Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


XIX. ¬≥дрожденнЇ в √аличин≥ї. ƒрагоманов




”тиски в –ос≥њ примусили декого з осв≥чених ”крањнц≥в знайти притулок дл€ своЇњ прац≥ поза межами –ос≥йськоњ держави, а найб≥льше в √аличин≥.

ѕ≥сл€ под≥лу ѕольщ≥, √аличина досталась јвстр≥њ. √аличина населена в сх≥дн≥й частин≥ ”крањнц€ми, а в зах≥дн≥й живуть ѕол€ки.  рай той був довгий час п≥д польським пануваннЇм, через те ≥ в сх≥дн≥й частин≥ пани - ѕол€ки, а ”крањнц€ми або –уси≠нами, €к вони там себе звуть здавна, зостались т≥льки сел€ни та частина м≥щан. ”н≥€ церковна, заведена колись у ѕольщ≥, зосталась серед √алицьких –усин≥в ≥ дос≥. (¬ т≥й частин≥ ѕольщ≥, що од≥йшла до –ос≥њ, ун≥€ була скасована заходами правительст≠ва). ƒуховенство в √аличин≥ п≥дл€гаЇ вищ≥й власти римського папи, а служба церковна в≥дбуваЇтьс€ по слав'€нському.

–усини живуть здавна ще в ”горщин≥, що належить до јвстр≥йськоњ держави, та в Ѕуковин≥, що од≥йшла до јвстр≥њ од “уреччини, разом з часткою ћолдав≥њ. Ќа Ѕуковин≥ люде зоставались й зостаютьс€ православними.

—еред австр≥йських –усин≥в осв≥ченими людьми були здеб≥льшого св€щенники. ¬ √аличин≥ вони п≥д≠л€гали сильному впливу Ћ€х≥в, в ”горщин≥ - ”горц≥в, а в Ѕуковин≥ - ¬олох≥в або –умун≥в. јвстр≥йське (Ќ≥мецьке) правительство спочатку дбало про осв≥ту –усин≥в, насамперед духовенства, заснувало дл€ його школи, в≥дкрило ун≥верситет у Ћьвов≥, настановило там к≥лькох професор≥в-–усин≥в. ѕольськ≥ пани по≠чали л€кати, що –усини мають прихильн≥сть до –ос≥њ, що ун≥€ти хот€ть перейти до православ≥€ ≥ т.и. Ќе було ще тод≥ в √аличин≥ такоњ численноњ й сильноњ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, щоб ум≥ла вз€тись за щиру й жваву культурну працю. ƒуховенство здеб≥льшого вживало польську мову, а були й так≥ попи, що гаразд не вм≥ли слав'€нського письма. „ерез те не було кому гаразд вступатис€ тод≥ за ≥нтереси –усин≥в.

–усини вживали тод≥ й довго ще пот≥м у письм≥ не живоњ народньоњ мови, а особливоњ, книжньоњ чи то канцел€рськоњ, з прим≥ткою сл≥в церковних, польських та латинських. —е вже само мус≥ло спин€ти осв≥ту й культурний рух у √аличин≥, не згадуючи вже про те, що значна частина нав≥ть духовенства говорила й писала мовою польською. як же по иньших слав'€нських земл€х почалос€ в≥дрожденнЇ й стали писати живими народними мовами, та €к по€вились ≥ на ¬крањн≥ (в –ос≥њ) перш≥ книжки народньою мовою, то ≥ в √аличин≥ почали писати живою украњнською мовою. ћолод≥ богослови: ћарк≥€н Ўашкевич, як≥в √оловацьк и й та ≤ван ¬аг≥левич почали р≥шучо вживати народньоњ мови в своњх писанн€х, також зб≥рали п≥сн≥, вчились украњнськоњ ≥стор≥њ й змовились працювати дл€ в≥дрожденн€ свого народу. —клали вони л≥тературний зб≥рник чи альманах "«орю", та цензура його не пустила. ƒругий зб≥рник, "–усалку ƒн≥строву", вони мус≥ли друкувати в ”горщин≥; але т≥ прим≥рники, що прийшли у Ћьв≥в, були конф≥скован≥. “ак≥ були перш≥ кроки в≥дрожденн€ –усин≥в-”крањнц≥в в јвстр≥њ.

–оку 1848 сталась революц≥€ в державах зах≥дноњ ™вропи - ‘ранц≥њ, √ерман≥њ, јвстр≥њ. √алицьк≥ ѕол€ки теж брали участь у революц≥њ, але на свою користь, усе дбаючи про в≥дбудуваннЇ староњ ѕольщ≥. –усини не були прихильн≥ до польського руху й через те правительство тод≥ т€гло руку за –усин≥в. ¬они скликали "головну раду", почали видавати часопис "«ор€ √алицька", домагались в≥дд≥ленн€ сх≥дноњ (украњнськоњ) √аличини од зах≥дноњ (польськоњ), за€вл€ли, що вони окремий народ ≥ од ѕол€к≥в, ≥ од ¬еликорус≥в. “а –усинам не помогла њх в≥рн≥сть ур€дов≥: €к т≥льки революц≥€ затихла, ур€д занедбав њх, ≥ польськ≥ пани знов запанували в √аличин≥.  онституц≥њ, заведеноњ 1848 p., скоро не стало, й знов настав старий лад. ѕот≥м, у шестидес€т≥ роки XIX ст., п≥сл€ нещасливих дл€ јвстр≥њ в≥йн, ц≥сар (царь) мус≥в таки дати конституц≥ю, але таку, що б≥льш≥сть посл≥в до ради державноњ й до м≥сцевих сейм≥в виб≥рали пани та багат≥ люде. ¬ √аличин≥, нав≥ть сх≥дн≥й, пан€ - то все ѕол€ки, –усини ж то все хлопи, через те за час≥в конституц≥њ ѕол€ки ще краще прибрали до рук √аличину, вживали ус€ких способ≥в, щоб спольщити –усин≥в, повернувши тим часом на себе, на свою користь, працю –усин≥в ≥ все економичне життЇ краю.

ѕольська шл€хта здавна позаб≥рала соб≥ в √али≠чин≥ земл≥, л≥си й пасовища, держить й дос≥ в своњх руках справи ур€дов≥, судов≥, просв≥тн≥, вживаючи вс€ких утиск≥в ≥ намагаючись спольщити ввесь край. —еред убогих, обдертих –усин≥в не було численноњ ≥нтел≥генц≥њ, окр≥м духовенства, €ке хоч ≥ дбало про –усин≥в, та й само занадто п≥дл€гало впливу правительства й могучоњ шл€хти. Ќемало було (й тепер ще Ї) людей у √аличин≥, що не бачивши иньшого способу визволитись од гн≥ту польських пан≥в, звертали своњ оч≥ до –ос≥њ, до ћоскви, зв≥дси спод≥вались соб≥ запомоги. —≥ люде, що њх стали звати "москвофилами", вважали себе часткою одного "русского" народу й намагались писати мовою, под≥бною до московськоњ. ћосквофили кажуть, що не треба виробл€ти своЇњ украњнськоњ л≥тератури, не треба писати так, €к говор€ть наш≥ люде, а треба привчатись до мови московськоњ. ћосквофили й справд≥ д≥ставали соб≥ инод≥ запомогу грошима з ћосковщини, од великих пан≥в, отже хибн≥ й марн≥ були вс≥ над≥њ москвофил≥в на те, що рос≥йське правительство поможе √аличанам визволитись од польських пан≥в.

»ньш≥ ж √аличани (≥ таких пот≥м ставало все б≥льше) бачили, що народов≥ не треба над≥€тись на запомогу ћоскви, а треба самим дбати про своЇ визволеннЇ, дбати про осв≥ту й поступ свого народу, организувати народ дл€ боротьби за визволеннЇ -своњми власними силами. —≥ люде писали живою народньою мовою, старались розбудити нац≥ональну св≥дом≥сть галицьких –усин≥в, €к частини народу ”крањнського. ѕотроху виробл€лась у √аличин≥ сво€ ≥нтел≥генц≥€ окр≥м духовенства, й рух зростав, хоч ≥ще довго рух той був мл€вий. Ќа пом≥ч прийшли ”крањнц≥ з –ос≥њ. ¬елике враж≥ннЇ робили твори ”крањнц≥в, що доходили з –ос≥њ, особливо твори Ўевченка. як же почались утиски в –ос≥њ, то де€к≥ письменники украњнськ≥ почали м≥стити своњ писанн€ в галицьких часописах:  ул≥ш,  ониський, —тарицький та иньш≥. ѕо€вилис€ в јвстр≥њ й своњ дотепн≥ письменники м≥ж –усинами: ќсип ‘едькович, —ид≥р ¬оробкевич (обидва з Ѕуковини) та иньш≥.

¬ галицьких часописах дедал≥ брали все б≥льшу участь ”крањнц≥ з –ос≥њ, особливо в часопис≥ "ѕрав≠да", що виходила у Ћьвов≥ з р. 1867, пот≥м у "«ор≥", €ку недовгий час пускали до –ос≥њ, й вона тут була поширилась, а тод≥ рос≥йський ур€д перестав њњ пускати.

ѕ≥д час великих утиск≥в у –ос≥њ, ”крањнц≥ заснували "“овариство ≥мен≥ “.Ўевченка" у Ћьвов≥ (р. 1873), з≥брали грошей ≥ завели свою друкарню. “овариство мало дбати про ширеннЇ м≥ж ”крањнц€ми (також ≥ галицькими) св≥домости, осв≥ти, про розв≥й л≥тератури й науки. ѕ≥зн≥ше, особливо за останн≥ 20 л≥т, “овариство се зросло, зм≥цн≥ло, перетворилось на наукове, розвинуло широку наукову д≥€льн≥сть, видало сотн≥ наукових книг, особливо про украњнську старовину та мову. “ак “овариство стало справд≥ украњнською јкадем≥Їю Ќаук, хоч ≥ не маЇ того титула, з'Їднало видатн≥ш≥ учен≥ сили ”крањни –ос≥йськоњ та јвстр≥йськоњ.

“рохи ран≥ш (р. 1868) засноване було товариство "ѕросв≥та" у Ћьвов≥, €ке теж зростало й розвивалось, в≥дкривало по вс≥й √аличин≥ читальн≥, видавало багато книжок. “епер воно маЇ дес€тки ф≥л≥й (в≥дд≥л≥в товариства) по городах та м≥стечках, сотн≥ читалень.

Ѕорючись за права свого народу, галицьк≥ –усини завели ще р€д организац≥й, товариств, часопис≥в, ≥ ведуть тую боротьбу досить жваво. Ѕоротись дово≠дитьс€ й дос≥, €к за староњ ѕольщ≥, проти польських пан≥в, проти здирства, утиск≥в ≥ фанатизму ѕол€к≥в-католик≥в, проти страшного гн≥ту економичного багатих людей.

як зб≥льшились утиски проти ”крањнц≥в у –ос≥њ в семидес€т≥ роки XIX ст., то серед украњнськоњ громади в  ињв≥ виникла думка видавати украњнськ≥ виданн€ за гр€ницею. “од≥ не дозвол€лось видати в –ос≥њ нав≥ть не повного " обзар€" “.Ўевченка, й в≥н був виданий за гр€ницею й росповсюджений у –ос≥њ. ÷ензура бачила, що ”крањнц≥ не можуть уже зректис€ й забути Ўевченка, не вважаючи н≥ на €к≥ утиски, й мус≥ла дозволити друкувати " обзар€", хоч далеко не повного.

 ињвський професор ћихайло ƒрагоманов, що до того часу роспочав був велику наукову й письмен≠ницьку д≥€льн≥сть, поклав вињхати за гр€ницю, щоб там вести тую д≥€льн≥сть дал≥, коли в –ос≥њ стало не можна. «а гр€ницею ƒрагоманов видавав книжки своњ та иньших письменник≥в, видавав часопись "√ромада", писав ус€кими мовами про украњнську справу, про њњ т€жке становище. ƒ≥€льн≥сть ƒрагоманова, €к ученого й €к борц€ за долю ”крањни, була надзвичайно велика й жвава. ¬еликий був його вплив на земл€к≥в €к у –ос≥њ, так ≥ в јвстр≥њ.

