Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


—усп≥льн≥ теч≥њ та рухи в ”крањн≥ другоњ половини XIX ст




ѕосиленн€ нац≥онально-визвольного руху в ”крањн≥ припадаЇ на другу половину XIX ст. « к≥нц€ 50-х рок≥в в≥н набув розвитку у форм≥ громад Ч нап≥влегальних орган≥зац≥й (гуртк≥в), що об'Їднували у своЇму склад≥ украњнську ≥нтел≥генц≥ю, службовц≥в, оф≥церство, студентство та учн≥вську молодь, а також частково з пом≥щик≥в-л≥берал≥в. Ќаприк≥нц≥ 50-х рок≥в студенти  ињвського ун≥верситету створили таЇмний гурток "хлопоман≥в", або, €к вони себе сам≥ називали, "украњноф≥л≥в". „лени гуртка ¬. јнтонович, Ѕ. ѕознанський, “. –ильський, ј. —видницький основну мету своЇњ орган≥зац≥њ вбачали в зближенн≥ з простим украњнським народом (сел€нами), у в≥дстоюванн≥ њхн≥х ≥нтерес≥в, вихованн≥ в них патр≥отичних почутт≥в. ” 1860-1861 роках гурток змушений був припинити свою д≥€льн≥сть. «ам≥сть нього "хлопомани" створили нову таЇмну орган≥зац≥ю "√ромада", ≥ залучили до участ≥ в н≥й ≥нших студент≥в ун≥верситету. Ќезабаром громад≥вський рух став масовим ≥ громади з'€вились в ’арков≥, ѕолтав≥, „ерн≥гов≥, ќдес≥. ” громад≥вському рус≥ досить ч≥тко простежуютьс€ дв≥ теч≥њ: - пом≥рковано-л≥беральна та революц≥йно-демократична, м≥ж €кими точилась гостра пол≥тична боротьба. —воњ погл€ди д≥€ч≥ громад≥вського руху викладали в першому украњнському л≥тературно-художньому та громадсько-пол≥тичному журнал≥ "ќснова", €кий у 1861-1862 роках видававс€ в ѕетербурз≥ на кошти украњнських землевласник≥в-л≥берал≥в ¬. “арнавського ≥ ј. √алагана. ” журнал≥ друкувались ц≥кав≥ прац≥ з ≥стор≥њ та культури ”крањни, твори “. √. Ўевченка, ћарка ¬овчка, ≥нших представник≥в революц≥йно-демократичного руху ”крањни.

ќдн≥Їю з найчисельн≥ших ≥ найб≥льш впливових була  ињвська громада, €ка нараховувала близько 300 член≥в. Ћ≥беральне крило њњ представл€ли ¬. јнтонович, ћ. ƒрагоманов, Ѕ. ѕознанський, брати ‘. –ильський ≥ “. –ильський, ѕ. „убинський та ≥н. √оловну увагу вони прид≥л€ли вивченню украњнськоњ л≥тератури, мови, ≥стор≥њ та культурно-просв≥тницьк≥й д≥€льност≥ серед ≥ народу.. ≤нше крило громади було представлене демократами ј.  расовським, ¬.—иньогубом, братами ѕотоцькими, ¬. ѕилипенком, €к≥ ставили за мету народне повстанн€ в боротьб≥ протирос≥йського самодержавства. «агальним дл€ вс≥х, громад ”крањни були: нац≥ональна ≥де€ украњнськоњ держави, утвореноњ на демократичних засадах, в≥ра в можлив≥сть дос€гненн€ нац≥онального самовизначенн€, любов до ”крањни, повага до украњнського народу,: горд≥сть за. багат≥ духовн≥ дос€гненн€ р≥дноњ культури. ѕрактична д≥€льн≥сть,громад зводилас€ переважно до проведенн€ культурно-просв≥тницьких заход≥в. Ѕагато хто з, член≥в, громад брали активну участь у робот≥;. нед≥льних шк≥л, видавали п≥дручники украњнською мовою.(; јле, зрештою, п≥д натиском пост≥йних пересл≥дувань з боку ур€ду, громади, або самол≥кв≥довувалис€, або розган€лись ур€довими установами ” с≥чн≥ 1863 року спалахнуло нове польське повстанн€, €ке поширилось на ѕравобережну ”крањну. ”крањнськ≥ сел€ни участ≥ в цих под≥€х не брали, вважаючи њх "панською справою". ќднак рос≥йськ≥ ур€дов≥ кола, вважаючи украњнський нац≥ональний рух польською провокац≥Їю спр€мували удар ≥ проти нього. ” 1863 роц≥ був виданий ¬алуЇвський циркул€р (за пр≥звищем м≥н≥стра, внутр≥шн≥х прав ¬алуева),.за €ким :заборон€лос€ друкувати украњнською мовою книги "навчальних; ≥ взагал≥ призначених дл€ початкового читанн€ народом", а також тексти до музичних.твор≥в. ” спробах користуватис€ украњнською мовою в навчальних закладах ≥ прес≥ царизм вбачав про€в украњнського сепаратизму. ” своЇму циркул€р≥ ¬алуЇв стверджував, що сам≥ украњнц≥ з обуренн€м виступають проти вживанн€ в школах украњнськоњ мови ≥ довод€ть, що "н≥€коњ окремоњ малоруськоњ мови не було, немаЇ ≥ не може бути". Ѕули заарештован≥ де€к≥ члени; громад, сам≥ громади були заборонен≥.

«нову в≥дновили свою д≥€льн≥сть громади на початку 70-х рок≥в. "—тар≥" громад≥вц≥ зберегли лише одну, орган≥зац≥ю - кињвську, а пор€д з нею почали д≥€ти "молод≥" громади в  иЇв≥, ќдес≥, ѕолтав≥, „ерн≥гов≥, ™лисаветград≥, ’арков≥, €к≥ об'Їднали представник≥в, нового покол≥нн€ нац≥онально-визвольного руху. √оловну увагу громад≥вц≥ продовжували надавати науков≥й та видавнич≥й д≥€льност≥.

” 1873 роц≥ члени кињвськоњ громади ≥сторики ≤.Ћучицький, ќ. Ћазаревський. ћ. ƒрагоманов, правник ќ.  ≥ст€к≥вський, мовознавець ѕ. ∆итецький. соц≥олог ≥ економ≥ст ћ. «≥бер, композитор ћ. Ћисенко, антрополог ‘. ¬овк, етнографи ≤. –адченко, ќ. –усов, драматург та актор ћ. —тарицький ув≥йшли до в≥дкритого в  иЇв≥ ѕ≥вденно-«ах≥дного в≥дд≥ленн€ –ос≥йського географ≥чного товариства, €ке очолив √ригор≥й •алаіан. «усилл€ми товариства було видано значний етнограф≥чно-фольклорний, ≥сторичний, географ≥чний, природознавчий, статистичний та економ≥чний матер≥ал.

” 1875 роц≥ царський ур€д створив ком≥с≥ю дл€ розгл€ду засоб≥в боротьби з "украњноф≥льством". њњ висновки були так≥: "ƒопустити окрему л≥тературу простонародною украњнською гов≥ркою означало б закласти м≥цн≥ п≥двалини дл€ переконанн€ можливост≥ в≥докремленн€, хай нав≥ть у далекому майбутньому, ”крањни в≥д –ос≥њ". ќзнайомившись ≥з цими рекомендац≥€ми п≥д час л≥куванн€ на н≥мецькому курорт≥ ≈мс, ќлександр II видав 17 травн€ 1876 року ≈мський указ, €ким заборон€лос€ видаватис€ украњнською мовою €к ориг≥нальн≥ твори, так ≥ переклади, а також завозити до ≥мпер≥њ украњнських книг ≥ брошур, надрукованих за кордоном. Ќе дозвол€лос€ також ставити п'Їси й влаштовувати концерти "малорос≥йською гов≥ркою". як вин€ток, допускалос€ виданн€ украњнською мовою художньоњ л≥тератури та ≥сторичних документ≥в. ѕочалис€ репрес≥њ проти д≥€ч≥в громад. ¬ умовах реакц≥њ 80-х рок≥в громади розпалис€ на окрем≥ гуртки, €к≥ займалис€ виключно культурницькою д≥€льн≥стю: виданн€м ≥сторико-етнограф≥чного журналу " иевска€ старина" (1882-1906), створенн€м гуртк≥в-просв≥т, самоосв≥тою, культурницькою роботою серед сел€нства.

