Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕольсько-украњнська конфронтац≥€ 1 страница




≤з прискоренн€м пол≥тичного й нац≥онального розвитку €к украњнц≥в, так ≥ пол€к≥в ≥ без того складн≥ взаЇмини м≥ж ними пог≥ршали. ≤нтереси цих двох нац≥й, принаймн≥ з точки зору њхн≥х пров≥дник≥в, розходилис€ мало не в кожному питанн≥: €кщо пол€ки вперто сто€ли за збереженн€ Їдност≥ √аличини, аби вона могла слугу≠вати основою њхньоњ майбутньоњ держави, то украњнц≥ вимагали њњ под≥лу дл€ того щоб мати в сх≥дн≥й частин≥ пров≥нц≥њ свою базу; €кщо у —х≥дн≥й √аличин≥ пол€ки складали вищ≥ класи сусп≥льства, то украњнц≥ ототожнювалис€ з його нижчими класами. ”кра≠њнц≥ вимагали зм≥н ≥ реформ там, де б≥льш≥сть польських пров≥дник≥в обстоювали ста≠тус-кво. —ловом, пол€ки були Ђ≥мущимиї, а украњнц≥ Ч Ђне≥мущимиї, €к≥ не хот≥ли б≥льше миритис€ з≥ своњм становищем.

” зв'€зку з актив≥зац≥Їю громадських орган≥зац≥й у пол≥тичну д≥€льн≥сть ≥ конф≠л≥кти вт€гувалос€ дедал≥ б≥льше представник≥в обох народ≥в. Ќа в≥дм≥ну в≥д ситуац≥њ 1848 р. пол€к≥в уже не можна було ототожнити з невеликою групою аристократ≥в, а украњнц≥в Ч ≥з купкою св€щеник≥в та ≥нтел≥генц≥њ. Ќа початок XX ст. польсько-украњнський конфл≥кт ≥з боротьби м≥ж двома нац≥ональними ел≥тами вир≥с у конфрон≠тац≥ю м≥ж двома народами, що набирала загрозливих масштаб≥в.

«в≥сно, робилис€ спроби дос€гти компром≥су. ”крањнськ≥ та польськ≥ соц≥ал≥сти, €к, наприклад, ≤ван ‘ранко та ‘ел≥кс ƒашинський, таврували шов≥н≥зм з обох стор≥н, закликаючи сел€н ≥ роб≥тник≥в обох нац≥ональностей до сп≥впрац≥ в ≥м'€ сп≥льних ≥нтерес≥в. ” рол≥ посередник≥в м≥ж супротивниками намагалис€ виступати так≥ сх≥дн≥ украњнц≥, €к јнтонович ≥  ул≥ш, €к≥ побоювалис€, що ц€ ворожнеча поставить п≥д загрозу њхнЇ перебуванн€ в √аличин≥. „ас в≥д часу робив спроби врегулювати су≠перечки ¬≥день, спод≥ваючись остудити напружен≥сть на своњх чутливих сх≥дних кордонах. Ќайб≥льше пропагувалас€ так звана Ђнова ера пол≥тичного спокоюї, що ма≠ла початис€ у 1890 р. ¬ результат≥ згоди, дос€гнутоњ м≥ж народовц€ми п≥д проводом ёл≥ана –оманчука й ќлександра Ѕарв≥нського, з одного боку, та генерал-губерна≠тором  азимиром Ѕаден≥, що представл€в галицький ур€д,Ч з ≥ншого, украњнц€м робилис€ поступки (переважно в царин≥ культури та осв≥ти), взам≥н того, що вони мали визнати пол≥тичний статус-кво. јле коли ви€вилос€, що ц≥ поступки обмежу≠ютьс€ к≥лькома новими г≥мназ≥€ми й що ур€д пров≥нц≥њ продовжуЇ ман≥пулювати ви≠борами, угоду було роз≥рвано й обидв≥ сторони в≥дновили пол≥тичну в≥йну. ѕодальш≥ намаганн€ (€к, зокрема, у 1908 р.) дос€гти порозум≥нн€ зак≥нчувалис€ под≥бним чи≠ном.

¬ останнЇ дес€тил≥тт€ до першоњ св≥товоњ в≥йни польсько-украњнська конфрон≠тац≥€ розгорталас€ навколо трьох основних пункт≥в: сел€нське питанн€, суперечки навколо ун≥верситету й вимоги проведенн€ виборчих реформ. ” зв'€зку з надзвичай≠но низькими зароб≥тками, що њх отримували у великих маЇтках с≥льськогосподарськ≥ роб≥тники, особливо гострим ≥ актуальним було сел€нське питанн€. Ќа почат≠ку стол≥тт€ багато сел€н вже не бажали дивитис€ на ем≥грац≥ю €к на Їдиний спос≥б розв'€занн€ своњх труднощ≥в. ” 1902 р. сел€ни (€ких п≥дбурювали радикали, а також, хоч ≥ з де€ким зап≥зненн€м, нац≥онал-демократи й водночас в≥дмовл€ли русоф≥ли) розпочали масовий бойкот жнив, що охопив понад 100 тис. с≥льськогосподарських роб≥тник≥в у великих маЇтках —х≥дноњ √аличини.  оординувати страйк, п≥дтриму≠вати дисципл≥ну та спок≥й серед його учасник≥в допомагали численн≥ м≥сцев≥ ко≠м≥тети.

