Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


—тан украњнськоњ культури в друг≥й половин≥ XIX ст




Ќезважаючи на колон≥заторську пол≥тику рос≥йського царизму й јвстро-”горськоњ монарх≥њ, продовжувала, хоч ≥ пов≥льними темпами, розвиватись украњнська культура. ≤но≠земн≥ поневолювач≥ намагалис€ тримати украњнський на≠род у темр€в≥, але ≥ндустр≥альний розвиток вимагав дедал≥ б≥льше осв≥чених людей, квал≥ф≥кованих фах≥вц≥в. ÷е, а також вимоги прогресивних сил сусп≥льства змусили цар≠ський ур€д зд≥йснити у 1864 р. реформу народноњ осв≥ти. «г≥дно з нею вс≥ типи початкових шк≥л, €к≥ ≥снували ран≥≠ше, оголошувалис€ загальностановими ≥ д≥ставали назву початкових народних училищ. ¬они почали працювати за

Їдиним планом ≥ програмою. “ут д≥т€м давали елемен≠тарн≥ знанн€: вчили «акону Ѕожого, читати, писати, пер≠ших чотирьох д≥й арифметики.  ер≥вництво училищами зосередилос€ у новостворених пов≥тових ≥ губернських учи≠лищних радах, а контроль за ними у межах кожноњ губерн≥њ зд≥йснювали попечител≥ народних училищ.

Ќа к≥нець XIX ст. к≥льк≥сть початкових народних шк≥л у —х≥дн≥й ”крањн≥ зросла ≥ становила близько 17 тис. ќднак вони охоплювали навчанн€м лише третину д≥тей, решта ж њх, близько 70%, залишалис€ поза школою. Ѕагато д≥тей трудового народу не в≥дв≥дували школу або не зак≥нчували повного курсу навчанн€ через важк≥ матер≥альн≥ умови. «г≥дно з переписом населенн€ 1897 р. процент письмен≠них в ”крањн≥ коливавс€ в≥д 15,5 до 27,9.

ўоб задовольнити пот€г народних мас до осв≥ти, пере≠дов≥ громадськ≥ д≥€ч≥ ”крањни почали орган≥зовувати без≠платн≥ нед≥льн≥ школи дл€ дорослих. ѕерша ≥з них була в≥дкрита у жовтн≥ 1859 р. в  иЇв≥. ¬сього прот€гом 1859Ч 1862 pp. у ’арков≥, ѕолтав≥, „ерн≥гов≥, ќдес≥ та ≥нших укра≠њнських м≥стах було створено 110 таких шк≥л. 10 червн€ 1862 р. царський ур€д закрив њх. јле у 1864 р. нед≥льн≥ школи, хоч ≥ з великими обмеженн€ми, були дозволен≥. ” 70Ч80-х pp. њх к≥льк≥сть зросла.

ќдночасно ≥з реформою початковоњ школи прогресивн≥ ам≥ни в≥дбувались у систем≥ середньоњ осв≥ти. ” 1864 р. цар затвердив статут г≥мназ≥й ≥ прог≥мназ≥й, в≥дпов≥дно до €кого засновувались 7-класн≥ г≥мназ≥њ ≥ 4-класн≥ прог≥мназ≥њ. ‘ормально њх оголосили безстановими ≥ загальнодоступни≠ми, але за навчанн€ в них треба було платити. “ак затруднювавс€ доступ д≥тей мало≥мущих у ц≥ навчальн≥ заклади. ƒл€ ж≥нок д≥€ли окрем≥ г≥мназ≥њ ≥ вищ≥ ж≥ноч≥ курси, в €ких готували з д≥вчат Ђматер≥в с≥м'њї. Ќа к≥нець XIX ст. в —х≥дн≥й ”крањн≥ працювало 129 г≥мназ≥й, 19 реальних ≥ 17 комерц≥йних училищ.

¬ажливими осередками духовного житт€ Ќаддн≥пр€н≠щини були ’арк≥вський та  ињвський ун≥верситети з ≥сторико-ф≥лолог≥чними, ф≥зико-математичними, юридичними ≥ медичними факультетами. «аснований 1865 р. в ќдес≥ Ќо≠ворос≥йський ун≥верситет мав так≥ ж факультети, кр≥м ме≠дичного. ” трьох ун≥верситетах у 1865 р. навчалос€ близько 1200 студент≥в, а в середин≥ 90-х рок≥в Ч уже понад 4 тис. ” 1878Ч1889 pp. в  иЇв≥ д≥€ли ж≥ноч≥ курси.

” 70Ч90-х pp. були в≥дкрит≥ спец≥альн≥ вищ≥ навчальн≥ заклади: Ќ≥жинський ≥сторико-ф≥лолог≥чний ≥нститут, ство≠рений на баз≥ м≥сцевого л≥цею, ’арк≥вський ветеринарний ≥нститут, ѕ≥вденнорос≥йський технолог≥чний ≥нститут у ’арков≥,  ињвський пол≥техн≥чний ≥нститут, ¬ище г≥рниче училище в  атеринослав≥. ѕоступово демократизувавс€ склад студент≥в вуз≥в.  ≥льк≥сть вих≥дц≥в ≥з двор€нства змен≠шувалась, а число представник≥в ≥нтел≥генц≥њ зб≥льшувалос€.

