Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


√оловн≥ напр€ми н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ та њњ основн≥ дос€гненн€




Ќ≥мецька класична ф≥лософ≥€ охоплюЇ довол≥ значний пром≥≠жок часу Ч приблизно 100 рок≥в, ≥з середини XVIII ст. до к≥нц€ XIX ст. ” своЇму розвитку вона пройшла певн≥ пер≥оди, €к≥ зб≥≠гаютьс€ з назвами њњ головних напр€м≥в: 1) н≥мецька класична ф≥≠лософ≥€ (середина XVIII Ч перша половина XIX ст.); 2) матер≥≠ал≥зм (середина й друга половина XIX ст.) ≥ 3) ≥ррац≥онал≥зм (друга половина й к≥нець XIX ст.), представлений Ђф≥лософ≥Їю житт€ї.

«асновником цього ф≥лософського напр€му вважають н≥мець≠кого ф≥лософа ≤мануњла  анта (1724Ч1804 рр.). ћайже все його творче житт€ пройшло в м.  ен≥гсберг, де в≥н навчавс€, працював (у  ен≥ісберіському ун≥верситет≥). ‘≥лософську б≥ограф≥ю  анта можна умовно под≥лити на два етапи.

ѕерший Ч Ђдокритичнийї етап Ч з 1746 р. (дата написанн€ першоњ ф≥лософськоњ прац≥ Ђƒумки про ≥стинну оц≥нку живих силї). √оловним доробком цього пер≥оду Ї ≥ Ђ«агальна природна ≥стор≥€ ≥ теор≥€ небаї, пронизана оптим≥змом ≥ в≥рою в можли≠в≥сть п≥знанн€ навколишнього св≥ту. Ќе менш важливе значенн€ мали роботи  анта Ђƒосл≥дженн€ питанн€, чи в≥дчула «емл€ у своЇму обертанн≥ навколо ос≥, завд€ки €кому в≥дбуваЇтьс€ зм≥≠на дн€ й ноч≥, де€к≥ зм≥ни з часу свого постанн€ї, Ђѕро причини землетрус≥вї, ЂЌов≥ прим≥тки щодо по€сненн€ теор≥њ в≥тр≥вї, ЂЌова теор≥€ руху та покоюї. «авершувавс€ Ђдокритичнийї пе≠р≥од в 1770 р.

” Ђдокритичнийї пер≥од  ант дотримувавс€ передових дл€ свого часу натурф≥лософських ≥дей. “ак, у робот≥ Ђ«агальна при≠родна ≥стор≥€ ≥ теор≥€ небаї в≥н запропонував космогон≥чну г≥по≠тезу, €ка згодом була розвинута ѕ'Їром —≥моном Ћапласом ≥ вв≥йшла в ≥стор≥ю науки п≥д назвою Ђг≥потеза  антаЧЋапласаї. ћислитель вважав, що ≥з самого початку матер≥€ перебувала в стан≥ туманност≥ (газу), з €коњ завд€ки силам т€ж≥нн€ й впливу механ≥чних закон≥в виникли астероњдн≥ т≥ла та ≥нш≥ планети. —о≠нце, а разом з ним ≥ «емл€ виникли на основ≥ д≥њ природних зако≠н≥в без втручанн€ Ѕога й потойб≥чних сил.

« 1770 р. розпочинаЇтьс€ другий пер≥од ф≥лософ≥њ ≤.  анта Ч Ђкритичнийї. ” цьому ж роц≥ 46-р≥чний учений написав профе≠сорську дисертац≥ю Ђѕро форми ≥ принципи св≥ту €кий сприйма≠Їтьс€ чутт€ми та умоспогл€даЇтьс€ї, в €к≥й критично переосмис лив своњ погл€ди з фундаментальних ф≥лософських питань, зокре≠ма й щодо природи простору й часу. « позиц≥й матер≥ал≥зму  ант перейшов на позиц≥њ суб 'Їктивного ≥деал≥зму. ѕрост≥р ≥ час в≥н став тлумачити не €к об'Їктивн≥ форми зовн≥шнього св≥ту, а €к апр≥орн≥, тобто так≥, €к≥ ≥снують у св≥домост≥ й передують до≠св≥ду. ÷е положенн€, особливо стосовно часу,  ант вважав най≠головн≥шим у своњй ф≥лософ≥њ. ” зв'€зку з цим в≥домим Ї його ви≠сл≥в: Ђ’то спростуЇ моЇ твердженн€, той спростуЇ всю мою ф≥≠лософ≥юї.

¬≥дтод≥  ант називаЇ своЇ ф≥лософське вченн€ Ђкритичнимї1. …ого критичну ф≥лософ≥ю було викладено в трьох роботах: Ђ ри≠тика чистого розумуї, Ђ ритика практичного розумуї, Ђ ритика здатност≥ судженн€ї. ѕерша книга мала дати в≥дпов≥дь на запи≠танн€: Ђяк можлива наука й ф≥лософ≥€?ї (розробка теор≥њ п≥≠знанн€). ƒруга книга в≥дпов≥даЇ на запитанн€: Ђяк може ≥снува≠ти моральн≥сть?ї, Ђякою повинна бути повед≥нка людей?ї (роз≠робка проблем етики). ≤ трет€ Ч на запитанн€: Ђяк може ≥сну≠вати прекрасне в природ≥ та мистецтв≥?ї (розробка проблем естетики).  ≥нцева мета використанн€ чистого розуму, за  ан≠том, зб≥гаЇтьс€ з визначенн€м предмета ф≥лософ≥њ (Ї в≥дпов≥ддю на запитанн€: Ђўо € можу знати?ї, Ђўо € маю робити?ї, ЂЌа що € можу спод≥ватис€?ї).

” Ђ ритиц≥ чистого розумуї ≤мануњл  ант досл≥джував процес людського п≥знанн€ оточуючого св≥ту, акцентував увагу на спе≠циф≥ц≥ д≥€льност≥ суб'Їкта п≥знанн€. ‘≥лософ вважав, що у€влен≠н€ про св≥т Ї продуктом нашого розуму. јле, власне, розум лю≠дини зменшуЇ ступ≥нь достеменност≥ знанн€ про довколишн≥й св≥т, €кий завжди залишаЇтьс€ дл€ нас Ђр≥ччю в соб≥ї, незважаю≠чи на те, що в≥н Ї причиною вс≥х наших в≥дчутт≥в.  ант висував г≥потезу про те, що п≥знавальн≥ можливост≥ людського розуму обмежен≥. ”се, що ми бачимо навколо нас, лише св≥т €вищ, €к≥ ми спостер≥гаЇмо (феноменальний св≥т), ≥ сутн≥сть цього св≥ту п≥≠знати неможливо (агностицизм).

—кладност≥ процесу п≥знанн€ мають м≥сце ≥ в чистих суджен≠н€х розуму, що дають змогу, не порушуючи правил лог≥ки, дове≠сти конечн≥сть ≥ безконечн≥сть св≥ту, його простоту й складн≥сть; ≥снуванн€ або не ≥снуванн€ Ѕога в св≥т≥ (антином≥њ). Ќа€вн≥сть антином≥њ доводить те, що ≥снують кордони п≥знавальних власти востей розуму. ¬одночас люди мають можлив≥сть отримати уза≠гальнен≥ й необх≥дн≥ (≥стинн≥) знанн€, що ≥снують апр≥орно (ма≠ють вроджен≥ форми, незалежн≥ в≥д досв≥ду). ≤мануњл  ант вид≥≠л€в три р≥зновиди таких форм: 1) прост≥р ≥ час (у сфер≥ чуттЇвого п≥знанн€). «авд€ки ц≥й форм≥ св≥дом≥сть людини систематизуЇ в≥дчутт€, розм≥щуЇ њх у простор≥ й час≥. 2) пон€тт€ категор≥њ (у сфер≥ розуму).

 

 атегор≥њ Ч щонайб≥льш узагальнен≥ пон€тт€, за допомогою €ких проход€ть усв≥домленн€ й систематизац≥€ первинного в≥дчутт€, що попередньо вже знаход€тьс€ в Ђсистем≥ коорди≠натї простору й часу.

«г≥дно з  антом, за допомогою категор≥й розум реал≥зуЇ свою д≥€льн≥сть. “аких категор≥й учений вид≥л€Ї 12 ≥ под≥л€Ї њх на чо≠тири класи по три в кожному. ƒо того ж дв≥ категор≥њ кожного класу мають протилежн≥ характеристики властивостей класу, а трет€ Ї њх синтезом. ƒо таких категор≥й належать: категор≥њ к≥ль≠кост≥ (Їдн≥сть, множина, ц≥л≥сн≥сть); категор≥њ €кост≥ (реаль≠н≥сть, запереченн€, обмеженн€); категор≥њ в≥дношенн€ (субстан≠ц≥ональн≥сть та акциденц≥€; причина й насл≥док; взаЇмод≥€); категор≥њ модальност≥ (можлив≥сть ≥ неможлив≥сть; ≥снуванн€ та не≥снуванн€; необх≥дн≥сть ≥ випадков≥сть).

ƒо третьоњ форми належать вищ≥ ≥дењ (у сфер≥ розуму). ÷е пе≠редус≥м ≥де€ Ѕога; ≥де€ душ≥; ≥де€ сутност≥ св≥ту тощо. ¬ласне ф≥≠лософ≥€, за  антом, Ї наукою про вищ≥ ≥дењ.

јпр≥орн≥ форми знань1 людина отримуЇ в≥д природи, й вони забезпечують правильну впор€дкован≥сть одержанн€ досл≥дного знанн€. ÷е означаЇ можлив≥сть часткового дос€гненн€ ≥стини. якщо нав≥ть ми не можемо зрозум≥ти св≥т таким, €ким в≥н Ї, то завд€ки апр≥орним знанн€м можемо принаймн≥ дещо про нього знати.

Ќа етап≥ п≥знанн€ св≥ту через практичний розум (п≥д практи≠чним розумом ≤мануњл  ант розум≥Ї моральн≥сть) людина вико≠ристовуЇ знанн€, отриман≥ за допомогою чистого, або теоретич≠ного розуму. ѕрактичний розум ор≥ЇнтуЇ людину на певну повед≥нку в сусп≥льств≥ та повс€кденному житт≥. ќсновою такоњ повед≥нки Ї автономна вол€ та максими (правила), €к≥ виробл€ ютьс€ сусп≥льством. јвтономна вол€ детерм≥нуЇ людськ≥ вчин≠ки (добр≥ або поган≥). Ќайзагальн≥шим регул€тором повед≥нки Ї моральний закон.

‘≥лософ порушив два основоположних питанн€: Ђўо таке моральний закон?ї ≥ Ђўо означаЇ моральна повед≥нка люди≠ни?ї ¬≥дпов≥даючи на них, в≥н зазначив, що чиста моральн≥сть Ч це доброчинност≥ сусп≥льноњ св≥домост≥, що визнаютьс€ вс≥ма членами сусп≥льства та сприймаютьс€ окремою особою €к своњ власн≥. –еальне житт€ суперечить чист≥й моральност≥. “ому мораль, а разом з нею й повед≥нка людини, мають бути неза≠лежн≥ в≥д зовн≥шн≥х умов житт€ особи й п≥дкор€тис€ т≥льки моральному закону. ÷ей моральний закон повинен мати най≠вище й безумовне значенн€.  ант називав його категоричним ≥мперативом.

Ђѕоводьс€ так, щоб максими (правила), €кими керуЇтьс€ тво€ вол€, могли б стати принципами загального законодавстваї; Ђд≥й так, щоб ти завжди ставивс€ до людства ≥ у своњй особ≥, ≥ в особ≥ будь-€кого ≥ншого лише €к до мети ≥ н≥коли не ставивс€ б до нього лише €к до засобуї.

Ќа думку вченого, спираючись на категоричний ≥мператив, можна зм≥нити людське житт€, створити новий соц≥альний устр≥й. ¬≥н зазначав, що люди живуть н≥би в двох вим≥рах: з од≠ного боку, серед регламентованих ≥ встановлених державою норм ≥ принцип≥в, а з ≥ншого Ч беруть участь у процес≥ орган≥зац≥њ власного житт€ на основ≥ ≥ндив≥дуальноњ моральност≥.

