Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


 ласичний сократ≥вський пер≥од




–азом з≥ зростанн€м могутност≥ пол≥су (в середин≥ V ст. до н. е) починаЇтьс€ пер≥од розкв≥ту давньогрецькоњ ф≥лософ≥њ, €кий отримав назву класичний сократ≥вський. ” цей час виникаЇ гос≠тра потреба розвитку ≥нтелектуального р≥вн€ особистост≥. Ћюдей, €к≥ за грош≥ навчали р≥зноман≥тним наукам, риториц≥, лог≥ц≥ мис≠ленн€, стали називати соф≥стами (учител€ми мудрост≥). ¬они вод≠ночас були не т≥льки ф≥лософами-теоретиками, а й активними про≠пагандистами ф≥лософськоњ культури серед найширших верств античного сусп≥льства.

Ќайв≥дом≥шими соф≥стами, €к≥ репрезентують цей напр€м, були старш≥ соф≥сти (V ст. до н. е.) Ч ѕротагор, √орг≥й, √≥н-н≥й, ѕрод≥к, јнтифонт,  р≥т≥й, молодш≥ Ч Ћ≥кофрон, јлк≥да-мант, √рас≥мах, а також найв≥дом≥ший серед них. (ократ, €кий оф≥ц≥йно не належав до цих груп, але використовувањњ соф≥сти≠ку в практичн≥й д≥€льност≥, перетворивши њњ на спос≥б власного житт€.

’арактерними особливост€ми соф≥стичного мисленн€ Ї роз≠ширенн€ сфери ф≥лософського ≥нтересу (в≥д повс€кденного до≠св≥ду людей до вивченн€ досв≥ду ф≥лософствуванн€ ≥нших наро≠д≥в), а також використанн€ метод≥в попередн≥х ф≥лософських теч≥й. √оловним своњм завданн€м соф≥сти вважали вм≥нн€ зроби≠ти слабкого (зазвичай у суд≥) сильним ≥ непереможним, що, зреш≠тою, спри€ло розвитку ≥дей ф≥лософського рел€тив≥зму (принципу в≥дносност≥ людських знань).

ќсновним прийомом соф≥стичного веденн€ бес≥д (доведенн€ власноњ правоти) було використанн€ соф≥зм≥в (наприклад, в≥до≠мий соф≥зм Ч Ђрогатийї: Ђ“е, що ти не загубив, Ч “¬ќ™? якщо ти не загубив роги, то ти њх маЇшї).

ядром соф≥стичного мисленн€ стала теза ЂЌото тепшгаї (Ђлюдина Ї м≥рою вс≥х речейї). « цього приводу ≤ ≤ригатор гово≠рив: ЂЋюдина Ї м≥рою вс≥х ≥снуючих речей, що вони ≥снують, а не≥снуючих, Ч що вони не ≥снуютьї. ≤накше кажучи, людина ви≠значаЇ бутт€, а все ≥нше в≥дкидаЇтьс€ €к непотр≥бне, усе бутт€ не об'Їктивне, а суб'Їктивне й плинне €к у простор≥, так ≥ в час≥.

ќтже, головним предметом ф≥лософського мисленн€ соф≥ст≥в усупереч натурф≥лософськ≥й традиц≥њ стаЇ людина, њњ д≥€ль≠н≥сть, повед≥нка й мисленн€, що сприймаютьс€ кр≥зь призму соф≥стичного мисленн€: критичного ставленн€ до оточуючоњ д≥йсност≥, прагненн€ погоджувати теоретичн≥ знанн€ з прак≠тикою, використовувати лог≥ку дл€ отриманн€ правильного результату в мисленн≥, критичного ставленн€ до попередньоњ духовноњ культури, сприйн€тт€ норм морал≥ не €к абсолютноњ ц≥нност≥, а €к предмета критики, в≥дкиданн€ об'Їктивного бутт€ й спроби довести, що д≥йсн≥сть ≥снуЇ т≥льки на р≥вн≥ св≥домост≥ людей.

—оф≥стика стала основою розвитку класичноњ ф≥лософ≥њ, ген≥альними представниками €коњ були —ократ, ѕлатон, јр≥с-тотель.

¬ ≥стор≥њ св≥товоњ ф≥лософ≥њ з ≥м'€м —ократа (469Ч399рр. до н. е.) пов'€зували поворот ф≥лософ≥њ до вивченн€ людини. —ократа вважають засновником автономноњ ф≥лософськоњ етики. ¬≥н н≥коли письмово не ф≥ксував своњх ф≥лософських роздум≥в, йо≠го творч≥сть в≥дома ≥з Ђсократичнихї праць ѕлатона та  сено-фонта.

