духовноњ д≥€льност≥ ≥ феномен культури.
  2. ќсновн≥ принципи сучасноњ науковоњ гносеолог≥њ.
  3. ƒ≥алектика субТЇкта ≥ обТЇкта €к проблема сучасноњ ф≥лософ≥њ.
  4. ≤стина ≥ омана в сучасн≥й науц≥.
  5. ¬заЇмозвТ€зок лог≥ки та ≥нтуњц≥€ у п≥знанн≥. ”мови ≥нтуњц≥њ.
  6. ѕроблема розум≥нн€ в сучасн≥й ф≥лософ≥њ.
  7. ќсновн≥ концепц≥њ ≥стини та њх оц≥нка.
  8. ¬заЇмн≥ впливи наукового, мистецького та життЇво-досв≥дного п≥знанн€.

ѕитанн€ дл€ контролю та самоперев≥рки знань

  1. ўо вивчаЇ гносеолог≥€ ≥ €к формулюЇтьс€ њњ основне питанн€?
  2. як у сучасн≥й гносеолог≥њ визначаЇтьс€ субТЇкт≥ обТЇкт п≥знанн€?
  3. ƒл€ чого в п≥знавальн≥й д≥€льност≥ необх≥дне пон€тт€ ≥стини?
  4. яка р≥зниц€ м≥ж Ђ≥стиною в≥риї та Ђ≥стиною знанн€ї? „им в≥др≥зн€Їтьс€ в≥ра в≥д впевненост≥ та в≥д переконанн€?
  5. ” чому пол€гаЇ д≥алектика абсолютного та в≥дносного в обТЇктивн≥й ≥стин≥?
  6. „им обумовлена вимога конкретност≥ ≥стини ≥ в чому пол€гаЇ њњ суть?
  7. „ому омана Ї пост≥йним супутником ≥стини в процес≥ п≥знанн€?
  8. «авд€ки €ким своњм суттЇвим характеристикам саме практика Ї основним критер≥Їм ≥стини?
  9. ” чому пол€гаЇ д≥алектичний взаЇмозвТ€зок лог≥ки та ≥нтуњц≥њ, по€сненн€ та розум≥нн€ в процес≥ п≥знанн€?

 

 

–екомендована л≥тература:

 

1. ≤стор≥€ украњнськоњ ф≥лософ≥њ: п≥дручник. Ч  .: јкадемвидав, 2008.Ч624 с.

2. ≤стор≥€ ф≥лософ≥њ ”крањни: хрестомат≥€:навч. пос≥б. /упор€д.: ћ.‘. “арасенко, ћ.ё. –усин, ј. . Ѕичко та ≥н. Ч  ., 1993. Ч 560 с.

3. ѕричеп≥й ™.ћ. ‘≥лософ≥€: п≥друч. дл€ студ. вищих навч. закл. / —ћ. ѕричеп≥м, A.M. „ерюй, Ћ.ј. „екань. Ч  .: јкадемвидав, 2006. Ч 592 с.

4. ‘≥лософ≥€: навч. пос≥б. / Ћ.¬. √уберський. ≤.‘. Ќадольний, ¬.ѕ. јндрущенко та ≥н.; за ред. ≤.‘. Ќадольного. - 6-те вид., виправл. ≥ доповн. Ч  .: ¬≥кар, 2006. Ч 466 с.

5. “аран ¬.ќ. —оц≥альна ф≥лософ≥€: навч. пос≥б. / ¬.ќ. “аран, ¬.ћ. «отов, Ќ.ќ. –езанов. Ч  .: ÷ентр навч. л-ри, 2009. Ч 272 с.

6. ‘≥лософський енциклопедичний словник / ред. кол: ¬.≤. Ўинкарук та ≥н. Ч  .: јбрис, 2002. Ч 800 с.

7. ‘≥лософ≥€: ѕ≥дручник / ќ.ѕ.—идоренко, —.—.  орлюк, ћ.—.‘≥л€н≥н та ≥н.; за ред.. ќ.ѕ.—идоренка. Ц 2-ге вид., переробл. ≥ доп..-  .: «нанн€, 2010.- 414с.

8. ящук “.≤. ‘≥лософ≥€ ≥стор≥њ: курс лекц≥й: навч. пос≥б. / “.≤. ящук.Ч  .: Ћиб≥дь, 2004. Ч 536 с.