—в≥т, у €кому живе людина, жорстко регламентують норми й принципи, вироблен≥ державою та церквою. ÷ей св≥т ≤мануњл  ант не вважаЇ ≥стинно людським, бо в ньому Ї чимало не≥стин-них знань, ≥снують марнов≥рство, обман, непотр≥бн≥ пережитки тощо. “≥льки сусп≥льство, в €кому повед≥нка людей буде регулю≠ватис€ добров≥льними внутр≥шн≥ми моральними законами (кате≠горичним ≥мперативом), може дати людин≥ справжню свободу, а отже, й щаст€.

јнал≥зуючи ф≥лософськ≥ ≥дењ  анта, важливо звернути увагу на його естетичн≥ досл≥дженн€ (Ђ ритика здатност≥ судженн€ї). ‘≥лософа ц≥кавл€ть т≥ умови, за €ких наш≥ суб'Їктивн≥ враженн€ про предмет отримують естетичну наповнен≥сть. ≈стетика  анта вир≥шуЇ питанн€ про природу художнього смаку, анал≥зуЇ роль естетичних суджень у контекст≥ ф≥лософських знань. ≤мануњл  ант вважав, що в естетичному судженн≥ Ї апр≥орна узагальне≠н≥сть. ѕрекрасним с все те, в чому ми в≥дчуваЇмо ≥дею доц≥льнос≠т≥ (хоча очевидноњ мети ц≥Їњ доц≥льност≥ зазвичай не ≥снуЇ). ѕре≠красним Ђдещої Ї саме тому, що ми не можемо дати в≥дпов≥дь на питанн€: Ђ„ому це прекрасне?ї й отримуЇмо Ђнезац≥кавленеї задоволенн€.

—оц≥ально-пол≥тичн≥ погл€ди ≤.  анта виходили з ≥дењ про те, що в основ≥ людськоњ повед≥нки лежить зло, €ке необх≥дно подо≠лати шл€хом реал≥зац≥њ морального закону (категоричного ≥мпе≠ративу). Ќа його думку, цей шл€х зб≥гаЇтьс€ з процесом форму≠ванн€ демократ≥њ й правового пор€дку в сусп≥льств≥, а також з потребами норм ≥ вимог в≥дносин м≥ж окремими державами й на≠родами. ћайбутнЇ людства ф≥лософ визначав €к Ђнайвищий мирї, у €кому буде л≥кв≥довано в≥йну (њњ заборон€тиме закон) або њњ веденн€ буде невиг≥дним.

 

ќтже, ≤мануњл  ант науково по€снив виникненн€ —он€чноњ сис≠теми, висунув ≥дею про обмежен≥сть процесу п≥знанн€ (агнос≠тицизм), сформулював 12 категор≥й, що створюють основу мисленн€ людини, а також моральний закон дл€ людей Ч кате≠горичний ≥мператив, п≥дтвердив необх≥дн≥сть демократ≥њ й правового пор€дку €к на р≥вн≥ окремоњ держави, так ≥ м≥жнарод≠них в≥дносин, засудив в≥йни й пророкував дл€ майбутнього людства Ђнайвищий мирї.

√ен≥альним представником н≥мецького класичного ≥деал≥зму був •еорі ¬≥льгельм ‘р≥др≥х √ехель (1770Ч1831 рр.), професор √ейдельберзького, а згодом Ѕерл≥нського ун≥верситету в Ќ≥меч≠чин≥. Ќайважлив≥шими його ф≥лософськими прац€ми були Ђ‘е≠номенолог≥€ духуї, ЂЌаука лог≥киї, Ђ≈нциклопед≥€ ф≥лософських наукї, Ђ‘≥лософ≥€ праваї та ≥н. ” них √ехель постав €к творець а) ф≥лософ≥њ об'Їктивного ≥деал≥зму, в основ≥ €коњ лежить по≠н€тт€ абсолютноњ ≥дењ Ч —в≥тового духу, б) узагальненого ф≥ло≠софського методуЧ д≥алектики.

•еорі √еіель розробив ориг≥нальну ф≥лософську концепц≥ю вченн€ про бутт€ (онтолог≥ю) з дом≥нуючою ≥деЇю про ототож≠ненн€ бутт€ й мисленн€. «г≥дно з його вченн€м, основою св≥тобу≠дови Ї јбсолютна ≥де€ (€к Їдино ≥снуюча справжн€ реальн≥сть, що Ї першопричиною всього ≥снуючого в св≥т≥). јбсолютна ≥де€ (—в≥товий дух) ≥з самого початку ≥снувала €к першопричина, що чгодом шл€хом в≥дчуженн€ потрапила в навколишн≥й св≥т, при роду й людину. ј пот≥м знову шл€хом в≥дчуженн€, через мис≠ленн€ та д≥€льн≥сть людини, законом≥рн≥ под≥њ' в ≥стор≥њ поверта≠Їтьс€ до самоњ себе, тобто проходить кругооборот за схемою: —в≥товий (јбсолютний) дух Ч в≥дчуженн€ Ч навколишн≥й св≥т ≥ людина Ч мисленн€ й д≥€льн≥сть людини Ч реал≥зац≥€ духом са≠мого себе через мисленн€ й д≥€чьн≥сть ≥, зрештою, поверненн€ јбсолютного духу до самого себе.

јпр≥орними формами знань Ї знанн€, що ≥снують у розум≥ без необх≥дност≥ прак≠тичного доведенн€ њх ≥стинност≥. ¬важають, що апр≥орне знанн€ абсолютно ≥стинне, бо маЇ характеристики загальност≥ й необх≥дност≥.

1 ≤мануњл  ант вважав, що попередн≥ ф≥лософи досл≥джували св≥т за допомогою ро≠зуму, але не досл≥джували сам розум (≥нструмент п≥знанн€). “ому всю попередню ф≥ло≠соф≥ю вчений називав догматичною, що сл≥по в≥рить у властивост≥ розуму, хоча вс≥ ц≥ властивост≥ (кордони розуму) н≥хто не перев≥р€в. Ђ ритикаї ≥ Ї такою перев≥ркою.

ќнтолог≥€ √еіел€ по€снюЇ м≥сце людини у св≥т≥. Ћюдина вважаЇтьс€ нос≥Їм јбсолютноњ ≥дењ. —в≥дом≥сть кожноњ людини Ї частинкою —в≥тового духу, саме завд€ки людин≥ останн≥й отримуЇ волю, особист≥ риси, ≥ндив≥дульний характер. “аким чином, людина Ч це к≥нцевий дух, у €кому уособлюЇтьс€ јбсо≠лютна ≥де€. √еіель вважаЇ, що —в≥товий дух ви€вл€Ї себе в людин≥ у вигл€д≥ њњ сл≥в, мови, жест≥в тощо. «авд€ки —в≥товому духу людина може ставити конкретну мету в житт≥ й окремими д≥€ми, вчинками реал≥зовувати њњ, перетворюючи ≥ндив≥дуальну д≥€льн≥сть на ≥стор≥ю. ƒух п≥знаЇ себе через п≥знавальну д≥€ль≠н≥сть окремоњ людини, а також ви€вл€Ї творчий потенц≥ал у вигл€д≥ матер≥альноњ, духовноњ культури, €ка створюЇтьс€ люд≠ством загалом.

•еорг √егель сформулював основн≥ закони д≥алектики (закон Їдност≥ та боротьби протилежностей, закон взаЇмного перехо≠ду к≥льк≥сних зм≥н в €к≥сн≥, закон запереченн€ запереченн€). ƒ≥алек≠тичн≥ закони по€снювали розвиток та ≥снуванн€ —в≥тового духу й процесу формуванн€ ним оточуючого св≥ту. ‘≥лософ по€снював, що —в≥товий ≥ Ђк≥нцевий духї, людина, предмети, €вища навко≠лишнього св≥ту складаютьс€ з взаЇмод≥ючих суперечливих сто≠р≥н, що водночас перебувають у стан≥ Їдност≥. ¬≥н зробив висно≠вок: Їдн≥сть ≥ боротьба протилежностей Ї причиною розвитку всього, що ≥снуЇ у св≥т≥.

√еіель анал≥зував механ≥зми розвитку, що визначають спр€мован≥сть цикл≥чного руху ≥дењ в≥д абстрактного до конк≠ретного. ÷икл починаЇтьс€ з на€вноњ тези (€ку вчений називав тезою Ђбутт€ї), наступним етапом цього циклу стаЇ по€ва ан≠титези (запереченн€, Ђнебутт€ї), трет≥й крок Ч ще одне запе≠реченн€, тобто запереченн€ попереднього запереченн€ Ч син≠тез. —интез стаЇ новим твердженн€м на вищому р≥вн≥ й водно≠час тезою, але також на ще вищому р≥вн≥ розвитку. ƒл€ ≥люст≠рац≥њ д≥њ цього механ≥зму розвитку √еіель наводить такий при≠клад: а) Ѕог-ќтець (у соб≥ суще) в≥дмовл€Їтьс€ в≥д своЇњ само≠тност≥; б) створюЇ природу (щось зовн≥шнЇ, а отже, своЇ за≠переченн€); в) породжуЇ —ина (своЇ друге Ђяї). ¬ останньому, завершальному цикл≥ (синтез≥) в≥дбуваЇтьс€ Ђзн€тт€ї взаЇмноњ суперечност≥ двох перших цикл≥в ЂЅог через —вою безк≥нечну любов спогл€даЇ себе —ам, п≥знаЇ —вою под≥бн≥сть ≥ повертаЇть≠с€ в Ќ≥й до —воЇњ Їдност≥ї.

 

ѕрикладом цикл≥чност≥ розвитку Ї в≥дома марксистська тр≥а≠да Ђгрош≥-товар-грош≥ї: товар ЂзаперечуЇї грош≥, а грош≥ Ђзаперечуютьї товар. ≤накше кажучи, там, де Ї п≥дготовле≠ний дл€ продажу товар, немаЇ грошей, коли ж з'€вл€ютьс€ грош≥, ЂзникаЇї товар. «н€тт€ запереченн€ проходить на останньому, третьому етап≥. “ут з'€вл€ютьс€ синтез та у€вне поверненн€ до минулого. ћи знову маЇмо грош≥, але це вже ≥нш≥ грош≥ й ≥нша ситуац≥€.

ѕоза€к д≥алектика ≥снуЇ в кожному предмет≥, €вищ≥, процес≥, то завд€ки њй проходить процес розвитку через розростанн€ су≠перечностей до мит≥ њх вир≥шенн€ на вищому р≥вн≥. ƒ≥алектика, за √егелем, Ї в≥чним джерелом розвитку, необх≥дн≥стю револю≠ц≥йних зм≥н. —аме тому д≥алектика €к ф≥лософський метод ви≠магала розгл€дати все в рус≥ й розвитку, бачити в усьому супе≠речност≥, €к≥ згодом будуть зн€т≥ й приведуть до зам≥ни нижчих форм вищими, старого Ч новим. ¬одночас ф≥лософська система √еіел€ ув≥чнювала певн≥ сусп≥льно-≥сторичн≥ форми бутт€ й претендувала на абсолютну ≥стину, в результат≥ чого виникла суперечн≥сть м≥ж д≥алектичним методом ≥ метаф≥зичною сис≠темою √еіел€.

÷€ суперечн≥сть позначилас€ на соц≥ально-пол≥тичних погл€≠дах •еоріа √еіел€. ¬≥н вважав, що держава Ї найвищою формою ≥снуванн€ Ѕога у св≥т≥. ѕравов≥ в≥дносини в держав≥ Ї вт≥ленн€м усв≥домленоњ необх≥дност≥ (свободи). —усп≥льн≥ ≥нтереси дом≥ну≠ють над приватними ≥нтересами особи, тому останн≥ можна при≠нести в жертву ≥нтересам держави. Ѕагатство й б≥дн≥сть Ч це природний стан реального житт€, з €ким необх≥дно змиритис€. —уперечност≥ й конфл≥кти в сусп≥льств≥ не Ї деструктивним чинником (злом), а навпаки, Ї добром, що спри€Ї прогресу. ј це означаЇ, що суперечност≥, конфл≥кти й в≥йни м≥ж державами Ї показником прогресу у всесв≥тньому масштаб≥. √еіель вважав, що в≥йськов≥ конфл≥кти очищують дух нац≥њ.

