Формування національної інтелігенції

Інтелігенція протягом другої половини ХІХ ст. остаточно сформувалася в окрему соціальну групу з власними професій­ними ознаками та правами. Порівняно з іншими регіонами Росії Україна мала досить високий відсоток інтелігенції. На 1897 р. із загальної кількості інтелігенції Росії в Україні працювало: учителів - 22,7%, медичних працівників -19, адвокатів і нотаріусів -22,5, діячів науки, літератури і мистецтва -13,6%.

Суттєво змінився соціальний склад інтелігенції. Якщо раніше вона формувалася переважно з вихідців з дворян, то на початку XX ст. відсоток дворян зменшився до 20-25. Більше стало вихідців з різночинців. Невпинно зростала кількість студентів. Змінювався соціальний склад студентства: зменшилося число вихідців з дворянства і збільшилося вихідців з духовенства, купецтва, інтелігенції, службовців, буржуазії, а також селян і робіт­ників.

Об'єднання більшості українських земель у складі однієї дер­жави мало важливе значення для розвитку загальноукраїнських економічних зв'язків. Незалежно від намірів правителів, всупе­реч шовіністичній політиці російського уряду єдиний економічний простір сприяв відродженню національної свідомості українців на всіх теренах України.

Українській інтелігенції першої половини XIX ст. належить істо­рична заслуга відновлення національної самосвідомості народу. Започатковується національний рух як свідомий рух, спрямова­ний на забезпечення умов вільного розвитку, реалізацію національної ідеї.

У другій половині XIX ст. великого поширення набули ама­торські театри, гуртки та групи. Український театр став настільки популярним в Україні та Росії, що проти урядових заборон висту­пили не лише актори, письменники, а навіть частина чиновництва, в тому числі київський та волинський генерал-губерна­тори. У 1882 р. з ініціативи М. Кропивницького в Єлисаветграді відкрився професіональний театр, який мав тріумфальний успіх. Протягом другої половини 80-х - 90-х років діяло кілька про­відних театральних колективів - Михайла Старицького, Марка Кропивницького, Миколи Садовського - і близько 30 невеликих театральних груп. Вони виступали на сценах не тільки України. Трупа Кропивницького своїми виставами в 1886 р. здобула вели­ку популярність у Петербурзі, а Старицького в 1886І 1887 р. - у Москві. Успішно проходили їх гастролі також у Білорусі, Грузії, Польщі. Трупа Г. Деркача майже 20 років гастролювала по цен­тральних містах Росії, побувала на Уралі, в Сибіру, а в 1893 р. дала виставу в Парижі.

Національне пробудження Східної України

Зовнішні впливи

Пробудження національної свідомості українців почалося наприкінці XVIII ст. і набрало сили в першій половині XIX ст. на Лівобережній і Слобідській Україні, де ще не згасла пам'ять про славні часи Геть­манщини, де концентрувалися високоосвічені інтелектуальні сили.

Важливим фактором національного пробудження стали зовнішні впливи європейського життя. У XVIII-XIX ст. завер­шилося формування національних держав. Відбувається націо­нальне відродження слов'янських народів, перш за все чеського (в боротьбі з німецькою експансією), сербського і болгарського - у боротьбі з османським ігом, розгортається драматична боротьба польського народу за відродження втраченої державності.

Але першопричина лежала глибше - це, по-перше, глибокі історичні корені (спадщина Київської Русі і Гетьманщини), по-друге - динамічна зміна умов життя.

Етапи національного руху

В історії українського національного руху можна виділити три періоди: 1) музейний - збирання історичних документів,

фольклору, старожитностей; 2) куль­турницький - відродження національної мови, активне впрова­дження її в літературу, освіту, театр, започаткування наукового національного мовознавства, фольклористики, історіографії; 3) політичний - створення політичних організацій, одним із зав­дань яких була реалізація самовизначення українського народу.