Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


√оловн≥ напр€ми ф≥лософ≥њ Ќового часу та њх основн≥ риси




ƒл€ пер≥оду становленн€ й розвитку ф≥лософ≥њ Ќового часу (XVIIЧXVIII ст.) характерне визначенн€ розуму €к певноњ суми адекватних знань про природу, а разом з тим про людину. јбсолютизуючи той чи той б≥к п≥знавального процесу, ф≥лософ≥€ Ќового часу виокремлюЇ дв≥ можлив≥ його модел≥: емп≥ризм, зг≥≠дно з €ким вважалос€, що Їдиним способом п≥знанн€ предмет≥в та €вищ навколишнього св≥ту Ї чуттЇвий досв≥д, ≥ рац≥онал≥зм, €кий був реакц≥Їю на крайн≥й емп≥ризм, коли стало зрозум≥ло, що природа речей та €вищ св≥ту не може бути повн≥стю в≥дкрита за допомогою чуттЇвого п≥знанн€ й маЇ бути доповнена розумом (теоретичним мисленн€м) людини.

¬ основ≥ ф≥лософ≥њ Ќового часу лежало р≥зке протиставленн€ об'Їкта й суб'Їкта п≥знанн€. ” рац≥онал≥зм≥ дом≥нуючого значен≠н€ набував суб'Їкт п≥знанн€, тому виходило, що ≥зольований суб'Їкт п≥знанн€ впливаЇ на об'Їкт ≥ робить неадекватну проек≠ц≥ю на нього об'Їктивних потенц≥й ≥ емоц≥йного компонента. ¬ емп≥р≥зм≥ дом≥нуючого значенн€ набував об'Їкт п≥знанн€. ≤зольо≠ваний об'Їкт у процес≥ п≥знанн€ ≥гноруЇ всю специф≥ку суб'Їк≠тивного й трактуЇ њњ €к продовженн€ законом≥рного розвитку предмета вже на р≥вн≥ св≥домост≥.

≈мп≥ризм репрезентували так≥ ф≥лософи, €к Ѕекон, √оббс, Ћокк, €к≥, кр≥м того, розвивали також ≥дењ сенсуал≥зму. —енсуа≠л≥зм лог≥чно вит≥кав з емп≥ризму, зг≥дно з €ким почутт€ людини Ч це джерело достеменного знанн€, а отже, весь зм≥ст процесу п≥≠знанн€ зводивс€ до орган≥в чутт€ людини.

≈мп≥ризм трактував рац≥ональне лише €к надбудову над чут≠тЇвим досв≥дом (рац≥ональне Ч це результат комб≥нац≥й чуттЇвих вражень). «азначимо, що ≥снував ще й емп≥ризм на суб'Їктивно-≥деал≥стичн≥й основ≥, €кий визнавав Їдиною реальн≥стю суб'Їк≠тивний досв≥д (Ѕеркл≥, ём). ÷ей напр€м дов≥в до крайност≥ емп≥≠ричну сенсуал≥стичну методолог≥ю, зв≥в предметний св≥т до до≠св≥ду й в≥дчутт€ про нього. «годом з'€сувалос€, що емп≥рична гносеолог≥€ не витримала критики (дл€ по€сненн€ наукових фак≠т≥в було недостатньо емп≥ричних метод≥в). ≈мп≥ризм усе част≥ше дл€ доведенн€ ≥стинност≥ знанн€ потребував лог≥чних прийом≥в. Ќаприклад, ви€вилис€ марними спроби знайти по€сненн€ ≥нтуњц≥њ на суто емп≥ричн≥й основ≥.

–ац≥онал≥зм визнавав, що розум Ї засадовим у п≥знанн≥ (на противагу емп≥ризму та сенсуал≥зму). ¬≥н був репрезентований такими ф≥лософами, €к –ене ƒекарт, Ѕенедикт —п≥ноза, Ќ≥кола ћальбранш, ¬≥льгельм Ћ€йбн≥ц та ≥н. Ќа противагу рел≥г≥йному св≥тогл€ду, рац≥онал≥зм виходив з того, що в природ≥ мають ≥сну≠вати властив≥ њй об'Їктивн≥ причинно-насл≥дков≥ зв'€зки, в основ≥ €ких лежить Їдина сутн≥сть (субстанц≥€).

