Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


 ультурний процес в ”крањн≥ на початку XX ст




ѕосиленн€ визвольних змагань украњнського народу, велик≥ соц≥альн≥ потр€с≥нн€, €кими ознаменувавс€ початок XX ст., вплинули ≥ на духовне житт€, збагатили його чималим досв≥≠дом, новими знанн€ми. ÷ьому значно поспри€в розвиток на≠родноњ осв≥ти €к на зах≥дноукрањнських земл€х, так ≥ на сход≥ ”крањни. ѕри вс≥й антиукрањнськ≥й антинародн≥й спр€мова≠ност≥ своЇњ пол≥тики царський ур€д змушений був п≥ти на пом≥тне розширенн€ шк≥льноњ мереж≥ в Ќаддн≥пр€нщин≥. ѕрот€гом 1897Ч1911 pp. к≥льк≥сть початкових шк≥л зросла тут з 13 570 до 18 719. «а законом в≥д 25 червн€ 1912 р. було впроваджено новий тип народних шк≥л, так званих вищих початкових училищ з 4-р≥чним строком навчанн€. Ќа 1 с≥чн€ 1916 р. в ”крањн≥ д≥€ло понад 300 таких заклад≥в. ” резуль≠тат≥ цього пом≥тно п≥двищивс€ р≥вень грамотност≥ населен≠н€. “ак, у 15 пов≥тах ѕолтавськоњ губерн≥њ за 1897Ч1910 pp. письменн≥сть п≥двищилась з 16,9% до 23,7%.

ќднак к≥льк≥сть шк≥л в ”крањн≥ не в≥дпов≥дала потре≠бам населенн€ у початков≥й осв≥т≥. «а даними одноденного перепису шк≥л, проведеного 18 с≥чн€ 1911 p., процент д≥тей, €ким в≥дмовлено у прийом≥ до шк≥л, становив по  ињвсько≠му округу 21,9%, по ќдеському Ч 21,1% загального числа учн≥в. ƒо того ж обс€г ≥ р≥вень знань, що њх давала початкова школа, набагато в≥дставали в≥д вимог часу.

” зв'€зку з дальшим зростанн€м потреби в письменних люд€х ≥ спец≥ал≥стах, а також п≥д впливом революц≥йного руху мережа середн≥х навчальних заклад≥в та учн≥в у них зб≥льшувалис€. ” 1914Ч1915 pp. в ”крањн≥ було 26 тис. загальноосв≥тн≥х шк≥л, у €ких навчалос€ 12,5 тис. учн≥в ≥ понад 60 профес≥йно-техн≥чних училищ, де здобували осв≥≠ту ≥ ремесло близько 5 тис. чолов≥к. јле це все далеко не задовольн€ло потреб народу. јдже близько 70% населенн€ не вм≥ло читати ≥ писати.

јналог≥чною була ситуац≥€ у вищ≥й школ≥.  ≥льк≥сть студент≥в в ун≥верситетах на початку XX ст. зросла в се≠редньому б≥льш €к у два рази. “ак, у  ињвському ун≥верси≠тет≥ у 1895 р. навчалос€ понад 2300 студент≥в, а у 1913 р. - майже 5000. —тудент≥в у Ќоворос≥йському ун≥верситет≥ прот€гом 1901Ч1914 pp. стало б≥льше в три рази. ”сього у 1908Ч1910 pp. в ун≥верситетах ”крањни навчалос€ близько 12,7 тис. чолов≥к.

–еволюц≥€ 1905Ч1907 pp. примусила ур€д дещо при чинити ун≥верситетськ≥ двер≥ дл€ вих≥дц≥в з Ђнижчихї стан≥в. “ак, у ’арк≥вському ун≥верситет≥ в 1908 р. навчало с€ майже 4300 студент≥в, з €ких д≥тей двор€н, чиновник≥в, духовенства, купецтва понад 2400, д≥тей м≥щан, майстрових, сел€н Ч б≥льше €к 1400. ” 1910 р. студенти Ђнижчихї стан≥в у  ињвському ун≥верситет≥ становили 36%, в Ќоворос≥йському Ч 41,7%. ÷е були, €к правило, д≥ти м≥ських ≥ с≥льських п≥дприЇмц≥в. –об≥тникам ≥ сел€нам доступ в ун≥верситети залишавс€ практично закритим.

Ќа вс≥й територ≥њ ”крањни не було жодного вузу з украњнською мовою викладанн€, а в царськ≥й –ос≥њ Ч нав≥ть жодноњ украњнськоњ школи на державному утриманн≥. “ака пол≥тика самодержавства щодо украњнськоњ мови €к мови навчанн€ мас п≥дпор€дковувалас€ мет≥ задушити украњн≠ську нац≥ональну культуру. Ќав≥ть п≥сл€ оф≥ц≥йноњ в≥дм≥ни п≥д впливом першоњ рос≥йськоњ революц≥њ заборонних до≠кумент≥в 1863, 1876 ≥ 1881 pp. щодо виданн€ книг, показу театральних вистав та проведенн€ ≥нших культурно-осв≥тн≥х заход≥в украњнською мовою царизм так ≥ не дав дозволу на впровадженн€ навчанн€ у школах р≥дною мовою.

¬ажким було становище народноњ осв≥ти на украњнських земл€х, €к≥ загарбала јвстро-”горщина. ¬ласт≥ ≥мпер≥њ √абсбург≥в, пан≥вн≥ верстви на початку XX ст., €к ≥ ран≥ше, вс≥л€ко обмежували ≥ без того м≥н≥мальний доступ д≥тей труд€щих зах≥дноукрањнських земель до осв≥ти. Ѕюджетне асигнуван≠н€ на осв≥ту 1912 р. на одного жител€ √аличини було вчет≠веро меншим, н≥ж у центральних австр≥йських пров≥нц≥€х. ¬ласт≥ насаджували школи з н≥мецькою ≥ польською мова≠ми викладанн€. ƒл€ кор≥нного населенн€ були призначен≥ так зван≥ утракв≥стичн≥ школи. —ередн€ школа залишала≠с€ недоступною дл€ д≥тей труд€щих. Ќайнижчий процент у г≥мназ≥€х становили учн≥-украњнц≥.

ƒоступною лише дл€ небагатьох залишалас€ вища школа на зах≥дноукрањнських земл€х. ” 1911Ч1912 навчальному роц≥ в Ћьв≥вському ун≥верситет≥ було 5271, пол≥техн≥чному ≥нститут≥ Ч 1803, ветеринарн≥й академ≥њ Ч 201, л≥сотехн≥чн≥й вищ≥й школ≥ Ч 110 студент≥в. „астка украњнц≥в в ун≥верси≠тет≥ становила 21%, пол≥техн≥чному ≥нститут≥ Ч 4,4%, вете≠ринарн≥й академ≥њ Ч 10%, л≥сотехн≥чн≥й вищ≥й школ≥ Ч 10%.

ћайже вс≥ студенти вищоњ школи походили ≥з замож≠них верств, бо т≥льки вони могли платити за навчанн€, ко≠ристуванн€ лаборатор≥€ми, за практичн≥ зан€тт€ тощо. Ўл€х до вищоњ осв≥ти був закритий дл€ ж≥нок. Ћише в к≥нц≥ XIX ст. вони отримали дозв≥л вступати на ф≥лософ≠ський ≥ медичний факультети ун≥верситет≥в.

« посиленн€м нац≥онально-визвольного руху розгорну≠лас€ у Ћьвов≥ боротьба за вивченн€ украњнськоњ мови в школах, демократизац≥ю осв≥ти. 600 студент≥в ун≥верситету залишили в 1901 р. навчанн€ на знак протесту проти дискрим≥нац≥йноњ пол≥тики ур€ду в галуз≥ осв≥ти щодо украњнц≥в. «начного розмаху набув цей рух у наступн≥ роки.

