Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ƒоба ѕросв≥тництва та њњ дом≥нуюч≥ риси




 ≥нець XVII Ч початок XVIII ст. вв≥йшли в ≥стор≥ю св≥товоњ культури €к пер≥од ѕросв≥тництва, а французьку ф≥лософ≥ю цьо≠го пер≥оду за аналог≥Їю називають ф≥лософ≥Їю доби ѕросв≥тниц≠тва. ‘ранцузьк≥ ф≥лософи критично переосмислювали у€вленн€ про Ѕога, навколишн≥й св≥т, людину та к≥нцеву мету њњ ≥снуванн€, шукали нових кардинальних напр€м≥в розвитку ф≥лософ≥њ, в≥д≠крито пропагували ≥дењ та ц≥нност≥ буржуазного сусп≥льства, опо≠середковано готували сусп≥льну думку до революц≥йноњ трансфо≠рмац≥њ французького сусп≥льства.

≤дењ •отфр≥да ¬≥льгельма Ћ€йбн≥ца про необх≥дн≥сть перебудо≠ви житт€ на засадах розуму були п≥дхоплен≥ багатьма мислите≠л€ми ‘ранц≥њ та ™вропи загалом. ‘≥лософ≥в зац≥кавила можли≠в≥сть зам≥ни старого св≥ту (монарх≥њ-) на новий (демократичний), а ≥деали епохи ¬≥дродженн€, свободи сов≥ст≥, свободи волеви€в≠ленн€ набували характеру практичних ор≥Їнтир≥в.

 

“радиц≥йна дл€ епохи ¬≥дродженн€ ≥де€ р≥вност≥ перед Ѕогом лог≥чно зм≥нювалас€ практичною потребою зр≥вн€ти вс≥х лю≠дей перед «аконом.

≤дењ та ц≥нност≥ епохи ¬≥дродженн€ пропонували реал≥зувати шл€хом поширенн€ рац≥онально-практичних знань про природу й сусп≥льство. “ому кожна розумна людина повинна була спри€ти поширенню осв≥ченост≥ (зв≥дси, власне, й по€ва терм≥на Ђѕросв≥≠тництвої).

ћислител≥ XVIII ст. вважали, що основними постат€ми в со≠ц≥альн≥й перебудов≥ залишк≥в феодального сусп≥льства мали ста≠ти представники аристократ≥њ на чол≥ з монархом. “ому саме на них була спр€мована практична ф≥лософ≥€ з метою формуванн€ високого р≥вн€ ≥нтелекту, ц≥нностей свободи (≥де€ Ђосв≥ченого монархаї). „ерез те, що знанн€ про природу, соц≥альн≥ ор≥Їнтири р≥зко суперечили твердженн€м оф≥ц≥йноњ теолог≥њ, ф≥лософи-просв≥тител≥ вважали своњм головним завданн€м непримиренну критику рел≥г≥йних догм, що суперечили здоровому глузду й по≠вс€кденн≥й практиц≥. ѕочинаючи з епохи ¬≥дродженн€, в≥дбува≠Їтьс€ активна секул€ризац≥€ церковного житт€, що отримала но≠вий атењстичний ≥мпульс у ‘ранц≥њ у XVIII ст. Ќеобх≥дн≥сть отриманн€ простого задоволенн€ в≥д реал≥зац≥њ безпосередн≥х матер≥альних ≥ духовних потреб людини пропагуЇтьс€ €к головна ц≥нн≥сть житт€. ‘≥лософи ѕросв≥тництва стали на позиц≥њ посл≥≠довного атењзму й безкомпром≥сного антиклерикал≥зму. –озум зв≥льн€вс€ в≥д рел≥г≥йноњ в≥ри, ставав Їдиним засобом отриманн€ ≥стини про оточуючий св≥т.

‘≥лософ≥€ ѕросв≥тництва набула форм матер≥ал≥зму. њњ репре≠зентували ф≥лософи ∆ан ћельЇ, ∆ульЇн Ћаметр≥, ƒен≥ ƒ≥дро,  лод јдр≥ан √ельвец≥й, ѕоль-јнр≥ √ольбах, €к≥ по€снювали при≠роду та сутн≥сть людини без будь-€ких посилань на рел≥г≥ю й Ѕо≠га. ¬они обстоювали ≥дею ≥снуванн€ первинноњ матер≥њ, €ка маЇ механ≥зми саморозвитку, у результат≥ чого розвиваЇтьс€ ¬сесв≥т ≥ з'€вл€Їтьс€ њњ найвищий продукт Ч людина.

