Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


 атегор≥€, за јр≥стотелем, Ч це найвищий р≥вень в≥ддзеркаленн€ та узагальненн€ навколишньоњ д≥йсност≥, без €кого неможливе саме бутт€




 

Ќе менш ориг≥нальним Ї вченн€ јр≥стотел€ про душу. ¬≥н вважав, що душа Ї нос≥Їм св≥домост≥ людини й водночас вона ке≠руЇ людським орган≥змом. ƒуша маЇ три р≥вн≥:

1) рослинна душа в≥дпов≥даЇ за реал≥зац≥ю природних потреб розвитку й розмноженн€ живого орган≥зму;

2) тваринна душа в≥дпов≥даЇ за харчуванн€, р≥ст, розмножен≠н€, але, кр≥м цього, маЇ функц≥њ в≥дчутт€ й бажанн€;

3) розумна людська душа охоплюЇ вс≥ перел≥чен≥ функц≥њ й доповнюЇтьс€ розумом ≥ мисленн€м. ¬ласне, ц€ функц≥€ виок≠ремлюЇ людину з довколишнього св≥ту. “аким чином, душу маЇ т≥льки природне т≥ло: рослина, тварина, людина. ƒуша Ї фор≠мою живого природного т≥ла. —аме вона надаЇ життю зм≥сту й сенсу.

јр≥стотель матер≥ал≥стично по€снював сутн≥сть ≥снуванн€ людини. ¬≥н вважав, що людина Ч найвищий представник висо-коорган≥зованих тварин, але в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д них на€вн≥стю ро≠зуму й мисленн€. Ћюдина, зг≥дно з його вченн€м, маЇ вроджену потребу жити ≥з соб≥ под≥бними (потребу в колектив≥). —аме це зумовило виникненн€ сусп≥льства1. √оловним механ≥змом управ≠л≥нн€ сусп≥льством стаЇ держава.

”ченн€ про державу у ф≥лософ≥њ јр≥стотел€ стаЇ одним з головних. ћислитель говорив про те, що людина Ї пол≥тична тварина, над≥лена ≥нтелектуальними можливост€ми. ¬она створюЇ механ≥зм захисту в≥д ворог≥в, п≥дтримуЇ внутр≥шн≥й пор€док, розвиваЇ економ≥ку тощо. ќсновою держави Ї прива≠тна власн≥сть, €ка в≥дпов≥даЇ сутност≥ людини, њњ б≥олог≥чному егоњзму, €кий стаЇ основою необх≥дност≥ захисту приватного ≥нтересу. Ѕудь-€ка державна влада захищаЇ приватний ≥нте≠рес ≥ даЇ п≥дстави дл€ корисного використанн€ ц≥Їњ влади окремими людьми, незважаючи на те, що влада маЇ захищати ≥нтереси вс≥х.

јр≥стотель вид≥л€в ш≥сть тип≥в держави: монарх≥ю, тиран≥ю, аристократ≥ю, крайню ол≥гарх≥ю, охлократ≥ю (владу маси, край≠ню демократ≥ю) й пол≥т≥ю Ч Їдн≥сть ол≥гарх≥њ та демократ≥њ. ќц≥нюючи ц≥ типи держав, учений виокремив Ђпоган≥ї форми державного устрою (тиран≥ю, крайню ол≥гарх≥ю та охлократ≥ю) та Ђхорош≥ї (монарх≥ю, аристократ≥ю та пол≥т≥ю). «а јр≥стоте-лем, саме пол≥т≥€ Ї ≥деалом державност≥.

—усп≥льство у ф≥лософ≥њ јр≥стотел€ Ч це великий колектив людей, €к≥ проживають на одн≥й територ≥њ та об'Їднан≥ мовою, родинними й культурними зв'€зками, займаютьс€ виробництвом ≥ розпод≥лом матер≥альних благ.

ќтже, јр≥стотель дав матер≥ал≥стичне трактуванн€ похо≠дженн€ св≥ту й людини, в≥н вид≥лив засадов≥ ф≥лософськ≥ кате≠гор≥њ, за допомогою €ких дав визначенн€ бутт€ матер≥њ; виок≠ремив ш≥сть тип≥в держави, зокрема й ≥деал держави Ч пол≥т≥ю, вн≥с ≥стотний вклад у розвиток лог≥ки Ч дав пон€тт€ дедуктивного методу, обірунтував систему силог≥зм≥в.