ќдин з найважлив≥ших ф≥лософських висновк≥в ф≥лософа про сп≥вв≥дношенн€ бутт€ й св≥домост≥ св≥дчить про те, що супереч≠ност≥ м≥ж бутт€м (матер≥Їю) та св≥дом≥стю (≥деЇю) не ≥снуЇ.

—в≥дом≥сть, ≥де€ уособлюЇ в соб≥ бутт€, а бутт€ Ч св≥дом≥сть, за висловом √еіел€, Ђ”серозумне д≥йсне, а все д≥йсне Ч розумнеї.

ѕро€вами д≥њ —в≥тового духу, зг≥дно з ф≥лософською системою •еоріа √еіел€, стають мистецтво, рел≥г≥€ й ф≥лософ≥€. ћис≠тецтво, €к вважав ф≥лософ, Ї результатом безпосереднього в≥ддзеркаленн€ талановитою й творчою людиною јбсолютноњ ≥дењ. –ел≥г≥€ Ї антитезою мистецтва, в €к≥й јбсолютна ≥де€ даруЇтьс€ людин≥ Ѕогом через богоодкровенн€.

«а √еіелем, ф≥лософ≥€ Ї синтезом, найвищим ступенем роз≠витку розум≥нн€ јбсолютноњ ≥дењ. ÷е знанн€ дароване Ѕогом окремим люд€м Ч ф≥лософам. “ому ф≥лософ≥€ Ч це повне розкритт€ вс≥х ≥стин, п≥знанн€ јбсолютним духом самого се≠бе. √оловним завданн€м, €ке стоњть перед нею, Ї необх≥дн≥сть охопити св≥т в ≥де€х, тобто дати осмислене тлумаченн€ д≥йсно≠го. ≤накше кажучи Ч ф≥лософ≥€ Ї св≥том, €кий схоплений в дум≠ц≥. ¬она коментуЇ ≥сторичн≥ под≥њ за допомогою категор≥й. Ѕезпосередн≥м предметом ф≥лософ≥њ, за √еіелем, Ї ф≥лософ≥€ природи, ф≥лософ≥€ ≥стор≥њ, антрополог≥€, психолог≥€, лог≥ка, ф≥лософ≥€ держави, ф≥лософ≥€ громад€нського сусп≥льства та д≥алектика.

“ворч≥сть •еорга √еіел€ стала основою подальших ф≥лософ≠ських пошук≥в ≥ ре≥нтерпретац≥й у XIXЧXX ст. в≥д тењстично-≥деал≥стичного до атењстично-матер≥ал≥стичного. ” результат≥ сформувалос€ два табори. ѕредставники першого Ч младоге-іель€нц≥, вз€ли на озброЇнн€ його д≥алектичний метод ≥ праг≠нули зм≥нити соц≥альний устр≥й шл€хом державних реформ. ѕредставники другого табору, старогеіель€нц≥, ратували за збереженн€ старих форм житт€, виправдовували Ђрозумнуї д≥≠€льн≥сть у межах ≥снуванн€ залишк≥в феодальноњ держави. ” «ќЧ40 роках XIX ст. в Ќ≥меччин≥ точилас€ боротьба м≥ж цими двома напр€мами п≥сл€гегел≥вськоњ ф≥лософ≥њ, €к в≥ддзеркален≠н€ сили ≥дей √еіел€ та потреби сусп≥льства в реал≥зац≥њ прогре≠сивних ≥деал≥в.

” марксизм≥ д≥алектика •еоріа √еіел€ стала головним методом по€сненн€ соц≥альних, економ≥чних та ≥сторичних процес≥в з ме≠тою њх подальшоњ трансформац≥њ зг≥дно з ≥нтересами роб≥тник≥в ≥ сел€н.  ритичне переосмисленн€ гегел≥вськоњ системи дл€ бага≠тьох Ївропейських ф≥лософ≥в, зокрема —ьорена  ьЇркегора, √ер-берта ћаркузе, ≈р≥ха ‘ромма, јльфреда јдлера, ¬≥льгельма –айха та ≥н. було основою формуванн€ власних ф≥лософських систем.

 

ќтже, √еіель критично переосмислив метаф≥зичний спос≥б мисленн€ ≥ протиставив йому св≥й власний д≥алектичний ме≠тод, на ≥деал≥стичний основ≥ розробив головн≥ закони д≥алек≠тики Ч закон Їдност≥ й боротьби протилежностей, закон пе≠реходу к≥лькост≥ в €к≥сть, закон запереченн€ запереченн€; став творцем ф≥лософськоњ системи, €ка в≥ддзеркалювала го≠ловн≥ сфери життЇд≥€льност≥ та п≥знанн€.

«авершальним етапом н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ ≥деал≥зму й початком матер≥ал≥стичноњ епохи в н≥мецьк≥й ≥ св≥тов≥й ф≥лосо≠ф≥њ вважають ф≥лософ≥ю Ћюдвига јндреаса ‘ейЇрбаха (1804Ч 1872 рр.). ќсновними роботами ‘ейЇрбаха, €к≥ репрезентували його ф≥лософськ≥ погл€ди, були Ђ—утн≥сть христи€нстваї, Ђќсновн≥ засади ф≥лософ≥њ майбутньогої, ЂЌеобх≥дн≥сть реформи ф≥лософ≥њї, Ђ—утн≥сть рел≥г≥њї, Ђ“еогон≥€ї та ≥н.

Ќазви роб≥т ‘ейЇрбаха св≥дчать про головну тему його ф≥ло≠софського ≥нтересу: по€сненн€ рел≥г≥њ та феномену рел≥г≥йноњ в≥≠ри на основ≥ матер≥ал≥стичних антрополог≥чних принцип≥в.  ри≠тично переосмислюючи ≥деал≥стичну концепц≥ю √еіел€ в по€снен≠н≥ виникненн€ рел≥г≥њ, Ћюдвиі ‘ейЇрбах розробив власну теор≥ю Ч Ђтеоном≥юї, що давала в≥дпов≥дь на питанн€ Ч €к людина ство≠рила соб≥ Ѕога?

ќбірунтовуючи своњ матер≥ал≥стичн≥ ≥дењ, ‘ейЇрбах переосми≠слив головн≥ положенн€ н≥мецького класичного ≥деал≥зму: в≥н за≠перечував ≥дею тотожност≥ бутт€ й мисленн€, ≥снуванн€ јбсолю≠ту €к самост≥йноњ субстанц≥њ (€к першопричини матер≥ального св≥ту), Їдн≥сть ф≥лософ≥њ та рел≥г≥њ, д≥алектику, доводив неможли≠в≥сть в≥дчуженн€ јбсолютноњ ≥дењ в матер≥альний св≥т, критично ставивс€ до ф≥лософськоњ системи √еіел€, €ку вважав штучною, наповненою упередженими ф≥лософськими конструкц≥€ми, зор≥≠Їнтованими лише на минуле, €кого вже не ≥снуЇ.

‘ейЇрбах розробив власну теор≥ю по€сненн€ головного пред≠мета ф≥лософ≥њ (антрополог≥ю). «авд€ки цьому в≥н в≥домий €к за≠сновник теор≥њ матер≥ал≥стичного антрополог≥зму. ќсновними положенн€ми ц≥Їњ теор≥њ була ≥де€ про ≥снуванн€ Їдиноњ реальнос≠т≥, до €коњ належать природа й людина. Ћюдина Ї частиною природи. ¬она Ї Їдн≥стю матер≥ального та духовного. ≤де€ не ≥с≠нуЇ сама по соб≥, а Ї продуктом св≥домост≥ людини. Ѕога €к окремоњ самост≥йноњ реальност≥ не ≥снуЇ, в≥н Ї фантаз≥Їю люди≠ни. ћатер≥€ Ї в≥чною й неск≥нченною. ¬она н≥ким не створена й н≥ким не може бути знищена. ”се, що нас оточуЇ Ч предмети, €вища Ч Ї р≥зноман≥тними про€вами матер≥њ.

¬ир≥шуючи проблеми ≥снуванн€ Ѕога, Ћюдвиі ‘ейЇрбах ство≠рив концепц≥ю, €ка отримала назву Ђтеоном≥€ї. «г≥дно з нею, ре≠л≥г≥€ Ї результатом прагненн€ людини подолати суперечлив≥сть свого бутт€, почутт€ безсилл€, закони матер≥ального св≥ту. Ѕезсилл€ людини детерм≥нуЇ пошук над≥њ та вт≥хи в усв≥домленн≥ неможливост≥ подоланн€ обмеженост≥ б≥олог≥чного ≥снуванн€. ‘антаз≥€ людини персон≥ф≥куЇ бажан≥ почутт€ в образ Ѕога, €кий в≥дчужуЇтьс€ в≥д людини, об'ЇктивуЇтьс€ й перетворюЇтьс€ з об'Їкта людського твор≥нн€ на об'Їкт, що творить сам, на першо≠причину всього, що ≥снуЇ, €ка ставить людину в залежн≥сть в≥д творц€, Ђвищоњ ≥стотиї.

 

Ѕог, на думку ‘ейЇрбаха, Ї ≥деальний образ людини, створений нею самою, котрий виникаЇ €к результат в≥дчуженн€ њњ най≠кращих €костей.

–ел≥г≥€ й в≥ра в Ѕога, на думку ф≥лософа, парал≥зуЇ прагненн€ людини до орган≥зац≥њ щасливого житт€ в реальному св≥т≥ (отри≠манн€ задоволенн€ в≥д перетворенн€ св≥ту зг≥дно з≥ своњми мате≠р≥альними й духовними потребами), п≥дм≥н€Ї щаст€ необх≥дн≥стю оч≥куванн€ ≥люзорного щаст€ в потойб≥чному св≥т≥ €к посмертноњ в≥дплати.

јле матер≥ал≥стичний антрополог≥зм Ћюдвиіа ‘ейЇрбаха в по€сненн≥ феномен≥в рел≥г≥њ не отримав лог≥чного завершенн€ в його ф≥лософських концепц≥€х. ѕо€снюючи м≥сце рел≥г≥њ в ≥сто≠р≥њ, сусп≥льному житт≥, в≥н виступав з позиц≥й ≥деал≥ста. ‘≥лософ вважав, що людина Ї ун≥кальним б≥олог≥чним твор≥нн€м, €ке на≠д≥лене ≥ндив≥дуальною волею, розумом, в≥дчутт€ми й бажанн€ми. ѕовноц≥нна реал≥зац≥€ людини, њњ ≥ндив≥дуальних потенц≥й (свого Ђяї) можлива т≥льки через взаЇмод≥ю з ≥ншими людьми (Ђтиї), тобто людина може жити т≥льки в сусп≥льств≥. √оловними твор≠чими ц≥нност€ми, духовною силою, що об'ЇднуЇ сусп≥льство, по≠винн≥ стати рел≥г≥€ та любов, тому, критикуючи в≥ру в Ѕога, ф≥ло≠соф пропонував зам≥нити любов до Ѕога любов'ю до людини (концепц≥€ Ђновоњ теолог≥њї). —аме Ђнова теолог≥€ї на основ≥ лю≠бов≥ мала вир≥шити суперечн≥сть м≥ж матер≥альним ≥ трансценде≠нтними св≥тами, створити нову форму Їдност≥ Ч ÷арство Ќебес≠не на земл≥ (в≥кову мр≥ю вс≥х людей). Ћюдвиі ‘ейЇрбах вважав, що Ђнова теолог≥€ї стане основою рел≥г≥йно-морального переродженн€ людей, подоланн€ в≥дчуженност≥, в≥дтворенн€ ≥стинного сп≥лку≠ванн€ м≥ж людьми з метою дос€гненн€ щаст€ €к сенсу житт€.

 

ќтже, ф≥лософ≥€ Ћюдвиіа ‘ейЇрбаха стала першим про€вом глибоко посл≥довного матер≥ал≥зму, що знайшов св≥й ви€в у по≠вному розрив≥ з рел≥г≥йними традиц≥€ми, спроб≥ по€снити Ѕога та рел≥г≥ю з матер≥ал≥стичних позиц≥й зг≥дне ≥з сутн≥стю людсь≠коњ природи, матер≥ал≥стичному по€сненн≥ проблем оточуючо≠го св≥ту й людини, значному практичному ≥нтерес≥ до соц≥аль≠них ≥ пол≥тичних питань, упевненост≥ в можливост≥ адекват≠ного п≥знанн€ навколишнього св≥ту.

