Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


‘ормуванн€ наукових центр≥в украњнознавства




’арактерною ознакою першоњ половини XIX ст. було дальше розгортанн€ заход≥в рос≥йського ур€ду щодо викор≥ненн€ украњнсь≠коњ культури, згортанн€ њњ л≥тератури, мови, ≥сторичноњ науки, на≠родноњ пам'€т≥ про ≥сторичн≥ под≥њ, процеси ≥ €вища, €к≥ в≥дбувалис€ в ”крањн≥ з найдавн≥ших час≥в до XIX ст. ÷≥каво, що переважна б≥≠льш≥сть украњнськоњ аристократ≥њ п≥шла на сп≥впрацю з рос≥йським царизмом ≥ фактично втратила украњнську ментальн≥сть.

ƒе€ка частина нац≥ональноњ ≥нтел≥генц≥њ прагнула висто€ти проти цього натиску, використати будь-€кий прив≥д дл€ попул€ризац≥њ свого народу, в≥тчизни, власноњ культури, нац≥ональноњ св≥до≠мост≥ й в≥дновити щодо ”крањни ≥сторичну справедлив≥сть.

“рапилос€ так, що, починаючи з перших рок≥в XIX ст., питан≠н€ нац≥ональноњ ≥дењ стали виступати на перший план. ‘ункц≥ю пропаганди нац≥ональноњ ментальност≥ вз€ли на себе патр≥отично зор≥Їнтован≥ ≥нтелектуали.

ѕрацюючи у цьому напр€м≥, украњнська ≥нтел≥генц≥€ пройшла, по-сут≥, три етапи. Ќа першому етап≥ переважав пот€г до ≥сторич≠них джерел, документ≥в, фольклорноњ пам'€т≥, р≥зного роду писем≠них та етнограф≥чних старожитностей.

Ќа другому етап≥ ≥нтел≥генц≥€ звернулас€ до мовного кор≥нн€, обірунтуванн€ законом≥рностей ≥снуванн€ украњнськоњ мови, народ≠ного опрацюванн€ та застосуванн€ €к найб≥льшого народного скар≠бу в л≥тератур≥, осв≥т≥ та театральному житт≥.

… на третьому - йшлос€ про необх≥дн≥сть створенн€ пол≥≠тичних орган≥зац≥й, €к≥ здатн≥ розгорнути боротьбу за в≥льний нац≥ональний розвиток та державну незалежн≥сть.

« повним правом можна сказати, що значний вплив на д≥€ль≠н≥сть украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ справили ≥дењ н≥мецького ф≥лософа »оганна √ердера про етн≥чну культуру сел€нства.

¬ивчаючи духовний потенц≥ал украњнського народу, ….√ердер д≥йшов висновку, що "”крањна стане новою √рец≥Їю: прийде день ≥ постануть перед ус≥ма це прекрасне небо, цей життЇрад≥сний на≠родний дух, ц≥ природн≥ музичн≥ обдаруванн€, ц€ родюча земл€".

як ≥ передбачав ….√ердер, пробудженн€ нац≥ональноњ св≥домо≠ст≥ украњнц≥в розпочалис€ у к≥нц≥ XVIII ст. ≥ набрало бурхливого роз≠витку у ≤ пол. XIX ст. јматорський п≥дх≥д до вивченн€ ≥стор≥њ

украњнського народу та його старожитностей трансформувавс€ в на≠уков≥ досл≥дженн€ р≥зних галузей украњнознавства: ≥сторичного, ет≠нограф≥чного, фольклористичного та мовознавчого.

”крањнському народознавству присв€тили своњ прац≥ ќ.Ўафонський ("„ерниговского наместничества типографическое описание". - 1786), ќ.–≥гельман ("Ћетописное повествование о ћа≠лой –оссии". - 1785-1786), я.ћаркович ("«аписки о ћалороссии, ее жител€х и произведени€х". - 1798), анон≥мний автор "≤стор≥њ –ус≥в" (к≥нець XVIII - початок XIX ст.).

«гадан≥ автори спробували дати в≥дпов≥дь на питанн€ про похо≠дженн€ украњнського народу (ќ.Ўифонський), украњнського козацтва (ќ.–≥гельман), його самобутню високу культуру (я.ћаркович), спад≠коЇмн≥сть  ињвськоњ –ус≥ (Д≤стор≥€ –ус≥в") тощо.

—еред названих праць найб≥льшою попул€рн≥стю користувалас€ "≤стор≥€ –ус≥в". њњ знали, читали ≥ використовували тогочасн≥ ≥сторики ƒ.Ѕантиш- аменський, ћ.ћаркевич, прозањки ≥ поети ћ. √оголь, ќ.ѕушк≥н, “.Ўевченко, ѕ. ул≥ш та багато ≥нших д≥€ч≥в культури.

” становленн€ украњнознавства €к науки внесли в≥дчутний вклад чотиритомна "»стори€ ћалой –оссии" (1822) ƒ.Ѕантиш- аменського, " раткое описание о казацком малороссийском народе" (1847) ѕ.—имоновського, п'€титомна "»стори€ ћалороссии" (1842-1843) ћ. ћаркевича, перший зб≥рник украњнських народних твор≥в "ќпыт собрани€ старинных малороссийских песен" (1819) ћ.÷еретелЇва, дв≥ украњнськ≥ п≥сенн≥ зб≥рки "ћалорос≥йськ≥ п≥сн≥" (1827) та "”крањнськ≥ народн≥ п≥сн≥" (1834) першого ректора  ињвсь≠кого ун≥верситету ћ.ћаксимовича, фольклорна п'€титомна прац€ "«апорожска€ старина" (1833-1838) молодого харк≥вського вченого ≤.—резневського та ≥нших автор≥в.

Ќазван≥ прац≥ не залишили спок≥йними ту частину украњнсько≠го сусп≥льств, €ку царизм прагнув денац≥онал≥зувати, в≥дштовхнути в≥д джерел ≥стор≥њ та культури.