” результат≥ тривалоњ боротьби за нац≥ональну школу галицьк≥ й буковинськ≥ украњнц≥ перед першою св≥товою в≥йною добилис€ в≥дчутних усп≥х≥в. ” √аличин≥ Ч у Ћьвов≥, ѕеремишл≥,  оломињ, “ернопол≥, —тан≥славов≥ функц≥онувало 6 украњнських державних г≥мназ≥й. ” них, а також у 2510 народних школах украњнською мовою вчилос€ 440 тис. д≥тей. Ќа Ѕуковин≥ в 1911 р. було 216 чисто украњнських народних шк≥л (≥з 40 тис. учн≥в та 800 учител€ми).  р≥м цього, д≥€ли украњномовна державна г≥мназ≥€ та сем≥нар≥€ дл€ д≥вчат. “аким чином, зах≥дноукрањнська молодь пор≥вн€но з юнацтвом —х≥дноњ ”крањни мала б≥льшу можлив≥сть виховуватись в украњнському дус≥.

 

¬с≥л€ко перешкоджаючи прагненню народних мас до знань, царський ур€д не м≥г зупинити розвитку науки ≥ техн≥ки. « украњнського народу вийшло багато талановитих вчених, €к≥ збагатили не т≥льки в≥тчизн€ну, а й св≥тову науку. «начних усп≥х≥в дос€гли вчен≥ ”крањни в розвитку природничих наук. ” ’арк≥вському, а з 1902 р. в  ињвському ун≥верситетах пл≥дно працював професор математики ƒ. √раве Ч засновник  ињвськоњ алгебрањчноњ школи, €ка досл≥джувала найважлив≥ший розд≥л алгебри Ч теор≥ю груп. ” ’арк≥вському ун≥верситет≥ великий вклад у розвиток математики внесли професори, академ≥ки ¬. —теклов, ƒ. —инцов, —. Ѕернштейн. ƒл€ розвитку ф≥зики ≥ рад≥оф≥зики багато зробив професор ’арк≥вського ун≥верситету ƒ. –ожанський. ¬≥н став основоположником ’арк≥вськоњ школи рад≥оф≥зики.

–озробкою проблем молекул€рноњ ф≥зики ≥ термодинам≥ки, зокрема теор≥њ флуктуац≥њ, броун≥вського руху, у Ћьв≥вському ун≥верситет≥ займавс€ ћ. —молуховський. —воњ ми прац€ми в≥н створив основу дл€ молекул€рно-к≥нетичного обірунтуванн€ другого принципу термодинам≥ки.

–€д ц≥нних праць з орган≥чноњ х≥м≥њ створив професор  ињвського ун≥верситету —. –еформатський. ¬агомих резуль≠тат≥в у ф≥зичн≥й х≥м≥њ дос€гнув учень ћ. Ѕекетова, профе≠сор ’арк≥вського ун≥верситету ≤. ќсипов. ” Ћьв≥вському ун≥верситет≥ питанн€ загальноњ ≥ фармацевтичноњ х≥м≥њ ви≠вчав засновник науковоњ школи х≥м≥к≥в у Ћьвов≥ Ѕ. –адз≥шевський. ƒосл≥дженн€ з ф≥зичноњ х≥м≥њ тут проводили —. “олочко, ¬.  емула.

”крањнськ≥ вчен≥ внесли вагомий вклад у б≥олог≥ю ≥ меди≠цину. –озвиток генетики в ”крањн≥ пов'€заний з ≥менами Ћ. —имиренка та ћ.  ащенка, €к≥ селекц≥онували та г≥бри≠дизували рослини. ÷≥нн≥ прац≥ професора  ињвського ун≥≠верситету  . ѕур≥Ївича з х≥м≥чноњ ф≥з≥олог≥њ рослин, зокре≠ма процес≥в диханн€ ≥ фотосинтезу. ¬изначним ботан≥ком-морфологом був ¬. јрнольд≥ Ч засновник ’арк≥вськоњ шко≠ли альголог≥в. ¬еликий вклад внесли еп≥дем≥ологи ≥ м≥кро≠б≥ологи ћ. √амал≥€, ƒ. «аболотний, патологоанатом ≥ бакте≠р≥олог ¬. ¬исокович та ≥нш≥ дл€ подоланн€ таких т€жких хвороб, €к чума, холера, тиф, сказ, туберкульоз тощо. Ѕорю≠чись проти еп≥дем≥й, вони брали участь в експедиц≥€х до ≤нд≥њ,  итаю, јрав≥њ, ≥нших крањн —ходу.

Ќа початку XX ст. ”крањна пос≥ла пров≥дне м≥сце в –ос≥й≠ськ≥й ≥мпер≥њ у розвитку пов≥троплаванн€. 1908 р. в ќдес≥ створили перший в –ос≥њ аероклуб. …ого члени —. ”точк≥н ≥ —. ™фремов у 1910 р. в ќдес≥ зд≥йснили перш≥ в –ос≥њ по≠льоти на л≥таку. ”  иЇв≥ збудували л≥таки й дирижабл≥. –ос≥йський в≥йськовий льотчик ѕ. Ќестеров Ч член  ињв≠ського товариства пов≥троплаванн€ Ч 27 серпн€ 1913 р. над —ирецьким аеродромом у  иЇв≥ вперше продемонст≠рував р€д складних ф≥гур вищого п≥лотажу, ≥ зокрема Ђмерт≠ву петлюї.

” центр≥ пост≥йноњ ≥ пильноњ уваги украњнського грома≠д€нства перебували сусп≥льн≥ науки, покликан≥ дати в≥д≠пов≥д≥ на актуальн≥ питанн€ сусп≥льно-пол≥тичного житт€. Ќа початку XX ст. продовжувала працювати ≥сторик ќ. ™фименко, €ка, зокрема, написала один з перших синтетичних курс≥в Ч Ђ≤стор≥€ украњнського народуї (1906). «начний вклад у розвиток ≥сторичноњ науки в ”крањн≥ внесли ¬. ≤конников, ƒ. Ѕагал≥й, ¬. Ѕарв≥нський. Ќеперевершеним ≥сто≠риком запорозького козацтва був ƒ. яворницький. «ак≥н≠чивши в 1881 р. ≥сторико-ф≥лолог≥чний факультет ’арк≥в≠ського ун≥верситету, ƒ. яворницький прот€гом усього житт€ невтомно збирав писемн≥ та матер≥альн≥ пам'€тки з житт€ «апорозькоњ —≥ч≥, створив музей старожитностей  атерино≠славськоњ губерн≥њ, дл€ €кого надбав 85 тис. експонат≥в, на≠писав численн≥ прац≥ з ≥стор≥њ, археолог≥њ, фольклору, етно≠граф≥њ, мистецтва, л≥тератури. ѕереважна б≥льш≥сть цих праць присв€чена ≥стор≥њ запорозького козацтва.

”ченим ≥з св≥товим ≥менем на початку XX ст. став ћ. √ру-шевський. «ак≥нчивши ≥сторико-ф≥лолог≥чний факультет  ињвського ун≥верситету ≥ захистивши маг≥стерську дисер≠тац≥ю ЂЅарське староствої, ћ. √рушевський в 1894 р. очо≠лив кафедру всесв≥тньоњ ≥стор≥њ Ћьв≥вського ун≥верситету, де почав читати лекц≥йний курс украњнськоњ ≥стор≥њ. « 1894 р. став головою Ќаукового товариства ≥мен≥ “. Ўевченка, реда≠гував його Ђ«апискиї. ” 1907 р. очолив ”крањнське науко≠ве товариство в  иЇв≥. 1914 р. п≥сл€ початку першоњ св≥товоњ в≥йни царський ур€д заслав ћ. √рушевського €к айстро-угорського п≥дданого до —имб≥рська, а пот≥м до  азан≥. ” 1916 р. в≥н перењхав до ћоскви. Ќав≥ть в умовах засланн€ не припин€в науковоњ роботи. —еред праць ћ. √рушевського найб≥льшою Ї дес€титомна ≥стор≥€ ”крањни до 1663 р. ѕрац≥ ћ. √рушевського в≥дзначаютьс€ багатою джерельною базою. ¬ них широко використан≥ документальн≥ матер≥али з арх≥в≥в ћоскви,  иЇва, Ћьвова, ¬аршави, јвстр≥њ, ”горщини, Ўвец≥њ. ћ. √рушевський був одним з кер≥вник≥в багато томного виданн€ Ђƒжерела до ≥стор≥њ ”крањни-–усиї, в €кому з≥брано й опубл≥ковано багато ц≥нних ≥сторичних документ≥в епохи феодал≥зму.

