Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


јктив≥зац≥€ студентського громад≥вського руху в 90-х роках




"Ѕратство тарас≥вц≥в"

Ќаприк≥нц≥ 80-х рок≥в п≥д впливом ≥дей "непол≥тичноњ культури серед молодого поко≠л≥нн€ ≥нтел≥генц≥њ посилилос€ прагненн€ виве≠сти украњнство на ширший шл€х нац≥онального розвитку й нада≠ти йому пол≥тичного звучанн€. ѕершою такою орган≥зац≥Їю в 90-х роках стало "Ѕратство тарас≥вц≥в", орган≥зоване в 1891 р. сту≠дентами з ’аркова ≤ваном Ћипою, ћиколою Ѕайздренком, ћи≠хайлом Ѕазькевичем ≥ студентом  ињвського ун≥верситету ¬≥тал≥Їм Ѕоровиком. Ќайб≥льший усп≥х мали "тарас≥вц" у ’ар≠ков≥, де з њхньоњ ≥н≥ц≥ативи понад 20 чол. об'Їднались у "ћолоду громаду". “овариство встановило зв'€зки з аналог≥чними гурт≠ками в ѕолтав≥, „ерн≥гов≥,  иЇв≥, ќлександр≥њ, ’ерсон≥ та ќдес≥. ” своЇму програмному документ≥ " редо молодих украњнц≥в" "тарас≥вц≥" за€вили про свою незгоду з украњноф≥лами через њх зв'€зки з рос≥йською культурою ≥ прагненн€ стати космоф≥лами (тими, що любл€ть увесь св≥т). –озвивалас€ ≥де€ нерозривноњ Їдност≥ вс≥х украњнських земель, незалежно в≥д њх перебуванн€ у склад≥ јвстр≥йськоњ чи –ос≥йськоњ ≥мпер≥й. ќдне з визначальних м≥сць вони в≥дводили вир≥шенню економ≥чних питань, справедливо вважаючи, що т≥льки матер≥ально забезпечений народ зда≠тен п≥клуватис€ про нац≥онально-осв≥тн≥ справи. ” травн≥ 1893 р. братство припинило своЇ ≥снуванн€ в результат≥ арешт≥в.

"«агальна украњнська орган≥зац≥€"

ƒ≥€льн≥сть "Ѕратства тарас≥вц≥в" актив≥зу≠вала студентський громад≥вський рух, €кий набрав такого розмаху, що виникла потреба в його координац≥њ в межах вс≥Їњ ”крањ≠ни. « ≥н≥ц≥ативи ƒмитра јнтоновича в  иЇв≥ в серпн≥ 1898 р. в≥дбувс€ загальноукрањнський нелегальний з'њзд студентських громад. ¬≥н об'Їднав ус≥ громади в одну "«агальну украњнську парт≥йну орган≥зац≥ю" й утворив виконавчий ком≥тет, €кий мав координу≠вати д≥€льн≥сть громад≥вських орган≥зац≥й. ¬сеукрањнську студентську сп≥лку ≤ван ‘ранко назвав "ћолодою ”крањною", вба≠чаючи в н≥й нос≥€ майбутнього ”крањни.


¬елика ≥стор≥€ ”крањни - 2 томи

’’’≤≤≤. ¬≤ƒ–ќƒ∆≈ЌЌя

Ћ≥вобережна ”крањна, тобто недавн€ √етьманщина й —лоб≥дщина, а по скасованн≥ останк≥в украњнськоњ автоном≥њ Ч ѕолтавська, „ерниг≥вська й ’арк≥вська губерн≥њ, сталас€ на перелом≥ XVIIIЧXIX ст. колискою украњнського нац≥онального в≥дродженн€, —погад колишньоњ козацькоњ вольниц≥ жив тут не т≥льки в п≥сн€х та легендах, €к на ѕравобережж≥. ѕом≥щики були ж тут нащадками колишньоњ козацькоњ старшини, а серед сел€нськоњ маси жила чисельна козацька верства в≥льних сел€н; козацька старовина збереглас€ ще в суд≥вництв≥ ≥ в побут≥. ≤ саме з тих залишк≥в староњ, в≥льноњ ”крањни, мус≥ла зродитис€ ≥де€ новоњ в≥льноњ ”крањни. ¬она й зродилас€. ѕо≠чалос€ н≥би з др≥бниц≥. —тара козацька аристократ≥€, зр≥вн€на в правах з рос≥йським двор€нством, повинна була задокументувати своЇ право до привилењв тим б≥льше, що такого удокументуванн€ почали вимагати й в≥д рос≥йського двор€нства. «а багато вскочило в той стан людей, що не мали до нього належно удокументованого права.

8 ѕетроград≥ почала ур€дувати т. зв. Ђ√ерольд≥€ї, тобто найвища державна установа, що вир≥шувала приналежн≥сть до двор€нства. «разу вона станула на становищ≥, що украњнськ≥й козач≥й аристокра≠т≥њ, пом≥ж €ку попали нащадки м≥щанства й духовенства, взагал≥ не прислугуЇ право на двор€нськ≥ титули. ÷е визвало велике обуренн€ украњнськоњ аристократ≥њ а разом з тим ≥ особливе зац≥кавленн€ ≥сто≠р≥Їю своњх род≥в. ¬≥д ≥стор≥њ род≥в поширилос€ зац≥кавленн€ на ≥стор≥ю краю ≥ нац≥њ взагал≥.