” перш≥й половин≥ XIX ст. стали вид≥л€тис€ в окрему наукову галузь досл≥дженн€ нац≥ональноњ мови. —клалос€ так, що у перш≥й половин≥ XIX ст., в результат≥ ур€довоњ денац≥онал≥зац≥њ, украњнсь≠кою мовою стали користуватис€ переважно сел€ни. Ѕ≥льш≥сть за≠можноњ верстви вважала њњ згубою, селюцькою, непридатною дл€ висловлюванн€ тонких думок та почутт≥в. ” зв'€зку з цим м≥ж собою переважна б≥льш≥сть украњнського чиновництва та ≥нтел≥генц≥њ сп≥лкувалас€ рос≥йською мовою.

Ќац≥онально св≥дом≥ ≥нтел≥генти робили все, щоб захистити украњнську мову в≥д нападок русиф≥катор≥в, довести, що вона Ї мовою самобутньою, вишуканою, що вона може внести г≥дний вклад у св≥то≠ву цив≥л≥зац≥ю ≥ маЇ право на ≥снуванн€ €к мова стародавнього народу.

ѕисьменник ≤. отл€ревський один ≥з перших продемонстру≠вав, що "сел€нська мова" Ї високохудожньою ≥ л≥тературною, ≥ нею можна створювати так≥ шедеври, €к "≈нењда" (1798).

«а цих обставин з'€вилис€ перш≥ науков≥ розв≥дки, автори €ких ставл€ть соб≥ за мету "оживити украњнське нар≥чч€", не допустити його зникненн€. «окрема, ќ.ѕавловський у 1818 р. —творив "√рам≠матику малороссийского наречи€", в €к≥й зробив спробу довести самобутн≥сть украњнськоњ мови, дати њњ граматичний анал≥з, опрацю≠вати фразеолог≥ю тощо. ” 1823 р. ≤.¬ойцехович склав невеликий словник украњнськоњ мови. ” 1834 р. Ќа захист украњнськоњ мови ви≠ступив харк≥вський вчений-слав≥ст ≤.≤.—резневський. ” статт≥ "¬згл€д на пам€тники украинской народной словесности" (1834) в≥н пророкував њњ велике л≥тературне майбутнЇ.

ƒосл≥дники стверджують, що у перш≥й половиш XIX ст. на≠родознавч≥ ≥нтереси в ”крањн≥ захопили широк≥ кола викладач≥в навчальних заклад≥в, студент≥в-любител≥в старожитностей, нац≥она≠льноњ культури та мови.

≤нтерес до народних джерел, украњнськоњ ≥стор≥њ та л≥тератури, фольклорно-етнограф≥чноњ ≥нформац≥њ став об'Їднувати досл≥дник≥в у загальноукрањнськ≥, губернськ≥ та рег≥ональн≥ центри украњнознавства.

« повним правом можна стверджувати, що перший науковий центр з проблем народознавства став формуватис€ на баз≥ ’арк≥всь≠кого ун≥верситету, €кий був створений у 1805 р. його першим рек≠тором ¬асилем  араз≥ним.

ѕом≥тну роль в≥д≥гравали в ньому так≥ д≥€ч≥ культури, €к: декан ун≥верситету √ригор≥й ”спенський, письменник ѕетро √улак-јртемовський, професор ≤змањл —резневський, прозањк √ригор≥й  в≥тка-ќснов'€ненко. Ќавколо њх групувалас€ осв≥чена молодь, студентство, в тому числ≥ ≥ майбутн≥й засновник  ирило-ћефод≥њвського товарис≠тва - ћикола  остомаров.

’арк≥вське наукове товариство орган≥зувало виданн€ таких ча≠сопис≥в, €к "’арьковский еженедельник", "”краинский журнал" та ≥нших видань.

¬ажливим центром культури стало м≥сто ѕолтава. ѕисьмен≠ник ≤. отл€ревський стаЇ центральною ф≥гурою украњнознавчих студ≥й, неперевершеним знавцем звичањв та усноњ народноњ творчос≠т≥. ” ѕрилуцькому пов≥т≥ народознавчу роботу розгорнув письмен≠ник, фольклорист та етнограф ѕ.Ѕ≥лецький-Ќосенко, ћиргородсь≠кому - ¬асиль Ћомиковський та ≥н. ќпубл≥кован≥ ними досл≥дженн€ "ќ ћалороссии", "«аписки о ѕолтавской губернии" (1848-1859) м≥≠стили значн≥ ≥нформативн≥ в≥домост≥ про ѕолтавщину, њњ людей, культуру, народну творч≥сть тощо.

¬ажливим народознавчим центром стало також м≥сто ќдеса. “ут у перш≥й половин≥ XIX ст. в≥дкрито л≥цей (1817), ≤нститут сх≥д≠них мов (1828), музей старожитностей (1828), с≥льськогосподарське товариство, “овариство ≥стор≥њ ≥ старожитностей. –езультати досл≥≠джень публ≥кувалис€ у заснованих "ќдесском альманахе", "ќдесс≠ком вестнике", "«аписках" товариства ≥стор≥њ та ≥нших виданн€х. Ќайвидатн≥шою ф≥гурою д≥€льност≥ цих об'Їднань культури був ≥с≠торик, економ≥ст, етнограф та публ≥цист јполлон —кальковський, перу €кого належать прац€ "»стори€ Ќовой —ечи, или последнего  оша «апорожзкого" (у трьох томах). јвтор ц≥Їњ роботи критику≠вавс€ ћ.ћаксимовичем та “.Ўевченком за перекручуванн€ ≥стор≥њ гайдамацьких рух≥в. «окрема, коли ј.—кальковський назвав гайда≠мацтво розб≥йницьким рухом, “.√.Ўевченко в≥дреагував так:

"√айдамаки не воины -разбойники, воры, п€тно в нашей истории..."

Ѕрешеш, Ћюдомире! «а св€тую правду волю –озб≥йник не стане, не розкуЇ закований ” ваш≥ кайдани Ќарод темний, не зар≥же Ћукавого сина, Ќе роз≥б'Ї живе серце «а свою крањну.

“обто, в трактовц≥ “.√.Ўевченка гайдамаки виступають €к борц≥ за "св€ту правду"12.

” 40-х роках XIX ст. значним народознавчим центром стаЇ  ињв. ” 1834 р. тут засновуЇтьс€ ун≥верситет, €кий очолив ≥сторик,

краЇзнавець, фольклорист, етнограф та природознавець ћ.ќ.ћак≠симович.