–ац≥онал≥зм м≥г бути €к матер≥ал≥стичним (—п≥ноза), так ≥ ≥де≠ал≥стичним (Ћ€йбн≥ц), њх об'Їднувало критичне ставленн€ до ем≠п≥ризму на основ≥ абсолютизац≥њ незалежност≥ мисленн€ в≥д емп≥≠ричного досв≥ду. √оловна теза сенсуал≥зму звучала так: ЂЌемаЇ н≥чого в розум≥ людини, чого не було б у њњ в≥дчутт€хї, при цьому Ћ€йбн≥ц ≥рон≥чно додавав: Ђќкр≥м самого розумуї. ¬важалос€, що т≥льки за допомогою розуму можна зрозум≥ти загальне й не≠обх≥дне. „уттЇвий досв≥д однобоко ф≥ксуЇ лише окрем≥ й випад≠ков≥ факти. ” своњх крайн≥х формах рац≥онал≥зм в≥в до теор≥њ вро≠джених ≥дей ƒекарта й Ћ€йбн≥ца, принижував роль чуттЇвого п≥знанн€. «рештою, ц€ позиц≥€ зумовила в≥дрив суб'Їкта п≥знанн€ в≥д реального емп≥рично п≥знаного об'Їкта, що отримало у √еіел€ своЇ лог≥чне завершенн€ в ≥дењ панлог≥зму (рац≥ональне (рац≥о) стаЇ надприродним дем≥ургом).

«асновником емп≥ричного напр€му в ф≥лософ≥њ був англ≥й≠ський ф≥лософ ‘ренс≥с Ѕекон (1561Ч1626рр.). ≤з самого початку своЇњ кар'Їри в≥н працював €к високопоставлений державний чи≠новник, а пот≥м став в≥домим ученим ≥ ф≥лософом. ” 1584 р. в≥н написав св≥й перший ф≥лософський тв≥р ЂЌайвеличн≥ше поро≠дженн€ часуї, €кий не д≥йшов до нас. ѕ≥д Ђнайвеличн≥шим поро≠дженн€м часуї Ѕекон розум≥в науку. јнал≥зу науки були при≠св€чен≥ й ≥нш≥ його прац≥ з характерними назвами: Ђѕохвала п≥знаннюї, Ђѕро прогрес ученост≥ї, а в 1620 р. з'€вивс€ тв≥р, що вважаЇтьс€ головним ф≥лософським доробком ‘. Ѕекона, Ч ЂЌовий органонї.

” своњх прац€х ‘ренс≥с Ѕекон виступав €к засновник емп≥рично≠го методу п≥знанн€. √оловна ф≥лософська ≥де€ Ѕекона пол€гаЇ в то≠му, що в основ≥ п≥знанн€ лежить лише досв≥д людини. ўо б≥льше досв≥ду акумулюЇ людина (теоретичного й практичного), то ближче вона до ≥стинного знанн€. ≤стинне знанн€ не маЇ бути самоц≥ллю.

ѕ≥знанн€ маЇ на мет≥ допомогти людин≥ реал≥зувати њњ мате≠р≥альн≥ й духовн≥ потреби, спри€ти прогресивному розвитку сус≠п≥льства, пануванню людини над природою. «а аналог≥Їю, ‘. Ѕе≠кон вважав, що мета ф≥лософ≥њ Ч допомагати людин≥ отримувати в житт≥ практичний результат.

‘ренс≥с Ѕекон зазначав, що головний метод п≥знанн€ Ч це ≥ндукц≥€, за допомогою €коњ зд≥йснюютьс€ сходженн€ в≥д окре≠мих спостережень ≥ факт≥в до узагальнених висновк≥в, €к≥ да≠ють змогу п≥д≥йти до розум≥нн€ сутност≥ предмет≥в, €вищ ≥ про≠цес≥в навколишнього св≥ту. √оловний недол≥к методу ≥ндукц≥њ Ч отриманн€ неповного знанн€, €ке маЇ ймов≥рний характер, але ц€ вада долаЇтьс€ акумулюванн€м сусп≥льством упродовж свого ≥сторичного розвитку €комога б≥льшого досв≥ду в ус≥х галуз€х науки.

ѕри цьому ≥ндукц≥€ Ї результатом складного процесу в≥дбору лише тих факт≥в, ≥стина €ких п≥дтверджуЇтьс€ експериментально. —вою позиц≥ю ‘ренс≥с Ѕекон ≥люстрував алегор≥€ми трьох мож≠ливих шл€х≥в п≥знанн€: 1) Ђшл€х павукаї (виведенн€ нових ≥стин знанн€ ≥з самих себе); 2) Ђшл€х мурахиї (нагромадженн€ необ≠х≥дних даних, що характеризують знанн€); 3) Ђшл€х бджолиї, що переробл€Ї нектар на мед (перетворенн€ досл≥дником емп≥ричних даних на наукову ≥стину).

