Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


—в≥тогл€д ≥ його основн≥ р≥зновиди




¬≥домо, що розвиток ф≥лософськоњ картини св≥ту орган≥чно випливаЇ з≥ св≥тогл€ду (€к окремоњ людини, так ≥ сусп≥льства за≠галом). √оловним питанн€м св≥тогл€ду Ї питанн€ про м≥сце людини у св≥т≥ та ставленн€ св≥ту до нењ. ¬≥дпов≥дь на нього даЇ можлив≥сть сформувати певну картину св≥ту, отримати узагаль≠нен≥ знанн€ про св≥тобудову, загальну структуру, законом≥рност≥ виникненн€ й розвитку навколишнього св≥ту. —в≥тогл€д у своњй ќснов≥, €к ≥ картина св≥ту, маЇ специф≥чн≥ категор≥њ. ѕон€тт€ Ђф≥лософ≥€ї Ї набагато ширшим, н≥ж пон€тт€ Ђф≥лософ≥€ї. як в≥домо, св≥тогл€д може бути м≥фолог≥чним, рел≥г≥йним, науковим тощо. —в≥тогл€д також може бути ≥ндив≥дуальним ≥ сусп≥льним.

Ѕуденний св≥тогл€д (св≥дом≥сть) формуЇтьс€ стих≥йно на грун-11 безпосереднього повс€кденного досв≥ду (зб≥гаЇтьс€ з≥ здоровим глуздом) ≥ Ї результатом вир≥шенн€ проблем повс€кденного житт€ Ѕуденна св≥дом≥сть разом з ≥стор≥Їю людськоњ цив≥л≥зац≥њ проходить три най значущ≥ стад≥њ розвитку Ч м≥фолог≥чну, рел≥г≥йну й ф≥лософську.

ћ≥фолог≥чна св≥дом≥сть ≥з самого початку була пов'€зана з культурою перв≥сного сусп≥льства («ќЧ40 тис. рок≥в тому). «агалом це був конгломерат знань, в≥дпов≥дей на так≥ питанн€, €к при≠чини ≥снуванн€ св≥ту; причинно-насл≥дков≥ зв'€зки у св≥т≥; що та≠ке живе й неживе; що таке смерть, що таке добро й зло тощо. ќсобливого значенн€ набували так≥ складн≥ питанн€, €к сенс житт€, добропор€дн≥сть тощо. ћ≥фолог≥чн≥ знанн€ передавалис€ зазвичай усно за допомогою сказань, переказ≥в, маг≥чних формул, заклинань.  онцентрованим вираженн€м м≥фолог≥чного св≥то≠гл€ду Ї м≥ф €к конкретний фрагмент св≥тов≥дчутт€, св≥тосприй≠н€тт€ й св≥торозум≥нн€. ћ≥ф поЇднуЇ €к фантастичну, так ≥ реа≠л≥стичну форми сприйн€тт€ навколишньоњ д≥йсност≥. ¬≥н ЇднаЇ людину й природу, над≥л€ючи останню психолог≥чними характе≠ристиками, €кост€ми одухотвореноњ ≥стоти. ¬одночас рац≥ональ≠ний зм≥ст м≥фу й визначаЇ його практичну значущ≥сть, м≥ф не т≥льки по€снюЇ св≥т, а обов'€зково м≥стить практичн≥ модел≥ по≠вед≥нки (практичн≥ знанн€). ћ≥ф покликаний захищати людей в≥д зла (хаосу, ворог≥в, хвороб), €ке зазвичай приходить ≥з навколи≠шнього св≥ту, що знаходитьс€ за межами племен≥, роду, родини.

ќтже, ≥з розвитком людськоњ цив≥л≥зац≥њ розвиваЇтьс€ св≥до≠м≥сть (€к окремоњ особи, так ≥ сусп≥льства загалом), вона автоном≥зуЇтьс€, отримуЇ свободу, ≥ндив≥дуальн≥сть, у результат≥ чого розриваЇтьс€ Їдн≥сть людини й д≥йсност≥ (природи й сусп≥ль≠ства). ћ≥ф перестаЇ бути Їдиною дом≥нуючою формою св≥домо≠ст≥, але в≥н не зникаЇ повн≥стю, а залишаЇтьс€ у св≥домост≥ люди≠ни й ≥снуЇ в н≥й €к потенц≥йне бажанн€ позарац≥онального Їднан≠н€ з навколишньою д≥йсн≥стю.