”никаючи пересл≥дувань з боку рос≥йського ур€ду, р€д член≥в громад змушен≥ були ем≥грувати. «окрема, ћ. ƒрагоманов, в≥д'њхавши до Ўвейцар≥њ, в ∆енев≥ створив громад≥вський гурток, до €кого ув≥йшли ћ. «≥бер, —. ѕодолинський, ‘. ¬овк ≥ почав видавати часопис "√ромада" на кошти  ињвськоњ громади, €ка, не погодившись з радикал≥змом ћ. ƒрагоманова та його однодумц≥в, з 1886 р. припин€Ї ф≥нансуванн€ д≥€льност≥ ћ. ƒрагоманова: „асопис "√ромада" був першим пол≥тичним журналом украњнськоњ ќпозиц≥њ. ” 1886 роц≥ ћ. ƒрагоманов пориваЇ зв'€зки з≥ —тарою √ромадою, ; члени €коњ були незадоволен≥ його радикальними погл€дами, ≥ створив перший украњнський гурток соц≥ал≥стичного спр€муванн€.

ћихайло ƒрагоманов - в≥домий украњнський громадсько-пол≥тичний д≥€ч, л≥тературознавець, ≥сторик, публ≥цист, фольклорист, економ≥ст, ф≥лософ пос≥даЇ визначне м≥сцеве в сусп≥льному рус≥ л≥берального, а згодом соц≥ал≥стичного спр€муванн€. ¬≥н походив з≥ зб≥дн≥лого двор€нства, що мало козацьк≥ корен≥. Ѕув приб≥чником ≥дей демократизму ≥ федерал≥зму. ¬изнавав пр≥оритети загальнолюдських культурних ц≥нностей перед нац≥ональними особливост€ми. ¬иступав за в≥докремленн€ церкви в≥д держави та в≥дстоював ≥дею нерел≥г≥йного, св≥тського украњнського сусп≥льного ≥ культурного житт€.

¬изнаючи право украњнського народу на самовизначенн€ та нац≥ональну державн≥сть, ћ. ƒрагома≠нов не в≥рив у можлив≥сть њњ в≥дновити найближчим часом. “ому в≥н прагнув спр€мувати украњнський сусп≥льний рух на боротьбу за демократизац≥ю ≥ федерал≥зац≥ю в рамках –ос≥йськоњ та јвстро-”горськоњ ≥мпер≥й. ƒрагоманов виступав за Їдн≥сть усього украњнського народу в≥д «акарпатт€ до  убан≥. –≥шуче виступав проти шов≥н≥стичноњ пол≥тики царизму, оц≥нюючи пер≥од перебуванн€ ”крањни в склад≥ –ос≥йськоњ держави €к "втрачений час".

ѕогл€ди ћихайла ƒрагоманова мали значний вплив на подальший розвиток украњнського пол≥тичного руху.

≤ншим в≥домим громадським д≥€чем того часу, ≥деологом "хлопоман≥в", а пот≥м громад≥вського руху був ¬олодимир јнтонович. ¬≥н зак≥нчив медичний та ≥сторико-ф≥лолог≥чний факультети  ињвського ун≥верситету, був професором, в≥домим украњнським ≥сториком, археологом, етнографом. …ого перу належить р€д ц≥кавих праць з ≥стор≥њ ”крањни, в тому числ≥ "ѕропоходженн€ козацтва", "ѕро гайдамацтво". ѕол€к за походженн€м, јнтонович був посл≥довним захисником ≥нтерес≥в ”крањни. ѕол€кам, €к≥ жили в ”крањн≥, в≥н пропонував перейти на б≥к украњнц≥в, або перењхати до ѕольщ≥. ¬важав, що пол€ки повинн≥ визнати свою провину перед украњнц€ми ≥ спокутувати гр≥хи своњх предк≥в. ¬.јнтонович вважав себе сином украњнського народу, готовий був розд≥лити з ним ≥ радощ≥, ≥ горе. —праву ¬. јнтоновича продовжив його син ƒмитро, €кий став одним ≥з засновник≥в першоњ пол≥тичноњ парт≥њ в ”крањн≥, а згодом - членом ÷ентральноњ –ади та ƒиректор≥њ.

Ќаприк≥нц≥ XIX ст. в украњнському рус≥ в середовищ≥ молодих ≥нтел≥гент≥в виникаЇ новий пол≥тичний рух на основ≥ нац≥ональноњ ≥дењ. ¬≥н зародивс€ €к реакц≥€ на кризу культурницького руху (украњноф≥льства). «розум≥ло, що глибинною причиною актив≥зац≥њ нац≥онального руху був фактично колон≥альний стан украњнського народу в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ.

Ќа початку 90-х рок≥в у  иЇв≥ утворивс€ студентський гурток, до €кого входили ћ. ≤. ћ≥хновський, —. ћ. Ўелест, ј. II.  учинський та ≥н. ÷ей гурток мав т≥сн≥ стосунки з пров≥дними д≥€чами украњнського культурницького руху. „лени гуртка ставили за мету боротьбу за самост≥йну ”крањну. Ѕула створена таЇмна загальна ”крањнська орган≥зац≥€ (1897) на чол≥ з ¬. јнтоновичем та ќ.  ониськам, що прагнула до згуртуванн€ вс≥х нац≥ональних опозиц≥йних царизму сил. ќрган≥зац≥€ в≥дкрила л≥тературне видавництво "¬≥к", велику книгарню, орган≥зувала Ўевченк≥вськ≥ св€та.

” 1891 роц≥ п≥д час перепису рухомого майна в ѕолтавськ≥й губерн≥њ в≥домий украњноф≥л ќ. ќ. –усов залучив до ц≥Їњ роботи багатьох студент≥в. —аме п≥д час ц≥Їњ роботи склавс€ гурток з чотирьох студент≥в (≤. Ћипа, ћ. Ѕайздренко, ћ. Ѕазькевич. ¬. Ѕоровик). ¬л≥тку 1891 року вони, склавши кл€тву в≥рност≥ ≥дењ визволенн€ ”крањни на могил≥ “. √. Ўевченка, заснували

таЇмне товариство, члени €кого згодом стали називати себе "Ѕратство тарас≥вц≥в ".

ѕершим в≥дкритим виступом "Ѕратства" стало читанн€ промови на шевченк≥вських роковинах у березн≥ 1893 року в ’арк≥вському ун≥верситет≥. “ого самого року промова була надрукована в галицькому часопис≥ "ѕравда" п≥д назвою "Profession de foi молодих украњнц≥в". ≤дењ, висловлен≥ в промов≥, були далекими в≥д нац≥онал≥зму (самост≥йництва), але на загальному тл≥ апол≥тичного культурництва та загального занепаду украњнського громадсько-пол≥тичного руху вони справили враженн€ справжнього нац≥онального радикал≥зму. ” своњй промов≥ тарас≥вц≥ стверджували, що украњнц≥ - окрема нац≥€, ≥ €к кожна нац≥€ вони потребують нац≥ональноњ вол≥ дл€ "прац≥ ≥ поступу". ¬они виступали за повну незалежн≥сть ”крањни, за Їдн≥сть украњнського народу. ’арактерним дл€ тарас≥вц≥в було негативне ставленн€ до украњноф≥льства (культурництва), радикал≥зм ≥ екстрем≥зм щодо "в≥дступник≥в". "Ѕратство тарас≥вц≥в" в≥дстоювало необх≥дн≥сть украњнських шк≥л, право в≥льного вживанн€ украњнськоњ мови, а також автоном≥њ дл€ ус≥х народ≥в –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ.

≤дењ "Ѕратства" знайшли своњх прихильник≥в, але широкого поширенн€ не знайшли €к через своЇ р≥зке негативне ставленн€ до ≥нших теч≥й украњнського руху, так ≥ через особист≥ €кост≥ л≥дера ћ. ≤. ћ≥хновського ≥, особливо внасл≥док репрес≥й рос≥йського царизму. „лени братства проводили, в основному, орган≥зац≥йно-виховну роботу, спр€мовану на формуванн€ нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнського населенн€.

” 1893 роц≥ в  иЇв≥ в≥дбувс€ орган≥зац≥йний з'њзд братства, €кий, на думку його орган≥затор≥в, мав надати орган≥зац≥њ б≥льш стрункоњ форми. јле оск≥льки "Ѕратство тарас≥вц≥в" не мало конкретноњ програми д≥й, а подекуди просто дублювало старе культурництво в своЇр≥дних формах (наприклад, демонстративне нос≥нн€ нац≥онального од€гу), воно стало занепадати. Ќаприк≥нц≥ 90-х рок≥в воно фактично розпалос€. ÷ьому спри€ли й пол≥цейськ≥ пересл≥дуванн€ член≥в орган≥зац≥й.