 

ћетодичн≥ поради

 

 

ѕ≥д час вивченн€ ц≥Їњ теми необх≥дно усв≥домити, що п≥знанн€ Цце процес набутт€ та розвитку знань,обумовленийсусп≥льно-≥сторичною практикою людства, це така взаЇмод≥€ обТЇкта й субТЇкта, результатом €коњ Ї нове ≥стинне знанн€ про св≥т. –озд≥лом ф≥лософ≥њ, що вивчаЇ дан≥ проблеми, Ї теор≥€ п≥знанн€ (гносеолог≥€). ≤нколи цей розд≥л ф≥лософ≥њ ≥менують Ђеп≥стемолог≥€ї, але здеб≥льшого еп≥стемолог≥ю розгл€дають або €к теор≥ю знанн€, або €к досл≥дженн€ лише наукового знанн€. ¬арто в≥дзначити, що гносеолог≥€ б≥льш характерна дл€ час≥в класичноњ ф≥лософ≥њ, ск≥льки розгл€даЇ п≥знанн€ з позиц≥њ в≥дстороненого спостереженн€, а еп≥стемолог≥€ Ц це б≥льше €вище некласичноњ ф≥лософ≥њ. √оловним у ф≥лософ≥њ були ≥ Ї питанн€ про в≥дношенн€ знанн€ про св≥т до власне св≥ту, чи спроможна наша св≥дом≥сть (мисленн€, в≥дчутт€, у€вленн€) давати адекватне в≥дображенн€ д≥йсност≥?

—тудентам варто звернути увагу, що на останнЇ питанн€ ≥снували в минулому й ≥снують сьогодн≥ р≥зн≥ в≥дпов≥д≥. “ак, своЇр≥дну точку зору захищаЇ ф≥лософський напр€мок, що в≥домий €к агностицизм, терм≥н був запропонований англ≥йським природознавцем “омасом √ексл≥. јгностицизм Ц це ф≥лософське вченн€, €ке заперечуЇ ц≥лком або частково можлив≥сть достов≥рного п≥знанн€ сутност≥ д≥йсност≥. Ќеобх≥дно розгл€нути ≥сторичн≥ форми агностицизму, зокрема:

1) скептицизм давньогрецьких ф≥лософ≥в (ѕ≥ррон, ≈нес≥дем, —екст ≈мп≥рик);

2) агностицизм ƒавида ёма;

3) агностицизм ≤мануњла  анта;

4) агностицизм ≈рнста ћаха ≥ –≥харда јвенар≥уса.

ѕроанал≥зувавши р≥зновиди агностицизму, можна сказати, що його на€вн≥сть обумовлена складн≥стю ≥ суперечлив≥стю процесу п≥знанн€, обмежен≥стю почуттЇвого п≥знанн€, можлив≥стю у ньому помилок ≥ ≥люз≥й, складн≥стю лог≥чного п≥знанн€, ≥сторичною обмежен≥стю ≥ неповнотою знань.

–озгл€даючи процес п≥знанн€ €к системне утворенн€, сл≥д виокремити так≥ його елементи: субТЇкт п≥знанн€; обТЇкт п≥знанн€; посередники п≥знанн€. Ќеобх≥дно також звернути увагу на принципи, що мають м≥сце в п≥знавальному процес≥: об'Їктивност≥, п≥знаванност≥, в≥дображенн€, творчоњ активност≥, практики. ‘≥лософи вважають, що головною руш≥йною силою п≥знанн€ Ї сусп≥льно-практична д≥€льн≥сть, або практика. ‘≥лософ≥€ визначаЇ практику €к ц≥леспр€мовану предметно-чуттЇву д≥€льн≥сть суб'Їкт≥в з перетворенн€ матер≥альних систем. ≤сторично вона пост≥йно розвиваЇтьс€, ускладнюЇтьс€, диференц≥юЇтьс€. —учасн≥ досл≥дники розр≥зн€ють практику сусп≥льно-виробничу, соц≥ально-пол≥тичну, науково-експериментальну, медичну, с≥мейно-побутову, повс€кденно-господарську, спортивну, ≥ндив≥дуальну, м≥крогрупову, макрогрупову, ≥нш≥ њњ форми ≥ види. ќтже, практика становить Їдн≥сть протилежностей: матер≥ального та ≥деального, об'Їктивного ≥ суб'Їктивного. ќб'Їктивн≥сть у практиц≥ спр€мовуЇтьс€ до суб'Їктивност≥, а суб'Їктивн≥сть стаЇ максимально об'Їктивною.

ѕрактика Ї джерелом п≥знанн€. ¬с≥ знанн€ зумовлен≥ њњ потребами. “≥льки завд€ки практиц≥ та через практику суб'Їкт п≥знаЇ закони природи та сутн≥сть об'Їкт≥в. “ак, в епоху античност≥ з потреб практики виникли агроном≥€, геометр≥€, медицина, астроном≥€, ≥нш≥ галуз≥ знань, а енергетичн≥ потреби сучасноњ епохи детерм≥нували виникненн€ ≥ зростанн€ досл≥джень у галуз≥ ф≥зики атомного €дра, електрон≥ц≥, к≥бернетиц≥, еколог≥њ та багатьох ≥нших науках.