Ќаступним ≥сторичним р≥зновидом св≥тогл€ду Ї рел≥г≥€. ѕо≠н€тт€ Ђрел≥г≥€ї походить в≥д латинського слова religare Ч Ђзв'€≠зокї, або reeligare Ч Ђв≥дновлюватиї. ќсоблив≥стю цього р≥зно≠виду св≥тогл€ду Ї в≥ра в ≥снуванн€ надприродного абсолюту, з €ким людина прагне встановити контакт (сп≥лкуванн€), щоб отримати гарант≥ю щасливого житт€ й уникнути можливого зла.

 

–ел≥г≥ю визначають €к св≥тов≥дчутт€, св≥торозум≥нн€, св≥то≠баченн€, а також в≥дпов≥дну до них практику, в основ≥ €ких ле≠жить в≥ра в ≥снуванн€ трансцендентноњ абсолютноњ сили, €ка у св≥тових рел≥г≥€х називаЇтьс€ Ѕогом.

’арактерною рисою рел≥г≥йного св≥тогл€ду Ї дом≥нуванн€ чут≠тЇво-надчуттЇвого способу п≥знанн€ навколишнього св≥ту (тобто перевага образно-емоц≥йного св≥тобаченн€) за щонайменшого його рац≥онального осмисленн€. ѕод≥бно до м≥фолог≥њ, рел≥г≥€ маЇ два аспекти: теоретичний, до €кого належить в≥ровченн€, що ф≥ксу≠Їтьс€ в догматах, ≥ прагматичний, що м≥стить культову д≥€льн≥сть (виконанн€ певних норматив≥в ≥ вимог, спр€мованих на узго≠дженн€ житт€ в≥руючоњ людини з нормами й вимогами пануючо≠го у ¬сесв≥т≥ јбсолюту Ч Ѕога).

—пособи, р≥вень ≥ напр€ми рел≥г≥йного впливу на сусп≥льство й окрему особу ви€вл€ютьс€ у функц≥€х рел≥г≥њ (в≥д лат. function Ч Ђзавершенн€ї). ‘ункц≥й рел≥г≥њ дуже багато, тому проанал≥зуЇмо лише головн≥ з них.

1. —в≥тогл€дна функц≥€ рел≥г≥њ Ч даЇ змогу людин≥ визначити своЇ м≥сце у св≥т≥ й ставленн€ св≥ту до нењ самоњ. « огл€ду на це формуЇтьс€ система погл€д≥в, у€влень людей про навколишн≥й св≥т з позиц≥њ рел≥г≥йноњ в≥ри, тобто рел≥г≥€ стаЇ певним св≥тогл€≠дом. –еал≥зац≥€ ц≥Їњ функц≥њ допомагаЇ в≥руюч≥й людин≥ визначити сенс свого житт€.

2.  омпенсаторно-терапевтична функц≥€ усуваЇ почутт€ об≠меженост≥, залежност≥ й безсилл€ перед об'Їктивними законами матер≥ального св≥ту. ≤де€ про загальну р≥вн≥сть (у стражданн≥ та гр≥ховност≥) вс≥х людей перед Ѕогом спри€Ї зменшенню диском≠форту в≥д переживанн€ конфл≥кту людини й природи, людини й сусп≥льства. —ам процес переживанн€ проходить на основ≥ таких рел≥г≥йних феномен≥в, €к рел≥г≥йна вт≥ха, рел≥г≥йний катарсис, духовна насолода тощо.

3.  омун≥кативна функц≥€ реал≥зуЇ потребу сп≥лкуванн€ в≥≠руючоњ людини €к за вертикаллю Ч з Ѕогом, так ≥ за горизонталлю Ч з Їдинов≥рц€ми.