“аким чином, наприк≥нц≥ XIX ст. украњнський нац≥ональний рух набуваЇ вже пол≥тичного характеру.

ѕор€д з нац≥ональним рухом в ”крањн≥ у друг≥й половин≥ XIX ст. розгортались сусп≥льно-пол≥тичн≥ рухи, що сформувались на загальнорос≥йському ірунт≥. “ак, у 60-≥ роки виник революц≥йний рух, руш≥йною силою €кого була радикально настроЇна молодь, представники р≥зночинноњ ≥нтел≥генц≥њ, њх самоназва - народники. ¬они виступали за поваленн€ самодержавства шл€хом сел€нськоњ революц≥њ, оск≥льки в≥рили в самобутн≥й розвиток –ос≥њ, в те, що збереженн€ колектив≥стських традиц≥й с≥льськоњ общини в майбутньому приведе до соц≥ал≥стичноњ орган≥зац≥њ сусп≥льства. ” д≥€льност≥ народник≥в вид≥л€ють три етапи: початковий (1859Ч 1861), що проходив п≥д гаслом "ход≥нн€ в народ". –ос≥€, - переконували вони, на в≥дм≥ну в≥д крањн «ах≥дноњ ™вропи, повинна обминути кап≥тал≥стичну стад≥ю розвитку, а сел€нство народники вважали руш≥йною силою революц≥њ на шл€ху до соц≥ал≥зму. јле майже вс≥ "ход≥нн€ в народ" одразу ж зазнали репрес≥й з боку ур€ду.

ƒругий етап (друга половина 70-х рок≥в), характеризувавс€ проведенн€м широкоњ пропагандистськоњ роботи серед сел€н. јле, €к ви€вилось, пропаганда народник≥в була незрозум≥лою сел€нам. “од≥ в народник≥в визр≥ла думка створити законсп≥ровану революц≥йну орган≥зац≥ю "«емл€ ≥ вол€", що виникла наприк≥нц≥ 1876 року. „лени орган≥зац≥њ повели боротьбу за передачу земл≥ сел€нам, л≥кв≥дац≥ю викупних платеж≥в ≥ податк≥в. ¬ ”крањн≥ найв≥дом≥ший гурток ц≥Їњ орган≥зац≥њ був створений у 1875 роц≥, а у

1877 роц≥ з гуртка вид≥лилас€ група я. —тефановича, €ка створила в селах „игиринського ≥ „еркаського пов≥т≥в п≥дп≥льну сел€нську орган≥зац≥ю "“аЇмна дружина" числом понад 1000 учасник≥в. ∆андарми попередили п≥дготовку повстанн€ й розгромили орган≥зац≥ю. “рет≥й етап пол≥тичноњ боротьби ≥з самодержавством - перех≥д до метод≥в пол≥тичного терору. Ќа позиц≥€х тактики ≥ндив≥дуального терору сто€ла народницька орган≥зац≥€ "Ќародна вол€". „лени "Ќародноњ вол≥" розробили програмн≥ документи, в €ких передбачалось поваленн€ самодержавства, скликанн€ ”становчих збор≥в, забезпеченн€ прав свободи слова, друку, збор≥в, права народ≥в на самовизначенн€. ѕостр≥л ¬. «асулич в генерал-губернатора  иЇва “репова у 1878 роц≥ породив хвилю замах≥в на вищих чиновник≥в. јле й це не принесло д≥Ївих результат≥в. ÷аревбивством 1 березн€ 1881 року народовольц≥ вичерпали себе. ћета ≥ методи боротьби ви€вились помилковими. “ис€ч≥ активних член≥в народницького руху були заарештован≥ ≥ заслан≥ на каторгу.  ер≥вники "Ќародноњ вол≥" ќ. ∆ел€бов, —. ѕеровська, ћ.  ≥бальчич були страчен≥. Ќародницький рух поступивс€ масовому роб≥тничому ≥ соц≥ал≥стичному руху.

Ќаприк≥нц≥ XIX ст. в умовах розгортанн€ роб≥тничого руху виникли перш≥ роб≥тнич≥ орган≥зац≥њ - у 1875 роц≥ в ќдес≥ утворивс€ "ѕ≥вденнорос≥йський союз роб≥тник≥в".

” цей пер≥од все б≥льшого в≥тливу на роб≥тничий рух набуваЇ марксистська теор≥€. Ќаприк≥нц≥ 80-х рок≥в виникли марксистськ≥ гуртки ≥ орган≥зац≥њ в  иЇв≥, ’арков≥,  атеринослав≥, њх пров≥дними д≥€чами стали ё. ћельников, ѕ. «апорожець, ј. Ћуиачарський, ѕ. —очинський та ≥н.

” 1896 роц≥ в ѕетербурз≥ радикальний марксист ¬, ”ль€нов (згодом в≥домий п≥д псевдон≥мом Ћен≥н) створив прообраз марксистськ≥ парт≥њ "—оюз боротьби за визволенн€ роб≥тничого класу", ком≥тети €кого д≥€ли в  иЇв≥,  атеринослав≥. ѕ≥сл€ 1 з'њзду –—ƒ–ѕ украњнськ≥ "—оюзи боротьби" були перетворен≥ на ком≥тети –—ƒ–ѕ.

7.10.  ультура ”крањни другоњ половини XIX ст.;

–еформи 60-х спри€ли розвитку осв≥ти в ”крањн≥. «начну п≥дтримку шк≥льн≥й осв≥т≥ стали надавати земства, њх асигнуванн€ на утриманн€ шк≥л на к≥нець ’≤’ ст. зросли в 6 раз≥в. јктивно займалис€ справою осв≥ти народу через мережу нед≥льних шк≥л члени громад. ” 1862-роц≥ в ”крањн≥ д≥€ло 110 нед≥льних шк≥л, викладанн€ в €ких велос€ украњнською мовою. ¬идан≥ були буквар≥ та п≥дручники, в тому числ≥ "Ѕуквар" “. Ўевченка. јле в 1863 роц≥ царський ур€д вир≥шив закрити нед≥льн≥ школи, а багато њх орган≥затор≥в та викладач≥в були заарештован≥. —истема осв≥ти була перетворена царським ур€дом на д≥Ївий зас≥б русиф≥кац≥њ ”крањни.

ѕо розвитку осв≥ти було нанесено два могутн≥х удари Ч ¬алуЇвським циркул€ром (1863) ≥ ≈мським актом (1876). јле й п≥сл€ цього не зникають прогресивн≥ тенденц≥њ в культурному розвитку ”крањни. ” 1865 роц≥ з ≥н≥ц≥ативи ћ. ѕирогова в ќдес≥ було засновано Ќоворос≥йський ун≥верситет. Ѕуло в≥дкрито також Ќ≥жинський ≥сторико-ф≥лолог≥чний ≥нститут, ’арк≥вський технолог≥чний,  ињвський пол≥техн≥чний,  атеринославський г≥рничий ≥нститути.

Ќовим €вищем було виникненн€ громадських наукових орган≥зац≥й. ѕри  ињвському ун≥верситет≥ було створено науков≥ товариства: ф≥лолог≥чне, математичне, ф≥зико-медичне, псих≥атричне, акушерсько-г≥неколог≥чне, товариство досл≥дник≥в природи., ≥сторичне товариство Ќестора-л≥топ≥сц€.

“аким чином, незважаючи на процес русиф≥кац≥њ, труднощ≥ ≥ суперечлив≥сть розвитку украњнська культура збагатилась на визначн≥ здобутками практично в ус≥х без вин€тку пров≥дних галуз€х.

Ќе дивл€чись на труднощ≥, утиски ≥ репрес≥њ щодо украњнськоњ культури, розвиток кап≥тал≥зму в промисловост≥ ≥ промисловий переворот другоњ половини XIX ст. потребували п≥дготовки висококультурних ≥ профес≥йних спец≥ал≥ст≥в. Ѕуд≥вництво широкоњ мереж≥ зал≥зниць, по€ва нових галузей економ≥ки змушувала ур€д €комога швидше вир≥шувати проблему забезпеченн€ промисловост≥ квал≥ф≥кованими спец≥ал≥стами.