« ≥дењ оборони загрожених ≥нтерес≥в украњнського двор€нства, на≠роджуЇтьс€ ≥де€ оборони ≥нтерес≥в украњнського народу в його ц≥лому. Ђ« посеред двор€нства висуваютьс€ постат≥ „епи, „арниша, ¬. ѕолетики, ћилорадовича,  алинського, ћарковича, добрих патр≥от≥в ≥ зав≠з€тих оборонц≥в двор€нських ≥нтерес≥в. ¬се це люди, €к≥ виховали св≥й патр≥отизм на вивченн≥ ≥стор≥њ ”крањни, €к≥ зб≥рали л≥тописи й р≥жн≥ документи з ≥стор≥њ краю. Ќа своњ зан€тт€ двор€нським питанн€м вони дивилис€ €к на подвиг, початий задл€ слави Ѕатьк≥вщиниї (ƒ. ћ≥ллЇр).

¬асиль ѕолетика пише в одному з своњх лист≥в до „епи: Ђяк при≠Їмно працювати дл€ слави й добра Ѕатьк≥вщини! Ќаш≥ власн≥ почутт€, св≥дом≥сть, що ми були небайдуж≥ до ≥нтерес≥в Ѕатьк≥вщини служать нам нагородоюї.

ј хоч боротьба за двор€нськ≥ прив≥лењ зат€глас€, бо зак≥нчилас€ щойно в 1835 p., хоча деколи переходила меж≥ Ђ≥нтерес≥в Ѕатьк≥вщиниї й служила темою дл€ см≥ховинок в род≥ Ђпошукуванн€ ’ама за дво≠р€нствомї, вона мала ту прикмету, що не давала заілохнути украњн≠ським державницьким традиц≥€м; п≥д≥ймаючи з пилу непам€ти минуле, вона р≥вночасно працювала дл€ майбутнього.

“имчасом на Ївропейському заход≥, в столиц≥ тогочасного куль≠турного св≥ту, ѕариж≥, залопот≥ли прапори ¬еликоњ –еволюц≥њ.  лич≥ њлирокого демократизму, велик≥ ≥дењ нац≥њ й пошануванн€ ≥нд≥в≥ду-альности одиниц≥, повороту до природи а разом з нею до п≥дстав нац≥њ, €ким показалос€ нехтоване дотепер простолюдд€, покотилис€ по ≈вроп≥, мов хуртовина. ƒокотилис€ вони й на ”крањну. як в≥дгом≥н тих ≥дей зароджуютьс€ на ”крањн≥ первопочини украњнськоњ етно≠граф≥њ. ќсв≥чен≥ й дистингован≥ пани, починають ц≥кавитис€ духо≠вою й матер≥€льною культурою простолюдд€. «разу так соб≥, дл€ моди й примхи, згодом чимраз глибше, чимраз сер≥озн≥ше. —тих≥€ народ-ньоњ творчости очаровуЇ њх ≥ поносить на своњх бурхливих хвил€х.

ўе в 1777 р. по€вл€Їтьс€ в ѕетроград≥ Ђќпис украњнських вес≥льних обр€д≥вї, зладжений в≥йськовим старшиною √ри≠гор≥Їм  алиновським. ƒвадц€ть л≥т згодом по€вл€ютьс€ тамже славн≥ Ђ«аписки о ћалорос≥њї якова ћарковича, що €к перша енцикльопед≥€ украњнознавства, пройн€т≥ укоханн€м краю, його населенн€, минулого й культури, викликаЇ в петербурських колах захопленн€ дл€ т≥Їњ Ђћалорос≥њї, такоњ гарноњ з природи, а такоњ безталанноњ в минулому ≥ сучасному.

 н€зь ÷ерителев, видавши в 1819 р. першу зб≥рку украњн≠ських ≥сторичних дум, розум≥в не т≥льки њх археольог≥чну вагу й л≥тературну ц≥нн≥сть. Ђякщо ц≥ в≥рш≥ Ч писав в≥н у передмов≥ Ч не можуть служити по€сненн€м украњнськоњ ≥стор≥њ, то що найменче пом≥тний в них поетичний ген≥й народу, його дух, звичањ старих час≥в ≥ нарешт≥ та чиста моральн≥сть, €кою завжди в≥дзначалис€ украњнц≥, €ку вони старанно збер≥гають ≥ сьогодн≥, €к одиноку спадщину по предках, що вр€тувалас€ в≥д жадности сус≥дн≥х народ≥вї.

—в≥домий теж того що робить був збирач ≥ видавець украњнських п≥сень ћихайло ћаксимович (1827) та невтомний видавець Ђ«апорожськоњ —тариниї в ’арков≥ (1832Ч1838) ≤зма≥л —ерезневський.

≈тнограф≥€, тобто п≥знанн€ житт€-бутт€, словесности й культури простолюдд€, стала угольним каменем п≥д-величавий будинок нашого культурно-нац≥онального в≥дродженн€, на перелом≥ XVIIIЧXIX ст.

≈нењдаї ≤.  отл€ревського

« п≥днесеноњ атмосфери глибокого зац≥кавленн€ украњнською старовиною й захопленн€ украњнською етнограф≥Їю зродилас€ й епо≠хальна Ђ≈нењдаї ≤.  отл€ревського.

