Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


II. –озвиток Ќаддн≥пр€нщини




Ђќсноваї. «аарештуванн€ член≥в  ирило-ћефод≥њвського братства розбило молодий орган≥зац≥йний центр, що готувавс€ вз€ти пров≥д в украњнському житт≥. ѕрот€гом дес€тьох рок≥в, п≥д гн≥том мико≠лањвського деспотизму, не вдалос€ створити новоњ украњнськоњ орган≥зац≥њ. ўойно невдач≥  римськоњ в≥йни, смерть ћиколи ≤ ≥ де≠€к≥ п≥льги, що њх мус≥в дати ќлександер II, створили кращ≥ обста≠вини дл€ орган≥зац≥йних заход≥в. Ќаприк≥нц≥ 1850-их рок≥в украњн≠ське житт€ почало скупчуватись у ѕетербурз≥. “ут, у столиц≥ –о≠с≥йськоњ держави, де режим був дещо м'€кший, €к на пров≥нц≥њ, ос≥ли зв≥льнен≥ п≥сл€ засланн€ кирило-мефод≥њвц≥: Ўевченко,  осто-мар≥в,  ул≥ш, Ѕ≥лозерський*, а при них з≥бравс€ гурт письменник≥в ≥ публ≥цист≥в.  оштом пом≥щик≥в-патр≥от≥в “арновського* ≥ √алагана* устатковано украњнську друкарню ≥ розпочато видавництво. ” св≥т вийшли твори найвизначн≥ших письменник≥в Ч  отл€рев≠ського,  в≥тки, Ўевченка,  ул≥ша, ћарка ¬овчка та ≥нших, перше систематичне виданн€ украњнських письменник≥в. ” 1861 р. за ре≠дакц≥Їю Ѕ≥лозерського почала виходити Ђќсноваї, м≥с€чник, при≠св€чений громадським ≥ л≥тературним справам. Ќовий центр у своњй програм≥ значно в≥д≥йшов в≥д ≥дей  ирило-ћефод≥њвського брат≠ства: в≥н залишив широк≥, неос€жн≥ пол≥тичн≥ плани та мр≥њ, а всю увагу звернув на актуальн≥ питанн€, що вимагали негайноњ роз≠в'€зки. Ќа першому м≥сц≥ сто€ла оборона самост≥йност≥ украњнсь≠коњ нац≥ональност≥ ≥ л≥тератури.

Ќац≥ональна св≥дом≥сть. ѕетербурзький гурт намагавс€ цю справу поставити €сно ≥ недвозначно, захищаючи украњнськ≥ позиц≥њ в≥д наступу, що йшов ≥ з рос≥йського, ≥ з польського боку. ¬ Ђќснов≥ї надруковано р€д статей, присв€чених основним проблемам украњн≠ськоњ ≥деолог≥њ.  остомар≥в дав студ≥ю про Ђдв≥ руськ≥ народност≥ї, де доводив окрем≥шн≥сть украњнськоњ культури ≥ св≥тогл€ду; в≥н вба≠чав в украњнц≥в сильно розвинений ≥ндив≥дуал≥зм, нахил до ≥деал≥з≠му, глибоку внутр≥шню рел≥г≥йн≥сть, демократизм, замилуванн€ до свободи, нех≥ть до сильноњ влади. ѕавло ∆итецький* дав в≥дпов≥дь рос≥йському публ≥цистов≥, що виступав проти л≥тератури украњнсь≠кою мовою: Ђƒл€ нас однаково см≥шний €к шл€хетський гонор по≠л€к≥в, що узивають украњнську мову хлопською, так ≥ вельможна дел≥катн≥сть великорус≥в, що вживають дл€ ц≥Їњ мети французького вислову ≥ тверд€ть, н≥би украњнська мова назавжди залишитьс€ мовою простолюдд€, не ставши мовою школи ≥ осв≥ченост≥... ƒол€ украњнськоњ мови ≥ письменства залежить в≥д самого народу, €кий в м≥ру свого власного розвитку, керуючись внутр≥шньою потребою своЇњ натури, привласнить з рос≥йськоњ осв≥ти не те, що подарують йому добр≥ та великодушн≥ люди, а те, на що направить його народ≠н≥й його ген≥й, з правом впливати ≥ соб≥ на рос≥йську л≥тературуї. ¬≥дношенн€ до пол€к≥в  ул≥ш схарактеризував так: Ђѕольське € ≥ украњнське € роз≥йшлис€ прот€гом в≥к≥в на таку далеч≥нь, що пол€к при всьому намаганн≥ не може вв≥йти в природу украњнц€, а украњнець при вс≥х принадах ув≥йти в природу польську не хочеї. ќбидв≥ сто≠рони можуть сходитис€ дл€ розмов: Ђјле коли вони робл€тьс€ пред≠ставниками своњх народ≥в ≥ в≥д абстрактних розмов переход€ть у справжнЇ житт€, кожен з них мимовол≥ мусить п≥ти у св≥й таб≥р ≥ рахуватис€ одним з одним зброЇю, що не с€€ти њй п≥д тим самим прапоромї.

ќдночасно з Ќаддн≥пр€нщиною свою частинку в украњнську культуру вкладаЇ √аличина. Ђѕрацюючи кожна нар≥зно, обидв≥

частини украњнського народу створюють своЇ письменство, €к го≠ловний чинник житт€ї. ¬ лист≥ до редакц≥њ Ђ олоколаї*, органу рос≥йських соц≥ал≥ст≥в,  остомар≥в писав: Ђ” майбутньому —лов'€н≠ському —оюз≥, в €кий ми в≥римо ≥ €кого спод≥ваЇмос€, наша п≥вденна –усь повинна становити окрему державну ц≥л≥сть на всьому просто≠р≥, де нар≥д говорить украњнською мовою, з збереженн€м Їдност≥ (з –ос≥Їю), заснованоњ не на згубн≥й, мертв≥й централ≥зац≥њ, але на €сн≥й св≥домост≥ р≥вноправност≥ ≥ своЇњ власноњ корист≥... Ќехай же н≥ рос≥€ни, н≥ пол€ки не вважають своњми земель, заселених нашим народомї.

Ќародництво. —воњ нац≥ональн≥ стремл≥нн€ Ђшестидес€тникиї ще б≥льше, €к давн≥ романтики, бажали оперти на нар≥д. “≥льки њх ставленн€ до народних мас було ≥накше, €к њх попередник≥в; вони не трактували народу €к €коњсь ≥млистоњ, м≥тичноњ сили, а бачили перед собою реальне сел€нство з його потребами ≥ вимогами. ¬они не брали села €к предмет л≥тературних досл≥д≥в, не проходили бай≠дуже коло народних страждань, а намагалис€ вв≥йти в нар≥д ≥ п≥д≠нести його з занепаду. ¬они добре розум≥ли вагу соц≥ального пи≠танн€.

÷е Ђнародництвої захопило не т≥льки тих, що сам≥ вийшли з народу, але нав≥ть шл€хту польського походженн€ ≥ культури. ¬олодимир јнтонович*, один ≥з тих, що з шл€хетського табору перейшов до украњнських Ђхлопоман≥вї*, ви€снював своЇ р≥шенн€ так: Ђƒол€ хот≥ла, щоб € народивс€ в ”крањн≥ шл€хтичем; змалку мав € вс≥ звички панич≥в ≥ довго под≥л€в ус≥ станов≥ та нац≥ональн≥ передсуди людей, в кол≥ €ких € виховавс€; але коли прийшов час самосп≥знанн€, € спок≥йно зважив своЇ становище в краю, зважив ус≥ його хиби, вс≥ стремл≥нн€ сусп≥льност≥, серед €коњ поставила мене дол€,Ч ≥ побачив, що њњ становище морально безвих≥дне, €кщо вона не в≥дмовитьс€ в≥д свого виключного погл€ду, в≥д своњх претенз≥й на край та на його народн≥сть,Ч € побачив, що пол€ки-шл€хтич≥, €к≥ живуть в ”крањн≥, мають перед судом власного сумл≥н≠н€ т≥льки два виходи: або полюбити нар≥д, серед €кого вони живуть, перейн€тис€ його ≥нтересами, повернутись до народност≥, колись покинутоњ њх предками, ≥ невсипущою працею та любов'ю в м≥ру сил спокутувати все зло, €ке вони зробили народов≥, що вигодував багато покол≥нь вельможних колон≥ст≥в ≥ €кому ц≥ останн≥ платили презирством, лайкою, зневагою його рел≥г≥њ, звичањв, г≥дност≥,Ч або ж, коли на це не стане моральноњ сили, переселитис€ в польську землю, заселену польським людом, задл€ того, щоб нарешт≥ визво≠литис€ самому перед собою в≥д сумного докору в тому, що, мов≠л€в, ≥ € також колон≥ст, також плантатор, що € посередньо чи без≠посередньо живлюс€ чужою працею, заступаю дорогу розвитку народов≥, до €кого в хату зал≥з € непроханий, з стремл≥нн€ми, йому чужими, що ≥ € належу до табору, €кий намагаЇтьс€ загальмувати розвиток туб≥льц≥в, ≥ що без вини под≥л€ю в≥дпов≥дальн≥сть за њх вчинки...ї

 ињвська √ромада. —еред цих зм≥нених обставин народницька ≥нтел≥генц≥€ також знайшла змогу ширше розвинути свою працю дл€ народу. Ќа першу чергу прийшла народн€ осв≥та. ¬же в 1859 р. в  иЇв≥ та ≥нших м≥стах почавс€ рух за створенн€ Ђнед≥льних шк≥лї. ¬они були призначен≥ дл€ рем≥сничоњ молод≥, м≥щанства ≥ взагал≥ дл€ неграмотних, а навчанн€ в≥дбувалос€ в будинках шк≥л, г≥мназ≥й ≥ нав≥ть у  ињвському ”н≥верситет≥. ”чител€ми були здеб≥льше студенти (м. ≥н., молодий ƒрагоман≥в)* та г≥мназисти старших клас≥в. ѕо€ва цих шк≥л викликала велике п≥днесенн€ в громад€нств≥, ≥ тод≥ ж надруковано ц≥лий р€д п≥дручник≥в дл€ початкового навчан≠н€, м≥ж ≥ншими ЂЅуквар южноруськийї Ўевченка ≥ Ђ√раматкуї  ул≥ша. ƒуже усп≥шно йшло поширюванн€ попул€рноњ л≥тератури, так що в ”крањн≥ роз≥йшлос€ тод≥ б≥льше народних видань, €к у –о≠с≥њ. —еред викладач≥в нед≥льних шк≥л в≥дбувалис€ жвав≥ дискус≥њ про методи ≥ програму навчанн€; залежно в≥д погл€д≥в вони по≠д≥л€лис€ на Ђукрањнц≥вї, Ђслов'€ноф≥л≥вї та Ђкосмопол≥т≥вї. ¬≥д нед≥льних шк≥л зац≥кавленн€ перейшло на ширше поле всього шк≥льництва.

