Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ќсновн≥ етапи розвитку и головн≥ напр€ми китайськоњ ф≥лософ≥њ




” IIIЧII тис. до н. е. в басейн≥ р≥чок ’уанхе та янцзи сформу≠валис€ велик≥ рабовласницьк≥ держави з ц≥кавою та своЇр≥дною культурою, €ка в≥ддзеркалювала драматичний ≥ суперечливий шл€х розвитку народ≥в —тародавнього  итаю. ‘≥лософськ≥ по≠гл€ди давн≥х китайц≥в зароджувалис€ й розвивались у процес≥ критичного переосмисленн€ м≥фолог≥чноњ культури.

ќчолював пантеон бог≥в давньокитайськоњ м≥фолог≥њ Ўан-д≥ Ч першопредок ≥ покровитель китайськоњ ≥мпер≥њ. Ўан-д≥ уособлю≠вав сили верховного божества Ч бога Ќеба, був творцем ≥ кер≥в≠ником ¬сесв≥ту, а його представником на земл≥ вважали ≥мпера≠тора, €кий мав титул —ина Ќеба. ќсоблив≥стю китайськоњ м≥фолог≥њ був культ предк≥в, €кий ірунтувавс€ на в≥р≥ в можли≠в≥сть дух≥в померлих впливати на житт€ й дол≥ мешканц≥в ѕ≥д≠небесс€. «вичайно, обов'€зком жител≥в —тародавнього  итаю бу≠ло пост≥йно оп≥куватис€ цими духами (через жертвопринесенн€), аби гарантувати добро в житт≥ й уникнути зла.

’арактерним дл€ китайськоњ м≥фолог≥њ було у€вленн€ про на≠вколишн≥й св≥т €к взаЇмод≥ю двох суперечливих першопринцип≥в Ч ж≥ночого Ђ≥ньї та чолов≥чого Ђ€нї Ч (букв, Ђтемнийї, Ђсв≥тлийї). ¬важалос€, що взаЇмод≥€ цих двох першопринцип≥в породжуЇ всю багатоман≥тн≥сть ≥снуванн€ предмет≥в та €вищ оточуючого св≥ту й ¬сесв≥ту загалом.

ћ≥фолог≥чна культура, а разом з нею й м≥фолог≥чна форма ми≠сленн€ про≥снували до ≤ тис. до н.е. ‘ормуванн€ ф≥лософських ≥дей стало результатом њх критичного переосмисленн€ в умовах адаптац≥њ до специф≥ки економ≥чного, пол≥тичного й культурного житт€ ƒавнього  итаю. «в≥дси загальна особлив≥сть ф≥лософ≥њ —тародавнього  итаю Ч њњ спр€мован≥сть на вир≥шенн€ етико-правових проблем.

¬≥зитною карткою давньокитайськоњ ф≥лософ≥њ стала тр≥ада Ђзнанн€ Ч д≥€ Ч моральн≥стьї. “радиц≥йн≥ проблеми ф≥лософ≥њ (дух ≥ матер≥€, природа п≥знанн€, космогон≥чн≥ питанн€) у ƒав≠ньому  итањ не мали самост≥йного значенн€. ¬они набували ак≠туальност≥ лише у зв'€зку з анал≥зом головних етико-прагматичних проблем, €к≥ в той час ставали пров≥дними й ви≠значальними. ќтже, дос€гненн€ ф≥лософськоњ ≥стини Ч це най≠ефективн≥ший шл€х до морального самовдосконаленн€. Ќайкращ≥ знанн€ Ч це знанн€ про доброчинност≥ великих людей (предк≥в героњв), приклади њхньоњ героњчноњ повед≥нки, €к≥ необх≥дно в≥дтворювати в сусп≥льств≥, родин≥ й ≥ндив≥дуальн≥й повед≥нц≥. √о-пип≥ою проблемою ф≥лософ≥њ була практика (мистецтво) управ-и≥≥≥≥€ крањною та п≥длеглими. ”с≥ ≥нш≥ ф≥лософськ≥ сентенц≥њ вважалис€ другор€дними.

