Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


”крањнськ≥ пол≥тичн≥ парт≥њ




”крањнц≥, аналог≥чно рос≥€нам та ≥ншим народам ≥мпер≥њ, також поринули в по≠л≥тичну д≥€льн≥сть, що характеризувала 1890-т≥ та початок 1900-х рок≥в. « одного боку, це було њхн≥м реагуванн€м на репрес≥њ 1880-х рок≥в, а з ≥ншого Ч перед ними сто€в надихаючий приклад нового пожвавленн€ й св≥жих ≥дей, що зароджувалис€ в середовищ≥ рос≥йських радикал≥в. ўе одним важливим стимулом стала по€ва но≠вого покол≥нн€ украњнських д≥€ч≥в, €к≥ вже не вагалис€ щодо власноњ нац≥ональноњ належност≥ й гордо називали себе Ђнац≥онально св≥домими украњнц€миї, войовничо вимагаючи дл€ свого народу нац≥ональних прав, пол≥тичноњ свободи й соц≥альноњ справедливост≥.

÷≥ Ђнов≥ї украњнц≥ були переважно студентами, й особист≥ контакти м≥ж собою вони зав'€зували в г≥мназичному та ун≥верситетському кол≥, де й виникали погл€ди, котр≥ згодом штовхали њх до активноњ опозиц≥њ царатов≥.  ар'Їра украњнського д≥€ча звичайно €вл€ла собою таку схему. —початку юнак, що навчавс€ в г≥мназ≥њ, знайо≠мивс€ з Ђп≥дривнимиї ≥де€ми, л≥берально настроЇний викладач давав йому контра≠бандну л≥тературу й запрошував до участ≥ в таЇмних дискус≥йних гуртках. ¬ ун≥верситет≥ такий юнак вступав до украњнськоњ громади; де€к≥ з них, наприклад кињвська чи петербурзька, нал≥чували сотн≥ член≥в. ” громад≥ студент ос€гав ц≥лий р€д ≥деоло≠г≥й, входив до кола в≥домих д≥€ч≥в ≥ нер≥дко починав займатис€ нелегальною д≥€ль≠н≥стю, наприклад, публ≥кац≥Їю й поширенн€м антицаристськоњ л≥тератури.

 онфл≥кти з ур€дом дедал≥ б≥льше радикал≥зували студент≥в. “ак, у 1901 р. ур€д силом≥ць в≥ддав у солдати 183-х студент≥в-актив≥ст≥в  ињвського ун≥верситету. ÷е викликало масов≥ страйки сол≥дарност≥ по вс≥й ”крањн≥ та призвело до виключенн€ з ун≥верситету великого числа студент≥в, багато з €ких д≥йшли висновку, що Їдиним виходом дл€ них було стати революц≥онерами. „имало студент≥в, зв≥сно, н≥коли не брали участ≥ в радикальн≥й д≥€льност≥ або в≥дходили в≥д нењ, зак≥нчивши навчанн€. ќднак важко було знайти серед украњнських пол≥тичних пров≥дник≥в таких, хто не завоював соб≥ попул€рност≥ спочатку €к студентський актив≥ст або не був членом студентських громад, що слугували первинним буд≥вельним матер≥алом дл€ укра≠њнських пол≥тичних орган≥зац≥й.

ѕерша орган≥зована по€ва цих молодих Ђсв≥домихї украњнц≥в в≥дбулас€ у 1891 p., коли група студент≥в на чол≥ з ≤ваном Ћипою, Ѕорисом √р≥нченком та ћиколою ћ≥хновським з≥бралас€ на могил≥ “араса Ўевченка й створила Ђбратство тарас≥вц≥вї. «анепокоЇне тим, що краща украњнська молодь йде в рос≥йськ≥ революц≥йн≥ орган≥≠зац≥њ, братство вир≥шило створити украњнський рух €к альтернативу рос≥йському ра≠дикал≥зму ≥ рос≥йськ≥й культур≥ взагал≥. ¬оно зав'€зало контакти з≥ студентськими групами в  иЇв≥, ќдес≥, ѕолтав≥ та „ерн≥гов≥ й почало орган≥зовувати лекц≥њ, поста≠новку п'Їс, св€та на честь “. Ўевченка. ƒе€к≥ з цих груп приЇднувалис€ до видавни≠чого товариства, що складалос€ з майже 80 ос≥б, переважно вчител≥в початкових шк≥л, основною метою €кого було поширенн€ серед студент≥в ≥ сел€н украњнськоњ л≥≠тератури. Ћипа та його однодумц≥, кр≥м того, закликали украњнських письменник≥в на≠сл≥дувати у своњх творах Ївропейськ≥ зразки зам≥сть рос≥йських.

јле найвидатн≥шим дос€гненн€м братства стала публ≥кац≥€ в 1893 р. у льв≥вськ≥й газет≥ Ђѕравдаї його славнозв≥сного кредо Ч Ђƒекларац≥њ в≥ри молодих украњнц≥вї. ÷ей р≥шучий документ, пройн€тий наступальним нац≥онал≥змом, дошкульно кри≠тикував украњноф≥л≥в за њхню ≥нтелектуальну залежн≥сть в≥д рос≥йськоњ культури. …ого автори впевнено проголошували про св≥й нам≥р стати тим, ким н≥коли не було старше покол≥нн€, тобто ≥стинно украњнською ≥нтел≥генц≥Їю. Ќа доказ своЇњ Ђукрањнськост≥ї вони зобов'€зувалис€ розмовл€ти виключно украњнською мовою, ви≠ховувати в Ђукрањнському дус≥ї своњх д≥тей, вимагати викладанн€ в школах украњн≠ськоњ мови й при кожн≥й нагод≥ боронити украњнську справу. ¬ царин≥ пол≥тики њхньою метою було ц≥лковите визнанн€ украњнц≥в €к окремого народу в межах демо≠кратичноњ федеративноњ –ос≥њ. ќднак, попри вс≥ ц≥ см≥лив≥ ≥дењ та актив≥зац≥ю куль≠турноњ д≥€льност≥, братство домоглос€ незначних конкретних результат≥в ≥ неза≠баром розчинилос€ в ≥нших украњнських пол≥тичних угрупованн€х.

”решт≥-решт глухий гом≥н невдоволенн€, по€ва новостворених груп, а також зростанн€ чисельност≥ учасник≥в громад змусили старших д≥€ч≥в украњнського руху по тривал≥й перерв≥ 1880-х рок≥в знову д≥€ти. ” 1897 р. з ≥н≥ц≥ативи јнтоновича й  ониського вони вир≥шили утворити п≥дп≥льну орган≥зац≥ю, що об'Їднала б ус≥х ук≠рањнських актив≥ст≥в ≥мпер≥њ. ¬насл≥док цього постала Ђ¬сеукрањнська загальна орга≠н≥зац≥€ї (¬«ќ), що €вл€ла собою федерац≥ю близько 20 громад, багатьох студент≠ських груп та окремих ос≥б на чол≥ з консультативним ком≥тетом у  иЇв≥. «а да≠ними таЇмноњ пол≥ц≥њ, активних член≥в орган≥зац≥њ нал≥чувалос€ близько 450, 100 з них д≥€ли в  иЇв≥. як завжди, одним ≥з перших крок≥в ц≥Їњ орган≥зац≥њ стала спроба надрукувати у прес≥ Ђѕосланн€ до украњнц≥вї. ÷е стало, зокрема, причиною заснуванн€ в  иЇв≥ книговидавництва ¬«ќ й книгарн≥. ¬она також улаштувала св€т≠куванн€ р≥чниць народженн€ “. Ўевченка та ≥нших видатних украњнських письмен≠ник≥в, що спри€ло п≥днесенню морального духу украњнц≥в. ќсобливо знаменними були св€ткуванн€ юв≥лењв ≤.  отл€ревського в 1903 р. та ћ. Ћисенка у 1904 р., в €ких вз€ли участь к≥лька тис€ч представник≥в украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, в тому числ≥ ≥з «а≠х≥дноњ ”крањни. ƒл€ допомоги тим, хто зазнавав пересл≥дувань пол≥ц≥њ за украњнську патр≥отичну д≥€льн≥сть, ¬«ќ заснувала спец≥альний фонд. ѕо€ва ¬«ќ св≥дчила про те, що старше покол≥нн€ украњнц≥в усв≥домлювало необх≥дн≥сть самоорган≥зац≥њ, проте характер њњ д≥€льност≥ вказував на небажанн€ в≥дмовитис€ в≥д культурництва й перейти до пол≥тичноњ роботи. ¬≥дтак наприк≥нц≥ XIX ст. украњнц≥ все ще не мали того, що вже мали ≥нш≥ меншост≥, скаж≥мо, Їврењ та пол€ки,Ч тобто пол≥тичноњ парт≥њ.

–еволюц≥йна украњнська парт≥€ (–”ѕ). ≤ знову саме в ’арков≥ ≥н≥ц≥ативу вз€ла група студент≥в, до €коњ входили Ћ. ћац≥Ївич, ёр≥й  оллард, ќ.  оваленко та сини к≥лькох старих украњноф≥л≥в Ч ƒмитро јнтонович, ћихайло –усов, ƒ. ѕо≠знанський. ” с≥чн≥ 1900 р. вони заснували –еволюц≥йну украњнську парт≥ю Ч т≥сно згуртовану консп≥ративну групу. ћетою ц≥Їњ першоњ у —х≥дн≥й ”крањн≥ пол≥тичноњ парт≥њ було об'Їднанн€ р≥зних покол≥нь ≥ клас≥в у боротьб≥ за нац≥ональн≥ права й соц≥альну революц≥ю. ќсобливо прихильно в≥дгукнулис€ на ≥н≥ц≥ативу харк≥вськоњ групи студенти. ƒо 1902 р. д≥€ло вже ш≥сть орган≥зац≥й Ч у  иЇв≥, ’арков≥, ѕолта≠в≥, Ћубнах, ѕрилуках ≥  атеринослав≥, координованих центральним ком≥тетом. ƒо парт≥њ також входило багато менших груп студент≥в г≥мназ≥й та ун≥верситет≥в. ƒл€ полегшенн€ реал≥зац≥њ видавничоњ програми, що становила обов'€зкову складову д≥€льност≥ парт≥њ, були заснован≥ закордонн≥ бюро у Ћьвов≥ Ч в √аличин≥ та „ерн≥в≠ц€х Ч на Ѕуковин≥. –”ѕ публ≥кувала два пер≥одичних виданн€ Ч Ђ√аслої та Ђ—ел€≠нинї, €к≥ таЇмно провозилис€ до –ос≥йськоњ ”крањни й ставили соб≥ за мету пол≥тизувати сел€нство.

Ќезабаром парт≥€ наштовхнулас€ на перешкоди Ч власне тод≥, коли вона вда≠лас€ до спроби ч≥тк≥ше сформулювати свою програму. « самого початку постала про≠блема: що з революц≥йноњ точки зору заслуговуЇ на б≥льшу увагу Ч нац≥ональне чи соц≥ально-економ≥чне питанн€? —початку з опубл≥кованого парт≥Їю памфлету Ђ—а≠мост≥йна ”крањнаї (автор Ч палкий нац≥онал≥ст ћикола ћихновський) випливало, що нац≥ональне питанн€ привертало до себе "велику увагу њњ член≥в. ѕроте згодом, з метою поширенн€ своњх вплив≥в поза меж≥ первинного €дра Ђсв≥домих украњнц≥вї на сел€нство, –”ѕ дедал≥ част≥ше зверталас€ до соц≥ально-економ≥чних питань. ƒо того ж багато ѓѓ член≥в стали на позиц≥њ марксизму, поступово перетворюючи парт≥ю на соц≥ально-демократичну орган≥зац≥ю.

” ход≥ цих зм≥н м≥ж членами –”ѕ виникла напружен≥сть. Ѕ≥льш≥сть на чол≥ з ћи≠колою ѕоршем ≥ його товаришами ¬олодимиром ¬инниченком та —имоном ѕетлю≠рою вважали, що ц€ орган≥зац≥€ маЇ бути нац≥ональною парт≥Їю, до €коњ входили б виключно украњнц≥ ≥ €ка поЇднувала б нац≥онал≥зм ≥з марксизмом. ≤нш≥ ж (головним виразником њхн≥х погл€д≥в виступав ћар'€н ћеленевський) хот≥ли, щоб –”ѕ в≥дки≠нула свою нац≥ональну ор≥Їнтован≥сть, ставши автономною орган≥зац≥Їю –ос≥йськоњ соц≥ал-демократичноњ парт≥њ, що представл€ла б ус≥х роб≥тник≥в ”крањни, незалежно в≥д њхньоњ нац≥ональност≥.

