V. Мистецтво: музика, образотворче мистецтво

У XIX ст. українська інтелігенція здійснила велику роботу по зібранню, обробці та збереженню українських, колядок і щедрівок, веснянок, купальських, весільних, колискових, землеробських та історичних пісень.

У першій половині XIX ст. стали популярними такі пісні, як "їхав козак за Дунай", "Віють вітри", "Сонце низенько" (народні); "Думи мої", "Заповіт", "Реве та стогне Дніпр широкий" (Т.Г.Шевченка); "Гуде вітер вельми в полі", "Не щебечи, соловейку" (В.М.Забіли) та ін.

З'явилися нотні збірники відомих українських пісень. Так, наприклад, до збірника М.О.Максимовича "Голоси українських пісень" (1834) фортепіанний супровід написав О.О.Аляб'єв; до збірників "Українські мелодії" (1831) та "Народні українські наспіви" (1840) музику створив М.А.Маркевич. В Одесі у 1842 р. було створено філармонічне товариство, в Києві в 1848 - симфонічне.

Значний вклад у розвиток музичного мистецтва внесли композитори С.С.Гулак-Артемовський ("Запорожець за Дунаєм"), П. П. Сокольський ("Вечори на Україні", опери "Мазепа", "Майська ніч", "Богдан Хмельницький"), П.І.Ніщинський ("Вечорниці", "Закувала та сива зозуля"), М.М.Калачевський ("Українська симфонія", фортепіанні п'єси "Романс", "Баркарола").

Найвищим злетом у розвитку української музики XIX ст. стала творчість М.В.Лисенка (1842—1912) — композитора, диригента, педагога, вченого-музикознавця. Він опублікував сім випусків народних пісень для голосу в супроводі фортепіано, написав музику до 600 пісень, виступив найкращим музикальним інтерпретатором поезій Т.Г.Шевченка, багато зробив для розвитку української опери («Тарас Бульба", "Різдвяна ніч", "Наталка- Полтавка").

М.В.Лисенко заклав основу для інструментальних жанрів української музики. Тільки для фортепіано М. В.Лисенко написав 40 творів.

М.В.Лисенко створив башто романсів на слова І.Я.Франка, Лесі Українки, Л.Міцкевича, Г. Гепне та ін. («Безмежне поле", "Місяцю-князю", "Не забудь юних днів"). Твори М.ІВ..Лисенка увійшли в золотий фонд національної культури України ²⁹.

Українським темам присвятили багато своїх творів П.І. Чайковський ("Мазепа", "Черевички"), М.П.Мусоргський ("Сорочинський ярмарок"), М.А.Римський-Корсаков ("Ніч перед Різдвом", "Майська ніч").

В західноукраїнських землях створив чудові музикальні твори М.М.Вербицький ("Гриць Мазниця", "Верховинці", "Підгіряни", "Ще не вмерла Україна" та ін.), А.К.Вахнянин ("Хор норманнів", "Шалійте, шалійте, скажені кати"), І.І.Воробкевич ("Сині очі", "Над прутом у лузі", ЗО хорових творів).

Завершуючи огляд музикального життя, варто додати, що у другій половині XIX ст. центрами музики стали міста.

У м. Києві, наприклад, з концертами виступали такі піаністи, як В.І.Заремба, М.А.Завадський, композитори П.Л.Чайковський, С.В.Рахманінов, М.А.Римський-Корсаков та ін. Особливо багато зробили для популяризації музикальних творів музичні товариства міст Києва, Харкова, Одеси, Полтави, Катеринослава та ін. Товариства влаштовували симфонічні та камерні концерти, відкривали музичні учбові заклади, популяризували твори українських та російських композиторів.

Створений М.Л.Кропивницьким український музично-драматичний театр ставив оперу М.В.Лисенка "Різдвяна ніч", С.С.Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм", М.М.Аркаса "Катерина" та ін.

У XIX ст. знайшло свій дальший поступальний розвиток образотворче мистецтво. В галузі архітектури удосконалилася будівельна техніка, застосовувалися нові матеріали і конструкції. Так, наприклад, для України в архітектурній справі переважав еклектизм -суміш елементів різних стилів.

На Хрещатику будинок міської думи, наприклад, побудований архітектором О.Шілле в стилі бароко; Володимирський собор — архітектором О.В.Беретті в російсько-візантійському стилі; Львівський оперний театр — архітектором З.Горголовською в стилі паризької Гранд-Опери; будинок Київського університету та Інститут шляхетних дівчат В.І.Беретті — в стилі російського класицизму; значна частина будинків Одеси та Севастополя - давньогрецькому стилі (Одеський оперний театр, Воронцовський палац та ін.); палац К. Розумовського - Ч.Камереном, маєток П. Г. Галагана - П.А.Дубровським, парк "Олександрія" в Білій Церкві, "Софіївка" в Умані — в стилі палацово-паркової архітектури. Подібні приклади можна було б продовжити.

В скульптурному мистецтві академічний канонізм уступав місце реалістичним напрямкам.

Скульптор Л.В.Позен, наприклад, у своїх творах малих форм, відтворював реалістичні соціальні типи - "Шинкар", "Кобзар", "Переселенці", "Жебрак"; П.П.Забіла працював у жанрі портрета - бюста М. Є. Салтикова-Щедріна, М. В. Гоголя, Т. Г. Шевченка; Б.В.Едуардс (м. Одеса) був автором яскравих жанрових скульптур — "Катерина", "Життя невеселе", "Шурка", "Пустунка"; М.Й.Микешин створив яскраві монументальні твори - пам'ятник Богдану Хмельницькому та ін.

