Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


Ћекц≥€ 29.  ультура ”крањни другоњ половини XIX ст




 ультурна ситуац≥€ пер≥оду –озвиток осв≥ти й нау≠ки «добутки художньоњ л≥тератури ƒраматург≥€ ≥ театр ѕ≥днесенн€ музичноњ культури ќбразотворче мистецтво й арх≥тектура

 

 ультурна ситуац≥€ пер≥оду. ѕеребуванн€ украњнських земель у склад≥ царськоњ –ос≥њ та јвстро-”горськоњ ≥мпер≥њ зумовило рег≥ональн≥ особливост≥ розвитку њхньоњ культури. «авершенн€ формуванн€ украњнськоњ нац≥њ в умовах кристал≥зац≥њ класовоњ структури буржуазного сусп≥льства визначило характер напр€м≥в у нац≥ональн≥й культур≥, зо≠крема по€ву струмен€ демократичноњ культури. ¬нутр≥шн€ пол≥тика правл€чих к≥л указаних держав по-р≥зному в≥д≠бивалас€ на культурному розвитку. Ќасадженн€ монарх≥ч≠ноњ, клерикальноњ ≥деолог≥њ, соц≥альне гнобленн€ народних мас, нехтуванн€ пол≥тичними й нац≥ональними правами украњнського народу Ч все це негативно впливало на ста≠новленн€ демократичного напр€му культури ”крањни. ѕро≠те в друг≥й половин≥ ’≤’ ст. д≥€ли й фактори, €к≥ спри€ли прискоренню загального культурного розвитку. «авд€ки зрушенн€м в економ≥ц≥ зм≥цн≥ла матер≥альна база культу≠ри. ≈поха промислового кап≥тал≥зму викликала потребу, в спец≥ал≥стах дл€ р≥зних галузей, господарства, науки Ђ.≥ культури. Ќа перший план виступаЇ р≥зночинна, ≥нтел≥ген≠ц≥€, близька до визвольних прагнень, чутлива до ≥нтерес≥в народних мас. ¬еличезний вплив на розвиток демократич≠ного напр€му украњнськоњ культури зробив революц≥йно-демократичний рух. …ого живила також нац≥онально-ви≠звольна боротьба передових громадських сил. ≤деали соц≥альноњ справедливост≥, демократ≥њ, пол≥тичноњ й нац≥о≠нальноњ свободи надихали творч≥сть кращих д≥€ч≥в, духов≠ноњ культури ”крањни. ” зм≥цненн≥ њњ демократичного на≠пр€му важливе значенн€ мали зв'€зки його представник≥в ≥з передовими майстрами рос≥йськоњ культури. –озвиток культури ”крањни в≥дбувавс€ також завд€ки використанню духовних надбань ≥нших народ≥в, насамперед Ївропей≠ських.

–озвиток осв≥ти й науки. ќсв≥тн€ пол≥тика ур€д≥в цар≠ськоњ –ос≥њ та јвстро-”горськоњ ≥мпер≥њ зд≥йснювалас€ в ≥нтересах пан≥вних клас≥в. ќднак, зважаючи на потреби гос≠подарства в осв≥чених прац≥вниках, на вимоги прогресивних к≥л сусп≥льства щодо розширенн€ осв≥ти народних мас, ц≥ ур€ди були змушен≥ проводити в≥дпов≥дн≥ реформи.

ѕ≥д впливом визвольних ≥дей ќ. √ерцена, ћ. „ернишевського, “. Ўевченка революц≥йно-демократична молодь по≠чала орган≥зовувати школи дл€ сел€н, роб≥тник≥в ≥ рем≥с≠ник≥в. ¬они працювали в нед≥льн≥ та св€тков≥ дн≥, через що називалис€ нед≥льними. ” 1859Ч1862 pp. на ”крањн≥ њх д≥€ло понад 110. ѕередов≥ осв≥чен≥ люди готували дл€ них навчальну л≥тературу, зокрема “. Ўевченко склав ЂЅук≠варь южнорусск≥йї. ” багатьох ≥з цих шк≥л навчанн€ ве≠лос€ за розширеною програмою з гуман≥тарних ≥ природни≠чих дисципл≥н, де€к≥ вели навчанн€ украњнською мовою.

ѕроте за царським указом в≥д 10 червн€ 1882 р. нед≥льн≥ школи були закрит≥. њхнЇ в≥дновленн€ сталос€ п≥зн≥ше.

1864 р. царський ур€д зд≥йснив реформу народноњ осв≥≠ти. «г≥дно з нею вс≥ типи початкових шк≥л, €к≥ ≥снували ран≥ше, оголошувалис€ загальностановими й д≥стали назву початкових народних училищ. ¬они стали працювати за Їдиним планом ≥ програмою. “ут д≥т€м давали елементарн≥ знанн€: вчили «акону божого, читати, писати, перших чо≠тирьох д≥й арифметики.  ер≥вництво училищами зосереди≠лос€ у новостворених пов≥тових ≥ губернських училищних радах, а контроль за ними у межах кожноњ губерн≥њ стали зд≥йснювати попечител≥ народних училищ.

Ќаприк≥нц≥ 60-х рок≥в в≥дкрилис€ двокласн≥ початков≥ училища з п'€тир≥чним строком навчанн€, в €ких виклада≠ли також ≥стор≥ю, географ≥ю, малюванн€ тощо. ” 1872 р. б≥льш≥сть пов≥тових початкових училищ реорган≥зували у шестир≥чн≥ м≥ськ≥ училища. “ут вивчали геометр≥ю, крес≠ленн€, природнич≥ дисципл≥ни. ” 70-х роках початков≥ на≠родн≥ школи почали в≥дкривати земства Ћ≥вобережноњ та ѕ≥вденноњ ”крањни. ”чител≥ цих шк≥л, серед €ких було ба≠гато р≥зночинноњ демократичноњ молод≥, запроваджували прогресивн≥ методи навчанн€, розширювали обс€г учбового матер≥алу. ¬ умовах реакц≥њ 80-х рок≥в зб≥льшилас€, особ≠ливо на ѕравобережж≥, к≥льк≥сть церковнопараф≥€льних шк≥л.

” 1897 р. па територ≥њ —х≥дноњ ”крањни ≥снувало близь≠ко 17 тис. початкових шк≥л ус≥х вид≥в. ѕроте вони могли охопити навчанн€м лише третину д≥тей, решта њх лишалас€ поза школою. «начна частина д≥тей сел€н ≥ роб≥тник≥в не в≥дв≥дувала школу або не зак≥нчувала курсу навчанн€ че≠рез скрутне матер≥альне становище. „ерез те р≥вень гра≠мотност≥ труд€щих, особливо сел€н, був низьким. Ќа≠прик≥нц≥ 90-х рок≥в у р≥зних губерн≥€х ”крањни процент письменних коливавс€ в≥д 15,5 до 27,9.

ќсновними середньоосв≥тн≥ми закладами залишалис€ г≥мназ≥њ. «г≥дно з новим статутом 1864 р. засновувалис€ повн≥ (семикласн≥) г≥мназ≥њ та неповн≥ (чотирикласн≥) про≠г≥мназ≥њ. ‘ормально вони вважалис€ безстановими, однак навчалис€ в них переважно д≥ти пом≥щик≥в, чиновник≥в, ду≠ховенства, буржуаз≥њ. √≥мназ≥њ под≥л€лис€ на класичн≥ та реальн≥. ” перших перевага в≥ддавалас€ гуман≥тарним дис≠ципл≥нам, особливо грецьк≥й та латинськ≥й мовам. њх ви≠пускники могли без ≥спит≥в вступати до ун≥верситет≥в. ” реальних г≥мназ≥€х вивчали здеб≥льшого природознавст≠во, ф≥зику, математику, Ївропейськ≥ мови тощо. «ак≥нчен≠н€ њх давало право вступу лише до вищих техн≥чних учбових заклад≥в. ” 1871 р. строк навчанн€ в класичних г≥м≠наз≥€х був подовжений до восьми рок≥в. «ам≥сть реальних г≥мназ≥й створювалис€ шестир≥чн≥ реальн≥ училища з сьо≠мим додатковим класом дл€ бажаючих вступати до вищих спец≥альних заклад≥в. ∆≥нки одержували середню осв≥ту в ж≥ночих г≥мназ≥€х ≥ прог≥мназ≥€х, Їпарх≥альних школах. Ќаприк≥нц≥ XIX ст. на —х≥дн≥й ”крањн≥ було 129 г≥мназ≥й ≥ 19 реальних училищ. ѕродовжували д≥€ти середн≥ на≠вчальн≥ заклади закритого типу (≥нститути шл€хетних д≥в≠чат, приватн≥ панс≥они тощо), де навчалис€ виключно д≥ти двор€н.

—пец≥ал≥ст≥в ≥з вищою осв≥тою готували ’арк≥вський та  ињвський ун≥верситети з ≥сторико-ф≥лолог≥чшш, ф≥зико-математичиим, юридичним ≥ медичним факультетами. ” 1878Ч 1889 р. у  иЇв≥ д≥€ли вищ≥ ж≥ноч≥ курси. «аснований 1865 р. в ќдес≥ Ќоворос≥йський ун≥верситет мав так≥ ж фа≠культети, кр≥м медичного. ” трьох ун≥верситетах у 1865 р. навчалос€ близько 1200 студент≥в, а в середин≥ 90-х ро≠к≥в Ч уже понад 4 тис. ” склад≥ студентства скорочувала≠с€ к≥льк≥сть двор€нських вих≥дц≥в ≥ зростав прошарок д≥тей буржуаз≥њ та ≥нтел≥генц≥њ. ”правл≥нн€ ун≥верситетами не було сталим. «г≥дно з ун≥верситетським статутом 1863 р. њм було надано певну автоном≥ю, зокрема розширено пра≠ва ун≥верситетських рад ≥ професорських колег≥й. ќднак статут 1884 р. повн≥стю л≥кв≥дував ун≥верситетську авто≠ном≥ю.

«росл≥ потреби в п≥дготовлених кадрах зумовили при≠скоренн€ розвитку профес≥йноњ осв≥ти. Ќа ”крањн≥ з'€вило≠с€ чимало рем≥сничих, нижчих промислових, комерц≥йних, техн≥чних, с≥льськогосподарських та ≥нших училищ, а також учительських сем≥нар≥й. ” 70Ч90-х роках в≥дкриваютьс€ вищ≥ спец≥альн≥ учбов≥ заклади: Ќ≥жинський ≥сторико-ф≥ло-лог≥чний ≥нститут, створений на баз≥ м≥сцевого л≥цею, ’ар≠к≥вський ветеринарний ≥нститут, ѕ≥вденнорос≥йський техно≠лог≥чний ≥нститут у ’арков≥,  ињвський пол≥техн≥чний ≥н≠ститут, ¬ище г≥рниче училище в  атеринослав≥.

Ќа «ах≥дноукрањнських земл€х зг≥дно з реформою 1869 р. початков≥ школи було передано у в≥данн€ св≥тських орган≥в, формально запроваджено обов'€зкове навчанн€ вс≥х д≥тей в≥ком в≥д 6 до 14 рок≥в. ќднак багато з них не в≥дв≥дувало школи через матер≥альн≥ нестатки. Ќе вистача≠ло квал≥ф≥кованих учител≥в, шк≥льних прим≥щень, кошт≥в. јвстро-угорський ур€д, пом≥щики ≥ буржуаз≥€ зд≥йснюва≠ли пол≥тику полон≥зац≥њ (—х≥дна √аличина), мадь€ризац≥њ («акарпатт€), румун≥зац≥њ (ѕ≥вн≥чна Ѕуковина) системи осв≥ти. Ѕ≥льш≥сть зах≥дноукрањнського населенн€ залишалас€ неписьменною. ƒуже мало украњнц≥в навчалос€ в г≥м≠наз≥€х.  олон≥заторським ц≥л€м јвстро-”горськоњ монарх≥њ п≥дпор€дковувалас€ система навчанн€ у Ћьв≥вському (мав чотири факультети Ч ф≥лософський, юридичний, богослов≠ський ≥ медичний) та „ерн≥вецькому (заснований 1875 р. у склад≥ юридичного, ф≥лософського та богословського фа≠культет≥в) ун≥верситетах. ¬ступ до них вих≥дц≥в ≥з народних мас, особливо украњнц≥в, був не частим €вищем. ≤з спец≥≠альних вищих заклад≥в вид≥л€лис€ “ехн≥чна академ≥€ у Ћьвов≥, перейменована 1877 р. у ѕол≥техн≥чний ≥нститут. ” 1897 р. тут було зас≥ювано також јкадем≥ю ветеринар≠ноњ медицини.