—еред молодоњ ≥нтел≥генц≥њ, що брала участь у нед≥льних школах у  иЇв≥, повстала орган≥зац≥€, звана √ромадою. ¬она скупчувала в соб≥ здеб≥льша студент≥в, учител≥в, молодих учених; з в≥домих п≥зн≥ше ≥мен були в √ромад≥ Ч „убинський*, ∆итецький, јнтоно≠вич, –ильський*, ћихальчук*, ѕознанський*, ќрест Ћевицький. ” зв'€зках ≥з √ромадою сто€ло 200Ч300 людей. √ромада спершу не мала точно визначених орган≥зац≥йних форм, н≥ усталеноњ програми; д≥€льн≥сть колективу про€вл€лась у зборах ≥ дискус≥€х, а поодинок≥ члени вели на свою руку осв≥тню роботу: засновували школи, поширювали попул€рн≥ виданн€, читали м≥щанам Ђ обза≠р€ї, деколи влаштовували лекц≥њ. ѕ≥зн≥ше, коли посиливс€ наступ на украњнство з рос≥йського ≥ польського боку, √ромада почала роз≠робл€ти свою ≥деолог≥ю, вв≥йшла в близьк≥ зв'€зки з петербурзьким центром при редакц≥њ Ђќсновиї ≥ почала виступати €к представник украњнського громад€нства. ѕершим прилюдним виступом √ромади була њњ за€ва з 1862 p., вм≥щена в журнал≥ Ђ—овременна€ ЋЏтописьї*, зм≥стом €коњ була оборона Ђукрањнц≥в молодого покол≥нн€ї проти наклеп≥в Ђмалорочвиненого пров≥нц≥ально≥о двор€нстваї. ¬олодимир јнтонович з двадц€тьма товаришами за€вл€в, що молодь н≥€к не в≥дкидаЇ рел≥г≥њ, родини, приватноњ власност≥, не веде м≥ж сел€нами пропаганди проти пан≥в, не думаЇ про в≥д≥рванн€ ”крањни в≥д –о≠с≥њ. ЂЌ≥хто з нас не т≥льки не говорить ≥ не думаЇ про пол≥тику, але вс€кий пол≥тичний рух при тепер≥шньому стан≥ сусп≥льства ви≠даЇтьс€ нам таким см≥шним ≥ дит€чим, що не варто про це серйозно говорити... ™дине д≥ло справжн≥х друз≥в народу в тепер≥шн≥й час Ч допомагати розвитков≥ народу, не вдаючись у сусп≥льн≥ ≥ пол≥тичн≥ балачки ≥ дожидаючи терпеливо часу, коли нар≥д буде в стан≥ го≠ворити з нами про реч≥, €к≥ тепер недоступн≥ дл€ його зрозум≥нн€, а тому й загадков≥ дл€ нього, темн≥ ≥ непотр≥бн≥ї.

јле, не вважаючи на ц≥ пол≥тичн≥ за€ви, украњнський рух зростав ≥ добував щораз б≥льшу силу. ÷е викликало п≥дозр≥нн€ царського ур€ду, а що одночасно почалас€ польська революц≥йна пропаган≠да, то адм≥н≥страц≥€ звернулас€ проти украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ. ¬  иЇв≥ та ≥нших м≥стах проведено арешти ≥ значне число украњнсь≠ких д≥€ч≥в покарано засланн€м. ¬ 1863 р. м≥н≥стер внутр≥шн≥х справ ¬алуев дав наказ цензур≥ не дозвол€ти до друку шк≥льних п≥друч≠ник≥в ≥ видань попул€рно-наукових та рел≥г≥йних, призначених дл€ народу, тому що Ђн≥€кого окремого малорос≥йського €зика не було, нема ≥ бути не можеї.

Ќаука. ÷ей погром зм≥нив обставини прац≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ ≥ зокрема √ромади. ќсв≥тн€ прац€, на €ку народники звертали особ≠ливу увагу, стала тепер майже неможлива: шк≥льництво ≥ народню осв≥ту ур€д застер≥г соб≥ €к свою монопол≥ю. ƒо того ж пол≥ц≥йний нагл€д п≥сл€ польського повстанн€ став особливо гострий, ≥ громад€н≠ство не могло ви€вл€ти такоњ в≥льноњ ≥н≥ц≥ативи, €к ран≥ше. √ромада мус≥ла перейти на консп≥ративне становище. Ќа дек≥лька рок≥в вона припинила виступи назверх*, а тим часом зайн€лас€ внут≠р≥шньою реорган≥зац≥Їю. ѕри провод≥ залишивс€ давн≥й гурт п≥д кер≥вництвом јнтоновича, але це вже не була молодь, а люди на визначних громадських становищах, з орган≥зац≥йним досв≥дом. ƒо √ромади не допускали вже вс≥х без розбору, а добирали член≥в обережно ≥ розважно, оц≥нюючи њх особисту квал≥ф≥кац≥ю; в≥д кан≠дидат≥в вимагали зак≥нченоњ вищоњ осв≥ти, виб≥р проводивс€ €вним голосуванн€м ≥ досить було одного голосу проти, щоб когось до орган≥зац≥њ не допустити. “аким способом √ромада скупчила в соб≥ ≥нтелектуальну ел≥ту з високим моральним авторитетом. ¬ 1870-их роках до √ромади належало не б≥льше €к п≥всотн≥ людей, але це були найвизначн≥ш≥ вчен≥ ≥ письменники, €к јнтонович, ∆итець-кий, „убинський, ƒрагоман≥в, ¬овк*, ћихальчук, –ус≥в*, ћ.  овалевський*, ѕодолинський*, —тарицький, Ќечуй-Ћевицький та ≥н.  ињвська √ромада сто€ла в т≥сних зв'€зках з такими самими √ро≠мадами, що зорган≥зувались у вс≥х б≥льших м≥стах ”крањни Ч в ’арков≥, ќдес≥, „ерн≥гов≥, ѕолтав≥, а також у ѕетербурз≥. ” своњй д≥€льност≥ √ромада €к ≥ ран≥ше, трималас€ здалека в≥д пол≥тичних виступ≥в ≥ в≥д зв'€зк≥в з революц≥йними орган≥зац≥€ми. јле це не значило, що вона уникала впливу на громадськ≥ справи. ¬она вела

свою пол≥тику дуже широко, досл≥джуючи розвиток пол≥тичних та економ≥чних обставин, намагаючис€ використати њх дл€ скр≥п≠ленн€ украњнства. Ќаприклад, √ромада звертала пильну увагу на розвиток земств ≥ м≥ського самовр€дуванн€, ц≥лий р€д њњ член≥в брав активну участь у цих установах ≥ там оборон€в украњнське становище. јле найб≥льшого значенн€ надавала √ромада розвитков≥ науки та письменства, спираючи на них основи украњнськоњ нац≥ональноњ ≥деолог≥њ.

ћ≥ж членами √ромади був р€д знаменитих спец≥ал≥ст≥в, що по≠чали досл≥джувати р≥зн≥ д≥л€нки украњнського житт€. ≤сторичн≥ досл≥ди скупчувались у виданн€х јрхеолог≥чноњ  ом≥с≥њ, оф≥ц≥альноњ установи при кињвськ≥м генерал-губернатор≥, де надрукував багато своњх праць јнтонович. јле головним центром украњнськоњ науки став ѕ≥вденно-«ах≥дн≥й ¬≥дд≥л –ос≥йського √еограф≥чного “ова≠риства, в≥дкритий у  иЇв≥ в 1873 р., членами €кого стали сам≥ украњнськ≥ вчен≥ ≥ тут своб≥дно розгортали своњ досл≥ди. “ут опубл≥≠ковано Ђ≤сторичн≥ п≥сн≥ украњнського народуї јнтоновича ≥ ƒрагоманова, великий зб≥рник етнограф≥чних матер≥ал≥в „убинського, зб≥рки казок ≥ чумацьких п≥сень, статистичн≥ досл≥ди на основ≥ перепису населенн€  иЇва,Ч все фундаментальн≥ науков≥ виданн€. « ≥н≥ц≥ативи украњнських учених в≥дбувс€ в  иЇв≥ 1874 р. археоло≠г≥чний з'њзд, що дав перегл€д здобутк≥в украњнознавства ≥ високо поставив авторитет украњнськоњ науки.  ористаючис€ з де€кого пом'€кшенн€ цензури, випущено тод≥ також р€д попул€рно-науко≠вих видань. ќдночасно √ромада пильно дбала про розвиток новоњ культурноњ творчост≥: тод≥ до повного розкв≥ту йшли ћирний, Ќечуй-Ћевицький,  ониський*, —тарицький, а Ћисенко поклав основи п≥д нову украњнську музику. ”сп≥хи на культурному пол≥ так скр≥пили становище √ромади, що вона вир≥шила забирати голос в актуальних громадських справах; дл€ ц≥Їњ мети закупила соб≥ га≠зету Ђ ≥евск≥й “елеграфї* ≥ прот€гом року (1875) утримувала њњ €к св≥й орган. ” своњх публ≥чних виступах члени √ромади обстоюва≠ли федерац≥ю народностей, широку самоуправу земську ≥ громадсь≠ку, проти клерикал≥зму в ≥м'€ Ђпрогресивних основї.

«аборона украњнського письменства. ∆ива д≥€льн≥сть кињвського центру, з €ким сп≥вд≥€ли ≥ пров≥нц≥альн≥ √ромади, викликала новий наступ царського ур€ду проти украњнського народу. –еакц≥йн≥ пуб≠л≥цисти називали украњнський рух австр≥йською ≥ польською ≥нтригою, закидали йому замаскований соц≥ал≥зм ≥ сепаратизм, шукали його зв'€зк≥в з закордонними революц≥йними орган≥зац≥€ми. ѕ≥д впливом цих донос≥в у травн≥ 1S76 р. ќлександер II п≥дписав указ, Ђким заборо≠нено друкувати украњнською мовою вс≥ ориг≥нальн≥ твори ≥ переклади (за вин€тком ≥сторичних документ≥в ≥ белетристики), заборонено сцен≥чн≥ вистави ≥ читанн€ лекц≥й, наказано не допускати з-за кор≠дону украњнських видань. ќдночасно розв'€зано кињвський в≥дд≥л √еограф≥чного “овариства ≥ припинено виданн€ Ђ ≥евского “еле≠графаї.

÷ей важливий удар не заломив д≥€льност≥ наддн≥пр€нськоњ ≥нтел≥генц≥њ. ¬же ран≥ше, передбачаючи ур€дов≥ репрес≥њ, √ромада запроектувала де€к≥ д≥л€нки своЇњ роботи перенести за кордон.

ѕочалис€ жив≥ зв'€зки з √аличиною. ¬ 1872 р. коштом ки€н в≥д≠новлено льв≥вську Ђѕравдуї, ≥ њњ сп≥вроб≥тниками стало багато наддн≥пр€нц≥в, €к  ониський, Ќечуй-Ћевицький, —тарицький та ≥н.  оли ж прийшов указ ≥з забороною украњнського письменства, √ро≠мада вир≥шила в≥дкрити за кордоном своЇ власне видавництво, що мало оборон€ти украњнську справу перед трибуною ™вропи. « ц≥Їю м≥с≥Їю вињхав спершу до јвстр≥њ, оп≥сл€ до Ўвейцар≥њ ћихайло ƒрагоман≥в ≥ почав видавати в ∆енев≥ зб≥рники п≥д заголовком Ђ√ромадаї.

ƒрагоман≥в. ƒрагоман≥в уже в  иЇв≥ мав значний вплив на ≥деолог≥ю √ромади; в≥н визначив основн≥ тези кињвського центру у словах: Ђв культур≥ Ч рац≥онал≥зм, в пол≥тиц≥ Ч федерал≥зм, в соц≥альних питанн€х Ч демократизмї. ¬ињхавши за кордон, в≥н ув≥йшов у т≥сний зв'€зок з Ївропейською наукою, познайомивс€ з пол≥тичними теор≥€ми ≥ почав давню програму √ромади в р≥зних напр€мках доповнювати ≥ зм≥нювати.

ƒрагоман≥в п≥дкреслював особливо сильно, що вс€ка сусп≥льна теор≥€ повинна спиратис€ на науков≥ досл≥ди, а не накидати життю Ђметаф≥зикуї. ÷е в≥н закидав марксистам,Ч що вони Ђр≥дко коли досл≥джують, а просто а пр≥ор≥ кресл€ть ф≥гури, часто зовс≥м фантас≠тичн≥ї. ¬≥н часто повторював: Ђнеправда Ч не просв≥таї. ”крањнсь≠ким ученим в≥н робив закид, що вони т≥льки збирають матер≥али, а не твор€ть системи: Ђце ерудиц≥€, не наукаї. ¬≥н закликав, щоб украњнське письменство ≥ наука пристали до Ївропейських метод та напр€мк≥в ≥ т≥сно зв'€залис€ з громадським рухом, не обминаючи пол≥тичних проблем. як ≥ ≥нш≥ члени √ромади, ƒрагоман≥в був прихильником федерац≥њ ”крањни з –ос≥Їю; в≥н за€вл€в р≥шуче, що не бачить реальних сил, на €к≥ м≥г би спертис€ сепаратизм. ¬≥н перед≠бачав скорий занепад Ђглупого ≥ через те недовгов≥чного абсолютиз≠муї ≥ реорган≥зац≥ю –ос≥йськоњ держави на основах автоном≥њ; осо≠бливого значенн€ надавав в≥н д≥€льност≥ земств, що могли стати основою дл€ дальшого розвитку самовр€дуванн€. ѕоки що ƒраго≠ман≥в закликав до б≥льшоњ рухливост≥ ≥ см≥ливост≥ в громадському житт≥, радив використовувати вс≥ нагоди, щоб поширити орган≥за≠ц≥ю, здобувати вплив на народню масу ≥ особливо на м≥ста. ¬≥н пропов≥дував ощадн≥сть нац≥ональних сил: Ђт≥ люди м≥ж письменними украњнц€ми, котр≥ не хот€ть, щоб дедал≥ все б≥льше ”крањна ≥ њњ мужицтво тратило своњ сили, мус€ть зректис€ не ≥ти з ”крањни, мус€ть упертис€ на тому, що кожний чолов≥к, вийшовший з ”крањни, кожна коп≥йка, потрачена не на украњнську справу, кожне слово, сказане не по-украњнському Ч Їсть видаток з украњнськоњ мужи≠цькоњ скарбниц≥, видаток, котрий при тепер≥шн≥х пор€дках не звер≠нетьс€ в нењ н≥зв≥дкиї.