ѕрактика Ї також основою п≥знанн€ ≥ його руш≥йною силою. ¬≥д практики виход€ть п≥знавальн≥ ≥мпульси дос€гненн€ нового знанн€ та загальний стратег≥чний рух суб'Їкта п≥знанн€ в≥д €вища до сутност≥, в≥д сутност≥ одного пор€дку до глибшоњ сутност≥, а пот≥м Ч в≥д сутност≥ до €вища. ѕрактика обумовлюЇ ≥ переходи форм п≥знанн€ в≥д одних до ≥нших. ” б≥олог≥чному п≥знанн≥, наприклад, така зм≥на форм виражена посл≥довним переходом в≥д спостереженн€ до опису ≥ систематизац≥њ факт≥в, пот≥м Ч до пор≥вн€льного методу досл≥дженн€, до ≥сторичного методу, в≥д них Ч до експерименту та моделюванн€. ѕрактика зависли ставить перед п≥знанн€м проблеми ≥ вимагаЇ њх вир≥шенн€.

Ќарешт≥, практика Ї ≥ вир≥шальним критер≥Їм ≥стини, виконуЇ в п≥знанн≥ критер≥альну функц≥ю: даЇ можлив≥сть в≥докремлювати справжн≥ знанн€ в≥д фальшивих, уникати р≥зного роду помилок.

ќтже, практика ≥ п≥знанн€ Ч Їдн≥сть протилежностей. ¬≥дношенн€ м≥ж ними можуть бути гармон≥йними, дисгармон≥йними ≥ нав≥ть конфл≥ктними. ќдна з цих протилежностей може в≥дставати в≥д розвитку ≥ншоњ, а у вир≥шенн≥ суперечностей м≥ж ними вдосконалюютьс€ €к п≥знанн€, так ≥ сама практика. ¬с≥ принципи п≥знанн€ Ї гносеолог≥чною ц≥л≥сн≥стю, а пр≥оритетн≥сть, абсолютизац≥€ одного з них не маЇ обірунтувань. Ћюдина, €ка заперечуЇ можлив≥сть п≥знати св≥т або висловлюЇ сумн≥в у так≥й можливост≥, Ч приречена на незнанн€. “≥льки об'Їктивне знанн€ може бути однозначно ≥стинним. —уб'Їкт п≥знанн€ завжди соц≥ально-≥сторичний. «нанн€ потр≥бн≥ дл€ практики. ¬сезагальн≥ д≥алектичн≥ закони розвитку матер≥ального св≥ту Ї одночасно ≥ законами п≥знавальноњ д≥€льност≥ людей. “еор≥€ п≥знанн€ Ч це д≥алектика в њњ застосуванн≥ до вивченн€, досл≥дженн€ д≥йсност≥.

—труктура процесу п≥знанн€ включаЇ в себе три компоненти:

субТЇкт, обТЇктрезультат п≥знанн€ (знанн€). «нанн€отримуЇтьс€ в результат≥ взаЇмод≥њ субТЇкта ≥ обТЇкта п≥знанн€. ѕ≥д суб'Їктом п≥знанн€ в сучасн≥й ф≥лософ≥њ розум≥Їтьс€ €к окремийсоц≥альний ≥ндив≥д, над≥лений спроможн≥стю до лог≥чного мисленн€, так ≥ сусп≥льство в ц≥лому з властивими йому засобами виробництва, р≥внем розвитку культури та науки. ќбТЇкт п≥знанн€

 

Ц це та частина обТЇктивноњ реальност≥, на €ку спр€мована п≥знавальна д≥€льн≥сть субТЇкта. ” цьому аспект≥ обТЇктом п≥знанн€ може бути будь-€кий предмет д≥йсност≥ у самому широкому значенн≥ цього слова Ц €к матер≥альний, так ≥ ≥деальний, у тому числ≥ ≥ сам субТЇкт, €кий п≥знаЇ. —учасна гносеолог≥€ розгл€даЇ взаЇмод≥ю м≥ж субТЇктом ≥ обТЇктом п≥знанн€ в д≥алектичн≥й Їдност≥, де активною стороною виступаЇ субТЇкт. —аме це Ї передумовою дос€гненн€ ≥стинного знанн€ про д≥йсн≥сть.

 

–езультатом процесу п≥знанн€ Ї п≥знавальний образ.

ѕ≥знавальний (гносеолог≥чний) образ Ц це не коп≥€,а ≥деальнийсубТЇктивний образ д≥йсност≥, €кий Ї д≥алектичною Їдн≥стю субТЇктивного та обТЇктивного, тобто обТЇктивний за зм≥стом, субТЇктивний за м≥рою адекватност≥, глибини проникненн€ в сутн≥сть речей.