ѕерел€кан≥ ц≥Їю неспод≥вано вдалою демонстрац≥Їю сел€нськоњ сол≥дарност≥, пом≥щики закликали ур€д до Ђв≥дновленн€ пор€дкуї. Ќезважаючи на сотн≥ арешт≥в, страйк продовжувавс€. “од≥ пом≥щики апелювали до польськоњ громадськоњ думки, стверджуючи, що страйк Ї не чим ≥ншим, €к спробою украњнц≥в вит≥снити пол€к≥в ≥з њхн≥х спадкових земель. “ак питанн€, що могло об'Їднати украњнських сел€н ≥з такими ж гнобленими польськими сел€нами, було з пом≥тним усп≥хом використаце дл€ поглибленн€ нац≥ональноњ ворожнеч≥ м≥ж ними. ¬решт≥ страйк ув≥нчавс€ перемо≠гою сел€н. ѕом≥щики мусили п≥двищити платню й п≥ти на ≥нш≥ поступки. ќднак ширше значенн€ страйку пол€гало в тому, що в≥н актив≥зував багатьох сел€н, залу≠чивши њх до пол≥тичноњ боротьби.

ўе гостр≥шим, хоч ≥ не таким широкомасштабним, був конфл≥кт у Ћьв≥вському ун≥верситет≥. ѕ≥сл€ 1848 р. ¬≥день планував зробити ун≥верситет двомовним, але коли до влади прийшли пол€ки, вони швидко стали полон≥зувати цей заклад. ѕоступово було обмежене вживанн€ украњнськоњ мови, нав≥ть дл€ викладач≥в, натом≥сть стало пост≥йною практикою п≥дкреслювати Ђпольськ≥стьї ун≥верситету. ѕрот€гом 1890-х рок≥в украњнськ≥ студенти орган≥зували р€д заход≥в протесту. ѕереконавшись в тому, що њхн≥ протести ≥гноруютьс€, студенти висунули вимогу створити окремий укра≠њнський ун≥верситет. ÷€ ≥де€ заволод≥ла у€вою украњнського сусп≥льства, нав≥ть се≠л€н, ≥ на п≥дтримку студентських вимог стали скликатис€ багатолюдн≥ м≥тинги. ¬одночас украњнськ≥ депутати в галицькому сейм≥ та в≥денському парламент≥ неоднора≠зово виступали з пристрасними закликами до ур€ду розв'€зати це питанн€.

“а пол€ки вперто проводили свою пол≥тику, ≥ в перше дес€тил≥тт€ XX ст. ситуа≠ц≥€ у Ћьв≥вському ун≥верситет≥ стала загрозливою. ќзброЇн≥ палиц€ми украњнськ≥ та польськ≥ студенти вели м≥ж собою справжн≥ боњ в лекц≥йних залах; у 1901 р. украњнськ≥ студенти стали масово кидати навчанн€ в ун≥верситет≥; в 1907 р. проти ун≥верситетських властей були орган≥зован≥ велик≥ демонстрац≥њ, а в 1910 р. у за≠пекл≥й сутичц≥ було вбито украњнського студента јдама  оцка. “епер ¬≥день зрозу≠м≥в, що пора д≥€ти, ≥ в 1912 р. в≥н пооб≥ц€в у наступн≥ п'€ть рок≥в в≥дкрити окремий украњнський ун≥верситет. ѕроте в≥йна позбавила украњнц≥в ц≥Їњ довго виборюваноњ винагороди.

“а, на думку украњнських пров≥дник≥в, питанн€м найб≥льшоњ ваги була виборча реформа. якби украњнц€м удалос€ добитис€ справедлив≥шоњ системи представництва в галицькому сейм≥ та в≥денському парламент≥, њхн≥ можливост≥ покращити свою долю були б значно ширшими. —истема кур≥й жорстко обмежувала вплив украњнських вибор≥в, а пров≥нц≥йний ур€д незграбним ман≥пулюванн€м результатами вибор≥в зажив соб≥ скандальноњ слави. ÷≥ ман≥пул€ц≥њ зд≥йснювалис€ у р≥зн≥ способи: фальсиф≥кували списки виборц≥в; лише за к≥лька годин до вибор≥в зм≥нювали м≥сце та час њхнього проведенн€; викрадали скриньки з бюлетн€ми (що не було складно, бо серед украњнц≥в не було людей, €к≥ рахували б голоси); щоб перешкодити передвиборн≥й аг≥тац≥њ, украњнських кандидат≥в кидали до в'€зниц≥ за др≥бними звинуваченн€ми. ѕорушенн€ виборчоњ процедури с€гнули апогею п≥д час Ђкривавих вибор≥вї 1895 ≥ 1897 pp.Ч у пер≥од губернаторства Ѕаден≥, €кого називали Ђзал≥зним губернато≠ромї.  оли украњнськ≥ сел€ни почали протестувати проти порушень та обману, Ѕаден≥ послав проти них пол≥ц≥ю, внасл≥док чого 10 чолов≥к було вбито багнетами, 30 т€ж≠ко поранено й понад 800 заарештовано.

јле й у цьому питанн≥ наближалис€ зм≥ни. —початку у ¬≥дн≥, а пот≥м Ч у 1907 p., всупереч зат€тому опору польськоњ верх≥вки,Ч ≥ в √аличин≥ було скасовано систе≠му кур≥й ≥ впроваджено загальне голосуванн€. ’оч ур€д пров≥нц≥њ продовжував фаль≠сиф≥кувати результати вибор≥в, число украњнських делегат≥в €к у в≥денському пар≠ламент≥, так ≥ в галицькому сейм≥ пост≥йно зростало. ¬ 1879 р. украњнц≥ мали трьох своњх представник≥в у ¬≥дн≥, а п≥сл€ вибор≥в 1907 р.Ч 27; у галицькому сейм≥ в 1901 р. зас≥дало 13, а в 1913 Ч 32 украњнц≥. ќднак вони лишалис€ непропорц≥йно представ≠леними, значною м≥рою через крут≥йство на виборах галицьких губернатор≥в.