‘≥лософи ѕросв≥тництва були об'Їктивно залучен≥ до анал≥зу кризових €вищ тогочасного сусп≥льства, €к≥ з необх≥дн≥стю вели до соц≥ального вибуху (революц≥њ"). √оловним предметом њхнього ф≥≠лософствуванн€ стали принципи Ђприродного праваї та сусп≥ль≠ного договору, зг≥дно з €кими будь-€ка людина повинна мати га≠рант≥њ на повноц≥нне житт€ й реал≥зац≥ю матер≥альних ≥ духов≠них потреб особи. як вважали мислител≥ ѕросв≥тництва, аби уникнути реальних ≥ потенц≥йних м≥жособист≥сних конфл≥кт≥в, а також непорозум≥нь м≥ж громад€нами й державою, сл≥д св≥домо в≥дмовитис€, тобто передати частину своњх прав держав≥ (монар≠ху) на основ≥ сусп≥льного договору. ≤накше кажучи, одна сторона договору (народ) в≥ддаЇ своњ права, а ≥нша (держава, монарх) бе≠ре на себе зобов'€занн€ забезпечити щонайб≥льший спок≥й ≥ зла≠году в сусп≥льств≥. –еволюц≥йний контекст цих ≥дей визначавс€ тим, що оск≥льки абсолютистська монарх≥€ не виконувала своњх обов'€зк≥в перед народом зг≥дно ≥з сусп≥льним договором, народ мав об'Їктивне право л≥кв≥дувати цю владу.

” прихильник≥в ѕросв≥тництва виникали нов≥ св≥тогл€дн≥ ц≥н≠ност≥, пов'€зан≥ з упевнен≥стю в тому, що вони живуть у найваж≠лив≥шу дл€ цив≥л≥зац≥њ добу. ”с€ попередн€ ≥стор≥€ (насамперед —ередньов≥чч€) сприймалас€ ними €к епоха пануванн€ зла, нев≥≠гластва, рел≥г≥йних забобон≥в.

ƒом≥нуючою концепц≥Їю, що по€снювала можлив≥сть адекват≠ного п≥знанн€ св≥ту з метою його практичного перетворенн€, ста≠ла ф≥лософ≥€ ‘ренс≥са Ѕекона (необх≥дн≥сть використанн€ в про≠цес≥ п≥знанн€ емп≥ричного досв≥ду разом ≥з правом суб'Їкта п≥≠знанн€ на власну позиц≥ю в науковому досл≥дженн≥ й права власноњ ≥нтерпретац≥њ отриманих знань). ћолод≥й буржуаз≥њ по≠тр≥бна була п≥дтримка з боку практичноњ ф≥лософ≥њ (синтезу при≠родничих ≥ гуман≥тарних знань).

” друг≥й половин≥ XVII ст. розвиток науки набув такого р≥в≠н€, що держава була зац≥кавлена в орган≥зац≥њ наукових досл≥≠джень. Ќаприклад, у 1662 р. було засновано јкадем≥ю в јнг≠л≥њ, у 1666 р. Ч у ‘ранц≥њ, а в 1700 р. Ч у Ќ≥меччин≥. «асадовим наукових досл≥джень був експеримент, що започаткував експе≠риментальн≥ науки (б≥олог≥ю, х≥м≥ю, ф≥зику та ≥н.). ћетаф≥зичн≥ системи, €к≥ передували ф≥лософ≥њ ѕросв≥тництва й не зб≥галис€ з потребами емп≥ричноњ науки, зам≥нювали концепц≥Їю матер≥ал≥с≠тичного сенсуал≥зму з можлив≥стю використанн€ практики €к критер≥€ ≥стини. ѕри цьому велика увага прид≥л€лас€ людин≥ та анал≥зу проблем, пов'€заних з нею.

ѕоширювались ≥ пропагувались ≥дењ досл≥дного знанн€, розви≠валос€ вченн€ про природне право, права особи, догов≥рн≥ в≥дно≠сини, основи виникненн€ та функц≥онуванн€ держави й сусп≥ль≠ства, законн≥сть використанн€ насильства у вир≥шенн≥ соц≥альних конфл≥кт≥в. ‘≥лософськ≥ ≥нтерпретац≥њ зазначених ≥дей стали ос≠новою подоланн€ кризи метаф≥зичноњ ф≥лософ≥њ.

