Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


”крањнська культура у друг≥й половин≥ ’!’ ст




” друг≥й половин≥ XIX ст. в≥дбулос€ територ≥альне роз'Їд≠нанн€ украњнських земель, завершилос€ формуванн€ украњнськоњ нац≥њ, ускладнилас€ соц≥альна структура та пол≥тизувалос€ сус≠п≥льне житт€. ¬с≥ ц≥ €вища та процеси залишили пом≥тний в≥дби≠ток на розвитков≥ культурноњ сфери. «окрема, буржуазн≥ рефор≠ми розширили меж≥ культурницько-просв≥тницькоњ д≥€льност≥, створили нов≥ умови дл€ позитивних зрушень у культур≥. ѕо€ва альтернативних центр≥в влади Ч земств, гласн≥сть, правовий за≠хист прав людини, перетворенн€ ун≥верситет≥в на осередки в≥ль≠нодумства тощо суттЇво зм≥нили атмосферу в сусп≥льств≥, ство≠рили передумови дл€ переходу до цив≥л≥зован≥ших форм сп≥в≠житт€. ¬решт≥-решт традиц≥йний монолог оф≥ц≥йноњ влади деда≠л≥ б≥льше поступавс€ м≥сцем д≥алогу влади з сусп≥льством. ѕози≠тивним зрушенн€м у культурн≥й сфер≥ спри€ли ≥ модерн≥зац≥€ економ≥ки та завершенн€ промислового перевороту, €к≥ зм≥цни≠ли матер≥альну базу культури, стимулювали розвиток осв≥ти та науки. ƒом≥нуюча у перш≥ пореформен≥ роки ≥деолог≥€ народ≠ництва не т≥льки кликала до зд≥йсненн€ революц≥њ, вона ор≥Їнтувала увагу ≥нтел≥генц≥њ на сел€нство, у середовищ≥ €кого зберег≠лис€ у незайманому вигл€д≥ христи€нська мораль та нац≥ональна культура. ÷€ ор≥Їнтац≥€ зумовила вивченн€ проблем етнограф≥њ, фольклору, мови, а також стимулювала бажанн€ у значноњ части≠ни украњнськоњ р≥зночинноњ ≥нтел≥генц≥њ активно спри€ти народ≠н≥й осв≥т≥, п≥двищувати культурний р≥вень сел€нства.

¬одночас у пореформений пер≥од ≥снували фактори, €к≥ за≠важали розкв≥ту украњнськоњ культури, пом≥тно деформували про≠цес њњ розвитку. ¬≥дсутн≥сть в украњнц≥в власноњ нац≥ональноњ держави, асим≥л€торська пол≥тика –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ призвели до траг≥чних насл≥дк≥в Ч ем≥грац≥њ значноњ частини ≥нтел≥генц≥њ за кордон; включенн€ ел≥тноњ частини украњнських ≥нтелектуал≥в (ћ. √оголь, ¬.  ороленко,  . ”шинський, I. √рабар та ≥н.) у розбудову рос≥йськоњ культури; деформац≥й у духовному розвит≠ку нац≥њ тощо.  онтрреформи 80Ч90-х рок≥в суттЇво звузили по≠ле культурницькоњ д≥€льност≥, посилили консервативн≥ настроњ у сусп≥льств≥, на де€кий час блокували активн≥сть нац≥ональноњ ≥нте≠л≥генц≥њ. Ѕезумовно, не спри€ли поступальному розвитку украњн≠ськоњ культури ≥ низький в≥дсоток украњнц≥в у м≥стах, €к≥ дедал≥ б≥льше перетворювалис€ на ≥нтелектуальн≥ центри й осередки активного пол≥тичного та культурного житт€.

ƒо скасуванн€ кр≥пацтва осв≥та народних мас перебувала на низькому р≥вн≥. ƒостатньо сказати, що у цей час одна школа припадала на майже 10 тис. жител≥в. Ќамагаючись п≥дн€ти р≥вень осв≥ти, передова ≥нтел≥генц≥€ орган≥зовувала безплатн≥ нед≥льн≥ школи. ѕерша з них була в≥дкрита 1859 р. у  иЇв≥. Ќевдовз≥ в ”крањн≥ њх функц≥онувало вже 110. “. Ўевченко написав дл€ не≠д≥льних шк≥л "Ѕукварь южнорусск≥й". Ќавчанн€ у б≥льшост≥ цих осв≥тн≥х заклад≥в велос€ украњнською мовою. Ќа жаль, 1862 р. нед≥льн≥ школи царським указом були закрит≥.

Ќа початку 60-х рок≥в –ос≥йська ≥мпер≥€ сто€ла на пороз≥ кардинальних зм≥н та зрушень в осв≥тн≥й сфер≥. « одного боку, самодержавство розум≥ло, що чим нижче р≥вень осв≥ти народу, тим прост≥ше ним управл€ти за допомогою централ≥зованого бю≠рократичного апарату, з ≥ншого Ч розпочата модерн≥зац≥€ сус≠п≥льства зумовлювала гостру потребу в високоосв≥чених, квал≥≠ф≥кованих роб≥тниках та п≥днесенн€ загального осв≥тнього та куль≠турного р≥вн€ народу, оск≥льки т≥льки за таких умов можна було масово запровадити нов≥тню техн≥ку, передов≥ технолог≥њ, б≥льш ефективн≥ форми орган≥зац≥њ прац≥.

ѕ≥д тиском цих обставин царизм 1864 р. проводить осв≥тню реформу, суть €коњ пол€гаЇ у створенн≥ Їдиноњ системи осв≥ти. ѕочаткову осв≥ту давали початков≥ народн≥ училища, що працю≠вали за Їдиним навчальним планом та програмою. ћета цих осв≥т≠н≥х заклад≥в пол€гала у навчанн≥ учн≥в «акону Ѕожому, читанню, письму та чотирьом д≥€м арифметики. Ќавчальний процес зд≥йс≠нювавс€ рос≥йською мовою. Ќаприк≥нц≥ XIX ст. к≥льк≥сть почат≠кових шк≥л в ”крањн≥ пор≥вн€но з 1856 р. зросла майже в 13 раз≥в ≥ дос€гла майже 17 тис€ч, проте, нав≥ть таких кардинальних зру≠шень було недостатньо, адже поза школою залишилос€ понад 70% д≥тей. „ерез це в≥дсоток грамотних в украњнському сусп≥льс≠тв≥ був на рубеж≥ в≥к≥в ще досить низьким Ч в р≥зних губерн≥€х ”крањни в≥н коливавс€ в≥д 15,5 до 27,9% (р≥вень грамотност≥ по –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ в ц≥лому становив 21%).