4. ≤нтегративна функц≥€ забезпечуЇ безконфл≥ктний зв'€зок м≥ж в≥руючими на засадах сол≥дарност≥. ƒл€ цього в рел≥г≥йному комплекс≥ Ї ун≥версальн≥ рел≥г≥йн≥ ц≥нност≥, ун≥ф≥кований спос≥б житт€, загальна мета тощо. ≤нтегративна функц≥€ залежить в≥д реал≥зац≥њ в соц≥альн≥й практиц≥ таких рел≥г≥йних ц≥нностей, €к послух, рел≥г≥йна Їдн≥сть, рел≥г≥йно-культурн≥ традиц≥њ тощо.

5. ƒез≥нтегративна функц≥€ Ї реал≥зац≥Їю в соц≥альних в≥дносинах ≥ншого боку ≥нтеграц≥њ Ч дез≥нтеграц≥њ. ўоб об'Їднатис€ з однов≥рц€ми, необх≥дно роз'Їднатис€ з посл≥довниками ≥нших рел≥г≥йних ц≥нностей. ƒез≥нтегративна функц≥€ стаЇ основою етноконфес≥йних конфл≥кт≥в, €к≥ за правильного й своЇчасного вир≥≠шенн€ спри€ють розвитку рел≥г≥йних систем ≥, навпаки, за њх ≥гноруванн€, неадекватного та несвоЇчасного вир≥шенн€ призво-1111, до кризових €вищ у ц≥й сфер≥.

6. –егул€тивна функц≥€ (за зм≥стом под≥бна до ≥нтегративноњ) ќрган≥зуЇ взаЇмод≥ю людей на основ≥ специф≥чних рел≥г≥йних принцип≥в, ≥дей, ц≥нностей, традиц≥й, €к≥ характерн≥ дл€ кожного ≥сторичного етапу розвитку людськоњ цив≥л≥зац≥њ.

7. Ћег≥м≥тивна (в≥д лат. legimitus Ч Ђзаконнийї) функц≥€. –е≠ал≥зац≥€ ц≥Їњ функц≥њ в соц≥альн≥й практиц≥ означаЇ накладанн€ обмежень на людину через певн≥ зразки необх≥дноњ повед≥нки. Ќаприклад, бути христи€нином означаЇ вести такий спос≥б жит≠т€, €кий в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д способу житт€ представник≥в ≥нших ре≠л≥г≥й, ≥ бути христи€нином передус≥м за своњми вчинками.

 

”с≥ функц≥њ реп≥г≥њ спр€мован≥ на формуванн€ гармон≥йного сп≥в≥снуванн€ (в≥дновленн€ порушеноњ Їдност≥) людини й Ѕога.

ƒовол≥ рельЇфно зазначена особлив≥сть ви€вл€Їтьс€ у св≥тових рел≥г≥€х, насамперед у христи€нств≥.

–ел≥г≥йна св≥дом≥сть пройшла складний ≥ суперечливий шл€х розвитку, що позначилос€ на конкретних рел≥г≥йних системах. “ак, ранн≥ рел≥г≥йн≥ в≥руванн€ виникли «ќЧ40 тис. рок≥в тому. ƒо них належали ан≥м≥зм, тотем≥зм, фетишизм, маг≥€, шаман≥зм, р≥льнич≥ культи, €зичництво тощо. Ќаступний етап Ч етнонац≥ональн≥ рел≥г≥њ (VIЧIV тис. до н. е.) з характерною њх особ≠лив≥стю Ч пол≥тењзмом. ƒо нього належали рел≥г≥њ ƒавнього ™гипту, ƒавньоњ ≤нд≥њ, ƒавнього  итаю, зороастризм, ≥ндуњзм то≠що. ≤, нарешт≥, виникають св≥тов≥ рел≥г≥њ з њх характерною особ≠лив≥стю Ч монотењзмом: буддизм (VI ст. до н. е.), христи€нство (≤ ст. н. е.), ≥слам (VII ст. н. е.). —учасний св≥т стаЇ творцем нових рел≥г≥йних форм, €к≥ отримали назву Ђнов≥тн≥ рел≥г≥йн≥ теч≥њї, або Ђнеокультиї.