12 кв≥тн€ 1908 p., протестуючи проти цих зловживань, молодий украњнський сту≠дент ћирослав —≥чинський убив губернатора јндже€ ѕотоцького. ÷ей випадок св≥д≠чив про те, що украњнсько-польськ≥ в≥дносини с€гнули небезпечноњ меж≥. ѕроте зро≠стаюча напружен≥сть мала глибше кор≥нн€. —еред пол€к≥в швидко поширював своњ впливи ультранац≥онал≥стичний рух на чол≥ з ѕольською нац≥онал-демократичною парт≥Їю –омана ƒмовського. ѕольськ≥ нац≥онал-демократи под≥бно до украњнських заснували мережу сел€нських орган≥зац≥й ≥ здобули соб≥ велику попул€рн≥сть у м≥сь≠ких середн≥х класах, ≥нтел≥генц≥њ та студентств≥. ќсновною њхньою турботою стала зростаюча загроза пануванню пол€к≥в у —х≥дн≥й √аличин≥ з боку украњнц≥в. ѕеред≠чутт€ ц≥Їњ загрози звучать в≥длунн€м у словах в≥домого польського ≥сторика ‘ранц≥шка Ѕу€ка: ЂЌаше майбутнЇ в —х≥дн≥й √аличин≥ не об≥ц€Ї добра. ƒол€ англ≥йц≥в в ≤рланд≥њ чи н≥мц≥в у чеських земл€х Ї невт≥шним прогнозом ≥ дл€ насї. ¬≥дтак основна мета польських нац≥онал≥ст≥в у √аличин≥ пол€гала в збереженн≥ того, що належало пол€кам у сх≥дн≥й частин≥ пров≥нц≥њ. ÷е означало, що проти украњнц≥в виступали вже не Ђподол€ниї, тобто жменька сх≥дногалицькоњ шл€хти, а польський рух ≥з широкою соц≥альною базою, що вперто в≥дмовл€вс€ йти на будь-€к≥ поступки.

ќчолюван≥ власною нац≥онально-демократичною парт≥Їю, украњнц≥ поводились ≥з не меншою войовнич≥стю. ¬они енерг≥йно продовжували орган≥зац≥йну д≥€льн≥сть, при кожн≥й нагод≥ атакуючи пол€к≥в у парламент≥ та сейм≥, часто провод€чи масов≥ з≥бранн€, аби показати свою зростаючу м≥ць. 28 червн€ 1914 р., на масовому з≥бранн≥ у Ћьвов≥, де перед величезною прихильно настроЇною аудитор≥Їю свою г≥мнастичну вправн≥сть демонстрували тис€ч≥ член≥в товариств Ђ—≥чї ≥ Ђ—ок≥лї, до трибуни, запов≠неноњ високими особами, кинувс€ гонець ≥ оголосив новину про вбивство у —араЇв≥ ерцгерцога ‘ердинанда √абсбурга. ™вропа от-от мала поринути у страх≥тливу в≥йну ворогуючих м≥ж собою нац≥онал≥зм≥в.

Ѕуковина ≥ «акарпатт€

якщо 80 % зах≥дних украњнц≥в проживало в √аличин≥, то решта 20 % Ч у двох невеликих рег≥онах: на Ѕуковин≥ та в «акарпатт≥. ƒо певноњ м≥ри њхнЇ житт€ було схо≠жим. —еред украњнц≥в Ѕуковини та «акарпатт€ переважали сел€ни; маЇтну ж ел≥ту складали неукрањнц≥ Ч румуни на Ѕуковин≥ та мад€ри у «акарпатт≥. Ќебагато укра≠њнц≥в мешкало у нап≥всонних м≥стечках, де переважали н≥мц≥ та Їврењ; промисловост≥ практично не ≥снувало. јналог≥чно √аличин≥, Ѕуковина ≥ «акарпатт€ €вл€ли собою внутр≥шн≥ колон≥њ австр≥йського центру. ѕроте в ≥нших в≥дношенн€х ситуац≥€ пом≥т≠но в≥др≥зн€лас€.

Ќа Ѕуковин≥, €ку в 1861 p. в≥дд≥лили в≥д √аличини в окрему пров≥нц≥ю, близько 300 тис. украњнц≥в (або 40 % загальноњ к≥лькост≥ населенн€) проживали в ѓѓ п≥вн≥чн≥й частин≥. –ешту населенн€ складали румуни (34%), Їврењ (13 %), н≥мц≥ (8 %) та ≥нш≥ меншост≥. —еред ус≥х зах≥дноукрањнських сел€н буковинц≥ були найзаможн≥шими, в основному завд€ки тому, що велик≥ румунськ≥ землевласники не мали такого вели≠чезного впливу у ¬≥дн≥, €к пол€ки та мад€ри. ќск≥льки пол≥тика ¬≥дн€ зводилас€ до використанн€ украњнц≥в €к противаги румунам, то перш≥ й справд≥ мали певн≥ пол≥≠тичн≥ важел≥. Ќа к≥нець XIX ст. насл≥дками цього впливу була добре орган≥зована система осв≥ти, можлив≥сть навчанн€ у „ерн≥вецькому ун≥верситет≥ та в≥дносно спри€тлив≥ пол≥тичн≥ вигоди. ¬т≥м ≥снували й перешкоди на шл€ху нац≥онального й по≠л≥тичного розвитку. Ѕуковинц≥, €к ≥ румуни, були православними, а церковна ≥Їрарх≥€ була в основному опанована румунами. “ому, на в≥дм≥ну в≥д √аличини, церква не гра≠ла та й не могла в≥д≥гравати пом≥тноњ рол≥ у розвитку почутт€ нац≥ональноњ ≥дентич≠ност≥ на Ѕуковин≥; в≥дтак процес нац≥онального буд≥вництва в крањ значно спов≥льню≠вавс€.