” 1843 р. при  анцел€р≥њ  ињвського, ѕод≥льського та ¬олинсько≠го генерал-губернатора започатковуЇтьс€ “имчасова ком≥с≥€ дл€ розгл€≠ду давн≥х акт≥в. ”н≥верситету та  ом≥с≥њ судилос€ стати центрами д≥€ль≠ност≥ авторитетноњ професури, зд≥бноњ до ≥сторичних пошук≥в науковоњ молод≥, в тому числ≥ ћ.≤. остомарова, “.√.Ўевченка, ћ.≤.√улака, ѕ.ќ. ул≥ша та багатьох ≥нших в≥домих в ”крањн≥ людей 3.

«окрема, вже у перш≥й половин≥ XIX ст. ≥м'€ ѕ.  ул≥ша було в≥доме не т≥льки в ”крањн≥, айв ћоскв≥ та ѕетербурз≥. …ому належав перший украњнський ≥сторичний роман "„орна –ада" (1846), ≥с≠торична прац€ "ѕовесть об украинском народе" (1846). ѕрацюючи у  ињвському ун≥верситет≥, опубл≥кував свою книгу "—лав€нска€ мифологи€" ћ. остомаров. ¬елику роботу у  ом≥с≥њ розгорнув ху≠дожник “.√.Ўевченко.

” 20-х роках ’√’ ст. розпочинаЇтьс€ археолог≥чне досл≥джен≠н€  иЇва. јрхеолог  ≥ндрат Ћохвицький досл≥див руњни ƒес€тинноњ церкви, «олотих вор≥т. ≤сторик та археолог ћаксим Ѕерл≥нський створив роботу " раткое описание  иева" (1820), ≤ван ‘ундуклей "ќбозрение  иЇва в отношении давностей" (1847).

Ѕагато зробила дл€ розвитку украњнознавства ком≥с≥€ при  и≠њвському учбовому окруз≥ (1851-1864). ¬чен≥ ƒ.∆уравський, ѕ.ѕавлов, ћ.≤ванишев, ћ.ћаркевич, ћ.ћаксимович, ј.ћетлинський писали про народний побут, географ≥чн≥ в≥домост≥, культуру простого народу, за що пересл≥дувалис€ оф≥ц≥йним чиновництвом.

”крањнознавч≥ центри були не т≥льки в ”крањн≥, а й у ѕетербурз≥ та ћоскв≥, в €ких ун≥верситети та установи, за висловом ™.√реб≥нки, стали "колон≥Їю осв≥чених украњнц≥в". ”крањнознавч≥ матер≥али викли≠кали великий ≥нтерес у ћ.√огол€, ќ.ѕушк≥на, ™.√реб≥нки, ћ.ћарке≠вича, ќ.Ѕод€нського (ћосква) та ≥нших д≥€ч≥в украњнськоњ та рос≥йськоњ культури. «авд€ки зусилл€м ќ.Ѕод€нського у 1846-1848 pp. побачили св≥т "Ћ≥топис —амовидц€", "≤стор≥€ –ус≥в" та ≥нш≥ ≥сторичн≥ прац≥.

” перш≥й половин≥ XIX ст. усна народна творч≥сть та фольк≠лор украњнського народу в≥дгукнулис€ на под≥њ в≥йни 1812 р. ¬ажке становище кр≥пацтва, боротьбу сел€н п≥д проводом ”.  армелюка, Ћ. обилиц≥. ѕро це розпов≥дали народним масам нос≥њ народних твор≥в, кобзар≥ ќстап ¬ересай, ‘ед≥р √риценко, јндр≥й Ўут та ≥н.

”сна народна творч≥сть пл≥дно вплинула на художню л≥тера≠туру. Ѕатьком украњнськоњ л≥тератури став ≤.  отл€ревський, €кий народну мову вв≥в у л≥тературу, створивши так≥ шедеври €к "≈нењда" (1792), "Ќаталка полтавка" (1838), "ћоскаль-чар≥вник" (1841). —лавл€чи автора згаданих твор≥в, “.√.Ўевченко писав:

Ѕудеш, батьку, панувати, поки живуть люди. ѕоки сонце в неб≥ с€Ї, тебе не забудуть! и

ѕродовжуючи започаткован≥ ≤.  отл€ревським традиц≥њ, створи≠ли талановит≥ твори ѕ.√улак-јртемовський ("ѕан та собака"), √. в≥тка-ќснов'€ненко (Дѕан ’ал€вський", "—ватанн€ на √ончар≥в-ц≥"), ™.√реб≥нка, Ћ.Ѕоровиковський та ≥н.

¬ершиною формуванн€ новоњ украњнськоњ л≥тератури першоњ по≠ловини XIX ст. стала творч≥сть “.√.Ўевченка. ѕоетична зб≥рка " об≠зар" (1840) була св≥дченн€м народженн€ нового майстра украњнськоњ поез≥њ, €кому п≥зн≥ше судилос€ стати нац≥ональним пророком.

…ого твори першоњ половини XIX ст. та й п≥зн≥ших час≥в в≥дзначаютьс€ реал≥стичн≥стю та революц≥йним демократизмом. ј його "«апов≥т" закликав людей до активноњ боротьби за своЇ щасливе майбутнЇ:

ѕоховайте та вставайте,  айдани порв≥те, ≤ вражою злою кров'ю ¬олю окроп≥те!

≤ мене в с≥м'њ велик≥й, с≥м'њ в≥льн≥й, нов≥й Ќе забудьте пом'€нути Ќезлим тихим словом.

” перш≥й половин≥ XIX ст. нац≥ональне в≥дродженн€ охопило й —х≥дну √аличину. як ≥ в Ќаддн≥пр€нщин≥, в середовищ≥ зах≥дно≠украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ став пом≥тним пот€г до украњнськоњ (русин≠ськоњ) усноњ народноњ творчост≥, украњнськоњ мови, ≥сторичних знань, л≥тературно-художнього житт€.

“ак, наприклад, зах≥дноукрањнський фольклорист «ор≥ан ƒоленча-’одаковський з≥брав 3 тис. п≥сенних текст≥в, з них 1400 украњн≠ських. ћитрополит ћихайло Ћевицький задумав створити украњно≠мовн≥ школи.