” процес≥ житт€ та п≥знанн€ людина використовуЇ вс≥ своњ зд≥бност≥. √оловними з них Ї почутт€ та розум. јнал≥з будь-€коњ форми духовноњ д≥€льност≥ людини показуЇ, що знанн€ Ї Їдн≥стю двох протилежних момент≥в Ц чуттЇвого та рац≥онального. ¬оно неможливе без жодного з них. ќргани чутт€ надають розуму фактичний матер≥ал. –озум њх узагальнюЇ та виробл€Ї ≥нформац≥ю. ƒ≥€льн≥сть розуму неможлива поза д≥€льн≥стю орган≥в чутт€, а чуттЇв≥ дан≥ в т≥й чи ≥нш≥й м≥р≥ завжди осмислен≥, регулюютьс€ розумом.

—тудент маЇ проанал≥зувати форми чуттЇвого та рац≥онального п≥знанн€, показати њх особлив≥сть. ѕотр≥бно в≥дзначити, що чуттЇве п≥знанн€ Ї початковим ≥ взагал≥ передумовою п≥знанн€. ¬оно виникаЇ при безпосередн≥й взаЇмод≥њ субТЇкта ≥ обТЇкта, маючи три форми: в≥дчутт€, сприйн€тт€ та у€вленн€. —тудент маЇ памТ€тати, що в≥дчутт€ в≥дображають те, що лежить на поверхн≥ €вищ. ¬они не в змоз≥ проникнути в њх сутн≥сть.

¬≥дчутт€ Ч це ≥деальн≥ образи окремих властивостей, рис, ознак об'Їкт≥в (зорових, звукових, смакових тощо). ¬они Ч найперша, елементарна форма образного в≥дображенн€ об'Їкт≥в, початок ф≥ксуванн€ об'Їктивноњ системи в≥дносин, в €ку реально вступаЇ ≥ реально включена конкретна людина. Ѕез в≥дчутт€ немаЇ знань. ‘ормуванн€ в≥дчутт≥в Ч функц≥€ орган≥в чутт€ людини.  р≥м орган≥в чутт€ у людей немаЇ ≥нших засоб≥в контакту з об'Їктами зовн≥шнього дл€ св≥домост≥ св≥ту, без €кого п≥знанн€ неможливе. ќргани чутт€ людини Ч результат њњ тривалого ≥сторичного розвитку в процес≥ трудовоњ д≥€льност≥. Ћюдина здатна суттЇво вдосконалювати можливост≥ своњх в≥дчутт≥в, у тому числ≥ за допомогою р≥зних техн≥чних обладнань, прилад≥в ≥ технолог≥й.

–азом з тим можливост≥ орган≥в чутт€ людини б≥олог≥чно обмежен≥. ќбмежен≥ вони ≥ гносеолог≥чно. ¬≥дчутт€ одноб≥чн≥. Ѕудь-€ке з них надаЇ в≥домост≥ лише про одну суттЇву властив≥сть об'Їкта: або про кол≥р (червоний, син≥й, голубий ≥ т. ≥н.), або про вагу (важкий, легкий), або про смак (солоний, солодкий, г≥ркий ≥т. ≥н.) тощо. ¬одночас в≥дчутт€ про об'Їкт нев≥докремлюван≥ одне в≥д одного: зоров≥ в≥д слухових, т≥ й ≥нш≥ Ч в≥д смакових, нюхових та ≥н. ќдноб≥чн≥сть в≥дчутт≥в долаЇтьс€ сприйн€тт€ми.

—прийн€тт€ Ч ц≥л≥сне в≥дображенн€ у св≥домост≥ людини предмет≥в, €вищ ≥ под≥й у результат≥ безпосереднього впливу об'Їкт≥в реального св≥ту на њњ органи чутт€. —прийн€тт€ виникають на баз≥ в≥дчутт≥в €к результат сп≥льноњ роботи к≥лькох орган≥в чутт€. ÷е ц≥л≥сн≥ синтетичн≥ образи зовн≥шн≥х предмет≥в у сукупност≥ њх властивостей, €костей, бок≥в. –азом з в≥дчутт€ми сприйн€тт€ забезпечують безпосередньо чуттЇве ор≥Їнтуванн€ людини у навколишньому св≥т≥. ¬они Ї не пасивним коп≥юванн€м миттЇвоњ д≥њ, а живою, творчою формою процесу п≥знанн€.