Ќа зах≥дноукрањнських земл€х зг≥дно з реформою 1869 р. початков≥ школи було передано у в≥данн€ св≥тських орган≥в, формально впроваджено обов'€зкове навчанн€ вс≥х д≥тей в≥ком в≥д 6 до 14 рок≥в. ќднак багато з них не в≥дв≥дувало школи через матер≥альн≥ нестатки. Ќе вистачало квал≥ф≥≠кованих учител≥в, шк≥льних прим≥щень, кошт≥в. јвстро-угорський ур€д, спираючись на м≥сцевих великих земле≠власник≥в ≥ промисловц≥в, зд≥йснював пол≥тику полон≥зац≥њ (—х≥дна √аличина), мад€ризац≥њ («акарпатт€), румун≥зац≥њ (ѕ≥вн≥чна Ѕуковина) системи осв≥ти. Ѕ≥льш≥сть зах≥дно≠украњнського населенн€ залишалас€ неписьменною. ƒуже мало украњнц≥в навчалос€ в г≥мназ≥€х.  олон≥заторськ≥й мет≥ јвстро-”горськоњ монарх≥њ була п≥дпор€дкована система навчанн€ у Ћьв≥вському (мав чотири факультети Ч ф≥ло≠софський, юридичний, богословський, медичний) та „ерн≥≠вецькому (заснований 1875 р. з юридичним, ф≥лософським, богословським факультетами) ун≥верситетах. ¬ступ до них вих≥дц≥в ≥з народних мас, особливо украњнц≥в, був нечастим €вищем. ≤з спец≥альних вищих заклад≥в вид≥л€лас€ “ехн≥ч≠на академ≥€ у Ћьвов≥, перейменована 1877 р. у ѕол≥≠техн≥чний ≥нститут. ” 1897 р. тут засновано також јкаде≠м≥ю ветеринарноњ медицини.

 

ѕоступальним, хоча складним ≥ суперечливим, був роз≠виток науки в ”крањн≥, що в≥дбувавс€ переважно в ун≥вер≠ситетах та ≥нших навчальних закладах. ”р€ди царськоњ –ос≥њ та јвстро-”горщини недостатньо асигнували науков≥ досл≥дженн€, мало дбали про практичне застосуванн€ њх результат≥в, пересл≥дували прогресивних учених. ќднак друга половина XIX ст. ознаменувалас€ значним пожвав≠ленн€м у вс≥х галуз€х науковоњ творчост≥, особливо в приро≠дознавств≥. ¬еликих здобутк≥в дос€гли в≥дом≥ вчен≥ ќ. Ћ€≠пунов (1857Ч1918), ћ. ¬ащенко-«ахарченко (1825Ч1912), ћ. ”мов (1840Ч1915), ћ. Ѕекетов (1827Ч1911), ≤. ћечни≠ков (1845Ч1916), ≤. —еченов (1829Ч1905), ћ. √амал≥€ (1859Ч1949).

Ќа зах≥дноукрањнських земл€х пл≥дно працювали мате≠матики ¬. Ћевицький, ћ. «арицький, х≥м≥ки Ѕ. –адз≥шевський, ≈. Ћ≥ннеман, геологи ‘. ÷≥ркель, ё. “окарський та ≥нш≥ вчен≥. ¬ галуз≥ пол≥теконом≥њ ≥ статистики значних здобутк≥в дос€гли професор  ињвського ун≥верситету ћ. Ѕунге, доцент цього ж вузу ћ. «≥бер, професор ’арк≥вського ун≥верситету √. ÷ехановський та ≥нш≥. ѕродовжував д≥€ль≠н≥сть видатний украњнський ≥сторик ћ.  остомаров. ” своњх прац€х в≥н в≥дстоював самобутн≥сть украњнського народу, його право на в≥льний економ≥чний розвиток. „≥льне м≥сце в украњнськ≥й ≥стор≥ограф≥њ займають твори визначних ≥сто≠рик≥в ќ. Ћазаревського, ¬. јнтоновича, ќ. ™фименко, ƒ. Ѕагал≥€, ќ. Ћевицького, ƒ. яворницького.

–€д ц≥кавих досл≥джень опубл≥кували галицьк≥ ≥стори≠ки ќ. Ѕарв≥нський, ј. ѕетрушевич, ¬. ѕлощанський, ё. ÷елевич, ≤. Ўараневич та ≥нш≥.

” важких умовах жорсткого нац≥онального гнобленн€ вчен≥ ќ. ѕотебн€, ѕ. ∆итецький,  . ћихальчук створили ц≥нн≥ прац≥ з проблем украњнського мовознавства. ¬ галуз≥ фольклористики та етнограф≥њ творчо й наполегливо працю≠вали ћ. —умцов, ѕ. „убинський, ћ. ƒрагоманов, Ѕ. √р≥нченко.

¬агомий внесок у розвиток в≥тчизн€ного л≥тературознавства в √аличин≥ зробили ¬. ўурат,  . —тудинський, ќ. ћаковей та ≥нш≥. Ѕагатими здобутками ув≥нчалас€ робо≠та фольклорист≥в та етнограф≥в ‘. ¬овка, ¬. √натюка, ќ. –оздольського, ¬. Ўухевича, ‘.  олеси та ≥нших. ≤. —в≥нц≥цький, ≤. ‘ранко та ≥нш≥ працювали над вивченн€м украњнськоњ мови та л≥тератури.

¬ажливим осередком украњнськоњ науки був ѕ≥вденно-«ах≥дний в≥дд≥л –ос≥йського √еограф≥чного товариства. “ут нап≥влегально були опубл≥кован≥ Ђ≥сторичн≥ п≥сн≥ украњн≠ського народуї ¬. јнтоновича ≥ ћ. ƒрагоманова, великий зб≥рник етнограф≥чних матер≥ал≥в ѕ. „убинського, вийшли твори ѕанаса ћирного, ≤. Ќечу€-Ћевицького, ћ. —тарицького, ћ. Ћисенка. Ѕагат≥ етнограф≥чн≥, економ≥чн≥ ≥ статистичн≥ матер≥али в ”крањн≥ з≥брали сп≥вроб≥тники  ом≥с≥й дл€ опи≠су губерн≥й  ињвського навчального округу (1851Ч1864), а також земськ≥ статистики.  ињвська тимчасова ком≥с≥€ дл€ розгл€ду акт≥в продовжувала збиранн€ й публ≥кац≥ю ≥сто≠ричних документ≥в, виданн€ багатотомного Ђјрхива ёго-«ападной –оссииї, присв€ченого минулому ѕравобережноњ ”крањни ≥ «ах≥дноњ ”крањни. ¬елику ц≥нн≥сть дл€ вивченн€ ≥стор≥њ украњнського народу становл€ть опубл≥кован≥ в ѕе≠тербурз≥ прот€гом 1863Ч1892 pp. 15-томн≥ Ђјкты ёжной и «ападной –усиї. ѕожвавленню ≥сторичних досл≥джень спри€в журнал Ђ иевска€ старинаї, €кий, починаючи з 1882 p., прот€гом чверт≥ стол≥тт€ виходив у  иЇв≥. ÷ей журнал друкував художн≥ твори, ≥сторичн≥ документи й матер≥а≠ли, спогади, пам'€тки народноњ творчост≥, етнограф≥чн≥ нариси.