≈лл≥н≥стичний пер≥од

≈лл≥н≥стична ф≥лософ≥€ (к≥нець IVЧ початок 11ст. до н. е.) Ч це сукупн≥сть ф≥лософських учень, €к≥ в≥ддзеркалили кризу пол≥су, €ка детерм≥нувала зм≥ну парадигми ф≥лософського мисленн€. Ќа≠взам≥н пол≥сн≥й морал≥ (пошукам правди й справедливост≥) при≠ход€ть пошуки шл€х≥в пор€тунку в≥д драматизму житт€ й праг≠ненн€ уникнути випадковост≥ в житт≥ людей. –епрезентували цей пер≥од так≥ ф≥лософськ≥ школи, €к еп≥курењзм, скептицизм, стоњ≠цизм ≥ неоплатон≥зм, що пропонували своњ ориг≥нальн≥ вченн€ за≠дл€ дос€гненн€ особистого щаст€.

Ќайвпливов≥шим ф≥лософським ученн€м елл≥н≥стичного пер≥оду став еп≥курењзм. …ого засновником був ≈п≥кур (бл. 342Ч270рр. до н. е.). ” 306 р. до н. е. в≥н орган≥зував ориг≥нальну школу п≥д на≠звою Ђ—ад ≈п≥кураї й був автором близько 300 праць, з €ких до на≠шого часу д≥йшли лише три листи, а також чимало фрагмент≥в, €к≥ м≥ст€тьс€ в роботах ≥нших ф≥лософ≥в античност≥: Ђ≈п≥кур в≥таЇ ѕ≥-фосанаї, Ђ√оловн≥ думкиї (40 афоризм≥в), Ђѕро природуї та ≥н.

” своЇму вченн≥ ≈п≥кур прагнув створити практичну ф≥лосо≠ф≥ю, €ка мала допомогти людин≥ орган≥зувати повноц≥нне житт€. ¬ основу свого вченн€ в≥н поклав ф≥зику (атом≥стичну систему ƒемокр≥та) та лог≥ку (канон≥ку). јтом≥стична система ƒемокр≥та у викладенн≥ ≈п≥кура отримала певну етичну ре≥нтерпретац≥ю, ф≥лософ прагнув розробити практичн≥ рекомендац≥њ щодо зв≥ль≠ненн€ людей в≥д марнов≥рства та страху перед смертю.

”ченн€ ≈п≥кура про ф≥зику,  осмос, розпочинаЇтьс€ з думки про те, що у св≥т≥ н≥що не з €вл€Їтьс€ з н≥чого й безсл≥дно не зни≠каЇ, пост≥йно ≥снуЇ т≥льки ¬сесв≥т. “аким чином, ≈п≥кур одним з перших наблизивс€ до формулюванн€ закону збереженн€ матер≥њ. ¬сесв≥т Ї в≥чним ≥ безк≥нечним разом з в≥чними атомами та пус≠тотами. —в≥ту чистих ≥дей немаЇ, ≥снуЇ лише величезна к≥льк≥сть матер≥альних св≥т≥в у ¬сесв≥т≥.

≈п≥кур висунув г≥потезу про кривол≥н≥йн≥сть пад≥нн€ атом≥в (на в≥дм≥ну в≥д верс≥њ ƒемокр≥та про пр€мол≥н≥йн≥сть њх руху), що по€снювала процес створенн€ матер≥ального св≥ту €к результату з≥ткненн€ атом≥в у пустому простор≥ та обірунтовувала можлив≥сть свободи волеви€вленн€ людини незалежно в≥д зовн≥≠шн≥х обставин.

 анон≥ка (лог≥ка) ≈п≥кура дала йому змогу зробити так≥ ви≠сновки: оточуючий св≥т можна п≥знати за допомогою чуттЇво≠го п≥знанн€; основним критер≥Їм ≥стинност≥ знанн€ про предмети, €вища й процеси навколишнього св≥ту Ї почутт€ задоволенн€ в≥д реал≥зац≥њ цього знанн€ на практиц≥, й, навпаки, не≥стина (помил≠ка) п≥дтверджуЇтьс€ почутт€м незадоволенн€ в≥д неможливост≥ використати це знанн€ на практиц≥.

