Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


Ћекц≥€ 31 культура ”крањни другоњ половини XIX ст




ќсв≥тн≥й рух широких народних мас ѕочаткова осв≥та —ередн€ й вища осв≥≠та

Ќаука

Ћ≥тература

ƒраматург≥€ й театр

ћузика

ќбразотворче мисте≠цтво

Ќародна творч≥сть, побут ≥ звичањ

 

ќсв≥тн≥й рух широких народних мас. –озвиток культури ”крањни другоњ половини XIX ст. характеризувавс€ р€дом особливостей. ѕеретворенн€ у промисловост≥, с≥льському господарств≥ й торг≥вл≥, певн≥ демократичн≥ зрушенн€ за≠гострили потребу сусп≥льства у профес≥йно п≥дготовлених кадрах роб≥тник≥в ≥ чиновник≥в, а також ≥деолог≥в, здатних задовольнити духовн≥ запити народу. Ќебувало пожва≠вивс€ ≥нтерес широкоњ громадськост≥ до ≥стор≥њ, мови, куль≠тури. Ќац≥ональна ≥нтел≥генц≥€ стала впливовою ≥нтелек≠туальною силою, здатною спр€мовувати культурний поступ нац≥њ й вести њњ за собою. јктивно кристал≥зувалас€ само≠св≥дом≥сть украњнськоњ нац≥њ, €ка ставила на пор€док ден≠ний нов≥ й нов≥ нац≥онально-культурн≥ завданн€. ¬ таких умовах ур€д –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ вже не м≥г ефективно конт≠ролювати нац≥онально-культурн≥ процеси нерос≥йських на≠род≥в ≥ спр€мовувати њх у русло денац≥онал≥зац≥њ. ¬идаван≥ ним заборони ви€вились малоефективними й фактично не могли зупинити природний процес еволюц≥њ нац≥ональних культур. Ѕоротьба демократичних ≥ прогресивних нац≥ональних сил проти русиф≥каторськоњ пол≥тики царизму ви≠значала зм≥ст розвитку культури ”крањни другоњ половини XIX ст.

Ѕ≥льш≥сть простих людей усв≥домлювала необх≥дн≥сть знань у практичн≥й сфер≥ й неможлив≥сть задовольнити њњ шк≥льною системою. ѕ≥сл€ реформи 1861 р. народ почав брати справу осв≥ти у власн≥ руки. “ак зародивс€ широ≠кий народний рух за орган≥зац≥ю шк≥льноњ мереж≥ поза контролем царських чиновник≥в. —ел€ни, роб≥тники, а та≠кож с≥льськ≥ громади самост≥йно в≥дкривали народн≥ шко≠ли й вид≥л€ли на њх утриманн€ необх≥дн≥ кошти. Ќа 1863 р.

у ’арк≥вському учбовому окруз≥ нал≥чувалос€ 247 ≥ в  ињв≠ськомуЧ103 громадськ≥ однокласн≥ школи, у створенн≥ €ких власт≥ не брали участ≥.  оли ж чиновники ћ≥н≥стер≠ства осв≥ти робили спроби перешкодити розширенню ме≠реж≥ народних шк≥л, громадськ≥сть одразу напол€гала на в≥дкритт≥ при них додаткових клас≥в.

—ел€ни й роб≥тники, не задовольн€ючись однокласними, почали домагатис€ ще й двокласних шк≥л ≥ скасуванн€ заборони мати њх б≥льш €к одну на пов≥т. ѕричому д≥€ли люди посл≥довно й р≥шуче, поступово ламаючи оп≥р шк≥ль≠них чиновник≥в ≥ ћ≥н≥стерства осв≥ти. ¬ цьому вони часто знаходили розум≥нн€ й п≥дтримку земських д≥€ч≥в. ќдним ≥з аспект≥в осв≥тньоњ д≥€льност≥ широких народних мас були вимоги зб≥льшенн€ державних ≥ земських асигнувань на осв≥ту, перетворенн€ утримуваних ними шк≥л на м≥н≥стер≠ськ≥, в≥дкритт€ позашк≥льних заклад≥в народноњ осв≥ти.

ќдночасно народн≥ маси виступали за перебудову зм≥с≠ту осв≥ти, поглибленн€ шк≥льних програм. ¬исувались ви≠моги запровадити викладанн€ природознавства, х≥м≥њ, ф≥≠зики, астроном≥њ, географ≥њ, ≥стор≥њ. ѕ≥д тиском громадсько≠ст≥ при окремих школах в≥дкривались рем≥снич≥ класи та курси городництва ≥ сад≥вництва. Ѕатьки учн≥в виступали проти засилл€ церковних дисципл≥н у церковних школах ≥ в≥дмовл€ли њм у матер≥альн≥й п≥дтримц≥, захищали прогре≠сивних учител≥в в≥д пол≥цейсько-бюрократичноњ свавол≥, добивалис€ права ж≥нок на осв≥ту, створенн€ ж≥ночих шк≥л або ж≥ночих в≥дд≥лень при загальноосв≥тн≥х навчальних закладах.

¬имагаючи демократизац≥њ школи ≥ осв≥ти, роб≥тники, сел€ни й нац≥онально св≥дома ≥нтел≥генц≥€ обстоювали право навчати д≥тей р≥дною мовою. Ќавесн≥ 1861 р. в м≥с≠течку  уземиному «≥ньк≥вського пов≥ту ѕолтавськоњ губер≠н≥њ в≥дкрилос€ початкове училище з украњнською мовою ви≠кладанн€. ¬ ньому працювали квал≥ф≥кован≥ педагоги з ко≠лишн≥х студент≥в ѕетербурзького ун≥верситету й ѕетер≠бурзькоњ г≥мназ≥њ. Ќезважаючи на р≥зн≥ утиски й розгул реакц≥њ, училище завд€ки п≥дтримц≥ м≥сцевоњ громадськост≥ про≥снувало до 1866 р. Ўироку попул€рн≥сть здобула ук≠рањнська школа у с. ƒенис≥вц≥ Ћубенського пов≥ту т≥Їњ ж губерн≥њ, створена у 1863 р. ¬. Ћесевичем. ¬она мала ве≠лику б≥бл≥отеку з шк≥льними п≥дручниками й дит€чою л≥те≠ратурою, творами “араса Ўевченка, ≤вана  отл€ревсько≠го, ћарка ¬овчка та ≥нших класик≥в украњнськоњ л≥тера≠тури. “≥льки у 1866 р. власт€м удалось њњ закрити. јле на≠ступного року п≥д тиском громадськост≥ вони мусили в≥дм≥≠нити своЇ р≥шенн€, правда, при цьому заборонили в н≥й украњнську мову. ѕод≥бн≥ украњнськ≥ школи ≤снували ≥ в ≥н≠ших губерн≥€х.

’арактерно, що с≥льськ≥ громади, на в≥дм≥ну в≥д одинак≥в-≥нтел≥гент≥в, см≥лив≥ше ставили перед власт€ми питанн€ про дозв≥л викладати в школах украњнською мовою. ѕри заборон≥ украњнського слова ¬алуЇвським циркул€ром 1863 р. та ≈мським указом 1876 р. сел€ни √ад€цького по≠в≥ту ѕолтавськоњ губерн≥њ вимагали у властей дозволу на навчанн€ д≥тей нац≥ональною мовою. ј в «олотон≥ському пов≥т≥ так≥ ж вимоги ставила наприк≥нц≥ XIX Ч на початку XX ст. абсолютна б≥льш≥сть м≥сцевих сел€н. Ќародна ≥н≥≠ц≥атива у друг≥й половин≥ XIX ст. стала основним чинни≠ком культурно-осв≥тнього розвитку украњнськоњ нац≥њ.

ѕочаткова осв≥та. ” друг≥й половин≥ XIX ст. значн≥ зм≥≠ни в≥дбулис€ в осв≥т≥, духовн≥й основ≥ культури народу. Ќа час скасуванн€ кр≥пацтва к≥льк≥сть навчальних початкових заклад≥в була €вно недостатньою дл€ задоволенн€ потреби населенн€ у знанн€х. ” 1856 р. д≥€ло 1320 початкових шк≥л, або одна школа припадала на 9,6 тис. жител≥в, а один учень Ч на 150 чол. Ќавчанн€ велос€ за старою методи≠кою, р≥вень знань учн≥в залишавс€ невисоким. ¬веденн€ п≥д впливом масового культурно-осв≥тнього руху ≥ потреб часу Ђѕоложенн€ про початков≥ народн≥ училищаї 1864 р. реформувало осв≥ту. ƒо початкових народних училищ було в≥днесено елементарн≥ школи вс≥х в≥домств, м≥ськ≥ й с≥ль≠ськ≥, що утримувались за рахунок казни, громад ≥ приват≠них ос≥б. ” них викладали закон божий, читанн€, письмо, чотири арифметичн≥ д≥њ й, де можливо було, церковн≥ сп≥ви. Ќавчанн€ тривало 2Ч3 роки, обов'€зково рос≥йською мо≠вою, могло бути платним або безплатним. ¬с≥ народн≥ учи≠лища, що ран≥ше перебували у в≥данн≥ р≥зних в≥домств, п≥дпор€дковувалис€ ћ≥н≥стерству осв≥ти, а церковно-приходськ≥ школи Ч синоду. ƒл€ кер≥вництва навчально-ви≠ховною роботою шк≥л створювались пов≥тов≥ й губернськ≥ училищн≥ ради, вводилас€ посада попечител€ народних учи≠лищ. Ўкола мала позастановий характер.

ѕ≥д впливом р≥зних чинник≥в мережа початкових осв≥т≠н≥х заклад≥в у друг≥й половин≥ XIX ст. значно розширилас€. ¬ир≥шальну роль у цьому в≥д≥грали прогресивна ≥нтел≥ген≠ц≥€, сел€ни, роб≥тники, громади ≥ земства. ѕочавши осв≥т≠ню д≥€льн≥сть приблизно з 70-х рок≥в, земства на 1898 р. довели к≥льк≥сть своњх шк≥л до 3179. як правило, вони мали краще ф≥нансове забезпеченн€, а в≥дпов≥дно й кращ≥ при≠м≥щенн€, кращих учител≥в ≥ багатш≥ б≥бл≥отеки. ¬ окремих випадках земства дивилис€ кр≥зь пальц≥ на викладанн€ шк≥льних предмет≥в украњнською мовою, а то й добивались оф≥ц≥йного њњ запровадженн€ в навчальний процес. ”сього ж в ”крањн≥ в 1897 р. нал≥чувалос€ 16798 початкових шк≥л ус≥х тип≥в, €к≥, однак, не могли охопити навчанн€м ус≥х д≥тей. «начна частина населенн€ все ще залишалась неписьменною. Ќав≥ть у 1897 р. в р≥зних украњнських губер≠н≥€х ум≥ли писати т≥льки в≥д 15,5 до 27,9 % ус≥х жител≥в.