“епер сл≥д коротко зупинитис€ на фракц≥€х. –адикально настроЇна ≥нтел≥генц≥€ вела запеклу боротьбу з царським самодержавством, €ке перешкоджало форму≠ванню атмосфери толерантност≥, необх≥дноњ дл€ в≥дкритого й спок≥йного обговоренн€ р≥зноман≥тних думок. ÷€ боротьба не давала розвинутис€ таким зах≥дноЇвропей≠ським засадам, €к мистецтво пол≥тичних компром≥с≥в ≥ правл≥нн€ б≥льшост≥. ¬≥дтак на вс≥х д≥л€нках революц≥йного руху поширеним €вищем стала фракц≥йн≥сть.  оли одна група революц≥онер≥в не погоджувалас€ з ≥ншою, вона, €к правило, залишалась на своњх позиц≥€х, фанатично звинувачуючи ≥деолог≥чних опонент≥в у кращому випад≠ку в дурост≥, а в г≥ршому Ч в реакц≥йност≥. “од≥, впевнена в своњй правот≥, ц€ група рвала зв'€зки з первинною орган≥зац≥Їю й засновувала власну фракц≥ю. „асто пре≠зирство до колишн≥х товариш≥в було таким же сильним, €к ≥ ненависть до царського режиму.

”крањнц≥ не €вл€ли собою €когось вин€тку в ц≥й тенденц≥њ, про що св≥дчать розко≠ли, €к≥ виникли в –”ѕ. ” 1902 р. п≥д впливом нац≥онал≥стичних настроњв ћихновського в≥д парт≥њ в≥дкололас€ невелика група й заснувала крих≥тну за чисельн≥стю ”крањнську народну парт≥ю. „ерез два роки з –”ѕ вийшла значна частина њњ чле≠н≥в, що п≥дтримували ћеленевського, й приЇдналас€ до рос≥йських соц≥ал-демокра≠т≥в. ‘ракц≥€ ћеленевського (вона називалас€ Ђ—п≥лкаї) мала за мету перетвори≠тис€ на марксистську парт≥ю на ”крањн≥ у склад≥ рос≥йськоњ орган≥зац≥њ. “≥, що лишилис€ в –”ѕ, перейменували себе на ”крањнську соц≥ал-демократичну роб≥т≠ничу парт≥ю й надал≥ намагалис€ поЇднувати марксизм ≥ нац≥онал≥зм.

’арактерним аспектом д≥€льност≥ –”ѕ були њњ стосунки з ≥ншими неукра≠њнськими марксистськими парт≥€ми. ” взаЇминах ≥з –ос≥йською соц≥ал-демократичною парт≥Їю украњнськ≥ марксисти знайшли п≥дтвердженн€ своњм давн≥м п≥дозрам Ч а саме тому, що рос≥йськ≥ революц≥онери под≥л€ють ≥з царським ур€дом схильн≥сть до централ≥зму. –аз за разом, коли –”ѕ намагалас€ налагодити з –о≠с≥йською соц≥ал-демократичною парт≥Їю робоч≥ стосунки, обговоренн€ тих чи ≥нших питань завжди заходили в глухий кут через небажанн€ надати украњнськ≥й орган≥≠зац≥њ автономного статусу. «ате з ѕольською соц≥ал≥стичною парт≥Їю й особливо з Їврейським Ѕундом –”ѕ п≥дтримувала прекрасн≥ стосунки. ÷е в≥дбивалос€ у кри≠тиц≥ з боку –”ѕ дискрим≥нац≥њ Їврењв в ≥мпер≥њ, а також у п≥дтримц≥ Ѕундом намагань украњнц≥в добитис€ автоном≥њ в склад≥ –ос≥йськоњ соц≥ал-демократичноњ парт≥њ.

ѕом≥ркован≥. –”ѕ не лише поклала початок ≥ншим парт≥€м, а й змусила пом≥рко≠ваних украњнц≥в, об'Їднаних у ¬«ќ, до кроку, €кого вони довго уникали. ” 1904 р. з ≥н≥ц≥ативи ™вгена „икаленка ¬«ќ проголосувала за перетворенн€ на л≥беральну парт≥ю, що ставила метою встановленн€ конституц≥йного правл≥нн€, проведенн€ со≠ц≥альних реформ, здобутт€ повних нац≥ональних прав дл€ украњнц≥в у межах федера≠тивноњ –ос≥йськоњ республ≥ки. «робити цей крок значною м≥рою штовхали побою≠ванн€,, що молод≥, радикально настроЇн≥ соц≥ал≥сти, п≥дпор€дкувавши соб≥ украњн≠ський рух, спр€мують його в таке р≥чище, де буде важко пливти респектабельним професорам, ур€довим чиновникам та земц€м. як ≥ належало чекати, навколо цього стали виникати ≥деолог≥чн≥ сутички й фракц≥йн≥ розколи. ўоб заспокоњти своњх л≥вих член≥в, л≥беральна парт≥€ перейменувалас€ на ”крањнську радикально-демо≠кратичну парт≥ю. јле попри зм≥ну назви вона за суттю лишалас€ л≥беральною пар≠т≥Їю, дуже под≥бною до рос≥йських кадет≥в.

“аким чином, до 1905 р. украњнський рух значно зр≥с. ” ньому розвинувс€ ц≥лий р€д парт≥й, що пропонували широкий д≥апазон способ≥в вир≥шенн€ нац≥ональних, пол≥тичних та соц≥ально-економ≥чних проблем ”крањни. јле вс≥ ц≥ парт≥њ, €к ≥ ран≥ше, складалис€ переважно з ≥нтел≥генц≥њ, й м≥ж ними пост≥йно точилис€ чвари. ƒо того ж, оск≥льки майже вс€ украњнська ≥нтел≥генц≥€ трималас€ л≥вих погл€д≥в, консерватив≠на точка зору в украњнському пол≥тичному спектр≥ не була представленою, що зму≠шувало украњнц≥в в≥дпов≥дних переконань вступати до рос≥йських консервативних парт≥й. јле попри вс≥ ц≥ недол≥ки не п≥дл€гало сумн≥ву, що украњнський рух нарешт≥ вийшов за меж≥ культурництва, вступивши в нову, пол≥тичну стад≥ю свого розвитку.

–еволюц≥€ 1905 р.

ѕерша рос≥йська революц≥€ почалас€ у Ђкриваву нед≥люї 22 с≥чн€ 1905 p., коли у ѕетербурз≥ пол≥ц≥€ розстр≥л€ла велику мирну демонстрац≥ю роб≥тник≥в, €к≥ йшли з ≥конами й портретами цар€ на чол≥ з попом-украњнцем √еорг≥Їм √апоном. ÷ього дн€ близько 130 чолов≥к загинули й сотн≥ д≥стали пораненн€. ¬ м≥ру того €к в ≥мпер≥њ зростали потр€с≥нн€ та обуренн€ ц≥Їю под≥Їю, зм≥нювались настроњ, особливо сел€н ≥ роб≥тник≥в, до того в≥дданих царев≥. …ого образ €к доброзичливого благод≥йника було безповоротно запл€мовано, ≥ вс≥ з ц≥лковитою €сн≥стю побачили абсолютне бан≠крутство властей. «агальний гн≥в проти ур€ду швидко перетворювавс€ на симпат≥ю до революц≥онер≥в, на готовн≥сть до протесту.

ѕрот€гом наступноњ весни й л≥та крањну охопила наростаюча хвил€ страйк≥в. ѓњ апогеЇм став величезний загальний жовтневий страйк, в €кому вз€ли участь близько 2 млн. роб≥тник≥в, ≥з них 120 тис. на ”крањн≥. ¬одночас по селах швидко поширювалас€ хвил€ заворушень, що, €к правило, зводилис€ до розграбуванн€ ≥ спаленн€ маЇтк≥в ненависних пом≥щик≥в. Ќав≥ть в арм≥њ вибухали повстанн€, найвизначн≥шим ≥з €ких був заколот на панцернику ЂѕотЄмкинї в одеському порту. ¬≥дмовившись виконати наказ стр≥л€ти у страйкар≥в на берез≥, ек≥паж ЂѕотЄмкинаї, що складавс€ переважно з украњнц≥в на чол≥ з вих≥дцем ≥з ’арк≥вськоњ губерн≥њ ќпанасом ћатюшенком, повстав ≥ захопив владу на корабл≥. —еред небагатьох оф≥цер≥в, котр≥ приЇдналис€ до повсталих, був ќ.  оваленко Ч один ≥з пров≥дних член≥в –”ѕ.

¬ умовах наростаючого тиску цар ћикола II неохоче погодивс€ на поступки.  ульм≥нац≥йним моментом став знаменитий ћан≥фест 17 жовтн€, за €ким цар дару≠вав своњм п≥дданим ус≥ громад€нськ≥ права, пооб≥ц€вши скликати парламент, або ƒу≠му. …шлос€ до того, що ≥мпер≥€ от-от мала стати конституц≥йною монарх≥Їю.

¬плив революц≥йних под≥й на ”крањну. ”крањнському рухов≥ революц≥€ принесла два докор≥нних покращенн€: вона нарешт≥ поклала к≥нець ненависн≥й ур€дов≥й пол≥≠тиц≥ заборони украњнськоњ мови й дозволила украњнц€м орган≥зац≥йно об'Їднуватис€. –езультати були негайними ≥ вражали своњми масштабами: €кщо в листопад≥ 1905 р. ≥снувала лише одна украњнська газета, то на початок 1906 р. њх нал≥чувалос€ вже 17. „исло видавництв ≥з двох п≥дстрибнуло до 17, з €ких 13 знаходилис€ в  иЇв≥. ћайже в кожному м≥ст≥ з'€вл€лис€ громади, або украњнськ≥ клуби, €к њх тепер називали. ѕо селах поширювалис€ Ђѕросв≥тиї Ч культурн≥ заклади, що створювалис€ на зразок однойменних орган≥зац≥й у √аличин≥. ѕерша на —х≥дн≥й ”крањн≥ Ђѕросв≥таї виник≠ла наприк≥нц≥ 1905 р. у  атеринослав≥, а до середини 1907 р. по великих м≥стах ”крањни њх нал≥чувалос€ 35, причому кожна мала численн≥ ф≥л≥њ в сус≥дн≥х селах. Ѕули своњ Ђѕросв≥тиї й у ем≥грант≥в на ƒалекому —ход≥. ќднак нав≥ть у розпал рево≠люц≥њ ур€д обмежував поширенн€ й координац≥ю д≥€льност≥ таких товариств. ќсь €к це по€снювалос€ в одному з документ≥в: Ђ¬раховуючи, що засоби, €кими Ђѕро≠св≥тиї намагаютьс€ впливати на народ, Ї в тепер≥шн≥й неспок≥йн≥й ситуац≥њ дуже небезпечними... а також пам'€таючи про те, що ћалорос≥€ Ї частиною Їдиноњ ¬е≠ликоруськоњ держави й те, що тепер не можна допустити пробудженн€ нац≥ональноњ та пол≥тичноњ св≥домост≥ малорос≥йського народу... адм≥н≥страц≥€ губерн≥њ вир≥шила в≥дмовити в реЇстрац≥њ украњнського товариства Ђѕросв≥таї.

ѕовсюдно виникали кооперативи, €к≥ звичайно очолювали украњнськ≥ д≥€ч≥: в  ињвськ≥й губерн≥њ њх к≥льк≥сть виросла з трьох у 1904 р. до 193 у 1907, на ѕо≠д≥лл≥ Ч з 18 в 1905 р. до 200 у 1908, а в ’арк≥вськ≥й губерн≥њ Ч з двох у 1905 р. до 50 у 1907. —тало остаточно очевидним, що ≥з скасуванн€м обмежень украњнський рух ви€вив набагато б≥льший потенц≥ал, н≥ж можна було спод≥ватис€.

