Розвиток культури в Україні на початку XX ст

Розглядаючи цю тему, слід розкрити умови, в яких відбувався розвиток культури на початку XX ст.:

- по-перше, це піднесення національно-визвольного, револю­ційного руху на початку XX ст., особливо в період революції 1905-1907 рр.;

- по-друге, шовіністична політика царської влади, що продов­жувала русифікацію і репресії щодо української культури. Найбільших масштабів цей курс набув після придушення революції, в період реакції 1907-1910 pp.

Слід також мати на увазі, що на початку XX ст. поглибився роз­рив у розвитку культури в Україні: в той час як невеликий проша­рок суспільства виходив у своєму культурному розвитку на євро­пейський рівень, переважна більшість населення не була знайома навіть з елементарними досягненнями культури. Рівень писемності в Україні був нижчим від середнього для Європейської Росії по­казника. Так, серед селян в українських губерніях письменних було від 4 до 10%, тоді як у Московській і Петербурзькій губерніях - близько 20%.

Політика русифікації особливо давалася взнаки в галузі осві­ти. В університетах у період реакції було суворо заборонено читання курсів української мови, літератури та історії України. Таєм­ними інструкціями влада забороняла брати на викладацьку робо­ту педагогів, яких підозрювали в "мазепинстві", "сепаратизмі". Часто-густо адміністрація навчальних закладів забороняла співа­ти українські пісні, декламувати вірші, навіть виконувати музичні твори з українського мелосу. В Миргородській гімназії висіла таб­личка зі словами: "В стенах гимназии воспрещается воспитанни­кам говорить на малорусском языке".

Значна частина "Просвіт", які почали свою роботу в період ре­волюції 1905-1907 pp., була закрита, заборонялись українські бібліотеки, "Товариство грамотності", видані вже українські книж­ки не надходили у продаж, серед них навіть Євангеліє українською мовою.

Та все ж революція 1905-1907 pp. призвела до помітних зру­шень в системі освіти. Скорочується мережа церковнопарафіяль­них шкіл, тимчасово запроваджується в ряді шкіл вивчення украї­нської мови і викладання нею. Жінкам було дозволено вступати до вузів як вільним слухачкам. В ряді міст України створено вищі жіночі курси. У 1908 р. в Києві був заснований Фребелівський жіночий педагогічний інститут.

Великого поширення набули різні культурно-освітні заклади, особливо Народні будинки. У Києві Лук'янівський Народний будинок мав свою бібліотеку-читальню, 2 вечірніх класи для дорос­лих, амбулаторію, чайну, їдальню, нічний притулок. Тут відбува­лися кіносеанси, лекції, спектаклі, народні читання.

Економічні потреби на початку XX ст. значно прискорили роз­виток науки і техніки. Цілий ряд значних науково-технічних досягнень свідчив про високий рівень інженерної думки. М. К. Курако розробив і впровадив у життя проект доменної печі, що відповідав кращим європейським зразкам. Л. Л. Лугутін склав відзначену на Всесвітній виставці золотою медаллю карту геологічної будови Донбасу. Вагомих успіхів було досягнуто в літакобудуванні. Д. Гри­горович став конструктором першого в світі гідролітака, І. Сікорський - першого багатомоторного літака. П. Нестеров обґрунтував теорію вищого пілотажу і продемонстрував на практиці ряд при­йомів, у тому числі "мертву петлю".

У галузі медицини Д. Заболотний першим у світі відкрив шля­хи поширення чуми і визначив ефективні методи боротьби з цим захворюванням. Вчені-ботаніки С. Навашин та В. Липський дов­гий час успішно вивчали рослинний світ Середньої Азії, Індонезії, Північної Африки.

Вагомим внеском у розвиток української лінгвістики були ро­боти Б. Грінченка, особливо його чотиритомний "Словарь української мови", що вийшов у 1907-1909 pp. В цей же період друку­ються перші науково-популярні праці з історії України, де більш об'єктивно висвітлено основні події нашого минулого. Особливо велику популярність мала "Історія України-Руси" М. Аркаса (Пе­тербург, 1908), де цікаво і захоплююче викладався історичний матеріал. Під час революції 1905-1907 pp. вдалося видати "Исто­рию украинского народа" російською мовою, її написала перша жінка-історик О. Єфименко. Але найвизначнішу роль в розвитку історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського. Уже в 1904 р. виходить його "Очерк истории украинского народа" ро­сійською мовою. В 1911 p. була випущена "Ілюстрована історія Ук­раїни". Водночас Грушевський працює над створенням багато­томної "Історії України-Руси", яка стала першим фундаменталь­ним викладом української історії із стародавніх часів до середини XVII ст. Поряд з Грушевським у цей час працює цілий ряд видат­них істориків, таких як Д. Багалій, Д. Яворницький, В. Барвінсь-кий, І. Лучицький та ін.

На початку XX ст. яскраве піднесення переживає і українська література. Як і в попередніх темах, ми вважаємо за можливе опустити докладний розгляд цих питань, рекомендуючи звернутися для ґрунтовного опрацювання їх до шкільного підручника.

Попри всі заборони, розвивається українське мистецтво, особ­ливо музика і театр. У розвиток музичного мистецтва значний вклад внесла заснована у 1904 р. в Києві М. Лисенком музично-драматична школа, яка готувала диригентів, хормейстерів, співаків, режисерів, акторів та ін. Серед її вихованців - композитор К. Стеценко, співак М. Микита та ін. Творчість К. Стеценка, М. Леонтовича, збагачена кращими традиціями українського епосу, стала гідним продовженням досягнень М. Лисенка. В Західній Україні всесвітньо визнаною співачкою стала С. Крушельницька, непов­торний голос якої ввійшов до скарбниці вокального мистецтва.

Однією з небагатьох поступок царизму в період революції був дозвіл користуватися на театральній сцені українською мовою. В українському театрі продовжує плідно працювати ціла плеяда визначних митців - М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Старицький, М. Карпенко-Карий, М. Заньковецька та ін. У 1907 р. Микола Садовський створив у Києві перший український стаціо­нарний театр, де здійснив постановку відомих українських опер "Запорожець за Дунаєм", "Наталка Полтавка", "Різдвяна ніч", "Енеїда", "Роксолана" та ін.

Характеризуючи образотворче мистецтво цього періоду, слід відзначити творчість І. Труша, який написав ряд чудових портретів (Л. Українки, М. Лисенка, І. Франка та ін.). С Васильківський разом із М. Самокишем видав "Альбом української старовини", куди ввійшли зображення українських козаків, зброї, портрети визначних українських діячів минулого. Завдяки творчим досягненням названих художників, а також М. Пимоненка, О. Мураш­ка, П. Левченка та інших митців, український живопис виходить на європейський рівень.

Таким чином, на початку XX ст. українська культура робить значні кроки в своєму розвитку. Під впливом зростання національної самосвідомості народу відбувається процес духовного розкрі­пачення українських митців, однак серйозні суперечності гальму­вали культурний процес. Це і русифікація, і розрив між високою культурою еліти та відсутністю доступу до неї переважної біль­шості українського народу.