«годом ф≥лософ≥€ ‘ейЇрбаха отримала ре≥нтерпретац≥ю се≠ред њњ посл≥довник≥в: марксизм визнав њњ одним з≥ своњх першо≠джерел, матер≥ал≥стичний антрополог≥зм став основою атењс≠тичних погл€д≥в на св≥т у Ќов≥й ≥стор≥њ, неаби€ке значенн€ вона в≥д≥грала у становленн≥ й розвитку сучасного ф≥лософсь≠кого антрополог≥зму.

 

ќтже, н≥мецька класична ф≥лософ≥€ вперше висунула ≥дею про те, що ф≥лософ≥€ в≥д≥граЇ чи не найважлив≥шу роль у розвитку культури й житт€ сусп≥льства загалом. «авд€ки ф≥≠лософ≥њ, а не т≥льки науц≥, рел≥г≥њ, мистецтву сусп≥льство маЇ можлив≥сть п≥знати себе. ”перше ф≥лософ≥ю почали сприй≠мати не €к Ђнауку наукї, а €к синтез знань (природничих ≥ гу≠ман≥тарних), в основ≥ €ких лежать певна теоретична структу≠ра й спец≥альний категор≥альний апарат (а не просто любов до мудрост≥).

Ѕув розроблений д≥алектичний метод, €кий ураховував супе≠речлив≥сть розвитку природи, сусп≥льства й мисленн€ та про≠голошувавс€ головним ≥ Їдино правильним €к у ф≥лософ≥њ, так ≥ в ≥нших науках.

≤стор≥ю розвитку сусп≥льства стали анал≥зувати €к процес розвитку розуму, €кий мав власн≥ закони, що вивчаютьс€ з метою управл≥нн€ розвитком сусп≥льства. √оловна ц≥нн≥сть прогресивного ≥снуванн€ сусп≥льства Ч свобода окремоњ лю≠дини. «авданн€м ф≥лософ≥њ Ї необх≥дн≥сть показати, €ким шл€хом маЇ йти людина до свободи. ”се це п≥дготувало ірунт дл€ виникненн€ марксизму.

 

ћарксизм

ћарксизм виник у ™вроп≥ в 40-в≥ роки XIX ст. ” вузькому ро≠зум≥нн≥ в≥н уособлювавс€ з марксистською ф≥лософ≥Їю, €ка була створена двома н≥мецькими вченими Ч  арлом ћарксом (1818Ч1883 рр.) ≥ ‘р≥др≥хом ≈нгельсом (1820Ч1895 рр.). ” ши≠рокому сенс≥ слова марксизм пор€д з ф≥лософ≥Їю м≥стить пол≥т економ≥ю та соц≥ально-пол≥тичну проблематику (науковий ко≠мун≥зм). ћарксистська ф≥лософ≥€ стала лог≥чним завершенн€м попередньоњ матер≥ал≥стичноњ ф≥лософ≥њ (ƒемокр≥та, ≈п≥кура, ан≠гл≥йських матер≥ал≥ст≥в XVII ст. Ч Ѕекона, √оббса, Ћокка, фран≠цузьких просв≥тител≥в XVII ст. й атењстично-матер≥ал≥стичноњ ф≥лософ≥њ Ћ. ‘ейЇрбаха). √оловними творами засновник≥в марк≠сизму, €к≥ репрезентували њхнЇ вченн€, були науков≥ прац≥ Ђ“ези про ‘ейЇрбахаї, Ђ ап≥талї, Ђ≈коном≥чно-ф≥лософськ≥ рукописи 1844 рокуї, Ђћан≥фест  омун≥стичноњ парт≥њї, Ђ—в€те с≥мействої ЂЌ≥мецька ≥деолог≥€ї, Ђјнти-ƒюр≥нгї, Ђƒ≥алектика природиї, Ђѕоходженн€ с≥м'њ, приватноњ власност≥ ≥ державиї та ≥н.

ћарксистська ф≥лософ≥€ почала св≥й розвиток у XIX ст. з крити≠чного переосмисленн€  . ћарксом ф≥лософ≥њ √еіел€. —аме в≥д нього ћаркс уз€в д≥алектичний метод мисленн€, а в≥д Ћ. ‘ейЇрбаха Ч принципи атењстично-матер≥ал≥стичноњ ф≥лософ≥њ, зробивши остан≠н≥й крок переходу в≥д ≥деал≥зму до матер≥ал≥зму.

 

ћатер≥€ Ї первинною, вона визначаЇ св≥дом≥сть, д≥Ї на в≥дчут≠т€ людини, в≥ддзеркалюЇтьс€ у св≥домост≥, а отже, даЇ мож≠лив≥сть отримати ≥стинне знанн€, €ке перев≥р€Їтьс€ практи≠чного д≥€льн≥стю людини ( . ћаркс).

—воЇњ остаточноњ форми матер≥ал≥зм набув у д≥алектичному матер≥ал≥зм≥, €кий розробив ‘р≥др≥х ≈нгельс: ≥снуюча об'Їк≠тивно матер≥€ перебуваЇ в пост≥йному рус≥ й розвитку. ћатер≥€ Ї в≥чна та незм≥нна, в процес≥ розвитку вона отримуЇ нов≥ форми свого ≥снуванн€. –озвиток матер≥њ зд≥йснюЇтьс€ зг≥дно з трьома законами д≥алектики (законом переходу к≥лькост≥ в €к≥сть, зако≠ном Їдност≥ й боротьби протилежностей, законом запереченн€ запереченн€). ћатер≥€ д≥алектично розвиваЇтьс€ завд€ки з≥ткнен≠ню протилежних тенденц≥й ≥ сил, що Ђзн≥маютьї одна одну на ви≠щому р≥вн≥. —аморозвиток матер≥њ проходить Ђстрибкамиї, дис≠кретно, без впливу на нењ з боку Ѕога тощо.

•рунтуючись на ≥дењ про те, що вс€ матер≥€ розвиваЇтьс€ за д≥≠алектичними законами, ћаркс ≥ ≈нгельс стали анал≥зувати на ц≥й основ≥ й ≥стор≥ю. ” результат≥ вони розробили теор≥ю ≥сторично≠го матер≥ал≥зму €к додаток до матер≥ал≥стичноњ д≥алектики. ƒо≠пом≥жним засобом в анал≥з≥ ≥стор≥њ стала економ≥чна теор≥€.

ѕоза€к  арл ћаркс ≥ ‘р≥др≥х ≈нгельс брали активну участь у пол≥тичних под≥€х, вони прагнули створити таку практичну ф≥ло≠соф≥ю, €ка спри€ла б вир≥шенню конкретних пол≥тичних завдань. “ому першочергового значенн€ набуло досл≥дженн€ такоњ ф≥≠лософськоњ категор≥њ, €к практика. ћаркс акцентував увагу на тому, що попередн€ ф≥лософ≥€ лише по-р≥зному по€снювала св≥т, але справа пол€гала в тому, щоб зм≥нити його. “аким чи≠ном, практика стала головним критер≥Їм ≥стини ф≥лософсь≠ких знань.

 арл ћаркс вважав, що д≥алектичн≥ закони розвитку ≥стор≥њ в≥ддзеркалюютьс€ в економ≥чних процесах, €к≥ Ї Ђбазисомї ≥сто≠ричного розвитку, ус≥ ≥нш≥ елементи сусп≥льства (ф≥лософ≥€, ре≠л≥г≥€, культура) стають ≥деолог≥чною Ђнадбудовоюї. ’арактер≠ною особлив≥стю базису й надбудови Ї пост≥йний ≥ суперечливий взаЇмозв'€зок. «а ћарксом, сусп≥льний базис ≥ надбудова (струк≠тура сусп≥льства) детерм≥нуютьс€ й розвиваютьс€ за допомо≠гою економ≥чних чинник≥в.

” структур≥ ≥сторичного матер≥ал≥зму одне з центральних м≥сць належить ученню про сусп≥льно-економ≥чну формац≥ю, €ка ірунтуЇтьс€ на певному способ≥ виробництва й характеризуЇтьс€ специф≥чною структурою (базисом ≥ надбудовою), а також зако≠нами њњ виникненн€, функц≥онуванн€ та розвитку.  . ћаркс вид≥≠лив р€д сусп≥льних формац≥й, що посл≥довно зм≥нюють одна од≠ну: перв≥сне, рабовласницьке сусп≥льство, феодал≥зм ≥ сучасний йому буржуазний кап≥тал≥зм. ” майбутньому ц≥ формац≥њ мали бути доповнен≥ соц≥ал≥стичним (комун≥стичним) сусп≥льством, сусп≥льством майбутнього, основоположним принципом €кого повинна бути в≥льна прац€ р≥вних людей на засадах сусп≥льноњ власност≥ на засоби виробництва.

јнал≥зуючи економ≥чн≥ в≥дносини,  арл ћаркс спиравс€ на результати класичноњ пол≥тичноњ економ≥њ, розробленоњ англ≥йц€≠ми јдамом —м≥том (1723Ч1790 рр.) ≥ ƒев≥дом –≥кардо (1772Ч 1823 рр.). ј. —м≥т розгл€дав економ≥чн≥ чинники (под≥л прац≥) €к причину розвитку й розкв≥ту економ≥ки. ƒ. –≥кардо переваж≠но займавс€ теор≥Їю вартост≥, що по€снювала взаЇмозв'€зок то≠вару з працею €к необх≥дною умовою виробництва.  арл ћаркс розробив власну економ≥чну теор≥ю, що описувала механ≥зми розвитку продуктивних сил, €к≥ зумовили зм≥ну сусп≥льно-еко≠ном≥чних формац≥й ≥ по€ву нового сусп≥льно-пол≥тичного уст≠рою, а також досл≥див вплив механ≥зм≥в економ≥ки, матер≥аль≠ного виробництва, матер≥альних в≥дносин на долю окремоњ дер≠жави, сусп≥льства, ≥стор≥њ й окремоњ особи. Ќазвемо головн≥ положенн€ марксовоњ економ≥чноњ теор≥њ.

¬ основ≥ розвитку економ≥ки лежать засоби виробництва €к ун≥кальний товар, функц≥њ прац≥, що дають змогу виробл€ти но вий товар. ƒл€ виробництва нового товару, кр≥м засоб≥в вироб≠ництва, необх≥дна допом≥жна сила Ч робоча.

” процес≥ розвитку кап≥тал≥стичних в≥дносин в≥дбуваЇтьс€ в≥дчуженн€ робочоњ сили в≥д засоб≥в виробництва, а отже, в≥д ре≠зультат≥в прац≥. ќсновний товар Ч засоби виробництва Ч аку≠мулюЇтьс€ в руках незначноњ групи власник≥в, а переважна к≥ль≠к≥сть прац≥вник≥в, не маючи власних засоб≥в виробництва, повин≠на звертатис€ до власник≥в засоб≥в виробництва й продавати свою робочу силу за зароб≥тну плату.

¬арт≥сть виробленого товару, створеного найманою робочою силою, вища за варт≥сть прац≥ (у вигл€д≥ зароб≥тноњ платн≥). –≥з≠ниц€ м≥ж ними створюЇ прибуткову варт≥сть, частина €коњ йде в кишеню власника засоб≥в виробництва, а частина вкладаЇтьс€ в нов≥ засоби виробництва дл€ отриманн€ в майбутньому ще б≥ль≠шоњ прибутковоњ вартост≥.

–об≥тник знаЇ, що його максимально експлуатують, ≥ в умовах жорстокоњ конкуренц≥њ ще б≥льше в≥дчужують його в≥д власноњ сутност≥. “ак≥ в≥дносини викликають жорсток≥ антагон≥стичн≥ су≠перечност≥ (класову боротьбу), конфл≥кти в сусп≥льств≥, втрату ≥стинного сп≥лкуванн€ м≥ж людьми. ¬их≥д з такого становища основоположники марксизму бачили у встановленн≥ нових соц≥а≠л≥стичних (комун≥стичних) в≥дносин шл€хом пролетарськоњ рево≠люц≥њ.