ЂЅувають в ≥стор≥њ народ≥в дати, €к≥ немовби розривають надвоЇ њхнЇ житт€ й кладуть межу посеред р≥вного шл€ху ≥сторичних под≥й. ћинувшина осталас€ по той б≥к меж≥, майбутнЇ стелитьс€ по цей, а хоча генетичн≥ звТ€зки м≥ж ними очевидн≥ дл€ кожноњ людини, проте зразуж видно, що ≥стор≥€ тут круто повертаЇ з свого попереднього шл€ху й починаЇ €кусь нову путь, даЇ початки новому напр€мков≥ї. (—. ™фремов).

“акою, межевою датою був р≥к по€вленн€ в друц≥ Ђ≈нењдиї  о≠тл€ревського Ч 1789-ий. «€вивс€ ≤ван  отл€ревський (1768Ч1838) на обр≥ю украњнськоњ ≥стор≥њ-саме в пору, коли начебто нав≥ки похоронено украњнський народ, з його славним, геройським ми≠нулим, його культурою й над≥€ми на майбутнЇ.

Ќа самому прик≥нц≥ XVIII ст. коли зТ€вилас€ Ђ≈нењдаї, украњнство, €к державно-пол≥тичне питанн€ сх≥дньоњ ≈вропи, так €кби не ≥снувало. √орстка л≥вобережного двор€нства, що шукаючи соб≥ Ђродових деревї попала на затерт≥ шл€хи прогомон≥лоњ державницькоњ думки, була т≥льки горсткою; подавл€юча б≥льш≥сть св≥тськоњ й духовноњ верх≥вки народу давно вже вдомашнилас€ в чужому табор≥, Ќародн€ маса, €к стих≥€ гр≥зна, була €к та стих≥€ непевна й необчислима. њњ козача верства хоч ≥ хвилювалас€, але порушити тим хвилюванн€м ц≥лий океан закр≥пощеного сел€нства не мала сили. ћосковський ур€д дбав уже про те, щоби спровокувавши такий чи ≥накший рух серед мас, прийн€ти в≥дпов≥дн≥ м≥ри проти нього ≥ спарал≥жувати. “ак було з ко≠зачими формац≥€ми п≥дчас наполЇонських воЇн, так теж було й згодом., п≥дчас приборкуванн€ польського, листопадового повстанн€. ўе г≥рше сто€ли справи на ѕравобер≥жжю, де опол€ченн€ верх≥в народу п≥шло ще скоршою ходою за рос≥йськоњ влади, €к це було за польськоњ. Ќе краще було в √аличин≥, хоча там народн€ маса найшла с€ку-таку охо≠рону в авторитет≥ австр≥йського ур€ду та в його бюрократично-адм≥н≥≠стративному апарат≥. ѕ≥д к≥нець XVIII ст. московська мова стаЇ л≥тературною мовою √етьманщини так само, €к на ѕравобережж≥ й у √аличин≥ стаЇ нею польська мова. ”крањнська знижуЇтьс€ до €когось ледви терпимого Ђхахлацькогої чи Ђхлопськогої говору сел€нськоњ маси. ѕисьменники украњнського походженн€, а нав≥ть з де€кими симпат≥€ми до народньоњ стих≥њ, з €коњ вийшли, €к –убай, Ѕогданович,  апн≥ст, Ќар≥жний, √н≥дич та ≥нш≥, стають не т≥льки московськими письменниками, але й московськими патр≥отами. ≤ власне в такий т€жкий дл€ нац≥њ момент з€вивс€  отл€ревський.

ѕ€ть л≥т до його народженн€ скасовано на ”крањн≥ останн≥; лишки гетьманського ур€ду; маючи ш≥сть л≥т в≥д роду, був  отл€рев≠ський сучасником зруйнуванн€ «апор≥жськоњ —≥ч≥ (1775). „отирма ц€тьл≥тн≥м хлопцем пережив в≥н перем≥ну козачих полк≥в на полк, регул€рноњ московськоњ арм≥њ. ќдним словом, д≥ючий в≥к ≥ молод≥сть.

 отл€ревського проминули в бурхливу добу реформ ≥ перем≥н, але над ними уносилас€ також ≥ще св≥жа й безпосередн€ традиц≥€ минулого. ¬≥дгом≥н петиц≥њ представник≥в двор€нства, що станувши в 1767 р. у ѕетербурз≥ зажадали однодушно, щоб ”крањн≥ повернуто права, на €ких Ђгетьман Ѕогдан ’мельницький з ус≥м украњнським народом при≠Їднавс€ до московськоњ державиї, обивавс€ ще безпосередно в уха молодого  отл€ревського. ѕозатим ≥ близьке до народньоњ стих≥њ походженн€, окружени€ та вихованн€, оформили св≥тогл€д  отл€рев≠ського по л≥н≥њ, висловлен≥й у п≥зн≥ш≥й його творчости. ¬ичуваЇтьс€ в н≥й ≥ дух козацького л≥тописц€ ¬еличка ≥ ф≥льософа —ковороди ≥ сму≠ток народн≥х п≥сень ≥ см≥х р≥здв€них та великодн≥х в≥рш≥в.