«агальну ≥дею тогочасного св≥тосприйн€тт€ описували фор≠мулою Ђгармон≥€ неба, людини й земл≥ї, €ку розкривали вченн€ ѕро ≥снуванн€ п'€ти першопричин ус≥х речей, €вищ ≥ процес≥в у в≥т≥ (води, вогню, дерева, пов≥тр€, земл≥); ученн€ про под≥л ус≥х предмет≥в, €вищ ≥ процес≥в у св≥т≥ на суперечлив≥ сторони Ч ≥нь та €н; ученн€ про еф≥р, (€к≥сть Ђц≥ї), €кий у результат≥ згущенн€ ≥ ≥ горюЇ важк≥ ж≥ноч≥ частинки, а випаровуючись Ч легк≥ чолов≥ч≥, взаЇмод≥€ €ких породжуЇ п'€ть згаданих вище першопричин, ≥ пот≥м ≥ весь довколишн≥й св≥т. “аким чином, китайська ф≥лосо≠ф≥ ≥ через брак наукових знань по€снювала св≥т, використовуючи ≥пнно-матер≥ал≥стичн≥ ≥дењ, водночас нехтуючи н≥бито ненауко≠вими загальноф≥лософськими проблемами.

ќдн≥Їю з найв≥дом≥ших ф≥лософських шк≥л —тародавнього  итаю було конфуц≥анство.

 онфуц≥анство Ч ф≥лософське вченн€ давньокитайського мислител€ VI ст. до н. е.  ун ÷ю ( ун ‘у-цзи Ч Ђвельмишанов≠ний ¬читель  унї,  онфуц≥й) (551Ч479 рр. до н. е.), €ке про≥снувало понад дв≥ тис€ч≥ рок≥в. √оловний тв≥р  онфуц≥€ отримав назву ЂЋунь юйї (у переклад≥ ЂЅес≥ди та висловлюванн€ї) ≥ вм≥щував велику к≥льк≥сть ф≥лософських ≥ рел≥г≥йних настанов, €к≥ мали знати вс≥ письменн≥ жител≥ —тародавнього  итаю.

÷ентральною ≥деЇю конфуц≥анського вченн€ став пошук адекватних взаЇмов≥дносин м≥ж Ѕогом Ќеба й правителем-≥мператором на земл≥ Ч ¬аном. ¬важалос€, що Ѕог Ќеба був невичерп≠ним джерелом благодат≥ Ч маг≥чноњ сили Ђдеї, завд€ки €к≥й правитель ¬ан (€к син Ѕога Ќеба) м≥г управл€ти сусп≥льством, гара≠нтувати жител€м ѕ≥днебесс€ захист в≥д хаосу та щасливе житт€  онфуц≥й розвивав думку про те, що Ђдеї (божа благодать) може бути реал≥зована в житт≥ не т≥льки правителем  итаю, а й б≥льш≥-≥ по активного населенн€.  ожна людина несе ≥ндив≥дуальну в≥д≠пов≥дальн≥сть за стан справ у ѕ≥днебесс≥. як≥сть Ђдеї, зг≥дно з  онфуц≥Їм, набуваЇ рел≥г≥йно-етичних принцип≥в й означаЇ г≥д≠н≥сть ≥ доброчинн≥сть, €к≥ даруЇ люд€м Ѕог Ќеба.

¬изнаючи першопричиною св≥ту Ѕога Ќеба (що йде шл€хом Ђдаої), людина повинна пр€мувати тим самим шл€хом, збер≥гаю-Хп≥ й акумулюючи енерг≥ю Ђдеї. Ќа в≥дм≥ну в≥д ученн€ Ћао-цзи, €кий трактував Ђдаої €к всесв≥тн≥й закон,  онфуц≥й трактуЇ Ђдаої €к закон д≥€льност≥ окремоњ людини, в≥дпов≥дальноњ за своњ вчинки й думки. ≈талоном повед≥нки людини, €ка пр€муЇ шл€≠хом Ђдаої, зг≥дно з  онфуц≥Їм, Ї Ђблагородний мужї (аристок≠рат) з притаманними йому Ђшл€хетними €кост€миї Ч Ђженьї (люд€н≥сть), Ђ≥ї (справедлив≥сть, обов'€зок), Ђчжиї (знанн€), Ђл≥ї (ритуал). ÷≥ €кост≥ мають ірунтуватис€ на принцип≥ Ђс€ої (любо≠в≥ сина до своњх батьк≥в).

ƒл€ засвоЇнн€ та реал≥зац≥њ в житт≥ головного принципу Ђженьї

людина повинна дотримуватис€ Ђл≥ї €к норми сусп≥льно) повед≥нки, традиц≥й минулого й д≥€ти зг≥дно з≥ своњм соц≥альним

статусом.  онфуц≥й неодноразово повторював, що правитель

маЇ бути правителем, п≥длеглий Ч п≥длеглим, батько Ч батьком, а син Ч сином.