« таким незвичайним почутт€м реал≥зму ƒрагоман≥в визначав пол≥тичну тактику в боротьб≥ за автоном≥ю. јле коли довелос€ гово≠рити про дальший, остаточний розвиток громадських в≥дносин, ƒрагоман≥в переходив на утоп≥йну теор≥ю, нав≥€ну впливами ѕрудона*. ¬≥н у€вл€в соб≥, що автономн≥ громади €кимось способом з'Їднаютьс€ в одну федерац≥ю, знищать стару державу,Ч перед≠ус≥м знищать державне в≥йсько, зам≥сть нього заведуть громадську м≥л≥ц≥ю Ч ≥ розпочнетьс€ новий пер≥од громадського житт€, Ђбез-начальствої.

–озвиток культури.  оли ƒрагоман≥в проводив критику давнього народництва ≥ пропов≥дував соц≥ал≥зм та пол≥тичну активн≥сть, над≠дн≥пр€нська ≥нтел≥генц≥€ переживала внутр≥шню кризу. ¬же перше ≥снували в н≥й гуртки з р≥зними пол≥тичними погл€дами, а коли прийшли репрес≥њ ур€ду ≥ треба було вир≥шити про нову тактику, Їдн≥сть старого центру розбилас€. —тарше покол≥нн€ втратило в≥двагу до боротьби; найстарший представник народництва,  остомар≥в, переконував земл€к≥в, що вони повинн≥ вдовольн€тис€ Ђл≥≠тературою дл€ хатнього вжиткуї,Ч щоб украњнський рух не у€вл€вс€ –ос≥њ гр≥зним ≥ вона могла з ним примиритис€. √рупа јнтоновича не йшла так далеко, але й вона намагалас€ надати украњнству апол≥тичного характеру ≥ з великим обуренн€м зустр≥≠чала Ђпол≥тичн≥ крайност≥ї ƒрагоманова. ÷е не були принцип≥альн≥ противники пол≥тичноњ акц≥њ, але вони вважали њњ несвоЇ≠часною в тод≥шн≥х в≥дносинах, бо вона забирала багато енерг≥њ, а не давала потр≥бних результат≥в. ƒоц≥льн≥ше було, на њњ погл€д, скупчувати вс≥ сили на культурному пол≥ ≥ тут скр≥плювати украњнськ≥ традиц≥њ.

ѕоле культурноњ прац≥ помалу поширювалось. Ќаука орган≥зува≠лас€ в ун≥верситетах та в наукових товариствах, що мали рос≥йсько-украњнський характер, оживл€ли њњ археолог≥чн≥ з'њзди, що давали перегл€д наукових дос€гнень. ”крањнознавство набуло соб≥ ц≥лий р€д визначних представник≥в: в археолог≥њ перше м≥сце займав јнтонович, в антрополог≥њ Ч ¬овк, в етнолог≥њ Ч ƒрагоман≥в, у мовознавств≥ Ч ѕотебн€, ∆итецький,  римський*, у л≥тературо≠знавств≥ Ч ѕетров* ≥ ƒашкевич*, в статистиц≥ Ч –ус≥в. ¬еликого розвитку д≥йшла ≥стор≥ограф≥€;  остомар≥в у своњх барвистих мо≠нограф≥€х змалював героњчну боротьбу украњнського народу за волю;  ул≥ш намагавс€ дати критичний огл€д минулого ”крањни; јнтонович, в≥рний своњм демократичним засадам, досл≥джував со≠ц≥альну ≥ економ≥чну ≥стор≥ю, скептично ставл€чис€ до державниць≠ких спроб давн≥х покол≥нь. ¬ажливу ролю в орган≥зац≥њ наукового житт€ в≥д≥грала заснована √ромадою Ђ ≥евска€ —таринаї*, що стала живим органом украњнознавства. Ќа л≥тературному пол≥ з'€вивс€ р€д нових талант≥в, €к √р≥нченко, —ам≥йленко,  римський, Ћес€ ”крањнка,  оцюбинський.  оли рос≥йська адм≥н≥страц≥€ зн€ла за≠борону сцен≥чних вистав, почавс€ небувалий розкв≥т театру, в €кому блиснули ≥мена  ропивницького, —адовського,  арпенка- арого, «аньковецькоњ; театр був Їдиною нац≥ональною установою, що д≥€≠ла на маси, що вчила њх украњнськоњ мови, нагадувала про ≥сторичн≥ традиц≥њ, будила пошану до украњнськоњ культури Ч ≥ тим проти≠д≥€ла русиф≥кац≥њ, €ка йшла через школи, ур€дов≥ установи, в≥йсько ≥ нав≥ть церкву. ƒл€ п≥днесенн€ нац≥ональних настроњв тогочасн≥ д≥€ч≥ використовували вс€к≥ нагоди: концерти, веч≥рки, юв≥лењ пись≠менник≥в, Ўевченков≥ панахиди. Ќемале значенн€ мали також товариськ≥ з≥бранн€, що в≥дбувалис€ в домах јнтоновича,  ониського, Ћисенка, —тарицьких,  осач≥в; там, под≥бно до л≥тературних салон≥в, сходилис€ ≥ старш≥ громад€ни, ≥ молодь, щоб обговорювати актуальн≥ громадськ≥ та культурн≥ справи. як орган≥затор особ≠ливо визначивс€ ќлександер  ониський, людина надзвичайно жива ≥ енерг≥йна, ц≥лком в≥ддана нац≥ональн≥й прац≥; в≥н. мав зв'€зки по вс≥й ”крањн≥, ум≥в Їднати людей до роботи ≥ надихувати њх ентуз≥аз≠мом, а вс≥м ≥мпонував патр≥отизмом ≥ безкомпром≥сн≥стю.

«р≥ст культури прив≥в за собою також пожвавленн€ пол≥тичного руху. ћолодь, €ка зросла вже в атмосфер≥ ширших погл€д≥в, за≠суджувала пол≥тичну безд≥€льн≥сть старшого покол≥нн€ ≥ готувалас€ ви€вити свою активн≥сть. ѕро€вл€лис€ два головн≥ напр€мки Ч соц≥ал≥стично-революц≥йний ≥ нац≥ональний. ¬же в 1870-их роках де€к≥ одиниц≥, знев≥рен≥ щодо можливостей легальноњ прац≥, пере≠йшли в п≥дп≥лл€, до рос≥йських революц≥йних орган≥зац≥й, що ви≠голошували гасла докор≥нного соц≥ального ≥ пол≥тичного переворо≠ту. ќсобливе значенн€ мала тод≥ орган≥зац≥€ ЂЌародноњ ¬ол≥ї*, що шл€хом ≥ндив≥дуального терору намагалас€ знищити абсолютизм; вона д≥€ла також на терен≥ ”крањни ≥ своњми виступами спричин€ла ще гостр≥ш≥ пересл≥дуванн€ з боку ур€ду. ѕредставники √ромади, п≥д проводом јнтоновича, пробували вести переговори з народо≠вольц€ми, щоб вони не вт€гали ”крањни в свою акц≥ю, але не дос€гли н≥чого. “ак само безусп≥шн≥ були переговори з ƒрагомановим, щоб в≥н в≥дступив в≥д своњх крайн≥х тез; к≥нець-к≥нцем √ромада в≥д≥брала у нього своњ повноваженн€. јле ƒрагоман≥в мав в ”крањн≥ своњх при≠хильник≥в, а його погл€ди особливо поширював ћикола  овалевський, людина ц≥лком в≥ддана справ≥ боротьби з царатом, пр€мо≠л≥н≥йна ≥ непоступлива аж до сектантства. “ворилис€ вже ≥ невелик≥ соц≥ал≥стичн≥ гуртки, що пробували вести серед роб≥тництва про≠паганду.

Ђ—в≥дом≥ украњнц≥ї. ќдночасно серед народник≥в почали висту≠пати нов≥ групи, що поглиблювали давню ≥деолог≥ю ≥ почали п≥дго≠товл€ти новочасний нац≥онал≥зм. ¬они бажали украњнський рух з л≥тературно-культурного перетворити на пол≥тичний. «начний вплив мала √аличина, де в конституц≥йних в≥дносинах житт€ прибирало повн≥ших нац≥ональних форм. ƒе€к≥ над≥њ подавала також м≥жна≠родна ситуац≥€. «агострювалис€ в≥дносини м≥ж Ќ≥меччиною ≥ –ос≥Їю, а в 1888 р. з'€вилис€ статт≥ н≥мецького публ≥циста ≈дуарда √артмана* про утворенн€ самост≥йного  ињвського корол≥вства, були здо≠гади, що ц≥ статт≥ ≥нсп≥рував Ѕ≥смарк*. «аметушилис€ також польськ≥ пол≥тики ≥ почали спроби поЇднати украњнц≥в та пол€к≥в у √аличин≥, щоб сп≥льн≥ сили повернути проти царату.

√уртки Ђсв≥домих украњнц≥вї, €к вони себе звали, спершу були невелик≥ ≥ без значн≥шого впливу. Ќаприклад, 1892 року на Ўевченков≥й могил≥ зав'€залос€ ЂЅратство “арас≥вц≥вї Ч з молод≥, що метою своњх прагнень ставила самост≥йну ”крањну; м≥ж першими членами були ≤ван Ћипа*, —ам≥йленко, брати ћ≥хновськ≥*, „ерн€х≥вський*, √р≥нченко, ¬ороний*. ÷€ група у льв≥вськ≥й Ђѕравд≥ї про≠голосила своЇ Ђв≥роспов≥данн€ї: що вони зобов'€зуютьс€ Ђбути у всьому консеквентними украњнц€миї, будуть дбати, щоб украњнська мова запанувала скр≥зь у родин≥, в громадських зносинах, нав≥ть у зв'€зках з ≥ншими народами; що будуть виховувати д≥тей по-украњнськи, п≥д≥ймуть справу украњнськоњ школи, всюди будуть оборон€ти права украњнського народу. ÷ю програму особливо посл≥довно проводив Ѕорис √р≥нченко, що нав≥ть уклав рукописний буквар дл€ своЇњ дитини, щоб вона не потребувала вчитис€ з рос≥йсь≠коњ книжки; в жив≥й публ≥цистичн≥й пропаганд≥, листуванн≥, лекц≥€х ≥ розмовах в≥н п≥дтримував серед своњх однодумц≥в ц≥ непримиренн≥ настроњ, особливу увагу звертаючи на молоде покол≥нн€. Ќаприк≥нц≥ 1890-их рок≥в почавс€ живий рух серед молод≥: не т≥льки в ун≥верси≠тетах, але ≥ в г≥мназ≥€х, сем≥нар≥€х та ≥нших школах творилис€ Ђгромадиї, що орган≥зували своњ б≥бл≥отеки, вели самоосв≥ту, в≥д≠бували своњ наради ≥ з'њзди.