ѕроцес п≥знанн€ людиною оточуючого њњ св≥ту нев≥дд≥льний в≥д подоланн€ помилкових знань {похибок), €к≥ заважають отри≠манню ≥стинних знань. “ак≥ помилков≥ погл€ди на св≥т

1) Ђ≥доли родуї, до них належать т≥ похибки, що ≥снують у людськ≥й св≥домост≥ та людському розум≥. –озум Ї кривим дзер≠калом, що зм≥шуЇ власну недосконал≥сть з природою тих речей, €к≥ в≥ддзеркалюЇ;

2) Ђ≥доли печериї, зумовлен≥ особливост€ми самоњ людини (особи чи групи людей). ѕохибки, закладен≥ в людин≥ в≥д на≠родженн€, Ч це передус≥м вади вихованн€, негативн≥ схильнос≠т≥ тощо;

3) Ђ≥доли площ≥ї мають в своњй основ≥ недосконал≥сть ≥ неточ≠н≥сть мови, що деформуЇ ≥стинне знанн€. —лова (пон€тт€, терм≥≠ни) неадекватно в≥дбивають предмети, €вища довколишнього св≥ту, що призводить до по€ви величезноњ к≥лькост≥ р≥зних погл€≠д≥в ≥ суперечливих дискус≥й;

4) Ђ≥доли театруї. ÷ей вид похибок Ч результат сл≥поњ в≥ри людей в авторитети, догмати, без належного њх критичного пере≠осмисленн€. √оловним методом, €кий спри€Ї уникненню зазначе≠них похибок, на думку Ѕекона, Ї ≥ндукц≥€ в поЇднанн≥ з експери≠ментом.

‘ренс≥с Ѕекон зазначав, що одним з головних завдань науки Ї систематизац≥€, класиф≥кац≥€ та обірунтуванн€ вс≥х в≥домих наук.

Ќа його думку, класиф≥кац≥€ наук своЇю основою маЇ окрем≥ вла≠стивост≥ людського розуму (т≥м '€ть, у€вленн€, здоровий глузд). “ому дом≥нуванн€ в людському розум≥ пам'€т≥ детерм≥нуЇ зан€т≠т€ ≥стор≥Їю, у€вленн€ Ч спри€Ї поетичн≥й творчост≥, розсудок (здоровий глузд) Ч ф≥лософствуванню. Ѕекон вважав ф≥лософ≥ю головною наукою, а њњ основними предметами Ч природу (що п≥знаЇтьс€ за допомогою в≥дчутт€ й досв≥ду), Ѕога (€кого мож≠на ос€гнути через п≥знанн€ природи) й людину (€ка п≥знаЇтьс€ завд€ки розум≥нню власних п≥знавальних можливостей Ч реф≠лекс≥њ).

” ставленн≥ до рел≥г≥њ ‘ренс≥с Ѕекон був посл≥довним дењс≠том, що давало йому можлив≥сть реаб≥л≥тувати науку. …ого ви≠сл≥в Ђ«нанн€ Ч силаї став в≥зитною карткою його ф≥лософських погл€д≥в. Ѕекон вважав, що наукове знанн€ спри€тиме створенню Ђ÷арства Ќебесногої на земл≥ й л≥кв≥дуЇ стражданн€ €к непри≠Їмний факт людського ≥снуванн€. «годом дењзм почав дом≥нувати в б≥льшост≥ ф≥лософських систем Ќового часу (до ƒекарта й –уссо).

ќтже, головною заслугою ‘. Ѕекона стало теоретичне обірунтуванн€ ≥деалу ≥сторично нового типу знанн€ Ч експериментально-≥ндуктивного природознавства, завданн€ €кого Ч дати знанн€, €ке шл€хом п≥дкоренн€ природи принесе люд€м конкретну користь

«асновником класичного рац≥онал≥зму €к ф≥лософського ме≠тоду став французький учений-математик –ене ƒекорт (1596Ч 1650 рр.). ¬≥н акцентував увагу на мисленн≥ людини, розробл€в Ђнову ф≥лософ≥юї, а разом з нею й нову науку, метою €коњ Ї ре≥нтерпретац≥€ принцип≥в п≥знанн€ оточуючого св≥ту, €к≥ роз≠робл€лис€ попередн≥ми ф≥лософами. √оловним предметом ф≥≠лософ≥њ ƒекарта стали розум ≥ самоп≥знанн€. Ќайв≥дом≥шими прац€ми вченого, що репрезентували його ф≥лософськ≥ погл€≠ди, були Ђћ≥ркуванн€ про методї, Ђћетаф≥зичн≥ розмислиї, Ђѕринципи ф≥лософ≥њї ≥ доповненн€ до них Ч трактат Ђѕри≠страст≥ душ≥ї.