“ерор народник≥в змусив ур€дов≥ кола звернути увагу на духовенство €к силу, здатну забезпечити мир ≥ спок≥й у сусп≥льств≥. « ц≥Їю метою каб≥нет м≥н≥стр≥в у 1881 р. за≠твердив р≥шенн€ про поширенн€ впливу духовенства на вс≥ типи училищ. —пец≥альними правилами 1884 р. були ство≠рен≥ церковнопараф≥€льн≥ школи, головна увага в €ких при≠д≥л€лас€ вихованню покори власт€м ≥ дотриманню церков≠них канон≥в. Ќавчанн€ тривало, €к правило, два роки. ÷ерковнопараф≥€льн≥ школи розташовувалис€ переважно в с≥льськ≥й м≥сцевост≥ й п≥дпор€дковувалис€ синоду. ¬ йо≠го ж в≥данн≥ перебували й школи грамоти.

–азюча темр€ва народу покликала до житт€ по€ву си≠стеми позашк≥льноњ осв≥ти дорослих. ¬она з'€вилас€ з ≥н≥≠ц≥ативи ≥ д≥€ла завд€ки безкорислив≥й д≥€льност≥ прогре≠сивноњ громадськост≥, об'Їднаноњ в р≥зн≥ осв≥тн≥ товариства, ком≥тети, ком≥с≥њ. «окрема, в останн≥й чверт≥ XIX ст. актив≠ну д≥€льн≥сть розгорнуло в≥дкрите в 1869 р. ’арк≥вське то≠вариство грамотност≥. —еред його учасник≥в пл≥дно працю≠вала в≥дома просв≥тителька ’ристина јлчевська, €ка розробила ≥ впроваджувала на практиц≥ ефективну ме≠тодику навчанн€ дорослих учн≥в.

ћережа позашк≥льноњ осв≥ти дорослого населенн€ скла≠далас€ з нед≥льних шк≥л, веч≥рн≥х та повторних клас≥в, на≠родних читань ≥ народних б≥бл≥отек. ѕерш≥ нед≥льн≥ школи з'€вилис€ з ≥н≥ц≥ативи прогресивноњ студентськоњ молод≥ у 1859 р. в  иЇв≥. њх засновниками стали студенти ун≥вер≠ситету на чол≥ з ‘едором ¬ороним, а також як≥в Ѕекман, ћитрофан ћуравський. Ќезабаром так≥ школи виникли ≥ в ≥нших м≥стах. «начну роль в орган≥зац≥њ нед≥льних шк≥л в≥д≥грали попечитель  ињвського учбового округу ћикола ѕирогов ≥ професор ≥стор≥њ ”н≥верситету св. ¬олодимира ѕлатон ѕавлов. ƒо 1862 р. по вс≥й ”крањн≥ д≥€ло 111 не≠д≥льних шк≥л. ¬икладачами у них працювали, €к правило, студенти, вчител≥, прогресивне чиновництво та творча ≥нте≠л≥генц≥€. ¬они ж готували дл€ нед≥льних шк≥л п≥дручники й пос≥бники. Ќавчанн€ мало переважно св≥тський харак≠тер ≥ в б≥льшост≥ випадк≥в виходило за меж≥ програм по≠чаткових навчальних заклад≥в.  р≥м типово шк≥льних пред≠мет≥в, у них викладалис€ географ≥€, ≥стор≥€, природознав≠ство, основи с≥льського господарства, г≥г≥Їна. ¬чител≥ вели викладанн€ украњнською мовою, добивались њњ оф≥ц≥йного визнанн€ в школах.

ѕерш≥ нед≥льн≥ школи швидко здобули попул€рн≥сть се≠ред народу й водночас викликали невдоволенн€ царськоњ адм≥н≥страц≥њ й реакц≥онер≥в ус≥х мастей. ” 1862 р. власт≥ н≥бито за ви€влену революц≥йну пропаганду закрили вс≥ нед≥льн≥ школи. јле через два роки п≥д тиском громад≠ськост≥ мусили знову дозволити њх ≥снуванн€. ѕоложенн€ про початков≥ народн≥ училища прир≥внювали нед≥льн≥ шко≠ли до загального типу початкових навчальних заклад≥в з ч≥тко визначеним завданн€м: Ђстверджувати в народ≥ ре≠л≥г≥йн≥ й моральн≥ пон€тт€ ≥ поширювати початков≥ знанн€ї. ¬они призначалис€ дл€ роб≥тник≥в ≥ рем≥сник≥в, €к≥. не мали можливост≥ одержати осв≥ту звичайним способом. Ќад ними встановлювавс€ пильний нагл€д м≥н≥стерських чинов≠ник≥в, а з 1891 р. ще й духовного в≥домства. Ќед≥льн≥ шко≠ли почали в≥дроджуватис€ т≥льки з 70-х рок≥в. ’оча, наприклад, приватна нед≥льна школа јлчевськоњ в ’арков≥ не припин€ла своЇњ роботи, незважаючи на вс≥ перешкоди, прот€гом ус≥Їњ другоњ половини XIX ст. —амов≥ддана п≥в≠стол≥тн€ прац€ на нив≥ народноњ осв≥ти висунула јлчевську в один р€д з найв≥дом≥шими педагогами свого часу. Ќа к≥≠нець 90-х рок≥в к≥льк≥сть нед≥льних шк≥л у ѕолтавськ≥й гу≠берн≥њ зросла всього до 15, ’арк≥вськ≥й ≥ „ерн≥г≥вськ≥й Ч до 10 в кожн≥й.

ѕрост≥ люди могли навчитис€ писати й читати у веч≥р≠н≥х класах. ¬они призначалис€ дл€ ос≥б, котр≥ не могли в≥д≠в≥дувати щоденн≥ чи нед≥льн≥ школи, а також дл€ в≥дстаю≠чих учн≥в. ¬еч≥рн≥ класи почали створювати у перш≥й по≠ловин≥ 70-х рок≥в з ≥н≥ц≥ативи сел€н, роб≥тник≥в ≥ вчител≥в Ѕорзенського пов≥ту „ерн≥г≥вськоњ губерн≥њ. ѕот≥м вони з'€вились ≥ в ≥нших губерн≥€х. —учасники, особливо вчител≥, в≥дзначали широку попул€рн≥сть таких форм позашк≥льноњ! осв≥ти серед неписьменних дорослих сел€н ≥ роб≥тник≥в. јле у зв'€зку з актив≥зац≥Їю д≥€льност≥ народник≥в веч≥рн≥ класи у друг≥й половин≥ 70-х рок≥в були закрит≥ й в≥дро≠дилис€ т≥льки наприк≥нц≥ 80-х. «ан€тт€ з дорослими учн€≠ми велис€ 1 Ч 2 рази на тиждень прот€гом одного-двох ро≠к≥в, €к правило, взимку, у в≥льний в≥д роботи час.

ƒл€ людей, €к≥ в дитинств≥ навчались у школах, але з часом забули грамоту, орган≥зовувалис€ повторн≥ класи. ¬они мали на мет≥, з одного боку, запоб≥гти рецидивам неписьменност≥, а з ≥ншого Ч дати б≥льш повну осв≥ту тим, хто нещодавно зак≥нчив трир≥чний курс початковоњ школи. “ут вивчались т≥ ж предмети, що й у початков≥й школ≥, але в ширшому обс€з≥. ”чн≥ читали художн≥ твори, рел≥г≥йно-моральн≥ та попул€рн≥ статт≥ тощо.

Ќа початку 60-х рок≥в у  иЇв≥, ’арков≥ та ѕолтав≥, а згодом ≥ в ≥нших м≥стах почали проводитис€ народн≥ читанн€. јле п≥д час масових репрес≥й проти всього украњн≠ського вони були заборонен≥ й припинили ≥снуванн€. Ћише п≥д тиском прогресивноњ громадськост≥ ур€д у 1876 р. дав дозв≥л на в≥дновленн€ народних читань у губернських м≥с≠тах, у 1888 р.Ч в селах ≥ в 1894 р.Ч у пов≥тових м≥стах, фабричних ≥ заводських селищах. ѕри м≥сцевих товарист≠вах грамотност≥ й земських установах почали працювати спец≥альн≥  ом≥с≥њ, €к≥ займались орган≥зац≥Їю читань дл€ народу, добором в≥дпов≥дноњ л≥тератури та ≥люстрац≥й.  р≥м них, таку ж д≥€льн≥сть вели товариства тверезост≥. ƒл€ читань використовували переважно св≥тську л≥терату≠ру, зокрема р≥зн≥ опов≥данн€, поеми, казки, байки, а також прац≥ про веденн€ с≥льського господарства та промисл≥в. њх в≥дв≥дувало багато €к дорослих, так ≥ д≥тей, особливо в с≥льськ≥й м≥сцевост≥. ƒо 1896 р. у ѕолтавськ≥й губерн≥њ народними читанн€ми було охоплено 40 тис. слухач≥в. ѕриблизно таке ж саме спостер≥галось ≥ в ≥нших губерн≥€х.

ѕродовжувала ≥снувати невелика к≥льк≥сть досить доб≠ре забезпечених л≥тературою публ≥чних б≥бл≥отек. ѕерш≥ народн≥ (безплатн≥) б≥бл≥отеки з'€вились у 1859Ч1861 pp. в  иЇв≥, ’арков≥, ѕолтав≥ та де€ких пов≥тових м≥стечках. јле разом з нед≥льними школами вони були закрит≥ влас≠т€ми в 1862Ч1863 рр. ўоб парал≥зувати народну ≥н≥ц≥а≠тиву в ц≥й справ≥, в 1865 р. ур€д передав питанн€ про њх в≥дкритт€ на розсуд м≥н≥стра народноњ осв≥ти або губерна≠тора. « 1867 р. за ними встановлювавс€ подв≥йний нагл€д≥ ћ≥н≥стерства внутр≥шн≥х справ ≥ ћ≥н≥стерства народноњ осв≥≠ти, а з 1871 p. Ч ще й духовного в≥домства. ¬ ход≥ боротьби ур€ду з опозиц≥Їю й народниками б≥бл≥отеки зазнавали р≥з≠них утиск≥в. њх закривали, вилучали л≥тературу,1 зв≥льн€ли з роботи, а то й заарештовували б≥бл≥отекар≥в.

