Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


—ем≥нар є 2. ‘≥лософ≥€ античност≥




ѕлан

1. ѕон€тт€ античноњ ф≥лософ≥њ. ≈тапи њ розвитку та загальн≥ особливост≥.

2. –озвиток ≥дей у натурф≥лософських (Ђф≥зичнихї) школах —тародавньоњ √рец≥њ.

3. ћоральна та лог≥чна проблематика ф≥лософ≥њ —ократа.

4. јнтична ф≥лософ≥€ класичного пер≥оду (ѕлатон, јр≥стотель).

 

 лючов≥ пон€тт€: логос, м≥ф, космоцентризм, архе, апейрон, натурф≥лософ≥€, УдосократикиФ,

п≥фагорењзм, атом≥зм, еп≥курењзм, стоњцизм, скептицизм, к≥н≥ки, неоплатон≥зм.

 

“еми реферат≥в:

  1. ≈нциклопедичний характер систематизованих ф≥лософських у€влень античних ф≥лософ≥в.
  2. ¬ченн€ про м≥кро та макрокосмос в античност≥.
  3. ƒ≥алог та виникненн€ ф≥лософських традиц≥й.
  4. ќц≥нка рол≥ соф≥ст≥в в розвитку античноњ ф≥лософ≥њ та культури.
  5. ‘еномен античноњ ф≥лософ≥њ в Ївропейськ≥й ≥стор≥њ.

 

ѕитанн€ дл€ самоконтролю

  1. –озкрийте сп≥вв≥дношенн€ пон€ть Ђантична ф≥лософ≥€ї?
  2. ” чому головна особлив≥сть античноњ ф≥лософ≥њ?
  3. ѕо€сн≥ть значенн€ ф≥лософских ≥дей ѕ≥фагора.
  4. ’то так≥ Ђдосократикиї та в чому пол€гають особливост≥ њх ф≥лософствуванн€?
  5. ѕо€сн≥ть позитивн≥ та негативн≥ сторони д≥€льност≥ давньогрецьких соф≥ст≥в?
  6. як≥ аспекти вченн€ ѕлатона зумовили його значенн€ дл€ св≥товоњ ф≥лософ≥њ?
  7. ” чому головна в≥дм≥нн≥сть ф≥лософ≥њ јр≥стотел€ в≥д ф≥лософ≥њ ѕлатона?

 

–екомендована л≥тература:

1. ≤стор≥€ украњнськоњ ф≥лософ≥њ: п≥дручник. Ч  .: јкадемвидав, 2008.Ч624 с.

2. ≤стор≥€ ф≥лософ≥њ ”крањни: хрестомат≥€: навч. пос≥б. /упор€д.: ћ.‘. “арасенко, ћ.ё. –усин, ј. . Ѕичко та ≥н. Ч  ., 1993. Ч 560 с.

3. ѕричеп≥й ™.ћ. ‘≥лософ≥€: п≥друч. дл€ студ. вищих навч. закл. / —ћ. ѕричеп≥м, A.M. „ерюй, Ћ.ј. „екань. Ч  .: јкадемвидав, 2006. Ч 592 с.

4. ‘≥лософ≥€: навч. пос≥б. / Ћ.¬. √уберський. ≤.‘. Ќадольний, ¬.ѕ. јндрущенко та ≥н.; за ред. ≤.‘. Ќадольного. - 6-те вид., виправл. ≥ доповн. Ч  .: ¬≥кар, 2006. Ч 466 с.

5. “аран ¬.ќ. —оц≥альна ф≥лософ≥€: навч. пос≥б. / ¬.ќ. “аран, ¬.ћ. «отов, Ќ.ќ. –езанов. Ч  .: ÷ентр навч. л-ри, 2009. Ч 272 с.

6. ‘≥лософський енциклопедичний словник / ред. кол: ¬.≤. Ўинкарук та ≥н. Ч  .: јбрис, 2002. Ч 800 с.

