Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


¬≥д староњ до новоњ ”крањни




—еред ≥сторик≥в, що займа≠ютьс€ питанн€м нац≥ональних рух≥в, побутуЇ думка, що у «а≠х≥дн≥й ™вроп≥ модерний нац≥она≠л≥зм був справою державних пол≥тик≥в, тимчасом €к у ÷ен≠тральн≥й ≥ —х≥дн≥й ™вроп≥ саме поети, ф≥лологи та ≥сторики створювали нац≥ональност≥135. ÷е твердженн€, €к ≥ кожне уза≠гальненн€, Ї лише частково слушним, бо можна знайти ба≠гато вин€тк≥в ≥ дл€ першого, ≥ дл€ другого випадк≥в. јле в ц≥≠лому воно вдало в≥дображаЇ особлив≥сть нац≥онального в≥д≠родженн€ Ђнедержавних наро≠д≥вї, що становили абсолютну б≥льш≥сть у ÷ентральн≥й ≥ —х≥д≠н≥й ™вроп≥. ¬тративши свою на≠ц≥ональну незалежн≥сть ≥ стару ел≥ту, вони були позбавлен≥ до≠ступу до пол≥тичних важел≥в вла≠ди ≥ в≥дбудовувались Ђзнизуї за≠вд€ки ц≥леспр€мованим зусил≠л€м нац≥онально св≥домоњ ≥нте≠л≥генц≥њ. „еськ≥, словацьк≥, укра≠њнськ≥ та ≥н. будител≥ вважали, що њхн≥ нац≥њ не вмерли, а лише приспан≥ ≥стор≥Їю ≥ њх треба Ђрозбудитиї ≥ Ђв≥дродитиї.

Ќац≥ональн≥ Ђбудител≥ї р≥дко коли думали, що насправд≥ вони не в≥дроджують Ђстаруї нац≥ю, а твор€ть нову. Ђ—тар≥ї нац≥њ, €к правило, ототожнювалис€ з ел≥≠тою чи так званим репрезента≠тивним класом. ЂЌов≥ї нац≥њ мали набагато ширшу соц≥аль≠ну базу ≥ повинн≥ були включати ус≥ сусп≥льн≥ верстви ≥ класи м≥с≠цевого населенн€, що творц≥ нац≥њ вважали Ђсвоњмї. ≈лемент витворенн€ нових нац≥ональних традиц≥й ≥ нац≥ональних м≥ф≥в був дуже сильним у д≥€льност≥ нац≥ональних д≥€ч≥в. ¬ окремих випадках вони не зупин€лис€ пе≠ред в≥двертою фальсиф≥кац≥Їю: чеський будитель ¬ацлав √анка заради доказу славетного ≥сторичного минулого чеського на≠роду написав Ђ раледворський рукописї та Ђ«еленогорський рукописї ≥ видав њх у 1817-1819 роках €к н≥бито ориг≥нальн≥ ≥с≠торичн≥ пам'€тки. ѕод≥бно дос≥ ≥снують сумн≥ви щодо автентич≠ност≥ Ђ—лова о полку ≤горев≥мї, обставини по€ви €кого у 1800 р. Ї досить загадковими.

Ќац≥ональна ел≥та державних народ≥в висм≥ювала спроби та≠ких нац≥ональних будител≥в об≠лагородити своЇ ≥сторичне ми≠нуле ≥ витворити л≥тературну мо≠ву з≥ Ђсел€нських гов≥рокї. ƒл€ нењ так≥ спроби видавалис€ штуч≠ними ≥ безперспективними. ќд≠нак при цьому вона не пом≥чала ≥ забувала, що њњ ≥стор≥€, культу≠ра ≥ мова також були Ђвидума≠нимиї. Ќ≥мц≥, австр≥йц≥, рос≥€ни та ≥нш≥ тривалий час не могли в≥дпов≥сти на питанн€: Ђўо Ї Ќ≥меччина? ўо Ї јвстр≥€? ўо Ї –ос≥€?ї ѕошуки в≥дпов≥дей на ц≥ питанн€ вимагали ≥нтелектуаль≠них зусиль дек≥лькох покол≥нь пол≥тичних ≥ культурних д≥€ч≥в.