 

ќтже, формуванн€ та розвиток рел≥г≥йних систем (≥ водночас рел≥г≥йноњ св≥домост≥) т≥сно пов'€зано з розвитком людськоњ цив≥л≥зац≥њ, зростанн€м людського ≥нтелекту й по€вою теоре≠тичного мисленн€. –ел≥г≥€ на тих чи тих етапах свого ≥сто≠ричного поступу була та Ї системоорган≥зуючим чинником людськоњ культури й розвитку цив≥л≥зац≥њ.

—пециф≥ка предмета ф≥лософ≥њ. ‘ункц≥њ ф≥лософ≥њ. Ќа в≥д≠м≥ну в≥д ≥нших р≥зновид≥в св≥тогл€ду, ≥нтерес ф≥лософ≥њ спр€мо≠ваний не на окрем≥ сфери бутт€, а на св≥т загалом, св≥т €к ц≥л≥с≠н≥сть. «авданн€ ф≥лософ≥њ Ч дати по€сненн€ ≥снуванн€ св≥ту загалом через постановку специф≥чних ф≥лософських питань ≥ в≥дпов≥дей на них. ÷е, зокрема, питанн€ про сутн≥сть бутт€ та йо≠го походженн€; сутн≥сть матер≥ального св≥ту; про субстанц≥ю св≥≠ту; походженн€ св≥домост≥; взаЇмод≥ю матер≥њ та св≥домост≥; про по€ву людини, мету њњ житт€; на€вн≥сть душ≥ та духовного св≥ту людини; взаЇмод≥ю природи й сусп≥льства; особливост≥ процесу п≥знанн€; ученн€ про ≥стину; перспективи розвитку людини й су≠сп≥льства; розвиток ф≥лософських категор≥й та ≥н. ÷≥ питанн€ ф≥≠лософ≥€ вивчаЇ в таких розд≥лах: онтолог≥€ (ученн€ про бутт€), гносеолог≥€ (ученн€ про п≥знанн€), антрополог≥€ (ученн€ про лю≠дину), соц≥олог≥€ (ученн€ про сусп≥льство).

« огл€ду на це предметом ф≥лософ≥њ Ї ≥сторично зм≥нн≥ фо≠рми сп≥вв≥дношенн€ бутт€ й духовност≥, матер≥њ та духу, де сп≥вв≥дношенн€ матер≥альноњ та духовноњ сфери визнача≠Їтьс€ р≥внем розвитку матер≥альноњ та духовноњ культури сусп≥льства.

ѕитанн€ про предмет ф≥лософ≥њ т≥сно пов'€зане з питанн€м про функц≥њ ф≥лософ≥њ. «нанн€ цих функц≥й допомагаЇ розкрити механ≥зми виникненн€ й розв'€занн€ згаданих ф≥лософських питань. ѕ≥д функц≥€ми ф≥лософ≥њ розум≥ють основн≥ напр€ми вико-≥ читанн€ њњ в сусп≥льн≥й (матер≥альн≥й ≥ духовн≥й) практиц≥, у результат≥ чого реал≥зуютьс€ њњ мета, завданн€ й призначенн€.

Ќазвемо найважлив≥ш≥ функц≥њ ф≥лософ≥њ.

1. —в≥тогл€дна функц≥€ спри€Ї формуванню ц≥л≥сноњ картини. ш ≥ у, розробл€Ї вченн€ про будову св≥ту й ¬сесв≥ту, визначаЇ м≥сце людини в них ≥ принципи взаЇмод≥њ людини й навколишнього св≥ту.

2. ћетодолог≥чна функц≥€ ф≥лософ≥њ виробл€Ї основн≥ методи п≥знанн€ навколишнього св≥ту (д≥йсност≥).

3. –озумово-теоретична функц≥€ (гносеолог≥чна) маЇ на мет≥ прав≥льне й ≥стинне п≥знанн€ навколишньоњ д≥йсност≥ (≥накше Х 11 учи, ф≥лософ≥€ даЇ механ≥зми ≥стинного п≥знанн€).