ѕоступальним, хоча складним ≥ суперечливим, був роз≠виток науки на ”крањн≥, що в≥дбувавс€ переважно в ун≥≠верситетах та спец≥альних вищих учбових закладах. ”р€ди царськоњ –ос≥њ та јвстро-”горщини недостатньо асигнува≠ли проведенн€, наукових досл≥джень, мало дбали про практичне використанн€ дос€гнень науки, п≥дозр≥ло стави≠лис€ до прогресивних учених. ќсобливо т€жко в≥дбивалас€ оф≥ц≥йна ≥деолог≥€ на розвитков≥ сусп≥льних наук. ќднак багато талановитих учених пл≥дно працювали на науков≥й нив≥ й дос€гли великих здобутк≥в. «начну роль у налаго≠дженн≥ ≥нформац≥њ м≥ж ученими, координац≥њ творчих пошу≠к≥в в≥д≥грали численн≥ науков≥ товариства, €к≥ виникли у 70.Ч90-х роках: ’арк≥вське,  ињвське та ќдеське товарист≠ва досл≥дник≥в природи, ’арк≥вське математичне товарист≠во,  ињвське ф≥зико-математичие товариство, ≤сторичне товариство Ќестора Ћ≥тописц€, ѕ≥вденно-«ах≥дний в≥дд≥л –о≠с≥йського географ≥чного товариства, ≥сторико-ф≥лолог≥чн≥ товариства при ’арк≥вському, Ќоворос≥йському ун≥версите≠тах, Ќ≥жинському ≥сторико-ф≥лолог≥чному ≥нститут≥, Ќауко≠ве товариство ≥м. “. √. Ўевченка у Ћьвов≥ та ≥н. ”с≥ вони видавали своњ пер≥одичн≥ органи, €к≥ читали не лише на≠уковц≥, а й широке коло громадськост≥.

ƒруга половина XIX ст. ознаменувалас€ значним по≠жвавленн€м в ус≥х галуз€х науковоњ творчост≥, особливо природознавств≥. ¬ ун≥верситетах ”крањни працювало чи≠мало талановитих математик≥в., ф≥зик≥в, х≥м≥к≥в, б≥олог≥в, геолог≥в тощо.

“ривалий час кафедру механ≥ки ’арк≥вського ун≥верситету очолював ќ. ћ. Ћ€пунов (1857Ч1918), €кий створив загальну теор≥ю сталост≥ руху, написав р€д роб≥т з математичноњ ф≥зики ≥ теор≥њ ≥мов≥рностей. ” ’арков≥ також працював в≥домий спец≥ал≥ст у галуз≥ математичного анал≥зу ≥ механ≥ки ¬. √. ≤мшенецький. ¬изначне м≥сце серед учЇних-математик≥в пос≥дав ћ. ™. ¬ащенко-«ахарченко (1825Ч1912), котрий понад 40 рок≥в читав р≥зн≥ курси в  ињвському ун≥верситет≥, зокрема новий ще тод≥ курс неЇвкл≥довоњ геометр≥њ. ¬≥н створив р€д п≥дручник≥в, за €кими навчалос€ багато покол≥нь, передбачив де€к≥ сучасн≥ п≥дходи до операц≥йного численн€ ≥ теор≥њ р≥вн€нь ≥з зап≥зн≥лим аргументом. ÷≥лу епоху в житт≥  ињвського ун≥верситету склала д≥€льн≥сть матема≠тика ¬. ѕ. ™рмакова, €кий, зокрема, одержав ц≥нн≥ результати з тео≠р≥й р€д≥в ≥ диференц≥йних р≥вн€нь. Ѕагато проблем у галуз≥ механ≥ки були розв'€зан≥ кињвськими ученими ≤. ≤. –ахман≥новим, √.  . —усло≠вим. ” Ќоворос≥йському ун≥верситет≥ творили в≥дом≥ математики ™. ‘. —аб≥и≥н, —. ѕ. ярошенко, ≤. ё. “имченко.

¬икористовуючи св≥тов≥ в≥дкритт€ у галуз≥ ф≥зичноњ науки, пл≥дно працювали украњнськ≥ вчен≥. √либок≥ досл≥дженн€ хвильових процес≥в земного магнетизму зд≥йснив у Ќоворос≥йському ун≥верситет≥ ћ. ќ. ”мов. ≤з 1865 по 1890 р. кафедру ф≥зики  ињвського ун≥верситету очолював ћ. ѕ. јвенар≥ус Ч основоположник одн≥Їњ з перших у –ос≥њ наукових шк≥л ≥з молекул€рноњ ф≥зики. •рунтовний анал≥з основних по≠н€ть термодинам≥ки зробив ћ. ћ. Ў≥ллер, €кий очолював створену вперше на ”крањн≥ кафедру теоретичноњ ф≥зики. ¬ галуз≥ магнетизму, електротехн≥ки та електрол≥зу з 1880 по. 1902 р. у ’арков≥ працював ћ. ƒ. ѕильчиков Ч один ≥з п≥онер≥в рентгенограф≥њ та рентгенолог≥њ в –ос≥њ. ¬изначну роль у розвитку астроном≥чних досл≥джень в≥д≥грав ћ. ‘. ’андриков, п≥д кер≥вництвом €кого було видано чотири томи Ђјнналов  иевской обсерваторииї. јстроф≥зичн≥ досл≥дженн€ в ќдес≥ проводив ќ.  .  ононович.

¬еликий вплив на розвиток х≥м≥њ зробили прац≥ ћ. ћ. Ѕекетова, €кий з 1855 по 1887 р. очолював кафедру в ’арк≥вському ун≥верситет≥. …ого класичн≥ роботи л€гли в основу новоњ науковоњ галуз≥ Ч метало≠терм≥њ. ”чений сто€в у виток≥в ще одн≥Їњ новоњ науки Ч ф≥зичноњ х≥м≥њ. —еред х≥м≥к≥в  ињвського ун≥верситету р€д ориг≥нальних г≥потез висуну≠ли ћ. ћ.  а€ндер, я. ≤.ћихайленко, ћ. ј. Ѕунте. ќсновоположник першоњ науковоњ школи в галуз≥ орган≥чноњ х≥м≥њ ѕ. ѕ. јлексеев видав багато ц≥нних праць, у тому числ≥ п≥дручник≥в ≥ пос≥бник≥в. ƒальшому розвитков≥ колоњдноњ х≥м≥њ спри€ли досл≥дженн€ ≤. √. Ѕорщова та ‘. Ќ. Ўведова.

ѕ≥днесенн€ геолог≥чноњ науки на ”крањн≥ пов'€зано з ≥менем зав≥≠дуючого кафедрою  ињвського ун≥верситету  . ћ. ‘еоф≥лактова Ч та≠лановитого й р≥зноб≥чного вченого. ≤з заснованоњ ним кињвськоњ школи геолог≥в вийшли так≥ в≥дом≥ науковц≥, €к ѕ. я. јрмашевський, ¬. ё. “а-расенко, ѕ. ј. “утковський. ÷≥кав≥ прац≥ з палеонтолог≥њ та стратигра≠ф≥њ залишив √. ќ. –адкевич. ќдним ≥з засновник≥в палеоботан≥ки иа ”крањн≥ був, ≤. ‘. Ўмальгаузен. ƒл€ збагаченн€ геолог≥чних знань ба≠гато зробили вчен≥ ’арк≥вського ун≥верситету ѕ. ƒ, Ѕорис€к та √. ‘. Ћспакопський.

–озвитков≥ ф≥зичноњ географ≥њ ил ”крањн≥ спри€в рос≥йський вчений ¬. ¬. ƒокучаев, €кий у 70 х роках вивчив грунти, рослинн≥сть ≥ рельЇф ѕолтавщини, ѕричорномор'€, межир≥чч€ ƒн≥пра ≥ ƒн≥стра та ≥нших район≥в. ” ’арк≥вському ун≥верситет≥ була в≥дкрита перша на ”крањн≥ кафедра ф≥зичноњ географ≥њ. њњ кер≥вников≥ Ћ. ћ.  раснову належить ориг≥нальний курс лекц≥й ≥з загального землезнавства. ” 1891 р. кафедру ф≥зичноњ географ≥њ та метеоролог≥чну обсерватор≥ю  ињвського ун≥вер≠ситету очолив ѕ. ≤. Ѕроуновї. « його ≥м'€м пов'€зано створенн€ при≠дн≥провськоњ мереж≥ метеоролог≥чних станц≥й. ƒл€ вивченн€ економ≥ч≠ноњ географ≥њ ”крањни чимало зробили статистики, зокрема земськ≥, а та≠кож рос≥йськ≥ вчен≥ ѕ. ѕ. —еменов-“€нь-Ўанський, ќ. ‘. ‘ортунатов та ≥н.

≤нтенсивно розвивалас€ на ”крањн≥ б≥олог≥чна наука. ѕл≥дну д≥€ль≠н≥сть у Ќоворос≥йському ун≥верситет≥ розгорнув видатний вчений ≤. ≤, ћечников, 1886 p. разом ≥з м≥кроб≥ологом ћ, ‘. √амал≥Їю в≥н орган≥зував в ќдес≥ першу в≥тчизн€ну ≥ другу в св≥т≥ бактер≥олог≥чну станц≥ю. « 1869 по 1874 р. у  ињвському ун≥верситет≥ працював видат-ний зоолог ќ. ќ.  овалевський. Ѕагато зм≥стовних праць з ембр≥оло≠г≥њ, анатом≥њ та ф≥логенетики тварин, систематики ≥ фаун≥стики написав ј. ј.  оротнев. ¬еликий вплив на формуванн€ св≥тогл€ду вчених ”крањ≠ни мали прац≥ засновника рос≥йськоњ ф≥з≥олог≥чноњ школи ≤. ћ. —ечено≠ва, €кий у 1871Ч1876 pp. очолював ф≥з≥олог≥чну лаборатор≥ю в Ќово≠рос≥йському ун≥верситет≥. ” вивченн≥ будови головного мозку неаби€ка заслуга належить ученому  ињвського ун≥верситету ¬. ќ. Ѕецу.  ап≥≠тальн≥ прац≥ про украњнську флору написав уже згадуваний ≤. ‘. Ўмальгаузен. ѕерш≥ детальн≥ досл≥дженн€ з ф≥з≥олог≥њ рослин на ”крањн≥ пров≥в ≤. √. Ѕорщов.

ѕл≥дна робота велас€ на медичних факультетах ун≥верситет≥в. ” золотий фонд медицини вв≥йшли прац≥ талановитого кињвського х≥рурга ё.  . Ўимановського. «начн≥ усп≥хи в галуз≥ офтальмолог≥њ були дос€гнут≥ ¬. ќ.  араваЇвим, ќ. ¬. ≤вановим, ќ. ¬. ’од≥ним. ”  ињв≠ському ун≥верситет≥ викладали один з основоположник≥в г≥стоф≥з≥оло≠г≥њ Ќ. ј. ’ржонщевський, видатний досл≥дник у галуз≥ експерименталь≠ноњ патолог≥њ, ф≥з≥олог≥њ та бактер≥олог≥њ ¬. ¬. ѕ≥двисоцький, один з основоположник≥в в≥тчизн€ноњ експериментальноњ г≥г≥Їни ¬. ј. —уббот≥н.

Ќа зах≥дноукрањнських земл€х в галуз≥ природознавчих наук пл≥д≠но працювали математики ¬. Ћевицький, ћ. «арицький, х≥м≥ки Ѕ. –адз≥шевський, ≈. Ћ≥ннеман, геологи ‘. ÷≥ркель, ё. “окарський та ≥нш≥ вчен≥.

” гостр≥й ≥деолог≥чн≥й боротьб≥ розвивалис€ на ”крањн≥ гуман≥тарн≥ науки. ” ф≥лософ≥њ дом≥нував ≥деал≥зм, €кий заповз€то пропагувавс€ з ун≥верситетських кафедр. ћате≠р≥ал≥стичн≥ погл€ди обстоювали передов≥ д≥€ч≥ сусп≥льноњ думки, передус≥м революц≥йн≥ демократи ≤. я. ‘ранко, ѕ. ј. √рабовський та ≥н. ѓхньому утвердженню на пози≠ц≥€х матер≥ал≥зму спри€ли соц≥ал≥стичн≥ ≥дењ, що набували поширенн€ у демократичних колах.

–≥зн≥ теч≥њ ≥снували ≥ в економ≥чн≥й науц≥. Ќа кафедрах пол≥теконом≥њ та статистики ун≥верситет≥в працювали зде≠б≥льшого прихильники двор€нсько-буржуазних теор≥й. ѕро≠гресивн≥ економ≥чн≥ погл€ди, що виражали ≥нтереси народ≠них мас, насамперед сел€нства, обірунтовували представ≠ники демократичного табору, пров≥дну роль у €кому в≥д≥гравали революц≥йн≥ народники.

