Члени Кирило-Мефодіївського товариства, врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети. Поява та діяльність братства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному їм світовому історичному контексті. Кирило-Мефодіївське товариство було самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалось, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.
Виникнення у 1846 р. у Києві української таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства (братства) було не лише черговим виявом невмирущості політичної традиції обстоювання українського автономізму, а й національно забарвленим виявом загальноєвропейських тенденцій та процесів. Це об'єднання виникло під впливом загострення протистояння у Європі між силами абсолютизму і демократії, ідеологічно сформувалось на основі передових західноєвропейських філософських систем та ідей польського романтизму, організаційно згуртувалось, наслідуючи європейські таємні організації, стало своєрідною реакцією українського народу на посилення наступу царату на його права.
Основні програмні положення цієї організації сформульовані у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія». Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість. Про це свідчить той факт, що товариство назване на честь відомих слов'янських просвітителів, православних Кирила і Мефодія, і сама форма організації була запозичена в українських церковних братств. Глибока релігійність пронизує і програмні документи кирило-мефодіївців, у яких домінують соціальні ідеали первісного християнства, чітко простежується ідея обстоювання загальнолюдських цінностей — справедливості, свободи, рівності і братерства.
«Книга буття українського народу» — це синтезова модель перебудови суспільного життя, у якій була зроблена спроба врахувати релігійні, соціальні та національні фактори. Концепція кирило-мефодіївців включала: 1) створення демократичної федерації християнських слов'янських республік; 2) знищення царизму та скасування кріпосного права та станів; 3) утвердження у суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; 4) досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами; 5) поступове поширення створеного християнського ладу на весь світ.
Побудована на ідеях українського національного відродження та панславізму, ця програма виходила за рамки власне української проблематики. Характерно, що, перебуваючи під впливом західноєвропейських філософів та польського романтизму, у яких в цей час чітко простежується популярна народно-месіанська ідея, кирило-мефодіївці розробили свій вітчизняний варіант «месіанізму»: основною дійовою особою їх широкомасштабних планів мав стати скривджений, поневолений, але нескорений український народ. Саме йому відводилась місія визволителя росіян від їх деспотизму, а поляків — від аристократизму, роль спасителя і об'єднувача всіх слов'янських народів.
Програмні документи товариства народжувались у дискусіях. Ведучу роль національних ідей обстоював П.Куліш, соціальних - Т.Шевченко, а загальнолюдських та християнських - М.Костомаров. Характерно, що, навіть виробивши компромісну концепцію суспільних перетворень, члени братства суттєво розходились у питанні про шлях її реалізації. Амплітуда у поглядах була надзвичайно широкою: від ліберально-поміркованого реформізму (В.Білозерський, М.Костомаров, П.Куліш) — до революційних форм і методів (Г.Андрузький, М.Гулак, Т.Шевченко).
Навесні 1847 р. після доносу студента О.Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене. Нечисленність організації, вузька сфера її впливу, переважно культурницький та пропагандистський характер діяльності створили ілюзію в офіційної влади на початку слідства, що Кирило-Мефодіївське товариство не є серйозною загрозою для самодержавства. Але глибше вивчення творів Т Шевченка та документів братства змінило думку властей, які врешті-решт побачили в них чітку антимонархічну спрямованість, радикальну націленість на соціальне визволення, обґрунтування права українського народу на державність, демократію. В результаті усі члени організації без усякого суду потрапили у заслання.