≤накше кажучи, у св≥т≥ немаЇ н≥чого нового, й людина лише продовжуЇ розпочату ран≥ше справу (батько починаЇ, а син ≥де батьковим шл€хом). ќтже, у соц≥альних в≥дносинах люди пови≠нн≥ поновлювати в соб≥ почутт€ син≥вськоњ вд€чност≥ до батька (кер≥вника), €кий Ї гарантом безконфл≥ктного ≥снуванн€ людей на земл≥. ѕринцип син≥вськоњ вд€чност≥, поваги до старших п≥дно≠ситьс€ до р≥вн€ державноњ морал≥ з метою уникнути конфл≥кт≥в ≥ насильства у в≥дносинах людина Ч держава.

« плином часу конфуц≥анство було трансформоване в рел≥г≥йний комплекс. ќсоба  онфуц≥€ набула статусу божества, €кого посл≥до≠вники конфуц≥анства вшановували в кожн≥й родин≥. ќск≥льки осно≠вним зм≥стом конфуц≥анства (€к рел≥г≥њ-) був культ предк≥в, то голо≠вним об'Їктом такого поклон≥нн€ став, власне,  онфуц≥й.

” ≤ ст. до н. е. конфуц≥анство пос≥ло дом≥нуюче становище в —тародавньому  итањ. «м≥цненню його позиц≥й спри€ло поЇднан≠н€ з ученн€м про косм≥чн≥ сили Ђ≥ньї та Ђ€нї. ” подальш≥ пер≥≠оди ≥стор≥њ  итаю конфуц≥анство пройшло складний ≥ суперечли≠вий шл€х розвитку, €кий характеризувавс€ обстоюванн€м своњх позиц≥й у конкурентн≥й боротьб≥ з буддизмом ≥ даосизмом. ” “ань-ський пер≥од (618Ч907 рр. н. е) виникло неоконфуц≥анство, €ке отримало щонайб≥льший розвиток у пер≥од династ≥њ —ун-ћ≥н (960Ч1644 рр.). ¬ епоху ÷ин (1644Ч1911 рр.) рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ позиц≥њ конфуц≥анства дещо ослабли п≥д тиском Їв≠ропейськоњ рел≥г≥йноњ та ф≥лософськоњ культури, але воно не зни≠кло взагал≥ й сьогодн≥, €к ран≥ше, Ї одн≥Їю з основ розвитку ду≠ховноњ культури  итаю.

ƒаосизм. ѕор€д з конфуц≥анством не менш значущим рел≥г≥й≠но-ф≥лософським ученн€м —тародавнього  итаю був даосизм.

«асновником даосизму вважають давньокитайського мислител€ Ћао-цзи (VIЧV ст. до н. е.). «г≥дно з легендою, Ћао-цзи залишив рукопис обс€гом у п'€ть тис€ч знак≥в, €кий згодом отримав назву ƒао де цзинї (у переклад≥ Ч Ђ нига про ƒао та шл€хи його до≠с€гненн€ї). ” цьому рукопис≥ автор коротко виклав своњ ф≥лософ≠ськ≥ погл€ди про св≥т ≥ про те, €к знайти шл€х, котрим мають ру≠хатис€ людина, природа й космос.

¬ основу своњх ф≥лософських роздум≥в Ћао-цзи поклав три го≠ловних пон€тт€: Ђдаої, Ђдеї та Ђу-вейї.

Ђƒаої було в≥доме в китайськ≥й ф≥лософ≥њ задовго до Ћао-цзи, в≥н лише конкретизував його дл€ свого вченн€. Ђƒаої Ч це шл€х ≥ першопричина вс≥х речей, предмет≥в навколишнього св≥ту. Ћао≠ськ≥ мудрец≥, акцентуючи увагу на значенн≥ Ђдаої, говорили, що людина залежить в≥д земл≥, земл€ Ч в≥д неба (космосу), небо Ч в≥д Ђдаої, а Ђдаої Ч в≥д самого себе. Ђƒаої неможливо визначи≠ти словесно, йому не можна дати конкретне ≥м'€, адже воно саме Ї першопричиною, €ка даЇ ≥м'€ вс≥м предметам навколишнього св≥ту. Ђƒаої присутнЇ в будь-€к≥й точц≥ матер≥ального св≥ту, все розпочинаЇтьс€ з ƒао й повертаЇтьс€ до нього, воно Ї головним законом бутт€, визначаЇ його розвиток ≥ зм≥ну. ћудра людина маЇ п≥дкор€тис€ закону Ђдаої шл€хом зв≥льненн€ в≥д егоњзму й поЇднанн€ з природою (Ђдаої). ќр≥Їнтац≥€ на поЇднанн€ з Ђдаої вказувала на важливу рел≥г≥йно-ф≥лософську ≥дею даосизму: ма≠тер≥альний св≥т був в≥дносним, так само, €к ≥ житт€ та смерть на земл≥. ј отже, можна було спод≥ватис€ на безсмерт€.