як св≥дчить ѕлатон, —ократ критично ставивс€ до натурф≥ло≠софських спекул€ц≥й ≥ вважав, що головним предметом ф≥лософ≥њ маЇ стати людина €к моральна ≥стота. ќсновами свого ф≥ло≠софствуванн€ в≥н вважав принцип необх≥дност≥ п≥знанн€ самого себе та загального п≥знанн€ на основ≥ принципу Ђ€ знаю, що н≥чо≠го не знаюї.

—ократ розробив власний метод пошуку ≥стинного знанн€, €кий в≥н назвав маЇвтикою (мистецтво народженн€ ≥стини). ћета маЇвтики Ч через постановку питань сформулювати проблему (Ђзнанн€ Ч незнанн€ї) й у такий спос≥б стимулюва≠ти сп≥врозмовника на самост≥йний пошук њњ розв'€занн€ (зна≠ходженн€ ≥стини).

√оловними темами ф≥лософських роздум≥в —ократа були: доб≠ро й зло, любов, щаст€, людськ≥ чесноти. ‘≥лософ був прихиль≠ником етичного реал≥зму, зг≥дно з €ким будь-€ке знанн€ Ї добро, а будь-€ке зло Ч це ви€в незнанн€. —ократ став прикладом Їдност≥ своњх етичних погл€д≥в ≥ практичного житт€. ¬≥н неодноразово зазначав, що йому допомагав у цьому внутр≥шн≥й голос Ђдай-монї, €кий керував його вчинками та слугував йому ор≥Їнтиром дл€ реал≥зац≥њ в житт≥ Ѕожого провид≥нн€.

ќтже, —ократ не став творцем ориг≥нальноњ ф≥лософськоњ школи, але завд€ки йому ф≥лософ≥€ отримала нов≥ стимули розвитку. ¬≥н актив≥зував пошук в≥дпов≥д≥ на в≥чн≥ ф≥лософськ≥ питанн€ про добро, любов, щаст€, в≥дкрив метод маЇвтики, €кий упродовж стол≥ть використовували в педагог≥ц≥, знайшов лог≥чний метод пошуку ≥стини шл€хом доведенн€ через диску≠с≥ю, а не декларуванн€, €к це робили попередн≥ ф≥лософи, ≥, на≠решт≥, став фундатором сократичних шк≥л ≥ виховав такого ген≥ального учн€, €к ѕлатон.

ѕлатон (428/427Ч347рр. до н. е.) Ч видатний учень —ократа, засновник ≥деал≥стичного напр€му ф≥лософ≥њ, походив з аристо≠кратичноњ аф≥нськоњ родини. ѕоштовхом до активноњ ф≥лософсь≠коњ д≥€льност≥ була страта —ократа аф≥нською аристократ≥Їю в 399 р. до н. е. ѕлатон намагавс€ дати в≥дпов≥дь на питанн€ про можлив≥сть створенн€ ≥деальноњ держави на основ≥ принцип≥в добра й справедливост≥. ‘≥лософський пошук ѕлатона одночас≠но м≥стив теор≥ю ≥дей, теор≥ю безсмерт€, теор≥ю п≥знанн€, а також ученн€ про ≥деальну державу.

” 388Ч387 рр. до н. е. ѕлатон заснував в јф≥нах власну ф≥ло≠софську школу Ч јкадем≥ю. ¬≥н став одним з перших ф≥лософ≥в античного св≥ту, €кий залишив по соб≥ низку документальних ф≥≠лософських твор≥в: понад «ќ д≥алог≥в, окрем≥ листи, еп≥грами. Ќаприклад, Ђјполог≥€ —ократаї, Ђ‘едонї, Ђƒержаваї, Ђ‘едрї, Ђѕармен≥дї, Ђ“≥мейї, Ђ р≥т≥нї, Ђ‘≥детї, Ђ«акониї тощо. Ѕ≥ль≠ш≥сть твор≥в написано у форм≥ д≥алог≥в.

 

—еред сократичних шк≥л найв≥дом≥шою стала јкадем≥€ ѕлатона (385 р. до н. е.). √оловною темою њњ ф≥лософських досл≥джень була проблема Ѕога та ћуз. ÷€ школа про≥снувала б≥льш €к тис€чу рок≥в Ч аж до VI ст. н. е.

