Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


Ѕуд≥вельн≥ блокиї нац≥ональноњ ≥дентичност≥




’оч новопостала ≥нтел≥генц≥€ виходила з середовища осв≥ченого чиновництва та двор€н, вона погано гармон≥ювала з ≥мперською верх≥вкою, €ку мало ц≥кавили й нов≥ ≥дењ, й в≥льнодумство. “ому в багатьох ≥нтелектуал≥в поступово розвинулос€ почутт€ в≥дчуженост≥ щодо верх≥в. ” свою чергу це живило дедал≥ б≥льшу за≠≥нтересован≥сть житт€м давно забутих сел€нських мас.

≤нтерес цей посилювавс€ впливом зах≥дних ≥дей. ѕр€ме в≥дношенн€ до цього мали теор≥њ √ердера, що швидко полонили —х≥дну ™вропу. Ќа початку XIX ст. захопленн€ н≥мецького ф≥лософа сел€нською культурою сп≥впали з поширенн€м зах≥дноЇвропейського романтизму. «а багатьма своњми рисами романтизм був духовним повстанн€м проти ѕросв≥тництва XVIII ст. ѕросв≥тництво, що визначало св≥тогл€д творц≥в –ос≥йськоњ та јвстр≥йськоњ ≥мпер≥й, особливо п≥дкреслювало рац≥ональн≥сть, од≠номан≥тн≥сть, ун≥версальн≥сть ≥ пор€док. –омантизм, що заволод≥в у€вою новоњ ≥нтел≥генц≥њ —х≥дноњ ™вропи, осп≥вував емоц≥йн≥сть, спонтанн≥сть, р≥зноман≥тн≥сть, природн≥сть. ѕривертаючи увагу до неповторност≥ р≥зних народ≥в св≥ту Ђв њхньому природному стан≥ та середовищ≥ ≥снуванн€ї, ≥дењ √ердера ≥ романтик≥в поклали по≠чаток концепц≥њ нац≥ональноњ самобутност≥ й тим самим дали засади дл€ визначенн€ нац≥њ.

¬и€вл€ючи складов≥, нац≥ональноњ ≥дентичност≥, украњнська ≥нтел≥генц≥€, €к ≥ ≥н≠тел≥генц≥€, ≥нших крањн —х≥дноњ ™вропи, зосередила увагу на таких неповторних ри≠сах своЇњ "етн≥чноњ сп≥льност≥, €к ≥стор≥€, фольклор, мова та л≥тература. «в≥сно, стаючи на шл€х досл≥дженн€ цих аспект≥в, украњнськ≥ ≥нтел≥генти спочатку не мали €когось заздалег≥дь виробленого проекту створенн€ теор≥њ украњнського нац≥онального визначенн€.  оли б њх спитали, що саме зумовило њхнЇ захопленн€ такими, здавалос€ б, малозрозум≥лими зан€тт€ми, €к збиранн€ давн≥х документ≥в, р≥дк≥сних народних п≥сень чи насл≥дуванн€ сел€нськоњ гов≥рки, багато представник≥в ≥нтел≥≠генц≥њ, напевно, по€снили б це €к щось трохи б≥льше, н≥ж хоб≥, €ке живитьс€ м≥сцевим патр≥отизмом ≥ ностальг≥чною любов'ю до св≥ту, що в≥дходить у минуле. ќднак у ре≠зультат≥ цих аматорських студ≥й серед невелико"! групи ≥нтел≥гент≥в з'€вл€Їтьс€ одностайний погл€д стосовно того, що сл≥д вважати головними елементами власне украњнськоњ культури. «годом ц≥ висновки стануть основою теоретичного визначен≠н€ украњнськоњ нац≥ональноњ св≥домост≥.

Ўл€х до нац≥ональноњ св≥домост≥ був вимощений книгами. ÷≥ своЇр≥дн≥ зб≥рн≥ да≠них про украњнську культуру водночас слугували засобом поширенн€ цих даних серед письменних украњнц≥в.  р≥м того, в процес≥ написанн€ книжок ≥нтел≥генц≥€ розвивала ≥ вдосконалювала украњнську мову Ч зас≥б, що надзвичайно ефективно культивував почутт€ всеукрањнського братства. “ому л≥тература займаЇ особливе м≥сце в ранн≥й ≥стор≥њ буд≥вництва украњнськоњ нац≥њ.

¬≥дтворенн€ нац≥ональноњ ≥стор≥њ. ” процес≥ зростанн€ нац≥ональноњ св≥домост≥ вивченн€ ≥стор≥њ свого народу завжди в≥д≥гравало вир≥шальну роль. Ќародов≥, котрий плекаЇ нове почутт€ сп≥льност≥, необх≥дне усв≥домленн€ того, що його ЇднаЇ й сп≥ль≠на дол€. ÷ей сп≥льний ≥сторичний досв≥д, кр≥м того, маЇ сприйматис€ €к славетне минуле, що всел€Ї почутт€ гордост≥ та спонукаЇ до ототожненн€ з≥ своњм народом. Ќе менш важливим, н≥ж славетн≥сть минулого, Ї його давн≥сть. “ривала ≥стор≥€ даЇ люд€м почутт€ безперервност≥, в≥ру, що сучасна сумна дол€ њхнього народу Ч це лише тимчасове €вище. ¬ивченн€ минулого було також необх≥дним дл€ того, щоб спростовувати сумн≥ви численних скептик≥в щодо ≥снуванн€ украњнськоњ нац≥њ взагал≥. ќск≥льки ц≥ завданн€ виконувала нац≥ональна ≥стор≥ограф≥€, то не дивно, що в авангард≥ буд≥вництва нац≥њ €к серед украњнц≥в, так ≥ серед ≥нших народ≥в сто€ли ≥сторики.