” своњх прац€х –ене ƒекарт порушував проблему перев≥рки достеменност≥ знанн€, €ке людина отримуЇ в процес≥ п≥знанн€, св≥ту. ¬≥н вважав, що в основ≥ достеменного знанн€ лежить прин≠цип очевидност≥ з доповненн€м у вигл€д≥ чотирьох спец≥альних правил (рац≥ональних метод≥в):

1. ѕриймати за ≥стинне знанн€ т≥льки таке, €ке не даЇ п≥д≠став дл€ сумн≥в≥в. 2. –озкладати складн≥ проблеми на найпрост≥ш≥ елементи. 3. Ћог≥чно вибудовувати з цих простих елемен≠т≥в ч≥тку посл≥довн≥сть, структуру (нав≥ть тод≥, коли здаЇть≠с€, що њњ немаЇ). 4. —кладати повний без вин€тку перел≥к цих елемент≥в.

÷≥ правила ƒекарт уз€в з математики, на його думку, вони ма≠ли стати основою орган≥зац≥њ будь-€ких досл≥джень.

–азом з тим учений вважав, що в основ≥ знанн€ маЇ лежати Їдина система очевидних ≥стин, €к≥ не можна п≥ддавати сумн≥≠ву. ѕрикладом такоњ ≥стини був знаменитий висл≥в ƒекарта: Ђћислю, а отже, ≥снуюї. ясн≥сть та очевидн≥сть Ч критер≥њ ≥с≠тинност≥ таких знань, њх можна отримати лише за допомогою ≥нтуњц≥њ. ≤нтуњтивн≥ ≥стини (акс≥оми) Ї очевидними й не потре≠бують спец≥ального доведенн€. јкс≥оми не приход€ть у розум людини сам≥ по соб≥, дл€ цього необх≥дно використовувати спе≠ц≥альн≥ методики, наприклад, розкладанн€ складноњ проблеми на елементи. –озум отримуЇ окрем≥ знанн€ двома способами мис≠ленн€: досл≥дно-≥ндуктивним або дедуктивно-математичним. ѕри цьому –ене ƒекарт надаЇ перевагу дедукц≥њ (властивост≥ ро≠зуму встановлювати зв '€зок м≥ж двома ≥нтуњтивно зрозум≥лими висновками).

ќдн≥Їю з головних проблем, що ц≥кавили –. ƒекарта, була проблема бутт€. ¬≥н прагнув вивести засадове пон€тт€, €ке могло б охарактеризувати сутн≥сть бутт€. “аким пон€тт€м стала Ђсуб≠станц≥€ї, п≥д €кою в≥н розум≥в певну першопричину, що лежить в основ≥ всього й не потребуЇ н≥чого, кр≥м самоњ себе. “акою суб≠станц≥Їю може бути лише Ѕог €к в≥чна, незм≥нна й всесильна першопричина всього, що ≥снуЇ у св≥т≥. Ѕог-творець (субстанц≥€) творить природний св≥т з окремих субстанц≥й (одиничних пред≠мет≥в, ≥дей), що р≥внозначн≥, але щодо найвищоњ субстанц≥њ (Ѕога) вони Ї вторинн≥ й залежать в≥д нењ.

—творений Ѕогом св≥т (природа) складаЇтьс€ з двох субстан≠ц≥й Ч матер≥альноњ та духовноњ. Ќайважлив≥шими властивост€ми матер≥альноњ субстанц≥њ Ї њњ прот€жн≥сть (довжина, ширина, ви≠сота), под≥льн≥сть (до безк≥нечност≥), а також на€вн≥сть модус≥в (властивостей, €к≥ вит≥кають ≥з прот€жност≥). ѕрикладами моду≠с≥в Ї форма, рух, положенн€ в простор≥ тощо. ћатер≥альна суб≠станц≥€ ототожнюЇтьс€ з природою, а отже, у н≥й д≥ють механ≥чн≥ закони, €к≥ можна описати математичною наукою Ч механ≥кою. ƒуховна субстанц≥€ (≥дењ) маЇ лише властивост≥ мисленн€ й непод≥льност≥. ѕрикладами модус≥в духовних субстанц≥й Ї почутт€, бажанн€ тощо.