¬ольтер (1694Ч1778рр.), справжнЇ ≥м'€ ‘рансуа ћар≥ јруе, Ч французький ф≥лософ, письменник, ≥сторик, один з найв≥дом≥ших представник≥в ѕросв≥тництва. ” ф≥лософських погл€дах ¬ольтер сто€в на позиц≥€х поЇднанн€ емп≥ризму та рац≥онал≥з≠му, надаючи перевагу першому. √оловними науковими доробка≠ми, що репрезентують ф≥лософськ≥ погл€ди ¬ольтера, були Ђ‘≥≠лософськ≥ листиї, Ђћетаф≥зичний трактатї, Ђ–оздуми про лю≠динуї, Ђ‘≥лософський словникї, Ђ‘≥лософ≥€ ≥стор≥њї, Ђƒосв≥д про звичањ ≥ дух народ≥вї, Ђ ишеньковий ф≥лософський словникї, Ђјнгл≥йськ≥ листиї.

Ќа початку своЇњ творчоњ б≥ограф≥њ ¬ольтер певний час жив у јнгл≥њ, де познайомивс€ з ≥де€ми передових англ≥йських мисли≠тел≥в Ч сенсуал≥змом Ћокка, емп≥ризмом Ѕекона, ф≥зикою Ќью≠тона. Ќа основ≥ цих ≥дей почав розробл€ти власне вченн€ про не≠обх≥дн≥сть встановленн€ загальноњ свободи духу на противагу дом≥нуючому у ‘ранц≥њ догматичному мисленню та залишкам феодальноњ культури. ѕерш≥ прац≥ ¬ольтера були присв€чен≥ анал≥зу англ≥йського сусп≥льства, €ке, на його думку, Ї прикла≠дом спри€тливих умов дл€ розвитку свободи, можливост≥ особи обирати за власним бажанн€м шл€х до нењ.

як пропагандист ѕросв≥тництва й в≥льнодумства ¬ольтер не≠примиримо ставивс€ до рел≥г≥њ та церкви, котр≥ вважав причиною гострих соц≥альних конфл≥кт≥в, в≥дсутност≥ свободи й ≥снуванн€ несправедливост≥. —тавленн€ вченого до церкви видно з його ви≠слову Ђ–оздуш≥ть гадюку!ї (тобто церкву). јнал≥зуючи розвиток рел≥г≥њ, в≥н сприймав зм≥ну њњ форм €к зам≥ну одних забобон≥в на ≥нш≥. “ому людство, зазначав учений, маЇ €кнайшвидше в≥дмови≠тис€ в≥д цих забобон≥в (не≥стинного знанн€ про св≥т) на користь розуму й ≥стини, що лежать в основ≥ нормального ≥снуванн€ сус≠п≥льства.

јле така г≥пертрофована критика рел≥г≥њ ще не Ї п≥дставою вважати ¬ольтера представником войовничого атењзму. ” своЇму ставленн≥ до рел≥г≥њ в≥н виступав €к непримиримий критик рел≥≠г≥йноњ св≥домост≥ й церкви €к соц≥ального ≥нституту. ¬ольтер ви≠знавав ≥снуванн€ Ѕога з позиц≥й дењзму, вважав його творцем св≥≠ту, але заперечував його подальше втручанн€ в €вища природи й переб≥г сусп≥льних под≥й. ћислитель був упевнений, що жодна теор≥€ та практика не зможуть достеменно довести ≥снуванн€ або в≥дсутн≥сть Ѕога. «наменитою стала його теза: Ђякби Ѕога не бу≠ло, то його необх≥дно було б вигадати, але вс€ природа св≥дчить про те, що в≥н ≥снуЇї.

Ќа думку ¬ольтера, сусп≥льство потребуЇ рел≥г≥њ, але не такоњ, €ка ірунтуЇтьс€ на теолог≥њ, а такоњ, що маЇ п≥дірунт€м держав≠ний ≥нтерес ≥ ф≥лософськ≥ ≥дењ дењзму.

¬ольтер твердив, що рел≥г≥€, заснована на теолог≥њ, ЂЇ мати фа≠натизму, громад€нських конфл≥кт≥в, ворог людини, а державна рел≥г≥€ Ч основа св≥тового пор€дку й законност≥ї.

≤ншою причиною, €ка, на думку ¬ольтера, позитивно харак≠теризувала важлив≥сть новоњ рел≥г≥њ, була необх≥дн≥сть вир≥≠шенн€ морально-етичних проблем з метою п≥дтриманн€ по≠р€дку в сусп≥льств≥, утриманн€ окремих людей в≥д антисоц≥≠альноњ повед≥нки.

