Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


√оловн≥ пер≥оди розвитку античноњ ф≥лософ≥њ. ƒосократ≥вський пер≥од




–озвиток ф≥лософ≥њ стародавн≥х грек≥в ≥ римл€н датуЇтьс€ величезним тривалим ≥сторичним пром≥жком часу Ч з VII ст. до н. е. до VI ст. н. е. ѕерший пер≥од розвитку античноњ ф≥ло≠соф≥њ отримав назву досократ≥вський. ¬≥н розпочавс€ в VII ст. до н. е. з вивченн€ проблем ф≥лософ≥њ природи (натурф≥лосо≠ф≥€). –епрезентують його ранн≥ натурф≥лософи ‘алес, јнакс≥-мандр, јнаксагор, √еракл≥т та ≥н. ≥ п≥зн≥, €к≥ займалис€ пошу≠ками першопричини св≥ту на плюрал≥стичних засадах (уважа≠ли, що таких причин може бути к≥лька). Ќатурф≥лософи крити≠чно переосмислювали м≥фолог≥чно-рел≥г≥йний св≥тогл€д, аби отримати ≥стинн≥ знанн€ й по€снити картину св≥ту. јле го≠ловним дос€гненн€м досократ≥вського пер≥оду Ї створенн€ п≥д≠ірунт€ дл€ по€ви класичноњ ф≥лософ≥њ, з €кою пов'€зана розро≠бка засадових ф≥лософських проблем, ≥дей, у€влень, категор≥й, пон€ть тощо.

ћ≥фолог≥чна св≥дом≥сть, в основ≥ €коњ лежали окрем≥ м≥фи, ставила й по-своЇму вир≥шувала прост≥ й украй необх≥дн≥ дл€ практики питанн€: €к виникла «емл€, €к ≥снуЇ все живе й неживе на «емл≥ тощо.

 

ћ≥ф став першою спробою рац≥онально по€снити картину св≥ту, в €кому живе людина. «авд€ки м≥фам под≥њ повс€кденного житт€ набували впор€дкованого причинно-насл≥дкового зв'€з≠ку, суперечлив≥ в≥дносини людина Ч довколишн≥й св≥т (приро≠да) ставали безпечн≥шими й зрозум≥л≥шими.

«г≥дно з м≥фолог≥чними у€вленн€ми, головною причиною, €ка впор€дковуЇ св≥т, долаЇ хаос, Ї боги (у пол≥тењстичних в≥руван≠н€х) або Ѕог (у монотењзм≥), €ким притаманн≥ надприродн≥ €кост≥, що гарантують добро й спри€ють уникненню зла на земл≥.

јнтичний св≥т вимагав нових форм св≥тогл€ду, позбавлених впливу рел≥г≥йно-м≥фолог≥чних ≥дей. Ћюдин≥ був потр≥бен такий св≥тогл€д, €кий дав би њй змогу самост≥йно орган≥зовувати власне житт€. јнтичн≥сть в≥дкрила й сформулювала важливий закон, що став основою нового р≥вн€ св≥тогл€ду, €кий регулював в≥д≠носини людини й природи, людини й людини, людини й сусп≥льства (держави) Ч номос. Ќомос €к закон ≥ ц≥нн≥сть ставивс€ вище за приватний ≥нтерес особи й згодом в≥н став найпропагован≥шою правовою ≥деЇю, обов'€зковою дл€ виконанн€ вс≥ма жи≠тел€ми пол≥су.

ѕол≥сний характер житт€ визначав етику жител≥в —тародав≠ньоњ √рец≥њ, спри€в попул€ризац≥њ публ≥чних дискус≥й з приво≠ду вир≥шенн€ тих чи тих сусп≥льних проблем. Ќе менш важли≠вого значенн€ набули ≥ндив≥дуальна осв≥та, розум, ум≥нн€ публ≥чно виступати, що загалом сприймалось €к гарант≥€ щас≠ливого житт€.

¬важалос€, що дос€гненню щаст€ спри€Ї вивченн€ закон≥в ф≥≠зики (природа), а згодом Ч знанн€ метаф≥зики, тобто знанн€ тих першопричин, що по€снювали причинно-насл≥дков≥ зв'€зки у св≥≠т≥ й могли бути св≥домо використан≥ дл€ того, щоб отримати що≠найб≥льше задоволенн€ в≥д житт€.