Ќасправд≥ нац≥њ р≥знилис€ не за тим, чи€ ≥стор≥€, мова ≥ куль≠тура Ђнатуральн≥ї, а чињ Ђвидума≠н≥ї. як ≥ вс≥ ≥нш≥, б≥льш≥ (ан≥ж, скаж≥мо, жител≥ одного села) сп≥льноти - класи, конфес≥њ тощо - нац≥њ Ї у€вними. ”€вни≠ми не в тому сенс≥, що вони не ≥снують чи не ≥снували насправ≠д≥, а в тому, що питанн€ прина≠лежност≥ до них можна вир≥ши≠ти лише в у€в≥. “е, що в≥др≥зн€Ї нац≥ю в≥д ≥нших Ђу€внихї сп≥ль≠нот, - €к твердить один ≥з про≠в≥дних теоретик≥в по вивченню нац≥онал≥зму Ѕенедикт јндер≠сон136, - Ї спос≥б, в €кий вона мо≠же бути у€влена: €к велика сус≠п≥льна група, що базуЇтьс€ на сп≥льн≥й л≥тературн≥й мов≥, або €к така, що маЇ сп≥льну культуру, традиц≥њ, територ≥ю й ≥стор≥ю.

÷€ точка зору на нац≥њ Ї над≠звичайно продуктивною дл€ вивченн€ початкового пер≥оду нац≥онального руху. ≤ншим про-вокативним ≥ багатонад≥йним п≥дходом Ї врахуванн€ зов≠н≥шнього контексту, що Ї дуже важливим дл€ творенн€ кожноњ нац≥њ. Ћ≥€ ір≥нф≥льд у своњй не≠давн≥й прац≥ ЂЌац≥онал≥зм: п'€ть шл€х≥в до модерност≥ї аргумен≠тувала думку, що п'€ть найб≥ль≠ших сучасних нац≥й - англ≥йсь≠ка, французька, рос≥йська, н≥≠мецька й американська - сфор≠мувалис€ у конфронтац≥њ одна з одною. «а вин€тком англ≥йсько≠го, €кий досл≥дниц€ вважаЇ най≠першим, вс≥ ≥нш≥ Ђнац≥ональн≥ проектиї були результатом ≥м≠порту ззовн≥ вже ≥снуючоњ фор≠мули нац≥ональноњ ≥дентичност≥.

Ђƒом≥нуванн€ јнгл≥њ у ™вроп≥ XVII! ст. ≥ дом≥нуванн€ «ах≥дноњ ™вропи у всьому св≥т≥ зробила [≥снуючу формулу] нац≥ональност≥ каноном. ” м≥ру того, €к сфе≠ра впливу осередку зах≥дних сусп≥льств (що визначали себе €к нац≥њ) поширювалас€, ≥нш≥ сусп≥льства, що належали чи шукали вступу до ц≥Їњ системи, не мали ≥ншого вибору, €к са≠мим ставати нац≥€миї137.

—тосовно нац≥онал≥зм≥в Ђне≥сторичнихї (Ђнедержавнихї, Ђма≠лихї) народ≥в тези про Ђу€внийї характер нац≥й та роль зовн≥ш≠н≥х умов варто доповнити ще одним спостереженн€м - про так звану личинкову стад≥ю у њхньому розвитку (≈р≥к √обсбаум)138. ѕерш н≥ж нац≥ональн≥ будител≥ змогли обнародувати перекон≠ливу концепц≥ю своЇњ нац≥њ, њм та њхн≥м попередникам доводилос€ жити ≥ працювати у пол≥тичному ≥ культурному простор≥, що був здом≥нований ≥ншою, Ђ≥сторич≠ноюї (Ђдержавноюї, Ђвеликоюї) нац≥Їю. як правило, вони були позбавлен≥ власних нац≥ональних шк≥л, нац≥ональних орган≥зац≥й, видань тощо. “ому нац≥ональн≥ будител≥ творили свою культуру, користуючись можливост€ми, €к≥ њм надавала ≥нша, пан≥вна нац≥€. ÷е неминуче вело до перейманн€ чужих концепц≥й, €ких намагали≠с€ пристосувати до розбудови власноњ нац≥ональноњ ≥дентичност≥. ќбразно кажучи, розвиток ≥де≠олог≥њ Ђне≥сторичнихї нац≥й по≠первах нагадував житт€ личинки у чужородному т≥л≥, поки ц€ личин≠ка могла набрати власного т≥ла ≥ перетворитис€ на метелика.