Ќаприк≥нц≥ XVIII ст. серед двор€н-≥нтел≥гент≥в Ћ≥вобережж€ посилилас€ зац≥кав≠лен≥сть ≥стор≥Їю, особливо ≥стор≥Їю  озаччини. ÷е в≥дбилос€ у прац€х к≥лькох нащадк≥в давн≥х старшинських род≥в, €к≥ вийшли у в≥дставку з царськоњ служби й присв€тили себе опрацюванню та публ≥кац≥њ ≥сторичних матер≥ал≥в. ¬они в основ≠ному керувалис€ звичайним замилуванн€м старовиною чи м≥сцевим патр≥отизмом ≥ зовс≥м не усв≥домлювали подальших насл≥дк≥в своЇњ прац≥. Ќайб≥льшоњ уваги серед цих ≥сторик≥в-аматор≥в (ус≥ вони писали рос≥йською мовою) заслуговують ¬асиль –убан (Ђ оротка€ летопись малороссийска€ї, 1777 р.), ќпанас Ўафонський (Ђ„ерниговского наместничества топографическое описаниеї, 1786 р.), молодий патр≥отично настроЇний як≥в ћаркович (Ђ«аписки о ћалороссииї, 1798 р.). ”с≥ њхн≥ прац≥ схвально зустр≥ло украњнське двор€нство.

ѕроте де€кими з цих аматор≥в керували не лише альтруњстськ≥ мотиви. ƒесь у 1800 р. ≤мперська геральдична канцел€р≥€ стала п≥ддавати сумн≥ву право на≠щадк≥в старшини на статус двор€н, оск≥льки, за словами одного рос≥йського чиновни≠ка, Ђв ћалорос≥њ н≥коли не було справжн≥х двор€нї. —еред украњнськоњ знат≥ про≠котилас€ хвил€ обуренн€ й протест≥в, а де€к≥ њњ представники, зокрема –оман ћарко≠вич, “имоф≥й  алинський, ¬асиль „ерниш, јндр≥ан „епа, ¬асиль ѕолетика, ‘ед≥р “уманський, заходилис€ збирати ≥сторичн≥ документи. ћ≥ж 1801 ≥ 1808 pp. вони на≠писали р€д статей про славетн≥ д≥€нн€ й високий статус своњх предк≥в. ѕ≥сл€ розв'€занн€ конфл≥кту в 1830-х роках де€к≥ двор€ни Ћ≥вобережж€ не втратили зац≥кавленост≥ ≥стор≥Їю свого краю й спри€ли дальшим ≥сторичним досл≥дженн€м.

« огл€ду на те, що перш≥ ≥сторики були дилетантами без спец≥альноњ осв≥ти, ста≠ла очевидною потреба в серйозн≥ших ≥ докладн≥ших досл≥дженн€х ≥стор≥њ ”крањни. ” 1822 р. свою ретельно документовану чотиритомну Ђ≤стор≥ю ћалорос≥њї, що згодом набула широкоњ попул€рност≥, зак≥нчив ƒмитро Ѕантиш- аменський (на≠родивс€ у ћоскв≥ в родин≥ арх≥вар≥уса й писар€ генерал-губернатора Ћ≥вобережж€ кн€з€ –Їпн≥на). “в≥р Ѕантиша- аменського приваблював украњнську знать не ли≠ше профес≥онал≥змом, а й своњм тлумаченн€м украњнського минулого. ¬≥рний царев≥ чиновник, Ѕантиш- аменський доводив, що, незважаючи на свою героњчну ≥стор≥ю, украњнц≥ Ї в≥дгалуженн€м рос≥йського народу, а возз'Їднанн€ з –ос≥Їю Ч визначна под≥€ њхньоњ ≥стор≥њ. ƒл€ багатьох украњнських двор€н така ≥нтерпретац≥€ була зручною й переконливою, дозвол€ючи њм п≥дтверджувати свою украњнську (ма≠лорос≥йську) специф≥чн≥сть, водночас наголошуючи на в≥рност≥ царев≥ та в≥дданост≥ могутн≥й –ос≥йськ≥й держав≥ й рос≥йськ≥й нац≥њ.

ƒуже в≥дм≥нною в≥д згаданих твор≥в була Ђ»стори€ –усовї. ÷ей ≥сторичний трактат, що мав надзвичайно великий вплив, оточуЇ атмосфера таЇмничост≥. Ћиша≠ютьс€ нев≥домими м≥сце й дата його написанн€. ≤сторики можуть лише припускати, що з'€вивс€ в≥н у першому дес€тил≥тт≥ XIX ст. десь б≥л€ Ќовгорода-—≥верського, що на Ћ≥вобережж≥. Ќе публ≥кована прот€гом дес€тил≥ть Ђ»стори€ –усовї активно, хоч ≥ таЇмно, поширювалас€ у середовищ≥ л≥вобережного двор€нства. … лише у 1846 р. вона вийшла друком. Ќав≥ть скрупульозне розсл≥дуванн€ цього ≥стор≥о≠граф≥чного детективу не змогло остаточно встановити автора, хоч фах≥вц≥ ≥ обмежу≠ють коло ймов≥рних ос≥б такими представниками двор€нськоњ ≥нтел≥генц≥њ, €к √риго≠р≥й ѕолетика, його син ¬асиль, а також ќпанас Ћобосевич та ќлександр Ѕезбородько.

