Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ќртодоксальн≥ ф≥лософськ≥ системи




Ўкола санкх'€ (санскритське слово Ч буквально Ђчисло, ≤ ючрахунокї) Ч ф≥лософська система, що розвивала ведичне ≥и≥енн€ й була в≥дома своњм дуал≥стичним св≥тобаченн€м. «аснов≠ником ц≥Їњ школи вважають мудрец€  ап≥лу, €кий навчав, що ≥с≠нуЇ два в≥чних джерела св≥ту, дв≥ першопричини Ч пуруша (чис≠тий дух) ≥ пракр≥т≥ (матер≥€) Ч основа всього багатогранного гн≥ту. ѕуруша Ї нос≥Їм чистоњ св≥домост≥, €к першопричина св≥ту п≥н Ї абсолютно пасивним ≥ не здатен д≥€ти самост≥йно. ѕракр≥т≥, навпаки, Ї активною енерг≥Їю (силою), €ка не маЇ св≥домост≥ й гласного вектора розвитку.

≈волюц≥€ св≥ту розпочинаЇтьс€ з мит≥ поЇднанн€ пуруш≥ й пракр≥т≥, у результат≥ чого виникаЇ велетенський зародок всесв≥≠ту (Ђмахатї), €кий маЇ ≥нтелект, що починаЇ розбудовувати св≥т предмет≥в та €вищ. –озвиток св≥ту в своњй основ≥ маЇ активн≥сть трьох енерг≥й пракр≥т≥ (Ђгунї): енерг≥њ св≥тла та радост≥; енерг≥њ руху й пристраст≥; енерг≥њ темр€ви та браку розуму. ƒо об'Їд≠нанн€ з пурушою ц≥ енерг≥њ перебувають у стан≥ спокою, та €к т≥льки вони стих≥йно об'Їднуютьс€, виникають 24 елементи св≥≠тобудови, серед €ких розум, самосв≥дом≥сть, почутт€ тощо.

Ќезважаючи на момент Їдност≥, пракр≥т≥ протистоњть пуруш≥ (по сут≥, вони залишаютьс€ в≥дносно самост≥йними). Ќаприклад, на р≥вн≥ людини зв'€зок душ≥ й т≥ла Ї завжди в≥дносним: Ђяї лю≠дини (душа) Ї в≥льним елементом, €кий прагне продовжити своЇ ≥снуванн€ в простор≥ та час≥ за межами матер≥ального бутт€. јле через те, що Ђяї людини не знаЇ ≥стини житт€, матер≥альна зале≠жн≥сть обмежуЇ його потенц≥йн≥ можливост≥ самост≥йного ≥сну≠ванн€, внасл≥док чого виникають стражданн€ душ≥ (драматизм житт€) окремоњ людини.

 

—анкх'€ пропонуЇ шл€х до зв≥льненн€ в≥д стражданн€, де пер≠шим кроком Ї необх≥дн≥сть усв≥домленн€ того, що Ђяї й т≥ло Ч це р≥зн≥ субстанц≥њ. “ому Ђяї маЇ уникати матер≥альних ба≠жань, св≥тських ц≥нностей житт€ з метою зм≥ни своЇњ карми та отриманн€ в≥чноњ ≥стини житт€.

Ўкола йоги (в≥д санскрит, ЂпоЇднанн€ї, Ђзв'€зокї) Ч одна з шести даршан давньо≥нд≥йськоњ ф≥лософ≥њ, виникла в II ст. н. е. «асновником йоги вважають ф≥лософа ѕатанджал≥, автора прац≥ п≥д назвою Ђ…ога-сутраї (приблизно II ст. до н. е.). ≈лементи вченн€ йог≥в частково м≥стились у ¬едах, що ор≥Їнтували людину на отриманн€ надприродних зд≥бностей шл€хом спец≥альноњ ду≠ховноњ практики (аскетизму, глибоких роздум≥в, концентрованоњ думки), а також в ”пан≥шадах ≥ Ђћахабхарат≥ї, де йога розгл€да≠лась €к спос≥б отриманн€ ≥стинного знанн€.