«агальна ”крањнська ќрган≥зац≥€. ¬ 1897 р. з ≥н≥ц≥ативи јнтоно≠вича ≥  ониського засновано «агальну ”крањнську ќрган≥зац≥ю, що поставила соб≥ за мету згуртувати вс≥х украњнських д≥€ч≥в в одному об'Їднанн≥. ƒо орган≥зац≥њ приЇдналис€ вс≥ √ромади, що ≥снували в 20 р≥зних м≥стах (јнан≥њв*, ¬≥нниц€, ™лисаветград*, ∆итомир,  ам'€нець,  атеринослав*,  атеринодар*,  ињв, Ћубни, ќдеса, ѕолтава, –адивил≥в*, –омни, —евастополь, —м≥ла, ”мань, ’ерсон, „ерн≥г≥в, а також ћосква ≥ ѕетербург); приЇдналис€ до нењ також студентськ≥ гуртки ≥ окрем≥ д≥€ч≥, що жили в р≥зних околиц€х. “ак виникла широка нац≥ональна мережа, що охопила всю територ≥ю ”крањни. јктивних д≥€ч≥в, що вели пров≥д, раховано тод≥ всього на 150. «агальна ќрган≥зац≥€ заклала л≥тературне видавництво Ђ¬≥кї*, зорган≥зувала в  иЇв≥ велику книгарню, влаштовувала ман≥фестац≥йн≥ Ўевченков≥ св€та та юв≥лењ письменник≥в, п≥дтримувала культурну ≥н≥ц≥ативу м≥сцевих груп, дбала про забезпеченн€ д≥€ч≥в, €ких пересл≥дувала рос≥йська адм≥н≥страц≥€, ≥ т. д.

јле це безпарт≥йне об'Їднанн€ не спинило творенн€ нових орган≥зац≥й, особливо серед молод≥, що бажала активн≥ших виступ≥в. ¬ 1897 р. з'€вивс€ соц≥ал-демократичний гурток, до €кого належала Ћес€ ”крањнка. ¬ 1899 р. засновано в ’арков≥ –еволюц≥йну ”крањн≠ську ѕарт≥ю* п≥д проводом ƒмитра јнтоновича; вона виставила гасло самост≥йноњ ”крањни ≥ масово поширювала нелегальну л≥тературу, €ку друковано в √аличин≥ ≥ Ѕуковин≥. ѕо недовгому час≥ виступила ще одна самост≥йницька група Ч Ќародн€ ”крањнська ѕарт≥€* п≥д проводом ћ≥хновського. —еред цих обставин «агальна ќрган≥за≠ц≥€, що гуртувала в соб≥ б≥льш пом≥ркован≥ елементи, також на≠брала пол≥тичного характеру ≥ 1904 р. прийн€ла назву ”крањнськоњ ƒемократичноњ ѕарт≥њ*- (п≥зн≥ша ƒемократично-–адикальна ѕар≠т≥€).

¬с≥ ц≥ орган≥зац≥њ працювали в п≥дп≥лл≥ ≥ не могли мати надто широкого впливу, але њх заслугою було те, що вони ширили св≥до≠м≥сть у масах ≥ надавали украњнськ≥й справ≥ пол≥тичного характеру. Ќац≥ональн≥ виступи ≥ ман≥фестац≥њ, €к, наприклад, в≥дкритт€ па≠м'€тника  отл€ревському в ѕолтав≥, знаходили широкий в≥дгом≥н у громад€нств≥; в культурних справах забирали слово нав≥ть земст≠ва ≥ м≥ськ≥ ради, домагаючис€ навчанн€ украњнською мовою; петиц≥њ про потребу скасувати обмеженн€ украњнського слова здобували велике число п≥дпис≥в.

ƒуховенства. ¬ житт≥ украњнського громад€нства пров≥дне м≥сце займало духовенство. ÷ентрами церковного житт€ була митропо≠л≥€ у Ћьвов≥ (в≥дновлена в 1808 р.) ≥ перемиське Їпископство. ќсв≥ту духовенства п≥дн€ли нов≥ сем≥нар≥њ у ¬≥дн≥ та Ћьвов≥ ≥ Ђ–уська ко≠лег≥€ї ( оллег≥ум рутенум) та богословський факультет у Ћьв≥всько≠му ун≥верситет≥. ƒуховенство творило сконсол≥довану верству з давн≥ми традиц≥€ми: багато св€щеничих родин перебували на тих самих м≥сц€х упродовж стор≥ч ≥ були глибоко зв'€зан≥ з жит≠т€м своњх околиць; нов≥ люди з шл€хти, м≥щанства ≥ сел€н т≥сно зживалис€ з старим середовищем. ћ≥сцев≥ ≥ пров≥нц≥альн≥ з'њзди та в≥зитац≥њ Їпископ≥в з'Їднували духовну верству в одну здисципл≥новану ц≥л≥сть. ’арактеристичною рисою тогочасного духовенства був консерватизм, прив'€занн€ до церковних традиц≥й, церковносло≠в'€нськоњ мови, старого письменства. ÷ерковна ≥Їрарх≥€ непри≠хильно ставилас€ до нових культурних теч≥й, а маючи в своњх руках цензуру, не допускала до розвитку л≥тератури народною мовою. ƒуховенство визначалос€ також своЇр≥дним аристократизмом, що про€вл€вс€ €к шуканн€ зв'€зк≥в з≥ шл€хтою та ур€довц€ми ≥ у зг≥рдливо-протекц≥йному ставленн≥ до сел€н. ÷ей аристократизм про≠€вл€вс€ ≥ в тому, що духовенство охоче вживало польськоњ мови ≥ в домашньому житт≥, ≥ в публ≥чних виступах: нав≥ть Їпископи випускали своњ посланн€ польською мовою, а по церквах, особливо в м≥стах, виголошувано польськ≥ пропов≥д≥. јле при ц≥й зверхн≥й полон≥зац≥њ тогочасна ≥нтел≥генц≥€ не почувала себе пол€ками ≥ ви≠разно в≥дмежовувалас€ в≥д польських пол≥тичних план≥в. ÷е видно було на церковному пол≥, де духовенство гостро виступало проти польських спроб перет€гати греко-католик≥в на латинство; так само поборювала ≥Їрарх≥€ польськ≥ впливи у шк≥льництв≥ ≥ в р≥зних мемор≥алах до ур€ду висловлювалас€ про потребу украњнськоњ чи то церковнослов'€нськоњ мови в народних школах. ¬ 1816 р. в ѕеремишл≥ заходами Їпископа ћихайла Ћевицького* ≥ крилошанина ћогильницького* засновано “овариство —в€щеник≥в, що поста≠вило соб≥ за мету видавати шк≥льн≥ п≥дручники ≥ попул€рну л≥тера≠туру Ђмовою звичайною, €коњ вживають по селах, та найприступн≥шим стилемї.

Ќова ≥нтел≥генц≥€. ” третьому-четвертому дес€тир≥чч≥ XIX ст. серед галицького громад€нства почала виступати нова група, що бажала внести зм≥ни в культурне житт€. ƒ≥€ли тут економ≥чн≥ в≥дно≠сини Ч де€ке п≥днесенн€ м≥ст, зр≥ст промисловост≥ та торг≥вл≥, а ще б≥льше розвиток осв≥ти, €кий принесли н≥мецьк≥ школи. Ќове покол≥нн€ мало вже зв'€зки з «аходом ≥ почало сприймати ≥дењ романтизму та л≥берально-демократичн≥ доктрини. ÷≥ впливи прихо≠дили спершу через л≥тературу,Ч €к н≥мецьку, так ≥ слов'€нських народ≥в, €к≥ т≥льки що пробудилис€ до нац≥онального житт€. јле виникали також революц≥йн≥ гуртки, ≥до приносили ≥дењ р≥вност≥ ≥ вол≥. ќсобливо д≥€льн≥ були польськ≥ революц≥йн≥ орган≥зац≥њ, що пра≠гнули до створенн€ польськоњ держави ≥ своњ нам≥ри прикривали новими гаслами. ”крањнську молодь, що в≥дчувала в≥дстал≥сть ста≠рого консерватизму, приваблювали революц≥йн≥ клич≥, ≥ немало несв≥домих юнак≥в перейшло до польського табору. ѕольськ≥ орган≥зац≥њ мали своњх член≥в нав≥ть у льв≥вськ≥й греко-католицьк≥й сем≥≠нар≥њ, ≥, що б≥льше, де€к≥ св€щеники не вагалис€ п≥дробл€ти метрики дл€ польських повстанц≥в.

јле нов≥ теч≥њ, що за основу брали нар≥д, к≥нець-к≥нцем приво≠дили до зрозум≥нн€ ≥ ц≥нуванн€ свого народу. «ачумленн€ чужими доктринами миналос€, ≥ молодь верталас€ до свого громад€нства. ѕольськ≥ повстанч≥ д≥€ч≥ в своЇму нац≥ональному егоњзм≥ ≥ ароганц≥њ* не раз зневажали украњнськ≥ традиц≥њ, наприклад, церковносло≠в'€нську мову звали мовою аз≥€т≥в-монгол≥в,Ч тим викликали обу≠ренн€ ≥ розворушували слабо жевр≥ючу нац≥ональну св≥дом≥сть. ÷е в≥дродженн€ нац≥ональних почувань приходило р≥зними шл€≠хами: наприклад, один з молодих романтик≥в,  мицикевич*, у лис≠т≥ до товариша опов≥даЇ, що такий переворот настав у ньому п≥д впливом дискус≥й та одного сну: Ђ—нилос€ мен≥, що € визволив русин≥в ≥ дав њм незалежн≥сть,Ч через те попав € в таку ман≥ю, що про н≥що б≥льше не думаю... я маю велик≥ плани: пол€ки нехай думають соб≥ про себе, € думаю про своњх...ї

як на Ќаддн≥пр€нщин≥, так ≥ в √аличин≥ молодь кинулас€ п≥зна≠вати нар≥д Ч на мандр≥вках по вс≥й крањн≥. як≥в √оловацький у своњх споминах опов≥даЇ: Ђћи багато говорили, дискутували, спорили, пройшли вс€к≥ теор≥њ ≥ г≥потези,Ч нарешт≥ прийшли до переконанн€, що про нар≥д ми знаЇмо т≥льки з≥ слуху, що треба нам ≥ти м≥ж нар≥д, розсл≥джувати на м≥сц≥, збирати з його власних уст п≥сн≥, що њх нар≥д ховаЇ у пам'€т≥ тис€чами, записувати його приказки ≥ погов≥р≠ки, його пов≥ст≥ ≥ перекази,Ч словом, нам, ф≥лософам, треба ≥ти в нар≥д ≥ учитис€ в нього мудрост≥ї. њ справд≥, п≥д час своњх мандр≥≠вок √оловацький не жалкував н≥€ких зусиль, щоб п≥знати нар≥д €кнайкраще. Ђћандрував € не гостинц€ми, а с≥льськими дорогами, де нар≥д живе ос≥бн€ком, б≥льше прив≥тний ≥ заховав свою неп≥дроблену народн≥сть. я намагавс€ все ночувати у сел€н, видавав себе за сел€нського сина, що вчитьс€ на св€щеника, ≥ н≥би задл€ недостач≥ засоб≥в ≥ду до своњх сво€к≥в на ѕокутт€. я все хрестивс€ по-руськи ≥ говорив молитви голосно, так, що мене всюди уважали за Ђсвого чолов≥каї, благословили ≥ бажали усп≥ху. Ќар≥д приймав мене дуже прихильно ≥ мен≥ давали все, що було найкращого дома, д≥ставали в≥д сус≥д≥в молока, пшона, €Їць, стелили у найвиг≥дн≥шому м≥сц≥ на покутт≥, стократно перепрошували, що не можуть мен≥ у всьому догодити. я приймав все, д€кував за ссе, запевн€в, що € не Ђпанськогої роду, знаю також б≥ду ≥ недостаток. ј тим часом мен≥ не раз не до смаку був чорний €чм≥нний хл≥б з в≥ст€ками, прикурене молоко або що-небудь у тому род≥; € почував, €к твердо спати не-привичному на солом≥, прикрит≥й грубою веретою, маючи зам≥сть по≠душки в головах складений сердак; €к неприЇмно лежати п≥д во≠нючим мужицьким кожухом. я не раз довго не м≥г заснути в душн≥й

хат≥, на твердому лож≥ ≥ зам≥сть кожуха брав свою нагортку, а п≥д голову клав чоботи ≥ почував, що на довгих хал€вах м'€кше спати, чим на сел€нськ≥й свитц≥. я п≥знав незавидне житт€ хл≥бороб≥в, що дотепер у€вл€лос€ мен≥ у рожевому св≥тл≥, безжурною ≥дил≥Їю. Ќе дивл€чис€ на те, € користувавс€ довгими вечорами, розправл€в про народн≥ переданн€, казки, виманював п≥сн≥, сам сп≥вав де€к≥ з них ≥ розпитував, чи вони знають цю або другу п≥сню. ѕри темному блиманн≥ ол≥йного каганц€ або при лучинах, що гасли пост≥йно, €к≥ св≥тив €кий-небудь ≤вась, € жад≥бно списував п≥сн≥, зам≥чен≥ у роз≠мов≥ пословиц≥, приказки або незвичайн≥ вискази ≥ фразиї.

