Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


”крањнськ≥ гуртки рос≥йськоњ ”крањни 1830Ч1840-х рок≥в




«а≥нтересованн€ украњнською мовою ≥ народним побутом, народною словесн≥стю ≥ переказами минулого, симпат≥њ до украњнського народу ≥ його етногра≠ф≥чних прикмет з'Їднують згодом людей в перш≥ украњнськ≥ гуртки з л≥тера≠турними ≥ народолюбними ≥нтересами. Ќайб≥льш зам≥тний гурток, перша така громада украњнська, що вже щось значила в л≥тератур≥ й житт≥ укра≠њнськ≥м, на ”крањн≥ рос≥йськ≥й виробилас€ в ’арков≥. ¬ дес€тих Ч тридц€≠тих роках ’арк≥в ставс€ найб≥льшим духовим огнищем ”крањни: коштом м≥сцевого двор€нства, потомк≥в слоб≥дськоњ старшини, засновано тут ун≥≠верситет, дал≥ ж≥ночий ≥нститут, орган≥зувавс€ театр, розвивалас€ досить жвава €к на т≥ часи л≥тературна д≥€льн≥сть; виходили журнали ≥ зб≥рники л≥тературн≥. ўоправда, ≥ с≥ школи харк≥вськ≥, ≥ се письменство Ч все отсЇ культурне житт€ було великоруське, а украњнська теч≥€ про€вл€ла себе в н≥й досить скромненько Ч украњнськими поез≥€ми або статейками в тих вели≠коруських журналах, або украњнськими книжечками, що виходили коли-не-коли, раз на к≥лька рок≥в. јле по€вл€лис€ реч≥ талановит≥ й поважн≥; зай≠малис€ украњнською л≥тературою люде визначн≥, поважн≥, ≥ займалис€ сер≠йозно, з св≥дом≥стю, що не забавл€ютьс€ €коюсь забавкою, а робл€ть д≥ло важне.

ѕрофесор харк≥вського ун≥верситету ѕетро √улак-јртемовський пише гарн≥ поез≥њ, перекладаЇ ≥ переробл€Ї з чужих л≥тератур р≥жн≥ реч≥ на ук≠рањнське. √ригор≥й  в≥тка, потомок м≥сцевого старшинського роду, чолов≥к дуже поважаний в харк≥вськ≥м громад€нств≥, складаЇ театральн≥ п'Їси ≥ перш≥ пов≥ст≥ з народного житт€, малюючи в них висок≥ прикмети душ≥ украњнського сел€нства. ѕрославлений пот≥м €зикознавець —резневський, тод≥ ще молодий учений, випускаЇ зб≥рки украњнських ≥сторичних п≥сень Ч р≥д поетичноњ украњнськоњ ≥стор≥њ, що робила свого часу сильне враж≥нн€ на сусп≥льство. «годом виступаЇ на л≥тературн≥м пол≥ €к поет ≥ етнограф про≠фесор јмврос≥й ћетлинський ≥ молодий вихованець харк≥вського ун≥версите≠ту, славний пот≥м ≥сторик ћикола  остомар≥в, також слобожанин (з старого ќстрогозького полку). ¬ руках харк≥вського кружка украњнське письменство набрало характеру поважного народного д≥ла. „лени його сто€ли п≥д впли≠вами романтичного народництва ≥ слов'€нського в≥дродженн€. ¬ украњнськ≥м письменств≥ вони бачили нового члена слов'€нськоњ с≥м'њ, багато над≥леного природою, котрому бракуЇ т≥льки прихильних обставин, щоб про€вити себе €к сл≥д.

«ам≥тн≥ гуртки украњнськ≥ були також по рос≥йських столиц€х, в ѕетер≠бурз≥ й ћоскв≥. ¬ ѕетербурз≥ з к≥нцем 1830-х рок≥в пробував талановитий поет √реб≥нка ≥ молодий Ўевченко, що з к≥нц€ 1830-х рок≥в починаЇ звертати увагу на себе своњми поез≥€ми. ѕо€ва його першого Ђ обзар€ї 1840 р. ≥ зараз пот≥м Ђ√айдамак≥вї була многоважною под≥Їю украњнського житт€. —праведливо завважив визначний великоруський критик, що украњнське письменство, мавши в своњх р€дах Ўевченка, вже не потребувало н≥€коњ рекомендац≥њ, н≥€ких доказ≥в свого права на ≥снуванн€. —е було велике щаст€ дл€ молодоњ украњнськоњ л≥тератури, що в н≥й так скоро €ких-небудь сорок л≥т по по€в≥ њњ першоњ ласт≥вки, Ђ≈нењдиї  отл€ревського, про€вивс€ такий ген≥альний поет, €к Ўевченко. « його по€вою справд≥ можна було сказати, що украњнське в≥дродженн€ з л≥тературного боку вповн≥ забез≠печене.

јле Ўевченко в≥д≥грав також велику роль в ≥дейн≥м розвою украњнського громад€нства. « сього боку величезне знач≥нн€ в ≥стор≥њ украњнського житт€ здобула кињвська громада 1840-х рок≥в.  оло новозаснованого (1834) кињвського ун≥≠верситету з≥бралис€ тод≥ так≥ визначн≥ сили, €к ћаксимо≠вич,  остомаров,  ул≥ш ~ тод≥ ще молодий етнограф, повний юнацького завз€тт€, ≥сторик права √улак ≥ багато р≥жноњ талановитоњ молод≥ж≥. ƒо них в 1845 р. прилучивс€ й Ўевченко, перейшовши до  иЇва на посаду при кињв≠ськ≥м ун≥верситет≥. «≥йшлис€ найб≥льш≥ люди тод≥шньоњ ”крањни Ч найвизначн≥ш≥ та≠лантом ≥ високими мисл€ми про в≥дродженн€ свого на≠роду.