јнал≥зуючи розвиток св≥товоњ ≥стор≥њ, ¬ольтер д≥йшов виснов≠ку, що в основ≥ ≥сторичного процесу лежить боротьба протилеж≠них погл€д≥в ≥ думок, на противагу на€вним на той час богословсь≠ким теор≥€м (≥де€м пров≥денц≥онал≥зму в ≥стор≥њ). ¬≥н пропонував анал≥зувати ≥стор≥ю, спираючись на ф≥лософськ≥ методи досл≥≠дженн€, вперше використав терм≥н Ђф≥лософ≥€ ≥стор≥њї.

ѕередов≥ ф≥лософськ≥ ≥дењ ¬ольтера в≥д≥грали значну роль у формуванн≥ нового покол≥нн€ французьких просв≥тител≥в, до €ких належали Ћаметр≥, ƒ≥дро, √ельвец≥й, √ольбах та ≥н.

—учасником й однодумцем ¬ольтера був Ўарль Ћуњ де ћон-теск'Ї (1689Ч1755 рр.) Ч один з перших французьких ф≥лософ≥в-просв≥тител≥в, письменник, юрист, учений. √оловним завдан≠н€м ф≥лософ≥њ в≥н вважав анал≥з причинно-насл≥дкових зв'€зк≥в у природ≥ на основ≥ закон≥в механ≥ки. «асадовими творами, €к≥ ре≠презентують його ф≥лософськ≥ та правов≥ погл€ди, були Ђѕерськ≥ листиї ≥ Ђƒух закон≥вї. ќстанн€ книжка потрапила в Ђ≤ндекс за≠боронених книгї1.

” ставленн≥ до рел≥г≥њ ф≥лософ обстоював позиц≥њ дењзму. ¬≥ру в Ѕога в≥н вважав необх≥дною дл€ того, щоб п≥дтримувати пор€≠док ≥ виховувати моральн≥сть. јле водночас в≥н в≥дкидав ≥дею безсмерт€ душ≥, критикував христи€нство й католицьку церкву за њх претенз≥ю на отриманн€ влади й бажанн€ управл€ти сусп≥льст≠вом, за введенн€ в оману в≥руючих людей ≥ пригн≥ченн€ людськоњ ≥н≥ц≥ативи.

” своњй головн≥й прац≥ Ђƒух закон≥вї ћонтеск'Ї анал≥зував розвиток сусп≥льства в його ≥сторико-правових формах, викорис≠товуючи пон€тт€ природного права. ¬ основ≥ природного права лежить природа речей (об'Їктивн≥ чинники), €к≥ загалом визна≠чають дух закон≥в, њх зм≥ст та особливост≥ функц≥онуванн€ в тому чи тому сусп≥льств≥. ¬оно унеможливлюЇ розростанн€ деструк≠тивних конфл≥кт≥в у сусп≥льств≥

ƒо об'Їктивних чинник≥в, на €ких ірунтуЇтьс€ природне пра≠во, належать:

Ч територ≥€ Ч ф≥лософ вважаЇ, що велик≥ територ≥њ вимага≠ють розвитку демократичного устрою, а маленьк≥ Ч республ≥≠канського правл≥нн€;

Ч кл≥мат Ч в≥н може спри€ти ефективному управл≥нню й сталому державного устрою (п≥вденн≥ крањни з≥ спекотним кл≥ма≠том зазвичай прагнуть до деспот≥њ, п≥вн≥чн≥ Ч з холодним кл≥ма≠том схильн≥ до демократ≥њ, середньоЇвропейськ≥ крањни з пом≥р≠ним кл≥матом пер≥одично переход€ть в≥д деспот≥њ до демократ≥њ й навпаки);

Ч до ≥нших чинник≥в належать соц≥альн≥ та ≥сторичн≥, рел≥г≥€ та мораль, традиц≥њ, форми господарюванн€, принципи управл≥н≠н€ сусп≥льством тощо.

ћонтеск'Ї вид≥лив три види державного устрою за дом≥ную≠чим принципом њх функц≥онуванн€: по-перше, це деспотична держава, що будуЇтьс€ на страху й зал€куванн≥; по-друге, мона≠рх≥€, в основ≥ €коњ лежать честь ≥ г≥дн≥сть окремого правител€, й, по-третЇ, республ≥ка, засадовим принципом €коњ Ї демократ≥€ з €кнайширшими гарант≥€ми реал≥зац≥њ принцип≥в доброчинност≥.