ћетою практичноњ ф≥лософ≥њ ≈п≥кура була спроба л≥кв≥дува≠ти залежн≥сть людини в≥д обставин житт€ (або в≥д Ѕога). ÷≥й мет≥ слугувала розробка атењстичноњ концепц≥њ. ≈п≥кур вважав, що своЇю по€вою людина повинна завд€чувати соб≥ (своњм бать≠кам), а не богам, €кщо останн≥ й ≥снують €к моральний ≥деал, то вони аж н≥€к не можуть втручатис€ в житт€ людини. ƒол€ людини залежить не в≥д Ѕога, а в≥д результат≥в њњ власноњ д≥€льност≥ та повед≥нки. ƒуша людини Ї особливим р≥зновидом матер≥њ, що маЇ атомарну будову, тому вона смертна, так само, €к ≥ т≥ло людини.

 

Ћюдина повинна прагнути до щаст€ в межах матер≥ального ≥снуванн€, а щаст€ ≈п≥кур визначав €к щонайб≥льше задово≠ленн€ в≥д житт€. ўаст€ Ч це насамперед в≥дсутн≥сть стра≠жданн€, на€вн≥сть здоров'€ та можлив≥сть займатись улюб≠леною справою.

Ќормами житт€ людини мають стати розумне обмеженн€ ба≠жань ≥ потреб, незворушн≥сть ≥ безтурботн≥сть, ≥ндив≥дуальна муд≠р≥сть. «а допомогою сили духу з усм≥шкою на вустах мудра лю≠дина долаЇ проблеми оточуючого њњ св≥ту. ≈п≥курейц≥ не в≥рили в жодн≥ сусп≥льн≥ доброчинност≥. √оловною ц≥нн≥стю особистоњ повед≥нки вони вважали можлив≥сть дос€гнути стану атаракс≥њ (душевного спокою, само≥зол€ц≥њ в≥д сусп≥льства та реал≥зац≥њ еп≥курейського дев≥зу Ђжити непом≥тної).

” VI ст. до н. е. на основ≥ вченн€ ѕ≥ррона з ≈л≥ди (365Ч275 рр. до н. е.) виник ф≥лософський напр€м що заперечуЇ можлив≥сть п≥знанн€ св≥ту Ч скептицизм. ≈лементи скептицизму незр≥дка зустр≥чались у ƒемокр≥та, √еракл≥та, а особливо у соф≥ст≥в  ≥-ренськоњ школи. √оловна теза, €ку обстоював скептицизм: лю≠дина може говорити лише про власн≥ почутт€, а не про причи≠ни, що њх породжують. Ќайб≥льш концептуально це вченн€ було викладено римським ф≥лософом —екстам ≈мп≥риком (бл. 200Ч 275 рр. н. е.).

≈мп≥рик, зокрема, говорив про те, що в≥дчутт€ людини Ї дже≠релом ус≥х упереджень ≥ хибних думок у процес≥ п≥знанн€. ƒра≠матичн≥ переживанн€ з приводу неможливост≥ отримати ≥стинне знанн€ призвод€ть до того, що людина не може почуватис€ щас≠ливою.

—кептицизм пропонуЇ власну схему дос€гненн€ щасливого житт€. ѕоза€к в основ≥ нещаст€ лежить незнанн€, то людин≥ сл≥д уникати будь-€ких невир≥шених проблем, €к≥ спричин€ють страж≠данн€. ¬одночас необх≥дно утримуватис€ в≥д будь-€ких проблем≠них ситуац≥й в розумов≥й д≥€льност≥, судженн€х та оц≥нках, що примушують людину хвилюватис€ й драматизувати житт€. ”триманн€ людини в≥д вир≥шенн€ внутр≥шн≥х ≥ зовн≥шн≥х про≠блем, активноњ розумовоњ д≥€льност≥, на думку скептик≥в, маЇ привести до стану апат≥њ (незворушност≥) й атаракс≥њ (безтурбо≠тност≥) Ч двох найвищих ц≥нностей скептицизму. якщо людина не може уникнути проблем, розм≥рковуЇ над њх подоланн€м, то варто скористатис€ найпрост≥шим методом њх вир≥шенн€ на ос≠нов≥ традиц≥њ, закону тощо.