« ф≥лософсько-економ≥чною категор≥Їю в≥дчуженн€ т≥сно пов'€заний анал≥з сутност≥ рел≥г≥њ та њњ соц≥альних передумов.  . ћаркс виходив з позиц≥њ, зг≥дно з €кою рел≥г≥€ Ї фантастич≠ним в≥дображенн€м у головах людей тих зовн≥шн≥х сил, €к≥ пану≠ють над ними в повс€кденному житт≥ Ч в≥дображенн€, у €кому земн≥ сили набувають форми неземних. ¬≥н вважав, що першо≠причини рел≥г≥њ сл≥д шукати не на неб≥, а на земл≥, у нелюдських умовах житт€, а тому з≥ знищенн€м соц≥альноњ несправедливост≥ буде знищена рел≥г≥€ €к специф≥чна форма њњ в≥дображенн€. ”че≠ний зазначав, що рел≥г≥€ ман≥пулюЇ св≥дом≥стю перес≥чних лю≠дей, заплутуЇ в тенета марнов≥рства, закр≥плюЇ психолог≥ю раб≠ства тощо (Ђ–ел≥г≥€ Ї оп≥умом дл€ народуї). “ому боротьба проти пол≥тики пан≥вних клас≥в маЇ поЇднуватис€ з критикою рел≥г≥њ з метою њњ повного подоланн€. ƒл€ цього повинн≥ бути створен≥ пе≠вн≥ економ≥чн≥ передумови, л≥кв≥довано експлуатац≥ю людини людиною (побудова соц≥ал≥зму), маЇ зд≥йснюватис€ атењстична критика рел≥г≥њ та в≥дпов≥дне вихованн€.

¬ивчаючи ≥дењ французьких утоп≥чних соц≥ал≥ст≥в  . ј. —ен-—≥мона (1769Ч1825 рр.) ≥ Ў. ‘урьЇ (1772Ч1837),  арл ћаркс критично переосмислив њхн≥ головн≥ положенн€, доповнив IX принципами ≥сторичного матер≥ал≥зму, запропонував конкретну практичну програму встановленн€ соц≥ал≥стичноњ сусп≥льно-економ≥чноњ формац≥њ шл€хом л≥кв≥дац≥њ приватноњ власност≥ на засоби виробництва, експлуатац≥њ людини людиною (присвоЇнн€ результат≥в чужоњ прац≥ у вигл€д≥ додатковоњ вартост≥), зам≥≠ни приватноњ власност≥ на сусп≥льну (державну), орган≥зац≥њ справедливого розпод≥лу к≥нцевого продукту м≥ж ус≥ма членами сусп≥льства.

”продовж багатьох дес€тил≥ть марксизм у ™вроп≥ був ≥деоло≠г≥Їю пригн≥чених клас≥в (роб≥тник≥в ≥ сел€н) ≥ певною пол≥тичною програмою њх зв≥льненн€ в≥д соц≥ального гнобленн€ (революц≥й≠ним шл€хом). ‘≥лософ≥ю марксизму на певному етап≥ свого роз≠витку було проголошено ≥деолог≥Їю держави в —–—–, вона сприймалась €к ≥нструмент побудови соц≥ал≥зму, €кий повинен був трансформуватис€ в комун≥зм. ‘≥лософськ≥, економ≥чн≥ по≠гл€ди ћаркса й ≈нгельса ≥ сьогодн≥ справл€ють величезний вплив на сусп≥льство, але вже в нових формах, €к≥ отримали назву неомарксизм.

ѕитанн€ дл€ самоперев≥рки

1. ≤сторичн≥ рамки н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ.

2. Ќазв≥ть основн≥ твори ≤мануњла  анта.

3. ўо таке Ђр≥ч у соб≥ї  анта?

4. „ому ф≥лософ≥ю ≤мануњла  анта називають агностицизмом?

5. ўо означаЇ терм≥н Ђкатегоричний ≥мперативї ≤.  анта?

6. ѕон€тт€ јбсолютноњ ≥дењ у ф≥лософ≥њ √еіел€.

7. ќсновн≥ закони д≥алектики, сформульован≥ √еіелем.

8. ѕротилежн≥сть м≥ж методом ≥ системою √еіел€.

9. ќсновн≥ принципи антрополог≥чного матер≥ал≥зму Ћюдвиіа ‘ейЇр-баха.

10. –озкрийте ≥деал≥стичн≥ у€вленн€ Ћ. ‘ейЇрбаха в його погл€дах на сусп≥льство.

11. Ќазв≥ть основн≥ теоретичн≥ положенн€ д≥алектичного матер≥ал≥≠зму  . ћаркса та ‘. ≈нгельса.

12. ƒайте коротку характеристику д≥алектико-матер≥ал≥стичного розум≥нн€ ≥стор≥њ ћарксом та ≈ніельсом.

13. ƒайте коротку характеристику економ≥чн≥й теор≥њ  . ћаркса ≥ ‘. ≈ніельса.

14. ћарксизм про рел≥г≥ю.

—писок рекомендованоњ л≥тератури

1. √егЇль √. «нциклопеди€ философских наук: ¬ 3-х т. Ч ћ., 1974.

2. √ерасимчук ј. ‘≥лософ≥€:  урс лекц≥й: Ќавч. пос≥в, дл€ вуз≥в. Ч  ., 1999.

3. √ульњга ј. ¬. Ќемецка€ классическа€ фипософи€. Ч ћ., 1986.

4. ≈нгельс ‘. ѕоходженн€ с≥м'њ, приватноњ власност≥ та держави // ћаркс  , ≈нгельс ‘. “вори. Ч “. 21.

5.  анке ¬. ј. ‘илософи€. »сторический и систематический курс: ”чеб. дл€ вузов. Ч ћ., 1998.

6.  ант ».  ритика чистого разу м а // —очинени€.: ¬ 6 т. Ч ћ., 1964. Ч “. 3.

7.  узнецов ¬. Ќ., ћееровский Ѕ. ¬., √о€знов ј. ‘. «ападноевропейс-ка€ философи€ XVII века. Ч ћ., 1985.

8. ћаркс  . ≈коном≥чно-ф≥лософськ≥ рукописи 1844 року // ћаркс  ., ≈нгельс ‘. “вори. Ч “. 42.

9. ћаркс  .  ап≥тал. Ч “. 1 //ћаркс  ., ≈нгельс ‘. “вори. Ч “. 23.

10. ћаркс  .  ап≥тал. Ч “. «//ћаркс  , ≈нгельс ‘. “вори. Ч “. 25.

11. ћарксизм: Ђпрої и Ђконтраї. Чћ., 1992.

12. Ќижников —. ј. »стори€ философии:  урс лекций. Ч ћ., 2004.

13. —пиркин ј. √. ‘илософи€: ”чебник дл€ вузов. Чћ., 1998.

14. ‘илософи€: ”чебник дл€ вузов / ѕод ред. проф. ¬. Ќ. Ћавриненко. Ч ћ., 1998.

15. ‘≥лософ≥€: Ќавч. пос≥б. / Ћ. ¬. √уберський, ≤. ‘. Ќадольний, ¬. ѕ. јндрущенко та ≥н.; «а ред. ≤. ‘. Ќадольного. Ч  ., 2001.

16. ÷ипко ј. ѕротиворечи€ учени€  . ћаркса // „ерез тернии. ѕере-стройка: гласность, демократи€, социализм. Чћ., 1990.

“ема є 8

‘–≈…ƒ»«ћ ≤ Ќ≈ќ‘–≈»ƒ»«ћ

‘рейдизм (к≥нець XIXЧXX ст.) Ч ф≥лософсько-соц≥олог≥чне вченн€ «≥гмунда ‘рейда, що розвиваЇтьс€ на основ≥ особливого методу л≥куванн€ псих≥чних захворюваньЧ психоанал≥зу

 

«асновник фрейдизму «≥гмунд ‘рейд (1856Ч1939 рр.)
Ќеофрейдизм Ч напр€м у сучасн≥й ф≥лософ≥њ (соц≥олог≥њ, психолог≥њ, психоанал≥з≥)

 

Ќауков≥ дос€гненн€ та в≥дкритт€, зроблен≥ ‘рейдом

 

Ћ≥дерами неофрейдизму Ї √ербертћаркузе (1898Ч1979 рр.), ≈р≥х ‘ромм (1900Ч1980 рр.), •устав ёнг (1875Ч1961 рр.), ¬≥льгельм –айх (1897Ч1957 рр.), јльфред јдлер (1870Ч1937 рр.)

 

 

 


ѕсих≥ка складаЇтьс€ з трьох сфер: Ђ¬оної Ч несв≥доме, що вм≥щуЇ думки й бажанн€ людини; Ђяї Ч св≥дом≥сть людини (розум людини, њњ Ђегої, виступаЇ посеред≠ником м≥ж несв≥домим ≥ зовн≥шн≥м св≥том); ЂЌад-яї Ч зовн≥шн€ реальн≥сть, Ђзов≠н≥шн€ цензураї, закони, заборони, мораль тощо
Ќесв≥доме Ч особлива псих≥чна ре≠альн≥сть, що прагне контролювати св≥дом≥сть
™ спос≥б психолог≥чного захисту в≥д впливу несв≥домого Ч механ≥зм ви≠т≥сненн€ негативних емоц≥й, де≠структивного досв≥ду
≤снуЇ спос≥б проникненн€ в несв≥≠доме Ч психоанал≥з
≤снуЇ механ≥зм трансформац≥њ впли≠ву несв≥домого Ч субл≥мац≥€

 

 

√ќЋќ¬Ќ≤  ј“≈√ќ–≤ѓ “ј ѕќЌя““я ƒќ “≈ћ»
¬ит≥сненн€ механ≥зм видаленн€ неприйн€тних дл€ ЂЌад-яї заборо≠нених думок ≥ прагнень на перифер≥ю св≥домого, у не≠св≥доме
Ђ¬оної св≥т несв≥домого, в €кому перебувають думки та бажанн€ людини (≥нстинктивн≥ прагненн€)
≈рос головний ≥нстинкт житт€, €кий лежить в основ≥ конструк≠тивноњ повед≥нки людини, творчост≥ та прогресивного розвитку. «авд€ки цьому ≥нстинкту людина реал≥зуЇ своњ потреби й продовжуЇ житт€
≤нстинкти б≥олог≥чно запрограмован≥ й генетично насл≥дуван≥ чин≠ники, що спонукають живих ≥стот до певноњ д≥њ або пове≠д≥нки. ≤нстинкти можуть бути конструктивн≥ (спри€ти розвитку житт€) або деструктивн≥ (руйнувати житт€)
 атарсис (в≥д грец. Ч Ђочищенн€ї) Ч процес оздоровленн€ лю≠дини (насамперед душ≥) в≥д неприЇмних переживань, афект≥в з використанн€м Ђочищувальноњї (терапевтич≠ноњ) д≥њ мистецтва, ф≥лософ≥њ, психолог≥њ тощо
Ћ≥б≥до сексуальна енерг≥€ (сексуальний пот€г, сексуальний ≥н≠стинкт), що лежить в основ≥ д≥й п≥дсв≥домого
ЂЌад-яї зовн≥шн≥й тиск на особу, зовн≥шн€ реальн≥сть, зовн≥шн€ цензура, вимоги культури та €к≥сн≥ норми повед≥нки (со≠в≥сть, самосв≥дом≥сть, насл≥дуванн€ ≥деалам)
Ќесв≥доме сукупн≥сть р≥зноман≥тних активних псих≥чних процес≥в, операц≥й, д≥й людини, €к≥ не усв≥домлюютьс€ нею без спец≥альних метод≥в
ѕсихоанал≥з метод проникненн€ в несв≥доме з метою л≥кв≥дац≥њ пато≠генних конфл≥кт≥в ≥ подоланн€ душевного дискомфорту, адже власна св≥дом≥сть людини не може допомогти соб≥ в по€сненн≥ причин свого душевного розладу
–ац≥онал≥зац≥€ знаходженн€ н≥бито об'Їктивних причин дл€ виправдан≠н€ неприйн€тних дл€ людини думок ≥ д≥й
—убл≥мац≥€ трансформац≥€ несв≥домоњ енерг≥њ в р≥зноман≥тн≥ дозво≠лен≥ види д≥€льност≥, прийн€тн≥ не т≥льки дл€ сусп≥льства, а й дл€ окремоњ особи (зан€тт€ наукою, мистецтвом тощо)
“анатос ≥нстинкт смерт≥, €кий п≥дштовхуЇ особу до деструктив≠ноњ д≥€льност≥, руйнуванн€ у св≥т≥ всього того, що зда≠Їтьс€ њй чужим ≥ загрозливим
Ђяї св≥дом≥сть людини, посередник м≥ж ус≥ма компонентами псих≥ки

 

‘рейдизм

«≥гмунд ‘рейд (—иг≥змунд Ўолом) (1856Ч1939рр.) Ч австр≥й≠ський л≥кар-псих≥атр, €кий розвинув психоанал≥тичне вченн€ до р≥вн€ ф≥лософського антрополог≥чного принципу, засновник пси≠хоанал≥зу, автор друкованих праць Ђѕсихопатолог≥€ повс€кден≠ного житт€ї, Ђ“лумаченн€ сновид≥ньї, ЂЋекц≥њ до вступу в пси≠хоанал≥зї, Ђќсновн≥ психолог≥чн≥ теор≥њ у психоанал≥з≥ї, ЂЌариси з психолог≥њ сексуальност≥ї, Ђ“отем ≥ табуї, Ђѕо той б≥к принци≠пу задоволенн€ї, Ђѕсихолог≥€ мас та анал≥з людського Ђяї, Ђя та ¬оної, ЂћайбутнЇ одн≥Їњ ≥люз≥њї, Ђ’вилюванн€ в культур≥ї, Ђћойсей ≥ монотењзмї та ≥н.