ƒругим пон€тт€м даосизму Ї Ђдеї, що в≥ддзеркалюЇ творч≥ потенц≥њ Ђдаої, можлив≥сть формувати предмети матер≥ально≠го св≥ту. ” лаоських ф≥лософських трактатах говоритьс€ про те, що Ђдаої породжуЇ реч≥, а Ђдеї њх формуЇ й розвиваЇ.

“рет≥м пон€тт€м даосизму Ї Ђу-вейї (принцип нед≥€нн€). ¬≥н означаЇ в≥дмову в≥д будь-€коњ д≥€льност≥, що може завдати шко≠ди природ≥ та об 'Їктивним причинно-насл≥дковим зв'€зкам у н≥й. ўо менше зм≥н викликаЇ активн≥сть людини, то кращ≥ умови створюютьс€ дл€ ≥снуванн€ й розвитку Ђдаої. Ќа практиц≥ реал≥≠зац≥Їю принципу Ђу-вейї Ї д≥€льн≥сть, спр€мована на щонайб≥ль≠шу гармон≥ю посл≥довника даосизму ≥з соц≥альним ≥ навколишн≥м св≥том.

Ќаприк≥нц≥ ≤ тис. до н.е. пон€тт€ Ђдаої, Ђдеї та Ђу-вейї отри≠мали рел≥г≥йно-м≥стичну ≥нтерпретац≥ю, тобто стали сприйматис€ €к рел≥г≥йн≥ догми, виконанн€ €ких повинно було дати реальне спас≥нн€ в≥д стражданн€ в матер≥альному св≥т≥ й допомагати лю≠дин≥ дос€гти абсолютноњ гармон≥њ з оточуючим њњ св≥том, тобто отримати абсолютне щаст€. «агалом самого Ћао-цзи обожнюва≠ли, з його вченн€м пов'€зували складну ≥Їрарх≥ю бог≥в ≥ демон≥в, розробл€ли м≥стичну модель подоланн€ суперечностей матер≥а≠льного св≥ту з метою отриманн€ безсмерт€.

Ќа чол≥ пантеону лаоських бог≥в сто€ла тр≥йц€: Ўан ƒ≥ (€ш≠мовий володар), ƒао-÷зи й творець св≥ту ѕань-√у. ƒаоським культом керували жерц≥ та ченц≥. ќстаточно даосизм €к рел≥г≥€ сформувавс€ в V ст. н. е., коли в ньому виникла безл≥ч сект, те≠ч≥й, учень аскет≥в тощо. √оловними генераторами рел≥г≥йно-ф≥лософських ≥нтерпретац≥й були даоськ≥ вчител≥ мудрост≥. ¬они пропонували своњм посл≥довникам оптимальн≥ модел≥ дос€гненн€ внутр≥шнього щаст€, поЇднанн€ з потоком надсв≥домого Ђдаої й дос€гненн€ особистого безсмерт€. –озробл€лис€ теоретичн≥ ар≠гументи на користь можливост≥ подоланн€ смерт≥. ƒаоськ≥ муд≠рец≥ говорили про те, що кожна людина п≥сл€ народженн€ отри≠муЇ певну к≥льк≥сть енерг≥њ, €ку вона з необх≥дн≥стю витрачаЇ впродовж житт€. ¬трачену енерг≥ю можна поповнити з природи, пов≥тр€, њж≥ тощо за допомогою спец≥альних лаоських методик ≥ отримати њњ нав≥ть з надлишком, що надасть њњ власнику надпри≠родних властивостей, зокрема й безсмерт€.

