Розвиток культури України в 1900-1917 pp

Колонізаторські монархічні режими Російської та Австро-Угорської імперій не були зацікавлені в розвитку культури українського народу, побоюючись пов'язаного з цим посилення загальнополітичної революційної і національної самосвідомості мас. Через це політикою правлячих кіл всіляко гальмувалося прагнення мас до освіти.

Напередодні Першої світової війни письменність на українських землях у складі царської Росії не досягла навіть середнього по країні показника — 30 %. На кожну тисячу населення тут навчалося тільки 67 дітей. Таким самим було становище народної освіти на українських землях, що входили до складу Австро-Угорщини. На початку XX ст. у Галичині із 6240 сіл 2214 не мали нормальних шкіл, а в 981 їх не було взагалі. На території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, а під владою царської Росії — жодної української школи на державному утриманні.

Після поразки революції 1905-1907 pp. самодержавство заборонило "Просвіти", видання літератури та читання публічних лекцій українською мовою. З виданих у 1913 р. в Україні 5283 книг лише 175 були написані українською мовою. На початку Першої світової війни царизм заборонив будь-які періодичні видання українською мовою. Те саме сталося й у 1915 р. на території Галичини, коли вона була зайнята царськими військами.

На західноукраїнських землях діяли Львівський та Чернівецький університети, політехнічний інститут і академія ветеринарної медицини у Львові. Проте викладання велося здебільшого німецькою й польською мовами. Лише кілька українських кафедр було відкрито в університетах. Тим часом у Львівському університеті в 1911 р. студенти-українці становили 21 %, у Чернівецькому — 17,6 %, у Львівському політехнічному інституті — лише 4,4 %.

Особливості суспільно-політичного життя в Україні на початку XX ст. позначилися на її культурному прогресі, найпомітніше — на, характері української літератури. У цей період суперечності між демократичним і ліберально-буржуазним, реалістичним і декадентським художньо-естетичними напрямками української культури виявились особливо яскраво. Представниками революційно-демократичного напрямку були найвидатніші українські письменники — І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський, О. Кобилянська, В. Винниченко, О. Маковей, С. Васильченко, А. Тесленко, М. Черемшина, Л. Мартович. До демократичного напрямку належали також робітничі поети Т. Романченко, А. Шабленко,

О. Гмирьов та А. Бобенко.

Важливе місце в культурі України посідали драматургія й театр. Професійний театр передусім був представлений діяльністю корифеїв української сцени П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого, М. Садовського, геніальною українською актрисою М. Заньковецькою. Видатними представниками музичної культури України були М. Лисенко, К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич, С. Крушельницька.

Розвивалися в Україні й інші галузі культури. Видатними представниками в галузі живопису були І. Труш, М. Пимоненко та С. Васильківський, у галузі архітектури — П. Альошин, В. Осьмах, О. Бекетов, Ф. Нестурх.

Із розвитком мистецтва й літератури була тісно пов'язана історична наука. Видатними представниками її були М. Грушевський, О. Єфименко, Д. Багалій, І. Лучицький, М. Довнар-Запольський, М. Аркас. Вагомий внесок у розвиток медичної науки зробили вчені Д. Заболотний, М. Гамалія, В. Вискович, у розвиток повітроплавання — Д. Григорович та І. Сікорський.

Бойко-питання і відповіді

Чому відомий історик України О.Я.Єфіменко назвала членів громадсько-культурного об'єднання «Руська трійця» трьома ластівками, «що відкрили весну відродження галицько-руської народності»?

«Руська трійця» визначила і оприлюднила основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснила перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робила перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.

Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів Східної Європи три етапи, які умовно можна назвати фольклорно-етнографічним, культурницьким та політичним. На фольклорно-етнографічному етапі невелика група вчених з метою підтвердження самобутності власного народу збирає та вивчає історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. Змістом культурницького етапу є відродження мови народу, боротьба за розширення сфери її вжитку, особливо у літературі та освіті. Політичний етап характеризується більшим організаційним згуртуванням національних сил, появою та зміцненням їх політичних організацій, усвідомленням національних інтересів, активною боротьбою за національне визволення.