Ўевченко,  остомаров,  ул≥ш, √улак ≥ декотр≥ з мо≠лодших њх знайомих близько спри€телювалис€ ≥, сход€чи≠с€, роздумували над минув≠шиною ”крањни, над крива≠вою наукою, €ку дали њй колишн≥ повстанн€ народн≥, над г≥рким становищем свого поневоленого народу ≥ спосо≠бами його визволенн€.  остомаров працював тод≥ над ≥стор≥Їю козаччини й д≥ливс€ з товаришами своњми в≥домост€ми й гадками про минувшину. Ўев≠ченко ще в своњх молодечих в≥ршах перший з украњнських поет≥в звернувс€ до козацькоњ та гайдамацькоњ минувшини, шануючи в н≥й боротьбу за волю й право народне, зг≥дно з тими переказами, €к≥ чув змалечку наоколо себе. “епер з поручени€ кињвськоњ археограф≥чноњ ком≥с≥њ в≥н њздив по ”крањн≥, за≠рисовуючи стар≥ украњнськ≥ пам'€тки, й вони з новою силою будили в його душ≥ пам'€ть украњнського минулого. «-поза блиску гетьманських клейнод≥в, з-поза в≥йн ≥ чвар вставав перед ним д≥йсний герой украњнськоњ ≥стор≥њ: с≥рий народ, що повставав на те, аби зробити своЇю ту землю, на котр≥й працював, ≥ бути господарем своЇњ прац≥ ≥ свого житт€. « небувалою н≥ перед тим, н≥ пот≥м силою Ўевченко в своњх поез≥€х сього (1845) року висту≠пав против неправди ≥ невол≥, €ка запанувала на ”крањн≥, ≥ лукавим нащад≠кам пригадував забуту правду украњнськоњ ≥стор≥њ:

—хамен≥тьс€! Ѕудьте люде, ¬и Ч розбойники несит≥.

Ѕо лихо вам буде. √олодн≥ ворони, –озкуютьс€ незабаром - ѕо €кому правдивому,

«акован≥ люде, —в€тому закону

Ќастане суд, заговор€ть ≤ землею, вс≥м даною,

≤ ƒн≥про ≥ гори! ≤ сердешним людом

≤ потече стор≥ками “оргуЇте? —тереж≥тьс€ ж,

 ров у синЇ море Ѕо лихо вам буде,

ƒ≥тей ваших... “€жке лихо!..

–азом з тим товариство незвичайно ц≥кавилос€ сучасними поступовими теч≥€ми Ч розум≥Їтьс€ зах≥дними, бо в –ос≥њ тод≥ завмерло все. ћ≥ж ним були люде, добре познайомлен≥ з сучасним французьким революц≥йним ру≠хом, з соц≥ал≥стичними теор≥€ми, з змаганн€ми де€ких французьких св€≠щеник≥в обновити христи€нство в духу демократичн≥м ≥ соц≥ал≥стичн≥м. ≤нтересувалис€ й слов'€нським в≥дродженн€м, що з в≥ков≥чного сну п≥д≥ймало оден за другим с≥ забут≥, нав≥ки похован≥ слов'€нськ≥ народи. ѕ≥д≥ймали свою культуру пол€ки ≥ чехи, будилис€ хорвати, серби, болгари, словаки, словинц≥ Ч

≤ о диво! трупи встали ≥ оч≥ розкрили,

≤ брат з братом обн€лис€ ≥ проговорили

—лово тихоњ любов≥ нав≥ки ≥ в≥ки Ч

€к сп≥вав Ўевченко, сам незвичайно захоплений гадкою про в≥дродженн€ ≥ визволенн€ слов'€нства.

¬еликий ≥нтерес мав гурток до революц≥йноњ л≥тератури польськоњ ≥ великоруськоњ, сучасноњ ≥ попередньоњ.

¬ 1820-х роках, п≥д час тод≥шнього поступового рос≥йського руху, що при≠в≥в до повстанн€ 1825 р. (так званих Ђдекабрист≥вї), на ”крањн≥ ≥снувало потайне товариство Ђ—оединенных слав€нї, що ставило соб≥ за завданн€ привести до того, аби народи слов'€нськ≥ зв'€залис€ в в≥льну сп≥лку (фе≠дерац≥ю). ™сть зв≥стки, що було тод≥ також ос≥бне Ђћалоросс≥йское общест≠вої, ≥ воно ставило соб≥ за завданн€ добиватис€ пол≥тичноњ самост≥йност≥ дл€ ”крањни. “ак≥ гадки й плани розвивалис€ також по масонських ложах, потайних гуртках, що на зах≥дний вз≥рець поширювалис€ в т≥м час≥ по –ос≥њ ≥ на ¬крањн≥ Ч м≥ж членами њх бували й св≥дом≥ украњнц≥ (наприклад,  отл€ревський). ¬≥домост≥ про тод≥шн≥ товариства ≥ њх завданн€ доходили до Ўевченка ≥ його при€тел≥в, ≥ вони на вз≥рець њх задумали заснувати потайне пол≥тичне товариство дл€ визволенн€ украњнського народу.

 

121.  ирило-мефод≥њвське братство. √ромада, коло котроњ заходилис€ отс≥ найкращ≥, найталановит≥ш≥ украњнськ≥ громад€ни, прибрала соб≥ назву товариства св.  ирила ≥ ћефод≥€, просв≥тител≥в слов'€нських, а коротко звалас€ братством (так зве його Ўевченко в одн≥м лист≥). —воЇю метою воно ставило визволенн€ слов'€нських народ≥в, в т≥м числ≥ ≥ украњнського, ≥ утво≠ренн€ з них слов'€нськоњ федерац≥њ.  ождий слов'€нський народ мав творити окрему демократичну республ≥ку, а сп≥льними справами мав зав≥дувати сп≥льний слов'€нський собор, куди думали вислати вс≥ слов'€нськ≥ народи своњх депутат≥в. Ѕратчики марили, що  ињв буде центром сењ слов'€нськоњ федерац≥њ ≥ представники слов'€нських народ≥в в≥дкриють св≥й собор гам.

де колись збиралос€ в≥льне кињвське в≥че, п≥д гук соф≥йського дзвону,.....

опов≥стить св≥тов≥ правду, свободу ≥ р≥вн≥сть.

—е була данина, котру братчики в≥ддавали ≥де€м слов'€нського в≥дродженн€ ≥ визволенн€, слов'€нському романтизмов≥, ≥ довол≥ близько нага≠дувала плани згаданих Ђ—оединенных слав€нї 1820-х рок≥в. ƒл€ украњн≠ського житт€, дл€ пол≥тичного розвитку украњнського громад€нства мав далеко б≥льше знач≥нн€ той соц≥альний ≥ пол≥тичний зм≥ст, €кий братчики вкладали в сю слов'€нську рамку, ≥ т≥ п≥дстави, €к≥ вони вказували в укра≠њнськ≥й минувшин≥, в украњнськ≥й традиц≥њ дл€ тих основ свободи, р≥вност≥ ≥ народовласт€, на котрих вони хот≥ли оперти новий лад ”крањни ≥ всього слов'€нства.