« 80-х рок≥в значного поширенн€ набули др≥бнобуржу≠азн≥ економ≥чн≥ ≥дењ л≥беральних народник≥в. ÷ей напр€м на ”крањн≥ репрезентував, зокрема, ќ. —. ѕосников (Ќово≠рос≥йський ун≥верситет). ѕом≥тний сл≥д в економ≥чн≥й на≠уц≥ залишили статистичн≥ виданн€ земств ”крањни.

¬еликий вплив на погл€ди представник≥в прогресивноњ економ≥чноњ думки мало марксистське економ≥чне вченн€. ÷е передус≥м стосуЇтьс€ украњнського революц≥йного де≠мократа —, ј. ѕодолинського ≥ талановитого вченого-економ≥ста ћ. ≤. «≥бера, про д≥€льн≥сть €ких йшлос€ у по≠передн≥х лекц≥€х.

«начн≥ зрушенн€ в≥дбулис€ в ≥сторичн≥й науц≥: завд€ки публ≥кац≥њ арх≥вних документ≥в, л≥топис≥в, мемуар≥в та ≥н≠ших матер≥ал≥в розширилась њњ джерельна база, зр≥с обс€г науковоњ продукц≥њ, зм≥цн≥ли творч≥ зв'€зки ≥сторик≥в, по≠силивс€ ≥нтерес до ≥стор≥њ ”крањни.  ом≥с≥Їю дл€ розгл€ду давн≥х акт≥в у  иЇв≥ продовжувалось виданн€ багатотом≠ного Ђјрхива ёго-«ападной –оссииї Ч кап≥тального з≥≠бранн€ ≥сторичних документ≥в ≥ л≥тературних пам'€ток ѕра≠вобережноњ ≥ «ах≥дноњ ”крањни XIVЧXVIII ст. ¬елику ц≥н≠н≥сть дл€ вивченн€ ≥стор≥њ украњнського народу становл€ть опубл≥кован≥ в ѕетербурз≥ у 1863Ч1892 pp. 15-томи≥ Ђјкты ёжной и «ападной –усиї. „ималу роль у пожвавленн≥ ≥сторичних досл≥джень в≥д≥гравав щом≥с€чний журнал Ђ и≠евска€ старинаї, заснований 1882 р. у  иЇв≥.

≤сторична наука також характеризувалась р≥зними на≠пр€мами й теч≥€ми. —вою д≥€льн≥сть продовжували двор€н≠ськ≥ ≥сторики. ѕроте дом≥нуючою була буржуазна ≥стор≥о≠граф≥€, €ка в≥дзначалас€ широким спектром ≥деолог≥чних установок ≥ погл€д≥в. ѕрац≥ буржуазних ≥сторик≥в часто м≥стили багат≥ та р≥зноман≥тн≥ фактичн≥ матер≥али, деталь≠но опрацьован≥ й систематизован≥, однак у них нер≥дко ро≠билис€ тенденц≥йн≥ висновки, оц≥нки.

—еред ≥сторик≥в буржуазно-л≥берального напр€му своЇю пл≥дною творч≥стю продовжував вид≥л€тис€ ћ. ≤.  остомаров (1817Ч1885). «-п≥д його пера з'€вл€лис€ все нов≥ й нов≥ прац≥ Ч Ђ√етьманство ¬ыговскогої, Ђ√етьманство ёри€ ’мельницкогої, Ђ–уинаї, Ђћазепаї, Ђѕавел ѕолуботокї та ≥н. ” численних досл≥дженн€х в≥н намагавс€ вир≥шити ним же поставлене завданн€Чвисв≥тленн€ ≥стор≥њ широких народних мас €к основного предмета ≥сторичноњ науки. ¬агомим буй творчий доробок ќ. ћ. Ћазаревського (1834Ч1902), присв€чений ≥стор≥њ Ћ≥во≠бережноњ ”крањни другоњ половини XVIIЧXVII≤ ст. ” прац€х Ђћалороссийские посполитые кресть€не (1648Ч178.'!)ї, Ђќписание старой ћалороссииї, Ђќчерки малороссийских фамилийї, ЂЋюди старой ћало≠россииї та ≥нших в≥н розробив значною м≥рою нон≥ питанн€: форму≠ванн€ на Ћ≥вобережж≥ феодального землеволод≥нн€, перетворенн€ ко≠зацькоњ старшини на пом≥щик≥в та закр≥паченн€ нею сел€н ≥ козак≥в. ѕом≥тну роль в≥д≥гравав ¬. — ≤конников (1841Ч1923), автор фунда≠ментального Ђќпыта русской историографииї. „исленн≥ прац≥ з ≥стор≥њ, археолог≥њ та етнограф≥њ ”крањни написан ¬. Ѕ. јнтонович (1834Ч 1908). —еред них Ч Ђƒосл≥дженн€ про козацтво за актами 1500Ч1648", Ђƒосл≥дженн€ про м≥ста в ѕ≥вденно-«ах≥дн≥й –ус≥ за актами 1432Ч 1798ї, Ђƒосл≥дженн€ про гайдамацтво за актами 1700Ч1768ї, Ђјрхео≠лог≥чн≥ знах≥дки ≥ розкопки в  иЇв≥ ≥  ињвськ≥й губерн≥њї.

« 80-х рок≥в досл≥дженн€ ≥стор≥њ ”крањни розпочала ≥сторик та етнограф народницького, а згодом буржуазно-л≥берального напр€му ќ. я. ™фименко (1848Ч1918). њй належать, зокрема, прац≥ Ђ»стори€ украинского народаї, Ђ опные суды в Ћевобережной ”краинеї, Ђ“урбаевска€ катастрофаї, Ђƒворишнее землевладение в ёжной –усиї, Ђќчерки истории ѕравобережной ”краиныї та ≥н. ƒо к≥нц€ XIX ст. в≥днос€тьс€ початки творчоњ д≥€льност≥ ƒ. ≤. Ѕагал≥€ (1857Ч1932) Ч Ђќчерки из истории колонизаци€ и быта степной окраины ћосковского государстваї, Ђќпыт истории ’арьковского университетаї та ≥н. « л≥бе≠рально-народницьких позиц≥й ≥стор≥ю ”крањни досл≥джував ≤. ѕ. Ќовицький (1844Ч1890). його основна прац€ Ч Ђќчерки истории крес≠ть€нского сослови€ ёго-«ападной –оссии в XVЧXVII векеї. ¬иразне народницьке спр€муванн€ мали ≥сторичн≥ прац≥ ќ. ≤. Ћевицького (1848Ч1922)ЧЂќчерки народной жизни в ћалороссии во второй по≠ловине XVII ст.ї, Ђќчерк внутренней истории ћалороссии во второй половине XVII в.ї, Ђќчерки старинного быта на ¬олыни и ”краинеї. Ѕагато монограф≥й ≥ статей з ≥стор≥њ реформац≥йного руху в ™вроп≥, насамперед рел≥г≥йних воЇн у ‘ранц≥њ, аграрних в≥дносин у ‘ранц≥њ напередодн≥ та п≥д час буржуазноњ революц≥њ к≥нц€ XVIII ст., написав л≥беральний ≥сторик 1. ¬. Ћучицький (1845Ч1918). …ого ж досл≥джен≠н€ про общину на ”крањн≥ мали на соб≥ певний в≥дбиток народницьких концепц≥й. ” 80Ч90-х роках ірунтовн≥ прац≥ з ≥стор≥њ запорозького ко≠зацтва опубл≥кував ƒ.' ≤. яворницький (1855Ч1940). √оловн≥ з них Ч тритомна Ђ≤стор≥€ запор≥зьких козак≥вї, Ђ¬ольност≥ запор≥зьких коза≠к≥вї, Ђ≤ван ƒмитрович —≥рко Ч славний кошовий отаман в≥йська запо≠р≥зьких низових козак≥вї, Ђ„исло ≥ пор€док запор≥зьких с≥чейї, Ђ«а≠пор≥жж€ в залишках старовини та переказах народуї.

« революц≥йно-демократичних позиц≥й ≥стор≥ю ”крањни висв≥тлюва≠ли ≤. я. ‘ранко, —. ј. ѕодолинський, ѕ. ј. √рабовський та ≥н. њхн≥м творам притаманн≥ сп≥вчутливе змалюванн€ т€жкого становища народ≠них мас, п≥дтримка визвольноњ боротьби труд€щих.

ѕол≥тика жорстокого нац≥онального гнобленн€, що њњ проводив царський ур€д (нагадаЇмо про валуЇвський цир≠кул€р 1863 р. ≥ ≈мський акт 1876 p., зг≥дно з €кими заборо≠н€лос€ друкувати л≥тературу украњнською мовою), значно ускладнила розвиток ф≥лолог≥чних наук. ќднак ≥ в цей складний час учен≥ дбали про прогрес украњнського мово≠знавства. «начна робота проводилас€ в галуз≥ лексикогра≠ф≥њ. „исленн≥ прац≥ з ≥стор≥њ украњнськоњ мови, л≥тератури й фольклору написав ѕ. √. ∆итецький (1837Ч1911) Ч Ђќчерк звуковой истории малорусского наречи€ї, Ђќчерк литературной, истории малорусского наречи€ в XVII в. та ≥н. √либоко розробл€в проблеми в≥тчизн€ного мовознав≠ства ќ. ќ. ѕотебн€ (1835Ч1891) ЧЂ»з записок по русской грамматикеї, Ђћысль и речьї, Ђ«аметки о малорусском наречииї та ≥н. ¬≥домими вченими-ф≥лологами були ‘. √. ћ≥щенко (класична ф≥лолог≥€), ћ, ѕ. ƒашкевич (за≠х≥дноЇвропейська, рос≥йська та украњнська л≥тература), ћ. ≤. ѕетров (украњнське л≥тературознавство). ¬еликий вклад у досл≥дженн€ ≥стор≥њ ≥ теор≥њ украњнськоњ л≥терату≠ри та мовознавства зробив ≤. я. ‘ранко.

” галуз≥ фольклористики й етнограф≥њ пл≥дно працюва≠ли ћ. ‘. —умцов, ѕ. ѕ. „убинський, ћ. ѕ. ƒрагоманов, Ѕ. ƒ. √р≥нченко та ≥н.

–озвиток юридичних наук на ”крањн≥ пов'€заний з ≥менами таких учених, €к ћ. ‘. ¬ладимирський-Ѕуданов (≥сто≠р≥€ рос≥йського, украњнського, литовського ≥ польського права), ќ. ‘.  ист€к≥вський (крим≥нальне право, ≥стор≥€ права ≥ судочинства на ”крањн≥), ¬. ј. Ќезабитковський (м≥жнародне право).

ќтже, в друг≥й половин≥ ’њ’ ст. на ”крањн≥ творило ба≠гато учених, €к≥ кращими зразками своЇњ творчост≥ збага≠тили культуру украњнського народу.

«добутки художньоњ л≥тератури. ”крањнська л≥тература того часу розвивалас€ у т€жких сусп≥льно-пол≥тичних умо≠вах, однак дос€гла високого р≥вн€ розвитку. њњ зростанн€ зумовлювалос€ великим впливом ген≥альноњ творчост≥ “. √. Ўевченка, передовоњ рос≥йськоњ л≥тератури, револю≠ц≥йно-демократичних та нац≥онально-визвольних ≥дей. ¬ украњнськ≥й л≥тератур≥ у суперечливому переплет≥нн≥ й протиборств≥ сп≥в≥снували революц≥йно-демократичний, де≠мократичний ≥ буржуазно-л≥беральний напр€ми. ѕовноњ зр≥≠лост≥ дос€гли вс≥ њњ жанри Чпроза, поез≥€, драматург≥€, публ≥цистика тощо. ƒл€ художнього в≥дображенн€ д≥йснос≠т≥ письменники використовували р≥зн≥ методи. ѕров≥дним серед них став критичний реал≥зм. –озширилас€ тематика л≥тературних твор≥в. ” них з'€вилис€ образи представник≥в р≥зних верств тод≥шнього сусп≥льства, в тому числ≥ Ђнових людейї Ч революц≥йних борц≥в. ¬еликого поштовху розвит≠ков≥ украњнськоњ л≥тератури надав журнал Ђќсноваї (1861Ч1862 pp.). „имало твор≥в письменник≥в —х≥дноњ ”крањни друкувалось у пер≥одичних виданн€х на зах≥дно≠украњнських земл€х Ч Ђ¬ечорниц€хї, Ђћет≥ї, ЂЌив≥ї, Ђѕравд≥ї, Ђ«ор≥ї.  онсол≥дац≥њ л≥тературних сил ”крањни спри€ли альманахи Ђ–адаї, Ђ—тепї, Ђ—кладкаї та ≥н. «нач≠ним фактором збагаченн€ л≥тературного процесу були осо≠бист≥ контакти письменник≥в.