ѕ≥сл€ погрому народн≥ б≥бл≥отеки почали в≥дроджува≠тись на початку 70-х рок≥в. ќдну з них в≥дкрило в 1871 р. ’арк≥вське товариство грамотност≥ в с. Ћипц€х. њњ книжко≠вий фонд становив 109 прим≥рник≥в книжок р≥зного жанру. ¬ орган≥зац≥њ таких заклад≥в брали участь пов≥тов≥ та гу≠бернськ≥ земства, а також с≥льськ≥ громади. ƒо 1898 р. у селах ≥ м≥стечках Ћ≥вобережж€ та —лобожанщини в≥д≠крилось 307 народних б≥бл≥отек, один заклад припадав на 32 населен≥ пункти. ¬≥дв≥дувач≥ читали ту л≥тературу, €ку њм нав'€зували власт≥ через Ђ аталоги дозволених книгї. ÷е були в основному твори ќлександра ѕушк≥на, ≤вана

“ургенева, ћиколи √огол€, Ћьва “олстого та ≥нших видат≠них рос≥йських л≥тератор≥в. ‘актично не допускалис€ на полиц≥ книжки украњнських л≥тератор≥в, особливо писан≥ украњнською мовою. ѕор€д ≥з легальними в окремих випад≠ках ≥снували й нелегальн≥ б≥бл≥отеки громад≥вц≥в ≥ народ≠ник≥в.

ƒещо в ≥ншому становищ≥ перебувала початкова осв≥та на зах≥дноукрањнських, земл€х. ” 1869 р. ур€д јвстро-”гор≠щини пров≥в шк≥льну реформу, за €кою встановлювалос€ загальне обов'€зкове початкове навчанн€ д≥тей в≥д 6 до 14 рок≥в. ”с≥ школи передавалис€ з в≥данн€ церкви п≥д контроль св≥тських властей. ѕ≥зн≥ше дл€ кер≥вництва осв≥≠тою у —х≥дн≥й √аличин≥ було створено шк≥льн≥ округи, €к≥ п≥дпор€дковувалис€ головн≥й крайов≥й рад≥. «а новим шк≥льним законом (1895) школи д≥лились на два типи Ч нижч≥ (с≥льськ≥ одно-, дво- й трикласн≥) та вищ≥ (м≥ськ≥ чотири-, п'€ти- й шестикласн≥). Ќавчальних заклад≥в н≥ в √аличин≥, н≥ в «акарпатт≥, н≥ на Ѕуковин≥ €вно не виста≠чало. ¬насл≥док цього, а також через т€жке матер≥альне становище сел€н приблизно 66,4 % всього населенн€ —х≥д≠ноњ √аличини в 1890 р. залишалось неписьменним.

Ќа в≥дм≥ну в≥д рос≥йського, австро-угорський ур€д до≠звол€в викладанн€ украњнською мовою в школах. јле його реальна пол≥тика в≥дкривала широк≥ можливост≥ дл€ дена≠ц≥онал≥зац≥њ украњнц≥в, в тому числ≥ й у школах. —фера ко≠ристуванн€ украњнською мовою звужувалас€.  ≥льк≥сть навчальних заклад≥в з украњнською мовою викладанн€ у —х≥дн≥й √аличин≥ зменшилас€ з 1292 у 1869 р. до 572 у 1871 р. Ќатом≥сть д≥т€м украњнц≥в нав'€зувалась поль≠ська мова. ѕ≥д впливом њњ засилл€ в установах ≥ побуто≠вому сп≥лкуванн≥ чимало украњнц≥в в≥ддавали своњх д≥тей до польських чи зм≥шаних, польсько-украњнських, шк≥л. ”се це призвело до поступового скороченн€ украњномовних на≠вчальних заклад≥в. ” 1900 р. вже д≥€ло 4250 клас≥в ≥з поль≠ською ≥ 2250 клас≥в з украњнською мовами викладанн€. ¬ школах «акарпатт€ украњнську мову щодал≥ б≥льше ви≠т≥сн€ла мад€рська, а на ѕ≥вн≥чн≥й Ѕуковин≥ Ч румунська. ѕроте в ц≥лому становище з викладанн€м украњнськоњ мови у шк≥льн≥й мереж≥ зах≥дноукрањнських земель було дещо кращим, н≥ж у тих украњнських рег≥онах, що перебували у склад≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ÷е спри€ло кращому збере≠женню украњнц€ми —х≥дноњ √аличини нац≥ональних особли≠востей.

—ередн€ й вища осв≥та. «г≥дно з≥ статутом 1864 р. се≠редню осв≥ту давали г≥мназ≥њ двох тип≥в: класична Ч з ви≠кладанн€м давн≥х латинськоњ та грецькоњ мов ≥ реальна Ч без давн≥х мов. ќбидв≥ мали семир≥чний терм≥н навчанн€. ¬ипускники класичноњ г≥мназ≥њ могли вступати до ун≥верси≠тет≥в, реальноњ Ч т≥льки до вищих спец≥альних навчальних заклад≥в. ” реальних г≥мназ≥€х б≥льше часу в≥дводилос€ на вивченн€ математики, природознавства, ф≥зики та космо≠граф≥њ, кресленн€, а також двох Ївропейських мов. ” кла≠сичнихЧ перевагу надавали стародавн≥м мовам ≥ фор≠мальн≥й лог≥ц≥. –ос≥йська мова й л≥тература, географ≥€, ≥с≠тор≥€ в г≥мназ≥€х р≥зних тип≥в мали приблизно однакову к≥льк≥сть годин.

ƒл€ свого часу статут г≥мназ≥й 1864 р. був досить про≠гресивним. «а ним доступ до середньоњ осв≥ти мали хлоп≠чики вс≥х стан≥в ≥ в≥роспов≥дань. –озширювалис€ права та функц≥њ педагог≥чних рад г≥мназ≥й. ƒиректор не м≥г в≥дм≥≠н€ти њхн≥ р≥шенн€, а лише оскаржувати њх попечителю уч≠бового округу.  ожна г≥мназ≥€ повинна була мати б≥бл≥о≠теку з книг, допущених дл€ навчальних заклад≥в спец≥аль≠ними каталогами, ” зв'€зку ≥з загостренн€м пол≥тичноњ обстановки й розвитком економ≥ки ур€д вносив серйозн≥ корективи в свою осв≥тню пол≥тику.

” в≥дпов≥дност≥ з≥ статутом г≥мназ≥й ≥ прог≥мназ≥й 3871 р. було реформовано середню осв≥ту. ¬с≥ чолов≥ч≥ г≥мназ≥њ пе≠ретворювалис€ на класичн≥, реальн≥ Чл≥кв≥довувалис€. Ќавчанн€ тривало в≥с≥м (сьомий клас був двор≥чний) ро≠к≥в. ¬икладанн€ латинськоњ й грецькоњ мов займало 41,2 % усього учбового часу. «начн≥ зм≥ни в середн≥й осв≥т≥ ста≠лись у 80-х роках: була значно п≥двищена плата за навчан≠н€, обмежено доступ до г≥мназ≥њ Ївре€м, у 1887 р. видано документ, в≥домий п≥д назвою Ђциркул€ра про куховарчи≠них д≥тейї, €кий зобов'€зував директор≥в г≥мназ≥й ≥ про≠г≥мназ≥й утримуватис€ в≥д прийому до њхн≥х заклад≥в д≥тей прислуги, др≥бних крамар≥в тощо.

Ўвидко формувалас€ мережа середньоњ спец≥альноњ осв≥ти. ѕ≥д впливом економ≥чноњ необх≥дност≥ й осв≥тньоњ д≥€льност≥ д≥лових к≥л у друг≥й половин≥ XIX ст. було в≥д≠крито 6 середн≥х комерц≥йних училищ у  иЇв≥, ќдес≥ та ’арков≥. ƒ≥€ло 28 навчальних заклад≥в с≥льськогосподар≠ського проф≥лю, 24 Ч педагог≥чного. ѕ≥дготовку фельдше≠р≥в, медичних сестер, акушерок ≥ зубол≥кувальних техн≥к≥в зд≥йснювали 13 медичних заклад≥в, функц≥онувало 14 ху≠дожн≥х ≥ музичних училищ.

ѕ≥д впливом загальноЇвропейського осв≥тнього процесу зароджуЇтьс€ ж≥ноча середн€ осв≥та. ѕоложенн€ 10 травн€ 1860 р. запроваджувало ж≥ноч≥ училища ћ≥н≥стерства на≠родноњ осв≥ти двох розр€д≥в: першого Ч з шестир≥чним тер≠м≥ном навчанн€, другого Ч з трир≥чним. ¬читись у них могли д≥вчата ус≥х стан≥в. «а своњми програмами до них наближалис€ Їпарх≥альн≥ ж≥ноч≥ школи з семир≥чним тер≠м≥ном навчанн€. ¬ 1870 р. ур€д видав Ђѕоложенн€ про ж≥≠ноч≥ г≥мназ≥њї, за €ким вони под≥л€лись на заклади ћ≥н≥≠стерства народноњ осв≥ти й в≥домства ≥мператриц≥ ћар≥њ. Ќавчанн€ тривало в≥с≥м рок≥в. ¬ипускниц≥ мали право вступу до ун≥верситет≥в. ≤снували також ж≥ноч≥ прог≥мна≠з≥њ з чотирир≥чним терм≥ном навчанн€.

 ≥льк≥сть г≥мназ≥й була незначною й не могла охопити навчанн€м ус≥х бажаючих. —ерйозно гальмувала розвиток середн≥х навчальних заклад≥в висока плата за навчанн€. Ќаприк≥нц≥ 90-х рок≥в ≥снувало 129 г≥мназ≥й, ≥з них 52 чо≠лов≥ч≥ ≥ 77 ж≥ночих.

—ередню осв≥ту давали також заклади закритого ти≠пуЧ ≥нститути шл€хетних д≥вчат, кадетськ≥ корпуси, при≠ватн≥ панс≥они. јле доступ до них мали виключно д≥ти двор€н.