«агалом елл≥н≥стичний скептицизм став п≥дірунт€м, на €кому згодом виросли суб'Їктивний ≥деал≥зм та агностицизм. ¬одночас у ньому було закладено ≥дењ атењзму (скептичне ставленн€ до ≥с≠нуванн€ Ѕога) та антидогматизму.

” IV ст. до н. е. була започаткована дуже впливова ф≥ло≠софська школа Ч стоњцизм. њњ засновником вважають «енона з  ≥т≥она (336Ч264 рр. до н. е.), €кий у 300 р. до н. е. в≥дкрив власну школу й викладав у портику1, надм≥ру прикрашеному живописом. ¬≥д назви цього портика (грец. Ч Ђбарвистий пор≠тикї) ≥ п≥шла назва школи, €ка про≥снувала до к≥нц€ античного св≥ту.

—при€тлив≥ умови дл€ розвитку еп≥курењзму, скептицизму та стоњцизму склались у римський пер≥од розвитку античноњ ф≥ло≠соф≥њ (≤ спи до н. е. Ч V ст. н. е.). Ќайв≥дом≥шими римськими ф≥лософами, €к≥ репрезентували ф≥лософську школу стоњцизму, стали —енека (4 р. до н. е. Ч 65 р. н. е.), в≥льнов≥дпущений раб ≈п≥ктет (50 р. н. е. Ч 138 р. н. е.), ћарк јврел≥й (121Ч180 рр. н. е.). ¬ласне, њхн≥ ф≥лософськ≥ роздуми дають змогу найповн≥ше ос€гнути особливост≥ ц≥Їњ ф≥лософськоњ школи.

«азвичай стоњцизм умовно под≥л€ютьна три частини: ф≥зику (ф≥лософ≥ю природи), лог≥ку та етику.

‘≥зика стоњк≥в бере св≥й початок в≥д космолог≥чного вченн€ √еракл≥та ≈феського, €кий першопричиною (субстанц≥Їю св≥ту, визнавав вогонь. ” стоњк≥в р≥зноман≥тн≥сть предметного св≥ту зу≠мовлена Їдн≥стю вогню з пов≥тр€м, водою й землею (що створю≠ють форми в≥чноњ та незм≥нноњ субстанц≥њ)- ¬ основ≥  осмосу та≠кож лежить вогонь (пневма), €кий Ї його душею, що разом з людиною формуЇ ц≥л≥сну систему вогн€ного орган≥зму, €кий живе за власним законом (логосом). ¬ивчаючи ф≥зику, можна отримати в≥дпов≥дь на питанн€ про м≥сце людини в косм≥чн≥й си≠стем≥.

ƒл€ стоњк≥в  осмос Ї колискою, в €к≥й народжуЇтьс€ житт€ на «емл≥.  осмос Ї живим орган≥змом, душа €кого зб≥гаЇтьс€ з по≠н€тт€м Ѕога. –озум  осмосу (Ћогос) можна побачити в доц≥льних причинно-насл≥дкових зв'€зках матер≥ального св≥ту, ≥снуванн≥ невблаганноњ дол≥ (фатуму). “аким чином, житг€ людини наперед визначене косм≥чною душею, уникнути ц≥Їњ залежност≥ людина ф≥зично не в змоз≥. ÷€ ≥де€ визначила головну стратег≥ю й такти≠ку етики стоњк≥в Ч через те, що зовн≥шн≥ матер≥альн≥ ц≥л≥ зазви≠чай недос€жн≥ й нереальн≥, людина маЇ ор≥Їнтуватис€ лише на п≥двладний њй внутр≥шн≥й виб≥р (свободу волеви€вленн€}. Ђ’то по≠годжуЇтьс€ з долею, того вона веде, а хто не згодний з нею, того вона т€гнеї (—енека), тому зовн≥шн€ свобода ви€вл€Їтьс€ лише в Їдност≥, сп≥впрац≥ з долею, €ку неможливо зм≥нити. ÷€ сп≥впрац€ знаходить св≥й ви€в у орган≥зац≥њ повс€кденного лситт€ зг≥дно ≥з законами природи й Ћогосу. ƒос€гненн€ гармон≥њ ≥ природою (до≠брочинного житт€) веде до щаст€ (евдемон≥њ).