Ќаступною ланкою створеноњ реформою 1869 р. системи осв≥≠ти були г≥мназ≥њ, €к≥ давали середню осв≥ту. ¬они под≥л€лис€ на класичн≥ (перевага надавалас€ гуман≥тарним предметам, особли≠во грецьк≥й ≥ латинськ≥й мовам) та реальн≥ (вивчалис€ насамперед предмети природничого циклу). «ак≥нченн€ класичноњ г≥мна≠з≥њ давало право вступу без ≥спит≥в до ун≥верситету, а реальноњ Ч лише до вищих техн≥чних навчальних заклад≥в. Ќа початку 70-х рок≥в в≥дбулас€ нова реорган≥зац≥€, внасл≥док €коњ класичн≥ г≥мназ≥њ залишилис€, а реальн≥ г≥мназ≥њ стали училищами. Ќаприк≥нц≥ XIX ст. в ”крањн≥ д≥€ло 129 г≥мназ≥й, 19 реальних та 17 комер≠ц≥йних училищ.

” друг≥й половин≥ XIX ст. фах≥вц≥в з вищою осв≥тою готували ’арк≥вський,  ињвський та Ќоворос≥йський (заснований на баз≥ –≥шельЇвського л≥цею в ќдес≥ 1865 р.) ун≥верситети, студентами €ких у 90-х роках були 4 тис. ос≥б. ’арактерно, що у пореформену добу статус ун≥верситет≥в зазнав ≥стотних зм≥н. —початку вони функц≥онували на основ≥ демократичного, прогресивного стату≠ту 1863 p., €кий надавав автоном≥ю цим навчальним закладам, розширював права ун≥верситетських рад тощо. ѕроте хвил€ кон≠трреформ кардинально зм≥нила ситуац≥ю Ч в≥дпов≥дно до нового статуту 1884 р. ун≥верситетська автоном≥€ л≥кв≥довувалас€, було скасовано право виборност≥ викладацьких та адм≥н≥стративних посад, встановлювавс€ державний контроль за благонад≥йн≥стю професорсько-викладацького складу вищих навчальних заклад≥в.

ћодерн≥зац≥€ економ≥ки, завершенн€ промислового перево≠роту зумовили гостру необх≥дн≥сть у фахов≥й диференц≥ац≥њ, спец≥ал≥зац≥њ кадр≥в, що отримують вищу осв≥ту. ÷≥ обставини спри≠€ли виникненню низки вищих спец≥альних навчальних заклад≥в: Ќ≥жинського ≥сторико-ф≥лолог≥чного ≥нституту, √лух≥вського учительського ≥нституту, ’арк≥вського ветеринарного ≥нституту, ѕ≥в≠деннорос≥йського технолог≥чного ≥нституту у ’арков≥,  ињвсько≠го пол≥техн≥чного ≥нституту, ¬ищого г≥рничого училища у  ате≠ринослав≥.

” друг≥й половин≥ XIX ст. певн≥ зрушенн€ в осв≥тн≥й галуз≥ в≥дбулис€ в зах≥дноукрањнських земл€х. ѕо-перше, в≥дпов≥дно до реформи 1869 р. початков≥ школи вийшли з-п≥д оп≥ки церкви ≥ були п≥дпор€дкован≥ св≥тськ≥й влад≥. ѕо-друге, ц€ ж реформа бодай формально запроваджувала обов'€зкове навчанн€ дл€ д≥тей в≥ком в≥д 6 до 14 рок≥в. ѕо-третЇ, наприк≥нц≥ XIX ст. було розширено коло навчальних заклад≥в, що давали вищу осв≥ту Ч до Ћьв≥вського ун≥верситету приЇдналис€ „ерн≥вецький ун≥верситет (1875 p.), Ћьв≥вський пол≥техн≥чний ≥нститут (1877 p.), јкадем≥€ ветеринарноњ медицини (1897 p.). ќднак, незважаючи на ц≥ пози≠тивн≥ зм≥ни, р≥вень осв≥ти в зах≥дноукрањнських земл€х залишав≠с€ низьким. «окрема, 1890 р. неграмотними у —х≥дн≥й √аличин≥ були 66,4% населенн€, а на Ѕуковин≥ Ч 75%.

–адикальн≥ зм≥ни в економ≥ц≥, певн≥ позитивн≥ зрушенн€ в осв≥т≥ робили необх≥дним ≥ можливим ≥нтенсивний розвиток на≠уки у друг≥й половин≥ XIX ст. ќсновними осередками, €к≥ проду≠кували та попул€ризували науков≥ знанн€, були ’арк≥вський,  ињвський та Ќоворос≥йський (нин≥ Ч ќдеський) ун≥верситети. ¬од≠ночас в 70Ч80-х роках з метою концентрац≥њ ≥нтелектуального потенц≥алу, координац≥њ досл≥джень, орган≥зац≥њ ефективного обм≥≠ну науковою ≥нформац≥Їю було створено низку наукових това≠риств Ч ’арк≥вське,  ињвське, ќдеське товариства досл≥дник≥в природи; ’арк≥вське математичне,  ињвське ф≥зико-математичне товариства; ≤сторичне товариство Ќестора Ћ≥тописц€ у  иЇв≥, ≥сторико-ф≥лолог≥чн≥ товариства у ’арков≥, Ќ≥жин≥, Ќаукове то≠вариство ≥м. Ўевченка у Ћьвов≥ та ≥н.

ќсобливого розвитку у пореформений пер≥од набули природ≠нич≥ науки. —в≥тове визнанн€ здобув доробок науковц≥в, €к≥ працювали в ”крањн≥. ћатематик ќ. Ћ€пунов створив загальну те≠ор≥ю ст≥йкост≥ та р≥вноваги руху механ≥чних систем. ’≥м≥к ћ. Ѕекетов став одним ≥з засновник≥в новоњ науки Ч ф≥зичноњ х≥м≥њ. «оолог ≤. ћечн≥ков заклав п≥двалини пор≥вн€льноњ патолог≥њ, еволю≠ц≥йноњ ембр≥олог≥њ, м≥кроб≥олог≥њ. –азом з м≥кроб≥ологом ћ. √амал≥Їю 1886 р. у ќдес≥ в≥н заснував першу в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ та другу в св≥т≥ бактер≥олог≥чну станц≥ю дл€ щепленн€ проти сказу. ‘≥з≥олог ≤. —еченов став засновником рос≥йськоњ ф≥з≥олог≥чноњ шко≠ли, а ф≥зик ћ. јвенар≥ус Ч школи молекул€рноњ ф≥зики. ” друг≥й половин≥ XIX ст. в≥дбулис€ значн≥ зрушенн€ ≥ в сфер≥ гуман≥тар≠них наук. Ќа нов≥ рубеж≥ виходить ≥сторична наука. —аме у 40Ч 90-х роках процес збиранн€, систематизац≥њ та публ≥кац≥њ ≥сторич≠них матер≥ал≥в та джерел вступив у вир≥шальну фазу Ч було ство≠рено  ињвський центральний арх≥в (1852 p.), опубл≥ковано 35 то≠м≥в "јрхива ёго-«ападной –оссии" (1859Ч 1914 pp.), прот€гом 1863Ч1892 pp. јрхеограф≥чна ком≥с≥€ в ѕетербурз≥ видала 15 то≠м≥в "јктов, относ€щихс€ к истории ёжной и «ападной –оссии". “ака потужна джерельна база дала змогу розширити проблематику ≥сторичних студ≥й, посилити аргументован≥сть тверджень та кон≠цепц≥й, зб≥льшити к≥льк≥сть наукових праць з ≥стор≥њ.