Ђ–уська “р≥йц€ї. ≤сторичного значенн€ набув гурток, званий Ђ–уською “р≥йцеюї, в центр≥ €кого сто€ли Ўашкевич, √оловацький ≥ ¬агилевич, вихованц≥ льв≥вськоњ-духовноњ сем≥нар≥њ. ¬≥дзначала њх нац≥ональна св≥дом≥сть, здобута студ≥€ми народного житт€ та ≥стор≥њ ≥ зм≥цн≥ла в дискус≥€х, щира прихильн≥сть до народноњ маси ≥ нањвне слов'€ноф≥льство. √ар€чим патр≥отизмом перейн€т≥ Ђ–усла≠нов; псалмиї Ўашкевича: Ђ¬ирвеш ми оч≥ ≥ душу ми вирвеш, а не возьмеш милости ≥ в≥ри не возьмеш, а не видреш любови ≥ в≥ри не видреш, бо руське ми серце ≥ в≥ра руськаї. јктивн≥сть гуртка була невелика,Ч зовн≥шн≥м про€вом його зац≥кавлень було складенн€ зб≥рничка л≥тературних роб≥т, що вийшов у св≥т п≥д назвою Ђ–усалки ƒн≥стро≠воњї (1837); але цензура не допустила його до рук читач≥в. —еред важких в≥дносин п≥зн≥шого часу сили п≥онер≥в нац≥онального в≥д≠родженн€ заломилис€: в≥рний своњм переконанн€м залишивс€ т≥льки найшл€хетн≥ший ≥з Ђтр≥йц≥ї, Ўашкевич, але в≥н умер молодим, в нестатках с≥льського св€щеника; його товариш≥ знев≥рилис€ Ч ¬агилевич перейшов до польського табору, √оловацький Ч до ро≠с≥йського.

ѕол≥тична ≥ культурна орган≥зац≥€. јле розбуджена нац≥ональна св≥дом≥сть уже не занепала. ¬нутр≥шн≥ зм≥ни, €к≥ переживало галицьке громад€нство, п≥шли скор≥шим ходом п≥д час революц≥њ 1848 р. ћо≠лодий нац≥ональний рух з л≥тературного пол€ перейшов на пол≥тич≠не. –еволюц≥йн≥ гасла ви€вили таку силу, що нав≥ть консервативн≥ кола почали перебудовувати своњ погл€ди в≥дпов≥дно до тенденц≥њ часу. ≤де€ нац≥ональноњ самост≥йност≥ прибрала реальноњ форми Ч стремл≥нн€ до крайовоњ автоном≥њ. √алицька ≥нтел≥генц≥€ поставилас€ р≥шуче проти намагань пол€к≥в вт€гнути √аличину до польськоњ держави ≥ створила свою пол≥тичну орган≥зац≥ю, √оловну –уську –аду у Ћьвов≥. ¬она складалас€ з 30 член≥в, з к≥л духовенства ≥ м≥ськоњ ≥нтел≥генц≥њ; пров≥д в≥в спершу Їпископ яхимович*, оп≥сл€ енерг≥йний крилошанин  уземський*. –ада под≥л€лас€ на в≥дд≥ли дл€ спец≥альних справ, €к шк≥льництво, сел€нськ≥ справи, ф≥нанси тощо. √оловн≥й –ад≥ були п≥дпор€дкован≥ так зван≥ поменш≥ –ади (разом 45), що своЇю д≥€льн≥стю об≥ймали церковн≥ деканати Ч характеристично, що стара церковна мережа стала основою дл€ новоњ пол≥тичноњ орган≥зац≥њ.  ожна пров≥нц≥альна рада мала в √о≠ловн≥й –ад≥ свого референта, що давав њй ≥нформац≥њ, в≥в листуван≠н€, одержував зв≥домленн€,Ч взагал≥ зв'€зок центру з пров≥нц≥Їю влаштовано було добре, використавши церковну орган≥зац≥ю. ћ≥с≠цев≥ ради скликали своњ з≥бранн€, в €ких брало участь не раз по к≥лькасот людей, так що рух набирав масового характеру. ѕров≥д Ђпоменшихї рад за ≥нструкц≥€ми з центру повинен був мати пред≠ставник≥в ус≥х стан≥в в такому в≥дношенн≥: 3 сел€н, 3 м≥щан, 3 шл€х≠ти, 3 д€к≥в, 18 ≥нтел≥гент≥в (в тому числ≥ 10 св€щеник≥в).

” своЇму ман≥фест≥ √оловна –ада ви€снила нац≥ональне стано≠вище так: Ђћи, галицьк≥ русини, належимо до великого руського народу, що одною мовою говорить ≥ л≥чить 15 м≥льйон≥в, з чого п≥в-трет€* м≥льйона замешкуЇ √алицьку землю. ÷ей нар≥д колись був самост≥йний, р≥вн€вс€ у слав≥ з наймогутн≥шими народами ™вропи, мав свою письменну мову, своњ власн≥ закони, своњх власних кн€з≥в,Ч одним словом був у доброму побут≥, заможний ≥ сильний. „ерез не≠при€зну долю ≥ р≥зн≥ пол≥тичн≥ нещаст€ розпавс€ повол≥ цей великий нар≥д, втратив свою самост≥йн≥сть, своњх кн€з≥в ≥ прийшов п≥д чужу владу. “ак≥ нещаст€ склонили з часом багато можних пан≥в в≥дсту≠пити в≥д руського обр€ду батьк≥в своњх, а з ним виректис€ русь≠коњ мови ≥ залишити св≥й нар≥д, хоч ц€ зм≥на обр€ду не могла пере≠м≥нити народност≥, ≥ кров руська в жилах њх плинути не перестала. Ќар≥д, залишений цим способом ≥ чимраз б≥льше ослаблений, став залежний в≥д чужоњ вол≥, ≥ все понижений, почав у всьому упадати ≥ до такоњ прийшов недол≥, що соромом було русином називатис€... јле €к все на св≥т≥ з часом минаЇ, €к по зим≥ прикр≥й весна насту≠паЇ, так, братт€, ≥ цей сумний стан зм≥нивс€ через конституц≥ю. ÷е велике право, це велике доброд≥йство,Ч це сонце, що €к ус≥м, так ≥ русинам засв≥тило ≥ до нового житт€ нас пробудило... ѕробудивс€ вже ≥ наш руський лев ≥ красну нам ворожить майбутн≥сть. ¬ста≠вайте ж, братт€, вставайте з довгого сну вашого, бо вже час. ¬станьте, але не до звади ≥ незгоди, але двигн≥мос€ разом, щоб п≥днести народ≠н≥сть нашу ≥ забезпечити дан≥ нам свободи!ї

як найперший пол≥тичний постулат, √оловна –ада поставила под≥л √аличини на дв≥ окрем≥ частини, украњнську ≥ польську; пети≠ц≥њ в ц≥й справ≥ мали 200 тис€ч п≥дпис≥в. « украњнською √аличиною мало з'Їднатис€ також «акарпатт€. —воњ пол≥тичн≥ плани √оловна –ада проводила в завз€тих змаганн€х з польською –адою Ќародовою, що намагалас€ перетворити √аличину на польську пров≥нц≥ю ≥ здобула соб≥ значн≥ впливи серед м≥ського населенн€, зорган≥зова≠ного в нац≥ональну гвард≥ю. ўоб розбити украњнський таб≥р, пол€ки висунули в≥д себе конкуренц≥йний Ђ–уський соборї, до €кого вв≥йш≠ло к≥лька польських пан≥в, що проголосили себе Ђрусинамиї, ≥ де€к≥ збаламучен≥ украњнськ≥ ≥нтел≥генти. јле в боротьб≥ з польськими ≥нтригами √оловна –ада вийшла переможцем, згуртувавши навколо себе всю св≥дому ≥нтел≥генц≥ю ≥ сел€нськ≥ маси, так що —обор не здобув н≥€кого впливу.

Ѕорючись з небезпекою польськоњ державност≥, √оловна –ада шукала допомоги в союз≥ з династ≥Їю √абсбург≥в. ”крањнц≥ йшли таким самим шл€хом, €к хорвати, що проти мад€рських державних план≥в знайшли п≥дпору в габсбурзьк≥й монарх≥њ, ÷≥сарський ур€д виступив проти польськоњ революц≥њ ≥ тим допом≥г украњнц€м у њх змаганн€х, але не зд≥йснив найважлив≥шого бажанн€ √оловноњ –а≠ди Ч под≥лу √аличини, ≥ щодо ≥нших справ не ви€вив €сноњ позиц≥њ. —воњми власними зусилл€ми √оловна –ада зорган≥зувала в де€ких м≥стах украњнську нац≥ональну гвард≥ю, виставила батальйон г≥рських стр≥льц≥в, допомогла зорган≥зувати на ѕ≥дкарпатт≥ сел€нську само≠оборону проти напад≥в угорських революц≥онер≥в, взагал≥ творила в≥йськову силу,Ч але в цьому не мала сильн≥шоњ п≥дтримки австр≥й≠ського ур€ду. √аличани шукали також зв'€зк≥в з ≥ншими народами австр≥йськоњ держави ≥ вз€ли участь у слов'€нському з'њзд≥ в ѕраз≥; але ≥ тут зайшли в конфл≥кт з пол€ками ≥ не дос€гнули н≥чого по≠зитивного.

” виборах до першого австр≥йського парламенту украњнц≥ мали 39 депутат≥в на 96 посл≥в з √аличини; було м≥ж ними 27 сел€н, 8 св€≠щеник≥в ≥ 3 св≥тських людей Ч склад репрезентац≥њ був характерис≠тичний дл€ тогочасного соц≥ального обличч€ √аличини. Ќайважлив≥≠шою справою нарад парламенту було скасуванн€ панщини, €ке ≥ про≠ведено ц≥сарським декретом. ”крањнськ≥ депутати виступали проти в≥дшкодуванн€ панам за панщину. ќсобливе враженн€ зробила про≠мова сел€нина ≤вана  апущака*, що €скравими словами змалював стражданн€ сел€н, €ких пани примушували до надм≥рних роб≥т, п≥д батогами ≥ в найг≥рших обставинах.

–≥к 1848 посунув також уперед культурне житт€ √аличини. ¬≥д≠бувс€ з'њзд ≥нтел≥генц≥њ (Ђ—обор руських ученихї)*, на €кому як≥в √оловацький прочитав науковий реферат про окрем≥шн≥сть украњн≠ськоњ мови; обговорено р≥зн≥ л≥тературн≥ ≥ науков≥ справи, зокрема питанн€ народноњ мови в школ≥. ¬ той же час засновано у Ћьв≥всь≠кому ун≥верситет≥ катедру украњнськоњ мови та л≥тератури ≥ п≥дго≠товлено орган≥зац≥ю л≥тературно-наукового товариства Ђ√алицько-–уська ћатиц€ї*. ¬решт≥ Ђвесна народ≥вї дала також початок ук≠рањнськ≥й прес≥ в √аличин≥ (Ђ«ор€ √алицькаї)*.