ƒрагоманов, м≥ж иньшим, навчав, що треба йти до такого ладу громадського й державного, щоб кожна крањна мала б≥льшу в≥льн≥сть й б≥льш≥ права; щоб окрем≥ крањни держави мали автоном≥ю (щоб мали право сами вести своњ м≥сцев≥ справи). “од≥ краще будуть задоволен≥ потреби народу, а через те й держава буде сильною. ƒал≥, казав в≥н, треба йти до того, щоб ус€ка невол€, ус€ке пануваннЇ одних людей над другими були знищен≥. —е був дальший розв≥й думок Ўевченка й кињвського Ѕратства. ≤ще ви€сн€в ƒрагоманов, €ка то шкода д≥Їтьс€ дл€ народу, коли його покине ≥нтел≥генц≥€ й п≥де служити иньшим народност€м, багатшим, сильн≥шим. Ѕагато працював ƒрагоманов, щоб ви€вити централ≥стичн≥ зам≥ри нав≥ть поступових д≥€ч≥в ≥ парт≥й рос≥йських та польських, що не вважаючи на св≥й демократизм, прихильн≥сть до народу, все ж не вм≥ли або не хот≥ли признати прав ”крањнц≥в на своЇ в≥дрожденнЇ, або приходили працювати на ”крањну, а не зважали на ”крањнську вдачу, мову, бажанн€, ≥стор≥ю, й через те не виходило добра з такоњ прац≥.

—еред земл€к≥в ƒрагоманов ширив думку, що украњнську справу треба обперти на м≥цних п≥двалинах Ївропейськоњ науки, зр≥ктис€ застар≥лих погл€д≥в та забобон≥в.

ƒумки ƒрагоманова виложен≥ в багатьох його писанн€х, напр. "„удацьк≥ думки", "Ћисти на Ќаддн≥пр€нську ”крањну", "–ай ≥ поступ" та иньш≥. ¬≥дносини до украњнськоњ справи поступових –ос≥€н та ѕол€к≥в роз≥бран≥ в книз≥ "»сторическа€ ѕольша и ¬еликорусска€ демократ≥€". ќстанн≥ роки житт€ ƒрагоманов був професором у вищ≥й школ≥ в Ѕолгар≥њ; там ≥ помер в≥н р. 1895.

XX. Ќов≥ часи.

√аличина служила захистом ≥ пристановищем дл€ украњнськоњ думки, науки й письменства - за тих час≥в, коли в –ос≥њ те все заборон€лос€. Ѕ≥льш≥сть д≥€ч≥в украњнських к≥нц€ минулого стол≥тт€ навчалос€ й працювало п≥д впливом √аличини. ћаючи в √аличин≥ своњ школи, гимназ≥њ, своЇ письменство, украњнц≥ стали €сн≥ше й виразн≥ше розум≥ти питаннЇ про свою справу нац≥ональну. «агартован≥ в боротьб≥ за народне право, ”крањнц≥ в √аличин≥ були живим прикладом ≥ зразком дл€ ”крањнц≥в по сей б≥к гр€ниц≥.

¬ –ос≥њ п≥сл€ визволенн€ кр≥пак≥в та п≥сл€ иньших великих реформ, а ще б≥льших над≥й - запанував занепад ≥ вз€ли гору т≥ сили, що не хот≥ли н≥€ких реформ, а дбали про те, щоб по змоз≥ утвердити старий лад.

—ел€ни-хл≥бороби платили подушне, поземельне й викупне за своњ над≥ли. «емл≥ було мало, прожити трудно. ’одили що року тис€чами на зароб≥тки, "на низ", - у ’ерсонщину, “авр≥ю, на  убань. Ѕагато й пересел€лось у чуж≥ сторони. —першу залюднили, заселили стени до „орного мор€ й до  авказу, €к про се вже ран≥ш росказано. “ак степи над „орним морем знов почав орати украњнський хл≥бороб, €к було се ще за 1000 л≥т назад, ще на початку ≥сторичного житт€ нашого народу, ще перед тим, €к дик≥ орди насунули з јз≥њ й од≥пхнули нашу людн≥сть од степу.

«а нових час≥в наш≥ переселенц≥ здеб≥льшого йшли за ¬олгу, в губерн≥њ: ќренбургську, ”фимську, “омську, јкмолинську в Ѕарнаульський округ ≥ по всьому —иб≥ру. «алюднили на ƒалекому —ход≥ ”сур≥йський край (над р≥чкою ”сур≥). –озсел€ючись усюди, наш≥ люде намагаютьс€ зайн€ти степову чорну землю, до €коњ звикли в себе на ”крањн≥; а в л≥сових сторонах осел€ютьс€ б≥льше ¬еликоруси.

Ѕагато лиха доводилось зазнавати переселенц€м, а найг≥рше тим, що поњхали без великих грошей. Ѕагато њх ≥ погинуло, иньш≥ й назад вертались н≥ з чим.

« √аличини пересел€лись здеб≥льшого до јмерики. ”же сотн≥ тис€ч живе наших людей у ѕ≥вн≥чний јмериц≥. “ам вони працюють роб≥тниками - багато њх на копальн€х вугл€них у ѕенснльван≥њ; иньш≥ ж ос≥ли в  анад≥, живуть хл≥боробами. ћають там в јмериц≥ своњ товариства, читальн≥, часописи й украњнсько-англ≥йськ≥ школи.

”с≥х ”крањнц≥в на св≥т≥ тепер нал≥чують до 35 м≥л≥он≥в. « њх на сам≥й ”крањн≥ в –ос≥њ живе м≥л≥он≥в 25; у √аличин≥, на Ѕуковин≥ й в ”горщин≥ м≥л≥он≥в 5. »ньш≥ ж розселен≥ в сум≥ш з иньшими народами, близько й далеко, в ™вроп≥, јз≥њ й јмериц≥.

¬ –ос≥њ украњнц≥ засел€ють б≥льш≥стю своЇю отс≥ губерн≥њ:  ињвщину, ѕолтавщину, „ерн≥говщину (без п≥вн≥чних пов≥т≥в), ¬олинь, ѕод≥ле, ’арьк≥вщину,  атеринославщину, ’ерсонщину,  убань; частки сих губерн≥й: “авр≥њ, Ѕесараб≥њ, Ћюблинськоњ, —≥длецькоњ, √родненськоњ, ћинськоњ,  урськоњ, ¬орон≥жськоњ, ƒон≠ськоњ, —тавропольськоњ.

«вичайно д≥л€ть усю ”крањну на с≥ велик≥ частки:

ѕрикарпатська (√аличина, Ѕуковина), ѕравобережна (на зах≥д од ƒн≥пра до ѕольщ≥), Ћ≥вобережна (на сх≥д од ƒн≥пра: „ерн≥говщина й ѕолтавщина), —лоб≥дська (’арьк≥вщина й дал≥ на сх≥д) та —тепова до „орного мор€.

ѕ≥сл€ тих утиск≥в, що впали на украњнське слово року 1863-го, украњнське в≥дрожденнЇ наче спинилось було. ћало тод≥ було осв≥чених працьовник≥в-украњнц≥в, та й тим нев≥льно було працювати. ѕом≥ж людьми вченими, "панами", вже не часто можна було й почути украњнське слово. ¬оно вже стало "мужичою" мовою. ќсв≥чен≥ люде з ”крањнц≥в працювали в р€дах рос≥йськоњ ≥нтел≥генц≥њ, або в рос≥йських та польських пол≥тичних парт≥€х. «-пом≥ж отаких людей ви€вились пот≥м ≥ завз€т≥ вороги всього украњнського - письменства, мови, школи, театру.

’то ж не цуравс€ народу свого, не кидав його при лих≥й годин≥, в≥рив у його св≥тлу будущину, той не кидав прац≥ дл€ народу ≥ в найг≥рш≥ часи. “а мало тод≥ було таких щирих працьовник≥в.

¬ семидес€т≥ роки минулого стол≥тт€ гурток учених ≥ письменник≥в роспочав був наново працю наукову й л≥тературну в  ињв≥. Ќайб≥льше тод≥ вславились науков≥ прац≥ кињвських професор≥в ¬о≠лодимира јнтоновича й ћихайла ƒрагоманова. –азом з тим знов почалас€ прац€ просв≥тна, почали виходити книжечки дл€ народу. ”  ињв≥ було засновано в≥дд≥л географичного товариства; з≥брано було й видано багато дуже ц≥нних матер≥ал≥в етнографичних (народн€ словесн≥сть, звичањ й т.н.). “а скоро та вс€ прац€ спинилас€; в≥дд≥л географич≠ного товариства закрито; указом 1876 року заборо≠нено украњнську л≥тературу, окр≥м де€ких одд≥л≥в; заборонено й украњнськ≥ театральн≥ вистави. ¬же не можна було друкувати книжок наукових (н≥ дл€ людей учених, н≥ дл€ народу або школ€р≥в); не дозвол€лись переклади з иньших мов. «аборонено було привозити в –ос≥ю з-за гр€ниц≥ украњнськ≥ книжки та часописи. ”каз 1876 року мав силу аж до р. 1906-го.

’оч €к трудно було в той час працювати, а прац€ не зовс≥м спинилась. ”  ињв≥ заснований був поважний науковий м≥с€чний журнал " ≥евска€ —тарина", що виходив з р. 1882 аж до 1905-го. ” тому журнал≥ м≥стились науков≥ прац≥ про украњнську

старовину й про народне життЇ, - мовою рос≥йською. “≥льки в п≥зн≥ш≥ роки дозволено було м≥стити мовою украњнською пов≥сти й опов≥данн€.

ƒавно вже почавс€ украњнський те≠атр. “а не було окремих украњнських драматичних товариств, х≥ба любител≥ давали коли-неколи ук≠рањнськ≥ вистави, або рос≥йськ≥ драматичн≥ товариства ставили инод≥ украњнськ≥ п'Їси. ” семидес€т≥ роки минулого стол≥тт€ робилось багато заход≥в, щоб дозволено було заснувати украњнський театр. “а в згаданому вже указ≥ 1876 року заборонен≥ були зовс≥м украњнськ≥ театральн≥ вистави.

–оку 1881-го пощастило здобути дозв≥л завести украњнське драматичне товариство й давати ук≠рањнське драматичне товариство й давати украњнськ≥ театральн≥ вистави.  оло заснуванн€ ≥ впор€дкуванн€ т≥Їњ справи багато працював "батько украњнського театру" ћарко  ропивницький, великий артист ≥ письменник драматичний. —коро украњнський театр здобув соб≥ добру славу.

ƒедал≥ св≥дом≥сть зростала пом≥ж украњнською ≥нтел≥генц≥Їю, й се ви€вилось виразно на зрост≥ письменства, видавництв. Ќайб≥льше ви€вивс€ той зр≥ст св≥домосте п≥д час в≥дкритт€ пам€тника ≤ванов≥  отл€ревському в ѕолтав≥, року 1903-го.

ћан≥фест 17 окт€бр€ 1905-го року подавав велик≥ над≥њ на кращий, в≥льн≥ший лад. “акий лад, €к нам≥чено в тому ман≥фест≥, давн≥ше заведено в зах≥дних сторонах ≥ зветьс€ конституц≥Їю. ѕри конституц≥њ забезпечуЇтьс€ в≥льн≥сть кожн≥й людин≥, аби вона т≥льки не робила злочинства; в≥льно кожному приставати до €коњ хоче в≥ри, закладати без особливого дозволу товариства, сп≥лки, парт≥њ; в≥льно кожному друкувати книжки й часописи, дбати про кращий лад у держав≥. «акони видаютьс€ й подат≥ накладаютьс€ т≥льки за згодою вибраних з народу депутат≥в.

« того всього, що зазначено в ман≥фест≥ 17 окт€бр€, далеко не все ще ув≥йшло в життЇ. ѕроте впала заборона, що лежала на украњнському слов≥: стало можна заводити украњнськ≥ товариства просв≥тно-культурн≥, видавати вс€к≥ книжки й часо≠писи.