« сього погл€ду братство далеко було не одностайне. Ѕули люде так≥, €к Ўевченко Ч настроЇн≥ незвичайно ворожо до всього, що т€ж≥ло на украњнськ≥м народ≥: против царського деспотизму, пом≥щицького пануванн€, вс€кого насильства ≥ неправди соц≥альноњ й духовоњ, готов≥ добиватис€ повного, кор≥нного знищенн€ њњ й оновленн€ житт€ до самих п≥дстав хоч би насильством, повстанн€м, переворотом. јле далеко б≥льше було пом≥ркова≠них украњнських патр≥от≥в, романтик≥в нац≥ональност≥, настроЇних гуманно, прихильно до народних мас, але неохочих до тактики р≥зкоњ й насильноњ Ч вони сто€ли за методи роботи культурн≥: через просв≥тн≥ товариства, ви≠данн€ й розповсюдженн€ серед народу попул€рних книжок, поширенн€ серед пом≥щик≥в св≥домост≥ потреби народноњ осв≥ти й загального пол≥пшенн€ сел€нського житт€. Ќа с≥м ірунт≥ виникали гар€ч≥ дебати, завз€т≥ суперечки, в котрих вигладжувалис€ найб≥льш р≥зк≥ протилежност≥ й нам≥чалас€ сп≥ль≠на, середн€ програма пол≥тичноњ роботи. ¬ поез≥€х Ўевченка 1845 p., особ≠ливо в його славн≥м Ђѕослан≥њ до земл€к≥вї, знаходимо р≥зк≥ в≥дгомони запальних суперечок з нац≥ональними романтиками, €к≥ ≥деал≥зували сучасне народне житт€ й минулу славу ”крањни, манилис€ Ђсовременними огн€миї, слов'€ноф≥льством ≥ зах≥дноЇвропейськими теор≥€ми й недобачали того, в ч≥м дл€ Ўевченка лежало головне,Ч страшноњ народноњ кривди, соц≥аль≠ного лиха, ≥сторичних гр≥х≥в украњнського панства перед своњм народом:

≤  оллара читаЇте з ус≥Їњ сили

≤ Ўафарика, ≥ √анка ', ≥ в слав'€ноф≥ли

“ак ≥ претесь... ≤ вс≥ мови слав'€нського люду Ч

¬с≥ знаЇте, а своЇњ дастьб≥...  олись будем

≤ по-своЇму глаголать, €к н≥мець покаже

“а до того й ≥стор≥ю нашу вам розкаже.

—е Ђслав'€ноф≥ламї, а от ≥ романтикам украњнськоњ народност≥:

«аговорили

“ак, що й н≥мець не второпа, учитель великий,

ј не те, щоб прост≥ люде. ј гвалту! а крику!

Ђ≤ гармон≥€, ≥ сила, музика та й год≥ 2.

ј ≥стор≥€... ѕоема вольного народа!

ўо т≥ римл€не убог≥! „ортзна-що Ч не Ѕрути!

” нас Ѕрути! ≥  оклеси! славн≥, незабут≥!

” нас вол€ виростала, ƒн≥пром умивалась,

” голови гори слала, степом укривалась!ї

 ров'ю вона умивалась, а спала на купах,

Ќа козацьких в≥льних трупах, окрадених трупах!

ѕодив≥тьс€ лишень добре, прочитайте знову

“ую славу. “а читайте од слова до слова...

1 ¬изначн≥ письменники, представники сучасного чеського слов'€ноф≥льства.

2 —е похвали украњнськ≥й мов≥, €к≥ набридли Ўевченков≥ в устах р≥жних панк≥в.

3 √ероњ староњ римськоњ ≥стор≥њ.

¬се розбер≥ть... та й спитайте тойд≥ себе: що ми?.. „ињ сини? €ких батьк≥в?  им? за що закут≥?.. “а й побачите, що ось що ваш≥ славн≥ Ѕрути: –аби, подножки, гр€зь ћоскви, ¬аршавське см≥тт€ Ч ваш≥ пани, ясновельможн≥њ гетьмани.

¬ сих протестах очевидн≥ крайност≥, в €к≥ Ўевченко впадав, показуючи €к головне ≥сторичну неволю ”крањни ≥ сучасну кривду сел€нства. …ого roj/oc не був одиноким, м≥ж молод≠шими членами кружка були також люде, дл€ €ких цент≠ром всього була сел€нська кривда ≥ €к≥ не могли про≠бачити њњ н≥ царизмов≥, н≥ по≠м≥щицьк≥й ≥нтел≥генц≥њ, невважаючи на весь њњ малоро≠с≥йський патр≥отизм.

≤сторичн≥ традиц≥йн≥ вар≠тост≥ украњнського житт€ ви≠сував в кињвськ≥й громад≥ особливо  остомаров, най≠б≥льший авторитет њњ в с≥й област≥. ќсобливо ≥нтересна з сього погл€ду виготовлена ним аг≥тац≥йна брошура (за≠хоплена жандармами ≥ тому не розповсюджена): Ђ нига бит≥€ украњнського народуї. ¬ н≥й дуже ц≥кавим спосо≠бом м≥шаЇтьс€ украњнське ≥деал≥зуванн€ своЇњ минувшост≥ Ч визвольних змагань народних ≥ козацьких Ч з слов'€ноф≥льською ≥деал≥за≠ц≥Їю слов'€нства в противставленн≥ св≥тов≥ герман≠сько-латинському ≥ з палким революц≥йним протестом против царизму, панства ≥ вс€кого соц≥ального поневоленн€. ”крањнська народна стих≥€ виставл€Їтьс€ найв≥рн≥шим виразом правдивого слов'€нства, не покал≥ченого впливами германсько-латинськими, що попсували ѕольщу й зах≥дну —лов'€нщину, ≥ в≥зант≥йсько-татарськими, що покал≥чили й зн≥вечили житт€ великоруське (прищ≥пивши йому царизм ≥ казьонне православ≥Ї).