ќдин ≥з церковних служител≥в ≤ван ћочильницький створив "√раматику €зика словено-руського" (1829), €ка повинна була репрезентувати украњнську мову.

≤сторик ƒенис «убрицький написав "Ќарис з ≥стор≥њ руського народу в √аличин≥" (1837) та тритомну "≤стор≥ю древнього √алицько-руського кн€з≥вства" (1852Ч1855), в €ких в≥н обірунтовуЇ само≠бутн≥сть сх≥дних галичан €к украњнц≥в, правонаступницею €ких Ї рос≥йська держава '.

” 30-х роках XIX ст. центр украњнськоњ нац≥ональноњ самосв≥≠домост≥ перем≥стивс€ у Ћьв≥в. Ћ≥дерами народознавства стала виступати студентська молодь, серед €ких особливе м≥сце пос≥ли ћарк≥€н Ўашкевич, ≤ван ¬агилевич та як≥в √оловацький, €к≥ вв≥йшли в ≥стор≥ю €к члени гуртка п≥д назвою "–уська “р≥йц€"17.

—творений ними гурток став працювати над очищенн€м мови в≥д д≥алект≥в, збором фольклорно-етнограф≥чних матер≥ал≥в, перекладом л≥тературних твор≥в на живу украњнську мову ("—лово о полку ≤горев≥м"), створенн€м читанок дл€ д≥тей тощо.

"–уська “р≥йц€" стверджувала, що сх≥дн≥ ≥ зах≥дн≥ украњнц≥ на≠лежать до одн≥Їњ родини, мають сп≥льну ≥стор≥ю та культуру.

„лени њх гуртка листувалис€ з д≥€чами зах≥днослов'€нського в≥дродженн€ - ѕ.Ўафариком (автором праць: "≤стор≥€ слов'€нськоњ мови", "ѕро походженн€ слов'€н", "—лов'€нськ≥ старожитност≥" -1826-1837), я.  оларом, √.ѕетровичем,  .√авл≥чеком та ≥н.

¬они мали стосунки також з ћ. ћаксимовичем, ќ. Ѕод€нським, ≤. —резневським та ≥н. д≥€чами культури —х≥дноњ ”крањни.

¬важали, що украњнськ≥ земл≥ повинн≥ об'Їднатис€ на правах федерац≥њ в соборну державу.

” 1837 р. у Ѕудапешт≥ Д–уська “р≥йц€" видала альманах "–усал≠ка ƒн≥строва", в €кому видруковували народн≥ п≥сн≥, думи, перека≠зи, ≥сторичн≥ документи, публ≥цистичн≥ статт≥ 1.

"–усалка ƒн≥строва" не вписувалас€ у пол≥тику габсбургськоњ денац≥онал≥зац≥њ, була викликом клерикал≥зму. Ќе дивно, що альма≠нах був зустр≥нутий владою вороже ≥ конф≥скований, а його автори зазнали пол≥тичних репрес≥й: Ўашкевич помер у 1843 p., ¬агилевич в≥д≥йшов в≥д громадського житт€, а √оловацький змушений був по≠кинути р≥дний край.


 ороль

 

–озвиток науки ≥ культури

” складних соц≥альних та економ≥чних умовах продов≠жували розвиватис€ осв≥та ≥ культура, хоча класова пол€≠ризац≥€ стримувала ≥нтелектуальний розвиток трудового населенн€.

ќсв≥та. —истема шк≥л в ”крањн≥ не охоплювала почат≠ковим навчанн€м ус≥х д≥тей шк≥льного в≥ку. «а даними на середину 40-х рок≥в, у  ињвськ≥й, ¬олинськ≥й, ѕод≥ль≠ськ≥й, „ерн≥г≥вськ≥й ≥ ѕолтавськ≥й губерн≥€х з населенн€м понад 7 млн. душ було лише до 10 тис. учн≥в, причому 70 % ≥з них становили д≥ти двор€н, чиновник≥в, купецтва. Ќе≠стача прим≥щень, п≥дручник≥в, низька матер≥альна забез≠печен≥сть не спри€ли нормальн≥й робот≥ початкових шк≥л. –усиф≥каторська пол≥тика царизму в ”крањн≥, що особливо посилилас€ п≥сл€ польського повстанн€ у 1830 p., гальмувала розвиток нац≥ональноњ школи. Ќа к≥нець 50-х рок≥в XIX ст. на вс≥х украњнських земл€х було лише 1300 почат≠кових шк≥л, в €ких навчалос€ 67 тис. учн≥в.

«г≥дно з Ђѕопередн≥ми правилами народноњ осв≥тиї 1803 року впроваджувалис€ чотири типи шк≥л: параф≥€ль≠н≥, пов≥тов≥, губернськ≥ (г≥мназ≥њ), ун≥верситети.

ѕараф≥€льн≥ школи були початковими, навчанн€ в них тривало 4Ч6 м≥с€ц≥в у селах ≥ до одного року в м≥стах. ƒ≥≠тей навчали (рос≥йською мовою) читати, писати, елемен≠тарних арифметичних д≥й, основ православноњ рел≥г≥њ.

” пов≥тових училищах ≥ профес≥йних навчальних зак≠ладах (с≥льськогосподарських, фельдшерських) навчалис€ вих≥дц≥ з заможних верств населенн€. ƒл€ двор€нства за≠сновувалис€ г≥мназ≥њ. ѕрот€гом першоњ половини XIX ст. г≥мназ≥њ було в≥дкрито в ќдес≥, ’арков≥ та  иЇв≥ (по дв≥), „ер≠н≥гов≥, ѕолтав≥,  атеринослав≥ та ≥нших м≥стах. « 1828 р. навчанн€ в них тривало 7 рок≥в.

 р≥м державних, у селах, особливо на ѕолтавщин≥ й „ерн≥г≥вщин≥, продовжували д≥€ти д€к≥вськ≥ школи, що утримувалис€ коштом батьк≥в, де д≥ти навчалис€ переваж≠но украњнською мовою, читали буквар, часослов ≥ псалтир, сп≥вали церковних п≥сень.