” г≥ршому становищ≥ перебувала середн€ осв≥та на за≠х≥дноукрањнських земл€х. Ќаприк≥нц≥ XIX ст. г≥мназ≥њ, пе≠реважно з польською мовою викладанн€, д≥€ли т≥льки у Ћьвов≥ й ѕеремишл≥. ѕо вс≥й —х≥дн≥й √аличин≥ ≥снувало лише п'€ть реальних середн≥х шк≥л. ” €вно незадов≥льному стан≥ перебувала середн€ осв≥та на «акарпатт≥ й ѕ≥вн≥чн≥й Ѕуковин≥.

ѕов≥льно розширювалас€ в ”крањн≥ мережа вищих на≠вчальних заклад≥в, насамперед ун≥верситет≥в. ” друг≥й по≠ловин≥ XIX ст. до ’арк≥вського й  ињвського додавс€ Ќово≠рос≥йський ун≥верситет, в≥дкритий в ќдес≥ у 1865 р. на баз≥ –≥шельЇвського л≥цею. “ривалий час ун≥верситети д≥€ли за досить прогресивним статутом 1863 р. ¬≥н ≥стотно розши≠рив њхню автоном≥ю, права ун≥верситетських рад ≥ профе≠сорських колег≥й. ”в≥в виборн≥сть посад ректор≥в, декан≥в ≥ професор≥в. —творенн€ студентських орган≥зац≥й у межах вузу заборон€лось. ” зв'€зку з активною участю студент≠ськоњ молод≥ у народницькому рус≥ й особливо п≥сл€ вбив≠ства ќлександра II царський ур€д посилив наступ на авто≠номн≥ права ун≥верситет≥в ≥ вз€в п≥д пильний контроль њхнЇ внутр≥шнЇ житт€. —татут 1884 р. л≥кв≥дував автоном≥ю ун≥≠верситет≥в, виборн≥сть адм≥н≥стративних ≥ викладацьких посад, запроваджувалас€ перев≥рка професорсько-викла≠дацького складу на благонад≥йн≥сть.

”н≥верситети мали приблизно однакову структуру. ¬ них д≥€ли ≥сторико-ф≥лолог≥чний, ф≥зико-математичний, юри≠дичний ≥ медичний (кр≥м Ќоворос≥йського) факультети. ƒе€к≥ з них мали в≥дд≥ли. Ѕагато уваги прид≥л€лось ви≠вченню юридичних наукЧкласичного римського права, тогочасного права тощо. ѕор€д [з читанн€м теоретичних курс≥в у 60-х роках започатковано практичне навчанн€ сту≠дент≥в математичного й природничого в≥дд≥л≥в у лабора≠тор≥€х.

 ≥льк≥сть студент≥в невпинно зростала. «м≥нювавс€ њх≠н≥й соц≥альний склад: зменшилос€ число вих≥дц≥в з двор€н ≥ зб≥льшилос€ представник≥в духовенства, купецтва, ≥нтел≥≠генц≥њ, буржуаз≥њ, а також сел€н ≥ роб≥тник≥в. Ќавчанн€ було платним, що гальмувало доступ до вищоњ осв≥ти д≥т€м недостатньо матер≥ально забезпечених батьк≥в.

« в≥дкритт€м у  иЇв≥ в 1878 р. ж≥ночих курс≥в зароджу≠Їтьс€ вища ж≥ноча осв≥та. јле про≥снували так≥ курси не≠довго.

«'€вилис€ вищ≥ спец≥альн≥ навчальн≥ заклади дл€ п≥дго≠товки фах≥вц≥в ≥з р≥зних галузей промисловост≥ й духовноњ сфери. Ќ≥жинський юридичний л≥цей у 1875 р. був перетво≠рений на ≥сторико-ф≥лолог≥чний ≥нститут ≥м. кн. Ѕезбородька ≥ тривалий час готував учител≥в класичних мов, рос≥й≠ськоњ мови й словесност≥ та ≥стор≥њ дл€ середн≥х шк≥л, ” ’арков≥ в 1885 р. в≥дкрито перший в ”крањн≥ ѕ≥вденно≠рос≥йський технолог≥чний ≥нститут. ”  иЇв≥ пол≥техн≥чний ≥нститут з'€вивс€ в 1898 р. ”  атеринослав≥ в 1899 р. по≠чало д≥€ти вище г≥рниче училище. ’арк≥вське ветеринарне училище у 1873 р. було реформоване у ветеринарний ≥н≠ститут.

Ќа зах≥дноукрањнських земл€х вищу осв≥ту продовжував давати Ћьв≥вський ун≥верситет ≥з чотирма факультетамиЧ ф≥лософським, юридичним, богословським ≥ медичн≥м. ¬ 1875 р. засновано „ерн≥вецький ун≥верситет з юридич≠ним, ф≥лософським ≥ богословським факультетами. ” 1877 р. Ћьв≥вську техн≥чну академ≥ю перетворено на пол≥техн≥чний ≥нститут. ” 1897 р. у Ћьвов≥ засновано јкадем≥ю ветери≠нарноњ медицини.

Ќаука. ¬ друг≥й половин≥ XIX ст. бурхливо розвиваютьс€ науков≥ досл≥дженн€ р≥зних галузей людського бутт€. ¬исокого р≥вн€ розвитку дос€гли природнич≥ науки, €к≥ в ба≠гатьох випадках визначали характер економ≥чних зм≥н ≥ техн≥чних нововведень. «авд€ки цьому економ≥ка ”крањни в друг≥й половин≥ XIX ст. швидко наближалась до св≥тового р≥вн€, а в окремих галуз€х ≥ перевершувала його. ¬ ”крањн≥ працювало чимало видатних учених-природознавц≥в. ѕро≠фесор ’арк≥вського ун≥верситету ќ. Ћ€пунов пос≥дав про≠в≥дне м≥сце в розробц≥ проблем ст≥йкост≥ й р≥вноваги руху механ≥чних систем. ћатематики Ч професори  ињвського ун≥верситету стали фундаторами новоњ алгебрањчноњ теоре≠тичноњ школи.

«начн≥ усп≥хи мала ф≥зика, ћ. ”мов усп≥шно розробл€в проблеми хвильових процес≥в ≥ земного магнетизму, ћ. јвенар≥усЧмолекул€рноњ ф≥зики, ћ. ѕильчиковЧмагн≥тних аномал≥й ≥ магн≥тних вим≥р≥в. ћ. Ѕекетов створив у ’арк≥в≠ському ун≥верситет≥ перш≥ в ”крањн≥ ф≥зико-х≥м≥чне в≥дд≥≠ленн€ й лаборатор≥ю ф≥зичноњ х≥м≥њ.

Ќа передов≥ позиц≥њ в св≥т≥ вийшла б≥олог≥чна наука. ѕрац≥ ≤. ћечникова, ≤. —еченова, ќ.  овалевського стали пом≥тним надбанн€м св≥товоњ науки й високо ц≥нувалис€ сучасниками. ѕрацюючи в Ќоворос≥йському ун≥верситет≥, ≤. ћечников розробив ученн€ про фотоцитоз ≥ разом ≥з м≥кроб≥ологом ћ. √амал≥Їю заснував в ќдес≥ першу в крањ≠н≥ бактер≥олог≥чну станц≥ю. Ќе знайшовши належного ро≠зум≥нн€ на батьк≥вщин≥, ћечников перењхав до ѕарижа й там за створенн€ в ѕастер≥вському ≥нститут≥ вченн€ про ≥мун≥тет став першим украњнським лауреатом Ќобел≥вськоњ прем≥њ. —в≥товоњ слави своЇю працею Ђќперац≥њ на поверхн≥ т≥лаї, а також винайденн€м багатьох медичних ≥нструмен≠т≥в зажив х≥рург ё. Ўимановський.

ѕрироднич≥ науки розвивались ≥ на зах≥дноукрањнських земл€х. ѕл≥дно працювали льв≥вськ≥ вчен≥-геологи ё. “о≠карський та ‘. ÷≥ркель. ѕом≥тн≥ зрушенн€ в≥дбулис€ в с≥льськогосподарських науках.

Ќа новий р≥вень розвитку п≥днеслис€ сусп≥льн≥ науки.. Ќайвизначн≥шим украњнським ф≥лософом-мислителем ”к≠рањни другоњ половини XIX ст. став ѕамф≥л ёркевич (1827Ч1874). “ривалий час в≥н працював у  ињв≠ськ≥й духовн≥й академ≥њ, а з 1858 р.Ч професором ≥ з 1861 р. зав≥дувачем кафедрою ф≥лософ≥њ ћосковського ун≥верси≠тету. ¬чений створив своЇр≥дну концепц≥ю п≥д назвою Ђф≥≠лософ≥€ серц€ї, €ка базувалас€ на ф≥лософськ≥й спадщин≥ √ригор≥€ —ковороди. “алановитий учений ≥ викладач, ёркевич р≥шуче виступив проти вульгарно-матер≥ал≥стичноњ прац≥ ћихайла „ернишевського Ђјнтрополог≥чний принцип у ф≥лософ≥њї. «а це „ернишевський та ≥нш≥ матер≥ал≥сти, €к≥ займали тод≥ сильн≥ позиц≥њ, розгорнули проти нього жорстоку кампан≥ю, €ка фактично знищила вченого. ќдним ≥з видатних позитив≥ст≥в був ¬. Ћесевич, а в≥домим психо≠логом ≥ лог≥ком Ч √. „елпанов. ¬изначним в≥тчизн€ним теоретиком ≥ методологом ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ став уродже≠нець ћоскви ќ. √≥л€ров (1855Ч 1938). « 1887 р. в≥н зв'€зав своЇ житт€ з  иЇвом ≥  ињвським ун≥верситетом. ” 90-т≥ роки вчений розробл€Ї ф≥лософське вченн€, назване Ђсинехолог≥чнимї. його центральна ≥де€ Ч загальна Їдн≥сть, зв'€≠зок ус≥х елемент≥в д≥йсност≥ з њхньою духовною Їдн≥стю в св≥т≥.