 оли у 1870-х та 80-х роках цей процес фактично почавс€, великий вплив на нього справили сус≥дство з √аличиною й приплив сюди галицькоњ ≥нтел≥генц≥њ. ¬ 1869 р. дл€ спри€нн€ р≥дн≥й культур≥ в „ерн≥вц€х було засновано –уське товари≠ство. „ерез р≥к виникла –уська –ада Ч пол≥тична група, що мала представл€ти украњнц≥в на виборах. —початку в цих орган≥зац≥€х переважали русоф≥ли, але вони н≥коли не мали великоњ сили на Ѕуковин≥. ƒо 1880-х рок≥в пров≥д над буковинськими украњнц€ми перейшов до таких украњноф≥л≥в, €к галичанин —тепан —маль-—тоцький (професор украњнськоњ мови й л≥тератури у „ерн≥вецькому ун≥верситет≥) та ћикола ¬асилько (багатий м≥сцевий землевласник). Ќезабаром у крањ з'€вилис€ м≥сцев≥ в≥д≠д≥ленн€ галицьких нац≥онал-демократ≥в, радикал≥в та соц≥ал-демократ≥в. ƒо 1914 р. –уське товариство, що ор≥Їнтувалос€ на Ђѕросв≥туї, залучило до свого складу близь≠ко 13 тис. чолов≥к. “им часом у 1911 р. було дос€гнуто компром≥су з ≥ншими нац≥≠ональност€ми, за €ким украњнц€м гарантувалос€ 17 ≥з 63 м≥сць у сейм≥ пров≥нц≥њ. ” в≥денському парламент≥ буковинськ≥ украњнц≥ звичайно пос≥дали респектабельн≥ п'€ть м≥сць. “ак, завд€ки збалансован≥й пол≥тиц≥ ¬≥дн€ на Ѕуковин≥ пол≥тичний ком≠пром≥с був б≥льш реальним, а нац≥ональна напружен≥сть Ч б≥льш згладженою, н≥ж у √аличин≥.

” «акарпатт≥, на в≥дм≥ну в≥д Ѕуковини, н≥ про €кий компром≥с не могло бути й мо≠ви. ћад€ри ц≥лком п≥дпор€дкували соб≥ край, особливо п≥сл€ 1867 p.: њхн≥ аристо≠крати свав≥льно експлуатували сел€нство, а угорськ≥ нац≥онал≥сти вс≥л€ко душили м≥сцевий патр≥отизм. “аким чином, майже в ус≥х в≥дношенн€х близько 400 тис. закар≠патц≥в, €к≥ складали майже 70 % всього населенн€ краю, були найбезправн≥шими з ус≥х зах≥дних украњнц≥в.

Ќац≥ональний розвиток закарпатц≥в також зазнав серйозних невдач. «разу ж п≥сл€ 1848 р. п≥д проводом јдольфа ƒобр€нського та ќлександра ƒухновича вони добилис€ р€ду впливових посад в адм≥н≥страц≥њ та запровадженн€ шк≥л ≥з р≥дною мо≠вою навчанн€. јле зростанн€ русоф≥льських настроњв, спричинене приходом до ”горщини в 1848 р. рос≥йських в≥йськ дл€ придушенн€ гнобител≥в-мад€р≥в, оволо≠д≥ло чисельно невеликою ≥нтел≥генц≥Їю й греко-католицьким духовенством, створив≠ши культурний розрив м≥ж ними ≥ сел€нством. ѕ≥сл€ 1867 р. п≥д впливом посиленоњ мад€ризац≥њ значна частина осв≥чених людей, не маючи широкоњ опори на народ, п≥ддалас€ тисков≥ й асим≥лювалас€, ставши так званими Ђмад€ронамиї. √реко-католицька церква, що мала Їпископства у ѕр€шев≥ та ћукачев≥, не лише не спинила цей процес, а й прискорила його. ќск≥льки ж «акарпатт€ в≥дд≥л€в в≥д √аличини австро-угорський кордон, що пильно охорон€вс€, а контакти м≥ж ними були тра≠диц≥йно слабкими, тут, на в≥дм≥ну в≥д Ѕуковини, не могли розвинутис€ украњно≠ф≥льськ≥ теч≥њ. ¬≥дтак в останн≥ дес€тир≥чч€ XX ст. в крањ зникав один слов'€нський часопис за ≥ншим, число шк≥л з викладанн€м на м≥сцев≥й гов≥рц≥ з 479 у 1874 р. з≥йшло на нуль в 1907, а “овариство —в. ¬асил≥€, що дбало про розвиток культури, саме ледве живот≥ло. … лише жменька молодих народовц≥в, таких €к ёр≥й ∆аткович та јвгустин ¬олошин, намагалас€ чинити оп≥р мад€ризац≥њ.

”крањнц≥в –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, що в≥дв≥дували √аличину в перш≥ роки XX ст., незм≥нно вражав той поступ, €кий зробили њхн≥ зах≥дн≥ сп≥вв≥тчизники. ¬  иЇв≥ все ще заборон€лос€ публ≥кувати книжки украњнською мовою, у Ћьвов≥ ж ≥снували укра≠њнськ≥ науков≥ товариства, школи, масов≥ орган≥зац≥њ та кооперативи, газети пол≥≠тичних парт≥й, парламентськ≥ представництва. ¬ –ос≥йськ≥й ”крањн≥ нац≥ональна ≥нте≠л≥генц≥€ все ще гуртувалас€ у невелик≥, зосереджен≥ в м≥стах громади, реал≥зуючи своњ часто туманн≥ проекти, в √аличин≥ ж та на Ѕуковин≥ вона, спираючись на велику частину недавн≥х вих≥дц≥в ≥з сел€нського середовища, працювала в т≥сному контакт≥ з сел€нством у товариствах Ђѕросв≥таї, кооперативах, пол≥тичних парт≥€х. ” д≥€льност≥ зах≥дних украњнц≥в чи не найб≥льший оптим≥зм всел€ло те, що вони довели: спод≥ванн€ щодо п≥днесенн€ украњнського нац≥онального руху були не ≥люз≥Їю ≥деал≥≠стично настроЇних ≥нтел≥гент≥в, а чимось ц≥лком зд≥йсненним.