ƒ≥€ли також приватн≥ панс≥онати, що працювали за програмою середн≥х навчальних заклад≥в. ƒоньки двор€н здобували осв≥ту ≥ виховувалис€ в ≥нститутах шл€хетних д≥вчат, заснованих у ’арков≥ (1812), ѕолтав≥ (1817), ќдес≥ (1829),  ерч≥ (1836) ≥  иЇв≥ (1838).

ѕром≥жне м≥сце м≥ж г≥мназ≥€ми та ун≥верситетами займали л≥цењ, €ких в ”крањн≥ було три: –≥шельЇвський в ќдес≥ (1817),  ременецький на ¬олин≥ (1819), заснова≠ний на баз≥ г≥мназ≥њ (п≥сл€ польського повстанн€ 1830Ч 1831 pp. закритий, згодом переведений до  иЇва ≥ реорган≥≠зований в ун≥верситет), ≥ Ќ≥жинський, в≥дкритий у 1820 р. коштом брат≥в Ѕезбородьк≥в ≥ перетворений у 1832 р. на г≥мназ≥ю вищих наук. Ѕ≥льш≥сть польських середн≥х шк≥л було переформовано в рос≥йськ≥ г≥мназ≥њ п≥сл€ под≥й 1830Ч1831рр.

–озвивалась ≥ вища осв≥та. ¬елике значенн€ мало за≠снуванн€ у 1805 р. ’арк≥вського ун≥верситету на кошти, з≥бран≥ м≥сцевим двор€нством ≥ купецтвом, €кий п≥дготу≠вав до середини стол≥тт€ майже 3 тис. фах≥вц≥в. ÷арський ур€д не був за≥нтересований у в≥дкритт≥ ун≥верситет≥в. √о≠ловну роль у в≥дкритт≥ цього закладу в≥д≥грали зусилл€ уч≠н€ √. —ковороди ¬.  аразина, €кий мав вплив на ќлексан≠дра ≤ в перш≥, л≥беральн≥ роки його царюванн€.

” 1834 р. на баз≥ л≥кв≥дованого  ременецького л≥цею в≥дкривс€  ињвський ун≥верситет. ¬ ур€довому документ≥ було за€влено, що його в≥дкривають Ђдл€ пол€к≥в ѕ≥вденно-«ах≥дного краюї. «годом украњнськ≥ ун≥верситети, всу≠переч спод≥ванн€м ур€ду, стали центрами науки ≥ культу≠ри. якщо в р≥к в≥дкритт€ ’арк≥вського ун≥верситету в ньому навчалос€ 65 студент≥в, то в 1855 р. Ч 492. ¬≥дпо≠в≥дно в  ињвському ун≥верситет≥ у 1834 р. навчалос€ 62, у 1855 р. Ч 808 студент≥в.

” «ах≥дн≥й ”крањн≥ усп≥шно працював Ћьв≥вський ун≥≠верситет, €кий мав ф≥лософський, теолог≥чний, юридичний та медичний факультети. Ќа початок 40-х рок≥в у ньому нав≠чалось 1184 студенти. 31826р.у м. „ерн≥вц€х працював л≥≠цей, €кий мав богословський та ф≥лософський факультети.

–озвиток кап≥тал≥стичних в≥дносин вимагав створенн€ мереж≥ профес≥йних заклад≥в. ” зв'€зку з цим 1804 р. в „ерн≥гов≥ було в≥дкрито перше в ”крањн≥ рем≥сниче учили≠ще. « часом у ѕолтав≥ ≥ ’ерсон≥ в≥дкрилис€ училища дл€ п≥дготовки службовц≥в державних установ. ¬ ќдес≥ в≥дкри≠лос€ сад≥вниче училище, землеробське у ’арков≥, земле≠м≥рне у  ременц≥, училище торговельного мореплаванн€ у ’ерсон≥. —при€ли п≥дготовц≥ кадр≥в дл€ народного госпо≠дарства б≥бл≥отеки, музењ, друкарн≥. јвторитетним був нау≠ково-досл≥дний ≥нститут Ђќссол≥неумї, заснований 1817 р. польським ученим ё. ќссол≥нським. ѕри ньому д≥€ла ве≠лика б≥бл≥отека й музей р≥дк≥сних колекц≥й пам'€ток ≥сто≠р≥њ, культури ≥ мистецтва.

” «акарпатт≥ не було жодного вищого навчального зак≠ладу, а „ерн≥вецький л≥цей готував церковнослужител≥в. —истема початковоњ осв≥ти теж була п≥дпор€дкована цер≠ковним власт€м. ƒо нењ на вс≥х зах≥дноукрањнських земл€х належали трикласн≥ школи, €к≥ п≥сл€ революц≥њ 1848Ч 1849 pp. стали чотирикласними, оск≥льки учн≥ почали ви≠вчати основи с≥льськогосподарських знань у галуз≥ земле≠робства, сад≥вництва, городництва та ≥н.

Ќаука. ”с≥ осв≥т€нськ≥ осередки були центрами науки. «а дореформений пер≥од 56 вихованц≥в ’арк≥вського ун≥≠верситету стали професорами ≥ працювали в ’арк≥всько≠му,  ињвському, ћосковському,  азанському ун≥версите≠тах. Ќайв≥дом≥шими були математики ћ. ќстроградський ≥ “. ќсиповський, слав≥ст ≤. —резневський, ф≥лолог ќ. ѕо≠тебн€, ≥сторик ћ.  остомаров. ” цьому ун≥верситет≥ усп≥ш≠но розвивались медичн≥ науки (ѕ. Ўуминський, ≤.  аменський та ≥н.). ’арк≥вськ≥ та кињвськ≥ вчен≥ проводили дос≠л≥дженн€ з астроном≥њ, ф≥зики, ботан≥ки, х≥м≥њ, геолог≥њ, географ≥њ тощо.

”  ињвському ун≥верситет≥ працював талановитий уче≠ний ≤. ¬ернадський (батько першого президента јЌ ”–—– ¬. ¬ернадського).

Ѕ≥л€ виток≥в украњнського народознавства сто€в видат≠ний учений-енциклопедист ћ. ћаксимович.