7. ‘≥лософ≥€: ѕ≥дручник / ќ.ѕ.—идоренко, —.—.  орлюк, ћ.—.‘≥л€н≥н та ≥н.; за ред.. ќ.ѕ.—идоренка. Ц 2-ге вид., переробл. ≥ доп..-  .: «нанн€, 2010.- 414с.

8. ящук “.≤. ‘≥лософ≥€ ≥стор≥њ: курс лекц≥й: навч. пос≥б. / “.≤. ящук.Ч  .: Ћиб≥дь, 2004. Ч 536 с.

 

ћетодичн≥ поради

 

ѕри розгл€д≥ першого питанн€ необх≥дно звернути увагу студента, що виникненню ф≥лософ≥њ у —тародавн≥й √рец≥њ спри€ли так≥ обставини:

особлива соц≥ально-пол≥тична атмосфера (демократ≥€, публ≥чний спос≥б житт€); виг≥дне географ≥чне положенн€ (морськ≥ шл€хи, кл≥мат); економ≥чний розвиток (торг≥вл€, мореплавство); високорозвинутий м≥фолог≥чний св≥тогл€д.

 

≤стор≥€ античноњ ф≥лософ≥њ нараховуЇ тис€чу рок≥в Ц з к≥нц€ VII Ц початку VI ст. до н.е. ≥ до VI ст. н.е.

¬ид≥л€ють три пер≥оди античноњ ф≥лософ≥њ: досократ≥вський, класичний та пер≥од, що обТЇднуЇ елл≥н≥стичну та римську ф≥лософ≥ю.

 

–озгл€немо становленн€ ф≥лософськоњ проблематики в кожному пер≥од≥. «верн≥ть увагу на коло питань, що ц≥кавили перших ф≥лософ≥в, на по€ву категор≥й.

—пециф≥ка давньогрецькоњ ф≥лософ≥њ на початковому етап≥ пол€гала в прагненн≥ зрозум≥ти сутн≥сть природи, св≥ту в ц≥лому,  осмосу. –анн€ грецька ф≥лософ≥€ за своњми проблемними ≥нтересами Ї космоцентричною, тобто ор≥Їнтованою передовс≥м на  осмос, €к на безумовну реальн≥сть ≥ найвищу ц≥нн≥сть. ќбраз  осмосу будувавс€ за принципом предметно-речового, т≥лесно-статуарного баченн€ св≥ту. ќтже, предмет пост≥йних устремл≥нь грецького ф≥лософа Ц в≥чний ≥ незм≥нний макрокосмос (природа). Ѕутт€ дл€ грека Ц це ≥снуванн€ в певному м≥сц≥  осмосу, €кий сприймаЇтьс€ €к Уупор€дкований св≥т Ф. Ћюдина постаЇ лише щаблем у природному пор€дку, особливим видом тварини Ц Усусп≥льною твариною Ф Ц ≥ ще не протиставл€Їтьс€ св≥тов≥.

÷ей початковий пер≥од давньогрецькоњ ф≥лософ≥њ називають натурф≥лософським, де спос≥б ф≥лософствуванн€ ≥ спос≥б св≥торозум≥нн€ Ї такими, в €ких природа в≥д≥граЇ вир≥шальну роль. ‘≥лософи намагалис€ в≥дкрити в≥чн≥ закони природи, зрозум≥ти природн≥ процеси без допомоги м≥фолог≥чних у€влень.

“аким чином, потр≥бно звернути увагу студент≥в, що греки зробили перший крок у напр€мку до наукового способу мисленн€, заклали п≥двалини майбутнього природознавства. ѕоЇднанн€ ф≥лософ≥њ та науки стало важливою умовою швидкого розвитку ф≥лософ≥њ у —тародавн≥й √рец≥њ.