’оч €кого вражаючого поступу дос€гли украњнц≥ √аличини та Ѕуковини, його не сл≥д переб≥льшувати. ѕопри вс≥ своњ зусилл€ зах≥дн≥ украњнц≥ в ц≥лому все ще борса≠лис€ в тр€совин≥ злидн≥в; поширеним €вищем була неписьменн≥сть сел€н, а нац≥о≠нальна св≥дом≥сть багатьох ≥з них була низькою. ƒо того ж у вузькому про≠шарку осв≥ченоњ ел≥ти тривали гостр≥ розходженн€ м≥ж украњноф≥лами та русоф≥лами, а також м≥ж л≥бералами, консерваторами та радикалами щодо напр€м≥в дальшого розвитку украњнського сусп≥льства. ≤ все ж таки напередодн≥ першоњ св≥товоњ в≥йни серед зах≥дних украњнц≥в пом≥тне було почутт€ оптим≥зму.


Ћитвин

 

ѕлан сем≥нарського зан€тт€

1. ”крањнський нац≥ональний рух у перш≥й половин≥ XIX ст.

2. Ќац≥ональне сусп≥льно-пол≥тичне житт€ в ”крањн≥ у друг≥й половин≥ XIX cт.

3. ”крањна та украњнц≥ в рос≥йському та польському рус≥.

 

ћетодичн≥ рекомендац≥њ

1. ”крањнський нац≥ональний рух у перш≥й половин≥ XIX ст. √отуючись до в≥дпов≥д≥, потр≥бно загострити увагу на ключов≥й думц≥: украњнський на≠ц≥ональний рух у перш≥й половин≥ XIX ст. характеризуЇтьс€ культурно-ду≠ховним в≥дродженн€м сусп≥льства, €ке заклало п≥двалини орган≥зац≥йноњ консол≥дац≥њ украњнських сил дл€ боротьби за нац≥ональне визволенн€. ѕравом≥рно побудувати розпов≥дь за проблемно-хронолог≥чним принципом. ÷е дасть можлив≥сть з'€сувати основн≥ напр€ми та про€ви нац≥онального руху, його сутн≥сть ≥ особливост≥ у р≥зн≥ пер≥оди.

«гадавши матер≥ал попередн≥х тем, де йшлос€ про украњнську дер≠жавн≥сть, наголошуЇмо на поширенн≥ автоном≥стських ≥дей в украњнському нац≥ональному рус≥, нос≥€ми €ких були представники колишньоњ козацькоњ ел≥ти Ћ≥вобережноњ ”крањни ≥ —лобожанщини.

«розум≥ти прагненн€ до поверненн€ втрачених ”крањною автономних прав дасть можлив≥сть стислий анал≥з д≥€льност≥ прихильник≥в в≥дроджен≠н€ гетьманськоњ держави.

√ригор≥й ѕолетика, пропагуючи автономн≥ права ”крањни з виборною представницькою владою, п≥дкреслював, що украњнське сусп≥льство маЇ жити зг≥дно з≥ звича€ми ≥ традиц≥€ми свого народу "за прикладом осв≥чених народ≥в".

«а в≥дновленн€ автоном≥њ ”крањни, засуджуючи поневоленн€ њњ царатом, ратував в "ќд≥ на рабство" (1783) ¬.  апн≥ст. јвтоном≥сти виношували ≥дењ в≥докремленн€ ”крањни в≥д –ос≥њ ≥ включенн€ до складу ѕрусськоњ держави. ≤з ц≥Їю метою весною 1791 р. за дорученн€м групи козацькоњ старшини з та≠Їмною м≥с≥Їю у Ѕерл≥н вињхали брати  апн≥сти. ѕов≥домл€ючи про зустр≥ч з украњнц€ми корол€ ‘р≥др≥ха-¬≥льгельма ≤≤, канцлер граф √ерцберг наголо≠шував, що  апн≥ста послали "мешканц≥ ц≥Їњ крањни (ћалорос≥њ), котр≥ дове≠ден≥ до крайнього в≥дчаю тиран≥Їю, €ку рос≥йський ур€д, а саме кн€зь ѕотьомк≥н, зд≥йснювали над ними, та що в≥н хот≥в би знати, чи на випадок в≥йни вони зможуть спод≥ватис€ на протекц≥ю ¬ашоњ величност≥ Ч в такому ви≠падку вони спробують скинути рос≥йське €рмо. ¬≥н каже, що це була крањна давн≥х запорозьких козак≥в, в≥д €ких забрали вс≥ њх прив≥лењ, кинувши њх п≥д ноги рос≥€н...".  ороль не погодивс€ на п≥дтримку украњнц≥в. ѕ≥сл€ не≠вдалоњ м≥с≥њ брати фактично в≥дмовилис€ в≥д активноњ пол≥тичноњ д≥€льност≥.