’оч революц≥€ застала украњнськ≥ парт≥њ, €к ≥ вс≥ парт≥њ в ≥мпер≥њ, зненацька, вони розгорнули активну д≥€льн≥сть, щоб скористатис€ цим вибухом. Ќайенерг≥йн≥ше д≥€ла Ђ—п≥лкаї Ч украњнська частина –ос≥йськоњ соц≥ал-демократичноњ парт≥њ, що п≥д≠тримувала меншовик≥в. ќсобливо усп≥шно вона моб≥л≥зувала на страйки та демон≠страц≥њ сел€н, масово залучаючи њх до своњх лав. ћенших усп≥х≥в у розширенн≥ своЇњ соц≥альноњ бази дос€гла ”крањнська соц≥ал-демократична роб≥тнича парт≥€ (”—ƒ–ѕ), наступниц€ –”ѕ. “вердженн€ њњ приб≥чник≥в, що число член≥в ”—ƒ–ѕ п≥д час революц≥њ с€гнуло 3 тис, були, напевно, переб≥льшеними. ќднак знаменним кро≠ком в њњ д≥€льност≥ й жестом доброњ вол≥ щодо Їврейського Ѕунду стала орган≥зац≥€ к≥лькох загон≥в у ѕолтав≥ та Ћубнах дл€ забезпеченн€ пор€дку ≥ захисту Їврей≠ських громад в≥д погром≥в. ”крањнськ≥ л≥берали робили мало спроб вийти за меж≥ ≥нтел≥генц≥њ. ѕроте з проведенн€м весною 1906 р. вибор≥в до ƒержавноњ думи њхн≥й вплив посиливс€.

ѕереламний момент революц≥њ настав на початку 1906 p., коли поступки царату спричинилис€ до розколу серед революц≥онер≥в. «адовольнившись гарант≥€ми кон≠ституц≥йного правл≥нн€, л≥берали погодилис€ вз€ти участь у виборах до ƒуми. јле радикали вир≥шили њх бойкотувати, стверджуючи, що соц≥ал≥стична революц≥€ ще не зак≥нчилас€. ¬насл≥док цього так≥ найсильн≥ш≥ украњнськ≥ парт≥њ, €к Ђ—п≥лкаї та ”—ƒ–ѕ, своњх кандидат≥в не висунули, обраною ви€вилас€ лише жменька укра≠њнських л≥берал≥в. ѕроте значну к≥льк≥сть украњнц≥в обрали за мандатами рос≥йських парт≥й. ≤з 497 член≥в ≤ ƒуми депутац≥€ ”крањни включала 63 украњнц≥в, 22 ро≠с≥€н, п'€тьох пол€к≥в, чотирьох Їврењв ≥ одного н≥мц€.  оли з≥бралас€ ƒума, украњнц≥ швидко орган≥зували парламентський клуб ≥з понад 40 депутат≥в дл€ обстоюванн€ своњх ≥нтерес≥в.

”крањнц≥ в ƒум≥ добивалис€ насамперед б≥льшоњ автономност≥ дл€ своЇњ крањни. ”крањнське сел€нство дещо неспод≥вано вс≥м серцем п≥дтримало цю вимогу. Ќе менш попул€рною була вимога украњн≥зац≥њ осв≥ти, особливо на початковому р≥вн≥. јле ур€д, в≥дчуваючи себе дедал≥ впевнен≥ше, в≥дкинув њх. …ого представники вважали, що наданн€ украњнц€м б≥льшоњ автоном≥њ розпалить у них апетит до незалежност≥. ћ≥н≥стр внутр≥шн≥х справ ƒурново пов≥домл€в ћиколу II: Ђ—л≥д спод≥ватис€, що п≥д впливом революц≥йноњ пропаганди сел€ни ц≥Їњ губерн≥њ (ѕолтавськоњ.Ч јвт.) приймуть резолюц≥ю про в≥докремленн€ ”крањни в≥д –ос≥њ, що спираЇтьс€ на принцип автоном≥њї.

ћикол≥ II так мало припали до вподоби перш≥ спроби парламентського правл≥нн€, що в≥н скориставс€ своњми прерогативами й розпустив ≤ ƒуму через 72 дн≥ п≥сл€ и скликанн€. Ћише вв≥вши обмеженн€ права голосу на користь б≥льш консерватив≠них ≥ маЇтних клас≥в, цар отримав у склад≥ III ≥ IV ƒум ту б≥льш≥сть, €ка могла його задовольнити. як ≥ належало спод≥ватис€, будучи ор≥Їнтованими вл≥во, вс≥ украњнськ≥ парт≥њ не потрапили до складу наступних ƒум, ≥ украњнське питанн€, таким чином, майже ц≥лком ≥гнорувалос€.

ѕ≥сл€революц≥йна реакц≥€. ” 1907 p., спираючись на консервативну б≥льш≥сть у ƒум≥, ур€д був готовий до наступу проти Ђреволюц≥йних ексцес≥вї. Ѕуло проголо≠шено надзвичайний стан ≥ суворо заборонено вс≥ демонстрац≥њ. ѕо вс≥й ≥мпер≥њ вводилис€ в≥йськов≥ трибунали, €к≥ засуджували до страти сотн≥ революц≥онер≥в ≥ повста≠лих сел€н. ѕол≥тичн≥ парт≥њ були вимушен≥ п≥ти в п≥дп≥лл€, а њхн≥ найб≥льш знан≥ вожд≥, включаючи багатьох старих д≥€ч≥в –”ѕ, утекли за кордон. ќдин за одним роз≠пускалис€ украњнськ≥ клуби. ƒозвол€лис€ лише Ђѕросв≥тиї, д≥€льн≥сть €ких зводи≠лась до постановки п'Їс, та к≥лька наукових товариств. ”крањнськ≥ пер≥одичн≥ видан≠н€, що в такому розмањтт≥ з'€вилис€ у 1905 p., практично зникли, а вс€к≥ розмови про украњн≥зац≥ю осв≥ти тепер викликали з боку властей в≥дверте глузуванн€.

јнтиукрањнська пол≥тика ур€ду знаходила активну п≥дтримку в певних верст≠вах рос≥йського сусп≥льства. «наменитий л≥берал ѕетро —труве в 1908 р. написав низку статей, в €ких обстоював необх≥дн≥сть п≥дтримувати ≥дею Ђ¬еликой –оссииї й гостро критикував украњнський рух за в≥дсутн≥сть патр≥отизму. ¬ м≥ру того €к у роки перед першою св≥товою в≥йною рос≥йський нац≥онал≥зм набирав шов≥н≥стичного забарвленн€, дедал≥ част≥ше багато рос≥€н дивилис€ на д≥€ч≥в украњнського руху €к на приб≥чник≥в Ђзрадницького сепаратизмуї, або, вживаючи улюблене слово украњнофоб≥в, €к на Ђмазепинц≥вї. ”перто поширювалис€ чутки, наче пров≥дн≥ укра≠њнськ≥ д≥€ч≥ таЇмно оплачувалис€ н≥мц€ми та австр≥йц€ми.

ƒе€к≥ рос≥йськ≥ газети на ”крањн≥, €к, наприклад, ЂЌовое ¬рем€ї та Ђ иевл€нинї, пост≥йно застер≥гали читач≥в в≥д Ђнебезпекиї украњнства. ” 1908 р. в  иЇв≥ був засно≠ваний Ђ луб русских националистовї, що ставив перед собою мету Ђвести сусп≥ль≠ну й культурну в≥йну проти украњнського руху на захист основ –ос≥йськоњ держави на ”крањн≥ї.

јле украњнц≥ мали й приб≥чник≥в. ” 1911 р. на ¬серос≥йському з'њзд≥ прац≥вник≥в земств у ћоскв≥ представники ’арк≥вського й ѕолтавського земств р≥шуче виступи≠ли за впровадженн€ в початкових школах украњнськоњ мови. «емства на ”крањн≥ взагал≥ п≥дтримували розвиток украњнськоњ культури. ¬ академ≥чних колах украњн≠ський рух захищали так≥ в≥дом≥ рос≥йськ≥ вчен≥-ф≥лологи, €к ќлекс≥й Ўахматов, ‘ед≥р  орш, ≤ван Ѕодуен де  уртене. ќсобливо р≥шуче п≥дтримував вимоги укра≠њнськоњ автоном≥њ палкий теоретик с≥он≥зму ¬олодимир ∆аботинський з ќдеси. ќднак ц≥ доброзичливц≥ становили р≥дк≥сн≥ вин€тки серед загальноњ ворожост≥ рос≥йського сусп≥льства та царського ур€ду до украњнського руху в роки, що передували перш≥й св≥тов≥й в≥йн≥.

–озвиток культури

¬ ≥стор≥њ украњнськоњ культури пер≥од з 1861 по 1914 р. був надзвичайно пл≥дним. «начною м≥рою завд€ки великим соц≥альним, економ≥чним ≥ пол≥тичним зм≥нам, €к≥ в≥дбувалис€ в цей час, з'€вилис€ творч≥ сили, що попри ур€дов≥ репрес≥њ дос€гли насправд≥ чудових здобутк≥в. ¬ибух творчоњ снаги спостер≥гавс€ у житт≥ вс≥Їњ ≥мпе≠р≥њ Ч цей пер≥од часто називають ср≥бним в≥ком рос≥йськоњ культури. ≈нерг≥€, що за≠родилас€ в ѕетербурз≥ та ћоскв≥, без сумн≥ву, справл€ла стимулюючий вплив на ”крањну. “е, що з'€вл€лос€ в науц≥, л≥тератур≥ й мистецтв≥ –ос≥њ та ”крањни, г≥дно перегукувалос€ з аналог≥чними зрушенн€ми в «ах≥дн≥й ™вроп≥. ќднак, €к ≥ багато ≥ншого в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, розвиток культури на ”крањн≥ був €вищем контрастним: у той час €к тонкий прошарок сусп≥льства користувавс€ благами вищоњ осв≥ти, систе≠ма €коњ ставала дедал≥ розгалужен≥шою, й був за своњм культурним розвитком на Ївропейському р≥вн≥, переважна б≥льш≥сть населенн€ крањни лишалас€ неписьмен≠ною ≥ далекою в≥д культури.

ќсв≥та. якщо у XVIII ст. р≥вень загальноњ осв≥ти украњнц≥в був предметом њхньоњ гордост≥, особливо на Ћ≥вобережж≥, то в XIX ст. в≥н став просто жахливим. ѕро масштаби ц≥Їњ катастроф≥чноњ деградац≥њ св≥дчить такий факт: €кщо в 1768 р. у трьох найб≥льших волост€х „ерн≥г≥вськоњ губерн≥њ одна початкова школа припадала на кож≠них 746 жител≥в, то у 1876 р.Ч вже на 6750. ƒо занепаду осв≥ти насамперед спричи≠нилис€ впровадженн€ кр≥посного права та переконан≥сть ур€ду ≥ двор€н у тому, що осв≥та кр≥пакам не потр≥бна. “≥ ж початков≥ школи, що д≥€ли у XIX ст., були переваж≠но церковнопараф≥€льними, ≥ њхнЇ ≥снуванн€ залежало в≥д внеск≥в зубож≥лого сел€нства.

—тановище дещо пол≥пшилос€ п≥сл€ скасуванн€ кр≥пацтва в 1861 р. ≥ особливо у 1870-х роках, коли в≥дпов≥дальн≥сть за розвиток загальноњ осв≥ти вз€ли на себе зем≠ства. «емськ≥ шк≥льн≥ ком≥тети, що нер≥дко складалис€ з людей прогресивних погл€д≥в ≥ покривали 85 % шк≥льного бюджету, спри€ли спорудженню нових шк≥л, удоско≠наленню методики викладанн€ й зам≥сть зубр≥нн€ рел≥г≥йних текст≥в упроваджували так≥ дисципл≥ни, €к математика, ≥стор≥€, географ≥€.