–€д пер≥одичних орган≥в не лише дл€ вчених, а й дл€ широких к≥л громадськост≥ видавало Ќаукове товариство ≥мен≥ “. Ўевченка у Ћьвов≥. Ќайпл≥дн≥ше працювали тут ћ. √рушевський, €кий редагував Ђ«аписки Ќ“≤ѕї, ≤. ‘ранко Ч пост≥йний автор ≥ редактор, ¬. √натюк Ч багатол≥тн≥й науковий секретар ц≥Їњ установи, голова ≈тнограф≥чноњ ком≥с≥њ. ÷€ ком≥с≥€ видавала ≈тнограф≥чний зб≥рник ≥ Ђћа≠тер≥али до украњнськоњ етнолог≥њї, двадц€титомник Ђ”крањнсько-руський арх≥вї ill том≥в Ђƒжерел до ≥стор≥њ ”крањни-–усиї. Ќайвагом≥ш≥ дос€гненн€ у “овариств≥ були здобут≥ в галуз≥ сусп≥льних наук, зокрема ≥стор≥њ (прац≥ ћ. √рушевського, його учн≥в “. ƒжиджори, —. “омашевського, ≤.  ревецького, ћ.  ордуби, ≤.  рип'€кевича), ф≥лолог≥њ та л≥тера≠тури (роботи 0. ќгоновського, ≤. ‘ранка, ќ.  ониського,  . —тудинського, ћ. ¬озн€ка, ¬. ўурата).

≤з Ћьвовом зв'€зане ≥м'€ вченого-винах≥дника ≤. Ћукасевича, €кий вид≥лив у 1852 р. гас ≥з нафти ≥ сконструював гасову лампу. «начний сл≥д у розвитку науки залишили математик ё. ѕузина, мовознавець ё.  урилович, ф≥лолог –. √аншинець. Ўироко в≥дом≥ науков≥ прац≥ з ф≥лософ≥њ ѕ. Ћод≥€, ≥з статичноњ ф≥зики Ч ћ. —молуховського.

” цей час пл≥дно працювали вчен≥ ≥з св≥товими ≥менами, €к≥ через свою активну позиц≥ю у в≥дстоюванн≥ украњнськоњ державност≥ були замовчуван≥ €к царською, так ≥ б≥льшо≠вицькою владою. ÷е ≤ван ¬ерхрадський Ч видатний досл≥д≠ник флори ≥ фауни, ентомолог, €кий вн≥с величезний вклад у створенн€ украњнськоњ науковоњ терм≥нолог≥њ; ≤ван √орбачевський Ч видатний б≥ох≥м≥к, €кий синтезував сечову кис≠лоту, професор ”крањнського ун≥верситету у ¬≥дн≥, згодом ректор ѕразького ун≥верситету. —еред в≥домих украњнських вчених того часу Ч ботан≥к ≥ географ ќстап ¬олощук, х≥м≥к …осип √екер, природодосл≥дник та сусп≥льствознавець —ерг≥й ѕодолинський, знаний у вс≥й ™вроп≥ економ≥ст ћихайло “уган-Ѕарановський, геолог ёл≥ан ћедвецький, х≥м≥к –о≠ман «алозецький.

Ќауков≥ дос€гненн€ кожного з них здобули св≥тове ви≠знанн€. “ак, –оман «алозецький був професором “орговель≠ноњ академ≥њ у Ћьвов≥, радником австро-угорського ур€ду, заступником консула ¬еликобритан≥њ, послом до австро-угорського парламенту, головою товариства Ђ—≥льський гос≠подарї, директором “орговоњ школи товариства Ђѕросв≥таї у Ћьвов≥. ”родженець “ерноп≥лл€, видатний ф≥зик ≤. ѕулюй, першов≥дкривач катодних промен≥в, попередник н≥мецько≠го вченого ¬.  . –ентгена, був доктором ф≥лософ≥њ, техн≥чним директором електротехн≥чного бюро у ¬≥дн≥, професором ¬ищоњ техн≥чноњ школи в ѕраз≥, одним ≥з автор≥в не рекладу на украњнську мову Ѕ≥бл≥њ, фундатором товариства Ђѕросв≥таї у Ћьвов≥, д≥йсним членом Ќ“Ў. ” друг≥й поло вин≥ XIX ст. на украњнських земл€х розвивалас€ преса. як ≥ ран≥ше, в н≥й переважали рос≥йська (Ќаддн≥пр€нщина) ≥ польська (√аличина) мови. ¬иходили й украњнськ≥ часописи. ѕрот€гом 1848Ч1900 pp. к≥льк≥сть ус≥х украњнських пер≥одичних видань в ™вроп≥ та јмериц≥ становила 190. ”крањнська преса була зосереджена головним чином у √а личин≥ (70%), а з ц≥Їњ к≥лькост≥ 85,5% припадало на Ћьв≥в.  р≥м того, украњнськ≥ часописи видавали на Ѕуковин≥, «акарпатт≥, у ¬≥дн≥, Ѕудапешт≥, ∆енев≥ ≥ т. д.

