Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


 ирило-ћефод≥њвське братство




Ќа початку 40-х pp. XIX ст. центром украњнського нац≥онально-виз≠вольного руху став  ињв. —туденти та молод≥ викладач≥ ун≥верситету св. ¬олодимира орган≥зували таЇмний гурток Ђ ињвська молодаї, поста≠вивши за мету спри€ти розвитков≥ духовних сил украњнськоњ нац≥њ та зв≥льненню сел€н з кр≥пацтва. Ќа своњх зас≥данн€х гуртк≥вц≥ обговорюва≠ли майбутнЇ ”крањни, вивчали прац≥ французьких ф≥лософ≥в-утоп≥ст≥в —ен-—≥мона, ‘ур'Ї, ц≥кавилис€ процесами в≥дродженн€ в пол€к≥в, чех≥в,

¬асиль Ѕ≥лозерський (1825-1899)

”крањнський громадсько-пол≥тич≠ний ≥ культурний д≥€ч, журнал≥ст, на≠родивс€ на хутор≥ ћотрон≥вц≥ на „ер≠н≥г≥вщин≥. ¬ищу осв≥ту здобув у 1843Ч 1846 pp. у  ињвському ун≥верситет≥ св. ¬олодимира. ” 1846Ч1847 pp. був учителем ѕетровського кадетського корпусу в ѕолтав≥. –азом з ћ.  осто≠маровим ≥ ћ. √улаком виступив орга≠н≥затором  ирило-ћефод≥њвського братства. Ѕрав участь у створенн≥ Ђ—та≠туту —лов'€нського братства св.  ири≠ла ≥ ћефод≥€ї. Ѕув автором Ђ«апис≠киї Ч по€снень до статуту братства. –озвинув ≥дењ христи€нського соц≥а≠л≥зму. ¬иступав за об'Їднанн€ вс≥х слов'€нських народ≥в у республ≥кан≠ську федерац≥ю, у €к≥й пров≥дну роль в≥дводив ”крањн≥. ” 1847 роц≥ був за≠арештований ≥ засланий в ќлонецьку губерн≥ю п≥д нагл€д пол≥ц≥њ. —лужив у ѕетрозаводському губернському уп≠равл≥нн≥. ” 1856 роц≥ ¬. Ѕ≥лозерського зв≥льнили, п≥сл€ чого в≥н жив у ѕетер≠бурз≥. ” 1861 Ч 1862 pp. працював ре≠дактором Ђќсновиї, згодом служив у ¬аршав≥. ” цей час п≥дтримував зв'€з≠ки з √аличиною. ќстанн≥ роки свого житт€ пров≥в на хутор≥ ћотрон≥вц≥, де й помер 1899 року. («а Ђƒов≥дником з ≥стор≥њ ”крањниї)

хорват≥в, серб≥в, болгар, словак≥в та словенц≥в ≥ мр≥€ли, Ђщоб ус≥ слов'€ни стали добрими бра≠тамиї ≥ Ђбрат з братом обн€лис€ ≥ проговорили слово тихоњ любов≥ во в≥ки ≥ в≥киї.

” 1846 роц≥ гурток поступово оформивс€ в нелегальне товариство, €ке назвали  ирило-ћефод≥њвським братством. —ама назва Ђбратствої й обранн€ за своњх патрон≥в св€тих брат≥в-просв≥тител≥в слов'€н указували на його характер. ” ньому не було представник≥в аристократ≥њ. „ленами  ирило-ћефод≥њвського братства були вчен≥, письменники, студенти в≥ком в≥д 19 до 30 рок≥в Ч усього 12 ос≥б.

÷≥лком природно, що такий склад гуртка в≥д≠бивс€ й на його ≥деолог≥чних засадах. Ѕратчики мр≥€ли про те, що настане час, коли вс€ —лов'€н≠щина встане ≥ Ђне залишитьс€ в н≥й н≥ цар€, н≥ царевича..., н≥ кн€з€, н≥ графа, н≥ герцога..., н≥ пана, н≥ бо€рина, н≥ холопа...ї.