Ѕезпосередньою ф≥лософською основою йоги стаЇ санкх'€. «г≥дно з ф≥лософським ученн€м йоги, пракр≥т≥ (матер≥альна суб≠станц≥€) й пуруша (духовна субстанц≥€, св≥дом≥сть) ≥з самого по≠чатку ≥снували незалежно одна в≥д одноњ. јле пуруша через не≠знанн€, нев≥гластво потрапила в залежн≥сть в≥д матер≥њ й прагне подолати њњ, тобто повернутис€ до свого початкового незалежно≠го стану. Ћюдина Ї уособленн€м цього суперечливого поЇднанн€ матер≥њ та душ≥ (св≥домост≥), тому йога вважаЇ, що людина маЇ Ђзв≥льнитиї душу в≥д кайдан≥в матер≥ального св≥ту. √оловними способами отриманн€ вищих знань ≥ зв≥льненн€ душ≥ в≥д матер≥а≠льних пут св≥ту Ї концентрац≥€, медитац≥€ й аскетичн≥ ц≥нност≥. —аме зв≥льненн€ п≥дн≥маЇ людський дух до нових висот житт€, перериваЇ коло перероджень (сансару) й веде до злитт€ атмана (Ђяї людини) з Ѕрахманом (абсолютом).

 ласична йога пропонуЇ в≥с≥м щабл≥в практичноњ самореал≥зац≥њ на шл€ху до зв≥льненн€, що Ї к≥нцевою метою людського житт€:

Ч Ђ€маїЧ приборканн€, стриман≥сть. Ћюдина утримуЇтьс€ в≥д брехн≥, крад≥жок, жад≥бност≥, запод≥€нн€ зла будь-€кому жи≠вому створ≥нню на земл≥;

Ч Ђн≥€маї Ч етична культура. ¬ихованн€ в соб≥ гарних зви≠чок, вивченн€ текст≥в ¬ед, розм≥рковуванн€ про Ѕога;

Ч Ђасанаї Ч дисципл≥на т≥ла, тренуванн€ т≥ла, що спри€Ї концентрац≥њ думок ≥ глибоким роздумам;

Ч Ђпрана€маї Ч регулюванн€ диханн€;

Ч Ђпрать€хараї Ч ≥зол€ц≥€ душ≥ в≥д матер≥альних почутт≥в ≥ людського т≥ла;

Ч ЂдхаранаїЧ концентрац≥€ псих≥ки на одному об'Їкт≥ мис≠ленн€;

Ч Ђдх'€наї Ч роздуми з метою внутр≥шнього спогл€данн€ цих предмет≥в, €кнайб≥льшоњ концентрац≥њ на предмет≥ роздум≥в;

Ч Ђсачадх≥ї Ч прозр≥нн€, в≥дчутт€ блаженства, перех≥д в≥д зов≠н≥шнього спогл€данн€ предмета до розум≥нн€ внутр≥шньоњ сут≥ й злитт€ з ним, одночасна втрата людиною самоњ себе €к матер≥альноњ частини св≥ту та отриманн€ нового р≥вн€ самоусв≥домленн€.

“радиц≥йно йогу под≥л€ють на чотири р≥зновиди:

Ч джнана-йога (йога роздум≥в, шл€х п≥знанн€), €ка ствер≠джуЇ, що €к т≥льки долаЇтьс€ незнанн€ й отримуЇтьс€ ≥стина, ду≠ша стаЇ в≥льною;

Ч карма-йога (д≥€льн≥сть, безкорисливе служ≥нн€ сусп≥льному благу), що вимагаЇ повного подоланн€ людиною ≥люзорних ≥нте≠рес≥в, щоб, зрештою, отримати зв≥льненн€;

Ч бхагт≥-йога (йога любов≥ до Ќайвищоњ ≤стоти), €ка пов'€зуЇ ш≥льненн€ з любов'ю та в≥ддан≥стю божеству або абсолюту;

Чраджа-йога (найвища йога, Ђцарська йогаї) Ч шл€х воло≠д≥нн€ своњм т≥лом, завершальний етап самоп≥знанн€, €кий веде до ≥ амопросв≥тленн€ й остаточного зв≥льненн€ в≥д матер≥альних кайдан≥в св≥ту.

 

«агалом головним об'Їктом, на €кий спр€мовано йог≥вську практику, Ї Ѕог (€к найдосконал≥ший об'Їкт) Ч абсолют. ¬ва≠жаЇтьс€, що йог≥чна техн≥ка самообмеженн€ й медитац≥њ (зо≠середженн€ на роздумах про Ѕога) робить людину р≥вносиль≠ною Ѕогов≥. ѕ≥д час €кнайб≥льшого зосередженн€ (самадх≥) людина стаЇ нос≥Їм божественних €костей.

Ўкола нь€€ (букв, Ђправилої, Ђп≥дірунт€ї, Ђметодї) €к орто≠доксальна ф≥лософська система мала дуже багато под≥бного з да-ш≥ьо≥нд≥йською ф≥лософ≥Їю вайшешика. ¬она стала в≥дома за-ид€ки розробц≥ проблем п≥знанн€ та лог≥ки. ѕершоджерелом школи нь€€ вважають ЂЌь€€-сутруї.