ƒос€гти щаст€ можна лише за умови, що душу людини н≥хто й н≥що не тривожитиме, €кщо немаЇ надм≥рних бажань, €к≥ не≠можливо реал≥зувати. —тоњчний ≥деал щасливого житт€ людини Ч це апат≥€ (свобода в≥д афект≥в житт€) та атаракс≥€ (житт€ поза впчивом зовн≥шн≥х обставин). якщо жиги щасливо й добро≠чинно зг≥дно з власним волеви€вленн€м неможливо, то ц≥лком виправданим, €к вважали стоњки, Ї самогубство.

 

” подальшому стоњцизм значно вплинув на формуванн€ хрис≠ти€нського в≥ровченн€ (розвиток христи€нськоњ ≥дењ про сво≠боду вибору особи та њњ ≥ндив≥дуальну в≥дпов≥дальн≥сть за цей виб≥р). ≈тика стоњцизму стала навдивовижу актуальною в но≠вий час, ≥нтригуючи своЇю ≥деЇю внутр≥шньоњ свободи.

ѕрикладом поЇднанн€ давньогрецькоњ та давньоримськоњ ф≥≠лософ≥њ, що зумовило створенн€ новоњ св≥тогл€дноњ культури Ї неоплатон≥зм. ≤з сам≥с≥нького початку в його основу було покла≠дено ф≥лософсько-м≥стичне вченн€ (≤≤≤ Ч6 ст. н. е.), €ке намагаю≠с€ поЇднати традиц≥њ давньогрецькоњ ф≥лософ≥њ (ученн€ ѕлата≠на) з ≥де€ми сх≥дних рел≥г≥йно-ф≥лософських систем Ч подолан≠н€ людською душею матер≥альноњ залежност≥ з метою поЇднан≠н€, злитт€ з јбсолютом. –епрезентували цей ф≥лософський на≠пр€м јммон≥й —аккас (бл. 175Ч242 рр.), √“лот≥н (бл. 204Ч270 рр.), ѕрокл (410Ч485 рр.) та ≥н. ¬ основ≥ њх ученн€ лежала д≥алектич≠на тр≥адаЧ ™дине, –озум, ƒуша.

™дине шл€хом еманац≥њ (випром≥нюванн€) вид≥л€Ї ≥з себе —в≥≠товий –озум (нус Ч св≥т ≥дей), €кий творить  осм≥чну ƒушу (псюхе), що в≥дчуваЇ св≥т через людину, а також ≥нш≥ демон≥чн≥ та астральн≥ ≥стоти. «агалом ™дине, разом з –озумом ≥  осм≥чною ƒушею створюють  осмос, наповнений розумом ≥ почутт€ми. ѕодальша еманац≥€ –озуму через ƒушу в матер≥ю необх≥дна дл€ того, щоб через матер≥альний етап свого ≥снуванн€ (процес само≠вдосконаленн€) –озум ≥ ƒуша знову повернулис€ до ™диного. ћатер≥альний св≥т у неоплатон≥зм≥ видаЇтьс€ €к щось ≥люзорне, тимчасове, недосконале, гр≥ховне.

√оловним завданн€м людини неоплатон≥зм вважаЇ необх≥д≠н≥сть подоланн€ њњ т≥лесних потреб, особистих вад €к елемен≠т≥в матер≥ального св≥ту. ƒл€ цього людин≥ необх≥дно реал≥зо≠вувати в житт≥ аскетичн≥ норми повед≥нки, доброчинн≥сть, за≠йматис€ музикою, поез≥Їю з метою щонайшвидшого злитт€ з ™диним.

 

—тану Їднанн€ з ™диним (Ѕогом) передують певн≥ почутт€ людини: по-перше, потреба очищенн€ в≥д матер≥альноњ форми ≥снуванн€, по-друге, почутт€ любов≥ (≈росу) до ™диного (найпрекрасн≥шого та найкрасив≥шого). ™днанню з ™диним спри€Ї зан€тт€ ф≥лософ≥Їю, €ка тренуЇ розум ≥ безпосередньо гене≠руЇ екстатичний стан зануренн€ в ™дине.

ѕриродно, що неоплатон≥зм визнавав ≥дею переселенн€ душ (метемпсихози), заплановану Ѕогом (јбсолютом, першопри≠чиною) з метою зв≥льненн€ душ≥ в≥д матер≥альноњ залежност≥. ÷≥ ≥дењ неоплатон≥зму неаби€к вплинули на становленн€ христи≠€нського в≥ровченн€ в –имськ≥й ≥мпер≥њ. ” XXЧXXI ст. неопла≠тон≥зм став предметом спец≥альних досл≥джень ≥ нових ре≥нтерпретац≥й.