Ћюдина Ї специф≥чним твор≥нн€м Ѕога, €ке складаЇтьс€ ≥з су≠перечливоњ взаЇмод≥њ двох субстанц≥й Ч матер≥альноњ (т≥лесно-прот€жноњ) та духовноњ (мисл€чоњ-). –ене ƒекарт вважав, що лю≠дина Ї Їдиним твор≥нн€м Ѕога, у н≥й ≥снуЇ Їдн≥сть субстанц≥њ, са≠ме це даЇ њй змогу сто€ти на б≥льш високому р≥вн≥, н≥ж природа. ≤накше кажучи, природа людини Ї дуал≥стичною (подв≥йною). « такоњ позиц≥њ ƒекарт вир≥шував основне питанн€ ф≥лософ≥њ. ¬≥н вважав, що питанн€ про первинн≥сть ≥ вторинн≥сть не мають жо≠дного сенсу. ћатер≥€ та св≥дом≥сть поЇднуютьс€ т≥льки в лю≠дин≥, а поза€к людина дуал≥стична (тобто м≥стить у соб≥ дв≥ субстанц≥њ), то н≥ матер≥€, н≥ св≥дом≥сть не можуть бути н≥ пе≠рвинними, н≥ вторинними, вони ≥снують в≥чно й Ї про€вами Їди≠ного бутт€ (Ѕога).

ќтже, –ене ƒекарт одним з перших ф≥лософ≥в Ќового часу обірунтував ≥дею про дом≥нуюче значенн€ розуму (мисленн€) в п≥знанн≥ оточуючого св≥ту, розробив ученн€ про субстанц≥ю та њњ атрибути й модуси, розробл€в теор≥ю дуал≥зму, намагаючись примирити матер≥ал≥стичн≥ та ≥деал≥стичн≥ напр€ми в ф≥ло≠соф≥њ, обірунтував теор≥ю про науковий метод п≥знанн€ на ос≠нов≥ вроджених ≥дей та ≥нтуњц≥њ.

ѕредставником емп≥ричного напр€му ф≥лософ≥њ Ќового часу був англ≥йський ф≥лософ “омас √оббс, посл≥довник ‘ренс≥са Ѕекона, засновник сем≥отики1. √оловними прац€ми, що репрезенту≠вали його ф≥лософськ≥ погл€ди, були ЂЋев≥афанї, Ђѕро т≥лої, Ђѕро людинуї та ≥н.

” цих та ≥нших творах “омас √оббс виступив €к автор ори≠г≥нальноњ теор≥њ держави, одним з перших висунув ≥дею, зг≥дно з €кою в основ≥ виникненн€ держави лежить сусп≥льний дого≠в≥р. –озм≥рковуючи над предметом ф≥лософських досл≥джень, в≥н д≥йшов висновку, що ф≥лософ≥€ маЇ займатис€ досл≥джен≠н€м причинно-насл≥дкових зв'€зк≥в, €к≥ ≥снують у природ≥. ¬≥н вважав, що метою ф≥лософ≥њ повинн≥ бути практичн≥ резуль≠тати на користь людин≥. ” традиц≥йн≥й дл€ ф≥лософ≥њ Ќового часу дискус≥њ м≥ж емп≥ризмом ≥ рац≥онал≥змом √оббс сто€в на боц≥ емп≥ризму, критикував рац≥онал≥стичну ф≥лософ≥ю –ене ƒекарта, а у св≥тогл€дних позиц≥€х був посл≥довним ма≠тер≥ал≥стом.

” теор≥њ п≥знанн€ “омас √оббс обстоюЇ ≥дею, зг≥дно з €кою вс≥ у€вленн€ про св≥т Ч це результат сп≥вв≥дношенн€ розуму з об'Їктивно ≥снуючими в св≥т≥ предметами. √оловними мето≠дами п≥знанн€ оточуючого св≥ту в≥н вважав €к ≥ндукц≥ю, так ≥ дедукц≥ю, а джерелом знань про навколишн≥й св≥т Ч його чуттЇве сприйн€тт€ з подальшим переробленн€м на Ђсигналиї й Ђзнакиї розуму. “аким чином, говорив √оббс, безпосеред≠н≥м об'Їктом п≥знанн€ св≥ту Ї не сам≥ предмети матер≥ально≠го св≥ту, а у€вленн€ про них. ÷≥ у€вленн€ ≥ Ї Ђзнакамиї, або Ђм≥ткамиї.

“омас √оббс розробив систему класиф≥кац≥њ знак≥в. ¬она скла≠далас€ ≥з сигнал≥в, звук≥в живоњ природи, що в≥ддзеркалюють пе≠вн≥ нам≥ри або д≥њ, €к≥ використовуЇ людина дл€ сп≥лкуванн€ (м≥≠ток), природних знак≥в (Ђсигнал≥в природиї), комун≥кативних знак≥в (р≥зноман≥тних сл≥в), штучних закодованих знак≥в (науко≠воњ терм≥нолог≥њ, рел≥г≥йних пон€ть, жаргону тощо) ≥, нарешт≥, знак≥в знак≥в Ч узагальнених пон€ть.