¬сесв≥тньов≥домий вчений, автор майже 2 тис. наукових праць вийшов на м≥жнародну арену €к один ≥з найвизначн≥ших пол≥тичних д≥€ч≥в ”крањни. “а п≥сл€ його загадковоњ смерт≥ був безп≥дставно звинувачений у найт€жчих гр≥≠хах. ¬продовж багатьох дес€тир≥ч в умовах рад€нського тотал≥таризму ћ. √рушевського характеризували еп≥тета≠ми Ђбуржуазний нац≥онал≥стї, Ђсепаратистї, Ђконтрреволю≠ц≥онерї ≥ т. д. …ого славнозв≥сну Ђ≤стор≥ю ”крањни-–усиї, €к ≥ вс≥ ≥нш≥ прац≥, було вилучено з наукового об≥гу. Ќебез≠печною стала нав≥ть згадка про них. “епер, на щаст€, багатю≠ща наукова спадщина ћ. √рушевського повертаЇтьс€ до нас.

¬идатним д≥€чем украњнськоњ ≥стор≥ограф≥њ був ≤. ‘ранко. ¬≥н написав понад 100 праць з ≥стор≥њ, серед €ких най≠б≥льш важлив≥ монограф≥њ ≥ статт≥: Ђ’мельниччина 1648Ч 1649 pp. у сучасних в≥ршахї (1898), Ђўо таке поступї (1903), ЂЌарис ≥стор≥њ украњнсько-руськоњ л≥тературиї (1910), Ђѕан≠щина та њњ скасоване в 1848 р. в √аличин≥ї (1913) та ≥нш≥.

ѕл≥дною була робота украњнських вчених ≥ в ≥нших гу≠ман≥тарних науках. ≤. ‘ранко, ¬. √натюк, ќ. –оздольський та ≥нш≥, розгорнули досл≥дженн€ з украњнського фолькло≠ру й етнограф≥њ. ≤. ‘ранко опубл≥кував зб≥рку Ђ√алицько-руськ≥ народн≥ припов≥дкиї, Ђ—туд≥њ над украњнськими на≠родними п≥сн€миї. ¬. √натюк видав фольклористичн≥ зб≥р≠ники Ђ оломийкиї, Ђ√ањвкиї, Ђ ол€дки ≥ щедр≥вкиї, Ђ”кра≠њнськ≥ народн≥ байкиї тощо, був редактором Ђ≈тнограф≥чного зб≥рникаї Ќ“Ў (всього до 1916 р. вийшло 36 його том≥в). –€д важливих праць з украњнського фольклору, мовознав≠ства й л≥тератури написав видатний учений-ф≥лолог, схо≠дознавець, ≥сторик ј.  римський. «начною под≥Їю в роз≠витку украњнського мовознавства було виданн€ в 1909 р. ”крањнсько-рос≥йського словника ¬. ƒубровського та в 1907Ч1909 pp. —ловника украњнськоњ мови за редакц≥Їю Ѕ. √р≥нченка. ƒосл≥дженн€ми з ≥стор≥њ украњнськоњ л≥тера≠тури, украњнського, рос≥йського ≥ польського театр≥в, украњн≠ськоњ народноњ поез≥њ займавс€ професор  ињвського ун≥≠верситету ¬. ѕеретц.

…ому належать прац≥ Ђ≤сторико-л≥тературн≥ досл≥джен≠н€ ≥ матер≥алиї, ЂЌариси старовинноњ малоруськоњ поез≥њї та ≥нш≥. ”чнем ¬. ѕеретца був ≤. ќг≥Їнко Ч досл≥дник скарб≥в р≥дноњ культури, автор переклад≥в численних богослуж≠бових книг ≥ повного перекладу Ѕ≥бл≥њ украњнською мовою, вчитель ≥ професор, орган≥затор культурно-осв≥тнього цер≠ковного житт€, церковний ≥Їрарх.

Ѕагатогранну досл≥дницьку д≥€льн≥сть проводили науков≥ товариства, €к≥ д≥€ли в ”крањн≥ на початку XX ст. «авд€ки зусилл€м ћ. √рушевського, €кий з 1897 р. очолював Ќау≠кове товариство ≥мен≥ “. Ўевченка у Ћьвов≥, воно перетво≠рилос€ у першу нов≥тню академ≥ю наук. “овариство згур≠тувало навколо себе визначн≥ сили (≤. ‘ранко, ¬. √натюк, ќл. ≥ ‘.  олесси,  . —тудинський, ≤. –аковський), до €ких незабаром приЇдналис€ молод≥ науковц≥, учн≥ ћ. √рушев≠ського —т. “омаш≥вський, ћ.  ордуба, ¬. √арасимчук, ≤. ƒжиджора, ≤.  рип'€кевич, ≤.  ривецький та ≥нш≥. ѕор€д з ними працювали вчен≥ з п≥дрос≥йськоњ частини ”крањни. –озкв≥т д≥€льност≥ товариства припав на останн≥ роки перед пер≠шою св≥товою в≥йною.  р≥м сусп≥льствознавства, вчен≥ Ќ“Ў мали велик≥ усп≥хи в галуз≥ ≥нших фундаментальних наук.

Ѕагатий досв≥д д≥€льност≥ Ќ“Ў ћ. √рушевський вико≠ристав, ставши у 1907 р. ≥н≥ц≥атором створенн€ та кер≥в≠ником ”крањнського наукового товариства в  иЇв≥. «ав≠данн€ товариства, €к було п≥дкреслено в його статут≥, пол€ гало Ђв розробц≥ ≥ попул€ризац≥њ украњнською мовою р≥зних галузей наукї.  ињвськ≥ науковц≥ видавали Ђ«аписки ”кра≠њнського наукового товариства в  иЇв≥ї (з 1908 по 1918 pp. вийшло 18 том≥в), Ђ«б≥рники природничо-техн≥чноњ секц≥њї (у 1910Ч1918 pp. видано 4 книги), Ђ«б≥рники медичноњ секц≥њї (з 1910 по 1922 pp. опубл≥ковано 5 книг). ѕор€д ≥з науковими досл≥дженн€ми товариство випустило чимало попул€рних видань.

¬еликим дос€гненн€м украњнськоњ культури стало в≥дкритт€ 24 листопада 1918 р. ”крањнськоњ јкадем≥њ наук. —початку вона складалас€ з трьох в≥дд≥л≥в: ≥сторико-ф≥лолог≥чного, ф≥зико-математичного та соц≥ально-економ≥чного. ѕершими д≥йсними членами ”јЌ були ƒ. Ѕагал≥й,  . ¬облий, ¬. √натюк, ћ.  ащенко, ¬.  ≥ст€к≥вський, ј.  римський, ¬. Ћипський, ј. Ћобода, ¬. ѕеретц, ћ. ѕтуха, ћ. —умцов, ј. “утковський, ќ. ‘ом≥н та ≥нш≥. ѕершим њњ прези≠дентом став видатний украњнський вчений ¬. ¬ернадський.

 

—кладна, драматична ситуац≥€ в ”крањн≥ на початку XX ст., позначена великими соц≥альними потр€с≥нн€ми, бо≠ротьбою р≥зних парт≥й, ненавистю до св≥товоњ кровопролит≠ноњ бойн≥, передчутт€м революц≥йного вибуху знайшла €с≠краве в≥дображенн€ в художн≥й л≥тератур≥. ” численних творах, зокрема казц≥ Ђ’ої, опов≥данн€х ЂЋ€лечкаї, Ђƒоро≠гою ц≥ноюї, новелах Ђ—м≥хї, Ђ¬ дороз≥ї ћ.  оцюбинський затаврував систему царського самодержавства €к ворога украњнського народу, переконливо показав революц≥йно-визвольну боротьбу труд€щих в нових умовах. √либоким оптим≥змом ≥ впевнен≥стю у перемоз≥ украњнського народу над гнобител€ми сповнен≥ поез≥њ Ћес≥ ”крањнки Ђƒосв≥тн≥ огн≥ї, Ђƒимї, њњ п'Їси Ђ¬ катакомбахї, ЂЋ≥сова п≥сн€ї, Ђ ам≥нний господарї та ≥нш≥. ѕро важке житт€ украњнського сел€нства, його боротьбу за кращу долю йдетьс€ в творах прозањк≥в ј. “есленка, —. ¬асильченка.