Ќа початку XIX ст. за в≥дновленн€ автономних прав ”крањни виступив син √. ѕолетики ¬асиль ѕолетика. ¬≥н вважав (1801), що потр≥бно ставати на шл€х боротьби за волю ”крањни, насл≥дуючи приклад нац≥ональних ге≠роњв (Ѕ. ’мельницького, —. Ќаливайка та ≥н.). ѕрихильники автоном≥њ нази≠вали себе "патр≥отами р≥дного краю". "як приЇмно працювати дл€ слави ≥ добра батьк≥вщини. Ќаш≥ власн≥ почутт€, св≥дом≥сть, що ми не байдуж≥ до ≥нтерес≥в Ѕатьк≥вщини, служать нам нагородою", Ч писав ¬. ѕолетика.

Ќеобх≥дно звернути увагу на д≥€льн≥сть орган≥зац≥й автоном≥ст≥в. ” 1780Ч90-х pp. у Ќовгород-—≥верському громадськ≥ та рел≥г≥йн≥ д≥€ч≥, в≥йськов≥ (√. ƒолинський, ќ. Ћобисевич, √. ѕолетика, ј. ’удорба, ¬. Ўишацький, ≤. ’аланський, ћ. «начко-яворський, ј. –ачинський, ≤.  алинський, ‘. “уманський, ћ. ћиклашевський) створили патр≥отичний гурток. ¬они розповсюджували публ≥цистичн≥ твори з акцентом на д≥€льн≥сть геть≠ман≥в ћазепи, ѕолуботка, збирали ≥ готували до друку матер≥али з ≥стор≥њ, етнограф≥њ, економ≥ки √етьманщини. јвтоном≥стськ≥ ≥дењ спов≥дували чле≠ни громадсько-пол≥тичноњ орган≥зац≥њ "ћалорос≥йське товариство", €ке за≠снував у 1821 р. ¬асиль Ћукашевич. ќсередки товариства д≥€ли в  иЇв≥, ѕол≠тав≥, „ерн≥гов≥. ¬оно п≥дтримувало в≥дносини з Ќ≥жинським л≥цеЇм, “овари≠ством об'Їднаних слов'€н, польськими таЇмними орган≥зац≥€ми. ¬. Ћукаше≠вич склав " атех≥зис автоном≥ста", у €кому прославл€лас€ столиц€ √етьман≠щини „игирин, де "з≥йшло сонце" украњнськоњ державност≥. ѕ≥д час сл≥дства над декабристами орган≥зац≥€ була викрита. ¬. Ћукашевич заперечував, що в ”крањн≥ п≥д його кер≥вництвом працювала таЇмна пол≥тична орган≥зац≥€, €ка ставила за мету "в≥д≥рвати ”крањну в≥д –ос≥њ". —л≥дчий ком≥тет визнав, що ¬. Ћукашевич з однодумц€ми "хот≥ли зробити ”крањну незалежною, але об≠межились самою спробою, ≥ (таЇмне) товариство не стало реальн≥стю".

ѕол≥тичн≥ настроњ автоном≥ст≥в найповн≥ше в≥дображен≥ в "≤стор≥њ рус≥в". ћожливими авторами твору вважаютьс€ батько й син √ригор≥й ≥ ¬асиль ѕолетики, √ригор≥й  ониський, ≥нш≥ особи. Ќев≥дома також дата створен≠н€. —еред досл≥дник≥в побутують верс≥њ, що "≤стор≥€ рус≥в" вийшла з Ќовгорода-—≥верського. “в≥р у перш≥й чверт≥ XIX ст. розповсюджувавс€ у спис≠ках, а в 1846 р. був виданий у ћоскв≥ ќ. Ѕод€нським.

 нига мала антипольське й антирос≥йське спр€муванн€. јнон≥мний ав≠тор обірунтовуЇ думку, що украњнц≥ Ч "руси" ≥ рос≥€ни Ч "московц≥" спо≠конв≥чно жили €к два окремих народи, а украњнський народ Ч "народ в≥льний ≥ готовий кожночасно вмерти за свою вольн≥сть до останньоњ люди≠ни, ≥ характер цей у ньому природжений ≥ непридатний до насилуванн€". "≤стор≥€ рус≥в" захищала автономн≥ права ”крањни.

“в≥р вплинув на формуванн€ ≥деолог≥њ украњнського нац≥онального руху. Ќац≥онально-визвольна спр€мован≥сть зумовила його широку попул€рн≥сть. «а словами ≥сторика ќ. ќглобл≥на, "≤стор≥€ рус≥в" Ї "наст≥льною книгою ук≠рањнськоњ нац≥онально-пол≥тичноњ думки, п≥дручником украњнськоњ нац≥о≠нальноњ ф≥лософ≥њ".

” в≥дпов≥д≥ потр≥бно наголосити, що на початку XIX ст. царизм посилив тиск на украњнську культуру, духовн≥сть. «важаючи на це, украњнська ≥нте≠л≥генц≥€ першоњ половини XIX ст. пропагуЇ украњнський фольклор та старо≠житност≥, в≥дстоюЇ права украњнськоњ мови.

«вернемо увагу, що в≥дл≥к украњнського нац≥онально-духовного в≥дро≠дженн€ у XIX ст. традиц≥йно пов'€зують з виходом у св≥т першоњ частини "≈нењди" ≤вана  отл€ревського (1798). ”крањнська ≥нтел≥генц≥€ звертаЇтьс€ до ≥сторичного минулого ”крањни. ≤сторик я. ћаркевич написав "«аписки о ћалороссии, ее жител€х и произведени€х" (1798), ѕ. —имоновський (1717Ч 1809) п≥дготував працю " раткое описание о козацком малороссийском на≠роде..." (видана у 1847 р.). ” 1822 р. в ћоскв≥ побачила св≥т чотиритомна "»стори€ ћалой –оссии" ƒмитра Ѕантиш- аменського, у €к≥й, незважаю≠чи на монарх≥чний ореол твору, фактично протиставл€ютьс€ автоном≥стськ≥ ≥дењ великодержавност≥ "»стории государства –оссийского" рос≥йського ≥сто≠рика ћихайла  арамз≥на.