јнал≥зуючи антрополог≥чн≥ проблеми, √оббс зазначав, що основною ц≥нн≥стю людського ≥снуванн€ Ї прагненн€ людини до самозбереженн€ (бажанн€ за будь-€ких умов уникнути смер≠т≥). «важаючи на те, що самозбереженн€ Ч це найвища ц≥н≠н≥сть, то основою людськоњ д≥€льност≥ стаЇ егоњзм. ¬≥н не маЇ меж, ≥ кожна людина сама вир≥шуЇ, що дл€ нењ добре, а що Ч погано.

як зазначалос€, “омас √оббс активно досл≥джував характер взаЇмод≥њ держави й сусп≥льства. ÷ю проблему в≥н вважав одн≥Їю з головних у ф≥лософ≥њ, адже останн€ повинна допомогти людин≥ реал≥зувати њњ потреби та ≥нтереси в умовах конкретного держав≠ного устрою. ‘орму державного устрою, на думку вченого, ви≠значаЇ природа людини (€ка за своЇю суттю Ї злою), бо в основ≥ њњ д≥€льност≥ та вчинк≥в лежать приватний ≥нтерес, егоњзм, б≥олог≥ч≠н≥ потреби тощо. Ћюдина не зупин€Їтьс€ в прагненн≥ отримати все, що бажаЇ, зв≥дси Ч конфл≥кти з ≥ншими людьми (Ђв≥йна вс≥х проти вс≥хї). «рештою, у процес≥ розвитку людства не може бути переможених ≥ переможц≥в, отже, пошуки гармон≥њ сп≥в≥снуванн€ м≥ж людьми Ї безперспективними, так само, €к ≥ спод≥ванн€ на позитивний вплив сусп≥льно-економ≥чного прогресу.

ўоб уникнути конфл≥кт≥в м≥ж людьми, реал≥зувати загальну сусп≥льну мету (сп≥льне самозбереженн€), люди укладають су сп≥льний догов≥р. …ого сутн≥сть пол€гаЇ в тому, що одна людина зобов'€зуЇтьс€ не чинити перепон вол≥, тобто влад≥, €к≥й ус≥ п≥д≠кор€ютьс€. ƒержава уособлюЇ во€ю вс≥х. Ќос≥Їм державноњ вла≠ди стаЇ одна людина або група людей. њхн€ влада Ї непод≥льною й необмеженою. ўоб виконувати своњ функц≥њ, держава повинна бути сильною, агресивною, безжал≥сною (под≥бно до чудовиська Ћев≥афана, що знищуЇ все на своЇму шл€ху) до всього, що загро≠жуЇ њњ життЇд≥€льност≥, прогресивному розвитку. Ќайвищий обов'€зок нос≥њв державноњ влади Ч це д≥€льн≥сть на користь на≠роду. ƒл€ збереженн€ Їдност≥ держави можуть бути використан≥ рел≥г≥€ й церква, але за умови њх повного п≥дкоренн€ загальноде≠ржавним ≥нтересам.

јле матер≥ал≥ст √оббс в≥дкидав ≥стинн≥сть христи€нських догмат≥в, заперечував в≥ру в Ѕога, чудеса, посмертн≥ муки гр≥≠шник≥в тощо. ¬≥н уважав, що церковнослужител≥ Ч це люди несповна розуму, а саму Ѕ≥бл≥ю називав зб≥ркою алего≠р≥й. ”чений заважував, що причини рел≥г≥њ сл≥д шукати в сам≥й людин≥.

 

ќтже, пор€д з дос€гненн€ми “. √оббса в теор≥њ п≥знанн€ та вченн≥ про природу й людину найвищим надбанн€м його ф≥ло≠софськоњ творчост≥ стало наукове по€сненн€ виникненн€ дер≠жави, принцип≥в њњ взаЇмод≥њ ≥з сусп≥льством на основ≥ сусп≥льно≠го договору.

ѕредставником рац≥онал≥зму був ген≥альний н≥мецький ф≥ло≠соф, учений, математик, юрист •отфр≥д ¬≥льгельм Ћ€йбн≥ц (1646Ч 1716 рр.). √оловними ф≥лософськими прац€ми, €к≥ репрезен≠тували його ф≥лософськ≥ погл€ди, були Ђ–оздуми про метаф≥≠зикуї, ЂЌов≥ досл≥ди про людське розум≥нн€ї, Ђ“еод≥це€ї, Ђћо≠надолог≥€ї.