яскравими барвами зас€€в самобутн≥й талант глибоко л≥ричного поета ќлександра ќлес€ (ќлександра  андиби). ¬в≥йшовши на початку XX ст. в украњнську л≥тературу, в≥н з 1907 по 1917 pp. видав с≥м книг поез≥й. ”же у перш≥й Ђ« журбою рад≥сть обн€ласьї радо прив≥тав рос≥йську револю≠ц≥ю 1905Ч1907 pp. ” поез≥€х, написаних на Ѕатьк≥вщин≥, а пот≥м ≥ за кордоном, ќ. ќлесь закликав до боротьби за волю ”крањни, за торжество справедливост≥, осп≥вував красу р≥дноњ природи. ” багатьох творах в≥н с€гнув найвищих шев≠ченк≥вських висот украњнськоњ поез≥њ.

Ђƒ≥йсним чарод≥Їмї поез≥њ був талановитий украњнський поет √рицько „упринка, творч≥сть €кого донедавна не знали к≥лька покол≥нь читач≥в. …ого численн≥ зб≥рки Ч Ђќгнецв≥тї, Ђћетеорї, Ђ”раганї, Ђ—он-траваї, Ђ онтрастиї та ≥нш≥ здо≠були широку попул€рн≥сть на початку XX ст. √олос √. „уп≠ринки згас у серпн≥ 1921 р. в кривавих сут≥нках червоного терору, а його ≥м'€ надовго було вилучено з ≥стор≥њ нашоњ л≥тератури. “≥льки тепер творч≥сть поета-борц€ повертаЇтьс€ ≥з забутт€.

ќдним ≥з перших в≥дтворив з демократичних позиц≥й революц≥йн≥ под≥њ в ”крањн≥ початку XX ст. √нат ’откевич. ¬≥н €скраво показав боротьбу трудового народу, зокре≠ма роб≥тник≥в, проти царськоњ влади, за соц≥альне ≥ нац≥ональне визволенн€ (драматичн≥ твори ЂЋихол≥тт€ї, Ђ¬ониї, ЂЌа зал≥зниц≥ї, цикли опов≥дань ≥ нарис≥в тощо). ѕисьмен ник поетично змалював ≥сторичне минуле √уцульщини (пов≥ст≥ Ђ ам≥нна душаї, Ђƒовбушї, зб≥рка новел Ђ√≥рськ≥ акварел≥ї та ≥нш≥).

—воЇр≥дним ≥ водночас складним €вищем в ≥стор≥њ украњн≠ськоњ л≥тератури була творч≥сть ¬олодимира ¬инниченка, до останнього часу малов≥дома читацькому загалов≥. ќдин ≥з л≥дер≥в украњнських парт≥й Ч спочатку –”ѕ, а пот≥м ”—ƒ–ѕ, в 1917 р. Ч голова ур€ду ÷ентральноњ –ади, ¬. ¬инниченко був ≥ надзвичайно пл≥дним письменником. ” ранн≥х творах, зокрема опов≥данн€х ≥ пов≥ст€х 1902Ч1906 pp.-Ђ√олотаї, Ђ—олдатикиї, Ђ√олодї, Ђћалорос-ЇвропеЇцьї та ≥нших, автор реал≥стично зобразив житт€ сел€н, наймит≥в ≥ м≥ськоњ б≥дноти, в'€зн≥в, показав соц≥альн≥ контрасти, затаврував л≥беральних пан≥в, €к≥ удавали народолюбц≥в, глибоко в≥дтворив внутр≥шн≥й св≥т героњв. ѕ≥сл€ поразки революц≥њ 1905Ч1907 pp. ¬. ¬инниченко пристрасним словом ≥ д≥лом продовжував боротьбу за кращу долю украњнського народу.

–еволюц≥€ 1905Ч1907 pp. справила великий вплив на сусп≥льно-пол≥тичн≥, ф≥лософськ≥ й л≥тературно-естетичн≥ погл€ди ≤. ‘ранка. ѕро це св≥дчать написан≥ тод≥ казки ЂЅуд€киї, поема Ђћойсейї, в≥рш≥ Ђ—≥йте б≥льшеї, ЂЅлажен ний муж...ї, Ђ¬ольн≥ в≥рш≥ї ≥ р€д статей: Ђ—ухий пеньї, Ђќдвертий лист до галицько-украњнськоњ молод≥ж≥ї, Ђўир≥сть тону ≥ щир≥сть переконаньї, ЂЌова ≥стор≥€ рос≥йськоњ л≥тературиї та ≥нш≥. ¬они сповнен≥ в≥ри у перемогу украњнського народу, в торжество ≥сторичноњ справедливост≥.

¬ажку сел€нську долю показали письменники «ах≥дноњ ”крањни ¬асиль —тефаник, Ћесь ћартович, ћарко „ерем≠шина (≤. —еманюк). Ќайвидатн≥шою буковинською пись≠менницею була ќльга  обил€нська. ¬ершиною њњ творчост≥ стала пов≥сть Ђ«емл€ї. Ќаприк≥нц≥ XIX Ч на початку XX ст. в зах≥дноукрањнську л≥тературу прийшли письменники ќсип ћаковей, ћихайло яцк≥в, ƒенис Ћук≥€нович, јнт≥н  рушельницький, €к≥ продовжували кращ≥ традиц≥њ нашого красного письменства.

—правжньою горд≥стю украњнського народу став талано≠витий поет та ≥сторичний роман≥ст Ѕогдан Ћепкий Ч най≠б≥льш попул€рна постать на галицькому ірунт≥ п≥сл€ ≤. ‘ранка. …ого в≥рш Ђ∆уравл≥ї Ч то безсмертна народна п≥сн€ Ђ¬идиш, брате м≥й...ї дл€ украњнц≥в усього св≥ту. ¬изначний учений ≥ перекладач, професор украњнськоњ л≥те≠ратури в ягеллонському ун≥верситет≥ (ѕольща), Ѕ. Ћепкий не знайшов притулку на р≥дн≥й земл≥.

ѕрагненн€м шукати нов≥ шл€хи розвитку украњнськоњ л≥тератури, визволитис€ в≥д побутового етнограф≥зму ≥ вклю≠читис€ у загальноЇвропейський процес була пройн€та д≥€льн≥сть л≥тературноњ групи Ђћолода музаї, €ка виникла у Ћьвов≥ 1907 р. ƒо нењ належали ћихайло яцк≥в, ѕетро  арманський, ¬асиль ѕачовський, Ѕ. Ћепкий, —тепан „арнецький, —ид≥р “вердохл≥б, ќстап Ћуцький та ≥нш≥. Ѕлизь≠ким до ц≥Їњ групи був юний тод≥ ћихайло –удницький. ƒо молодомуз≥вц≥в т€ж≥ло чимало молод≥, котра працювала в р≥зних галуз€х мистецтва.

Ђћолода музаї залишила зернистий сл≥д в ≥стор≥њ укра≠њнськоњ культури. ÷ей сл≥д продовжила л≥тгрупа на зах≥дних земл€х ”крањни Ђћитусаї (1922), €ка об'Їднала вчорашн≥х поет≥в-с≥човик≥в ¬асил€ Ѕобинського, ќлес€ Ѕаб≥€, –омана  упчинського та ёру Ўкрумел€ка.

ћолодшою наддн≥пр€нською сестрою Ђћолодоњ музиї було л≥тоб'Їднанн€ Ђ”крањнська хатаї, з €ким пов'€зан≥ ≥мена √. „упринки, ќ. ќлес€, ќлександра Ќеприцького-√рановського, √ната ’откевича, ≤вана Ћипи, молодого ћаксима –ильського. Ђ”крањнську хатуї, €к ≥ Ђћолоду музуї, спопелила вогн€на ≥скра чотирнадц€того року. јле слово тл≥ном не стаЇ. ћолодомуз≥вськ≥ спроби та ≥дењ знайшли продовженн€ на загальноукрањнському поетичному терен≥ Ч у творчост≥ раннього ѕавла “ичини, Ѕогдана-≤гор€ јнтонича, ™вгена ћаланюка.