Ђ≈нењдаї  отл€ревського, що була н≥би то Ђперелицьованн€мї поеми римського поета ¬ерг≥л≥€ про мандр≥вку ≈не€ по земл≥, неб≥ й пекл≥, а на справд≥ була см≥хом-сатирою на сучасн≥  отл€ревському умови житт€ украњнського народу, под≥бно €к його Ђќда до кн€з€  урак≥наї й пЇси ЂЌаталка ѕолтавкаї та Ђћоскаль чар≥вникї були ви€вами великоњ в≥дзивчивости поета на сучасн≥ йому культурно на≠ц≥ональн≥ питанн€ украњнського житт€. Ќаписав  отл€ревський неба≠гато, але Ђте, що написав, злютовано м≥цно одним не розколеним св≥тогл€дом, тверезим погл€дом на св≥т ≥ його под≥њ. ƒ≥ставши в≥д кращих заступник≥в старшого украњнського покол≥нн€, найб≥льше в≥д —ковороди, гуман≥тарно демократичну спадщину,  отл€ревський зум≥в надати њй живу плоть ≥ кров, мовою живого народу, вбрав у кольоритн≥ образи й ними зас≥вав нас≥нн€ добра, правди, (гуман≠ности й р≥зко оформленоњ нац≥ональноњ св≥домостиї (—. ™фремов). Ђ«поза жартовливоњ форми талановитоњ парод≥њ, що описувала пригоди запор≥жських гольт≥пак, висувалис€ ≥нш≥ образки ≥ спогади; саме тод≥ наш≥ запор≥жц≥ блукали св≥тами, не знаходючи соб≥ приста≠новища Ч ≥ г≥рк≥ гадки мус≥ли наводити спомини, що викликало це, н≥би байдуже опов≥данн€ про тро€нських бурлак. « веселих ≥ часом грубоватих жарт≥в ≥ глузувань вставали образи Ђв≥чноњ пам€ти √еть≠манщиниї. ¬ставало народне житт€, змальоване з великою любовю ≥ нанн€м, будило любов ≥ спочутт€ до нього. Ќе диво, що п≥зн≥ш≥ письменники украњнського в≥дродженн€, з Ўевченком разом, схилили голови перед автором Ђ≈нењдиї й признали його батьком новоњ украњнськоњ л≥тературиї (ћ. √рушевський).

Ђ отл€ревщинаї

¬иступ  отл€ревського осм≥лив попробувати й своњх сил на украњн≠ськ≥й л≥тературн≥й нив≥ ц≥лу низку його сучасник≥в, що без його при≠кладу, були б на такий крок ≥ не зважилис€. ѕочалос€ в≥д насл≥ду≠ванн€ форми й жанру  отл€ревського, а зак≥нчилос€ виступом справжн≥х поетичних талант≥в, що п≥д впливом назр≥ваючого в Ївро≠пейськ≥й л≥тератур≥ романтизму, вибили в≥дроджену украњнську л≥тературу з колодок перших спроб. ƒо таких спроб належить м. ≥. анон≥мна Ђ¬о€ж по ћал≥й –ос≥њ генерала од ≥нфантер≥њ Ѕеклешоваї (1799) написана не т≥льки мовою й складом але й з пом≥тними запо≠зиченн€ми з Ђ≈нењдиї. Ќе без таланту був соб≥ земл€к ≥ сучасник  о≠тл€ревського  ость ѕузина (1790Ч1850) що залишив по соб≥ багато вс€ких од та шк≥льних в≥рш≥в, зпом≥ж €ких. Ђќда Ч малорос≥йск≥й крест€н≥нї ви€вл€Ї не т≥льки талант, але на св≥й час дуже в≥ль≠нодумний ≥ народолюбний св≥тогл€д автора, мочл€в Ч Ђ«а щож це так, що брат глузуЇ з братаї?... Ч або Ђ’≥баж не люди ми, х≥ба €к≥ зв≥р€киї? ¬≥дпов≥дей на так≥ питанн€ ѕузина не давав, але вже само став≠ленн€ таких питань порушувало справу сусп≥льно-нац≥онального поло≠женн€ тогочасноњ ”крањни з мертвоњ точки пом≥щицького Ђблагоденств≥€ї. Ќеменче ц≥каву л≥тературну спадщину залишив по соб≥ ћихайло ћакаровський (1783Ч1846) автор двох, надру≠кованих щойно по його смерти (1848) в≥ршованих пЇс Ч ЂЌеталан або дв≥ дол≥ разомї та Ђ√арасько або талан у невол≥ї. ”чн€ми  отл€рев≠ського були: ќстап –удиковський (1784Ч1854) автор к≥ль≠кох в≥ршованих байок та казок, ѕавло Ѕ≥лецьки й-Ќ о с е н к о (1774Ч1856), ќлександер  орсун (1818Ч1891), ѕ о р ф ≥ р  ореницький, —тепан та ѕетро ѕисаревськ≥ (батько й син), —тепан јлександр≥в автор Ђ¬овкулакиї,  ость ƒумитрашко (1814Ч1886) з своЇю Ђћишодрак≥вкоюї й нарешт≥ перекладчик св. ѕисьма на украњнську мову ѕилип ћорачевс ь к и й (пом. 1806). «деб≥льша були це насл≥дувач≥ форми й п≥дроб≠лювач≥ жанру Ђ≈нењдиї  отл€ревського, що њх звели вони на бездо≠р≥жж€ карикатури й парод≥њ. њх по€ва св≥дчить про непереможний вплив Ђ≈нењдиї, але украњнська л≥тература не маЇ причин благословити њх за Ђкотл€ревщинуї. ўаслив≥шим був за те вплив драматичноњ творчости  отл€ревського. Ѕатько ген≥€льного письменника ћиколи Ч ¬асиль √оголь (пом. 1825 р.) написав п≥д впливом  отл€рев≠ського к≥лька драматичних пЇс, з €ких одинока збережена Ч Ђѕро≠стакї, хоч ≥ близька зм≥стом ≥ формою до Ђћоскал€-чар≥вникаї, пока≠зуЇ, що Ђв автор≥ загинув чималий мистець, що м≥г би бути не т≥льки батьком ген≥€льного сина, а й власною особою зан€ти визначне стано≠вище в л≥тератур≥ї. (≤. ‘ранко).