«в≥дки вс€ ц€ таЇмнич≥сть? ¬она, очевидно, по€снюЇтьс€ небезпечно запаль≠ним духом Ђ»стории –усовї, котра €вл€ла собою скор≥ше пол≥тичний трактат, н≥ж наукову працю. ¬она см≥ливо прославл€ла й романтизувала козацьку минувши≠ну, ≥ хоч автор не виступав за негайну незалежн≥сть ”крањни, в≥н убачав в украњнц€х окремий в≥д рос≥€н народ ≥ закликав надати йому певну форму самовр€дуванн€. …ого геро€ми були ’мельницький ≥, що важливо, непок≥рний ѕолуботок, €кий повстав проти ѕетра ≤. ¬≥н також доводив, що ”крањна, а не –ос≥€, Ї пр€мою спадкоЇмницею  ињвськоњ –ус≥. јвтор змальовував пол€к≥в найзапекл≥шими ворогами украњнц≥в, та водночас його працю пронизували й ледь в≥дчутн≥ антирос≥йськ≥ ≥нтонац≥њ. “ак, в≥н стверджуЇ, що на в≥дм≥ну в≥д волелюбних украњнц≥в Ђсеред московського люду в найвищ≥й м≥р≥ пануЇ кр≥пацтво й рабство... так, наче њхн≥ люди були створен≥, щоб стати рабамиї.

Ђ»стори€ –усовї сповнена почутт€ нац≥ональноњ г≥дност≥, але вона не пропагуЇ вузький етноцентризм. јвтор стверджуЇ, що правда й справедлив≥сть Ї нар≥жними камен€ми кожноњ пол≥тичноњ системи, а захист житт€, свободи та власност≥ Ї не≠в≥д'Їмним правом ус≥х людей. ўе радикальн≥ше звучить у ц≥й прац≥ твердженн€ про те, що жоден ур€д не може грунтуватис€ на тиран≥њ та рабств≥. ќтже, з одного боку, €скравий (хоч ≥ не завжди правдивий) опис козацтва у ц≥й прац≥ посилював ≥нтерес до украњнськоњ минувшини, а з ≥ншого боку, в н≥й порушувалось питанн€ про м≥сце ”крањни у тогочасн≥й пол≥тичн≥й ситуац≥њ. ¬≥дтак, з по€вою Ђ»стории –усовї вивченн€ ≥стор≥њ ”крањни набуло ≥деолог≥чного й пол≥тичного значенн€.

«ахопленн€ фольклором. ≤ншим поширеним зан€тт€м у середовищ≥ молодих украњнських двор€н-≥нтел≥гент≥в було вивченн€ фольклору. ¬ибух ≥нтересу до сел€н≠ських звичањв, традиц≥й, п≥сень тощо р≥зко контрастував ≥з минулим, коли осв≥чена верх≥вка вс≥л€ко намагалас€ зберегти в≥дстань м≥ж власною культурою та культурою мас. ≤ тут зац≥кавлен≥сть народним бутт€м запалили в украњнськ≥й ≥нтел≥генц≥њ ≥дењ √ердера, що поступово просочилис€ на ”крањну.

Ќа думку √ердера, основною передумовою повнокровноњ й животворноњ культури Ї природн≥сть. ¬≥н ≥з жалем констатував, що культурним житт€м ™вропи к≥нц€ XVIII ст. вершили пройн€т≥ космопол≥тизмом ≥мперськ≥ двори та аристократ≥€, котр≥ радо запозичували чужу мову, манери, ц≥нност≥, культивували атмосферу, в €к≥й придушувалис€ про€ви неповторноњ народноњ культури. ƒл€ вир≥шенн€ проблеми не≠обх≥дно, €к в≥н вважав, в≥дкинути Ђвисоку культуруї й звернутис€ в пошуках св≥≠жих джерел натхненн€ ≥ засоб≥в самовираженн€ до нез≥псованоњ, справжньоњ та самобутньоњ культури простого люду. «б≥гло небагато часу, €к сх≥дноЇвропейська ≥н≠тел≥генц≥€ почала вважати п≥сн≥ свого народу прекрасн≥шими в≥д найпишн≥шоњ барокковоњ музики, сел€нськ≥ звичањ чар≥вн≥шими в≥д придворних манер, а давн≥ при≠сл≥в'€ мудр≥шими в≥д товстих том≥в, писаних чужими мовами.

” перш≥ дес€тил≥тт€ XIX ст. багато молодих ≥нтел≥гент≥в ходили по селах, роз≠шукували, збирали й згодом публ≥кували перлини народноњ мудрост≥. “ак, в≥домий украњнський ≥сторик  остомаров згадував, €к в≥н юнаком Ђходив в етнограф≥чн≥ експедиц≥њ по селах в околиц≥ ’аркова... слухав опов≥данн€, суперечки, записуючи ц≥кав≥ слова й вирази, вступав у розмови, розпитував людей про житт€, просив њх сп≥вати своњх п≥сеньї.

ќдна з найприваблив≥ших особливостей украњнц≥в Ч народу в основному се≠л€нського Ч крилась у њхньому багатому й живому фольклор≥. “ого ж √ердера на≠ст≥льки вразила його краса, що в≥н за€вив: Ђ”крањна стане новою √рец≥Їю: прийде день, ≥ постануть перед ус≥ма це прекрасне небо, цей життЇрад≥сний народний дух, ц≥ природн≥ музичн≥ обдаруванн€, ц€ родюча земл€!ї √ен≥альний польський поет јдам ћ≥цкевич визнавав, що украњнц≥ Ч найпоетичн≥ш≥ й наймузикальн≥ш≥ серед слов'€н. “ому не дивно, що етнограф≥чн≥ досл≥дженн€ незабаром захопили л≥вобе≠режну ≥нтел≥генц≥ю.