јктив≥зувалась розробка економ≥чних проблем на ка≠федрах ун≥верситет≥в. «начний вплив на економ≥чну думку справили теор≥њ економ≥ста ћ. Ѕунге, зокрема про варт≥сть ≥ кап≥тал, а також посл≥довний захист ним принципу при≠ватноњ власност≥ €к основи розвитку економ≥ки. ¬чений критикував економ≥чн≥ теор≥њ  арла ћаркса. ѕочалас€ наукова д≥€льн≥сть одного з ≥деолог≥в Ђлегального марк≠сизмуї ћихайла “уган-Ѕарановського. ќдним ≥з перших попул€ризатор≥в марксистського економ≥чного вченн€ став доцент  ињвського ун≥верситету ћикола «≥бер. …ому належить також велика заслуга в досл≥дженн≥ ≥сто≠р≥њ общинного землеволод≥нн€ в народ≥в св≥ту, а також ста≠новища роб≥тництва й сел€нства в –ос≥њ. –азом ≥з тим уче≠ний посл≥довно в≥дкидав марксистську теор≥ю класовоњ бо≠ротьби, вченн€ про диктатуру пролетар≥ату й соц≥ал≥стичну революц≥ю. —оц≥ально-економ≥чну ≥стор≥ю розвитку ”крањни досл≥джував —ерг≥й ѕодолинський, в≥дмовл€ючись при цьому в≥д вульгарного соц≥ал≥зму. « по€вою земств почала швидко розвиватис€ статистика. ѕровадилис€ переписи на≠селенн€, його економ≥чного становища, а також ремесел ≥ кустарних промисл≥в, накопичувавс€ р≥зноман≥тний статис≠тичний матер≥ал. Ўироке визнанн€ наукових к≥л здобули статистичн≥ прац≥ костромича за походженн€м ≥ щирого украњнолюба ќлександра –усова ЂЌ≥жинський пов≥тї, Ђќпис „ерн≥г≥вськоњ губерн≥њї, ЂЌародна осв≥та в ’ерсон≠ськ≥й губерн≥њї та ≥н. ѕочинаЇтьс€ наукова д≥€льн≥сть осно≠воположника в≥тчизн€ноњ антрополог≥њ ‘едора ¬овка, «начний внесок у крим≥нальне право й ≥стор≥ю звичаЇвого права ”крањни зробив професор  ињвського ун≥верситету ќлександр  ≥ст€к≥вський.

ѕом≥тн≥ зрушенн€ в≥дбувались в ≥сторичн≥й науц≥. ¬они про€вл€лись в небувалому розширенн≥ джерельноњ бази ≥сторичних досл≥джень, розробц≥ нових проблем минулого й глибшому проникненн≥ в законом≥рност≥ та особливост≥ ≥стор≥њ ”крањни. ћикола  остомаров своњми ос≠новними прац€ми ЂЅогдан ’мельницькийї, Ђ–уњнаї та ≥н. фактично започаткував наукову розробку ≥стор≥њ ”крањни другоњ половини XVII Ч початку XVIII ст. ≥з залученн€м матер≥ал≥в €к в≥тчизн€них, так ≥ заруб≥жних арх≥в≥в. ќснов≠на заслуга у виданн≥ багатьох зб≥рник≥в документ≥в, у тому числ≥ Ђ—улим≥вського арх≥вуї, Ђўоденника генерального п≥дскарб≥€ якова ћарковичаї, Ђћотижинського арх≥вуї, належить ќлександру Ћазаревському.  р≥м того, його науков≥ прац≥ Ђћалорос≥йськ≥ посполит≥ сел€ниї, ЂЋюди староњ ћалорос≥њї, Ђѕавло ѕолуботокї та ≥нш≥ по-новому висв≥тлювали соц≥альн≥ в≥дносини на сел≥, запровадженн€ кр≥пацтва, становище й еволюц≥ю козацькоњ старшини, њњ ставленн€ до наступу рос≥йського ур€ду на права √етьман≠щини.

¬еликий вплив на розвиток ≥сторичноњ науки справив ≥сторик, археолог, етнограф ≥ археограф ¬олодимир јнтонович. ” своњх прац€х Ђѕро походженн€ ко≠зацтваї, ЂЅес≥ди про часи козацьк≥ на ”крањн≥ї, Ђƒосл≥д≠женн€ про м≥ста в ѕ≥вденно-«ах≥дн≥й –ус≥ за актами 1432Ч-1798 pp.ї, Ђƒосл≥дженн€ про гайдамацтво за акта≠ми 1700Ч1768 pp.ї, ЂЌарис ≥стор≥њ ¬еликого кн€з≥вства Ћитовськогої та ≥нших учений обірунтовував нац≥ональну особлив≥сть минулого украњнського народу. «≥ своњх учн≥в ƒмитра Ѕагал≥€, ѕетра √олубовського, ћихайла √рушевського, ћитрофана ƒовнар-«апольського в≥н створив Ђкињв≠ську школуї ≥сторик≥в, €ка заклала п≥двалини сучасноњ ≥сторичноњ науки.

Ќаприк≥нц≥ XIX ст. почалас€ досл≥дницька робота ко≠рифе€ украњнськоњ ≥сторичноњ науки ћихайла √ру-шевського. ќдним з найавторитетн≥ших досл≥дник≥в ≥стор≥њ украњнського козацтва став ƒмитро я в о р-н и ц ь к и й. …ого тритомна Ђ≤стор≥€ запорозьких козак≥вї привернула увагу €к фах≥вц≥в, так ≥ широкого читацького загалу своњм багатющим матер≥алом ≥ новими п≥дходами до висв≥тлюваноњ проблеми.

–озвивалис€ ф≥лолог≥чн≥ науки. ѕрофесор ’арк≥вського ун≥верситету ќлександр ѕотебн€ започаткував так званий психолог≥чний напр€м у в≥тчизн€ному мово≠знавств≥, висв≥тлював питанн€ загального мовознавства, ≥сторичного синтаксису та д≥алектолог≥њ. ¬еликий автори≠тет мали мовознавч≥ прац≥ ѕавла ∆итецького й  ост€ ћихальчука. ¬ „ерн≥вецькому ун≥верситет≥ почала працювати кафедра украњнськоњ мови й л≥тератури, очолювана —тепа≠ном —маль-—тоцьким, а в 1900 р.Ч кафедра украњнськоњ л≥тератури у Ћьв≥вському ун≥верситет≥.

Ћ≥тература. ѕереборюючи тиск царизму й великодер≠жавного шов≥н≥зму, пристосовуючись до р≥зних заборон, розвивалась украњнська л≥тература. ѕри цьому вона зна≠ходила розум≥нн€ й п≥дтримку передовоњ рос≥йськоњ, поль≠ськоњ та угорськоњ громадськост≥, незадоволеноњ ставленн€м пол≥тичних режим≥в до нац≥ональних культур. ѕ≥сл€ смерт≥ “араса Ўевченка найпом≥тн≥шою постаттю в л≥тератур≠ному житт≥ ”крањни став ѕантелеймон  ул≥ш. ¬≥н прагнув збагатити л≥тературу ориг≥нальними жанрами, ввести њњ в загальноЇвропейський л≥тературний процес.  у≠л≥ш створив перший нац≥ональний ≥сторичний роман Ђ„ор≠на радаї, присв€чений под≥€м в ”крањн≥ 1663 р. –озгортанн€ сюжету подаЇтьс€ пор€д ≥з €скравим описом од€гу, по≠буту й народних звичањв украњнського народу. ¬исокого громадського звучанн€ набули його альманах Ђ’атаї, зб≥р≠ки поез≥й Ђƒосв≥ткиї, Ђ’уторна поез≥€ї та ≥нш≥ твори.

‘ормуЇтьс€ реал≥стичний напр€м у л≥тератур≥, започат≠кований у творчост≥ ћарка ¬овчка. «-п≥д њњ пера вийшла перша украњнська соц≥альна пов≥сть Ђ≤нституткаї з реал≥стичним зображенн€м кр≥пак≥в, що не мирилис€ з рабством ≥ прагнули позбутис€ його. ” ЂЌародних опов≥≠данн€хї письменниц€ устами своњх героњв засуджувала кр≥≠посницький лад, захищала знедолених людей. њњ пов≥ст≥ й опов≥данн€ були надзвичайно попул€рн≥ не т≥льки з ”крањ≠н≥, а й за њњ межами, перекладалис€ багатьма Ївропейськи≠ми мовами.

¬ друг≥й половин≥ XIX ст. розгорнулась активна л≥тера≠турна д≥€льн≥сть засновника украњнськоњ реал≥стичноњ бай≠ки Ћеон≥да √л≥бова. ѕеребуваючи п≥д впливом ро≠с≥йського байкар€ ≤вана  рилова, письменник разом ≥з тим спиравс€ на украњнський грунт, розв≥нчував гнобленн€ лю≠дини людиною, висм≥ював здирництво й кр≥пацтво. √ума≠н≥стичними мотивами була пройн€та творч≥сть засновника громад€нськоњ ≥ п≥сенно-романсовоњ л≥рики —тепана –уданського. його знаменит≥ Ђ—п≥вомовкиї позначен≥ народним гумором, дотепн≥стю, оптим≥змом, мудр≥стю й волелюбством. –азом ≥з тим поет склав чимало п≥сень ≥ серед них Ђѕов≥й, в≥тре, на ¬крањнуї, Ђћене забудьї, €к≥ стали вз≥рцем п≥сенно-романсовоњ л≥рики, його перу належать також ≥сторичн≥ поеми. „и не най€скрав≥шим викриваль≠ним твором украњнськоњ л≥тератури Ї пов≥сть јнатол≥€ —видницького ЂЋюборацьк≥ї, в €к≥й показано занепад к≥ль≠кох покол≥нь старосв≥тськоњ с≥м'њ св€щеника, недоскона≠л≥сть навчанн€ й вихованн€ молод≥.

«начний резонанс у сусп≥льств≥ мав доробок письмен≠ник≥в ќлександра  ониського, √анни Ѕарв≥нок та ќлекси —тороженка.

” 70 Ч 90-х роках украњнська л≥тература б≥льше звертаЇтьс€ до художнього в≥дображенн€ соц≥альних ≥ психоло≠г≥чних проблем сусп≥льства, збагачуЇтьс€ творами багатьох талановитих л≥тератор≥в. ≤ван Ќечуй-Ћевицький написав понад 50 роман≥в, пов≥стей, опов≥дань ≥ казок ви≠сокоњ художньоњ ц≥нност≥ та правдивост≥, його соц≥ально-побутов≥ твори Ђћикола ƒжер€ї, Ђ айдашева с≥м'€ї та ≥нш≥ зображували житт€ та побут знедолених людей, њхнЇ не≠стримне прагненн€ до кращоњ дол≥. —оц≥ально-психолог≥ч≠ними мотивами позначена й творч≥сть ѕанаса ћир≠ного. ” роман≥ Ђ’≥ба ревуть воли, €к €сла повн≥?ї та пов≥ст≥ Ђ√олодна вол€ї в≥н викривав соц≥альну несправедли≠в≥сть, недосконал≥сть реформи 1861 р. Ѕагатостраждальна дол€ ж≥нки-сел€нки постаЇ перед читачем у пов≥ст≥ Ђѕов≥€ї. —воЇю художньою майстерн≥стю ѕанас ћирний став ур≥≠вень з видатними майстрами слова св≥ту, зажив широкоњ слави у себе на Ѕатьк≥вщин≥ та за кордоном.