Ќац≥ональна революц≥€ ви€вила велик≥ потенц≥альн≥ сили в га≠лицького громад€нства, але не була тривка. ≤дейна ≥нтел≥генц≥€, що несла на своњх плечах весь рух, була нечисленна ≥ не могла опанува≠ти вс≥х д≥л€нок житт€. ƒо того ж значна частина њњ до революц≥њ пристала т≥льки п≥д впливом хвилинного захопленн€, не перетра≠вивши нових ≥дей, а коли довелос€ битис€ з труднощами, скоро знев≥рилас€. ¬решт≥ революц≥€ в јвстр≥њ занепала, до слова при≠йшла знову бюрократ≥€ ≥ заморозила паростки нового житт€.

ўойно п≥сл€ дес€тир≥чного антракту в держав≥ √абсбург≥в роз≠почавс€ знову пер≥од конституц≥йних реформ (1860) ≥ в≥дкрилис€ можливост≥ в≥льн≥шого нац≥онального розвитку.

√н≥т польського панства. ѕров≥д в економ≥чному житт≥ √али≠чини затримала довгий час польська аристократ≥€. «несенн€ панщини не пошкодило цьому могутньому класов≥: в≥н скоро опанував нов≥ в≥дносини ≥ серед них д≥йшов сили ≥ вплив≥в. «анепадали менш≥ пани, але зростали велик≥ латифунд≥њ. ¬ 1820 р. в √аличин≥ раховано 8.500 великих землевласник≥в ≥з перес≥чним над≥лом 683 морги; в 1859 р. число њх поменшало до 4.500, але над≥л зр≥с до 1.185 морг≥в; врешт≥ в 1880 р. було вже т≥льки 2.086 великих землевласник≥в, але перес≥чна маЇтн≥сть була 2.400 морг≥в. ќдночасно ≥з зростом магнат≥в ≥шов занепад сел€нства. ¬ 1820 р. перес≥чна сел€нська власн≥сть була 15 морг≥в, в 1859 р. Ч9'/2 морг≥в, в 1880 р. Ч 5'/2 морг≥в, в 1900 р. Ч 4'/2 морги. –оздр≥бленн€ сел€нськоњ власност≥ п≥шло так далеко, що п≥д к≥нець XIX ст. половина сел€н не могла вже вижити з свого над≥лу. ÷ей с≥льський пролетар≥ат був примушений ≥ти на зар≥бки до пан≥в, за будь-€ку плату, що њњ визначав великий землевласник. “ак сел€нство попадало у щораз б≥льшу залежн≥сть в≥д земельноњ аристократ≥њ. “ак само ≥ м≥ста були п≥д гн≥том цього безогл€дного класу, що все економ≥чне житт€ намагавс€ зробити залежним в≥д себе.

ѕолон≥зац≥€. ѕольська шл€хта здобула також вир≥шальний вплив у державному житт≥. ¬ибори до в≥денського парламенту ≥ галицького сойму в≥дбувалис€ на основ≥ кур≥€льноњ системи, в €к≥й перевагу мали велик≥ землевласники. ”крањнц≥, що були сел€нським народом, мали в галицькому сойм≥ 33% депутат≥в; оп≥сл€, коли виборчу ординац≥ю зм≥нили, не могли дос€гнути б≥льше €к 10%; а в парламент≥ украњн≠ське представництво було ще менше. ” своњх парламентарних ви≠ступах галицьк≥ посли трималис€ давньоњ пол≥тики союзу з ур€дом, домагаючис€ за те под≥лу √аличини на украњнську ≥ польську. јле ситуац≥€ грунтовно зм≥нилас€, коли в 1867 р. польська аристократ≥€ вв≥йшла в порозум≥нн€ з династ≥Їю √абсбург≥в, зобов'€залас€ п≥д≠пирати австр≥йську державну пол≥тику, а за те здобула дл€ себе необмежену владу в √аличин≥ Ч право безконтрольно розпор€джа≠тис€ вс≥ма силами крањни. ѕольська шл€хта поставила соб≥ завданн€ створити в √аличин≥ базу дл€ майбутньоњ польськоњ держави ≥ до цих стремл≥нь прит€гла все польське громад€нство, звертаючи його проти украњнського народу. ’оч у √аличин≥ формально були обо≠в'€зков≥ австр≥йськ≥ конституц≥йн≥ закони, проте њх принатурено так, щоб пол€кам запевнити надзвичайн≥ прив≥лењ, а можливост≥ нац≥онального розвитку украњнц≥в звести нан≥вець. ¬с≥ публ≥чн≥ установи Ч адм≥н≥страц≥€, самовр€дуванн€, суд - були обсаджен≥ пол€ками ≥ в усьому протегували пол€к≥в. —ередн≥ ≥ фахов≥ школи у велик≥й б≥льшост≥ були польськ≥, ун≥верситет сполон≥зовано так, що урањнц≥ т≥льки з трудом добилис€ к≥лькох катедр. ѕочатков≥ школи, що перше п≥дл€гали духовн≥й влад≥, перейшли п≥д кер≥вництво крайовоњ шк≥льноњ ради, €ка також проводила в них польськ≥ тен≠денц≥њ. ћ≥ста, внасл≥док насаджуванн€ польськоњ ≥нтел≥генц≥њ, на≠брали польського характеру, а державн≥ ≥ краЇв≥ допомоги п≥дпи≠рали також розвиток польськоњ культури ≥ науки.

 онсерватори. ѕроти цього економ≥чного ≥ пол≥тичного наступу ѕольщ≥ украњнському народов≥ доводилос€ вести оборонну акц≥ю ≥ в боротьб≥ здобувати нов≥ позиц≥њ. ¬ цих змаганн€х вих≥дною ба≠зою були громад€нськ≥ права, €к≥ давала австр≥йська конституц≥€ Ч спираючис€ на них, треба було в≥двойовувати те, що юридично на≠лежалос€. ѕров≥д в украњнському громад€нств≥, €к ≥ в попередн≥х дес€тир≥чч€х, мала ≥нтел≥генц≥€, що в б≥льшост≥ складалас€ з духо≠венства. ÷€ гор≥шн€ верства скоро позбулас€ революц≥йних ≥дей 1848 р. ≥ повернулас€ до давнього в≥дсталого консерватизму. ƒухов≠на ≥Їрарх≥€ брала нац≥ональну справу одноб≥чно, €к обр€дово-церковну, вбачаючи в церковн≥й орган≥зац≥њ Їдину оборону проти поль≠ського наступу. “ому що церква за давн≥шних час≥в п≥дпала латин≥зац≥йним впливам, духовенство зайн€лос€ Ђочищенн€мї обр€ду, при≠чому не раз за зразок брало соб≥ православну, змосковщену церкву, думаючи, що вертаЇтьс€ до давн≥х рел≥г≥йних традиц≥й. ¬ л≥тера≠турн≥й мов≥ ц€ консервативна ≥нтел≥генц≥€ повернулас€ знову до церковнослов'€нського макарон≥зму, берегла €к св€тощ≥ старий правопис ≥ знову п≥ддавалас€ п≥д рос≥йський вплив. ¬ руках ста≠рого покол≥нн€ залишилис€ три багат≥ нац≥ональн≥ установи Ч ста≠ра —тавроп≥г≥€*, заснований в 1850-их роках Ќародний ƒ≥м* ≥ √алицько-–уська ћатиц€*, але цей в≥дсталий таб≥р не зум≥в викори≠стати њх дл€ культурноњ орган≥зац≥њ, ≥ вони залишилис€ мертвим кап≥талом. Ђ“верд≥ русиниї, €к њх п≥зн≥ше називали, не зум≥ли також знайти п≥дходу до сел€нства, не дали народн≥й мас≥ н≥€коњ допомоги у важк≥й соц≥альн≥й боротьб≥ з залишками панщини. ™диною корис≠ною акц≥Їю духовенства за тих час≥в була боротьба з пи€цтвом ≥ пропаганда братств тверезост≥. —таре покол≥нн€ не витворило соб≥ н≥€коњ пол≥тичноњ програми ≥ не вм≥ло використати парламентар≠ноњ трибуни дл€ оборони ≥ скр≥пленн€ нац≥ональних позиц≥й, а п≥д≠давалос€ нањвн≥й над≥њ, що австр≥йський ур€д з доброњ вол≥ Ђзробить дл€ нас усе потр≥бнеї. ” в≥дносинах до пол€к≥в тогочасн≥ депутати вели часто пол≥тику демонстрац≥й, то в≥дкликаючис€ до польськоњ чест≥ ≥ справедливост≥, то уладжуючи сецес≥њ п≥д час голосуванн€.  оли ж спод≥ванн€ на допомогу австр≥йського ур€ду не справдили≠с€, старий таб≥р попав у повну дезор≥Їнтац≥ю. ќдна частина, п≥д проводом ƒ≥дицького * ≥ Ќаумовича*, почала п≥ддаватис€ п≥д впли≠ви рос≥йськоњ пропаганди, почала звати себе Ђнасто€щими русски≠миї ≥ в своЇму орган≥ Ђ—лової проголосила нац≥ональну Їдн≥сть з рос≥йським народом (1866). ƒруга група, п≥д кер≥вництвом Ћавр≥вського*, шукала порозум≥нн€ з пол€ками, в≥дмовл€ючис€ в≥д основного постулату под≥лу √аличини (1869).

Ќародовц≥. ÷е заламанн€ консервативного табору викликало реакц≥ю серед молод≥ ≥ по€ву новоњ групи, що звала себе народовц€ми*. ÷е була молода ≥нтел≥генц≥€ Ч вчител≥ середн≥х шк≥л, юристи, письменники, студенти. —початку вони обмежували свою д≥€ль≠н≥сть до розвитку письменства, продовжуючи напр€мок ћарк≥€на Ўашкевича; в оживленн≥ л≥тератури вони бачили шл€х до нац≥о≠нального в≥дродженн€. ќрган≥зац≥йним центром молодого руху були редакц≥њ журнал≥в (Ђ¬ечерниц≥ї*, Ђћетаї*, ЂЌиваї*, Ђ–усал≠каї*, 1860-х pp.), що через матер≥альн≥ нестатки не доживали дов≠гого в≥ку, але живим ставленн€м культурних проблем добували широкий в≥дгом≥н серед молод≥. ѕредставниками цього нового по≠кол≥нн€ були письменники ¬олодимир Ўашкевич*,  лимкович*, ‘. «аревич*, √орбаль* та ≥н.

Ќародовецький рух п≥дтримували студентськ≥ ≥ учн≥вськ≥ орга≠н≥зац≥њ, зван≥ √ромадами. ѕерша √ромада виникла у Ћьвов≥ коло 1863 р. на зразок кињвськоњ √ромади; належали до нењ студенти ун≥верситету; де€к≥ з них були сп≥вроб≥тниками Ђћетиї. ўоб в≥д≠р≥знитис€ в≥д пол€к≥в, що прибиралис€ в конфедератки, украњнц≥ вд€галис€ в народн≥й або козацький од€г ≥ носили висок≥ шапки. як орган≥затор визначивс€ ƒанило “ан€чкевич*, що заклав √рома≠ди в середн≥х школах (в “ернопол≥, Ѕережанах, —тан≥славов≥, —ам-бор≥ та ≥нших м≥стах), в≥в з ними листуванн€ ≥ будив серед юнацтва нац≥ональну св≥дом≥сть. √ромади мали характер осв≥тн≥х орган≥зац≥й, збирали б≥бл≥отечки, передплачували газети, давали в≥дчити з л≥тератури та ≥стор≥њ, деколи видавали своњ газетки, мали своњ хори ≥ уладжували веч≥рки та концерти. ќрган≥зац≥€ була таЇмна: члени складали прис€гу, що не зрад€ть њњ н≥кому. ¬в≥йшло в моду мр≥йливе украњноф≥льство, що знайшло висл≥в у ношенн≥ козацьких шапок ≥ од€гу.  оли в 1863 р. на Ќаддн≥пр€нщин≥ д≥йшло до обмеженн€ украњнського слова, де€к≥ письменники, наприклад  ул≥ш,  ониський, Ќечуй-Ћевицький Ч почали друкувати своњ писанн€ в галиць≠ких виданн€х. ѕриматер≥альн≥й допомоз≥ наддн≥пр€нц≥в в 1867 р. засновано у Ћьвов≥ новий л≥тературний м≥с€чник Ђѕравдуї, що про≠т€гом довгого часу був органом всеукрањнського Їднанн€. “акож галицький театр перейн€в наддн≥пр€нський репертуар.