ѕ≥двищивс€ також р≥вень вчител≥в, багато з €ких були ≥деал≥стично настроЇни≠ми ун≥верситетськими випускниками. ѕроте й надал≥ тут лишалис€ серйозн≥ пробле≠ми. ќск≥льки навчанн€ було необов'€зковим, близько двох третин сел€н зам≥сть школи посилали своњх д≥тей працювати в поле. Ќезважаючи на заклики земств та ви≠кладач≥в ур€д в≥дмовивс€ дозволити навчанн€ в початкових школах украњнською мовою, виразно дискрим≥нуючи тим самим украњнських учн≥в. Ќарешт≥, на ѕраво≠бережж≥, де земства з'€вилис€ аж у 1911 p., покращенн€ в осв≥т≥ були м≥н≥мальними, а культурний р≥вень цього краю Ч найнижчим у вс≥й ™вропейськ≥й частин≥ –ос≥њ. «в≥сно, р≥вень письменност≥ на ”крањн≥ був неоднаковим: €кщо серед с≥льського насе≠ленн€ лише близько 20 % вм≥ли писати й читати, то в м≥стах ц€ цифра с€гала 50, а серед роб≥тник≥в  иЇва ≥ ’аркова Ч аж 60 %.

«начн≥ зрушенн€ в≥дбувалис€ в систем≥ середньоњ осв≥ти, €ку утворювали голов≠ним чином г≥мназ≥њ. њх ≥снувало к≥лька тип≥в: б≥льш≥сть пропонували семир≥чний курс, ≥нш≥ Ч неповний чотирир≥чний, де€к≥ ж €вл€ли собою г≥мназ≥њ класичного типу, де велика увага прид≥л€лас€ вивченню грецькоњ, латинськоњ мов ≥ лог≥ки; ще в ≥нших Ч сучасним Ївропейським мовам, точним наукам ≥ математиц≥. ” 1870 р. були оф≥ц≥йно впроваджен≥ ж≥ноч≥ г≥мназ≥њ дл€ п≥дготовки вчительок. ћайже кожне губернське м≥с≠то й нав≥ть багато пов≥тових мали своњ г≥мназ≥њ, й на 1890 р. по вс≥й ”крањн≥ њх нал≥≠чувалос€ 129. ќднак так≥ темпи ледве задовольн€ли справжн≥ потреби.

≤з заснуванн€м у 1865 р. ќдеського ун≥верситету число ун≥верситет≥в на ”крањн≥ зросло до трьох. «агальна к≥льк≥сть студент≥в у них зб≥льшилас€ з 1200 у 1865 р. до 4 тис. у 1890-х роках. «начних зм≥н також зазнав соц≥альний склад студент≥в: у 1865 р. понад 71 % ≥з них були двор€нськими синами, а в 1890-х роках понад 60 % Ч д≥тьми св€щеник≥в, м≥щан ≥ купц≥в. Ќарешт≥, у 1878 p., доступ до ун≥версите≠т≥в отримали ж≥нки. ¬ останн≥ дес€тил≥тт€ XIX ст. в ун≥верситетах ”крањни, що славилис€ своњм високим престижем, найважлив≥шими аспектами житт€ пор€д з ака≠дем≥чними були й пол≥тичн≥. ” 1884 р. ур€д, стурбований тим, що ун≥верситети слу≠жать спри€тливим середовищем дл€ радикал≥в, суворо обмежив њхню автономн≥сть, що спричинилос€ до хвил≥ студентських страйк≥в та ≥нших акц≥й протесту. ѕ≥сл€ 1905 р. украњнськ≥ студенти почали кампан≥ю за впровадженн€ в ун≥верситетах украњнознавчих дисципл≥н. Ќа 1908 р. вони дос€гли певних усп≥х≥в у ’арк≥вському та ќдеському ун≥верситетах, де, кр≥м викладанн€ украњнських курс≥в, було засновано й к≥лька украњнознавчих кафедр. ¬икладацький же склад  ињвського ун≥верситету, в≥домий своЇю консервативн≥стю, зат€то в≥дмовл€вс€ погодитис€ з вимогами украњн≠ц≥в.  оли всю ≥мпер≥ю охопила п≥сл€революц≥йна реакц≥€, були скасован≥ нав≥ть т≥ ук≠рањнськ≥ курси, що були у ’арков≥ та ќдес≥.

Ќауков≥ дос€гненн€. « одного боку, натхнен≥ блискучими науковими в≥дкритт€ми початку XIX ст., а з ≥ншого, в≥дкидаючи емоц≥йн≥сть романтизму й туманну метаф≥зичн≥сть ≥деал≥зму, ≥нтелектуали –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ наприк≥нц≥ XIX ст. звернулис€ до позитив≥зму, що об≥ц€в дати конкретн≥ й достов≥рн≥ докази й вим≥ри ф≥зичних та сусп≥льних €вищ. –озвитков≥ цього напр€му спри€ло те, що в рос≥йських ун≥вер≠ситетах надавали великого значенн€ лабораторним досл≥дам, €к≥ стимулювали ви≠кладач≥в ≥ студент≥в працювати сп≥льно над вир≥шенн€м наукових проблем. ÷е особ≠ливо стосувалос€ таких точних наук, €к х≥м≥€, ф≥зика, геолог≥€, ботан≥ка, б≥олог≥€, а також математика. ≤ншою причиною зростаючоњ попул€рност≥ точних наук (на противагу гуман≥тарним та сусп≥льним) було те, що вони навр€д чи могли привести до ≥деолог≥чних конфл≥кт≥в ≥з невсипущим ур€дом.

ƒо вчених всерос≥йськоњ, нав≥ть Ївропейськоњ слави, €к≥ працювали на ”крањн≥, належать ћ. ”мов Ч засновник кињвськоњ школи теоретичноњ ф≥зики, ћ. Ѕекетов Ч ориг≥нальний учений-х≥м≥к ≥з ’арк≥вського ун≥верситету, ќ.Ћ€пунов Ч математик

≥з ’аркова, ембр≥олог ќ.  овалевський, про роботи €кого схвально в≥дгукувавс€ „арльз ƒарв≥н, ≤. ћечников, що разом ≥з ћ. √амал≥Їю заснував у 1886 р. в ќдес≥ першу в ≥мпер≥њ лаборатор≥ю з м≥кроб≥олог≥њ. ’оч серед пров≥дних учених ”крањни ≥ були украњнц≥, рос≥€ни все ж становили непропорц≥йно велику к≥льк≥сть. ÷е частко≠во по€снюЇтьс€ тим, що в ун≥верситетських м≥стах переважали рос≥€ни, дл€ €ких вищ≥ учбов≥ заклади були куди доступн≥шими.

«ате вплив украњнц≥в б≥льше в≥дчувавс€ у сусп≥льних науках. —еред ≥сторик≥в, що вивчали минуле ”крањни не €к складовоњ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, найславетн≥шим був ¬олодимир јнтонович Ч людина обдарована, енерг≥йна й широкоосв≥чена; одним ≥з багатьох видатних його учн≥в був ћихайло √рушевський. —еред ≥нших в≥домих укра≠њнських ≥сторик≥в сл≥д назвати ќлександра Ћазаревського, ќлександру ™фименко та ƒмитра Ѕагал≥€. Ќав≥ть так≥ рос≥йськ≥ ≥сторики на ”крањн≥, €к √еннад≥й  арпов та ћихайло ¬олодимирський-Ѕуданов, прид≥л€ли велику увагу ≥стор≥њ земл≥, на €к≥й вони жили, хоч њхн≥ концепц≥њ (й цього сл≥д було спод≥ватис€) докор≥нно в≥др≥зн€≠лис€ в≥д концепц≥й њхн≥х украњнських колег. ƒо видатних украњнських учених в ≥нших галуз€х належить правознавець ќлександр  ≥ст€к≥вський, економ≥сти ћикола Ѕунте та ћихайло “уган-Ѕарановський, мовознавець ќлександр ѕотебн€.

ƒ≥€льност≥ вчених на ”крањн≥ значно спри€ли численн≥ науков≥ товариства, ко≠м≥с≥њ, часописи, а також б≥бл≥отеки, арх≥ви, що з'€вилис€ п≥сл€ 1861 р. ќчолювана прот€гом 10 рок≥в невтомним јнтоновичем јрхеограф≥чна ком≥с≥€, що ≥снувала з 1843 по 1917р., опубл≥кувала дес€тки том≥в арх≥вних документ≥в ≥з минулого ”крањ≠ни. ” 1873 р. ≥сторичне Ђ“овариство Ќестора-Ћ≥тописц€ї зайн€лос€ вивченн€м украњнськоњ ≥стор≥њ, а у 1882 р. украњноф≥ли Ђ—тароњ громадиї заснували Ђ иевскую —таринуї Ч ц≥нний часопис украњнських студ≥й (виходив рос≥йською мовою). ѕ≥сл€ революц≥њ 1905 р. виникло  ињвське наукове товариство, що в≥дкрито за€вило про своњ нам≥ри розвивати й попул€ризувати р≥зноман≥тн≥ галуз≥ знань, користуючись украњнською мовою.  ≥льк≥сть його член≥в швидко росла Ч з 54 у 1907 р. до 98 у 1912 й до 161 у 1916 р. ѕроте ур€д усе ще знаходив способи обмежувати виданн€ украњнських книжок. ”насл≥док цього з 5283 книг, що вийшли друком у 1913 p., т≥льки 176 були украњномовними.

–озвиток л≥тератури. як не дивно, але украњнська л≥тература не лише вижила, а й розцв≥ла Ч незважаючи, а може й у в≥дпов≥дь, на репрес≥њ, €к≥ позначили пер≥од з 1876 до 1905 р. ≤з зростанн€м числа випускник≥в ун≥верситет≥в зб≥льшувалис€ також к≥льк≥сть автор≥в та коло читач≥в. ƒо того ж галицька преса надавала сх≥дноукрањн≠ським письменникам широк≥ можливост≥ обминати царську цензуру. ƒалеко позаду лишилас€ пора, коли украњнська л≥тература початку XIX ст. спиралас€ на купку автор≥в ≥ читач≥в. —в≥дченн€м цього стали урочистост≥ навколо в≥дкритт€ пам'€тника ≤.  отл€ревському в ѕолтав≥ у 1903 р., в €ких вз€ли активну участь тис€ч≥ пред≠ставник≥в украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ та дес€тки зах≥дноукрањнських письменник≥в.

ƒо бурхливого розвитку украњнськоњ л≥тератури також спричинилос€ усп≥шне освоЇнн€ нових л≥тературних стил≥в. ” друг≥й половин≥ стол≥тт€ поступово занепав романтизм, що справл€в великий вплив на розвиток украњнськоњ л≥тератури по≠чатку XIX ст., ≥з властивими йому зосереджен≥стю на нац≥ональн≥й неповторност≥ народу, замилуванн€м фольклором, захопленн€м ≥стор≥Їю, увагою до нац≥ональноњ мови. ѕ≥д впливом утоп≥чних ≥дей таких французьких мислител≥в, €к ќгюст  онт, та палких виступ≥в таких рос≥йських л≥тературних критик≥в, €к ћикола „ернишевський, спостер≥гаючи злиденне житт€ села й фабрики, письменники по вс≥й –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ тепер доходили висновку, що гасло Ђмистецтво задл€ мистецтваї втратило будь-€к≥ виправданн€. «мушен≥ використовувати мистецтво дл€ викритт€ зла й несправедливост≥ сусп≥льства в над≥њ, що це спри€тиме його вдосконаленню, письменники звернулис€ до нового л≥тературного методу Ч реал≥зму.

¬се ще збер≥гаючи певн≥ елементи романтизму, зокрема зосереджен≥сть на жит≠т≥ сел€н, украњнський реал≥зм нарешт≥ с€гнув за меж≥ етнограф≥чност≥, розпочавши досл≥дженн€ соц≥альних ≥ психолог≥чних проблем. ќдним ≥з перших письменник≥в-реал≥ст≥в був ≤ван Ќечуй-Ћевицький, котрий описував зм≥ни в украњнському сел≥ п≥сл€ скасуванн€ кр≥пацтва. ” проз≥ Ќечу€-Ћевицького часто проступало в≥дчутт€ зрадженост≥, г≥ркого здивуванн€ з того, що зам≥сть полегшенн€ жити ставало дедал≥ т€жче. ќдин ≥з героњв його пов≥ст≥ Ђ айдашева с≥м'€ї питаЇ: чому св≥т Ѕожий такий гарний та веселий, а житт€ людей таке страшне? ѕричиною надзвичайних злидн≥в, темноти, забобон≥в ≥ морального занепаду на сел≥ була, на думку Ќечу€-Ћевицького, величезна нер≥вн≥сть м≥ж багатими й б≥дними, насаджена чужим в≥й≠ськово-бюрократичним Ђмосковськимї режимом ≥ особливо його системою осв≥ти.