Ќа в≥дм≥ну в≥д м≥фолог≥чно-рел≥г≥йного по€сненн€ природи перш≥ натурф≥лософськ≥ системи стали шукати причину ≥снуван≠н€ предмет≥в св≥ту не в надприродному, а в сам≥й природ≥. ѕопе≠редн≥ по€сненн€ не вимагали доведенн€ достеменност≥ знань про св≥т, вони використовували лише посиланн€ на конкретний м≥ф або Ѕога. јле вже перш≥ давньогрецьк≥ мудрец≥ мали були дово≠дити ≥стинн≥сть (достов≥рн≥сть) отриманих знань.

 

ќтже, пошук першопричини природи (€к св≥ту, що оточуЇ лю≠дину разом ≥з сукупн≥стю вс≥х предмет≥в) пос≥даЇ центральне м≥сце в ф≥лософських роздумах натурф≥лософ≥в.

“ож не дивно, що перших ф≥лософ≥в називали Ђф≥зикамиї (в≥д грец. Ђприродаї) або Ђф≥з≥ологамиї (јр≥стотель). ÷е п≥дтвер≠джують ≥ назви тогочасних натурф≥лософських праць Ђѕро при≠родуї, Ђѕро природу речейї та ≥н.

ѕрагненн€ п≥знати природу, збагнути њњ причинно-насл≥дков≥ зв'€зки привело до по€ви такого пон€тт€, €к Ђархеї. ≤де€ про Ђар-хеї €к першопричину природи св≥дчила про можлив≥сть њњ ≥сну≠ванн€ в сам≥й природ≥, €ка сприймалась €к Їдиний живий орга≠н≥зм (г≥лозоњзм) з власною душею (панпсих≥зм). ÷€ ≥де€ врешт≥-решт спричинила уособленн€ природи й бога (пантењзм). ¬и≠вченн€ природи дало поштовх до розвитку пон€т≥йного апарату ф≥лософ≥њ, формулюванн€ ф≥лософських проблем, започаткуванн€ перших ф≥лософських учень.

Ќайважлив≥шим з-пом≥ж них було космогон≥чне вченн€ (про походженн€ св≥ту), €ке згодом стало основою онтолог≥њ (вченн€ про бутт€) та етики.  осмогон≥чне вченн€ рац≥онально по€сню≠вало св≥тобудову, розумну гармон≥ю €вищ ≥ предмет≥в оточуючо≠го св≥ту, необх≥дн≥сть орган≥зац≥њ гармон≥йноњ взаЇмод≥њ м≥ж лю≠дьми. –озм≥рковуванн€ про першопричини ≥снуванн€  осмосу (разом з Ѕогом) стимулювали розвиток метаф≥зичних ≥дей, €к≥ св≥дчили про те, що дискус≥€ про першопричини стане в≥чним питанн€м ф≥лософ≥њ.

√еракл≥т з ≈феса (544Ч483 рр. до н. е.) зробив €к≥сно но≠вий крок у ф≥лософ≥њ. …ого називають засновником першоњ фо≠рми ф≥лософськоњ д≥алектики. ¬≥н вважав, що св≥т перебуваЇ в пост≥йному розвитку й стан≥ самознищенн€. ’рестомат≥йно в≥домими Ї його висловлюванн€: Ђне можна дв≥ч≥ вв≥йти в од≠ну й ту саму р≥чкуї та Ђвсе тече й н≥що не залишаЇтьс€ не≠зм≥ннимї.

—в≥т, у €кому живе людина, сприймавс€ √еракл≥том €к ве≠личезний пот≥к (взаЇмний перех≥д) протилежних €костей Ђхо≠лодне стаЇ теплим, тепле Ч холодним, мокре Ч сухим, а сухе Ч мокримї. ‘≥лософ зробив висновок: будь-€кий предмет чи €вище св≥ту мають своњ внутр≥шн≥ протилежн≥ сторони (жит≠т€ й смерть, день ≥ н≥ч тощо). ¬заЇмоперех≥д протилежних €ко≠стей визначаЇ розвиток св≥ту. √еракл≥т вважав, що в≥йна (во≠рож≥сть) Ї ви€вом боротьби протилежних позиц≥й ≥ Ђбатькомї ус≥х речей.

 

«а √ еракл≥том, в основ≥ причинно-насл≥дкових под≥й лежить Ћогос €к закон, що визначаЇ процес взаЇмопереходу протиле≠жностей. ѕ≥знанн€ д≥њ цього закону Ч головний показник муд≠рост≥ людини й мета житт€ ф≥лософа.

Ќародженн€ та розвиток матер≥ал≥стичного по€сненн€ карти≠ни св≥ту пов'€зан≥ з ≥менами ƒемокр≥та, Ћевк≥па, ≈п≥кура. ѕер≠шопричиною св≥ту вони вважали атом. Ќадал≥ вченн€ ƒемокр≥та стаЇ п≥дірунт€м розвитку матер≥ал≥стичного напр€му в ф≥лософ≥њ {Ђл≥н≥€ ƒемокр≥таї), на противагу ≥деал≥стичному напр€му, по≠сл≥довники €кого першопричиною св≥ту вважали ≥дею (Ђл≥н≥€ ѕлатонаї).