“од≥ слово украњнське залунало голосно перед усим св≥том ≥ кликало народ до в≥дрожденн€, до культурноњ прац≥, до кращоњ, славноњ будущини.


Ѕорисенко

 

—тановленн€ украњнознавства €к науки. Ќа початку XIX ст. посилювавс€ тиск з боку царизму на украњнську ментальн≥сть. «≥ св≥домост≥ украњнц≥в чиновники намагали≠с€ витравити пам'€ть про своЇ походженн€, нац≥ональну окрем≥шн≥сть, славу предк≥в й одночасно нав'€зати у€влен≠н€ про культурну меншоварт≥сн≥сть пор≥вн€но з рос≥йським народом. –≥зн≥ прошарки сусп≥льства реагували на так≥ д≥њ ур€ду неоднаково. ¬ своњй б≥льшост≥ нац≥ональна аристо≠крат≥€ п≥шла на сп≥впрацю з царизмом ≥ фактично втра≠тила нац≥ональну ментальн≥сть. ћенш≥сть висто€ла. «а њњ зовн≥шньою пок≥рн≥стю й в≥рноп≥дданством ховалис€ пат≠р≥отизм, горд≥сть за героњчну минувшину ≥ жаль за втраче≠ними правами. ≤ досить було найменшого поштовху, щоб прихован≥ почутт€ прорвалис€ назовн≥ й про€вились €к у помислах, так ≥ в д≥€х конкретних ос≥б.

«азнаючи меншого тиску, прост≥ люди хоч стих≥йно й трималис€ за традиц≥йну духовн≥сть, але через неосв≥че≠н≥сть не могли ≥н≥ц≥ювати й очолити процес нац≥онального в≥дродженн€. “аку функц≥ю вз€в на себе середн≥й стан ук≠рањнського сусп≥льства в особ≥ тих його ≥нтелектуал≥в, €к≥ збер≥гали нац≥ональну св≥дом≥сть, прагнули в≥дновити ≥сторичну справедлив≥сть й одночасно були в≥дсунут≥ в≥д влади та основних джерел збагаченн€.

”крањнськ≥й ≥нтел≥генц≥њ першоњ половини XIX ст. нале≠жить ≥сторична заслуга у в≥дновленн≥ нац≥ональноњ св≥до≠мост≥ народу. ¬≥дтод≥ питанн€ нац≥ональноњ ≥дењ стаЇ чи не найголовн≥шим у розвитку ментальност≥ украњнського наро≠ду нового й нов≥тнього часу. ѕод≥бне в≥дбувалось ≥ в ≥нших народ≥в. ” д≥€льност≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ першоњ по≠ловини XIX ст. можна вид≥лити три етапи: збиранн€ ≥сторичних документ≥в, фольклору, старожитностей; в≥дрод≠женн€ нац≥ональноњ мови, активне впровадженн€ њњ в л≥те≠ратуру, осв≥ту, театр; створенн€ пол≥тичних орган≥зац≥й, одним ≥з завдань €ких була пропаганда нац≥ональноњ незалежност≥.

«начний вплив на д≥€льн≥сть украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ у п≥днесенн≥ нац≥ональноњ св≥домост≥ народу справили ≥дењ н≥мецького ф≥лософа …огана √ердера про етн≥чну культуру сел€нства. јнал≥зуючи ментальн≥сть украњнського народу, його духовн≥ надбанн€, √ердер зробив вражаюче сучасни≠к≥в передбаченн€: Ђ”крањна стане новою √рец≥Їю: прийде день ≥ постануть перед ус≥ма це прекрасне небо, цей жит≠тЇрад≥сний народний дух, ц≥ природн≥ музичн≥ обдаруванн€, ц€ родюча земл€ї. ƒ≥йсно, велике краще бачитьс€ здалеку.

ѕробудженн€ нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнц≥в поча≠лос€ наприк≥нц≥ XVIII ст. ≥ набрало сили в перш≥й полови≠н≥ XIX ст. на Ћ≥вобережн≥й ≥ —лоб≥дськ≥й ”крањн≥, де ще не згасла пам'€ть про славн≥ часи √етьманщини, де жили й творили високоосв≥чен≥ ≥нтелектуальн≥ сили. Ќа перших етапах нац≥онально-духовного в≥дродженн€ аматорський п≥дх≥д до в≥дтворенн€ ≥стор≥њ та культури народу поЇдну≠вавс€ з науковим. јле поступово на перший план виходить науковий метод. якщо спочатку ≥стор≥€, фольклор, побут, звичањ, обр€ди розгл€далис€ в прац€х разом, то в перш≥й половин≥ XIX ст. започатковуютьс€ окрем≥ галуз≥ украњно≠знавства. ¬≥д загально≥сторичних досл≥джень в≥дгалужу≠ютьс€ етнограф≥чн≥, фольклористичн≥ та мовознавч≥ прац≥. « цього почалос€ поглиблене вивченн€ тих стор≥н житт€ народу, €к≥ разом ≥ становили народознавство.

Ќим займались ≥нтел≥генти з високою, часто Ївропей≠ською осв≥тою. —еред них наприк≥нц≥ XVIII ст. найпом≥т≠н≥ше м≥сце займав ќпанас Ўафонський. «ак≥нчив≠ши ун≥верситети в √алле, Ћейден≥ й —трасбурз≥, одержав≠ши диплом доктора права, ф≥лософ≥њ та медицини, в≥н повернувс€ на Ѕатьк≥вщину. Ќайпом≥тн≥ший сл≥д його д≥€ль≠н≥сть залишила в украњнознавств≥. Ўафонський зробив першу серйозну наукову спробу дати читачев≥ ч≥тке комплексне у €вленна про ≥стор≥ю та культуру украњнського на роду. ÷≥й мет≥ було присв€чено працю Ђ„ерниговского на≠местничества топографическое описание...ї (1786), п≥дго≠товлену на основ≥ матер≥ал≥в, з≥браних ƒ. ѕащенком. ” пер≠ш≥й частин≥ твору розгл€далос€ питанн€ про походженн€ Ђмалорос≥йського народуї, характеризувались його мовн≥ та ф≥зичн≥ особливост≥, побут, звичањ, обр€ди, в≥руванн€. јвтор не вид≥л€в украњнц≥в з-пом≥ж слов'€нства й вважав, що воно походило в≥д племен ск≥ф≥в. “ака точка зору Ўафонського в окремих сюжетах перегукуЇтьс€ з погл€дами окремих сучасних вчених на етногенез украњнського наро≠ду. ѕро походженн€ украњнського козацтва Ўафонський не мав Їдиноњ думки. ¬ одному випадку в≥н доводив, що запо≠рожц≥ походили в≥д черкес, €к≥ н≥бито переселилис€ на ѕо≠дн≥пров'€ з  авказу, в ≥ншому Ч пов'€зував њхню по€ву з м≥сцевим населенн€м, змушеним захищатись в≥д напад≥в татар.

Ќа реальних фактах, позитивному досв≥д≥ й реал≥зм≥ ба≠зуютьс€ описи Ўафонським сучасноњ йому культури ”кра≠њни. ¬чений вперше вв≥в стосовно Ћ≥вобережноњ ”крањни так≥ пон€тт€, €к Ђѕол≥сс€ї, Ђ—тепї, вид≥лив п≥вн≥чно-зах≥д≠ну, сх≥дну та сх≥дно-п≥вденну зони. ѕричому показав €вн≥ особливост≥ в матер≥альн≥й, духовн≥й культур≥ та мов≥ њх≠нього населенн€. —уттЇв≥ в≥дм≥нност≥ в описах од€гу, взут≠т€, побуту украњнц≥в ≥ рос≥€н не залишилис€ непом≥ченими сучасниками.

 олосальний етнограф≥чний матер≥ал був з≥браний в описах  ињвського ≥ ’арк≥вського нам≥сництв к≥нц€ XVIII ст. јле в той час вони не побачили св≥ту й були в≥до≠м≥ т≥льки небагатьом досл≥дникам.

ћайже одночасно з Ўафонським ориг≥нальну працю ЂЋетописное повествование о ћалой –оссии...ї п≥дготував (1785Ч1786) ќлександр –≥гельман. ” н≥й орга≠н≥чно поЇднувалис€ дан≥ €к л≥топис≥в, хрон≥к, мемуар≥в, так ≥ власн≥ спостереженн€ та документи. ¬чений розвивав вер≠с≥ю про переселенн€ на ѕодн≥пров'€ черкес ≥ про заснуван≠н€ ними м. „еркаси, зв≥дки н≥бито й п≥шла назва Ђчерка≠сиї щодо запор≥зьких козак≥в.

”крањнознавчий характер з поЇднанн€м аматорства й науковост≥ мала прац€ якова ћарковича Ђ«аписки о ћалороссии, ее жител€х и произведени€хї (1798). ≤с≠торик в≥дстоював ≥дею автохтонност≥ походженн€ сх≥дних слов'€н, характеризував епоху  ињвськоњ –ус≥ €к сп≥льний пер≥од в ≥стор≥њ ”крањни та –ос≥њ. –азом з тим його твер≠дженн€ про особливе географ≥чне положенн€ ”крањни на≠водили читача на думку й про њњ суттЇв≥ в≥дм≥нност≥ в≥д сус≥дн≥х держав, ћаркович детально описав особливост≥ жител≥в степовоњ зони ”крањни у веденн≥ с≥льського госпо≠дарства, тваринництв≥, бджол€рств≥, сад≥вництв≥. ќдночас≠но в≥н показував специф≥ку матер≥альноњ культури, антро≠полог≥њ та характеру украњнц≥в. « под≥бних праць читач≥ д≥зналис€ про те, що украњнський народ мав власну куль≠туру, €ка багато в чому в≥др≥зн€лас€ в≥д культур ≥нших слов'€нських народ≥в.

—правжн≥м в≥дкритт€м дл€ ≥нтел≥генц≥њ стала анон≥мна Ђ≤стор≥€ – у с ≥ вї. «'€вившись наприк≥нц≥ XVIII Ч на початку XIX ст., вона тривалий час поширювалас€ у руко≠писних списках ≥ лише в 1846 р. вийшла друком. њњ мож≠ливими авторами вважаютьс€ батько й син √ригор≥й ≥ ¬а≠силь ѕол≥тики, √ригор≥й  ониський та ≥нш≥ особи. Ђ≤стор≥€ –ух≥вї Ї трактатом перех≥дного пер≥оду, коли публ≥цистич≠н≥ твори почали поступатис€ м≥сцем науковим розв≥дкам.

¬ Ђ≤стор≥њ –ус≥вї простежуЇтьс€ прагненн€ довести, що т≥льки ”крањна була пр€мою спадкоЇмницею  ињвськоњ –ус≥ й мала власну, в≥дм≥нну в≥д –ос≥њ ≥стор≥ю. ѕочаток етногенезу украњнського народу пов'€зуЇтьс€ ≥з сарматськи≠ми племенами, а п≥д русами розум≥ютьс€ лише украњнц≥. —еред найвидатн≥ших украњнських кн€з≥в названо  и€, јскольда, ƒ≥ра, —в€тослава. ≤де€ про народоправ'€ давн≥х украњнц≥в р≥зко контрастувала з монарх≥чним правл≥нн€м –ос≥њ та спонукала передову громадськ≥сть до необх≥дност≥ в≥дновити стар≥ демократичн≥ пор€дки.

—тор≥нки твору про героњчну боротьбу украњнського на≠роду з агрес≥Їю  римського ханства й “уреччини пробу≠джували в людей глибок≥ патр≥отичн≥ почутт€, горд≥сть за своњх предк≥в. „и не вперше багато з них д≥зналис€ про Ѕогдана –ужинського, ћихайла ¬ишневецького, ≤вана ѕ≥д≠кову та ≥нших славних козацьких ватажк≥в, котр≥ без ва≠гань несли на жертовник своњ чубат≥ голови в ≥м'€ неза≠лежност≥ й слави ”крањни.