”крањнський народний рух XVIЧXVII вв. струсив з себе вс€к≥ сторон≠н≥ шк≥длив≥ впливи: братства вернули рел≥г≥йне житт€ ”крањни до чисто го, апостольського христи€нства, козаччина Ч до старих слов'€нських п≥дстав демократизму: свободи, р≥вност≥ й братства. ”крањна, пише  остомаров, не любила н≥ цар€ Ч €к ћосковщина, н≥ пана - €к ѕольща, ≥ зробила у себе козацтво, себто братство: Ђвступаючи туди, кождий ставав братом ≥нших, хто б в≥н не був перед тим, паном чи холопом,

аби був т≥льки христи€нин, ≥ були козаки вс≥ р≥вн≥ м≥ж собою: старшина вибиралась на рад≥ ≥ мала служити вс≥м по слову ’ристовому, приймаючи ур€д €к повинн≥сть, ≥ не було м≥ж козаками н≥€коњ панськоњ пихи, н≥ титул≥в. « дн€ на день росло ≥ множилос€ козацтво, ≥ скоро вс≥ люде на ¬крањн≥ стали б козаками, себто в≥льними ≥ р≥вними, ≥ не було б над ”крањною н≥ цар€, н≥ пана, кр≥м Ѕога Їдиного, ≥ за прикладом ”крањни те ж саме стало б у ѕольщ≥ й по ≥нших слов'€нських земл€хї. јле пани польськ≥, побачивши, €к зростаЇ козацтво Ч що ско≠ро вс≥ люде стануть козака≠ми, себто в≥льними, кинулос€ до вс€ких насильств.  озац≠тво повстало ≥ против ѕоль≠щ≥ пошукало помоч≥ ћоскви. јле ћосква под≥лилас€ ”кра≠њною з ѕольщею, ≥ вдвох вони знищили козаччину ≥ зда≠вили украњнську свободу. Ђ≤ пропала ”крањна Ч але се так т≥льки здаЇтьс€. Ќе пропала вона, бо не хот≥ла знати н≥ цар€, н≥ пана, а хоч ≥ був цар над нею, але чужий, були пани, але чуж≥, а хоч би ≥ з украњнськоњ кров≥ були т≥ виродки, одначе вони не поган€ть своњми п≥длими устами украњнськоњ мови ≥ не називають себе украњнц€ми. ј правдивий украњнець, чи буде в≥н простого роду, чи панського, не повинен любити н≥ цар€, н≥ пана, а повинен любити одного Ѕогаї.

Ђ”крањна встане з своЇњ могили ≥ кликне знову до брат≥в-слов'€н, ≥ по≠чують њњ поклик, встане —лов'€нщина, ≥ не зостанетьс€ в н≥й н≥ цар€, н≥ кн€з€, н≥ графа, н≥ герцога, н≥ с≥€тельства, н≥ превосходительства, н≥ пана, н≥ бо€≠рина, н≥ мужика, н≥ холопа, н≥ в ¬елик≥й –ос≥њ, н≥ в ѕольщ≥, н≥ на ”крањн≥, н≥ в „ех≥њ, н≥ у хорутан, н≥ в серб≥в, н≥ у болгар≥в. ≤ ”крањна буде незалежною республ≥кою в слов'€нськ≥м союз≥. “од≥ скажуть вс≥ народи, показуючи на те м≥сце, де на карт≥ буде намальована ”крањна: Ђќт кам≥нь, в≥дкинений буд≥вничим Ч а в≥н л≥г основою всьогої.

«д≥йсн€ти се велике д≥ло ставило своњм завданн€м товариство. ќден з молодих член≥в його, ¬. Ѕ≥лозерський, писав:

ЂЌ≥ пол≥тична самост≥йн≥сть, н≥ свободне ви€вленн€ гадок ≥ почуть, н≥ сама мова не знаход€ть соб≥ оп≥ки закону. ¬се засуджене на нищенн€, все задавлюЇтьс€ самоволею. ¬ так≥м страшн≥м становищ≥ пробуваЇ наша св≥т-”крањна, що заслужила в≥чну шанобу своњми г≥ркими стражданн€ми за правду. ѕрилучена на основ≥ своњх власних прав, вона терпить множество

р≥жних кривд. ѕрава њњ забут≥, ≥ тепер не €к сестра однов≥рного народу, а €к нев≥льниц€ мусить вона зносити все, що т≥льки Їсть найприкр≥шого в житт≥, њњ дол€, њњ будучн≥сть важитьс€ Ѕогом, але коли довго ще пот€гнутьс€ тепе≠р≥шн≥ пор€дки, коли н≥що украњнське не шануЇтьс€, коли на нас накладають чуже €рмо, ≥ ми,Ч Ѕоже, €к чужинц≥ в своњй стар≥й д≥дин≥, в своњй власн≥й в≥тчин≥, то ”крањна стратить св≥й народний, одв≥чний зас≥б. ≤ ми заслужимо се, коли будемо байдуж≥ ≥ спо≠к≥йно дивитимемось, €к уби≠вають на наших очах найб≥ль≠ший дар божий Ч житт€ на≠родне з його духом, ≥деЇю й ме≠тою, до €коњ воно маЇ пр€му≠вати. як в≥рн≥ сини своЇњ бать≠к≥вщини, одушевлен≥ бажанн€м вс€кого добра до нењ, ми повинн≥ йти до зд≥йсненн€ в н≥й божоњ правди, царства свободи, брат≠ськоњ любов≥ ≥ народного добро≠буту. ќдначе €сно, що окреме ≥снуванн€ њњ (”крањни) немож≠ливе: вона буде м≥ж к≥лькома огн€ми, буде п≥д натиском ≥ може п≥дпасти г≥рш≥й дол≥, н≥ж €ку перетерп≥ли пол€ки. ќдинокий спос≥б дл€ приверненн€ прав, прийн€тий розумом ≥ ухвалений серцем, пол€гаЇ в об'Їднанн≥ слов'€нських племен в одну с≥м'ю, з охороною закону, любов≥ ≥ свободи кожногої.

Ђ« огл€ду, що метою това≠риства буде приверненн€ сло≠в'€нським народам њх самост≥й≠ност≥ й моральноњ свободи, кож≠ний член повинен старатис€ про поширенн€ правильних ≥дей про свободу, засновану на христи€нськ≥й пропов≥д≥ ≥ народн≥м прав≥. « огл€ду, що с€ сво≠бода може бути ос€гнена нами й ≥ншими поневоленими народами т≥льки при об'Їднанн≥ слов'€н в одну державу, оперту на пошануванн€ кожноњ народ≠ност≥,Ч повинн≥ члени поширювати в≥домост≥ про слов'€н ≥ право кожного племен≥ њх на самост≥йн≥сть, будити любов до слов'€н ≥ њх народност≥ та викор≥нювати вс€ку неохоту м≥ж племенами, а поширювати пам'€тки, €к≥ викликають св≥дом≥сть народност≥ ≥ братстваї.