ƒоктор медицини «≥гмунд ‘рейд п≥д час л≥куванн€ хворих та своњх експеримент≥в у псих≥атр≥њ д≥йшов думки, що головною причиною значноњ к≥лькост≥ психопатолог≥чних €вищ у людини Ї прихована травма псих≥ки, що сталас€ в минулому, €ка безпосе≠редньо не усв≥домлюЇтьс€ хворим. ‘рейд зазначав, що под≥бн≥ травми (страх, емоц≥йне потр€с≥нн€) за певних умов забуваютьс€ й згодом можуть ви€витис€ в р≥зноман≥тних псих≥чних захворю≠ванн€х, асоц≥альн≥й повед≥нц≥ тощо. ¬ основ≥ механ≥зму забуван≠н€ лежить сила вол≥, страх перед можливим оприлюдненн€м не≠приЇмного психотравмуючого факту. «абута психотравмуюча ситуац≥€, €ка не була вчасно й адекватно Ђпережитаї (в≥дреаго-вана), збер≥гаЇтьс€ у св≥домост≥ людини та в нових умовах ви€в≠л€Їтьс€ в конкретних псих≥чних захворюванн€х. «'€сувавши д≥ю цього механ≥зму, ‘рейд (разом з≥ своњм колегою л≥карем ∆озе-фом ЅрейЇром) у 1890Ч1897 рр. розробив катартичний метод л≥куванн€ ≥стер≥њ, зг≥дно з €ким психотравмуючий фрагмент у б≥ограф≥њ хворого згадувавс€ ним ≥ за допомогою л≥кар€ адекват≠но та конструктивно переживавс€. “им самим людину зв≥льн€ли в≥д душевноњ недуги. ≤накше кажучи, подолати хворобу можна, перейшовши на новий р≥вень св≥домост≥, подолавши Ђрольї хво≠роњ людини.

“аким чином сформувалос€ вченн€ «≥гмунда ‘рейда про не≠св≥доме та процеси вит≥сненн€, €к≥ стали св≥дченн€м його ген≥аль≠ност≥ й науковоњ обдарованост≥. «г≥дно з його вченн€м, на р≥вн≥ св≥домост≥ ≥снуЇ пост≥йна боротьба м≥ж св≥домим ≥ несв≥домим. ÷ей конфл≥кт притаманний кожн≥й людин≥ й формуЇтьс€ в ран≠ньому дитинств≥ п≥д час переживанн€ законом≥рних психотрав-муючих ситуац≥й, комплекс≥в тощо. ƒо таких ситуац≥й ‘рейд в≥дносив переживанн€ статевого характеру (страхи, заборонен≥ бажанн€, окрем≥ переживанн€), €к≥ за певних умов можуть згодом стати причиною душевних проблем.

”чений побудував топограф≥чну, а пот≥м ≥ динам≥чну модель псих≥ки, що по€снювала суперечливу взаЇмод≥ю м≥ж св≥домим ≥ несв≥домим. «г≥дно з топограф≥чною моделлю, несв≥доме у€вл€≠лос€ €к величезний передпок≥й, де оч≥кують свого часу р≥знома≠н≥тн≥ думки, бажанн€, емоц≥њ людини. —в≥дом≥сть Ї дещо меншим прим≥щенн€м (каб≥нетом), до €кого час в≥д часу Ђвикликаютьї Ђв≥дв≥дувач≥вї (думки, бажанн€ людини). ћ≥ж передпокоЇм ≥ ка≠б≥нетом стоњть Ђвартовийї, €кий впускаЇ у св≥дом≥сть т≥льки Ђне≠обх≥дн≥ї дл€ нењ думки й бажанн€. Ќезр≥дка варта втрачаЇ пиль≠н≥сть, що даЇ змогу частин≥ найактивних Ђнепотр≥бнихї Ђв≥дв≥ду≠вач≥вї прорватис€ до каб≥нету св≥домост≥. јле пот≥м вартовий знову повертаЇтьс€ до своњх обов'€зк≥в, ≥ небажан≥ гост≥ св≥домос≠т≥ (думки, бажанн€) вит≥сн€ютьс€ знову в передпок≥й.

√оловними чинниками, що спр€мовують ≥ керують псих≥кою людини, а отже, њњ д≥€льн≥стю та вчинками, зг≥дно з ученн€м «≥гмунда ‘рейда, стають, по-перше, задоволенн€ (пост≥йний пошук людиною шл€х≥в ≥ засоб≥в отриманн€ задоволенн€ в≥д реал≥зац≥њ њњ матер≥альних або духовних потреб), а по-друге Ч вит≥сненн€. ѕсих≥ка в раз≥ неможливост≥ реал≥зувати в житт≥ недозволен≥ ≥ сусп≥льно заборонен≥ думки, бажанн€ (асоц≥альн≥, сексуальн≥) ви≠т≥сн€Ї њх у несв≥доме. ¬ит≥снен≥ думки й бажанн€ можуть бути трансформован≥ практикою людини завд€ки субл≥мац≥њ, тобто до≠зволеними людин≥ р≥зновидами соц≥альноњ д≥€льност≥ (зан€тт€ спортом, наукою, мистецтвом тощо).

Ќесв≥дом≥ бажанн€ мають величезний енергетичний потенц≥≠ал. як зазначалос€, способом такого неадекватного прориву у св≥дом≥сть стають невротичн≥ симптоми, що ви€вл€ютьс€ в пев≠них символах (образах), €к≥ з'€вл€ютьс€ в снах, маренн€х, обмов≠ках або нав≥ть ви€вл€ютьс€ в помилкових д≥€х. јнал≥з символ≥в €к в≥ддзеркаленн€ несв≥домого мав дл€ ‘рейда особливе значен≠н€. —имвол в≥дкриваЇ зм≥ст несв≥домого, в≥н об'ЇднуЇ страх ≥ со≠ром у прийн€тн≥й дл€ сусп≥льноњ морал≥ форм≥. ƒл€ кращого ро≠зум≥нн€ процес≥в несв≥домого ‘рейд склав каталог символ≥ки несв≥домого, характерноњ дл€ сн≥в. √оловним ≥нструментом анал≥≠зу символ≥ки сн≥в, помилкових д≥й, обмовок (несв≥домого) став психоанал≥з.

«≥гмунд ‘рейд в≥дкрив також р€д механ≥зм≥в св≥домост≥, що захищають њњ в≥д деструктивних Ђатакї несв≥домого. “акими ме≠хан≥змами Ї проекц≥€ (перенесенн€, трансфер) асоц≥альних ба≠жань, €костей на ≥нших людей, приписуванн€ њм тих характерис тик, за €к≥ нам соромно перед ≥ншими (заздр≥сть, гн≥в тощо). ўе один механ≥зм називаЇтьс€ рац≥онал≥зац≥Їю, в≥н акцентуЇ увагу на вторинних причинах, що даЇ змогу уникнути озвученн€ (опри≠людненн€) первинних причин, €ких людина соромитьс€.

”чений вважав, що дом≥нуючим чинником у д≥€льност≥ та по≠вед≥нц≥ людини Ї статевий пот€г Ч л≥б≥до. “ем≥ л≥б≥до ‘рейд на≠давав г≥пертрофованого значенн€. ƒосл≥дники фрейдизму нази≠вають цю частину його вченн€ Ђпершою психолог≥чною систе≠моюї, що розвивалас€ ‘рейдом у 1905Ч1920 рр. «г≥дно з ц≥Їю концепц≥Їю, в основ≥ несв≥домого лежить л≥б≥до (сексуальне пра≠гненн€, бажанн€, сексуальний ≥нстинкт), €ке пост≥йно шукаЇ спо≠собу реал≥зац≥њ в повед≥нц≥ людини (у сексуальних д≥€х або ≥нших сферах житт€) через субл≥мац≥ю. —ексуальн≥ пот€ги можуть бути реал≥зован≥ трьома способами: Ђвипущен≥ на свободуї через без≠посередн≥ сексуальн≥ д≥њ або опосередковано; вит≥снен≥ в несв≥≠доме; шл€хом придушенн€ соромом ≥ мораллю. ‘рейд зробив ви≠сновок, що вс€ культурна д≥€льн≥сть людей, окрем≥ вчинки мають у своњй основ≥ сексуальний ≥нстинкт.

« ≥деЇю л≥б≥до т≥сно пов'€зана ≥нша в≥дома концепц≥€ «≥гмун-да ‘рейда Ч комплекс ≈д≥па, що згодом була критично пере≠осмислена багатьма неофрейдистами. ‘рейд дотримувавс€ дум≠ки, що в мить народженн€ дитина переживаЇ першу психолог≥чну травму Ч втрату безпечного ≥снуванн€ в материнському лон≥ (втрата Ђћиї) ≥ починаЇ ≥снувати у форм≥ Ђяї (самост≥йне супе≠речливе житт€ в оточуючому св≥т≥). ƒитина, а пот≥м доросла лю≠дина у своЇму житт≥ в≥дчуваЇ потребу поверненн€ до внутр≥ш-ньоутробноњ гармон≥њ (в≥дновленн€ втраченоњ ц≥нност≥ Ђћиї). “ому мати стаЇ першим об'Їктом спр€муванн€ еротичного пот€гу дитини, в основ≥ €кого лежить принцип задоволенн€. Ѕатько Ч це перешкода до ≥нцестуальноњ думки та д≥њ м≥ж дитиною й ма≠т≥р'ю, своЇю присутн≥стю в≥н пост≥йно в≥дриваЇ дитину в≥д мате≠р≥, формуЇ психотравмуючу самост≥йн≥сть дитини, у результат≥ чого вона несв≥домо прагне знищити батька.

‘рейд зазначав, що цей механ≥зм був закладений ще в перв≥с≠ному сусп≥льств≥, коли перв≥сн≥ люди вбили батька, розка€лис€ в тому, що вчинили, й були присоромлен≥. явище непри€зн≥ до ба≠тька передавалос€ з покол≥нн€ в покол≥нн€ на генетичному р≥вн≥ представниками чолов≥чоњ стат≥ у форм≥ комплексу ≈д≥па (зм≥ша≠не почутт€ ненавист≥, бажанн€ запод≥ти смерть, надм≥рний сором й одночасно страх за думки й можлив≥ д≥њ).  омплекс ≈д≥па, на думку ‘рейда, стаЇ основною причиною екстраординарноњ пове≠д≥нки людини.

” 1920Ч1939 рр. «≥гмунд ‘рейд створив Ђдругу психолог≥чну системуї, в €к≥й проанал≥зував проблему виникненн€ енерг≥њ не≠св≥домого. ÷ентральними пон€тт€ми ц≥Їњ системи стали Ђеросї (≥нстинкти житт€) й Ђтанатосї (≥нстинкти смерт≥). ѕост≥йна вза≠Їмод≥€ м≥ж еросом ≥ танатосом визначаЇ динам≥ку й спр€мова≠н≥сть житт€ людини. ¬≥дтод≥ ерос трактуЇтьс€ не ст≥льки €к сек≠суальний пот€г, ск≥льки €к прагненн€ до орган≥чноњ Їдност≥ (под≥бно до божественного еросу у ф≥лософ≥њ ѕлатона).