¬изнанн€ цього факту веде до ц≥кавого ≥ досить парадок≠сального висновку, що творен≠н€ Ђне≥сторичнихї нац≥й було перетворенн€м чи руйнуванн€м ≥нших, Ђ≥сторичнихї нац≥й. як твердить автор ц≥Їњ тези –оман Ўпорлюк, Ђкожне нац≥ональне творенн€ Ї... процесом пере≠творенн€ староњ (Ђвеликоњї) нац≥њ на дв≥ або й б≥льше нац≥й, включно з≥ старою, €ка, збер≥га≠ючи старе ≥м€, насправд≥ стаЇ новою сп≥льнотою. « ц≥Їњ точки зору, ≥стор≥€ творенн€ ”крањни, —ловаччини чи „ех≥њ Ї аспектом ≥стор≥њ перетворенн€ в≥дпов≥дно ѕольщ≥ ≥ –ос≥њ, ”горщини, јвст≠р≥њ/Ќ≥меччиниї 139.

”н≥кальн≥сть украњнського ви≠падку пол€гала в тому, що укра≠њнськ≥ нац≥ональн≥ будител≥, роз≠будовуючи свою модерну нац≥ю, руйнували зразу дек≥лька старих. « пол≥тично-територ≥ального погл€ду ”крањна з к≥нц€ XVIII ст. була под≥лена м≥ж јвстр≥йською ≥ –ос≥йською ≥мпер≥€ми. « точки зору культурного дом≥нуванн€, на б≥льшост≥ њњ територ≥њ пере≠хрещувалис€ польськ≥ ≥ рос≥йсь≠к≥ впливи, а в окремому рег≥он≥, на Ћ≥вобережж≥, ≥снували ще й залишки малорос≥йськоњ (козаць≠коњ) нац≥њ. Ўл€хом запереченн€ пол≥тичних ≥ культурних вплив≥в старих нац≥й (але запереченн€ у гегел≥вському сенс≥, €к в≥дкидан≠н€ одних елемент≥в ≥ успадкуван≠н€ та перетворенн€ ≥нших) в≥д≠бувалос€ становленн€ молодоњ модерноњ украњнськоњ нац≥њ.

Ќайстар≥шим з цих вплив≥в був польський. ћайже вс≥ укра≠њнськ≥ земл≥ до 1667 р. перебу≠вали у склад≥ –еч≥ ѕосполитоњ. ѕ≥сл€ того, €к у 1667 р. значна частина њх - територ≥€ козацькоњ держави (√етьманщини) - при≠Їдналас€ до –ос≥њ, б≥льш≥сть ук≠рањнськоњ територ≥њ залишалас€ п≥д ѕольщею. —итуац≥€ зм≥нила≠с€ лише п≥сл€ под≥л≥в ѕольщ≥ 1793-1795 pp. јле нав≥ть п≥сл€ втрати пол≥тичноњ незалежност≥ польська шл€хта збер≥гала своњ пол≥тичн≥ ≥ культурн≥ впливи на ѕравобережж≥ прот€гом вс≥Їњ першоњ половини XIX ст., тимчасом €к у √аличин≥ прот€гом всього стол≥тт€ вона зм≥цнила своњ позиц≥њ €к пан≥вноњ групи.

”крањнський визвольний рух у ранньонов≥тн≥ часи (XVI-XVII ст.) мав сильно виражене антипольське спр€муванн€. ¬оно збер≥галос€ впродовж усього нац≥онального в≥дродженн€ XIX ст. ѕроте його пров≥дна верства - козацька старшина та њњ нащадки - успадкувала певн≥ пол≥тич≠н≥ та культурн≥ концепц≥њ староњ –еч≥ ѕосполитоњ - ≥дею договору з королем, федеративноњ побудо≠ви держави та особливого ста≠тусу шл€хти. Ќесум≥сн≥сть засво≠Їних старих польських моделей з новою рос≥йською д≥йсн≥стю тривалий час служив одн≥Їю з засад руху нащадк≥в козацькоњ старшини за збереженн€ авто≠номного статусу своњх земель у склад≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ.