ƒо перших шанувальник≥в украњнського фольклору належав кн€зь ћикола ÷ертелЇв. ѕопри своЇ грузинське походженн€ та рос≥йське вихованн€ ÷ертелЇв виростав на ”крањн≥ й глибоко полюбив њњ народ. ” 1819 р. в≥н опубл≥кував у ѕетербурз≥ Ђѕопытку собрани€ старых малороссийских песенї. ” передмов≥ ÷ертелЇв зазначав, що ц≥ п≥сн≥ демонструють ген≥й ≥ дух народу, звичањ того часу й, нарешт≥, чисту мораль, €кою завжди були в≥дом≥ малороси. Ќабагато повн≥ше й систематичн≥ше досл≥дженн€ украњнськоњ етнограф≥њ п≥д назвою Ђћалороссийские народные песниї склав у 1827 p. ћихайло ћаксимович Ч украњнець ≥з козак≥в, що став професором ћосковського ун≥верситету, а у 1834 р.Ч першим ректором нового ун≥верситету в  иЇв≥. ≤нший украњнський професор ћосковського ун≥верситету Ч …осип Ѕод€н-ський Ч присв€тив свою кандидатську дисертац≥ю (написану в 1837 р.) пор≥вн€нню рос≥йських та украњнських народних п≥сень. ≤з типовим дл€ романтика переб≥льшенн€м в≥н протиставл€Ї начебто засмучен≥ й смиренн≥ ≥нтонац≥њ п≥сень рос≥йськоњ ѕ≥вноч≥ життЇрад≥сним мелод≥€м украњнського ѕ≥вдн€. Ђяка велика р≥зниц€ ≥снуЇ м≥ж ѕ≥вн≥ччю й ѕ≥вднем,Ч писав Ѕод€нський,Ч ≥ наск≥льки р≥зн≥ народи там жи≠вутьї.

 р≥м того, що невинне, на перший погл€д, вивченн€ фольклору спри€ло в≥д≠межуванню украњнц≥в в≥д њхн≥х сус≥д≥в, воно незабаром вплинуло на ≥нтел≥генц≥ю й в ≥ншому в≥дношенн≥. ” щоденному житт≥ села ≥нтел≥генти не лише бачили бар≠вист≥ звичањ Ч вони в≥ч-на-в≥ч з≥ткнулис€ з немилосердним визиском сел€нства. —початку ≥нтел≥генц≥€ надто захопилась ≥деал≥стичними пошуками загальних ≥стин ≥ самобутн≥х украњнських рис, щоб зробити ширш≥ висновки про соц≥ально-економ≥чну долю сел€нства. ѕроте згодом де€к≥ з њњ представник≥в вир≥шили: негоже просто спостер≥гати за знедоленим сел€нством, треба щось робити, аби допомогти йому.

ћова: зв'€зуюча ланка. √ердер вважав, що мова Ї найважлив≥шим компонентом нац≥ональност≥: Ђ„и маЇ нац≥€ щось дорожче, н≥ж мова њњ батьк≥в? ” мов≥ вт≥лене все надбанн€ ѓѓ думки, њњ традиц≥њ, њњ ≥стор≥€, рел≥г≥€, основа њњ житт€, все њњ серце й душа. ѕозбавити народ мови Ч значить позбавити його Їдиного в≥чного добраї. јле функ≠ц≥€ мови у розвитку нац≥ональноњ св≥домост≥ ви€вл€Їтьс€ нав≥ть ширшою, н≥ж њњ окреслив н≥мецький ф≥лософ. ћова найефективн≥ше встановлюЇ Ђприродн≥ї меж≥ нац≥њ. ¬она Ї критер≥Їм розмежуванн€ м≥ж нац≥ональним ≥ чужим. ¬она пов'€зуЇ р≥зн≥ класи та рел≥г≥њ. —учасн≥ соц≥ологи довод€ть, що мова не т≥льки Ї засобом сп≥лкуванн€: завд€ки тому, що вона виступаЇ ун≥кальною системою св≥тобаченн€ та самовираженн€ окремоњ нац≥њ, мова також даЇ змогу представникам ц≥Їњ нац≥њ розу≠м≥ти одне одного на глибинному, п≥дсв≥домому р≥вн≥.

« огл€ду на центральне значенн€ мови дл€ процесу буд≥вництва нац≥њ мине не≠багато часу, перш н≥ж украњнська ≥нтел≥генц≥€ розгорне д≥€льн≥сть, спр€мовану на те, щоб перетворити м≥сцеву (тобто розмовну) мову простого люду на головний зас≥б самовираженн€ вс≥х украњнц≥в. Ћише так можливо було встановити сп≥льний зв'€зок м≥ж верх≥вкою й масами, закласти основу сп≥льноњ ≥дентичност≥. ѕроте спочатку таке перетворенн€ здавалос€ недос€жною метою. ѕор≥вн€но з такими пре≠стижними й розвиненими мовами, €к французька, н≥мецька та дедал≥ б≥льше ро≠с≥йська, розмовна мова неосв≥чених украњнських сел€н здавалас€ грубою, обмеже≠ною. ”крањнськ≥ двор€ни вживали ѓѓ, €к правило, дл€ обговоренн€ з≥ своњми сел€на≠ми простих ≥ приземлених питань господарства. —еред осв≥чених людей панувала думка: оск≥льки сел€ни не могли сказати чогось важливого, а €кби й казали Ч то грубою мовою, чи ж Ї сенс п≥дносити сел€нську гов≥рку до р≥вн€ л≥тературноњ мови? Ќа додаток, ≥з посиланн€м на близьку спор≥днен≥сть украњнськоњ та ро≠с≥йськоњ мов часто стверджувалось, що украњнська мова Ч це лише д≥алект рос≥й≠ськоњ.