 

ќтже, в центр≥ уваги першого пер≥оду античноњ ф≥лософ≥њ (Ђдо-сократ≥вськоњ ф≥лософ≥њї), були ф≥лософ≥€ природи, пошук пер≠шопричин ≥ субстанц≥њ св≥ту ( осмосу).

” класичний пер≥од починаЇтьс€ вивченн€ людини (антрополог≥≠чна ф≥лософ≥€), подальшого розвитку набуваЇ Ђл≥н≥€ ƒемокр≥таї (матер≥ал≥зму), з'€вл€ютьс€ Ђл≥н≥€ ѕлатанаї (≥деал≥зм), розви≠ваютьс€ онтолог≥€ (ученн€ про бутт€), теор≥€ п≥знанн€ (гносеоло≠г≥€) на основ≥ ф≥лософських категор≥й, €к≥ перетворюють ф≥ло≠соф≥ю на наукове (в античному сенс≥ цього слова) знанн€. ≈лл≥н≥стична ф≥лософ≥€ була репрезентована такими вченн€ми, €к еп≥курењзм, скептицизм, стоњцизм. ” цей пер≥од меншою м≥рою розробл€ютьс€ фундаментальн≥ ф≥лософськ≥ проблеми (онтоло≠г≥€ та гносеолог≥€), на передн≥й план виход€ть проблеми етики, обірунтуванн€ людського житт€, ≥ндив≥дуального спас≥нн€ лю≠дини в≥д драматизму житт€, дом≥нуванн€ випадковост≥ в житт≥ та дос€гненн€ особистого шаст€.

ƒом≥нуючим ф≥лософським напр€мом римського пер≥оду став ≥деал≥зм, а головне Ч в≥дбуваЇтьс€ Їднанн€ ф≥лософ≥њ (насам≠перед неоплатон≥зму) та христи€нських ≥дей, що, зрештою, трансформуЇ античну ф≥лософ≥ю в середньов≥чну теолог≥чну ф≥≠лософ≥ю.

 

ѕитанн€ дл€ самоперев≥рки

1. „им в≥др≥зн€Їтьс€ ф≥лософ≥€ в≥д м≥фологњ≥?

2. Ќазв≥ть в≥дом≥ вам давньогрецьк≥ школи й напр€ми.

3. яку головну ф≥лософську проблему вир≥шувала ћ≥летська школа?

4. ” чому сутн≥сть д≥алектики √еракл≥та?

5. ўо означаЇ бутт€ в ф≥лософ≥њ ѕармен≥да?

6. ўо таке апор≥њ«енона?

7. ’то так≥ соф≥сти? ўо характерно дл€ њхн≥х погл€д≥в?

8. „ому з ≥менем —ократа пов'€зують поворотний пункт в античн≥й ф≥лософи?

9. ” чому сутн≥сть теор≥њ ≥дей ѕпатона?

10. ” чому сутн≥сть ученн€ јр≥стотел€?

11. ’то так≥ к≥н≥ки та к≥р≥нањки? якими були њхн≥ погл€ди?

12. ’то так≥ стоњки? ” чому сутн≥сть њхнього етичного вченн€?

13. ’то так≥ скептики? ” чому сутн≥сть њхньоњ ф≥лософськоњ кон≠цепц≥њ?

14. яке м≥сце пос≥дала антична ф≥лософ≥€ в св≥тов≥й ф≥лософськ≥й культур≥?

 

—писок рекомендованоњ л≥тератури

1. јнтологи€ мировсй философии: ¬ 4 т. Ч ћ, 1969 Ч “. 1. Ч „. 1.

2. јристотель. —очинени€: ¬ 4 т. Ч ћ., 1976Ч1983.

3. јсмус ¬. ‘. јнтична€ философи€. Ч ћ., 1976.

4. Ѕогомолов ј. —. јнтична€ философи€. Ч ћ., 1985.

5. √ерасимчук ј. ј. ‘≥лософ≥€.  урс лекц≥й: Ќавч. пос≥б. дл€ вуз≥в. Ч  , 1999.

6. ƒекарт –. –ассуждение о методе // »збр. произведени€: ¬ 2 т. Ч ћ., 1989.