≤сторична наука не ≥снувала ≥зольовано в≥д сусп≥льних проце≠с≥в, ≥ тому народницька ≥деолог≥€, що була досить попул€рною у пореформений пер≥од, знайшла своЇ в≥дображенн€ у прац€х в≥т≠чизн€них ≥сторик≥в. ћ.  остомаров та ¬. јнтонович стали основоположниками народницького напр€му в украњнськ≥й ≥стор≥огра≠ф≥њ. Ќа в≥дм≥ну в≥д своњх попередник≥в, €к≥ основну увагу прид≥л€≠ли держав≥ та коронован≥й ел≥т≥, вони зосереджувалис€ на вивчен≠н≥ ≥стор≥њ народу Ч його ≥деал≥в, в≥рувань, устремл≥нь, досл≥джува≠ли рух народу в простор≥ ≥ час≥, тенденц≥њ його економ≥чного, пол≥≠тичного, культурного житт€, боротьбу за своњ права. ѕредставни≠ками народницькоњ школи в украњнськ≥й ≥стор≥ограф≥њ були також ћ. √рушевський, ¬. ≤конников, ќ. ™фименко, ƒ. яворницький, ƒ. Ѕагал≥й, ћ. ƒовнар-«апольський та ≥н.

ќриг≥нальним ф≥лософом ц≥Їњ доби став ѕ. ёркевич, науко≠вий доробок €кого Ї своЇр≥дним п≥дсумком украњнськоњ класич≠ноњ ф≥лософ≥њ XVIIIЧXIX ст.

¬агомим був внесок у розвиток в≥тчизн€ноњ ф≥лолог≥њ видат≠ного мовознавц€ ќ. ѕотебн≥. ” своњх прац€х "»з записок по рус≠ской грамматике", "ћысль и речь", "«аметки о малорусском на≠речии" та ≥нших в≥н започаткував психолог≥чний напр€м у в≥тчизн€ному мовознавств≥, активно розвивав ф≥лософ≥ю мови, ви≠р≥шував конкретн≥ проблеми загального мовознавства, д≥алекто≠лог≥њ тощо.

ƒруга половина XIX ст. подарувала ”крањн≥ ц≥лу пле€ду ви≠датних письменник≥в. ѕерлинами першоњ величини с€ють у цей час таланти ≤, ‘ранка, ѕ.  ул≥ша, Ћ. √л≥бова, Ћес≥ ”крањн≠ки, ѕ. ћирного, ћ.  оцюбинського, ≤. Ќечуй-Ћевицького, Ѕ. √р≥нченка, ѕ. √рабовського та ≥н. ’арактерними рисами розвитку украњнськоњ л≥тератури у друг≥й половин≥ XIX ст. були:

1. –≥зноман≥тн≥сть художн≥х напр€м≥в,” 70Ч90-х роках вод≠ночас ≥снували ≥ взаЇмно збагачували один одного романтизм (я. ўогол≥в), натурал≥зм (√. Ѕарв≥нок, ћ.  ононенко), просв≥≠тницький реал≥зм (≤. Ќечуй-Ћевицький). Ќизка твор≥в цього пе≠р≥оду мала синтезний характер, орган≥чно поЇднувала елементи реал≥зму ≥ романтизму, ƒо того ж в тогочасн≥й украњнськ≥й л≥те≠ратур≥, €к ≥ у вс≥й Ївропейськ≥й, ще не ≥снувало ч≥тко визначено≠го розмежуванн€ м≥ж "реал≥змом" та "натурал≥змом".

2. Ќа€вн≥сть ≥ндив≥дуальних стил≥в письменства. ќсобливо €скраво це ви€вилос€ в пров≥дному художньому напр€м≥ т≥Їњ до≠би Ч реал≥зм≥. «авд€ки самобутност≥ украњнських письменник≥в принцип реал≥зму сприймавс€ п≥д р≥зними кутами зору. Ќа ц≥й баз≥ сформувалис€ ориг≥нальн≥ п≥дходи та способи творчого са≠мовираженн€, своЇр≥дн≥ стил≥: етнограф≥чно-побутовий (Ћ. √л≥бов, — –уданський, ≤. Ќечуй-Ћевицький, ћ. —тарицький), ана≠л≥тично-психолог≥чний (ћ. ¬овчок, ѕ. ћирний, ј. —видницький), соц≥ально-ф≥лософський (≤. ‘ранко, ћ. ѕавлик, ј. √рабовський).

3. ѕо€ва нових тем та проблематики. ” фокус≥ уваги украњн≠ських письменник≥в другоњ половини XIX ст. опин€ютьс€ реал≥њ пореформеного пер≥оду: болюче класове розшаруванн€ сел€нст≠ва, життЇв≥ проблеми нового сусп≥льного класу Ч пролетар≥ату; революц≥йна боротьба народних мас проти соц≥ального та нац≥о≠нального гн≥ту нов≥тньоњ буржуазноњ доби; пошуки ≥нтел≥генц≥Їю свого м≥сц€ в нов≥й систем≥ координат. ќсобливо €скраво ц€ тенденц≥€ ви€вл€Їтьс€ у творах ≤. ‘ранка "Ѕорислав см≥Їтьс€", ≤. Ќечу€-Ћевицького "ћикола ƒжер€", ѕ. ћирного "Ћих≥ люди".

4. ƒемократизац≥€ та гуман≥зац≥€ л≥тератури. ¬≥дкритт€м та здобутком украњнськоњ л≥тератури пореформеноњ доби стало зображенн€ центральною ф≥гурою художн≥х твор≥в людини з народу. ѕисьменники розкривають процес духовного розкр≥паченн€ на≠родних мас, зростанн€ њхньоњ св≥домост≥. Ќа стор≥нках роман≥в та пов≥стей з'€вл€Їтьс€ новий позитивний герой Ч „≥пка ("’≥ба ре≠вуть воли, €к €сла повн≥?"), ∆ук ("Ћих≥ люди"), Ѕенедьо —иниц€ ("Ѕорислав см≥Їтьс€") та ≥н.

–еал≥стичне мистецтво другоњ половини XIX ст. сприймаЇ лю≠дину €к найвищу ц≥нн≥сть, ≥ при цьому намагаЇтьс€ не т≥льки просв≥тити народ щодо широкого спектра його прав, а й висту≠паЇ на захист цих прав, закликаЇ не миритис€ з насилл€м та сваволею пануючих клас≥в, пробуджуЇ до боротьби за в≥льне житт€.