 

” неспри€тливих соц≥ально-пол≥тичних умовах розвивалась украњнська л≥тература. ѓњ творила пле€да видатних письменник≥в-патр≥от≥в, посл≥довник≥в “. Ўевченка. ¬изнач ним представником л≥тератури демократичного напр€мку стала украњнська письменниц€ ћарко ¬овчок (ћ. ¬≥л≥нська, 1833Ч1907). ”же в перш≥й своњй книз≥ ЂЌародн≥ опов≥данн€ї вона гн≥вно засудила кр≥посницький лад, з великою любов'ю в≥дтворила образи простих труд≥вник≥в. ” п≥зн≥ших опов≥данн€х, пов≥ст€х, романах письменниц€ €скраво зоб≠разила боротьбу народних мас проти гнобител≥в, викрили духовне убозство пров≥нц≥йного панства, створила колорити ≥ образи поборник≥в ≥нтерес≥в трудового люду. ” демократичному русл≥ прот≥кала й л≥тературна творч≥сть Ћ. √л≥бова (1827Ч1893), €кий написав 107 байок, комед≥ю Ђƒо мировогої, в≥рш≥ дл€ д≥тей, багато поез≥й, в тому числ≥ п≥сню Ђ∆ур≠баї (Ђ—тоњть гора висока€ї). ћовою художнього слова, за допомогою алегоричних прийом≥в в≥н в≥добразив безправне становище сел€нства, свав≥лл€ пом≥щик≥в, паразитизм, ли≠цем≥рство ≥ прислужництво чиновник≥в, з теплотою в≥дгукувавс€ про висок≥ моральн≥ риси простих людей. ѕерший зразок реал≥стичного соц≥ально-побутового роману Ч ЂЋюборацьк≥ї створив талановитий письменник-р≥зночинець ј. —видницький (1834Ч1871). –еволюц≥йним пафосом пройн€та його поез≥€. яскравою антикр≥посницькою спр€мован≥стю в≥дзначалас€ творч≥сть —. –уданського (1834Ч1873). ” Ђ—п≥вомовкахї в≥н викривав негативн≥ звичањ серед укра≠њнства, з великою симпат≥Їю показував розум, км≥тлив≥сть, винах≥длив≥сть його кращих син≥в ≥ дочок. Ўироку попул€рн≥сть здобули його мелод≥йн≥ л≥ричн≥ поез≥њ.

70Ч90-т≥ pp. XIX ст. ознаменувалис€ приходом в украњнськул≥тературу нових високоталановитих письменник≥в. „≥льне м≥сце серед них зайн€в ≤. Ќечуй-Ћевицький (1838Ч ≤918), €кий створив понад 50 художн≥х твор≥в: пов≥ст≥ ЂЅурлачкаї, Ђ айдашева с≥м'€ї, Ђћикола ƒжер€ї, Ђјфонський пройдисв≥тї, п'Їси ЂЌа кожум'€кахї, Ђћарус€ Ѕогуславкаї та ≥нш≥. ” них письменник глибоко в≥добразив житт€, по≠бут ≥ психолог≥ю р≥зних верств украњнського сусп≥льства, правдиво змалював образи борц≥в проти соц≥альноњ несправедливост≥. ¬идатним представником критичного реал≥з≠му був ѕанас ћирний (ѕ. –уденко, 1849Ч1920), €кий став першим творцем соц≥ально-психолог≥чних роман≥в та пов≥стей. ѕеру ѕанаса ћирного належать багато твор≥в, що вв≥йшли до скарбниц≥ св≥товоњ л≥тератури. —еред них на≠самперед романи Ђ’≥ба ревуть воли, €к €сла повн≥?ї, Ђѕо≠в≥€ї, пов≥ст≥ ЂЋих≥ людиї (Ђ“овариш≥ї), ЂЋихо давнЇ ≥ сьо≠гочаснеї та ≥нш≥. “вори ѕанаса ћирного сповнен≥ любов≥ до украњнського народу, пройн€т≥ демократичною ≥дейн≥стю. ѕл≥дно працював на нив≥ украњнськоњ л≥тератури ≥ взагал≥ культури Ѕ. √р≥нченко (1863Ч1910). ѕрозањк, поет, драма≠тург, перекладач, публ≥цист, критик, педагог, фольклорист, етнограф, мовознавець, видавець, редактор, громадський д≥€ч Ч ось €кий широкий д≥апазон його д≥€льност≥. ” чис≠ленних творах майстер слова реал≥стично зображав д≥йсн≥сть, осп≥вував борц≥в за волю украњнського народу, виступав за його краще житт€. ¬еликою заслугою Ѕ. √р≥нченка стали п≥дготовка та виданн€ 4-томного —ловника украњнськоњ мови.

¬агомий вклад у розвиток украњнськоњ л≥тератури вн≥с II.  ул≥ш (1819Ч1897). ” р€д≥ поетичних, прозових, драматичних, публ≥цистичних твор≥в в≥н з великою любов'ю змалював боротьбу народних мас проти польсько-шл€хетського гн≥ту, переконливо в≥дтворив житт€ ”крањни за час≥в козаччини ≥ гетьманщини. ¬иступав за збереженн€ основ народноњ моральност≥, проти денац≥онал≥зац≥њ украњнського народу. Ќа таких позиц≥€х, €к ѕ.  ул≥ш, сто€ли письменники ќ.  ониський, ƒ. ћордовець, ќлена ѕч≥лка (ќ.  осач).

” 90-х pp. XIX ст. почалас€ л≥тературна творч≥сть ћ.  о≠цюбинського (1864Ч1913). ”же в ранн≥х творах (Ђƒоро гою ц≥ноюї, Ђƒл€ загального добраї та ≥н.) в≥н майстерно в≥дтворив вражаюч≥ картини житт€ трудового народу, його прагненн€ до вол≥. ѕатр≥отичними, сповненими оптим≥зму творами за€вила про себе ген≥альна поетеса Ћес€ ”крањнка (Ћ.  осач- в≥тка, 1871Ч1913). ѕолум'€на патр≥отка ”крањни, вона весь св≥й талант в≥ддавала служ≥нню ≥нтересам при гнобленого р≥дного народу. Ќе т≥льки в творчост≥ революц≥йним д≥€чем був видатний поет, талановитий публ≥цист ≥ л≥тературний критик ѕ. √рабовський (1864Ч1902). «а це царизм тримав його у тюрмах та на засланн≥, де в≥н помер у розкв≥т≥ творчих сил. Ќаприк≥нц≥ XIX ст. створив р€д ≥сторичних опов≥дань у форм≥ хрон≥к ћ. √рушевський. ѕопул€рними були твори ц≥Їњ тематики ј.  ащенка, ќ. Ћевицького.