≤снували й ≥нш≥ даоськ≥ по€сненн€ способ≥в та необх≥дност≥ збереженн€ життЇвоњ енерг≥њ людини. ¬важалос€, що людина маЇ вести такий спос≥б житт€, €кий щонайб≥льше спри€Ї збереженню енерг≥њ, утриманн€ њњ в т≥л≥ (завд€ки реал≥зац≥њ принципу Ђу-вейї). ≈нерг≥€ т≥сно пов'€зана з духовн≥стю, тому коли вона стане дом≥≠нуючим елементом душ≥ й т≥ла, воно стане безсмертним, оста≠точно об'ЇднаЇтьс€ з душею, й вони разом зд≥ймутьс€ в небо. Ћюдина маЇ дбати про чистоту т≥ла й душ≥. Ќаповненн€ енерг≥≠Їю т≥ла Ї способом очищенн€ душ≥ й отриманн€ абсолютного щаст€ п≥д час Їднанн€ з небом. јле реал≥зувати це могли лише спец≥ально п≥дготовлен≥ люди, насамперед ченц≥. ѕерес≥чн≥ в≥ру≠юч≥ залишалис€ учасниками кругооб≥гу житт€ й смерт≥ в матер≥аль≠ному пол≥ д≥њ Ђдаої.

 

 онкретна практика даосизму, спр€мована на отриманн€ без≠смерт€, передбачала три основних положенн€: керуванн€ т≥≠лом, керуванн€ диханн€м ≥ керуванн€ серцем (спец≥альна д≥Їта, здоровий спос≥б житт€, вживанн€ певних страв, дихальн≥ вправи та психоф≥з≥олог≥чн≥ методи аутогенного тренуванн€).

 нига Ђƒао де цзинї стала конгломератом лаоських ф≥лософ≠ських сентенц≥й, рел≥г≥йних принцип≥в та ≥дей, формул алх≥м≥њ, астролог≥чних, математичних знань, що в≥дображали науков≥ й

ненауков≥ результати пошук≥в безсмерт€.

¬≥д свого виникненн€ в середин≥ ≤ тис. до н. е. €к ф≥лософськоњ системи й до перетворенн€ на оф≥ц≥йний рел≥г≥йний комплекс у даосизм були €к часи злет≥в, так ≥ занепаду, пересл≥дуванн€ з бо-≥л оф≥ц≥йноњ держави (чимало репрес≥й посл≥довники даосизму зазхнали в XX ст. з боку комун≥стичного кер≥вництва  итаю).

 

ќтже, рел≥г≥йно-ф≥лософська система даосизму стала спро бою в≥ддзеркаленн€ людського бутт€ в його об'Їктивн≥й Їдност≥ з≥ св≥том, намаганн€м знайти шл€х конструктивного ≥снуванн€ людини, гарантом €кого повинна стати Їдн≥сть духов≠ност≥ й природи. ÷ю Їдн≥сть не можливо ос€гнути розумом, њњ можна зрозум≥ти лише за допомогою специф≥чно орган≥зовано≠го чуттЇвого досв≥ду та реал≥зац≥њ принципу невтручанн€ в пот≥к розвитку Ђдаої.

Ћег≥зм (школа законник≥в, або ‘ацз€) Ч ф≥лософська школа —тародавнього  итаю. њњ засновниками були Ўан ян (390Ч њх рр. до н. е.) ≥ ’ань ‘ей (288Ч233 рр. до н. е.). ¬ епоху ≥мпе≠ратора ÷≥нь-Ўихуанд≥ (III ст. до н. е.) лег≥зм став оф≥ц≥йною ≥деолог≥Їю держави.

ѕод≥бно до конфуц≥анства, головним предметом ф≥лосо фс ьких роздум≥в лег≥ст≥в стало питанн€ ефективного управл≥нн€ державою, але, на в≥дм≥ну в≥д нього, лег≥сти п≥дтримували можлив≥сть використанн€ насильства п≥д час вир≥шенн€ тих чи тих и ржавних проблем. Ћег≥зм став ф≥лософ≥Їю й ≥деолог≥Їю сильноњ державноњ влади.

’ань ‘ей був великим прихильником створенн€ централ≥зованоњ держави й зм≥цненн€ влади правител€. ¬≥н виступив з кри≠шкою конфуц≥анських правил етикету й моральних догм, €к≥ за≠ждали прив≥лењ родовоњ знат≥.

