Німецька класична філософія. Марксизм

Німецька класична філософія кінця XVIII — першої половини XIX ст. — період формування нового стилю філософського мислення, яке грунтувалося на методі «розумного» теоретичного вирішення філософських проблем

Головні напрями

Об’єктивний ідеалізм Суб’єктивний ідеалізм Матеріалізм

Представники

Імануїл Кант (1724— 1804 рр.) Ґеорг Геґель (1770— 1831 рр.) Фрідріх Шеллінґ (1775— 1854 рр.) Йоганн Фіхте (1762— 1814 рр.) Людвиґ Фейєрбах (1804— 1872 рр.)

Основні риси

Головну увагу зосереджено на дослідженні су тності людського існування

Особливу увагу приділено проблемі розвитку як саморозвитку

Значно збагачено логіко-теоретичний апарат філософії

Розглянуто історію як цілісний процес

Відкрито багато видатних філософів, які стали фундаторами сучасної світової філософії

ГОЛОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ ДО ТЕМИ

Антиномія (від грец. «проти» і «закон») — поєднання суперечливих тверджень про предмет, кожне з яких визнається логічно доведеним у цій системі

Антропологізм філософська концепція, згідно 3 якою поняття людини є основною світоглядною категорією та завдяки якій розробляється система уявлень про буття, природу, суспільство, культуру, істину, добро, доброчинність, обов'язок і свободу

Апостеріорі (від лат. а posteriori — «з наступного») — означає знання, добуте з досвіду, тобто знання, що є результатом досвіду

Апріорі (від лат. а priori — «з попереднього») — знання, що передує досвіду, незалежне від нього, із самого початку присутнє у свідомості

Відчуження філософсько-соціологічна категорія, що відбиває суспільний процес, у межах якого проходить перетворення результатів і продуктів діяльності людей у незалежну від них силу, яка стає над людьми й пригнічує їх

Діалектика визнана в сучасній філософії теорія розвитку об'єктивної дійсності та заснований на ній філософський метод. Діалектика як теорія віддзеркалює розвиток матерії, духу, свідомості, пізнання й інших аспектів дійсності

Зняття одна з центральних категорій філософії Ґ. Гегеля, яка означає одночасне знищення та збереження чогось. Ця категорія слугує поясненню зв'язків між певними рівнями розвитку

Ірраціоналізм філософський напрям, який на основі критичного переосмислення раціонального способу пізнання протиставляє йому та обстоює домінуюче значення інтуїції, віри тощо

Категоричний імператив основне поняття етики І. Канта для позначення морального наказу (припису), який є безумовним для виконання всіма людьми

Ноумен філософське поняття, яке в давньогрецькій та середньовічній ідеалістичній філософії означає те, що осягається розумом, на противагу даному в чуттях (феномену). У філософії І. Канта це поняття віддзеркалює недосяжну для людського досвіду об'єктивну реальність, синонімом якого є поняття «річ у собі»

Практика філософська категорія, що використовується для позначення матеріальної, чуттєво-предметної цілепокладальної діяльності людини, що має своїм змістом освоєння природних, соціальних об'єктів. У матеріалістичній філософії практика є основою, рушійною силою розвитку людського суспільства та пізнання

Річ у собі філософський термін, що означає внутрішню сутність предмета, яка ніколи не буде пізнана розумом; це те, що існує саме по собі незалежно від людської практики та пізнання

Річ для нас філософський термін, що означає внутрішню сутність предмета, яка розкривається людині в її практичній та пізнавальній діяльності

Трансцендентальний поняття філософії І. Канта, яке означає — той, що зумовлює можливість пізнання

Трансцендентний поняття філософії І. Канта, яке означає — той, що лежить за межами свідомості та пізнання

Феномен філософське поняття, яке означає явище, що осягається за допомогою чуттєвого досвіду, але не дає істинного знання про дійсність, бо є лише суб'єктивним образом об'єктивного світу