ѕ≥дземна ”крањна

јристократична верх≥вка Ћ≥вобер≥жж€, що по остаточному скасу≠ванню украњнськоњ автоном≥њ, опинилас€ в довол≥ неозначеному сусп≥ль-но-кл€совому в≥дношенн≥ до загалу московського двор€нства, дуже р≥зко маркувала своЇ невдоволенн€ новими пор€дками. ѕ≥дсичувало його почутт€ культурноњ висшости над ћосквою й т€жкоњ кривди, запод≥€ноњ √етьманщин≥ ≥сторичною долею. Ђѕорушенн€ прав ”крањниї, про €ких заприс€женн€ ћосквою в ѕере€слав≥ н≥коли не забувала н≥ стара козацька старшина н≥ њњ переод€гнен≥ у французьк≥ фраки нащадки, наповн€ла њх серц€ ненавистю до –ос≥њ, глухою й безсилою, але упертою й посл≥довною. —епаратистичн≥ ≥дењ, що так нагл€дно ви€вилис€ в берл≥нськ≥й м≥с≥њ  апн≥ста (1791) не покидали украњн≠ського двор€нства й не переставали тривожити московськоњ влади й дал≥.

¬≥йни, що њх провадила –ос≥€ з Ќаполеоном, накидали ”крањн≥ нов≥ т€гар≥, але й розбуджували в н≥й над≥њ на визволенн€.  оли в 1812 р. Ќаполеон почав св≥й траг≥чний марш на ћоскву, цар ќлександер ≤ доручив украњнському генерал-губернаторов≥ Ћабанову-–остовському зорган≥зувати к≥лька козацьких полк≥в. Ќад≥€ на в≥дновленн€ козаччини розпалила серед украњнського двор€нства нечуваний ентуз≥€зм. ѕ€тнац€ть к≥нних полк≥в, по 1.200 людей в кожному, виросло тод≥ мов зп≥д земл≥. «л€калис€ того ентуз≥€зму москал≥ й не допустили козацьких добровольц≥в на поле бою. ѕродержали њх у етап≥ до 1816 р. а в≥дтак здемоб≥л≥зували. –озв≥€н≥ над≥њ на в≥дновленн€ козаччини долили ще новоњ оливи до вогню ненависти козак≥в до –ос≥њ. ўоб с€ктак заспокоњти безупинне кип≥нн€, московський ур€д набрав у 20-их pp. 25.000 козак≥в ≥ переселив њх на  убань, щоб у той спос≥б ослабити загрозливу дл€ нього примару козакоф≥льства, ўе раз у 1831 р. п≥дчас польського, листопадового повстанн€, вдаривс€ москов≠ський цар до козак≥в за допомогою. Ќа зазив цар€ повстало знову 8 к≥нних полк≥в, дл€ €ких кон≥ й вир€д закупило само украњнське двор€нство, але й тепер не довелос€ њм станути на пол≥ бою так само €к недодержано царськоњ об≥ц€нки про залишенн€ козак≥в на пост≥й≠н≥й, в≥йськов≥й служб≥. Ќе помогли протести козак≥в н≥ обуренн€ двор€нства. Ќайсм≥лив≥ших закатовано на смерть, сотн≥ козак≥в вис≥≠чено р≥зками, а решту запроторено на  авказ. ўе раз переконалас€ ”крањна, що Ђкозакоф≥льськ≥ маневриї москал≥в були т≥льки њх н≥кчем≠ною провокац≥Їю дл€ масового приглушенн€ зусиль двор€нства до в≥дновленн€ козаччини.

ўо ж дивного, що в таких умовах, в≥стки про перемоги Ќаполеона над москал€ми приймалис€ з захопленн€м, а чутки про його в≥дворот зп≥д ћоскви наповнили смутком серц€ вс≥х украњнц≥в, що в≥д наполЇон-ських в≥рл≥в ждали визволенн€ з к≥хт≥в п≥вн≥чного медвед€?