—еред причин антипольських виступ≥в запор≥зького ко≠зацтва першоњ половини XVII ст. автор на перше м≥сце ставив наступ польськоњ шл€хти на права украњнського населенн€ та його прагненн€ до незалежност≥. ¬ описах визвольних в≥йн робивс€ наголос на етн≥чн≥й та рел≥г≥йн≥й близькост≥ украњнського ≥ рос≥йського народ≥в, що й стало першопричиною об'Їднанн€ ”крањни з –ос≥Їю в 1654 р. √о≠ловний здобуток цього ≥сторичного акту вбачаЇтьс€ в ус≠п≥шн≥й збройн≥й боротьб≥ проти шл€хетськоњ ѕольщ≥. –≥з≠ким дисонансом з усталеною традиц≥Їю стало те, що в прац≥ пол≥тичн≥ д≥њ ≤вана ¬иговського, ёр≥€ ’мельницького, ƒем'€на ћногогр≥шного та ≥нших гетьман≥в не трактувались €к зрада –ос≥њ. “обто Ђ≤стор≥€ –усњвї почала реаб≥л≥≠тац≥ю украњнських гетьман≥в ≥ в≥дновленн€ ≥сторичноњ спра≠ведливост≥.

Ќе могли н≥кого залишити спок≥йним стор≥нки про ма≠сову загибель украњнських козак≥в на буд≥вництв≥ ѕетер≠бурга, ритт≥ канал≥в та на ≥нших роботах далеко в≥д Ѕать≠к≥вщини. “им б≥льше, що пор€д з цим показана й боротьба частини козацькоњ старшини за автономн≥ права ”крањ≠ни. ¬ уста гетьмана ѕавла ѕолуботка автор вклав обурен≠н€ украњнського народу антиукрањнською пол≥тикою цар€ ѕетра ≤. Ѕез≥менний автор не приховував ≥ в≥дмови части≠ни козацькоњ старшини в≥д нац≥ональноњ ≥дењ й пристосу≠ванн€ до пол≥тики царського ур€ду.

Ќезважаючи па значн≥ фактолог≥чн≥ неточност≥, нац≥о≠нально-визвольна спр€мован≥сть зумовила широку по≠пул€рн≥сть Ђ≤стор≥њ –ус≥вї. ѓњ знали й глибоко шанували ƒмитро Ѕантиш- аменський, ћикола √оголь, ѕантелеймон  ул≥ш, ћикола ћаркевич, ќлександр ѕушк≥н, “арас Ўев≠ченко та багато ≥нших поет≥в, письменник≥в,- вчених. Ђ≤сто≠р≥€ –ус≥вї започаткувала пробудженн€ ≥дењ нац≥ональноњ самобутност≥ украњнського народу за допомогою наукового й полем≥чного метод≥в.

‘ормуванню нац≥ональноњ ≥дењ спри€ла й чотиритомна Ђ»стори€ ћалой –оссииї, видана ƒмитром Ѕантиш- аменським 1822 р. в ћоскв≥. —ам автор походив з молдавських двор€н, €к≥ багато рок≥в ран≥ше жили в Ќ≥жин≥. “ому його ≥нтерес до ≥стор≥њ ”крањни був невипадковим. Ќа спр€муванн€ прац≥ значний вплив справило сп≥л≠куванн€ Ѕантиш- аменського з найближчим ≥нтелектуаль≠ним оточенн€м всемогутнього правител€ генерал-губернато≠ра краю кн€з€ ћиколи –Їпн≥на. ¬асиль  апн≥ст, √ригор≥й  в≥тка, ≤ван  отл€ревський ≥ ¬асиль ѕолетика заклали в св≥дом≥сть вченого думки про славетне минуле ”крањни, њњ автоном≥ю, давнЇ походженн€ й особлив≥ права козацькоњ старшини. —аме вони дивно уживалис€ з монарх≥чним на≠пр€мом роботи. Ќауково обірунтована ≥де€ самобутност≥ ”крањни була тим б≥льше своЇчасною ≥ важливою, що вона протисто€ла ≥дењ великодержавност≥ Ђ»стории государства –оссийскогої рос≥йського ≥сторика ћихайла  арамз≥на, томи €коњ саме тод≥ друкувалис€. ≤дейне спр€муванн€ пра≠ц≥ Ѕангиш- аменського не могло залишити спок≥йною ту частину украњнського сусп≥льства, €ку царизм ще б≥льше денац≥онал≥зовував ≥ в≥дштовхував в≥д джерел збагаченн€.

¬ипускник  ињвськоњ академ≥њ,  ен≥гсберзького, √алль≠ського, Ћейпцигського та ѕразького ун≥верситет≥в ѕетро —имоновський (1717Ч1809) написав працю Ђ раткое описание о козацком малороссийском народе...ї (видана лише у 1847 р.). ” н≥й автор хоч ≥ под≥л€в оф≥ц≥йну точку мору на  ињвську –усь €к сп≥льний пер≥од в ≥стор≥њ трьох народ≥в, разом з тим висловив чимало нових думок. ѕоча≠ток етногенезу украњнського народу в≥н пов'€зував з часом входженн€ його земель до складу ¬еликого кн€з≥вства Ћи≠товського, виступав прихильником гетьманського устрою, ратував за пол≥тичну автоном≥ю, €ку ран≥ше мала ”крањна.

¬еликою попул€рн≥стю серед сучасник≥в користувалась п'€титомна Ђ»стори€ ћалороссииї ћиколи ћарке≠вича, видана в ћоскв≥ 1842Ч1843 pp. ’оч у н≥й було чи≠мало запозичень з попередн≥х видань, але читача прит€гу≠вав романтичний опис минулого ”крањни та њњ д≥€ч≥в. Ќа в≥дм≥ну в≥д своњх попередник≥в ћаркевич вважав двигуном ≥стор≥њ й виразником ≥нтерес≥в всього народу козацьку старшину. ¬перше в ≥сторичн≥й науц≥ головною д≥йовою особою ≥стор≥њ став не правитель, не пан≥вна одна особа, а пан≥вна верх≥вка сусп≥льства, €ка ратувала за автоном≥ю козацькоњ держави, јвтоном≥стичне спр€муванн€ книги да≠ло п≥дставу ¬≥ссар≥ону ЅЇл≥нському звинуватити ћаркеви≠ча у прагненн≥ в≥д≥рвати ≥стор≥ю ”крањни в≥д ≥стор≥њ –ос≥њ.

«начний вилив на пробудженн€ нац≥ональноњ св≥домост≥ народу й пропаганду його поетичного духу справили публ≥≠кац≥њ фольклористичних зб≥рок. ѕершим досл≥дником ≥ ви≠давцем украњнських народних дум став грузинський кн€зь за походженн€м, уродженець ”крањни ћикола ÷ертелев. ” передмов≥ до виданого у 1819 р. твору Ђќпыт со≠брани€ старинных малороссийских песенї в≥н зазначав, що з≥бран≥ ним п≥сн≥ демонструють ген≥й, звичањ, дух ≥ чисту мораль, €ка завжди була властива малоросам. Ќеспод≥ва≠ною дл€ багатьох була за€ва ÷ертелЇва про те, що в≥н ста≠вить украњнську народну думу набагато вище в≥д ус≥х ро≠манс≥в ≥ п≥сень.

¬идатний внесок у попул€ризац≥ю украњнського фольк≠лору зробив випускник ћосковського ун≥верситету, п≥зн≥ше перший ректор  ињвського ун≥верситету ћихайло ћ а к с и мови ч. ” ћоскв≥ в≥н видав дв≥ п≥сенн≥ зб≥рки Ђћалорос≥йськ≥ п≥сн≥ї (1827) ≥ Ђ”крањнськ≥ народн≥ п≥сн≥ї (1834), а п≥сл€ перењзду до  иЇва ще одну. ” фольклор≥ вчений вбачав поетичний ви€в народних почутт≥в ≥ праг≠нень ≥ таким чином хот≥в ознайомити широку громадськ≥сть з ментальн≥стю украњнського народу. ћаксимович став од≠ним з фундатор≥в украњнськоњ етнограф≥њ, орган≥зував три випуски (1840, 1841, 1850) ≥сторико-л≥тературного альмана≠ху Ђ иевл€нинї, де друкувалис€ л≥тературн≥, ≥сторичн≥, етнограф≥чн≥ та ф≥лолог≥чн≥ прац≥ вчених ≥ любител≥в ста≠ровини.

¬одночас ћаксимович в≥д≥грав видатну роль у розвит≠ку ≥сторичноњ науки. ¬чений дотримувавс€ пан≥вноњ на той час концепц≥њ про сп≥льн≥сть походженн€ украњнського, б≥≠лоруського й руського народ≥в. јле разом з тим виступав проти норман≥стськоњ теор≥њ по€ви в сх≥дних слов'€н дав≠ньоњ держави, заперечував антинаукову концепц≥ю рос≥й≠ського ≥сторика ћихайла ѕогод≥на про те, що украњнськ≥ козаки були окремими племенами, сум≥шшю слов'€нських ≥ тюркських елемент≥в. ћаксимович був одним з перших ≥сторик≥в, котр≥ наголошували на ≥сторичному значенн≥ визвольноњ боротьби украњнського народу п≥д проводом Ѕогдана ’мельницького й почали досл≥джувати гайдама≠цький рух в ”крањн≥.

“аку саму багатогранну д≥€льн≥сть на нив≥ украњнознав≠ства проводив рос≥йський ≥ украњнський вчений ≤змањл —рЇзнЇвський. Ѕудучи студентом, а згодом профе≠сором ’арк≥вського ун≥верситету, —резневський на все жит≠т€ захопивс€ украњнською тематикою й своЇю науковою д≥€льн≥стю глибоко вплинув на пробудженн€ й формуванн€ нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнц≥в. „ималий ≥нтерес у кра≠њн≥ викликала видана в ’арков≥ к≥лькома випусками про≠т€гом 1833Ч1838 pp. фольклорна прац€ молодого вченого Ђ«апорожска€ старинаї, в €к≥й були вм≥щен≥ думи, ≥сто≠ричн≥ п≥сн≥, народн≥ перекази, легенди й л≥тописн≥ дан≥ про зан€тт€ ≥ побут, звичањ та ратн≥ подвиги запорожц≥в. ¬ели≠ку наукову ц≥нн≥сть мали прим≥тки й коментар≥ автора до вм≥щених матер≥ал≥в. ” харк≥вський пер≥од свого житт€ вчений опубл≥кував р€д ≥сторико-етнограф≥чних розв≥док з украњнськоњ тематики. ¬иходили й ≥нш≥ прац≥ з украњно≠знавства, в тому числ≥ ћиколи ћаркевича, ѕлатона Ћука≠шевича та ≥нших вчених.

ѕерш≥ мовознавч≥ досл≥дженн€ в украњнознавств≥. ” пер≠ш≥й половин≥ XIX ст. починаЇтьс€ наукове досл≥дженн€ на≠ц≥ональноњ мови, одн≥Їњ з≥ складових частин украњнознав≠ства. ћовознавство вид≥л€Їтьс€ в окрему науку з широкою перспективою дл€ розвитку. Ќа цей час украњнська мова стала багатшою, виразн≥шою й витончен≥шою. ќднак нею користувалис€ переважно сел€ни, а б≥льш≥сть заможноњ верх≥вки, чиновництва та ≥нтел≥генц≥њ вважали њњ грубою, селюцькою, непридатною до вираженн€ тонких думок ≥ по≠чутт≥в. “ому в сп≥лкуванн≥ пом≥ж собою вони вживали пе≠реважно рос≥йську мову. “им самим вт≥лювалась у житт€ оф≥ц≥йна концепц≥€ про те, що украњнськоњ мови не ≥снува≠ло, а був лише д≥алект рос≥йськоњ мови.