” ф≥лософських концепц≥€х нь€€ стали визначальними ориг≥≠нальн≥ ≥дењ про людину, њњ долю, ставленн€ до Ѕога. «асновником школи вважають ф≥лософа √отаму (IV ст. до н. е.) √оловним предметом його ф≥лософських роздум≥в були лог≥чн≥ методи п≥-шанн€ св≥ту та доведенн€ њх ≥стинност≥.

” вченн≥ про Ѕога √отама виходив з того, що основою св≥ту Ї не порожнеча, а прост≥р, час, еф≥р, розум та душа. ¬≥н запропо≠нував власний аргумент, €кий доводить ≥снуванн€ Ѕога Ч усе вн≥т≥ маЇ причину, отже, св≥т також маЇ причину Ч Ѕога. ”с≥ предмети св≥ту складаютьс€ з частин, €к≥, своЇю чергою, утворю≠ють щось б≥льше, н≥ж окремий предмет (ц≥ле). ÷е ц≥ле ≥ Ї Ѕог.

Ўкола вайшешика (букв, Ђособливаї) Ч одна з ортодоксальних чаршан давньо≥нд≥йськоњ ф≥лософ≥њ, засновником €коњ вважають ф≥-нософа ”луку, або ≥накше Ч  анаду (VIЧV ст. до н. е.). √оловним ≥ екстом, у €кому заф≥ксовано њњ положенн€, Ї Ђ¬айшешика-сутраї.

«г≥дно з ф≥лософськими погл€дами вайшешика, увесь св≥т складаЇтьс€ ≥з субстанц≥й, €костей, д≥й, всезагальност≥, особливо≠го ≥, присутност≥ та небутт€. —убстанц≥€ м≥стить дев'€ть елемент≥в (земл€, вода, вогонь, пов≥тр€, еф≥р, час, прост≥р, душа, розум). ѕер≠ш≥ субстанц≥њ складаютьс€ з невидимих першоелемент≥в (атом≥в).

–озум ≥ душа Ї в≥чними субстанц≥€ми. ≤ндив≥дуальна душа усв≥≠домлюЇтьс€ розумом окремоњ людини. ¬ерховна душа Ч це Ѕог (творець усього сущого на земл≥). ¬ласне, Ѕог створив з атом≥в увесь св≥т. –озпад гармон≥њ атом≥в означаЇ смерть предмета або т≥ла. јтоми взаЇмод≥ють м≥ж собою в результат≥ волеви€вленн€ Ѕога й у межах д≥њ закону Ч карми.

Ќатурф≥лософськ≥ ≥дењ посл≥довник≥в школи вайшешика ор≥Їн≠тують на те, що все матер≥альне складаЇтьс€ з непод≥льних ато≠м≥в, гармон≥€ €ких може бути порушена. «авд€ки ≥снуванню гар≠мон≥њ предмет можна бачити й використовувати у практичному житт≥. ѕ≥сл€ зак≥нченн€ косм≥чного циклу ≥снуванн€ матер≥ально≠го бутт€ зв'€зки атом≥в в ньому втрачаютьс€, матер≥альний пред≠мет зникаЇ, поки не з'€вл€Їтьс€ нова комб≥нац≥€ (новий предмет), але вже в ≥ншому св≥т≥.

¬айшешика традиц≥йно трактуЇ мету людського житт€ €к по≠збавленн€ душ≥ в≥д матер≥альноњ залежност≥ (сансари), що в по≠вс€кденному житт≥ означаЇ зак≥нченн€ вс≥х мук ≥ страждань. ƒо≠с€гненн€ к≥нцевого стану зв≥льненн€ св≥дчить про п≥знанн€ ≥сти≠ни про св≥т.

 

Ѕлаженство не Ї к≥нцевою метою житт€ людини, а лише спо≠собом зв≥льненн€ в≥д матер≥альноњ залежност≥. Ўл€х до зв≥ль≠ненн€ Ч це результат власного волеви€вленн€, €ке даруЇ лю≠д€м Ѕог, тому вс≥ люди так чи так отримають зв≥льненн€ (п≥зна≠ють ≥стину).