як ≥ ≥нш≥ ф≥лософи Ќового часу, Ћ€йбн≥ц прагнув розкрити сутн≥сть бутт€. Ќа основ≥ критичного переосмисленн€ теор≥њ ƒе-карта про субстанц≥ю в≥н розробив власне вченн€ про першоос≠нову св≥ту Ч монаду. ћонада, на думку вченого, Ї найменшим елементом св≥тобудови, першоелементом бутт€, €кий маЇ духов≠ну, а не матер≥альну сутн≥сть. ¬одночас монада Ї простою й не≠под≥льною, вона ≥снуЇ в≥чно, бо не розпадаЇтьс€ на частинки, маЇ лише чотири €к≥сн≥ стани: прагненн€, пот€г, сприйн€тт€ й у€в≠ленн€. «а своЇю сутн≥стю монада Ї д≥€льн≥стю, спр€мованою на зм≥ну свого власного стану. „ерез неперервн≥сть свого ≥снуванн€

—ем≥отика Ч наука про р≥зн≥ системи знак≥в, €к≥ використовуютьс€ дл€ передач≥ ≥нформац≥њ.

' ƒекарт часто називав акс≥оми Ђвродженими ≥де€миї, що ≥снують €к у розум≥ Ѕога, так ≥ в розум≥ людини, ≥ передаютьс€ з покол≥нн€ в покол≥нн€.

монади усв≥домлюють сам≥ себе, вони замкнут≥ сам≥ на соб≥ й водночас незалежн≥ одна в≥д одноњ. ≤снуванн€ монад пов'€зане з њх активн≥стю у будь-€к≥й точц≥ ¬сесв≥ту. Ћ€йбн≥ц виокремлював к≥лька р≥зновид≥в монад залежно в≥д р≥вн€ њх досконалост≥, вста≠новленоњ Ѕогом: 1)Ђгол≥ монадиї лежать в основ≥ неорган≥чноњ природи Ч це кам≥нн€, земл€, корисн≥ копалини; 2) Ђмонади тва≠ринї, €ким притаманн≥ чутт€, але ще немаЇ розвинутоњ самосв≥≠домост≥; 3) Ђмонади людиниї Ч душ≥, €к≥ мають св≥дом≥сть, пам'€ть, мисленн€. Ќайвищою монадою Ї Ѕог.

” теор≥њ п≥знанн€ Ћ€йбн≥ц прагнув примирити емп≥ризм ≥ ра≠ц≥онал≥зм. ”с≥ знанн€ в≥н под≥л€в на два види Ч Ђ≥стини розумуї та Ђ≥стини фактуї. Ђ≤стини розумуї вивод€тьс€ ≥з самого розу≠му й можуть бути доведен≥ за допомогою лог≥ки. ¬они мають не≠обх≥дний та узагальнюючий характер. Ђ≤стини фактуї Ч це знанн€, що можуть бути доведен≥ лише досв≥дом, експериментом. ÷е конкретн≥ знанн€, €к≥ констатують лише факт ≥ не св≥дчать про причину, мають ймов≥рний характер. јле незважаючи на те, що досл≥дне емп≥ричне знанн€ Ї неповне та ймов≥рне, воно все-таки Ї знанн€м. “ому, вважав учений, п≥знанн€ оточуючого св≥ту маЇ бути реал≥зоване рац≥ональним або емп≥ричним шл€≠хом. ƒо того ж рац≥ональне знанн€ матиме достеменний харак≠тер на основ≥ розуму, а емп≥ричне (засноване на досв≥д≥) Ч лише ймов≥рний. √армон≥ю Їдност≥ рац≥онального й емп≥ричного п≥знанн€ ЂзадаЇї Ѕог.

 

своњй теор≥њ п≥знанн€ •отфр≥д ¬≥льгельм Ћ€йбн≥ц довол≥ ориг≥нальним способом прагнув поЇднати дос€гненн€ рац≥онал≥зму та емп≥ризму. ќсобливого значенн€ набували запропонован≥ ним рекомендац≥њ: поважати науков≥ факти, дов≥р€ти власним в≥дчутт€м, ус≥ причинно-насл≥дков≥ зв'€зки довколишнього св≥ту тлумачити з позиц≥њ природознавства. ќсоблива заслуга Ћ€йбн≥ца пол€гала в тому, що на його ≥де€х виросли представники н≥мецькоњ транцендентально критичноњ ф≥лософ≥њ.

 

ќтже, у ф≥лософ≥њ XVIIЧXVIII ст. подальшого розвитку набу≠вають ≥дењ автономност≥ суб'Їкта п≥знанн€, ф≥ксуЇтьс€ прин≠цип сумн≥ву €к початок наукового досл≥дженн€, розвивають≠с€, ≥ндуктивно-емп≥ричний метод п≥знанн€ та рац≥онально-дедуктивний, €кий м≥стить у соб≥ ≥нтелектуальну ≥нтуњц≥ю. ¬ цей час формуЇтьс€ механ≥стична картина св≥ту, €ка стала основою природознавства ≥ ф≥лософ≥њ до XX ст.