ўоб зм≥нити традиц≥йне ставленн€ властей ≥ вищих верств сусп≥льства до украњнськоњ мови, треба було про€ви≠ти не т≥льки громад€нську мужн≥сть, а й наукову переко≠нан≥сть ≥ профес≥йну вправн≥сть. Ќайкращ≥ сили нац≥о≠нальноњ ≥нтел≥генц≥њ вз€лис€ за це нелегке завданн€, праг≠нучи перетворити народну розмовну мову на основний зас≥б сп≥лкуванн€ вс≥х верств украњнського сусп≥льства. Ќац≥о≠нально св≥дом≥ ≥нтел≥генти захищали њњ в≥д нападок реак≠ц≥онер≥в ≥ нев≥глас≥в, демонстративно послуговувалис€ нею в повс€кденному житт≥. ѕисьменник ≤ван  отл€ревський у своњх д≥€х п≥шов дал≥ й започаткував перетворенн€ народ≠ного говору на мову л≥тературну. ¬же перш≥ частини опуб≠л≥кованоњ ним у 1798 р. поеми Ђ≈нењдаї, написаноњ мовою звичайних сел€н, продемонстрували св≥тов≥ багатство ≥ ме≠лод≥йн≥сть, виразн≥сть ≥ колоритн≥сть украњнськоњ мови, њњ здатн≥сть до ч≥ткого ≥ €скравого виразу думок не т≥льки в розмов≥, а й на письм≥.

ѕочинають з'€вл€тис€ науков≥ мовознавч≥ розв≥дки. ѕершою з них стала Ђ√рамматика малороссийского наре≠чи€...ї ќлекс≥€ ѕавловського, що вийшла друком у ѕетер≠бурз≥ 1818 р. ѕавловський дотримувавс€ оф≥ц≥йних погл€≠д≥в на украњнську мову, але водночас ставив благородну мету Ђоживити це нар≥чч€ї й не допустити його зникненн€. “обто була зроблена серйозна наукова спроба довести са≠мобутн≥сть мови украњнського народу. јвтор роз≥брав њњ граматичну будову, фразеолог≥ю, способи в≥ршуванн€, на≠в≥в приклади л≥тературного й розмовного засоб≥в сп≥лку≠ванн€. ” 1823 р. ≤ван ¬ойцехович склав невеликий словник украњнськоњ мови з найб≥льш вживаних народом сл≥в. ¬≥д≠чутний пропагандистський резонанс мала статт€ —резневського Ђ¬згл€д на пам€тники украинской народной словес≠ностиї (1834). ” н≥й визначний слав≥ст публ≥чно виступив на захист украњнськоњ мови. ¬супереч оф≥ц≥йн≥й концепц≥њ —резневський доводив, що украњнська мова Ї справжньою мовою, а не д≥алектом ≥ пророкував њй велике л≥тературне майбутнЇ. ѕравда, у друг≥й половин≥ XIX ст. п≥д тиском ру≠сиф≥каторськоњ пол≥тики царизму вчений перегл€нув своњ погл€ди.

‘ормуванн€ наукових центр≥в украњнознавства. —ерйоз≠н≥ народознавч≥ прац≥ базувалис€ на попередн≥х наукових досл≥дженн€х р≥зних стор≥н житт€ народу. ƒо них п≥дклю≠чались €к викладач≥ навчальних заклад≥в, так ≥ широкий загал любител≥в старовини, нац≥ональноњ культури й мов);. ¬перше в ≥стор≥њ ”крањни формуютьс€ губернськ≥, рег≥о≠нальн≥ та загальноукрањнськ≥ науков≥ центри украњно≠знавства.

ќдним з перших такий центр почав складатись у ’арков≥ п≥сл€ в≥дкритт€ в ньому ун≥верситету. ¬ м≥ст≥ зросла к≥льк≥сть високоосв≥чених людей, захоплених нац≥ональною ≥деЇю, —еред них, безумовно, був ≥н≥ц≥атор створенн€ ун≥≠верситету ¬асиль  араз≥н. ѕеребуваючи п≥д нагл€≠дом пол≥ц≥њ у своЇму сел≥  ручик, в≥н часто прињздив на за≠с≥данн€ ради ≥ р≥зних товариств ун≥верситету, закликав людей вивчати й попул€ризувати ≥стор≥ю, культуру, побут народу, виступав проти розпалюванн€ нац≥ональноњ ворожнеч≥. ѕом≥тними ф≥гурами нац≥онально-духовного в≥дрод≠женн€ не т≥льки —лобожанщини, а й вс≥Їњ ”крањни були декани ун≥верситету √ригор≥й ”спенський, ѕетро √улак-јртемовський, професор ≤змањл —резневський, а також прозањк √ригор≥й  в≥тка-ќснов'€ненко. Ќавколо них групу≠валис€ молод≥ вчен≥, студенти, вчител≥, др≥бн≥ пом≥щики тощо. Ѕагато з них њздили —лобожанщиною у пошуках на≠родних дум, п≥сень, переказ≥в, пов≥р'њв, ≥нших етнограф≥ч≠них матер≥ал≥в. –езультати етнограф≥чних експедиц≥й обго≠ворювалис€ на зас≥данн€х р≥зноман≥тних гуртк≥в. «авд€ки ентуз≥азмов≥ харк≥вськоњ професури пробудивс€ ≥нтерес до украњн≥стики у багатьох студент≥в, у тому числ≥ в ћиколи  остомарова.

Ќа баз≥ широких наукових досл≥джень при ’арк≥всько≠му ун≥верситет≥ в 1812 р. створюЇтьс€ перше в ”крањн≥ “овариство наук, прообраз сучасноњ Ќац≥ональноњ јкадем≥њ наук, важлива увага прид≥л€лась народознавству. —татт≥ про побут, звичањ, усну народну творч≥сть та ≥стор≥ю ”крањ≠ни регул€рно друкувались у щойно створених журналах Ђ’арьковский еженедельникї, Ђ”краинский журналї. Ќа попул€ризац≥ю народознавчих студ≥й працювала потужна ун≥верситетська друкарн€. «а 10 перших рок≥в свого ≥сну≠ванн€ вона видала майже половину друкованоњ продукц≥њ царськоњ –ос≥њ. ’арк≥в у 30-т≥ роки став рег≥ональним нау≠ковим центром в≥дродженн€ й формуванн€ новоњ украњн≠ськоњ ментальност≥. ѕом≥тним був його вплив ≥ на ≥нш≥ рег≥они.

Ќа 20-т≥ роки XIX ст. важливий губернський центр фор≠муЇтьс€ навколо ѕолтави. ÷ентральною ф≥гурою украњно≠знавства на ѕолтавщин≥ став ≤ван  отл€ревський. ѕрот€≠гом р€ду рок≥в в≥н збирав дан≥ про народне житт€, а пот≥м широко використовував њх у своњх прац€х.  отл€ревський став неперевершеним знавцем народних од€гу, њж≥, ≥гор, музики, звичањв, обр€д≥в, с≥мейного, громадського побуту, знань тощо. √либока народн≥сть ≥ л≥тературна ген≥альн≥сть обумовили небувалу попул€рн≥сть твор≥в  отл€ревського. ѕисьменник щедро д≥ливс€ своњми знанн€ми ≥з сучасниками. «окрема в≥€ надавав етнограф≥чн≥ матер≥али Ѕантиш- аменському дл€ опису украњнц≥в у третьому том≥ Ђ»сто≠рии ћалой –оссииї, консультував ≥нших учених.

” ѕрилуцькому пов≥т≥ активну збиральницьку народо≠знавчу роботу проводив л≥тератор, фольклорист ≥ етнограф ѕ. Ѕ≥лецький-Ќосенко. ¬≥н п≥дтримував зв'€зки з р≥зними науковими товариствами, збер≥гав багато запис≥в ≥сторич≠них под≥й, звичањв та обр€д≥в. „астина њх була видана вже п≥сл€ смерт≥ автора (1856), а б≥льш≥сть залишилась у ру≠кописах. ” маЇтку з екзотичною назвою ѕарк-“рудолюб п≥д ћиргородом жив ≥ працював великий украњнолюб ¬а≠силь Ћомиковський. Ќащадок старовинного старшинсько≠го роду в 1808 р. з≥брав ≥ систематизував ун≥кальн≥ мате≠р≥али п≥д назвою Ђќ ћалороссии. ќ древних обыча€х малороссийских...ї. ¬они стосувалис€ звичањв, обр€д≥в, част≠ково матер≥альноњ культури, проблем походженн€ украњн≠ського народу та запор≥зького козацтва. Ќародознавець п≥дготував ≥ р€д ≥нших роб≥т, €к≥ вийшли в св≥т вже п≥сл€ його смерт≥. Ќабагато продуктивн≥шою була украњнознав≠ча д≥€льн≥сть управител€ полтавськоњ палати державних маЇтностей ћиколи јрандаренка. …ого Ђ«аписки о ѕол≠тавской губернииї в трьох частинах, видан≥ у ѕолтав≥ в 1848, 1849 ≥ 1859 pp., м≥стили ц≥нн≥ в≥домост≥ з ≥стор≥њ ѕол≠тавщини, њњ адм≥н≥стративного устрою, державних уста≠нов, с≥льського господарства, ремесел, промисл≥в фолькло≠ру, звичањв, обр€д≥в, казок, приказок.

¬ажливий рег≥ональний центр народознавства склавс€ в ќдес≥. “ут в≥дкриваютьс€ р≥зн≥ заклади, товариства, в ро≠бот≥ €ких важливе м≥сце займали народознавч≥ студ≥њ. —еред нихЧ л≥цей (1817) та ≥нститут сх≥дних мов при ньо≠му (1828), м≥ський музей старожитностей (1825). ќсобли≠во пожвавилась украњнознавча робота м≥сцевих аматор≥ї ≥ науковц≥в п≥сл€ створенн€ “овариства с≥льського господар≠ства ѕ≥вденноњ –ос≥њ (≤823) та ќдеського товариства ≥сто≠р≥њ ≥ старожитностей (1839).

ƒаючи дозв≥л на в≥дкритт€ товариств, царський ур€д пересл≥дував мету з њхньою допомогою науково обірунтувати права –ос≥њ на п≥вденн≥ украњнськ≥ земл≥ й  рим. јле це не завжди виконувалос€. ѕор€д з ≥сторичними й архео≠лог≥чними досл≥дженн€ми ќдеське товариство ≥стор≥њ ≥ ста≠рожитностей розгорнуло широке вивченн€ звичањв, обр€д≥в, зан€ть, побуту та фольклору м≥сцевого населенн€. « 30-х рок≥в результати досл≥джень регул€рно публ≥кувались а Ђќдесском альманахеї ≥ Ђќдесском вестникеї, а з 1844 p.Ч в Ђ«апискахї товариства, пропагуючи й збер≥гаючи дл€ нащадк≥в дос€гненн€ багатонац≥ональноњ культури ѕ≥вдн€ ”крањни.

Ќайпом≥тн≥шою ф≥гурою ќдеського товариства ≥стор≥њ ≥ старожитностей був ≥сторик, статистик, економ≥ст, етно≠граф, публ≥цист јполлон —резневський. …ому належить велика заслуга в збиранн≥ й публ≥кац≥њ ≥сторичних та етно≠граф≥чних матер≥ал≥в. ¬≥н написав тритомну Ђ»сторию Ќо≠вой —ечи, или последнего  оша «апорожскогої (1842, 1846), ≥нш≥ ≥сторичн≥ прац≥, а також розв≥дки про некрасовц≥в у Ѕессараб≥њ, болгарськ≥ колон≥њ, житт€ в≥рмен у Ќоворос≥њ тощо. ѕ≥дтримуючи колон≥заторську пол≥тику рос≥й≠ського царизму, вчений трактував гайдамацький рух €к в≥дверте розб≥йництво, за що зазнавав критики з боку ћак≠симовича й Ўевченка.