4. јкс≥олог≥чна функц≥€ (ц≥нн≥сна) даЇ можлив≥сть адекватного оц≥нюанн€ предмет≥в, €вищ ≥ процес≥в об'Їктивноњ д≥йсност≥ з погл€ду ц≥нностей конкретного ≥сторичного пер≥оду (етичних, соц≥альних, соц≥альних, ≥деолог≥чних тощо). ћета акс≥олог≥чноњ функц≥њ селекц≥€, в≥дб≥р найконструктивн≥ших ц≥нностей, щоспри€ють прогресивному розвитку сучасноњ цив≥л≥зац≥њ й уникненню псевдоц≥нностей, артефакт≥в культури, €к≥ працюють на

регресивний розвиток.

5.  ритична функц≥€ маЇ на мет≥ все п≥ддавати сумн≥ву, шука≠ти нов≥ ≥стини через вир≥шенн€ суперечностей м≥ж тим, що вже п≥знане, й тим, що поки що не п≥знане, протид≥€ти догматиц≥ й суб'Їктив≥зму.

6. ¬иховна, гуман≥стична функц≥€ ф≥лософ≥њ спри€Ї генеру≠ванню гуман≥стичних ц≥нностей та ≥деал≥в сучасноњ цив≥л≥зац≥њ. ¬она створюЇ соц≥альн≥ умови дл€ њх реал≥зац≥њ на р≥вн≥ окремоњ особи, розвиваЇ гуман≥стичну культуру, допомагаЇ окрем≥й особ≥ в пошуках сенсу житт€ й визначенн€ свого м≥сц€ в навколиш≠ньому св≥т≥.

7. ѕрогностична функц≥€ спри€Ї осмисленню перспектив роз≠витку св≥ту.

—л≥д зазначити, що функц≥й ф≥лософ≥њ набагато б≥льше, н≥ж ми перел≥чили. ” той чи той ≥сторичний пер≥од розвитку сусп≥льства дом≥нуючими стають одн≥ або ≥нш≥ функц≥њ, на наш погл€д, наве≠ден≥ нами функц≥њ Ї найактуальн≥шими саме в умовах сучасноњ цив≥л≥зац≥њ. «агалом ус≥ функц≥њ Ї результатом одухотвореност≥ людського ≥снуванн€, наповненн€ людського житт€ вищим сен≠сом, вищими ≥де€ми й неминущими ц≥нност€ми.

–еал≥зуючи гносеолог≥чну функц≥ю, ф≥лософ≥€ генетично по≠ЇднуЇтьс€ з наукою та Ї њњ методолог≥Їю. ¬≥домо, що будь-€ке на≠укове знанн€ Ч це Їдн≥сть теор≥њ й методу. “еор≥€ Ї системою ≥дей, погл€д≥в, спр€мованих на по€сненн€ (п≥знанн€) оточуючого св≥ту, вона в≥дпов≥даЇ на питанн€: Ђяким Ї предметї? або Ђ„им Ї предметї? це даЇ можлив≥сть розкрити природу, сутн≥сть ≥ все-сторонн≥ зв'€зки предмет≥в, €вищ ≥ процес≥в об'Їктивноњ д≥йснос≠т≥. √оловними характеристиками наукових знань Ї ≥стинн≥сть та њх практична ц≥нн≥сть.

ћетод Ї одночасно й способом ≥ засобом п≥знанн€, а також практикою використанн€ цих знань, прогнозуванн€м можливих зм≥н в об'Їкт≥ п≥знанн€. ћетод в≥дпов≥даЇ на питанн€: Ђяк п≥≠знати св≥тї?

ѕоза€к ф≥лософ≥€ €к найвища форма теоретичного св≥тогл€≠ду головним об'Їктом (предметом) свого п≥знанн€ вважаЇ най≠б≥льш ун≥версальн≥ зв '€зки, закони й принципи об'Їктивноњ д≥й≠сност≥, то вона Ї одночасно й методом п≥знанн€ св≥ту, його особ≠ливостей, способу ≥снуванн€, що робить њњ водночас методолог≥≠Їю дл€ вс≥х конкретних наук (визначаЇ њх стратег≥ю, напр€ми на≠укових досл≥джень, стаЇ безпосередн≥м або опосередкованим зм≥стом наукових ≥дей, теор≥й, спри€Ї науковому прогнозу, €кий спи≠раЇтьс€ на ф≥лософськ≥ знанн€ про закони й принципи об'Їктив≠ноњ д≥йсност≥).