—прийн€тт€ формуЇтьс€ у св≥домост≥ багаторазовою роботою њњ механ≥зм≥в. ÷е даЇ можлив≥сть людин≥ утримувати в пам'€т≥ ц≥л≥сний образ предмета, нав≥ть €кщо з ним немаЇ безпосереднього контакту. “од≥ виникаЇ ще одна складн≥ша форма чуттЇвого п≥знанн€ Ч у€вленн€.

”€вленн€ Ч це чуттЇвий образ об'Їкта, €кий сприймавс€ ран≥ше або був створений продуктивною у€вою; н≥би чуттЇве пригадуванн€ предмета чи €вища, €к≥ в цей момент не д≥ють на органи чутт€ людини, але д≥€ли на них колись. ‘ункц≥онально сл≥д розр≥зн€ти у€вленн€ пам'€т≥ та у€ву. ѕ≥д пам'€ттю сл≥д розум≥ти здатн≥сть псих≥ки людини тривалий час збер≥гати ≥нформац≥ю про под≥њ зовн≥шнього св≥ту ≥ реакц≥њ па нењ орган≥зму та багаторазово вводити њњ у сферу св≥домост≥ ≥ повед≥нки ≥ндив≥д≥в. ”€ва Ч фантаз≥€, здатн≥сть людськоњ псих≥ки створювати у€вленн€ ≥ мисленн≥ ситуац≥њ, €к≥ ≥ндив≥д н≥коли не сприймав ран≥ше.

ќбраз об'Їкта, що збер≥гс€ в у€вленн€х пам'€т≥, актуал≥зуЇтьс€ за сприйн€тт€. ѕрикладами е у€вленн€ про м≥сц€ минулих туристичних поход≥в, про першу любов та ≥н. ¬ у€вленн≥ у€ви можлив≥ дов≥льн≥ образи (русалка, кентавр, м≥нотавр) ≥ фантастично-реальн≥ (≥деальн≥ пол≥тики, менеджери, п≥дприЇмц≥ або ≥деальний спос≥б житт€, ≥деальна держава, ≥деальна економ≥ка та ≥н.).

”€вленн€, €к ≥ в≥дчутт€, Ї формою ≥ндив≥дуального чуттЇвого в≥дображенн€. ¬одночас вони опосередкован≥ мовою, наповнен≥ загально-значущим зм≥стом, осмислен≥ та усв≥домлен≥. ¬ у€вленн€х насамперед синтезуютьс€ властивост≥ об'Їкт≥в п≥знанн€, що мають дл€ людини практичний ≥нтерес. њхн€ синтезуюча функц≥€ забезпечуЇ можлив≥сть продуктивноњ д≥€льност≥ людей. ѕеред тим, €к зайн€тис€ €коюсь д≥€льн≥стю, людина створюЇ у своњй св≥домост≥ образи, у€вленн€ про њњ результати. ¬ у€вленн€х в≥дчутт€ ≥ сприйн€тт€ проход€ть початковий етап узагальненн€. “ому у€вленн€ в процес≥ п≥знанн€ Ї перех≥дною формою в≥д чуттЇвого п≥знанн€ до лог≥чного.

—аме на цьому етап≥ ≥ використовують €к≥сно новий р≥вень в≥дображенн€ д≥йсност≥, €кий д≥став назву рац≥онального п≥знанн€ або мисленн€. ‘орми рац≥онального п≥знанн€ Ц пон€тт€, судженн€, умовив≥д Ц дають можлив≥сть знайти законом≥рност≥ в розвитку природи ≥ сусп≥льства. Ћог≥чне п≥знанн€ це процес активного в≥дображенн€ у св≥домост≥ людей об'Їктивноњ реальност≥, що пол€гаЇ у ц≥леспр€мованому, опосередкованому ≥ узагальненому п≥знанн≥ њњ ≥стотних зв'€зк≥в ≥ в≥дносин, у творенн≥ нових ≥дей, у прогнозуванн≥ под≥й та д≥€нь.

Ћог≥чне п≥знанн€ завжди абстрактне (зв≥дси його синон≥м Ч "абстрактне мисленн€"). ѕ≥д абстракц≥Їю (лат. в≥дверненн€) розум≥Їтьс€ спос≥б п≥знанн€, за €кого суб'Їкт подумки в≥двол≥каЇтьс€ (абстрагуЇтьс€) в≥д несуттЇвого, другор€дного в об'Їктах, ≥ виокремлюЇ в них суттЇве в ≥нтересах одержанн€ нового знанн€. ¬ абстракц≥€х ≥деальн≥ образи об'Їкт≥в мають форму думок про них. ќсновними такими формами Ї пон€тт€, судженн€ та умовиводи.