Ќаприк≥нц≥ XIX ст. починаЇтьс€ л≥тературна д≥€льн≥сть ћихайла  оцюбинського. ” своњх ранн≥х творах в≥н звертаЇтьс€ до житт€ представник≥в соц≥альних низ≥в сусп≥льства й силою художнього слова протестуЇ проти несправедливих пор€дк≥в, нездатност≥ частини ≥нтел≥генц≥њ пол≥пшити житт€ народу.

«начних висот дос€гла поез≥€ якова ўоголева, ћихай≠ла —тарицького, ƒн≥провоњ-„айки, ќлени ѕч≥лки, ѕавла √рабовського, ≤вана ћанжури, Ћес≥ ”крањнки та ≥н.

ѕереживаЇ п≥днесенн€ й л≥тература зах≥дноукрањнських земель. ёр≥й ‘едькович написав 400 поетичних ≥ прозових твор≥в про житт€ ≥ побут гуцул≥в Ѕуковини й √а≠личини, прославл€в борц≥в за щаст€ народу. “вори ‘едьковича здобули велику попул€рн≥сть, перекладалис€ ба≠гатьма Ївропейськими мовами.

 в≥нтесенц≥Їю л≥тературного житт€ вс≥Їњ ”крањни стала д≥€льн≥сть ≤вана ‘ранка. …ого л≥тературна й науко≠ва спадщина становить близько 5 тис. р≥зноман≥тних праць. ¬ажливе м≥сце в них пос≥даЇ роб≥тнича тематика, насампе≠ред показ т€жкого матер≥ального становища нафтовик≥в, њхньоњ готовност≥ до боротьби проти соц≥альноњ несправед≠ливост≥. —оц≥альним протестом позначено чимало твор≥в ‘ранка, зокрема в≥рш≥ Ђ¬≥чний революц≥онерї ≥ Ђ аме≠н€р≥ї. ¬исокою художньою майстерн≥стю вир≥зн€ютьс€ соц≥ально-побутов≥ поеми ЂЌаймичкаї, Ђћар≥йкаї, Ђ—мерть убивц≥ї тощо. Ѕагато в чому п≥д впливом ‘ранка форму≠валис€ погл€ди ћихайла ѕавлика, а також —  овал≥ва, Ќ.  обринськоњ та ≥н.

ƒраматург≥€ й театр. ”супереч оф≥ц≥йн≥й пол≥тиц≥ ца≠ризму до високого ≥нтелектуального р≥вн€ п≥дн€лис€ дра≠матург≥€ й театр. «'€вл€Їтьс€ багато драматичних твор≥в на украњнську тематику. ћихайло —тарицький на≠писав 25 п'Їс ≥ серед них ЂЌе судилосьї, Ђќй, не ходи, √ри≠цю, та й на вечорниц≥ї, Ђ” темр€в≥ї тощо. √ероњку украњн≠ського народу, незламну силу вол≥ й патр≥отизм автор в≥добразив у п'Їсах ЂЅогдан ’мельницькийї, Ђћарус€ Ѕогуславкаї, Ђќборона Ѕуш≥ї. ¬агомий внесок у драматург≥ю зробив ћарко  ропивницький своњми творами на соц≥ально-побутову тематику. …ого п'Їси Ђƒай серцю волю, заведе в неволюї, Ђƒоки сонце з≥йде, роса оч≥ вињстьї, Ђ√лнтай, або ж павукї мали незм≥нний усп≥х на театральних сценах багатьох с≥л ≥ м≥ст ”крањни. Ќових висот дос€гла драматург≥€ ≤вана  арпенка- арого. …ого драми й комед≥њ позначен≥ особливою соц≥альною гостротою та €скрав≥стю образ≥в. …ого найкращ≥ твориЧЂЅезталаннаї, ЂЌаймичкаї, Ђћартин Ѕорул€ї, Ђ—то тис€чї, Ђ’аз€њнї ста≠ли неоц≥ненним надбанн€м украњнськоњ культури. ¬ центр≥ уваги автора Ч дол€ людини, кривда ≥ безправ'€, форму≠ванн€ п≥дприЇмц€ кап≥тал≥стичного типу ≥ соц≥альн≥ пороки сучасного йому сусп≥льства. ≤ це при тому, що цензура до≠звол€ла ставити п'Їси лише сел€нськоњ тематики.

ѕисали дл€ сцени й письменники-прозањки. “ак, пере≠роблена —тарицьким комед≥йна п'Їса ЂЌа  ожум'€кахї п≥д новою назвою Ђ«а двома зайц€миї не сходить з≥ сцени й до сьогодн≥шн≥х дн≥в. „асто йшла в багатьох театрах ≥ драма ѕанаса ћирного ЂЋимер≥внаї та ≥н. ” 90-х роках украњн≠ська драматург≥€ збагачуЇтьс€ п'Їсами на ≥сторичну тема≠тику Ѕориса √р≥нченка Ђ—теповий г≥стьї ≥ Ђясн≥ зор≥ї. “еат≠ральний репертуар поповнювали також твори ‘едьковича, ‘ранка та ≥нших л≥тератор≥в.

” друг≥й половин≥ XIX ст. великого поширенн€ набули аматорськ≥ театри, гуртки та групи. ¬они д≥€ли в багатьох м≥стах, м≥стечках ≥ нав≥ть селах. ѕодеколи вони мали до≠сить високий профес≥йний р≥вень, зокрема аматорськ≥ те≠атри нед≥льноњ школи в ѕолтав≥ у 1861 Ч 1862 pp. та „ер≠н≥гов≥ п≥д назвою Ђ“овариство кохаючих р≥дну мовуї в 1861 Ч 1866 pp., театральний гурток студент≥в  ињвського ун≥верситету, заснований ћихайлом —тарицьким ≥ ћико≠лою Ћисенком у 1859 р. ¬ аматорських гуртках Ѕобринц€ та ™лисаветграда почавс€ творчий шл€х майбутн≥х кори≠фењв украњнського профес≥йного театру  ропивницького й трьох брат≥в “об≥левич≥в, в≥домих п≥д пр≥звищами ≤вана  арпенка- арого, ћиколи —адовського й ѕанаса —акса-ганського. ¬загал≥ ™лисаветград став своЇр≥дною театраль≠ною ћеккою ”крањни, куди т€глис€ найкращ≥ акторськ≥ сили ≥ де вперше побачили св≥т п'Їса Ўевченка ЂЌазар —тодол€ї, опера √улака-јртемовського Ђ«апорожець за ƒунаЇмї та ≥нш≥ видатн≥ твори.

јматорський театр розвивавс€ в неспри€тливих умо≠вах пересл≥дуванн€ украњнського слова й культури. ≈мський указ 1876 р. взагал≥ заборонив вистави на Ђмалоруському нар≥чч≥ї, не дозвол€лос€ нав≥ть друкувати на ньому тексти до музичних твор≥в. јле аматорський театр став уже на≠ст≥льки попул€рним в ”крањн≥ та –ос≥њ, що проти цих забо≠рон масово виступили не лише актори, письменники, буржуаз≥€, а й нав≥ть прогресивне чиновництво, в тому числ≥ й кињвський та волинський генерал-губернатори. ѕ≥д њхн≥м тиском ур€д у 1881 р. мусив передати питанн€ про дозв≥л на постановку украњнських вистав на розсуд м≥сцевих гу≠бернатор≥в. ÷е в≥дкрило дещо ширш≥ можливост≥ дл€ роз≠витку театрального мистецтва.

” 1882 р. з ≥н≥ц≥ативи  ропивницького в ™лисаветград≥ в≥дкривс€ профес≥йний театр. ” тому ж роц≥ в≥н побував з виставами в  иЇв≥, „ерн≥гов≥, ’арков≥, ѕолтав≥, Ќовочер≠каську, –остов≥-на-ƒону, скр≥зь пропагуючи духовн≥ над≠банн€ украњнського народу. ¬ 1883 р. посаду директора украњнськоњ трупи об≥йн€в —тарицький,  ропивницький за≠лишивс€ режисером ≥ актором.  р≥м нього, до трупи входило чимало талановитих актор≥в Ч ћ. —адовський, ћ. «аньковецька, ѕ. —аксаганський, ћ. —адовська-Ѕар≥лотт≥, √. «атиркевич- арпинська, ‘. Ћевицький, Ћ. Ћ≥ницька та ≥н. ¬они створили незабутн≥ сцен≥чн≥ образи за п'Ї≠сами Ўевченка,  в≥тки-ќснов'€ненка,  ропивницького, —тарицького й  арпенка- арого. ¬ 1885 р. трупа под≥ли≠лас€ на два окремих колективи.

ѕрот€гом другоњ половини 80Ч90-х рок≥в д≥€ло к≥лька пров≥дних театральних колектив≥в Ч —тарицького,  ропив≠ницького, —адовського Ч й близько «ќ невеликих Ђрос≥й≠сько-малорос≥йськихї груп. ¬они виступали на сценах не т≥льки ”крањни. “рупа  ропивницького своњми виставами в 1886 р. здобула велику попул€рн≥сть у ѕетербурз≥, а —та≠рицького в 1886 ≥ 1887 pp.Чу ћоскв≥. ”сп≥шно проходили њх гастрол≥ також у Ѕ≥лорус≥њ, √руз≥њ, ѕольщ≥. “рупа √. ƒер≠кача майже 20 рок≥в гастролювала по центральних м≥стах –ос≥њ, побувала на ”рал≥, в —иб≥ру, а в 1893 р. дала виста≠ву в ѕариж≥.

—творювались рос≥йськ≥ театральн≥ трупи, €књ гастро≠лювали по р≥зних м≥стах ”крањни й –ос≥њ. ”  иЇв≥ в 1891 р. ћ. —оловцов заснував перший пост≥йний рос≥йський театр. ¬≥н мав високопрофес≥йних актор≥в ≥ ставив переважно п'Їси √огол€, “олстого ≥ „ехова.