ќрган≥заторами товариства виступили найак≠тивн≥ш≥ представники кињвськоњ молод≥: профе≠сор ун≥верситету ћикола  остомаров, студент, а згодом учитель ѕолтавського кадетського кор≠пусу ¬асиль Ѕ≥лозерський, службовець канце≠л€р≥њ генерал-губернаторства ћикола √улак, ви≠кладач г≥мназ≥њ, етнограф ≥ письменник ѕанте≠леймон  ул≥ш ≥ вже добре знаний у той час поет “арас Ўевченко.

“. Ўевченко критично ставивс€ до пом≥ркова≠ноњ ≥деолог≥њ та програми товариства, тому в≥н згуртував навколо себе радикально налаштова≠них член≥в, €к≥ под≥л€ли його революц≥йно-демократичн≥ погл€ди. ѕом≥рковану б≥льш≥сть орган≥зац≥њ очолювали ћ.  остомаров ≥ ѕ.  ул≥ш. Ѕратство п≥дтримувало зв'€зки майже ≥з сотнею симпатик≥в.

ќсновн≥ статутн≥ та програмн≥ положенн€  ирило-ћефод≥њвського братства були сформу≠льован≥ у двох документах Ч Ђ—татут≥ —ло≠в'€нського товариства св.  ирила ≥ ћефод≥€ї, п≥дготовленому ¬. Ѕ≥лозерським з урахуванн€м думок братчик≥в, та Ђ«акон≥ Ѕожому, або  низ≥ бутт€ украњнського народуї, написаному ћ.  ос≠томаровим. √оловною метою своЇњ д≥€льност≥  ирило-ћефод≥њвське братство вважало утвер≠дженн€ на засадах христи€нства нац≥онально-державноњ незалежност≥ ”крањни з демократичним ладом на вз≥рець —получених Ўтат≥в јмерики або ‘ранцузькоњ –еспубл≥ки в конфедеративно≠му союз≥ таких самих незалежних держав. ѕро≠в≥дна роль у майбутн≥й конфедерац≥њ в≥дводилас€ ”крањн≥.  ињв мав стати столицею цього держав≠ного утворенн€.

” програмних документах товариства р≥зко за≠суджувалис€ гнобител≥, цар≥ й пани, под≥л сус≠п≥льства на стани, визиск б≥дних людей багатими, насильство й колон≥альний гн≥т. Ќаголошувало≠с€, що ”крањна в≥ддавна прагнула свободи, спра≠ведливост≥, р≥вност≥ вс≥х людей: Ђ≤ не любила ”крањна н≥ цар€, н≥ пана, а скомпонувала соб≥ ко≠зацтво, Їсть то ≥стеЇ братство...ї.  озацтво мало стати т≥Їю сусп≥льною силою, €ка повела б укра≠њнський народ до заможного й щасливого житт€, свободи й незалежност≥, власноњ державност≥.

” статут≥ братства м≥стилос€ й таке досить ра≠дикальне положенн€: Ђ“овариство буде дбати за≠ран≥ про викор≥ненн€ рабства ≥ будь-€кого прини≠женн€ б≥дних клас≥в, а водночас ≥ про повсюдне поширенн€ грамотност≥ї. ѕод≥бн≥ ≥дењ висувала свого часу ще Ђ–уська правдаї ѕ≥вденного това≠риства декабрист≥в. ќсновн≥ положенн€ статуту перекликалис€ й з програмними документами

ћикола √улак (1822-1899)