” трьох ун≥верситетах ”крањни б≥льш н≥ж утрич≥ зб≥льшилась к≥льк≥сть студент≥в. ” «ах≥дн≥й ”крањн≥ працювали Ћьв≥вський ≥ „ерн≥вецький ун≥верситети. ¬ ’арков≥ в≥дкрилис€ технолог≥чний ≥ ветеринарний ≥нститути, в  иЇв≥ ≥ Ћьвов≥ Ч пол≥техн≥чн≥ ≥нститути. ћожлив≥сть отримати вищу осв≥ту мали тепер ≥ ж≥нки.

«росла к≥льк≥сть г≥мназ≥й Ч до 90-х рок≥в в ”крањн≥ нараховувалось 129 г≥мназ≥й.

¬≥дкритт€ нових вищих навчальних заклад≥в в ”крањн≥, зб≥льшенн€ к≥лькост≥ студент≥в у них, спри€ло розвитку науки. “ак професор ’арк≥вського ун≥верситету ћ. Ѕекетов створив при ф≥зико-математичному факультет≥ ф≥зико-х≥м≥чне в≥дд≥ленн€, що стало поштовхом до по€ви нового напр€му в науц≥ - ф≥зичноњ х≥м≥њ. ” 1886 роц≥ професор /. ћечн≥ков та м≥кроб≥олог ћ. √амал≥€ разом в≥дкрили в  иЇв≥ бактер≥олог≥чну станц≥ю, €ка поклала початок вивченню ≥мун≥тету. ¬  ињвському ун≥верситет≥ вчен≥ працювали над вивченн€м теор≥њ ≥мов≥рност≥, математичного анал≥зу тощо.

” 1873 роц≥ у Ћьвов≥ було засноване “овариство ≥мен≥ “. Ўевченка. —початку товариство мало чисто л≥тературний характер, головною метою €кого було "допомагати розвитку руськоњ (малоруськоњ) словесност≥". « 1885 року товариство почало видавати часопис "«ор€", €кий став всеукрањнським л≥тературним друкованим органом. ” 1892 роц≥ товариство було перейменоване на Ќаукове товариство ≥м. “. Ўевченка (Ќ“Ў). √оловним завданн€м товариства було "пестити ≥ розвивати науку..., збер≥гати ≥ збирати ус€к≥ пам'€тки давнини ≥ предмети науков≥ ”крањни-–уси". ѕри товариств≥ д≥€ли три в≥дд≥ли: ≥сторико-ф≥лософський, ф≥лолог≥чний, математико-природознавчо-медичний. ” 1894 роц≥ ≥сторико-ф≥лософську секц≥ю очолив ћ. √рушевський, а в 1897 роц≥ його обрали головою Ќ“Ў. √оловним друкованим органом товариства були "«аписки Ќ“Ў". «а час головуванн€ ћ. √рушевського товариство видало близько 800 том≥в наукових роб≥т, зокрема 116 том≥в "«аписок". јктивну участь в робот≥ товариства брали /. ‘ранко ≥ ¬. √натюк. ” 1898-1905 роках вони випускали "Ћ≥тературно-науковий в≥сник" ≥ очолювали ”крањнську ¬идавничу —п≥лку. «авд€ки д≥€льност≥ ћ. √рушевського, ¬. Ѕехтерева, ќ. Ўахматова, ¬. √натюка, ћ. ѕавлика, ≤.‘ранка та ≥нших. Ќаукове товариство ≥м. “.Ўевченка стало в≥домим науковим центром далеко за межами ”крањни.

” XIX ст. значного розвитку набула украњнська л≥тература. ќсновою њњ розвитку був критичний реал≥зм. ” художн≥й л≥тератур≥ сп≥в≥снували революц≥йно-демократичний, демократичний ≥ буржуазно-л≥беральний напр€ми. ќсновоположником демократичного реал≥зму в л≥тератур≥ був “. √. Ўевченко. Ѕагато його твор≥в присв€чен≥ ≥стор≥њ украњнського народу, драматичним, героњчним та траг≥чним стор≥нкам його минулого ("√айдамаки", "“арасова н≥ч", "≤ван ѕ≥дкова" та ≥н.).

” XIX ст. з'€вл€ютьс€ твори видатних украњнських письменник≥в та поет≥в, у €ких розкриваютьс€ соц≥альн≥ ≥ психолог≥чн≥ проблеми тогочасноњ д≥йсност≥: ≤. Ќечу€-Ћевицького - "ћикола ƒжер€", " айдашева с≥м'€", "Ѕурлачка", ѕ. ћирного - "’≥ба ревуть воли, €к €сла повн≥?", "ѕов≥€", "√олодна вол€"; ћ. ¬овчка - "≤нститутка"; зб≥рки в≥рш≥в ѕавла √рабовського, ≤вана ‘ранка, перш≥ твори Ћес≥ ”крањнки.

ѕредставниками л≥берально-буржуазноњ теч≥њ в украњнськ≥й л≥тератур≥ були ѕ.  ул≥ш, ќ. ѕч≥лка, ƒ. ћордовець.

ƒосить високого р≥вн€ дос€гла украњнська драматург≥€ ≥ театральне мистецтво. ” 1882 роц≥ ћ.  ропивницький - автор понад 40 гостросюжетних п'Їс на теми народного житт€ - в ™лисаветград≥ створив перший профес≥йний театр. ƒо театральноњ трупи входили так≥ видатн≥ актори, €к ћ. —адовський, ћ. «аньковецька, ћ. ¬ороний. “рупа з усп≥хом гастролювала по територ≥њ –ос≥њ, ѕольщ≥, √руз≥њ. «'€вилась ц≥ла пле€да украњнських драматург≥в, серед €ких особливо вид≥л€лась творч≥сть ћ.  ропивницького, ћ. —тарицького, ≤.  арпенко- арого.

¬исокого р≥вн€ дос€гло й музичне мистецтво. ѕершу украњнську оперу "«апорожець за ƒунаЇм" написав —. √улак-јртемовський. ќпера вперше була поставлена в ћар≥њнському театр≥ в ѕетербурз≥ 14 кв≥тн€ 1863 року ≥ здобула св≥товоњ слави.

¬≥домим композитором, музикознавцем ≥ культурно-громадським д≥€чем був ѕ. —окальський. ¬≥н написав опери "ћазепа" за поемою ќ. ѕушк≥на, "ћайська н≥ч" та "ќблога ƒубна" за творами ћ. √огол€, "Ѕогдан ’мельницький", створив фантаз≥њ "¬ечори на ”крањн≥", "Ќа берегах ƒунаю". —еред його твор≥в багато романс≥в, обробки украњнських, рос≥йських та б≥лоруських народних п≥сень. ќсновоположником украњнськоњ класичноњ музики став ћ. ¬. Ћисенко, €кий вив≥в музичне мистецтво ”крањни на св≥товий р≥вень. …ого перу належать опери "“арас Ѕульба", "–≥здв€на н≥ч", "”топлена", "Ќаталка-ѕолтавка".

”крањнськ≥ теми знайшли в≥дображенн€ в творчост≥ рос≥йських композитор≥в. “ак, ћ. √л≥нка написав еск≥зи до симфон≥њ "“арас Ѕульба", а також п≥сн≥ на слова ¬. «аб≥ли "√уде в≥тер вельми в пол≥", "Ќе щебечи, соловейку". ¬елику роль у становленн≥ й розвитку украњнськоњ музичноњ культури в≥д≥грали твори рос≥йських композитор≥в, у €ких в≥дображалась украњнська д≥йсн≥сть ≥ використовувались украњнськ≥ народноп≥сенн≥ мотиви. ÷е, зокрема, опери "ћазепа" ≥ "„еревички" ѕ.„айковського, "ћайська н≥ч" ≥ "Ќ≥ч перед р≥здвом" ћ. –имського- орсакова, "—орочинський €рмарок" ћ. ћусоргського та ≥н.

ѕерех≥д в≥д академ≥чного класицизму до реал≥зму в≥дбувавс€ ≥ в образотворчому мистецтв≥. «начний внесок у розвиток украњнського мистецтва першоњ половини XIX ст. внесли ƒ. Ћевицький, ¬. Ѕоровиковський, ¬. “роп≥н≥н. ќдним з видатних художник≥в ”крањни був “.Ўевченко -основоположник критичного реал≥зму в украњнському мистецтв≥. ” друг≥й половин≥ XIX ст. в образотворчому мистецтв≥ переважаЇ реал≥зм, а серед жанр≥в Ч побутовий. Ќа украњнську гему писало багато рос≥йських художник≥в: ≤. –Їп≥н, ≤. јйвазовський, ¬. ћаковський, 1.  рамськой та ≥н. ѕом≥тне м≥сце займала украњнська тематика в творчост≥ рос≥йського живописц€ ≤. –Їп≥на, €кий народивс€ в „угуЇв≥, дит€ч≥ та юнацьк≥ роки пров≥в в ”крањн≥ ≥ на все житт€ збер≥г любов до р≥дного краю. …ого знаменита картина "«апорожц≥ пишуть листа до турецького султана" п≥дкреслюЇ вольнолюбний характер украњнського народу, його природний оптим≥зм.