‘≥лософськ≥ методи специф≥чним способом впливають на на≠уку. ÷е пов'€зано з тим, що вони мають щонайб≥льше узагаль≠нюючий характер. Ќайвищим р≥внем ф≥лософськоњ методолог≥њ Ї д≥алектика, €ка даЇ змогу анал≥зувати св≥т, зокрема й духовний, через його пост≥йний саморозвиток, а джерело руху шукати у внутр≥шн≥х суперечност€х предмета (д≥алектична лог≥ка).

 

‘≥лософська методолог≥€ даЇ можлив≥сть розробити так≥ ос≠новоположн≥ принципи науково-теоретичного знанн€, €к Їд≠н≥сть лог≥ки п≥знанн€ з об'Їктивною лог≥кою св≥ту (Їдн≥сть лог≥чного й ≥сторичного); сходженн€ в≥д абстрактного до конкретного (рух в≥д першоњ абстракц≥њ до всеб≥чного й конкретного знанн€) тощо.

—учасна ф≥лософ≥€ Ї зразком зм≥ни предмета ф≥лософських досл≥джень. —ьогодн≥ доведено неможлив≥сть однозначно в≥дпо≠в≥сти на основне питанн€ ф≥лософ≥њ2 Ч воно Ї в≥чним ≥ в≥дкритим дл€ подальших ф≥лософських роздум≥в. ” XX ≥ XXI ст. воно тратило актуальн≥сть. Ќатом≥сть у ф≥лософ≥њ стала переважати проблема людини, досл≥дженн€ екзистенц≥альност≥ людського ≥снуванн€, сенсу житт€, свободи вибору в дос€гненн≥ ≥ндив≥дуаль≠ний) щаст€.

—учасна ф≥лософ≥€ покликана вир≥шувати актуальн≥ проблеми людини, спри€ти пошуку ≥деал≥в ≥ конкретноњ практики дл€ њх до-чиненн€ не в далекому майбутньому, а вже сьогодн≥ на основ≥ тинн€ про людськ≥ можливост≥. ‘≥лософ≥€ маЇ стати практич≠ним ≥нструментом, €кий дасть можлив≥сть людин≥, окрем≥й особ≥ визначити свою життЇву позиц≥ю в≥дносно св≥ту, людей ≥ власного Ђяї.

 р≥м д≥алектики, методами ф≥лософ≥њ Ї метаф≥зика, догматика, еклектика, соф≥стика, герменевтика. ¬иокремлюють також методи ф≥лософ≥њ, що водночас Ї ф≥лософським напр€мами Ч матер≥ал≥стичний та ≥деал≥стичний методи, емп≥ризм ≥ рац≥онал≥зм, тощо.

ƒосл≥дженн€ предмета ф≥лософ≥њ та њњ соц≥альних функц≥й бу≠де продовжено в наступних розд≥лах п≥д час анал≥зу проблеми генези й становленн€ ф≥лософських знань (≥стор≥њ ф≥лософ≥њ-).

—истему ф≥лософ≥њ визначають специф≥чн≥ завданн€, пробле≠матика й предмет ф≥лософ≥њ', що дають змогу виокремити њњ осно≠вн≥ структурн≥ компоненти (структуру).

”же в античному св≥т≥ п≥д структурою ф≥лософ≥њ розум≥ли ло≠г≥ку (правильне мисленн€), ф≥зику (ученн€ про природу), етику (ученн€ про людину). ¬одночас вважалос€, що головною Ї етика, а вс≥ ≥нш≥ структурн≥ елементи мали п≥дпор€дковуватис€ практи≠чн≥й ф≥лософ≥њ, €ка з необх≥дн≥стю була спр€мована на вир≥шенн€ людських проблем, наприклад, ф≥лософ≥€ стоњцизму. ¬ основно≠му ц€ структура ф≥лософського знанн€ зберегла своЇ значенн€ й сьогодн≥.