ѕоруч зовс≥м €сних пол≥тичних, соц≥альних ≥ нац≥ональних завдань ба≠чимо у член≥в кружка все-таки дуже багато мало реальноњ фразеолог≥њ на моральн≥ ≥ рел≥г≥йн≥ теми Ч вони не могли позбутис€ так легко сењ спадщи≠ни свого часу. “им не менше в устав≥ товариства, в Ђправилахї дл€ його член≥в, в в≥дозвах до украњнськоњ людност≥ ≥ сус≥дн≥х народ≥в Ч великорос≥в ≥ пол€к≥в, виготовлених членами, знаходимо багато ц≥нного ≥ важного дн€ того часу: домаганн€ розкр≥пощенн€ людност≥, скасуванн€ вс€коњ нер≥вност≥, цензу, прив≥лег≥й класових, гар€чий протест против деспотичного ро≠с≥йського ладу, против використовуванн€ народних труд€щих мас,Ч що робило сильне враж≥нн€ ≥ мало великий вплив серед того глухого часу. Ѕратство формувалось потроху прот€гом 1846 ≥ початку 1847 p., здобувало соб≥ прихильник≥в серед кращих людей тод≥шнього громад€нства; оден з учасник≥в опов≥даЇ, що до провалу товариства в н≥м було до сотн≥ член≥в.

¬ийти з такого п≥дготов≠чого стану та перейти до ак≠тивноњ роботи товариство не встигло, бо було захоплено серед самого ще свого тво≠ренн€: на –≥здво 1846 р. були п≥дслухан≥ розмови братчик≥в студентом, що подав на них донос; в март≥ й кв≥тн≥ у братчик≥в пороблено трус ≥ ареш≠товано.  оли ви€вилос€, що товариство захоплено в час≥ формуванн€, жандармер≥€ була дуже вдоволена таким доказом своЇњ чуйност≥, ≥ се вплинуло на те, що кари на братчик≥в вона запроекту≠вала не велик≥, пор≥внюючи з тими страшними розм≥рами, €к≥ надавала адм≥н≥страц≥€ с≥й украњнськ≥й змов≥. ¬и≠державши кого довше, кого коротше в кр≥пост€х, њх роз≥≠слали по далеких сторонах поза ”крањною, в≥д≥бравши змову працювати так, €к њм хот≥лос€. Ќайт€жча кара впала на Ўевченка: його в≥ддано в солдати ≥ висла≠но в закасп≥йську пустиню, заборонивши писати й малювати. —е страшне засланн€ ≥ т€жке солдатське житт€ надломили його творч≥сть в сам≥м розцв≥т≥ ≥ розбили його ф≥зично. “€жко поруйнували т≥ кари сили ≥ творчу роботу также ≥ ≥нших братчик≥в Ч найкращ≥ тод≥шн≥ украњнськ≥ сили. Ќа украњнську мисль, на украњнське слово п≥шли наг≥нки ≥ заборони, перед тим небувал≥. «аборо≠н€лис€ й нищилис€ книги, видан≥ перед тим: Ђсам≥ так≥ слова, €к ”крањна, ћалорос≥€, √етьманщина, вважалис€ злочиннимиї. ”крањнський рух притих. јле мисл≥ кирило-мефод≥њвських братчик≥в зоставили глибокий сл≥д, вони жили дал≥ й будили пол≥тичну ≥ соц≥альну украњнську мисль. ќсобливо Ўевченков≥ поез≥њ, що ширилис€ в рукопис€х, переказувалис€ з пам'€т≥, мали величезний вплив. ¬≥д  ирило-мефод≥њвського братства веде свою ≥сто≠р≥ю весь новий украњнський пол≥тичний рух.

122. √алицьке в≥дродженн€ ≥1848 р≥к. ¬ √аличин≥ перший гурток, €кий досить св≥домо ставав на грунт нац≥ональний, в≥домий нам в ѕеремишл≥, в духовних кругах його, при к≥нц≥ другого дес€тил≥тт€ XIX в. “ут було засноване те товариство дл€ поширенн€ народноњ осв≥ти; з круг≥в тутешнього духовенства вийшла перша зв≥сна записка в оборон≥ р≥вноправност≥ й культурноњ вартост≥ украњнськоњ мови, з нагоди питанн€ про навчанн€ в школах украњнською мовою: зв≥дси йшли зв≥сн≥ нам заходи коло украњнського шк≥ль≠ництва.

ќдначе сей перемишльський кружок ще не мав €сного пон€тт€ про зна≠ч≥нн€ народноњ украњнськоњ стих≥њ й сто€в на роздор≥жж≥ м≥ж нею ≥ книжною слов'€но-рос≥йською мовою. “ому що книжна украњнська традиц≥€ не була в √аличин≥ задавлена чужими заборонами ≥ заходами, €к на ”крањн≥ рос≥й≠ськ≥й; вона була тут сильн≥ша ≥ ставала перешкодою в переход≥ до живоњ народноњ мови. ¬ 1820-х роках питанн€ про народну мову ≥ не ставилос€ гост≠ро. јвтори перших граматик з перемишльського кружка прихил€ютьс€ до народноњ мови, але вважають потр≥бним Ђочищатиї њњ в≥д простонарод≠ноњ грубост≥ й наближати до староњ книжноњ й церковноњ мови. “≥льки в 1830-х роках вир≥жн€ютьс€ вже два виразн≥ напр€ми: против оборонц≥в книжноњ традиц≥њ виступають р≥шуч≥ прихильники живоњ народноњ мови, гар€че оборон€ють њњ чистоту в≥д книжного кал≥ченн€ ≥ добиваютьс€ л≥те≠ратурного уживанн€ ≥ граматичного обробленн€ чистоњ народноњ мови, не розм≥шаноњ книжною. ¬плинуло на се ≥ слов'€нське в≥дродженн€, що теж зверталос€ до народноњ мови, а головно ≥ найб≥льше Ч л≥тературн≥ проби на чист≥й народн≥й мов≥ —х≥дноњ ”крањни. ясна була њх краса ≥ перевага над книжними виробами галицькоњ й угорськоњ ”крањни, ≥ вони серед тутешн≥х письменник≥в викликали охоту ≥ти тими ж сл≥дами.