 ≥ренську школу засновано в IV ст. до н. е. јр≥ст≥пом з  ≥рени, учнем —ократа. њњ особливост€ми було те, що к≥р≥нањки виступали проти вивченн€ природи, найвищим бла≠гом проголошували насолоду, €ку вважали метою житт€, щаст€ Ч сукупн≥стю насолоди, а багатство Ч засобом њњ дос€гненн€.

 ≥н≥ки Ч ф≥лософська школа, €ка обірунтовувала ≥дењ свободи поза сусп≥льством (асоц≥альну свободу), њњ представники перев≥р€ли своњ ф≥лософськ≥ погл€ди на соб≥.  ≥н≥≠ки вели паразитичний спос≥б житт€, жебракували, ≥гнорували державу й закони, тради≠ц≥йну культуру та мораль, концентрували увагу на людських пороках. Ќайв≥дом≥шими ф≥лософами, €к≥ репрезентували цю школу, були јнтисфен, ƒ≥оген —≥нопський.

ћегарську школу засновано учнем —ократа ≈вкл≥дом з ћегари в IV ст. до н. е. –е≠презентували њњ ≈вбул≥д, ƒ≥одор,  рон. ¬они вважали, що ≥снуЇ абстрактне найвище бла≠го, €ке називаЇтьс€ Ѕог (розум, життЇва енерг≥€), антипода Ѕога Ч зла не ≥снуЇ. ћегарц≥ активно пропов≥дували соф≥стику. ѕредставники ћегарськоњ школи стали авторами в≥≠домих апор≥й (парадокс≥в Ђкучаї та Ђлисийї), за допомогою €ких вони прагнули збагну≠ти д≥алектику переходу к≥лькост≥ в €к≥сть.

 

√оловн≥ положенн€ ≥деал≥стичного вченн€ ѕлатона знаходимо в таких тезах: першоосновою св≥ту с особпивий св≥т, €кий ≥с≠нуЇ незалежно в≥д людини. ÷е св≥т ейдос≥в (образ≥в предмет≥в матер≥ального св≥ту).  ожний предмет маЇ свою ≥дею, еталон, зг≥дно з €кою в≥н матер≥ал≥зуЇтьс€ та ≥снуЇ в реальному св≥т≥.

ѕлатон вважав, що м≥ж матер≥альним предметним св≥том ≥ св≥том еталонних образ≥в-ейдос≥в ≥снуЇ чимала р≥зниц€: предмети матер≥ального св≥ту Ї несталими, к≥нечними й нев≥чними, ≥, на≠впаки, предмети св≥ту ейдос≥в Ч в≥чн≥, неск≥нченн≥. Ќестаб≥льний матер≥альний св≥т маЇ можлив≥сть ≥снувати й в≥дновлюватис€ т≥льки завд€ки в≥чним ≥де€м. “аким чином, ≥де€ стаЇ першопри≠чиною й водночас метою, €коњ намагаЇтьс€ дос€гти весь мате≠р≥альний св≥т, зокрема й усе живе на земл≥.

¬заЇмод≥€ матер≥ального та ≥деального св≥т≥в перебуваЇ в пев≠н≥й суперечлив≥й взаЇмод≥њ, що в≥ддзеркалюЇ активна позиц≥€ ≥дењ добра. ѕлатон вид≥л€в ≥дею добра €к головну й найвпливов≥шу в загальн≥й п≥рам≥д≥ ≥дей, вона ≥снуЇ незалежно в≥д людини та ви≠значаЇтьс€ €к справжнЇ бутт€. Ќе менш важливою стаЇ ≥де€ справедливост≥.

” той час €к ≥дењ протисто€ть предметам матер≥ального св≥ту, так само, €к пор€док Ч хаосу, добро Ч злу, м≥ж душею людини та ≥де€ми немаЇ гострого конфл≥кту, понад те, душа та ≥дењ т≥сно взаЇмозв'€зан≥. ѕлатон в≥рив у спор≥днен≥сть душ≥ людини та ≥де≠ального св≥ту, що даЇ змогу душ≥ пересел€тись у св≥т ≥дей. ÷≥ по≠гл€ди започаткували його теор≥ю п≥знанн€ (гносеолог≥ю). —утн≥с≠тю процесу п≥знанн€ ѕлатон вважав процес анамнес≥су (пригадуванн€). ¬≥н стверджував, що душа людини згадуЇ знан≠н€, €к≥ вона отримала у св≥т≥ ≥дей (ейдос≥в) ще до того, €к потра≠пила в нове т≥ло.