Ўкола веданти (в≥д санскрит, слова Ђк≥нець, завершенн€ ¬едї) з'€вилась €к результат ≥нтерпретац≥њ основоположних засад ”пан≥шад. њњ засновниками вважають мудрец≥в Ўанкару, –ама-нуджи, а також в≥домого мудрец€ Ѕадара€ну, автора ЂЅрахма-сутрї. ѕор€д з ”пан≥шадами, Ѕрахма-сутрою одним з найважли≠в≥ших текст≥в вважають ЂЅхагаватг≥туї (ЂЅожественну п≥снюї).

«асновники веданти розробили ≥дею ≥снуванн€ Їдиноњ душ≥ (атмана) €к Їдиного бога Ѕрахми. ”се, що ≥снуЇ у св≥т≥, Ч це Ѕог, а отже, душа Ї також Ѕогом, тому Ѕог Ї Їдиною реальн≥стю в св≥т≥ (мон≥зм).

—в≥т Ч це ≥люз≥€, подоба справжньоњ реальност≥. Ѕог ство≠рюЇ св≥т за допомогою Ђћайњї. Ћюд€м, €ким нев≥дома ≥стина св≥ту, цей св≥т видаЇтьс€ не таким, €ким в≥н Ї, а таким, €ким ми його в≥дчуваЇмо. ÷е означаЇ, що людина, €ка отримала ≥стину, починаЇ бачити св≥т адекватно, сприймаючи його реально. ƒо≠с€гти ≥стини про св≥т (реальн≥сть) можна лише шл€хом аскетичного самообмеженн€, пост≥йного самоконтролю, €к≥, зрештою, об'Їднують ≥ндив≥дуальну духовну основу людини (атман) з брах≠маном.

 

«г≥дно з ученн€м веданти, основним обов'€зком людини Ї ви≠вченн€ ¬еданти, щоб, зрештою, стати брахманом. ѕ≥д час отриманн€ ≥стини про остаточну мудр≥сть св≥ту людська ду≠ша втрачаЇ ≥люз≥њ, що Ї результатом чуттЇвого п≥знанн€ св≥≠ту, п≥дн≥маЇтьс€ до Ѕога й стаЇ в≥льною, тобто отримуЇ в≥ч≠не й незм≥нне щаст€.

Ўколу м≥манси ( букв, Ђпроникненн€ї, Ђдосл≥дженн€ї, Ђдис≠кус≥€ї) було засновано мислителем ƒжайм≥н≥ приблизно у II ст. ≥ч н. е. √оловним доробком м≥манси вважали Ђћ≥манса-сутруї. ≤ ≤,€ школа продовжувала культово-ритуальн≥ традиц≥њ ¬ед. ¬≥дпо-и≥дно до вимог м≥манси в≥д правильного виконанн€ жертвопри≠несень залежить можлив≥сть отриманн€ ≥стинного знанн€, а отже, м ш≥льненн€ в≥д матер≥альноњ залежност≥.

ћ≥манса абсолютизуЇ словесне знанн€ ¬ед. ѕосл≥довники м≥-манси вважали, що ¬еди ≥снують в≥чно, вони не були створен≥ Ѕогом ≥ лише ≥нколи нагадують про себе п≥д час тлумаченн€ њх тексту пророками. ¬еди Ї в≥чн≥, а сама в≥чн≥сть вит≥каЇ з об'Їкт≥в, що в≥д-

≥ ≥сркалюють слова ¬ед. јвторитет ¬ед Ї абсолютним, а тому кожна людина повинна обов'€зково виконувати закони ¬ед, що Ї повною умовою зв≥льненн€ людини в≥д матер≥альноњ залежност≥.

ќтже, зг≥дно з ученн€м м≥манси, душа людини Ї об'Їктивною реальн≥стю. ¬ерховноњ душ≥ у вигл€д≥ Ѕога немаЇ, тому св≥т Ї результатом взаЇмод≥њ матер≥альних причин у межах д≥њ косм≥≠чного закону Ч карми.  арм≥ п≥дпор€дкована не т≥льки людина, а все живе на земл≥. –итуал ≥ добр≥ вчинки допомагають людин≥ адаптуватис€ до карми, полегшити њњ вплив з метою €кнайшвид≠шого зв≥льненн€ в≥д нењ.

 

ќтже, ф≥лософ≥€ —тародавньоњ ≤нд≥њ головним предметом свого досл≥дженн€ вбачала людину €к Їдн≥сть м≥кро- й макро-космосу. ’арактерною особлив≥стю даршан≥в був њх етико-сп≥ритуал≥стичний характер ≥ практична спр€мован≥сть, що охоплювала майже вс≥ сфери людськоњ д≥€льност≥. ¬ажливи≠ми особливост€ми також були визнанн€ субстанц≥ональноњ Їдност≥ вс≥х ≥стот, упевнен≥сть у можливост≥ отриманн€ р≥з≠ними шл€хами ≥стини про оточуючий св≥т ≥ розум≥нн€ того, що вдосконаленн€ св≥ту можливе завд€ки самовдосконаленню кожноњ окремоњ людини.