√оловн≥ положенн€ атом≥стичноњ концепц≥њ ƒемокр≥та були так≥: весь матер≥альний св≥т складаЇтьс€ з атом≥в; атоми Ї най-др≥бн≥шою частинкою, Ђцеглинкоюї св≥ту, вони непод≥льн≥ й мають р≥зн≥ розм≥ри ≥ форми; м≥ж атомами ≥снуЇ прост≥р, запо≠внений порожниною. јтоми перебувають у пост≥йному рус≥, вони лет€ть у порожнин≥ з одн≥Їю швидк≥стю (це означаЇ, що випадковост≥ немаЇ, ус≥ под≥њ житт€ проход€ть за необх≥дн≥стю, €ка визначаЇ незм≥нну долю, фатум). ≤снуЇ кругооб≥г атом≥в у природ≥, наприклад, п≥сл€ смерт≥ т≥ло розпадаЇтьс€ на атоми, €к≥ знову стають живим орган≥змом або матер≥альними пред≠метами.

Ћюдина сприймаЇ зовн≥шн≥й св≥т через образи (Ђ≥долиї), €к≥ вид≥л€ютьс€ предметами св≥ту. ƒуша людини також складаЇтьс€ з атом≥в (вогн€ноњ пневми), що вид≥л€ютьс€ зовн≥ й викликають в≥дчутт€ в ≥нших людей. ƒемокр≥т по€снював розумову д≥€ль≠н≥сть людини €к матер≥альний та атомарний процес.

‘≥лософ вважав, що головною метою житт€ людини Ї прави≠льна орган≥зац≥€ ≥снуванн€ душ≥, њњ гармон≥йний спок≥й, дотри≠манн€ м≥ри й обмеженн€ в чуттЇвих насолодах, ор≥Їнтац≥€ на ду≠ховн≥ блага. ƒемокр≥т говорив, що дух людини повинен навчитис€ отримувати насолоду в≥д самого себе.

ќтже, атом≥стичне вченн€ ƒемокр≥та дало можлив≥сть по€с≠нити причини ≥снуванн€ матер≥ального (живого) св≥ту €к без≠перервного процесу народженн€ й смерт≥ без апел€ц≥њ до Ѕога та м≥стики. ÷е була перша спроба наукового по€сненн€ фак≠т≥в у межах самоњ природи.

ѕармен≥д (540Ч470 рр. до н. е.) став найв≥дом≥шим представ≠ником елейськоњ школи, що розвивалас€ пор€д з натурф≥лософсь≠кими вченн€ми. ¬≥н вважав, що св≥т Ч це в≥чно ≥снуюче й не≠зм≥нне бутт€, €ке маЇ атрибути в≥чност≥ (н≥ким не створено), незм≥нне, ц≥л≥сне, непорушне тощо. ѕармен≥д в≥дкидав ≥снуванн€ небутт€. √оловний принцип, на €кий ор≥Їнтував ф≥лософ, Ч Ђбутт€ Ї, а небутт€ немаЇї. ÷е означаЇ, що весь св≥т бутт€ ≥снуЇ непорушно й незм≥нно (без будь-€кого руху). Ќа€вн≥сть руху в житт≥ сприймалос€ ним €к омана чуттЇвого досв≥ду (≥люзорн≥ у€вленн€ людини). “ому предметом ≥стинного п≥знанн€ може стати лише одиничне незм≥нне бутт€.

«енон з ≈лењ (бл. 490Ч430 рр. до н. е.) Ч учень ѕармен≥да, вважав, що пон€тт€ про рух Ї суперечливим, а отже, не≥стин-ним. …ому належить ц≥ла низка в≥домих апор≥й (доведень) про≠ти ≥стинност≥ вченн€ про рух. «г≥дно з його погл€дом, предмет, €кий рухаЇтьс€, не здатен рухатис€ взагал≥. Ќаприклад, м≥ркуванн€ про пол≥т стр≥ли, €кщо його розбити на окрем≥ складов≥, наштовхуЇ на думку про неможлив≥сть њњ руху. ј €кщо вважати час безк≥нечним, то €к насл≥док виникне парадокс в≥дсутност≥ руху взагал≥.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 645 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќаглость Ц это ругатьс€ с преподавателем по поводу четверки, хот€ перед экзаменом уверен, что не знаешь даже на два. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2443 - | 2026 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.009 с.