ќск≥льки матер≥альний св≥т Ї в≥ддзеркаленн€м св≥ту ≥дей, то предметом п≥знанн€ мають стати насамперед чист≥ ≥дењ, €к≥ не можна збагнути за допомогою чуттЇвого п≥знанн€. ѕлатон вва≠жав, що такий тип п≥знанн€ даЇ лише недостов≥рне знанн€ Ч Ђдоксуї. „ист≥ ≥дењ можна ос€гнути лише розумом, завд€ки ви≠щ≥й духовн≥й д≥€льност≥ (≥деал≥стичному п≥знанню). ¬ищою духов≠ною д≥€льн≥стю можуть займатис€ т≥льки п≥дготовлен≥ люди Ч високоосв≥чен≥ ≥нтелектуали, ф≥лософи, €к≥ завд€ки розуму ма≠ють можлив≥сть побачити й усв≥домити чист≥ ≥дењ.

Ќадзвичайно ц≥кавими були роздуми ѕлатона про можлив≥сть побудови ≥деальноњ держави на засадах справедливост≥. «г≥дно з розробленим ѕлатоном планом, у ≥деальн≥й держав≥ (пол≥с≥) мають жити три головн≥ сусп≥льн≥ прошарки: правител≥; воњни; роб≥≠тники (сел€ни, рем≥сники, торг≥вц≥).  ожен представник цих прошарк≥в повинен €комога старанн≥ше виконувати своњ обов'€з≠ки, поЇднуючи в соб≥ так≥ €кост≥, €к мудр≥сть (дл€ правител≥в), мужн≥сть (дл€ воњн≥в) ≥ послух (дл€ роб≥тник≥в). ÷е дасть можли≠в≥сть уникнути користолюбства й несправедливост≥. “вердженн€ про необх≥дн≥сть жити заради сп≥льного добра наштовхнуло ѕла-тона на ≥дею знищенн€ родинно-шлюбних стосунк≥в, усусп≥ль≠ненн€ вс≥х ж≥нок ≥ д≥тей. “ак, у робот≥ Ђ«акониї ѕлатон запропо≠нував ≥дею створенн€ казарменноњ держави на основ≥ жорстокого тотал≥тарного контролю, де вс€ влада зосереджувалас€ б у руках мудрих правител≥в, €к≥ за допомогою Ђд≥алектики ≥дейї та мето≠д≥в насильства робитимуть людину щасливою.

 

ќтже, ф≥лософ≥€ ѕпатона започаткувала ≥деал≥зм €к найвпли-вов≥ший ф≥лософський напр€м, що згодом отримав назву Ђл≥н≥€ ѕпатонаї (€к позиц≥€, протилежна матер≥ал≥стичн≥й ф≥лосо≠ф≥!)- ”перше у ф≥лософських досл≥дженн€х, окр≥м проблем при≠роди (ф≥зики), центральним стали проблеми людини, сусп≥ль≠ства, держави. ” ф≥лософ≥њ ѕпатона було закладено основи ф≥лософського мисленн€, вид≥лено перш≥ ф≥лософськ≥ категор≥њ (бутт€, становленн€, в≥чне, тимчасове, д≥лиме, непод≥льне тощо). ” створен≥й ним ф≥лософськ≥й школ≥ Ч јкадем≥њ Ч на≠вчавс€ його ген≥альний посл≥довник Ч јр≥стотель. ”ченн€ ѕлатона позначилос€ на формуванн≥ догмат≥в христи€нського в≥ровченн€. ‘≥лософ≥€ об'Їктивного ≥деал≥зму стала практич≠ною ф≥лософ≥Їю, адже вона з позиц≥й св≥ту ≥дей (справд≥ ≥стин≠ного) критично переосмислювала матер≥альний св≥т.

јр≥стотель (384Ч322 рр. до н. е.) був учнем ѕлатона, заснов≠ником јф≥нськоњ школи Ћ≥кею. “ворч≥сть јр≥стотел€ була ен≠циклопедично багатогранною. ” кол≥ його ≥нтерес≥в були €к природнич≥ науки, так ≥ поез≥€, його вважають засновником ло≠г≥ки та психолог≥њ. јле, безперечно, найб≥льше јр≥стотел€ ц≥ка≠вила ф≥лософ≥€, €ка п≥сл€ його смерт≥ отримала назву метаф≥зика (€к система св≥тогл€дних знань про причинно-насл≥дков≥ зв`€зки у св≥т≥).