ѕ≥сл€ в≥дкритт€ ун≥верситету значним науковим цент≠ром украњнознавства став  ињв. «начну роль у цьому в≥д≥≠грав ћаксимович, навколо €кого гуртувалис€ вчен≥ й ама≠тори старовини. ”крањнознавча робота в  иЇв≥ актив≥зува≠лас€ п≥сл€ створенн€ у 1843 р. при канцел€р≥њ кињвського, под≥льського й волинського генерал-губернатора “имчасо≠воњ ком≥с≥њ дл€ розгл€ду давн≥х акт≥в. ¬она мала розшуку≠вати в ”крањн≥ та за њњ межами документальн≥ матер≥али й друкувати њх. ƒещо под≥бне запланував соб≥ й “арас Ўев≠ченко ще в петербурзький пер≥од свого житт€. ” 1843 р. в≥н зд≥йснив етнограф≥чну поњздку по  ињвщин≥, „ерн≥г≥в≠щин≥, ѕолтавщин≥, змальовуючи з натури народне житло й од€г та записуючи народн≥ звичањ, пам'€тки усноњ народ≠ноњ творчост≥. ” ѕетербурз≥ Ўевченко орган≥зував виданн€ Ђ∆ивописна ”крањнаї, але з усього з≥браного матер≥алу зм≥г опубл≥кувати т≥льки ш≥сть офорт≥в, ” 1845 р. Ўевчен≠ко прињздить до  иЇва з нам≥ром оселитис€ тут назавжди й починаЇ працювати в јрхеограф≥чн≥й (“имчасов≥й) ком≥≠с≥њ. ѕ≥д час ≥сторико-археолог≥чних експедиц≥й по ”крањн≥ в≥н з≥брав значну к≥льк≥сть матер≥ал≥в про культуру укра≠њнц≥в, записав р€д п≥сень ≥ дум, зробив замальовки народ≠ного житла. ¬елику увагу прид≥лив Ўевченко родинному й громадському побуту украњнц≥в. ” творчост≥ ген≥€ поез≥€ й украњнознавство орган≥чно поЇднувалис€, що зробило њњ близькою ≥ зрозум≥лою дл€ народу.

” 40-х роках у  иЇв≥ жив уже тод≥ в≥домий своњми на≠родознавчими прац€ми ѕантелеймон  ул≥ш. « 1846 р. на кафедр≥ рос≥йськоњ ≥стор≥њ  ињвського ун≥вер≠ситету почав працювати  остомаров. ¬≥н п≥дготував, а на≠ступного року видав курс лекц≥й Ђ—лав€нска€ мифологи€ї, де розкривалис€ в≥руванн€ слов'€н. ”крањнознавством зай≠малис€ ћикола √улак, ≤ван ѕос€да та ≥н. Ўевченко й

 остомаров виношували ≥дею створенн€ украњнського жур≠налу, ѕрофесори ун≥верситету почали б≥льше уваги прид≥≠л€ти етнограф≥чн≥й п≥дготовц≥ студент≥в, пробуджуючи у них ≥нтерес до нац≥ональноњ культури.

” 20-х роках започатковуЇтьс€ планом≥рне археолог≥ч≠не досл≥дженн€  иЇва, јрхеолог  ≥ндрат Ћохвицький в≥дкрив руњни ≥ фундаменти ƒес€тинноњ церкви, «олотих вор≥т, церкви —в€тоњ ≤рини та ≥нших давн≥х спо≠руд, з≥брав ц≥нну колекц≥ю стародавн≥х монет. јрхеоло≠г≥чн≥ в≥дкритт€ стимулювали розвиток археолог≥њ в ≥нших украњнських м≥стах, √либоким патр≥отизмом позначен≥ пра≠ц≥ кињвського ≥сторика й археолога ћаксима Ѕерл≥н≠ського. …ого перу належать Ђ раткое описание  иеваї (1820), Ђ»сторическое обозрение ћалороссии и  иеваї (частково опубл≥коване в альманас≥ Ђћолодикї, 1844). јктивна народознавча д≥€льн≥сть кињвських учених захопи≠ла й окремих м≥сцевих чиновник≥в. —еред них особливо ви≠д≥л€вс€ кињвський губернатор ≤ван ‘ундуклей. ¬≥н п≥дтри≠мував науков≥ й творч≥ починанн€ ≥нтел≥генц≥њ, зокрема Ўевченка ≥  остомарова. —ам написав дек≥лька книг, се≠ред них Ђќбозрение  иева в отношении древностейї (1847), Ђќбозрение могил, валов и городищ  иевской гу≠бернииї (1848).

Ѕагато зробила дл€ становленн€ украњнознавства €к на≠уки  ом≥с≥€ дл€ опису губерн≥й  ињвського учбового округу (1851Ч1864). ≤н≥ц≥атива створенн€ ком≥с≥њ належала чи≠новников≥ дл€ особливих доручень при кињвському губерна≠тор≥ ƒмитру ∆уравському. ѕор€д з≥ статистично-економ≥ч≠ними в≥н писав прац≥ з народознавства, €к≥, на жаль, цен≠зура не дозволила друкувати. Ќавколо вченого секретар€ ком≥с≥њ ∆уравського й професора кафедри рос≥йськоњ ≥сто≠р≥њ ун≥верситету ѕлатона ѕавлова згрупувалис€ прогре≠сивн≥ вчен≥ ћикола ≤ванишев, ћикола ћаркевич, ћихай≠ло ћаксимович, јмврос≥й ћетлинський, викладач≥ навчаль≠них заклад≥в «енович,  ≥тенко, –осковшенко та ≥н. ¬они протисто€ли монарх≥стсько-охоронному курсу, €кий про≠водили пом≥чник попечител€  ињвського учбового округу ћихайло ёзефович та його приб≥чники.

¬перше в народознавств≥ у склад≥ ком≥с≥њ було створено в≥дд≥ленн€ етнограф≥њ, це започаткувало њњ в≥докремленн€ в≥д географ≥њ й становленн€ €к окремоњ науки.  ом≥с≥€ роз≠робила науково-≥нструктивн≥ матер≥али Ч ≥нструкц≥њ, анке≠ти, програми Ч ≥ роз≥слала њх на м≥сц€. “аким чином до збору етнограф≥чного матер≥алу п≥дключалис€ сотн≥ людей, €к≥ д≥€ли за науково розробленими планами. ƒв≥ невелик≥ ≥нструкц≥њ ћетлинського були надрукован≥ 1853 р. у Ђ„ерниговских губернских ведомост€хї ≥ стосувалис€ збиранн€, систематизац≥њ та п≥дготовки до виданн€ народних п≥сень та ≥нших твор≥в фольклору. Ѕула розроблена й роз≥слана в губерн≥њ  ињвського учбового округу програма дл€ етногра≠ф≥чного опису м≥сцевого краю. ” н≥й вперше об'Їднувались ус≥ головн≥ компоненти анкетного способу збиранн€ науко≠вих даних. ѕрот€гом 1856Ч1857 pp. до ком≥с≥њ над≥йшли складен≥ за ц≥Їю програмою Ђќписание г. ћглина и его уезда, составленное учителем исторических наук ћглинско-го уездного училища  арпачевымї, Ђќписание о ѕере€сла≠ве, сочиненное законоучителем ѕере€славского уездного училища Ѕутковскимї, Ђћедико-топографическое описание государственных имуществ  иевского учебного округаї ƒ. ƒел€флиза та ≥н.

¬перше в ≥стор≥њ украњнознавства ком≥с≥€ орган≥зувала й провела р€д спец≥альних експедиц≥й з етнограф≥чного ви≠вченн€ населенн€ у ѕравобережн≥й ≥ Ћ≥вобережн≥й ”крањ≠н≥. ” 50-х роках ц≥Їю проблемою займались ќпанас јфанасьЇв-„ужбинський, ћетлинський, ћаркевич та ≥нш≥ члени ком≥с≥њ. «≥бран≥ й опубл≥кован≥ ними матер≥али не втратили свого значенн€ й сьогодн≥. « метою розширенн€ народо≠знавчих досл≥джень у 1853 р. виникла ≥де€ об'Їднанн€ ко≠м≥с≥њ з –ос≥йським географ≥чним товариством. јле з р≥зних причин найближчими роками вона не реал≥зувалась. ¬ ц≥лому ком≥с≥€ стала науково-орган≥зац≥йним центром народознавства в ”крањн≥, а  ињв перетворивс€ на загальноук≠рањнський науковий народознавчий центр.

”крањнознавч≥ центри ≥снували й поза межами ”крањ≠ни, насамперед у ѕетербурз≥, що став на той час, за сло≠вами поета ™вгена √реб≥нки, Ђколон≥Їю осв≥чених украњн≠ц≥в. ¬с≥ громадськ≥ м≥сц€, вс≥ академ≥њ, вс≥ ун≥верситети переповнен≥ земл€камиї.

ѕрогресивн≥ кола столиц≥ про€вл€ли велику зац≥кавле≠н≥сть ус≥м украњнським. ѕеребуваючи в ѕетербурз≥, ћико≠ла √оголь просив р≥дних з с. ¬асил≥вки на ѕолтавщин≥ надсилати йому фольклорно-етнограф≥чн≥ матер≥али, €к≥ використовувалис€ ним при створенн≥ прозањчних твор≥в. ѕисьменник друкував украњнознавч≥ досл≥дженн€ в Ђќте≠чественных запискахї, мав нам≥р написати ≥стор≥ю ”крањ≠ни, а видатний рос≥йський поет ќлександр ѕушк≥н у 1829 р. нав≥ть приступив до њњ створенн€. ” р≥зний час у ѕетербурз≥ жили й творили Ўевченко,  остомаров,  ул≥ш та багато ≥нших украњнц≥в, котр≥ попул€ризували нац≥о≠нальну культуру. ” 30-х роках у ньому нав≥ть д≥€в гурток любител≥в украњнськоњ культури й науки, в робот≥ €кого брали участь €к украњнськ≥, так ≥ рос≥йськ≥ д≥€ч≥ культури, в тому числ≥ √реб≥нка, ћаркевич, √ригорович, —ошенко, якубович, ƒаль, ѕанаев,  укольник та ≥н. ¬≥дв≥дував його вечори й Ўевченко.

” ћоскв≥ сформувалос€ багато украњнських народознав≠ц≥в, тут в≥дбулос€ становленн€ одного з основоположник≥в в≥тчизн€ного слов'€нознавства, фольклориста й етнографа випускника полтавськоњ сем≥нар≥њ ќсипа Ѕод€нського. —тавши професором ћосковського ун≥верситету, а пот≥м ≥ секретарем “овариства ≥стор≥њ та старожитностей рос≥й≠ських, в≥н багато зробив дл€ публ≥кац≥й в московських ви≠данн€х матер≥ал≥в про ≥стор≥ю та етнограф≥ю ”крањни. «ав≠д€ки йому прот€гом 1846Ч1848 pp. видано ЂЋетопись —амовидцаї, Ђ»сторию –уссовї та багато ≥нших праць ук≠рањнськоњ тематики.

ѕопул€ризац≥€ минулого ”крањни у творах рос≥йських ≥ украњнсько-рос≥йських л≥тератор≥в. ¬≥дродженню й поглиб≠ленню нац≥ональноњ самосв≥домост≥ народу спри€ла укра≠њнська тематика в творчост≥ рос≥йських ≥ украњнсько-рос≥й≠ських письменник≥в та поет≥в. Ѕагато з них захоплювали≠с€ героњкою й славою козацькоњ ”крањни, подвигами њњ славних син≥в. Ќе сто€в осторонь ц≥Їњ теми й ќлександр ѕушк≥н, законодавець моди у в≥тчизн€н≥й поез≥њ. ѕолюби≠лас€ читачам образами ≤вана ћазепи, ¬асил€  очубе€, ≤вана ≤скри поема Ђѕолтаваї. ≤ хоч ≥стор≥€ в≥дтворювалась з велико≥мперських позиц≥й, але ген≥альн≥сть митц€ зроби≠ла привабливими €к ворог≥в, так ≥ прихильник≥в цар€ ѕет≠ра ≤ з числа украњнськоњ старшини.