Ќовою формою орган≥зац≥њ в 1860-их роках стали товариства, що виникли на основ≥ нових конституц≥йних закон≥в. ѕершим з них була Ђ–уська Ѕес≥даї* у Ћьвов≥ (1861) Чтовариський клуб, що з усп≥хом в≥в нац≥ональний театр. ¬ 1868 р. засновано Ђѕросв≥туї*, спершу дл€ видаванн€ попул€рних книжок; п≥зн≥ше вона зорган≥зу≠вала своњ читальн≥ ≥ охопила своЇю працею широк≥ кола сел€нства. Ќа початках ц≥Їњ орган≥зац≥њ д≥€льну участь брав у н≥й —тепан  а≠чала*, довгол≥тн≥й сеймовий посол, один з нечисленних представ≠ник≥в старшого покол≥нн€, що пристав до народовецького руху. ¬ 1873 р. за допомогою меценат≥в з Ќаддн≥пр€нщини зорган≥зовано “овариство ≥м. Ўевченка*, завданн€м €кого було оп≥куватис€ роз≠витком письменства; в 1892 р. воно переорган≥зувалос€ в наукову установу.

¬ цих культурних установах народовецький рух оформив своЇ нац≥ональне обличч€, з'€сував своњ погл€ди ≥ випробував њх у поле≠м≥ц≥ з≥ старим покол≥нн€м, €ка заторкнула р≥зн≥ справи Ч в≥д мови ≥ правопису починаючи ≥ до основ св≥тогл€ду та пол≥тичного думан≠н€ включно.  оли ж занепад консервативного табору став очевид≠ний, народовц≥ поширили свою д≥€льн≥сть на пол≥тичне поле. Ѕез≠посередньою причиною њх виступу був катастроф≥чний висл≥д вибо≠р≥в у 1879 p., коли –уська –ада змогла провести до парламенту т≥льки трьох своњх представник≥в Ч ≥нш≥ мандати загорнули пол€≠ки. Ќародовц≥ р≥шилис€ вв≥йти в пол≥тику, щоб не допустити, Ђщоб пол€ки, здобувши вс≥ позиц≥њ легальноњ репрезентац≥њ нашого на≠роду, укр≥пилис€ на цих позиц≥€х назавше ≥ набули не т≥льки де факто, але й де юре право говорити, що вони Ї справд≥ Їдина ре≠презентац≥€ краю ≥ народуї. Ќову д≥€льн≥сть народовц≥ почали в≥д видаванн€ пол≥тичних часопис≥в Ч ЂЅатьк≥вщинаї* (1879) дл€ сел€н≠ства ≥ Ђƒ≥лої* (1880) дл€ ≥нтел≥генц≥њ. ƒушею новоњ орган≥зац≥њ був ¬олодимир Ѕарв≥нський*, юрист, з широким знанн€м еко≠ном≥чних ≥ соц≥альних питань, добрий публ≥цист, людина повна-запалу ≥ жертовност≥ дл€ громадськоњ прац≥. як редактор Ђƒ≥лаї, в≥н ставив соб≥ завданн€ вивести народовецький рух з л≥тературних зац≥≠кавлень до Ђпозитивноњ прац≥ї на економ≥чному ≥ пол≥тичному пол≥; таким робом в≥н думав припинити парт≥йн≥ спори ≥ вс≥ сили повер≠нути до одн≥Їњ всенародноњ прац≥. « ¬олодимиром Ѕарв≥нським сп≥впрацювали економ≥ст ¬олодимир Ќавроцький*, юрист ќлександер ќгоновський*, учитель г≥мназ≥њ ёл≥€н –оманчук*, що редагував ЂЅатьк≥вщинуї, ƒем'€н √ладилович*, ќлександер Ѕарв≥нський* Ч ц≥лий р€д молодих, талановитих людей, що в≥ддавали своЇ знанн€ дл€ молодоњ преси ≥ зв'€заноњ з нею пол≥тичноњ орган≥зац≥њ. «а почином цього гурту в 1880 р. скликано у Ћьвов≥ перше всенародне в≥че, при участ≥ двох тис€ч сел€н, з допов≥д€ми про пол≥тичне становище, економ≥чн≥ справи, шк≥льництво ≥ орган≥зац≥йн≥ питан≠н€; це була перша вдала спроба народовц≥в зв'€затис€ з народн≥ми масами.

Ќародна –ада. “аб≥р народовц≥в довгий час не творив формаль≠ноњ пол≥тичноњ орган≥зац≥њ, а намагавс€ утримати нормальн≥ в≥дносини з –уською –адою. јле в 1882 р. прийшли под≥њ, що ви€вили повний розклад консервативноњ групи ≥ прискорили пол≥тичне в≥докремленн€ народовц≥в. ѕод≥льське село √нилички, не можучи добитис€ окремоњ парох≥њ, за ≥нсп≥рац≥Їю посла Ќаумовича, за€вило про перех≥д на православ≥Ї. ѕольська преса оголосила цю под≥ю за про€в рос≥йськоњ пропаганди ≥ спричинила процес москвоф≥льських д≥€ч≥в (т. зв. процес ќльги √рабар); судова розправа не довела державноњ зради обвинувачених, але ви€вила њх нац≥ональну ≥ пол≥тичну безпринципн≥сть. —тарий таб≥р затратив зв'€зок з народом ≥ перейшов на службу рос≥йського абсолютизму. —еред таких в≥дносин народовц≥ р≥шилис€ з≥рвати з старим покол≥нн€м, в 1885 р. заснували свою пол≥тичну орган≥зац≥ю Ч Ќародну –аду ≥ почали самост≥йно виступати в га≠лицьк≥й пол≥тиц≥. як головн≥ гасла поставили Ч не без впливу Ќаддн≥пр€нщини Ч розвиток народност≥, поступ ≥ л≥берал≥зм, демо≠крат≥ю ≥ федерал≥зм.

ѕольський наступ. ќживленн€ украњнського житт€ п≥д проводом народовц≥в спричинило спроби сторонн≥х чинник≥в добути вплив на дальше його формуванн€. ќдночасно в наступ п≥шли австр≥йський ур€д, пол€ки ≥ ¬ат≥кан. ÷≥ заходи велис€ таЇмно, ≥ спершу важко було зор≥Їнтуватис€, в≥д кого вий шла ≥н≥ц≥атива ≥ в €к≥й м≥р≥ р≥зн≥ тенденц≥њ сп≥вд≥€ли одна з одною,Ч але народовц≥ мус≥ли одночасно в≥дбиватис€ на р≥зн≥ сторони. ѕередус≥м почалис€ намаганн€ на≠дати украњнськ≥й церкв≥ б≥льше католицького характеру. ¬ √аличин≥ зб≥льшено число Їзуњтських Ђдом≥вї, до Ћьвова перен≥сс€ польський орден змартвихвстанц≥в, що ставив соб≥ €к особливе завданн€ п≥дносити католицький дух серед украњнськоњ молод≥, врешт≥ п≥д натиском ¬ат≥кану митрополит »осиф —ембратович* погодивс€ на реформу ¬асил≥€н, €ку почали проводити Їзуњти.  оли ж справа √ниличок ви€вила зр≥ст православно-рос≥йських вплив≥в, ¬ат≥кан за згодою австр≥йського ур€ду усунув з митропол≥њ »осифа —ембратовича, €к людину слабоњ руки. …ого м≥сце зайн€в —ильвестер —ем≠братович*, вихованець римськоњ колег≥њ, пр€мол≥н≥йний католик, що пов≥льною, але консеквентною працею прот€гом рок≥в зум≥в провести в галицьк≥й церкв≥ основн≥ реформи (синод 1891 p.). Ќо≠вий митрополит зорган≥зував свою пресу ≥ розвинув пол≥тичну д≥€ль≠н≥сть: у виборах до парламенту (1885) в≥н пров≥в своњх кандидат≥в. Ќародовц≥ спершу гостро виступали проти втручанн€ митрополи≠та до пол≥тики, але згодом, бачачи його силу, вв≥йшли в сп≥впрацю з ним ≥ п≥д його впливом погодилис€ на переговори з австр≥йським ур€дом ≥ пол€ками.

ѕорозум≥нн€ з пол€ками пробував зд≥йснити вже в 1882 р.  ул≥ш, випустивши свою Ђ рашанку русинам ≥ пол€кам на ¬еликденьї. јле щойно п≥зн≥ше, коли прийшло напруженн€ м≥ж јвстр≥Їю ≥ –о≠с≥Їю, справа замиренн€ нац≥ональних в≥дносин в √аличин≥ стала. дл€ австр≥йського ур€ду актуальною, ≥ в≥н почав акц≥ю в ц≥й справ≥. Ќаступник престолу –удольф* п≥д час подорож≥ по √аличин≥ (1887) особливою вв≥члив≥стю намагавс€ прихилити до себе украњнську ≥нте≠л≥генц≥ю. ¬решт≥ новий нам≥сник √аличини,  азимир Ѕаден≥*, дав ≥н≥ц≥ативу до переговор≥в з —ембратовичем ≥ визначними народов≠ц€ми. ƒо ц≥Їњ справи приЇдналас€ також кињвська —тара √ромада, до Ћьвова прињздив јнтонович ≥ посередничав у розмовах з польсь≠кими панами. ¬решт≥ 1890 року в галицькому сойм≥ проголошено угоду, €ка д≥стала назву Ђновоњ ериї. Ћ≥дер украњнського клубу –оманчук виголосив за€ву про в≥рн≥сть галичан австр≥йськ≥й держав≥ та династ≥њ ≥ католицьк≥й церкв≥ ≥ про добру волю до порозум≥нн€ з пол€ками, а Ѕаден≥ в загальних словах об≥ц€в в ≥мен≥ ур€ду своб≥дний розвиток украњнськоњ нац≥ональност≥ на основах австр≥йсь≠коњ конституц≥њ ≥ Ђв Їднанн≥ з католицьким св≥том та зах≥дною цив≥≠л≥зац≥Їюї. ”года принесла украњнц€м де€ку користь в адм≥н≥страц≥њ та шк≥льництв≥, утворенн€ катедри украњнськоњ ≥стор≥њ у Ћьв≥вському ун≥верситет≥ ≥ концес≥ю на асекурац≥йне* товариство Ђƒн≥стерї. “акож вибори до парламенту проведено об'Їктивн≥ше, €к колись, так що народовц≥ добули соб≥ б≥льше представництво у ¬≥дн≥.

јле ц≥ др≥бн≥ поступки не могли задовольнити украњнського табору, що розроставс€ щораз б≥льше ≥ сильн≥ше, запускаючи ко≠р≥нн€ в народних масах. јвстр≥йський ур€д не р≥шавс€ провести €кусь ширшу реформу, що дала б украњнському народов≥ тривку забезпеку економ≥чного ≥ культурного розвитку,Ч в≥н був залежний в≥д пол€к≥в, що не думали зр≥катис€ своЇњ влади в √аличин≥ ≥ вс≥ма засобами намагалис€ приглушити зр≥ст украњнства. ¬ таких обста≠винах угода не могла утриматис€ довго.

–адикально-нац≥ональн≥ теч≥њ. ѕ≥д натиском л≥вого, радикаль≠ного крила група –оманчука з≥рвала порозум≥нн€ з ур€дом ≥ перейшла до опозиц≥њ (1894), нав'€зуючи зв'€зки з недавно заснованою радикальною парт≥Їю* та москвоф≥лами* (т. зв. консол≥дац≥€). јле на боц≥ ур€ду залишивс€ дальше —ембратович ≥ пом≥ркована група народовц≥в п≥д проводом ¬ахн€нина* ≥ ќлександра Ѕарв≥нського, що повела Ђновий курсї п≥д гаслом Ђкраще щось, €к н≥чогої, за свою п≥дтримку добувши в≥д ур€ду др≥бн≥ концес≥њ.