Середовище живопису XIX ст. позначилося дальшим розвитком реалістичного мистецтва, створенням творів, в основу яких покладені визвольні ідеї.

У ХГХ ст. жили і працювали такі живописці, як: В.А.Тропінін ("Портрет українця", "Дівчина з Поділля", "Весілля в Купавці"); І.М.Сошенко ("Портрет бабусі", "Жіночий портрет"), Т.Г.Шевченко ("Кара колодкою", "У в'язниці", "Кара шпіцрутенами", графічні твори); І.І. .Соколов ("Погорільці", "Проводи рекрутів"); К.К.Костанді ("У хворого товариша", "Рання весна", "В люди"); М.К.Пимоненко ("Проводи рекрутів", "Жнива", "Жертва фанатизму"); І.Ю.Репін ("У волосному правлінні", "Запорожці пишуть листа турецькому султанові"); М.Д.Кузнецов ("Мировий посередник", "На заробітки"); С.І.Васильківський (автор 3,5 тис. творів. Серед них: "Степ на Україні", "Отара в степу" та ін.); М.С.Самокиш ("Повернення російської кавалерії"); Т.Д.Копестинський ("Гуцул в Липовиці", "Гуцулка"); І.І.Труш (прихильник критичного реалізму, видатний майстер живопису) та інші художники.

Найяскравішим явищем першої половини XIX ст. в галузі графіки стали твори Т.Г.Шевченка ("Живописна Україна", портрет М.С.Щепкіна, Айри Олдріджа та ін.). "Из всех изящных искусств, -писав Т.Г.Шевченко у своєму "Щоденнику", — мне теперь более всего нравится гравюра. И не без основания. Быть хорошим гравером значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе, значит быть распространителем света истины. Значит быть полезным людям... Божественное призвание гравера!"

У другій половині ХІХ ст. роботи художників-графіків набули нового піднесення, особливо тих, що працювали в галузі портрета, історичного жанру, книговидавництва, журналістики, газетної справи тощо.

Так, наприклад, К.О.Трутовський у своїх малюнках висміював духовне зубожіння поміщиків ("Поміщики-політики", "Сцена з поміщицького побуту", "Мироїд"); М.І.Мурашко виконав технікою автолітографії портрет Т. Г. Шевченка; І.С.Їжакевич став одним із популярних ілюстраторів масових журналів - "Живописное обозрение", "Солнце России", "Нива"; А.Ф.Красовський видав серію карикатур - "Одеська вудочка".

Отже, протягом XIX ст. образотворче мистецтво України зробило помітний крок вперед. Сформувалася національна реалістична школа живопису, графіки, скульптури. Кращі твори були присвячені трудовому народу.

VI. Народна творчість

У XIX ст. дальшого розвитку набула народна творчість - усна поезія, музичний фольклор, прикладне мистецтво. У народній творчості були помітні соціальні мотиви, революційні настрої.

Так, наприклад, у багатьох фольклорних творах відображене важке становище сільськогосподарських найманих робітників, гіркі заробітки на панських полях:

Ой, хвалилися хлопці, в Таврію ідучи, Що будуть носити з китайки онучі... Онучі з китайки, чоботи сап'янці, А прийшли додому - повилазили и пальці.

У пісні "Ой чи воля, чи неволя" співається про робітничий виступ, дійовий протест проти фабрикантів:

Ой да наробили хлопці лому, Хлопці труби розломили, Ой да по заводу пар пустили. Пішов пожар по заводу, Ой да пішла слава по народу.

Поповнювався і український героїчний епос, відомий своїми думами про Б.Хмельницького, І.Богуна, М.Кривоноса, О.Довбуша,

У.Кармалюка, Л.Кобилицю та інших народних героїв. Близькі до народних дум за сюжетами, образами, ідейним спрямуванням історичні пісні, за висловом І. Я. Франка, є "одно з наших найцінніших національних надбань і один з предметів оправданої нашої гордості".

Отже, незважаючи на утиски з боку царського уряду, культура України у XIX ст. продовжувала розвиватись. Тяжке життя трудящих мас, постійні злидні і безправ'я не заглушили їх потягу до знань, літератури, музики, театру, образотворчого мистецтва. Передові письменники, драматурги, художники, композитори у своїх творах ставали на шлях реалізму, підтримували народ в його боротьбі за краще майбутнє.

VII. Запитання та завдання

1. Що ви знаєте про реформування освіти в Україні у XIX ст.? У яких типах шкіл навчалися діти та молодь?

2. Яке правове становище було університетської освіти? Що ви знаєте про зміст студентського навчання?

3. Назвіть найяскравіших представників української літератури. Назвіть документи, які обмежували та забороняли її розвиток.

4. Що ви знаєте про розвиток української музики у XIX ст.? Назвіть найбільш відомих композиторів цього періоду.

5. Дайте характеристику діяльності українських театрів. Назвіть найбільш відомих тогочасних українських акторів.

6. Якими іменами представлене образотворче мистецтво? Назвіть найбільш відомі полотна живопису.