 олиж по наполЇонських в≥йнах, з далеких поход≥в по Ќ≥меччин≥, јвстр≥њ й ‘ранц≥њ вернулис€ до дому московськ≥ й украњнськ≥ салдати та старшини, то те, що вони бачили й що пережили поза межами рос≥йськоњ ≥мпер≥њ, не залишилос€ без впливу й без насл≥дк≥в. —еред старшин ≥ шл€хти починаютьс€ тепер поширювати масонськ≥ Ђльож≥ї та пол≥тично-консп≥ративн≥ товариства, що ставл€ть соб≥ завданн€м боротьбу з досьогочасними пор€дками в –ос≥њ, хочби нав≥ть шл€хом збройноњ революц≥њ,

≤ масонськ≥ льож≥ ≥ тайн≥ пол≥тичн≥ товариства обн€ли тод≥ своЇю мережею й ”крањну.  р≥м сусп≥льно-пол≥тичного характеру наб≥рали вони тут ще й нац≥онально пол≥тичноњ закраски. ƒо масонськоњ льож≥ в ѕолтав≥ належав ≥ батько в≥дродженоњ украњнськоњ л≥тератури Ч  отл€ревський, до льож≥ Ђ«Їдинених —лов€нї у  иЇв≥ належали укра≠њнц≥, москал≥ й пол€ки, що мр≥€ли про в≥льний союз трьох слов€нських народ≥в. ѕ≥зн≥ше пол≥тичне товариство, в €ке перем≥нилас€ масонська льожа Ђ«Їдинених —лов€нї, мало, по словам одного з член≥в, на мет≥ Ђув≥льненн€ вс≥х слов€н в≥д абсолютистичноњ влади, знищенн€ нац≥онального антагон≥зму пом≥ж де€кими слов€нськими народами й сполученн€ њх ус≥х в одному федеративному союз≥. ћалос€ на уваз≥ докладно означити границ≥ кожноњ окремоњ слов€нськоњ держави, запровадити в ус≥х народ≥в демократично-парл€ментарну форму влади, скласти конгрес дл€ управи справами ц≥лого союзу й дл€ зам≥ни, в раз≥ потреби загальних основних закон≥в.  ожн≥й окрем≥й держав≥

могла бути дана повна свобода й незалежн≥сть њњ внутр≥шн≥х справ...ї –≥вночасно й всум≥ж з масонськими льожами ≥снували на ”крањн≥ тайн≥ пол≥тичн≥ товариства. ќдно з них, п≥д головуванн€м пов≥тового маршала двор€нства Ч ¬асил€ Ћукашевича, просто таки вставило в свою програму Ч пол≥тичну незалежн≥сть ”крањни. ¬оно теж п≥дтримувало зв€зки з консп≥раторами гвард≥йського старшинства при цар≥ ќлександр≥ ≤., €кого смерть мала бути гаслом до загального в≥йськового повстанн€ в –ос≥њ.

Ђ—онце в „игирин≥ї

« полтавськоњ масонськоњ льож≥, заснованоњ в 1818 р. що до нењ належали ≥ украњнськ≥ пом≥щики Ч  очубей, “арновський, Ћукашевич та батько в≥дродженоњ украњнськоњ л≥тератури  отл€ревський, вилони-лос€ в 20-их pp. XIX ст. тайне пол≥тичне товариство з виразно автоно-м≥стично-сепаратистичними тенденц≥€ми. √оловував у ньому пере€с≠лавський, пов≥товий маршал двор€нства Ћукашевич, ав Ђкатех≥з-м≥ї цього кружка, на питанн€ Ђƒе сходить сонце?ї було сказано: Ђ¬ „игирин≥ї. Ќат€к на гетьманську столицю ’мельницького й ƒоро≠шенка оформлював нац≥онально-пол≥тичн≥ ≥деали гуртка. —воњм завдан≠н€м ставив в≥н в≥д≥рванн€ ”крањни в≥д ћоскви й федерац≥ю њњ з ѕольщею.

ѕро настроњ й пол≥тичну ор≥Їнтац≥ю украњнського громад€нства на передодн≥ повстанн€ Ђдекабрист≥вї, говорить м. ≥. лист украњнського ≥сторика ћарковича до рос≥йського поета, автора поем Ђ¬ойнаровськийї та ЂЌаливайкої.

Ђ„и можу € холоднокровно читати Ђ¬ойнаровськогої ≥ ЂЌали≠вайкаї? ѕрийм≥ть в≥д мене й в≥д ус≥х земл€к≥в моњх щиру под€ку. ћи ще не загубили з очей подвиг≥в великих муж≥в-украњнц≥в; в бага≠тьох серц€х не погасла ще давн€ сила почувань ≥ любови до Ѕатьк≥в≠щини. ¬и ще найдете в нас живим дух ѕолуботка. ¬и п≥дносите ц≥лий народ, а горе тому, хто бажаЇ понизити ц≥л≥ народи, хто стараЇтьс€ покрити погордою ц≥л≥ крањни. ¬они в≥дплат€ть йому своЇю погор≠доюї...

Ќ≥мецький подорожник  оль (1808Ч1878) об'њхав л≥том 1836 р. ц≥лу ”крањну, в≥д п≥вн≥чного кордону через ’арк≥в, ѕолтаву до ќдеси. «ахоплений природою украњнськоњ земл≥, самобутн≥стю украњнськоњ культури й чарами побуту,  оль добре пригл€нувс€ украњнському двор€нству, козачому та сел€нському населенню, скр≥зь завважуючи читку р≥зницю пом≥ж м≥сцевим украњнським, та напливовим москов≠ським елементом.