–ух украњнських автоном≥ст≥в поступово згасав у перших де≠с€тил≥тт€х XIX ст. јле з того часу польськ≥ впливи починають д≥€≠ти на украњнських ≥нтелектуал≥в в ≥нший спос≥б, оск≥льки зм≥ню≠Їтьс€ сам образ ѕольщ≥. ѕод≥ли ѕольщ≥ у 1772-1775 pp. зб≥гли≠с€ з часом ¬еликоњ французькоњ революц≥њ ≥ зародженн€м нових ≥нтелектуальних теч≥й на «аход≥, €к≥ послужили ≥деолог≥чною засадою дл€ розвитку модерного нац≥онал≥зму. ѕол€ки втратили свою незалежн≥сть саме в той момент, коли на всьому континент≥ зароджувалис€ нац≥ональ≠но-визвольн≥ рухи. ѕольська бо≠ротьба за визволенн€ власноњ держави стала прикладом дл€ ≥нших поневолених народ≥в. Ћорд јктон писав про под≥ли ѕольщ≥ €к про Ђакт безглуздого насильства, вчиненого з в≥двертою зневагою до не лише наро≠дних почутт≥в, а й до публ≥чно≠го права. ¬перше в нов≥тн≥й ≥с≠тор≥њ була придушена велика ƒержава, ≥ ц≥ла нац≥€ под≥лена м≥ж своњх ворог≥в... « цього часу ≥снувала нац≥€, €ка вимагала свого об'Їднанн€ у ƒержаву -душа, €ка наче блукала у пошу≠ках т≥ла, щоб у ньому розпоча≠ти житт€ заново; ≥ вперше по≠чуто крик, що влаштуванн€ ƒер≠жав Ї несправедливим - що њхн≥ кордони Ї неприродними ≥ що ц≥лий народ був позбавлений свого права становити незалеж≠ну сп≥льноту^40ї.

Ѕоротьба пол€к≥в за свою не≠залежн≥сть стала прикладом дл€ нац≥ональних будител≥в ÷ен≠тральноњ ≥ —х≥дноњ ™вропи. ¬они прикидали польський приклад на себе, стверджуючи, що њхн≥ народи також мають свою мову, культуру ≥ власну Ђдушуї, €ка так само блукаЇ у пошуках власно≠го т≥ла - нац≥ональноњ держави.  оротко кажучи, польський при≠клад зм≥цнював пол≥тичн≥ моменти в ≥деолог≥њ нац≥ональних в≥дроджень ≥ спонукав њхн≥х л≥де≠р≥в мислити не лише мовно-культурними, а й пол≥тичними категор≥€ми.

јле на цьому д≥лу не к≥нець. ¬пливи «аходу на польське сус≠п≥льство зреволюц≥он≥зували нове покол≥нн€ польськоњ ел≥ти, заступивши ≥деали староњ шл€≠хетськоњ ѕольщ≥ загальноЇвро≠пейськими гаслами Ђр≥вност≥, свободи ≥ братерстваї.  онсти≠туц≥€ 3 травн€ 1791 р. стала в≥д≠правною точкою дл€ боротьби за нову, демократичну ѕольщу, €ка мала складатис€ з р≥вноправ≠них ≥ в≥льних громад€н.  н€зь ћеттерн≥х, один ≥з головних ар≠х≥тектор≥в монарх≥чно-реакц≥йно≠го пор€дку у п≥сл€наполеон≥вську добу, дуже ч≥тко передав дух польського нац≥онал≥зму, ствер≠дивши, що Ђпольськ≥сть - це ре≠волюц≥€ї.