 

‘≥лософ≥€ ѕросв≥тництва - французька ф≥лософ≥€ к≥нц€ XVII - початку XVIII ст., що в≥ддзеркалювала ≥нтереси ранньо-буржуазного сусп≥льства,заперечувапа феодально-монарх≥€ ний устр≥й,€кий з њњ погл€ду суперечив розуму та природ≥ людського ≥снуванн€
√оловн≥ напр€ми

ƒењзм јтењсти чно-матер≥а-пктичний напр€м √оловн≥ представники ”топ≥чно-соц≥ал≥с≠тичний напр€м
√оловн≥ представники

‘рансуа ¬ольтер (1694Ч1778 рр). ∆юльЇн Ћаметр≥ (1709Ч1751 рр). √абр≥ель ћабл≥ (1709Ч1785 рр).
Ўарль ћонтеск'Ї (1689Ч1755 рр). ƒен≥ ƒ≥дро (1713Ч1784 рр). ћорелл≥ (’VЎст.)
∆ан-∆ак –уссо (1712Ч1778 рр).  лод √ельвец≥й (1715Ч1771 рр). √ракх Ѕабеф (1760Ч1797 рр).
≈тьЇн  онд≥ль€к (1715Ч1780 рр). ѕоль √ольбах (1723Ч1789 рр).  лод —ен-—≥мон (1760Ч1825 рр).

 

 

 


ƒом≥нуюч≥ риси

 

–ац≥онал≥зм  
јнтропоцентризм  
≤сторичний оптим≥зм  
—екул€ризац≥€ рел≥г≥њ та церкви  
јтењзм  
ћатер≥ал≥зм  

 

 

√ќЋќ¬Ќ≤  ј“≈√ќ–≤ѓ “ј ѕќЌя““я ƒќ “≈ћ»  
јтењзм (в≥д грец. букв, Ђбезбожж€ї) Ч у ф≥лософ≥њ система ≥дей, погл€д≥в, переконань, що заперечують ≥снуванн€ надприродного Ѕога й в≥дкидають необх≥дн≥сть будь-€коњ рел≥г≥њ
¬≥льнодумство критичне ставленн€ до рел≥г≥њ та церкви, сумн≥ви в питанн€х в≥ри, запереченн€ окремих рел≥г≥йних дог≠мат≥в, обр€д≥в тощо
ƒењзм (в≥д лат.deusЧ Ђбогї) Ч рел≥г≥йно-ф≥лософський принцип, зг≥дно з €ким, визнаючи Ѕога першопричи≠ною св≥ту, заперечуЇтьс€ його подальше втручанн€ в €вища природи й переб≥г сусп≥льних под≥й. ѕредстав≠ники дењзму виступали проти персон≥ф≥кац≥њ Ѕога (на≠д≥ленн€ його рисами людини), а також ототожненн€ Ѕога й природи
Ђѕриродне правої пон€тт€ ф≥лософсько-правовоњ та пол≥тичноњ думки XVIIЧXVIII ст., що означало сукупн≥сть принцип≥в, правил ≥ ц≥нностей, €к≥ вит≥кають з природи самоњ лю≠дини
–≥вн≥сть один з ≥деал≥в справедливого сусп≥льного устрою, означаЇ можлив≥сть однакового соц≥ального станови≠ща вс≥х людей у сусп≥льств≥, р≥вноправне користуван≠н€ громад€нами њхн≥ми свободами та обов'€зками, р≥≠вний розпод≥л ус≥Їњ сукупност≥ створених сусп≥льст≠вом матер≥альних ≥ духовних ц≥нностей
—екул€ризац≥€ (в≥д лат. saecularis Ч Ђсв≥тськийї) Ч процес зв≥ль≠ненн€ р≥зноман≥тних сфер сусп≥льства, орган≥зац≥й, ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥, д≥€льност≥ та вчинк≥в лю≠дей, соц≥альних в≥дносин й ≥нститут≥в в≥д впливу ре≠л≥г≥њ
Ђ÷арство розумуї ≥де€, що панувала серед просв≥тник≥в XVIIЧXVIII ст., сусп≥льство рухаЇтьс€ до розумних форм його ≥сну≠ванн€, в €ких не буде м≥сц€ соц≥альному злу й будуть створен≥ умови дл€ щаст€ людини




ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1293 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

ƒаже страх см€гчаетс€ привычкой. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2252 - | 1979 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.025 с.