ƒемократичний напр€м в украњнськ≥й л≥тератур≥ пред≠ставл€ла видатна письменниц€ ћарко ¬овчок (ћ. ќ. ¬≥-л≥нська; 1833Ч1907). ” своњй перш≥й зб≥рц≥ ЂЌародн≥ опов≥данн€ї вона гн≥вно засуджувала кр≥посницький лад, ≥з великою любов'ю змалювала образи простих людей. ” п≥≠зн≥ших украњнських ≥ рос≥йських опов≥данн€х, пов≥ст€х, ро≠манах (Ђ≤нституткаї, ЂЋедащиц€ї, Ђћарус€ї, Ђѕанська вол€ї, Ђ армелюкї, ЂЌев≥льничкаї, Ђ«аписки причетникаї та ≥н.) письменниц€ €скраво зобразила боротьбу народних мас проти пом≥щицького гн≥ту, ≥ноземних загарбник≥в, ви≠крила духовну ниц≥сть пров≥нц≥ального панства, створила жив≥ постат≥ виразник≥в ≥нтерес≥в гнобленого люду.

” демократичному русл≥ прот≥кала творч≥сть видатного украњнського байкар€ Ћ. ≤. √л≥бова (1827Ч1893). ¬ алего≠ричн≥й форм≥ в≥н зображував безправне становище сел€н≠ства, свав≥лл€ пом≥щик≥в, кап≥тал≥стичний визиск труд€≠щих, паразитизм чиновник≥в, лицем≥рство ≥ прислужництво (Ђ¬овк та ягн€ї, Ђ¬овк ≥ ¬≥вчар≥ї, Ђўукаї, ЂЋисиц€ ≥ ’ов≠рахї, ЂЋев на облав≥ї та ≥н.), картав користолюбство, обмежен≥сть пан≥вних клас≥в, з теплотою в≥дгукувавс€ про висок≥ моральн≥ €кост≥ простих людей (Ђ’аз€йка й „ел€д≠никиї, Ђ«озул€ й √орлиц€ї, ЂЅджола ≥ ћухиї та ≥н.). ѕо≠пул€рними стали також його л≥ричн≥ поез≥њ та в≥рш≥ дл€ д≥тей.

“алановитий письменник-р≥зночинець ј. ѕ. —видницький (1834Ч1871) створив перший зразок реал≥стичного соц≥ально-побутового роману з сучасного житт€ Ч ЂЋюборацьк≥ї, в €кому показано занепад старосв≥тськоњ родини с≥ль≠ського св€щеника у трьох покол≥нн€х. ÷ей тв≥р засв≥дчив пр€муванн€ украњнськоњ реал≥стичноњ прози до показу ши≠роких еп≥чних картин житт€ сусп≥льства, до анал≥зу склад≠них в≥дносин пореформеного часу. –еволюц≥йним пафосом були пройн€т≥ в≥рш≥ молодого —видницького Ђ”крањно, ма≠ти нашаї, Ђ¬ пол≥ дол€ сто€лаї, Ђ–осте долом березинаї.

яскравою з≥ркою на л≥тературному небосхил≥ засв≥ти≠лос€ ≥м'€ поета-демократа —. ¬. –уданського (1834Ч 1873). Ўирокоњ попул€рност≥ зажили його мелод≥йн≥ л≥рич≠н≥ поез≥њ (Ђѕов≥й, в≥тре, на ¬крањнуї, Ђ“и не мо€ї та ≥н.), написан≥ в народноп≥сенному дус≥. –€д його в≥рш≥в грома≠д€нського звучанн€ (ЂЌад колискоюї, Ђ√ей, бики!ї, ЂЌехай гнетьс€ лозаї, ЂЌе кидай менеї та ≥н.) змальовували долю сел€н-кр≥пак≥в, закликали до боротьби в ≥м'€ св≥тлого майбутнього. —лаву поетов≥ принесли також його гуморис≠тично-сатиричн≥ в≥рш≥ Ч так зван≥ сп≥вомовки.

” 70Ч90-т≥ роки в л≥тературу вв≥йшла нова пле€да ви≠сокоталановитих письменник≥в. ÷е насамперед ≤. —. Ќечуй-Ћевицький (1838Ч1918), €кий створив класичн≥ зразки соц≥ально-побутовоњ пов≥ст≥ та опов≥данн€. –еал≥стично ≥ високохудожньо письменник в≥дтворив житт€, побут та пси≠холог≥ю сел€н, зароб≥тчан, бурлак≥в (Ђћикола ƒжер€ї, ЂЅурлачкаї, Ђ айдашева с≥м'€ї), ≥нтел≥генц≥њ (Ђ’мариї, ЂЌад „орним моремї), духовенства (Ђ—таросв≥тськ≥ ба≠тюшки та матушкиї, Ђјфонський пройдисв≥тї), м≥щан (ЂЌа  ожум'€кахї). ѕисьменник звертавс€ й до ≥сторич≠ноњ тематики (Ђ«апорожц≥ї, Ђћарус€ Ѕогуславкаї, Ђ√еть≠ман ≤ван ¬иговськийї, Ђ н€зь ™рем≥€ ¬ишневецькийї та ≥н.).

Ќа революц≥йно-демократичних засадах базувалас€ творч≥сть ѕанаса ћирного (ѕ. я. –удченко; 1848Ч1920). јвтор новаторських соц≥ально-психолог≥чних роман≥в ≥ по≠в≥стей з народного житт€, в≥н п≥дн≥с украњнську прозу до високого р≥вн€ художньоњ досконалост≥. –омани Ђ’≥ба ре≠вуть воли, €к €сла повн≥?ї, Ђѕов≥€ї, пов≥ст≥ ЂЋих≥ людиї (Ђ“овариш≥ї), ЂЋихо давнЇ ≥ сьогочаснеї, Ђ√олодна вол€ї, п'Їса ЂЋимер≥внаї та ≥нш≥ його твори Ч це велика художн€ епопе€, що в≥дображаЇ житт€ украњнського народу прот€≠гом майже всього XIX ст., особливо п≥сл€ реформи 1861 р. јвтор нещадно викрив кр≥пацтво та його пережитки, весь тогочасний гнобительський лад, створив образи борц≥в за соц≥альне визволенн€.

—луж≥нню ≥деалам трудового народу присв€тив свою творч≥сть революц≥онер-демократ ѕ. ј. √рабовський (1864Ч1902). –озгл€даючи л≥тературу €к Ђживу творчу силу громадського рухуї, в≥н створив на засланн≥ пристрас≠н≥ революц≥йн≥ поез≥њ (зб≥рки Ђѕрол≥сокї, Ђ« п≥вноч≥ї, Ђ обзаї). ” них поет вилив ус≥ своњ палк≥ почутт€ до екс≠плуатованих ≥ гноблених, проголосив непохитну в≥ру в ре≠волюц≥йне перетворенн€ св≥ту.

—п≥вцем трудових низ≥в, виразником њхн≥х над≥й та прагнень був поет-демократ ≤. ≤. ћанжура (1851Ч1893). ” багатьох поез≥€х (зб≥рки Ђ—тепов≥ думи та сп≥виї, ЂЌад ƒн≥промї) в≥н талановито змалював г≥рку долю труд€щого сел€нства, наймит≥в, бурлак≥в, зароб≥тчан, осп≥вував ге≠роњчне минуле украњнського народу.

” 90-х роках розпочалас€ творча д≥€льн≥сть ћ. ћ.  о≠цюбинського (1864Ч1913). ” цей час в≥н поступово зв≥ль≠н€вс€ в≥д культурницьких ≥люз≥й та утверджувавс€ на ре≠волюц≥йно-демократичних позиц≥€х. ” ранн≥х творах (Ђѕ'€тизолотникї, Ђѕо-людськомуї, Ђƒорогою ц≥ноюї, Ђƒл€ загального добраї та ≥н.) письменник показав бла≠городство простих труд≥вник≥в, пробудженн€ в них почутт€ людськоњ г≥дност≥, њхн≥ прагненн€ до вол≥. √ромад€нськ≥ мотиви дзв≥нко зазвучали уже в ранн≥х поез≥€х Ћес≥ ”кра≠њнки (Ћ. ѕ.  осач- в≥тка; 1871Ч1913)ЧЂƒосв≥тн≥ огн≥ї, ЂЅез над≥њ спод≥ваюсьї, Ђ“оваришц≥ на споминї, Ђ—лово,.чому ти не тверда€ криц€ї та ≥н.

” 80Ч90-х роках велику культурну й громадську д≥€ль≠н≥сть розгорнув Ѕ. ƒ. √р≥нченко (1863Ч1910), погл€ди €ко≠го в основ≥ були демократичними, хоч ≥ в≥дзначалис€ су≠перечлив≥стю. ” поез≥€х (зб≥рки Ђѕ≥сн≥ ¬асил€ „айченкаї, Ђѕ≥д с≥льською стр≥хоюї та ≥н.), опов≥данн€х ≥ пов≥ст€х (Ђ—он€чний пром≥ньї, Ђѕ≥д тихими вербамиї та ≥н.) в≥н правдиво в≥добразив житт€ сел€нськоњ б≥дноти, роб≥тник≥в-шахтар≥в, учител≥в тощо. —воЇр≥дним €вищем в украњнськ≥й л≥тератур≥ була поетична творч≥сть я. ≤. ўоголЇва (1823Ч 1898) Чзб≥рки Ђ¬орсклої, Ђ—лобожанщинаї. ” 80-х роках з'€вилис€ перш≥ поез≥њ ¬. ≤. —ам≥йленка (1864Ч1925). Ќай≠повн≥ше його талант розкривс€ у сатиричних ≥ гумористич≠них в≥ршах (Ђ≈льдорадої, Ђяк то весело жить на ¬крањн≥ї, Ђѕатр≥ота ≤ванї та ≥н.).

„ималий внесок у розвиток украњнськоњ л≥тератури зро≠били письменники, що сто€ли здеб≥льшого на буржуазно-л≥беральних позиц≥€х,:Чѕ. ќ.  ул≥ш, ќ. я.  ониський, ќлена ѕч≥лка, ƒ. Ћ. ћордовець та ≥н.

” гострих ≥деолог≥чних кол≥з≥€х розвивалас€ л≥тература на зах≥дноукрањнських земл€х. —тановленн€ њњ демократич≠ного напр€му в≥дбувалос€ п≥д впливом передовоњ сх≥дно≠украњнськоњ та рос≥йськоњ л≥тератури. „имало самобутн≥х твор≥в належить письменников≥-демократу ё. ј. ‘едьковичу (1834Ч1888)Чпоез≥њ Ђƒезертирї, Ђ—тарий жовн≥рї, Ђƒовбушї, Ђ обилиц€ї, ЂЅратт€-опришки, гайда за чаруї, Ђ¬, день скону батька нашого “араса...ї, опов≥данн€ й по≠в≥ст≥ ЂЋюба-згубаї, Ђќпришокї, ЂЅезталанне коханн€ї та ≥н. ” них в≥н €скраво в≥дтворив побут, звичањ, психолог≥ю, над≥њ та прагненн€ гуцул≥в, кликав до боротьби за соц≥аль≠не ≥ нац≥ональне визволенн€, висловив свою глибоку любов до р≥дного краю.

” 70Ч90-х роках у —х≥дн≥й √аличин≥ розцв≥в могутн≥й багатогранний талант письменника, вченого, громадсько-пол≥тичного д≥€ча революц≥йно-демократичного напр€му ≤. я. ‘ранка (1856Ч1916), творч≥сть €кого Ї ун≥кальним €вищем не т≥льки украњнськоњ, а й св≥товоњ культури. ¬≥н створив класичн≥ зразки громад€нськоњ, ф≥лософськоњ та ≥н≠тимноњ л≥рики (зб≥рки Ђ« вершин ≥ низинї, Ђ«≥в'€ле лист€ї, Ђ≤з дн≥в журбиї та ≥н.), змалював величн≥ образи револю≠ц≥онер≥в, осп≥вував соц≥ал≥стичний ≥деал (Ђ амен€р≥ї, Ђ√≥мнї, Ђ“оваришам ≥з тюрмиї та ≥н.). —еред прозових твор≥в, ‘ранка, особливе м≥сце пос≥в бориславський цикл -(опов≥данн€ Ђ–≥пникї, ЂЌа робот≥ї, пов≥ст≥ ЂBoa constric≠torї,.ЂЅорислав см≥Їтьс€ї та ≥.н.),, у €кому €скравими ху≠дожн≥ми фарбами в≥дтворено криваву ≥стор≥ю перв≥сного кап≥тал≥стичного нагромадженн€,, жорстоку експлуатац≥ю роб≥тник≥в п≥дприЇмц€ми, перш≥ виступи роб≥тничого класу.

