Інтелігенція протягом другої половини ХІХ ст. остаточно сформувалася в окрему соціальну групу з власними професійними ознаками та правами. Порівняно з іншими регіонами Росії Україна мала досить високий відсоток інтелігенції. На 1897 р. із загальної кількості інтелігенції Росії в Україні працювало: учителів - 22,7%, медичних працівників -19, адвокатів і нотаріусів -22,5, діячів науки, літератури і мистецтва -13,6%.
Суттєво змінився соціальний склад інтелігенції. Якщо раніше вона формувалася переважно з вихідців з дворян, то на початку XX ст. відсоток дворян зменшився до 20-25. Більше стало вихідців з різночинців. Невпинно зростала кількість студентів. Змінювався соціальний склад студентства: зменшилося число вихідців з дворянства і збільшилося вихідців з духовенства, купецтва, інтелігенції, службовців, буржуазії, а також селян і робітників.
Об'єднання більшості українських земель у складі однієї держави мало важливе значення для розвитку загальноукраїнських економічних зв'язків. Незалежно від намірів правителів, всупереч шовіністичній політиці російського уряду єдиний економічний простір сприяв відродженню національної свідомості українців на всіх теренах України.
Українській інтелігенції першої половини XIX ст. належить історична заслуга відновлення національної самосвідомості народу. Започатковується національний рух як свідомий рух, спрямований на забезпечення умов вільного розвитку, реалізацію національної ідеї.
У другій половині XIX ст. великого поширення набули аматорські театри, гуртки та групи. Український театр став настільки популярним в Україні та Росії, що проти урядових заборон виступили не лише актори, письменники, а навіть частина чиновництва, в тому числі київський та волинський генерал-губернатори. У 1882 р. з ініціативи М. Кропивницького в Єлисаветграді відкрився професіональний театр, який мав тріумфальний успіх. Протягом другої половини 80-х - 90-х років діяло кілька провідних театральних колективів - Михайла Старицького, Марка Кропивницького, Миколи Садовського - і близько 30 невеликих театральних груп. Вони виступали на сценах не тільки України. Трупа Кропивницького своїми виставами в 1886 р. здобула велику популярність у Петербурзі, а Старицького в 1886І 1887 р. - у Москві. Успішно проходили їх гастролі також у Білорусі, Грузії, Польщі. Трупа Г. Деркача майже 20 років гастролювала по центральних містах Росії, побувала на Уралі, в Сибіру, а в 1893 р. дала виставу в Парижі.
Національне пробудження Східної України
Зовнішні впливи
Пробудження національної свідомості українців почалося наприкінці XVIII ст. і набрало сили в першій половині XIX ст. на Лівобережній і Слобідській Україні, де ще не згасла пам'ять про славні часи Гетьманщини, де концентрувалися високоосвічені інтелектуальні сили.
Важливим фактором національного пробудження стали зовнішні впливи європейського життя. У XVIII-XIX ст. завершилося формування національних держав. Відбувається національне відродження слов'янських народів, перш за все чеського (в боротьбі з німецькою експансією), сербського і болгарського - у боротьбі з османським ігом, розгортається драматична боротьба польського народу за відродження втраченої державності.
Але першопричина лежала глибше - це, по-перше, глибокі історичні корені (спадщина Київської Русі і Гетьманщини), по-друге - динамічна зміна умов життя.
Етапи національного руху
В історії українського національного руху можна виділити три періоди: 1) музейний - збирання історичних документів,
фольклору, старожитностей; 2) культурницький - відродження національної мови, активне впровадження її в літературу, освіту, театр, започаткування наукового національного мовознавства, фольклористики, історіографії; 3) політичний - створення політичних організацій, одним із завдань яких була реалізація самовизначення українського народу.