” н≥мецьк≥й класичн≥й ф≥лософ≥њ вченн€ про систему ф≥лософ≥њ репрезентував √еорг√егель. ¬≥н вважав, що ф≥лософ≥€ обов'€зко≠во маЇ складатис€ з трьох частин: лог≥ки (що поЇднуЇтьс€ з об'Їктивною д≥алектикою й теор≥Їю п≥знанн€), ф≥лософ≥њ природи та ф≥лософ≥њ духу (ф≥лософ≥€ держави й права, ф≥лософ≥€ ≥стор≥њ, ф≥лософ≥€ рел≥г≥њ, ф≥лософ≥€ мистецтва та ≥стор≥€ ф≥лософ≥њ).

Ћог≥ка, д≥алектика й методолог≥€ п≥знанн€ стали €дром ф≥ло≠соф≥њ €к системи. —труктура сучасноњ ф≥лософ≥њ (онтолог≥€, гно≠сеолог≥€, антрополог≥€, соц≥альна ф≥лософ≥€) Ї набагато ширшою за њњ €дро. Ќов≥ ф≥лософськ≥ дисципл≥ни доповнюють њњ структур≠н≥ елементи. ƒо них належать етика, естетика, метаф≥зика, ф≥ло≠соф≥€ науки, ф≥лософ≥€ мови, ф≥лософ≥€ ≥стор≥њ, ф≥лософ≥€ права тощо. ќкремо сл≥д сказати про таку ф≥лософську дисципл≥ну, €к ≥стор≥€ ф≥лософ≥њ.

¬она в≥дбиваЇ процес ≥сторичного розвитку ф≥лософськоњ дум≠ки; в≥ддзеркалюЇ невпинний д≥алог ф≥лософських сентенц≥й; описуЇ ≥стор≥ю суб'Їкт≥в ф≥лософського мисленн€, що стали генераторами головних ф≥лософських ≥дей у конкретний ≥сто≠ричний пер≥од њхнього житт€.

≤стор≥€ ф≥лософ≥њ Ї прикладом розвитку ф≥лософських знан≥, на основ≥ адекватного в≥ддзеркаленн€ проблем сучасноњ цив≥л≥за≠ц≥њ через процес рефлективност≥, критичного переосмисленн€ своњх попередн≥х положень, самовдосконаленн€ власних метод≥в ≥ теоретичного анал≥зу. Ќа практиц≥ це означаЇ, що будь-€кий ф≥≠лософ, маючи право на ориг≥нальн≥сть, завжди говорить в≥д ≥мен≥ вс≥х попередн≥х мислител≥в (ф≥лософ≥њ загалом). ≤сторичний до≠св≥д розвитку ф≥лософ≥њ св≥дчить про те, що головною њњ ц≥нн≥стю стаЇ плюрал≥стичний метод ≥нтерпретац≥њ ≥сторико-ф≥лософських знань. «г≥дно з цим методом, жодний окремий погл€д ф≥лософа не Ї ≥стинним дл€ вс≥х час≥в, а тому вс≥ окрем≥ ф≥лософськ≥ пози≠ц≥њ мають право на ≥снуванн€ в межах певних лог≥чних кордон≥в (€к≥ вм≥щують частину абсолютноњ ≥стини), що робить њх ус≥ значущими й необх≥дними.

«авд€ки ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ людство може доповнити власне знан≠н€ про себе, мету свого ≥снуванн€ Ч щаст€, шл€хи його дос€гнен≠н€, ре≥нтерпретуючи вже в≥дкрит≥ ран≥ше ф≥лософськ≥ ≥стини.

—тановленн€ ф≥лософського знанн€ в≥дбувалос€ впродовж б≥льш н≥ж двохтис€чол≥тньоњ ≥стор≥њ людства з IXЧVI ст. до н. е. до XXI ст. н. е., починаючи в≥д м≥фолог≥чноњ св≥домост≥ й рел≥г≥њ до утвердженн€ ф≥лософського св≥тогл€ду €к рац≥онального ос€≠гненн€ св≥ту.