ƒо найв≥дом≥ших ф≥лософських праць јр≥стотел€ належать Ђќрганонї, Ђ‘≥зикаї, Ђћехан≥каї, Ђћетаф≥зикаї, Ђ≤стор≥€ тва≠ринї, ЂЌ≥комахова етикаї, Ђ–иторикаї, Ђѕол≥тикаї, Ђјф≥нська пол≥т≥€ї та Ђѕоетикаї.

«а јр≥стотелем, ф≥лософ≥€ под≥л€Їтьс€ на так≥ частини: тео≠ретичну, що вивчаЇ проблеми бутт€, р≥зноман≥тн≥ його сфери, походженн€ всього сущого, причини р≥зноман≥тних €вищ (Ђпер≠винна ф≥лософ≥€ї); практичну, що вивчаЇ д≥€льн≥сть людини та складов≥ частини держави; поетичну, а також умовно виокремле≠ну частину ф≥лософ≥њ Ч лог≥ку.

Ќайважлив≥шою частиною теоретичноњ ф≥лософ≥њ стала кри≠тика ≥деал≥стичного вченн€ ѕлатона про ≥дењ €к першооснову та ≥стинне бутт€. √оловною помилкою ѕлатона јр≥стотель вважав в≥дрив св≥ту ≥дей в≥д реального св≥ту без будь-€ких зв'€зк≥в з ото≠чуючою д≥йсн≥стю. јр≥стотель говорив, що немаЇ чистих ≥дей, не пов'€заних з навколишньою д≥йсн≥стю, в реальност≥ ≥снують т≥льки одиничн≥ й конкретн≥ предмети матер≥ального св≥ту, €к≥ називаютьс€ ≥ндив≥дууми (≥снуЇ лише конкретний ст≥л, а не ≥де€ стола).

≤ндив≥дууми Ї первинною сутн≥стю, а р≥зновид ≥ндив≥дуума (стола взагал≥) Ч вторинною. ѕоза€к бутт€ не Ї Ђчистою ≥деЇюї (Ђейдосомї), а лише њњ матер≥альним в≥ддзеркаленн€м, постаЇ пи≠танн€: що таке бутт€? јр≥стотель вважав, що бутт€ Чце сут≠н≥сть (субстанц≥€), що маЇ властивост≥ к≥лькост≥, €кост≥, м≥сц€, часу, в≥дношенн€, положенн€, стану, д≥њ, стражданн€. Ћюдина може сприймати лише властивост≥ бутт€, але не його сут≠н≥сть.

јр≥стотель зазначав, що лише через висловлюванн€ про бут≠т€ за допомогою категор≥й1 можна в≥дпов≥сти на питанн€: що таке бутт€? √оловною категор≥Їю стаЇ категор≥€ сутност≥. —утн≥сть предмет≥в матер≥ального св≥ту Ї њх форма, без форми немаЇ предмета.

–озм≥рковуючи над проблемою матер≥њ, јр≥стотель визначаЇ њњ €к потенц≥ю, обмежену формою, наприклад, м≥дна кул€ Ч це м≥дь, обмежена формою кул≥. ћатер≥ю створюЇ Ѕог €к безформену речовину, з €коњ виникаЇ й складаЇтьс€ предмет, вона Ї пасив≠ною й не здатна саморозвиватис€. ћатер≥€ Ї потенц≥ал пред≠мета (можлив≥сть предмета бути предметом).

«м≥на €кост≥ (матер≥њ або форми) призводить до зм≥ни сут≠ност≥ самого предмета. –еальний св≥т Ч це посл≥довн≥сть пере≠ходу в≥д одн≥Їњ форми матер≥њ до ≥ншоњ, тому причинно-насл≥дков≥ зв '€зки в матер≥альному св≥т≥ Ч це реал≥зац≥€ потен≠ц≥њ (пасивноњ матер≥њ) рухатис€ завд€ки активн≥й форм≥. ¬ищою формою, до €коњ рухаЇтьс€ все суще, Ї Ѕог €к абсолютне бутт€ поза межами матер≥ального св≥ту.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 731 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќеосмысленна€ жизнь не стоит того, чтобы жить. © —ократ
==> читать все изречени€...

2079 - | 1825 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.026 с.