“ака пол≥тична модель поль≠ського руху доповнювалас€ сильним демократичним спр€≠муванн€м. ÷е робило њњ особли≠во привабливою дл€ нац≥ональних будител≥в у ÷ентральн≥й ≥ —х≥дн≥й ™вроп≥. ѕольський рух впливав на украњнських патр≥от≥в безпосередньо, оск≥льки вели≠кою м≥рою в≥дбувавс€ на укра≠њнських земл€х. …ого впливи на Ўевченка, Ўашкевича й ≥нших украњнських патр≥от≥в Ї очевид≠ними. « ≥ншого боку, польськ≥ революц≥онери сам≥ шукали шл€х≥в до украњнського серц€, €к св≥дчить приклад украњнськоњ школи в польськ≥й л≥тератур≥ чи польських консп≥рац≥й в √аличин≥. ≤снувало одне маленьке Ђалеї, €ке не дозволило украњнським д≥€чам, попри всю приваблив≥сть польськоњ модел≥, розчинитис€ у польському революц≥йному середовищ≥. ѕольськ≥ демократи здеб≥льшого переставали бути демократами, коли заходила мова про задоволенн€ нац≥ональних прав украњнц≥в. ¬они вважали украњнц≥в, литовц≥в ≥ б≥≠лорус≥в частиною Ђпольськоњї нац≥њ, тому ставилис€ до спроб в≥дродити культури ≥ л≥тератур≠ну мову цих народ≥в €к до непот≠р≥бноњ забаганки; говорити ж про њхню пол≥тичну самост≥йн≥сть видавалос€ дикою фантаз≥Їю.

ѕодв≥йн≥сть польських нац≥о≠нально-пол≥тичних стандарт≥в -одних щодо себе, других сто≠совно ≥нших - охолодила бажан≠н€ украњнських д≥€ч≥в ≥ зробила њх глухими до заклик≥в боротис€ Ђза вашу ≥ нашу свободуї. ¬они сприйн€ли модель польського нац≥онал≥зму, але справедливо вир≥шили пристосувати њњ дл€ по≠будови модерноњ ”крањни, ан≥ж добиватис€ за њњ допомогою в≥дновленн€ Ђ≥сторичноњ ѕольщ≥ї.

ѕольське повстанн€ 1831 р. та його насл≥дки з≥грали велику роль у розвитку украњнського руху. ¬оно Ї вдалим прикладом, €к один нац≥онал≥зм провокуЇ ≥ розбуджуЇ ≥нший. ” √аличин≥ воно призвело до глибокоњ роз≠колини у польсько-украњнському союз≥, що щойно почав склада≠тис€. –еакц≥Їю на цей розрив стала по€ва покол≥нн€ Ђ–уськоњ “р≥йц≥ї. ” п≥дрос≥йськ≥й ”крањн≥ воно под≥€ло не пр€мо, а через ту реакц≥ю, €ку воно викликало серед рос≥йського сусп≥льства. Ќа момент вступу до модерноњ доби рос≥€ни не розв'€зали своЇњ власноњ проблеми нац≥о≠нальноњ ≥дентичност≥. як влучно висловивс€ –оман Ўпорлюк, €кщо на початку XIX ст. пол€ки були нац≥Їю без держави, то рос≥€ни були державою без нац≥њ141. –ос≥€ стала багатонац≥≠ональною ≥мпер≥Їю ще до того часу, €к сформувалас€ сучасна рос≥йська нац≥€. Ќе так було на «аход≥, де творенн€ ≥мпер≥й в≥д≠бувалос€ хронолог≥чно й терито≠р≥ально окремо в≥д процесу тво≠ренн€ нац≥ональноњ держави (€к правило, зах≥дн≥ метропол≥њ ≥ њхн≥ колон≥њ були розд≥лен≥ мор€ми або континентами). Ќатом≥сть рос≥€ни завойовували сус≥дн≥ й етн≥чно чуж≥ њм народи, не будучи сам≥ певн≥, що таке власне Ђ–о≠с≥€ї, а що Ї лише Ђтеритор≥€ми п≥д рос≥йським пануванн€мї142. ” –ос≥њ формуванн€ сучасноњ рос≥йськоњ нац≥њ спов≥льнювало≠с€ особливим характером њњ по≠л≥тичноњ системи. Ќа «аход≥ сус≠п≥льство виникало незалежно в≥д пол≥тичноњ влади монарха, ос≠к≥льки монарх був правителем своњх п≥дданих, але не був њхн≥м власником. ” –ос≥њ монарх≥€ мала риси так званоњ патримо≠н≥альноњ системи, коли цар був не лише правителем, а й повним власником ≥ розпор€дником дол≥ своњх п≥дданих. ќск≥льки грома≠д€нське сусп≥льство залишалос€ слаборозвинутим, не ≥снувало ≥ншого пон€тт€ нац≥њ поза тим, що пов'€зувалос€ з державою. –ос≥йська династ≥€ брала почат≠ки в≥д правител≥в  ињвськоњ –ус≥, тому московськ≥ цар≥ вважали вс≥ земл≥, що колись належали њй (у т.ч. й украњнськ≥), частиною своЇњ ≥сторичноњ спадщини. Ђ«биранн€ руських земельї було одн≥Їю ≥з нав'€зливих ≥дей московських цар≥в ≥ петербурзьких ≥мперато≠р≥в. ѕриЇднанн€, а згодом ≥нкор≠порац≥€ ”крањни до складу –о≠с≥йськоњ ≥мпер≥њ, з њхньоњ точки зору, вигл€дало €к поверненн€ втраченоњ колись вотчини. “е, що украњнськ≥ земл≥ ран≥ше вхо≠дили до складу ¬еликого кн€з≥вства Ћитовського, –еч≥ ѕосполи≠тоњ або ж мали власну пол≥тичну автоном≥ю ≥ за той час встигли виробити власн≥ культурн≥, рел≥≠г≥йн≥ ≥ пол≥тичн≥ традиц≥њ, сприй≠малос€ €к збоченн€, зумовлен≥ н≥бито примусовим в≥дмежуван≠н€м ”крањни в≥д цар€143.