Ќаполеглива прац€ над засвоЇнн€м здобутк≥в модерноњ поез≥њ й боротьба за нов≥ засоби вираженн€ почалис€ в добу украњнськоњ народноњ революц≥њ у  иЇв≥. Ќайвизначн≥шим представником цього покол≥нн€ був ѕавло “ичина. ¬≥н ум≥в майстерно поЇднати нањвну символ≥ку народноњ мелод≥њ а новими л≥тературними вимогами. ¬≥д суб'Їктивноњ л≥рики в пантењстичному дус≥ та мр≥йливих революц≥йних настроњв поет згодом перейшов до програмних пролетарських поем. Ќайвизначн≥шим представником неокласик≥в став ћаксим –ильський Ч тод≥ найб≥льший еп≥чний поет ≥з дуже широким д≥апазоном тематики, пл≥дний перекладач. Ќайч≥льн≥ший представник футуризму ћихайло —еменко дав не один зразок чистоњ л≥рики в≥льним в≥ршем (верл≥бром). ƒо цьо≠го напр€му належав ≥ √ео Ўкуруп≥й. Ќайб≥льше причинилас€ до про€сненн€ взаЇмин зм≥сту та форми в нов≥й поез≥њ та ваги давн≥х мистецьких зразк≥в група неокласик≥в, до €ких, кр≥м ћ. –ильського, належали ћикола «еров ≥ ѕ. ‘илипович Ч вр≥вноважен≥ зр≥л≥ поети й тонк≥ критики, дра≠матург як≥в ћамонтов, ћихайло ƒрай-’мара, ќ. Ѕургардт та ≥нш≥.

 

ѕожвавленн€ нац≥онально-визвольного руху на почат≠ку XX ст. викликало вих≥д украњнськоњ преси, €коњ у —х≥дн≥й ”крањн≥ до 1905 р. фактично не було. ѕерша украњнська газета в —х≥дн≥й ”крањн≥ Ђ’л≥боробї (м. Ћубни) почала ви ходити у 1905 р. п≥сл€ вибуху першоњ рос≥йськоњ революц≥њ. ќск≥льки не було дозволу ур€ду, п≥сл€ виходу п'€ти но≠мер≥в њњ закрили. ” 1905 р. в ѕолтав≥ побачили св≥т перш≥ номери щотижневого журналу Ђ–≥дний крайї. Ќайважлив≥шими серед наступних украњнських пер≥одичних видан≥, з 1906 по 1914 pp. були газета Ђ√ромадська думкаї, пот≥м Ђ–адаї. « ними сп≥вроб≥тничали ƒ. ƒорошенко та —. ѕетлюра. ” 1906 р. в —х≥дн≥й ”крањн≥ виникли нов≥ пер≥одичн≥ виданн€: в  иЇв≥ Ч газета ЂЅоротьбаї, журнали ЂЎершеньї, ЂЌова громадаї, Ђ”крањнське бдж≥льництвої, в ќдес≥ Ч га≠зети ЂЌародна справаї, Ђ¬≥ст≥ї, в ’арков≥ Ч газети Ђ—лобо≠жанщинаї, Ђѕравдаї, в  атеринослав≥Ч Ђ«апор≥жж€ї, Ђƒоб≠ра порадаї, у „ерн≥гов≥ Ч Ђƒеснаї. ¬сього на Ќаддн≥пр€н≠щин≥ в 1913 р. виходило 19 украњномовних пер≥одичних видань, рос≥йських Ч 226, польських Ч 234, в≥рменських Ч 21, Їврейських Ч 13. ј коли почалас€ перша св≥това в≥йна, царський ур€д л≥кв≥дував украњнську пресу.

—еред журнал≥в, що виходили у «ах≥дн≥й ”крањн≥, найзначн≥шим був ЂЋ≥тературно-науковий в≥стникї (1898Ч 1914), заснований у Ћьвов≥ Ќ“Ў. „асопис в≥д≥грав велику роль у консол≥дац≥њ л≥тературно-громадських сил ”крањни. ≤. ‘ранко майже дес€ть рок≥в був його головним сп≥вроб≥т≠ником ≥ редактором. ƒо редакц≥йноњ колег≥њ входили та≠кож ¬. √натюк ≥ ќ. ћаковей. ÷е визначило демократичне спр€муванн€ журналу. ” ЂЋ≥тературно-науковому в≥стникуї друкували своњ твори Ћес€ ”крањнка, ћ.  оцюбинський, ¬. —тефаник, ќ.  обил€нська, ѕ. √рабовський, √. ’откевич, ј.  римський. ∆урнал публ≥кував у переклад≥ украњнською твори заруб≥жноњ класики. 1907 р. редакц≥€ журналу, €ку очолював ћ. √рушевський, була переведена з≥ Ћьвова до  иЇва.

√оловними украњнськими книговидавничими центрами в √аличин≥ були Ќ“Ў ≥ Ђѕросв≥таї, €к≥ продовжували ак≠тивну працю дл€ п≥двищенн€ р≥вн€ нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнства. Ќа початку XX ст. продовжувала д≥€льн≥сть у Ћьвов≥ ”крањнсько-руська видавнича сп≥лка, активну участь у робот≥ €коњ брали ≤. ‘ранко ≥ ¬. √натюк. —п≥лка видавала кращ≥ твори украњнськоњ та заруб≥жноњ л≥тератури. « часу заснуванн€ (1899) до 1917 р. випустила художн≥ й науко≠во-попул€рн≥ книги близько 600 назв. ”крањнське педаго≠г≥чне товариство видавало газети Ђ”чительї, дит€чий жур≠нал Ђƒзв≥нокї, шк≥льн≥ п≥дручники, науково-попул€рн≥, осв≥тн≥ книжки дл€ молод≥, навчальн≥ карти тощо.

 

Ќезважаючи на важк≥ умови, на початку XX ст. продовжував д≥€ти украњнський театр у —х≥дн≥й ”крањн≥. „исленн≥ украњнськ≥ трупи, пересл≥дуван≥ утисками ≥ свав≥лл€м царськоњ адм≥н≥страц≥њ, гнан≥ матер≥альними нестатками, мандрували по вс≥й ”крањн≥ ≥ просторах –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, позбав лен≥ змоги десь зупинитис€ на пост≥йну роботу. —аме тому в репертуар≥ багатьох украњнських труп переважали низькопробн≥ водев≥л≥, розрахован≥ на невибагливих гл€дач≥в. ѕередов≥ д≥€ч≥ украњнського театрального мистецтва ≥ л≥тератури р≥шуче боролис€ проти занепадництва, халтури й рем≥сництва на театральн≥й сцен≥.

” пер≥од революц≥њ 1905Ч1907 pp. зростаЇ громадське значенн€ театру €к трибуни дл€ пропаганди передових ≥дей. Ќер≥дко театральн≥ вистави перетворювалис€ на антиур€дов≥ демонстрац≥њ ≥ ман≥фести. “имчасове послабленн€ в роки революц≥њ обмежень щодо украњнського друкованого слова ≥ театру створило спри€тлив≥ш≥ умови дл€ розвитку украњнського театрального мистецтва. ¬ажливим завоюванн€м передовоњ громадськост≥ був перший стац≥онарний украњнський театр, €кий орган≥зував 1907 p. M. —адовський у  иЇв≥. «годом ћ. «аньковецька ≥ ѕ. —аксаганський вз€лись орган≥зовувати ”крањнський ’удожн≥й театр на зразок ћосковського ’удожнього театру. јле завадили брак кошт≥в ≥ в≥йна.

ѕров≥дне м≥сце в театральному житт≥ ”крањни на початку XX ст. пос≥дали колективи актор≥в, €к≥ очолювали корифењ украњнськоњ сцени ѕ. —аксаганський та ≤,  арпенко- арий ≥ ћ. —адовський. ѕер≥одом найвищого творчого п≥днесенн€ трупи ѕ. —аксаганського Ч ≤.  арпенка- арого були 1900Ч1903 pp., коли в н≥й об'Їдналос€ блискуче суз≥р'€ видатних майстр≥в украњнськоњ сцени Ч ћ.  ропивницький, ћ. —адовський, ѕ. —аксаганський, ≤.  арпенко- арий та ћ. «аньковецька. ¬ репертуар≥ трупи тод≥ було близько 60 п'Їс Ч кращ≥ зразки украњнськоњ класичноњ драматург≥њ.