—еред украњнських художник≥в другоњ половини XIX ст. пом≥тне м≥сце пос≥дають ћ. ќ. ярошенко, ћ. ƒ.  узнецов,  .  .  останд≥, ћ.  . ѕимоненко.

¬идатним украњнським художником-реал≥стом був — ≤. ¬асильк≥вський. Ќародивс€ в≥н в м. ≤зюм≥ на ’арк≥вщин≥, а п≥сл€ зак≥нченн€ ѕетербурзькоњ академ≥њ мистецтв жив ≥ працював у ’арков≥ та ѕолтав≥. ѕонад три тис€ч≥ його картин, еск≥з≥в, замальовок присв€чен≥ осп≥вуванню чудовоњ природи ”крањни, змалюванню героњчного минулого украњнського народу, а також темам з житт€ ≥ побуту украњнського села к≥нц€ XIX ст.

¬ XIX ст. в≥дбулис€ значн≥ зм≥ни в арх≥тектур≥ ”крањни. —тиль бароко зам≥нювавс€ на класицизм.


 рип€кевич

 

≤сторичн≥ досл≥ди. ƒл€ боротьби з московським наступом осв≥чене двор€нство шукало соб≥ допомоги в досл≥дах над ≥стор≥Їю ”крањни. Ѕачачи, €к давн≥ життЇв≥ форми ≥дуть на загибель, потомки старши≠ни з любов'ю ≥ замилуванн€м зверталис€ до минулого своЇњ крањни, шукаючи в ньому аргумент≥в дл€ оборони своњх Ђвольностейї та розради у важких переживанн€х. ѕриваблював њх героњзм давн≥х час≥в, що дуже в≥др≥зн€лис€ в≥д с≥роњ буденщини, в €к≥й доводилос€ њм жити. ¬они почали з запалом збирати давн≥ л≥тописи, документи та вс€к≥ арх≥вн≥ матер≥али ≥ намагалис€ на њх основ≥ ви€снити велич минулого.

ќдним ≥з перших таких ентуз≥аст≥в був ќлександер Ѕезбородько*, учень  ињвськоњ јкадем≥њ, кињвський полковник, п≥зн≥ше м≥н≥стер ≥ канцлер  атерини II. ’оч в≥н п≥шов на службу –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, проте утримував близьк≥ зв'€зки з ”крањною ≥ з любов'ю збирав ≥сто≠ричн≥ пам'€тки. « ним сп≥впрацював ¬асиль –убан*, також вихованець јкадем≥њ, секретар ѕотьомк≥на, що перший випустив друком огл€д ≥стор≥њ ”крањни (Ђ ратка€ л≥топись ћали€ –осс≥њї, 1777 p.). “≥й сам≥й прац≥ в≥ддавалис€ “уманський*, Ўафонський*, „епа*, як≥в ћаркович*, √ригор≥й ≥ ¬асиль ѕолетики*, Ћомиковський*, Ѕерлинський*, ћартос* та ≥нш≥ Ч р≥дко хто з осв≥чених людей того часу не пробував своњх сил у досл≥джуванн≥ минулого. ÷≥ досл≥ди вони вважали своњм патр≥отичним обов'€зком. ¬асиль ѕолетика писав до јдр≥€на „епи: Ђяк приЇмно працювати дл€ слави ≥ добра батьк≥вщи≠ни! Ќаш≥ власн≥ почуванн€, св≥дом≥сть, що ми були небайдуж≥ до справ батьк≥вщини, служать нам нагородою... ўаслив≥ будемо, €к побачимо нових людей, що з таким самим запалом будуть захищати права, вольност≥ ≥ свободи своЇњ батьк≥вщини. ≤, навпаки, ми повин≠н≥ в≥двернути з огидою св≥й погл€д в≥д погубоносних зрадник≥в бать≠к≥вщини, шк≥дливих егоњст≥вї.

Ќайвизначн≥шим твором ц≥Їњ епохи була Ђ≤стор≥€ –ус≥вї. јвтора њњ дос≥ не вдалос€ в≥дкрити напевно, хоч висловлено р≥зн≥ здогади (ёр≥й  ониський, √ригор≥й ≥ ¬асиль ѕолетики, Ѕезбородько). јле в≥н походив ≥з того гурту запальних патр≥от≥в, досл≥дник≥в ми≠нулого. ¬≥д ≥нших тогочасних ≥сторик≥в автор Ђ≤стор≥њ –ус≥вї в≥др≥з≠н€Їтьс€ тим, що до розгл€ду минулого ”крањни в≥н приступаЇ не €к археолог ≥ ерудит, а €к пол≥тик: вс≥ давн≥ под≥њ в≥н оц≥нюЇ з одного погл€ду Ч державноњ самост≥йност≥. ”крањна прот€гом вс≥Їњ своЇњ ≥стор≥њ була незалежною державою ≥ в зв'€зки з ≥ншими крањнами входила т≥льки на основах р≥вност≥. «а кн€з≥в ”крањна була могут≠ньою державою, але њњ силу зруйнували татари. ўоб оборонитис€ п≥д наступу орди, ”крањна з'Їдналас€ з Ћитвою, а оп≥сл€ з ѕольщею. јле це не було жадне п≥дданство: украњнський нар≥д ув≥йшов у зв'€з≠ки з сус≥дами €к в≥льний ≥ своб≥дний, па основ≥ забезпечених прав ≥ прив≥лењв. ¬ оборон≥ вольностей народу Ѕогдан ’мельницький п≥дн€в в≥йну з ѕольщею ≥ приЇднавс€ до ћосковщини, але цей союз знову був укладений на основ≥ р≥вност≥ ≥ свободи.  оли цар≥ почали ламати права ”крањни, ћазепа п≥дн€в повстанн€; також ѕолуботок заступавс€ за давн≥ вольност≥. јвтор Ђ≤стор≥њ –ус≥вї не дуже рахувавс€ з ≥сторичною правдою, часто видумував под≥њ ≥ ситуац≥њ, що були йому потр≥бн≥ дл€ проведенн€ його основноњ тези. јле в його твор≥ була €сна пол≥тична думка, €скрава нац≥о≠нальна св≥дом≥сть. “ому цей ≥сторично-пол≥тичний трактат здобув соб≥ незвичайну попул€рн≥сть. ’оч в≥н не був своЇчасно надрукова≠ний, проте поширивс€ в багатьох в≥дписах ≥ мав великий вплив на скр≥пленн€ самост≥йних традиц≥й.

¬≥дносини до –ос≥њ. јле ц€ письменницька пропаганда не могла заступити пол≥тичноњ акц≥њ. —амими мемор≥алами ≥ трактатами не можна було зм≥нити життЇвих обставин. —учасники в≥дчували свою безсил≥сть. Ѕезбородько писав: Ђ«наЇте, через що дух геройства в ”крањн≥ пропав? „ерез те, що в≥д де€кого часу м≥сце козацтва зайн€ло школ€рство Ч що зам≥сть давн≥х героњчних постатей по≠€вилис€ кар'Їристи, €к≥ шукають т≥льки посад та в≥дзначень, так≥, що за припов≥дкою Ђв пол≥ не жовн≥р, дома не господарї. —тар≠шинсько-двор€нська аристократ≥€ не мала в соб≥ потр≥бноњ сили, щоб утриматис€ при провод≥. —еред зм≥нених економ≥чних в≥дносин двор€нство почало в≥дступати на друге м≥сце перед зростаючим м≥≠щанством. ¬оно мус≥ло вкладати багато енерг≥њ в те, щоб утримати своњ давн≥ позиц≥њ ≥ не дати себе ц≥лком знищити. ƒвор€ни дедал≥ б≥льше обмежувалис€ своњми особистими чи класовими справами ≥ затрачували ≥нтерес до ширших громадських справ. “ак ц€ бойова колись верства з≥йшла з пол€ боротьби.