ƒруге питанн€ сем≥нарського зан€тт€ повТ€зане ≥з спробами перших ф≥лософ≥в по€снити основи св≥тобудови та сп≥льним переконанн€м, що за вс≥ма зм≥нами у природ≥ повинна сто€ти перв≥сна праматер≥€. √оловним питанн€м ранньогрецькоњ ф≥лософ≥њ було питанн€ про першооснову речей (архе), те субстанц≥йне начало, з €кого все виникло.

ѕредставники м≥летськоњ школи (в≥д назви м≥ста ћ≥лет у ћал≥й јз≥њ) вир≥шували це питанн€ з позиц≥й нањвного матер≥ал≥зму. ѕершоречовину бутт€ вони у€вл€ли в конкретно-речов≥й форм≥ води Ц ‘алес (близько 625-547 до н.е.), пов≥тр€ Ц јнаксимен (близько 585-525 до н.е.), УайперонаФ Ц јнаксимандр (близько 610-5-16 до н.е.). ѕочатковий стих≥йний матер≥ал≥зм був нев≥дд≥льним в≥д елемент≥в д≥алектики, €ка сприймаЇ св≥т у його народженн≥, становленн≥ та розвитку. «г≥дно з вченн€м √еракл≥та (близько 544/540-483 до н.е.) першоначалом св≥ту Ї вогонь, що законом≥рно спалахуЇ ≥ законом≥рно згасаЇ.

¬огонь у √еракл≥та постаЇ ≥ €к прообраз становленн€, м≥нливост≥ сущого. ¬се тече, все зм≥нюЇтьс€, вважав √еракл≥т, а тому не можна дв≥ч≥ ув≥йти в одну ≥ ту ж р≥чку, оск≥льки ≥ води будуть ≥ншими, та й людина вже буде не та.

“аким чином, √еракл≥та можна вважати одним ≥з засновник≥в д≥алектичного мисленн€, зг≥дно з €ким р≥зноман≥тн≥сть

сущого можна звести до певноњ його внутр≥шньоњ енергетики.

Ќе погоджувалис€ з √еракл≥том представники елейськоњ школи (елеат≥в) Ц  сенофан (близько 570-478 до н.е.), ѕармен≥д (к≥нець V≤ ЦV ст. до н.е.), «енон (близько 333-262 до н.е.), €к≥ вважали, що св≥т Ї незм≥нним ≥ нерухомим бутт€м. Ѕутт€ Ц центральне пон€тт€ ф≥лософ≥њ елеат≥в. ¬перше в тлумаченн≥ субстанц≥њ вони перейшли в≥д конкретних природних стих≥й (води, пов≥тр€, вогню тощо) до бутт€ €к такого.

“аке розум≥нн€ останнього в≥дриваЇ його в≥д св≥ту матер≥альних речей ≥ перетворюЇ в ≥дею, хоч бутт€ ≥ залишаЇтьс€ поцейб≥чним, оск≥льки ≥деальне в елеат≥в ще не в≥д≥рвалось в≥д матер≥ального, не перетворилось у його протилежн≥сть. ¬исуненн€ елеатами пон€тт€ Їдиного бутт€ €к неперервного, незм≥нного, непод≥льного, однаково на€вного в ус≥х елементах д≥йсност≥ Ц це ще один крок у розвитку ф≥лософ≥њ.

—туденти мус€ть знати, що зак≥нченоњ форми грецький матер≥ал≥зм набуваЇ у св≥тогл€д≥ останнього великого натурф≥лософа ƒемокрита (близько 460-370 до н.е.), €кий завданн€ ф≥лософ≥њ бачив у тому, щоб навчати ≥стин≥. «а ƒемокритом н≥що не виникаЇ з н≥чого ≥ не перетворюЇтьс€ у н≥що. якщо у св≥т≥ не було б чогось ст≥йкого ≥ незм≥нного, св≥т не утримавс€ б у бутт≥. ¬се навколо складаЇтьс€ з маленьких невидимих частинок, кожна з €ких в≥чна ≥ незм≥нна. ÷≥ частинки ƒемокрит називав атомами (УатомФ означаЇ непод≥льний). ћатер≥€, з €коњ створено все навколо, не може й дал≥ под≥л€тис€ на ще др≥бн≥ш≥ часточки, бо ≥накше атоми вже не могли б служити буд≥вельним матер≥алом.