ѕор€д з. ≤. я. ‘ранком пл≥дно працювала пле€да його талановитих однодумц≥вЧћ. ≤. ѕавлик, Ќ. ≤.  обринська, —.ћ.  овал≥в, “., √. Ѕордул€к, ™. ≤. ярощинська та ≥н.,Ѕагатством тематики, широтою охопленн€ житт€, р≥в≠нем художньоњ, майстерност≥,, новаторством украњнське пи≠сьменство, другоњ половини XIX ст, пос≥ло пом≥тне м≥сце у св≥тов≥й л≥тератур≥.

ƒраматург≥€ ≥ театр. Ќезважаючи на адм≥н≥стративно-цензурн≥ утиски царського ур€ду, украњнська драматург≥€ ≥ театральне мистецтво дос€гли високого р≥вн€ розвитку. ÷е сталос€ завд€ки подвижницьк≥й творч≥й д≥€льност≥ ви≠датних письменник≥в ≥ майстр≥в сцени.

”крањнська драматург≥€ розвивалас€, спираючись на кращ≥ здобутки ус≥Їњ л≥тератури, на драматург≥чн≥ тради≠ц≥њ ≤. ѕ.  отл€ревського, “. √. Ўевченка, на досв≥д пере≠довоњ рос≥йськоњ драматург≥њ. ÷ей розвиток нерозривно по≠в'€заний ≥з театром, оск≥льки пров≥дн≥ драматурги були водночас орган≥заторами ≥ кер≥вниками театральних труп. ќстаточно утвердившись на позиц≥€х критичного реал≥зму, украњнська драматург≥€ збагатилас€ дес€тками нових п'Їс, нер≥дко першор€дноњ сусп≥льно-культурноњ та художньоњ ц≥нност≥, в €ких порушувалис€ важлив≥ проблеми житт€ народу, висв≥тлювалис€ найголовн≥ш≥ конфл≥кти того часу, змальовувалас€ ц≥ла галере€ образ≥в пореформеноњ доби.

ƒраматург≥чна спадщина ћ. Ћ.  ропивницького (1840Ч 1930) Чце понад 40 п'Їс. —еред них: Ђƒай серцю волю, за≠веде в неволюї, Ђƒоки сонце з≥йде, роса оч≥ вињстьї, Ђ√ли≠тай, або ж павукї, Ђƒв≥ с≥м'њї, водев≥ль Ђѕо рев≥з≥њї, жарт Ђѕошились у дурн≥ї та ≥н. ” пост≥йних творчих пошуках драматург ≥шов шл€хом поглибленн€ психолог≥чних харак≠теристик своњх героњв, використанн€ скарб≥в усноњ народноњ творчост≥, розширенн€ жанр≥в украњнськоњ драматург≥њ. ’а≠рактерною особлив≥стю  ропивницького Ї незвичайне вм≥н≠н€ добирати ≥ майстерно представл€ти типов≥ соц≥альн≥ €ви≠ща, створювати характерн≥ побутов≥ сцени, малювати дра≠матичн≥ картини народного житт€.

Ѕагатогранним був талант письменника ≥ драматурга ћ. ѕ. —тарицького (1840Ч1904), автора численних ≥сто≠ричних роман≥в (трилог≥€ Ч Ђѕеред буреюї, ЂЅур€ї, ЂЅ≥л€ пристан≥ї; Ђ–уњнаї, Ђћолод≥сть ћазепиї, Ђ–озб≥йник  армелюкї). ƒбаючи про розширенн€ репертуару украњнського театру, —тарицький вправно обробив р€д малосцен≥чних п'Їс р≥зних автор≥в та ≥нсцен≥зував багато прозових твор≥в украњнських, рос≥йських та заруб≥жних письменник≥в Ч Ђ«а двома зайц€миї, Ђ–≥здв€на н≥чї, Ђ“арас Ѕульбаї, Ђ—орочинський €рмарокї, Ђ”топленаї, Ђёрко ƒовбишї, Ђ÷иган≠ка јзаї та ≥н. ѕереосмислен≥ та значно художньо удоско≠нален≥, ц≥ обробки стали по сут≥ новими самост≥йними тво≠рами. —еред власних п'Їс —тарицького найв≥дом≥ш≥ соц≥аль≠но-побутов≥ драми ЂЌе судилосьї, Ђќй, не ходи, √рицю, та й на вечорниц≥ї, Ђ“аланї, ≥сторичн≥ драми ЂЅогдан ’мельницькийї, Ђћарус€ Ѕогуславкаї, Ђќстанн€ н≥чї, низ≠ка дотепних водев≥л≥в. ” основ≥ своњй творч≥сть —тарицького реал≥стична, демократична зм≥стом ≥ спр€муванн€м, перейн€та гар€чим почутт€м любов≥ до р≥дного народу та його героњчного минулого.

Ќайвизначн≥шою постаттю в украњнськ≥й драматург≥њ другоњ половини XIX ст. Ї ≤.  .  арпенко- арий (“об≥левич; 1845Ч1907). …ого драми та комед≥њ пор€д ≥з п'Їсами  ропивницького ≥ —тарицького становили м≥цну основу ре≠пертуару украњнського реал≥стичного театру. ” драм≥ ЂЅур≠лакаї змальовано глибоко правдив≥ картини приниженн€ ≥ визиску сел€нства багат≥€ми, подано образ шукача прав≠ди, що утверджував ≥дею непримиренност≥ до будь-€коњ со≠ц≥альноњ несправедливост≥.  омед≥€ Ђ–озумний ≥ дуреньї показуЇ народженн€ прошарку Ђхаз€йновитих мужик≥вї, €к≥ перетворювалис€ в нову експлуататорську силу. ” план≥ психолог≥чноњ соц≥ально-побутовоњ драми написан≥ в≥дом≥ п'Їси ЂЌаймичкаї, ЂЅезталаннаї. Ќевмирущу славу драма≠тургов≥ принесли його сатиричн≥ комед≥њ Ђћартин Ѕорул€ї, Ђ—то тис€чї, Ђ’аз€њнї, у €ких висм≥€но гонитву багат≥њв р≥зного кал≥бру за наживою, њхню глитайську психолог≥ю.  ≥лька п'Їс  арпенко- арий присв€тив ≥сторичному мину≠лому ”крањни (ЂЅондар≥внаї, Ђ—ава „алийї та ≥н.). “во≠рам драматурга притаманн≥ незвичайна емоц≥йн≥сть, л≥рич≠н≥сть, напружен≥сть ситуац≥њ, €скрав≥сть мови персонаж≥в, показ орган≥чних зв'€зк≥в людини з њњ оточенн€м. Ђя вз€в житт€ї,Ч говорив драматург ≥ цим визначив основний принцип своЇњ творчост≥.

ƒраматичн≥ твори писали також прозањки ≤. —. Ќечуй-Ћевицький (Ђћарус€ Ѕогуславкаї, ЂЌа  ожум'€кахї), ѕа≠нас ћирний (ЂЋимер≥внаї, Ђѕеремудривї), Ѕ. ƒ. √р≥нченко (Ђ—теповий г≥стьї, Ђясн≥ зор≥ї) та ≥н.

¬идатним майстром драматург≥њ був ≤. я. ‘ранко. ¬≥н створив класичн≥ зразки соц≥ально-психолог≥чноњ драми (Ђ”крадене щаст€ї, Ђ”чительї), народноњ комед≥њ (Ђ–€≠бинаї), романтично-легендарних твор≥в на ≥сторичному ма≠тер≥ал≥ (Ђ—он кн€з€ —в€тославаї, Ђ ам'€на душаї) та ≥н. ” них правдиво в≥дображено картини народного житт€, сусп≥льн≥ процеси, що в≥дбувалис€ на зах≥дноукрањнських земл€х в останн≥й чверт≥ стол≥тт€.

≤дейна глибина, демократичний пафос соц≥ального ви≠критт€, сила реал≥стичного проникненн€ в сусп≥льн≥ в≥дно≠сини, в морально-етичн≥ засади пореформеноњ доби Ч все це св≥дчило про новаторський характер украњнськоњ драматур≠г≥њ другоњ половини XIX ст.

”крањнський драматичний театр по сут≥ був п≥д заборо≠ною. «г≥дно з в≥домим ≈мським указом 1876 р. зовс≥м не допускалис€ Ђр≥зн≥ сцен≥чн≥ вистави на малоруському нар≥чч≥ї. 1881 p. цар дозволив ставити п'Їси украњнською мо≠вою, €кщо вони пропущен≥ цензурою ≥ схвален≥ генерал-гу≠бернатором. ќднак ≥ в цей час категорично заборон€лос€ створювати Ђспец≥ально малорос≥йський театрї. ÷ензура обмежувала тематику украњнських п'Їс мотивами побуту або ж коханн€. Ќе дозвол€лос€ в≥дображати на сцен≥ ≥сто≠ричн≥ под≥њ, €к≥ нагадували б про колишн≥ Ђвольност≥ї украњнського народу, його боротьбу за незалежн≥сть. 1883 р. кињвський генерал-губернатор заборонив д≥€льн≥сть украњнських театральних труп на територ≥њ п'€ти п≥двлад≠них йому губерн≥й. ÷€ заборона д≥€ла дес€ть рок≥в. ќтож театральним д≥€чам ”крањни доводилос€ д≥€ти у надзви≠чайно важких умовах.

ѕл≥дним ірунтом, на €кому визр≥вало украњнське профес≥йне сцен≥ч≠не мистецтво, був аматорський театр. ” 1861 Ч1862 pp. д≥€в аматор≠ський театр полтавськоњ нед≥льноњ школи, орган≥зований ¬. Ћободою та ≥н. ¬осени 1859 р. розпочав свою творчу д≥€льн≥сть самод≥€льний драматичний колектив у  ињвському ун≥верситет≥ (ћ. ѕ. —тарицький, ћ. ¬. Ћисенко, ѕ. ѕ. „убинський та ≥н.). « 1861 по 1866 р. багато вистав у „ерн≥гов≥ показав аматорський колектив п≥д назвою Ђ“ова≠риство, кохаюче р≥дну мовуї. јктивну участь у його орган≥зац≥њ брали Ћ. ≤. √л≥бов, ќ. ¬. ћаркович, ќ. ћ. Ћазаревський та ≥н. 1871 р. цей театр п≥д кер≥вництвом ≤, Ћагоди в≥дновив свою д≥€льн≥сть та про≥сну≠вав до к≥нц€ стол≥тт€. ¬еликим усп≥хом користувавс€ —умський аматор≠ський театр (1865Ч1875 pp., кер≥вник ¬. Ѕабич).

1872 р. виник Ђѕерший музично-драматичний гурток м.  иЇваї (ћ. ѕ. —тарицький, ћ. ¬. Ћисенко, ѕ. ѕ. „убинський, ќ. ќ. –усов, ќ. ≤. Ћевицький та ≥н.), €кий ≥снував майже дес€ть рок≥в, незважаючи на заборони й утиски. ” 60Ч70-х роках д≥€ли аматорськ≥ театри у Ѕобринц≥ та ™лисаветград≥. —аме в них починали свою д≥€льн≥сть ћ. Ћ.  ропивницький та ≤.  .  арпенко- арий. „имало аматорських колектив≥в виникаЇ у м≥стах ≥ селах, на промислових п≥дприЇмствах у 80Ч90-х роках.

1882 p. M.  ропивницький створив перш≥/ украњнську профес≥йну трупу. ƒо нењ були запрошен≥ актори-профес≥онали ≥ аматори  . —то€н-ћаксимович, ≤. Ѕурлака, ћ. —адовський, Ќ. ∆аркова, ќ. ћаркова, ћ. «апьковецька, Ћ. ћанько, ќ. ¬≥рина, ј. ћаксимович. ƒо њњ репертуару ув≥йшли ЂЌаталка ѕолтавкаї ≤.  отл€ревського, ЂЌазар —тодол€ї “. Ўевченка, Ђ„орноморц≥ї ћ. —тарицького, Ђ—ватанн€ на √ончар≥вц≥ї та ЂЎельменко-денщикї √.  в≥т-ки-ќснов'€ненка та ≥н. ћ.  ропивницький поповнив його своњми п'Їсами Ђ√литай, або ж павукї, Ђƒоки сонце з≥йде, роса оч≥ вињстьї, етюдом Ђѕо рев≥з≥њї. ¬истави трупи р≥зко вид≥л€лис€ на тл≥ тод≥шнього театру €к зм≥стом, так ≥ ви≠конанн€м.  ропивницький-режисер прагнув до ≥дейно-ху≠дожньоњ ц≥л≥сност≥ спектакл≥в, до гармон≥йного поЇднанн€ таких компонент≥в, €к акторська гра, художнЇ оформленн€, музика, сп≥ви, танц≥.  ошти трупи складалис€ лише з ка≠совоњ виручки.  олектив не мав стац≥онарного прим≥щенн€ ≥ був приречений на мандр≥вне житт€.