ќсновн≥ засади ц≥Їњ ф≥лософськоњ школи було викладено в книз≥ ’ань ‘ей-цзиї. √оловна ≥де€ ц≥Їњ книги пол€гаЇ в тому, що управл€ти державою не можна лише на основ≥ доброчинност≥. Ќа думку лег≥ст≥в, дом≥нуванн€ доброчинност≥ може спричинити до гхвалу держави й виникненн€ анарх≥њ. “ому в управл≥нн≥ необ≠х≥дно поЇднувати €к принципи ненасильства на основ≥ морально-≥ 11, так ≥ методи примусу (за допомогою арм≥њ). јрм≥€ та сила не≠пох≥дн≥ дл€ того, щоб управл€ти Ђнерозумноюї частиною жител≥в ѕ≥днебесс€.

 онфуц≥анству лепети протиставл€ли ≥ншу мораль, в основ≥ €коњ лежали ≥нтереси держави (закон≥в), а не окремоњ людини. «а≠кони мали бути однаков≥ дл€ вс≥х, ≥ покаранн€ в раз≥ њх порушен≠н€ мали застосовуватись €к до перес≥чних людей, так ≥ до найви≠щих державних чиновник≥в, незалежно в≥д того, €к≥ посади вони об≥ймали.

–азом з тим законники виступали за призначенн€ вс≥х держав≠них чиновник≥в на посади не за принципом спадкоЇмност≥, а за ≥ндив≥дуальними характеристиками, профес≥онал≥змом, осв≥чен≥≠стю тощо. ƒержава мала стати головним органом управл≥нн€ з надзвичайними повноваженн€ми, €к≥ давали њй змогу втручатис€ не т≥льки в сусп≥льно-економ≥чн≥ в≥дносини, а й у приватне житт€ громад€н. “акий тип управл≥нн€ призводив до реал≥зац≥њ в соц≥а≠льн≥й практиц≥ принцип≥в тотал≥таризму й ун≥таризму.

¬ ≥мпер≥њ ’ань (III ст. до н. е. Ч III ст. н. е.) лег≥зм ув≥йшов до конфуц≥анства й у склад≥ оф≥ц≥йноњ доктрини держави в≥д≥≠грав велику роль у розвитку ф≥лософськоњ та правовоњ думки  итаю.

ћоњзм Ч ф≥лософська школа —тародавнього  итаю. њњ заснов≠ником став ћо ÷зи (ћо ƒ≥) Ч ф≥лософ ≥ пол≥тичний д≥€ч, €кий жив близько 480Ч400 рр. до н.е. √оловним текстом, в €кому було викладено основн≥ положенн€ моњст≥в, став трактат Ђћо ÷зиї. ÷е була колективна прац€, в €к≥й знайшли в≥дображенн€ ≥дењ посл≥≠довник≥в ћо ÷зи, що розробл€лис€ впродовж двох стол≥ть. ¬≥до≠мо, що ћо ÷зи належав до класу державних чиновник≥в (ши), й це вплинуло на його ф≥лософськ≥ погл€ди.

 

ћо ÷зи та його посл≥довники пропагували Ђзагальну любов ≥ взаЇмовигодуї, на њхню думку, безладд€ виникаЇ там, де люди не любл€ть одне одного, й дл€ того, щоб усе було добре (гар≠мон≥йно), необх≥дно створювати нове й красиве житт€ (краси≠в≥ реч≥) тощо.

ћоњсти критично ставилис€ до конфуц≥анства, вважаючи, що його прихильники дуже багато розм≥рковують над житт€м, а от≠же, мало робл€ть. ћоњсти ≥рон≥зували що, нав≥ть упродовж року не можна виконати вс≥х њхн≥х рекомендац≥й та обр€д≥в.

 р≥м цього, моњсти виступали проти конфуц≥анського пон€тт€ дол≥ (фатал≥зму). ¬они говорили, що марно спод≥ватис€ на долю. ѕрац€, а не дол€ визначаЇ зм≥ст ≥ сенс житт€. ћоњсти заперечу≠вали надм≥рний культ поклон≥нн€ предкам, зауважуючи, що не вс≥ вони варт≥ того, щоб њм поклон€лис€. √оловним об'Їктом поколон≥нн€ вони вважали Ќебо. Ќебо дл€ моњст≥в Ї великим ≥ без≠крайн≥м богом. “ому необх≥дно з≥ставл€ти своњ вчинки з волею й "джанн€ми Ќеба, адже Ќебо хоче, щоб ус≥ люди любили один одного. Ќебо уособлюЇ властивост≥ довколишнього св≥ту. якщо?дна людина любить ≥ншу, то Ќебо обов '€зково зробить таких юдей щасливими, й, навпаки, покараЇ жорстоких управител≥в, €к≥ не любл€ть ≥нших (наприклад, несправедливих державних ке≠р≥вник≥в). ѕравитель Ч син Ќеба, й в≥н маЇ стати вз≥рцем добро≠чинност≥ й любов≥ до ≥нших, уважно слухати людей, коли т≥ го-зор€ть йому правду про житт€ в ѕ≥днебесс≥.