7. ƒжохадзе ƒ. ¬. ќсновньње зтапь≥ развити€ античной философии. Ч ћ., 1997.

8. ƒиоген Ћазртский. ќ жизни, учени€х и изречени€х знаменитих философов. Ч ћ., 1979.

9.  анке ¬. ј. ‘илософи€. »сторический и систематический курс: ”чеб. дл€ вузов. Ч ћ., 1998.

10. ћатериалисть≥ ƒревней √реции.Чћ., 1955.

11. ѕпатон. —обрание сочинений: ¬ 4 т. Ч ћ., 1990Ч1994.

12. ѕлотин. «ннеадь≥: ¬ 2-х кн. Ч  ., 1995Ч1996.

13. –имские стоики: —енека, «пиктет, ћарк јврелий. Ч ћ., 1995.

14. “≥т Ћукрец≥й  ар. ѕро природу речей. Ч  ., 1986.

15. „аньњшев ≈. ¬.  урс лекций по древней философии. Ч ћ., 1981.

 

 

“ема є4

‘≤Ћќ—ќ‘≤я —≈–≈ƒЌ№ќ¬≤„„я

—ередньов≥чна ф≥лософ≥€ Ч ф≥лософський напр€м, що виник на територ≥њ –имськоњ ≥мпер≥њ з II ст. та розвивавс€ на Ївропейському континент≥ до XVI ст.

 

≈тапи ≥сторичного розвитку Ќайв≥дом≥ш≥ представники ќсновн≥ риси


“еоцентризм

 

“ертулл≥ан  арфагенський (160Ч220 рр.);
јвгустин Ѕлаженний (354-430 рр.);
‘ома јкв≥нський (1225Ч1274 рр.);
јнсельм  ентербер≥йський (1033Ч1109 рр.);
¬≥ль€м ќккам (1285Ч1349 рр.);
ћайстер ≈кгарт (1260Ч1327 рр.)

 

ѕатристика IIЧIII ст. јпологетика

 

 

 реац≥он≥зм  

 

 

ѕатристика IIЧVIII ст  
  √рицька     –имська  

 

 

 

≈схатолог≥€

 

 

 


ѕров≥денц≥онал≥зм

 

“еод≥це€

 

ѕредставники арабомовноњ середньов≥чноњ ф≥лософ≥њ (VIIЧXII ст.)  
јль  ≥нд≥ (800Ч879 рр.)  
јль-‘араб≥ (870Ч950 рр.)
≤бн-—≥на (јв≥цена) (980Ч1037 рр.)
≤бн –ушд (јвероес) (1126Ч1198 рр.)  

 

—холастика VЧXIV ст.
  –анн€     «р≥ла   ѕ≥зн€    

 

ќсобист≥сн≥сть

 

–евел€ц≥он≥зм  


 


 

√ќЋќ¬Ќ≤  ј“≈√ќ–≤ѓ “ј ѕќЌя““я ƒќ “≈ћ»
јпологетика (в≥д грец. Ђзахищаюї) Ч ≥сторичний етап розвитку середньов≥чноњ ф≥лософ≥њ, головною характеристи≠кою €кого стали захист ≥ виправданн€ христи€нсько≠го в≥ровченн€ доказами розуму
јскетизм - (в≥д грец. Ђвправа, подвигї) Ч моральний принцип, €кий пол€гаЇ у в≥дмов≥ в≥д життЇвих благ, приду≠шенн≥ природних бажань зметою самовдосконален≠н€ або дос€гненн€ морального чи рел≥г≥йного ≥деалу
¬≥ра особливе ставленн€ до реальних або у€вних об'Їкт≥в (€вищ), коли њх ≥стинн≥сть приймаЇтьс€ без теорети≠чного й практичного доведенн€
√р≥ховн≥сть рел≥г≥йний терм≥н, що означаЇ природну неповно≠ц≥нн≥сть людського бутт€, його внутр≥шню ущерб≠н≥сть, що ви€вл€Їтьс€ у в≥дмов≥ в≥д духовноњ Їдност≥ зЅогом ≥ вибор≥ зла
ƒогмат (в≥д грец. Ђзакон, правило, постановаї) Ч в серед≠ньов≥чн≥й ф≥лософ≥њ означаЇ головне положенн€ того чи того в≥ровченн€, €ке приймаЇтьс€ без доказ≥в (€к безперечна ≥стина)
≈кзегеза (в≥д грец. Ђвитлумачуюї) Ч метод трактуванн€ б≥б≠л≥йних ≥стин без зм≥ни њх сутност≥, використовувавс€ в середньов≥чн≥й ф≥лософ≥њ (апологетиц≥, патристиц≥, схоластиц≥) п≥д час вивченн€ —в€того ѕисьма
≈схатолог≥€ (в≥д грец. Ђк≥нцевийї ≥ Ђвченн€ї) Ч рел≥г≥йне вченн€ про остаточну долю людства (складова будь-€коњ рел≥г≥йноњ ≥деолог≥њ)
™рес≥ (в≥д грец. Ђв≥дб≥р, ученн€, школаї) Ч рел≥г≥йн≥ вченн€, теч≥њ, €к≥ перебувають в опозиц≥њ до пан≥вноњ рел≥г≥йноњ системи
 реац≥он≥зм (в≥д лат. Ђстворенн€ї) Ч розум≥нн€ св≥ту €к резуль≠тату Ѕожого твор≥нн€
ћолитва у монотењстичних рел≥г≥€х Ч Їдина г≥дна форма сп≥л≠куванн€ людини зЅогом