”крањнський громадсько-пол≥тичний д≥€ч, педагог ≥ вчений. ѕоходив ≥ двор€нськоњ родини «олотон≥ського пов≥ту на ѕолтавщин≥. ” 1843 роц≥ за к≥нчив юридичний факультет ƒерптського (“артуського) ун≥верситету. ” 1844 роц≥ здобув науковий ступ≥нь кандидата права. ѕрот€гом 1845Ч1847 pp. служив у канцел€р≥њ кињвського ≥ волинського генерал-губернатора. ” грудн≥ 1845 Ч с≥чн≥ 1846 pp. разом з ћ.  остомаровим та ¬. Ѕ≥лозерським заснував  ирило-ћефод≥њвське братство. 18 березн€ 1847 року був за арештований ≥ ув'€знений у Ўл≥ссельбурзьк≥й фортец≥, де перебував до 1850 року. ѕ≥д час сл≥дства тримавс€ особливо мужньо, в≥дмовившись давати св≥дченн€ й назвати будь-кого з учасник≥в братства. ” 1850Ч1855 рр, перебував п≥д нагл€дом пол≥ц≥њ в ѕер м≥. « 1859 року працював викладачем математики, природничих наук та ≥стор≥њ в навчальних закладах ќдеси,  ерч≥,  утањс≥, “б≥л≥с≥. ћ. √улаков≥ на лежать прац≥ з ≥стор≥њ, математики, ф≥лософ≥њ, юриспруденц≥њ, переклади з грузинськоњ ≥ азербайджанськоњ л≥тератур. ѕомер у ™лисаветпол≥ (тепер √€нджа, јзербайджан). («а Ђƒов≥дником з ≥стор≥њ ”крањниї)

“овариства об'Їднаних слов'€н Ч обстоювалос€ народне правл≥нн€, р≥в≠н≥сть громад€н, Ђзагальний слов'€нський собор з представник≥в ус≥х пле≠менї тощо.

ѕрактична д≥€льн≥сть член≥в  ирило-ћефод≥њвського братства була ба≠гатогранною, вони поширювали своњ програмн≥ документи, твори “. Ўев≠ченка, пропагували своњ ≥дењ в ун≥верситет≥, в≥йськових училищах та ≥н≠ших навчальних закладах  иЇва.

ѕро≥снувало товариство недовго (близько 14 м≥с€ц≥в). ”насл≥док доносу студента ќ. ѕетрова його кер≥вники й пров≥дн≥ члени були заарештован≥ й заслан≥ до р≥зних м≥ст ™вропейськоњ –ос≥њ. “раг≥чною була дол€ “. Ўев≠ченка Ч людини, у €к≥й цар та його чиновники вбачали найнебезпечн≥шого учасника товариства. …ого в≥ддали в солдати на 10 рок≥в ≥ заслали до ќренбурга. —ам ћикола ≤ дописав до вироку таке: Ђ...п≥д суворим нагл€≠дом ≥ забороною писати й малюватиї.

—творенн€ братства було першою, хоч ≥ невдалою, спробою ≥нтел≥генц≥њ перейти в≥д культурницького до пол≥тичного етапу нац≥онального розвит≠ку; воно привернуло до себе увагу царського ур€ду, €кий уважав потен≠ц≥йно небезпечним невпинне зростанн€ св≥домост≥ украњнц≥в; л≥кв≥дац≥€ товариства дала поштовх до р≥шучого наступу антиукрањнських сил ≥ озна≠менувала початок тривалоњ, невпинноњ боротьби украњнськоњ демократич≠ноњ ≥нтел≥генц≥њ проти рос≥йського царату.

–озправа рос≥йського царизму над членами  ирило-ћефод≥њвського братства тимчасово загальмувала дальший розвиток нац≥онально-виз≠вольного руху в ”крањн≥. ѕ≥сл€ смерт≥ ћиколи ≤ ≥ де€ких пол≥тичних по≠слаблень з боку його наступника ќлександра II поступово актив≥зувалас€ д≥€льн≥сть украњнських нац≥онально-демократичних сил. ѕ≥сл€ царськоњ амн≥ст≥њ 1855 року повернулис€ ≥з засланн€ кер≥вники  ирило-ћефод≥њв≠ського братства ¬асиль Ѕ≥лозерський, ћикола  остомаров, ѕантелеймон  ул≥ш, до €ких згодом приЇднавс€ й “арас Ўевченко. ћ≥сцем свого по≠ст≥йного перебуванн€ й наступноњ д≥€льност≥ вони обирають —анкт-ѕетер≠бург, де сусп≥льна атмосфера була трохи легшою, н≥ж у пров≥нц≥њ.