ўе прониклив≥ший опис житт€ сел€н дав ѕанас ћирний (–удченко). Ќа в≥д≠м≥ну в≥д Ќечу€-Ћевицького в≥н не обмеживс€ анал≥зом соц≥альноњ нер≥вност≥, а гли≠боко досл≥джував те, €кий психолог≥чний вплив справл€Ї на людину несправедли≠в≥сть. ” пов≥ст≥ Ђ’≥ба ревуть воли, €к €сла повн≥?ї в≥н простежив, €к зло породжуЇ зло. √ерой твору Ч чесний, але бунт≥вний сел€нин „≥пка Ч у в≥дпов≥дь на образи, гнобленн€ та обман в≥дкидаЇ своњ традиц≥йн≥ ц≥нност≥, перетворюючись на запеклого

бунтар€, моральний н≥г≥л≥зм €кого прориваЇтьс€ у фраз≥: Ђякби € м≥г, то знищив би весь св≥т... щоб натом≥сть постав новий ≥ кращийї. ≤ншим представником реал≥стич≠ного напр€му був јнатоль —видницький, €кий в роман≥ ЂЋюборацьк≥ї простежив вплив на к≥лька покол≥нь украњнськоњ св€щенницькоњ родини чужоњ культури, зокрема польськоњ та рос≥йськоњ.

Ќабагато складн≥ше класиф≥кувати численних поет≥в цього пер≥оду. ƒо найвидатн≥ших ≥з них належали —тепан –уданський Ч письменник надзвичайно талановитий, що прославивс€ своњми дотепними, гострими й афористичними Ђсп≥вомовкамиї, Ћео≠н≥д √л≥бов Ч автор попул€рних байок, ѕавло √рабовський, €кий за своњ в≥рш≥, спов≠нен≥ ненавист≥ до царського режиму, був засуджений до засланн€ в —иб≥р, де в≥н пров≥в б≥льшу частину житт€.

« по€вою на злам≥ стол≥ть новоњ генерац≥њ автор≥в чимраз част≥ше робл€тьс€ спроби п≥ти дал≥ негнучких утил≥тарних меж реал≥зму й удатис€ до модерн≥стських прийом≥в в опис≥ особистих переживань. Ќай€скрав≥ше цей п≥дх≥д в≥дбивс€ у твор≠чост≥ двох пров≥дних л≥тературних постатей —х≥дноњ ”крањни цього пер≥оду Ч про≠зањка ћихайла  оцюбинського та поетеси Ћес≥ ”крањнки. ¬ пов≥ст≥ Ђ‘ата ћорга≠наї  оцюбинський торкаЇтьс€ традиц≥йноњ теми соц≥альних злидн≥в на сел≥. ѕроте висв≥тлюЇтьс€ вона у надзвичайно новаторський спос≥б. ¬живаючи слова, под≥бно тому, €к художник-≥мпрес≥он≥ст користуЇтьс€ фарбами, в≥н створюЇ в≥дчутт€ три≠вожного й напруженого чеканн€, що приводить людину до стану жаху, ненавист≥ й пан≥ки. ¬ пов≥ст≥ Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї описуЇтьс€ реальний ≥ м≥ф≥чний св≥т гуцуль≠ського села, невпинна взаЇмод≥€ м≥ж св≥домим ≥ п≥дсв≥домим у людин≥.

Ћариса  осач- в≥тка, що писала п≥д псевдон≥мом Ћес€ ”крањнка, народилас€ в одн≥й з найкультурн≥ших родин на ”крањн≥: њњ мат≥р'ю була в≥дома письменниц€ ќлена ѕч≥лка, њњ д€дько Ч славетний ћихайло ƒрагоманов, серед родич≥в були композитор ћикола Ћисенко та драматург ћихайло —тарицький. Ѕлискуче осв≥чена ж≥нка, €ка, кр≥м украњнськоњ та рос≥йськоњ, волод≥ла французькою, ≥спанською, англ≥й≠ською, н≥мецькою, грецькою та латинською мовами, а також в≥дв≥дала не одну крањну ™вропи, вона потерпала в≥д т€жкоњ недуги, що сповнювала кожен день њњ житт€ стражданн€м.

“ому г≥дними подиву Ї надзвичайно надихаюча сила, енерг≥€ й оптим≥зм, €кими променитьс€ њњ глибока й витончена поез≥€. ÷≥ настроњ, зокрема, виражен≥ у в≥рш≥ ЂContra spem speroї (ЂЅез над≥њ спод≥ваюсьї). ” ранн≥х л≥ричних зб≥рках Ћес≥ ”кра≠њнки, наприклад, ЂЌа крилах п≥сеньї та Ђƒуми ≥ мр≥њї, ще в≥дчуваЇтьс€ вплив “. Ўев≠ченка. “а поступово поетеса звертаЇтьс€ до нових мотив≥в, що не замикаютьс€ на суто украњнськ≥й проблематиц≥, а св≥дчать про њњ бажанн€ охопити загально≠людськ≥ проблеми. ÷ей новий п≥дх≥д ви€вивс€ в Ђекзотизм≥ї њњ поез≥њ, опертоњ на теми —тародавньоњ √рец≥њ, ѕалестини, ™гипту, революц≥йноњ ‘ранц≥њ та середньов≥чноњ Ќ≥меччини, а також у порушенн≥ таких проблем, €к конфл≥кт м≥ж владою та свобо≠дою, суперечлива природа коханн€, взаЇмини м≥ж поетом ≥ народом. ƒраматична пое≠ма ЂЋ≥сова п≥сн€ї ≥з вражаючою художньою силою описуЇ конфл≥кт м≥ж високим ≥деалом ≥ похмурою д≥йсн≥стю.

≤ншим прикладом в≥дходу в≥д ор≥Їнтованого на сел€нське житт€ реал≥зму була творч≥сть ¬олодимира ¬инниченка Ч чи не найпопул€рн≥шого украњнського письмен≠ника й драматурга дореволюц≥йноњ доби. ” таких ранн≥х реал≥стичних творах, €к Ђ√олотаї й Ђ раса ≥ силаї, в≥н змальовуЇ житт€ мешканц≥в пров≥нц≥йних м≥стечок та наймит≥в у св≥т≥ в≥дмираючих с≥льських звичањв ≥ занепадаючоњ морал≥. Ѕ≥льш нова≠торським було його висв≥тленн€ таких надзвичайних дл€ украњнськоњ л≥тератури героњв, €к революц≥онери, що потрапл€ють у психолог≥чно складн≥ (хоч ≥ дещо штуч≠н≥) ситуац≥њ, €к, зокрема, в роман≥ Ђ«≥наї. ќднак найулюблен≥шою дл€ ¬инниченка Ї постать егоњста-цин≥ка (з найб≥льшою силою зображена у Ђћемуарах кирпа≠того ћеф≥стофел€ї), €кий, щоб до к≥нц€ лишатис€ чесним перед собою, ладен на будь-€кий злочин за умови, що його вчинки в≥дпов≥дають його почутт€м, пере≠конанн€м ≥ вол≥.

якщо додати до вже згаданих ще й зах≥дноукрањнських письменник≥в Ч ¬асил€ —тефаника, ќльгу  обил€нську та неперевершеного ≤вана ‘ранка, стане зрозум≥лим, що нав≥ть за зах≥дноЇвропейськими стандартами украњнська л≥тература була пред≠ставлена авторами, €к≥ вражали р≥зноман≥тн≥стю таланту. “ак на злам≥ стол≥ть укра≠њнська л≥тература, €ка ще покол≥нн€ тому виборювала соб≥ право на ≥снуванн€, пос≥ла належне м≥сце серед великих слов'€нських л≥тератур.

“еатр. ќсобливо попул€рною цариною украњнськоњ культури того пер≥оду був театр. √либоко занурений на своЇму початковому етап≥ в украњнську етнограф≥ю, в≥н пропонував привабливе поЇднанн€ акторськоњ гри та сп≥ву. ¬ир≥шальним чинни≠ком його розвитку й одн≥Їю з небагатьох поступок режиму украњнському рухов≥ став дозв≥л користуватис€ на сцен≥ украњнською мовою, що його дав ур€д у 1881 р. «авд€ки цьому театр залишавс€ Їдиним середовищем, у €кому украњнська культура могла розвиватис€ б≥льш-менш в≥льно, тому в≥н швидко зосередив у соб≥ велику творчу енерг≥ю. ¬плив театру виходив за художн≥ рамки, оск≥льки в душ≥ багатьох украњнц≥в ≥скра нац≥ональноњ гордост≥ й самосв≥домост≥ часто спалахувала саме п≥д час перегл€ду п'Їси, що талановито виконувалас€ р≥дною мовою.

” 1881 p., майже одразу п≥сл€ р≥шенн€ ур€ду, ћарко  ропивницький заснував у ™лисаветград≥ перший профес≥йний украњнський театр. „ерез р≥к трупа нал≥чу≠вала 100 актор≥в. ” 1890-х роках ≥снувало принаймн≥ п'€ть профес≥йних труп, що виступали по вс≥й ≥мпер≥њ; кожна з них могла похвалитис€ репертуаром в≥д 20 до «ќ п'Їс. “еатр, без сумн≥ву, далеко в≥д≥йшов в≥д того стану, в €кому в≥н перебував у 1860-х ро≠ках, коли м≥г спиратис€ лише на к≥лька украњнських п'Їс, €к, зокрема, ЂЌаталка ѕолтавкаї ≤.  отл€ревського, ЂЌазар —тодол€ї “. Ўевченка та Ђ«апорожець за ƒунаЇмї ≤. √улака-јртемовського.

«аслуга швидкого розвитку театру належить таким талановитим, енерг≥йним та п≥дприЇмливим д≥€чам, €к —тарицький,  ропивницький, ≥ видатн≥й родин≥ “об≥левич≥в, члени €коњ виступали п≥д сцен≥чними псевдон≥мами ≤вана  арпенка- арого, ћиколи —адовського й ѕанаса —аксаганського.  ожен ≥з них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором, режисером ≥ орган≥затором, а  арпенко- арий Ч ще й драматургом. ѕров≥дною Ђз≥ркоюї украњнського театру була ћар≥€ «аньковецька.

¬ ≥деолог≥чному, культурному, а також економ≥чному та соц≥альному в≥дношен≠н€х к≥нець XIX ст. був пер≥одом наростаючих зм≥н. “радиц≥йний устр≥й починав розвалюватис€ на вс≥х р≥вн€х, ≥ скр≥зь проступали ознаки пошук≥в нових шл€х≥в. ќсобливо пом≥тно це в≥дбилос€ в чимдал≥ серйозн≥шому зац≥кавленн≥ ≥нтел≥генц≥њ ≥деолог≥Їю. Ќа ”крањн≥ на передн≥й план вийшли дв≥ головн≥ ≥деолог≥чн≥ теч≥њ Ч нац≥онал≥зм та соц≥ал≥зм. „им глибше кор≥нн€ вони пускали, тим б≥льшого значенн€ набувало питанн€ про взаЇмини м≥ж ними. Ѕагато украњнських д≥€ч≥в усв≥домили, що нац≥ональний рух, позбавлений соц≥ал≥стичного вим≥ру, мав невелик≥ шанси с€гнути поза обмежен≥ культурницьк≥ рамки. ќдночасно чимало украњнських соц≥ал≥ст≥в ро≠зум≥ли, що, ≥гноруючи нац≥ональне питанн€, соц≥ал≥зм на ”крањн≥ лишатиметьс€ су≠сп≥льним рухом з≥ слабким кор≥нн€м, рухом, котрий охоплюЇ переважно неукрањнц≥в. Ќамаганн€ (зокрема –”ѕ) поЇднати ц≥ дв≥ ≥деолог≥њ не дали взаЇмоприйн€т≠них результат≥в, ≥ з≥ вступом украњнц≥в у XX ст. ц€ проблема лишалас€ нерозв'€за≠ною.