5. ”складненн€ художн≥х форм. ” пореформений пер≥од пись≠менники активно використовують у своњй творчост≥ весь жанровий арсенал Ч в≥д панорамних, еп≥чних роман≥в та пов≥стей до новел, фейлетон≥в, опов≥дань тощо. ѕоступово описов≥сть та на≠турал≥зм поступаютьс€ м≥сцем анал≥зу та тип≥зац≥њ; напружен≥шими та гостр≥шими стають сюжети; починаЇтьс€ в≥дх≥д в≥д традиц≥йного схематизму та пр€мол≥н≥йност≥ у побудов≥ конфл≥кт≥в та образ≥в; розпов≥дь в≥д першоњ особи, характерна дл€ раннього етапу розвитку прози, поступово вит≥сн€Їтьс€ об'Їктивною опо≠в≥ддю тощо.

6. ѕол≥тизац≥€ л≥тературноњ творчост≥. Ћ≥тература завжди пе≠ребувала у т≥сному зв'€зку з пол≥тикою, проте у друг≥й половин≥ XIX ст. цей зв'€зок стаЇ особливо в≥дчутним. —вою роль у цьому в≥д≥грали суперечност≥ пореформених сусп≥льних зм≥н та зрушень; процес завершенн€ формуванн€ украњнськоњ нац≥њ; спр€мован≥ проти украњнськоњ мови та народу ¬алуЇвський (1863 р.) та ≈мський (1876 р.) укази тощо. јктивно висв≥тлювалис€ на стор≥н≠ках твор≥в болюч≥ сусп≥льн≥ проблеми, анал≥зувалис€ суперечност≥ класовоњ боротьби, посилилос€ публ≥цистичне спр€муванн€ худож≠н≥х твор≥в. ’арактерно, що значна частина украњнських письмен≠ник≥в ц≥Їњ доби вела активну пол≥тичну д≥€льн≥сть Ч була членами пол≥тичних орган≥зац≥й, €к "громад≥вц≥" ќ.  ониський, ћ. —тарицький, Ѕ. √р≥нченко; енерг≥йно пропагувала пол≥тичн≥ ≥дењ, €к ≤. ‘ранко, ѕ. √рабовський, Ћес€ ”крањнка; брала участь у л≥тера≠турних дискус≥€х, що, €к правило, переростали у гостру полем≥ку з актуальних соц≥альних та нац≥ональних проблем.

” друг≥й половин≥ XIX ст., незважаючи на об'Їктивн≥ трудно≠щ≥ (в≥дсутн≥сть спец≥ал≥зованих прим≥щень, несформован≥сть шк≥л режисури та акторськоњ гри, заборони та протид≥ю оф≥ц≥йних влас≠тей тощо) значних усп≥х≥в дос€гаЇ украњнське профес≥йне теат≠ральне мистецтво. «начною м≥рою це пов'€зано з по€вою висо≠кохудожн≥х драматичних твор≥в. …детьс€ насамперед про п'Їси, створен≥ в≥домими реформаторами та фундаторами украњнського театру Ч ћ.  ропивницьким (понад 40 п'Їс Ч "ƒай серцю волю, заведе в неволю", "ƒоки сонце з≥йде, роса оч≥ вињсть", "√литай, або ж ѕавук" та ≥н.), ћ. —тарицьким (25 п'Їс Ч "ќй не ходи, √рицю, та й на вечорниц≥", "” темр€в≥", "“алан" та ≥н.), ≤.  арпенком- арим (понад 20 п'Їс Ч "ћартин Ѕорул€", "—то тис€ч", "’аз€њн" та ≥н.). ” цих творах реал≥стично зображен≥ становище пореформеного села, майнова диференц≥ац≥€, деспотизм та са≠модурство пан≥вних верств, сусп≥льн≥ антагон≥зми та соц≥альн≥ протисто€нн€. ¬одночас дл€ драматург≥њ 70Ч 90-х рок≥в були ха≠рактерними вузьк≥сть тематики (головна д≥йова особа Ч €к пра≠вило, сел€нство), певна повторюван≥сть мотив≥в; побутов≥зм, етнограф≥зм тощо. ÷е по€снюЇтьс€, по-перше, бажанн€м авто≠р≥в п≥д впливом п≥днесенн€ нац≥онального руху показати з≥ сце≠ни широкому гл€дацькому загалу ≥дейно-естетичне багатство на≠родних обр€д≥в, звичањв та фольклору. ѕо-друге, п≥сл€ ≈мського указу 1876 р. та циркул€ру 1881 р. категорично заборон€лис€ укра≠њнськ≥ вистави ≥сторичного та соц≥ального зм≥сту. ѕ≥д тиском гро≠мадськост≥ цензура дозвол€ла лише драматичн≥ твори, що вис≠в≥тлювали с≥льське житт€.

ѕореформений пер≥од Ч це час розкв≥ту любительського те≠атру. јматорськ≥ театральн≥ вистави ставили у  иЇв≥, ’арков≥, ќдес≥, Ќ≥жин≥, ѕолтав≥ та ≥нших м≥стах ≥ нав≥ть селах ”крањни. ” 1882 р. у ™лисаветград≥ ћ.  ропивницький з актор≥в-любител≥в та актор≥в-профес≥онал≥в створив першу украњнську профе≠с≥йну трупу, до складу €коњ ув≥йшли блискуч≥ актори: ћ. «аньковецька, ћ. —адовський, ≤. Ѕурлака, ќ. ћаркова та ≥н. ѕ≥сл€ гас≠тролей у  иЇв≥ 1883 р. до трупи ћ.  ропивницького приЇднала≠с€ аматорська група ћ. —тарицького. ¬насл≥док цього утворивс€ потужний осередок театрального мистецтва, €кий спри€в фор≠муванню шк≥л режисури та акторськоњ гри, стимулював розвиток драматург≥њ. ¬исоко оц≥нював украњнських актор≥в корифей ро≠с≥йського театру  . —тан≥славський, €кий зазначав: "“ак≥ украњн≠ськ≥ актори, €к  ропивницький, «аньковецька, —аксаганський, —адовський Ч блискуча пле€да майстр≥в украњнськоњ сцени, €к≥ вв≥йшли золотими л≥терами на скрижал≥ св≥тового мистецтва й н≥чим не поступаютьс€ знаменитим Ч ўепк≥ним, ћочаловим, —оловцовим, ЌедЇл≥ним. “ой, хто бачив гру украњнських актор≥в, збер≥г св≥тлу пам'€ть про них на все житт€".

Ќезважаючи на визнанн€ гл€дач≥в та театральних фах≥вц≥в, житт€ украњнського театру ц≥Їњ доби було складним. ” 1883 р. кињвський генерал-губернатор заборонив гастрол≥ трупи ћ.  ро≠пивницького на  ињвщин≥, ѕолтавщин≥, „ерн≥г≥вщин≥, ¬олин≥ та ѕод≥лл≥ (заборона д≥€ла аж до 1893 р.). Ќа резонне запитанн€, чому украњнському театров≥ дозвол€Їтьс€ виступати у ѕетербурз≥ та ћоскв≥, але заборонено в  иЇв≥, в≥дпов≥в: "“ам театр Ч мис≠тецтво, тут Ч пол≥тика".