”крањнська громада

—толиц€ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ фактично стала одним з головних духовних центр≥в наступного етапу украњнського нац≥онального в≥дродженн€ XIX -початку XX ст. —аме тут була заснована так звана ”крањнська громада, €ка на початку свого ≥снуванн€ об'Їднувала не≠велику к≥льк≥сть св≥домих украњнц≥в. Ќа в≥дм≥ну в≥д братчик≥в, громад≥вц≥ проводили свою д≥≠€льн≥сть не в пол≥тичному, консп≥ративному, а в культурно-просв≥тницькому, легальному на≠пр€мку. ¬они в≥дмовилис€ в≥д широких, не≠ос€жних пол≥тичних план≥в ≥ мр≥й, зосередивши головну увагу на актуальних та першор€дних завданн€х. ќдним з таких завдань було збере≠женн€ й подальший розвиток молодоњ украњн≠ськоњ нац≥ональноњ культури.

« ≥н≥ц≥ативи ѕ.  ул≥ша громад≥вц≥ налагодили в ѕетербурз≥ видавництво украњнських книжок. —аме тут друкувалис€ антикр≥посницьк≥ в≥рш≥ “. Ўевченка, пов≥ст≥ молодоњ украњнськоњ пись≠менниц≥ ћ. ¬≥л≥нськоњ (ћарка ¬овчка), твори √.  в≥тки-ќснов'€ненка, ≤.  отл€ревського, ѕ.  у≠л≥ша, нотн≥ записи украњнських п≥сень. Ќа по≠чатку 1861 року, завд€ки зусилл€м ¬. Ѕ≥лозерського, вийшов украњнський щом≥с€чник Ђќсно≠ваї, засновниками €кого були заможн≥ украњнц≥ ¬асиль “арновський ≥ √ригор≥й •алаіан.

ѕрот€гом короткого пер≥оду свого ≥снуванн€ Ђќсноваї виступала засобом сп≥лкуванн€, збу≠джувачем нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, розкиданоњ по вс≥й –ос≥йськ≥й ≥мпе≠р≥њ. ¬ Ђќснов≥ї з'€вл€Їтьс€ низка статей, при≠св€чених першор€дним ≥деолог≥чним проблемам. “ут була вперше надрукована прац€ ћ.  остома≠рова про Ђдв≥ руськ≥ народност≥ї, у €к≥й автор намагавс€ схарактеризувати особливост≥ украњн≠ського етносу, його принципову в≥дм≥нн≥сть в≥д рос≥€н, захищав самост≥йн≥сть украњнськоњ л≥те≠ратури. Ќа стор≥нках Ђќсновиї в≥домий укра≠њнський ф≥лолог ѕавло ћитецький виступив проти великодержавноњ, в≥дверто антиукрањнськоњ

√ригор≥й •алаіан (1819-1888)

¬≥домий украњнський громадський д≥€ч. ѕоходив з≥ старовинного козацького роду „игиринщини, у волод≥нн≥ €кого були велик≥ маЇтки на ѕолтавщин≥ та „ерн≥г≥вщин≥. Ѕув особисто знайомий з “. Ўевченком, ћ. ћаксимовичем, ѕ.  ул≥шем та ¬. јнтонови чем. ” 1857 роц≥ видав зб≥рник Ђёжноруськ≥ п≥сн≥ з голосамиї, згодом в≥дкрив у с. —окиринц€х першу в ”к≠рањн≥ сел€нсько-позикову ощадну касу, створив музей украњнського народного побуту. ” 1871 роц≥ заснував у  иЇв≥ приватний навчальний заклад Ч  олег≥ю ѕавла •алаіана. «а його ≥н≥ц≥≠ативою та при матер≥альн≥й допомоз≥ в 1874 роц≥ була в≥дкрита г≥мназ≥€ в ѕрилуках, трохи п≥зн≥ше Ч рем≥снич≥ училища в ≤чн€нському й ѕрилуцькому пов≥тах, багато народних шк≥л. ѕрот€гом 1873Ч1875 pp. і. •алаіан очолював ѕ≥вденно-«ах≥дний в≥дд≥л –ос≥йського географ≥чного товариства, матер≥ально п≥дтримував украњнськ≥ виданн€, дбав про розвиток украњнськоњ арх≥≠тектури, хорового мистецтва й театру. « 1882 року став членом ƒержавноњ ради, де в≥дстоював ≥нтереси украњнських сел€н. («а Ђƒов≥дником з ≥стор≥њ ”крањниї)