ƒ≥€ч≥ культури —х≥дноњ ”крањни п≥дтримували т≥сн≥ зв'€зки з √аличиною. Ќаддн≥пр€нськ≥ письменники, €ким у царськ≥й –ос≥њ не дозвол€ли друкувати твори украњнською мовою, надсилали њх до галицьких видавництв. ” дружн≥х взаЇминах ≥з своњми наддн≥пр€нськими побратимами був ≤. ‘ранко (1856Ч1916) Ч украњнський письменник, €кий пл≥дно працював в ус≥х жанрах л≥тератури, стежив за св≥товим л≥тературним процесом, ставив в основу своњх твор≥в висок≥ ≥дењ, за €к≥ наполегливо боровс€ €к критик та гро≠мадсько-пол≥тичний д≥€ч. „и не най€скрав≥шою була д≥€льн≥сть ≤. ‘ранка-поета. ” Ћьвов≥ вийшли зб≥рки його поез≥й Ђ« вершин ≥ низинї (1887), Ђ«≥в'€ле лист€ї (1896), Ђћ≥й ≥змарагдї (1898), Ђ≤з дн≥в журбиї (1900) та ≥н., пройн€т≥ революц≥йними ≥де€ми. ≈поху в розвитку украњнсько≠го письменства становить проза ≤. ‘ранка. ¬икориставши здобутки в≥тчизн€ноњ ≥ заруб≥жноњ л≥тератури, письменник збагатив украњнську прозу новою проблематикою й образа≠ми, вив≥в њњ на св≥тов≥ обшири. ¬ проз≥ ≤. ‘ранка вид≥л€ютьс€ так≥ цикли: бориславськ≥ опов≥данн€ та пов≥ст≥, твори з житт€ села, тюремн≥ опов≥данн€, дит€ч≥, сатиричн≥ твори, казки, опов≥данн€ та пов≥ст≥ з житт€ ≥нтел≥генц≥њ.

ѕ≥д впливом ≤. ‘ранка пожвавилас€, виступила на шл€х Ївропейськоњ украњнська л≥тература в √аличин≥. „имало ≥ учасник≥в ≤. ‘ранка, галицьких письменник≥в 90-х рок≥в XIX ст. залишалис€ на позиц≥њ першого пер≥оду творчост≥  амен€ра, т≥сно пов'€заноњ з добою досить прим≥тивного реал≥зму, тобто з дом≥шкою етнограф≥зму та су сп≥льницькоњ тенденц≥њ, ≥нш≥ виривалис€ з цих т≥сних рамок. —еред них ѕули поет ¬. Ќавроцький, прозањк ћ. ѕавлик. ƒо ц≥Їњ групи належав ≥ письменник “. Ѕордул€к ≥з виразним нахилом до психолог≥чних проблем ≥ де€кими елементами новоњ тех≠н≥ки. ѕоруч ≥з ним сто€ли Ќатал≥€  обринська Ч перша орган≥заторка галицького ж≥ночого руху, л≥рична поетеса ”.  равченко, новел≥стка ™. ярошинська, прозањк ƒ. Ћук'€нович, з його опов≥данн€ми та пов≥ст€ми з житт€ под≥льсько≠го села, новел≥ст ћ. ƒерлиц€ та поет —. яричевський. ≤з талановитих сатиричних образ≥в почав свою л≥тературну творч≥сть ¬. Ѕудзиновський, €кий згодом створив попул€рн≥ ≤сторичн≥ пов≥ст≥. ѕисьменник ј. „айковський виступав ≥з пов≥ст€ми з житт€ др≥бноњ шл€хти та др≥бноњ ≥нтел≥генц≥њ, вдалими гуморесками. ѕ≥зн≥ше в≥н присв€тив себе попу≠л€рним ≥сторичним пов≥ст€м. ¬сл≥д за ≤. ‘ранком —.  овал≥в продовжував розробку тем з житт€ бориславських шахтар≥в, писав образки з шк≥льного житт€. Ќа стор≥нках тогочасних л≥тературних журнал≥в, ≥ зокрема часопису Ђ«ор€ї, часто друкували поез≥њ ≤. √рабовського, ћ. Ѕачинського (ќ. ‘≥ларет≥ва), ћ. ћурави (—. Ћепкого), ¬. ћасл€ка. ≤з п≥зн≥ших письменник≥в про€вивс€ талант ќ. ћакове€ Ч у жанр≥ невеликих сатиричних нарис≥в, в≥дтворенн≥ картин ≥з житт€ галицького м≥щанина чи пров≥нц≥йного галицько≠го та буковинського ≥нтел≥гента. √. ÷еглинський ≥ Ћ. Ћопатинський написали р€д драм та комед≥й, що €кийсь час п≥дтримували небагатий галицький театральний реперту≠ар, ќ.  олесса створював поез≥њ за мотивами народних п≥сень.

—кладовою частиною передовоњ украњнськоњ л≥тератури другоњ половини XIX ст. була демократична драматург≥€, що продовжувала традиц≥њ ≤.  отл€ревського, “. Ўевчен≠ка. Ќайвидатн≥шим њњ представником був ≤.  арпенко- арий (“об≥левич, 1845Ч1907), €кий створив понад 20 драм ≥ комед≥й: ЂЅурлакаї, ЂЌаймичкаї, ЂЅезталаннаї. Ђћартин Ѕорул€ї, Ђ—то тис€чї, Ђ’аз€њнї, Ђ—уЇтаї тощо. ¬ них пере≠конливо показана широка картина житт€ украњнського пореформеного села.

