Філософія Стародавніх Греції та Риму

Антична філософія — комплекс ідей та вчень, розроблених давньогрецькими та давньоримськими мислителями в період з VII ст. до н. е. до VI ст. н. е.

ГОЛОВНІ ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Досократівський період (VII—Уст. до н. е.)

Класичний сократівський період (середина V—кінець IV ст. до и. е.)

Елліністичний період (кінець IV—початок II ст. до н. е.)

Римський період (І ст. до н. е. — У/УІст. н. е.)

Філософські школи та їх головні представники

Мілетська школа

Софісти

Кініки

Сенека (4 р. до н. е. —65 р. н. е.)

М С

Сократ

Скептицизм

Марк Аврелій (121— 180 рр. н. е.)

Атомісти (Демокріт, Левкіп)

Платон (428—347рр. до н. е.)

Епікур(342—2 70 рр. до н. е.)

Тіт Лукрецій Кар (99—55 рр. до н. е.)

Елейська школа

Арістотель (384— 322 рр. до н. е.)

Стоїцизм

Неоплатонізм

Раннє християнство

Особливості

Критичне переосмислення міфологічних уявлень про першопричини світу

Зосередження уваги на проблемах людини (антропологічна філософія)

Криза моральних і філософських цінностей

Вплив духовної культури Сходу та Північної Африки

Космоцентризм

Об'єктивний ідеалізм Платона

Критика держави й суспільства

Спорідненість філософських та державних інтересів

Учення про Логос і Хаос

Розмежування ідеалізму й матеріалізму

Захист приватних інтересів

Домінування етики та естетики

Рання діалектика

Метод філософії — логіка доведення

Пошук індивідуального щастя

Еклектизм

Метод філософії — декларування

Метафізика

Мета життя — щонайбільше задоволення

Розквіт стоїцизму

Атомістична теорія світу

Категоріальність

Апатія, атараксія, евдемонія

Домінування ідеалізму

Наївний матеріалізм

Інтерес до держави та суспільства

Домінування матеріалізму

Вплив ідей християнства

Пропаганда філософських учень

Об'єднання античної філософії та християнської теології

ГОЛОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ ДО ТЕМИ

Апорії

(від грец. «ніч», «шлях») — безвихідна ситуація під час вирішення проблеми, пов'язаної із суперечністю між спостереженням та спробами її аналізу

Архе

(грец. «початок, принцип») — термін давньогрецької філософії, що позначає першопричину предмета, явища або процесу в про-

Атом

(від грец. «неподільний») — поняття давньогрецької філософії (у Левкіпа та Демокріта) для позначення найдрібніших неподільних частинок буття, з яких, зрештою, складаються всі предмети матеріального світу

Гілозоїзм

(від грец. «дерево, речовина» та «життя») — учення натурфілософів (гілозоїстів), які дотримувалися матеріалістично-пантеїстичіїих поглядів і визначали субстанцію світу як одухотворену матерію, що має здатність до відчуття й мислення

Даймом

(від грец. «божественне») — філософське поняття, що означало здатність окремих людей (які були порадниками) знаходити раціональні та взаємовигідні рішення. Зустрічається насамперед у Сократа й Платана

Діалектика

(грец. — «мистецтво бесіди») — в античній філософії трактувалася як мистецтво пошуку істини через розкриття суперечностей висловлювання під час бесіди або дискусії. Згодом діалектика стала вченням про загальний рух і закони розвитку природи, суспільства та мислення

Категорія

(від грец. «вислів, ознака») у філософії щонайбільш узагальнене поняття

Логос

в античній філософії термін для позначення загального закону основи світу. У стоїків Логос трактувався як світовий розум, якому підкоряються природа та людина, іноді трактувався як «вічний» і «живий» бог

Матерія

(від лат. таїегіа — «речовина») у широкому сенсі — філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що тим чи тим чином впливає на людину, викликаючи відчуття; у вузькому сенсі — потенційна можливість існування предметів

Метафізика

(від грец. «те, що йде після фізики») — філософська категорія, що використовується в двох значеннях: 1) метафізика як філософія, предметом якої є надчуттєві принципи й першооснови буття (в античній філософії); 2) як метод, протилежний діалектичному (у філософії Геґеля)

Номос

(від грец. «звичай, правовий порядок, закон») — визначається у двох аспектах: 1) як релігійна, правова й етична норма, що має незмінний характер та організує життя полісу; 2) в античній філософії — світовий закон (закон природи), який визначає моральність вчинків і природне право (антитеза природі)

Пантеїзм

(від грец. «усе», «бог») — філософсько-релігійне вчення, згідно 3яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією

Софізм

(від грец. «майстерність», «уміння») — неправильне міркування, яке видається за правильне, аби ввести співрозмовника в оману