ћаксимович ћихайло ќлександрович (1804Ч1873) Ч учений, природознавець, ≥сторик, фольклорист, л≥терату≠рознавець, громадський д≥€ч, перший ректор  ињвського ун≥верситету ≥м. —в. ¬олодимира (1834Ч1835), член-кореспондент ѕетербурзькоњ јЌ (1871). Ќародивс€ на хутор≥ “имк≥вщина (нин≥ с. Ѕогуславець на „еркащин≥). ќсв≥ту здобув у Ќовгород-—≥верськ≥й г≥мназ≥њ та ћосковському ун≥≠верситет≥, у 1833 р. став його професором. ” ≥сторичних досл≥дженн€х Ђќткуда пошла русска€ земл€...ї (1837), Ђќ происхождении вар€гов-русовї (1841) д≥йшов висновку про сп≥льн≥ корен≥ рос≥йського, украњнського та б≥лорусько≠го народ≥в, критично проанал≥зував норманську теор≥ю по≠ходженн€ давньоруськоњ держави. Ќайв≥дом≥ш≥ фолькло≠ристичн≥ прац≥ Ч Ђћалорос≥йськ≥ п≥сн≥ї (1827), Ђ”крањн≠ськ≥ народн≥ п≥сн≥ї (1834), Ђ«б≥рник украњнських п≥сеньї (1849) та ≥нш≥ започаткували украњнську фольклористику. ¬агомий внесок зробив у розвиток археолог≥њ ≥ мовознавс≠тва. Ќаписав ≥ опубл≥кував 260 праць ≥ твор≥в. ¬≥н став пер≠шим досл≥дником  ол≥њвщини Ч народного повстанн€ на ѕравобережж≥ 1768 року.

” формуванн≥ ≥сторичноњ св≥домост≥ украњнц≥в пом≥тну роль в≥д≥грала прац€ ћ. ћаркевича Ђ»стори€ ћалорос≠сииї (1842Ч1843). Ѕагато арх≥вних матер≥ал≥в про запо≠розьке козацтво з≥брав ј. —кальковський. ÷≥кавою була його Ђ»стори€ Ќовой —ечи, или ѕоследнего коша «апо≠рожскогої (1841).

¬идатною особист≥стю був ≥сторик ƒ. Ѕантиш- аменський.

Ѕантиш- аменський ƒмитро ћиколайович (1788Ч 1850) Ч ≥сторик, археограф. ќдин ≥з перших в –ос≥њ досл≥д≠ник≥в украњнськоњ ≥стор≥њ. ѕоходив ≥з старовинного роду молдавських кн€з≥в. Ќародивс€ в ћоскв≥ в родин≥ ≥сторика. ќсв≥ту здобув у ћосковському ун≥верситет≥. ѕрацюючи в 1816Ч1825 pp. зав≥дуючим канцел€р≥Їю кињвського в≥й≠ськового губернатора –Їпн≥на, з≥брав ц≥нн≥ матер≥али, зокре≠ма арх≥вн≥, з ≥стор≥њ ”крањни, на основ≥ €ких написав 4-томну Ђ»сторию ћалой –оссииї (1822). Ѕув тобольським ≥ в≥ден≠ським губернатором, членом департаменту ћ≥н≥стерства внутр≥шн≥х справ. ѕомер 25 с≥чн€ 1850 року. …ого Ђ»сто≠ри€ ћалой –оссии со времени ее присоединени€ к –оссийскому государству до отмены гетманстваї Ї одн≥Їю з найкра≠щих книг з ≥стор≥њ ”крањни в аспект≥ об'Їктивност≥, залучен≠н€ колосального масиву малов≥домих документ≥в ≥ арх≥вних матер≥ал≥в, а також намаганн€ показати роль духовност≥ в ≥стор≥њ €к одного з найважлив≥ших чинник≥в бутт€. …ому належать також прац≥ Ђ—ловарь достопам€тных людей –ус≠ской землиї у 5 томах, ЂЅиографи€ –усских генералисимусов и генерал-фельдмаршаловї у 4 томах та ≥н. ѕохований у ƒонському монастир≥ у ћоскв≥ пор€д з батьком ≥ д≥дом.

” 20Ч30-т≥ роки у Ћьв≥вському ун≥верситет≥ велис€ досл≥дженн€ в царин≥ краЇзнавства ≥ гуман≥тарних наук. ≤. ћогильницький написав першу в √аличин≥ граматику украњнською мовою. ” 1818 р. в ѕетербурз≥ було опубл≥ко≠вано першу граматику украњнськоњ мови, складену ф≥лоло≠гом ќ. ѕавловським. ≤. —резневський ≥ ћ. ћаксимович у своњх прац€х спростували твердженн€ великодержавник≥в –ос≥њ та ѕольщ≥, буц≥мто украњнська мова Ї д≥алектом ро≠с≥йськоњ та польськоњ. ” 1848 р. у Ћьвов≥ в≥дбувс€ з'њзд ≥н≠тел≥генц≥њ Ђ—обор руських ученихї, на €кому я. √оловацький прочитав реферат про Ђокрем≥шн≥стьї украњнськоњ мо≠ви. «'њзд обговорив питанн€ народноњ мови в школ≥ тощо.

Ћ≥тература. ¬ир≥шальну роль у завершенн≥ процесу становленн€ украњнськоњ нац≥ональноњ мови в≥д≥грала творч≥сть основоположник≥в новоукрањнськоњ л≥тератури ≤.  отл€ревського, √.  в≥тки-ќснов'€ненка, ѕ. √улака-јртемовського, ™. √реб≥нки, ћ. Ўашкевича, “. Ўевченка. «ачинателем новоњ украњнськоњ л≥тератури став ≤.  отл€≠ревський, автор Ђ≈нењдиї.

 отл€ревський ≤ван ѕетрович (1769Ч1838) Ч пись≠менник, перший класик новоњ украњнськоњ л≥тератури. Ќа≠родивс€ в ѕолтав≥ в с≥м'њ др≥бнопом≥сного двор€нина. ” 1780Ч1789 pp. навчавс€ у ѕолтавськ≥й духовн≥й сем≥на≠р≥њ, служив у Ќоворос≥йськ≥й канцел€р≥њ, вчителював, був на в≥йськов≥й служб≥, брав участь у поход≥ на “уреччину (1806). ” 1808 р. в чин≥ штабс-кап≥тана вийшов у в≥дстав≠ку. ѕрацював нагл€дачем ѕолтавського будинку вихо≠ванн€ б≥дних двор€нських д≥тей. « 1818 р. брав участь у масонськ≥й лож≥ ЂЋюбов до ≥стиниї. Ѕув обраний членом харк≥вського “овариства аматор≥в красноњ словесност≥, по≠чесним членом петербурзького ¬≥льного товариства ама≠тор≥в рос≥йськоњ словесност≥. Ћ≥тературну д≥€льн≥сть почав з 1794 р. переробкою Ђ≈нењдиї ¬ерг≥л≥€. ÷ей тв≥р (вперше виданий частково в 1798 p., а повн≥стю в 1842 p.), започаткував нову добу в украњнськ≥й л≥тератур≥. ѕомер ≥ похований у ѕолтав≥.