ћ≥ж ≥ншими завважив  оль, що найр≥зк≥ще ви€вл€в себе украњн≠ський культурно-пол≥тичний сепаратизм €краз у найблизш≥й батьк≥в≠щин≥  отл€ревського Ч ѕолтавщин≥. Ђ¬≥драза украњнц≥в до москал≥в, њхн≥х гнобител≥в, така велика, що њњ можна назвати майже не≠навистю. ÷€ ненависть, в≥д XVII ст. починаючи, коли ”крањна попала п≥д московську руку, радше прибирала, ан≥ж тратила на сил≥; скр≥плювало њњ безустанне обмежуванн€ прислугуючих ”крањн≥ привилењв. «ате украњнц≥ н≥коли не симпатизували з пол€ками б≥льше, €к з часу визволенн€ зп≥д њхньоњ владиї.

Ђ”крањнц≥ Ї дуже кепськими рос≥йськими патр≥отами. ¬роджена москал€м любов ≥ боготворенн€ цар€ Ї дл€ них ц≥лком чужа. ¬они слухають цар€, бо ≥накше год≥, але на петербурських ≥мператор≥в див-д€тьс€, €к на чужих, накинутих соб≥ володар≥в. ўоби не образити украњнц€, не можна говорити з ним про п≥дчиненн€ його батьк≥вщини ћосковщин≥. Ђ«Їдиненн€ї, поправл€Ї в≥н зараз розмовц€.Ч Ђћи,Ч каже,Ч обЇдналис€ з ћосквоюї. ”крањнський патр≥отизм Ї ще такий живий на ”крањн≥, €к польський у ѕольщ≥ї.

ѕро Ђ≤стор≥ю ћалоњ –ос≥њї Ѕантиш- аменського, €коњ перше виданн€ по€вилос€ в 1822 p., каже  оль, що њњ написав украњнський шл€хтич з старого козачого роду й начальник канцел€р≥њ украњнського генерал-губернатора кн€з€ –Їпн≥на. ¬иданн€ цењ ≥стор≥њ Ђбуло в звТ€зку з приготованим у ц≥л≥й –ос≥њ заговором (декабрист≥в), що його вибух у 1825 р. зак≥нчивс€ невдачею. «авданн€м Ђ≤стор≥њї було п≥дн€ти ”крањну проти царатуї.

ѕро Ђ≤стор≥ю –ус≥вї, говорить  оль, що написана вона Ђнайв≥рн≥ше, а при тому так в≥льнодумно, що њй ледви чи доведетьс€ коли-небудь попасти в друк. јле зате њњ найб≥льше шанують ≥ любл€ть та поширюють у в≥дписах по ц≥лому краю. ™ округи на ”крањн≥, в €ких майже на кожному пом≥щицькому двор≥ збер≥гаЇтьс€ по прим≥рнику Ђ≤стор≥њ –ус≥вї.

 оль по€снюЇ теж, чим жививс€ той, загальний ще в 30-их роках патр≥отизм украњнського громад€нства:

Ђѕрост≥ люди з народу виступають деколи п≥дчас особливих св€т, беруть бандуру й, сп≥ваючи, опов≥дають ≥стор≥ю ц≥лого народу, в≥д велич≥  иЇва, „ернигова й ≥нших славних м≥ст њх батьк≥вщини, про колишн≥х великих кн€з≥в, про гетьман≥в, про њх братанн€ з пол€ками ≥ сп≥льн≥ з ними боњ з москал€ми, татарами ≥ ≥. ѕот≥м про в≥ру батьк≥в, про њњ поневоленн€ пол€ками, про повстанн€ проти гнобител≥в ≥ про зЇдиненн€ з москал€ми, дл€ р€туванн€ предк≥вськоњ в≥ри. Ќарешт≥ приход€ть т≥ сп≥ваки до змалюванн€ того, €к страшно обманула ”крањ≠ну ћосква.  оли вони к≥нчають, сам≥ з≥тхають ≥ плачуть, сумно сто€ть довкола них слухач≥. “≥ сльози, що майже н≥коли не висихають, це найкращий доказ сили й живучости нац≥онального почутт€ й патр≥отиз≠му серед украњнц≥вї. “а марн≥ були над≥њ украњнських двор€н-консп≥ра-тор≥в на перемогу загов≥рник≥в.

ƒн€ 14 грудн€ 1825 р. зн€вс€ в≥йськовий бунт у ѕетербурз≥, в сл≥д за €ким дн€ 25 грудн€ збунтувавс€ п≥д ¬асильковом на ”крањн≥ т. зв. „ерниг≥вський п≥хотний полк. ќба зриви, невм≥ло п≥дготован≥, приду≠шено зразу, €к теж розгромлено всю орган≥зац≥ю московських та укра≠њнських Ђдекабрист≥ вї. Ќаступник ќлександра Ч ћикола ≤, стерроризував усе громад€нство –ос≥њ низкою розстр≥л≥в, л≥сом шибениць ≥ сотн€ми заслань. ѕринишкло революц≥йне зусилл€ в ћосковщин≥, притихла сепаратистична стих≥€ на ”крањн≥. ¬она шукаЇ соб≥ за те ходу в л≥тератур≥, ≥сторичн≥й науц≥ та етнограф≥њ, щоби в 40-их pp. найти нове вт≥ленн€ в кињвському  ирило ћетод≥њвському Ѕрацтв≥.