 

ќтже, ф≥лософ≥€ Ч це форма сусп≥льноњ св≥домост≥, само≠п≥знанн€ людини, ученн€ про загальн≥ принципи ≥снуванн€ бутт€ (за античною традиц≥Їю). ƒо головних функц≥й ф≥ло≠соф≥њ належать св≥тогл€дна, методолог≥чна, розумово-теоре≠тична, акс≥олог≥чна, виховна, гуман≥стична, прогностична. —истему ф≥лософських знань становл€ть онтолог≥€ (ученн€ про бутт€), гносеолог≥€ (теор≥€ п≥знанн€), антрополог≥€ (учен≠н€ про бутт€ людини), соц≥альна ф≥лософ≥€ (ученн€ про сус≠п≥льство €к ц≥л≥сну систему).

ќдн≥Їю з основних ф≥лософських дисципл≥н Ї ≥стор≥€ ф≥ло≠соф≥њ, що вивчаЇ процес ≥сторичного розвитку ф≥лософ≥њ, д≥а≠лог ф≥лософських систем та описуЇ ≥стор≥ю суб'Їкт≥в ф≥ло≠софського мисленн€. ≤стор≥€ ф≥лософ≥њ стаЇ не просто меха≠н≥чною частиною ф≥лософ≥њ, а њњ основою, сутн≥стю, самосв≥≠дом≥стю.

 

ѕитанн€ дл€ самоперев≥рки

1. Ќазв≥ть ≥сторичн≥ форми св≥тогл€ду.

2, ўо таке ф≥лософ≥€, њњ предмет ≥ функц≥њ?.

3,  оротко охарактеризуйте структуру ф≥лософського знанн€.

4 ўо вивчаЇ ≥стор≥€ ф≥лософ≥њ?

5, ƒайте коротку характеристику м≥фолог≥њ €к ≥сторично першоњ форми св≥тогл€ду.

6, ќха рактеризуйте рел≥г≥ю €к другу ≥сторичну форму св≥тогл€ду.

7, як сп≥вв≥днос€тьс€ ф≥лософ≥€ та наука?

—писок рекомендованоњ л≥тератури

1. јнтологи€ мировой фипософии: ¬ 4 т. Ч ћ., 1969Ч1972.

2. јрцишевский –. ј. ћировоззрение: сущность, специфика, разви-тие.ЧЋьвов, 1986.

3. Ѕерд€ев Ќ. ј. —амопознание. Ч я, 1991.

4. √ерасимчук ј. ј. ‘≥лософ≥€:  урс лекц≥й: Ќавч. пос≥в, дл€ вуз≥в. Ч  , 1999.

5. »пьенков 3. ¬. ‘ипософи€ и культура. Ч ћ., 1991.

6. »стори€ фипософии. ”чебник дл€ вузов. Ч –остов н/ƒ, 2002.

7. ≥стор≥€ ф≥лософ≥њ: ѕ≥дручник / ¬. ≤. ярошовець, ≤. ¬. Ѕичко,

8. ј. Ѕугров та ≥н.; «а ред. ¬. ≤. ярои≥овц€ Ч  , 2002.

8.  анке ¬. ј. ‘ипософи€. »сторический и систематический курс: ”чебник дл€ вузов. Ч ћ., 2000.

9. Ћюбутин  . Ќ. „Їловек в фипософском измерении. Ч —вердловск, 1991.

10. ћамардашвипи ћ.  .  ак € понимаю философию. Ч ћ., 1992.

11. ћир философии:  нига дл€ чтени€: ¬ 2 т. Ч „. 1: »сходньње фило-софскиЇ проблеми, пон€ти€ и принципи / —ост. ѕ. —. √уревич, ¬. ». —тол€ров. Ч ћ., 1991.

12. ќртега-и-√ассет X. „то такое фипософи€. Ч ћ., 1991.

13. —аух ѕ. ё. ‘≥лософ≥€: Ќавч. пос≥бник. Ч  ., 2003.

14. —в≥тогл€д ≥ духовна культура. Ч  ., 1993.

15. —пиркинј. √. ‘ипософи€: ”чебник дл€ вузов. Чћ., 1998.

16. ‘ипософи€: ”чеб. пособие дл€ вузов. Ч –остов н/ƒ, 2003.

17. ‘илософский знциклопедический споварь.Чћ., 1989

 

“ема є 2





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 580 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћюди избавились бы от половины своих непри€тностей, если бы договорились о значении слов. © –ене ƒекарт
==> читать все изречени€...

2256 - | 2062 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.047 с.