Запитання для самоперевірки. 1. В яких умовах розвивалась українська культура на початку ХХ СТ..

1. В яких умовах розвивалась українська культура на початку ХХ ст.?

2. Охарактеризуйте розвиток української освіти у вказаний пе­ріод.

3. Які досягнення української науки, літератури, мистецтва по­чатку XX cт. мали світове значення?

Світлична

Українське національне відродження XIX ст.

Основна риса української історії XIX ст. — це національне відрод­ження України, під яким розуміють:

формування національної самосвідомості українців;

зростання інтересу до української мови, історії, культури;

активізацію зв'язків між західними і східними українцями, їх національну інтеграцію;

розгортання українського національно-визвольного руху.

Причини піднесення національних процесів в Україні

Політика російського та австрійського урядів

Росія і Австро-Угорщина здійснювали політику національного гноблення, всіляко прагнули перешкодити формуванню української нації, розвитку української культури.

У Росії національне гноблення найбільш яскраво проявилося у циркулярі 1863 р. міністра внутрішніх справ Валуєва, який заборонив друкування і викладання українською мовою, цинічно заявивши, що "ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може". У 1876 р. підписано Емський указ Олександра II, який заборонив ввезен­ня літератури українською мовою, українські п'єси та пісні (їх треба було перекладати на російську), використання української мови в почат­кових школах, державних закладах. Назва "Україна" була заборонена.

В Австро-Угорщині національне гноблення здійснювалося не в таких грубих формах. Австро-Угорщина, на відміну від Росії, була конституційною монархією (Конституції 1848 р. і 1867 р.). Тут існу­вали певні політичні свободи, рівність громадян, центральний пар­ламент і крайові сейми (зокрема в Галичині і Буковині), вибори до яких здійснювалися за участю всього населення. Українська мова і культура формально не заборонялися.

І хоч права українців усіляко обмежувалися — обмежувалося викладання українською мовою в школах, нею не викладали в жод­ному вузі, українських представників у виборних органах влади були одиниці — все ж таки конституційний устрій сприяв зростанню актив­ності українського населення, його організованості.

У XIX ст. саме Західна Україна стала центром національного від­родження.

Історичні корені

Чинником національного відродження була давня традиція визвольної боротьби в Україні. Національно-визвольний рух XIX ст. став продовженням цієї традиції, набувши інших форм і змісту.

Формування національної інтелігенції

Активізації національного руху сприяло збільшення кількості української інтелігенції, яка виступала ініціатором і організатором цього руху. Центрами підготовки інтелігенції стали міста, де діяли університети: Львів (у 1661 р. відкрито перший на українських зем­лях університет), Харків (у 1805 р. відкрито перший на Наддніпрян­щині університет), Київ (1834 p.), Одеса (1865 р.). У Західній Укра­їні значну роль у національному відродженні відігравало уніатське духовенство. У той час, коли православне духовенство в Наддніпрян­щині було зросійщене і виступало опорою російського царизму, греко-католицьке духовенство прагнуло бути разом зі своїм народом, відображати його інтереси.

Зовнішні впливи

Важливим чинником національного пробудження стали події євро­пейського життя. Ідеї Великої французької революції кін. XVIII ст. радикалізували українське суспільство, спрямували його кращих представників на пошуки шляхів перетворення існуючих порядків. Значний вплив на піднесення громадсько-політичного життя спра­вили Вітчизняна війна 1812 p., засвідчивши марність сподівань укра­їнців на поліпшення їхнього становища, та зарубіжні походи 1813 р., учасники яких побачили переваги європейських форм суспільного і державного устрою.