ƒемокрит п≥дбив п≥дсумок грецькоњ натурф≥лософ≥њ, представник≥в €коњ ц≥кавило передовс≥м питанн€ про першоначало речей ≥ його в≥дношенн€ до р≥зноман≥тного св≥ту €вищ, тобто фактично завершив епоху Удосократик≥вФ, €к≥ в рамках натурф≥лософськоњ традиц≥њ не могли по€снити характеру розвитку людського мисленн€, звТ€зку м≥ж природним ≥ духовним. ÷≥лком природно, що у бутт≥ космолог≥чного натурал≥зму людина безнад≥йно втрачалас€.

¬одночас пор€д з матер≥ал≥стичними школами виникають ф≥лософськ≥ школи, серед €ких переважають ≥деал≥стичн≥ ор≥Їнтац≥њ. “ак, близько 532 р. до н.е. у  ритон≥ виникаЇ впливова рел≥г≥йно-ф≥лософська група Ц ѕ≥фагор≥йський союз, засновником €кого був ѕ≥фагор (580-500 рр. до н.е.). ѕершоосновою дл€ ѕ≥фагора Ї к≥льк≥сне в≥дношенн€ Ц число, але сл≥д зауважити, що число дл€ нас Ц це величина арифметична ≥ математична, а дл€ елл≥н≥в Ц величина геометрична, що ≥снуЇ у вигл€д≥ геометричних пропорц≥й.

”се своЇ житт€ ѕ≥фагор сконцентрував на пошуц≥ гармон≥њ. ” будов≥ ¬сесв≥ту, в геометричних пропорц≥€х, у сусп≥льному житт≥, у стосунках м≥ж людьми, в ус≥х про€вах бутт€ ≥ людського ≥снуванн€ Ц скр≥зь в≥н в≥дшукуЇ гармон≥ю, €ка привносить у все суще красу та благо. ќдним ≥з принципових момент≥в вченн€ ѕ≥фагора була в≥ра у Упереселенн€ Ф душ≥ п≥сл€ смерт≥ людини з одного т≥ла в ≥нше. «г≥дно з його вченн€м п≥сл€ смерт≥ душа не може одразу зв≥льнитис€ в≥д гр≥х≥в своњх, тому повинна вселитис€ в ≥нше т≥ло, в €кому продовжуЇ св≥й шл€х до очищенн€ ≥ пор€тунку.

«верненн€ до людини €к предмета ф≥лософствуванн€ виразно ви€вл€Їтьс€ у соф≥ст≥в Ц профес≥йних учител≥в загальноњ осв≥ти, зокрема ф≥лософ≥њ, котр≥ виробили новий своЇр≥дний тип ф≥лософського св≥тогл€ду. ¬≥дбуваЇтьс€ поворот ≥нтересу ф≥лософ≥в в≥д св≥ту до людини €к джерела вс≥х проблем ф≥лософ≥њ, до питань теор≥њ п≥знанн€. ѕрид≥л€ючи головну увагу анал≥зу п≥знавальних та оц≥нювальних зд≥бностей людини, соф≥сти виходили з ≥дей рел€тив≥зму Ц вченн€ про те, що все у св≥т≥ в≥дносне, що може бути будь-€кого обТЇктивного правдивого зм≥сту в людських знанн€х.