ѕроте зупинити розростанн€ украњнського театру вже бу≠ло неможливо. ” 80Ч90-х роках на теренах ”крањни активно функц≥онували пор€д з пров≥дними театральними колектива≠ми ћ,  ропивницького, ћ. —тарицького, ћ. —адовського майже 30 невеликих "рос≥йсько-малорос≥йських" груп. ” 1891 р. у  иЇв≥ ћ. —оловцов заснував перший пост≥йний рос≥йський театр.

” зах≥дноукрањнських земл€х перший украњнський театр ви≠ник 1864 р. у Ћьвов≥ при культурно-осв≥тньому товариств≥ "–усь≠ка бес≥да". …ого засновником став режисер та актор ќ. Ѕачинський. Ќевдовз≥, 1869 р. при черн≥вецьк≥й "–уськ≥й бес≥д≥" утворюютьс€ любительськ≥ драматичн≥ гуртки на Ѕуковин≥. ¬иникненн€ 1884 р. "–уського л≥тературно-драматичного товариства", засно≠ваного —. ¬оробкевичем, спри€ло п≥днесенню театрального жит≠т€ в зах≥дноукрањнських земл€х.

–озвиток л≥тератури та театру в друг≥й половин≥ XIX ст. на≠дав потужного ≥мпульсу процесов≥ творенн€ нац≥ональноњ музи≠ки. ” 1862 р. — √улак-јртемовський створюЇ першу нац≥ональ≠ну украњнську оперу Ч "«апорожець за ƒунаЇм", в основу €коњ л≥г сюжет, п≥дказаний ћ.  остомаровим.

√улак-јртемовський —емен —тепанович (1813Ч1673) Ч ком≠позитор, сп≥вак, драматичний артист, драматург. Ќародивс€ у м. √ородище (тепер „еркаськоњ обл.) в с≥м'њ св€щеника. «ак≥нчив  ињвське пов≥тове духовне училище,  ињвську духовну сем≥нар≥ю. ¬окальноњ майстерност≥ навчавс€ в ѕетербурз≥, ѕариж≥ та ≤тал≥њ (1839Ч1842). —п≥вав у флорент≥йськ≥й опер≥ (1841Ч1842). « 1842 до 1864 Ч сол≥ст –ос≥йськоњ ≥мператорськоњ опери в ѕетербурз≥, в 1864Ч1865 Ч ¬еликого театру у ћоскв≥. Ўироку попул€рн≥сть √улаку-јртемовському €к композиторов≥ принесла опера "«апоро≠жець за ƒунаЇм", €ка стала украњнською музичною класикою. ѕом≥т≠не м≥сце у творч≥й спадщин≥ √улака-јртемовського пос≥дають укра≠њнськ≥ п≥сн≥, зокрема "—тоњть €в≥р над водою" (присв€чена “. Ўев≠ченку, з €ким автор дружив з 1838), "—пать мен≥ не хочетьс€" та ≥н. ¬ ”крањн≥ √улак-јртемовський побував у 1843 з метою добору сп≥≠вак≥в та в 1850, коли гастролював з ≥тал≥йською оперною трупою. «ахоплювавс€ народною медициною, статистикою, уклав "—татис≠тично-географ≥чн≥ таблиц≥ м≥ст –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ" (1854).

” фонд украњнськоњ класичноњ музики ув≥йшли музична кар≠тина з народного житт€ "¬ечорниц≥" ѕ. Ќ≥щинського, опери "ћазепа", "ћайська н≥ч", "ќблога ƒубна", "Ѕогдан ’мельницький" ѕ. —окальського, "”крањнська симфон≥€" ћ.  алачевського.

Ќайпом≥тн≥шою постаттю у музичному житт≥ ”крањни ц≥Їњ доби був ћ. Ћисенко. Ќамагаючись привернути увагу широкого зага≠лу до життЇдайних джерел фольклору, в≥н обробив та опубл≥ку≠вав понад 600 народних п≥сень, своњми теоретичними прац€ми заклав п≥двалини украњнськоњ музичноњ фольклористики. –озум≥≠ючи масштаби ≥ значенн€ творчост≥ “. Ўевченка дл€ процесу становленн€ украњнськоњ нац≥њ, композитор створив ц≥лий музич≠ний цикл "ћузика до " обзар€" “. Ўевченка", до €кого ув≥йш≠ли понад 80 твор≥в р≥зних жанр≥в та форм. —карбницю в≥тчизн€≠ноњ музики збагатили опери ћ. Ћисенка "–≥здв€на н≥ч", "”топ≠лена", "Ќаталка ѕолтавка", "“арас Ѕульба", "≈нењда" та ≥н.

” зах≥дноукрањнських земл€х на нив≥ музичноњ творчост≥ пл≥д≠но працювали ћ. ¬ербицький, ≤. Ћавровський, ≤. ¬оробкевич, ¬. ћатюк, ј. ¬ахн€нин, ƒ. —≥чинський та ≥н. ” 1862 р. на слова ѕ. „убинського композитор ћ. ¬ербицький написав нац≥ональ≠ний украњнський г≥мн "ўе не вмерла ”крањна".

” друг≥й половин≥ XIX ст. в украњнському образотворчому мистецтв≥ поширились принципи реал≥зму та народност≥. њхньо≠му утвердженню та посиленню демократичних тенденц≥й у жи≠вопис≥ спри€ло виникненн€ 1870 р. у ѕетербурз≥ “овариства пересувних художн≥х виставок, до складу €кого, кр≥м блискучих жи≠вописц≥в –ос≥њ (¬. ѕерова, ¬. ¬аснецова, ≤. Ўишк≥на та ≥н.), вхо≠дили ≥ талановит≥ украњнськ≥ художники (ћ. ѕимоненко, ќ. ћу≠рашко,  .  останд≥ та ≥н.).

”крањнський живопис ц≥Їњ доби представлений р≥зними жан≠рами. ѕореформена демократизац≥€ сусп≥льства спри€ла активному розвитков≥ побутового жанру, представниками €кого були Ћ. ∆емчужн≥ков, ≤. —околов,  . “рутовський, ћ.  узне≠цов,  .  останд≥ та ≥н. ¬они не т≥льки збагатили цей жанр но≠вою тематикою та сюжетами, а, передаючи глибину наростаю≠чих соц≥альних контраст≥в, надали йому б≥льшого соц≥ального звучанн€. ¬идатним майстром побутового жанру був ћ. ѕимоненко, пензлю €кого належать "—в€точне ворож≥нн€", "¬ес≥лл€ в  ињвськ≥й губерн≥њ", "—вати", "ѕроводи рекрут≥в", "∆ертва фанатизму" та ≥н.