«≥рванн€ Ђновоњ ериї шл€хетсько-польський таб≥р прийн€в €к виклик до боротьби. Ѕаден≥ за€вив, що свою пол≥тику буде продовжувати ≥ без украњнськоњ репрезентац≥њ. Ќов≥ соймов≥ вибори (1895) проходили серед таких надуживань, що б≥льш≥сть кандида≠т≥в Ђнезависимого ком≥тетуї не пройшла, не пройшов також –оманчук, а перемогла група Ѕарв≥нського. ѕереможен≥ народовц≥, все ще в≥р€чи в добру волю монарха, вир≥шили в≥дкликатис€ до ц≥сар€ ≥ вислали до ¬≥дн€ велику делегац≥ю (200 людей), але зустр≥лис€ з дуже холодним прийн€тт€м у ‘ранца »осифа. Ќевдовз≥  азимир Ѕаден≥ зайн€в становище австр≥йського президента м≥н≥стр≥в ≥ мав спромогу пол≥тику Ђзал≥зноњ рукиї провести ще гостр≥ше. ѕри горезв≥сних Ђбаден≥вських виборахї 1897 р. розвинутий був такий терор, що в багатьох м≥сц€х д≥йшло до кривавих розрух≥в,Ч в≥с≥м сел€н убито, к≥лькадес€т поранено, а к≥лькасот заарештовано.

јле ц≥ драконов≥ засоби не зламали украњнського руху, що чим≠раз б≥льше набирав всенародного характеру. ѕроводир≥ опозиц≥њ заснували в 1899 р. Ќац≥онально-ƒемократичну ѕарт≥ю*, до €коњ вв≥йшли найактивн≥ш≥ представники народовц≥в ≥ радикал≥в, €к –оманчук,  ость ≥ ™вген Ћевицьк≥*, ¬олодимир ќхримович*, ™вген ќлесницький*, Ѕудзиновський*, ‘ранко, √рушевський. ÷е був гурт, що визначавс€ пол≥тичною осв≥тою, фаховим знанн€м у р≥зних д≥≠л€нках, практичним розумом, в≥двагою ≥ р≥шуч≥стю.

≈коном≥чн≥ ≥ культурн≥ товариства. ≈кзекутива парт≥њ, Ќародний  ом≥тет, стала осередком, що керував не т≥льки пол≥тичним жит≠т€м, але також господарським ≥ соц≥альним, спр€мовуючи вс≥ на≠ц≥ональн≥ сили до боротьби з польським наступом. « нац≥онал-де≠мократами сп≥вд≥€ла –адикальна ѕарт≥€, а деколи приходило до порозум≥нн€ з соц≥ал-демократами (1900) та христи€нськими сусп≥льниками ≥з групи Ѕарв≥нського. «ате йшло до дедал≥ б≥льшого в≥дчуженн€ щодо москвоф≥л≥в, що чимраз виразн≥ше ставали на ро≠с≥йському нац≥ональному становищ≥. ” своњх пол≥тичних стремл≥нн€х нац≥ональний украњнський таб≥р спиравс€ на т≥сн≥ зв'€зки з на≠родними масами, працюючи над њх осв≥домленн€м ≥ орган≥зац≥Їю. ¬ той час засновано р€д економ≥чних установ (Ќародн€ “орг≥вл€ 1883*, ƒн≥стер 1892, —≥льський √осподар* 1898,  райовий  редито≠вий —оюз* 1898,  райовий –ев≥з≥йний —оюз * 1904, —оюз молочар≠ських сп≥лок* 1904, —оюз дл€ збуту худоби* та ≥н.), що розгортали свою д≥€льн≥сть по ц≥л≥й крањн≥ ≥ допомагали сел€нству та м≥щанству п≥д≥ймати добробут. ќсв≥ту поширювала Ђѕросв≥таї своњми читальн€ми, б≥бл≥отеками, курсами дл€ неграмотних, храми, теат≠ральними виставами та попул€рними виданн€ми. –уське ѕедагог≥чне “овариство* почало перш≥ кроки коло орган≥зац≥њ приватного шк≥ль≠ництва. —амост≥йно творилис€ бурси (гуртожитки) дл€ молод≥. ‘≥зичне вихованн€ проводили —ок≥л* (1898) ≥ особливо попул€рн≥ серед сел€нства —≥ч≥* (1900), орган≥зован≥  ирилом “рильовським. ¬елику рухлив≥сть ви€вл€ли студентськ≥ товариства, що живо в≥д≠гукалис€ на вс≥ культурн≥ ≥ пол≥тичн≥ под≥њ. ÷≥ р≥знор≥дн≥ установи широкою мережею охоплювали все громад€нство ≥ пробуджували в ньому небувалу активн≥сть.

’л≥боробськ≥ страйки. “огочасний пол≥тичний пров≥д ви€вл€в та≠кож велику увагу до соц≥альних рух≥в, що зароджувалис€ м≥ж сел€н≠ством. —≥льський пролетар≥ат, втративши земельн≥ над≥ли, жив т≥льки з зароб≥тк≥в, €к≥ м≥г добути по панських дворах ≥ ф≥льварках. Ўл€х-та-д≥дич≥ використовували безвих≥дне становище сел€н, даючи њм таку нужденну плату, що њњ н≥€к не вистачало на прожиток Ч ≥ с≥льсь≠ке роб≥тництво попадало в крайню нужду. як реакц≥€ на так≥ в≥д≠носини, почалис€ хл≥боробськ≥ страйки, спершу спорадичн≥ ≥ не≠орган≥зован≥, п≥зн≥ше масов≥. ”крањнськ≥ пол≥тичн≥ парт≥њ, насампе≠ред радикальна (¬. Ѕудзиновський), зайн€лис€ орган≥зуванн€м сел€нськоњ маси та аг≥тац≥Їю ≥ в≥дпов≥дною л≥тературою п≥дтримали цей рух. Ќайб≥льших розм≥р≥в набрав страйк в 1902 p., що огорнув сх≥дн≥, под≥льсько-покутськ≥ округи √аличини ≥ з'Їднав до 200.000 с≥льських роб≥тник≥в. —трайкуюч≥ сел€ни виказали незвичайну сол≥дарн≥сть ≥ дисципл≥нован≥сть, так що вс≥ зусилл€ зламати страйк не вдалис€ ≥ пани мусили зробити роб≥тництву велик≥ поступки. «авд€ки ц≥й перемоз≥ опозиц≥йн≥ парт≥њ добули соб≥ велику попу≠л€рн≥сть серед мас ≥ своњ усп≥хи використали на парламентарн≥й арен≥ дл€ боротьби з шл€хетським режимом. ѕо недовгому час≥ вдалос€ зорган≥зувати вињзд с≥льських роб≥тник≥в на сезонов≥ ро≠боти до Ќ≥меччини, що принесло значну допомогу незаможним се≠л€нам; щор≥чно вињздили на тимчасов≥ роботи до 100.000 людей. —трайки ≥ сезонова ем≥грац≥€ п≥дкопали шл€хетську землевласн≥сть; щоб р€туватис€ перед руњною, пани почали парцелювати землю м≥ж сел€н,Ч ≥ прот€гом дес€тир≥чч€ в сел€нськ≥ руки перейшло до 140.000 гектар≥в земл≥. јле украњнськ≥ сел€ни мало скористали з цих зм≥н, бо пани, оборон€ючи польський Ђстан пос≥данн€ї, спроваджували польських колон≥ст≥в.

ѕол≥тична боротьба. ќдночасно ≥шла гостра пол≥тична боротьба. ”крањнськ≥ парт≥њ використовували соц≥альне п≥днесенн€ мас дл€ пол≥тичних виступ≥в, скликаючи масов≥ в≥ча; головними гаслами був под≥л √аличини ≥ нац≥ональна автоном≥€, заснуванн€ украњнсь≠кого ун≥верситету у Ћьзов≥, а передус≥м загальне право голосуван≠н€. ¬ 1907 р. австр≥йський ур€д пров≥в нарешт≥ реформу парламен≠ту, ≥ з загальних вибор≥в украњнська репрезентац≥€ вийшла зб≥ль≠шена. ¬едучи опозиц≥йну тактику, вона добувала р≥зн≥ економ≥чн≥ ≥ культурн≥ поступки (концес≥њ на господарськ≥ установи, г≥мназ≥њ, ун≥верситетськ≥ катедри) ≥ раз-у-раз ставила основне домаганн€ Ч нац≥ональноњ автоном≥њ. ‘ортецею шл€хетсько-польських вплив≥в залишивс€ ще галицький сойм, зорган≥зований на основ≥ староњ кур≥€льноњ системи, що негативно ставивс€ до нац≥ональних потреб украњнц≥в. ”крањнськ≥ депутати спершу пробували переламати це становище демонстрац≥йними сецес≥€ми ≥з сойму, п≥зн≥ше пере≠йшли на тактику голосноњ обструкц≥њ, припин€ючи нормальний х≥д дебат≥в. ѕредставник польського панства нам≥сник јндр≥й ѕотоцький ще раз намагавс€ висунути проти украњнськоњ опозиц≥њ москво≠ф≥льський таб≥р ≥ шл€хом виборчого терору вв≥в до сойму москвоф≥льську групу, але за кров убитих при виборах сел€н сам заплатив головою (агентат —≥чинського* 1908 р.). ¬ цих роках великого розголосу набрала ун≥верситетська справа через сецес≥ю украњнсь≠ких студент≥в ≥з Ћьв≥вського ”н≥верситету (1901) ≥ щор≥чн≥ студент≠ськ≥ демонстрац≥њ (голод≥вка, убивство ј.  оцка*).

¬ 1912 р. зросло напруженн€ м≥ж јвстр≥Їю та –ос≥Їю, так що загрожував вибух в≥йни. ¬ таких обставинах зр≥ст опозиц≥йних настроњв в украњнському громад€нств≥ м≥г стати небезпечний дл€ держави, ≥ австр≥йський ур€д р≥шивс€ д≥йти до компром≥су з ук≠рањнц€ми. ”крањнськ≥ господарськ≥ ≥ культурн≥ установи д≥стали б≥льшу допомогу, складено проект заснуванн€ украњнського ун≥вер≠ситету, ≥ врешт≥ шл€хетська б≥льш≥сть погодилас€ на реформу виборчого права до сойму, що дала украњнц€м корисн≥ше станови≠ще. «а те украњнська парламентарна репрезентац≥€ склала за€ву, що на випадок в≥йни з –ос≥Їю украњнське громад€нство стане на

боц≥ јвстр≥њ. ” передбаченн≥ недалекого початку боротьби зорган≥≠зовано перш≥ в≥йськов≥ в≥дд≥ли, а великий з'њзд —≥чей ≥ —окол≥в у червн≥ 1914 р. був свого роду перегл€дом м≥л≥тарних готувань.

 ультурна прац€. –≥вноб≥жно з пол≥тичною активн≥стю поглиб≠лювалас€ культурна робота. Ќаукове житт€ орган≥зував ћихайло √рушевський в Ќауковому “овариств≥ ≥м. Ўевченка, що гуртувало не т≥льки галицьких, але ≥ наддн≥пр€нських учених ≥ стало фактичною академ≥Їю наук. —ам √рушевський в≥в пров≥д в ≥сторичних досл≥≠дах ≥ в своњй Ђ≤стор≥њ ”крањни-–усиї та в ≥нших роботах дав синтезу досл≥д≥в над минулим украњнського народу, вз€вши п≥д увагу €к сусп≥льно-економ≥чну ≥стор≥ю, так ≥ культурну та пол≥тичну. ≤ван ‘ранко високо поставив ≥стор≥ю л≥тератури та л≥тературну критику, ¬овк давав зразки етнолог≥чних ≥ антрополог≥чних студ≥й, √наткюк зайн€вс€ зб≥рками етнограф≥чних матер≥ал≥в, а з ними сп≥впрацю≠вав великий гурт молодих учених. ƒл€ розвитку письменства особ≠ливе значенн€ мав ЂЋ≥тературно-Ќауковий ¬≥сникї* (1898), що з'Їднав ус≥ визначн≥ л≥тературн≥ сили по обох боках «бруча.

Ѕуковина ≥ «акарпатт€. ќкремим житт€м жила невелика Ѕукови≠на, що мала коло 300.000 украњнського населенн€. ¬ давн≥ш≥ часи вон





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 965 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћюди избавились бы от половины своих непри€тностей, если бы договорились о значении слов. © –ене ƒекарт
==> читать все изречени€...

2271 - | 2071 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.069 с.