Ќа думку соф≥ст≥в, ≥стина у кожного сво€ ≥ повн≥стю залежить в≥д умов, м≥сц€ ≥ часу, обставин, людини. ѕротагор вважаЇ, що Улюдина Ї м≥рою вс≥х речей: дл€ ≥снуючих Ц що вони ≥снують та не≥снуючих Ц що вони не ≥снуютьФ. ѕеренесенн€ ор≥Їнтац≥њ ф≥лософських ≥нтерес≥в на людину св≥дчив про те, що соф≥сти почали св≥домо вир≥зн€ти з-пом≥ж р≥зноман≥тних в≥дношень св≥ту субТЇкт-обТЇктне в≥дношенн€, поза €ким формуванн€ предмета ф≥лософ≥њ неможливо. ”м≥нн€ соф≥ст≥в говорити ≥ переконливо доводити тезу, а пот≥м не менш усп≥шно ≥ антитезу, вм≥нн€ заплутати суперника в дискус≥њ призвели до негативноњ оц≥нки д≥€льност≥ соф≥ст≥в та њх методу Ц соф≥стики.

—пробу подолати рел€тив≥зм ≥ субТЇктив≥зм соф≥ст≥в, њхн≥й принцип Увсе Ї в≥дноснимФ, в≥дновити в≥ру до загальних ц≥нностей зробили —ократ (близько 469-399 до н.е.) та ѕлатон (428/427-347 до н.е.). Ќадзвичайний вплив цих мислител≥в на античну св≥тову ф≥лософ≥ю значною м≥рою зумовлений тим, що саме вони в≥дкрили ≥ почали досл≥джувати теоретичне мисленн€ Ц всезагальн≥ ≥дењ.

ћоральн≥й та лог≥чн≥й проблематиц≥ у творчост≥ —ократа присв€чене третЇ питанн€ сем≥нарського зан€тт€. Ќеобх≥дно звернути увагу студент≥в, що на в≥дм≥ну в≥д соф≥ст≥в —ократ намагавс€ довести, що ≥снують абсолютн≥ норми людськоњ повед≥нки ≥ вони Ї загальноприйн€тими. «вернувши увагу на пон€тт€, зробивши њх предметом досл≥дженн€, —ократ вважав, що фундаментом знанн€ Ї людський розум. Ќесхитна в≥ра ф≥лософа в останн≥й даЇ п≥дстави назвати його рац≥онал≥стом. —аме через розум —ократ обірунтовував моральн≥ ц≥нност≥, њхню в≥чн≥сть ≥ незм≥нн≥сть.

‘≥лософське вченн€ —ократа народжувалос€ п≥д двома новими дев≥зами: Уѕ≥знай самого себеФ ≥ Уя знаю, що € н≥чого не знаюФ. —правжн≥ знанн€, на думку —ократа, сл≥д шукати в соб≥ (Уп≥знай себеФ), оск≥льки безсмертна душа людини, пройшовши повне коло косм≥чних перевт≥лень, потенц≥йно знаЇ усе.

¬≥дмовившись в≥д створенн€ картини св≥ту, —ократ зм≥нив напр€м ф≥лософського досл≥дженн€ в≥д св≥ту, природи до людини.

√реки першими в особ≥ —ократа закликали людину У п≥знати саму себе Ф, ≥ це був заклик не до одних лише грек≥в, але ≥ до вс≥х ≥нших. ѕ≥знати св≥т людини можна т≥льки тод≥, коли п≥знаЇш душу людини та њњ основн≥ справи. ” цьому, на думку —ократа, основне завданн€ ф≥лософ≥њ.

ƒосл≥джуючи природу загальних пон€ть лише у сфер≥ морал≥, —ократ не м≥г в≥дпов≥сти на питанн€ про те, де знаход€тьс€ т≥ загальн≥ пон€тт€ та ≥дењ, €к≥ визначають повед≥нку д≥€льност≥ людини.

¬≥дпов≥дь на це питанн€ дав ѕлатон, розвиток думки €кого вплинув на подальший розвиток Ївропейськоњ ф≥лософ≥њ.

ќтже,студенти мус€ть знати, що класичний пер≥од античноњ ф≥лософ≥њ представлений ф≥лософськими системами ѕлатона ≥ јристотел€.