ѕротив автора першоњ друкованоњ угорсько-украњнськоњ граматики ћихайла Ћучка€, що хиливс€ до книжноњ, церковноњ мови, ≥ автора першоњ друкованоњ галицькоњ граматики »осифа Ћевицького, що хот≥в держатис€ не т≥льки староњ украњнськоњ книжноњ мови, але й зближитис€ також до книж≠ноњ великоруськоњ, виступив досить р≥шучо »осиф Ћозинський, борон€чи чистоњ народноњ мови. ј ще б≥льш р≥шучо стаЇ на украњнський народний грунт кружок молодих богослов≥в, що з≥бравс€ в льв≥вськ≥й сем≥нар≥њ в 1830-х роках.

—€ украњнська молод≥ж сто€ла вже п≥д впливами в≥дродженого украњн≠ського письменства –ос≥њ 1820Ч1830-х рок≥в ≥ п≥д впливами сучасного слов'€нського в≥дродженн€ та сучасноњ польськоњ революц≥йноњ аг≥тац≥њ розвинулас€ в напр€м≥ б≥льш поступов≥м ≥ народолюбн≥м, в дус≥ романтич≠ного народництва рос≥йськоњ ”крањни. ¬она також ц≥кавитьс€ ≥стор≥Їю й етнограф≥Їю свого народу, збираЇ п≥сн≥ й перекази та пробуЇ своњ сили в л≥тературн≥й, робот≥, зближаючис€ до вз≥рц≥в украњнських Ч одн≥сть укра≠њнського народу по оба боки рос≥йсько-австр≥йського кордону в≥дчуваЇ вона в повн≥й сил≥. —импатичний поет ћарк≥ан Ўашкевич €вл€Їтьс€ першим народним поетом √аличини, ≥ п≥зн≥ший украњнський, народовецький рух √аличини признав його своњм первоначальником ≥ патроном. якову √оловацькому судилос€ стати першим патентованим ученим Ч професором украњнськоњ мови на новозаснован≥й кафедр≥ льв≥вського ун≥верситету. “рет≥й член сењ Ђруськоњ тр≥йц≥ї, €к њњ прозвали, ≤ван ¬агилевич займавс€ ≥стор≥Їю, етнограф≥Їю, словесн≥стю Ч вс≥м потроху.

“а д≥€льн≥сть сього кружка не йшла гладко. «а останн≥ дес€тил≥тт€ в≥дносини оф≥ц≥альних круг≥в до украњнського питанн€ встигли зм≥нитис€ р≥шучо. јвстр≥йськ≥ власт≥, маючи досить клопоту з тод≥шн≥ми польськими революц≥йними теч≥€ми, не хот≥ли мати нових клопот≥в ще й з украњнським рухом. ¬ духовних ун≥атських кругах, котрим передано цензуру украњнських книг, також панував напр€м реакц≥йний, вузькоцерковний, непри€зний ≥ п≥дозр≥ливий народним елементам в л≥тератур≥.  нижки нав≥ть самого цен≠зурного зм≥сту: рел≥г≥йн≥, похвальн≥ оди на честь австр≥йського дому Ч заборон€лис€ тому т≥льки, що мова њх була не досить слов'€нська або що зам≥сть слов'€нського письма вони були написан≥ гражданкою. “ому й за≠ходи Ђруськоњ тр≥йц≥ї в оф≥ц≥≠альних кругах були прийн€т≥ п≥дозр≥ливо ≥ ворожо. ѕерший альманах Ђ«ор€ї, зложений дл€ друку кружком Ўашкевича в 1834 p., духовна цен≠зура заборонила. «ложили новий зб≥рник, ще обереж≠н≥ше, з народних п≥сень ≥ переказ≥в та власних поез≥й ≥ наукових статей п≥д назвою Ђ–усалка ƒн≥строваї ≥ на≠друкували його в ѕешт≥, на ”горщин≥, щоб розминутис€ з галицькою цензурою. јле й се не помогло: коли книжка прийшла до Ћьвова, цензура арештувала њњ всю, ≥ т≥льки в 1848 р. удалос€ њњ видобути з арешту. Ќа самих автор≥в впали р≥жн≥ неприЇмност≥. ’оровитий Ўашкевич не ви≠тримав њх ≥ вмер в недостат≠ках, €к св€щеник на убог≥й параф≥њ; ¬агилевич п≥шов шукати хл≥ба у поль≠ських пан≥в ≥ змарнувавс€. √алицьким гасител€м здавалос€, що придавили украњнський рух до решти.

“а налет≥в бурхливий 1848 р≥к ≥ зараз перем≥нив усю обстанову. ™вро≠пейська революц≥€ сильним в≥дгомоном в≥дбилас€ по австр≥йських кра€х, викликавши б≥льше або менше значн≥ рухи. ѕ≥дн€лас€ ”горщина. ¬ √али≠чин≥ пол€ки почали ладити повстанн€ дл€ визволенн€ ѕольщ≥. јвстр≥йське правительство тод≥ знову пригадало соб≥ галицьких украњнц≥в ≥ заходилос€ коло них, щоб ослабити польський рух. ¬иход€ть наверх так≥ справи, €к роз≠д≥ленн€ √аличини (недор≥чно зв'€заноњ з украњнських ≥ польських земель! на частину украњнську ≥ польську; заведенн€ в украњнськ≥й √аличин≥ укра≠њнськоњ мови по школах вищих ≥ нижчих; визволенн€ украњнського сел€н≠ства з власт≥ польських пан≥в Ч все те, про що думало в 1770Ч1780-х роках правительство ћар≥њ “ереси ≥ »осифа II, а пот≥м так м≥цно забуло, п≥дпавши п≥д впливи польськоњ шл€хти ≥ власних своњх гасител≥в-реакц≥онер≥в.

√алицьк≥ украњнц≥ п≥дн€ли голови ≥ соб≥ заворушилис€. ѕлани польських революц≥онер≥впро в≥дбудуванн€ ѕольщ≥ були њм невлад, ≥ т≥льки невелика частина украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ п≥шла разом з пол€ками. ѕереважна ж б≥льш≥сть почала орган≥зуватис€ в напр€м≥ окрем≥шн≥м ≥ пол€кам ворож≥м.