ѕол≥тичн≥ невдач≥ пров≥дного стану в≥дбились у настро€х гро≠мад€нства. ѕочуванн€ патр≥отизму перетворювалос€ на погорду ≥ ненависть до ћоскви. ѕом≥чали це чужосторонн≥ подорожники, що проњздили ”крањною. Ђ озацька нац≥€ с сьогодн≥ в стан≥ кризи, вона хвилюЇтьс€ ≥ б'Їтьс€ п≥д ногою колоса, що њњ розчавлюЇї,Ч писав француз ћасон на початку XIX ст. ћосковський турист Ћевшин (1816) каже: Ђя мушу сказати про ненависть украњнц≥в до великорос≥€н. “и легко можеш у тому переконатис€, бо часто почуЇш, €к вони говор€ть: добрий чолов≥к, а москальї. ≤нший по≠дорожник —б≥тнЇв (1830) зауважуЇ, що сел€ни на —лобожанщин≥ не хот≥ли нав≥ть розум≥ти по-московському, а проњжджих москал≥в зустр≥чали насм≥хами ≥ лайливими п≥сн€ми. ≤. ƒолгорукий (1817) глибше входить у суть справи: Ђќск≥льки € пом≥тив, придивл€ючись ≥ прислухаючись, ”крањна не почуваЇ себе щасливою, незважаючи на вс≥ благодат≥ природи. ѕол≥тичне сонце њњ не так гр≥Ї, €к небесне св≥тло. ¬она змучена, терпить р≥зн≥ т€гар≥ ≥ почуваЇ повн≥стю втра≠чену свободу колишн≥х в≥к≥в. Ќар≥канн€ глухе, але майже загальнеї. Ќ≥мецький досл≥дник …оган √еорг  оль (1841) пом≥тив т≥ сам≥ про€ви: Ђ¬≥драза украњнц≥в до москал≥в, њх гнобител≥в, така велика, що це можна назвати ненавистю. ÷€ ненависть радше зростаЇ, €к послаблюЇтьс€ї. јле серед розбитт€ ≥ розчаруванн€, в €кому пере≠бувала ”крањна,  оль добачав творч≥ елементи, що повинн≥ були в майбутньому ви€витис€. ЂЌема найменшого сумн≥ву, що колись велетенське т≥ло –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ розпадетьс€ ≥ ”крањна стане знову в≥льною ≥ незалежною державою. ÷ей час наближаЇтьс€ повол≥, але неухильно. ”крањнц≥ с нац≥€ з власною мовою, культу≠рою та ≥сторичною традиц≥Їю. ѕоки що ”крањна роздерта пом≥ж сус≥дами. јле матер≥ал дл€ будови ”крањнськоњ ƒержави лежить го≠товий: коли не сьогодн≥, то завтра з'€витьс€ буд≥вничий, що збудуЇ з цих матер≥ал≥в велику ≥ незалежну ”крањнську ƒержавуї.

≤нтел≥генц≥€. Ќа зм≥ну двор€нству, €ке не змогло п≥дн€ти давньоњ державноњ будови, прийшла нова сусп≥льна група Ч демократична ≥нтел≥генц≥€. ¬она походила здеб≥льшого з м≥щанства, але прича≠лили до нењ осв≥чен≥ одиниц≥ з ≥нших клас≥в Ч з др≥бноњ шл€хти, коза≠к≥в ≥ сел€н, так що вона репрезентувала р≥зн≥ кола громад€нства. ¬ одну ц≥л≥сть з'Їднувала ≥нтел≥генц≥ю вища осв≥та. ÷е був час, коли на украњнських земл€х почали д≥€ти перш≥ ун≥верситети Ч у Ћьвов≥ (1784), в ’арков≥, заснований заходами м≥сцевого двор€н≠ства п≥д проводом ¬.  аразина (1805), в  иЇв≥ (1834), дал≥ л≥цењ у Ќ≥жин≥,  рем'€нц≥ та ќдес≥ ≥ ц≥лий р€д середн≥х шк≥л; досить багато молод≥ в≥дв≥дувало рос≥йськ≥ ун≥верситети, а дехто шукав осв≥ти в «ах≥дн≥й ™вроп≥. –озвинулас€ наукова л≥тература; не зва≠жаючи на гостру цензуру, в ”крањну проникали нов≥ ≥дењ з «аходу. Ќова ≥нтел≥генц≥€ не в≥дкидала давн≥х пол≥тичних ≥ культурних традиц≥й, але вважала њх за недостатн≥ дл€ своЇњ епохи ≥ шукала нових шл€х≥в.

√оловна ≥де€, з €кою виступило нове покол≥нн€, була Ч пол≥≠тичн≥ ≥ культурн≥ стремл≥нн€ оперти на народ, на народну масу. ÷е не був погл€д ц≥лком новий: вже в минулих часах, за сел€нських повстань, на —≥ч≥, в гайдамаччин≥ сильно пробивалос€ переконанн€, що влада повинна належати не до панства-старшини, а до черн≥; ≥деологами таких погл€д≥в були Ѕрюховецький, ѕетрик ≤ваненко, р≥зн≥ запор≥зьк≥ кошов≥. Ќова ≥нтел≥генц≥€, що не була вже зв'€зана з двор€нством, а часто походила з соц≥альних низ≥в, прийн€ла так≥ гасла до своЇњ програми. ѕрийн€ла њх тим б≥льше, що так≥ сам≥ погл€ди набули пан≥вного значенн€ на «аход≥, починаючи в≥д вели≠коњ революц≥њ, а також романтизм поставив народну масу в центр своњх зац≥кавлень. ≤нтел≥генц≥€ звернулас€ до народу, шукаючи в ньому джерел св≥домост≥ ≥ нац≥ональноњ сили.

ƒосл≥дженн€ народноњ культури. ћолод≥ ентуз≥асти-романтики знайомилис€ з народн≥м житт€м через мандр≥вки та екскурс≥њ. ѕро це писав ћикола  остомар≥в*: Ђѕочинав € робити етногра≠ф≥чн≥ екскурс≥њ з ’аркова по сус≥дн≥х селах, по шинках, що за тих час≥в були справжн≥ми народними клубами. я слухав опов≥дань ≥ розмов, записував слова ≥ вислови, втручавс€ до бес≥ди, розпиту≠вав про народне житт€-бутт€, записував зв≥стки, що њх мен≥ до≠ставл€ли, ≥ казав сп≥вати соб≥ п≥сень. Ќа все те € не жал≥в гро≠шей Ч ≥ €к не давав њх просто в руки, то годував ≥ поњв своњх розмовц≥вї.

“ак тогочасна ≥нтел≥генц≥€ вс≥ма силами намагалас€ з'Їднатис€ з народом. јле цих перших досл≥дник≥в мало ц≥кавило економ≥чне ≥ соц≥альне житт€ сел€нства,Ч вони звертали увагу т≥льки на народ≠ну словесн≥сть, шукаючи в н≥й джерел дл€ свого погл€ду на св≥т.