ќсновним зм≥стом ученн€ ѕлатона була теор≥€ ≥дей, на €к≥й будувалас€ не т≥льки система категор≥й, а також його онтолог≥€, космолог≥€, гносеолог≥€.

Ќа думку ѕлатона, св≥т чуттЇвих речей не Ї св≥том д≥йсно сущого, оск≥льки чуттЇв≥ реч≥ перебувають у безперервн≥й зм≥н≥: то виникають, то гинуть. ќтже, в≥чне та незм≥нне не Ї ф≥зичною праматер≥Їю. ¬≥чними ≥ незм≥нними Ї у€вн≥ або ж абстрактн≥ зразки, за €кими створен≥ вс≥ феномени природи. ÷≥ зразки або безт≥лесн≥ прообрази ѕлатон називав ≥де€ми. ¬они не залежать в≥д умов простору ≥ часу ≥ Ї в≥чними та незм≥нними. ўодо чуттЇвих речей ≥дењ Ї водночас ≥ њх причинами, ≥ тими зразками, за €кими були створен≥ ц≥ реч≥. “аким чином, ѕлатон вважав, що поза чуттЇвим св≥том повинна ≥снувати окрема власна д≥йсн≥сть, €ку в≥н назвав св≥том ≥дей, де Ї в≥чн≥ ≥ незм≥нн≥ зразки ус≥х феномен≥в, з €кими ми зустр≥чаЇмос€ в природ≥. ѕригадати те, що душа бачила у св≥т≥ ≥дей, зможе д≥алектика, з допомогою €коњ в≥дбуваЇтьс€ п≥знанн€ ≥стинно сутнього. ќтже, €кщо про реч≥, €к≥ ми сприйн€ли в≥дчутт€ми, маЇмо лише непевн≥ у€вленн€, то те, що ми збагнули розумом, належить до точного знанн€. ¬≥дкривши св≥т умогл€дного (теоретичного) баченн€ реальност≥, ѕлатон багато зробив дл€ розум≥нн€ природи п≥знанн€. —аме розум маЇ бути вир≥шальним у створенн≥ та управл≥нн≥ доброю державою.

Ќов≥ принципи витлумаченн€ св≥ту запропонував учень ѕлатона јристотель (384-322 до н.е.), €кий не т≥льки в≥дкрив нов≥ предметн≥ галуз≥ п≥знанн€, а й започаткував лог≥ку, розробив лог≥чн≥ засоби аргументац≥њ, утвердив логоцентристський тип зах≥дноЇвропейського мисленн€. ¬≥н був великим систематизатором, котрий заклав ≥ упор€дкував науки. якщо ѕлатон послуговувавс€ т≥льки розумом, то јристотель ще й в≥дчутт€ми. ћайже вс€ його творч≥сть повТ€зана безпосередньо з природничими досл≥дженн€ми.  еруючись дов≥рою до чуттЇвого досв≥ду, до сфери ≥ндив≥дуального й одиничного бутт€, јристотель п≥ддаЇ критиц≥ теор≥ю ≥дей ѕлатона, його онтолог≥ю, космолог≥ю, вченн€ про людину.

Ќа думку јристотел€, ѕлатон перевернув усе з н≥г на голову. ѕередус≥м йдетьс€ про окреме в≥д реальних речей ≥снуванн€ ≥дей, €к≥ претендують на те, щоб бути причинами речей, њх сутн≥стю. «а јристотелем, загальне не може ≥снувати окремо в≥д одиничних речей.

“≥льки одиничне бутт€ може бути субстанц≥Їю. «агальне ≥снуЇ в окремих чуттЇвих речах, завд€ки €ким воно може бути п≥знане.

ќтже, сутн≥сть реч≥ не може перебувати поза самою р≥ччю. ѕроголосивши, що ≥де€ та р≥ч Ц це не одне й те ж, т≥льки р≥ч ≥снуЇ у реальност≥, а ≥де€ Ц в нашому п≥знанн≥ ≥ позначаЇ передовс≥м неЇдине, а загальне в р≥зних речах, јристотель стверджував, що п≥знанн€ сл≥д спр€мувати на вивченн€ внутр≥шньоњ будови речей та њх причин ≥ д≥й.