Ќа цей пер≥од припадаЇ драматург≥чна творч≥сть ћ.  ропивницького (1840Ч1910), талантом €кого народжено по≠над 40 п'Їс. —еред них шедеври украњнськоњ драматург≥њ Ђƒоки сонце з≥йде, роса оч≥ вињстьї, Ђ√литай, або ж павукї, Ђƒв≥ с≥м'њї, Ђќлес€ї, Ђƒай серцю волю, заведе в неволюї, що й сьогодн≥ не перестають вражати гл€дач≥в глибокою ре≠ал≥стичн≥стю ≥ народн≥стю. ѕор€д з поетичними ≥ прозови≠ми творами 25 п'Їс написав ћ. —тарицький (1840Ч1904). …ого найв≥дом≥ш≥ соц≥ально-побутов≥ драми ЂЌе судилосьї, Ђќй, не ходи, √рицю, та й на вечорниц≥ї, Ђћарус€ Ѕогу слав≠каї, Ђќстанн€ н≥чї пройн€т≥ гар€чим почутт€м любов≥ до р≥дного народу, до його героњчноњ минувшини. ¬идатним майстром драматург≥њ був ≤. ‘ранко. «-п≥д його пера вий≠шли класичн≥ зразки соц≥ально-психолог≥чноњ драми, ро≠мантично-легендарн≥ твори ≥сторичноњ тематики.

 

Ќа основ≥ цих та ≥нших дос€гнень драматург≥њ в друг≥й половин≥ XIX ст., незважаючи на вкрай неспри€тлив≥ умо≠ви, розвивавс€ украњнський театр. ѕосиленн€ ≥нтересу гро≠мадськост≥ Ќаддн≥пр€нщини до нац≥онального театру ви≠€вилос€ насамперед у створенн≥ аматорських колектив≥в та њх виступах у м≥стах  иЇв≥, ’арков≥, ќдес≥, ѕолтав≥, ∆итомир≥, в ≥нших населених пунктах. ” 1882 р. в ™лисаветград≥ ћ.  ропивницький створив першу украњнську профе≠с≥йну трупу. ƒо нењ вв≥йшли актори-профес≥онали ≥ аматори ћ. «аньковецька, ћ. —адовський, ќ. ¬≥рина,  . —то€н-ћаксимович, ≤. Ѕурлака, Ћ. ћанько та ≥нш≥. ” серпн≥ 1883 р. до трупи ћ.  ропивницького приЇднавс€ аматорський гурток ћ. —тарицького. њњ директором став ћ. —тарицький, а режи≠сером ≥ актором ћ.  ропивницький. ” 1885 р. об'Їднана трупа, €ка нал≥чувала близько ста ос≥б, розд≥лилас€ на дв≥. њх очолювали ћ.  ропивницький та ћ. —тарицький. “ради≠ц≥њ перших украњнських профес≥йних колектив≥в продовжували нов≥ трупи: ћ. —адовського (д≥€ла з 1888 по 1898 рр.), ћ.  ропивницького (1888Ч1893, 1894Ч1900), ѕ. —аксаганського та ≤.  арпенка- арого (1890Ч1909). ”крањнськ≥ теа≠тральн≥ трупи з великим усп≥хом виступали не лише в ”крањн≥, а й у ѕетербурз≥, ћоскв≥ та багатьох ≥нших м≥стах –ос≥њ. –епертуар украњнських труп пост≥йно розширював≠с€. ¬они ставили п'Їси ≤.  отл€ревського, “. Ўевченка, ћ. √огол€, ≤.  арпенка- арого, ћ.  ропивницького, ћ. —тари≠цького, ≤. ‘ранка, ѕанаса ћирного та ≥нших драматург≥в. ѕор€д з украњнськими в ”крањн≥ д≥€ло чимало й рос≥йських театральних колектив≥в.

”крањнський профес≥йний театр у √аличин≥ заснований 1864 р. з ≥н≥ц≥ативи товариства Ђ–уська Ѕес≥даї. ÷ей мис≠тецький колектив ≥з перервами про≥снував б≥льше €к п≥всто≠л≥тт€ Ч до першоњ св≥товоњ в≥йни. —початку на посаду ди≠ректора театру був запрошений ≥з ∆итомира ќ. Ѕачинський з дружиною, €ка здобула славу видатноњ драматичноњ акт≠риси на польськ≥й та украњнськ≥й сценах. ƒо цих двох про≠фес≥онал≥в приЇднались аматори, з €ких незабаром вирос≠ли зд≥бн≥ артистичн≥ сили.

Ќа жаль, брак нац≥ональноњ св≥домост≥, москвоф≥льськ≥ ухили завадили ќ. Ѕачинському €к сл≥д поставити в √али≠чин≥ справу украњнського театру.

÷ей театральний колектив набув розкв≥ту п≥д кер≥вниц≠твом “еоф≥л≥њ –оманович (1874Ч1880). ¬она поповнила його р€ди к≥лькома членами своЇњ родини, обдарованими артистичним хистом. ѕ≥зн≥ше цей мистецький колектив очолив Ѕ≥берович-√риневецький (1889Ч1892). ¬ украњнському театр≥ √аличини працювали талановит≥ актори ≤. √риневецький,  . ѕлощевський, Ѕ≥берович≥, згодом Ч ѕ≥двисоцьк≥, ј. —течинський, ‘. янович, ј. ќсиповичева, ¬. ёрчак, нарешт≥ –убчаки, —тадники та багато ≥нших.