” 1883 р. директором трупи став ћ. —тарицький, а ћ.  ропивницький залишивс€ режисером ≥ актором. ќб'Їд≠нанн€ найвидатн≥ших д≥€ч≥в украњнського театру благотвор≠но в≥дбилос€ на творчому зростанн≥ трупи. њњ склад попов≠нивс€ новими талановитими акторами (ћ. —адовська-Ѕар≥лотт≥, √. «атиркевич- арпинська, ѕ. —аксаганський, ≤.  арпенко- арий, ¬. √рицай, ё.  осиненко, ћ. ћаньк≥вський та ≥й.), а репертуар ;Чновими постановками (Ђ«а двома зайц€миї ћ. —тарицького, Ђ«апорожець за ƒунаЇмї —. √улака-јртемовського, Ђ”топленаї ћ. —тарицького та ≥н.). Ѕезпосередню п≥дготовку музичних та вокальних сил трупи зд≥йснював ћ. Ћисенко. ¬она могла ставити й опер≠н≥ спектакл≥. 1885 р. трупа, €ка нал≥чувала близько ста ос≥б, розд≥лилас€ на дв≥ Ч п≥д кер≥вництвом ћ.  ропивницького ≥ п≥д кер≥вництвом ћ. —тарицького.

” труп≥ ћ.  ропивницького були з≥бран≥ найталановит≥ш≥ сили тод≥шнього украњнського театру: ћ. «аньковецька, ћ. —адовський, ѕ. —ак≠саганський, ћ. —адовська-Ѕар≥лотт≥, √. «атиркевич- арпинська, A. ћаксимович, ≤. «агорський, ј. ѕереверзЇва, ќ. ћаркова, ƒ. ћова, ѕ.  арпенко, Ћ.  в≥тка та ≥н.  ер≥вник запровадив нову систему орга≠н≥зац≥њ трупи Ч товариство на па€х, до €кого входило дес€ть пров≥дних актор≥в, що колег≥ально ппр≥њиунали питанн€ репертуару, маршруту, найму ≥ зв≥льненн€, дисципл≥ни. “рупа в≥дновила вистави попередн≥х рок≥в, ≥нсцен≥зувала мов≥ п'Їси 1.  врпенка- арогоЧ ЂЅондар≥внаї, ЂPoзумний ≥ дуреньї, ЂЌаймичкаї, ЂЅезталаннаї, Ђћартин Ѕорул€ї. «а роки своЇњ д≥€льност≥ (1885Ч1888) трупа в≥дв≥дала понад двадц€ть м≥ст ”крањни, а також ѕетербург ≥ ћоскву, де користувалас€ д≥йсно тр≥умфальним усп≥хом.

“рупа ћ. —тарицького (™. Ѕо€рська, ќ. ¬≥рина, ћ. ћаньк≥вська, B. √рицай, ё.  осиненко, Ћ. ћанько, Ћ. Ћ≥ницька, ё. Ўостак≥вська та ≥н.) також базувалас€ на товариських засадах. ≤дейн≥ та орган≥зац≥йн≥ принципи, запроваджен≥  ропивницьким ≥ —тарицьким п≥д час њх≠ньоњ сп≥льноњ роботи, ≥ тут залишилис€ в сил≥. «а роки своЇњ д≥€льност≥ (1885Ч1891) трупа в≥дновила вистави ЂЌаталка ѕолтавкаї, ЂЌазар —тодол€ї, Ђ—ватанн€ на √ончар≥вц≥ї, Ђ√литай, або ж павукї, Ђƒай сер≠цю волю, заведе в неволюї, Ђƒоки сонце з≥йде, роса оч≥ вињстьї, Ђ«а двома зайц€миї, Ђ«апорожець за ƒунаЇмї, Ђ„орноморц≥ї, Ђ”топленаї, Ђ√аркушаї.  р≥м того, репертуар поповнивс€ п'Їсами ЂЌе судилосьї, Ђёрко ƒовбишї, Ђ рути, та не перекручуйї та ≥н. ћ. Ћисенко написав музику до вистав Ђќй, не ходи, √рицю, та й на вечорниц≥ї, Ђ–≥здв€на н≥чї, ЂЌ≥ч п≥д ≤вана  упалаї. “рупа розширила територ≥альн≥ меж≥ д≥€льност≥ украњнського театру: вона гастролювала у  риму, на  убан≥, ѕоволж≥, в ѕольщ≥, Ѕ≥лорус≥њ, на  авказ≥, в≥дв≥дала ћоскву та ѕетер≠бург. —прийн€вши кращ≥ здобутки тод≥шнього репертуару, колектив то рував нов≥ шл€хи в напр€м≥ порушенн€ сусп≥льно значущих питань, в≥д≥грав значну роль у дальшому розвитку музичного жанру, п≥дн≥с мистецтво театральноњ режисури.

” подальшому кращ≥ традиц≥њ перших украњнських про≠фес≥йних колектив≥в продовжили нов≥ велик≥ трупи: ћ. —адовського (д≥€ла з 1888 по 1898 p.), M.  ропивницького (1888Ч1893; 1894Ч1900), ѕ. —аксаганського та ≤.  арпенка- арого (1890Ч1909). њхню основу складало суз≥р'€ в≥≠домих нам актор≥в. «'€вилис€ й нов≥ талановит≥ сили Ч ‘. Ћевицький, √. Ѕорисогл≥бська, ≤. «агорський, ƒ. √ай≠дамака, ¬. ћарченко, ≤. ћар'€ненко та ≥н.

 р≥м великих драматичних колектив≥в, у 80Ч90-х роках на ”крањн≥ д≥€ло к≥лька дес€тк≥в украњнсько-рос≥йських труп, створених колишн≥ми акторами. ” м≥стах, де ≥снували спец≥альн≥ театральн≥ прим≥щенн€, грали сезонн≥ рос≥йськ≥. трупи. 1891 р. у  иЇв≥ був орган≥зований перший пост≥йний рос≥йський театр ћ. —оловцова.

1864 р. у Ћьвов≥ було засновано украњнський профес≥й≠ний театр Ђ–уська бес≥даї, €кий очолив ќ. Ѕачинський. …ого репертуар складавс€ ≥з твор≥в наддн≥пр€нських ≥ за≠х≥дноукрањнських письменник≥в, кращих зразк≥в Ївропей≠ськоњ драматург≥њ.  олектив усп≥шно гастролював у м≥стах —х≥дноњ √аличини та ѕ≥вн≥чноњ Ѕуковини. ќднак незабаром через гостре суперництво м≥ж москвоф≥лами ≥ народовц€ми за вплив на нього театр почав занепадати, …ого п≥днесенню багато в чому спри€в ћ.  ропивницький, €кий у середин≥ 70-х рок≥в працював тут за запрошенн€м. —аме тод≥ зах≥д≠ноукрањнськ≥ гл€дач≥ познайомилис€ з новими п'Їсами украњнськоњ та рос≥йськоњ класики. ” театр≥ виросли тала≠новит≥ актори Ч ≤. √риневицький, ћ. –оманович та ≥н. Ѕа≠гато зусиль дл€ розвитку театральноњ культури —х≥дноњ √аличини доклав ≤. ‘ранко.

«агалом украњнський театр другоњ половини XIX ст. дос€г глибокоњ народност≥, нац≥ональноњ своЇр≥дност≥, зм≥стов≠ност≥, великоњ критично-викривальноњ сила ≥ високоњ худож≠ньоњ довершеност≥.

ѕ≥днесенн€ музичноњ культури. ”мови, що склалис€ внасл≥док ур€дових заборон, були неспри€тливими й дл€ розвитку украњнськоњ музики. ќднак завд€ки зусилл€м передових д≥€ч≥в культури ≥ в ц≥й галуз≥ в≥дбулис€ велик≥ зру≠шенн€. ƒ≥йового поштовху, €к ми знаЇмо, завдали украњн≠ськ≥ драматичн≥ профес≥йн≥ трупи, що широко пропагували украњнськ≥ народн≥ мелод≥њ, здобутки профес≥йноњ музики, самотужки ставили оперн≥ спектакл≥. ћ.  ропивницький також знаний €к сп≥вак ≥ композитор (зокрема, велику по≠пул€рн≥сть здобули його п≥сн€ Ђ—оловейкої та дует Ђƒе ти бродиш, мо€ долеї). ”крањнська музична культура по≠ширювалас€ завд€ки концертно-виконавськ≥й д≥€льност≥ ћ. Ћисенка та створених ним хорових колектив≥в, що гастролювали на ”крањн≥.

ѕ≥днесенню музичного мистецтва на ”крањн≥ спри€ли видатн≥ рос≥йськ≥ композитори. “ак, р€д авторських кон≠церт≥в на початку 90-х рок≥в дали ѕ. ≤. „айковський ( ињв, ќдеса, ’арк≥в), —. ¬. –ахман≥нов ( ињв та ’арк≥в), ћ. ј. –имський- орсаков (ќдеса). «начну роль в≥д≥грали в≥дд≥ленн€ –ос≥йського музичного товариства, що виникли в р€д≥ великих м≥ст ”крањни. ѕри них були заснован≥ му≠зичн≥ школи, €к≥ згодом перетворилис€ на училища. ”  иЇ≠в≥, ’арков≥ та ќдес≥ д≥€ли рос≥йськ≥ оперн≥ театри. ќднак н≥ вони, н≥ в≥дд≥ленн€ –ос≥йського музичного товариства не займалис€ пропагандою украњнськоњ музики.

¬еликим надбанн€м украњнського мистецтва Ї творч≥сть багатьох композитор≥в. ”же в перший пореформений р≥к славетний сп≥вак —. — √улак-јртемовський (1813Ч1873) завершив створенн€ першоњ украњнськоњ опери Ђ«апорожець за ƒунаЇмї, €ка стала м≥цним п≥дірунт€м нац≥онального оперного мистецтва. ƒовге сцен≥чне житт€ цьому творов≥ забезпечили демократичний характер сюжету, мелод≥йн≥сть музики, що ув≥брала барви украњнського п≥сенного мелосу, колоритн≥сть образ≥в, соковитий народний гумор.  омпози≠торов≥ належать також в≥дом≥ п≥сн≥ Ђ—тоњть €в≥р над во≠доюї ≥ Ђ—пать мен≥ не хочетьс€ї.

ѕерлиною украњнськоњ класики стала виразна музична картина з народного житт€ Ђ¬ечорниц≥ї ѕ. ≤. Ќ≥щинського (1832Ч1896). ÷ентральна частина њњ Ч знаменитий чоло≠в≥чий хор Ђ«акувала та сива зозул€ї, в €кому в≥дображен≥ стражданн€ козак≥в у турецьк≥й невол≥, њхнЇ непереборне прагненн€ до визволенн€. ” музичн≥й спадщин≥ композито≠ра Ї обробки народних п≥сень Ђѕро козака —офронаї, Ђѕро Ѕайдуї, романси Ђѕорадаї, Ђ” д≥бров≥ чорна галкаї. ѕал≠кий в≥дгук широкого слухача завоювала опера ћ. ћ. јркаса (1853Ч1909) Ђ атеринаї на текст однойменноњ поеми “. √. Ўевченка. ¬она в≥дзначалас€ хвилюючим сюжетом., мелод≥йним багатством ≥ сп≥вуч≥стю.

√оловне у творчому доробку ѕ. ѕ. —окальського (1832Ч 1887) Ч опери Ђћазепаї (за поемою ќ. —. ѕушк≥на Ђѕол≠таваї), Ђћайська н≥чї, Ђќблога ƒубнаї (обидв≥ за ћ. ¬. √оголем), фантаз≥њ Ђ”крањнськ≥ вечориї, ЂЌа беретах ƒунаюї та ≥нш≥ фортеп≥анн≥ твори, а також романси ≥ хо≠ри. …ого перу належить кап≥тальна теоретична прац€ Ђ–ус≠ска€ народна€ песн€, великорусска€ и малорусска€, в ее строении мелодическом и ритмическом...ї, в €к≥й проводи≠лас€ думка про зв'€зок нац≥ональних особливостей мелоди≠ки народноњ п≥сн≥ з мовою даноњ нац≥ональност≥. ћ. ћ.  алачевський (1851Ч1910) написав в≥дому Ђ”крањнську сим≠фон≥юї, в основу €коњ л≥г народноп≥сенний матер≥ал (Ђ¬≥≠ють в≥триї, Ђƒ≥вка в с≥н€х сто€лаї, Ђѕобратавс€ сок≥л з сизокрилим орломї, Ђќй, джиіуне, джиіунеї та ≥н.). ѕе≠реважаючий настр≥й симфон≥њ Ч св≥тла л≥рика, лаг≥дний гумор.