ѕров≥дн≥ рос≥йськ≥ ≥нтелекту≠али могли сперечатис€ щодо природи рос≥йськоњ нац≥ональ≠ност≥. јле вони не мали наймен≠шого сумн≥ву щодо Ђруськост≥ї украњнських земель, ≥ цей погл€д зб≥гавс€ з оф≥ц≥йною позиц≥Їю рос≥йського самодержавства. ѕарадокс пол€гав у тому, що украњнськ≥ ≥нтелектуали у XVIIЧ XIX ст. сам≥ сильно спричинили≠с€ до формуванн€ цього погл€ду. ƒо моменту приЇднанн€ ”к≠рањни –ос≥€ дуже слабо пов'€зу≠вала себе з  ињвською –уссю. ћало хто у тод≥шн≥й ћоскв≥ вза≠гал≥ думав про  ињвську –усь €к про посередника –ос≥йськоњ держави144. ÷ей Ђкињвський м≥фї, що зараз Ї нев≥д'Їмною части≠ною рос≥йськоњ нац≥ональноњ св≥≠домост≥, виник п≥зн≥ше. …ого сформулював у друг≥й половин≥ XVII ст. автор Ђ—инопсисуї, €кий зобразив ћосковське царство €к спадкоЇмц€  ињвськоњ –ус≥. ÷€ книжка вийшла ≥з кињвського ≥н≠телектуального середовища (традиц≥йно њњ авторство припи≠суЇтьс€ кињвському монаху ≤ннокент≥ю √≥зелю), але вона стала п≥дручником з ≥стор≥њ у рос≥йсь≠ких школах, а њњ концепц≥€ була розвинута п≥зн≥шою рос≥йською ≥стор≥ограф≥Їю.

≤снувало дек≥лька причин, чо≠му вих≥дц≥ з ћалорос≥њ так охо≠че брали участь у побудов≥ ≥део≠лог≥чних засад староњ Ђруськоњї нац≥њ. Ќазва Ђ–усьї в≥д час≥в —е≠редньов≥чч€ не мала головно ет≠н≥чного навантаженн€, а вжива≠лас€ €к синон≥м сх≥дного православ'€. √острий польсько-укра≠њнський конфл≥кт XVII ст. мав силь≠ну рел≥г≥йну основу, ≥ тому дл€ украњнськоњ духовноњ ел≥ти при≠родно було шукати п≥дтримки у православноњ ћоскви. ј оск≥ль≠ки цей новий центр православ'€ п≥сл€ занепаду  онстантинопол€ ≥деолог≥чно був дуже слабким, кињвськ≥ ≥нтелектуали подбали про його зм≥цненн€. –ел≥г≥йн≥ пов'€занн€ значною м≥рою визначили й пол≥тичну ор≥Їнтац≥ю.