√ероњка украњнськоњ минувшини була сп≥взвучна настро≠€м прогресивноњ рос≥йськоњ громадськост≥, €ка прагнула до зм≥ни ≥снуючих у крањн≥ пор€дк≥в. —аме визвольн≥ настроњ украњнського народу в минулому вдало накладались на ро≠с≥йську д≥йсн≥сть ≥ тим самим п≥дштовхували ≥нтел≥генц≥ю до р≥шучих д≥й. ќсобливо ч≥тко цей напр€м художн≥х тво≠р≥в простежувавс€ в творчост≥ декабрист≥в-л≥тератор≥в або близьких до них письменник≥в ≥ поет≥в. ¬же в перш≥й кни≠з≥ журналу Ђ—оревнователь просвещени€ и благотворени€ї (1819), друкованого органу Ђ—оюзу благоденстваї, був надрукований роман ‘едора √л≥нки Ђ«иновий Ѕогдан ’мельницкий...ї. …ого основна ≥де€ законом≥рност≥ пова≠ленн€ ≥ноземного пануванн€ ≥ л≥кв≥дац≥њ соц≥ального Ђраб≠стваї в ”крањн≥ пер≥оду ’мельниччини т≥сно перепл≥талас€ « головним стратег≥чним завданн€м декабрист≥в Ч повален≠н€м самодержавства й кр≥пацтва в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ. Ћ заклик у роман≥ до украњнц≥в: Ђѕовстаньте ≥ пильнуйте: час свободи настав!ї,Ч сприймавс€ багатьма €к сигнал до боротьби за свободу –ос≥њ.

Ќай€скрав≥ше героњчне минуле ”крањни в≥дображено в творчост≥ поета-декабриста  ≥ндрата –илЇЇва. …ого дума ЂЅогдан ’мельницькийї, поеми Ђ¬ойнаровскийї ≥ ЂЌаливайкої пронизан≥ романтичною героњкою ≥ пол≥тич≠ним п≥дтекстом, на них жваво реагувала революц≥йно на≠строЇна молодь. «намениту Ђ—пов≥дь Ќаливайкаї вона сприйн€ла €к своЇр≥дний г≥мн самопожертви в ≥м'€ свободи Ѕатьк≥вщини. “вори –илЇЇва знайшли широкий в≥дгук ≥ серед украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ. ƒо нього надходила безл≥ч лист≥в з щирою вд€чн≥стю за те, що в тих умовах поет зу≠м≥в п≥днести украњнський народ ≥ опоетизував його героњчне минуле. “ак≥ д≥њ л≥тератор≥в-декабрист≥в дещо нейтрал≥зовували шов≥н≥стичну пол≥тику царизму, спри€ли поглибленню взаЇморозум≥нн€ й взаЇмоповаги м≥ж рос≥йським та украњнським народами.

ќсобливе м≥сце у в≥дтворенн≥ ≥стор≥њ ”крањни належало л≥тераторам-украњнц€м, котр≥ под≥л€ли погл€ди безпосе≠редн≥х учасник≥в декабристського руху. « Ђпетербурзьких украњнц≥вї цього кола найпом≥тн≥шою ф≥гурою був поет ≥ перекладач ћикола √н≥дич. ¬≥н сп≥лкувавс€ з ба≠гатьма декабристами, под≥л€в њхн≥ окрем≥ погл€ди, але членом таЇмного товариства так ≥ не став. «ате в розмовах з ними ≥ у своњх записах √н≥дич в≥дстоював ≥сторичну спра≠ведлив≥сть боротьби украњнського народу за своЇ визволен≠н€ в середин≥ XVII ст. ќдночасно поет доводив особливу ментальн≥сть украњнського народу, €ка, на його думку, по≠л€гала в щир≥й любов≥ до незалежност≥ й була найтипов≥шою рисою Ђ≥стор≥њ малорос≥йськоњї.

√ен≥альним попул€ризатором ≥стор≥њ ”крањни став письменник ћикола √оголь. ” книз≥ Ђ¬ечори на ху≠тор≥ б≥л€ ƒиканькиї (1831Ч1832) в≥н створив поетичний образ ”крањни, близький розум≥нню ≥ украњнц€, ≥ б≥лоруса, ≥ рос≥€нина. ” ньому поЇднувались реальн≥сть з вигадкою ≥ фантастикою, гумор ≥з сарказмом, нестримн≥ веселощ≥ з тихим смутком. ѕо-новому постала ”крањна перед читачем у пов≥ст≥ Ђ“арас Ѕульбаї. ‘актично Ч це опоетизована ге≠роњка украњнського козацтва, в≥рного сина ≥ над≥йного за≠хисника багатостраждальноњ ”крањни. ” зображенн≥ письменника запорожець постаЇ в ус≥й крас≥ Ч мужн≥м, в≥дважним до самопожертви й любл€чим до самозабутт€. ќбраз степовоњ вольниц≥ з њњ в≥дчайдушн≥стю, лицарством ≥ досмертним побратимством викликав у читача почутт€ симпат≥њ й бажанн€ насл≥дувати ц≥ риси.

ќсобливост≥ розвитку осв≥ти ≥ культури. «начн≥ зм≥ни в≥дбувались у розвитку осв≥ти й культури. ÷арський ур€д через школи намагавс€ задовольнити потреби крањни в осв≥чених кадрах ≥ одночасно витравити в украњнського наро≠ду нац≥ональну св≥дом≥сть, нав'€зати йому почутт€ меншовартост≥, створити у€ву мес≥анськоњ рол≥ рос≥йськоњ нац≥њ у житт≥ слов'€нства. ÷≥й мет≥ п≥дпор€дковувалась ≥ реорган≥зац≥€ системи осв≥ти. ” перш≥й половин≥ XIX ст. царизм пок≥нчив з нац≥ональною школою в ”крањн≥, €ка вивела њњ свого часу на один р≥вень з найосв≥чен≥шими державами ™вропи. ѕочалось насаджуванн€ нових тип≥в навчальних заклад≥в.

ќсв≥т≥ надававс€ ч≥тко виражений становий характер≥ дл€ нижчих верств населенн€ Ч параф≥€льн≥ двокласн≥ школи; дл€ д≥тей двор€н, купц≥в, службовц≥в ≥ заможних м≥щан Ч пов≥тов≥ училища, г≥мназ≥њ, л≥цењ; переважно дл€ д≥тей двор€н Ч г≥мназ≥њ, л≥цењ та ун≥верситети. ƒержава монопол≥зувала шк≥льну справу. —творене в 1802 р. ћ≥н≥≠стерство осв≥ти вз€ло шк≥льництво п≥д найпильн≥ший конт≠роль. Ќа м≥сц€х його зд≥йснювала адм≥н≥страц≥€ створених прот€гом п≥встол≥тт€ ’арк≥вського,  ињвського та ќдесько≠го учбових округ≥в.

ћатер≥альне забезпеченн€ нижчоњ ланки осв≥ти було вкрай незадов≥льним.  ошт≥в, €к≥ вид≥л€лис€ на утриманн€ параф≥€льних шк≥л ≥ пов≥тових училищ, катастроф≥чно не вистачало. „асто ц≥ заклади тулились у непристосованих прим≥щенн€х, не мали необх≥дних навчальних приладь ≥ пос≥бник≥в. ”чител≥ ледве зводили к≥нц≥ з к≥нц€ми. ƒещо краще матер≥альне забезпеченн€ мали навчальн≥ заклади в≥йськового, морського, духовного, г≥рничого, державних маЇтностей та ≥нших в≥домств. јле њх було обмаль, ≥ вони не могли задовольнити масових потреб у знанн€х. ¬сього ж на 1856 р. одна школа припадала на 9,5 тис, а один учень Ч на 188 жител≥в. ÷е було значно менше, н≥ж у по≠передньому стол≥тт≥.

¬≥дбуваЇтьс€ становленн€ мереж≥ заклад≥в профес≥йноњ осв≥ти. ” 1807 р. почало працювати землем≥рне училище у  ременц≥, у 1823 р.Ч школа чистописц≥в у ѕолтав≥, у 1828 р.Ч Їдина в –ос≥њ у с ѕальчики  онотопського по≠в≥ту на „ерн≥г≥вщин≥ школа бдж≥льництва, у 1834 р.Ч учи≠лище торговельного мореплавства у ’ерсон≥. ƒ≥€ли учили≠ща виноробства й сад≥вництва в  риму,  атеринослав≥, ѕолтав≥. ≤снували й ≥нш≥ профес≥йн≥ школи.

 р≥м державних, д≥€ли приватн≥ навчальн≥ заклади. ” ’арков≥,  иЇв≥, ќдес≥ та де€ких м≥стах дл€ д≥тей двор€н в≥дкриваютьс€ приватн≥ панс≥онати й школи, €к≥ готували учн≥в дл€ вступу до середн≥х та вищих навчальних за≠клад≥в.

—ередню осв≥ту надавали г≥мназ≥њ. ѕрот€гом п≥встол≥т≠т€ в ”крањн≥ було в≥дкрито 19 таких навчальних заклад≥в, в тому числ≥ в  иЇв≥, ќдес≥,  атеринослав≥, „ерн≥гов≥, —≥м≠феропол≥, ∆итомир≥,  ам'€нц≥-ѕод≥льському, ¬≥нниц≥ та Ћуцьку. ¬ ќдес≥ з 1804 р. почала функц≥онувати перша в ”крањн≥ комерц≥йна г≥мназ≥€. «агальна к≥льк≥сть г≥мназис≠т≥в не перевищувала 4 тис.

ѕ≥д тиском громадськост≥ створювалис€ вищ≥ осв≥тн≥ заклади. ” 1805 р. з ≥н≥ц≥ативи ¬асил€  араз≥на в≥дкривс€ ’арк≥вський ун≥верситет. Ќатом≥сть ур€д у 1817 р. закрив  иЇво-ћогил€нську академ≥ю, напр€м д≥€льност≥ €коњ не влаштовував властей. ”  иЇв≥ в 1834 р. почав працювати ”н≥верситет св. ¬олодимира. —початку в ньому функц≥ону≠вали ф≥лософський ≥ юридичний факультети з чотирир≥ч≠ним навчальним курсом. ѕершим ректором ун≥верситету став професор ћихайло ћаксимович.

≤нший тип вищих навчальних заклад≥в становили л≥цењ. ¬они об'Їднували в соб≥ г≥мназичн≥ та ун≥верситетськ≥ кур≠си. ќдним з них став ¬олинський л≥цей, створений на баз≥  ременецькоњ г≥мназ≥њ. ¬ свою чергу, на його баз≥ згодом було засновано  ињвський ун≥верситет. ¬≥дкритий в ќдес≥ у 1817 р. –≥шельЇвський л≥цей став центром вищоњ осв≥ти ѕ≥вдн€ ”крањни. ѕ≥зн≥ше при ньому почав працювати ≤нститут сх≥дних мов. Ќеперес≥чне значенн€ у розвитку ос≠в≥ти мала в≥дкрита в 1820 р. у Ќ≥жин≥ коштом ≤лл≥ Ѕезбородька √≥мназ≥€ вищих наук. ” 1832 р. вона була пере≠творена на Ќ≥жинський л≥цей, де здобули осв≥ту ћикола √оголь, ™вген √реб≥нка та чимало ≥нших св≥точ≥в нац≥о≠нальноњ культури.

¬елика заслуга в п≥днесенн≥ осв≥тнього руху в ”крањн≥ належала попечителю ќдеського (1856Ч1858) та  ињвсько≠го (1858Ч1861) учбових округ≥в ћикол≥ ѕирогову. «а п≥дтримку прогресивних метод≥в навчанн€ й вихованн€ молод≥ царський ур€д зв≥льнив ѕирогова з посади ≥ в≥длу≠чив його в≥д педагог≥чноњ роботи.

Ѕагато в чому в≥дм≥нною в≥д царськоњ була осв≥тн€ по≠л≥тика ур€ду јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ на зах≥дноукрањнських земл€х. ” 1802 р. зам≥сть м≥сцевих шк≥льних управл≥нь за≠проваджено шк≥льн≥ округи на чол≥ з директорами. « 1805 р. народн≥ школи перейшли у в≥данн€ церковних консистор≥й, що супроводжувалос€ дальшим посиленн€м контролю за навчальним процесом ≥ зб≥льшенн€м к≥лькост≥ теолог≥чних дисципл≥н. ” початкових трикласних школах —х≥дноњ √аличини у 1841 р. навчалось лише 14 % д≥тей шк≥льного в≥ку. ”крањнська мова у школах поступово ви≠т≥сн€лас€ н≥мецькою та польською мовами.