Ќародн≥ п≥сн≥, перекази, легенди, приказки вони вважали за без≠ц≥нну скарбницю, в €к≥й збер≥гаютьс€ традиц≥њ давнього минулого, в≥дв≥чн≥ елементи нац≥онального св≥тогл€ду, €к≥ можуть послужити за матер≥ал дл€ будуванн€ нового житт€. « незвичайним запалом визбирували вони залишки народньоњ творчост≥. “од≥ ще жили стар≥ кобзар≥, €к јндр≥й Ўут* ≥ ќстап ¬ересай*, справжн≥ народн≥ барди, що пам'€тали стародавн≥ думи ≥ п≥сн≥; було немало талановитих народних опов≥дач≥в,Ч так що аматори-збирач≥ ≥ науков≥ досл≥д≠ники вертались ≥з своњх екскурс≥й з багатим жнивом. “ак по€вилис€ ц≥нн≥ зб≥рки народн≥х п≥сень ≥ дум ÷ертелЇва*, ћаксимовича*, —резневського*, Ћукашевича*,  ул≥ша* та ≥н. ƒл€ тогочасного покол≥нн€ це було в≥дкритт€ нового св≥ту. ¬идавц≥ ≥ досл≥дники зустр≥чали народню творч≥сть з незвичайним ентуз≥азмом. ћихайло ћаксимо≠вич, публ≥куючи в 1827 р. свою зб≥рку народних п≥сень, писав у перед≠мов≥: ЂЌастав, здаЇтьс€, час, коли вже сп≥знають справжню ц≥ну народност≥; вже починаЇ зд≥йснюватис€ бажанн€: нехай утворитьс€ поез≥€ справд≥ руська (украњнська)! Ќайкращ≥ наш≥ поети беруть чужоземн≥ твори вже не €к основу ≥ зразок дл€ своњх власних писань, а т≥льки €к пом≥чний зас≥б дл€ повн≥шого розвитку само≠бутньоњ поез≥њ, €ка зродилас€ на р≥дному ірунт≥ ≥ €ку довго заглушу≠вали чужоземн≥ прищепиї. ƒругий видавець народн≥х п≥сень, ÷ертелев, писав у в≥дкритому лист≥: Ђ„и знаЇте, що цю просту поез≥ю € ц≥ню вище, €к б≥льшу частину наших роман≥в, балад ≥ (слухайте, слухайте!) нав≥ть багатьох романтичних наших поемї. Ќародна твор≠ч≥сть, що до того часу була в забутт≥ ≥ погорд≥, неспод≥вано вири≠нула €к найвищий тип мистецтва, що мав бути зразком дл€ нового письменства. ≤ це була поез≥€ саме украњнського народу, того му≠жицького народу, до €кого панство сус≥дн≥х народ≥в ставилос€ з та≠ким презирством. јле тепер настала просто мода на украњнську п≥сню ≥ украњнський побут. ÷е сконстатував молодий √оголь у ѕе≠тербурз≥ в 1820-их роках, де вс≥ ц≥кавилис€ етнограф≥чними та ≥сто≠ричними матер≥алами з ”крањни; а серед польського панства виник≠ли гурти так званих балагул≥в, що намагалис€ свою обстанову влаш≠тувати на мужицький спос≥б ≥ захоплювалис€ народною п≥снею. ѕочуванн€ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ набрали через те барви ви≠сокого ентуз≥азму. Ќе було вже мови про меншоварт≥сть украњнсько≠го народу Ч його творч≥сть запевн€ла йому визначне м≥сце серед ≥нших народ≥в. јле в≥дкривалос€ нове завданн€: ц≥нност≥ минулого використати дл€ новоњ культури. Ќа першому м≥сц≥ сто€ла справа мови. ƒавн≥ш≥ покол≥нн€ не вир≥шили цього питанн€: вагалис€ м≥ж штучною Ђслов'€нськоюї чи макарон≥чною мовою ≥ живою, народньою. “епер доводилос€ перемогти ц≥ сумн≥ви. ÷е не йшло без перешкод.  остомар≥в опов≥даЇ, €к в≥н з уст народу навчивс€ украњнськоњ мови ≥ почав писати по-украњнськи, нав≥ть складати в≥рш≥. Ђ оли € пробував читати моњ твори знайомим украњнц€м, давн≥м моњм товаришам, зустр≥в € дуже неприхильне прийн€тт€; одн≥ висм≥ювали моЇ незнанн€ ≥ вказували на помилки, ≥нш≥ п≥дн≥≠мали на см≥х саму ≥дею писати украњнською мовою. ¬≥дзначу, що јмврос≥й ћетлинський*, що сам п≥зн≥ше писав ≥ друкував по-ук≠рањнськи, був у числ≥ противник≥в моњх ≥дей про украњнське письменство. я не п≥ддававс€ н≥чому ≥, навпаки,Ч огортав мене дедал≥ б≥льший запалї. Ќа допомогу прихильникам народноњ мови при≠йшли вчен≥ ф≥лологи, насамперед ћаксимович ≥ —резневський, що науковими аргументами довели самост≥йн≥сть украњнськоњ мови ≥ виступили проти об'Їдницьких теор≥й ѕогод≥на*. јле найважлив≥≠шим аргументом за народну мову був розвиток письменства.  от≠л€ревський, јртемовський,  в≥тка поклали основи п≥д нову украњнську л≥тературу, що св≥домо ставила соб≥ завданн€ служити на≠ц≥ональн≥й культур≥.

Ќац≥ональне в≥дродженн€ в перш≥ часи мало характер л≥тера≠турний. “огочасна ≥нтел≥генц≥€ бажала в≥днайти загублений зв'€≠зок з народною масою ≥ знайшла його в досл≥дах народного побуту. ¬с€ прац€ йшла в тому напр€м≥, щоб сприйн€ти ≥ привласнити соб≥ те, що нар≥д створив прот€гом минулого. ќдночасно з етногра≠ф≥чними ≥ л≥тературними досл≥дами ≥шли також ≥сторичн≥, €ким початок дали ще осв≥чен≥ двор€ни. “реба було довгого часу на те, щоб надбанн€ давн≥х покол≥нь орган≥чно вросли в новий св≥тогл€д. јле дал≥ прийшло чергове завданн€: зайн€тис€ долею творц€ цих ц≥нностей Ч народноњ маси. ѕоштовхом до цього був ≥ безпосеред≠н≥й контакт з народом, €кий мала ≥нтел≥генц≥€, ≥ демократичн≥ ≥дењ, що напливали з «аходу. ѕристосовуючи своЇ пон€тт€ народност≥ до зах≥дноЇвропейських теор≥й, тогочасн≥ д≥€ч≥ мусили поширити своЇ зац≥кавленн€ з л≥тературно-мистецького пол€ на соц≥альне ≥ пол≥тичне.

“аЇмн≥ орган≥зац≥њ. –еволюц≥йн≥ ≥дењ в –ос≥ю ≥ в ”крањну пере≠носили учасники арм≥й, що в≥дбували походи проти Ќаполеона, ≥ досить численн≥ рос≥йськ≥ ем≥гранти; мала також вплив л≥тература, €ка контрабандою приходила з «аходу. ѕ≥д впливом ≥дей ф≥з≥окра≠т≥в ≥ —м≥та професори ’арк≥вського ”н≥верситету якоб ≥ Ўад ви≠словлювалис€ проти кр≥пацтва; за це твори Ўада спалено.

ѕ≥д зах≥дними впливами поширилос€ в ”крањн≥ масонство. Ќай≠б≥льша масонська ложа була заснована в ѕолтав≥ п≥д назвою ЂЋю≠бов до ≥стиниї (1818); членом њњ був ≤ван  отл€ревський. ќдин з учасник≥в ц≥Їњ лож≥, Ћукашевич*, намагавс€ утворити Ђћалоро≠с≥йське товариствої з метою в≥д≥рвати ”крањну в≥д –ос≥њ ≥ злучити њњ з ѕольщею, але не знайшов прихильник≥в своњх нам≥р≥в. ¬ той же час ви≠никла в  иЇв≥ ложа Ђќб'Їднаних слов'€нї, до €коњ належали здеб≥льша польськ≥ пом≥щики ≥ рос≥йська ≥нтел≥генц≥€; менш≥ пров≥нц≥альн≥ лож≥ Ч в ∆итомир≥,  рем'€нц≥, –афал≥вц≥ на ¬олин≥ Ч мали ц≥лком польський характер ≥ сто€ли в зв'€зках з польськими повстанчими орган≥зац≥€ми. «рештою лож≥ задовольн€лис€ м≥сти≠цизмом масонських обр€д≥в, мало ц≥кавилис€ сусп≥льними питан≠н€ми, ≥ т≥льки п≥зн≥ше почали проникати туди л≥беральн≥ ≥дењ.

—еред в≥йська в ”крањн≥ поширилас€ революц≥йна рос≥йська орган≥зац≥€ Ђ—оюз благоденств≥€ї, в≥дома п≥зн≥ше п≥д назвою Ђѕ≥вденне товариствої; вона мала своњ ф≥л≥њ в  ам'€нц≥ та ¬асиль≠ков≥ на  ињвщин≥, в “ульчин≥ на ѕод≥лл≥, а п≥зн≥ше до ц≥Їњ орган≥≠зац≥њ приступило Ђ“овариство об'Їднаних слов'€нї, що мало св≥й центр у Ќовоград≥ ¬олинськ≥м. ÷≥ орган≥зац≥њ ставили соб≥ за мету по≠валити абсолютизм шл€хом в≥йськового перевороту ≥ створити республ≥ку; вони домагалис€ знесенн€ кр≥пацтва, €ке вважали Ђсправою ганебною, противною людству, р≥вних прав дл€ вс≥х, повноњ свободи господарського розвитку. Ќац≥ональним питанн€м вони не надава≠ли значенн€; теоретик цього руху, ѕестель*, у своњй Ђ–уськ≥й прав≠д≥ї виступав €к прихильник централ≥зац≥њ, засуджував федерал≥зм, а населенн€ ”крањни вважав за Ђистинных росс≥€нї. “ак само Ђ“о≠вариство об'Їднаних слов'€н*, хоч ≥ говорило про федерац≥ю сло≠в'€нських демократичних республ≥к, проте не згадувало н≥ про ук≠рањнц≥в, н≥ про б≥лорус≥в. ” грудн≥ 1825 р. прихильники цих товариств викликали у ѕетербурз≥ повстанн€, зване повстанн€м декабрист≥в, €ке ск≥нчилос€ невдачею. ƒо повстанн€ приЇднавс€ також черн≥≠г≥вський полк, що сто€в у ¬асильков≥, але ≥нш≥ в≥йськов≥ частини до руху не пристали, ≥ повстанц≥в розбили. ÷€ перша революц≥йна орган≥зац≥€ в ”крањн≥ мала рос≥йський характер ≥ не виходила поза в≥йсько, так що не набула вплив≥в на украњнське громад€нство. “ак само не здобуло соб≥ прихильник≥в в ”крањн≥ польське повстан≠н€ 1830Ч31 pp.; хоч намагалос€ революц≥йними кличами пот€гну≠ти за собою ≥ украњнц≥в; сел€нство вважало повстанн€ справою пом≥щик≥в ≥ не сп≥вчувало повстанц€м.