Ќебо створило все, що ≥снуЇ на земл≥, воно захищаЇ жител≥в ѕ≥днебесс€, не вимагаючи за це жодноњ винагороди. ¬оно любить справедлив≥сть ≥ не визнаЇ в≥йни. ћоњсти були проти в≥йни, а то≠му мир ≥ справедлив≥сть вважали найвищими ц≥нност€ми, €к≥ сл≥д реал≥зовувати в повс€кденному житт≥. јбсолютизуючи культ Ќеба вони виступали проти введенн€ рел≥г≥йних обр€д≥в, що м≥сти≠ф≥кують житт€, це спри€ло розвитку емп≥ричних ≥ сенсуал≥стич≠них елемент≥в у теор≥њ п≥знанн€ моњзму.

„ань-буддизм. ” VЧVI ст. н. е. на основ≥ буддизму, що про≠ник у  итай, поЇднуючись з м≥сцевими рел≥г≥йно-ф≥лософськими.истемами, насамперед даосизмом, формуЇтьс€ нова рел≥г≥йно-: ≥лософська система Ч чань-буддизм. Ќазва Ђчаньї походить в≥д китайськоњ транскрипц≥њ санскритського слова Ђдх'€наї (китай-.ький екв≥валент Ђчань наї) Ч медитац≥€, спогл€данн€. ѕершим китайським патр≥архом ч'ань-буддизму уважають Ѕодх≥дхарму, €кий прийшов у  итай з ≤нд≥њ в 520 р.

ќсоблив≥стю чань-буддизму Ї в≥ра в можлив≥сть м≥стичного спогл€данн€ на основ≥ певноњ медитативноњ практики (поЇднанн€ пасивноњ медитац≥њ будд≥йськоњ йоги з активною динам≥чною ме≠дитац≥Їю даосизму). «начний вплив на чань-буддизм мав тант≠ризм.

’арактерними особливост€ми чань-буддизму були недов≥ра до слова й тексту €к каналу передач≥ знань ≥ п≥знанн€ ≥стини про житт€; можлив≥сть отриманн€ стану н≥рвани без довгострокових, виснажливих вправ та аскетичного способу житт€; впевнен≥сть у тому, що кожна людина маЇ можлив≥сть позарозумового шл€ху отриманн€ ¬еликоњ ≥стини. ¬важалос€, що людина Ї нос≥Їм еле≠мент≥в Ѕудди, що даЇ њй можлив≥сть отримати найвищ≥ ц≥нност≥ житт€ (≥стини) в процес≥ самореал≥зац≥њ та самовдосконаленн€. «авд€ки цьому вона може стати профес≥оналом й отримати най≠вищий р≥вень етичноњ та естетичноњ св≥домост≥.

ѕосл≥довники чань-буддизму в  итањ, а пот≥м ≥ дзен-буддизму в япон≥њ вважали, що в реальному житт≥ Ї форми практичноњ д≥€ль≠ност≥, €к≥ за певного р≥вн€ њх усв≥домленого виконанн€ д≥ють на кшталт йог≥вських вправ Ч досконале виконанн€ профес≥йного обов'€зку, творч≥сть художника, поета, актора, ф≥лософа тощо —пециф≥чною рисою чань-буддизму стало певне критичне став≠ленн€ до оф≥ц≥йних рел≥г≥йних систем, духовних авторитет≥в, ре≠л≥г≥йних догм, театрал≥ зо ваност≥ й штучност≥ житт€, г≥пертрофо-вана спр€мован≥сть на ≥ндив≥дуальну свободу, над≥ндив≥дуальне ≥снуванн€ над Ђдраматичнимї повс€кденним житт€м тощо.