«начним дос€гненн€м стала —имфон≥€ соль-м≥нор ¬. ≤. —окальського (1863Ч1919).  омпозиторов≥ належить також к≥лька оркестрових твор≥в, фортеп≥анн≥ м≥н≥атюри, багато романс≥в, дит€ча опера Ђ–≥пкаї та ≥н. ѕонад 30 тво≠р≥в на слова “. √. Ўевченка (Ђ“ака њњ дол€ї, Ђ”топтала стежечкуї, Ђякби мен≥ черевичкиї та ≥н.), низку романс≥в ≥ (серед них Ђƒивлюсь € на небої на слова ћ. ѕетренка) ≥ аранжировок створив ¬. ≤. «аремба (1833Ч1902).

÷≥лу епоху в музичному житт≥ ”крањни становить твор≠ч≥сть ћ. ¬. Ћисенка (1842Ч1912) Чвеликого украњнського композитора, блискучого п≥ан≥ста-в≥ртуоза, талановитого хорового диригента, педагога, музикознавц€ ≥ активного громадського д≥€ча демократичного напр€му. …ому суди≠лос€ стати основоположником украњнськоњ класичноњ му≠зики.

ќсновн≥ творч≥ здобутки ћ. ¬. Ћисенка припадають на 70Ч90-т≥ ро≠ки.  омпозитор обробив та опубл≥кував понад 600 зразк≥в украњнського музичного фольклору, створив великий цикл Ђћузика до Ђ обзар€ї “. √. Ўевченкаї, €кий включав понад 80 твор≥в р≥зних жанр≥в ≥ форм. –≥зноман≥тн≥ за темами ≥ настро€ми романси, дуети ≥ хори написан≥ на тексти ≤. я. ‘ранка (ЂЅезмежнеЇ полеї), ™. ѕ. √реб≥нки (Ђ„овенї, ЂЌ≥, мамо, не можна...ї), —. ¬. –уданського (Ђ“и не мо€ї), √. √ейне (Ђ оли розлучаютьс€ двоЇї) та ≥н. «разком нац≥ональноњ героњко-патр≥отичноњ опери стала монументальна народна музична драма Ћисенка Ђ“а≠рас Ѕульбаї. Ќа сюжети пов≥стей ћ. ¬. √огол€ написан≥ також опери Ђ–≥здв€на н≥чї, Ђ”топленаї.  омпозитор створив музику до п'Їси ≤. ѕ.  отл€ревського ЂЌаталка ѕолтавкаї, оперету Ђ„орноморц≥ї, ди≠т€ч≥ опери Ђ оза-дерезаї, Ђѕан  оцькийї, Ђ«има ≥ ¬еснаї.

Ќа високий ступ≥нь профес≥онал≥зму Ћисенко п≥дн≥с ≥нструменталь≠ну музику. ¬≥н Ї автором симфон≥чноњ фантаз≥њ Ђ озак-шумкаї, Ђ‘анта≠з≥њї та Ђ≈лег≥йного капричч≥ої дл€ скрипки ≥ фортеп≥ано, струнних квар≠тет≥в ≥ тр≥о,, п'Їс дл€ в≥олончел≥. Ќим створено багато твор≥в дл€ фор≠теп≥ано (Ђ√ероњчне скерцої, Ђ”крањнська сюњтаї, Ђ онцертний полонез є 1ї, Ђћр≥€ї, ЂЅаркаролаї, Ђ≈лег≥€ї та ≥н.). “еоретичн≥ прац≥ Ћисенка ззклали науков≥ основи нац≥ональноњ музичноњ фольклористики. “ворча спадщина великого композитора стала невичерпним джерелом укра≠њнськоњ музичноњ культури.

–озвиток музики на зах≥дноукрањнських земл€х також стимулювавс€ драматичним театром. ” багатьох п'Їсах му≠зичн≥ номери були орган≥чною часткою спектакл≥в, €к≥ на≠зивалис€ Ђкомед≥о-операї, Ђмелодрамаї, Ђоперетаї. «нач≠ного поширенн€ набув хоровий рух, завд€ки €кому виникло чимало музичних шк≥л ≥ музично-видавничих орган≥зац≥й, ƒ≥€ли хоров≥ товариства Ђ“орбанї, ЂЋьв≥вський Ѕо€нї. ћа≠совими стали збирацтво ≥ вивченн€ музичного фольклору.

≤з народноп≥сенними джерелами пов'€зана творч≥сть одного з перших украњнських композитор≥в-профес≥онал≥в √аличини ћ. ћ. ¬ербицького (1815Ч1870). йому належать хоров≥ твори Ђ«апов≥тї на в≥рш≥ “. Ўевченка, Ђѕокл≥нї на в≥рш≥ ё. ‘едьковича, музика до театральних вистав, близь≠ко дес€ти симфон≥й-увертюр. «разки профес≥йноњ нац≥ональ≠ноњ музики створив ≤. ј. Ћавровський (1822Ч1873) Ч автор багатьох хор≥в (Ђ озак до торбанаї, Ђќс≥ньї, Ђ–уська р≥ч≠каї, Ђ«асп≥вай ми, солов≥юї та ≥н.), п≥сень, музики до дра≠матичних спектакл≥в.

Ўирокою попул€рн≥стю на зах≥дноукрањнських земл€х, зокрема на ѕ≥вн≥чн≥й Ѕуковин≥, користувалас€ музика ≤. ≤. ¬оробкевича (1863Ч1903). —еред його хорових тво≠р≥в Ч композиц≥њ на слова “. Ўевченка, ≤. ‘ранка, ё. ‘едьковича. «наними були його п≥сн≥ ЂЌад ѕрутом у луз≥ї, Ђ«аграй ми, цигане старийї, Ђ—онце с€ сховалої, Ђ—ин≥ оч≥ї, вальси, мазурки, польки, музика до спек≠такл≥в.

¬. √. ћатюк (1852Ч1912) працював здеб≥льшого у во≠кальних жанрах. ¬≥дом≥ його хори (Ђ–уська п≥сн€ї, ЂЅоле≠слав  ривоустий п≥д √аличемї), п≥сн≥ (Ђ¬есн≥вкаї на слова ћ. Ўашкевича). ÷ентральне м≥сце серед музично-драма≠тичних твор≥в ј.  . ¬ахн€нина (1841Ч1908) належить опе≠р≥ Ђ упалої. ћелод≥€ його хору Ђѕо морю, по морюї п≥зн≥≠ше стала основою революц≥йноњ п≥сн≥ ЂЎал≥йте, шал≥йте, скажен≥ катиї. √либиною почутт≥в в≥дзначалис€ хори ≥ ро≠манси ƒ. ¬. —≥чинського (1865Ч1909) ЧЂƒаремне, п≥снеї, Ђѕ≥сне мо€ї, Ђ≤з сл≥з моњхї та ≥н. ќснову творчост≥ ќ. …. Ќижанк≥вського (1862Ч1919) також становили хо≠ров≥ твори (Ђ« окрушк≥вї, Ђ√ул€лиї, Ђ¬еч≥рн€ п≥сн€ї). ѕо≠пул€рними були його дуети ЂЋюблю дивитисьї, Ђƒо ласт≥в≠киї. «ах≥дноукрањнськ≥ композитори брали активну участь у громадсько-культурному житт≥, видавали п≥дручники з музики тощо.

ќтже, в друг≥й половин≥ XIX ст. украњнськ≥ композито≠ри створили чимало безц≥нних музичних скарб≥в, вивели нац≥ональну музику на новий щабель поступу.

ќбразотворче мистецтво й арх≥тектура. ’арактерним дл€ украњнського образотворчого мистецтва другоњ полови≠ни XIX ст. було становленн€ його на позиц≥€х реал≥зму, на≠родност≥, життЇвоњ правди. Ќа розвитку художнього житт€ на ”крањн≥, на утвердженн≥ демократичних тенденц≥й у живопису позначилась д≥€льн≥сть “овариства пересувних ху≠дожн≥х виставок (Ђпередвижникиї), що виникло 1870 р. в –ос≥њ. „ленами його було багато украњнських митц≥в. ¬и≠сокоњ профес≥йноњ майстерност≥ украњнськ≥ художники про≠довжували набувати в ѕетербурзьк≥й јкадем≥њ мистецтв. ¬ ќдес≥, ’арков≥,  иЇв≥ в≥дкрилис€ малювальн≥ школи (згодом училища).  онсол≥дац≥њ мистецьких сил ”крањни спри€ли “овариство п≥вденнорос≥йських художник≥в у ќде≠с≥,  ињвське товариство художн≥х виставок, “овариство дл€ розвою руськоњ штуки у Ћьвов≥, “овариство харк≥вських художник≥в та ≥нш≥ об'Їднанн€.

¬ украњнському живопису ч≥тко окреслились ≥ набули специф≥чних ознак ус≥ жанри. ѕ≥д впливом демократичних тенденц≥й у розвитку вс≥Їњ культури па перше м≥сце вису≠ваЇтьс€ побутовий жанр, €кий безпосередньо в≥дображаЇ житт€ народу. “ематичн≥ рамки цього жанру розширюють≠с€, в≥н збагачуЇтьс€ на нов≥ сюжети ≥ м≥цн≥ше пов'€зуЇтьс€ з≥ сусп≥льною проблематикою. ’удожники прагнуть осмис≠лити нового геро€ часу, нов≥ в≥дносини, що складаютьс€ в сусп≥льств≥, знайти й утвердити нов≥ мистецьк≥ ц≥нност≥. «ростанн€ ≥нтересу до минулого ”крањни, до нац≥онально-визвольноњ тематики зумовило п≥днесенн€ ≥сторичного жан≠ру. Ћюбов до р≥дного краю, в≥дчутт€ природи €к суттЇвого чинника в пон€тт≥ Ђбатьк≥вщинаї було основою формуван≠н€ пейзажного жанру, що набуваЇ самост≥йного ≥дейно-естетичного значенн€. ¬загал≥ переважна б≥льш≥сть укра≠њнських митц≥в не були майстрами €когось одного жанру, а волод≥ли багатьма ≥з них.

∆ивописц€ми, €к≥ п≥днесли украњнський побутовий жанр на високий р≥вень, були продовжувач≥ демократичних тра≠диц≥й “. √. Ўевченка Ч Ћ. ћ. ∆емчужн≥ов, ≤. ≤. —око≠лов,  . ќ. “рутовський. “ворча д≥€льн≥сть Ћ. ∆емчужникова (1828Ч1912) пройн€та щирою любов'ю до украњн≠ського народу, його ≥стор≥њ та культури. ¬≥н створив про≠никлив≥ картини Ђ обзар на шл€хуї, Ђ озак њде на —≥чї, Ђ„умаки в степуї та ≥нш≥, був видавцем альбому, присв€≠ченого ”крањн≥ ≥ в пам'€ть шевченк≥вського названого також Ђ∆ивописною ”крањноюї. Ќайвище п≥днесенн€ мисте≠цьких зд≥бностей ≤. ≤. —околова (1823Ч1918), про €кого Ўевченко в≥дгукувавс€ €к про людину, що Ђлюбить наш народ ≥ нашу крањнуї, ви€вилос€ в картинах Ђѕоверненн€ з ярмаркуї, Ђѕроводи рекрут≥вї, Ђѕогор≥льц≥ї, ЂЌ≥ч напе≠редодн≥ ≤вана  упалаї, Ђ–анок п≥сл€ вес≥лл€ в ћалорос≥њї, Ђ”крањнськ≥ д≥вчата ворожать на в≥йкахї. ƒо золотого фонду украњнського живопису по праву належить творча спад≠щина  . ќ. “рутовського (1826-Ч1893).: ћитець з: глибоким знанн€м предмета в≥дтворював побут та звичањ украњнсько≠го ≥ рос≥йського народ≥в (Ђ’оровод у  урськ≥й губерн≥њї, Ђ¬ес≥льний викупї, Ђ ол€дки на ”крањн≥ї, Ђ—орочинський €рмарокї та ≥н.), гостро засуджував сусп≥льн≥ пор€дки (Ђ«биранн€ недоњмок на сел≥ї, Ђ–екрутський наб≥рї, Ђ” судд≥ї та ≤н.). ’удожник залишив багато ≥люстрац≥й до твор≥в “. √. Ўевченка, ћ. ¬. √огол€ та ≥нших письмен≠ник≥в.