 

 

Ќом≥нал≥зм (в≥д лат. потеп Ч Ђ≥м'€, назваї) ЧХ один з головних напр€м≥в схоластики, €кий обстоював об'Їктивне ≥с≠нуванн€ лише одиничних предмет≥в, заперечував положенн€ реал≥зму, визнавав об'Їктивне ≥снуванн€ загальних пон€ть у розум≥ Ѕога
ќдкровенн€ надприродне безпосереднЇ отриманн€ ≥стини, €ке маЇ м≥сце лише серед обраних людей у мить њхнього м≥стичного просв≥тленн€
ќсобист≥сн≥сть рел≥г≥йно-ф≥лософська концепц≥€, зг≥дно з €кою лю≠дина Ї ун≥кальним твор≥нн€м завд€ки своњй богопо-д≥бн≥й сутност≥
ѕатристика   (в≥д лат. рањгез Ч Ђотц≥ церквиї) Ч терм≥н дл€ по≠значенн€ сукупност≥ теолог≥чних ≥ ф≥лософських учень IIЧVIII ст.
ѕров≥денц≥онал≥зм (в≥д лат. ргоу≥йеп≥≥а Ч Ђпередбаченн€, провид≥н≠н€ї) Ч рел≥г≥йно-ф≥лософське розум≥нн€ причин су≠сп≥льних под≥й €к про€ву вол≥ Ѕога, а њх сенсу Ч €к наперед визначеного нам≥ру Ѕога
–евел€ц≥он≥зм концепц≥€, зг≥дно з€кою ≥стина м≥ститьс€ в божест≠венному одкровенн≥, заф≥ксованому у —в€тому ѕисьм≥
—тражданн€ протилежн≥сть позитивноњ д≥€льност≥, стан болю, хвороби, гор€, суму, страху, тривоги; у христи€нсь≠к≥й традиц≥њ сприймалос€ €к кара за гр≥хи
—холастика (в≥д лат. вЌсоња Ч Ђшколаї) Ч середньов≥чна ф≥ло≠соф≥€, що намагалас€ дати теоретичне обірунтуван≠н€ рел≥г≥йному св≥тогл€ду
“еод≥це€ (в≥д грец. Ђбогї, Ђсправедлив≥стьї, букв, Ђбоговип-равданн€ї) Ч рел≥г≥йно-ф≥лософське вченн€, метою €кого Ї доведенн€ того, що ≥снуванн€ зла у св≥т≥ не заперечуЇ у€влень про Ѕога €к абсолютне добро
“еолог≥€ рац≥ональна систематизац≥€ в≥ровченн€ т≥Їњ чи т≥Їњ рел≥г≥њ
“еоцентризм принцип середньов≥чноњ теолог≥чноњ ф≥лософ≥њ, зг≥д≠но з €ким головною причиною всього оточуючого св≥ту, найвищою реальн≥стю та головним предметом ф≥лософських досл≥джень Ї Ѕог

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 663 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћибо вы управл€ете вашим днем, либо день управл€ет вами. © ƒжим –он
==> читать все изречени€...

2071 - | 1810 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.059 с.