’оча реакц≥€ козацькоњ ел≥ти на ≥нкорпорац≥ю √етьманщини до складу новопосталоњ –ос≥й≠ськоњ ≥мпер≥њ була р≥зною - в≥д в≥дкритого збройного опору аж до запопадливоњ служби -врешт≥-решт перемогла ≥де€ ло≠€льност≥ до —анкт-ѕетербурга. Ќе останню роль в≥д≥грала та обставина, що –ос≥€ наприк≥нц≥ XVIII ст. завдала поразки двом ≥сторичним ворогам ”крањни -ѕольщ≥ та  римському ханству. ”крањнськ≥ (Ђмалорос≥йськ≥ї) ≥нте≠лектуали ≥ чиновники мали вс≥ п≥дстави вважати –ос≥йську ≥м≠пер≥ю ЂсвоЇюї батьк≥вщиною, оск≥льки њњ зростанн€ було в њхн≥х ≥нтересах й оск≥льки своЇю в≥д≠даною службою вони мостили шл€х ц≥й ≥мпер≥њ до св≥тового тр≥умфу. Ѕагато з них оплакува≠ли долю своЇњ козацькоњ ”крањ≠ни, але вважали, що повернен≠н€ до минулого неможливе.

÷е тривало так довго, поки –ос≥йська ≥мпер≥€ не опинилас€ перед викликом нових прозах≥дних пол≥тичних ≥деолог≥й та пот≠реби модерн≥зац≥њ свого сусп≥ль≠но-пол≥тичного й господарсько≠го ладу. Ќаполеон≥вськ≥ в≥йни та польський революц≥йний рух разом з поширенн€м ≥деолог≥њ романтизму й ≥дењ слов'€нськоњ Їдност≥ зм≥нили триб мисленн€ украњнських ≥нтелектуал≥в. —про≠ба рос≥йського правл€чого кла≠су п≥сл€ поразки польського повстанн€ 1830-1831 pp. ско≠ристатис€ з украњнських д≥€ч≥в дл€ поборенн€ польських впли≠в≥в у ѕ≥вденно-«ах≥дному крањ в≥дкрила дл€ украњнського нац≥≠онального в≥дродженн€ нов≥ можливост≥. ¬ласне м≥ж 1830 -1840-ми роками в≥дбуваЇтьс€ величезний стрибок у розвитко≠в≥ нац≥онального руху. ”крањнськ≥ д≥€ч≥ вир≥шили творити нову ук≠рањнську ≥деолог≥ю не на тих за≠садах, €к≥ пропонувала стара ел≥та, а на народн≥й основ≥.

“аке р≥шенн€ мало драматич≠н≥ насл≥дки. ѕо сут≥, молоде по≠кол≥нн€ украњнських ≥нтелектуал≥в добров≥льно в≥дкидало стару спадщину й почало будувати традиц≥ю заново. Ќайб≥льш по≠казовим з ц≥Їњ точки зору ви≠даЇтьс€ питанн€ створенн€ новоњ л≥тературноњ мови. Ќа злам≥ XVIII-XIX ст. такою мовою дл€ староњ украњнськоњ ел≥ти була церков≠нослов'€нська. Ќа в≥дм≥ну в≥д ро≠с≥йського вар≥анта ц≥Їњ мови в њњ структур≥ та лексиц≥ в≥дчувавс€ сильний вплив м≥сцевоњ гов≥рки р≥зних верств украњнського сус≠п≥льства, у т.ч. народно-сел€нсь≠к≥ елементи. як засв≥дчила твор≠ч≥сть украњнського ф≥лософа —ко≠вороди, нова украњнська л≥тера≠турна мова мала вс≥ п≥дстави ро≠звинутис€ €к природний синтез цих двох струмен≥в. ќднак укра≠њнськ≥ ≥нтелектуали перших дес€≠тил≥ть XIX ст. надали перевагу б≥льш радикальн≥й мовн≥й Ђкотл€ревщин≥ї над сковородинською формулою. —таре мовне €дро не послужило основою дл€ формуванн€ абстрактних ≥ спе≠циф≥чних пон€ть, €к це було у випадку з рос≥йською й чеською мовами145. ¬насл≥док такого ро≠зриву традиц≥њ сучасний укра≠њнський читач маЇ набагато б≥ль≠ше труднощ≥в у читанн≥ й розу≠м≥нн≥ пам'€ток староукрањнськоњ л≥тератури, ан≥ж, скаж≥мо, сучас≠ний англ≥йський читач - у читанн≥ й розум≥нн≥ Ўексп≥ра.