ѕон€тт€ Ч це узагальнений лог≥чний образ об'Їкта п≥знанн€. ¬оно виражаЇтьс€ словом, але таким, в €кому м≥ститьс€ знанн€ про суттЇв≥ властивост≥, ознаки об'Їкта, його р≥зноман≥тн≥ зв'€зки ≥ в≥дношенн€, наприклад, ф≥лософ≥€, наука, причина, агропромисловий комплекс, менеджмент, маркетинг, варт≥сть, енерг≥€ та ≥н. ѕон€тт€ не можна в≥дчути. ¬оно завжди Ч елементарна частинка вс≥х лог≥чних розм≥рковувань. ” науковому п≥знанн≥ пон€тт€ Ї сутн≥сним образом об'Їкта, у €кому необх≥дне в≥докремлене в≥д випадкового, сутн≥сть в≥д €вища, д≥йсн≥сть в≥д можливост≥, причина в≥д насл≥дку, а зм≥ст в≥д форми.

” пон€тт€х акумулюЇтьс€ багатов≥ковий практичний досв≥д людства. Ѕез пон€ть п≥знанн€ було б неможливим. Ѕез формуванн€, закр≥пленн€ ≥ використанн€ пон€ть у тривалому ≥сторичному процес≥ п≥знанн€ людина у кожному покол≥нн≥ змушена була б знову ≥ знову описувати, пор≥внювати ≥ виражати окремими словами кожну конкретну р≥ч, кожний факт, кожне €вище. « ц≥Їњ причини вивченн€ ≥ створенн€ нових пон€ть стало в процес≥ поглибленн€ сусп≥льного под≥лу прац≥ особливим видом д≥€льност≥ людей, духовним продукуванн€м, виробництвом теоретичного знанн€, а також д≥€льн≥стю, спр€мованою па його збер≥ганн€, накопиченн€, передач≥ та поширенн€.

ѕон€тт€ рухлив≥, м≥нлив≥ та взаЇмопов'€зан≥. Ћог≥чний зв'€зок њх називаЇтьс€ судженн€м. ÷е друга форма лог≥чного п≥знанн€. Ѕудь-€ка думка про утвердженн€ або заборону будь-чого виражаЇтьс€ судженн€м. ћислити означаЇ усно, письмово або подумки конструювати судженн€, судити про реч≥, предмети, €вища. як приклад можна навести так≥ судженн€: золото Ч х≥м≥чний елемент; "”крањна Ї суверенна ≥ незалежна, демократична, соц≥альна правова держава"1; сучасний менеджмент Ч це тис€ч≥ можливих вар≥ант≥в управл≥нських р≥шень ≥ т. ≥п.

ќтже, судженн€ нерозривно пов'€зан≥ з пон€тт€ми: пон€тт€ вход€ть до кожного судженн€, жодне пон€тт€ без судженн€ не формуЇтьс€, зм≥ст будь-€кого пон€тт€ обов'€зково виражаЇтьс€ судженн€ми. ¬одночас судженн€ надають лог≥чному п≥знанню особливу гнучк≥сть. якщо пон€тт€ в≥дображаЇ лише загальне в речах, то судженн€ Ч ≥ загальне, й одиничне, й особливе. —удженн€ завжди мають оц≥нний характер, виражають ставленн€ суб'Їкта до зм≥сту думки (сумн≥в, в≥ра, переконанн€ тощо), формулюютьс€ реченн€ми.

якщо судженн€ утворюЇ зв'€зок пон€ть, то зв'€зок суджень Ч умовив≥д; розумовий акт, у €кому з одних суджень вивод€тьс€ нов≥ судженн€ про предмети та €вища об'Їктивного св≥ту. Ќаприклад, з двох суджень (посилань): "”с≥ метали провод€ть електричний струм" ≥ "ћ≥дь -метал" випливаЇ умовив≥д (висновок), що м≥дь проводить електричний струм. јбо ≥з сер≥њ таких суджень: "я справл€юсь ≥з повою роботою", "ћен≥ приЇмно приходити па роботу", "ћ≥й начальник щиро бажаЇ допомогти мен≥ добитис€ усп≥ху", "я впевнена, що м≥й усп≥х з перших крок≥в св≥дчить про тривалу усп≥шну кар'Їру в ц≥й орган≥зац≥њ", випливаЇ висновок (умовив≥д) про те, що € прийн€ла правильне р≥шенн€ щодо вибору саме ц≥Їњ роботи; ≥нша робота, €ку мен≥ пропонували (можливо, ще запропонують), мене вже не ц≥кавить.

«авд€ки умовиводам мисл€ча людина може не використовувати дан≥ досв≥ду кожного разу дл€ доведенн€ своњх тверджень. ”мовиводи стають в≥дносно незалежними в≥д досв≥ду за формулюванн€ все нових ≥ нових висловлювань. Ќа умовиводах зведено всю будову науки.