ќднак, незважаючи на ц≥ перешкоди, окрем≥ представники украњнськоњ ≥нтел≥≠генц≥њ намагалис€ культивувати й п≥дносити народну мову. “а нав≥ть ц≥ першопрох≥дц≥ мали сумн≥ви щодо перспективност≥ своњх починань ≥ п≥дходили до них €к до курйозного л≥тературного експерименту. ѕрикладом може бути Ђ≈нењдаї  отл€рев≠ського Ч перший тв≥р, написаний мовою сел€н ≥ м≥щан. њњ публ≥кац≥€ в 1798 р. зна≠менувала по€ву украњнськоњ мови €к л≥тературноњ, а також початок сучасноњ укра≠њнськоњ л≥тератури.

ƒосить характерним Ї те, що Ђ≈нењдаї була парод≥Їю, поемою-бурлеском. «аснована на славетн≥й Ђ≈нењд≥ї римського поета ¬ерг≥л≥€, вона змальовувала античних героњв ≥ бог≥в у вигл€д≥ в≥дчайдушних козак≥в та дужих с≥льських д≥вок, що розмовл€ють влучною й барвистою украњнською гов≥ркою. —ам  отл€ревський, царський чиновник ≥ син др≥бного козацького старшини, любив сп≥лкуватис€ з украњнськими сел€нами, робити нотатки про њхн≥ звичањ, слухати њхню мову, п≥сн≥. —початку в≥н вважав св≥й мовний експеримент не вартим публ≥кац≥њ. јле друз≥ пере≠конали його надрукувати Ђ≈нењдуї, €ка, на його подив, одразу здобула великий усп≥х серед л≥вобережного двор€нства. ѕроте нав≥ть тод≥  отл€ревський не усв≥домлював, що його тв≥р став переламним моментом у розвитку р≥дноњ мови й л≥тератури. ƒл€ нього в≥н залишавс€ прикладом того, що украњнська мова, котру в≥н любив ≥ про≠довжував нею писати, могла усп≥шно використовуватис€ дл€ створенн€ ком≥чного ефекту, й до останн≥х дн≥в у нього ≥снували сумн≥ви щодо можливост≥ њњ використан≠н€ у Ђповажн≥йї л≥тератур≥.

“акими ж експериментальними були прац≥ ќлекс≥€ ѕавловського, €кий у 1818 р. написав Ђ√раматику малороссийского наречи€ї. ÷ей автор ставивс€ до украњнськоњ мови неоднозначно: прагнучи в≥дшл≥фувати њњ, в≥н усе ж вважав њњ д≥алектом рос≥йськоњ. јле дос€гненн€ ѕавловського та й доробок ≤вана ¬ойцеховича, €кий у 1823 р. склав невеликий украњнський словник, мали вагоме значенн€.

Ћ≥тература: збагаченн€ украњнськоњ нац≥ональноњ культури. ¬ир≥шальним по≠казником життЇвоњ сили украњнськоњ мови стала €к≥сть ≥ р≥зноман≥тн≥сть л≥те≠ратури, що створювалас€ нею.  отл€ревський завоював еп≥тет Ђбатька сучасноњ украњнськоњ л≥тературиї не просто тому, що першим писав украњнською мовою, а тому, що його Ђ≈нењдаї була твором високого л≥тературного гатунку. …ого усп≥х, щоправда, зумовив по€ву недолугих насл≥дувань, котр≥ певний час заважали розвит≠ков≥ ≥нших жанр≥в. —початку здавалос€, що писемна украњнська мова вживатиметь≠с€ виключно у жарт≥вливих псевдонародних парод≥€х на м≥сцев≥ звичањ, а не" у Ђвисокихї л≥тературних жанрах.

«начна заслуга в розширенн≥ л≥тературного д≥апазону украњнськоњ мови нале≠жить харк≥вським романтикам, €к њх тод≥ називали. Ѕ≥льш≥сть ≥з цих письменник≥в жили на —лоб≥дськ≥й ”крањн≥ й були пов'€зан≥ з новоствореним ’арк≥вським ун≥≠верситетом. ” 1820Ч1830-х роках пров≥дну роль у розвитку украњнськоњ культури перейн€ла ц€ найсх≥дн≥ша з ус≥х украњнських земель. ѕереказують, що поштовх розвитков≥ украњнськоњ прози дав заклад м≥ж ѕетром √улаком-јртемовським (сином св€щеника й ректором ’арк≥вського ун≥верситету) та √ригор≥Їм  в≥ткою-ќснов'€ненком (нащадком знатного козацького роду). √улак-јртемовський, €кий в≥дчував сильний пот€г до украњнськоњ мови й експериментував з нею в л≥тератур≥, був переконаний, що њњ чекаЇ безрад≥сне майбутнЇ: Ђƒумка про те, що, напевно, не≠далекий той час, коли назавжди зникнуть не лише сл≥ди малорос≥йських звичањв ≥ старовини, а й сама мова з≥ллЇтьс€ з величезною р≥кою могутньоњ ≥ пан≥вноњ ро≠с≥йськоњ мови, не залишивши по соб≥ жодних сл≥д≥в свого ≥снуванн€, породжуЇ в мен≥ такий в≥дчай, що Ї мит≥, коли мен≥ хочетьс€ в≥дмовитис€ в≥д ус≥х своњх нам≥р≥в ≥ сховатис€ у мирному затишку простого сел€нина, щоб зловити останн≥ звуки р≥д≠ноњ мови, що вмираЇ з кожним днемї.