√алицький театр у вибор≥ репертуару ор≥Їнтувавс€ на твори кращих драматург≥в ”крањни. ¬ його творчому здобутку були ЂЌаталка ѕолтавкаї, Ђћоскаль-чар≥вникї ≤.  отл€ревського, Ђ—ватанн€ на √ончар≥вц≥ї √.  в≥тки-ќснов'€ ненка, ЂЌазар —тодол€ї “. Ўевченка, ЂЌевольникї, Ђѕо шились в дурн≥ї ћ.  ропивницького, ЂЌ≥ч п≥д ≤вана  упалаї ћ. —тарицького, Ђћартин Ѕорул€ї, ЂЅезталаннаї ≤.  арпенка- арого та ≥нш≥. ƒл€ п≥двищенн€ мистецького р≥вн€ театральних вистав багато зробив фундатор профес≥йного театру на ”крањн≥ ћ.  ропивницький, €кий 1875 р. працю вав режисером театру товариства Ђ–уська Ѕес≥даї у Ћьвов≥. 1887 р. тут зд≥йснено постановку опери —. √улака-јртемовського Ђ«апорожець за ƒунаЇмї, €ка разом з Ђ¬ечорниц€миї ѕ. Ќ≥щинського користувалась у публ≥ки величезним усп≥хом. 1893 р. у Ћьвов≥ вперше поставлено видатний тв≥р украњнськоњ класики Ч Ђ”крадене щаст€ї ≤. ‘ранка.

Ѕагато зусиль дл€ п≥днесенн€ театральноњ культури у Ћьвов≥ й усьому крањ доклав ≤. ‘ранко, €кий виступав за народний театр, покликаний спри€ти розвитку осв≥ти та нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнства, р≥шуче критикував бездарн≥ комед≥њ ≥ низькопробн≥ п'Їси, що засм≥чували репертуар театру.

 

ƒ≥€льн≥сть украњнських профес≥йних драматичних труп стимулювала розвиток нац≥ональноњ музики. ѕершою украњнською оперою була Ђ«апорожець за ƒунаЇмї —. √улака јртемовського (1863). ѕрофес≥йна музика живилас€ поез≥Їю “. Ўевченка та ≥де€ми передовоњ сусп≥льноњ й естетичноњ думки того часу.

“енденц≥њ украњнськоњ музичноњ культури найповн≥ше ви€вились у творчост≥ ћ. Ћисенка Ч композитора, диригента, п≥ан≥ста, педагога, збирача ≥ досл≥дника фольклору, ос≠новоположника украњнськоњ класичноњ музики. ќсобливе м≥сце в украњнськ≥й музиц≥ займають його опера Ђ“арас Ѕульбаї ≥ музика до Ђ обзар€ї “. Ўевченка.

–озвивали музичн≥ жанри сучасники ≥ посл≥довники ћ. Ћисенка: ћ.  алачевський, ¬. —окальський, Ќ. Ќ≥щинський,ћ. јркас, ≤. –ачинський, —. ¬оробкевич, ј. ¬ахн€нин, ¬. ћатюк, ƒ. —≥чинський, ќ. Ќижанк≥вський.

” друг≥й половин≥ XIX ст. почали д≥€ти музичн≥ това≠риства, зокрема  ињвське оперне товариство (з 1889).  он≠цертну ≥ музично-осв≥тню д≥€льн≥сть проводило галицьке музичне товариство у Ћьвов≥ (з 1838), музичне товариство у „ерн≥вц€х, в≥дд≥ленн€ –ос≥йського музичного товариства у ’арков≥ (з 1871 p.), ќдес≥ (з 1884) та ≥нших м≥стах. ” 1868 р. в  иЇв≥ в≥дкрито музичне училище (тепер  ињвське музич≠не училище ≥мен≥ –. √л≥ера), в 1880 р. у Ћьвов≥ створено першу в ”крањн≥ консерватор≥ю.

 

ƒруга половина XIX ст. характерна консол≥дац≥Їю ху≠дожн≥х сил ”крањни в осередках, що мали давн≥ ≥сторичн≥ ≥ мистецьк≥ традиц≥њ. ѕередус≥м це  ињв ≥ ’арк≥в, пот≥м ќдеса з њњ товариством п≥вденнорос≥йських художник≥в. ќкремо сто€ли Ћьв≥в, де 1898 р. було створено “овариство дл€ розвою руськоњ штуки (украњнського мистецтва), та ”жгород, що перебували у склад≥ јвтро-”горськоњ держави. ћаючи певн≥ творч≥ в≥дм≥нност≥, котр≥ випливали хоча б з того, що майстри Ћьвова та ”жгорода здобували осв≥ту в зах≥дноЇв≠ропейських художн≥х закладах, б≥льш≥сть митц≥в все ж в≥дчувала свою приналежн≥сть до Їдиного украњнського ми≠стецтва, нав≥ть намагалас€ влаштувати у  иЇв≥ сп≥льн≥ з наддн≥пр€нц€ми виставки.

” творчост≥ украњнських художник≥в нер≥дко п≥дн≥ма≠лис€ тогочасн≥ соц≥альн≥ проблеми (Ђ¬ людиї  .  останд≥, Ђќб'њзд волод≥ньї ћ.  узнецова, Ђ√лухоманьї ѕ. Ћевченка, Ђ∆ертва фанатизмуї ћ. ѕимоненка, Ђѕроводи рекрут≥вї ≤. —околова, Ђ’ворийї  . “рутовського тощо). –азом з тим, звертаючись до теми народу ≥ батьк≥вщини, митц≥ активно утверджували позитивний ≥деал, прагнули розкрити красу природи ≥ людини, вт≥лити в зримих образах в≥чну принаду бутт€.

¬ украњнському живопис≥ в силу ≥сторичних обставин найб≥льшого розвитку набули побутовий ≥ пейзажний жан≠ри. ≤сторичну тему художники розробл€ли значно менше, та й то переважно учн≥ ѕетербурзькоњ јкадем≥њ мистецтв у майстерн≥ ≤. –Їп≥на. ¬изначн≥ представники побутового ≥ пейзажного жанр≥в Ч —. ¬асильк≥вський,  .  останд≥, ѕ. Ћевченко, ћ. ѕимоненко, —. —в≥тославський, ћ. “каченко,  . “рутовський та ≥нш≥ г≥дно вт≥лили у своњх творах ≥деали високоњ люд€ност≥ ≥ краси, створили полотна, сповнен≥ по≠чутт€ народного гумору ≥ проникливого л≥ризму.