 

 

‘≤Ћќ—ќ‘≤я —“ј–ќƒј¬Ќ№ќ√ќ  »“јё

 

ќсновн≥ етапи розвитку й головн≥ напр€ми китайськоњ ф≥лософ≥њ

 

ѕерший етап

 

ƒругий етап

Ќайдавн≥ш≥ рел≥г≥йно- ф≥лосовськ≥ ¬ченн€ —тародавнього  итаю давньокитайськоњ ф≥лософ≥њ VII ст. до н. е.-III ст.. до н. е. ќсновн≥ напр€ми давньокитайскоњ ф≥лософ≥њ п≥сл€ проникненн€ в  итай буддизму в III ст. ≥ до к≥нц€ XIX ст. н. е
„ань-буддизм

.

 онфуц≥анство  онфуц≥й (551Ч479 рр. до н. е.)
ƒаосизм Ћао-цзи (VIЧ”ст. до н. е.)

ћенш в≥дом≥ ф≥лософськ≥ школи

 

Ћег≥зм
ћоњзм

 

√ќЋќ¬Ќ≤  ј“≈√ќ–≤ѓ “ј ѕќЌя““я ƒќ “≈ћ»
ƒао (кит. Ђшл€хї, Ђзаконї, Ђпринципї) Ч одне з найважлив≥ших пон€ть ф≥лософ≥њ —тародавнього  итаю, що означаЇ, по-перше, ун≥версальний св≥товий закон, зг≥дно з €ким розви≠ваютьс€ природа й людина, по-друге, субстанц≥ю, першо≠причину, з €коњ розвиваЇтьс€ весь св≥т
ƒе пон€тт€ китайськоњ ф≥лософ≥њ, що означаЇ благодать (енер≠г≥ю), що виходить з першопричини дао й трансформуЇтьс€ в предмети та €вища довколишнього св≥ту
∆ень (букв, Ђгуманн≥стьї) Ч одне з основоположних пон€ть кон≠фуц≥анства, €ке уособлюЇтьс€ ≥з самою людиною €к њњ харак≠теристика бути особою; закон ≥деальних в≥дносин м≥ж лю≠дьми в родин≥, сусп≥льств≥, держав≥, €кий проголошуЇ: Ђ„о≠го не бажаЇш соб≥, не роби ≥ншимї
≤нь та ян пон€тт€ давньокитайськоњ ф≥лософ≥њ, €к≥ символ≥зують супе≠речлив≥ першопринципи св≥ту, що перебувають в стан≥ Їд≠ност≥: ≥нь Ч репрезентуЇ ж≥ночий першопринцип (пасив≠н≥сть, холод, волог≥сть, темр€ва), €нЧ чолов≥чий (актив≠н≥сть, тепло, сух≥сть, св≥тло, тверд≥сть)
Ћ≥ (кит. Ђетикетї, Ђстриман≥стьї) Ч основоположне пон€тт€ етики конфуц≥анства, у широкому сенс≥ Ч правила повед≥н≠ки на вс≥ випадки житт€
—€о пон€тт€ етики конфуц≥анства, що означало син≥вське поша-новуванн€ родини, батька й старшого брата
”-вей (кит. Ђнед≥€нн€ї) Ч пон€тт€ рел≥г≥йно-ф≥лософськоњ систе≠ми даосизму, €ке означаЇ в≥дсутн≥сть ц≥леспр€мованоњ д≥€ль≠ност≥, що не сп≥вв≥дноситьс€ з процесом природного св≥то-пор€дку, у вузькому сенс≥ Ч уникненн€ будь-€коњ д≥€льнос≠т≥, що заважаЇ дос€гненню дао
÷зин косм≥чна енерг≥€, першооснова ≥снуванн€ вс≥х живих орган≥з≠м≥в
÷≥ косм≥чна, матер≥ально-духовна енерг≥€, що слугуЇ буд≥вель≠ним матер≥алом виникненн€ предмет≥в, €вищ довколишньо≠го св≥ту
Ўень косм≥чна духовна енерг≥€, €ка ≥снуЇ в людин≥ та Ї њњ духов≠ною основою
   




ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 691 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

∆изнь - это то, что с тобой происходит, пока ты строишь планы. © ƒжон Ћеннон
==> читать все изречени€...

2066 - | 1873 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.017 с.