Особливістю виникнення та діяльності громадсько-культурного об'єднання «Руська трійця» є те, що воно, будучи яскравим самобутнім представником культурницького етапу українського національного руху, одночасно зберігало певні риси етапу фольклорно-етнографічного і робило перші спроби прориву у політичний етап.

У першій половині XIX ст. центром національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут на початку 30-х рр. і виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання «Руська трійця» (Засновники - М.Шашкевич, І.Вагилевич та Я.Головацький), яке виступило на захист української мови (термін «руська» для галичан означав українська)

Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (Д.Бантиш-Каменського), етнографів (М.Максимовича) та літераторів (І.Котляревського) з Наддніпрянської України, члени «Руської трійці» своє головне завдання вбачали у піднесенні статусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні «підняти дух народний, просвітити народ», максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.

Свою діяльність члени гуртка почали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. З записниками в руках Я.Головацький та І.Вагилевич побували у багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Результатом цього своєрідного «ходіння в народ» стали не тільки численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського народу під іноземним гнітом. Під час своїх етнографічних подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але «Руська трійця» не пішла за революційними змовниками, зосередивши зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності.

У першому рукописному збірнику поезій та перекладів під назвою «Син Русі» (1833), вже досить чітко пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком «Руської трійці» став підготовлений до друку збірник «Зоря» (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом рукопису було засудження іноземного панування, уславлення визвольної боротьби народу, оспівування козацьких ватажків — Б.Хмельницького та С.Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Видання цієї книги було заборонене і віденською, і львівською цензурою. Перша намагалась придушити прояви українського руху в Галичині, побоюючись, що він у перспективі може стати проросійським. Друга, відбиваючи інтереси консервативних лідерів греко-католицької церкви, виступала не стільки проти змісту, скільки проти форми: поява книги українською мовою посягала на монополію та авторитет мови церковнослов'янської. Для молодих авторів забороненої «Зорі» розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Принципове звинувачення було сформульоване директором львівської поліції: «Ці безумці хочуть воскресити... мертву русинську національність». Проте навіть у цих несприятливих умовах члени «Руської трійці» не припиняли активної діяльності. Вони, ламаючи консервативну традицію, що передбачала виголошення офіційних промов латинською, польською чи німецькою мовами, одночасно у трьох церквах Львова прочитали релігійно-моральні проповіді українською мовою. «Трійчани» енергійно виступали проти латинізації письменства, всіляко підтримували повернення рідної мови у побут національної інтелігенції. У 1836 р. М.Шашкевич підготував підручник для молодших школярів — «Читанку», написаний живою українською мовою.

Наприкінці 1836 р. (на книзі зазначено 1837) у Будапешті побачила світ «Русалка Дністровая». І хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно меншою силою, ніж у «Зорі», лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решта була конфіскована. Що ж злякало офіційну владу на цей раз? Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, «гражданським» шрифтом. Все це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким масам. Три ідеї пронизують зміст «Русалки Дністрової» визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за рамки культурницько-просвітянської діяльності - у політичну сферу

Аналізуючи причини заборони твору «Руської трійці», І.Франко зазначав: «Русалка Дністровая», хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній висказані - була свого часу явищем наскрізь революційним» Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і соціальних авторитетів.

Незабаром це об'єднання розпадається. Переслідуваний світською і церковною владою на 32-му році життя помирає М.Шашкевич. У 1848 р перейшов на пропольські позиції І. Вагілевич, який починає проповідувати ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі, довше обстоював ідеї «Руської трійці» Я.Головацький. Але й він під впливом М.Погодіна приєднується до москвофілів і у 1867 р емігрує до Росії.