„уттЇве ≥ лог≥чне у п≥знанн≥ нерозривно пов'€зан≥. „утт€ людина осмислюЇ, а лог≥чн≥ роздуми завжди зв≥р€Ї з досв≥дом. ќсновою њх Їдност≥ Ї сусп≥льна практика. ” практиц≥ виникаЇ безпосередн≥й контакт орган≥в чутт€ з предметами ≥ €вищами природи та сусп≥льства. ” практиц≥ людина формуЇ мету ≥ програму своњх д≥й, тобто чинить осмислено. ” кожному п≥знавальному акт≥ вона сп≥вв≥дносить лог≥чну ≥дею з чимось, що чуттЇво сприймаЇтьс€.

¬ажливо зрозум≥ти, що процес п≥знанн€ спираЇтьс€ на сукупн≥сть чуттЇвих ≥ рац≥ональних форм. јбсолютизац≥€ одних ≥ недооц≥нка ≥нших форм приводить у к≥нцевому п≥дсумку до лог≥чноњ помилки. ” ф≥лософ≥њ спостер≥гаютьс€ два напр€мки такоњ абсолютизац≥њ Ц сенсуал≥зм та рац≥онал≥зм. “ак, приб≥чники рац≥онал≥зму в теор≥њ п≥знанн€ (–. ƒекарт, Ѕ. —п≥ноза,  . Ћейбн≥ц та ≥н.) вбачали джерело знань у розумов≥й д≥€льност≥ людей. –еальним ≥ над≥йним вони визнавали лише розум, а значенн€ чуттЇвого п≥знанн€ недооц≥нювали ≥ нав≥ть ≥гнорували. ѕриб≥чники емп≥ризму (‘. Ѕекон, ƒж. Ћокк та ≥н.), навпаки, недооц≥нювали роль лог≥чного п≥знанн€, а чуттЇве абсолютизували. Ѕлизьким до емп≥ризму був сенсуал≥зм (лат. сприйн€тт€, чутт€, в≥дчутт€). —енсуал≥сти оголошували чуттЇв≥сть головною формою достов≥рного знанн€. ќтже, обмежен≥сть ≥ емп≥ризму, ≥ сенсуал≥зму, ≥ рац≥онал≥зму пол€гаЇ в одноб≥чност≥, в абсолютизац≥њ одного з р≥вн≥в процесу п≥знанн€. Ќасправд≥, абстрактне мисленн€ неможливе без чуттЇвого досв≥ду, а чуттЇвий досв≥д неможливий без певного лог≥чного обірунтуванн€. ќтже, проблема чуттЇвост≥ ≥ мисленн€ пол€гаЇ в специф≥ц≥ та суперечлив≥й взаЇмод≥њ двох р≥вн≥в п≥знавальноњ д≥€льност≥ людей.

–озгл€даючи наступне питанн€ сем≥нарського зан€тт€, в≥дзначимо, що усп≥шне використанн€ результат≥в п≥знанн€ в практичн≥й д≥€льност≥ може бути т≥льки в тому раз≥, коли отриман≥ знанн€ Ї достов≥рними, Ї ≥стиною. ќтже, питанн€ про ≥стину Ц одне з найважлив≥ших в теор≥њ п≥знанн€. ƒ≥алектико Ч матер≥ал≥стична ф≥лософ≥€ визначаЇ ≥стину €к таке знанн€, що в≥дпов≥даЇ своЇму предмету, зб≥гаЇтьс€ з ним, а њњ основною властив≥стю Ї об'Їктивн≥сть.

≤стини без людини ≥ поза людиною, тобто без суб'Їкта п≥знанн€, не буваЇ. ≤стиною волод≥ють т≥льки люди, виражаючи њњ в пон€тт€х, судженн€х, висновках, законах, теор≥€х, ≥нших формах. ќтже, ≥стина не лише об'Їктивна, а й суб'Їктивна за внутр≥шн≥м ≥деальним зм≥стом ≥ формами.

—тудент маЇ знати, що в ф≥лософ≥њ вид≥л€ють абсолютну та в≥дносну ≥стину. ѕ≥д абсолютною ≥стиною розум≥ють таке повне ≥ всеб≥чне об'Їктивне знанн€ сутност≥ предмет≥в ≥ €вищ, €ке н≥коли не може бути спростованим, наприклад, знанн€ про те, що "люди смертн≥", "матер≥€ Ч об'Їктивна реальн≥сть", "ќдеса Ч м≥сто на п≥вн≥чному узбережж≥ „орного мор€" та ≥н. ¬≥дносна ≥стина Ч це неповне, приблизне, незавершене об'Їктивне знанн€, вираженн€ його м≥нливост≥, поглибленн€, уточненн€ у процес≥ розвитку практики ≥ п≥знанн€. ¬≥дносними ≥стинами сл≥д вважати, наприклад, положенн€ класичноњ механ≥ки, еволюц≥йноњ теор≥њ походженн€ вид≥в рослин, попит ≥ пропозиц≥ю товар≥в на ринку ≥т. ≥н.