–еакц≥€ украњнц≥в

якщо 1848 р≥к був кульм≥нац≥Їю украњнського руху в √аличин≥, то 1860-т≥ роки стали, без сумн≥ву, його спадом. ѕоступки ¬≥дн€ пол€кам вразили й здивували укра≠њнц≥в. ѕ≥д час революц≥њ 1848 р. вони змагалис€ з пол€ками €к з пол≥тично р≥вними соб≥, тепер же украњнц≥ ви€вилис€ ц≥лком п≥дпор€дкованими њм. ≤з покол≥нн€ в по≠кол≥нн€ вони в≥рили, що непохитна в≥ддан≥сть √абсбургам гарантувала њм п≥д≠тримку династ≥њ, але у 1867 р. з болем зрозум≥ли, що це були помилков≥ припущенн€. Ќова пол≥тична ситуац≥€ в √аличин≥ показала, що перед представниками украњнськоњ верх≥вки з середовища св€щеник≥в, €ких звичайне* називали Ђстарими русинамиї, лежало похмуре майбутнЇ.  р≥м того, що ¬≥день ви€вивс€ ненад≥йним, його м≥ць ≥ престиж значно послабшали внасл≥док недавн≥х пол≥тичних поразок. ѕол€ки ж бу≠ли сильними, €к н≥коли. ј в середовищ≥ власного народу украњнськ≥ вожд≥ бачили т≥ль≠ки маси убогих ≥ неписьменних сел€н. ѕереживаючи глибоку кризу в≥ри у власн≥ сили, вони стали шукати нов≥ джерела п≥дтримки.

–усоф≥ли. ” 1860-х роках ≥нтереси й над≥њ багатьох осв≥чених украњнц≥в зосере≠дилис€ на –ос≥њ. ” цьому не було неспод≥ванки: адже саме в цей час р≥зн≥ слов'€нськ≥ народи, так≥ €к чехи, серби ≥ болгари, котр≥ зазнавали т€жкого гн≥ту н≥мц≥в та турк≥в, також спр€мували своњ погл€ди до близького слов'€нського народу Ч рос≥€н Ч у пошуках допомоги. ƒбаючи про власн≥ ц≥л≥, –ос≥€ спри€ла слов'€ноф≥льським тенденц≥€м, налагоджуючи з цими Ђспор≥дненимиї народами культурн≥ зв'€зки й п≥дтримуючи њх ф≥нансово. ќдним ≥з перших ≥ найпалк≥ших рос≥йських культурних м≥с≥онер≥в був ћихайло ѕогод≥н Ч в≥домий ≥сторик консервативних погл€д≥в, €кий у 1835 р. в≥дв≥дав Ћьв≥в ≥ зав'€зав контакти з украњнською ≥нтел≥генц≥Їю. ’оч у той час

його пророс≥йська аг≥тац≥€ не мала пом≥тних насл≥дк≥в, вона стала приносити плоди в атмосфер≥ 1860-х рок≥в.

ѕершим у √аличин≥ новонаверненим русоф≥лом став ƒенис «убрицький Ч ≥сторик, один ≥з нечисленних украњнських двор€н. «авд€ки його власним старанн€м та намаганн€м невтомного ѕогод≥на до ц≥Їњ теч≥њ вдалос€ прилучити ≥нших осв≥че≠них украњнц≥в ≥ серед них Ч якова √оловацького, одного з член≥в Ђ–уськоњ тр≥йц≥ї. ќднак вир≥шального прориву в √аличин≥ русоф≥льство домоглос€ п≥д к≥нець 1860-х рок≥в, коли його догмати прийн€ло так зване —в€тоюрське коло греко-католицького вищого духовенства. ¬≥дтак русоф≥льство швидко поширилос€ на б≥льш≥сть духо≠венства, й до к≥нц€ XIX ст. св€щеники €вл€ли собою його основну соц≥альну базу.  ористуючись п≥дтримкою значноњ частини зах≥дноукрањнськоњ верх≥вки, русоф≥ль≠ство стало в≥д≥гравати пров≥дну роль в культурному й пол≥тичному житт≥ —х≥дноњ √а≠личини, Ѕуковини ≥ «акарпатт€.

–усоф≥льство приваблювало Ђстарих русин≥вї не лише завд€ки слов'€ноф≥льськ≥й пропаганд≥ та розчаруванню √абсбургами, але ще й тому, що багато ветеран≥в под≥й 1848 р. вважали, н≥би висто€ти у змаганн≥ з пол€ками можна лише спираючись на –о≠с≥ю. ¬ажливу роль в≥д≥гравала також ≥ сусп≥льна психолог≥€. Ќав≥ть випадковий спо≠стер≥гач €сно бачив, що украњнська духовна ел≥та страждала в≥д комплексу етн≥ч≠ноњ та соц≥альноњ неповноц≥нност≥. як ≥ кожна ел≥та, вона прагнула визнанн€ й пре≠стижу. ќднак польська шл€хта р≥дко пропускала нагоду п≥дкреслити свою соц≥альну вищ≥сть перед греко-католицьким св€щенством. «розум≥ло, що сел€нська природа украњнського сусп≥льства й культури не давала жаданого престижу, а п≥сл€ невдач 1860-х рок≥в украњнство стало ще менш привабливим. “ому можлив≥сть ототож≠ненн€ з могутн≥м рос≥йським царем, багаточисельним рос≥йським народом ≥ його про цв≥таючою культурою в≥дпов≥дала глибоко затаЇним потребам духовенства. Ѕули також ≥ прагматичн≥ м≥ркуванн€: враховуючи ослаблен≥сть јвстр≥њ та могутн≥сть –ос≥њ, ц≥лком реальну можлив≥сть того, що рос≥€ни рано чи п≥зно захопл€ть √аличину, багато осв≥чених украњнц≥в вважали обачним ран≥ше Ђвс≥стис€ на рос≥йський в≥зї.

” своЇму русоф≥льств≥ украњнц≥ в≥др≥зн€лис€ в≥д чех≥в та ≥нших слов'€н тим, що заходили значно дал≥, наголошуючи на под≥бност≥ й нав≥ть тотожност≥ украњнц≥в ≥ ро≠с≥€н. Ќа думку таких пров≥дних русоф≥л≥в, €к Ѕогдан ƒ≥дицький, ≤ван Ќаумович, ћихайло  ачковський, а також јдольф ƒобр€нський в «акарпатт≥, украњнц≥ Ї лише окремим в≥дгалуженн€м триЇдиного рос≥йського народу, двома ≥ншими складо≠вими €кого Ї великороси й б≥лоруси. ¬перше ц≥ погл€ди були опубл≥кован≥ у 1866 р. у таЇмно ф≥нансован≥й рос≥йським ур€дом газет≥ Ђстарих русин≥вї Ђ—лової: Ђћи не мо≠жемо б≥льше китайським муром в≥дд≥л€ти себе в≥д наших брат≥в, в≥дкидаючи мовн≥, л≥тературн≥, рел≥г≥йн≥ та етн≥чн≥ зв'€зки, що Їднають нас з ус≥м рос≥йським св≥том. ћи б≥льше не Ї русини 1848 року; ми справжн≥ рос≥€ниї.

ќстаточно здаючи позиц≥њ 1848 p., Ђстар≥ русиниї демонстрували своЇ нев≥р'€ у здатн≥сть власними силами висто€ти в культурних ≥, особливо важливо, в пол≥тичних змаганн€х. —утн≥сть ц≥Їњ позиц≥њ виражало попул€рне тод≥ присл≥в'€: Ђякщо нам су≠дилос€ потонути, то краще зробити це у рос≥йському мор≥, н≥ж у польському болот≥ї. ÷ей п≥дх≥д мав також ≥нш≥ насл≥дки: покладаючи вс≥ своњ над≥њ на п≥дтримку ро≠с≥€н, русоф≥ли д≥йшли висновку про марн≥сть спроб моб≥л≥зувати украњнськ≥ маси. “ому њхн≥й пол≥тичний курс став характеризуватис€ пасивн≥стю та ≥нертн≥стю.

јле Ђстарим русинамї бракувало в≥дваги в≥дкрито в≥дкинути √абсбург≥в. Ќаго≠лошуючи на своњх культурних зв'€зках ≥з –ос≥Їю, вони були достатньо обачними, щоб у т≥й сам≥й статт≥ у Ђ—лов≥ї за€вл€ти: Ђћи Ї ≥ завжди були непохитно в≥рними нашому август≥йшому австр≥йському монархов≥ й славетн≥й династ≥њ √абсбург≥вї. ƒе≠€к≥, особливо вище духовенство, заходили ще дал≥, довод€чи, н≥би вони Ч не ро≠с≥€ни, не украњнц≥, а окремий галицький народ. ѕлутана само≥дентиф≥кац≥€, наголо≠шуванн€ на своњх локальних особливост€х, плазуванн€ перед можновладц€ми та намаганн€ ототожнитис€ з могутньою –ос≥йською ≥мпер≥Їю з одночасним обстою≠ванн€м певних рег≥ональних в≥дм≥нностей Ч все це, звичайно, не €вл€ло собою чо≠гось нового в украњнськ≥й ≥стор≥њ. ¬ сутност≥, тут ≥шлос€ про зах≥дноукрањнський ва≠р≥ант Ђмалорос≥йськоњї ментальност≥, поширеноњ на —х≥дн≥й ”крањн≥.

¬плив русоф≥льства на украњнц≥в найсильн≥ше ви€вл€вс€ у царин≥ мови. ¬исту≠паючи з ел≥тарних позиц≥й, Ђстар≥ русиниї зат€то в≥дмовл€лис€ брати за основу украњнськоњ л≥тературноњ мови м≥сцевий д≥алект (чи, €к вони його називали, Ђмову свинопас≥в ≥ чабан≥вї). ¬они хот≥ли, щоб њхн€ мова мала визнану л≥тературну тради≠ц≥ю й престиж, ≥ тому в публ≥кац≥€х користувалис€ церковнослов'€нською мовою рел≥г≥йних текст≥в з дом≥шками польських, рос≥йських та украњнських сл≥в.

ћожливо, ц€ незграбна й штучна сум≥ш, або €зич≥Ї, €к њњ називали, й була пре≠стижною, але правда й те, що њњ важко було зрозум≥ти, особливо сел€нам. Ќав≥ть т≥ осв≥чен≥ украњнц≥, €к≥ писали нею, кожен за власними безладними правилами, р≥дко коли нею розмовл€ли, вол≥ючи користуватис€ польською мовою. Ќа питанн€, чому саме польською, Ђстар≥ русиниї в≥дпов≥дали: ЂЅо малорос≥йська Ч це мова сел€н, а рос≥йськоњ ми не знаЇмо, тому ми користуЇмос€ цив≥л≥зованою мовою пол€≠к≥вї. ѕогл€ди Ђстарих русин≥вї на мову були запереченн€м л≥тературних принцип≥в, що ними керувалис€ Ђ–уська тр≥йц€ї й т≥ в≥дкрит≥ приб≥чники м≥сцевого д≥алекту, котр≥ з'€вилис€ у 1848 р. –усоф≥ли були такими зат€тими противниками народного д≥алекту, що нав≥ть прив≥тали заборону украњнських публ≥кац≥й в –ос≥њ у 1876 р. ≤ саме навколо питанн€ про мову в середовищ≥ украњнських студент≥в стала розви≠ватис€ опозиц≥€ галицьким русоф≥лам.

Ќелегко було молодшому покол≥нню вступати у б≥й з≥ старшим, що вже м≥цно сто€ло на ногах. –усоф≥ли панували майже в ус≥х украњнських закладах. ¬ њхн≥х руках перебували Ќародний ƒ≥м, добре ф≥нансований —тавроп≥г≥йський ≥нститут, ви≠давництво Ђ√алицько-руська матиц€ї, а також велика частина преси, включаючи най≠б≥льшу газету Ђ—лової.  р≥м того, у 1870 р. русоф≥ли заснували пол≥тичну орган≥≠зац≥ю Ч –уську –аду, €ка претендувала на роль головного посл≥довника справи √о≠ловноњ –уськоњ –ади 1848 р. ≥ €ку вони намагалис€ перетворити на Їдиного пред≠ставника вс≥х украњнц≥в у √аличин≥. “ак нав≥ть серед власноњ ел≥ти украњнський рух мав р≥шучого й сильного противника.