користаючи з прихильност≥ й помоч≥ австр≥йськоњ адм≥н≥страц≥њ. √алицький нам≥сник —тад≥он, про котрого пол€ки пот≥м говорили, що то в≥н видумав галицьких русин≥в-украњнц≥в, а перед тим, мовл€в, не було њх, справд≥ п≥д≠тримував украњнц≥в довол≥ енерг≥йно. «аснувалос€ пол≥тичне товариство Ђ√оловна радаї, свого роду украњнське нац≥ональне правительство, що мало ви€снити ≥ представити центральному правительству пол≥тичн≥ й на≠ц≥ональн≥ потреби украњнц≥в, а €к орган њњ стала виходити газета Ђ«ор€ √алицкаї. ѕро≠тив польськоњ гвард≥њ й рево≠люц≥йних ватаг орган≥зовано украњнську гвард≥ю, украњн≠ськ≥ батальйони стр≥льц≥в. ¬о≠сени 1848 р. скликано Ђ—обор руських ученихї Ч вс≥х при≠хильник≥в культурного й на≠ц≥онального розвитку галиць≠коњ ”крањни, щоб ви€снити культурн≥ й нац≥ональн≥ по≠треби та виробити програму дальшоњ д≥€льност≥ дл€ розвою украњнського народу.

—ей Ђсоборї став р≥шучо на нац≥ональн≥м украњнськ≥м ірунт≥, в≥др≥жн€ючи укра≠њнську народн≥сть, з одного боку, в≥д польськоњ, з друго≠го Ч в≥д великоруськоњ, з ко≠торою все ще м≥шали њњ р≥жн≥ прихильники книжноњ Ђслов'€но-рос≥йськоњ мовиї, не вм≥ючи в≥др≥жнити њњ в≥д народноњ украњнськоњ. Ђ—о≠борї уважав конче потр≥бним, щоб була уставлена одна одностайна гра≠матика ≥ одностайна правопись дл€ всього руського народу в јвстр≥њ й –ос≥њ (Ђруськимї дал≥ називали тут св≥й украњнський народ ≥ мову). ’от≥в, аби була вона зг≥дна з €зиковими прикметами украњнськоњ мови, а незалежна в≥д граматики ≥ правопис≥ польськоњ ≥ рос≥йськоњ. ƒомагавс€, щоб у вс€ких школах галицьких заведено украњнську мову, а дл€ розвою письменства було засноване просв≥тнЇ товариство, на вз≥р чеськоњ Ђћатиц≥ї. ѕ≥дтриму≠вав домаганн€, щоб украњнську частину √аличини в≥дд≥лено в≥д польськоњ, ≥ так≥ ≥нш≥ жаданн€.

—е був дуже важний момент в галицьк≥м житт≥, ≥ недурно јнт≥н ћогильницький, найб≥льша л≥тературна сила сього часу, накликав Ђсоборї високолетними, хоч на тепер≥шню оц≥нку досить нескладними в≥ршами:

як орли см≥л≥ в гору с€ взбиваймо, ј хоть не раз ще густо тьми залива

ћ≥шаймо здал€ принади ≥ с≥ти, ѕримрачить св≥тла лице нам любезне

—кр≥зь густ≥ хмари св≥тла добиваймо, ¬ийде наверх, €к на вод≥ олива,

ўоб раз зажжене не далось згасити. ѕред тхом правди ложна гущ ≥щен≥Ї

ѕравительство йшло назустр≥ч украњнським бажанн€м. ¬оно об≥ц€ло завести украњнську мову в ус≥х школах, в г≥мназ≥€х ≥ ун≥верситет≥, серйозно думало про под≥л √аличини, ≥ в 1850 р. д≥йсно був виданий такий закон, т≥льки не вв≥йшов у житт€. «ате зд≥йснилось ≥ сильно вплинуло на настр≥й укра≠њнського громад€нства проголошене в 1848 р. скасуванн€ панщини ≥ визво≠ленн€ сел€н з власт≥ пом≥щик≥в.

123. 1848 р≥к на Ѕуковин≥ й угорськ≥й ”крањн≥ ≥ загальна реакц≥€ 1850-х рок≥в. ¬ ≥нших украњнських земл€х, €к≥ були п≥д јвстр≥Їю Ч на Ѕуковин≥ ≥ в угорськ≥й ”крањн≥ под≥њ 1848 р. в≥дбивалис€ ≥нак≠ше, хоч також глибоко зворушили м≥сцеве житт€. Ќа Ѕуковин≥, найб≥льш глух≥й з австр≥йських про≠в≥нц≥й, питанн€, висунен≥ сими под≥€ми, викликали перш≥ ознаки нац≥ональ≠ноњ думки у тутешн≥х укра≠њнц≥в ≥ перш≥ про€ви супе≠речност≥ ≥нтерес≥в украњн≠ськоњ й румунськоњ народ≠ност≥, котр≥ правительство дос≥ звичайно рахувало за одну м≥сцеву, або право≠славну людн≥сть. –умун≠ськ≥ депутати в парламент≥ стали добиватис€ в≥дд≥ленн€ Ѕуковини в≥д √али≠чини ≥ об'Їднанн€ њњ з ру≠мунськими кра€ми ”гор≠щини; буковинськ≥ укра≥нц≥ виступали против сьо≠го, сто€чи за дальшу одн≥сть свою з √аличиною, натом≥сть добивалис€ розд≥лу Ѕуковини на нац≥ональн≥ територ≥њ Ч украњнську ≥ румунську, а румуни сього не хот≥ли. јле загалом рух украњнський на Ѕуковин≥ був дуже слабкий, м≥ж украњнц€ми мало ще було св≥домих елемент≥в, ≥ сел€нський рух против румун≥в-д≥дич≥в, що виник тод≥, мав зовс≥м стих≥йний, несв≥домий характер.