ќск≥льки украњнське двор€нство переходило з украњнськоњ на рос≥йську мову, а украњнською розмовл€ли т≥льки сел€ни, √улак стверджував, що вона не годитьс€ дл€ Ђвеликоњї л≥тератури.  в≥тка не погоджувавс€ з ним ≥ вир≥шив довести свою пра≠воту. ¬ 1834 р. в≥н пише Ђћалорос≥йськ≥ опов≥данн€ √рицька ќснов'€ненкаї. ÷≥ сумн≥ й сентиментальн≥ твори добре зустр≥ла громадськ≥сть, ≥ проникливий …осип Ѕод€нський тут же оголосив, що вони Ї початком украњнськоњ прози.

ƒал≥ розширив жанрову р≥зноман≥тн≥сть украњнськоњ л≥тератури Ћевко Ѕоровиковський Ч ≥нший харк≥вський письменник, €кий складав балади украњнською мо≠вою. ”любленою темою харк≥вських письменник≥в була  озацька ”крањна, що зма≠льовувалас€ у типових дл€ романтик≥в барвах €к сумний в≥дгом≥н славноњ минув≠шини. яскравим ви€вом цих печальних роздум≥в були слова јмврос≥€ ћетлинського, професора рос≥йськоњ л≥тератури ’арк≥вського ун≥верситету, котрий характеризував власну колекц≥ю украњнськоњ поез≥њ та переклад≥в €к Ђтв≥р останнього бандуриста, що передаЇ вмираючою мовою п≥сню минулогої.

—в≥й внесок у розвиток украњнськоњ прози й поез≥њ також зробила незл≥ченна к≥льк≥сть ≥нших, менш значних харк≥вських письменник≥в. як не дивно, але всю цю л≥тературну д≥€льн≥сть надихав рос≥€нин ≤змањл —резневський, €кий згодом став од≠ним ≥з пров≥дних рос≥йських ф≥лолог≥в. ѕроте вклад цього новонаверненого палкого прихильника украњнства був скор≥ше орган≥зац≥йним, н≥ж л≥тературним.  ≥лькатомов≥ зб≥рки твор≥в украњнськоњ л≥тератури —резневського п≥д назвою Ђ«апорожска€ —та≠ринаї та Ђ”краинска€ антологи€ї були спробою розв'€зати проблему в≥дсутност≥ належноњ трибуни дл€ украњнських письменник≥в. ™дин≥ б≥льш-менш регул€рно публ≥≠кован≥ на Ћ≥вобережж≥ часописи Ђ”краинский вестникї та Ђ”краинский журналї виходили у ’арков≥, та й то рос≥йською мовою. явл€ючи собою трохи б≥льше, н≥ж м≥шанину м≥сцевих новин, мандр≥вних нотаток, етнограф≥чних матер≥ал≥в ≥ окре≠мих л≥тературних твор≥в, вони мали обмежене коло читач≥в Ч усього к≥лька сотень.

ўоб д≥йти до ширшоњ та осв≥чен≥шоњ аудитор≥њ, украњнськ≥ письменники часто зверталис€ до рос≥йських журнал≥в, що виходили у ћоскв≥ та ѕетербурз≥. Ѕагато з них, особливо б≥льш консервативн≥, з готовн≥стю публ≥кували украњнськ≥ опов≥дан≠н€, нав≥ть написан≥ украњнською мовою. —еред рос≥йських письменник≥в-романтик≥в 1820Ч1830-х рок≥в ≥снувало щось на зразок моди на все украњнське. ” багатьох рос≥€н буремна ≥стор≥€ й багатий фольклор цього краю викликали чаруюч≥ екзотичн≥ образи, й не на останньому м≥сц≥ були у€вленн€ про ”крањну €к про Ђдике погра-ничч€ї. ѕроте, визнаючи специф≥ку ”крањни, вони вважали њњ нев≥д'Їмною частиною –ос≥њ й розгл€дали спри€нн€ украњнськ≥й л≥тератур≥ €к збагаченн€ загальнорос≥й-ськоњ культури. «амилуванн€ ”крањною ≥снувало в той час ≥ серед польських пись≠менник≥в, таких €к јнтон≥й ћальчевський, Ѕогдан «алеський, —еверин √ощин-ський, що утворювали так звану украњнську школу в польськ≥й л≥тератур≥ романтиз≠му. «≥ свого боку вони вважали ”крањну частиною ≥сторичноњ та культурноњ спад≠щини ѕольщ≥.

ќтож, незважаючи на прогрес у розвитку украњнськоњ л≥тератури та осв≥ти, ≥нте≠л≥генц≥€ початку XIX ст. продовжувала розгл€дати ”крањну ≥ украњнц≥в у Ђрег≥о-нал≥стськомуї св≥тл≥. ¬она ще не в≥рила, що м≥сцева культура здатна наст≥льки розвинутис€, щоб коли-небудь зам≥нити на ”крањн≥ пан≥вну рос≥йську культуру. як ≥ њхн≥ рос≥йськ≥ колеги у ѕетербурз≥ та ћоскв≥, украњнськ≥ л≥тератори були переко≠нан≥, що, розвиваючи все украњнське, вони також збагачували культурну спадщину –ос≥њ в ц≥лому. ќднак њхн€ прац€, њхн≥ зусилл€ дадуть так≥ плоди, €ких не могли передбачити н≥ украњнц≥, н≥ рос≥€ни. ѕро це ч≥тко висловивс€ ёр≥й Ћуцький: Ђякщо вважати ц≥ перш≥ досл≥дженн€ украњнськоњ ≥стор≥њ та фольклору за перше пробуджен≠н€ сучасноњ украњнськоњ св≥домост≥, то сл≥д зробити висновок, що вони забезпечили њй м≥цн≥ п≥двалини. Ѕо що може бути б≥льш нагальним дл€ нац≥њ, котра народ≠жуЇтьс€, н≥ж потреба знайти своЇ ≥сторичне кор≥нн€ ≥ свою культурну самобутн≥сть? якийсь час саме цим ≥ займалис€ украњнц≥, шукаючи таким чином основу своЇњ са≠мобутност≥ї.