” пейзажному жанр≥ пл≥дно працювали —. —в≥тославський, √. —в≥тлицький, ≤. ѕохитонов, √. Ћадиженський та ≥н. "Ўукачем сонц€", майстром сон€чного пейзажу називали ¬. ќрловського, автора блискучих у своњй виразност≥ картин Ч "—≥нок≥с", "∆нива", "’ати в л≥тн≥й день". ÷ими творами художник за€вив про себе €к витонченого майстра колориту та св≥тлот≥ньових ефект≥в. Ќай€скрав≥шою з≥ркою пейзажного-жанру у цей час був — ¬а≠сильк≥вський, творча спадщина €кого нал≥чуЇ майже 3,5 тис. по≠лотен. …ого пензлю належать " озача левада", "«алишки в≥ко≠в≥чного л≥су", "–анок. ќтара в степу", "—теп на ”крањн≥", "ѕеред грозою" та ≥н. ÷≥ картини не просто данина крас≥ р≥дноњ приро≠ди, њхнЇ неперес≥чне значенн€ пол€гаЇ не ст≥льки у фантастичн≥й в≥ртуозност≥ майстра-живописц€, ск≥льки у глибин≥ закодовано≠го в них ф≥лософського анал≥зу. ѕ≥сл€ знайомства з творами —. ¬асильк≥вського в≥домий письменник ћ. ¬ороний написав у своњх спогадах: "≤ враз мене прошибла думка: чи може бути л≥п≠ша символ≥зац≥€ сучасного стану ”крањни? ≤ чабан-проводир у безпорадн≥й задум≥, ≥ в≥вц≥-народ, що лагод€тьс€ спати, ≥ н≥мий, повитий смерковим сумом степ Ч усе нагадувало г≥рку д≥йсн≥сть ≥, мов тужлива п≥сн€, хапало за серце..."1

ћенш поширеним був портретний живопис, хоча у цьому жанр≥ працювали в≥дом≥ майстри ћ. ѕимоненко,  .  останд≥, ™. Ѕуковецький, — ¬асильк≥вський. ” зах≥дноукрањнських зем≠л€х в побутовому жанр≥ працювали ™. ћаксимович, ≈. Ѕучевський, у пейзажному Ч “. –оманчук, ј. ћонастирський, ј.  охановська, жанром портрету оволод≥вали  . ”сти€нович, “.  опистецький, ё. ѕигул€к, у ≥сторичному жанр≥ вагомим був творчий доробок ћ. ≤васюка.

’арактерними рисами розвитку арх≥тектури у друг≥й полови≠н≥ XIX ст. були велик≥ масштаби забудови; застосуванн€ нових технолог≥й та матер≥ал≥в (бетон, зал≥зо, зал≥зобетон тощо); втрата Їдиного арх≥тектурного стилю, пануванн€ еклектики Ч механ≥ч≠ного поЇднанн€ елемент≥в р≥зних арх≥тектурних стил≥в.

'¬ороний ћ. “вори. -  .; 1989. - — 663.

” зах≥дноукрањнських земл€х пануЇ "в≥денське бароко". —а≠ме у цьому стил≥ споруджено Ѕудинок √алицького сейму (арх≥тектор ≤. √охбергер), ћузей етнограф≥њ та художн≥х промисл≥в (арх≥тектор ё. «ахаревич), будинок зал≥зничного вокзалу у Ћьво≠в≥ (арх≥тектор ¬. —адл≥вський). ”  иЇв≥ арх≥тектори працюють у стил≥ "французького в≥дродженн€". —аме цей арх≥тектурний стиль л≥г в основу побудови будинку  упецького з≥бранн€ (ни≠н≥ ф≥лармон≥€ Ч арх≥тектор ¬. Ќ≥колаЇв), ”крањнський драма≠тичний театр ≥м. ≤. ‘ранка (арх≥тектори √. Ўлейфер, ≈. Ѕратман), оперного театру (арх≥тектор √. Ўлейфер). “иповою арх≥≠тектурною будовою ц≥Їњ доби Ї ћузей зах≥дного ≥ сх≥дного мис≠тецтва, ≥нтер'Їри €кого орган≥чно поЇднали елементи класики, готики, рококо та ≥н.

ќтже, украњнська культура у друг≥й половин≥ XIX ст. розви≠валас€ в умовах розгортанн€ буржуазних реформ, територ≥альноњ роз'Їднаност≥ украњнських земель, завершенн€ формуванн€ укра≠њнськоњ нац≥њ, ускладненн€ соц≥альноњ структури, пол≥тизац≥њ сусп≥льного житт€, посиленн€ тиску державних структур. ¬с≥ ц≥ та ≥нш≥ фактори залишили пом≥тний в≥дбиток у культурн≥й сфер≥ ц≥Їњ доби, зумовивши по€ву та розгортанн€ ц≥лоњ низки супереч≠ливих тенденц≥й та €вищ. ѕевн≥ позитивн≥ зрушенн€ в≥дбулис€ у галуз≥ осв≥ти (зб≥льшилас€ к≥льк≥сть навчальних заклад≥в, осв≥та набула б≥льш св≥тського характеру, створилас€ Їдина система осв≥≠ти тощо). ѕроте в≥дсоток неписьменного населенн€ в украњнсь≠ких земл€х залишавс€ ще досить високим, до того ж надто в≥д≠чутними в осв≥тн≥й галуз≥ були асим≥л€ц≥йн≥ процеси Ч русиф≥≠кац≥€, полон≥зац≥€, румун≥зац≥€ тощо.

” сфер≥ науки позитивн≥ зрушенн€ йдуть по л≥н≥њ концентра≠ц≥њ ≥нтелектуального потенц≥алу в наукових центрах та товарист≠вах, координац≥њ досл≥джень, ефективного обм≥ну ≥нформац≥Їю, що дало можлив≥сть вченим, €к≥ працювали в ”крањн≥ у багатьох галуз€х науки, дос€гти св≥тового р≥вн€.

–озвиток л≥тератури характеризуЇтьс€ р≥зноман≥тн≥стю худож≠н≥х напр€м≥в, ≥ндив≥дуальних стил≥в письменства, по€вою нових тем та проблематики, демократизац≥Їю та гуман≥зац≥Їю л≥тера≠турного процесу, ускладненн€м художн≥х форм, пол≥тизац≥Їю л≥тературноњ творчост≥. ¬ украњнському театр≥ ц≥Їњ доби водночас уживаютьс€ тенденц≥њ побутов≥зму, романтизму, сентиментал≥зму, реал≥зму тощо. ‘ормуЇтьс€ школа режисури та акторськоњ гри, виникають театральн≥ аматорськ≥ колективи, з'€вл€ютьс€ високохудожн≥ драматичн≥ твори. ” музиц≥ та живопис≥ стверджу≠ютьс€ принципи реал≥зму та народност≥, а в арх≥тектур≥ набуваЇ поширенн€ еклектизм.