 ращ≥ твори того часу характерн≥ правдив≥стю життЇ≠вого мотиву, незм≥нною емоц≥йною наснажен≥стю, витонче≠н≥стю ≥ €скрав≥стю живопису.

” Ћьвов≥ пл≥дно працювали зах≥дноукрањнськ≥ худож≠ники “.  опистинський,  . ”сти€нович, ј. ѕилиховський. ” картинах “.  опистинського Ђ—л≥пець з поводиремї, Ђ¬ сел€нськ≥й хат≥ї, Ђѕогор≥льц≥ї та ≥нших правдиво в≥добра≠жене житт€ галицького сел€нства.  . ”сти€нович осп≥вав красу ≥ велич р≥дного народу в картинах ЂЅойк≥вська параї, Ђ√уцулї, Ђ√уцулка б≥л€ джерелаї та Ђ¬асилько “еребовл€нськийї. ƒо ≥стор≥њ ”крањни звертавс€ художник ј. ѕили≠ховський. ¬≥н створив ≥сторичн≥ картини Ђ’рещенн€ –ус≥ї, Ђѕапськ≥ посли у корол€ ƒанилаї, ЂЅ≥й з татарами б≥л€ ƒес€тинноњ церквиї.

Ќа Ѕуковин≥ у 80Ч90-х pp. творив художник ё. ѕ≥гул€к, в≥домий жанровими картинами Ђ√уцулиї, ЂЋюбов ≥ в≥рн≥стьї, а також портретами. Ќайвищ≥ здобутки живописного мис≠тецтва на Ѕуковин≥ пов'€зан≥ з ≥м'€м ћ. ≤васюка. ÷е карти≠ни, присв€чен≥ простим сел€нам, полотна на ≥сторичн≥ теми, портрети. ” 1899 р. в≥н орган≥зував у „ерн≥вц€х першу ху≠дожню школу. Ќа «акарпатт≥ творив живописець √. –ошкович, €кий, зокрема, виконав багато розпис≥в у церквах.

 

« монументальних твор≥в скульптури другоњ половини XIX ст. в ”крањн≥ найвидатн≥шим Ї пам'€тник Ѕ. ’мель≠ницькому (художник ≥ скульптор ћ. ћикешин), спорудже≠ний 1888 р. у  иЇв≥ на —оф≥њвськ≥й площ≥.

” найб≥льш поширен≥й тематично-жанров≥й скульптур≥ малих форм ≥ жанр≥в пом≥тних усп≥х≥в дос€гли Ћ. ѕозен (Ђ обзарї, Ђѕереселенц≥ї, Ђ∆ебракї, Ђќранка в ћалорос≥њї, Ђ«апорожець у розв≥дц≥ї), ѕ. «аб≥ла (бюсти ћ. —алтикова-ўедр≥на, ћ. √огол€, мармуровий портрет “. Ўевченка), Ѕ.≈дуардс (Ђ атеринаї, Ђ∆итт€ невеселеї, скульптурний портрет Ћуњ ѕастера) та ≥нш≥. Ќа зах≥дноукрањнських зем≠л€х також працювали скульптори “. Ѕаронч,  . ќстровський, ќ. —еверин, —. яжимовський. —. Ћевандовський, “. –≥гер та ≥нш≥.

 

«начного розвитку в ”крањн≥ набули буд≥вництво й арх≥тектура. ѕостав р€д чудових виробничих, адм≥н≥стра≠тивних, культурно-осв≥тн≥х споруд, навчальних заклад≥в. ” 70-х pp. в  иЇв≥ на ƒумськ≥й площ≥ (тепер майдан Ќезалеж≠ност≥) за проектом ќ. Ў≥лле споруджено будинок м≥ськоњ думи. «годом виросли корпуси готелю Ђ онтинентальї, пол≥техн≥чного ≥нституту, першоњ г≥мназ≥њ (арх. ќ. Ѕеретт≥), театру ћ. —оловцова, оперного театру (арх. ќ. Ўретер), ¬олодимирського собору (арх≥тектори ≤. Ўтром, ѕ. —парро, 0. Ѕеретт≥). ” ’арков≥ за проектом ќ. Ѕекетова збудован≥ прим≥щенн€ комерц≥йного училища ≥ земельного банку. ќдесу прикрасили будинки оперного театру (арх≥тектори ‘. ‘ельнер, √. √ельмер), Ќовоњ б≥рж≥ (арх. ќ. Ѕернадрацц≥). „имало пом≥тних споруд виросло ≥ на зах≥дноукрањнських земл€х: у Ћьвов≥ Ч будинки пол≥техн≥чного ≥нституту (арх. ё. «ахаревич), √алицького крайового сейму (арх. ≤. √охбергер), оперного театру (арх. √. √орголевський), у „ерн≥вц€х - будинок резиденц≥њ митрополита Ѕуковини (арх. …. √лав≠ка), на «акарпатт≥ Ч мисливський палац граф≥в Ўенборн≥в, будинок ужгородськоњ синагоги, ком≥татський будинок у Ѕереговому.

ќтже, у друг≥й половин≥ XIX ст. вс≥ галуз≥ украњнськоњ культури дос€гли значних усп≥х≥в. “алановит≥ вчен≥, л≥тератори й митц≥ створили багато класичних твор≥в, що стали вагомим внеском у скарбницю св≥товоњ духовност≥. ¬их≥д украњнськоњ культури на новий щабель поступу послужив ≥ м≥цним фундаментом дл€ подальшого њњ розвитку.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 480 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

¬ моем словаре нет слова Ђневозможної. © Ќаполеон Ѕонапарт
==> читать все изречени€...

1984 - | 1948 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.04 с.