“арас Ўевченко

Ќа початку XIX ст. у середовищ≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ виникла своЇр≥дна ситуац≥€. як ми пересв≥дчилис€, духовн≥ в≥€нн€, що захопили б≥льш≥сть крањн —х≥д≠ноњ ™вропи й –ос≥ю, не оминули й ”крањну. –адикальн≥ республ≥канськ≥ ≥дењ ‘ран≠цузькоњ революц≥њ були широко представлен≥ на ”крањн≥ декабристами та украњн≠ськими членами —оюзу об'Їднаних слов'€н, водночас ф≥лософськ≥ концепц≥њ нац≥о≠нальноњ культури √ердера, без сумн≥ву, надихали творч≥сть харк≥вських романти≠к≥в. ѕроте на ”крањн≥ пол≥тична активн≥сть не поЇднувалас€ з культурною нац≥о≠нально ор≥Їнтованою д≥€льн≥стю: пол≥тичн≥ радикали лишалис€ Ђбезнац≥ональни≠миї й не в≥дводили у своњх пол≥тичних проектах м≥сц€ дл€ ”крањни, в той час €к про≠пагандисти украњнськоњ нац≥ональноњ культури були далекими в≥д пол≥тики консерва≠торами, в≥дданими царев≥ та ≥снуючому ладов≥. ÷ей под≥л шкодив обом ≥деолог≥чним теч≥€м ≥ згодом перетворивс€ на хрон≥чну хворобу украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, та, зда≠валос€, в≥н не так вже турбував покол≥нн€ 1820-х рок≥в. ѕроте дл€ наступного по≠кол≥нн€, що сформувалос€ у 1840-х роках, поЇднанн€ нац≥ональноњ культури з по≠л≥тичною ≥деолог≥Їю стане першочерговим завданн€м.

ќсередком покол≥нн€ 1840-х рок≥в, до €кого належали так≥ особистост≥, €к ≥сто≠рик ћ.  остомаров, письменник ѕ.  ул≥ш та поет “. Ўевченко, був не ’арк≥в, а  ињв, де у 1834 р. постав новий ун≥верситет. ѕредставники ц≥Їњ генерац≥њ походили €к ≥з ѕравобережноњ, так ≥ з Ћ≥вобережноњ ”крањни ≥ за своЇю соц≥альною належн≥стю були б≥льш р≥знор≥дними, н≥ж њхн≥ попередники Ч вих≥дц≥ з двор€нства.

—еред молод≥ 1840-х рок≥в найвище п≥дносилас€ постать одн≥Їњ людини Ч “а≠раса Ўевченка. ћожна сперечатис€ про те, чи хтось ≥з украњнц≥в т≥Їњ доби справив на своњх сп≥вв≥тчизник≥в сильн≥ший вплив, н≥ж Ўевченко. јле те, що в ≥стор≥њ народу, €кий п≥дводивс€ на ноги у середин≥ XIX ст., таке видатне м≥сце пос≥в саме поет, не було чимось вин€тковим.  ультурна д≥€льн≥сть була Їдиною цариною, де позбавлен≥ держави украњнц≥ могли виразити свою самобутн≥сть: тому часто пров≥дну роль Ђбудител≥в народуї в≥д≥гравали поети, письменники, вчен≥. ≤ все ж важко знайти ≥н≠ший приклад людини, поез≥€ та особист≥сть котроњ такою повною м≥рою вт≥лила на≠ц≥ональний дух, €к це дл€ украњнц≥в зробив Ўевченко.

∆иттЇвий шл€х Ўевченка символ≥зував сумну долю його народу. Ўевченко на≠родивс€ у 1814 р. в сел≥ ћоринц€х на ѕравобережж≥ й виростав сиротою-кр≥паком.  оли пан уз€в його з собою до ѕетербурга, мал€рськ≥ обдаруванн€ юнака приверну≠ли увагу к≥лькох пров≥дних митц≥в, €к≥ у 1838 р. допомогли викупити його з кр≥пацтва.

“од≥ Ўевченко вступив до ≤мператорськоњ јкадем≥њ мистецтв, де здобув першокласну осв≥ту. ¬одночас його ≥нтелектуальн≥ обр≥њ значно розширилис€ завд€ки ≥нтенсив≠ним контактам ≥з багатьма украњнськими та рос≥йськими художниками й письменниками столиц≥. Ќезабаром ним оволод≥ла потреба висловити своњ переживанн€ в поез≥њ. ” 1840 р. вийшла друком його перша зб≥рка украњнських поез≥й п≥д назвою Ђ обзарї. ÷≥ л≥ричн≥, щир≥ та сповнен≥ музики в≥рш≥, переважно присв€чен≥ ≥стор≥њ ”крањни, одразу ж прив≥тали €к украњнськ≥, так ≥ рос≥йськ≥ критики, назвавши њх ген≥альними творами.

¬их≥д Ђ обзар€ї був, €к зауважуЇ ёр≥й Ћуцький, под≥Їю ун≥кального значенн€ в ≥стор≥њ украњнськоњ л≥тератури, поза€к у ньому украњнська мова дос€гла л≥тератур≠ноњ неперевершеност≥. ѕоет подолав одновим≥рн≥сть ≥ обмежен≥сть рол≥, що њњ до тих п≥р в≥д≥гравала украњнська л≥тература, спростувавши переконанн€ таких, €к, зокрема, знаменитий рос≥йський критик ¬≥ссар≥он ЅЇл≥нський, котр≥ вважали, що мова укра≠њнських сел€н не здатна передавати витончен≥ думки й почутт€. ¬≥дпов≥даючи на принизлив≥ дл€ украњнськоњ мови погл€ди ЅЇл≥нського, Ўевченко писав:

“еплий кожух, т≥лько шкода Ч Ќе на мене шитий, ј розумне ваше слово Ѕрехнею п≥дбите.