«агалом розвиток украњнськоњ культури у друг≥й половин≥ XIX ст. став лог≥чним продовженн€м духовних пошук≥в народу попередньоњ доби, спробою врахувати здобутки св≥тового досв≥≠ду, своЇр≥дною предтечею культурного оновленн€ XX ст.

ѕо€ва модерн≥стськоњ теч≥њ в украњнськ≥й культур≥ на рубеж≥ XIX ≥ XX ст.

«м≥ст, форма, стильов≥ зм≥ни у культур≥ залежать не т≥льки в≥д еволюц≥њ мистецтва, вони т≥сно пов'€зан≥ з ус≥ма сторонами житт€ сусп≥льства, з особливост€ми та законом≥рност€ми ≥сторичного про≠цесу в ц≥лому. ћодерн≥зм Ч це св≥тогл€дна та культурно-естетич≠на реакц≥€ на вступ людства на рубеж≥ XIXЧ XX ст. у €к≥сно новий етап свого розвитку. ” цей пер≥од на планет≥ в≥дбулис€ гло≠бальн≥ зрушенн€, з'€вилис€ нов≥ €вища, виникли нов≥ тенденц≥њ: в≥дчутно посилилас€ Їдн≥сть св≥ту, взаЇмозалежн≥сть народ≥в ≥ дер≠жав й водночас загострилис€ м≥ждержавн≥ протир≥чч€, р≥зко зрос≠ла загроза св≥тового конфл≥кту.

–озвиток пол≥граф≥њ, по€ва телефону, рад≥о, к≥но посилили ≥нтенсивн≥сть ≥нформац≥йного обм≥ну, заклали основи ≥ндустр≥ал≥зац≥њ культури. —усп≥льне житт€ дедал≥ б≥льше набуваЇ рис масовост≥, що зумовлюЇ концентрац≥ю робочоњ сили в економ≥≠ц≥ та формуванн€ масових сусп≥льно-пол≥тичних рух≥в у пол≥≠тичн≥й сфер≥. ѕрогресуюча соц≥ально-економ≥чна диференц≥а≠ц≥€ спричин€Ї зростанн€ пол≥тизац≥њ сусп≥льного житт€, по€ву на ≥сторичн≥й сцен≥ пол≥тичних парт≥й, €к≥ активно претенду≠ють на владу. ¬се це в≥дбуваЇтьс€ на фон≥ глибокоњ кризи кла≠сичного Ївропейського св≥тобаченн€, €ке у нових умовах ви€≠вилос€ нездатним адекватно оц≥нити св≥т, що проходив стад≥ю модерн≥зац≥њ. Ћюдина знову в≥дчула свою самотн≥сть, слабк≥сть ≥ непотр≥бн≥сть.

"«в≥дки ми, хто ми, куди ми йдемо" Ч так називаЇтьс€ одна з символ≥чних картин французького художника новоњ мистецькоњ хви≠л≥ ѕол€ √огена. —аме ц≥ болюч≥ питанн€ на рубеж≥ XIX та XX ст. гостро постали не т≥льки в культур≥, а й у житт≥ всього сусп≥льства. —воњ в≥дпов≥д≥ на них у культурн≥й сфер≥ запропонував модерн≥зм (в≥д франц. moderne Ч нов≥тн≥й, сучасний). ÷€ довол≥ ориг≥нальна художньо-естетична система об'Їднувала дек≥лька в≥дносно самос≠т≥йних ≥дейно-художн≥х напр€м≥в та теч≥й Ч експрес≥он≥зм, куб≥зм, футуризм, конструктив≥зм, сюрреал≥зм та ≥н.

¬ украњнськ≥й л≥тератур≥ першим модерн≥стськ≥ гасла висунув 3901 р. поет ћ. ¬ороний, €кий на стор≥нках "Ћ≥тературно-наукового в≥сника" у програмному в≥дкритому лист≥ закликав повер≠нутис€ до ≥дењ "справжньоњ запашноњ поез≥њ", тематично ≥ жанро≠во розширити ≥снуюч≥ у тогочасн≥й л≥тератур≥ рамки. ≈стафету в ћ. ¬ороного прийн€ла група галицьких письменник≥в "ћолода муза" (ѕ.  арманський, ¬. ѕачовський, ќ. Ћуцький та ≥н.), €ка 1907 р. оприлюднила св≥й ман≥фест, що м≥стив критичн≥ заува≠женн€ щодо реал≥зму в л≥тератур≥ та ор≥Їнтувавс€ на загальноЇв≠ропейськ≥ зразки та тенденц≥њ.

” цей час у культурн≥й сфер≥ ч≥тко вимальовуютьс€ дв≥ тенден≠ц≥њ Ч збереженн€ нац≥онально-культурноњ ≥дентичност≥ (народниц≠тво) та пересадженн€ на украњнський ірунт нов≥тн≥х Ївропейських зразк≥в художнього самовираженн€ (модерн≥зм). —воЇр≥дною синтезною моделлю народництва ≥ модерн≥зму стала "нова школа" украњнськоњ прози (ћ.  оцюбинський, ¬. —тефаник, ќ.  обил€нська, ћ. „еремшина), €ка в своњй творчост≥ орган≥чно поЇдну≠вала традиц≥йн≥ дл€ в≥тчизн€ноњ л≥тератури етнограф≥зм, розпов≥дь в≥д першоњ особи з нов≥тн≥ми Ївропейськими здобутками Ч сим≠вол≥змом та психоанал≥зом. ’арактерною рисою розвитку украњн≠ського вар≥анту модерн≥зму в л≥тератур≥ був значний вплив роман≠тизму, що по€снюЇтьс€ €к традиц≥Їю, так ≥ ментальн≥стю украњн≠ського народу, дл€ €кого романтизм Ї орган≥чним елементом св≥≠тобаченн€ будь-€коњ доби.

Ќаприк≥нц≥ XIX Ч на початку XX ст. стиль модерн набуваЇ поширенн€ ≥ в украњнськ≥й арх≥тектур≥, що ви€вилос€ у геомет≠рично ч≥тких л≥н≥€х споруд, динам≥чност≥ њхн≥х форм. ” цьому стил≥ побудовано зал≥зничн≥ вокзали Ћьвова,  иЇва, ∆меринки, ’аркова, перший в ”крањн≥ критий ринок (Ѕессарабський). Ќай≠€скрав≥шими постат€ми арх≥тектурного модерн≥зму були  . ∆уков, ќ. ¬ербицький, ћ. ¬ерьовк≥н та ≥н. ѕошуки та експеримен≠ти арх≥тектор≥в-модерн≥ст≥в мали на мет≥ забезпечити максимальну функц≥ональн≥сть буд≥вл≥, збер≥гши при цьому ч≥тк≥сть у л≥н≥€х фасаду.