–озвивалос€ театральне мистецтво й в —х≥дн≥й √аличин≥. ѕерший украњнський профес≥йний театр в≥дкривс€ у Ћьвов≥ в березн≥ 1864 р. …ого антрепенером, актором ≥ одночасно режисером став ќмел€н Ѕачинський. –епертуар складавс€ переважно з твор≥в пров≥дних украњнських драматург≥в  в≥тки-ќснов'€ненка, Ўевченка,  отл€ревського. «≥ своњми виставами в≥н побував у р≥зних м≥стах —х≥дноњ √аличини, Ѕуковини й «акарпатт€. ≤з вт€гненн€м колективу в пол≥≠тичну боротьбу м≥ж Ђнародовц€миї й Ђмосквоф≥ламиї р≥вень вистав знижуЇтьс€, й т≥льки п≥сл€ приходу в 1875 р. на посаду режисера  ропивницького д≥€льн≥сть театру пожвавлюЇтьс€. Ќа його сцен≥ знайшли своЇ прочитанн€ пТЇса √огол€ Ђ–ев≥зорї ≥ Ђќдруженн€ї,  арпенка- арого ЂЅез≠таланнаї ≥ Ђћартин Ѕорул€ї, ‘ранка Ђ”крадене щаст€ї ≤ Ђ”чительї. —тавилис€ й ≥нш≥ твори украњнських драматур≠г≥в, а також заруб≥жних класик≥в Ў≥ллера, ћольера, —арду.

ћузика. «начний вплив на розвиток музичного мистецтва ”крањни справила творч≥сть композитора й оперного акто≠ра в ѕетербурз≥ —. √улака-јртемовського. …ого опера Ђ«апорожець за ƒунаЇмї ставилас€ на сценах ба≠гатьох театр≥в. —аме вона поклала початок класичноњ ук≠рањнськоњ опери.

«начний внесок у профес≥йну украњнську музику зробив композитор ≥ музичний теоретик ѕ. —окальський. Ќа сце≠нах театр≥в часто йшли його опери Ђћазепаї, Ђћайська н≥чї, ЂЅогдан ’мельницькийї та ≥нш≥, пройн€т≥ народним мелосом. ѕл≥дно працював ѕ. Ќ≥щинський, в доробку €ко≠го особливе м≥сце зайн€ли Ђ¬ечорниц≥ї, класичний зразок украњнського музичного мистецтва. –€д музичних твор≥в ≤ серед них Ђ”крањнську симфон≥юї та к≥лька романс≥в на≠писав композитор ћ.  алачевський.

 орифеЇм украњнськоњ музики став ћикола Ћисерко. —формувавшись на кращих музичних традиц≥€х Ћейпцигськоњ та ѕетербурзькоњ консерватор≥й, Ћисенко ра≠зом з тим ув≥брав у себе багатющу музичну спадщину свого сп≥вучого народу й п≥дн≥с музичне мистецтво на не≠бувало високий р≥вень. —воњми теоретичними прац€ми в га≠луз≥ народноп≥сенноњ творчост≥ в≥н започаткував украњнську музичну фольклористику. ≤нтерпретував багато поез≥й Ўевченка. …ого д≥€льн≥сть поширювалас€ на р≥зн≥ жанри музичного мистецтва. Ћ≥рично-фантастичний характер мають опери Ђ–≥здв€на н≥чї ≥ Ђ”топленаї, ≥сторико-героњчний Ч Ђ“арас Ѕульбаї. Ћисенко став автором перших ди≠т€чих опер Ђ оза-ƒерезаї, Ђѕан  оцькийї, Ђ«има ≥ весна, або сн≥гова крал€ї. Ўироку попул€рн≥сть здобули його опера Ђ„орноморц≥ї, написана за п'Їсою якова  ухаренка Ђ„орноморський побут на  убан≥ї, музика до п'Їси  отл€≠ревського ЂЌаталка ѕолтавкаї та багато ≥нших. …ому на≠лежить чимало романс≥в на слова јдама ћ≥цкевича, √ен≠р≥ха √ейне, Ћес≥ ”крањнки, ≤вана ‘ранка, а також окремих твор≥в дл€ фортеп≥ано.

Ќа зах≥дноукрањнських земл€х музичне мистецтво пред≠ставл€ли композитори ћ. ¬ербицький, ¬. ћатюк, ј. ¬ахн€нин, на ѕ≥вн≥чн≥й Ѕуковин≥ Ч ≤. ¬оробкевич та ≥н.

 

ќбразотворче мистецтво. —еред образотворчих вид≥в мистецтва важливе м≥сце займала арх≥тектура. ’оча м≥ста 1 в друг≥й половин≥ XIX ст. продовжували забудовуватись хаотично й р≥зностильово, але в них з'€вл€лис€ й споруди значноњ арх≥тектурноњ ц≥нност≥, ”  иЇв≥ в 70-х роках ви≠росли готель Ђ онтинентальї, будинок театру —оловцова, а в 1897Ч 1901 pp.Ч за проектом арх≥тектора ¬. Ўретера оперний театр. ” 1862Ч 1882 pp. за участю ќ. Ѕеретт≥ постав ¬олодимирський собор у  иЇв≥. …ому ж належать проекти р€ду буд≥вель по ¬олодимирськ≥й вулиц≥. ” ’ар≠ков≥ активно працював арх≥тектор ќ. Ѕекетов. „имало ун≥кальних споруд з'€вл€Їтьс€ в ќдес≥: у 1884Ч1887 pp.Ч м≥ський театр за проектом арх≥тектор≥в ‘. ‘ельнера ≥ √. √ельмера, в 1894 Ч 1899 р.Ч нова б≥ржа (тепер ќдеська ф≥лармон≥€, арх≥тектор ќ. Ѕернардацц≥). ¬≥дбудовуЇтьс€ —евастополь. ” Ћьвов≥ зводитьс€ р€д споруд за проектами арх≥тектора ё. «ахаревича, у тому числ≥ будинок Ћьв≥в≠ського пол≥техн≥чного ≥нституту (1872Ч 1877). ѕл≥дно пра≠цювали також ё. √охбергер, 3. √орголевський та ≥нш≥ льв≥вськ≥ арх≥тектори.

Ќов≥ риси з'€вились у скульптурному мистецтв≥. Ўиро≠ков≥домим було ≥м'€ Ћ. ѕозена, €кий у малих формах ху≠дожньо зображував р≥зн≥ типи людей та њхн≥ зан€тт€. ÷е, зокрема, композиц≥њ ЂЎинкарї, Ђ обзарї, Ђѕереселенц≥ї, Ђ«апорожець у розв≥дц≥ї тощо. …ому ж належить ≥ р€д погрудь сучасник≥в. —тав в≥домим майстерно виконаними бюстами —алтикова-ўедр≥на, √огол€ ≥ Ўевченка скульп≠тор ѕ. «аб≥ла. Ќабагато ширший д≥апазон мала творч≥сть ¬. ≈дуардса з ќдеси: в≥н розробл€в теми €к соц≥ально-по≠бутового, так њ портретного характеру.

–озвивалас€ й монументальна скульптура, але пов'€зана вона була переважно з памТ€тниками цар€м ≥ вищим сановникам. ¬исоким мистецьким р≥внем вир≥зн€вс€ па≠м'€тник Ѕогдану ’мельницькому в  иЇв≥ (1888) ћихайла ћикешина. —кульптурне мистецтво зах≥дноукрањнських зе≠мель перебувало п≥д значним впливом в≥денськоњ, мюнхен≠ськоњ та римськоњ художн≥х шк≥л. ѕом≥тний вплив на його розвиток справив крак≥вський скульптор ѕ. ‘≥л≥пп≥ п≥сл€ перењзду до Ћьвова у I860 р. ¬исокою майстерн≥стю та пси≠холог≥чним розкритт€м образу вид≥л€лис€  . ќстровський, “. Ѕаронич, ќ. —еверин та ≥нш≥, а в галуз≥ монументально-декоративного мистецтва Ч “. –≥гер.

¬ажливим видом образотворчого мистецтва залишавс€ живопис. ѕобутовий жанр продовжували посл≥довники Ўев≠ченка ћ. ∆емчужников, ≤ван —околов та  ост€нтин “рутовський. ¬ 70 Ч 90-х роках в≥н став соц≥ально насичен≥шим њ рЇльЇфн≥шнм. —ел€нською тематикою в цей час захоплювавс€ ћ.  узнецов. «начних усп≥х≥в у розробц≥ побутового жанру й краси украњнськоњ природи дос€г  .  останд≥. …ого полотна Ђ” хворого товаришаї, Ђ√усиї, Ђ–анн€ веснаї, Ђ¬ людиї та ≥нш≥ стали окрасою нац≥ональноњ куль≠тури. ’удожньою довершен≥стю позначен≥ картини сп≥вц€ природи й народного побуту ”крањни ћ. ѕимоненка. —еред його роб≥т найб≥льший усп≥х мали Ђ—в€точне ворож≥нн€ї, Ђ¬ес≥лл€ в  ињвськ≥й губерн≥њї, Ђѕроводи рекрутаї тощо. ѕриблизно з 70-х рок≥в починаЇ розробл€тис€ м≥ська тема. ѕобутов≥ сюжети, а також героњка, волелюбн≥сть, нескоре≠н≥сть ≥ природний гумор притаманн≥ полотнам ≤лл≥ –Їп≥на Ђ” волосному правл≥нн≥ї, Ђ¬ечорниц≥ї, Ђ«апорожц≥ пишуть листа турецькому султанов≥ї та ≥н.

–озвивавс€ пейзажний живопис. Ќим активно займалис€ ¬. ќрловський, ™. —в≥тославський, √. Ћадиженський та ≥н. јле вершиною пейзажного живопису стала творч≥сть —ер≠г≥€ ¬асильк≥вського. …ого близько 3,5 тис. полотен Ч це своЇр≥дний г≥мн украњнськ≥й природ≥. —еред них почесне м≥сце займають Ђ–анокї, Ђќтара в степуї, Ђ—теп на ”к≠рањн≥ї, ЂЌа ’арк≥вщин≥ї.