јбсолютна ≥ в≥дносна ≥стини Ч це дв≥ необх≥дн≥ сторони об'Їктивноњ ≥стини, хоч кожна з них маЇ специф≥ку. ћ≥ж ними немаЇ нездоланноњ меж≥, вони в≥др≥зн€ютьс€ лише за ступенем точност≥ та повноти знанн€.  ожна в≥дносна ≥стина завжди маЇ де€ке "зерно", частинку ≥стини абсолютноњ, а абсолютна ≥стина складаЇтьс€ з суми в≥дносних ≥стин. ќволод≥нн€ кожною новою в≥дносною ≥стиною Ї черговим кроком у п≥знанн≥ ≥стини абсолютноњ.

ѕроцес п≥знанн€ ≥стини неск≥нченний. ќтже, абсолютна ≥стина Ї межею, ≥деалом знанн€. ѕроте такоњ меж≥ не ≥снуЇ. Ћюдство пост≥йно наближаЇтьс€ до абсолютноњ ≥стини, н≥коли не вичерпуючи њњ до к≥пц€. Ќа будь-€кому ступен≥ розвитку думка людей не може знати всю р≥зноман≥тн≥сть д≥йсност≥, €ка розвиваЇтьс€ в≥чно, а здатна охопити св≥т лише частково, в≥дносно, у межах дос€гнень науки ≥ сусп≥льноњ практики. ƒ≥алектиц≥ в≥дносноњ та абсолютноњ ≥стини в гносеолог≥њ протисто€ть дв≥ крайн≥ св≥тогл€дн≥ позиц≥њ: догматизм ≥ рел€тив≥зм. ѓх практична реал≥зац≥€ завжди супроводжуЇтьс€ великими негативними результатами.

ƒогматизм (грец. думка, р≥шенн€, вченн€, положенн€, доктрина, що беретьс€ за ≥стину бездоказово, на в≥ру) Ч анти≥сторичний схематичний тип мисленн€, за €кого теоретичн≥ ≥ практичн≥ проблеми та висновки анал≥зуютьс€ ≥ оц≥нюютьс€ без урахуванн€ конкретноњ реальност≥, умов, м≥сц€ ≥ часу. …ого гносеолог≥чною основою Ї одноб≥чне ставленн€ до ≥стини, визнанн€ в н≥й т≥льки абсолютного моменту, за одночасного ≥гноруванн€ в≥дносного. ƒл€ догматика будь-€ке знанн€ мас бути абсолютним. ƒогматичний стиль мисленн€ Ї метаф≥зичним. ƒл€ нього ≥стина Ї з≥бранн€м завершених ≥ незм≥нних положень, €к≥ треба т≥льки завчити ≥ застосовувати в ус≥х випадках. ¬≥дмова в≥д догматизму, подоланн€ його на користь д≥алектичного стилю мисленн€ Ч завданн€, без вир≥шенн€ €кого св≥тогл€д не може бути н≥ ф≥лософським, н≥ науковим.

–ел€тив≥зм (лат. в≥дносний) будь-€ке знанн€ вважаЇ в≥дносним, не визнаЇ в ≥стин≥ њњ абсолютного компонента. √носеолог≥чн≥ корен≥ рел€тив≥зму пол€гають у в≥дмов≥ в≥д визнанн€ наступност≥, спадкоЇмност≥ у розвитку знанн€, переб≥льшенн≥ залежност≥ процесу п≥знанн€ в≥д його умов (наприклад, в≥д б≥олог≥чних потреб суб'Їкта, його псих≥чного стану, на€вност≥ лог≥чних форм ≥ теоретичних засоб≥в тощо), у суб'Їктив≥зм≥ та агностицизм≥. ” р≥зних ≥сторичних умовах рел€тив≥зм виконуЇ неоднозначн≥ соц≥альн≥ функц≥њ. ¬≥н може спри€ти запереченню старого сусп≥льного пор€дку, догматичного мисленн€, рутини ≥ в≥дсталост≥, але найчаст≥ше в≥дображаЇ кризу сусп≥льства, виправдовуЇ втрату ≥сторичноњ перспективи в його розвитку.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 953 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

„тобы получилс€ студенческий борщ, его нужно варить также как и домашний, только без м€са и развести водой 1:10 © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2237 - | 2114 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.027 с.