Ќародовц≥. ” пер≥од до революц≥њ 1848 р. саме молодь на чол≥ з Ђ–уською тр≥йцеюї виступила за користуванн€ народною мовою, й попри перешкоди з боку старшого покол≥нн€ не хто ≥нший, €к молодь, стала на захист розмовноњ мови в 1860-х роках. ѕод≥бно до Ђстарих русин≥вї багато молодих зах≥дних украњнц≥в звертали погл€ди на сх≥д. јле €кщо старше покол≥нн€ п≥длещувалос€ до цар€, то натхненником молод≥ був Ўевченко. ¬она не лише захоплювалас€ красою, енерг≥Їю й силою, €к≥ в≥н в≥дкрив у народн≥й мов≥, а й под≥л€ла ор≥Їнтац≥ю поета ≥ багатьох сх≥дних укра≠њнц≥в на народ. ¬≥дтак цих зах≥дних украњнц≥в звичайно називали народовц€ми.

 р≥м в≥кових та ≥деолог≥чних в≥дм≥нностей, русоф≥л≥в в≥др≥зн€ли в≥д народовц≥в ≥ розб≥жност≥ в соц≥альному статус≥. ƒо перших, €к правило, належали добре за≠безпечен≥ церковн≥ та св≥тськ≥ чиновники та ≥нш≥ Ђсол≥дн≥ громад€ниї; ≥нш≥ ж переважно були студентами, молодими св€щениками, представниками св≥тськоњ ≥нтел≥генц≥њ, котра народжувалас€. ќднак не сл≥д переб≥льшувати в≥дм≥нностей, що розд≥л€ли цих два табори, €к≥ формувалис€ в тонкому прошарку осв≥чених за≠х≥дних украњнц≥в. —початку суперечки м≥ж ними точилис€ майже виключно навколо питань мови й л≥тератури. ¬ ≥нших питанн€х приб≥чники обох угруповань мали сп≥ль≠н≥ ц≥нност≥ (та й походженн€, часто св€щеницьке) й дивилис€ на ц≥ суперечки €к на розб≥жност≥ м≥ж старшими й молодшими членами одн≥Їњ родини.

ѕроте зовн≥шн≥ впливи поступово поглиблювали розрив м≥ж двома фракц≥€ми. якщо русоф≥ли знайомилис€ з творами консервативних рос≥йських письменник≥в-слов'€ноф≥л≥в, то народовц≥ жад≥бно читали Ўевченка,  ул≥ша ≥  остомарова. ÷€ л≥тература зближувала останн≥х з кињвськими украњноф≥лами. ќсобливо п≥сл€ про≠веденн€ антиукрањнських заход≥в 1863 ≥ 1876 pp. сх≥дноукрањнськ≥ автори стали част≥ше друкуватис€ у часописах галицьких народовц≥в. ÷≥ контакти утвердилис€ п≥сл€ того, €к јнтонович,  ониський ≥  ул≥ш в≥дв≥дали √аличину ≥, €к би там не бу≠ло, стали причетними до зах≥дноукрањнськоњ пол≥тики. ѕ≥д впливом л≥берально на≠строЇних сх≥дних украњнц≥в дещо розширилис€ ≥нтелектуальн≥ обр≥њ пров≥нц≥йних ≥ прив'€заних до церкви зах≥дних украњнц≥в. Ќа початковому етап≥ зм≥цненн€ цих стосунк≥в демократичн≥ та св≥тськ≥ тенденц≥њ нав≥ть переважали. јле ≥нтелектуальний та ≥деолог≥чний вплив сх≥дних украњнц≥в на зах≥дних мав своњ меж≥.  оли наприк≥нц≥ 1870-х рок≥в ƒрагоманов, перебуваючи у вигнанн≥, спробував прищепити њм своњ космопол≥тичн≥, соц≥ал≥стичн≥ та антиклерикальн≥ думки, його Ђбезбожний анарх≥змї викликав у них в≥дразу. Ѕагато народовц≥в були молодими с≥льськими св€щени≠ками, €к≥ прагнули розширити контакти з селом. “ому вони часом не могли й не ба≠жали вийти поза ц≥ прагненн€.

«года, що зароджувалас€ у середовищ≥ народовц≥в, спиралас€ передус≥м на ви≠знанн€ того факту, що украњнц≥ Ч це окрема нац≥€, котра проживаЇ на просторах в≥д  авказу до  арпат, ≥ найкращим засобом самовираженн€ €коњ Ї народна го≠в≥рка. ¬они д≥йшли висновку, що найефективн≥ший спос≥б вир≥зненн€ ≥ розвитку ц≥Їњ нац≥ональноњ самобутност≥ пол€гаЇ в тому, щоб культивувати ≥ пропагувати укра≠њнську мову. ¬≥дтак основним нац≥ональним питанн€м дл€ них було питанн€ мови й л≥тератури. “акий вузький п≥дх≥д виключав можлив≥сть порушувати сусп≥льн≥ проблеми, виступати проти ур€ду, взагал≥ займатис€ пол≥тикою. ¬ цьому в≥дношенн≥ народовц≥ були зах≥дноукрањнським р≥зновидом украњноф≥л≥в –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ≤нша сп≥льна риса пол€гала в тому, що народовц≥, €к ≥ украњноф≥ли, на в≥дм≥ну в≥д русо≠ф≥л≥в не мали чужоземноњ п≥дтримки. —пираючись на Ђвласний народї, вони були (принаймн≥ в теор≥њ) демократичн≥шими, н≥ж њхн≥ консервативн≥ суперники-русоф≥ли.

ћайже вс≥ ≥снуюч≥ украњнськ≥ заклади, включаючи пресу, перебували п≥д контро≠лем русоф≥л≥в, народовц≥ ж не мали до них широкого доступу. ™дине, що њм лишило≠с€,Ч це створити нов≥. Ќародовц≥ заснували к≥лька таЇмних гуртк≥в (поза€к русо≠ф≥льськ≥ верховоди заборонили сем≥наристам вступати до груп народовц≥в та чита≠ти њхн≥ часописи), найважлив≥шим серед €ких була Ђћолода –усьї, утворена в 1861 р. у Ћьвов≥. ÷≥ гуртки переважно займалис€ виданн€м часопис≥в, ц≥ле роз≠мањтт€ €ких з'€вилос€ у 1860-х роках. “ак, зокрема, Ђ¬ечорниц≥ї (1862) попул€ри≠зували Ўевченка й перебували п≥д впливом петербурзькоњ Ђќсновиї; Ђћетаї (1863Ч 1865) оголосила своњм завданн€м поширенн€ знань серед св≥тськоњ ≥нтел≥генц≥њ; ЂЌи≠ваї (1865) й Ђ–усалкаї зосередилис€ на л≥тератур≥; Ђѕравдаї (1867 Ч1880) була органом, в €кому часто друкували своњ твори сх≥дн≥ украњнц≥, й слугувала чимось на зразок всеукрањнського форуму. «а вин€тком Ђѕравдиї, ц≥ редагован≥ недосв≥д≠ченими молодими ентуз≥астами виданн€ мали обмеженого читача, незначн≥ ф≥нансов≥ ресурси й швидко позникали.

¬одночас р€д народовц≥в розробл€ли украњнську граматику й словники. ≤ншим р≥зновидом њхньоњ д≥€льност≥ став украњнський театр. «аснований 1868 р. у Ћьвов≥, в≥н, €к ≥ в –ос≥йськ≥й ”крањн≥, перетворивс€ на особливо ефективний зас≥б поглибленн€ нац≥ональноњ св≥домост≥. ¬ 1868 р. група з майже 60 студент≥в на чол≥ з јнатолем ¬ахн€нином створили товариство Ђѕросв≥таї, що займалос€ Ђвивченн€м та осв≥тою народуї. ј в 1873 р. за ф≥нансовоњ та моральноњ п≥дтримки сх≥дних украњнц≥в у Ћьвов≥ було засноване вже згадуване “овариство ≥м. “. √. Ўевченка.

Ќезважаючи на цей вибух л≥тературноњ та культурноњ д≥€льност≥, незабаром ста≠ло очевидним, що насправд≥ зв'€зки народовц≥в ≥з народом Ї слабкими.  р≥м осмис≠ленн€ цього, њх змусили перегл€нути своњ позиц≥њ р€д ≥нших чинник≥в. ѕ≥сл€ ≈мсько-

го указу 1876 р. неспод≥вано стали зростати контакти з б≥льш досв≥дченими сх≥д≠ними украњнц€ми. ƒраматичним доказом пол≥тичного безсилл€ украњнц≥в у √аличин≥ став 1879 р≥к, коли, очолюван≥ русоф≥лами, вони спромоглис€ послати лише трьох делегат≥в до сейму пров≥нц≥њ. ” 1880 р. прийшли нов≥ л≥дери, що належали до середо≠вища св≥тськоњ ≥нтел≥генц≥њ,Ч так≥ професори ≥ юристи, €к ёл≥ан –оманчук, ќлек≠сандр ќгоновський та брати Ѕарв≥нськ≥.

ѕ≥д впливом цих под≥й у народовц≥в з'€вилос€ бажанн€ прислухатис€ принаймн≥ до одного ≥з заклик≥в ƒрагоманова: Ђѕол€ки вит≥снили вас ≥з галицького сейму: русоф≥ли вигнали вас ≥з ваших установ... ми закликаЇмо вас в≥д≥йти в≥д пол≥тики ком≠пром≥с≥в ≥ взаЇмних звинувачень, а натом≥сть ≥ти в народ ≥ орган≥зовуватис€ї. ўодо русоф≥л≥в, то ƒрагоманов радив узагал≥ не контактувати з ними. ÷ю пораду народов≠ц≥ вз€ли на озброЇнн€. “≥, хто належав до русоф≥льських заклад≥в та студентських клуб≥в, вийшли з них. ” 1880 р. вони в≥дкрили ор≥Їнтовану на маси газету, демонстра≠тивно назвавши њњ Ђƒ≥лої на противагу русоф≥льському Ђ—ловуї. “ого ж року з метою обговоренн€ становища й потреб украњнського сусп≥льства вони скликали перш≥ украњнськ≥ масов≥ збори, або в≥че. Ќа нього з≥йшлос€ близько 2 тис. ос≥б, у тому числ≥ багато сел€н. ” 1885 р. було засновано представницький орган Ч Ќародну –аду.

–адикали. Ќа думку де€ких сучасник≥в, нав≥ть найактивн≥шоњ д≥€льност≥ наро≠довц≥в було мало, щоб забезпечити њм конструктивну й прогресивну роль в укра≠њнському сусп≥льств≥. ўо ж до русоф≥л≥в, то њхн≥ переконанн€ були до такоњ м≥ри безнад≥йно реакц≥йними, що не витримували н≥€коњ критики. ѕринаймн≥ так вважав ƒрагоманов. як представника б≥льш ≥нтелектуально розвиненоњ сх≥дноукрањнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, цього ем≥гранта, що проживав у ∆енев≥, шокували низький культурний р≥вень, пров≥нц≥ал≥зм ≥ др≥б'€зков≥сть галичан. ¬≥н особливо гостро виступав проти пан≥вного й, на його думку, негативного впливу духовенства на украњнське житт€ (на —х≥дн≥й ”крањн≥, де духовенство великою м≥рою русиф≥кувалос€, його вплив на украњнський рух був м≥н≥мальним). ÷ього переконаного соц≥ал≥ста обурював повто≠рюваний багатьма галицькими св€щениками п≥д час пропов≥дей аргумент, н≥бито убо≠г≥сть сел€н була передус≥м насл≥дком њхнього пи€цтва й л≥нощ≥в. ѕереконавшись, що старше покол≥нн€ зах≥дних украњнц≥в (до €кого у 1870-х та 1880-х роках в≥н зарахо≠вував ≥ народовц≥в) у своЇму ретроградств≥ зайшло надто далеко, аби спромогтис€ ви≠правитис€, ƒрагоманов зосереджуЇ увагу на розвитку контакт≥в ≥з галицькими сту≠дентами.

” р€д≥ послань, опубл≥кованих у галицькому студентському часопис≥ Ђƒругї, ƒра≠гоманов закликаЇ молодь в≥дкинути погл€ди старшого покол≥нн€ й розшир€ти своњ ≥нтелектуальн≥ обр≥њ, знайомл€чись ≥з кращими здобутками Ївропейськоњ та рос≥йськоњ культури й науки, присв€тити себе служ≥нню гнобленим масам не лише словом, а й д≥лом. …ого заклик припав до душ≥ невелик≥й груп≥ зах≥дноукрањнськоњ молод≥, викресавши ≥скру того, що можна назвати ≥нтелектуальною революц≥Їю. ¬≥н п≥дштовхнув член≥в ц≥Їњ групи на пошуки третього й соц≥ально б≥льш виправданого шл€ху обстоюванн€ ≥нтерес≥в украњнц≥в.