ƒос€гненн€ми Ўевченка були спростован≥ погл€ди його сучасника Ч украњнц€ ћиколи √огол€, €кий вважав, що талановит≥ украњнц≥ можуть зажити л≥тературноњ слави лише в контекст≥ рос≥йськоњ л≥тератури.

Ўевченко розширив гнучк≥сть, експресивн≥ можливост≥ й ресурси украњнськоњ мови, синтезувавши к≥лька украњнських д≥алект≥в, с≥льську ≥ м≥ську гов≥рки, а також елементи церковнослов'€нськоњ мови. “им самим в≥н продемонстрував своњм сп≥в≠в≥тчизникам, що њхн€ мова здатна блискуче передавати найширше розмањтт€ почут≠т≥в ≥ думок, дов≥в, що украњнц≥ не мають н≥€коњ потреби спиратис€ на рос≥йську мову €к на зас≥б дос€гненн€ вищого стилю. …ого поез≥€ фактично стала проголошенн€м л≥тературноњ та ≥нтелектуальноњ незалежност≥ украњнц≥в.  олишн≥й кр≥пак не за≠бував про своњх Ђзнедолених брат≥вї ≥, наче б≥бл≥йний пророк, громогласно тавру≠вав гнобител≥в закр≥паченого сел€нства. Ќа в≥дм≥ну в≥д б≥льшост≥ ≥нших представни≠к≥в ≥нтел≥генц≥њ Ўевченко не в≥рив у л≥беральн≥ проекти поступових реформ. ” його в≥ршах в≥дкрито пропагувалис€ радикальн≥, революц≥йн≥ методи знищенн€ несправед≠ливост≥ в сусп≥льств≥. ” знаменитому Ђ«апов≥т≥ї в≥н закликав своњх земл€к≥в:

ѕоховайте, та вставайте,

 айдани порв≥те

≤ вражою злою кров'ю

¬олю окроп≥те!

≤ мене в с≥м'њ велик≥й,

¬ с≥м'њ вольн≥й, нов≥й

Ќе забудьте пом'€нути

Ќезлим тихим словом.

ќбуренн€ Ўевченка соц≥альною несправедлив≥стю нерозд≥льно перепл≥таЇть≠с€ з його ненавистю до нац≥онального гнобленн€ на ”крањн≥, на ц≥й Ђнаш≥й не-своњй земл≥ї, €к в≥н про нењ писав. Ќепримиренний ворог царського самодер≠жавства, в≥н закликаЇ до самовизначенн€ ”крањни задовго до того €к цю ≥дею п≥д≠тримали його пом≥ркован≥ колеги-≥нтел≥генти. “ака спр€мован≥сть з ус≥Їю очевид≠н≥стю проступаЇ в його тлумаченн≥ ≥стор≥њ ”крањни, ц≥Їњ найулюблен≥шоњ з його тем. ’мельницький дл€ Ўевченка Ч ≥ Ђген≥альний бунтарї, ≥ людина, в≥дпов≥дальна за фатальний союз ”крањни з –ос≥Їю, внасл≥док чого ”крањна втратила своЇ само≠вр€дуванн€. …ого симпат≥њ на боц≥ таких козацьких ватажк≥в, €к ѕолуботок, що повставали проти цар≥в: тих же, хто потурав ћоскв≥, в≥н нещадно засуджував. Ўев≠ченко не приховуЇ ненавист≥ до ѕетра ≤, називаючи його Ђтираномї ≥ Ђкатомї, та й до  атерини II в≥н ставитьс€ не краще. ѕолем≥зуючи з найвидатн≥шим рос≥й≠ським поетом ќлександром ѕушк≥ним, €кий вихвал€в цих монарх≥в, Ўевченко писав:

“епер же € знаю:

÷е той ѕ Ї р в и й, що розпинав

Ќашу ”крањну,

ј ¬тора€ доконала

¬дову-сиротину.

 ати! кати! Ћюдоњди!

јле нац≥онал≥зм Ўевченка не був шов≥н≥стично обмеженим. ¬≥н вважаЇ прагнен≠н€ ”крањни до свободи складовою всезагальноњ боротьби за справедлив≥сть. як св≥д≠чать поема Ђ™ретикї, присв€чена знаменитому чеському великомученику янов≥ √усу, та поема Ђ авказї, поет симпатизуЇ пригнобленим народам усього св≥ту.

ѕоез≥€ Ўевченка (де€к≥ њњ зразки були наст≥льки бунтарськими, що њх не публ≥кували аж до 1905 р.) розбурхувала в його сучасник≥в нов≥ хвилююч≥ думки й почутт€. ≤сторик  остомаров писав: ЂЎевченкова муза з≥рвала покрови, що закривали в≥д нас житт€ народу, й спогл€дати його було страшно, солодко, бол€че й п'€нкої.

Ўевченко змусив своњх колег бачити в народ≥ не лише барвист≥ звичањ, а й його стражданн€. ¬ ≥стор≥њ козацтва в≥н шукаЇ не романтичних героњв, а урок≥в, що ведуть до кращого майбутнього. ”крањна дл€ нього не просто мальовничий рег≥он –о≠с≥йськоњ ≥мпер≥њ, а край, що може й маЇ стати незалежним.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 487 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

„тобы получилс€ студенческий борщ, его нужно варить также как и домашний, только без м€са и развести водой 1:10 © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2234 - | 2110 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.041 с.