” дус≥ ≥дейних иастанов передвижник≥в творив живопи≠сець ≥ граф≥к ѕ. ƒ. ћартинович (1856Ч1933). …ому на≠лежать картини Ђ” канцел€р≥њ волосного писар€ї, Ђ¬нут≠р≥шн≥сть хати козака √рицька √ончара у ¬ерем≥њвц≥ї та ≥н.

’удожник-передвижник ћ. ƒ.  узнецов (1850Ч1929) у творах ЂЌа зароб≥ткиї, ЂЌа с≥нокосї, Ђ” св€тої з тепло≠тою зобразив сцени повс€кденного житт€ народу, п≥дкрес≠лив глибок≥ соц≥альн≥ контрасти (Ђќб'њзд волод≥ньї, Ђћиро≠вий посередникї). Ќеаби€к≥ зд≥бност≥ ви€вив  узнецов у портретному жанр≥. Ћюдина з њњ переживанн€ми була в центр≥ полотен й ≥ншого вдумливого художника, проникли≠вого психолога, тонкого колориста  .  -  останд≥ (1852Ч 1921) ЧЂ¬ людиї, ЂЅ≥л€ хворого товаришаї, Ђ–анн€ вес≠наї, Ђ—тареньк≥ї та ≥н.

¬изначним майстром побутового жанру був академ≥к ћ.  . ѕимоненко (1862Ч1912). ѕереважна б≥льш≥сть його твор≥в, написаних на теми сел€нського житт€, в≥дзначають≠с€ щир≥стю, емоц≥йн≥стю, високою живописною майстерн≥стю. —еред них Ч Ђ—в€точне ворож≥нн€ї, Ђ¬ес≥лл€ в  и≠њвськ≥й губерн≥њї, Ђѕроводи рекрут≥вї, Ђ—ватиї, Ђ—≥нок≥с* та ≥н.

” 80Ч90-х роках у побутовому жанр≥ з'€вилас€ м≥ська тематика. «'€вивс€ ≥ новий герой, найчаст≥ше з найб≥ди≥ших верств населенн€ Ч Ђ¬≥дпочинокї, ЂЌа бульвар≥ї ѕ. ќ. Ќ≥луса, Ђћ≥г бути людиноюї, Ђ–анок у холодн≥йї —. я.  ишин≥вського. ” картин≥ √. ќ. Ћадиженського Ђ¬и≠вантаженн€ гран≥ту в ќдеському портуї вперше в украњн≠ському живопису зроблено спробу змалювати образи ро≠б≥тник≥в.

”крањнська тема пос≥дала ч≥льне м≥сце в творчост≥ ро≠с≥йських художник≥в ќ. ƒ.  ≥вшенка, ¬. ƒ. ќрловського, ј. ≤.  у≥ндж≥, брат≥в ћаковських. ѕроте особливе м≥сце тут належить ≤. ё. –Їп≥ну, ¬изначним €вищем рос≥йського та украњнського ≥сторичного жанру стало його гранд≥озне полотно Ђ«апорожц≥ пишуть листа турецькому султанов≥ї, €ке надовго визначило шл€хи подальших шукань украњн≠ських митц≥в.

≤сторичний жанр в украњнському мистецтв≥ ще не в≥дзначавс€ широтою тематики. ’удожники здеб≥льшого вда≠валис€ до героњчноњ ≥стор≥њ козацтва (Ђ—торожа запор≥зь≠ких вольностейї, Ђ озачий п≥кетї —. ≤. ¬асильк≥вського, Ђѕроводи на —≥чї ќ. √. —ласт≥она, Ђ«апорожц≥ викликають ворога на герцьї ј. ≤.  андаурова, Ђ“ривогаї √. —.  рушевського, Ђѕохорон кошовогої ќ. ќ. ћурашка та ≥н.).

¬идатним украњнським художником-реал≥стом був — ≤. ¬асильк≥вський (1854Ч1917). Ќайц≥нн≥ше у його до≠робку Ч твори, присв€чен≥ р≥дн≥й природ≥,Ч Ђ озача лева≠даї, Ђ«алишки в≥кового л≥суї, Ђ—теп на ”крањн≥ї, Ђ–анокї та ≥н. —воЇр≥дн≥стю баченн€ природи в≥дзначалис€ картини ≤. ѕ. ѕохитонова (1850Ч1923) Ч Ђ«имов≥ сут≥нки на ”крањ≠н≥ї, Ђ—≥ножатьї, Ђќтара на тирл≥ї. „ар≥вн≥сть р≥дноњ земл≥ прагнув розкрити у своњх пейзажах  . я.  рижицький (1858Ч1911)ЧЂ’ут≥р на ”крањн≥ї, Ђѕеред грозоюї, ЂЋ≥≠сов≥ дал≥ї, Ђ осар≥ на ”крањн≥ї, Ђ∆ниваї. ÷≥нним надбан≠н€м украњнськоњ художньоњ культури Ї твори ѕ. ќ. Ћевчен≠ка (1856Ч1917) та ћ. —. “каченка (1860Ч1916), €к≥ реп≠резентували л≥ричний струм≥нь у розвитку реал≥стичного пейзажу.

” творчост≥ зах≥дноукрањнських художник≥в, €к≥ здобу≠вали осв≥ту у ¬≥дн≥,  раков≥ та ћюнхен≥, досить виразним був вплив академ≥чних традиц≥й. ѕоступово њхн≥й живопис набуваЇ все б≥льш демократичного характеру. «ачинател€≠ми зах≥дноукрањнськоњ реал≥стичноњ школи були  . ћ. ”сти€нович (1839Ч1903)Ч-ЂЅойк≥вська параї, Ђ√уцулка б≥≠л€ джерелаї, ЂЎевченко на засланн≥ї Чта “. ƒ.  описганський (1844Ч1916)ЧЂ√уцул з Ћиповиц≥ї, Ђ¬ сел€н≠ськ≥й хат≥ї, Ђѕогор≥льц≥ї. Ќаприк≥нц≥ XIX ст. розпочав свою д≥€льн≥сть видатний живописець ≤. ≤. “руш (1869Ч 1941). Ќа Ѕуковин≥ у 80Ч90-х роках працював ё. √. ѕ≥-гул€к (1845Ч1919), в≥домий своњми жанровими картинами Ђ√уцулиї, ЂЋюбов ≥ м≥рн≥стьї, а також: портретами. Ќайвищ≥ здобутки живописного мистецтва па Ѕуковин≥ пов'€зан≥ з ≥м'€м ћ. 1. ≤васюка (1865Ч1930). ÷е картини, при≠св€чен≥ простим сел€нам, полотна на ≥сторичн≥ теми, порт≠рети. 1899 р. в≥н орган≥зував у „ерн≥вц€х першу художню школу. Ќа «акарпатт≥ творив живописець √. √. –ошкович (1854Ч1915), €кий, зокрема, викопав багато розпис≥в у церквах.

–еал≥зм в украњнськ≥й скульптур≥ утверджувавс€ пов≥ль≠н≥ше. ” найб≥льш поширених тематично-жанров≥й скульпту≠р≥ малих форм ≥ жанр≥ портрету пом≥тних усп≥х≥в дос€гли Ћ. ¬. ѕозен (Ђ обзарї, Ђѕереселенц≥ї, Ђ∆ебракї, Ђќран≠ка в ћалорос≥њї, Ђ«апорожець у розв≥дц≥ї), ѕ. ѕ. «аб≥ла (бюсти ћ. ™. —алтикова-ўедр≥на, ћ. ¬. √огол€, мармуровий портрет “. √. Ўевченка), Ѕ. ¬. ≈дуардс (Ђ атеринаї, Ђ∆итт€ невеселеї, скульптурний портрет Ћуњ ѕастера) та ≥н. 1888 р. в  иЇв≥ було в≥дкрито пам'€тник Ѕ. ’мельниць≠кому (скульптор ћ. …. ћ≥кешин). Ќа зах≥дноукрањнських земл€х працювали скульптори “. Ѕаронч,  . ќстровський, ќ. —еверин, —. яжимовський, —. Ћевандовський, “. Piгep та ≥н.

–озвиток кап≥тал≥зму наклав значний в≥дбиток на роз≠мах м≥ського буд≥вництва, спри€в удосконаленню буд≥вель≠ноњ техн≥ки, по€в≥ нових матер≥ал≥в ≥ конструкц≥й. ¬ арх≥≠тектур≥ переважав еклектизм Ч сум≥ш елемент≥в р≥зних стил≥в. ” друг≥й половин≥ XIX ст. у  иЇв≥ було споруджено будинки ћ≥ськоњ думи (арх. ќ. я. Ў≥лле), готелю Ђ онтинентальї, пол≥техн≥чного ≥нституту, ѕершоњ г≥мназ≥њ (арх. ќ. ¬. Ѕеретт≥), театру —оловцова, оперного театру (арх. ¬. ќ. Ўреттер), ¬олодимирського собору (арх. ≤. ¬. Ўтром, ѕ. ≤. —парро, ќ. ¬. Ѕеретт≥). ” ’арков≥ за проектом ќ. ћ. Ѕекетова збудован≥ прим≥щенн€ комерц≥йного учили≠ща ≥ земельного банку. ќдесу прикрасили будинки оперно≠го театру (арх. ‘. ‘ельнер, √. √ельмер), Ќовоњ б≥рж≥ (арх. ќ. …. Ѕернардацц≥). Ќа зах≥дноукрањнських земл€х з'€ви≠лос€ чимало прим≥тних споруд: у Ћьвов≥ Ч будинки пол≥≠техн≥чного ≥нституту (арх. ё. ќ. «ахаревич), √алицького крайового сейму (арх. ё. √охбергер), оперного театру (арх. 3. √орголевський), у „ерн≥вц€х Ч будинок резиден≠ц≥њ митрополита Ѕуковини (арх. й. √лавка), на «акарпат≠т≥Ч мисливський палац граф≥в Ўенборн≥в, будинок ужго≠родськоњ синагоги, ком≥татськи≥≥ будинок у Ѕереговому. ќт≠же, в арх≥тектур≥ ”крањни час≥в кап≥тал≥зму разом ≥з поглибленн€м суперечностей у пошуках стилю мали м≥сце пом≥тн≥ здобутки кращих арх≥тектор≥в.

ќтже, незважаючи на загалом неспри€тлив≥ сусп≥льно-пол≥тичн≥ умови, культура ”крањни у друг≥й половин≥ XIX ст. дос€гла значних здобутк≥в. “ворч≥сть багатьох та≠лановитих д≥€ч≥в науки, л≥тератури й мистецтва була на≠самперед п≥дпор€дкована обстоюванню передових ≥дей, служ≥нню ≥нтересам широких народних мас. —аме в цей час. було закладено м≥цний фундамент дл€ дальшого розвитку украњнськоњ культури - €к неперес≥чного утвору, а кращ≥ ми≠стецьк≥ зразки цього пер≥оду дозвол€ють говорити про нього певним чином €к про класичну добу, коли риси нац≥о≠нального характеру знайшли, своЇ ц≥лковите вт≥ленн€ у творчост≥ видатних представник≥в народ≥}.

–екомендована л≥тература

≤стор≥€ украњнського мистецтва: ” 6 т.  ., 1970. “. 4.  н. 2.

≤стор≥€ украњнськоњ л≥тератури: ” 2 т.  ., 1987. “. 1.

≤стор≥€ ф≥лософ≥њ на ”крањн≥: ” 3 т.  ., 1987. “. 2.

 равець ћ. ћ. ≤ван ‘ранко Ч ≥сторик ”крањни. Ћьв≥в, 1971.

ћарков ѕ. √. ј. я. ≈фименко Ч историк ”краины.  ., 1966.

ћарков ѕ. √. ќбщественно-политические и исторические взгл€ды ћ. ј. ћаксимовича.  ., 1986.

Ќариси ≥стор≥њ арх≥тектури ”крањнськоњ –—– (ƒожовтневий пер≥од).  ., 1957.

Ќариси ≥стор≥њ украњнськоњ музики: ” 2 ч.  ., 1964. „. 1,

ѕинчук ё. ј, »сторические взгл€ды Ќ. ».  остомарова (краткий очерк).  ., 1984.

”крањнський драматичний театр: Ќариси ≥стор≥њ: ” 2 т.  ., 1967. “. 1.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 539 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—вобода ничего не стоит, если она не включает в себ€ свободу ошибатьс€. © ћахатма √анди
==> читать все изречени€...

2144 - | 1893 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.122 с.