ўе в XX ст. в≥д пров≥дних ук≠рањнських ≥нтелектуал≥в можна було почути думку, що Ђ€краз нова л≥тературна мова стала за головну внутр≥шню перешкоду в розвитку украњнц≥в €к нац≥њї ≥ що д≥€ч≥ украњнського нац≥онального в≥дродженн€ п≥сл€ розриву з традиц≥Їю сковородинського всесв≥т€нства Ђзобов'€зувались до прим≥тивного сюсюканн€ ≥, тим самим, до в≥дпов≥дного... обмеженн€ кругозоруї146. јле сприймаючи ситуац≥ю першоњ половини XIX ст. з точки зору тогочасних д≥€ч≥в, а не њх знач≠но п≥зн≥ших критик≥в, варто виз≠нати, що вони не мали великого вибору. —тара ел≥та була ве≠ликою м≥рою уже засим≥льована ≥ мало що могла запропонувати украњнству. ¬трата Ђруськост≥ї стала набутт€м Ђукрањнськост≥ї. ќперт€ на народну основу ста≠ло Їдиною можлив≥стю втрима≠ти нац≥ональну ≥дентичн≥сть. Ѕ≥льше того, ≥нтелектуальн≥ в≥€н≠н€ доби сильно п≥днесли ц≥нн≥сть ≥ приваблив≥сть всього, що пов'€зувалос€ з Ђнародомї. « ≥ншого боку, цей виб≥р мав дуже виг≥дну сторону: мова, народна творч≥сть й ≥сторична традиц≥€ украњнського народу в≥др≥зн€ли≠с€ €к в≥д рос≥йського, так ≥ поль≠ського випадку. “аким чином, украњнськ≥ д≥€ч≥ одержали зас≥б ≥дентичност≥, що в≥дмежовував њхню нац≥ю водночас в≥д двох найближчих сус≥д≥в. Ќайвдал≥ше нову формулу украњнськоњ нац≥њ висловили д≥€ч≥  ирило-ћефод≥њвського товариства, €к≥ протис≠тавл€ли демократичн≥сть украњнського народу рос≥йському деспотизму й польському арис≠тократизму. “аке формулюванн€ символ≥зувало к≥нець Ђличинко≠вого пер≥одуї у розвитку укра≠њнського нац≥онального в≥дрод≠женн€. ¬оно б≥льше не могло розвиватис€ у чужому т≥л≥ поль≠ськоњ ≥ рос≥йськоњ нац≥й.

ѕрот€гом першого п≥встол≥т≠т€ XIX ст. у п≥дрос≥йськ≥й й п≥д-австр≥йськ≥й частин≥ украњнських земель виникла нова концепц≥€ украњнськоњ нац≥ональноњ ≥ден≠тичност≥, €ка докор≥нно в≥д≠р≥зн€лас€ в≥д старих пон€ть. ѕоки що вона мала т≥льки силу ≥нтелектуальноњ формули. ” 1848 р. у √аличин≥ д≥йшло нав≥ть до не зовс≥м вдалих спроб надати њй пол≥тичного вт≥ленн€. јле на пер≠шому етап≥ нац≥онального в≥д≠родженн€ важлив≥ше було не ст≥льки пол≥тична усп≥шн≥сть ц≥Їњ формули, ск≥льки саме њњ ≥снуван≠н€. ƒл€ своЇњ реал≥зац≥њ вона потребувала ще п'€ть наступних дес€тил≥ть. ÷е стало основним зм≥стом наступного етапу - в≥д середини XIX ст. аж до переддн€ першоњ св≥товоњ в≥йни ≥ револю≠ц≥йних под≥й 1917-1920 pp.


√рушевський. ≤люстрована

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 386 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

≈сли президенты не могут делать этого со своими женами, они делают это со своими странами © »осиф Ѕродский
==> читать все изречени€...

2265 - | 2169 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.02 с.