Філософія Стародавнього Сходу: Індія, Китай

ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

Основні етапи розвитку філософії в Стародавній Індії

Ведичний період (приблизно VI—V ст. до н. е.— III—II ст. до н. є.) Першоджерела: рслігійно-філософські трактати «Веди» (знання) Епічний етап (VI—II ст. до н. е.) Головні першоджерела: епоси «Махабхарата» та «Рамаяна» Ера сутр (II ст. до н. е.— VII ст. н. е.) Першоджерела: короткі філософські трактати «сутри», що аналізують окремі філософські проблеми

Складові Вед Неортодоксальні філософські системи Ортодоксальні філософські системи

«Святи письмо» — релі-гійні гімни «Самхіти» Буддизм Санкх'я

Йога

Трактування релігійні — «Брахмани», написані брахманами Джайнізм

Ньяя

Книги лісових самітними «Араньяки» Чарвака-локаята Вайшешика

Веданта

Філософські коментарі До Вед «Упанішади»

Міманса

Назви Вед, Що дійшли до нас

Рігведа

Самаведа

Яджурведа

Атхарваведа

Г0ЛОВЕН КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ ДО ТЕМИ

Атман одне з головних понять релігійно-міфологічної системи індуїзму У ведичній літературі (Упанішадах) означає суб'єктивну психологічну першооснову буття, душу (як в індивідуальному, так і універсальному значенні)

Ахімса релігійно-етичшш принцип (обов'язок) — незаподіяння зла живим істотам, характерне для індуїзму, буддизму, джайнізму

Брахма в індуїзмі одна з осіб, яка становить поряд з Вішну та Шивою божественну трійцю (Тримурті)

Брахман санскритське слово, яке має два значення: 1) представник вищої вар-ни та касти в Індії; 2) у релігійно-філософському вченні Веданти — безособова духовна першопричина, яка все створює, зберігає й повертає знову до самої себе

Будда (від санскрит, «просвітлений» — той, який отримав остаточну мудрість світу). У буддизмі — істота, котра досягла в процесі багатьох перероджень абсолютної досконалості й здатності навчити цьому інших з метою отримання ними спасіння («великого звільнення»)

Веди (від санскрит, «священне знання») — священні релігійно-філософські тексти, що писалися впродовж багатьох століть (II — початок І тис. до н.е.), складаються з чотирьох збірників (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа).

Дхарма (від санскрит. — «закон», «релігія», «обов'язок») — одне з найважливіших понять індуїстської та буддистської філософії. В індуїзмі дхарма — це істинна реальність, основа світу, онтологічна першопричина буття. У буддизмі — це найменші неподільні духовні частинки, з яких складається потік індивідуальної свідомості

(від санскрит. — «дія», «обов'язок», «діяльність»). У релігійно-філософських системах Стародавньої Індії — певна визначеність наперед людського життя (долі), мета якої — провести людину через випробовування, щоб вона шляхом самовдосконалення досягла найвищої мети морального розвитку — мокші

Майя філософська категорія в індуїзмі та буддизмі, яка віддзеркалює причину ілюзорності світу, особлива сила Бога, за допомогою якої вічний, безкінечний брахман є багатогранним і змінним, тобто причиною, яка дає змогу побачити одиничне в загальному й загальне в одиничному

Манас душа людини, яка виникає в процесі індивідуального життя. Манас перебуває в процесі постійного еволюційного розвитку, його характеристики залежать від результатів діяльності людини

Мокша найвищий моральний рівень досконалості, після досягнення якого призупиняється еволюція душі (припиняється вплив на неї карми)

Нірвана (від санскрит. — «згасання») — центральне поняття релігійної філософії буддизму та джайнізму, означає повне звільнення людської душі від безперервного потоку перевтілень, страждань (сансари) та злиття з духовною першоосновою світу

Сансара у релігійно-філософських системах Стародавньої Індії — уявлення про плинність усього живого, процес переходу однієї тілесної оболонки в іншу, ланцюг страждань у земному житті, кругообіг народження та смерті, трансміграція душі (метемпсихозе).