” цей пер≥од ‘рейд зм≥нив своњ погл€ди на внутр≥шню структу≠ру психолог≥чного св≥ту людини. ¬≥н створив наступну Ч динам≥ч≠ну модель псих≥ки, в основ≥ €коњ була тр≥ада: Ђ¬оної, Ђяї, ЂЌад-яї:

1) Ђ¬оної Ч це св≥т несв≥домого, де ви€вл€ютьс€ вит≥снен≥ в минуле пот€ги, страхи, переживанн€ тощо. Ђ¬оної п≥двладне принципу задоволенн€.

2) Ђяї (≈го) Ч розумна д≥€льн≥сть людини, що п≥дкор€Їтьс€ принципу реальност≥, посередник м≥ж ус≥ма компонентами псих≥ки.

3) ЂЌад-яї (супер-≈го) Ч несв≥дома ≥нстанц≥€ морального кон≠тролю з певними культурними ц≥нност€ми (заборонами), що об≠межують можлив≥сть про€ву несв≥домих чинник≥в (пот€г≥в, ком≠плекс≥в, переживань тощо). ЂЌад-яї Ч це внутр≥шн≥й цензор. ЂЌад-яї утворилос€ в процес≥ ≥дентиф≥кац≥њ дитини з батьком, €кий Ї не т≥льки суперником, а й певним авторитетом. ўо б≥льше людина в≥дмовл€Їтьс€ в≥д своњх бажань, то б≥льше вона страждаЇ, оск≥льки в≥д ЂЌад-яї н≥чого не можна приховати. “ому, що б≥ль≠ше людина ви€вл€Ї свою доброчинн≥сть, моральн≥сть, то драма≠тичн≥ше вона сприймаЇ житт€.

÷≥ частини псих≥ки перебувають у пост≥йн≥й взаЇмод≥њ: Ђяї завжди прагне п≥дкорити соб≥ Ђ¬оної, але це р≥дко йому вдаЇть≠с€. «азвичай Ђ¬оної у в≥дкритих або прихованих формах п≥дко≠р€Ї соб≥ Ђяї. ”чений пор≥внював Ђяї з вершником ≥ конем, де вершник Ђяї, на перший погл€д, керуЇ конем, але к≥нь Ђ¬оної насправд≥ несе вершника на соб≥. ≤нколи виникають ситуац≥њ, ко≠ли вершник узагал≥ не може керувати власним конем ≥ маЇ скака≠ти в тому напр€мку, куди пр€муЇ к≥нь.

«овн≥шн≥ норми й заборони ЂЌад-яї також прагнуть п≥дкори≠ти розумну частину нашоњ особи Ђяї. ” результат≥ Ђяї людини Ї об'Їктом пост≥йного тиску з боку несв≥домого Ђ¬оної та навко≠лишнього св≥ту ЂЌад-яї, що на р≥вн≥ особи сприймаЇтьс€ €к в≥д≠чутт€ нещаст€. ‘рейд вважав, що його ≥де€ ≥снуванн€ нещасли≠вого Ђяї Ї найдраматичн≥шим ударом, €кий будь-коли було завдано людськ≥й самовпевненост≥. ¬≥н говорив, що под≥бного першого удару людству завдав  оперн≥к, €кий дов≥в, що «емл€ не Ї центром ¬сесв≥ту, другого Ч ƒарв≥н, €кий вказав, що людина походить в≥д вищих примат≥в. ≤, власне, ‘рейду належить авто≠рство третього удару Ч розв≥нчанн€ рац≥онал≥стичних ≥люз≥й, що людина управл€Ї власною д≥€льн≥стю та вчинками.

јнал≥зуючи виникненн€ культури, людського сусп≥льства, «≥≠гмунд ‘рейд д≥йшов висновку, що сусп≥льство може ≥снувати т≥льки завд€ки придушенню несв≥домих про€в≥в (сексуальних ≥н≠стинкт≥в, бажань). Ѕез цього воно приречене на розвал ≥ деструк≠ц≥ю ≥з середини. ” сусп≥льств≥ пост≥йно проходить масова субл≥≠мац≥€ придушеноњ енерг≥њ, що веде до виникненн€ людськоњ культури та цив≥л≥зац≥њ. —усп≥льство створюЇ своЇр≥дн≥ ерзац-зам≥щенн€ придушеноњ енерг≥њ Ч р≥зноман≥тн≥ ритуали, що ≥сну≠ють на р≥вн≥ колективного несв≥домого. “аких несв≥домих ритуа≠л≥в Ї довол≥ багато. ÷е рел≥г≥€, мораль, музика, театр тощо.

‘рейд зазначав, що впродовж розвитку цив≥л≥зац≥њ людськ≥ ≥н≠стинкти, пот€ги все б≥льше й б≥льше придушувалис€. ÷е призво≠дило до масових психоз≥в, усезагальноњ депрес≥њ, а також конс≠труюванн€ найскладн≥ших форм масового несв≥домого (ритуа≠л≥в). Ќа думку вченого, ритуали Ї р≥зновидом компенсаторноњ д≥≠€льност≥, €ка даЇ людин≥ змогу правильно пережити й перемогти св≥й суперечливий внутр≥шн≥й св≥т.

ќсобливий ≥нтерес «≥гмунда ‘рейда викликала рел≥г≥€, €ку в≥н анал≥зував з погл€ду психоанал≥тичноњ теор≥њ. ¬≥н вважав, що ре≠л≥г≥€ Ї про€вом неврозу причепливого стану, €кий виник у перв≥≠сному сусп≥льств≥. ‘рейд доводив це, послуговуючись такою ло≠г≥чною схемою: у давньому сусп≥льств≥ д≥ти вбили батька, €кого вони бо€лись, але водночас поставили на його м≥сце тотема, €ко≠му стали вклон€тис€. “ак виникла ≥де€ Ѕога, в €кого людина шу≠каЇ захисту в≥д внутр≥шн≥х суперечностей (за аналог≥Їю пошуку дитиною захисту в батька, €кого вона водночас боњтьс€ й шануЇ). ‘рейд≥вське розум≥нн€ культури та рел≥г≥њ отримало назву Ђпан-сексуал≥змї, що згодом зазнало нищ≥вноњ критики й було пере≠осмислене неофрейдизмом.

«ауважимо, що ‘рейд був посл≥довним атењстом, в≥н вважав себе матер≥ал≥стом ≥ прагнув зробити психоанал≥з науковим ме≠тодом. “ому загалом пафосом його вченн€ був рац≥онал≥зм. ¬≥н говорив, що вс≥ таЇмниц≥ сфери несв≥домого можна ви€вити за допомогою психоанал≥зу, а отже, Ї можлив≥сть вил≥кувати вс≥х невротик≥в. …ого головним гаслом стало: Ђ“ам, де було Ђ¬оної, повинно стати Ђяї. « погл€ду «≥гмунда ‘рейда, розум маЇ пере≠могти, незважаючи на силу несв≥домого.

 

”загальнюючи значенн€ праць 3. ‘рейда в розвитку ф≥ло≠софського знанн€, можна зробити так≥ висновки: в≥н уперше проанал≥зував феномен несв≥домого не €к онтолог≥чну хара≠ктеристику д≥€льност≥, а €к псих≥чну реальн≥сть, що Ї р≥вно≠значною об'Їктивн≥й реальност≥; ви€вив певний зм≥ст ≥ сенс процес≥в несв≥домого, визначив його роль, функц≥њ й значен≠н€ в житт≥ людей; проанал≥зував внутр≥шню будову сфери псих≥ки, ви€вив њњ просторово-часову модель (Ђ¬оної, Ђяї, ЂЌад-яї); порушив питанн€ про те, €ким чином можна зро≠зум≥ти несв≥доме, й д≥йшов висновку, що ос€гнути його мо≠жна лише за допомогою св≥домого. ѕроникнути в несв≥доме можна за допомогою психоанал≥зу; одним з перших запро≠понував вивчати псих≥ку людини на основ≥ досл≥дженн€ процесу њњ становленн€ та розвитку в минулому; по€снював виникненн€ культури, розвиток сучасноњ цив≥л≥зац≥њ €к ре≠зультат масовоњ субл≥мац≥њ придушеноњ енерг≥њ колективного несв≥домого.

 

Ќеофрейдизм

√ерберт ћаркузе (1898Ч1979 рр.) Ч неофрейдист, н≥мецько-американський ф≥лософ ≥ соц≥олог. « 1934 р. працював у —полу≠чених Ўтатах јмерики. ќсновн≥ прац≥, що репрезентують його ф≥лософськ≥ погл€ди, Ч Ђќнтолог≥€ √егел€ й основн≥ теор≥њ ≥сто≠ричност≥ї, Ђ–озум ≥ революц≥€. √егель ≥ становленн€ соц≥альноњ теор≥њї, Ђ≈рос ≥ цив≥л≥зац≥€. ‘≥лософське досл≥дженн€ «≥гмунда ‘рейдаї, Ђ–ад€нський марксизм.  ритичне досл≥дженн€ї, Ђќд≠ном≥рна людина: досл≥дженн€ з ≥деолог≥њ розвинутого ≥ндустр≥аль≠ного сусп≥льстваї та ≥н.

Ќа ранн≥х етапах своЇњ ф≥лософськоњ б≥ограф≥њ ћаркузе вивчав ≥ критично переосмислював роботи  арла ћаркса, «≥гмунда ‘рейда та ћарт≥на ’айдеггера. ÷е дало йому можлив≥сть сфор≠мулювати предмет свого ф≥лософського ≥нтересу. Ќим став ана≠л≥з Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ зах≥дного типу. ‘≥лософ п≥дкреслю≠вав, що Ївропейськ≥й цив≥л≥зац≥њ притаманне бажанн€ п≥дкорити природу й водночас людину людиною. ћаркузе зауважив, що Ївропейська цив≥л≥зац≥€ маЇ певн≥ законом≥рност≥ розвитку, €к≥ можна по€снити з позиц≥й критично переосмисленого вченн€ ‘рейда.

 онфл≥кт людини й природи не Ї абсолютним, навпаки, в≥н в≥дносний ≥ зм≥нюЇтьс€ у простор≥ й час≥. ≈рос ≥ “анатос у сучас≠ному св≥т≥ перебувають у певн≥й суперечност≥ з ≥нтересами су часноњ цив≥л≥зац≥њ. ј њх надм≥рн≥ про€ви безкомпром≥сно приду≠шуютьс€ культурою: субл≥муютьс€ (у вигл€д≥ творчоњ прац≥) або трансформуютьс€ (п≥дкоренн€ людиною самоњ себе через фено≠мен сумл≥нн€). ” сучасному св≥т≥ еротичн≥ й танатолог≥чн≥ ≥нстин≠кти мають можлив≥сть €кнайповн≥ше реал≥зовуватис€. Ћюдина €к б≥осоц≥альний феномен уперше отримуЇ можлив≥сть зд≥йснити вс≥ своњ б≥олог≥чн≥ потреби. “ому надзвичайно актуальними дл€ нењ стають њњ б≥олог≥чн≥ форми ≥снуванн€. “≥ло людини стаЇ ме≠тою житт€, а прац€ заради реал≥зац≥њ потреб т≥ла перетворюЇтьс€ на в≥льну гру людських можливостей.

јле разом з≥ зростанн€м перспектив задоволенн€ б≥олог≥чних (т≥лесних) потреб особи зростаЇ необх≥дн≥сть соц≥ального кон≠тролю за людською д≥€льн≥стю та вчинками, €к≥ виход€ть за меж≥ дозволеного. —учасна цив≥л≥зац≥€ спричин€Ї надм≥рний тиск на окрему особу, що, на думку ћаркузе, призводить до по€ви фено≠мена Ђодном≥рноњ людиниї Ч об'Їкта духовного ман≥пулюванн€, особи з≥ зниженою критичною оц≥нкою себе та ц≥нностей соц≥у≠му. “ака людина бездумно залучаЇтьс€ до економ≥чноњ й пол≥тич≠ноњ конкурентноњ боротьби задл€ реал≥зац≥њ власних вузько праг-матичних ≥нтерес≥в.