 

ќтже, у б≥льшост≥ ф≥лософських шк≥л —тародавнього  итаю \Ў) переважала етико-прагматична ф≥лософ≥€, т≥сно пов'€зана з *^ проблемами держави, сусп≥льства й особи. Ќайвищим ф≥ло≠софським знанн€м вважалос€ таке знанн€, €ке спри€ло мо≠ральному саморозвитку людини й знайшло своЇ в≥ддзерка≠ленн€ у тр≥ад≥ Ђзнанн€ Ч д≥€ Ч моральн≥стьї. «агальною ≥деЇю ф≥лософського св≥тосприйн€тт€ була гармон≥€ неба, людини й земл≥. ‘≥лософ≥€ —тародавнього  итаю стаЇ зага-льно-цив≥л≥зац≥йною ц≥нн≥стю з величезним потенц≥алом гу≠ман≥зму.

 

ѕитанн€ дл€ самоперев≥рки

1. ƒайте коротку характеристику ф≥лософським школам —тарода≠вньоњ ≤нд≥њ.

2. ѕроанал≥зуйте характерн≥ особливост≥ ф≥лософських погл€д≥в бу≠ддизму й джайн≥зму.

3. ѕерел≥ч≥ть ≥ дайте коротк≥ характеристики ортодоксальним ф≥≠лософським школам —тародавньоњ ≤нд≥њ.

4. –озкрийте специф≥ку рел≥г≥йно-ф≥лософських погл€д≥в йоги.

5. «роб≥ть узагальнююч≥ висновки щодо розвитку ф≥лософ≥њ —таро≠давньоњ ≤нд≥њ у VIЧ// ст. до н. е.

6. ќхарактеризуйте вих≥дн≥ принципи ф≥лософ≥њ —тародавнього  итаю.

7. ” чому пол€гаЇ в≥дм≥нн≥сть ф≥лософ≥њ —тародавнього  итаю в≥д ≥нших тогочасних рел≥г≥йно-ф≥лософських систем?

8. ” чому ви€вл€ютьс€ особливост≥ ф≥лософ≥њ  онфуц≥€?

9. –озкрийте сутн≥сть рел≥г≥йно-ф≥лософськоњ системи даосизму.

10. ” чому пол€гаЇ специф≥ка ф≥лософськоњ школи чань-буддизму?

11. ¬изначте основн≥ риси ф≥лософ≥њ —тародавнього  итаю.

—писок рекомендованоњ л≥тератури

1. Ѕуддизм. „еть≥ре бпагородньњх истиньњ. Ч ћ.; ’арьков, 2000.

2. √ессе √. ѕаломничество в страну ¬остока. Ч —ѕб., 1999.

3. ƒао: гармони€ мира. Ч ћ.; ’арьков, 2000.

4. ƒревнеиндийска€ философи€. Ч ћ., 1972.

5. ƒревнекитайска€ философи€: —обрание текстов: ¬ 2 т. Ч ћ., 1972.

6. ≈лиаде ћ. …ога. —вобода и бессмертие. Ч  ., 2000.

7. ∆оль  .  . »ндуизм в истории »ндии. Ч  , 2001.

8.  онфуций. Ч ћ.; ’арьков, 2000.

9. Ћукь€новј. ≈. »стоки ƒао. Ч ћ., 1992.

10. Ћукь€нов ј. ≈. —тановление философии на ¬остоке (ƒревний  и≠тай и »нди€). Ч ћ., 1992.

11. Ћь≥сенко ¬. √., “ерентьев ј. ј., Ўохин ¬.  . –анн€€ буддийска€ философи€. ‘илософи€ джайнизма. Ч ћ., 1994.

12. ћифологи€ древнего мира. Ч ћ., 1977.

13. ћифь≥ народов мира. «нциклопеди€: ¬ 2 т. /√л. ред. —.ј.“окарев. Ч ћ., 1992.

14. “омас ѕ. »нди€. «пос, легендь≥, мифь≥. Ч —ѕб., 2000.

15. “оргинов ≈. ј. –елигии мира: ќпь≥т запредельного: ѕсихотехника и трансперсональньње состо€ни€. Ч —ѕб., 1998.

16. „аньњшев ≈. ¬.  урс лекций по древней философии. Ч ћ., 1981.

17. Ўохин ¬.  . Ѕрахманистска€ философи€. Ч ћ., 1994.

18. Ўуцкий ё.  .  итайска€ классическа€ книга перемен »цзин. Ч ћ.; ’арьков, 2000

“ема є 3





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 977 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

¬ моем словаре нет слова Ђневозможної. © Ќаполеон Ѕонапарт
==> читать все изречени€...

1972 - | 1940 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.049 с.