’арк≥вський гурток

 оштом слоб≥дського двор€нства й купецтва, а заходами вельмож≥ ћиколи  араз≥на, що був пов≥рником цар€ ћиколи ≤, закладено в ’арков≥ ун≥верситет (1808). ѕерший ≥ одинокий тод≥ на ѕодн≥пр≥вю, найвищий науковий ≥нститут, зразу зробивс€ центром л≥тера≠турно-наукового руху всењ ”крањни. «роджений на грунт≥, що його зрушив й запл≥днив своњми ф≥льософ≥чними ≥де€ми —коворода, харк≥в≠ський ун≥верситет, не т≥льки що згуртував довкола своњх катедр цв≥т украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ й жад≥бноњ знанн€ молод≥, але дав житт€ та створив умови розвитку дл€ ц≥лоњ низки культурних д≥л€нок, €к журна≠л≥стика, театр ≥ мистецтво. ѕравда, ≥ мова навчанн€ на ун≥верситет≥ й мова харк≥вських журнал≥в та газет була рос≥йська, але й тут ≥ там па≠нував украњнський дух, далекий ще в≥д повноњ нац≥ональноњ св≥домости, та близький до нењ м≥сцевими традиц≥€ми двор€нства та любовю й уважлив≥стю дл€ простолюдд€.

¬ одному т≥льки 1816 р. повстають в ’арков≥ аж три журнали, з €ких Ђ”крањнск≥й ¬Їстн≥кї (1816Ч1819) присв€чував питанн€м украњнськоњ культури дуже багато м≥сц€, а нав≥ть друкував де€к≥ твори (јртимовського-√улака) украњнською мовою. ”крањнськ≥й старовин≥, етнограф≥њ та л≥тератур≥ були присв€чен≥ й зб≥рники-альманахи, €к Ђ”крањнск≥й альманахї —ерезневського та –осковшенка (1831), Ђ”тренн€€ звездаї ѕетрова (1833), Ђ«апорожска€ —тар≥наї —ерезнев≠ського (1833Ч1838), а в 40-их pp. Ђ—н≥пї  орсуна та Ђћолодикї Ѕецького.

« круга харк≥вських професор≥в вийшов ≥ найкращий по  отл€≠ревському сатирик ѕетро јртемовськи й-√ у л а к (1790Ч 1865) автор знаменитоњ казки-сатири Ђѕан та собакаї й ц≥лоњ низки Ђперелицьованихї од √орац≥€ та романтичних бал€д. ÷ей двор€нин з походженн€ й бюрократ з покликанн€, хоч ≥ дививс€ на закр≥пощенн€ сел€н, €к на щось природне й зрозум≥ле, всеж таки спочував недол≥ простолюдд€ й протестував проти панських зловживань на шкоду кр≥пак≥в. —тарший в≥д √улака √ригорий  в≥тка-ќснов€ненко (1778Ч1843), вихований в атмосфер≥ навчань —ковороди, почав свою л≥тературну д≥€льн≥сть довол≥ п≥зно (1816), та й то рос≥йською мовою, але бесмертну славу здобув соб≥ щойно €к автор украњнськоњ Ђћ а р у с ≥ї, першоњ, не т≥льки в нас, але й у Ївропейському письменств≥ пов≥сти з народнього житт€. …ого комед≥€ про Ђ—ватанн€ на √онча-р≥вц≥ї, написана чистою украњнською мовою та дв≥ украњнсько-рос≥й≠ськ≥ пЇси Ч ЂЎельменко-деньщикї ≥ ЂЎельменко-писарї до нин≥ не втратили ще ≥нтересу, а надрукована комед≥€ про Ђ—уматоху в мало≠му м≥стечкуї була правзором дл€ Ђ–ев≥зораї ћ. √огол€. …ого, писана по рос≥йськи, пов≥сть Ђѕан ’ал€вськийї була знаменитим епосом житт€ сучасного  в≥тц≥ л≥вобережного пом≥щицтва, под≥бно €к Ђ оно≠топська в≥дьмаї була сатирою на козацьку бувальщину з половини XVII ст. ѕоза Ђћарусеюї так≥ пов≥сти  в≥тки, €к Ђ озир-д≥вкаї та Ђ—ердешна ќксанаї, с€гли до основ житт€ тогочасного сел€нства й промостили туди шл€х гр€дучим покол≥нн€м украњнських письмен-ник≥в-народолюбц≥в.

”чнем харк≥вського ун≥верситету був п≥зн≥ший письменник, ≥сторик та громадський д≥€ч ћикола  остомаров, що звТ€зав собою перш≥ спроби харк≥вськоњ громади з кињвською 40-их рок≥в, а ≥деали старого масонства й пол≥тичних консп≥рац≥й Ћ≥вобер≥жж€ розбудував ≥ оформив у програм≥  ирило-ћетод≥њвськогоЅрацтва. Ѕезпосередн≥ зв€зки харк≥вських д≥€ч≥в з ¬аршавою й ѕрагою, зробили ’арк≥в пер≠шим осередком украњнського слов€ноф≥льства, що з ус≥ми хибами й прикметами своњх концепц≥й так дуже заважило на дальшому розвит≠ков≥ украњнського культурно-пол≥тичного в≥дродженн€.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 876 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—тудент всегда отча€нный романтик! ’оть может сдать на двойку романтизм. © Ёдуард ј. јсадов
==> читать все изречени€...

2223 - | 1984 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.032 с.