¬изначне м≥сце в розвитку украњнськоњ л≥тератури нале≠жить ѕ. √улаку-јртемовському, √.  в≥тц≥-ќснов'€ненку, ≤. —резневському, ј. ћетлинському, ћ.  остомарову Ч в≥≠домому ≥сториков≥ ”крањни.

”крањнська ≥нтел≥генц≥€ була виразником нац≥ональ≠ноњ самосв≥домост≥. «окрема, у творчост≥ “. Ўевченка най≠€скрав≥ше в≥добразилис€ революц≥йно-демократичн≥, на≠ц≥онально-визвольн≥ тенденц≥њ украњнськоњ культури, €к≥ стали найвищим дос€гненн€м сусп≥льно-пол≥тичноњ думки середини XIX ст.

—уперечлив≥сть ≥ неоднозначн≥сть духовного ≥ л≥тера≠турного житт€ в ”крањн≥ тих рок≥в можна простежити ≥ на творчост≥ визначного письменника, мовознавц€, ≥сторика, критика ≥ публ≥циста ѕ.  ул≥ша (1819Ч1897). «наченн€ його творчого спадку багато дес€тил≥ть замовчувалос€.  у≠л≥ш прагнув актив≥зувати украњнське культурно-нац≥о≠нальне в≥дродженн€, акцентуючи на цьому €к в наукових, так ≥ в л≥тературних творах, серед €ких особливоњ уваги за≠слуговуЇ двотомна зб≥рка ≥сторичних ≥ фольклорно-етногра≠ф≥чних твор≥в ≥ матер≥ал≥в Ђ«аписки о ёжной –усиї та соц≥≠ально-≥сторичний роман Ђ„орна рада. ’рон≥ка 1663 рокуї. як поет-романтик,  ул≥ш пропов≥дував просв≥тницьк≥, христи€нськ≥ ≥дењ та моральн≥ ц≥нност≥.

–озвивалас€ б≥бл≥отечна справа. Ќаприк≥нц≥ 30-х рок≥в почала функц≥онувати б≥бл≥отека  ињвського ун≥версите≠ту. ƒл€ жител≥в ќдеси 1830 року було в≥дкрито першу в ”крањн≥ публ≥чну б≥бл≥отеку. ¬еликими з≥бранн€ми слави≠лис€ б≥бл≥отеки Ќ≥жинськоњ г≥мназ≥њ вищих наук ≥ –≥шельЇвського л≥цею (ќдеса). ѕроте не вс≥ верстви населенн€ могли ними користуватис€.

ќтже, при всьому р≥зноман≥тт≥ художньо-естетичних принцип≥в (просв≥тницький реал≥зм, романтизм, критичний реал≥зм) ус≥х тогочасних д≥€ч≥в л≥тератури об'Їднувало ба≠жанн€ розвивати ≥ збагачувати украњнську л≥тературу на на≠ц≥ональн≥й основ≥, художн≥м словом надихати справу форму≠ванн€ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ украњнського народу.

∆ивопис ≥ арх≥тектура. Ќа розвиток украњнського обра≠зотворчого мистецтва пом≥тно вплинула петербурзька јка≠дем≥€ мистецтв. ѕрофес≥йн≥ майстри живопису ≤. —ошенко, ƒ. Ѕезперчий, “. Ўевченко та ≥н., що працювали в ”крањн≥, були њњ випускниками, вихованц€ми  . Ѕрюллова, його посл≥довниками. ¬ажливу роль у розвитку украњнськоњ ху≠дожньоњ культури в≥д≥грав випускник академ≥њ  . ѕавлов.

” арх≥тектур≥ першоњ половини XIX ст. пишн≥сть укра≠њнського бароко зам≥нив академ≥чний, стриманий стиль класицизму. ѕ≥д час плануванн€ м≥ст обов'€зково вир≥з≠н€вс€ адм≥н≥стративний центр ≥з майданом, квартали були пр€мокутними, композиц≥њ ансамбл≥в, окремих арх≥тек≠турних комплекс≥в були просторими.

«абудовувалис€ м≥ста, заснован≥ наприк≥нц≥ XVIII ст.: ћар≥уполь,  атеринослав, ћиколањв, ќдеса та ≥н. «окрема, в ќдес≥ за проектом петербурзького арх≥тектора ∆. “ома де “омона у 1809 р. було споруджено перший будинок опер≠ного театру. јрх≥тектурний стиль тогочасного  иЇва виз≠начавс€ в≥домим арх≥тектором ј. ћеленським. «а його проектом споруджено церкву на јскольдов≥й могил≥ (у 1810 р. дерев'€ну церкву зам≥нили кам'€ною ротондою з колонадою та амп≥рною банею. Ќа одному з малюнк≥в Ўевченка в≥дображено њњ вигл€д у 1846 p.), церкву –≥здва ’ристового (1810Ч1814), €ка мала дл€ украњнц≥в особли≠ве значенн€. —аме в н≥й сто€ла труна з т≥лом Ўевченка в≥д 6 до 8 травн€ 1861 року. ћеленський збудував ан≠самбль  онтрактового майдану на ѕодол≥. «а його проек≠тами споруджено пам'€тник на честь поновленн€  иЇву ћагдебурзького права. ” 1837Ч1848 pp. за проектом в≥≠домого арх≥тектора ¬. Ѕеретт≥ збудовано прим≥щенн€  и≠њвського ун≥верситету, його обсерватор≥ю, ≤нститут шл€≠хетних д≥вчат.