”крањнська скульптура початку XX ст. теж не уникла модер≠н≥стських починань. ѕ≥д впливом зах≥дних мистецьких шк≥л формуЇтьс€ пле€да украњнських скульптор≥в-модерн≥ст≥в Ч ћ. √аврилко, ћ. ѕаращук, ¬. ≤щенко, ѕ. ¬≥йтович та ≥н. њхн≥й творчос≠т≥ властив≥ контрастн≥ св≥тлот≥ньов≥ ефекти та глибокий психоло≠г≥зм. «≥рка св≥тового масштабу ќ. јрхипенко збагатив мову плас≠тики XX ст.: в≥н змусив порожн≥й прост≥р стати орган≥чним ≥ дуже виразним елементом композиц≥њ. ÷ьому неперевершеному майстров≥ належать "—тупаюча ж≥нка", "∆≥нка, €ка зач≥суЇтьс€" та ≥нш≥ твори.

” живопис≥ прихильниками модерн≥стських експеримент≥в бу≠ли ћ. ∆ук, ќ. Ќовак≥вський, ¬. та ‘.  ричевськ≥ та ≥н.

”крањнський вар≥ант модерн≥зму був досить своЇр≥дним ≥ мав своњ особливост≥. „ерез те що украњнськ≥ земл≥ не мали власноњ державност≥, були роз'Їднан≥ ≥ перебували в статус≥ пров≥нц≥й, сусп≥льний розвиток у них був упов≥льненим пор≥вн€но з пров≥дними Ївропейськими крањнами, тому ≥ конфл≥кти м≥ж цив≥л≥зац≥≠Їю ≥ культурою, художником ≥ сусп≥льством не були такими гострими. ÷≥ фактори ≥ визначили приглушений, слабовиражений, нерозвинутий характер украњнського модерн≥зму. ќкрем≥ злети св≥тового р≥вн€ т≥льки в≥дт≥н€ли загальну пров≥нц≥йн≥сть та гли≠боку традиц≥йн≥сть украњнськоњ культури. ”крањнський модерн≥зм не сформувавс€ €к нац≥ональна самобутн€ теч≥€, а ви€вл€вс€ ли≠ше у творчост≥ окремих митц≥в.

ќтже, своЇр≥дн≥сть украњнського вар≥анту модерн≥зму пол€≠гаЇ ≥ в т≥м, що в≥н ≥з естетичного феномена перетворивс€ на культурно-≥сторичне €вище, став спробою подоланн€ пров≥нц≥йнос≠т≥, другор€дност≥, вторинност≥ украњнськоњ нац≥ональноњ культу≠ри, формою залученн€ до надбань св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ. ¬≥н н≥би символ≥зував перех≥д украњнського сусп≥льства в≥д етнограф≥чно-побутовоњ само≥дентиф≥кац≥њ, тобто виокремленн€ себе з-пом≥ж ≥нших, до нац≥онального самоусв≥домленн€ Ч визначенн€ свого м≥сц€ ≥ рол≥ в сучасному св≥т≥.


Ћ€х

 

ѕеретворенн€ у промисловост≥, с≥льському господарств≥ ≥ торг≥вл≥, певн≥ демократичн≥ зрушенн€ загострили потребу сусп≥льства у профес≥йно п≥дготовлених кадрах роб≥тник≥в ≥ чинов≠ник≥в, а також ≥деолог≥в, здатних задовольнити духовн≥ запити народу. Ќебувало пожвавивс€ ≥нтерес широкоњ громадськост≥ до ≥стор≥њ, мови, культури. Ќац≥ональна ≥нтел≥генц≥€ стала впливо≠вою ≥нтелектуальною силою, здатною спр€мовувати культурний поступ нац≥њ й вести њњ за собою.

јктивно кристал≥зувалас€ самосв≥дом≥сть украњнськоњ нац≥њ, €ка ставила на пор€док денний нов≥ й нов≥ нац≥онально-культурн≥ завданн€. ¬ таких умовах ур€д –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ вже не м≥г ефек≠тивно контролювати нац≥онально-культурн≥ процеси нерос≥йсь≠ких народ≥в ≥ спр€мовувати њх у русло денац≥онал≥зац≥њ. ¬идаван≥ ним заборони ви€вились малоефективними ≥ фактично не могли спинити природний процес еволюц≥њ нац≥ональних культур.

«агостренн€ мовного питанн€

¬изначною прикметою нового часу стало загостренн€ мовного питанн€. √асло шк≥льноњ осв≥ти р≥дною мовою стало одним

з найпопул€рн≥ших; його висувають не т≥льки ≥нтелектуали ≥ пол≥тики, а й сел€ни, роб≥тники. ¬ ход≥ ≥ндустр≥ал≥зац≥њ економ≥ки зм≥нюЇтьс€ характер виробництва, харак≠тер прац≥. Ќеобх≥дною його умовою стало веденн€ документац≥њ, оск≥льки механ≥зац≥€, застосуванн€ машин ≥ ≥ндустр≥альних тех≠нолог≥й вимагали стандарт≥в. ќбов'€зковою передумовою усп≥ш≠ноњ виробничоњ д≥€льност≥ стало вм≥нн€ читати кресленн€ й ≥ншу техн≥чну документац≥ю. ќтже, на пристойний зароб≥ток могли претендувати т≥льки осв≥чен≥ роб≥тники. ћасовими стали про≠фес≥њ ≥нженер≥в, л≥кар≥в, вчител≥в. ÷€ обставина в≥дкрила перс≠пективи перед вих≥дц€ми з "простого народу" "вибитис€ в люди". јле дл€ цього необх≥дна була грамота.

√рамотн≥сть потр≥бна була ≥ в ц≥лому р€д≥ повс€кденних ситу≠ац≥й - на зал≥зниц≥ (дл€ придбанн€ квитка), у банку (дл€ оформленн€ кредиту), в суд≥. Ќаск≥льки сел€нство вт€гуЇтьс€ в товар≠но-ринков≥ в≥дносини, наст≥льки ж його усп≥шна д≥€льн≥сть ста≠вала неможливою без певного р≥вн€ осв≥ти: веденн€ бухгалтерсь≠ких запис≥в ≥ т. ≥н.

¬се це разом перетворюЇ осв≥ту у життЇву справу, справу за≠безпеченн€ майбутнього. ÷е - одна з м≥цних передумов вт€гу≠ванн€ широких мас у пол≥тику, усв≥домленн€ власних нац≥ональ≠них потреб, вт€гуванн€ в нац≥онально-визвольний рух. ѕеретво≠ренн€ нац≥онального руху в масовий, потужний спостер≥гаЇтьс€ з початку XX ст. ћасов≥сть додаЇ особливих сил л≥дерам, спону≠каЇ њх висувати нац≥ональн≥ гасла в загострен≥й форм≥.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 459 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

80% успеха - это по€витьс€ в нужном месте в нужное врем€. © ¬уди јллен
==> читать все изречени€...

2070 - | 1949 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.055 с.