ѕавло ∆итецький (1836-1911)

¬идатний украњнський ф≥лолог ≥ фольклорист, д≥йсний член Ќаукового товариства ≥м. “. Ўевченка, член-кореспондент ѕетербурзькоњ јЌ. Ќаро≠дивс€ в м.  ременчуц≥. ” 1864 роц≥ за≠к≥нчив ≥сторико-ф≥лолог≥чний факуль≠тет  ињвського ун≥верситету. ѕрот€гом 1864Ч1867 pp. викладав рос≥йську мо≠ву в  ам'€нець-ѕод≥льськ≥й г≥мназ≥њ, зго≠дом Ч у навчальних закладах  иЇва, а в 1880-1882 pp. Ч у ѕетербурзько≠му ун≥верситет≥. 1882 року повернувс€ до  иЇва, де став активним учасником украњнського пол≥тичного руху, членом кињвськоњ Ђ√ромадиї, сп≥вроб≥тником Ђ иевской стариныї. …ого перу нале≠жать так≥ прац≥: Ђќпис ѕересопницького рукопису XVI ст.ї (1876 р≥к), ЂЌа≠рис звуковоњ ≥стор≥њ малоруського нар≥чч€ в XVII ≥ XVIII ст.ї (1889 р≥к), ЂЋ≥тературна д≥€льн≥сть ≤. ¬ишенськогої (1890 р≥к), Ђƒумки про малоруськ≥ народн≥ думиї (1893 р≥к), Ђѕро пере≠клади ™вангел≥€ украњнською мовоюї (1905 р≥к), ЂЌарис ≥стор≥њ украњнськоњ мови в XVII ст.ї (1914 р≥к) та ≥н. ѕ. ∆итецький помер у  иЇв≥ в 1911 роц≥. («а Ђƒов≥дником з ≥стор≥њ ”крањниї)

концепц≥њ рос≥йського академ≥ка ћихайла ѕогод≥на, €кий намагавс€ обірунтувати думку про виключно рос≥йську добу  ињвськоњ –ус≥, до €коњ украњнц≥ н≥бито не причетн≥ узагал≥. ¬≥дстоював думку, що  ињвська –усь Ч це держава украњн≠ського народу, що його культурн≥ традиц≥њ не пе≠реривалис€ в ус≥ часи, а риси украњнськоњ мови на€вн≥ ще в писемних джерелах ’≤≤-’Ў ст.

–озвиваючи традиц≥њ своњх попередник≥в-братчик≥в, громад≥вц≥ 60-х pp. намагалис€ поЇднати нац≥ональну ≥дею з народними прагненн€ми. ѕроте њхнЇ ставленн€ до народних мас зазнало певних зм≥н. Ќова генерац≥€ украњнськоњ пат≠р≥отичноњ ≥нтел≥генц≥њ, на в≥дм≥ну в≥д кирило-мефод≥њвц≥в, ч≥тко усв≥домлювала надзвичайну важлив≥сть ≥ значим≥сть соц≥альних питань, ба≠чила перед собою реальне украњнське село з його б≥дами й бол€ми. “ому громад≥вц≥ ц≥лком св≥до≠мо, з конкретними ц≥л€ми йшли в народ, щоб до≠помогти йому вийти з того т€жкого й принизли≠вого становища, у €кому в≥н перебував.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 679 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

„то разум человека может постигнуть и во что он может поверить, того он способен достичь © Ќаполеон ’илл
==> читать все изречени€...

2272 - | 2083 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.013 с.