Формування політичних партій на західно­українських землях

Уже на попередньому етапі розвитку націо­нально-визвольного руху на західноукраїн­ських землях були створені сприятливі умови для консолідації та організаційного оформ­лення політичних партій, що мали прийти на зміну недостатньо згуртованим народовцям і москвофілам.

Русько-Українська радикальна партія

У жовтні 1890 року в Галичині під впливом революційно-демократич­них ідей М. Драгоманова ліве крило західноукраїнського національного руху оформилося в Русько-Українську радикальну партію (РУРП). її фун­даторами були «ветерани» радикалів Іван Франко та Михайло Павлик. Новостворена політична партія була фактично першою на українських землях — як західних, так і східних.

На організаційних зборах РУРП була ухвалена партійна програма, що ґрунтувалася на принципах наукового соціалізму.

У програмі-мінімумі РУРП окреслено її найближчі завдання:

• досягнення матеріального добробуту трудящих;

• усунення всякої експлуатації;

• проведення реформ, спрямованих на економічне піднесення краю.

У програмі-максимумі декларувалося прагнення радикалів до встанов­лення колективної організації праці й колективної власності на засоби ви­робництва еволюційним шляхом.

У національному питанні програма РУРП не ставила за мету досяг­нення державної самостійності України, а пропонувала лише запровадження в Австро-Угорщині «правдивого автономізму», що забезпечував би якнайкращий культурний і національний розвиток краю і народнос­тей, які тут проживали.

Однак у цілому національна частина програми Русько-Української радикальної партії була досить обмеженою, тому її цілком справедливо піддавали гострій критиці «молодші» ра­дикали, які вважали себе справжніми й послідовними марксистами і пропонували відразу боротися за створення Української держави в складі Австрійської федерації.

У 1895 році один з лідерів «молодших» радикалів Юліан Бачинський опублікував свою працю «Україна irredenta» («Україна уярмлена»), у якій на підставі аналізу еко­номічного розвитку виявив суперечності, що заважають вільному розвиткові українського народу, і дійшов висновку, що по­літична самостійність України є необхід­ною передумовою її економічного та культурного піднесення та й узагалі передумовою самої можливості її існування.

Урахувавши критичні зауваження молодшої частини радикалів, з'їзд Русько-Української радикальної партії в 1895 році докорінно «націона­лізує» свою програму, проголошуючи, що в дальшій перспективі найпов­ніше реалізувати соціалізм можна лише в межах незалежної Української держави, а в близькій перспективі — у цілком автономній українській провінції Австро-Угорщини.

Українська соціал-демократична партія

У вересні 1899 року частина радикально налаштованих членів РУРП, що вийшла з партії, створила окрему Українську соціал-демократичну партію (УСДП). Лідерами її були М. Ганкевич, С. Вітик, Ю. Бачинський та ін.

У програмній статті першого номеру друкованого органу УСДП «Воля», виданому в 1900 році, зазначалося: «Щоби міжнародна єдність проле­таріату розвинулася вповні, треба, аби кожний народ був паном у своїй хаті». А далі наголошувалося: «Наша ціль є вільна держава українського люду — Українська Республіка».

Персоналії

Юліан Бачинський (1870 - після 1934)

Український громадський діяч. Публіцист. Член Української радикальної партії, а і 1898 р. — Української соціал-демократичної партії. У 1918 р. входив до складу Української національної ради ЗУНР — ЗО УНР. З 1919 р. — представник УНР у Вашингтоні. У 20-х роках повернувся до України. Працював у редакції «Української Радянської Енциклопедії». У 1934 р. заарештований і засланий. Подальша доля невідома. (За «Довідником з історії України»)

УСДП засновувалася як складова частина австрійської соціал-демо­кратії, у програмі якої тези про право націй на самовизначення не було. Австрійська соціал-демократична партія (АСДП) вимагала тільки пе­ребудови Австро-Угорщини на засадах територіальної та культурно-національної автономії. Потребу збереження Австро-Угорської держави соціал-демократи мотивували загрозою Європі з боку Російської імперії. Тому національну програму АСДП з'їзд Української соціал-демократичної партії, який відбувся 1903 року, змушений був визнати для себе обов'язковою.

Лідери УСДП водночас підкреслювали історичну необхідність побудови в перспективі незалежної соборної Української держави, що, у свою чергу, зумовлювало потребу активізації виховної роботи серед українських робітників. У зв'язку із цим виник конфлікт між УСДП та польською соціал-демократією, керівники якої забороняли українським соціал-демократам вести пропагандистську роботу серед галицьких робітників, уважаючи їх в основній масі поляками.

У 1907 році УСДП, усупереч позиції польських соціал-демократів, ви­сунула вимогу поділу Галичини на українську та польську автономні час­тини, що могло б стати першим кроком до створення української націо­нальної державності. Усередині партії значно посилилося самостійниць­ке крило, очолюване В. Левинським, представники якого з 1909 року почали засновувати окремі від Польської партії соціал-демократів по­літичні організації міських робітників, унаслідок чого конфлікт з поля­ками ще більше загострився.

Позиція УСДП з національного питання на початку XX ст. помітно впливала на діяльність інших партій, зокрема Революційної української партії (РУП), яка виникла на українських землях, що входили до складу Російської імперії. Таких самих програмних засад дотримувалися й буко­винські Радикальна партія (1906 рік) та Національно-демократична пар­тія (1907 рік). З їх появою вимога самостійності України стала головним гаслом національного руху й на Буковині.