√либок≥ потр€с≥нн€, €к≥ заважили на вс≥м п≥зн≥ш≥м житт≥ њњ, прийшлос€ пережити в 1848 р. ”крањн≥ угорськ≥й. ¬елике повстанн€, п≥дн€те дл€ визво≠ленн€ ”горщини в≥д австр≥йського пануванн€, було задавлене завд€ки во≠Їнн≥й помоч≥, прислан≥й –ос≥Їю австр≥йському ц≥сарев≥. јвстр≥йське прави≠тельство, щоб ослабити угр≥в, готове було п≥дтримати народност≥ ”горщини, подавлен≥ дос≥ угорським пануванн€м Ч в т≥м ≥ угорських украњнц≥в. —еред них знайшовс€ тод≥ чолов≥к см≥ливий ≥ в≥дважний, €кий м≥г би в≥дкрити нову добу в житт≥ угорськоњ ”крањни, €кби зоставс€ на нац≥ональн≥м ірунт≥. Ѕув се јдольф ƒобр€нський; п≥д час угорського повстанн€ в≥н ут≥к з ”горщини й пробував у √аличин≥, ≥ зв≥дти прийшов з рос≥йською арм≥Їю €к ц≥сарський австр≥йський ком≥сар при рос≥йськ≥й арм≥њ. ѕ≥д впливом його угорськ≥ украњнц≥ р≥шилис€ виступити з своњми нац≥ональними домаганн€ми, вислали депутац≥ю до ц≥сар€, прос€чи в≥дд≥лити украњнськ≥ земл≥ в ос≥бн≥ столиц≥ ≥ в них на вс€к≥ ур€ди призначати украњнц≥в, завести украњнську мову в ур€≠дуванн≥ ≥ в навчанн≥, заснувати в ”жгород≥ украњнську академ≥ю ≥ т. ≥н.

ѕрошени€ с≥ були прийн€т≥ дуже прихильно, ≥ ц≥сар об≥цював њх скоре сповненн€. ƒобр€нського призначено нам≥сником (наджупаном) чотирьох столиць, де найб≥льше живуть украњнц≥, ≥ в≥н почав заводити Ђруськеї д≥ло≠водство тут; на т≥й же мов≥ мали вчити в ужгородськ≥й г≥мназ≥њ. ¬се се об≥цювало дуже гарн≥ насл≥дки, але все попсувало русоф≥льство ƒобр€нського; в≥н був прихильником всерос≥йського единства ≥ зам≥сть украњнськоњ мови (ruthenische Sprache) заводив рос≥йську, ширив рос≥йський вплив. “ому угорська аристократ≥€, здобувши соб≥ назад вплив в держав≥, зненавид≥вши рос≥йську окупац≥ю, що знищила њњ плани, першим д≥лом звернулас€ против ƒобр€нського. …ого скоро в≥дсунено в≥д усього, а все, що пахло русоф≥льством на ”крањн≥ угорськ≥й, вз€то п≥д гострий ≥ п≥дозр≥ливий догл€д. “им ча≠сом п≥д впливом ƒобр€нського вс€ тутешн€ ≥нтел≥генц≥€ п≥шла сею русоф≥ль≠ською стежкою ≥ тепер п≥д гострим угорським догл€дом прис≥ла й «алишила майже вс€ку д≥€льн≥сть. Ќа народн≥й украњнськ≥й основ≥ працювати не хо≠т≥ла, на рос≥йськ≥й Ч не см≥ла, ≥ так по т≥м бурхлив≥м руху 1849 р. наступаЇ тут надовго Ч по нин≥шн≥й день заст≥й ≥ мертвота Ч г≥рше, н≥ж де-небудь на украњнськ≥й земл≥.

Ќе така т≥льки довга ≥ зат€жна, але теж сильна реакц≥€ по бадьор≥м руху 1848 р. наступила ≥ на Ѕуковин≥, а нав≥ть ≥ в √аличин≥. —оюз тутешнього украњнського громад€нства з правительством мав своњ дуже лих≥ сторони. ƒобр≥ зам≥ри австр≥йських правител≥в помогти розвоЇв≥ украњнського народу переважно не зд≥йснилис€ й тут. «адавивши революц≥йний рух 1848 р., правительство взагал≥ поховало своњ плани реформ. “им часом украњнське громад€нство покладало вс≥ над≥њ своњ на реформи ≥ дарунки правительства ≥ коли побачило, що. воно б≥льше украњнц€ми не журитьс€, стало безпом≥чне ≥ безрадне, не знаючи, що почати. « тоњ причини, що рух украњнський опи≠равс€ на порозум≥нн≥ ≥ союз≥ з правительством, пров≥д у м≥м вз€ли елементи консервативн≥: церковн≥ та ур€дов≥. ¬ √аличин≥ перед вела митрополича консистор≥€, Ђсв€тий ёрї, €к њњ звали по ≥мен≥ кафедральноњ церкви, де проживав митрополит ≥ консисторськ≥ канон≥ки. “од≥шн€ ≥нтел≥генц≥€ укра≠њнська в √аличин≥ складалас€ майже з самих св€щеник≥в, ≥ вони, зовс≥м зро≠зум≥ло, дивилис€ на митрополита ≥ його консистор≥ю €к на своњх натураль≠них пров≥дник≥в. ј с≥ пров≥дники дивилис€ непри€зно ≥ п≥дозр≥ливо на кож≠ний про€в €когось жив≥шого ≥ поступов≥шого руху взагал≥ ≥ народного укра≠њнського зокрема. «нов виход€ть наверх прихильники книжноњ слов'€но-рос≥йськоњ мови, неприхильн≥ украњнському елементов≥ в мов≥ й культур≥, €к простонародному ≥ Ђнеобразованномуї. ¬с€к≥ см≥лив≥ш≥ пориви й плани 1848 р. затихали й забувалис€ серед загальноњ реакц≥њ. «нов нагору вийшли польсько-шл€хетськ≥ елементи. ¬они фактично захопили в своњ* руки галицьку адм≥н≥страц≥ю п≥д началом тод≥шнього нам≥сника графа √олуховського. √аличина опинилас€ в польських руках, а до украњнського елементу польськ≥ верховоди подбали настроњти правительство €кнайб≥льш п≥дозр≥ливо ≥≥ щ прихильно, представл€ючи, що галицьк≥ украњнц≥ т€гнуть до –ос≥њ й до православ≥€.

“ак ≥ в √аличин≥ жвавий рух 1848 р. на д≥л≥ став не початком по€ви...

а вступом до темноњ реакц≥йноњ доби, ≥ т≥льки згодом украњнське громад€н≠ство мало змогу вернутис€ до тих домагань ≥ справ, що ставилис€ в 1848 р. й тод≥ були вже так≥ близьк≥ до свого сповненн€.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 505 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—туденческа€ общага - это место, где мен€ научили готовить 20 блюд из макарон и 40 из доширака. ј майонез - это вообще десерт. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2156 - | 2064 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.048 с.