√оловною доброчинн≥стю (ц≥нн≥стю функц≥онуванн€ держави) ћонтеск'Ї вважав гарант≥ю свободи особистост≥. ¬≥н зазначав, що свобода обмежуЇ владу держави через саму владу, завд€ки њњ розпод≥лу на законодавчу, виконавчу та судову, з метою запоб≥≠ганн€ деспотизму (Ђ≥де€ розд≥леноњ владиї).

ћонтеск'Ї був засновником соц≥олог≥чноњ науки. —оц≥олог≥€ ћонтеск'Ї не закликала до радикальних зм≥н у сусп≥льств≥, в≥н уважав, що прогресивний розвиток ≥стор≥њ загалом неможливий Ч соц≥ум розвиваЇтьс€ в площин≥ пост≥йноњ взаЇмозам≥ни пер≥оду його пад≥нн€ (регресу) й наступного тр≥оду п≥дйому (прогресу). ” зв '€зку з цим в≥н говорив, що бачить старе зло, €ке ≥снуЇ в св≥≠т≥, знаЇ, €к його подолати, але водночас передбачаЇ й нове зло, €ке з необх≥дн≥стю виникне на уламках старого.

≤деологом ѕросв≥тництва був французький ф≥лософ та пись≠менник ƒен≥ ƒ≥дро (1713Ч1784 рр.) Ч теоретик мистецтва, л≥дер гурту енциклопедист≥в'. ќсновними прац€ми, що репрезентують його ф≥лософськ≥ погл€ди, були Ђƒумки про тлумаченн€ приро≠диї, трилог≥€ Ђ–озмова д'јламбера з ƒ≥дрої, Ђ—он д'јламбераї, Ђѕродовженн€ розмовиї, Ђ‘≥лософськ≥ принципи в≥дносно матер≥њ ≥ рухуї, Ђћонахин€ї, Ђѕлем≥нник –амої, Ђ∆ак-фатал≥стї.

” цих доробках ƒен≥ ƒ≥дро за€вив про себе €к ф≥лософ-полем≥ст, €кий критично переосмислював ц≥нност≥ монарх≥чноњ системи (рел≥г≥йний св≥тогл€д). ” 1746 р. його першу книжку п≥д назвою Ђ‘≥лософська думкаї за р≥шенн€м ѕаризького парламен≠ту було спалено, а самого ƒ≥дро заарештовано, однак згодом в≥д≠пущено на волю. ” 1751Ч1780 рр. в≥н брав безпосередню участь у виданн≥ 35-томноњ енциклопед≥њ, що об'Їднала навколо себе найкращих мислител≥в того часу (–уссо, д'јламбера, ¬ольтера,  онд≥ль€ка, ћонтеск'Ї, √ольбаха та ≥н.).

ѕродовжуючи традиц≥њ мислител≥в ѕросв≥тництва, ƒен≥ ƒ≥дро став найв≥дом≥шим ≥ найнепримиренн≥шим критиком рел≥г≥њ. ¬≥н р≥зко критикував њњ за те, що вона не спри€Ї отриманню наукових ≥стин про навколишн≥й св≥т ≥ засм≥чуЇ здорову св≥дом≥сть людини рел≥г≥йними забобонами, вбиваЇ в людин≥ бажанн€ активно пере≠творювати св≥т зг≥дно з њњ ≥нтересами.

 

ƒ≥дро одним з перших виступив за необх≥дн≥сть повного зни≠щенн€ рел≥г≥њ, орган≥зац≥ю житт€ без Ѕога на засадах атењзму €к форми св≥тогл€ду. ѕри цьому атењзм мав ірунтуватис€ на загальнолюдських ц≥нност€х, здоровому глузд≥, моральн≥й в≥д≠пов≥дальност≥.

≈нциклопедисти Ч колектив автор≥в французькоњ енциклопед≥њ, що видавалась у XVIII ст. (Ђ≈нциклопед≥€, або “лумачний словник наук, мистецтв ≥ ремеселї), њњ загальна св≥тогл€дна спр€мован≥сть: атењзм, просв≥тництво, сусп≥льний прогрес.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 920 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ѕольшинство людей упускают по€вившуюс€ возможность, потому что она бывает одета в комбинезон и с виду напоминает работу © “омас Ёдисон
==> читать все изречени€...

2298 - | 2009 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.012 с.