ћикола ћаркевич видав у ћоскв≥ 1842Ч1843 pp. п'€титомну "»сторию ћалороссии". «а прихильн≥сть до автоном≥зму ¬. ЅЇл≥нський звинуватив ћаркевича у прагненн≥ в≥д≥рвати ≥стор≥ю ”крањни в≥д ≥стор≥њ –ос≥њ.

«начний вплив на пробудженн€ нац≥ональноњ св≥домост≥ справили пуб≠л≥кац≥њ фольклористичних зб≥рок. √рузинський кн€зь за походженн€м, уро≠дженець ”крањни ћикола ÷ертелЇв, вважаючи украњнську народну думу кра≠щою за вс≥ романси ≥ п≥сн≥, видав зб≥рку "ќпыт собрани€ старинных мало≠российских песен" (1819 р.). «бирачем украњнського фольклору був перший ректор  ињвського ун≥верситету ћихайло ћаксимович, €кий опубл≥кував п≥сенн≥ зб≥рки "ћалорос≥йськ≥ п≥сн≥" (1827) ≥ "”крањнськ≥ народн≥ п≥сн≥" (1834). –ос≥йський ≥ украњнський вчений ≤змањл —резневський видав у ’ар≠ков≥ к≥лькома випусками (1833Ч1838) "«апорожскую старину" з матер≥а≠лами про козацтво.

¬ умовах першоњ половини XIX ст., коли царизм твердив, що украњнсь≠коњ мови не ≥снуЇ, а Ї лише д≥алект рос≥йськоњ мови, з'€вл€ютьс€ мовознавч≥ досл≥дженн€. ” 1818 р. в ѕетербурз≥ ќ. ѕавловський надрукував "√рамма≠тику малороссийского наречи€...". ”1823 р. ≤. ¬ойцехович склав невеликий словник украњнськоњ мови. ≤. —резневський у статт≥ "¬згл€д на пам€тники украинской народной словесности" (1834) п≥дкреслював, що украњнська мова Ї справжньою мовою, а не д≥алектом, ≥ у нењ велике л≥тературне майбутнЇ.

”крањнознавч≥ центри ≥снували в ’арков≥, ќдес≥, ѕетербурз≥, ћоскв≥. ¬≥дкритт€ ун≥верситету св€того ¬олодимира (1834) та створенн€ “имчасо≠воњ (археограф≥чноњ) ком≥с≥њ дл€ розгл€ду давн≥х акт≥в (1843) актив≥зувало украњнознавчу роботу в  иЇв≥. Ќею активно займавс€ “. Ўевченко. ” 1843 р. в≥н зд≥йснюЇ етнограф≥чну поњздку по  ињвщин≥, „ерн≥г≥вщин≥, ѕолтавщин≥, а у 1845 р. прињздить до  иЇва ≥ починаЇ працювати в јрхеограф≥чн≥й ком≥с≥њ. ” ѕетербурз≥ Ўевченко орган≥зував виданн€ "∆ивописна ”крањна".

—л≥д п≥дкреслити, що украњнське в≥дродженн€ п≥дготувало ірунт дл€ ≥дей≠ного й орган≥зац≥йного становленн€ нац≥онального руху. ÷е засв≥дчила пер≠ша украњнська нац≥онально-пол≥тична орган≥зац≥€ в Ќаддн≥пр€нськ≥й ”крањн≥ Ч  ирило-ћефод≥њвське товариство.

«асновниками товариства були ћ.  остомаров, ћ. √улак ≥ ¬. Ѕ≥лозерсь-кий. ядро орган≥зац≥њ склалос€ наприк≥нц≥ 1845 Ч на початку 1846 р. „ле≠нами товариства стали також “. Ўевченко, ѕ.  ул≥ш, ƒ. ѕильчиков, ќ. Ќавроцький, ≤, ѕос€да, √. јндрузький, ќ. ћаркевич, ќ. “улуб, ћ. —авич.

 ирило-ћефод≥њвське товариство мало —татут (вироблений ¬. Ѕ≥лозерським, за участю ћ. √улака та ћ.  остомарова), €кий складавс€ з двох частин: "√оловн≥ ≥дењ" (програмна) ≥ "√оловн≥ правила товариства" (статутна). ƒо товариства приймали представник≥в слов'€нства незалежно в≥д станового по≠ходженн€.  ожний член давав прис€гу. ћ≥ж його учасниками мала панува≠ти повна р≥вноправн≥сть. «асновники товариства виготовили к≥лька символ≥в. ѕерсн≥ з литого зал≥за ћ.  остомарова ≥ ћ. √улака з виграв≥юваними ≥менами  ирила ≥ ћефод≥€ св≥дчили про належн≥сть њх власник≥в до таЇмноњ орган≥зац≥њ. ћ.  остомаров мав печатку з Ївангельським висловом: "≤ п≥знаЇте ≥стину ≥ ≥стина визволить вас".

ѕрограмн≥ ≥дењ кирило-мефод≥њвц≥в викладено в —татут≥, " низ≥ бутт€ украњнського народу", прокламац≥њ "Ѕрати украњнц≥!".

 ирило-мефод≥њвц≥ передбачали створенн€ демократичноњ федерац≥њ (чи конфедерац≥њ) слов'€нських держав. ” " низ≥ бутт€..." зазначалос€, що ”крањна буде незалежною державою "в союз≥ слов'€нськ≥м". ѕрокламац≥€ "Ѕрати украњнц≥!" в≥дкривалас€ тезою: "ћи приймаЇмо, що ус≥ слов'€ни по≠винн≥ з собою поЇднатис€", але так, щоб вони мали свою мову, л≥тературу ≥ "свою справу общественну".