” 1901Ч1905 pp. трупа поставила п'Їси Ђ’аз€њнї, Ђ∆итейське мореї, Ђ—уЇтаї ≤.  арпенка- арого, Ђ—упротивн≥ теч≥њї, ЂЌашеств≥Ї варваровї, Ђ онон Ѕлискавиченкої ћ. ропивницького, Ђ”крадене щаст€ї ≤. ‘ранка, ЂЋ≥сова кв≥ткаї Ћ. яновськоњ, оперу Ѕ. ѕ≥дгорецького Ђ упальна ≥скраї. ќсобливий усп≥х випав на долю вистави за комед≥Їю ≤.  арпенка- арого Ђ—уЇтаї, €ку в жовтн≥ 1907 р. показали 150-й раз Ч €вище небачене дл€ тогочасного украњнського теат≠ру. ÷ей усп≥х забезпечили тематична новизна твору ≥ висо≠ка мистецька досконал≥сть виконавц≥в.

ƒ≥€льну участь у творенн≥ украњнського театрального мистецтва брали визначн≥ майстри сцени √. «атиркевич- арпинська, Ћ. Ћ≥ницька, √. Ѕорисогл≥бська, ‘. Ћевицький, ≤. «амичковський, ≤. ћар'€ненко, а також вихованц≥ класич≠ноњ театральноњ школи митц≥ молодшого покол≥нн€ ќ.  урбас, √. ёра, ™.  оханенко, ј. Ѕучма, ƒ.  озачк≥вський, Ѕ. –оманицький та багато ≥нших. « рос≥йськоњ сцени на украњн≠ську перейшли в≥дом≥ режисери ќ. «агоров, ќ. —м≥рнов, ќ. ≤скандер, Ѕ.  ржевецький.

ѕом≥тною под≥Їю в ≥стор≥њ украњнськоњ культури був Ђћолодий театрї, €кий заснував у 1917 р. й очолив Ћесь (ќлександр)  урбас. …ого кредо пол€гало в тому, щоб Ђ...тво≠рить ≥ проводить в житт€ так≥ форми театрального мистец≠тва, в €ких ц≥лком могла б про€витись творча ≥ндив≥ду≠альн≥сть сучасного молодого покол≥нн€ украњнського актор≠ства не Ђукрањноф≥льськогої, а Ївропейськоњ, в нац≥ональн≥й форм≥, культури, що, ц≥лком порвавши з банальними тради≠ц≥€ми украњнського театру, збудуЇ своњ нов≥ ц≥нност≥ €к у мистецтв≥ театру взагал≥, так ≥ в мистецтв≥ актора особливо, не будучи р≥вночасно пров≥нц≥ал≥змом чужих культурї. ”се було незвичне в орган≥зац≥њ цього театру: ≥ те, що в≥н скла≠давс€ з актор≥в ≥з зак≥нченою театральною осв≥тою, ≥ те, що з самого початку було сформульовано його творчу плат≠форму, ≥ те, що трупа була юридично оформлена й мала затверджений статут, €кий регламентував права художньоњ ради, права та обов'€зки режисера. Ќавесн≥ 1919 р. цей колектив, €кий складавс€ в основному з молодих митц≥в, зливс€ з ѕершим театром ”крањнськоњ –ад€нськоњ республ≥ки ≥мен≥ “. Ўевченка. ќдн≥Їю з кращих вистав об'Їдна≠ного колективу була ≥нсцен≥зац≥€ поеми великого  обзар€ Ђ√айдамакиї (автор ≥нсцен≥зац≥њ та постановник ќ.  урбас). Ќа сцен≥ цього театру виросли так≥ видатн≥ украњнськ≥ митц≥, €к художник ј. ѕетрицький, актори √. ёра, ¬. „ис≠т€кова, ¬. ¬асилько, ќ. ¬атул€, ѕ. —ам≥йленко, ѕ. ƒолина та ≥нш≥.

Ќа початку XX ст. пожвавилос€ театральне житт€ в «ах≥дн≥й ”крањн≥. ѕродовжував д≥€льн≥сть театр товариства Ђ–уська бес≥даї. «авд€ки пров≥дним акторам ј. ќсиповичев≥й, ≤. –убчаку,  . –убчаков≥й, ¬. ёрчаку, а також режи≠серу ≤. —таднику театр залишавс€ на високому профес≥йно≠му р≥вн≥. ¬ його репертуар≥ були кращ≥ зразки в≥тчизн€ноњ ≥ заруб≥жноњ драматург≥њ. “еатр зд≥йснив постанову Ђ’аз€њ наї ≤.  арпенко- арого, Ђ”краденого щаст€ї ≤. ‘ранка, Ђ«а≠порожц€ за ƒунаЇмї —. √улака-јртемовського, Ђ атериниї ћ. јркаса, а також Ђѕроданоњ нареченоњї Ѕ. —метани, Ђ”р≥Їл€ јкостиї ѕ. √уцкова, Ђ—≥льськоњ чест≥ї Ѕ. ћасканьњ.

ћ≥цн≥ли зв'€зки зах≥дноукрањнського театру з театром Ќаддн≥пр€нськоњ ”крањни. 1905 р. до Ћьвова прињхав ћ. —адовський, €кий запросив працювати тут з≥рку украњнськоњ сцени ћ. «аньковецьку й згуртував колектив ≥нших тала≠новитих актор≥в. ѕобачили св≥тло рампи постановки украњнськоњ народноњ драми ЂЅурлакиї, п'Їс ≤.  арпенка- арого Ђћартин Ѕору л€ї, Ђ—уЇтаї, Ђ’аз€њнї, Ђ—то тис€чї, кращих драматичних твор≥в ћ. —тарицького, ќ. ќстровського. «начно зросла майстерн≥сть актор≥в ≥ режисер≥в. „имало актор≥в стали незабаром в≥домими д≥€чами украњнського театру.

 

Ќа початку XX ст. почалас€ нова доба у розвитку украњнськоњ музики.  омпозитори згуртувалис€ довкола митц≥в  иЇва ≥ Ћьвова. ¬ажливу роль у п≥двищенн≥ музичноњ куль тури населенн€, поширенн≥ музичноњ осв≥ти в ”крањн≥ в≥д≥грало –ос≥йське музичне товариство, зокрема його в≥д д≥ленн€ у  иЇв≥, ќдес≥, ’арков≥,  атеринослав≥, ѕолтав≥, ’ерсон≥, „ерн≥гов≥, ”ман≥. јктивну участь у д≥€льност≥ –ос≥йського музичного товариства в ”крањн≥ брав видатний украњнський композитор ћ. Ћисенко. ¬елике значенн€ дл€ вихованн€ д≥€ч≥в украњнського сцен≥чного мистецтва Ч ак≠тор≥в, сп≥вак≥в, музикант≥в, диригент≥в Ч мала музично-дра≠матична школа ћ. Ћисенка, €ку в≥н заснував 1904 р. в  иЇв≥.

“алановитими продовжувачами творчих запов≥т≥в ћ. Ћи≠сенка були композитори кињвськоњ школи  . —теценко, ћ. Ћеонтович, я. —теповий, ќ.  ошиць.

”чень ћ. Ћисенка  . —теценко Ч в≥домий украњнський композитор, хоровий диригент, педагог ≥ музичний критик Ч най€скрав≥ше ви€вив талант у хорових поемах ≥ канта≠тах, вокальних ансамбл€х ≥ солосп≥вах, в обробках дл€ хору ≥ голосу численних народних п≥сень та ≥нших жанрах во≠кального мистецтва.

јктивну участь у творенн≥ украњнськоњ музики брали молод≥ митц≥ ћ. ¬ерик≥вський, √. ¬ерьовка, Ћ. –евуцький, ¬.  осенко, ѕ.  озицький, Ѕ. Ћ€тошинський. «а гетьман≠ськоњ доби заснован≥ украњнська державна капела п≥д кер≥в≠ництвом ќ.  ошиц€, державний симфон≥чний оркестр, €кий очолив ќ. √ор≥лий. —имфон≥чн≥ оркестри виникли у ’ар≠ков≥,  атеринослав≥, ќдес≥.

” р€д≥ м≥ст ”крањни, зокрема ’арков≥, ѕолтав≥, виникли капели бандурист≥в, профес≥йн≥ хори. ќсобливо багато пра≠цював у ц≥й галуз≥ композитор ћ. Ћеонтович. « ≥н≥ц≥ативи його побратима  . —теценка в 1919Ч1920 pp. засновано к≥лька мандр≥вних хорових капел. ќдна з них Ч Ђƒумкаї, €ка усп≥шно працюЇ дос≥, ставши пров≥дним мистецьким колективом ”крањни.