ћенш поширений був портретний живопис, хоч њ в цьо≠му жанр≥ працювали митц≥, €к≥ вправно волод≥ли худож≠ньою техн≥кою, вм≥ли глибоко проникнути у психолог≥ю об≠разу. ÷е Ч ѕимоненко,  онстанд≥, ¬асильк≥вський та ≥нш≥ художники. Ѕатальний живопис започатковуЇ ћикола —амокиш своњм першим полотном Ђѕоверненн€ рос≥йськоњ ка≠валер≥њ п≥сл€ атаки п≥д јустерл≥цомї.

як ≥ ≥нш≥ види мистецтва, живопис зах≥дноукрањнських земель зазнавав впливу художн≥х шк≥л јвстр≥њ, Ќ≥меччини й ѕольщ≥, хоч у ц≥лому в≥н продовжував залишатис€ на≠родним. Ћ≥ричн≥стю й глибиною зображенн€ вир≥зн€лис€ картини  . ”сти€новича ЂЅойк≥вська параї, Ђ√уцулка б≥л€ джерелаї, йому належить також вдало виконане полотно ЂЎевченко на засланн≥ї. ѕереважно портретним живопи≠сом займавс€ “.  опистинський, пейзажами Ч “. –оманчук. ѕочалась творча д≥€льн≥сть ≤вана “руша.

–озвивалос€ граф≥чне мистецтво. —танковою граф≥кою захоплювалис€ вс≥ художники ”крањни, в тому числ≥ Ўев≠ченко, —околов, ∆емчужников, “рутовський. ¬исокого р≥в≠н€ дос€гла портретна граф≥ка в роботах ћ. ћурашка, ѕ. ћартиновича, ќ. —ласт≥она. ¬ ќдес≥ започатковуЇтьс€ жанр карикатури. …ого основоположник ј.  расовський у 1874 р. орган≥зував виданн€ сер≥њ карикатур Ђќдеська вудочкаї.

Ќародна творч≥сть, побут ≥ звичањ. –озвивалась також народна творч≥сть Ч усна поез≥€, музичний фольклор, при≠кладне мистецтво. Ќародна пам'€ть зберегла найкращ≥ здо≠бутки попередн≥х покол≥нь ≥ одночасно збагатилас€ нови≠ми. ƒосить поширеними стають наймитськ≥ зароб≥тчанськ≥ п≥сн≥, створен≥ людьми в коротких перепочинках м≥ж робо≠тою. “ому вони й в≥дображали т€жке житт€ простих лю≠дей, роботу в наймах чи на зароб≥тках. ¬одночас розви≠вавс€ казковий жанр, збагачувавс€ героњчний епос думами про Ѕогдана ’мельницького, ≤вана Ѕогуна, ћаксима  ри≠воноса та ≥нших народних ватажк≥в. ¬ ≥стеричних п≥сн€х знайшла в≥дображенн€ боротьба проти загарбник≥в ≥ гно≠бител≥в. «ароджуЇтьс€ фольклор, в €кому в≥дображуютьс€ насамперед т€жк≥ умови прац≥ на фабриках, заводах ≥ в с≥льському господарств≥. ”сна народна творч≥сть доповню≠валась приказками, присл≥в'€ми ≥ анекдотами, суть €ких визначалась присл≥в'€м Ч ЂЌарод скаже, €к зав'€жеї.

Ќародна музична творч≥сть про€вл€лас€ здеб≥льшого в думах, виконуваних у супровод≥ бандури, кобзи чи л≥ри. ¬ершин у цьому дос€г кобзар ќстап ¬ереса й, ми≠тець ≥з колосальною пам'€ттю, чудовим голосом ≥ високою виконавською майстерн≥стю. –озкв≥таЇ також талант коб≠зар≥в ѕавла Ѕратиц≥ й ћихайла  равченка. ѕоширеними серед народу були козачок, гопак, дудочка та ≥нш≥ танц≥. √рали, кр≥м згаданих музичних ≥нструмент≥в, також на цимбалах, соп≥лках, скрипках, басол€х. ∆одне св€то не обходилос€ без троњстоњ музики Ч скрипки, цимбал, бу≠бона.

ƒекоративно-прикладне мистецтво розвивалось у вигл€≠д≥ кустарних промисл≥в. ƒосить поширеним було художнЇ ткацтво, в €кому наприк≥нц≥ XIX ст. почали активно вико≠ристовуватис€ фабричн≥ нитки й барвники. ¬ кожному сел≥ майстрин≥ вм≥ли ткати килими, шити й вишивати. ¬исокого р≥вн€ дос€гла художн€ керам≥ка. ќриг≥нальний посуд ви≠робл€ли жител≥ 500 населених пункт≥в ”крањни. —еред них вид≥л€лис€ ќп≥шн€ на ѕолтавщин≥, Ѕубн≥вка на ѕод≥лл≥, —окаль на Ћьв≥вщин≥ тощо. Ќа ѕолтавщин≥, „ерн≥г≥вщин≥, Ѕуковин≥ та √аличин≥ багато майстр≥в займалос€ р≥зьблен≠н€м по дереву. ¬ироби гуцульських та ≥нших ум≥льц≥в здо≠бували широке визнанн€ на виставках у ¬≥дн≥, ѕраз≥, ѕа≠риж≥. ≤снували також кольорова обробка метал≥в, виготов≠ленн€ писанок, малюванн€ та ≥нш≥ промисли, €к≥ збер≥гали народн≥ традиц≥њ й одночасно примножували культурн≥ надбанн€ попередн≥х покол≥нь.

ѕ≥д впливом нових умов зм≥нивс€ побут украњнц≥в. “ра≠диц≥йн≥ землеробськ≥ знар€дд€ зам≥н€лис€ новими, б≥льш

досконалими. «аводськ≥ металев≥ плуги в друг≥й половин≥ XIX ст. дедал≥ б≥льше вит≥сн€ли двокол≥сний плуг, хоч за —воЇю конструкц≥Їю багато в чому були схож≥ на нього. ” б≥дн€цьких господарствах продовжували застосовувати ѕрим≥тивн≥ дерев'€н≥ плуги, сохи ≥ рала, катки, ц≥пи, лопати-в≥€лки тощо.  оса вит≥сн€Ї в багатьох випадках серп ≤ починаЇ широко використовуватись на збиранн≥ колосових культур. ѕор€д ≥з вод€ними млинами й в≥тр€ками дедал≥ б≥льше з'€вл€лос€ механ≥чних.

ѕевн≥ зм≥ни в≥дбулись й у народному житл≥. ¬ залеж≠ност≥ в≥д матер≥ального становища господар≥в с≥льськ≥ хати д≥лилис€ в основному на двокамерн≥ (хата Ч с≥ни) й три≠камерн≥ (хата Ч с≥ни Ч комора). јле з часом б≥льше ста≠вало останн≥х. Ќа рубеж≥ двох стол≥ть у с≥н€х почали в≥д≠городжуватис€ м≥сц€ дл€ кухн≥. ћенших зм≥н зазнало вну≠тр≥шнЇ плануванн€ хати. ‘актично воно залишалос€ таким самим, €к ≥ за середньов≥чч€. ” промислових селищах дл€ колективного проживанн€ роб≥тник≥в почали зводитись ка≠зарми з м≥сцевого матер≥алу. Ќа ƒонбас≥ й  атеринославщин≥ вони будувалис€ переважно з каменю, в ≥нших рег≥онах Ч з дерева чи саману. ѕрим≥щенн€ об≥гр≥валис€ печа≠ми, в них ставились дво- чи три€русн≥ нари, дл€ с≥мейних пар в≥дгороджувалис€ кутки, пов≥тр€ було затхлим, спов≠неним випар≥в людських т≥л, од€гу й взутт€. ∆одних норм сан≥тар≥њ не ≥снувало. ƒе€к≥ п≥дприЇмц≥ вид≥л€ли дл€ с≥мей≠них роб≥тник≥в окрем≥ к≥мнати з в≥кном ≥ грубкою в довгих казармах. ќкрем≥ роб≥тники будували земл€нки або мазан≠ки, поблизу них Ч сарањ й погреби, заводили крих≥тн≥ го≠роди чи сади, €к≥ допомагали њм вижити в складних умовах.

” народному од€з≥ видимих зм≥н не сталось. јле в його виготовленн≥ дедал≥ б≥льше використовувалис€ фабричн≥ тканини, нитки, іудзики тощо. Ќаприк≥нц≥ стол≥тт€ сел€ни ѕочали закупати у велик≥й к≥лькост≥ м≥ськ≥ сорочки, косо≠воротки, пальта, полушубки, картузи, чоботи, черевики. ∆≥нки вбиралис€, кр≥м традиц≥йного народного од€гу, в са≠рафани, м≥ськ≥ сп≥дниц≥, блузки, пальта тощо.

«начн≥ зм≥ни в≥дбувалис€ в с≥мейному побут≥. ѕатр≥ар≠хальна велика с≥м'€ збереглас€ т≥льки на ѕол≥сс≥ та в г≥р≠ських селах «акарпатт€, а в ≥нших рег≥онах вона вже по≠ступилас€ м≥сцем малим с≥м'€м. √оловою родини був бать≠ко, а в окремих випадках Ч дорослий старший син. ѕр€ми≠ми спадкоЇмц€ми батьк≥вських надбань виступали д≥ти, насамперед сини. Ѕатьки залишалис€ жити, €к правило, при молодшому синов≥, €кому в≥дпов≥дно вид≥л€лас€ б≥ль≠ша частина майна. —≥м'€ виступала основною виховною ≥нстанц≥Їю, де д≥т€м змалку прищеплювалис€ чесн≥сть, по≠р€дн≥сть, працелюбн≥сть ≥ повага до старших. ” с≥м'њ д≥ти невимушено й непом≥тно переймали в≥ков≥ традиц≥њ народу в побут≥, звича€х, обр€дах.

Ўлюбний в≥к починавс€ дл€ д≥вчат ≥з 16, хлопц≥в Ч ≥з 18 рок≥в. «года д≥тей на шлюб не була обов'€зковою, њњ давали батьки. Ўлюб супроводжувавс€ вес≥лл€м ≥з суво≠рим дотриманн€м традиц≥йних звичањв та обр€д≥в, що було характерним ≥ дл€ ≥нших с≥мейних под≥й. Ўироко в≥дзна≠чалис€ також рел≥г≥йн≥ св€та, в основ≥ €ких лежали пра≠давн≥ св≥тогл€дн≥ засади предк≥в.


Ћановик





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 623 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

≈сли президенты не могут делать этого со своими женами, они делают это со своими странами © »осиф Ѕродский
==> читать все изречени€...

2263 - | 2165 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.063 с.