ѕевн≥ зм≥ни в початков≥й осв≥т≥ сталис€ п≥сл€ револю≠ц≥њ 1848 р. ћ≥н≥стерство осв≥ти й в≥роспов≥дань јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ зосередило шк≥льну справу в своњх руках. Ѕулостворено самост≥йну нижчу реальну школу, навчаль≠ний курс трикласних шк≥л зб≥льшувавс€ на один р≥к. ѕоча≠лос€ вивченн€ основ сад≥вництва, бдж≥льництва та шовк≥в≠ництва.

¬≥дкриваютьс€ так≥ навчальн≥ заклади, €к нед≥льн≥ шко≠ли дл€ дорослих. ѕрот€гом 1848Ч1849 pp. њх нал≥чувалось у √аличин≥ 60 ≥ на «акарпатт≥ Ч 9.

—ередню ланку осв≥ти репрезентували г≥мназ≥њ. њхн€ к≥льк≥сть була незначною й не могла задовольнити потре≠би м≥сцевого населенн€ у знанн€х. ƒо того ж у них ≥нтен≠сивн≥ше €к у початкових школах в≥дбувалось он≥меченн€ та покатоличенн€ учн≥в. ÷ей процес особливо актив≥зував≠с€ п≥сл€ ур€дового указу 1856 р. про скасуванн€ в г≥мна≠з≥€х обов'€зкового вивченн€ украњнськоњ мови.

¬ищу осв≥ту давали Ћьв≥вський ун≥верситет (1661), –е≠альна (1817), “ехн≥чна (1844) академ≥њ у Ћьвов≥ та „ер≠н≥вецький л≥цей (1820).

 

«начних усп≥х≥в в ”крањн≥ дос€гли природнич≥ й точн≥ науки. Ђ урс математикиї професора ’арк≥вського ун≥вер≠ситету “. ќсиповського к≥лька дес€тил≥ть був основним п≥дручником з математики в ус≥й –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ. ¬ели≠с€ пл≥дн≥ досл≥дженн€ в галуз≥ астроном≥њ, географ≥њ, ф≥зи≠ки, х≥м≥њ, г≥дролог≥њ, метеоролог≥њ, ботан≥ки та ≥нших наук. «начного розвитку набула медична наука. Ѕ≥льш≥сть нау≠кових розробок належали професорам ун≥верситет≥в ≥ л≥цењв.

 р≥м народознавчих, розвивалис€ й ≥нш≥ сусп≥льн≥ нау≠ки. ‘≥лософська думка першоњ половини XIX ст. зазнавала в≥дчутного впливу ф≥лософських ≥дей «ах≥дноњ ™вропи. ÷е було пом≥тним у прац€х першого ректора ’арк≥вського ун≥верситету професора ≤вана –ижського, професора того ж самого ун≥верситету ј. —тойковича, професора Ћьв≥вського, њњ пот≥м ѕетербурзького ун≥верситет≥в ѕ. Ћод≥€ та ≥н. ѕо≠м≥тним €вищем в економ≥чн≥й науц≥ став вих≥д тритомноњ прац≥ професора ’арк≥вського ун≥верситету “. —тепанова Ђ«аписки з пол≥тичноњ економ≥њї (1837, 1844Ч1848). ƒо≠сл≥джувалис€ також питанн€ статистики.

–озширювалас€ мережа друкарень ≥ розвивалась книго≠видавнича справа. ” 1807 р. з'€вилис€ друкарн≥ при гу≠бернських правл≥нн€х у ’арков≥, „ерн≥гов≥, ѕолтав≥,  иЇв≥,  атеринослав≥, ’ерсон≥, —≥мферопол≥,  ам'€нц≥-ѕод≥льському. ¬ ќдес≥ д≥€ло чотири друкарн≥ Ч м≥ська й три приватн≥, у  иЇв≥ прот€гом п≥встол≥тт€ Ч п'€ть, з них дв≥ приватн≥. √≥рше було з орган≥зац≥Їю друкарства на зах≥дно≠украњнських земл€х. “≥льки у Ћьвов≥ та „ерн≥вц€х д≥€ли друкарн≥, але вони видавали переважно церковну л≥тера≠туру. Ћише п≥д час революц≥њ 1848 р. книговиданн€ у цьо≠му рег≥он≥ д≥стало поштовх дл€ розвитку. јле й надал≥ в≥р≥ в≥дбувавс€ досить пов≥льно.

 

–еальна д≥йсн≥сть першоњ половини XIX ст. ≥стотно вплинула на тематику усноњ народноњ творчост≥ та фольк≠лору. ” думах ≥ п≥сн€х народ жваво в≥дгукнувс€ на под≥њ ¬≥тчизн€ноњ в≥йни 1812 p., посиленн€ кр≥пацтва, рекрутчи≠ну, сваволю панства ≥ чиновництва, власне безправ'€ ≥ зли≠денн≥сть. ѕрославл€лис€ ”стим  армелюк, Ћук'€н  оби≠лиц€ та ≥нш≥ кер≥вники народних повстань. ¬елика заслуга в поширенн≥ усноњ народноњ творчост≥ належала кобзар€м. « њх багаточисленного середовища вид≥л€лис€ ќстап ¬ересай, ‘ед≥р √риценко (’олодний), ≤ван  рюковський, јрдр≥й Ўут. Ѕагатий фольклор, частково опубл≥кований у Ђ–усалц≥ ƒн≥стров≥йї та в ≥нших прац€х, мало зах≥дноук≠рањнське населенн€.

«начний вплив справили усна народна творч≥сть ≥ фоль≠клор на становленн€ новоњ художньоњ л≥тератури. ” перш≥й половин≥ XIX ст. у н≥й в≥дбуваютьс€ т≥ процеси, що ≥ в дру≠г≥й половин≥ XVI ст., коли народний гов≥р дедал≥ б≥льше входить у л≥тературу. ЂЅатькомї новоњ украњнськоњ л≥тера≠тури по праву вважаЇтьс€ ≤ван  отл€ревський, за≠слуга €кого пол€гаЇ в тому, що в≥н см≥ливо вв≥в у л≥тера≠туру усну народну мову й створив на њњ баз≥ неперевершен≥ на той час за художн≥ми €кост€ми твори. ѕершим з них стала поема Ђ≈нењдаї (частково вийшла 1798 p., повн≥с≠тюЧ 1842 p.). ÷€ поема, а також ЂЌаталка ѕолтавкаї (1838), Ђћоскаль-чар≥вникї (1841) тривалий час залиша≠лис€ зразком дл€ насл≥дуванн€ ≥ншими письменниками ≥ поетами.

ѕор€д з  отл€ревським розкривс€ талант ≥нших л≥тера≠тор≥в. Ѕайкар ѕетро √улак-јртемовський (1790Ч1865) р≥зко таврував так≥ вади сусп≥льства, €к са≠модурство, аморальн≥сть, свав≥лл€ та деспотизм пан≥в. ≈зоповою мовою в≥н критикував реакц≥йн≥ пор€дки в крањн≥ й разом з тим вбол≥вав за долю сел€н. –≥зк≥й сатир≥ п≥ддав недол≥ки тогочасного сусп≥льства √ригор≥й  в≥тка-ќснов'€ненко (1778Ч1843) у пов≥ст€х Ђѕан ’ал€вськийї, Ђ”крањнськ≥ дипломатиї, п'Їсах Ђƒвор€нськ≥ вибо≠риї, Ђ—ватанн€ на √ончар≥вц≥ї та в ≥нших творах, €кими захоплювалась публ≥ка. « творч≥стю √улака-јртемовського багато в чому перегукувались байки ™вгена √ре≠б≥нки (1812Ч1848). „удов≥ зразки романтичноњ поез≥њ дав Ћевко Ѕоровиковський. його перу належить багато балад, л≥ричних поез≥й, а також байок на побутов≥ теми. ‘ормуванн€ новоњ украњнськоњ л≥тератури завершилось у творчост≥ “араса Ўевченка (1814Ч1861). ¬≥н €к н≥хто ≥нший синтезував основн≥ украњнськ≥ д≥алекти, м≥ськ≥ та с≥льськ≥ гов≥рки, надав њм загальноукрањнськоњ форми й став трибуном украњнського народу. ¬же в перш≥й поетич≠н≥й зб≥рц≥ Ђ обзарї (1840) поет постав €к неперевершений майстер народноњ поез≥њ, здатний силою украњнського слова блискуче передати почутт€, думи, прагненн€ й спод≥ванн€ свого народу. ¬ його творчост≥ знайшли в≥дображенн€ най≠болюч≥ш≥ проблеми житт€ украњнц≥в ≥ ”крањни. ѕричому ген≥альн≥сть Ўевченка про€вл€лас€ також ≥ в ун≥версаль≠ност≥ поетичних заклик≥в до справедливост≥ та вол≥ неза≠лежно в≥д часу й м≥сц€ под≥њ. ÷е най€скрав≥ше в≥дбилось в р€дках знаменитого Ђ«апов≥туї:

ѕоховайте та вставайте,

 айдани порв≥те

њ вражою злою кров'ю

¬олю окроп≥те!

≤ мене в с≥м'њ велик≥й, с≥м'њ вольн≥й, нов≥й

Ќе забудьте пом'€нути

Ќезлим тихим словом.

 

Ѕоротьба проти соц≥альноњ несправедливост≥ т≥сно пере≠пл≥талась у творчост≥ Ўевченка з боротьбою проти нац≥о≠нального гнобленн€ украњнського народу. ÷им в≥н р≥зко вид≥л€вс€ не лише серед попередник≥в, а й серед сучасни≠к≥в. јле нац≥онал≥зм Ўевченка не був шов≥н≥стичним, в≥н орган≥чно вписувавс€ в природне прагненн€ ≥нших народ≥в до свободи й незалежност≥, враховував нац≥ональн≥ особ≠ливост≥ людей р≥зних нац≥ональностей ≥ в≥роспов≥дань.

 

–озвивалось ≥ театральне мистецтво. ÷ентрами теат≠рального житт€ в перш≥й половин≥ XIX ст. стали ’арк≥в та ѕолтава, де започаткувавс€ нац≥ональний украњнський про≠фес≥йний театр. ” багатьох м≥стах д≥€ли аматорськ≥ гурт≠ки. ѕор€д з ними функц≥онували пом≥щицьк≥ театри, ор≠кестри, хори й капели. ѓх забезпечували коштами меценати з р≥зних верств населенн€. Ўироко в≥домим серед них був театр ≥з сел€н-кр≥пак≥в с.  ачан≥вки на „ерн≥г≥вщин≥, ћу≠зикант≥в навчав грати видатний композитор ћихайло √линка. –озвивались також ≥нш≥ види мистецтва Ч арх≥≠тектура, образотворче мистецтво, традиц≥йно-побутова культура й звичањ народу.

 

Ќац≥онально-духовне п≥днесенн€ на зах≥дноукрањнських земл€х. Ќац≥ональне в≥дродженн€ захопило й —х≥дну √а≠личину. јле про€вл€лос€ воно менш пом≥тно, н≥ж на тих земл€х, що перебували у склад≥ –ос≥њ. Ќайчисленн≥ша за к≥льк≥стю ≥нтел≥генц≥€ в особ≥ с≥льських св€щеник≥в у своњй мас≥ не наважувалась не т≥льки на масовий протест проти австр≥йського ≥ польського засилл€, а й нав≥ть ви€вл€ти в≥дверту любов до нац≥ональноњ мови та культури. ѕре≠стижн≥сть н≥мецькоњ ≥ польськоњ мов була наст≥льки висо≠кою, що з ≥н≥ц≥ативи студентства власт≥ у 1809 р. закрили Їдиний украњномовний факультет Ћьв≥вського ун≥верситету. ќднак п≥д впливом нац





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 479 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

ƒаже страх см€гчаетс€ привычкой. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2251 - | 1979 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.101 с.