¬певнено ставало на профес≥йну основу музичне житт€ на зах≥дноукрањнських земл€х. “ут вдосконалювали май≠стерн≥сть композитори новоњ генерац≥њ, дос€гли значного р≥вн€ музикознавча думка, музична критика й публ≥цисти≠ка. ¬ажливою под≥Їю в музичному житт≥ «ах≥дноњ ”крањни стало урочисте в≥дзначенн€ 35-р≥чч€ творчоњ д≥€льност≥ корифе€ украњнськоњ музики ћ. Ћисенка (1903), на €кому був присутн≥й сам композитор. „ималий внесок у розви≠ток музичноњ культури зробив театр товариства Ђ–уська бес≥даї, €кий ставив драматичн≥ п'Їси з музичним оформ≠ленн€м ћ. ¬ербицького та ≤. Ћавр≥вського, ћ. Ћисенка, а та≠кож твори св≥товоњ оперноњ класики. 1903 р. у Ћьвов≥ ви≠никла —п≥лка сп≥вацьких ≥ музичних товариств (з 1907 р. Ч ћузичне товариство ≥мен≥ ћ. Ћисенка). «авд€ки його кон≠цертн≥й д≥€льност≥ тут широко зазвучала музика ћ. Ћисенка, ћ. Ћеонтовича,  . —теценка, ‘.  олесси, —. Ћюдкевича, ј. ¬ахн€нина, ќ. Ќижанк≥вського, √. “опольницького, ƒ. —≥чинського.

“ого ж 1903 р. у Ћьвов≥ було в≥дкрито ¬ищий музичний ≥нститут, €кому 1907 р. присвоЇно ≥м'€ ћ. Ћисенка. ƒ≥€льн≥сть ≥нституту та його ф≥л≥ал≥в в ≥нших м≥стах спри€ла ви хованню музичних кадр≥в. ¬агомо за€вили про себе чимало обдарованих музикант≥в ≥ композитор≥в, серед €ких вид≥л€в с€ —. Ћюдкевич. 1905 р. у Ћьвов≥ вийшла у св≥т перша части на його знаменитоњ кантати-симфон≥њ Ђ авказї. “ворч≥сть —. Ћюдкевича спри€ла дальшому розвитку ≥ зм≥цненню прин≠цип≥в реал≥стичноњ музики. ¬≥н прожив довге ≥ пл≥дне творче житт€, став одним з найб≥льших украњнських композитор≥в (другим п≥сл€ ћ. Ћисенка), теоретиком музики, педагогом професором. ѕисав спорадично й поез≥њ. Ѕув удостоЇний званн€ лауреата Ўевченк≥вськоњ прем≥њ (1964). Ќа сот≥ роковини його уродин (1979) тод≥шн€ влада нав≥ть удостоњла його золо тоњ з≥рки геро€ соцпрац≥, але в≥н м≥г об≥йтис€ без такоњ нагороди, бо мав ≥ншу, найвищу Ч всенародне визнанн€. ” √али чин≥ працювали композитори ƒ. —≥чинський ≥ ќ. Ќижанк≥вський, €к≥ виступали орган≥заторами ≥ диригентами хорових колектив≥в товариства ЂЅо€нї, збирали украњнськ≥ народн≥ п≥сн≥ й створювали на њхн≥й основ≥ хоров≥ обробки, були авто рами хор≥в, кантат, солосп≥в≥в на слова “. Ўевченка, ≤. ‘ранка, Ћес≥ ”крањнки, ё. ‘едьковича.

Ѕагатюще джерело розвитку украњнськоњ музичноњ культури Ч народноп≥сенна творч≥сть. Ќародн≥ п≥сн≥ в обробках ћ. Ћисенка, ћ. Ћеонтовича, —. Ћюдкевича все ширше проникали в концертний репертуар профес≥ональних виконавц≥в ≥ самод≥€льних хорових колектив≥в.

ƒо найвищого р≥вн€ св≥тового вокального мистецтва п≥дн€лас€ вихованка Ћьв≥вськоњ консерватор≥њ, уродженка “ерноп≥льщини —.  рушельницька. ѓњ голос чарував слу≠хач≥в багатьох крањн ™вропи, јмерики, јфрики. як зазна≠чав в≥домий ≥тал≥йський музикознавець –.  ортопасс≥, у перш≥ дес€тир≥чч€ XX ст. на оперних сценах св≥ту царюва≠ли чотири сп≥ваки Ч ћ. Ѕат≥ст≥н≥, ≈.  арузо, “. –уффо, ‘. Ўал€п≥н. ≤ лише одна ж≥нка спромоглас€ с€гнути њх висот ≥ стати вр≥вень з ними. Ќею була —.  рушельницька. ¬сесв≥тньов≥дома сп≥вачка виступала на сценах в ѕетер≠бурз≥, ќдес≥. јле вимр≥€не бажанн€ Ч побувати в  иЇв≥ Ч —.  рушельницьк≥й не вдалос€ зд≥йснити через заборону царських властей, €к≥ знали про симпат≥њ сп≥вачки до визвольних змагань украњнського народу, про њњ близьк≥ стосунки з украњнськими патр≥отами ћ. Ћисенком, Ћесею ”крањнкою.

 

ѕожвавленн€ нац≥онально-визвольного руху украњнства на початку XX ст. вплинуло на образотворче мистецтво. ’удожники розширили тематичну основу твор≥в, п≥двищи≠ли њх художн≥й р≥вень, поглибили зм≥ст.

¬ украњнському живопис≥ продовжували пл≥дно працю≠вати в≥дом≥ майстри пензл€ —. ¬асильк≥вський, ќ. —в≥тославський, ѕ. Ћевченко, —.  ишин≥вський, ћ. ѕимоненко та ≥нш≥. ” цей же пер≥од демократичний таб≥р украњнських живописц≥в поповнила велика група молодих художник≥в Ч ќ. ћурашко, √. —в≥тлицький, ‘.  ричевський, ќ.  ульчицька та ≥н., €к≥ разом з митц€ми старшого покол≥нн€ творчо розвивали кращ≥ традиц≥њ нац≥онального мистецтва.

¬исокохудожн≥ми творами збагатив живопис на почат≠ку XX ст. — ¬асильк≥вський. …ого пейзаж≥ ЂЌа ƒ≥нц≥ї, Ђƒюниї, Ђѕеред буреюї, жанров≥ полотна Ђярмарок у ѕол≠тав≥ї, ЂЌа подв≥р'њї, картини на ≥сторичн≥ теми та за моти≠вами народних п≥сень в≥дзначаютьс€ широким л≥ро-еп≥ч≠ним характером, тонким колоритом, прос€кнут≥ глибокою любов'ю до украњнського народу та його героњчного мину≠лого, до р≥дноњ природи.

ѕро п≥днесенн€ мистецького житт€ св≥дчило виникненн€ нових творчих об'Їднань ≥ актив≥зац≥€ д≥€льност≥ вже; ≥снуючих товариств, зокрема “овариства ѕ≥вденнорос≥йських художник≥в (1890), “овариства дл€ розвою руськоњ штуки у Ћьвов≥ (1896), “овариства ’арк≥вських художник≥в (1900) та ≥нших. Ќайд≥€льн≥шим серед них було “овариство ѕ≥вденнорос≥йських художник≥в. Ќавколо нього згрупувалась талановита молодь (ѕ. Ќ≥лус, “. ƒворников, ™. Ѕуковецький, ё. Ѕершадський). ¬ 1905 р. з ≥н≥ц≥ативи в≥домого украњнського художника ≤. “руша у Ћьвов≥ виникло “овариство прихильник≥в украњнськоњ л≥тератури, науки ≥ штуки, в €кому об'Їдналис€ передов≥ митц≥ «ах≥дноњ ”крањни.

Ќайв≥дом≥шими художн≥ми навчальними закладами в ”крањн≥ на початку XX ст. залишалис€ ќдеська малювальна школа, художнЇ училище, створене на баз≥  ињвськоњ малювальноњ школи ћ. ћурашка, та ’арк≥вська малювальна школа ћ. –аЇвськоњ-≤вановоњ, реорган≥зована 1912 р. в художнЇ училище.