ѕерш≥ приб≥чники ƒрагоманова з'€вилис€ у в≥денському клуб≥ украњнських сту≠дент≥в Ђ—≥чї. Ќаприк≥нц≥ 1870-х рок≥в його ≥дењ почали п≥дтримувати дв≥ студентськ≥ групи у Ћьвов≥ Ч русоф≥льський Ђјкадемический кружокї та украњноф≥льський Ђƒружн≥й лихварї. ѕро свою п≥дтримку також за€вило к≥лька невеликих груп г≥м≠назист≥в у пров≥нц≥њ. јле найважлив≥шими посл≥довниками погл€д≥в ƒрагоманова були два обдарованих, енерг≥йних ≥ самов≥дданих студенти скромного сел€нського походженн€ Ч ≤ван ‘ранко, котрий стане одним ≥з найкращих украњнських письмен≠ник≥в, та ћихайло ѕавлик. —аме вони очол€ть ≥нтелектуальне та ≥деолог≥чне повстан≠н€ проти ≥дейно обмеженого й консервативно мисл€чого зах≥дноукрањнського про≠воду, повстанн€, до €кого закликав њхн≥й женевський наставник.

«а осв€ченою часом традиц≥Їю ≥нтел≥генц≥њ першим пров≥сником ≥нтелектуальних зм≥н став часопис. ” 1876 р. ѕавлик ≥ ‘ранко починають редагувати русоф≥ль≠ське студентське виданн€ Ђƒругї. ¬они негайно в≥дкидають €зич≥Ї, на €кому в≥н публ≥кувавс€, й переход€ть на украњнську народну гов≥рку, а також розгортають на≠ступ на русоф≥л≥в. «годом вони поширюють критику на народовц≥в, висм≥юючи њх за посередн≥сть л≥тературноњ продукц≥њ та консерватизм. √алицьк≥ украњнц≥, шокован≥ гострою критикою, радикал≥змом ≥ антиклерикал≥змом редактор≥в, вир≥шили ска≠сувати передплату (к≥льк≥сть читач≥в зменшилас€ з 500 до 260), ≥ ƒрагоманов му≠сив надати часописов≥ ф≥нансову п≥дтримку. ѕавлик також допомагаЇ соц≥ал≥стам-революц≥онерам. ” 1878 р. на вт≥ху галицько-украњнському Ђ≥стебл≥шментуї його ≥ ‘ранка суд€ть за п≥дривну д≥€льн≥сть.

Ќезважаючи на легке покаранн€, украњнське сусп≥льство в≥двернулос€ в≥д ‘ранка, й в≥н був змушений звернутис€ по допомогу до польських соц≥ал≥ст≥в. ¬одночас з'€вилис€ нов≥ посл≥довники соц≥ал≥зму, так≥ €к ¬€чеслав Ѕудзиновський, ћикола √анкевич, —тан≥слав  озловський ≥  ирило “риловський. ¬насл≥док цього у 1880-х роках серед зах≥дних украњнц≥в розвинулос€ невелике, але активне л≥ве крило. ” 1890 р. ц≥ молод≥ актив≥сти разом з Ђветеранамиї ‘ранком ≥ ѕавликом були готов≥ до орган≥зац≥њ пол≥тичноњ парт≥њ. ÷е мала бути перша украњнська пол≥тична парт≥€ на «ах≥дн≥й ≥ —х≥дн≥й ”крањн≥. њњ по€ва (що на дес€тил≥тт€ випередила сх≥дноукрањнську –”ѕ) в≥дкриЇ новий динам≥чний пер≥од розвитку галицьких украњнц≥в.

«ростанн€ орган≥зованост≥

” розгл€дувану добу украњнц≥ √аличини здобули репутац≥ю людей високоорган≥зованих ≥ сусп≥льно дисципл≥нованих, особливо в пор≥вн€нн≥ з њхн≥ми сп≥вв≥тчиз≠никами на сход≥. ќдн≥Їю з причин того, що галицьк≥ украњнц≥ розвинули ц≥ риси, була нагода застосовувати њх. ѕопри своЇ невиг≥дне становище пор≥вн€но з пол€ками, п≥сл€ 1861 р. украњнц≥ јвстр≥њ жили за конституц≥йноњ монарх≥њ, що надавала њм наба≠гато ширшу свободу слова та асоц≥ац≥й, н≥ж це було можливим у –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ.

«ростанню орган≥заторськоњ д≥€льност≥, €ке спостер≥галос€ в —х≥дн≥й √аличин≥ наприк≥нц≥ XIX Ч на початку XX ст., спри€в ≥ р€д ≥нших чинник≥в. «ах≥дн≥ украњнц≥ зазнавали пр€мого впливу таких сусп≥льно високодисципл≥нованих народ≥в, €к н≥мц≥ та чехи. ўе безпосередн≥ше впливали на них пол€ки, €к≥ стали на шл€х пол≥тики Ђор≠ган≥чноњ прац≥ї, спр€мованоњ на зм≥цненн€ њхньоњ сп≥льност≥ шл€хом моб≥л≥зац≥њ та розвитку економ≥чних ≥ культурних ресурс≥в. якщо зах≥дн≥ украњнц≥ хот≥ли змагати≠с€ з пол€ками, вони з ус≥Їю очевидн≥стю повинн≥ були б застосувати аналог≥ч≠ний п≥дх≥д. «в≥дси й таке гасло народовц≥в, €к Ђ—пирайс€ на власн≥ силиї. Ќарешт≥, в 1880-х роках серед украњнц≥в сформувавс€ новий тип проводу, уособленн€м €кого став громадський д≥€ч. ÷ей пров≥д здеб≥льшого складали педагоги ≥ особливо юрис≠ти Ч €к ≥деал≥сти, вс≥м серцем в≥ддан≥ справ≥ народного добробуту, так ≥ прагмати≠ки, €к≥ намагалис€ пристосувати украњнського сел€нина до вимог тогочасного сусп≥льства.

ƒос€гненн€ осв≥ти й культури. ѕров≥сником ц≥Їњ новоњ теч≥њ стало товариство Ђѕросв≥таї, засноване в 1868 р. народовц€ми. ѕрив€тивши себе справ≥ п≥днесенн€ культурного й осв≥тнього р≥вн€ сел€нства, це льв≥вське товариство за допомогою с≥льських учител≥в ≥ параф≥€льних св€щеник≥в поступово поширило по вс≥й —х≥дн≥й √аличин≥ мережу читалень ≥ б≥бл≥отек. ” них сел€н заохочували читати пресу (нер≥д≠ко один письменний сел€нин читав ц≥лому гуртов≥ своњх неписьменних сус≥д≥в) ≥ об≠говорювати пол≥тичн≥ та соц≥альн≥ питанн€. ѕопул€рн≥сть цих читалень зросла, коли з часом при них почали д≥€ти хори, театральн≥ трупи, г≥мнастичн≥ товариства та кооперативи. ѕ≥д к≥нець стол≥тт€ вони фактично стали суперничати з церквою та шинком. ÷е було великим внеском у п≥днесенн€ пол≥тичноњ та нац≥ональноњ св≥до≠мост≥ сел€нства.

«авд€ки самов≥ддан≥й прац≥ таких пров≥дних д≥€ч≥в Ђѕросв≥тиї, €к јнатоль ¬ахн€нин ≥ особливо ќлександр ќгоновський, до 1914 р. товариство мало 77 рег≥ональ≠них в≥дд≥лень, близько 3 тис. читалень ≥ б≥бл≥отек, понад 36 тис. член≥в у склад≥ його льв≥вськоњ ф≥л≥њ й близько 200 тис.Ч у с≥льських читальн€х. «д≥йснювалис€ також спроби орган≥зувати с≥льську молодь. Ќа зразок чеських орган≥зац≥й у 1894 р. були заснован≥ г≥мнастично-протипожежн≥ товариства п≥д назвою Ђ—ок≥лї та Ђ—≥чї. ќсобливо д≥€льними ви€вили себе тут радикали, зокрема  ирило “риловський.

÷≥ юнацьк≥ групи давали сел€нам нагоду не т≥льки брати участь у парадах, вони виховували схильн≥сть до дисципл≥ни, сп≥впрац≥, знань та розвивали почутт€ патр≥отизму. Ќа 1914 р. вони нал≥чували 974 м≥сцевих в≥дд≥ленн€ й понад 33 тис. чле≠н≥в. «ростанн€ таких орган≥зац≥й св≥дчило про те, що народовц≥ змогли перейти в≥д д≥€льност≥ в ефемерних часописах ≥ малозгуртованих студентських групах 1860-х рок≥в до систематичноњ д≥€льност≥ в масових орган≥зац≥€х, що були характерною оз≠накою 1890-х та початку 1900-х рок≥в.  онкуруючи з народовц€ми, у 1874 р. русоф≥≠ли засновують “овариство ≥м.  ачковського, але за чисельн≥стю воно значно поступа≠лос€ перед орган≥зац≥€ми суперник≥в.

√алицьк≥ вожд≥ з де€ким зап≥зненн€м зрозум≥ли, що, кр≥м культурних потреб се≠л€нства, њм доведетьс€ звертатис€ й до економ≥чних питань. „ерез своЇ соц≥альне становище та психолог≥ю вони не ви€вл€ли великого ≥нтересу до революц≥йних1 мето≠д≥в, €к≥ набули такого поширенн€ в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, а натом≥сть виступали за само≠допомогу, тобто покращенн€ дол≥ сел€н шл€хом створенн€ кооператив≥в. ѕерша спроба моб≥л≥зувати сел€н дл€ њхнього власного блага мала м≥сце у 1870-х роках, коли духовенство розпочало кампан≥ю проти пи€цтва на сел≥. ћасов≥ сходи та об≥тниц≥, €к≥ давалис€ на них вс≥Їю громадою, допомогли скоротити споживанн€ алкоголю, а сама кампан≥€ стала дл€ церкви одним ≥з перших найб≥льш конкретних њњ дос€гнень.

«годом економ≥чн≥ заходи щодо сел€н очолила св≥тська ≥нтел≥генц≥€. —початку товариство Ђѕросв≥таї ф≥нансувало кооперативн≥ крамниц≥, склади та кредитов≥ сп≥лки. јле воно не могло забезпечити необх≥дну квал≥ф≥ковану допомогу та орган≥зувати спец≥ал≥зован≥ кооперативи. ÷ю потребу вз€вс€ задовольнити ¬асиль Ќа≠г≥рний Ч п≥онер зах≥дноукрањнського кооперативного руху, €кий прот€гом 10 рок≥в займавс€ вивченн€м досв≥ду швейцарських кооператив≥в. ” 1883 р. в≥н орган≥зував споживчий кооператив ЂЌародна торг≥вл€ї, що ставив соб≥ за мету закуповувати й продавати велик≥ парт≥њ продукт≥в, оминаючи посередник≥в, а заощаджен≥ грош≥ передавати сел€нам. «а допомогою своЇњ орган≥зац≥њ Ќаг≥рний спод≥вавс€ привчити украњнц≥в до комерц≥йноњ д≥€льност≥.

ѕоступово виникали ≥нш≥ кооперативи. ” 1899 p., щоб навчати сел€н сучасних метод≥в господарюванн€, ™вген ќлесницький заснував Ђ—≥льський господарї, €кий у 1913 р. нал≥чував понад 32 тис. член≥в. ќднак найчисельн≥шими серед кооперати≠в≥в були кредитов≥ сп≥лки. ƒе€к≥ з них виникли ще в 1873 p., проте лише в 1894 р. ≥з заснуванн€м сп≥лки Ђ¬≥раї вони отримали стаб≥льну, добре в≥дрегульовану основу. ƒаючи дес€типроцентн≥ позички, ц≥ сп≥лки, €ких нал≥чувалис€ сотн≥, швидко вит≥с≠нили б≥льш≥сть лихвар≥в. ўе одна важлива економ≥чна установа з'€вилас€ в 1895 р. у Ћьвов≥ Ч страхова компан≥€





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 653 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

ƒва самых важных дн€ в твоей жизни: день, когда ты по€вилс€ на свет, и день, когда пон€л, зачем. © ћарк “вен
==> читать все изречени€...

2033 - | 1886 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.095 с.