 

Ѕажанн€ та ≥нтереси Ђодном≥рноњ людиниї, способи њх реал≥за≠ц≥њ лежать лише в одн≥й площин≥ Ч у площин≥ споживацьких ц≥нностей.

Ћюдина з надм≥рними споживацькими ≥нтересами стаЇ Ђгвин≠тикомї сусп≥льно-економ≥чних в≥дносин сусп≥льства. ¬она при≠душуЇ своњ б≥олог≥чн≥ (сексуальн≥) потреби, тобто пригн≥чуЇ саму себе й власну свободу. ¬их≥д ≥з ситуац≥њ ≥снуванн€ Ђодном≥рногої сусп≥льства можливий лише за умови Ђвеликоњ в≥дмовиї в≥д псе-вдоц≥нностей €к кап≥тал≥стичного сусп≥льства, так ≥ тотал≥тарного соц≥ал≥зму шл€хом встановленн€ повноњ сексуальноњ свободи, роз≠кр≥паченн€ особи, сексуальноњ та культурноњ революц≥й. ѕри цьому соц≥альна ≥н≥ц≥атива в сучасному сусп≥льств≥ переходить до люм≠пен-пролетар≥ату, др≥бноњ буржуаз≥њ, ≥нтел≥генц≥њ та студентства.

 

ќтже, упродовж свого житт€ ћаркузе прагнув розробити нов≥

модел≥ й р≥зновиди рац≥ональност≥, €к≥ мали зв≥льнити чуттЇ≠в≥сть особи з-п≥д гн≥ту культури.

≈р≥х ‘ромм (1890Ч1980 рр.) Ч неофрейдист, н≥мецько-аме≠риканський ф≥лософ, психолог, соц≥олог. ќсновними творами, що репрезентують його ф≥лософськ≥ погл€ди, стали Ђ¬теча в≥д сво≠бодиї, ЂЋюдина дл€ себеї, Ђ«дорове сусп≥льствої, Ђћистецтво коханн€ї, Ђ онцепц≥€ людини у  . ћарксаї, Ђјнатом≥€ людськоњ деструктивност≥ї, Ђƒзен-буддизм ≥ психоанал≥зї, Ђ« полону ≥лю≠з≥йї, Ђ—ерце людиниї, Ђ–еволюц≥€ над≥њї та ≥н.

 онцептуальними основами творчост≥ ≈. ‘ромма стали ≥дењ «≥гмунда ‘рейда,  арла ћаркса (переважно ≥де€ в≥дчуженост≥), буддизму, Ѕенедикта —п≥нози, ‘р≥др≥ха Ќ≥цше, що, зрештою, да≠ли йому змогу виокремити св≥й предмет ф≥лософствуванн€ Ч антрополог≥ю. —учасна людина, вважав ≈р≥х ‘ромм, утратила гармон≥ю безконфл≥ктного ≥снуванн€ в природ≥ внасл≥док њњ об'Їктивноњ соц≥ал≥зац≥њ. ј поза€к сутн≥сть людини пов'€зана з њњ ≥ндив≥дуальн≥стю, ун≥кальн≥стю, неповторн≥стю, то загроза њх втрати призводить до переживанн€ страху, тривоги, виникненн€ депрес≥њ Ч екзистенц≥йноњ дихотом≥њ. ≈кзистенц≥йна дихотом≥€ Ч суперечлив≥ почутт€ людського ≥снуванн€, наприклад, з≥ткненн€ несв≥домого бажанн€ жити й усв≥домленн€ неминучоњ смерт≥. ≈кзистенц≥йна дихотом≥€ стаЇ стимулом ≥ ст≥йким механ≥змом в≥дновленн€ внутр≥шньоњ та зовн≥шньоњ гармон≥њ ≥снуванн€ лю≠дини.

≈р≥х ‘ромм зазначав, що головними показниками суперечли≠вого людського ≥снуванн€ Ї б≥оф≥л≥€ (любов до житт€) та њњ про≠тилежн≥сть Ч некроф≥л≥€ (ненависть до житт€, насильство та аг≠рес≥€ щодо всього живого). Ѕажанн€ людини подолати цю суперечн≥сть ви€вл€Їтьс€ в њњ прагненн≥ в≥дновити Їдн≥сть ≥з при≠родою, встановити гармон≥ю соц≥альних в≥дносин.

 

 ожна особа прагне самост≥йно вир≥шувати проблеми супере≠чливого людського ≥снуванн€ (екзистенц≥йноњ дихотом≥њ), шу≠каючи все нових ≥ нових форм Їдност≥ з природою, соц≥альним оточенн€м ≥ насамперед ≥з самою собою.

” своњй прац≥ Ђ¬теча в≥д свободиї ‘ромм анал≥зував одне з основоположних ф≥лософських пон€ть Ч Ђсвободуї. ¬≥н вважав, що свобода Ч це механ≥зм самореал≥зац≥њ окремоњ людини в по≠вс€кденному житт≥, але водночас вона може стати причиною њњ драматичного ≥снуванн€ (почутт€ безсилл€, невпевненост≥, самот≠ност≥ тощо). ÷е спричин€Ї виникненн€ феномена Ђнегативноњ свободиї, що ви€вл€Їтьс€ в екзистенц≥йному прагненн≥ Ђвтеч≥ї в≥д свободи.

“акож втечею особи в≥д свободи ф≥лософ вважав авторита≠ризм у д≥€льност≥ й повед≥нц≥ людини, зокрема садизм (п≥дкорен≠н€ ≥нших) ≥ мазох≥зм (добров≥льне п≥дкоренн€ ≥ншим з метою втрати власного Ђяї). ѕрикладами втеч≥ в≥д свободи Ї й про€ви невиправданоњ агрес≥њ та руйнац≥њ живого св≥ту, а ще надм≥рний конформ≥зм, €кий призводить до знищенн€ власноњ особистост≥ в умовах масовоњ культури.

Ќевпевнен≥сть у соб≥, у власних силах, неусв≥домленн€ екзис≠тенц≥йноњ дихотом≥њ змушуЇ людей ≥нтегруватис€ з такими ж не≠впевненими особами, що спричин€Ї виникненн€ фашистськоњ психолог≥њ та ≥деолог≥њ. як приклад ≈р≥х ‘ромм наводить думку про те, що јдольф √≥тлер прийшов до влади, користуючись п≥д≠тримкою др≥бноњ, невпевненоњ в соб≥ буржуаз≥њ. ¬одночас Ђнек-роф≥л≥чн≥ї, садистськ≥ про€ви √≥тлера й н≥мецького нацизму зб≥≠галис€ з потребами масовоњ св≥домост≥ низ≥в середнього класу, що й стало причиною виникненн€ фашизму в Ќ≥меччин≥. √≥тлер та ≥деологи фашизму задовольнили потреби масовоњ св≥домост≥ невпевненого в соб≥ люмпен-пролетар≥ату та др≥бноњ буржуаз≥њ.  онформ≥стськ≥ настроњ в зах≥дн≥й культур≥, загальна втрата ори≠г≥нальних ф≥лософських концепц≥й, в≥дчай, немотивований страх, добров≥льна в≥дмова в≥д власноњ самобутност≥ Ч спри€тливе п≥д≠ірунт€ дл€ рецидив≥в фашизму в сучасному св≥т≥.

јнал≥зуючи економ≥чну сферу функц≥онуванн€ сусп≥льства, ≈. ‘ромм сформулював концепц≥ю Ђсоц≥ального характеруї (го≠ловних критер≥њв соц≥ально-економ≥чного житт€, культури, що визначають економ≥чний базис). ќсновими типами соц≥альних характеристик в≥н називав рецептивний тип (зор≥Їнтований на отриманн€ благ зовн≥шнього св≥ту пасивним способом), екс≠плуататорський (характеризуЇтьс€ агресивним прагненн€м панувати над навколишн≥м св≥том), споживацький (спожива≠цький ≥нтерес, що ≥золюЇ людину в≥д оточуючого њњ св≥ту), рин≠ковий (ор≥ЇнтуЇ соц≥альну д≥€льн≥сть на ц≥нност≥ обм≥ну това≠рами).

‘≥лософ вважав, що ц≥ соц≥альн≥ характеристики зб≥гаютьс€ з певними типами повед≥нки особи: мазох≥змом, садизмом, де-структив≥змомконформ≥змом. —учасне сусп≥льство розви≠ваЇтьс€ в напр€мку по€ви новоњ форми соц≥альних характерис≠тик Ч продуктивноњ, €ка повинна реал≥зувати в соц≥альн≥й практиц≥ тенденц≥ю зростанн€ й розвитку вс≥х людських мо≠жливостей.

«авданн€м сучасноњ ф≥лософ≥њ Ї анал≥з можливостей продукти≠вного характеру, спри€нн€ пошуку кожною окремою особою ≥н≠див≥дуального шл€ху дл€ розкритт€ власних зд≥бностей у ко≠ханн≥, в≥р≥ й роздумах про св≥т. ѕродуктивний характер повинен створити умови дл€ переходу в≥д дом≥нуванн€ егоњзму до превалюванн€ альтруњзму, в≥д споживацького ≥нтересу в житт≥ до ≥стинного бутт€, в≥д к≥бернетичних реал≥й до душе≠вноњ людини.

≤, нарешт≥, зазначимо, що ≈р≥х ‘ромм став засновником гума≠н≥стичноњ етики. ¬≥н вважав, що найвищим про€вом продуктив≠ноњ д≥€льност≥ особи Ї любов (взаЇмоповага) до окремоњ людини, що об'Їктивно м≥стить любов до людей взагал≥. Ћюбов до ≥нших Ї водночас любов 'ю до самого себе (до Ђяї) €к до представника роду людського (ставленн€ до ≥нших Ї водночас ставленн€м до самого себе й навпаки).  ультивуванн€ всезагальноњ любов≥ (коли бажанн€ житт€ вит≥сн€Ї бажанн€ смерт≥) Ї основою вир≥шенн€ головних суперечностей сусп≥льства: м≥ж патр≥архатом ≥ матр≥ар≠хатом, гуман≥стичною та авторитарною св≥дом≥стю, м≥ж владою й п≥дкореними, м≥ж особистим (≥стор≥Їю житт€) та ≥сторичним бут≠т€м (≥стор≥Їю загалом), м≥ж Ђсвободою в≥дї ≥ Ђсвободою дл€ї, не≠гативною та позитивною свободою.

 

ќтже, гуман≥стична етика ≈р≥ха ‘ромма, ученн€ про егоњзм, любов до себе в≥д≥грали важливу роль у становленн≥ комплексу ≥дей, ≥деал≥в гуман≥зму в сучасному св≥т≥. Ќайвищою ц≥нн≥стю людського ≥снуванн€ Ї дом≥нуванн€ в житт≥ гуман≥стичноњ етики (Їдн≥сть ц≥л≥сноњ людини та њњ ≥нтерес≥в). Ћюдина, €к≥й властива гуман≥стична сов≥сть, може дос€гти ≥ндив≥дуального щаст€.

¬≥льгельм –айх (1897Ч1957 рр.) Ч л≥дер л≥ворадикального фрейдизму, учень ≥ колега «≥гмунда ‘рейда, один з основополо≠жник≥в фрейдомарксизму. ¬ основ≥ неофрейдистських концепц≥й –айха лежали ≥дењ ‘рейда, јльфреда јдлера,  арла ћаркса, јнр≥ Ѕергсона, буддистськоњ ф≥лософ≥њ та ≥н.

√оловними прац€ми ¬≥льгельма –айха, що репрезентували йо≠го неофрейдистськ≥ позиц≥њ, Ї так≥: Ђ‘ункц≥њ оргазмуї, Ђјнал≥з характеруї, Ђ√ен≥тальн≥ та невротичн≥ характериї, Ђћасова пси≠холог≥€ фашизмуї, Ђ—ексуальна революц≥€ї та ≥н.

–айх вважав, що засадами людськоњ життЇд≥€льност≥ Ї сексуаль≠на практика й орг





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 859 | Ќарушение авторских прав


Ћучшие изречени€:

≈сли президенты не могут делать этого со своими женами, они делают это со своими странами © »осиф Ѕродский
==> читать все изречени€...

2251 - | 2159 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.146 с.