«а јристотелем, д≥йсн≥сть складаЇтьс€ з р≥зноман≥тних окремих предмет≥в, котр≥ становл€ть Їдн≥сть форми та матер≥њ. ћатер≥€ Ї матер≥алом, з €кого створен≥ предмети, а форма Ц його конкретна властив≥сть. ” матер≥њ завжди закладена можлив≥сть ос€гнути певн≥ конкретн≥ форми. ћожна сказати, що матер≥€ прагне реал≥зувати закладену в н≥й можлив≥сть. «г≥дно з јристотелем кожна зм≥на в природ≥ Ї перетворенн€м можливост≥ в д≥йсн≥сть. ‘орма предмета св≥дчить про його можливост≥ ≥ про њх обмежен≥сть. “аким чином, причиною ≥снуванн€ реч≥ Уоформленоњ матер≥њФ Ї форма.

ƒо третього пер≥оду античност≥ (≤V ст. до н.е. Ц поч. V≤ ст. н.е.) в≥днос€ть елл≥н≥стичну та римську ф≥лософ≥ю. —кептицизм, стоњцизм, еп≥курењзм Цголовн≥ теч≥њ елл≥н≥стичноњ ф≥лософ≥њ.ѓхпроблематика визначаЇтьс€ зм≥нами у соц≥ально-пол≥тичному житт≥ крањни, крахом пол≥сних ≥деал≥в. √оловна риса ф≥лософуванн€ Ц в≥дх≥д метаф≥зики на УдругийФ план, перевага надаЇтьс€ лог≥ц≥, риториц≥, етиц≥.

 

¬идатн≥ римськ≥ ф≥лософи Ц це —енека, ћарк јврел≥й, “≥т Ћукрец≥й  ар, ÷ицерон. –имськ≥й ф≥лософ≥њ в ц≥лому притаманн≥ еклектика, песим≥зм, етична проблематика.

 

Ќеобх≥дно зазначити, що антична ф≥лософ≥€ розпочалась €к натурф≥лософ≥€ (ф≥зика), а завершилась проблемою особистост≥ в етичному забарвленн≥. «анепад, руйнац≥€ культури, що базувалис€ на засадах рац≥онал≥зму, гармон≥њ людини та космосу, призвели до по€ви та розповсюдженн€ нових ≥дей. «ароджувалас€ ера христи€нства.

ќтже, основн≥ риси античноњ ф≥лософ≥њ так≥: по-перше, дл€ античноњ ф≥лософ≥њ характерним Ї на€вн≥сть р≥зноман≥тних шк≥л, теч≥й, напр€мк≥в, ≥дењ €ких стали джерелом виникненн€ майже ус≥х п≥зн≥ших тип≥в св≥тогл€ду.

ѕо-друге, антична ф≥лософ≥€ була, €к правило, орган≥чно

повТ€зана з наукою.

ѕо-третЇ, дл€ ф≥лософ≥њ —тародавньоњ √рец≥њ визначальною Ї стих≥йна д≥алектика.

ѕо-четверте, пом≥тною рисою античноњ ф≥лософ≥њ Ї ориг≥нальн≥сть ф≥лософських ≥дей, самост≥йн≥сть ф≥лософського мисленн€ взагал≥.

ѕо-пТ€те, це створенн€ ц≥л≥сноњ картини св≥ту на основ≥ у€вленн€ про Їдин≥ начала бутт€ (матер≥альн≥ та ≥деальн≥).

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1208 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќе будет большим злом, если студент впадет в заблуждение; если же ошибаютс€ великие умы, мир дорого оплачивает их ошибки. © Ќикола “есла
==> читать все изречени€...

2345 - | 2073 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.026 с.