јле гн≥т абсолютизму ≥ нестерпне соц≥альне становище сел€н≠ськоњ маси створювали атмосферу, спри€тливу дл€ революц≥йних рух≥в. ќдиниц≥, захоплен≥ демократичними ≥де€ми, вход€ть у нар≥д ≥ починають вести революц≥йну пропаганду. ќдним ≥з перших ≥нтел≥гент≥в-демократ≥в був —емен ќл≥йничук*, що походив ≥з кр≥пацькоњ родини на ѕод≥лл≥, без в≥дома пана вчивс€ у ¬≥нницьк≥й г≥мназ≥њ ≥ п≥дробленими документами став учителювати. ¬≥н в≥дбував манд≠р≥вки по ц≥лому ѕравобережж≥, досл≥джував народний побут ≥ в своњх мемуарах змалював жахливе житт€ кр≥пак≥в. ¬≥н також допо≠магав сел€нам в њх справах, складаючи дл€ них р≥зн≥ проханн€, ≥ поширював м≥ж народом революц≥йн≥ погл€ди.  ≥нець-к≥нцем в≥н був заарештований ≥ за наказом ћиколи ≤ покараний шл≥ссельбурзь≠кою фортецею, де й зак≥нчив житт€ (1852).

 ирило-ћефод≥њвське братство. ѕершою п≥дп≥льною орган≥зац≥Їю з украњнським характером було  ирило-ћефод≥њвське братство. «аснував його в  иЇв≥ коло 1845 р. гурт молодих учених ≥ письмен≠ник≥в п≥д проводом ћиколи √улака* ≥ ћиколи  остомарова, а дал≥ вв≥йшов до нього Ўевченко. ÷е був кв≥т тогочасноњ ≥нтел≥генц≥њ, люди з широкою осв≥тою ≥ науковими ≥нтересами, перейн€т≥ ≥де€ми романтизму ≥ демократ≥њ. ¬они св≥домо поставили соб≥ завданн€ дати громад€нству нову пол≥тичну програму. ”крањнську справу вони п≥д≥ймали сп≥льно з долею ≥нших слов'€нських народ≥в; бажаючи створити об'Їднанн€ вс≥х слов'€н, в €кому кожний нар≥д творив би свою державу ≥ мав змогу в≥льно розвивати свою культуру. ¬с≥х мали зобов'€зувати демократичн≥ засади р≥вност≥, свободи, рел≥г≥й≠ноњ толеранц≥њ. ќсобливий натиск клали на визволенн€ сел€нства з кр≥пацтва. ѕередумовою нового ладу було знищенн€ абсолютиз≠му, ≥ братство вважало боротьбу з царатом за своЇ перше завданн€. ” слов'€нському об'Їднанн≥ пров≥дне м≥сце мала займати ”крањна. Ћ≥тературний ман≥фест братства, Ђ ниги бит≥€ украњнського на≠родуї, визначав ”крањн≥ мес≥€н≥стичне завданн€ в майбутньому св≥т≥: Ђ≤ встане ”крањна з своЇњ могили ≥ знову озветьс€ до вс≥х бра≠т≥в своњх —лов'€н, ≥ почують крик њњ, ≥ встане —лов'€нщина, ≥ не позостанетьс€ н≥ цар€, н≥ царевича, н≥ цар≥вни, н≥ кн€з€, н≥ графа, н≥ герцога, н≥ с≥€тельства, н≥ превосходительства, н≥ пана, н≥ бо€рина, н≥ кр≥пака, н≥ холопа Ч н≥ в ћосковщин≥, н≥ в ѕольщ≥, н≥ в ”крањн≥, н≥ в „ех≥њ, н≥ у ’орутан, н≥ у —ерб≥в, н≥ у Ѕолгар. ≤ ”крањна буде неподлеглою –≥чч≥ ѕосполитою в союз≥ —лов'€нськ≥м. “од≥ скажуть вс≥ €зики, показуючи рукою на те м≥сто, де на карт≥ буде намальо≠вана ”крањна: Ђќт камень, него же не брегоша зиждущ≥њ, той бисть во главу угла!ї

јле  ирило-ћефод≥њвське братство не встигло зд≥йснити своњ нам≥ри. ≤н≥ц≥атори орган≥зац≥њ ще не вийшли з кола теоретичних дискус≥й, коли њх заарештували ≥ заслали. ўо ≥дењ братства все-таки глибоко вв≥йшли у св≥тогл€д тогочасноњ ≥нтел≥генц≥њ, це була заслуга поез≥й Ўевченка.

Ўевченко. Ўевченко вв≥йшов до Ѕратства п≥зно ≥ збер≥г у ньому своњ окрем≥, самост≥йн≥ погл€ди. —воњм талантом в≥н переростав ≥нших братчик≥в ≥ в≥д початку справл€в на них сильне враженн€ своњм полум'€ним словом. “е, що ≥нш≥ намагалис€ вкласти у параграфи статут≥в, в≥н кидав у €скравих, огненних образах своЇњ поез≥њ. ¬≥н, син сел€нина-кр≥пака, внук гайдамаки, вин≥с ≥з своЇњ батьк≥вщини, «венигородщини, глибок≥ традиц≥њ боротьби за волю ≥ не менш жа≠гуч≥ бажанн€ новоњ вол≥. “ам, на краю степ≥в, де жив≥ були ще спо≠мини про козаччину, де сп≥вали думи про ’мельницького, де ще доживали в≥ку очевидц≥  ол≥њвщини, де в≥д непам'€тних час≥в ≥шли кривав≥ боњ,Ч Ўевченко ≥нстинктивно зрозум≥в минуле, що дозвол€≠ло йому мати св≥й власний погл€д на давн≥ часи ≥ под≥њ. ƒл€ нього природний був ентуз≥азм щодо «апор≥жж€,Ч так само, €к ненависть до польськоњ шл€хти ≥ нех≥ть до царату ≥ нових пан≥в. ¬ його душ≥ завжди Їдналис€ в нерозривну ц≥л≥сть прагненн€ по≠л≥тичноњ вол≥ з соц≥альною боротьбою. як н≥хто ≥нший, в≥н знав злидн≥, нужду ≥ упокоренн€ сел€нина-кр≥пака ≥ з ус≥Їю м≥ццю своЇњ палкоњ душ≥ домагавс€ знищенн€ лиха. як спадщину по давн≥х ге≠роњчних покол≥нн€х, в≥н збер≥г зрозум≥нн€ щодо активних виступ≥в, справжньоњ в≥дкритоњ боротьби, коли ≥нш≥ його сучасники готов≥ були обмежитис€ самою л≥тературною пропагандою, то в≥н своЇ Ђкайдани порв≥теї розум≥в досл≥вно. Ўевченко ген≥Їм своњм випе≠реджав епоху; його слова справд≥ належали не т≥льки сучасникам, але й Ђненародженимї. ¬≥н вир≥шував не поточн≥ питанн€, а в≥чн≥ проблеми, с€гав до самих основ нац≥онального бутт€. “ому його Ђ обзарї був дл€ вс≥х украњнських покол≥нь в≥чно св≥жим джере≠лом самоп≥знанн€ ≥ натхненн€.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 796 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—ложнее всего начать действовать, все остальное зависит только от упорства. © јмели€ Ёрхарт
==> читать все изречени€...

1976 - | 1887 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.04 с.