ћайстерн≥сть ≥ талант украњнського народу ви€вилис€ у створенн≥ палацово-парковоњ арх≥тектури, зокрема, та≠ких пам'€ток, €к палац –озумовського в Ѕатурин≥, палац √алагана в с. —окиринц€х на „ерн≥г≥вщин≥, до €кого при≠л€гаЇ л≥сопарк площею 600 дес€тин, знаменита Ђ—оф≥њвкаї в ”ман≥, названа на честь дружини графа ѕотоцького —оф≥њ, де руками кр≥посних були насипан≥ гори, викопан≥ ставки, збудован≥ гроти тощо, парк Ђќлександр≥€ї на бере≠з≥ –ос≥ у Ѕ≥л≥й ÷еркв≥.

ћузика. “еатр. –озвивалас€ ≥ музично-п≥сенна твор≠ч≥сть. ѕродовжували побутувати хл≥боробськ≥ п≥сн≥ кален≠дарного циклу, а також кол€дки, весн€нки, вес≥льн≥ та ≥н. ѕопул€рними були п≥сн≥-романси, зокрема Ђњхав козак за ƒунайї, Ђ¬≥ють в≥триї, Ђ—онце низенької, а також створе≠н≥ на в≥рш≥ “. Ўевченка Ђƒуми моњї, Ђ«апов≥тї та ≥н. —ла≠вилис€ кобзар≥, л≥рники јндр≥й Ўут, ќстап ¬ересай.

Ќавесн≥ 1838 р. композитор ћ. √линка перебував в ”крањн≥ з метою набору сп≥вак≥в. ¬≥н набрав дл€ капели 19 хлопчик≥в ≥ двох дорослих. —еред них був —. √улак-јртемовський Ч неб≥ж письменника ѕ. √улака-јртемовського, €кий згодом став родоначальником украњнськоњ на≠ц≥ональноњ опери.

√улак-јртемовський —емен —тепанович (1813Ч1873) Ч композитор, сп≥вак, драматичний артист, драматург. Ќаро≠дивс€ у м. √ородище (тепер „еркаськоњ област≥) у с≥м'њ св€≠щеника. «ак≥нчив  ињвське пов≥тове духовне училище,  и≠њвську духовну сем≥нар≥ю. ¬окальноњ майстерност≥ навчавс€ в ѕетербурз≥, ѕариж≥ та ≤тал≥њ (1839Ч1842). —п≥вав у фло≠рент≥йськ≥й опер≥ (1841Ч1842). ѕрот€гом 1842Ч1864 pp. був сол≥стом рос≥йськоњ ≥мператорськоњ опери в ѕетербурз≥, 1864Ч1865 pp. Ч ¬еликого театру у ћоскв≥. Ќайв≥дом≥ша опера √улака-јртемовського Ђ«апорожець за ƒунаЇмї, €ка стала украњнською музичною класикою. ƒо творчоњ спад≠щини √улака-јртемовського належать украњнськ≥ п≥сн≥ Ђ—тоњть €в≥р над водоюї (присв€чена “. Ўевченку, з €ким автор дружив з 1838 р.), Ђ—пать мен≥ не хочетьс€ї та ≥н. ¬ ”крањн≥ √улак-јртемовський побував у 1843 р. з метою до≠бору сп≥вак≥в та у 1850 p., коли гастролював з ≥тал≥йською оперною трупою. «ахоплювавс€ народною медициною, ста≠тистикою, уклав Ђ—татистично-географ≥чн≥ таблиц≥ м≥ст –ос≥йськоњ ≥мпер≥њї (1854).

“радиц≥йними серед ≥нтел≥генц≥њ великих м≥ст були л≥≠тературно-музичн≥ вечори у знатних ос≥б, на €ких виступа≠ли ћ. Ћисенко, √.  в≥тка-ќснов'€ненко, ћ. —тарицький. ќрган≥зовувалис€ численн≥ благод≥йн≥ концерти. “ак≥ кон≠церти влаштовувалис€ ≥ п≥д час знаменитоњ контрактовоњ €рмарки в  иЇв≥. Ќа них бували ћ. √оголь, “. Ўевченко, ј. ћ≥цкевич, ќ. Ѕальзак та ≥нш≥ в≥дом≥ люди.

≤з великими концертами виступали хори  ињвськоњ академ≥њ, ѕере€славськоњ сем≥нар≥њ та ≥н. ÷ерковний хоро≠вий сп≥в захоплював прихожан.

“еатральне мистецтво побутувало у форм≥ народних драм, л€лькового ≥ Ђживогої вертепу, ≥нтермед≥й. ѕродов≠жував д≥€ти кр≥пацький театр. Ќа ѕолтавщин≥ ≤.  отл€≠ревський та ћ. ўепк≥н започаткували профес≥йний укра≠њнський театр. ” 1819 р. в≥дбулас€ постановка ЂЌаталки ѕолтавкиї ≥ Ђћоскал€-чар≥вникаї ≤.  отл€ревського. Ќа≠ц≥ональна драматург≥€ збагатилас€ творами √.  в≥тки-ќснов'€ненка, я.  ухаренка, “. Ўевченка. ќсобливо актив≥≠зувавс€ розвиток театру в 30Ч40-в≥ роки. ” зм≥цненн≥ його реал≥стичних принцип≥в важливу роль в≥д≥грав “. Ўевчен≠ко. ќсновою його драми ЂЌазар —тодол€ї (1843) став соц≥≠альний конфл≥кт.

ќтже, основним зм≥стом соц≥ально-економ≥чного, пол≥≠тичного ≥ культурного розвитку ”крањни в перш≥й полови≠н≥ XIX ст. був розпад феодально-кр≥посницькоњ системи ≥ формуванн€ в њњ надрах нового сусп≥льного ладу. ÷е актив≥зувало сусп≥льно-пол≥тичне житт€, становленн€ украњн≠ськоњ нац≥њ, розвиток нац≥онального руху. “ак≥ процеси позначились ≥ на культурному розвитков≥ народу ”крањни, €кий за умов кр≥посництва ≥ русиф≥каторськоњ пол≥тики царизму все ж збагатив людство новими культурними здо≠бутками.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 687 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

„еловек, которым вам суждено стать Ц это только тот человек, которым вы сами решите стать. © –альф ”олдо Ёмерсон
==> читать все изречени€...

2080 - | 1932 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.056 с.