„лени товариства обстоювали ≥дею встановленн€ дл€ кожноњ слов'€нсь≠коњ держави демократичноњ республ≥ки з обранн€м "правл≥нн€ народного" та "свого правител€" на певний пер≥од ("на года"). ” " низ≥ бутт€..." прого≠лошувалос€, що "≥ встане —лов'€нщина, ≥ не позостанетьс€ н≥ цар€, н≥ царе≠вича, н≥ цар≥вни, н≥ кн€з€, н≥ графа, н≥ герцога, н≥ с≥€тельства, н≥ превосходительства, н≥ пана, н≥ бо€рина, н≥ кр≥пака, н≥ холопа Ч н≥ в ћосковщин≥, н≥ в ѕольщ≥, н≥ в ”крањн≥, н≥ в „ех≥њ, н≥ у хорутан, н≥ у серб≥в, н≥ у болгар".

Ќа думку кирило-мефод≥њвц≥в, ”крањна була пров≥дною силою серед сло≠в'€нських народ≥в ≥ мала пос≥сти в майбутн≥й слов'€нськ≥й федерац≥њ ч≥льне м≥сце. ” " низ≥ бутт€..." це по€снюЇтьс€ тим, що на в≥дм≥ну в≥д пол€к≥в (про≠никлись ≥деЇю аристократизму) та рос≥€н (стали монарх≥стами), украњнсь≠кий народ не любив н≥ цар€, н≥ пана, бо в≥н суто "демократичний" ≥ завжди керувавс€ ’ристовими запов≥д€ми любов≥ та братерства, ≥де€ми р≥вност≥.  ирило-мефод≥њвц≥ вважали, що управл≥нн€, законодавство, право власност≥ мають базуватис€ на вченн≥ ≤суса ’риста. ѕередбачалос€, що в майбутн≥й федерац≥њ (конфедерац≥њ) слов'€нських держав буде створено сп≥льний орган Ч —лов'€нський собор (сейм чи раду) з депутат≥в в≥д ус≥х держав, €к≥ й вир≥шуватимуть питанн€, що стосуватимутьс€ всього слов'€нського союзу.

“овариство прагнуло вт≥лювати в житт€ свою пол≥тичну програму шл€≠хом вихованн€ молод≥, поширенн€ програмних ≥дей через л≥тературу, зб≥льшенн€ к≥лькост≥ член≥в своЇњ орган≥зац≥њ, л≥кв≥дац≥њ розб≥жностей м≥ж слов'€нами, особливо в конфес≥йних питанн€х.

Ќайб≥льший ≥дейний вплив на кирило-мефод≥њвц≥в мав “. Ўевченко. ѕ.  ул≥ш св≥дчить: "Ѕагато в дечому в≥н природно мусив п≥дл€гати  осто≠марову, але й  остомаров не м≥г бути в≥льним в≥д його впливу". —ам ћ.  ос≠томаров пише: "“арасова муза розбила €кийсь п≥дземний льох, що прот€гом к≥лькох в≥к≥в був замкнений на багато замк≥в, запечатаний багатьма печат€≠ми. ¬она в≥дкрила з собою шл€х ≥ сон€шному пром≥нню, ≥ св≥жому пов≥трю. ≥ людськ≥й ц≥кавост≥".

 ирило-мефод≥њвц≥ не змогли не т≥льки реал≥зувати своњ масштабн≥ про≠грамн≥ положенн€, а й розгорнути б≥льш-менш значиму орган≥зац≥йну й про≠пагандистську д≥€льн≥сть. ќрган≥зац≥€ ≥снувала трохи б≥льше року. ѕро ≥": ≥снуванн€ на початку березн€ 1847 р. дон≥с власт€м ќ. ѕетров (син жандарм≠ського оф≥цера, студент  ињвського ун≥верситету). ” березн≥ Ч кв≥тн≥ жан≠дарми заарештували вс≥х його учасник≥в. —л≥дство спец≥альноњ ком≥с≥њ три≠вало до к≥нц€ травн€ 1847 р. ≤мператор ћикола ≤ та його попл≥чники пока≠рали член≥в  ирило-ћефод≥њвського товариства ув'€зненн€ми, засланн€м. —олдатчина без права писати ≥ малювати випала на долю “. Ўевченка.

” п≥дсумку сл≥д зазначити, що  ирило-ћефод≥њвське товариство, вису≠нувши ≥дею створенн€ украњнськоњ держави, поклало початок орган≥зац≥й≠ному об'Їднанню д≥€ч≥в украњнського нац≥онального руху. ћ. √рушевський п≥дкреслював, що кирило-мефод≥њвц≥ вперше зробили спробу теоретично сформулювати "украњнську ≥дею в пол≥тичн≥й ≥ сусп≥льн≥й сфер≥ в дус≥ про≠гресу й свободи", в≥д них "веде свою ≥стор≥ю весь новий украњнський пол≥≠тичний рух".

«вернемо увагу на нац≥ональне в≥дродженн€ на зах≥дноукрањнських зем≠л€х, €ке в≥дбувалос€ в умовах австр≥йського ≥ польського засилл€. «ах≥дно≠украњнська ≥нтел≥генц≥€ обстоювала нац≥ональну ≥дею, пробуджувала ≥нте≠рес народу до р≥дноњ мови, фольклору.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 771 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

∆изнь - это то, что с тобой происходит, пока ты строишь планы. © ƒжон Ћеннон
==> читать все изречени€...

2064 - | 1872 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.073 с.