¬елику вагу дл€ розвою нац≥онального мистецтва мало в≥дкритт€ у  иЇв≥ в грудн≥ 1917 р. ”крањнськоњ јка≠дем≥њ мистецтв, њњ очолив в≥домий граф≥к √. Ќарбут, а членами јкадем≥њ стали ћ. Ѕойчук, ќ. ћурашко, ћ. Ѕурачек, брати ¬асиль та ‘ед≥р  ричевськ≥. Ѕ≥льшовики перетворили цей заклад на один з ≥нститут≥в.

 

Ћ≥дером мистецького житт€ зах≥дноукрањнських земель на початку XX ст. був художник ≤. “руп≥. …ому належала велика роль в орган≥зац≥њ у Ћьвов≥ виставки льв≥вських ≥ кињвських художник≥в Ч Ђ¬иставки украњнських артист≥вї, у п≥дготовц≥ та виданн≥ журналу Ђјртистичний в≥сникї (1905). ѕоњздки по Ќаддн≥пр€нщин≥ та  риму спри€ли ство≠ренню кращих пейзаж≥в ≤. “руша Ч Ђћогила Ўевченкаї, Ђƒн≥про б≥л€  иЇваї, Ђ«ах≥д сонц€ в л≥с≥ї та одного з кращих портрет≥в Ћес≥ ”крањнки. Ќоватором серед зах≥дноукрањнських живописц≥в був ё. ѕанькевич, €кий продовжував традиц≥њ давнього русько-украњнського живопису, широко використовував нац≥ональн≥ елементи. Ќайкращ≥ його твори Ч Ђ“. Ўевченко на тл≥ ƒн≥праї, Ђѕортрет I. ‘ранкаї, Ђ¬одоспад в л≥с≥ї. Ќа горизонт≥ мистецького Ћьвова, кр≥м I. “руша та ё. ѕанькевича, за€скрав≥ли ≥мена ќ. Ќовак≥вського, ќ.  ульчицькоњ, ….  уриласа, ј. ћонастирського та ≥нших. “ворч≥сть цих художник≥в спри€ла зм≥цненню по≠зиц≥й украњнського мистецтва на зах≥дноукрањнських зем≠л€х ≥ внесла ≥стотний вклад у скарбницю св≥товоњ демокра≠тичноњ культури.

” 1905 р. “овариство прихильник≥в украњнськоњ науки, л≥тератури й мистецтва, €ке очолювали ≤. “руш та ≤. ‘ранко, влаштувало у Ћьвов≥ виставку Ђ”крањнське мистецтво та промислиї. ѕор€д з профес≥йними художниками тут впер≠ше виставили твори народн≥ майстри. ћетою виставки було пожвавленн€ художн≥х ремесел. –ух за збереженн€ на≠родного мистецтва в≥дбувавс€ п≥д гаслом боротьби з впли≠вом так званого в≥денського модерну та сл≥пим насл≥ду≠ванн€м ≥ноземних зразк≥в.

 

ѕосиленн€ процес≥в урбан≥зац≥њ викликало бурхливий розвиток м≥ського буд≥вництва. ¬  иЇв≥, ’арков≥, ќдес≥,  а≠теринослав≥ та ≥нших м≥стах розгорнулос€ широке промис≠лово-транспортне буд≥вництво, постали велик≥ фабрично-заводськ≥ корпуси, вокзали й електростанц≥њ, банки ≥ б≥рж≥. ѕожвавленн€ сусп≥льного ≥ культурного житт€ в м≥стах спри€ло буд≥вництву прим≥щень дл€ театр≥в, музењв, б≥бл≥о≠тек, навчальних заклад≥в, будинк≥в громадських товариств тощо. Ќа початку XX ст. в ”крањн≥ працювало багато тала≠новитих зодчих, €к≥ продовжували розвивати кращ≥ тра≠диц≥њ класичноњ арх≥тектури. “ворчо використовуючи ба≠гату спадщину давньоруського, класичного та народного зодчества, нов≥тн≥ техн≥чн≥ дос€гненн€, вони зробили чима≠лий внесок в украњнську арх≥тектуру.

ѕом≥тний сл≥д у зовн≥шньому вигл€д≥  иЇва залиши≠ла д≥€льн≥сть арх≥тектор≥в ќ.  обелЇва, ќ. ¬ербицького, ѕ. јльошина, ¬. –икова, ¬. ќсьмака. «а њхн≥ми проектами споруджен≥ будинки ѕедагог≥чного музею (1909Ч1911), ƒержавного банку (1902Ч1905), б≥бл≥отеки  ињвського ун≥≠верситету (1914Ч1915).

’арк≥вський арх≥тектор ќ. Ѕекетов створив будинки ће≠дичного товариства з Ѕактер≥олог≥чним ≥нститутом ≥мен≥ Ћ. ѕастера ≥ комерц≥йного ≥нституту. ћ. ¬ерьовк≥н спору≠див адм≥н≥стративний будинок страхового протипожежно≠го товариства Ђ–ос≥€ї ≥ прибутковий житловий будинок товариства Ђ—аламандраї. ƒосить вдалою спробою створенн€ украњнського нац≥онального стилю в арх≥тектур≥ став буди нок ѕолтавського земства, споруджений у 1903Ч1908 pp. за проектом арх≥тектор≥в ¬.  ричевського та  . ∆укова.

” Ћьвов≥ на початку XX ст. швидко поширивс€ новий стиль Ч модерн. ќдн≥Їю з найвиразн≥ших споруд у цьому стил≥ Ї будинок торговоњ палати за проектом арх≥тектор≥в ќ. —основського ≥ ј. «ахаревича. ” новому стил≥ споруджен≥ житлов≥ будинки на роз≥ вулиц≥ ѕ. „айковського та проспекту “. Ўевченка (1905), будинки ф≥лармон≥њ (1907) ≥ банку на вулиц≥ ћ.  оперн≥ка (1912) та ≥нш≥.

ѕошуки нових арх≥тектурних форм спонукали арх≥тектор≥в звернутис€ до традиц≥й ≥ форм украњнського народного зодчества, зокрема дерев'€ноњ арх≥тектури. ≤. Ћевинський, ќ. Ћупшинський, Ћ. Ћевинський та “. ќбм≥нський декоративно оздобили керам≥чними фризами народноњ орна ментики фасад будинку страхового товариства Ђƒн≥стерї на вул. –уськ≥й, 20 у Ћьвов≥ (1905).

«начною под≥Їю в художньому житт≥ ”крањни стало про веденн€ в 1910Ч1913 pp. конкурс≥в на проект пам'€тника “. Ўевченку в  иЇв≥, в €ких вз€ли участь в≥дом≥ украњнськ≥ й рос≥йськ≥ скульптори Ћ. Ўервуд, —. ¬олнух≥н, ћ. јндрЇЇв, ћ. √аврилко, ‘. Ѕалавенський та ≥нш≥. ѕроекти украњнських скульптор≥в ‘. Ѕалавенського та ћ. √аврилка було в≥дзначено другою та третьою прем≥€ми (першу прем≥ю на цьому конкурс≥ не присуджено). ќднак пам'€тник ¬еликому  обзарев≥ внасл≥док перепон, €к≥ чинив царський ур€д, так ≥ не спорудили.

 

“аким чином, украњнська культура на початку XX ст., незважаючи на утиски й гон≥нн€ колон≥затор≥в, продовжу вала розвиватис€. ¬с≥ њњ галуз≥ поповнилис€ чудовими високомистецькими творами, важливими науковими в≥дкрит≠т€ми. «ростаючи на ірунт≥ народноњ творчост≥, традиц≥й нац≥ональноњ класики, вона була важливим чинником пат≠р≥отичного вихованн€ украњнства, дала вагомий внесок у духовний прогрес св≥ту. ’арактерною рисою культурного житт€ ”крањни став поглиблений ≥нтерес науковц≥в, митц≥в до житт€ ≥ звичањв народу, до його ≥сторичного минулого, через €ке вони прагнули в≥добразити актуальн≥ проблеми тогочасного етапу нац≥онально-визвольного руху.


ќстаф≥йчук





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 609 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћюди избавились бы от половины своих непри€тностей, если бы договорились о значении слов. © –ене ƒекарт
==> читать все изречени€...

2277 - | 2075 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.063 с.